Проблеми акцентуацій характеру по психологічній літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти, проблеми акцентуацій характеру по психологічній літературі

1.1 Поняття про акцентуації характеру як предмет психологічної науки

1.2 Види акцентуацій характеру

1.3 Психологічні особливості акцентуацій характеру у підлітковому віці

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей акцентуацій характеру у дітей підліткового віку

2.1 Організація та проведення дослідження особливостей акцентуацій характеру у дітей підліткового віку

2.2 Аналіз результатів та інтерпретація отриманих даних

2.3 Методичні рекомендації щодо роботи з акцентуйованими підлітками

Висновки

Список літератури

Додатоки



Вступ

Динамічне сьогодення ставить дуже високі вимоги до особистісного розвитку підростаючого покоління. Перехід від дитинства до дорослості дуже складний. Колізїї особистісного становлення у підлітковому віці нелегкі, а іноді надзвичайно болісні для самого учня: вони породжують труднощі не лише сприйняття підлітком самого себе, а й дисгармонію у взаєминах з оточуючими, дискомфортне емоційне самопочуття під час спілкування з дорослими і ровесниками.

Тому багато дослідників вважають доцільним вивчення акцентуацій характеру у дітей підліткового віку. Завдяки цьому можна допомогти дитині згладити ці акцентуації.

Даною проблемою в психологічній науці займалися: А. Е. Лічко, К. Леонгард, Х. Смішек, С. І, Подмазін, П. Б. Ганнушкін, О. З. Запухляк, Е. Кречмер, Б. Шелдон та ін.

Об'єктом нашої роботи є особливості характеру особистості.

Предметом нашого дослідження є особливості акцентуацій характеру у дітей підліткового віку.

Метою нашого дослідження є виявлення особливостей акцентуацій характеру у дітей підліткового віку та формування психологічних рекомендацій щодо їх подолання.

Завданнями нашого дослідження є:

Вивчити і зробити аналіз психологічної літератури по даній темі, визначити ступінь розробленості проблеми.

Провести експериментальне дослідження особливостей акцентуацій характеру у підлітків.

Зробити аналіз та інтерпретацію отриманих результатів.

Сформулювати методичні рекомендації щодо роботи з акцентуйованими підлітками.

Вирішення поставлених задач здійснювалось такими методами:

Метод вивчення і аналізу наукової літератури.

Експериментальне дослідження.

Метод математичної обробки результатів.

Наукова новизна і практична значимість роботи полягає в тому, що зроблений аналіз психологічної літератури можуть використати для самоосвіти старшокласники; отримані експериментальним шляхом дані може використати в своїй роботі класний керівник для проведення виховної роботи, а також психолог - для проведення корекційної роботи.

Робота складається з вступу, двох розділів: теоретичного обґрунтування проблеми і експериментального дослідження, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Експериментальне дослідження проводилось на базі 8 - 11-х класів ЗОШ с. Яхнівці, Волочиського району, Хмельницької області. Всього в експерименті брали участь 33 учня.



Розділ 1. Теоретичні аспекти, проблеми акцентуацій характеру по психологічній літературі

1.1 Поняття про акцентуації характеру як предмет психологічної науки

Характер людини відіграє вирішальну роль у формуванні поведінки людини. Тому спроби побудови наукової типології характеру робилися неодноразово впродовж всієї історії психології. Ґрунтовну спробу такого роду зробив німецький психіатр і психолог Е. Кречмер. Його ідеї виявилися вельми плідними. Їх ефективно розвинули П. Б. Ганнушкін, Б. Шелдон, Е. Фромм, К. Леонгард, А.Е.Лічко та ін. Всі типології людських характерів виходили з ряду загальних ідей. Основні з них такі: характер людини формується в процесі онтогенезу досить рано і впродовж решти її життя проявляє себе як біль-менш стійкий; поєднання особистісних рис, які утворюють характер людини, є корелятивним, внаслідок чого утворюються виразно відмінні типи, що дозволяє розробити типології характерів. [Запухляк О.З., с. 6]

Акцентуації вивчалися в основному патопсихологами, хоча самі по собі вони не можуть розглядатися як явище патологічне. Інтерес психіатрів до акцентуацій не випадковий, адже серед їхніх пацієнтів відсоток людей з акцентуаціями характеру вищий, ніж в середньому по всьому населенню. В цей же час відсоток людей з акцентуаціями характеру вище середнього і серед видатних людей, діячів мистецтва, науки, культури, політичних діячів.

Людина з акцентуйованим характером відрізняється від більшості своєю поведінкою. В одних ситуаціях це її сила, а в інших - її слабкість. В основі акцентуації лежить природна здатність людини, в цілому ж розвиток акцентуйованого характеру залежить від виховання і соціального середовища.

Поняття «акцентуація» вперше ввів німецький психіатр і психолог К. Леонгард. На його думку акцентуація - це індивідуальні риси особистості, але вони наближені до патологічного стану. [К.Лоенгард, с. 40] У працях Леонгарда використовується як поняття «акцентуйована особа», так і «акцентуйовані риси характеру». Акцентуація характеру, за К. Ленгардом, це щось проміжне між психопатією та нормою. На його думку акцентуйовані особи - це не хворі люди, а здорові індивіди зі своєрідними індивідуальними особливостями, певною мірою схожі на власне психопатичні. К. Леонгард пише: «Акцентуйовані особистості не є патологічними. При протилежному трактуванні ми б прийшли до висновку, що нормальною варто вважати тільки середню людину, а будь-яке відхилення від такої середини (середньої норми) ми б вважали патологією. Через це нам потрібно було би вивести за грані норми ті особистості, які чітко вирізняються на фоні середнього рівня. Але в цю рубрику потрапила б та категорія людей, про яких говорять «особистість» в позитивному значенні, підкреслюючи, що вони мають яскраво виражений оригінальний психічний склад. Якщо в людини не спостерігається виявлення тих якостей, які в «великих кількостях» дають істеричну, гіпоманіакальну чи субдепресивну картину, то така середня людина може вважатися нормальною. Але який в такому випадку прогноз на майбутнє, яка оцінка стану? Можна сказати не вагаючись, що таку людину не очікує нерівний життєвий шлях хворобливої істоти, невдахи, але малоймовірне і те, що вона відзначиться в позитивному відношенні. В акцентуйованих же особистостях потенційно закладені можливості як соціально позитивних досягнень, так і соціально негативних. Деякі акцентуйовані особистості постають перед нами в негативному світлі, адже їхні життєві обставини були несприятливими, але можливо, що під впливом інших обставин вони стали б видатними особистостями». [К. Леонгард, с. 40 - 41] Але, на думку Леонгарда, чіткої грані між нормальними, середніми і акцентуйованими особистостями немає.

