Етнічна (національна) психологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра історії

Реферат

з предмету методології етнології

На тему: "Етнічна (національна) психологія"

Виконала

студентка 534 групи

Кілочек Марина Сергіївна

Перевірила

к.і.н., доцент

Міронова І.С.

Миколаїв - 2014



Зміст

Вступ

1. Історико-теоретичний вимір етнічної психології

2. Міжетнічна взаємодія як сфера прояву національно-психологічних особливостей людей

3. Етнічні конфлікти: причини виникнення і способи врегулювання

Висновки

Список літератури



Вступ

Україна як поліетнічна держава пройшла довгий і складний шлях історичних трансформацій, в ході якого в її складі розвивалися багато націй і народностей, що складалися, їх специфічні національні відмінності і встановлювалися своєрідні міжнаціональні відносини. Протягом цього шляху були і конфлікти, і сварки, і нерозуміння один одного. До недавнього часу життя і взаємодія народів в нашій країні відображали в основному в альтернативних тонах. Однак сьогодні вже зрозуміло, що позитивні уроки можна витягти як з дореволюційного, так і післяреволюційного періодів, а вади і недоліки характерні для кожного з цих періодів. Такий невблаганний хід історії, його не змінити, але і підтасовувати особливості історичного розвитку також не варто. Етнічні конфлікти, що являють собою прояв міжнаціональної напруженості в вигляді конкретних форм протидії між етнічними спільнотами (групами), постійно ускладнюють життя людей у всіх куточках земної кулі, тому психологія не може залишити їх поза полем свого зору.

Актуальність роботи: активні процеси усвідомлення національної історії, культури, науки, які відбуваються в Україні, стимулюють зростання потреби в структуризації етнопсихологічних знань.

Мета: визначити, що є етнічним конфліктом, а що ні; які їхні причини, які види вони приймають і як впливають на людей; як розв'язуються або регулюються етнічні конфлікти.

Завдання:

· вивчення та осмисленні конфліктів, причиною яких є міжетнічна психологія;

· побудова класифікацій і типологій етнічних конфліктів;

· визначення числа етнічних конфліктів в країні або в регіоні;

· формулювання стратегії виходу з конфліктної ситуації або переведення етнічного конфлікту в політично прийнятну форму;

· визначення кола експертів, підготовка яких відповідає завданням вивчення і практичного впливу на конфлікт;

· формування в суспільній свідомості людей адекватних уявлень про реальну ролі етнічності й етнічних конфліктів у сучасних політичних процесах в країні.



1. Історико-теоретичний вимір етнічної психології

етнічний психологія свідомість

До останнього часу становлення етнічної психології як науки знаходилося на початковій стадії розвитку, професійні психологи практично не брали у ній активної участі, й вона, за справедливою оцінкою С.І. Корольова, представляла собою не дійсно відокремлену галузь знань, а скоріше "психологізовану етнографію". Етнічна психологія зароджується на стику кількох наук (етнографії, соціології, географії, лінгвістики тощо) та безпосередньо стосується як загальної, так і соціальної психології. Тому етнічну психологію не потрібно ототожнювати з жодною з її "материнських" наук.

Як зазначав у середині 80-х років ХХ ст. Б.Ф. Ломов, логіка розвитку суспільних наук веде до того, що на їх стиках з психологічними науками формується цілий "кущ" спеціальних наукових дисциплін і напрямів. Насамперед це -- соціальна психологія, а також тісно пов'язані з нею історична, економічна, етнічна, юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія мистецтва. "Деякі із цих галузей у нашій країні уже сформувалися і успішно розвиваються як самостійні наукові дисципліни (наприклад, соціальна психологія), інші перебувають у стадії формування і самовизначення (наприклад, юридична психологія, психолінгвістика і психологія мистецтва), треті ще тільки починають зароджуватися (наприклад, етнічна), економічна і політична психологія)".

Домінантна останнім часом зацікавленість до емпіричних даних визначає загалом тенденцію до зниження значущості теоретичних досліджень у галузі етнічної психології. Однак розвиток емпіричних досліджень неможливий без наявності надійної етнопсихологічної теорії, яка б мала високий пояснювальний потенціал.

