Психічний розвиток дитини

Які ж проблеми підліткового віку та їх вирішення виділяють фахівці? Давайте їх розглянемо.

- Дитина вже підліток, а для батьків - все ще дитина. Кожен батько готовий плекати своє чадо дуже довгий час, але необхідно розуміти, що він окрема людина, яка має право на життя. Варто перестати контролювати життя вашої дитини, дати йому можливість прожити її самому. Складіть нове коло прав та обов'язків (зробити це можна на сімейній раді), дайте дитині зрозуміти, що тепер рішення він прийматиме самостійно і, відповідно, відповідати за їх наслідки. Покажіть наочно, як розподіляється бюджет сім'ї, як і куди витрачаються кошти і звідки вони беруться. Ставтеся до нього як до дорослого.

- Дитина вже підліток, а соціум не дає йому бути дорослим по-справжньому. Він думає, що вже «може багато», але реалізувати дану можливість не може. Одним з виходів проблеми, що склалася підліткового віку може бути самостійний заробіток. Влаштувавшись на роботу, підліток підніме свою самооцінку, в очах однолітків буде здаватися дорослим, а також буде мати свої кишенькові гроші.

- Дитина вже підліток, а зовнішній вигляд не завжди цьому відповідає. Маленький зріст, довгі вуха, прищі, нестандартна зовнішність, надмірна вага - будь-якому підлітку думки про зовнішній вигляд не дають спокою. Це може призвести до заниженої самооцінки, розвитку комплексу неповноцінності. Постарайтеся пояснити підліткові, що це природний і необхідний процес, що все це - проблеми підліткового віку і тільки. Підтримайте дитини у всіх починаннях, в пошуку себе, дайте йому можливість вирішити все самостійно. Адже від цього можуть залежати ваші відносини згодом.

Такими є основні проблеми підліткового віку. Важливо пам'ятати, що кожен підліток починає нову самостійне життя, де хоче проявити і реалізувати себе без будь-чиєї допомоги. Тому щиро висловлюйте свої почуття щодо відбувається, не дорікайте, поважайте право на власну думку, і тоді рішення проблем підліткового віку вас не торкнеться.

Завжди варто пам'ятати, що перед вами людина, яка має свою думку, свій характер і свої погляди на життя і оточення. Проблеми підліткового віку - це лише початок життєвого шляху дитини, тому необхідно якомога м'якше забезпечити йому перехід у доросле життя. Правильний підхід і тонка психологічна оцінка стану вашої дитини - ось вірні помічники при вирішенні проблем з перехідним віком.

Проблема "группы риска" среди подростков

Данная проблема особенно актуальна именно с детьми от 10 до 14 - 15 лет. Особое внимание к душевному здоровью подростков, а также к своевременному выявлению и профилактике различных отклонений необходимо по трем причинам.

Во-первых, морфологические и физиологические изменения, приходящиеся на пубертатный период, делают организм подростка более уязвимым и повышают риск соматических заболеваний. Во-вторых, именно в подростковом возрасте впервые проявляются многие нервные и психические заболевания. В-третьих, естественное для этого возраста расширение сферы социальных отношений дает подростку новый социальный опыт, овладеть которым очень сложно.

Категория «трудных» подростков весьма разнородна и обширна, и нет возможностей охватить все варианты трудностей. Поэтому, мы остановимся, только на тех, кто вызывает наибольшее беспокойство родителей и педагогов.

Прежде всего как фактор риска, следует назвать дисгармоничную семью.

Вторым фактором можно назвать соматические заболевания и тяжелые травмы. Не менее опасны заболевания ЦНС, которые могут вести к возникновению церебрастенических состояний или расстройств, ведущих к личностным изменениям.

Третий фактор риска, - неблагополучная ситуация в отношении подростка со сверстниками.

Первыми рассмотрим подростков с явлениями психической неустойчивости.

Термин «психическая неустойчивость» многозначен. Они описываются под разными названиями: «безвольные», «повышенно - внушаемые», «с неустойчивым настроением».

