Комунікаційні потреби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікаційні потреби



1. Визначення та типологія комунікаційних потреб

Існує причинно-наслідковий зв'язок між потребою (П) і діяльністю (Д), що виражається залежністю П > Д. Потреба є джерелом і спонукаючим фактором будь-якої людської діяльності. Ннма потреби - немає діяльності; є діяльність, значить, є потреба. Діяльність не можна глибоко і всесторонньо зрозуміти без пізнання потреби, яка її обумовила. Не знаючи потреб, що викликали ті чи інші дії, ми не можемо судити про їхню доцільність і ефективність. І навпаки, потребу не можна зрозуміти з неї самої, для розкриття її сутності та особливостей потрібно осмислювати її в світлі тієї діяльності, яку вона зумовила.

У розділі 2 були розглянуті види, рівні та форми комунікаційної діяльності; в розділі 3 охарактеризовано індивідуальну, групову і соціальну пам'ять, тобто мнемічну діяльність; в розділі 4 йшлося про різні види соціальної комунікації, комунікаційні канали і їх функції. Ясно, що різноманіття комунікаційних дій не випадкове, а причинно обумовлене, і причина ховається в тих типах і видах потреб, які впливають на комунікантів і реципієнтів. Але залежність П > Д зовсім не пряма. Ми не наблизилися б до розуміння суті комунікаційних дій, якщо б зробили висновок, що мікрокомунікація породується мікропотребами, а макрокомунікація - макропотребами, що наслідування обумовлено «наслідувальною здатністю», а групова пам'ять - груповою мнемічною потребою.

Справа в тому, що «потреба» - це абстракція, а не реальна річ або дія. Комунікаційні дії можна спостерігати, фіксувати, починати і припиняти. Комунікаційну потребу не можна сприймати органами почуттів, не можна побачити або почути. Проте вона існує реально в якості причини реальних дій. Щоб пізнати комунікаційні потреби, потрібно, по-перше, усвідомити, що є «потреба взагалі», по-друге, визначити, яким суб'єктам властиві комунікаційні потреби, по-третє, побудувати типізацію комунікаційних потреб, відштовхнувшись від якої можна поглибити знання про потребиі. Займемося вирішенням цих завдань.

Категорія «потреба» може вважатися межнауковою категорією, оскільки вона поширена в біологічних, суспільних і гуманітарних науках. Особно активно вивченням потреб займаються: біологія і фізіологія, психологія, економіка, соціологія, наукова інформатика, бібліотекознавство, нарешті, соціальна філософія. Біда в тому, що тлумачення потреб, що даються в цих науках, носять печатку «галузевого місництва» і розраховані на використання тільки в даній галузі знання. Психологи, вивчаючи спрямованність особистості, побоюються впасти в «соціологізм»; соціологи відхрещуються від «психологізму», а економісти, звертаючись до особистісних потреб або інтересів соціальних груп, прагнуть уникнути і «психологізму», і «соціологізму». Якщо ж робляться спроби відповісти на питання «що таке потреба взагалі?», то вона визначається як« стан потреби», «необхідність в певних умовах», «протиріччя між наявним і необхідним», «дефіцит в чому-небудь сущому» і т.п. Ці формулювання незрозумілі і страждають тавтологією, бо поняття «потреба», «необхідність», «дефіцит» змістовно близькі до поняття потреба і тому не здатні прояснити його сущість, крім того, втрачається з уваги залежність П > Д, що вуалює значимість потреб у життєдіяльності суб'єктів. Тому ми змушені власними силами виробляти дефініцію «потреби взагалі». Відштовхнемося від найбільш загальних і очевидних посилань.

Потреби властиві тільки живим організмам і соціальним спільнотам, отже, потреба - атрибут життя, відмітна властивість живого. Важливо відмітити, що ця властивість є функціональною, тобто заповнює певні функції в життєдіяльності живих систем.

Живі системи, що є носіями потреб, істотно різні, більш того, вони відносяться до якісно відмінних рівнів організації матерії - біологізації, психологічному і соціальному. Є три роди суб'єктів (носіїв) потреб:

- біологічні організми - рослини, нижчі і вищі тварини, які здійснюють обмін речовин із зовнішнім середовищем несвідомо;

- людина - особистість, що володіє індивідуальним психічним світом;

- соціальні спільності - соціальні групи, колтиви, етноси, багатонаціональні суспільства, котрі відрізняються суспільною свідомістю (менталітетом), що є не сумою індивідуальних свідомостей, а особливим надособистісною духовною освітою.

Кожному роду живих систем властиві специфічні формування, переживання і задоволення потреб. Досить згадати, що поведінка людини регулюється емоційно забарвленою і раціонально обгрунтованою потребно-мотиваційною сферою, якої немає у тварин, а на соціальному рівні набуває іншого змісту. Так, інтереси особистості не можна ототожнювати з громадськими інтересами - це зовсім різні психологічні явища. Проте функції потреб однакові для всіх живих систем, функцій цих дві: сигнальна (відбивна) і спонукальна.

У чому суть цих функцій?

Живі істоти і їх спільноти є динамічні саморегульовані і саморозвиваючі системи. Саморегулювання направлено на збереження стійкості при зміні зовнішнього або внутрішнього середовища. Джерелом саморозвитку є протиріччя, властиві внутрішній організації. Сигнальна функція потреби полягає у виробленні сигналу про можнення неузгодженостей, як зовнішніх - між існуючими умовами зовнішнього середовища і умов, потребами для нормального існування даної системи, так і внутрішніх - порушення внутрішньої стабільності життєвих процесів (нестача поживних речовин, дестабілізації психічного світу і т.п.). Основою сигнальної функції є властивість відображення, притаманне живій матерії, тому сигнальну функцію можно назвати відбивною.

Сигнал про наявність неузгодженостей може сприйматися несвідомо нервовою системою або осмислюватися свідомістю людини чи громадською свідомістю.У будь-якому випадку він є не пасивним відображенням ситуації, а має активну спонукальну силу. Спонукальна функція потреби проявляється в активізації живої системи до певних дій для компенсації неузгодженості. Сигнал про неузгодженість суб'єктивно переживається у вигляді фізіологічних почуттів (голод, спрага, холод і т.п.) і у вигляді психічних станів незадоволеності, занепокоєння, роздратування. Коли неузгодженість усувається, потреба дезактивується і її спонукальний вплив загасає, з тим щоб виникнути знову при новому циклі неузгодженості.