На думку А.Е.Лічко, правильніше було б говорити не про акцентуйовані особистості, а про акцентуації характеру. Особистість - поняття більш широке, воно включає інтелект, здібності, світогляд і т.д. Характер вважається основою особистості, він формується в основному в підлітковому віці, особистість як ціле - при по дорослішанні. [А.Е.Лічко, с. 9]

Для підліткового віку термін «акцентуація характеру» є найбільш точним. В дитячому віці ще не сформований тип характеру, і можна говорити лише про окремі акцентуйовані риси. [А.Е.Лічко, с. 9]

При акцентуаціях характеру його особливості можуть проявлятися не завжди. Вони можуть навіть виявлятися тільки в конкретних умовах. У кожного типу акцентуації характеру є свої, відмінні від інших типів «слабкі місця», у кожного типу є своя ахіллесова п'ята.

Таким чином, можна дати наступне визначення акцентуаціям характеру: Акцентуації характеру - це крайні варіанти його норми, при яких окремі риси характеру дуже посилені, через що виявляється вибіркова уразливість по відношенню до певного роду психогенних впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших.[А.Е.Лічко, с. 9 - 10]

А. Е. Лічко підкреслює, що акцентуації характеру представляють собою хоча і крайні, але варіанти норми. Тому «акцентуація характеру» не може бути психіатричним діагнозом.

1.2 Види акцентуацій характеру

В психології широко відомі і використовуються на практиці дві класифікації акцентуацій характеру, автори яких К. Ленгард і А. Е. Лічко. В кожній з класифікацій яскраво описані близько десятка типових акцентуацій характеру. Багато типів в цих класифікаціях практично співпадають.

Гіпертимний тип. У людей з цим типом акцентуації хороший настрій сполучається з бажанням діяти, балакучістю і з тенденцією постійно відхилятися від теми розмови. Гіпертимна акцентуація особистості не завжди має негативні наслідки, вона може позитивно впливати на все життя людини.

Гіпертимні натури завжди дивляться на життя оптимістично, взагалі їм не важко живеться на світі. Завдяки посиленому бажанню діяти вони досягають виробничих і творчих успіхів. Відхилення від головної думки породжує багато нових ідей, що сприяє активному творчому мисленню. В суспільстві гіпертимні особистості є дуже хорошими співрозмовниками, постійно знаходяться в центрі уваги, всіх розважають. Вони можуть говорити і розповідати без кінця, тільки б їх слухали.

Але якщо ці риси дуже сильно виражені, позитивний прогноз міняється. Безхмарна веселість приховує в собі небезпеку, адже такі люди жартуючи проходять повз подій, на які варто було б звернути увагу. У них постійно спостерігається порушення етичних норм. Яскраво виражена гіпертимна особистість легковажно ставить на карту свій авторитет, нерідко ризикує втратити майно, ідучи в сумнівні починання. Надлишкове бажаняя діяльності призводить до безплідного розкидання, людина багато за що береться і нічого не доводить до кінця. Надмірна веселість може переходити в роздратування.

Тривожний тип. Люди з цим типом акцентуації відрізняються несміливістю, в якій відчувається елемент покірності, приниженості. Наряду з цим відрізняють ще й ананкастичну несміливість, специфікою якої є внутрішня невпевненість в собі. В першому випадку людина постійно насторожується перед зовнішніми подразниками, в другому - витоком несміливості є власна поведінка людини, саме вона весь час знаходиться в центрі її уваги. В обох випадках можлива компенсація у вигляді самовпевненої поведінки, або можливий перехід в довірдивість. Час від часу до несміливості приєднується лякливість, яка може мати чисто рефлекторний характер, але й може бути виявом несподіваного страху. Чим яскравіше вираженя лякливість, тим більш ймовірна підвищена збудливість автономної нервової системи, що підсилює соматичну реакцію страху.

Дистимічний тип. Цей тип представлює собою протилежний гіпертимному. Особистості цього типу серйозні і зазвичай зосереджені на сумних сторонах життя. Події, які глибоко зачепили таку особистість можуть довести їх до стану реактивної депресії, особливо в тих випадках, коли у них яскраво виражені субдепресивні риси. В суспільстві дистимічні особистості майже не беруть участі в розмові, лише зрідка вставляють слово після довгих пауз.

Серйозний настрій висуває на передній план тонкі, високі почуття, які не сумісні з людським егоїзмом, веде до формування серйозної етичної позиції. Це є позитивною стороною дистимічної особистості. Пасивність в діях і повільність мислення в тих випадках, коли вони виходять за межі норми, відносяться до негативних рис цього типу.

Педантичний тип. Поведінка педантичної особистості не виходить за рамки розумного і в цих випадках дуже помітні позитивні якості, адже виконує роботу добросовісно. На виробництві добре знають робітника з цієї сторони, знають що на нього безумовно можна покластися. Йому завжди довіряють роботу, при виконанні якою потрібна велика точність. Позитивність педантичної особистості проявляється і в тому, що така людина любить свою роботу, добре усвідомлює свої обов'язки і не змінює місце роботи без важливих причин. Не рідко такі люди багато років, а іноді і все своє життя пряцюють на одному місці. При яскравій вираженості рис педантична особистість стає нерішучою, їй дуже важко прийняти рішення, навіть якщо воно вже до кінця продумане. Часто це заважає нормально працювати.