Клиника синдрома психической неустойчивости детей и подростков в детской психиатрии и дефектологии описана в рамках различных нозологических групп.

К ним относятся остаточные явления раннего органического поражения ЦНС ребенка с «органическим» инфантилизмом, психогенно обусловленное аномальное формирование личности при дефектах воспитания в условиях безнадзорности. У этих детей отличается отсутствие чувства долга, неспособность тормозить свои желания, подчиняться требованиям школьной дисциплины. Они быстро теряют интерес к занятиям и постоянно нуждаются в стимуляции извне (поощрение, напоминание, перемена видов деятельности). Мало способные к волевому усилию, при затруднениях в учебе они нередко уходят с уроков, катаются на городском транспорте, играют в футбол. Побеги из школы и дома являются одной из основных форм защитной реакции, хотя в значительной мере служат удовлетворением инфантильных потребностей.

Таким образом, результаты клинико-психологического исследования показывают, что нарушения поведения у подростков с психической неустойчивостью связаны с аномалией развития по типу эмоционально - волевой, личностной незрелостью. Психологическое исследование выявляет негрубую недостаточность интеллектуальной сферы как в плане ее общей незрелости, так и недостаточности отдельных функций.

В этом случае, психолого-педагогическая коррекция может быть успешной лишь при так называемой поддерживающей медикаментозной терапии, уменьшающей церебрастению, вегетативную дистонию.

Документация школьного психолога

- Информация школьному психологу

Данная проблема особенно актуальна именно с детьми от 10 до 14 - 15 лет. Особое внимание к душевному здоровью подростков, а также к своевременному выявлению и профилактике различных отклонений необходимо по трем причинам.

Во-первых, морфологические и физиологические изменения, приходящиеся на пубертатный период, делают организм подростка более уязвимым и повышают риск соматических заболеваний. Во-вторых, именно в подростковом возрасте впервые проявляются многие нервные и психические заболевания. В-третьих, естественное для этого возраста расширение сферы социальных отношений дает подростку новый социальный опыт, овладеть которым очень сложно.

Категория «трудных» подростков весьма разнородна и обширна, и нет возможностей охватить все варианты трудностей. Поэтому, мы остановимся, только на тех, кто вызывает наибольшее беспокойство родителей и педагогов.

Прежде всего как фактор риска, следует назвать дисгармоничную семью.

Вторым фактором можно назвать соматические заболевания и тяжелые травмы. Не менее опасны заболевания ЦНС, которые могут вести к возникновению церебрастенических состояний или расстройств, ведущих к личностным изменениям.

Третий фактор риска, - неблагополучная ситуация в отношении подростка со сверстниками.

Первыми рассмотрим подростков с явлениями психической неустойчивости.

Термин «психическая неустойчивость» многозначен. Они описываются под разными названиями: «безвольные», «повышенно - внушаемые», «с неустойчивым настроением».

Клиника синдрома психической неустойчивости детей и подростков в детской психиатрии и дефектологии описана в рамках различных нозологических групп.

К ним относятся остаточные явления раннего органического поражения ЦНС ребенка с «органическим» инфантилизмом, психогенно обусловленное аномальное формирование личности при дефектах воспитания в условиях безнадзорности. У этих детей отличается отсутствие чувства долга, неспособность тормозить свои желания, подчиняться требованиям школьной дисциплины. Они быстро теряют интерес к занятиям и постоянно нуждаются в стимуляции извне (поощрение, напоминание, перемена видов деятельности). Мало способные к волевому усилию, при затруднениях в учебе они нередко уходят с уроков, катаются на городском транспорте, играют в футбол. Побеги из школы и дома являются одной из основных форм защитной реакции, хотя в значительной мере служат удовлетворением инфантильных потребностей.