Виходячи зі сказаного, виходить така дефініція: потреба - це функціональна властивість живих систем активно реагувати на неузгодженість між наявними і нормальними зовнішніми і внутрішніми умовами їх життєдіяльності. Або, іншими словами, потреба - це особливі здібності, які активізують інші здібності живих систем при появі неузгодженостей, що порушують стабільність життєвих процесів. До тих пір, поки не виникли неузгодженості, потреба себе не проявляє, вона існує в потенції.

Дана дефініція чужа галузевій (психологичесній, соціологічній і т.д.) обмеженості; вона являється міжнауковою в повному розумінні слова, і тому може бути основою для визначення комунікаційної потреби. Комунікаційна потреба - функціональна властивість суб'єктів активно реагувати на неузгодженість між наявним і нормальним станом їх свідомості. Під «станом свідомості» розуміється зміст свідомості, що утворюють знання, уміння, емоції, стимули, контрольовані свідомістю. Комунікаційна потреба спонукає суб'єкт до комунікаційної діяльності, щоб привести зміст свідомості до бажаного стану. Визначення комунікаційної потреби відрізняється від дефініції потреби взагалі таких відношеннях:

- Комунікаційна потреба властива не будь-яким живим системам, а лише суб'єктам, які володіють свідомістю, і які здатні здійснювати комунікаційну діяльність. Як показано в розділі 2.2, такими суб'єктами є: індивідуальна особистість (І), соціальна група (Г) і масова сукупність у вигляді суспільства в цілому (М).

- Комунікаційна діяльність є рухом смислів у соціальному просторі, і вона здатна задовольнити комунікаційну потреба тільки в тому випадку, якщо остання усвідомлюється суб'єктом як недостаток знань, умінь або інших смислів, тобто як неповнота змісту свідомості. Тому у визначенні комунікаційної потреби йдеться про неузгодженість між наявним і нормальним станом свідомості суб'єктів.

Тепер приступимо до типологізації комунікаційних потреб, і вироблятимемо її за двома підставами:

- за суб'єктами-носіями комунікаційних потреб, які можуть виконувати ролі коммунікантів або реципієнтів. Виявилося три типи таких суб'єктівтів: І - індивідуальна особистість, Г - цільова соціальна група, С - суспільство в цілому.

- за походженням потреби поділяються на три типи: А - абсолютні, В - вторинні, С - спонтанні, котрі обгрунтовуються такою гіпотезою.

Індивідуальна особистість, цільова соціальна група, суспільство в цілому мають вихідною кількістю природних (базових, первинних, вроджених, початкових) потреб, які називаються абсолютними (А-потреби). Склад А-потреб диктується зовнішніми умовами виникнення та існування суб'єкта, насамперед - генетичної програми або програмою соціогенеза. Від самого об'єкта склад потреб не залежить. Серед А-потреб представлені комунікаційні потреби, визначення переліку яких входить в наше завдання. Абсолютні потреби закладені в генетичних програмах, подібно спроможності людей до прямоходіння. А-потреби цільових груп встановлюються в ході формування цих груп причому комунікаційні А-потреби властиві не всім цільовим групам, а тільки тим, які призначені для виконання комунікаційної діяльності Громадські А-потреби закономірно формуються в процесі соціогенезу, і серед них комунікаційні потреби представлені в обов'язковому порядку.

Під час задоволення А-потреби у суб'єкта виникає потреба в деяких засобах (інструментах) для вирішення тих чи інших практичних завдань. Такі потреби називаються вторинними, допоміжними (В-потреби), утворюючи як би «друге покоління» потреб. Якщо виявляється потреба в знаннях, уміннях, стимулах, коротше - брак тих чи інших смислів, можна говорити про появу комунікаційної В-потреби, для задоволення якої потрібна комунікаційна або мнемична діяльність. Цільові групи мають яскраво виражені комунікаційні В-потребами. Так, пережите багатьма вченими відчуття інформаційної кризи - симптом загострення комунікаційної В-потреби. Звернемо увагу на такий причинно-наслідковий зв'язок: комунікаційна потреба, завжди ініціює комунікаційну діяльність; з некомунікаціоної діяльності може випливати комунікаційна потреба, а з комунікаційної діяльності - некомунікаційна В-потреба.

Але цього мало. На базі первинних (А) і вторинних (В) потреб в особистостей і соціальних суб'єктів виникають, так би мовити, «третинні» (стихійні, випадокні) потреби (С-потреби), які сильно впливають на їх поведінку. Головна відмінність С-потреб від потреб А і В у тому, що вони не об'єктивні, а суб'єктивні. С-потреби формуються в процесі індивідуальної життєдіяльності суб'єкта, це підсумок особистого досвіду індивіда або етнічної історії соціума. Особистісні інтереси і звички, соціальні норми і звичаї - приклади С-потреб. Суб'єктивна спонтанність С-потреб обумовлює їх разноманітність і неможливість апріорного передбачення. Допустимо, особистісні комунікаційні С-потреби можуть проявлятися в туризмі, бібліофільстві і т.п.

Резюмуємо. Абсолютні потреби являють собою першоджерело цілеспрямованої діяльності. Діяльність в свою чергу породжує В-потреби, для задоволення яких потрібна інша діяльність і т.д. У міру накопичення досвіду, особистих пристрастей і відраз розвиваються С-потреби, які стимулюють нові види діяльності. Виходить причинно-наслідковий ланцюжок:

А-потреба > Діяльність 1 > В-потреба > Дільність 2 > ... > С-потреба > Діяльність 3 і т. д.

Наприклад: Пізнавальна потреба (А) > Навчання > Потреба в читанні (В) > Читання > ... > Читацький інтерес (С) > Бібліофільська діяльність.

При графічному зображенні В- і С-потреб, обумовлених однієї абсолютною потребою, виходить деревоподібний граф, подібний генеалогічному дереву царської династії. Суть типологічної процедури в даному випадку полягає в тому, що розрізняються: А-засновники династій (коріння генеалогічного дерева); В - кілька поколінь, ініційованих А - гілки древа; С - несподівані пагони, образно кажучи, - «діти свавільної любові ».

Гіпотеза абсолютних, вторинних, спонтанних потреб поширюється лише на людські, тобто особисті та соціальні потреби, не охоплюючи потреб біологічних, які всі мають абсолютний характер.

У табл. 8.1 представлено загальне зіставлення потреб різного походження. Типізація потреб, враховує два типологічних підходи (за суб'єктами-носіями і за походженням), відтворена в табл. 8.2. Далі більш докладно розглянемо індивідуально-особистісні, групові і громадські комунікаційні потреби.