Збудливий тип. У таких особистостей є вагомими риси характеру, які викликані недостатнім управлінням. Вони виражаються в тому, що вирішальними для способу життя і поведінки людини часто є не логічне обдумування своїх вчанків, а потяги, інсктинкти. Те, що підказується розумом, не приймається до уваги.

Реакції збудливих особистостей імпульсивні. Якщо їм щось не подобається, вони не шукають можливості примиритися. Навпаки, і в міміці, і в словах вони дають волю роздратованочті, відкрита заявляють свої вимоги або зі злістю йдуть від співрозмовника. Через це збудливі особистості з найменшого приводу вступають у конфлікти, грубіянять, не усвідомлюючи можливих наслідків. По мірі зростання гніву особистості з підвищеною збудливістю від слів зазвичай переходять до «справ», тобто до рукоприкладства. Буває навіть, що рукоприкладство випереджає слов. Взагалі моральні устої в житті збудливих особистостей не мають значної ролі.

Емотивний тип. Емотивність характеризується чутливістю і глибокими реакціями в області тонких емоцій. М'якосердість, задушевність людей цього типу пов'язані з посиленим зовнішнім виявом їх реакцій. В розмові з емотивними особистостями відразу видно, як глибоко захоплюють їх почуття, оскільки все чітко відображає міміка. Особливо характерна для них слізливість: вони плачуть, розповідаючи про кінофільм з сумним кінцем, про сумну повість. Так само легко у них з'являються сльози радості.

Особлива чутливість призводить до того, що душевні потрясіння глибоко і болісно впливають на особистість і можуть викликати реактивну депресію. Іноді, коли душевний розлад сягає патологічного стану, можливі спроби самогубства.

На емотивну особистість впливають тільки переживання, викликаючи абсолютно адекватну емоційну реакцію без перехідних настроїв. Тому людина емотивного складу не може «заразитися» веселістю в веселій компанії, не можу безпричинно зробитися ні веселим, ні щасливим.

Застрягаючий тип. Основою застрягаючого типу акцентуації особистості є патологічна стійкість афекту. У таких людей дія афекту припиняється дуже повільно, і варто лише повернутися думкою до того, що сталося, і одразу ж оживають і ті емоції, які супроводжували стрес. Афект у такої особистості триває дуже довгий час, хоча ніякі нові переживання його не активують. Застрягання афекту найбільш яскраво проявляється тоді, коли зачеплені особисті інтереси акцентуйованої особистості. Ураження особистих інтересів, як правило, ніколи не забувається, тому таких людей часто характеризують як злопам'ятних, мстивих. Крім того, їх називають чутливими, образливими, легко уразливими людьми. Образи в таких випадках в першу чергу торкаються самолюбства, сфери гордості, честі.

Демонстративний тип. Сутність демонстративного типу або, при більш вираженій акцентуації, істеричного типу полягає в аномальній здібності до витіснення. Демонстративні особистості в будь-який час можуть витіснити із своєї психіки знання про яку-небудь подію, а при необхідності «згадати» про неї. Не виключено, що ці особистості повністю можуть забути те, що вони довгий час витісняли із своєї психіки. Особливістю демонстративних реакцій є те, що починаються вони усвідомлено. Ще одна негативна риса людей демонстративного типу - необдуманість їхніх вчинків. Позитивною рисою цього типу є те, що вони можуть пристосовуватися до будь-якої людини, а також їх артистичні вміння.

Циклотимний тип. Людям цього типу характерна зміна гіпертимних і дистимічних станів. На передній план виступає то один, то інший з цих полюсів, іноді без всяких видимих зовнішніх мотивів, а іноді у зв'язку з тими чи іншими конкретними подіями. Цікаво, що радісні події, викликають у таких людей не тільки радісні емоції, але й також супроводжуються загальною картиною гіпертипії: бажання діти, підвищена балакучість. Сумні події викликають пригніченість, а також уповільненість реакцій та мислення.

Екзальтований тип. Такі люди реагують на життя більш бурхливо ніж усі інші. Темп наростання реакцій відрізняються великою інтенсивністю. Від великого щастя до смертельної туги у них один крок. Екзальтація в незначній мірі пов'язана з егоїстичними стимулами, найчастіше вона мотивується тонкими, альтруїстичними почуттями. прив'язаність до близьких, друзів, радість за них, за їх вдачі можуть бути надзвичайно сильними.

Інший полюс їхньої реакції - крайня вразливість з приводу сумних фактів.

Також і снують змішані типи. Ці типи складають майже половину випадків явних акцентуацій. Такі поєднання зовсім не випадкові. Вони підкоряються визначеним закономірностям. Риси одних типів поєднуються одні з одними досить часто, а інших майже ніколи. Існує два види таких поєднань: проміжні типи і амальгамні типи.

1.3 Психологічні особливості акцентуацій характеру у підлітковому віці

П

ідліток з нестійкою акцентуацією характеру потребує постійного контролю, вимогливості, дисципліни. Наприклад, у навчальному закладі армійського типу (суворівське, авіаційне, танкове училище) такий підліток підкорюватиметься вимогам порядку вже за рахунок того, що йому притаманна навіюваність, наслідування того, як поводяться однолітки, що його оточують. Таким чином, у сприятливому мікросередовищі, де прикладом для наслідування є позитивні лідери, а норми поведінки не суперечать соціальне схвалюваним нормам, підліток з нестійкою акцентуацією буде мало чим відрізнятися від оточуючих. За умов контролю з боку батьків він може добре навчатися та нормально поводитися. У майбутньому, якщо він потрапить у сприятливий трудовий колектив, де також переважають соціальне спрямовані стереотипи поведінки, обере собі ніжну супутницю життя, яка все ж таки є лідером і тактовно спрямовує його, то доля такої людини складеться цілком благополучно.