Таким образом, результаты клинико-психологического исследования показывают, что нарушения поведения у подростков с психической неустойчивостью связаны с аномалией развития по типу эмоционально - волевой, личностной незрелостью. Психологическое исследование выявляет негрубую недостаточность интеллектуальной сферы как в плане ее общей незрелости, так и недостаточности отдельных функций.

В этом случае, психолого-педагогическая коррекция может быть успешной лишь при так называемой поддерживающей медикаментозной терапии, уменьшающей церебрастению, вегетативную дистонию.

При рано сформированной и стойкой микросоциальной и педагогической запущенности нереалистично начинать психолого-педагогическую коррекцию с попыток ликвидации неуспеваемости, это может привести к еще большему протесту. Более актуальные пути, направленные на формирование личностных качеств - правильной самооценки, чувства ответственности и долга, целенаправленной деятельности.

Подростки "группы риска" с преобладанием явлений аффективной возбудимости. Центральное проявление их школьной дезадаптацией - аффективные разряды, направленные на сверстников и взрослых. Склонность к разрешению конфликтов путем агрессии делает такого подростка опасным для окружающих. Данные педагогических характеристик и психологического исследования указывают на педагогическую запущенность, недостаточную сформированность общих знаний и представлений, отставание в речевом развитии, выраженное отрицательное отношение к учебе, установку на физический труд. Все это относится к социальным факторам. К биологическим факторам, способствующим аффективной возбудимости, относится ускоренный половой метаморфоз с бурным физическим ростом. В генезе аффективной возбудимости определенное место принадлежит легкой органической недостаточности нервной системы. Декомпенсация поведения по типу аффективной возбудимости является как бы «болезнью роста».

Подростки с ЗПР (Задемржка психимческого развимтия)

Важность проблемы, рассмотрения подростков с ЗПР, определяется как рядом трудностей в поведении, часто возникающих у этих детей в подростковом возрасте и нуждающихся в лечебно-педагогической коррекции, так и необходимость дифференциации трудовой подготовки.

Сравнивая клинико-психологическую структуру «трудных подростков» и подростков, не входящих в группу риска, можно сделать следующие выводы, отражающие патогенез нарушений поведения.

Нарушения поведения обнаруживают связь с различными видами неполноценности ЦНС, отсюда нарушение познавательной деятельности, эмоциональная незрелость, отклонение темпа полового созревания. В формировании нарушений поведения бесспорная роль принадлежит социальному фактору, неблагоприятным условиям воспитания и окружения, неадекватным условиям обучения, явлениям микросоциальной и педагогической запущенности.

Значительная часть нарушений имеет и половые различия в расторможенности влечений у мальчиков чаще выступает склонность к алкоголизации, побегам, агрессии, у девочек - повышенная сексуальность.

Формирование нарушений поведения тесно связано и с явлениями педагогической запущенности.

Анализ нарушений у подростков с ЗПР подтверждает мнение о роли благоприятных условий обучения и воспитания в профилактике декомпенсации поведения. В условиях специального обучения асинхрония развития, свойственная психическому инфантилизму, в значительной мере сглаживается за счет целенаправленного формирования как личностных свойств, так и навыков произвольной деятельности.

Характеристика рассмотренных нами детей "группы риска" может помочь нам в следующем наиболее важном этапе - это разработка методов психолого-педагогической коррекции, дифференцированной в зависимости от того или иного типа нарушения поведения у подростков.

Взаимодействие между всеми специалистами, работающими с данным контингентом детей и их родителями.

Организация обучения и воспитания детей "группы риска" должна осуществляться всесторонне, только тогда она будет эффективна. Врач психоневролог, дефектолог, психолог, логопед, социальный педагог. Этим детям требуется медикаментозная терапия, которую осуществляет врач - психолог.

Основными направлениями деятельности психолога являются оптимизация общения подростка со сверстниками и взрослыми, формирование у него чувства собственного достоинства и уверенности в себе, развитие умения ставить перед собой цели и владеть собой. В своей работе психолог должен использовать такие методы, как наблюдение, беседа с родителями и учителями, с самим учащимся проективные методы (например, рисунок «семья», незаконченные предложения). Если с родителями и педагогами установились доверительные отношения, если они нацелены на сотрудничество с психологом для оказания помощи ребенку, можно использовать различные методики, обучающие рефлексивному анализу своей деятельности как родителя, воспитателя и учителя.