Саме тому вельми актуальним стає рефлексія етнічної психології з приводу неї самої, тобто постає проблема предмета науки, системи її понять, методів, взаємодії з іншими, суміжними дисциплінами. Метафорично з цього проводу висловився П.М. Шихірев, зауваживши, що наша вітчизняна етнічна психологія знаходиться десь посередині між етапом опису і пояснення.

На сьогодні за кордоном співіснують декілька споріднених галузей етнічної психології: "психологічна антропологія", "крос-культурна психологія", "культурна психологія", "індигенна психологія". Р. Шведер дав характеристику кожної з цих галузей.

Крос-культурна психологія, на його думку, базується на засадах загальної психології. Якщо психологія сегментована на специфічні тематичні галузі (наприклад, вікова, клінічна, соціальна, тощо) то особливістю крос-культурної психології є те, що вона не є темоспецифічною. Крос-культурні дослідження охоплюють широке коло феноменів, зв'язаних з людською поведінкою - від психічних пізнавальних процесів до мови, від виховання дітей до психопатології.

Психологічна антропологія також підтримує постулат загальної психології про єдність психічних законів і механізмів, тобто приймає ідею психологічного універсалізму. Але якщо загальна і крос-культурна психологія абстрагується у своїх дослідженнях від оточуючого середовища, то психологічна антропологія - ні.

Головним постулатом культурної психології є відмова від положення про існування універсальних і головне - фіксованих законів психічного життя, які притаманні загальній психології. Культурна психологія на відміну від загальної психології не відділяє внутрішні психічні структури і процеси від умов зовнішнього оточення.

І, нарешті, індигенна або у нашому розумінні багатокультурна психологія, яка вміщує у собі унікальні психології великої кількості культур по всьому світі, які можуть і не асимілюватися деякою єдиною психологією. Прихильники цього напряму описують моделі поведінки певного етносу на мові локальної, регіональної культури: так, як вони розуміються носіями цієї культури в рамках їх власного неповторного культурного простору.

Через те, що психологія може позбутися статусу універсальної науки про людську психіку, а також те, що в рамках етнічної психології проводяться дослідження як індивідуальної, так й групової психології, на нашу думку, слід виокремити науку, яка б поєднувала ці розкидані психологічні напрями. На нашу думку, такою галуззю знань може стати етнонаціональна психологія, яка ставлячи за мету виявлення універсальних психологічних закономірностей, не відкидає специфічних для окремої конкретної культури особливостей мислення і поведінки. Теза про існування двох наук: національної психології та етнопсихології, висловлювалася у свій час О.О. Леонтьєвим.

2. Міжетнічна взаємодія як сфера прояву національно-психологічних особливостей людей

Для підтримки групою позитивної ідентичності використовується специфічний механізм міжгрупового сприйняття - внутрішньогруповий фаворитизм, що полягає в тенденції сприяти власної групи і її членів при порівнянні з іншими схожими з нею групами.

Всім відомий приклад внутрішньогрупового фаворитизму етноцентризм - перевагу своєї етнічної групи. Явище це можна виявити у представників роду людського протягом всієї його історії.

М. Брауер і Д. Кемпбелл виділили основні показники етноцентризму:

· сприйняття елементів своєї культури, норм, ролей і цінностей - як природних і правильних, а елементів інших культур як неприродних і неправильних;

· розгляд звичаїв своєї групи в якості універсальних;

· уявлення про те, що для людини природно співпрацювати з членами своєї групи, надавати їм допомогу, віддавати перевагу свою групу, пишатися нею і не довіряти і навіть ворогувати з членами інших груп.

Останній з виділених Бруером і Кемпбеллом критеріїв завжди свідчить про етноцентризмі індивіда. Що стосується перших двох, то деякі етноцентричні люди визнають, що інші культури мають своїми цінностями, нормами і звичаями, але нижчими в порівнянні з традиціями "їх" культури. Однак зустрічається і більш наївна форма етноцентризму, коли його носії переконані, що "їх" традиції і звичаї є об'єктивною реальністю і універсальні для всіх людей на Землі.

