Психологічний зміст педагогічної діяльності. Характеристика рівнів продуктивності педагогічної діяльності. Дидактогенія та шкільний невроз: причини виникнення та шляхи запобігання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Психологічний зміст педагогічної діяльності (мотиви, мета, предмет, засоби, продукт, результат)

Психологічний зміст педагогічної діяльності включає мотиви, мету, предмет, засоби, продукт та результат.

Предметом педагогічної діяльності є організація навчальної діяльності учнів, яка спрямована на засвоєння предметного соціокультурного досвіду.

Засобами педагогічної діяльності є наукові (теоретичні та емпіричні) знання, за допомогою яких формується тезаурус учнів. Носіями знань можуть бути тексти підручників, а також відповідні уявлення, які виникають у учнів під час цілеспрямованого спостереження (на лабораторних, практичних) заняттях. Допоміжними є технічні, комп'ютерні, графічні та ін. засоби.

Засобами передання є пояснення, показ (ілюстрація), спільна робота з учнями під час вирішення учбових задач, безпосередня практика (лабораторна, польова) тренінги.

Продуктом педагогічної діяльності є індивідуально сформований досвід учня. Він перевіряється та оцінюється на екзаменах, заліках. Під час вирішення учбових задач, контрольних робіт.

Результатом педагогічної діяльності повинен бути особистісний індивідуальний розвиток учня, його вдосконалення.

Одним з важливих компонентів педагогічної діяльності є її мотивація. В педагогічній діяльності виділяють ті ж мотиваційні орієнтації, що і в учбовій. У першу чергу, зовнішні мотиви (наприклад мотив досягнення, престижу роботи у відповідних навчальних закладах) та внутрішні мотиви (орієнтація на процес і результат своєї діяльності, особистісно-професійного росту, самоактуалізації). Специфічним мотивом виступає орієнтація на домінування, мотив влади. Так, Г.А. Мюррей виділив основні ознаки потреби у домінуванні та відповідні їм дії. Ознаками, чи ефектами потреби домінування є бажання:

-- контролювати своє соціальне оточення;

-- впливати на поведінку інших людей та спрямовувати її за допомогою порад, переконання чи наказу;

-- спонукати інших діяти відповідно до своїх потреб та почуттів;

-- схиляти до співробітництва;

-- переконувати інших у своєї правоті.

Н.А. Амінов відзначає відповідність цим бажанням певних дій, які за Г.А. Мюрреєм згруповані в такі групи: -- схиляти, вести, переконувати, умовляти, регулювати, організовувати, керувати, наглядати; -- підкоряти, правити, диктувати умови, судити. Встановлювати закони, вводити норми, складати правила поведінки, приймати рішення;

-- забороняти, обмежувати, протидіяти, відмовляти, карати, позбавляти волі;

-- очаровувати, покоряти, примушувати прислуховуватися до себе, встановлювати моду.

2. Характеристика рівнів продуктивності педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність -- це цілеспрямований виховуючий та навчаючий вплив вчителя на учнів з метою особистісного. інтелектуального та діяльнісного його розвитку, а також основа його саморозвитку та самовдосконалення.

Педагогічна діяльність має ті самі характеристики, що й інші вили людської діяльності: це цілеспрямованість, вмотивованість та предметність. Н.В. Кузьміна однією з особливих специфічних характеристик педагогічною називає продуктивність. В залежності від продуктивності в педагогічній діяльності виділяють п'ять рівнів:

-- репродуктивний (мінімальний)-- педагог вміє передати Іншим те, що знає сам;

-- адаптивний (низький, малопродуктивний)-- педагог вміє пристосувати своє повідомлення відповідно особливостям аудиторії;

-- локально-моделюючий (середній, середньо продуктивний) -- педагог володіє стратегіями навчання учнів знанням, умінням, навичкам з окремих розділів курсу (тобто формулювати педагогічну мету, розуміти бажаний результат та добирати систему і послідовність включення учнів в учбово-пізнавальну діяльність);

-- системно-моделюючий знання учнів (високий, продуктивний) --педагог володіє стратегіями формування необхідної системи знань, умінь та навичок з даного предмету в цілому;

-- системно-моделюючий діяльність та поведінку учнів (най вищий, високопродуктивний) -- педагог володіє стратегіями перетворення свого предмету в засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні, самоосвіті, саморозвитку.

3. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, характеризується певним стилем. Стиль діяльності зумовлюється специфікою самої діяльності й індивідуально-психологічними особливостями її суб'єкта.

Стиль педагогічної діяльності - стійка індивідуально специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів і способів здійснення педагогічної діяльності.

Відображаючи специфіку педагогічної діяльності, педагогічний стиль охоплює стиль управління, стиль саморегулювання, стиль спілкування і когнітивний стиль її суб'єкта - учителя.

Формування стилю педагогічної діяльності залежить від багатьох чинників, найважливішими серед яких є:

а) індивідуально-психологічні особливості вчителя (індивідуально-типологічні, особистісні й поведінкові);

б) особливості діяльності;

в) особливості учнів (вік, стать, статус, рівень знань тощо).

Залежно від індивідуально-психологічних якостей педагога виокремлюють такі стилі діяльності:

1. Демократичний стиль. За такого стилю педагогічної діяльності вчитель розглядає учня як рівноправного партнера у спілкуванні, колегу у спільному пошуку знань. Педагог залучає учнів до прийняття рішень, бере до уваги їхні думки, заохочує самостійність суджень, зважає не лише на успішність, а й на особистісні якості вихованців. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. Школярі при цьому завжди спокійні, задоволені своєю роботою, впевнені в собі. Учителі-демократи багато працюють над собою, своїми психологічними вміннями. їх характеризує висока професійна стійкість, задоволеність своєю професією.

2. Авторитарний стиль. Учитель, який є носієм цього стилю, вбачає в учневі об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправного партнера. Він одноосібно приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням завдань, не обґрунтовує своїх дій перед вихованцями. Унаслідок цього учні стають пасивними, знижується їх самооцінка, що спричинює агресивність; їхні сили спрямовані на психологічний захист, а не на засвоєння знань і власний розвиток. Основними методами впливу авторитарних учителів є наказ, повчання. Вони не задоволені професією, їм властива професійна нестійкість. Учителі із цим стилем діяльності дбають насамперед про методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують.

3. Ліберальний стиль. Учитель із таким стилем роботи уникає ситуацій прийняття рішень, передає ініціативу учням і колегам. Організацію і контроль діяльності учнів здійснює безсистемно, йому властиві нерішучість, вагання. У класі це зумовлює нестійкий мікроклімат, приховані конфлікти.

У сучасній психолого-педагогічній науці простежується тенденція до визначення типів особистості фахівця.

Тип особистості вчителя - сукупність свідомо обраних або інтуїтивно засвоєних якостей, які співвідносяться із найяскравішими рисами та якостями особистості вчителя.

Він визначається установками вчителя і ставленням до дітей, професії.

З огляду на пріоритет діяльності вітчизняний педагог Віктор Сорока-Росинський (1882-1960) виокремив "логотропів" (зорієнтованих на викладання свого предмета) і "педотропів" (спрямованих на дітей). Серед хороших учителів він розрізняв теоретистів (у них теорія переважає над реальністю), реалістів (добре розуміються на реальному світі, але не здатні до узагальнень), утилітаристів (прагматики, схильні до багаторазових повторень, тренувань, відточення всіх деталей), артистів (володіють тонким сприйманням, емоційні).

Польський письменник і педагог Януш Корчак (1878-1942) класифікував вихователів залежно від особистісних якостей: вихователь-тиран (створює безліч заборон та вимагає їх дотримання, прагне бути дуже пильним); честолюбний вихователь (орієнтований на досягнення результатів за своїм чітким планом, не враховує інтересів дитини); розумний вихователь (діє тільки заради добра дітям, розуміє їх).