Субкультура

Поиск себя и самовыражении вынуждают подростков искать примеры для подражания и идеалы. В этот период процесс формирования самосознания, происходит по средствам "примерки" на себя качеств, принадлежащих тем, кого подросток считает своим идеалами. Проблема только в том, что эти идеалы могут быть очень разными, а их качества слишком противоречивыми, чтобы сформировать из них единую полноценную личность. В связи с этим, добиться нужного сходства с идеалами, заведомо, невозможно, что и является центральной проблемой несущей в себе массу переживаний по этому поводу.

Именно поэтому, образуются подростковые субкультуры, которые представляют собой отдельную систему ценностей и моделей поведения, т.е ту безопасную, для подростка, зону, в которой он может сохранять и формировать свою индивидуальность. Подростковая субкультура - это некая попытка построить сообщество единомышленников и утвердить свой собственный стиль жизни, отличающийся как от детского, так и взрослого. Именно это и помогает выйти из конфликта пубертатного возраста не менее эффективным способом, чем следование нормам установленным родителями. Субкультуры не только дают возможность подростку установить свои правила и ритуалы, но и, как бы, разрешают ему те или иные способы проявления самовыражения.

9. Загальна характеристика юнацького віку як першого етапу дорослішання

Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові можуть бути першорядними. Відповідаючи самому собі на питання “хто я?”, “який я?”, “до чого я прагну?”, молода людина формує: 1) самосвідомість - цілісне уявлення про себе, емоційне ставлення до себе, самооцінку своєї зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей, усвідомлення своїх достоїнств і недоліків, на основі чого виникають можливості цілеспрямованого самовдосконалення, самовиховання; 2)власний світогляд як цілісну систему поглядів, знань, переконань своєї життєвої філософії, що спирається на засвоєну раніше певну суму знань і здатність до абстрактно-теоретичного мислення, без чого розрізнені знання не складаються в єдину систему; 3) прагнення наново і критично осмислити усе оточуюче, самоствердити свою самостійність та оригінальність, створити власні теорії сенсу життя, любові, щастя, політики тощо. Для юнацтва властивий максималізм суджень, своєрідний егоцентризм мислення: розробляючи свої теорії, юнак поводиться так, наче світ повинен підпорядковуватися його теоріям, а не теорії - дійсності. Прагнення довести свою незалежність і самобутність супроводжуються типовими поведінковими реакціями: “зневажливого ставлення” до порад старших, недовіри і критиканства стосовно старших поколінь, іноді навіть відкритої протидії. Але в такій ситуації юнак змушений спиратися на моральну підтримку ровесників, і це призводить до типової реакції “підвищеної схильності” (неусвідомлена сугестивність, свідомий конформізм) до впливу ровесників, що обумовлює однаковість смаків, стилів поведінки, норм моралі (молодіжна мода, жаргон, субкультура), навіть злочини серед молоді, як правило, носять груповий характер, відбуваються під впливом групи.