Слід зазначити, що серед дослідників немає одностайності і розуміння й оцінки явища етноцентризму. Радянські суспільствознавці вважали, що етноцентризм - це негативне соціальне явище, рівнозначне націоналізму і навіть расизму. А багато психологів вважають етноцентризм негативним соціально-психологічним явищем, що виявляється в тенденції неприйняття всіх чужих груп в поєднанні з завищеною оцінкою власної групи.

Але, як і будь-яке інше соціально-психологічне явище, етноцентризм не може розглядатися як щось позитивне або тільки негативне, а ціннісне судження про нього абсолютно неприйнятно. Хоча етноцентризм часто виявляється перешкодою для міжгрупової взаємодії, одночасно він виконує корисну для групи функцію підтримання позитивної ідентичності і навіть збереження цілісності і специфічності групи.

Етноцентризм, при якому досить об'єктивно оцінюються якості своєї групи і робляться спроби зрозуміти особливості чужої групи, різні автори називають доброзичливим, або гнучким.

Але етноцентризм може проявлятися в самих різних ступенях вираженості. Деякі дослідники основну причину цього вбачають в особливостях тієї чи іншої культури. Так, існують дані, що тісно пов'язані зі своєю групою представники колективістичних культур більш етноцентричні, ніж члени індивідуалістичних культур. Проте іншими авторами було виявлено, що саме в колективістичних культурах, де превалюють цінності скромності і гармонії, міжгрупова упередженість виражена слабше, наприклад полінезійці демонстрували меншу перевагу своєї групи, ніж європейці.

Так, представники груп меншості - невеликих за розміром і нижче інших за статусом - більш схильні до переваги своєї групи. Це відноситься як до етнічних мігрантів, так і до цілим "малим націям". При наявності конфлікту між етнічними спільнотами і в інших несприятливих соціальних умовах етноцентризм може проявлятися в дуже яскравих формах і - хоча і сприяє підтримці позитивної етнічної ідентичності стає дисфункціональним для індивідуума і соціуму. При такому етноцентризмі, який отримав найменування войовничого, люди не тільки судять про чужих цінностях виходячи з власних, але і нав'язують їх іншим.

Войовничий етноцентризм виражається в ненависті, недовіри, страху і звинувачення інших груп за власні невдачі. Такий етноцентризм несприятливий і для особистісного зростання, адже з його позицій виховується любов до батьківщини, а дитині, як не без сарказму писав Е. Еріксон.

Отже, для груп та їх членів характерна різна ступінь вираженості етноцентризму. Явну перевагу своєї або чужої груп ми представляємо як двох полюсів якогось теоретичного континууму, а кожний конкретний випадок міжетнічного сприйняття може бути охарактеризований з точки зору наближення до одного з них. Обидва полюси континууму відповідають диференціації у формі протиставлення, що передбачає, але меншою мірою, упередженість по відношенню до інших груп. Емпіричним індикатором міжгрупової диференціації у формі протиставлення є полярні образи, коли собі члени однієї з конфліктуючих груп приписують тільки позитивні якості, а ворогам - тільки негативні. Найбільш яскраво протиставлення проявляється неодноразово описаному дзеркальному сприйнятті, коли члени двох конфліктуючих груп приписують ідентичні позитивні риси собі, а ідентичні вади - суперникам. Своя група сприймається як високоморальна і миролюбна, і її дії пояснюються альтруїстичними мотивами, а чужа група - як агресивна "імперія", що переслідує свої егоїстичні інтереси. Саме феномен дзеркального відбиття був виявлений в період "холодної війни" у спотвореному сприйнятті американцями і росіянами один одного.

Люди вибирають позитивний ярлик, коли описують рису, властиву своїй групі, і негативний ярлик - при описі тієї ж риси чужої групи: американці сприймають себе як доброзичливих і розкутих, а англійці вважають їх настирливими розв'язними. І навпаки - англійці вважають, що їм властива стриманість і повагу прав інших людей, а американці називають англійців холодними способами.