За основу класифікації професійних типів вітчизняний педагог Б. Костяшкін взяв організаційний склад особистості вчителя, характер його внутрішнього світу, виокремивши емоційний, інтелектуальний, вольовий і організаторський типи.

Емоційний тип характеризується підвищеною здатністю до відчуття внутрішнього стану дитини, її емоційного світу, співпереживання. Такий педагог успішно працює з "важкими" учнями, до нього звертаються учні зі своїми проблемами. Зовні він артистичний, натхненний, емоційно і яскраво передає будь-яку інформацію. Інтелектуальний тип вирізняється схильністю до наукової діяльності, ерудованістю, теоретичним складом мислення, самостійністю суджень та оцінок, вимогливістю до себе та інших. Діти поважають таких учителів. Вольовий тип виявляє організованість і чіткість у роботі, високу вимогливість, впевненість, наполегливість. Організаторський тип є універсальним. Такі педагоги найкраще керують різними видами діяльності учнів, розвивають їх здібності і допомагають у справах. За даними досліджень Е. Костяшкіна, у початковій школі переважають вчителі емоційного й організаторського типів, в середніх класах - вольового, а в старших - інтелектуального.

За рольовим репертуаром учителя здійснив класифікацію російський психолог Володимир Леві. Він називає такі типи: оратор, артист, контролер, критик, інформатор, консультант, опікун, нянька. На вищих щаблях - кумир, проповідник, друг, а на нижчих - блазень, дресирувальник, наглядач.

Класифікації типів особистості вчителя засвідчують їх неоднозначність, різноманітність критеріїв виокремлення, але переконують у необхідності враховувати типологічні характеристики вчителя як ознаку його індивідуальності та особливого стилю професійної діяльності.

Набуття вчителем індивідуального стилю професійної діяльності дає змогу усвідомлено формувати образ педагога, який відображає його внутрішній світ, розкриває найяскравіші якості особистості. Йдеться про педагогічний імідж.

Педагогічний імідж (англ. image - образ) - емоційно забарвлений стереотип сприймання образу педагога у свідомості вихованців, колег, а також у масовій свідомості.

При формуванні іміджу педагога реальні якості тісно переплітаються з тими, які приписує йому оточення. Імідж охоплює зовнішність, манеру одягатися, стиль спілкування, поведінки, мислення. Інакше кажучи, це мистецтво "керувати враженнями" (Е. Гоффман).

Імідж учителя повинен відображати його харизматичні риси - найпривабливіші якості, які асоціюються з індивідуальністю людини і охоплюють соціально-персональні характеристики, а також символи. Завдяки харизматичним якостям учитель здобуває визнання, успіх, авторитет.

Практика свідчить, що нерідко інтерес аудиторії до своєї особистості педагоги-початківці підтримують або екстравагантністю - незвичністю вигляду, манер, або епатажем - вульгаризованою формою іміджу. Для досягнення відповідного іміджу потрібно насамперед об'єктивно оцінити те, що дано природою, визначити свої переваги і вдало використовувати їх. Не менш важливо навчитися дивитися на себе очима інших людей, оцінювати свою харизматичність, уміти себе "подати" - самопрезентуватися.

Самопрезентація (лат. р, від praesentatio- передаю, вручаю) - вміння людини подати себе з найкращого боку, викликати почуття довіри до себе і зберегти його.

Імідж педагога впливає на успішність його само-презентації. Зокрема, перше враження про людину складається саме під впливом її зовнішнього вигляду. Одяг, взуття, макіяж, аксесуари - все це створює її образ. Однак слід пам'ятати, що і зачіска, і костюм, і прикраси до одягу вчителя мають підпорядковуватись розв'язанню педагогічних завдань і ефективному впливу на формування особистості учня. Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним: привітна усмішка, стримані рухи, плавна хода, правильна постава тощо.