Оскільки в складі кожного з дев'яти типів потреб, представлених в табл. 8.2, є комунікаційні потреби, можна вважати цю типізацію типізацією комунікаційних потреб.

Таблиця 8.1Загальне зіставлення потреб різного походження

Типлогічні ознаки	А. Абсолютні потреби	В. Вторинні потреби	С. Спонтанні потреби
Типи неузгодженостей	Неузгодженість між наявними і необхідними умовами стабільності (гомеостаз) суб'єкта носія	Неузгодженість між наявними і необхідними інструментами цілеспрямованої діяльності, неповнота структури діяльності	Суб'єктивно переживається неузгодженість між наявним і бажаним станом справ
Осмисленість суб'єктом-носієм	Необов'язкова	Обов'язкова	Необов'язкова
Емоційне забарвлення	Присутнє завжди	Нейтральне	Яскраво виражена
Походження	Природнє. Дикутються навколишнім середовищем (генетичною програмою або програмою соціогенеза)	Залежать від історично обумовленої структури діяльності	Виникають і змінюються непередбачуваним чином
Умови виникнення і задоволення	Діють постійно в Действуют постоянно в коливальному режимі; дезактивуються при насичені	Виникають епізодично і зникають при доповненні структури діяльності до нормального стану	Виникають спонтанно, не дезактивуються, а навпаки, посилюються в результаті задоволення
Наслідок незадоволеності	Порушення цілесності чи навіть загибель суб'єкта, компенсація одних потреб за рахунок задоволення інших не припустима	Незадоволення призводить до компенсації відсутніх інструменів іншими, або до зміни виду діяльності	Незадоволення переживаються болісно, але не представлюять щзагрози для існування суб'єкта; неможлива заміна одних предметів потребами інших
Кількість	Звичайно, обчислюється	Не менш числа видів діяльності	Безкінченна

Таблиця 8.2 Типізація комунікаційних потреб

Суб'єкти	Індивідуальна особистість (І)	Цільова соціальна група (Г)	Суспільство в цілому (М)
Походження
А-потреби	АІ. Абсолюбтні індивідуальні	АГ. Абсолютні групові	AM. Абсолютні громадські
В-потреби	ВІ. Вторинні індивідуальні	ВГ. Вторинні групові	ВМ. Вторинні громадські
С-потреби	СІ. Спонтанні індивідуальні	СГ. Спонтанні групові	СМ. Спонтанні громадські

2. Особистісні комунікаційні потреби

Особистісні потреби відрізняються тим, що їх носії - індивід є природною істотою, але сутність його не біологічна, а соціальна. У зв'язку з цим абсолютні індивідуальні потреби (АІ) діляться на біогенні (вітальні, органічні), які належать біологічному виду homo sapiens, і соціогенні (громадські, соціально-культурні), властиві членам суспільства. Біогенних АІ вельми багато; перерахуємо найважливіші з них:

АІ1. Матеріальні фізіологічні: потреби в їжі, теплі, русі, відпочинку, статева і т.п.; потреба в нормальному фізичному розвитку відповідна генетичній програмі.

АІ2. Фізіологічні передумови духовної діяльності:

АІ2.1. Інтелектуальна потреба - потреба у вправах розумових здібностей.

АІ2.2. Емоційна потреба - потреба в підтримці позитивного балансу емоційної сфери, тобто переважання позитивних емоцій над негативними.

АІ2.3. Потреба в свободі, вільному прояві життєвих сил індивіда.

АІ2.4. Вольова потреба - потреба подолання перешкод і страху.

АІ2.5. Потреба в грі.

АІ2.6. Мнемічна потреба - потреба в пам'яті.

АІ2.7. Контактна потреба - потреба в спілкуванні з іншими людьми, «потреба в іншій людині»; сюди ж відноситься «лінгвістична потреба» - потреба говорити і розуміти почуту мова.

АІ3. Інші біогенні абсолютні особистісні потреби.

Серед біогенних потреб виявляються такі, які можна вважати передумовами соціогенних комунікаційних потреб: це передусім мнемічні потреба (АІ2.6) і контактна потреба (АІ2.7), а також потреба в грі (АІ2.5), інтелектуальна ( АІ2.1) і емоційна (АІ2.2) потреби, що породжують смисли, що утворюють зміст соціальної комунікації. Якби людина не володіла цими смислами, комунікація була б неможлива, тому що їй нічого було б сказати.

Соціогенні АІ-потреби - результат суспільного способу життя homo sapiens і культурної трансформації біогенних потреб. Вони настільки ж природні для homo sapiens, як і біогенні потреби. Їх ділять на матеріальні і духовні.

АІ4. Матеріальні соціогенні потреби:

АІ4.1. Потреба в доцільному перетворенні навколишнього середовища; потреба у творчій фізичній праці і виготовленні знарядь.

АІ4.2. Потреба в організації соціального життя - соціально-політична потреба, що включає потреба в забезпеченні особистої безпеки й безпеки роду (сім'ї).

АІ4.3. Інші соціогенні матеріальні потреби особистості.

АІ5. Духовні соціогенні потреби:

АІ5.1. Потреба в самореалізації (самоутверждення, самоактуалізація), що збігається з потребою в індивідуалізації.

АІ5.2. Потреба в соціалізації, що збігається з потребою в приналежності і усунення самотності, зарубіжними вченими іменована потребою в афіліації.

АІ5.3. Пізнавальна потреба.

АІ5.4. Етична потреба.

АІ5.5. Естетична потреба.

АІ5.6. Комунікаційна потреба.

У психологічному просторі особистості різні потреби взаємодіють, стримуючи або, навпаки, стимулюючи одне одного. Відомо, що діти, вирвані з людського середовища та позбавлені контактів з людьми (потиск контактної потреби АІ2.7), необоротно втрачають соціогенні матеріальні і духовні потреби, якщо вони до віку 7 років не повертаються в людське суспільство. Інший приклад. Потреба у свободі АІ2.3 узгоджується з потребою в самореалізації АІ5.1, але вона може увійти в конфлікт з потребою в соціалізації АІ5.2, який рідко дозволяється на користь свободи.

До складу духовних соціогенних потреб входить комунікаційна потреб (АІ5.6), яка розвиваєтся на базі біогенних контактної та мнемічної потреб (АІ2.6 і АІ2.7). Ця потреба спонукає людину до використання не тільки природних (вербальний і невербальний), але і штучних (документних) комунікаційних каналів. Так як комунікаціі заради комунікації не буває, АІ5.6 задовольняється не сама по собі, а у взаємозв'язку з іншими соціогеними потребами, як матеріальними, так і духовними. Однак взаємозв'язки виходять різні. При взаємодії з потребами в творчій фізичній праці та організації соціального життя (АІ4.1 і АІ4.2) комунікаційна потреба реалізується у вигляді духовного супроводу матеріальної інтеракції в процесі спілкування (див. розділ 2.4), тобто у вигляді В-потреби, а при взаємодії з духовними потребами соціогенними АІ5.6 утворює з ними єдність. Покажемо це.