Ми бачимо результати зближення націй на теренах колишнього СРСР. А американські дослідники визнали застарілої теорію корінних змін, згідно з якою "в результаті змішування різних етнічних і расових груп утворюється деяка однорідна амальгама". Не інтеграцію, а саме зіставлення - прийняття та визнання відмінностей - можна вважати найбільш прийнятною формою соціального сприйняття при взаємодії етнічних спільнот і культур на сучасному етапі історії людства.

Важливу роль в міжгрупових відносинах відіграють соціальні стереотипи - спрощені, схематизовані образи соціальних об'єктів, що характеризуються високим ступенем узгодженості індивідуальних уявлень. Стереотипи засвоюються в ранньому дитинстві - зазвичай з вторинних джерел, а не з безпосереднього досвіду і використовуються дітьми задовго до виникнення ясних уявлень про ті групи, до яких вони належ.

Вперше термін соціальний стереотип використав американський журналіст і політолог У. Ліппман у 1922 р. у книзі "Громадська думка" при аналізі впливу наявного знання про предмет на його сприйняття та оцінку при безпосередньому контакті. Згідно Липпманом, стереотипи - це впорядковані, детерміновані культурою "картинки світу" в голові людини, які:

· по-перше, заощаджують його зусилля при сприйнятті складних соціальних об'єктів;

· по-друге, захищають його цінності, позиції і права. Іншими словами, стереотипи орієнтують людини на морі соціальної інформації і допомагають зберегти високу самооцінку.

Історично так склалося, що переважна більшість досліджень присвячено етнічним стереотипам, тобто спрощеним образів етнічних груп.

Проте необхідно проводити чітке розрізнення між стереотипами як соціальним явищем і стереотипізацією як психологічним процесом. В соціальній психології останніх десятиліть під впливом ідей когнитивизма стереотипізація стала розглядатися як раціональна форма пізнання, як приватний звичай більш універсального процесу категоризації. Однак стереотипізація не тотожна категоризації:

· по-перше, вона все-таки не абсолютно неминучий наслідок категорітизації: ми можемо ідентифікувати індивіда - на основі об'єктивних властивостей - як члена категорії, але не приписувати йому жодного стереотипного якості;

· по-друге, слід враховувати, що стереотипізація є наслідок категоризації соціальних об'єктів, яка відрізняється від категоризації об'єктів фізичного світу впливом на неї відносин між групами.

Так, у сучасній психології соціального пізнання головну, а іноді і єдину функцію стереотипізації бачать в когнітивній економії, що забезпечує індивідів максимумом інформації при мінімальному когнітивному зусиллі. Передбачається, що людина вибирає стереотипизацию, так як вона вимагає від нього менше когнітивних ресурсів, ніж індивідуалізація. Іншими словами, стереотипи в процесі соціального сприйняття позбавляють індивідів від суворої необхідності реагувати на незбагненно складний соціальний світ.

Однак міжгрупова диференціація являє собою функцію більш загальну, ніж підтримання позитивної групової ідентичності.

По-перше, хоча внутрішньогруповий фаворитизм був виявлений у більшості груп, як вже зазначалося, зустрічаються і прояви внешнегруппового фаворитизму. У багатьох дослідженнях було показано, що одним з головних чинників виникнення такої тенденції є відмінність у соціальному статусі груп. Низькостатусні групи, насамперед етнічні меншини, можуть визнавати існуючі статусні відмінності в спілкування або погоджуватися з відносно нижчим положенням своєї групи. В цих випадках вони схильні розвивати негативні автостереотипи і позитивні гетеростереотипи.

По-друге, і без переваги чужої групи в стереотипах індивідів, що підтримують високу ступінь ідентифікації з етнічною групою, не завжди проявляється мотив збереження позитивної ідентичності.