Отже, справжні педагоги повинні мати власний "почерк", володіти персональними манерами і особливим ставленням до навчання і виховання. Якщо педагог не зміг виробити індивідуального стилю у своїй професійній діяльності, то він не зможе зайняти чітку авторську позицію в освітньому просторі.

Стилі педагогічної діяльності.

Педагогічна діяльність вчителя, як і будь-яка інша діяльність, характеризується певним стилем. В широкому розумінні стиль діяльності -- це стала система способів, прийомів, яка проявляється в різних умовах її здійснення. Вона обумовлюється специфікою самої діяльності, індивідуально-психологічними особливостями її суб'єкта (І.В. Страхов, Н.Д. Левітов, В.С. Мерлін, Є.А. Климов та ін.).

Власне психологічний смисл індивідуального стилю діяльності «це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, яка складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності,... Індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, які свідомо чи стихійно використовує людина з метою найкращого врівноваження своєї (психологічно обумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності».

Це підкреслює В.С. Мерлін, визначаючи, що стиль діяльності -- це «індивідуальне своєрідне поєднання прийомів та способів, які забезпечують найкраще виконання діяльності». Стиль діяльності пов'язаний з стилем саморегуляції: вони розглядаються як взаємопов'язані сторони цілісного індивідуального стилю активності і діяльності людини. Взагалі поняття «стиль» трактується у широкому контексті, як стиль поведінки, стиль діяльності, стиль керівництва (лідерства), стиль спілкування, когнітивний стиль і т.д.

За К. Левіним стилі поведінки відносяться до типу прийняття рішення керівником та визначені три стилі керівництва: авторитарний, демократичний та потурання. В подальших дослідженнях були введені такі визначення, як директивний, колегіальний та дозволяючий. Ці визначення найчастіше використовуються відносно діяльності (поведінки) взаємодії та спілкування. В аналізі стилів виділяють дві сторони: змістовну та технічну, тобто формальну {прийоми, способи).

За Г.М. Андреєвою, авторитарний стиль з формального боку характеризується діловими, скороченими вказівками, заборони без послаблень, з погрозами, чітке мовлення, непривітний тон, похвала та осудження суб'єктивні, емоції не враховуються, показ прикладів -- не система, позиція лідера -- поза групою. Змістовний бік характеризується тим, що справи в групі плануються заздалегідь (у всьому обсязі), визначається лише безпосередня мета, подальша -- невідома, голос керівника -- вирішальний.

Демократичний стиль з формального боку характеризується тим, що інструкції надходять у формі пропозицій, товариський тон мовлення, похвала та осудження -- з порадами, розпорядження та заборона з дискусіями, позиція лідера -- в середині групи. Змістовний бік визначається тим, що заходи плануються в групі, за реалізацію пропозицій відповідають всі, всі розділи роботи не тільки пропонуються, а й обговорюються.

Стиль потурання з формального боку --тон конвенціональний, відсутність похвали та осудження, ніякого співробітництва, позиція лідера -- непомітна з боку групи. Змістовний бік характеризується тим, що справи в групі ідуть самі по собі, лідер не дає вказівок, розділи роботи складаються з окремих інтересів чи походять від нового лідера.

Стилі педагогічної діяльності, в першу чергу, поділяються на три загальних, які визначені вище: авторитарний, демократичний та потурання, але одночасно мають власне «педагогічний зміст».

Так, А.К. Маркова визначає їх таким чином.

Авторитарний стиль. Учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель особисто вирішує, приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, використовує свої права без врахування ситуації та думок учнів, не пояснює свої дії учням. Внаслідок чого учні втрачають активність чи здійснюють її тільки під керівництвом вчителя, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань та особистісний розвиток.

Головними методами впливу такого вчителя є наказ та повчання. Для вчителя характерна низька задоволеність професією та професійна нестійкість. Вчителі з цим стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, в педагогічному колективі займають позицію лідера.