Психологи і філософи стверджують, що всім людям, але різною мірою притаманний несвідомий імпульс до самореалізації (самоствердження) («людська воля до життя» А.Шопенгауера, «воля до влади» Ф.Ніцше, «прагнення до переваги» А.Адлера) та вроджені духовні здібності для реалізації цього імпульсу (потреба АІ5.1). Коли радять людині «знайти себе», «стати самим собою», йдеться про знаходження такої області, де даний індівид міг би втілити свій імпульс самореалізації найбільш повним чином. Розрізняються зовнішня і внутрішня самореалізація. Зовнішня реалізація особистісних здібностей полягає в придбанні матеріальних (майно, хороший будинок, фінансовий капітал і т. д.) або соціальних (почесні звання, ордени, популярність, слава) цінностей. Внутрішня реалізація - самовдосконалення, розвиток особистих здібностей і задатків, що дають почуття задоволення. І зовнішня, і внутрішня самореалізації неможливі без комунікаційної діяльності у формі управління та діалогу. Звідси - єдність АІ5.1 і АІ5.6.

Соціалізація являє собою не що інше як освоєння індивідом соціально визнаних смислів, тобто комунікаційну діяльність в чистому вигляді; значить АІ5.2 і АІ5.6 збігаються. Різниця в тому, що в процесі самореалізації індивід виступає в ролі комуніканта, а в процесі соціалізації - у ролі реципієнта.

Пізнавальна потреба (АІ5.3) заснована на біогенній інтелектуальній потребі (АІ2.1) і задовольнятися вона може двояко: або шляхом пізнавального розуміння (пізнання суті явищ), або шляхом комунікаційного розуміння (пізнання змісту повідомлень) - див. розділ 1.3. У першому випадку при успішному результаті - отриманні нового знання - пізнання завершуєся створенням комунікаційного тексту, який повідомляє про отримані результати; тут пізнавальний суб'єкт перетворюється в комуніканта, і виходить, АІ5.3 стає АІ5.6. У другому випадку пізнання тотожне з сприйняттям повідомлення, і єдність АІ5.3 і АІ5.6 очевидно.

Етична потреба (АІ5.4) полягає в доцільному управлінні вільної самодіяльністі індивідів в інтересах соціуму, а отже, і в його власних інтересах. Етична потреба пов'язана з біогенної потребою в свободі (АІ2.3), будучи її соціальною противагою. У тій мірі, в якій етичне виховання людей здійснюється шляхом комунікаційного управління, а не фізичного впливу, потреби АІ5.4 і АІ5.6 зливаються один з одним.

Естетична потреба (АІ5.5) як потреба в прекрасному, в гармонії і впорядкованості світу, очевидно, пов'язана з біогенною емоційною потребою АІ2.2 і задовольняється в єдності з комунікаційною потребою АІ5.6. Якщо шукаючий прекрасне суб'єкт звертається до художньої творчості, він стає комунікантом в тому чи іншому комуникаційному каналі мистецтва, якщо він задовольняється сутою спогляданням, «безкорисливою насолодою гармонією» (І.Кант), то він опиняється в ролі реципієнта (глядача, слухача, читача). комунікаційний потреба громадський спеціаліст

До числа абсолютних, вроджених духовних потреб богословами і багатьма вченими ставиться релігіозна потреба, яка має сильно виражений комунікаційний аспект. Наявність такої потреби у віруючих людей безсумнівно, але предметом спору є її походження: чи є вона первинною, властивою кожній людині, або вторинною, а може бути, - спонтанною, яка виявляється лише у деяких індивідів? Це питання ми віднесли до terra incognita даного розділу.

Про життєву важливість комунікаційної діяльності для нормального існування homo sapiena свІдчать здавна практикуюючі міри покарання шляхом позбавлення контактів з іншими людьми. У середні віки одним з найстрашніших кар було відлучення - excommunicatio - від церкви. Відлучений єретик ставився поза релігією і поза земних законів, він як би переставав існувати в соціальній реальності. У неокультуре аналогічною мірою покарання слугує одиночне тюремне ув'язнення.

Біогенні та соціогенні потреби, які утворили тип АІ, тобто потреби загальнолюдські, що випливають з біопсихологічну природи людини. Але «людини взагалі» не буває. Людське життя детермінується громадським життям, професійною працею, дозвільним заняттями. Вони і утворюють зміст вторинних і спонтанних потреб особистості, конкретизуючх абсолютні особистісні потреби в даних суспільно-історичних умовах. Людина народжуєся з набором абсолютних потреб у вигляді нерозвинених форм і потенційних структур. У процесі життєдіяльності ці форма і структури заповнюються В- і С-потребами, і в результаті утворюється унікальна потребно-мотиваційна сфера індивідуальної особистості.

Вторинні індивідуальні потреби (ВІ) обумовлені професійно-виробничою і дозвільноюї діяльністю людей. Комунікаційні професійні потреби окремого виконавця в системі суспільного виробництва безособові. Від зміни виконавців потреби не змінюються. Тому професійні комунікаційні потреби фахівців видаються як об'єктивні інформаційні потреиб (ОІП), які можна планувати апріорі, виходячи з виробничих завдань. Виходить, що індивідуальні комунікаційні потреби розчиняються в колективних потребах цільових соціальних груп (див. наступний параграф).

Непрофесійні комунікаційні потреби - це потреби в знаннях, уміннях, стимулах, емоціях, що випливають з інтересів, захоплень, хобі, котрим люди віддаються на дозвіллі. Але ці інтереси і захоплення не що інше, як спонтанні потреби особистості. Виходить, що непрофесійні ВІ = СІ.

Спонтанні комунікаційні потреби вивчаються соціологією культури, де вони іменуються «культурними потребами». «Глибинною сутністю» культурної потреби оголошується «потреба в іншій людині, потреба в універсальному, не обмеженому просторі і часом спілкуванні людей». Далі з'ясовується, що «змістовна структура культурних потреб включає пізнавальні, моральні, естетичні тощо» аспекти. Таким чином тотожність комунікаційних і культурних потреб очевидно. Саме ці потреби тягнуть людей в театри, бібліотеки, клуби, на стадіони, в музеї та в туристичні подорожі.