Гіпертимний підліток, навпаки, не витримає чіткої регламентації поведінки та постійного контролю. Для нього такі умови будуть згубними, оскільки необхідність підкорятися, пригнічувати свою активність є для нього психотравмуючим чинником. Необхідно шукати інший засіб впливу, що дає можливість спрямувати енергію гіпертима в правильне русло. Таких підлітків слід заохочувати до діяльності, яка потребує кмітливості, рішучості, наполегливості. Це можуть бути, наприклад, організація дискотек або інших шкільних вечорів, туристських походів, спортивних змагань, різноманітних заходів, де потрібно проявити активність, уміння швидко орієнтуватися, де можна задовольнити прагнення до лідерства, новаторства. Головне -- урізноманітнити його діяльність, зацікавити новими завданнями, які він повинен розв'язувати добровільно й самостійно.

Циклотимні підлітки найчастіше зустрічаються у підлітковому та юнацькому віці. Особливістю такого типу акцентуації є періодичні (з фазою від кількох тижнів до кількох місяців) коливання настрою і життєвого тонусу. В період підйому циклотимним підліткам характерні риси гіпертимного типу. Потім наступає період спаду настрою, різко знижується комунікативність, підліток стає пасивним. Дуже важко переживаються зміна місця проживання, навчання, втрата друзів і близьких.

Лабільним підліткам властива крайня мінливість настрою через дрібниці. Непомітно сказане образливе слово, неприязний погляд, відірваний ґудзик можуть навести на нього сильну тугу, довести до сліз. Але при цьому їх не важко розвеселити. Часті переміни настрою поєднуються зі значною глибиною їх переживання. Від настрою конкретного моменту залежать і самопочуття, і апетит, і бажання побути одному чи піти у галасливу компанію. На фоні коливань настрою можливі швидко літні конфлікти з друзями і дорослими, але потім підліток швидко холоне і шукає шляхи до примирення.

Астено-невротичний тип. Головною рисою є підвищена психічна і фізична втомлюваність, роздратованість. Стомлюваністю особливо проявляється при розумових задачах. Роздратованість більше всього схожа з афектами. При найменших дрібницях роздратованість виливаються на навколишніх людей, які часто просто випадково потрапили «під гарячу руку», але це дуже легко змінюється сльозами. Цей афект є проявом слабості. Це послаблення організму проявляється і на зовнішньому вигляді підлітка: він блідий, у нього синці під очима. Саме його послаблення породжує підвищену роздратованість, але вибухнувши, швидко втрачає сили. Такі діти «заводяться з пів обороту» не орієнтуючись в ситуації, тому він стає об'єктом жартів однолітків. У астено-невротиків, як правило, помітні добові цикли бадьорості та пригніченості.

Сенситивний тип. Цей тип складається доволі пізно, як правило, до 16 - 19 років. Але більшість його елементів, в тому числі головні риси, починають закладатися уже в підлітковому віці. Це насамперед надзвичайно висока вразливість, до якої пізніше приєднується різко виражене почуття особистої неповноцінності. Школа лякає таких дітей скупченістю однолітків, галасом і бійками на перервах. Але, звикнувши до одного класу, і навіть страждаючи від деяких учнів, вони неохоче переходять у новий колектив. Вчаться зазвичай старанно, але дуже бояться різних перевірок. Нерідко соромляться відповідати перед класом. Комунікабельність нижча середнього рівня, рідко конфліктують, оскільки зазвичай займають пасивну позицію. Такі діти альтруїстичні, уміють радіти чужим вдачам. Але висока вразливість у них часто граничить зі слізливістю. До рідних зберігається дитяча прив'язаність. У сенситивних підлітків дуже рано формуються високі моральні норми і етичні вимоги до себе та інших людей.

Тривожно-педантичний тип. Головними рисами цього типу в підлітковому віці є нерішучість і схильність до розмірковування, любов до самоаналізу, а також легкість виникнення обсесій - нав'язливих страхів. Страхи тривожно-педантичного підлітка цілком адресуються в майбутнє: хоч би не сталося нічого страшного і непоправного, хоч би не сталося нічого непоправного з ним самим або близькими. Особливо яскраво виступає тривога за матір - хоч би вона не захворіла чи не померла (хоч вона зовсім здорова). Навіть невеличку розлуку з матір'ю вони переживають дуже болісно. Нерішучість в діях і розмірковування і тривожно-педантичних підлітків яскраво сполучаються. Будь-який самостійний вибір для них може стати предметом довгих роздумів. Нерішучість часто приводить до гіперкомпенсації у вигляді неочікуваної самовпевненості, безапеляційності в судженнях і скороспішності дій якраз в тих ситуаціях, коли потребується обачливість. Невдачі, які виникають після цього ще більше посилюють нерішучість і сумніви.

Збудливий тип. Головними рисами цього типу є схильність до дисфорії (зниженому настрою і роздратованістю, схильністю до агресії). Характерна також напруженість інстинктивної сфери. В інтелектуальній сфері зазвичай спостерігається в'язкість, інертність, що накладають відбиток на всю психіку. Афективні розряди можуть бути наслідком дисфоріі - підлітки в таких станах самі можуть шукати привід для конфлікту. Привід для гніву може бути найменшим, але він завжди пов'язаний з правами та інтересами збудливого підлітка. Якщо розвиток таких афектів не спиняти впадає в очі нестримний гнів - погрози, лихослів'я, жорстокі побої, байдужість до слабкості і безпомічності противника, а також невміння розрахувати свою силу. В афекті дуже яскраво проявляється негативний компонент: блідість чи почервоніння обличчя, виступає піт, напружуються і тремтять м'язи обличчя, посилюється слиновиділення тощо. Як правило, в підлітковому віці у збудливих підлітків знижується мотивація до навчальної діяльності, що поєднується з досить високими домаганнями. Взагалі, до всього свого вони відносяться з педантичною акуратністю. Збудливий підліток починає боротися за хороші оцінки найрізноманітнішими способами: від підлещення до вчителів до важких конфліктів з ними.