Демократичний стиль. Учень розглядається як рівноправний партнер по спілкуванню, колега у спільному пошуку знань. Вчитель приймає рішення разом з учнями, враховує їх думку, підтримує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але і особистісні якості учнів. Методами впливу є спонукання до дій, порада, прохання. У вчителів з демократичним стилем керівництва школярі частіше відчувають стан спокійного задоволення, високої самооцінки. Вчителі цього стилю більше уваги звертають на свої психологічні уміння, для них характерна велика професійна стійкість, задоволення своєю професією.

Ліберальний стиль. Вчитель відходить від прийняття рішення, передає ініціативу учням, колегам. Організацію та контроль діяльності учнів здійснює без системи, проявляє нерішучість, коливання, В класі нестійкий мікроклімат, замасковані конфлікти.

По відношенню до партнера взаємодії можна визначити характер стилю: від підкорення до партнерства та відсутності спрямованого впливу. При цьому можна побачити, що домінує монологічна чи діалогічна форма спілкування.

Так, за характером включеності в діяльність педагога спілкування, В.А. Кан-Калік диференціював стилі:

-- стиль захопленості педагога спільно з учнями творчою діяльністю і є вираженням відношення вчителя до своєї справи, до своєї професії;

-- стиль дружнього відношення, яке служить загальним фоном та передумовою успішності взаємодії вчителя з класом (ні в якому разі не переходячи до фамільярного). Товариськість повинна бути педагогічно доцільною, не протирічити загальній системі взаємодії педагога з дітьми.

-- стиль спілкування -- дистанція, яка є вираженням авторитарного стилю, який позитивно впливає на зовнішні показники дисципліни, організованість учнів, але може призвести до особистісних змін -- конформізму, фрустрації, неадекватності самооцінки, зниження рівня домагань.

-- стиль спілкування -- залякування та загравання, що є свідченням професійної недосконалості педагога.

Аналіз стилів педагогічної діяльності в залежності від її характеру включає такі Його сторони: змістовні характеристики стилю (орієнтація вчителя на процес чи результат своєї праці, розгортання вчителем орієнтованого та контрольно-оціночного етапів своєї праці); динамічні характеристики стилю (гнучкість, стійкість, вміння переключатися); результативність (рівень знань і навичок учіння у школярів, а також інтерес учнів до предмета). На цій основі А.К. Марковою та А.Я. Ніконовою виділені 4 типи індивідуальних стилів, які характеризують сучасного вчителя.

Емоційно-імпровізаційний стиль (ЕІС). Вчителя з ЕІС вирізняє переважна орієнтація на процес навчання. Пояснення нового матеріалу такий вчитель будує логічно, цікаво, але в процесі пояснення у нього відсутній зворотній зв'язок з учнями. Під час опитування вчитель з ЕІС звертається до великої кількості учнів, в основному сильних, які його цікавлять, опитує їх у швидкому темпі, задає неформальні питання, але мало дає їм говорити, не чекаючи, поки вони сформулюють відповідь самостійно. Для вчителя з ЕІС характерно недостатньо адекватне планування навчально-виховного процесу, для викладання на уроці він відбирає найбільш цікавий матеріал; не такий цікавий, але важливий, залишає на самостійне вивчення учнями. В діяльності вчителя з ЕІС недостатньо представлені закріплення та повторення учбового матеріалу, контроль знань учнями. Вчителів з ЕІС відрізняє висока оперативність, використання великого арсеналу різноманітних методів навчання. Він часто практикує колективні обговорення, стимулює спонтанні висловлювання учнів. Для вчителя з ЕІС характерне невміння проаналізувати особливості та результативність своєї діяльності на уроці.

Емоційно-методичний стиль (ЕМС). Для вчителя з ЕМС характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу, висока оперативність, деяка перевага інтуїтивності над рефлективністю. Орієнтуючись як на процес, так І на результати навчання, вчитель адекватно планує навчально-виховний процес, поетапно відпрацьовує весь навчальний матеріал, уважно слідкує за рівнем знань всіх учнів (як сильних, так і слабких), в його діяльності постійно представлені закріплення і повторення учбового матеріалу, контроль знань учнів. Такого вчителя вирізняє висока оперативність, він часто змінює види робіт на уроці, практикує колективні обговорення. Використовуючи багатий арсенал методичних прийомів при обробці навчального матеріалу, прагне активізувати дітей не зовнішньою розважальністю, а справді зацікавити особливостями самого предмету.