Накопичено великий емпіричний матеріал, який характеризує залежність індивідуальних культурних потреб від освіти, місця проживання (місто - село), віку та інших соціально-демографічних характеристик. Відомі спроби угруповання спонтанних потреб, але вони малоуспішні, бо СІ-потреби суб'єктивні і особистісно-унікальні, подібно художнім вподобанням і читацьким інтересам. Проте виявляються таккі спонтанні комунікційні потреби, які правомірно назвати «культурними»:

СІ 1. Потреба в освоєнні культурної спадщини, в тому числі - потреба в безперервній освіті;

СІ 2. Потреба в самостійній духовній творчості, реалізована в художній самодіяльності, технічному конструюванні, літературному письменництві і т. д.;

СІ 3. Потреба у самопізнанні і саморозвитку, аж до реінкарнації, телепатії, ясновидіння, екстрасенсорної діагностики та лікування.

Історія показує, що прогрес людської культури забезпечується особистісними потребами, якімимовільно виникають і розвиваються спонтанно; звідси її хитромудрість, суперечливість, непердбачуваність.

3. Групові комунікаційні потреби (інформаційний підхід)

Існує три цільових соціальних групи, особливо зацікавлених в комунікаційному обслуговуванні, тобто в повному, точному і своєчасному надходженні смислів, що стосуються змісту розв'язуваних ними завдань:

- керівники (менеджери) усіх рівнів, які здійснюють керівництво окремими колективами або суспільством в цілому;

- вчені, які ведуть постійний діалог з колегами за допомогою спеціальної комунікації;

- інженери, які розробляють нову техніку.

У 50-і роки XX століття в усіх промислово розвинених країнах стали створюватися служби (системи) науково-технічної інформації, які взяли на себе турботу про комунікаціоне обслуговування перерахованих категорій фахівців. В силу інформаційного підходу, що поширився в той час, комунікаційні потреби були перейменовані в інформаційні потреби, реципієнти - в споживачів інформації, комунікаційні повідомлення - в інформацію, комунікаційна діяльність - в інформаційну діяльність. Одягнемо «інформаційні окуляри» і будемо дотримуватися в данному параграфі інформаційної термінології, щоб зберігати традиції наукової інформатики.

У 60-і роки інформаційним працівникам стало ясно, що без вивчення попиту на інформацію не можна раціонально і ефективно організувати інформаційну діяльність. Звичайним методом «вивчення попиту» стало анкетування, доповнене інтерв'ю та аналізом бібліотечної статистики. Були зібрані і оприлюднені важливі факти, які характеризують інформаційну поведінку різних груп спеціалістів. Так, з'ясувалося, що більшість інженерів (до 90%) вважають журнали більш цінним джерелом інформації, ніж книги. Разом з тим аналіз книговидачі научно-технічних бібліотек показав, що книги затребувані інженерами в 1,3 рази частіше, ніж журнали. Виявилося, що керівники найбільше цінують оперативність доставки і зручність сприйняття інформації, довіряючи інформаційним службам відбір і переробку поточних повідомлень.Учених не дуже приваблює оперативність, вони готові миритися з будь-якими формами подання інформації, але зате їм потрібна гарантована повнота інформування і мінімальна ступінь смислового коригування спілкувань інформаційними працівниками. Інженери-прагматики затребують не «читання на сон прийдешній», а конкретний досвід, який можна впровадити у виробництво, - швидше, дешевше і без додаткових розумових зусиль. Виявилося, що попит на інформацію залежить від стадії робочого процесу: він максимальний на початку роботи, коли виконавці «входять в проблему», знайомляться із станом справ, з'ясовують відоме і невідоме, і на заключному етапі, коли підбиваються підсумки, складається звіт і важливо співвіднести отримані результати з результатами колег; протягом основного етапу (власне дослідження, розробка, конструювання) потрібна лише епізодична довідкова інформація невеликого обсягу.

Осмислення накопиченого емпіричного матеріалу зажадало введення поняття інформаційна потреба, яке дещо вишукано визначалося як «властивість окремої особи, колективу або будь-якої системи, що відображає необхідність отримання інформації, відповідати характеру виконуваних дій або роботи». Неважко бачити, що це визнаня зводиться до тавтології: інформаційна потреба - це необхідність (тобто потреба) в інформації. Втім, в той час ця тавтологія ніким не помічаласяь. Типова структура інформаційнихних потреб спеціаліста (керівника, вченого, інженера, агронома, воєначальника і т.д.) бачилася таким чином.

1. Потреба в поточній і ретроспективній інформації. Фахівцеві, щоб зберегтися на рівні останніх досягнень у своїй і суміжних галузях знань, потрібне оперативне поточне інформування. Потреба в поточній інформації обумовлюється професією фахівця і виконуваними ним виробничими функціями, тому вона відносно стабільна. Звідси й назва запитів, що виражають цю потребу, - постійно діючі.

Потреба в ретроспективній інформації виникає, якщо потрібно виробити обгрунтоване судження з данного питання. У цьому випадку нерідко потрібно звернення до джерел, накопичених в попередні роки. Запити, які виражають потребу в ретроспективній інформації, виникають епізодично і називають їх разовими.

2. Потреба в вузькотематичній і широкотематичній інформації. Спеціалізація науково-технічної діяльності та диференціація знань призводять до постійного звуження тематичних рамок професійної інформаційної потреби. Однак занадто вузька спеціалізація спричиняє обмеженість наукового кругозору, втрату орієнтації в науково-технічному прогресі і в кінцевому рахунку - зниження творчого потенціалу фахівця. З цієї причини фахівцям необхідна як вузькотематична інформація, яка безпосередньо відноситься до тієї конкретної виробничої задачі, рішенням якої вони зайняті, так і широкотематичні, що створює уявлення про аспект дослідження або розробки в цілому. Потреба у вузькотематичній інформації виражається в запитах виробничого характеру, потреба в широкотематичній інформації - запитах ознайомчого характеру.

У повідомленнях, призначених для задоволення ознайомлювальних запитів, повинна міститися відповідь на питання типу «що робиться», «що досягнуто в даній області»; в повідомленнях, призначених для задоволення виробничих запитів, - «як робити». Зрозуміло, поняття «вузька» і «широка» тематика відносне: одна і та ж інформація може задовольняти і ту, й іншу потребу. Так, наприклад, для інженера, зайнятого конструюванням певного вузла машини, інформація про області застосування цієї машини, попит на неї і т.п. є широкотематичною, а для керівника даної розробки - вузькотематичною. Проте в документних потоках є види документів, призначені переважно для задоволення або ознайомлення, або інших запитах. Наприклад, науково-популярна література, огляди, енциклопедії орієнтовані на запити ознайомчого плану; патентні описи, стандарт, технічна документація, науково-технічні звіти призначені найчастіше для задоволення виробничих запитів.