Юнацький вік являє собою наче “третій світ”, що існує між дитинством і дорослістю, тому що біологічно-фізіологічне і статеве дозрівання завершено (уже не дитина), але в соціальному відношенні - ще не самостійна доросла особистість. Юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї. Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого “Я”. Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямками: 1) відкриття власного внутрішнього світу, юнак починає сприймати свої емоції не як похідні від зовнішніх подій, а як стан свого “Я”, з'являється почуття власної особливості, несхожості на інших, інколи з'являється і почуття самітності (“Інші люди мене не розуміють, я - самотній”); 2) виникає усвідомлення неповоротності часу, розуміння скінченності свого існування. Саме розуміння неминучості смерті змушує людину всерйоз задуматися про сенс життя, про свої перспективи, майбутнє, про свої цілі. Поступово з мрії, де усе можливо, та ідеалу як абстрактного, але часто недосяжного зразка, починають виокреслюватися більш-менш реалістичні плани діяльності, між якими треба обирати. Життєвий план охоплює всю сферу особистого самовизначення: моральний образ, стиль життя, рівень домагань, вибір професії і свого місця в житті. Усвідомлення цілей, життєвих устремлінь, вироблення життєвого плану - важливий елемент самосвідомості. 3) Формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливість, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. Юнацькі самооцінки часто бувають суперечливі (“Я у своїй уяві - геній + нікчемність”). На основі аналізу досягнутих результатів у різних видах діяльності, врахування думок інших людей про себе і самоспостереження, самоаналізу своїх якостей і здібностей в юнака формується самоповага - узагальнене ставлення до себе. 4) Відбувається усвідомлення сексуальної чуттєвості, що з'являється в цей період, і формується ставлення до неї. Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини.

Якщо зріла статева любов дорослих людей являє собою гармонійну єдність чуттєво-сексуального потягу і потреби в глибокому духовному спілкуванні і порозумінні люблячих людей, то в юності ці два потяги зріють неодночасно, і до того ж по-різному в дівчат та юнаків. Хоча дівчини раніше зріють фізіологічно, у них спочатку потреба в романтичному залицянні, ніжності, пестощах, емоційному теплі і порозумінні виражена сильніше, ніж у фізичній близькості. У юнаків, навпаки, у більшості випадків раніше з'являється чуттєво-сексуальний потяг до фізичної близькості, і значно пізніше виникає потреба в духовній близькості, порозумінні. Потреба в душевному розумінні і сексуальні бажання дуже часто не збігаються і можуть бути спрямовані на різні об'єкти. За образним виразом, “юнак не любить жінку, яка його сексуально фізіологічно вабить, і його не вабить сексуально дівчина, яку він любить”, у нього доброчесне ставлення до дівчини, яка викликає в нього ніжні почуття. Через розбіжність особливостей сексуального визрівання дівчат і юнаків, можуть виникати взаємне нерозуміння, даремні ілюзії і потім - розчарування. Оскільки в дівчат спочатку зріє духовна потреба в любові, а не сексуальна, то, як правило, у свій перший добровільний сексуальний контакт дівчина вступає з тим хлопцем, що їй справді подобається, в якого вона закохана. Про інших судять звичайно по собі, тому багато хто з дівчат думає, що й хлопець закоханий, вступаючи у сексуальну близькість. Але в юнаків процес сексуального дозрівання і сексуальних бажань випереджає етап духовної потреби в любові, тому часом при сильних сексуальних бажаннях чоловік готовий на сексуальний контакт із жінкою, яка йому байдужа або навіть неприємна. Внаслідок цього сексуальні відносини юнака можуть не поєднуватися із закоханістю, причому він припускає, що й дівчина вступає в сексуальний зв'язок тому, що відчуває фізіологічну потребу в сексі, а не почуття любові. Розбіжності психосексуальних особливостей юнаків і дівчат часто призводять до взаємних розчарувань і особистих драм.

10. Психологічні проблеми спілкування юнацтва з однолітками та дорослими

Старшокласник і дорослі. Одна з центральних проблем підліткового віку -- перебудова взаємостосунків з дорослими та зміна значущих осіб -- зберігає своє значення і в період ранньої юності.

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опікування і боку батьків і вчителів, а також від встановлених ними норм і порядків. У цьому процесі прийнято розрізняти домагання автономії у сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба і право мати власні, самостійно обрані уподобання) та нормативної автономії (потреба і право на власні норми і цінності) (І. Кон).

Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки, зрозуміло, в певних рамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата все більше проводять його поза домівкою і школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам у спільному дозвіллі.