Розмірковуюче-імпровізаційний стиль (РІС). Для вчителя з РІС характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу, В порівнянні з вчителями емоційних стилів, вчитель з РІС проявляє меншу винахідливість у підборі і варіюванні методів навчання, не завжди може забезпечити високий темп роботи, менше практикує колективні обговорення, скорочує час спонтанних висловлювань під час уроку, ніж вчителі з емоційним стилем. Учитель з РІС менше говорить сам, особливо під час опитування, та прагне впливати на учнів непрямим шляхом (за допомогою підказок, уточнень і т.д.), дає можливість учням детально оформити відповідь.

Розмірковуючо-методичний стиль (РМС). Орієнтуючись переважно на результати навчання і адекватно плануючи навчально-виховний процес, вчитель з РМС проявляє консерватизм у використанні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність (систематичність закріплення, повторення навчального матеріалу, контроль знань учнів) поєднується з невеликим, стандартним набором методів навчання, перевагою репродуктивної діяльності учнів, рідким проведенням колективних обговорень. Під час опитування вчитель з РМС звертається до невеликої кількості учнів, дає кожному багато часу на відповідь, особливу увагу приділяє слабким учням. Для вчителя з РМС характерна в цілому рефлективність.

Стиль педагогічної діяльності, як інтегративна характеристика, відображуючи стиль керівництва, стиль спілкування, стиль поведінки та когнітивний стиль вчителя найбільш повно висвітлюється у типах стилю праці вчителя за А.Я. Ніконовою та А.К. Марковою.

4. Дидактогенія та шкільний невроз: причини виникнення та шляхи запобігання

педагогічний індивідуальний психологічний дидактогенний

У 60-ті роки XX ст. у медичній, психологічній, педагогічній літературі з'явився новий термін "шкільний невроз". Він характеризується багатьма симптомами (плаксивістю, втратою апетиту, надмірною пітливістю, розладами сну, порушенням мовлення тощо), серед яких домінують стійкий страх перед школою і небажання її відвідувати. Характерно, що симптоми посилюються не лише в тій ситуації, коли потрібно йти до школи, але й при звичайному згадуванні про неї. Прояви клінічної картини цього неврозу можуть зустрічатися і в цілком здорових дітей, проте специфічне поєднання симптомів "шкільного неврозу" відрізняється від звичайної вередливості чи впертості. Для запобігання виникненню і розвитку "шкільного неврозу" потрібно в дошкільний період інтелектуально, морально і фізично готувати дітей до школи: залучати до відвідування підготовчої групи дитячого садка, привчаючи їх до життя в колективі, вдома гратися з дітьми "у школу", вчити їх читати, писати тощо. 1983 року М.М. Ханашвілі, досліджуючи проблему неврозів, ввів поняття "інформаційний невроз". Причиною його він визначив одночасну дію тріади таких чинників, як надлишок інформації, нестача часу для її сприймання та обробки і висока мотивація, тобто бажання її засвоєння. Інформаційні неврози виникають у школярів у період семестрових заліків, випускних іспитів, у обдарованих дітей -- під час підготовки до конкурсів, олімпіад тощо.

Особливої актуальності серед науковців, педагогічної громадськості та батьків набуло питання про попередження дидактогенних нервово-психічних станів. Вони виникають тоді, коли педагог погано поінформований про психофізіологічні особливості учнів і про дію слова як фізіологічного подразника. Спілкуючись з учнями, педагог постійно (свідомо чи несвідомо) впливає на психічний стан своїх вихованців, здатен одним словом, жестом чи вчинком викликати позитивний або негативний відгук з боку окремого учня чи всього класу. Таким чином, дидактогенні неврози, або дидактогенії, -- це психогенні порушення працездатності або здоров'я дитини чи підлітка, викликані непрофесійними діями вчителя (чи педагогічного колективу) у процесі організації навчання чи виховання. До таких дій, крім негативних комунікативних впливів, слід віднести такі фактори, як обсяг навчального навантаження, характер розкладу, особливості організації навчання (на уроці, під час четвертних чи семестрових заліків, іспитів) та відпочинку (під час перерви, вихідних, канікул).

