Зародження та розвиток психіки в сліпоглухонімих дітей: за працею Е.В. Ільєнкова "Откуда берется ум?"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

Самостійна робота з філософії

На тему: “Зародження та розвиток психіки в сліпоглухонімих дітей: за працею Е.В. Ільєнкова «Откуда берется ум?» ”

Виконала студентка II курсу

Факультету сходознавства

Групи Пкит 06-13

Сулькова Дар'я Сергіївна

Київ - 2014

Актуальність обраної теми зумовлена важливістю формування та становлення особистості будь-якої людини, навіть тієї, що позбавлена здатності бачити та чути. Здатності самостійно розвивати свою особистість. Хоча навіть повноцінна дитина не може це зробити сама, без допомоги батьків, вихователів та вчителів. А про ту, що немає жодних контактів з навколишнім світом, окрім тактильних, навіть говорити нічого.

Але ми всі живимо в соціумі, та, на мою думку, ми зобов'язані піклуватись одне про одного, допомагати. Особливо цього потребують саме ті люди, які мають якість вади. Адже без допомоги людей, а саме досвідчених психологів та вихователів, вони приречені не жити, а просто існувати. Істота, що по всім показникам належить до виду «homo sapiens», але немає навіть натяку на наявність людської психіки.

Тим паче, що не дивлячись на те, що процес зародження та становлення психіки в таких людей дуже тяжкий, та потребую багато часу, знань, наполегливості та терпіння, він є цілком реальним. Крім того, він не тільки є реальним, він приносить просто чудові результати. Яскравим прикладом цього можна вважати таких сліпоглухонімих людей, як Сергій Сироткін, Наташа Корнеєва, Саша Суворова та Юрій Лернер. Вони не тільки довели, що люди, які не можуть бачити та чути, цілком здатні розвинути свою особистість та спілкуватись. Вони довели, що такі люди можуть підкорити собі будь-які вершини, займатись різними науковими, дослідницькими та творчими роботами.

Я вважаю, що вклад своїх зусиль в таких людей є не просто цілком оправданим, він може перевершити всі очікування, адже людська психіка настільки сильна, що ніколи не знаєш, чого від неї можна чекати.

Нажаль в нашому суспільстві завжди існували такі істоти, що за біологічними показниками можна віднести до виду «люди розумної», але які не мають жодних натяків на наявність психіки. Це ті люди, що від народження або з дитинства не мають змоги бачити та чути, тобто сліпоглухонімі. Вони є цілком ізольованими від навколишнього світу, та повністю залежать від інших людей. Адже вони не можуть зробити самостійно навіть простішу дію. В таких людей немає навіть тієї психіки, що наявна в деяких тваринах. психологія сліпоглухий виховання

Медицина в таких випадках безсильна, бо з біологічної точки зору мозок таких людей є цілком нормальним. Вся проблематика полягає в тому, що цей нормальний та здоровий мозок є ізольованим, тобто знаходиться в стані самотності. Всі контакти спілкування з навколишнім середовищем є закритими.

Єдина наука, що має змогу допомогти таким людям - це психологія. Саме ця наука, а не якась інша. Тому що, на відміну від біології, вона не вивчає фізіологічний розвиток органу, а досліджує зародження та розвиток психіки. Бо тільки через такий розвиток виникають, а потім розвиваються такі психологічні функції як - воля, уява, здатність говорити та самовдосконалюватись.

Саме психологія довела, що відкрити сліпоглухій дитині навколишній світ, зі всіма його скарбами людської культури та виховати розвинену в різних напрямах людину - цілком реально. Навіть людину більш талановиту, ніж та, що немає жодних вад.

Спочатку в таких людей психіки нема, і сама вона ніколи не зародиться. Треба докласти багато зусиль та часу, щоб побачити хоча б найменші результати. Якщо в вихованні звичайної дитини грають роль багато різних факторів, які змішуються між собою, то з сліпоглухонімою дитиною все зовсім інакше. Тут вже педагог-вихователь може сам контролювати всі фактори та умови формування психіки.