Емоційна автономність досягається з більшими труднощами, і цей процес дуже суперечливий. Якщо підлітковий період породжує передусім проблеми, пов'язані з дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах з батьками.

Для того, щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними в нову, складнішу систему емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама.

Батьки, як правило, хворобливо реагують на таке охолодження з боку своїх дітей, скаржаться на їхню черствість та байдужість. Проте це тимчасове явище, емоційний контакт з батьками відновлюється після завершення кризового періоду на новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність і безцеремонність старших не закривають для них внутрішній світ молодої людини надовго, а то й назавжди.

Ревниво захищають юнаки і дівчата своє право на власні переконання, моральні установки та цінності. З цією метою вони нерідко займають підкреслено максималістські позиції, висловлюють крайні погляди з того чи іншого питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна простежити велику залежність у серйозних проблемах (вибір професії, політичних поглядів, світогляду тощо) від дорослих, особливо від батьків. Інша справа, коли йдеться про моду, смаки, способи проведення дозвілля та ін.

Товариство однолітків. В період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб -- у відокремленні та в належності до певної групи, входженні до неї. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга -- у взаєминах з однолітками.

Відчуття самітності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об'єднання і спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти такі гостро потрібні емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значущості тощо.

Характерним для таких компаній є дуже високий рівень конформізму. Захист своєї незалежності від старших у цьому віці поєднується з вкрай некритичним ставленням до уявлень і цінностей власної групи та її лідерів. Індивідуальність утверджують через однаковість (в рамках своєї групи), у спільному протистоянні комусь іншому.

Надзвичайно серйозною є потреба не просто входити до групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність для групи, мати в ній певний авторитет. Низький статус в групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Стрімко зростає число груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема число референтних груп, тобто тих, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої самооцінки і ціннісні орієнтації. Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація (І. Кон, В. Лосенков). Перша проявляється, приміром, у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3-4 години в будні, 7-9 годин у вихідні та святкові дні), невпинному зростанні географії та соціального простору такого спілкування, постійному пошуку та готовності до між особових контактів.

Стосовно індивідуалізації стосунків, то насамперед вкажемо на чітке розмежування характеру взаємин з різними людьми, високу вибірковість і максималістську вимогливість до друзів.

Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, служить причиною напруженості взаємин та невдоволення ними.

Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі. Помітно активізуються міжстатеві взаємини: розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається настійна потреба в коханні, з'являються серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве життя. Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близькості, розумінні. Як правило, вони не збігаються (особливо в юнаків) з чуттєвістю, зумовленою статевим дозріванням.

Як зазначає І. Кон, юнак не любить жінку, до якої відчуває бажання, і не відчуває потягу до жінки, яку він кохає. Закохуючись, юнаки досить влучно називають це почуття дружбою; водночас вони відчувають сильний, позбавлений тонкого психологічного (місту еротизм як вираження біологічної сексуальної потреби. Юнаки часто перебільшують фізичні аспекти сексуальності, а дехто намагається відсторонитися від них. У таких випадках зазвичай психологічним захистом стає аскетизм або інтелектуалізм. Замість того, щоб навчитися контролювати прояви своєї чуттєвості, вони прагнуть цілком відмовитися від них: аскети -- тому, що чуттєвість "брудна", а інтелектуали -- тому, що вона "нецікава".

Старшокласники, так само як і підлітки, іноді схильні наслідувати один одного і самостверджуватися в очах однолітків за допомогою справжніх або уявних "перемог". Не лише у середніх, а й у старших класах легкі закоханості нагадують епідемії: як тільки з'являється одна пара, відразу закохуються всі решта. Причому багато хто захоплюється одночасно однією і тією самою найпопулярнішою в класі дівчиною (чи юнаком).

Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичної любові, що розвивається у цьому віці, позначиться і на майбутньому дорослому житті, визначаючи важливі сторони розвитку особистості, моральне самовизначення і те, кого і як любитиме доросла людина.

Размещено на Allbest.ru