3. Потреба в галузевій (спеціалізованій) та міжгалузевій (неспеціалізованій, суміжній) інформації. Інтеграція знань, яка посилюється, призводить до того, що більшість найбільш актуальних проблем вирішується шляхом використання не тільки профільної інформації, яка не виходить за рамки даної галузі знаня, а й значного обсягу суміжної, міжгалузевої інформації з інших галузей знання, іноді, здавалося б, дуже віддалених. Потреба в галузевій інформації виражається в запитах профільного характеру, в міжгалузевій (суміжній) - непрофільного характеру.

4. Потреба в фактографічній і концептографічній інформації. У першому випадку - це потреба у фактичних відомостях про товари, їх функції або пристрої, про матеріали та їх властивості, про процеси, події, відкриття та т.д. Такі відомості витягуються споживачем з довідників, баз даних, консультацій з фахівцями. Концептографічна інформація - це оцінка фактичних відомостей з точки зору їх істинності і достовірності, техніко-економічної доцільності та перспективності. Особливо потребують подібних концепцій керівники при прийнятті управлінських рішень. Потреба в фактографічній інформації виражаєтся в фактографічних запитах, а в концептографічній - в концептографічних запитах.

У табл. 8.3 представлена формальна (оскільки ми абстрагувалися від змісту) структура професійних інформаційних потреб, властива фахівцям науки і техніки. Вона включає 16 складових. Як інтерпретуються ці складові? Iа - це потреба постійно бути в курсі фактичних досягнень своєї галузі знання на рівні «що робиться»; ІІІа - потреба підтримувати свою професійну кваліфікацію в частині практичних знань і умінь «як робити»; IVб - потреба бути готовим до прийняття рішень на основі концептографічної інформації, що надійшла з інших галузей знання, і т.д. Для задоволення потреби Iа потрібні відомості про товари, аналогічні тим, розробкою яких зайнятий спеціаліст; потреба ІІІа вимагає вивчення попереднього виробничого досвіду колег; потреба IVб обумовлює попит на інформацію про принципи дії і області застосування пристроїв, розроблених в інших галузях промисловості, але схожих за функціями з контрольним виробом.

Практична цінність розкриття структури професійної потреби фахівців, як можна зрозуміти з наведених прикладів, полягає в можливості прогнозувати, яку саме інформація буде потрібно спеціалістам, вирішуючи це завдання. Були розроблені моделі об'єктивних інформаційних потреб об'єктивних особистих категорій споживачів інформації (інженерів-конструкторів, інженерів-розробників, керуючих працівників, молодих спеціалістів та ін.) Грубо кажучи, суть цих моделей зводиться до знаходження різниці (дефіциту) між обсягом знань, потрібних спеціалісту для відповідності своєму місцю в суспільному виробництві, і його професійною підготовкою. Мається на увазі формула:

ОІП = СТЗ - СНЗ,

де: ОІП - об'єктивна інформаційна потреба, СТЗ - сума потрібних знань, СНЗ - сума наявних знань.

Якщо ОІП більше нуля, то виникає потреба в інформаційному обслуговуванні; якщо ОІП дорівнює або менше нуля, то інформаційні послуги не потрібні. СНЗ визначалася шляхом оцінки компетентності колективу, працівників (освіта, досвід роботи, кваліфікація) і опитування окремих фахівців.



Таблиця 8.3.Формальна структура професійних інформаційних потреб

Характеристика інформаційних запитів	широко тематичні (ознайомчі запити)	Вузько тематичні (виробничі запити)
	фактографічна	концептографічна	фактографічна	концептографічна
Поточні (постійно-діючі запити) а) галузеві (профільні запити) б) міжгалузеві (непрофільні запити)	Iа I6	IIa IIб	IIIa IIIб	IVa IVб
Ретроспективні (разові запити) а) галузеві (профільні запити) б) міжгалузеві (непрофільні запити)	Va Vб	VIa VIб	VIIa VIIб	VIIIa VIIIб

СТЗ виявлялася шляхом оцінки аналізу планових завдань і творчих функцій, виконуваних тим чи іншим виконавцем. Діагностування ОІП виявилося можливим і практично корисним в умовах місцевих органів інформації, які добре знають наявний склад споживачів інформації. Важливо звернути увагу на те, що об'єктивізація інформаційних потреб абстрагується від особистісних особливостей спеціалістів, орієнтуючись на безособових функціонерів, які мають той чи інший рівень СТЗ і не володіють іншими творчими ресурсами.

Тепер спробуємо осмислити досягнення наукової інформатики з позиції метатеорії соціальних комунікацій. Якщо звернутися до типізації комунікаційноних потреб (табл. 8.2), де представлені три типи групових потреб - АГ, ВГ, СГ, виникає питання: якому типу відповідають ОІП і структурні складові професійних інформаційних потреб, наведені в табл. 8.3? Ці потреби не є ні спочатку встановленими (абсолютними) для цільових соціальних груп, ні зумовленими їх суб'єктним складом. Значить, вони не відносяться ні до АГ, ні до СГ-потребам. Об'єктивна предзаданність їх змісту виробничою діяльністю спеціалістів показує, що вони являють собою вторинні комунікаційні потреби.

Дійсно, для органів науково-технічної інформації, що бачили своє призначення в інформаційному забезпеченні виробничої діяльності спеціалістів, поглиблення в комунікаційну типізацію є зайвим теоретизування. Але для наукової інформатики таке теоретизування не тільки не зайве, але просто необхідно, інакше теорія інформаційних потреб зводиться до узагальнення емпіричного досвіду, і не більше того. Тут опора на метатеоретичні висновки виявляється корисною для поглиблення змісту приватної теорії.