Демонстративний тип. Головні риси цього типу: егоцентризм, ненаситне бажання уваги до своєї особи, захоплення, здивування, шанування, співчуття. На крайній випадок віддають перевагу навіть обурення чи ненависть навколишніх людей в свою адресу, але тільки не байдужість, тільки не перспектива залишитися непомітним. Демонстративний підліток намагається всіма засобами привернути до себе увагу. Відношення до навчання в демонстративних підлітків залежить від того, наскільки навчальна діяльність сприяє задоволенню головної установки демонстративних. Так, при розвиненому інтелекті успішність у таких підлітків найчастіше хороша, але вибіркова: краща по тих предметах, які викладають вчителі, що встановили хороші стосунки з підлітком, і навпаки, велика кількість проблем аж до повної неуспішності по предметах, з викладачами яких у демонстративного підлітка не склалися бажані для нього відносини. Дуже часто демонстративні підлітки набридають вчителям на уроках своєю балакучістю, постійними відволіканнями , жартами тощо.



Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей акцентуацій характеру у дітей підліткового віку

2.1 Організація та проведення дослідження особливостей акцентуацій характеру у дітей підліткового віку

Для проведення нашого дослідження ми обрали запитувальник А. Е. Лічко модифікований С. І. Подмазіним та тест-запитувальник Шмішека.

Запитувальник А. Е. Лічко модифікований С. І. Подмазіним

Цей запитувальник має ряд переваг.

По-перше, він потребує менших затрат часу (30 - 35 хв), в той час як для проведення методики А. Е. Лічко потрібно 1,5 год на одну особу. Тому ця методика шкільними психологами використовується частіше.

По-друге, в текст запитувальника включені тільки діагностичні питання. Завдяки цьому автору вдалося набагато зменшити його об'єм (з 351 до 143 питань) і, зберігши психотипологію акцентуацій, розроблену А. Е. Лічко, зробити процедуру використання запитувальника значно зручнішою.

По-третє, діагностично важливими вважаються тільки відповіді «Так», це дозволяє провести дослідження в один прийом, а не в два, діагностуючи ще й відповіді «Ні» (як в запитувальнику А. Е. Лічко).

По-четверте, важливою перевагою запитувальника є те, що значна частину обробки результатів тесту проводиться самими досліджуваними: підрахунок балів на бланку відповідей, виділення шкал з найбільшою сумою балів. Зрозуміло, що психологу залишається тільки пояснення отриманих результатів. акцентуація характер поведінка емоційний

По-п'яте, модифікація торкнулася і змісту запитувальника. Деякі питання були отримані С. І. Подмазіним шляхом аналізу проекцій акцентуйованих підлітків за допомогою методу незакінчених тверджень. Наприклад дуже поширена серед інтровертованих підлітків проекція: «Я часто боюсь, що в майбутньому стану самотнім». В більшості інших методик такі питання не зустрічаються.

Надійність цього запитувальника досить висока. Вона була перевірена С.І.Подмазіним і його науковою групою повторним проведенням тесту через два тижні. Підтвердилося 94% діагнозів. [С.І.Подмазін, С. 30]

Запитувальник включає 143 твердження, які складають 10 діагностичних і одну контрольну шкалу (шкалу брехні). В кожній шкалі по 13 тверджень. Твердження в тексті запитувальника пред'являються у випадковому порядку. Діагностуються гіпертимний (Г), циклотимний (Ц), лабільний (Л), антено-невротичний (А), сенситивний (С), тривожно-педантичний (Т), інтровертованих (І), збудливий (З), демонстративний (Д) і нестійкий (Н) типи.

Окремо для кожного типу С.І.Подмазіним і його науковою групою було підраховане мінімальне діагностичне число (МДЧ), що являє собою нижню межу вияву акцентуації. МДЧ розраховується за такою формулою:

МДЧ = М - Rn* W,

де М - середній за вибіркою бал для даного типу акцентуації; Rn - табличний коефіцієнт; W - розмах даних.

Мінімальні діагностичні числа

Контрольна шкала. Показник в 4 бали розглядається вже як критичний. Високий показник за цією шкалою свідчить про тенденцію досліджуваних давати «хороші» відповіді. Високі бали за цією шкалою можуть також служити додатковим доказом демонстративності в поведінці досліджуваного. Тому при отриманні за контрольною шкалою більше 4 балів потрібно додати до шкали демонстративності 1 бал. Якщо ж показник за шкалою перевищує 7 балів, то до шкали демонстративності додається 2 бали. Але якщо демонстративний тип не діагностується, то результати тестування потрібно визнати недостовірними.

Тест-запитувальник Шмішека

В основу цього запитувальника покладена концепція акцентуйованих особистостей К. Леонгарда.

Тест містить 10 шкал, які реалізовані у вигляді переліку 88 запитань. На кожне з них досліджуваним потрібно відповісти або «Так» або «Ні». Для проведення дослідження потрібно роздати дітям буклет зі стандартною інструкцією, а також зі стандартним листом для відповідей, в якому поряд з номером пункту досліджувані повинні будуть поставити «Так» або «Ні».

Для перевірки результатів, використовуючи ключ до тесту, ми підрахували суму балів за кожною шкалою, так звані «сирі бали».

Ключ до тесту

1. Гіпертимний: «+»: 1, 12, 23, 34, 45, 56, 67,78; «-»: немає.

2. Застрягаючий: «+»: 2, 14, 24, 35, 36, 57, 68, 79, 80; «-»: 13, 46, 58.

3. Педантичний: «+»: 3, 4, 15, 25, 26, 47, 48, 59, 69, 70, 81; «-»: 37.

4. Емотивний: «+»: 5, 16, 38, 49, 60, 71, 82; «-»: 27.