Серед найбільш істотних властивостей етнічних стереотипії виділяють їх емоційно-оцінний характер. Починаючи з Линпмана в соціальній психології довгий час акцент робився саме на емоційних аспектах стереотипів. Але з середини 50-х років під прямим впливом ідей когнитивизма дослідники починають все більш пильну увагу звертати на їх когнітивний компонент. Однак у наш час вважається неправомірною виділення стереотипу виключно в когнітивну сферу, заперечення його емоційно-оцінну забарвлення. Досить широко поширена думка, що з когнітивним ядром стереотипів нерозривно пов'язані різноманітні афективні реакції, включаючи ненависть, співчуття, страх та т.п. Під афективним компонентом стереотипів розуміється ряд переваг, оцінок, настроїв і емоцій, але зізнається, що емоційно забарвленими є і самі сприймані характеристики.

Іншою важливою властивістю етнічних стереотипів вважається стійкість і навіть ригідність до нової інформації.

Стереотипи можуть бути зламані дуже швидко, про що, зокрема, свідчить зміна до гіршого стереотипів американців в Австралії під час війни в Перській затоці. Більш того, результати даного дослідження свідчать, що на зміни стереотипів впливають тільки реальні міжгрупові відносини, але і особливості процесу міжгрупової диференціації. Стереотипи американців погіршувались при зіставленні їх зі своєю групою (австралійцями), а також з китайцями і росіянами, але не з іракцями.

Ще одна властивість соціальних стереотипів - узгодженість. Існувало дві гіпотези, що пояснюють причини узгодженості стереотипів: гіпотеза упередження, згідно з якою консенсус відображає однакову упередженість частини індивідів, і гіпотеза невігластва, згідно з якою консенсус випливає з нестачі особистих контактів з стереотипизируемой групою, іншими словами, з широко поширеного невігластва. В останні десятиліття традиційні гіпотези, що пояснюють узгодженість стереотипів, були відкинуті, але разом з ними багато хто автори, вважаючи їх узгодженість химерою і ігор уяви дослідників, відмовилися і від розгляду консенсусу в якості обов'язковою і необхідною характеристики стереотипів. В деяких роботах стверджується, що критерій консенсусу є не просто обмеженим, а зайвим: так як стереотипи розміщені в голові індивідів, вони повинні вивчатися як індивідуальні переконання.
Втім, існує й прямо протилежна точка зору, прихильники якої, визнаючи, що індивідуальні переконання про соціальних групах існують, підкреслюють, що стереотипи і особисті переконання, хоча вони можуть частково збігатися, - різні когнітивні структури, кожна з яких являє собою частину бази знань індивіда про своїй або чужій групі.

Ще однією суттєвою властивістю стереотипу з часів Ліппмана вважається неточність.

Отже, етнічні стереотипи відображають реальні особливості стереотипизируемой групи. При цьому ознакою істинності (точності) стереотипу:

· по-перше, пропонується вважати одностайність думок двох і більше груп щодо рис, що характеризують третю. Цей аргумент знайшов своє підтвердження проведених у багатьох країнах дослідженнях.

· по-друге, узгодженість між сприйняттям групи самої себе і її сприйняттям іншою групою.

· по-третє, С. Івао і Р. Тріандіс в порівняльно-культурному дослідженні, проведеному в США і Японії, виявили деяку підтримку припущення, згідно з яким точно взаємних стереотипів тим вище, чим більше подібність між культурами.

· по-четверте, М. Х'юстон і Й. Ясперс для отримання більш достовірних даних про точності стереотипів запропонували поширити поняття атрибутивної валідності Р. Келлі на рівень міжгрупових відносин і вважати критеріями валідності гетерстереотипов їх виразність, сталість у часі, узгодженість між членами однієї групи в приписанні певних рис іншій групі.