Абсолютні групові комунікаційні потреби (АГ-потреби) випливають з очевидного факту, що цільові групи створюються для вирішення визначених суспільних завдань. Якби дані рішення вдалось отримати не за рахунок трудомістких творчих зусиль, а шляхом запозичення готового рішення з потоків соціальної комунікації, була б легко і просто досягнути мету, заради якої створювалася група. Тобто, перша абсолютна комунікаційна потреба цільової групи - АГ1 - це потреба в «готовому рішенні». Є ще АГ2 - мнемічна потреба, яка полягає в тому, що колектив фахівців, які утворили цільову групу, повинен мати певну професійну кваліфікацією, тобто володіти знаннями й уміннями, достатніми для того, щоб своїми силами виконувати виробничі функції, не чекаючи «готових рішень», яких може не бути зовсім. Звернемо увагу, що абсолютні комунікаційні потреби цільових груп добре корелюють з дефініцією соціальної комунікації як руху смислів у соціальному просторі та часі. Отже:

АГ1 - виявлення «готового рішення» в соціальній пам'яті;

АГ2 - формування групової пам'яті, достатньої для вироблення «готового рішення»;

Оскільки «готове рішення», як правило, не вдається отримати негайно, починається виробнича діяльність, яка ініціює комунікаційні ВГ-потреби, добре відомі інформаційним службам. Очевиден зв'язок між абсолютними і вторинними потребами: потреба в ретроспективній інформації - це потреба в пошуку «готового рішення» (ВГ1); потреба в поточній інформації, як галузевій, так і міжгалузевій - це потреба в поповненні групової пам'яті, тобто підтримці компетенції спеціалістів на сучасному рівні (ВГ2). Решта інформаційних потреб, представлені в табл. 8.3, - це деталізації різних аспектів ВГ1 і ВГ2, а не самостійні, незалежні від них потреби.

Феномен групових спонтанних комунікаційних потреб (СГ) був виявлений представниками так званого психологічного напрямку в теорії інформаційних потреб. Основоположник цього напряму С.Д.Кігтиків виступив з критикою знеособлених моделей об'єктивних інформаційних потреб, вказуючи на роль «інформаційних інтересів» і «інформаційних установок», тобто суб'єктивних початків «інформаційно-споживацької діяльності». Термін «інформаційно-споживча діяльність», а не просто «інформаційна діяльність» введений для того, щоб акцентувати суб'єкти: не інформаційний працівник, а споживач інформації. На жаль, психологічний напрям поки не отримав помітного розвитку, і феномен СГ-потреб залишається terra incognita.

4. Громадські комунікаційні потреби

Суспільствоо являє собою самовідтворювану стійку масову сукупність, сформовану природньо-історичним шляхом. Суспільство - не штучно створений механізм і не результат угоди (суспільного договору) між людьми, а сукупний суб'єкт - жива система, що є носієм специфичнких суспільних потреб. Ці потреби, як показано в табл. 8.2, діляться на три типи: абсолютні (AM), вторинні (ВМ), спонтанні (СМ).

Абсолютні суспільні потреби (AM) в багато чому подібні, скажімо, ізоморфними особистісними абсолютними потребами. Правда, біогенні потреби суспільству не властиві; всі суспільні потреби соціогенні, але є природними для людського суспільства, так само як соціогенні особистісні потреби природно властиві homo sapiens. АМ-потреби поділяються на матеріальні і духовні.

AM1. Матеріальні суспільні потреби:

АМ1.1. Економічна потреба - потреба в суспільно організованому матеріальному виробництві, тобто створенні і розподілі маріальних продуктів і послуг.

AMI.2. Потреба біологічного відтворення населення.

АМ1.3. Потреба в захисті від стихійних бід і агресії ворогів.

AMI.4. Суспільно-політична потреба - потреба в організації суспільного буття, підтриманні порядку, збереженні стабільності суспільства.

АМ2. Духовні суспільні потреби:

АМ2.1. Потреба в самоствердженні і самопізнанні суспільства; вона психологічно базується на МІ - почуття, яке може слугувати джерелом патріотизму і націоналізму; ця потреба аналогічна індивідуальній потребі в самореалізації (АІ5.1).

АМ2.2. Потреба в соціалізації підростаючого покоління, включення його в громадське життя; очевидно що ця потреба кореспондує з потребою у соціалізації особистості (АІ5.2).

АМ2.3. Пізнавальна потреба, яка полягає у виробництві, накопиченні, зберіганні та використанні суспільного знання і досвіду.

АМ2.4. Етична потреба - потреба у справедливому, тобто тобто такому, яке відповідає суспільно прийнятим нормам справедливості, суспільно-політичному устрої.

АМ2.5. Естетична потреба - потреба в гармонізації побуту і громадського життя у відповідності з національними естетичними вподобаннями і звичаями.

АМ2.6. Комунікаційна потреба, яка виражається, по-перше, в лінгво-семіотичній потребі, тобто потребі в національній мові і допоміжних знакових системах, по-друге, у соціально-мнемічній потребі - потребі в соціальній пам'яті. Як перераховані суспільні потреби співвідносяться з соціально-комунікаційною діяльністю? Це співвідношення приймає вид причинно-наслідкового зв'язку в разі потреби комунікаційної АМ2.6, яка ініціює макрокомунікацію у вигляді усного спілкування і нематеріальної соціальної пам'яті. Продуктами усної макрокомунікаціі є фольклор, моральні норми, народні звичаї, які предявляють собою нормативні соціальні інститути. Тут у наявності безпосередній причинно-наслідковий зв'язок П > Д. Для задоволення суспільних потребв цивілізованому суспільстві, що використовує документні канали, створюються установчі соціальні інститути, що обслуговують абсолютні соціальні потреби. Так, економічний соціальний інститут задовольняє АМ1.1; інститут сім'ї - АМ1.2; інститут держави - АМ1.3 і AMI.4; інститут народної освіти - АМ2.2 і т.д. Ці соціальні інститути і виступають як суб'єкти комунікаційних ВМ-потреб, які задовольняються спеціальними комунікаційними службами, що беруть участь в міді- або макрокомунікаціі. Наприклад, держава ініціює ланцюжок:

AMI.4 Громадська політична потреба > Держава > Діяльність з організації суспільного буття > Комунікаційна ВМ-потреба > Державні засоби масової комунікації > Масове комунікаційне управління.

Таким чином, замість простої залежності П > Д, що діяла на особистісному рівні, з'являється складний ланцюжок П > Соціальний інститут > Діяльність > В-потреба і т.д.

Соціальні інститути, беручи участь в масовій комунікаціі в якості соціального комуніканта, набувають власні групові комунікційні потреби (АГ, ВГ, СГ), розглянуті в попередньому розділі. Ми спеціально зупинимося на діяльності комунікаційних соціальних інститутів в наступному розділі.