5. Тривожний: «+»: 17, 28, 39, 50, 61, 72, 83; «-»: 6.

6. Циклотимний: «+»: 7, 18, 29, 40, 51, 62, 73, 84; «-»: немає.

7. Збуджуваний: «+»: 8, 19, 30, 41, 52, 63, 74, 85; «-»: немає.

8. Дистимічний: «+»: 9, 20, 42, 75, 86; «-»: 31, 53,64.

9. Демонстративний: «+»:10, 21, 22, 32, 43, 44, 65, 66, 76, 87, 88;«-»: 54.

10. Екзальтований: «+»: 11, 33, 55, 77; «-»: немає.

Помноживши показник «сирого» балу на коефіцієнт, ми отримали типи акцентуацій. (Таблиця 1)

Таблиця 1

№ шкали	Тип акцентуації	Коефіцієнт	«Сирі» бали	Показник акцентуації
1	Гіпертимний	3
2	Застрягаючий	2
3	Педантичний	2
4	Емотивний	3
5	Тривожний	3
6	Циклотимний	3
7	Збуджуваний	3
8	Дистимічний	3
9	Демонстративний	2
10	Екзальтований	6

Показник від 14 до 19 балів вказує на тенденцію до того чи іншого типу акцентуації. Показник від 20 до 24 балів вказує на яскраво виражену акцентуацію певного типу.

2.2 Аналіз результатів та інтерпретація отриманих даних

Дослідження акцентуацій характеру у підлітковому віці ми проводили за допомогою запитувальника А. Е. Лічко модифікованої С. І. Подмазіним та тесту-запитувальника Шмішека. Отримані результати наведені в таблицях 1 - 8 (Додаток 1).

З цих таблицями видно, що за методикою А. Е. Лічко модифікованою С. І. Подмазіним у 8 класі у 2-х хлопчиків сенситивним тип акцентуації, у 1-го хлопчика збудливий, у 1-го демонстративний, у 1-ї дівчинка тривожно-педантичний тип, у 1-ї демонстративний і у одного хлопчика не виявлено акцентуації характеру (усього 7 учнів); у 9 класі у 1-го хлопчика тривожно-педантичний тип, у 1-го демонстративний, у 2-х дівчат антено-невротичний тип, у 2-х інтровертований, у 2-х лабільний, у 1-ї тривожно-педантичний, у 1-ї демонстративний, 2-ві зі змішаним типом акцентуації (інтровертований/демонстративний і астено-невротичний/сенситивний) (усього 12 учнів); у 10 класі у 1-го хлопчика гіпертимний тип, у 1-го циклотимний, у 3-х дівчат циклотимний тип, у 1-ї сенситивний, у 1-ї інтровертований, у 1-ї змішаний тип (антено-невротичний/демонстративний) (усього 8 учнів); у 11 класі у 1-го хлопчика гіпертимний тип, у 1-го тривожно-педантичний, у 3-х демонстративний, у 1-ї дівчинки циклотимний тип, у 1-ї сенситивний (усього 6 учнів).

За тестом-запитувальником Шмішека у 8 класі у 3-х хлопчиків гіпертимний тип акцентуації, у 1-го емотивний, у 1-го тривожний, у 1-ї дівчинки тривожний тип, у 1-ї циклотимний; у 9 класі у 1-го хлопчика гіпертимний тип, у 1-го збуджуваний, у 2-х дівчат циклотимний, у 1-ї гіпертимний, у 1-ї педантичний, у 1-ї тривожний, у 1-ї екзальтований; у 10 класі у 1-го хлопчика гіпертимний тип, у 1-го дистимічний, у 2-х дівчаток циклотимний тип, у 1-ї гіпертимний, у 1-ї екзальтований; у 11 класі у 2-х хлопчиків циклотимний тип, у 1-го гіпертимний, у 1-го застрягаючий, у 1-го демонстративний, у 1-ї дівчинка гіпертимний тип, у 1-ї тривожний.

Таблиця 2

Тип акцентуації	8 клас
	Хлопчики	Дівчатка
Гіпертимний	3
Застрягаючий
Педантичний
Емотивний	1
Тривожний	1	1
Циклотимний		1
Збуджуваний
Дистимічний
Демонстративний
Екзальтований

Таблиця 3

Тип акцентуації	9 клас
	Хлопчики	Дівчатка
Гіпертимний	1	1
Застрягаючий
Педантичний		1
Емотивний
Тривожний		1
Циклотимний		2
Збуджуваний	1
Дистимічний
Демонстративний
Екзальтований		1

Таблиця 4

Тип акцентуації	10 клас
	Хлопчики	Дівчатка
Гіпертимний	1	1
Застрягаючий
Педантичний
Емотивний
Тривожний
Циклотимний		2
Збуджуваний
Дистимічний	1
Демонстративний
Екзальтований		1

Таблиця 5

Тип акцентуації	11 клас
	Хлопчики	Дівчатка
Гіпертимний	1	1
Застрягаючий	1
Педантичний
Емотивний
Тривожний		1
Циклотимний	2
Збуджуваний
Дистимічний
Демонстративний	1
Екзальтований



Таблиця 6

Типи акцентуацій	11 клас
	Хлопчики	Дівчатка
Гіпертимний	1
Циклотимний		1
Лабільний
Астено-невротичний
Сенситивний		1
Тривожно-педантичний	1
Інтровертований
Збудливий
Демонстративний	3
Нестійкий

Таблиця 7

Типи акцентуацій	9 клас
	Хлопчики	Дівчатка
Гіпертимний
Циклотимний
Лабільний		2
Астено-невротичний		2
Сенситивний
Тривожно-педантичний	1	1
Інтровертований		2
Збудливий
Демонстративний	1	1
Нестійкий
Інтровертований/Демонстра-тивний		1
Астено-невротичний/сенситивний		1

Таблиця 8

Типи акцентуацій	8 клас
	Хлопчики	Дівчатка
Гіпертимний
Циклотимний
Лабільний
Астено-невротичний
Сенситивний	2
Тривожно-педантичний		1
Інтровертований
Збудливий	1	1
Демонстративний	1
Нестійкий

У додатках 1 і 2 наведена кількість акцентуйованиї дітей в загальному у відсотках.