Учителю слід пам'ятати, що в дітей нервова система більш збудлива, ніж у дорослих, унаслідок чого вона швидше виснажується. Цю особливість центральної нервової системи дітей потрібно враховувати при організації навчально-виховної роботи у школі. Так, якщо на уроці довгий час займаються одноманітною розумовою працею, при якій збуджуються одні й ті самі ділянки ЦНС, то остання швидко стомлюється і діяльність її дуже утруднюється. В результаті в дітей знижується інтерес, увага і взагалі їх працездатність. Тому на уроках учитель мусить застосовувати різні методи і прийоми роботи, тривалість кожного з яких повинна бути по можливості невеликою. При зміні методів і видів роботи навантаження з одних ділянок ЦНС переноситься на інші, і тому значно віддаляється час настання її стомлення. З цією ж метою після тривалої розумової праці слід влаштовувати перерви, проводити фізкультхвилинки, протягом яких нервові центри, що посилено працювали, могли б відпочити.

Загальна атмосфера в шкільному закладі повинна визначатися Доброзичливим ставленням учасників навчального процесу один до одного, базуватися на повазі як до вчителя, так і до учня, послідовності й розумності вимог, громадянській порядності й чесності.

Важливою умовою запобігання порушенням нервової системи у Дітей і підлітків є гігієнічна організація сну. Сон -- це найбільш повноцінний відпочинок для організму. Позитивні зміни у функціональному організму відбуваються лише за умови достатньої тривалості сну, дотриманні режиму засинання і прокидання.

Повноцінність відпочинку під час сну залежить від виду діяльності дитини перед сном, гігієнічного стану приміщення, години останнього прийому їжі. Дуже корисна перед сном спокійна прогулянка на свіжому повітрі (20-30 хв.), яку можна використати для спілкування з дитиною.

Неприпустимо, щоб незадовго до сну діти разом з дорослими дивилися телепередачі, читали художню літературу, яка надто збуджує їхню нервову систему. Це може стати причиною утруднення засинання і неспокійного сну. Проміжок часу між вечерею і сном має становити не менш як 2 години.

Дитина повинна спати в добре провітреному приміщенні. Постіль має бути обов'язково окремою, широкою і досить жорсткою аби запобігти вадам постави. Недосипання, якщо воно навіть незначне, але часто повторюється, негативно позначається на функціональному стані нервової системи, знижує опірність організму до втоми, погіршує успішність у навчанні. Кумульоване недосипання є частою причиною неврозів.

Лікувати неврози у дітей має лікар. Завдання тих, хто оточує, виховує і навчає дітей -- здійснювати профілактику подібних порушень і створювати обстановку, що сприяє усуненню або пом'якшенню дії травмуючих чинників, не допускати непрофесіоналізму у ставленні до дітей, оцінюванні результатів їх навчальних досягнень. Саме ці проблеми досліджує така наука, як психогігієна.

При роботі з дітьми різних вікових груп необхідно враховувати їх індивідуально-типологічні особливості та закономірності розвитку на різних етапах онтогенезу.

У молодшому шкільному віці дуже важливо сформувати у дітей позитивні мотивації до навчання, спілкування з педагогами та однолітками. Необхідно, щоб учні отримували задоволення від розумової праці, відчували радість пізнання нового. Великого значення набувають спільні зусилля батьків та вчителів, спокійна і доброзичлива атмосфера в сім'ї, формування навичок раціональної організації режиму дня.

Размещено на Allbest.ru