Комунікаційні СМ-потреби проявляються в попиті на форму пропонованих комунікаційних повідомлень, насамперед - у галузі мистецтва і літератури. Ця форма повинна задовольняти суперечливим вимогам: з одного боку - залучати новизною, з іншого боку - не суперечити звичним зразкам; не бути старомодною і разом з тим дотримуватися загальнопрнятих норм етикету і ритуалу, моральні, релігійні, політичні заборони. Вирішення цього протиріччя - справа майстерності соціально-культурних працівників, які взаємодіють з масовими аудиторіями. Якщо творчим працівникам і працівникам культури вдається вловити суть СМ-потреб і знайти відповідні форми, новаторів чекає успіх, в іншому випадку - невдача.Досвід підказує, що талановиті новатори часто орієнтуються на спонтанні потреби, яких в сучасному їм суспільстві немає. Якщо з часом такі потреби виникнуть, творчість новаторів отримає схвалення, а самі вони знайдуть лаври та регалії (на жаль,нерідко посмертно).



Висновки

1. Рух смислів в соціальному часі та просторі відбувається не спонтанно, а в силу комуникаційних потреб, що діють на особистому, груповому та суспільному рівні. Ці потреби взаємопов'язані з іншими матеріальними і духовними потребами особистості, соціальної групи, суспільства в цілому.

2. Комунікаційні потреби за походженням діляться на: А - абсолютні (первинні), В - вторинні і С - спонтанні, які властиві всім суб'єктам - носіям потреб. Типізація комунікаційних потреб, як і загальна типізація людських потреб, налічує 9 гіпотетичних типів. Типизація гіпотетична, тому що поділ потреб на типи А, В, С є авторською гіпотезою.

3. Комунікаційна потреба - функціональна властивість суб'єктів активно реагувати на неузгодженість між наявним і нормальним станом їх свідомості. Ця реакція полягає в просторово-комунікаційній або мнемічній діяльності в різних їх видах і формах.

4. За допомогою комунікації задовольняются дві абсолютні комунікаційні потреби: потреба у передачі смислів у соціальному просторі і потреба в передачі смислів у часі; ці потреби представлені на всіх суб'єктних рівнях: особистісному (АІ), груповому (АГ) і громадському (AM) як соціогенних духовних потреб, крім того, на особистісному рівні є їх фізіологічні передумови (АІ2.6 і АІ2.7).

5. Особистісні духовні потреби утворюють єдність з комунікаційною потребою, внаслідок чого духовна творчість, тобто створення нових культурних смислів, органічно пов'язане з соціальною комуникацією. Тим самим підтверджується формула: культурна діяльність = творчість + соціальна комунікація. Ця формула діє і в області матеріального виробництва, але тут комунікаційна діяльність спогукається не абсолютними, а вторинними комуникаційними потребами.

6. Судити про людину як про особистість слід не за абсолютними потребам, які є загальнолюдськими і присутні у всіх людей, а за розвиненістю професійних В-потреб і непрофесійних, культурних С-потреб.

7. Інформаційний підхід виправдовує себе при вивченні вторинних комунікаційних потреб цільових соціальних груп, де можлива знеособлена об'єктивація комунікаційних потреб їх членів. В інших випадках він не отримав застосування.

8. Абсолютні громадські комунікаційні потреби, що виражаються в абсолютній лінгво-семіотичній потребі і в абсолютній соціально-мнемічній потребі (АМ2.6), не утворюють єдності з іншими абсолютними соціальними потребами, а слугують основою для формування допоміжних комунікаційних потреб соціальних інститутів (ВМ-потреб).

9. Існує формальна подібність (ізоморфізм, між особистісними та суспільними духовними абсолютні потребами (АІ5 ізоморфно АМ2): обидва переліки містять однакову кількість однойменних потреб. Однак, зміст однойменних потреб зовсім різний. Так, пізнавальна або естетична потреба особистості задовольняється зовсім інакше, ніж суспільні соціальні та естетичні потреби, які обслуговуються такими соціальними інститутами, як наука і мистецтво.

10. У суспільствознавстві давно відомий закон піднесення потреб, який полягає в прагненні людей до найбільш повного і комфортного задоволення їх матеріальних і духовних потреб, у тому числі - потреб комунікаційних. Тобто, можно говорити про закон піднесення комунікаційних потреб. Цей закон приводить до постійного зростання комунікаційних В-потреб і С-потреб, що обумовлює розвиток комунікаційних засобів і послуг. Зміна книжкової культури культурою мультимедійною - один із проявів піднесення закону комунікаційних потреб; інший його прояв - освіта в умовах індустріальної неокультури соціально-комуникаційних інститутів (див. главу 9).

11. Terra incognita в проблематиці комунікаційних потреб, та й у теорії потреб взагалі дуже обширна. Перелічимо деякі проблеми.

Співвідношення категорій «потреба» та «інтерес» потребує уточнення. Деякі дослідники вважають, що інтерес - це усвідомлена потреба, інші вважають, що інтереси і потреби - самостійні інстанції, які в рівній мірі керують поведінкою людей, треті думають, що інтерес - це ціннісна орієтація, яка обумовлює дію спонтанних потреб. Психологи стверджують, що інтереси - суб'єктивне психічне утворення, оскільки вони не збігаються в різних людей, а економісти та соціологи схильні вважати інтереси об'єктивно заданими характеристиками соціальних груп, посилаючись на те, що, незалежно від суб'єктного складу, інтереси споживачів і виробників, як правило, суперечать один одному, а інтереси капіталістів і експлуатованих робітників антагоністичні. У цьому світлі співвідношення категорій «комунікційна потреба» і «комунікаційний інтерес» набуває значення однієї з проблем метатеорії соціальної комунікації.

Потребує уточнення перелік абсолютних потреб, який визначає зрештою життєдіяльність особистостей та громад. Чи можна вважати релігіозну потребу абсолютною? Релігії, культ надприродних сил супроводжують людство з часів археокультури до наших днів, підтверджуючи абсолютний статус цієї потреби для роду людського. На цій підставі багато вчених включають релігійну потребу в перелік вихідних, вроджених, привчаєних потреб. Інші вважають, що первинною являється потреба в соціалізації, інакше - потреба в аффілізаціі, потреба в приналежності до якого-небудь спільноти, що дає відчуття безпеки і комфорту (АІ5.2). Саме ця духовна потреба спонукає людей до пошуку захисту і спасіння звертатися до Всевишнього і всемогутніх сил. Тоді релігійна потреба стає вторинною, ВІ-потребою. Подвиги релігійних подвижників, чернече аскеза, релігійний фанатизм свідчать про наявність релігійної СІ-потреби, але є і атеїсти, байдужі до релігії. Отже, який статус релігійної потребиі: абсолютна? вторинна? спонтанна?

...