2.3 Методичні рекомендації щодо роботи з акцентуйованими підлітками

Найкращий спосіб нейтралізувати гіпертимного підлітка на уроках - включення його в цікаву і доступну для нього діяльність. Ще краще, якщо ця діяльність з відтінком лідерства: фізіолог, лаборант, бригадир тощо. Цю діяльність потрібно будувати під конкретного підлітка-гіпертима, враховуючи його інтелект, здібності, та інше. Для благополучного розвитку характеру у гіпертима однаково небажані як умови бездоглядності (властиве їм бажання пригод і вражень в цих умовах може привести до сумних наслідків), так і жорсткий контроль, проти якого вони зазвичай дають бурхливу реакцію протесту. В той самий час вони можуть бути активними помічниками вчителя, лідерами в підліткових колективах, організаторами потрібних, корисних справ. Дуже важливо щоб педагог знав про це і використовував у своїй діяльності.

Оптимальна позиція близьких і педагогів по відношенню до циклотимного підлітка, який знаходиться у субдепресивні фазі - ненав'язлива турбота і увага (при цьому категорично протипоказані питання типу «Ну чому у тебе такий поганий настрій?»). Також в цей період варто послаблювати різні вимоги до підлітка. Для нього дуже важлива в такий момент можливість теплого контакту зі значною для нього людиною.

Якщо педагог хоче зробити свій вплив на лабільного підлітка більш ефективним, він повинен забути про докори і покарання, а діяти виключно добротою і ласкою. Дуже часто таких дітей не потрібно спонукати до навчання, достатньо часто щиро говорити їм, що Ви раді їх успіхами і що Ви зацікавлені в них.

Головне в позиції педагога по відношенню до антено-невротика - це терпіння і щире співчуття. Необхідно старанно ваулірувати більшість промахів і невдач підлітка, якщо вони явно виникають на фоні виснаження. І, навпаки, вміло акцентувати увагу на його успіхах. Також важливо завжди пам'ятати, що антено-невротики вкрай хворобливо реагують на жарт в свою адресу, від кого б він не прозвучав. І, звичайно, насамперед необхідно визначити, чи немає в даному випадку фізичних причин астенізації (довготривале перевтомлення, хронічна хвороба тощо).

Для згладження акцентуйованих рис тривожно-педантичного підлітка педагогам і батькам потрібно, перш за все, постійно притримуватися оптимістичного стилю спілкування з ним, уникати методів покарання та залякування, ширше використовувати заохочення і підтримку проявів активності і самостійності. Особлива бажаними є часті прояви доброзичливості зі сторони близьких і вчителів. А при виникненні тих чи інших непорозумінь (дисциплінарних, навчальних і т. д.) з тривожно-педантичними підлітками, необхідно відразу ж їх вирішувати, вирішувати конструктивно, з позитивними перспективами.

При роботі з інтровертованими підлітками педагогу важливо, насамперед, встановити довірливі відносини з учнем, продемонструвати щиру зацікавленість його захопленнями. Це потрібно для того, щоб заглянути у внутрішній світ підлітка, адже його замкненість утруднює соціалізацію. Але робити це треба дуже обережно, тому що такі діти особливо бурхливо реагують на невмілі спроби дорослих проникнути в їх внутрішній світ. Крім того, риси інтровертованості тільки посилюються, якщо такого підлітка намагаються виховати на основі домінуючої гіперпроекці (надмірний контроль і опіка, суворість покарань при непокорі).

При роботі зі збудливими підлітками педагогу треба намагатися не провокувати конфлікти з ними, враховуючи їхню легку емоційну заражуваність - ні дома, ні в школі вони не можуть зберегти байдужість чи проявити витримку, причому не тільки в конфліктній, а й у передконфліктній ситуації. Зберігаючи підкреслено доброзичливий тон у спілкуванні зі збудливим підлітком, необхідно вести постійне спостереження за його поведінкою на уроках, перервах чи позаурочній діяльності. В цьому випадку завданням педагога є захист від тиранії збудливого підлітка (який прагне до влад в колективі шляхом прямого пригнічення однокласників), своєчасне попередження і погашення деспотизму збудливих. Одним із способів корекції поведінки збудливих підлітків є апеляція до їх свідомості, аналіз і оцінка їх поведінки в процесі індивідуальної бесіди. Звичайно не йде річ про банальне «Ну хіба так можна?» Так бесіда повинна представляти собою усний, а іноді і письмовий компромісний договір. По-перше, акцент потрібно робити на шкоду, яку підліток приносить собі чи своїм близьким. Потім, виявляючи щиру зацікавленість проблемами підлітка, спробувати в сумісному пошуку вибрати із всіх компромісних способів вирішення проблеми, котре було би для нього найбільш підходящим. Дуже важливо, щоби в процесі бесіди учень брав активну участь, вчився говорити про свої відчуття, переживання, проблеми. В процесі бесіди педагог повинен використовувати всі способи попередження агресивної реакції: довірливу інтонацію, легкий дотик, легкий гумор (не такий, звичайно, який зачіпав би самолюбство підлітка).

Дуже часто демонстративні підлітки докучають вчителям на уроках своєю балакучістю, постійними відволіканнями, жартами і т.д. В таких ситуаціях можна використовувати такий прийом: спочатку педагог іде назустріч потребам демонстративного підлітка в підвищеній увазі: часто хвалить його, робить в його адресу різного роду нейтральні зауваження, спрямовувати до нього свій погляд, підходити до нього, дивитися в зошит і т. д. В результаті підліток відразу ж почне краще себе вести, збільшить продуктивність його навчальної праці.