Все, що має така дитина - це відчуття самих простих людських потреб. Навіть будь-яка тварина має інстинкт до пошуку їжі для себе. В сліпоглухонімого такого нема, це все треба виховати. Наприклад підносити ложку с їжею до рота дитини, потім тримати ложку на міліметр далі, потім ще далі. Мета цього - навчити дитину знаходити та орієнтуватись в просторі, обминати різні перешкоди та таким чином суб'єктивно розуміти те, що її оточує. Якщо в неї це вдалося, то значить в дитини зародилась психіка, найелементарніша, але психіка. Та нічого спільного з людською психікою ще нема, це все треба виховувати далі.

Але далі вже набагато складніше, треба визначити грань між психікою тварини та зовсім іншою людською психікою. Тут І.Соколянський став у тупик. На той час існувала концепція, що таку людину можна «видресирувати» як тварину. За принципом «кнута та пряника» навчити її говорити та інше. Але ніякого натяку на розвиток волі, інтелекту, самопізнання ця концепція не давала.

Але І.Соколянський та А. Мещеряков проаналізували історію розвитку Єлен Келер да дойшли висновку, що тварини пристосовуються до навколишнього середовища, у той час, як людина пристосовує природу під себе, під свої потреби. Вона починає щось робити, трудитись. Саме труд є головною умовою становлення психіки людини. Спочатку людина трудиться заради таких найелементарніших потреб, як в тварин, але чим далі, тим більше. Суспільство все більше та більше розвиваються, та потреби стають вже сугубо людськими.

Тому далі педагоги-вихователі діють таким чином, що створюють ситуації, в яких вони роблять щось разом с дитиною. Роблять вони це так, щоб дитина переймала всі навички від вихователя. Наприклад педагог бере руку сліпоглухонімого з ложкою та направляє її до рота дитина. Спочатку вона може упиратись, потім просто бути пасивною, але раз за разом вона почне сама проявляти ініціативу. В цей час головною задачею психолога є те, щоб він встиг помітити прояви самостійності та перестати допомагати. Це стосується не тільки дітей з вадами, а й нормальних теж. Якщо дитина хоче робити щось сама, проявляє активність, а їй продовжують допомагати, то вона знову становиться пасивною. І це значить, що ви надалі будете робити все самі, без якоїсь участі дитини. Якщо давати змогу сліпоглухій дитині діяти самостійно, то вона починає активно освоювати людські механізми з їх логікою. Таким чином вона перетворюється в розумну істоту. Саме праця робить дитину розумною. Це відбувається набагато раніше, ніж вона освоює мову.

Саме в цьому полягає успіх виховання таких людей. Тому що, якщо хоча б раз дитина зможе діяти самостійно та з розумом, ця потреба вже буде мати вияв у всьому. Та саме це буду початком її розвитку. Саме тут відбувається таїнство народження душі, свідомості. ЇЇ безкінечний розвиток.

Висновок

Таким чином, можна виявити, що найголовнішим в розвитку сліпоглухонімої людини є праця. Те, що вона вчиться самостійно виконувати якусь працю та це становиться нормою. Вона бачить результат, їй це подобається і вона старається досягнути результату в чомусь новому. Як правило, люди, які можуть себе реалізувати з обмеженими можливостями, які навчились цьому, вони вже не можуть зупинитись. Їм весь час тепер буде потрібно робити щось нове, вчитись, пробувати себе в різних галузях. Саме так вони стають «геніями», людьми, лекції яких слухають тисячі здорових глядачів.

І секрет тут не в тому, що це генетично особливі люди, або участь Бога. Та не в нагородах, або методах «кнута та пряник». Все діло в любові до знання, праці, спілкуванні та самовдосконаленні. Це отримання насолоди від самого процесу виконання чогось, від набування знань та постійного розвитку. Це весь секрет становлення будь-якої людини, не тільки сліпоглухонімої.

Використана література

1. Ильенков Э.В. Откуда берется ум? // Философия и культура. - М. 1991. - с.30-43.

Размещено на Allbest.ru