На другому етапі, коли закріпилися позитивні результати першого етапу, вчитель звертає увагу на демонстративного підлітка тільки тоді, коли його поведінка і діяльність відповідають очікуванням педагога, підкріплюючи тим самим позитивні зрушення в його поведінці.

Нарешті, на третьому етапі, коли позитивна тенденція в поведінці демонстративного підлітка остаточно закріпилася, педагог переходить до первісної схеми підкріплення - звертає на нього увагу лише у відповідь на виявлення позитивної поведінки, поступово збільшуючи при цьому інтервали між окремими підкріпленнями. Поступово, в результаті підкріплення недемонстративної поведінки і гальмування проявів демонстративної поведінки, остання згасає, підліток згладжує свою акцентуацію.

Для корекції поведінки нестійких підлітків надзвичайно важливий повний контроль за їхньою поведінкою і діяльністю (перш за все навчальною), система розумно організованих вимог. Це повинна бути ціла система контрольних мір в шкільних заняттях, в сім'ї (перевірка результативності навчання, спільна праця з дорослими, заповнення вільного часу нестійкого підлітка гуртковими заняттями і т. д). Дуже важливо, щоб суворість режимних моментів поєднувалися із щирою зацікавленістю дорослих в успіхах учня. Важливо викликати у підлітка інтерес, повагу до своєї особистості, до власних позитивних якостей. В такому випадку підліток може довгий час не допускати порушень в поведінці і досить непогано навчатися. Але як тільки контроль послаблюється, нестійкий підліток починає прагнути в «підходящу компанію».



Висновки

Зробивши аналіз прочитаної літератури по проблемі особливостей акцентуацій характеру у підлітковому віці, я зробила висновок, що акцентуації характеру - це крайні варіанти його норми, при яких окремі риси характеру дуже посилені.

Після проведення експериментального дослідження ми отримали результати, при аналізі яких дійшли висновку, що для точного визначення акцентуацій характеру будь-які методики потрібно поєднувати із спостереженнями за поведінкою дитини у конкретних життєвих ситуаціях.

Також ми сформулювали методичні рекомендації щодо роботи з акцентуйованими дітьми.

Отже можна зробити висновок, що результати нашого дослідження позитивні.



Список літератури

1. Абраменко В. И., Психология характера школьников подросткового возраста. - К.:1974. - с. 155

2. Абраменко В. И., Закономерности развития характера у подростков и условия его формирования. - Л.: 1986. - с. 46

3. Аверин В.А., Психология детей и подростков. - Санкт-Петербург, 1998. - с. 380

4. Бурно М. Е., О характерах людей. - М.: Мир, 2008. - с. 639

5. Бурно М. Е., Трудный характер. - К.: Вища школа, 1990. - с. 176

6. Ващенко Г., Виховання волі і характеру. - К.: Школяр, 1999. - с. 385

7. Запухляк О. З., Вплив акцентуацій характеру на агресивність у підлітковому віці: Автореф. дис. канд. психол. наук. - Хмельницький: НАДПС, 2006. - с. 20

8. Кащенко В. П., Педагогическая коррекция. - М.: Академия, 1999. - с. 304

9. Кирилов Л. А., Особенности самопознания лиц с акцентуациями характера: Автореф. дис. канд. психол. наук. - М.: МГУ, 1992. - с. 22

10. Лауэн А., Физическая динамика структуры характера. - М: ПАНИ, 1996. - с. 320

11. Леонгард К., Акцентуированные личности. - Ростов-на-Дону: Феникс,1997. - с. 544

12. Личко А. Е., Акцентуации характера как преморбидный тип//Психология детей с нарушениями и отклонениями психического развития/Сост.:В.М.Аспанов, Ю.В.Микадзе. - Санкт-Петербург: Питер, 2002. - С. 302 - 333

13. Личко А. Е., Психопатии и акцентуации характера у подростков - Л.: Медицина, 1977. - с. 208

14. Личко А.Е., Лавкай И. Ю., Акцентуации характера у подростков//Психологический журнал. - 1987. - Т.8, №2. - С. 112-117

15. Мироненко И. А., Дифференциальная психология. - СПб: Издательство Михайлова В. А., 2000. - с. 64

16. Морозюк С. Н., Акцентуации характера и рефлексия. - М.: 2000. - с. 234

17. Норакидзе В. Г., Типы характера и функциональная установка. - Тбилиси: Меуниереба, 1966. - с. 191

18. Подмазін С. І., Роль установки у формуванні та виявленні акцентуйованих рис характеру у підлітків. - К.: 1994. - с. 18

19. Подмазін С. І., Тести для диагностики акцентуаций характера у подростков/Под ред. Ю.З.Гильбуха. - Киев, 1994. - с. 54

20. Психология и психоанализ характера: Хрестоматия/ К. Юнг, У. Шелдон и др. - Самара: БАХРАХ, 1997. - с.640

21. Рогов Е.И., Настольная книга практического психолога. Кн. 1. - М., 1998. - с. 354

22. Трус И., Модель социально-педагогического сопровождения подростков с акцентуациями характера//Воспитание школьников. - 2003. - №3. - С. 26-32

23. Фадеева Е. В., Типологический анализ акцентуаций характера. Графические методы, как способ диагностики акцентуаций характера// Коррекционная педагогика. - 2006. - №4. - С. 17-27

24. Шамшурин А.Г., Проблемыинтерпретации результатов диагностики акцентуации характера по методике Шмишека//Практична психологія та соціальна робота. - 2002. - №4. - С. 54-58

25. Шарп Д., Типы личности. Юнговская типологическая модель. - СПб: Б. С. К., 1996. - с. 216

26. Энциклопедия тестов: Тайны вашего характера/ С. А. Касьянов (сост.). - М.: Вече,1997. - с.464

27. Юнг К. Г., Психологические типі. - М.: 1998. - с. 716



Додатоки

Додаток 1

Додаток 2

Размещено на Allbest.ru

...