3. Етнічні конфлікти: причини виникнення і способи врегулювання

Етнічні конфлікти, що являють собою прояв міжнаціональної напруженості в вигляді конкретних форм протидії між етнічними спільнотами (групами), постійно ускладнюють життя людей у всіх куточках земної кулі, тому психологія не може залишити їх поза полем свого зору. Для психологів важливо визначити, що є етнічним конфліктом, а що ні; які їхні причини„які види вони приймають і як впливають на людей; як розв'язуються або регулюються етнічні конфлікти. Ми розглянемо найважливіші завдання при вивченні та осмисленні конфліктів, які ставлять перед собою саме психологи. Серед загального кола проблем, з якими стикаються в цілому представники всіх наук, можна назвати наступні:

· побудова класифікацій і типологій етнічних конфліктів;

· визначення числа етнічних конфліктів в країні або в регіоні;

· формулювання стратегії виходу з конфліктної ситуації або переведення етнічного конфлікту в політично прийнятну форму;

· визначення кола експертів, підготовка яких відповідає завданням вивчення і практичного впливу на конфлікт;

· формування у суспільній свідомості людей адекватних уявлень про реальну ролі етнічності й етнічних конфліктів в сучасних політичних процесах в країні.

При об'єктивному аналізі та осмисленні сутності та змісту етнічних конфліктів (особливо в соціальній сфері необхідно враховувати соціально-економічні, політичні, соціокультурні та соціально психологічно цінності, що існують у конкретному суспільстві.

Етнічні конфлікти являють собою одну з форм політичних відносин -

конфронтацію між двома або кількома етносами (або між їх окремими представниками, між конкретними субетнічними елементами), що характеризується станом взаємних претензій, має тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень, відкритих воєн. Вони виникають, як правило, у багатонаціональній державі і присутні у формі протистояння "група - група", "група - держава".

Специфічна особливість конфліктів між "світами" полягає у принциповій неможливості їх розрізнення за допомогою логіки, раціоналізму.

Основною причиною, що сприяє збереженню "світів" є потреба у значенні, тобто потреба створення власного світу, як умови безпеки, життєдіяльності, самореалізації, ідентифікації. Будь-який інший "світ" розглядається як ворожий і загрожує існуванню цього "світу". Конфлікт "світів" означає зіткнення способів реалізації людських потреб.

Традиційні аналітичні методи врегулювання конфлікту в ситуації розглянутого конфлікту є неефективними, дак як суб'єкти конфлікту не бажають ні при яких умовах йти на компроміс, поступки, вважаючи, що здійснюється посягання на їх життєво важливі цінності і потреби. Подібні конфлікти можуть бути дозволені за допомогою методу міжетнічного реконструювання життєвого світу - шляхом створення нового світу або в ході поступових структурних змін суспільства.

Пост-радянські вчені вважають, що однією з головних передумов етнічного конфлікту виступає ідеологія націонал - екстремізму - теорії і практики національної переваги, (неприйняття культури, традицій, релігії, звичаїв іншого народу). Націонал-екстремізм, як правило, спекулює на об'єктивних суперечностях, труднощі економічного, соціального, екологічного, духовного характеру, "білі плями" історії, недосконалість національно-державного устрою, правовий захист честі і гідності громадян, перегини в кадровій політиці за національною ознакою. Всьому цьому надається "національна" забарвлення, центр ваги переноситься на протиставлення народів, проповідь винятковості своєї нації і покладання на інонаціонального сусіда провини.

Етнічні конфлікти супроводжуються певною динамічно мінливої соціально-політичною ситуацією, породженої неприйняттям раніше сформованого положення істотною частиною представників однієї (кількох) з місцевих етнічних груп, і виявляється у вигляді хоча б однієї з таких дій цієї групи:

а) почалася її еміграції з регіону, що визначається громадською думкою даної групи як "результат", "масове переселення" і т. п., істотно змінює місцевий етно-демографічний баланс на користь "інших" залишаються етнічних груп;

б) створення політичної організації ("національного" або "культурного" рухи, партії), яка декларує необхідність зміни становища в інтересах зазначеної етнічної групи (груп) і тим самим провокує відповідну протидію органів державної влади;

в) спонтанних (не підготовлених легально діючими організаціями) акцій протесту проти утиску своїх інтересів з боку представників іншої (інших) місцевої етнічної групи або органів державної влади в вигляді масових мітингів, походів, погромів.

Етнічний конфлікт завжди являє собою явище політичне, бо навіть якщо ініціатори змін прагнуть до зміни ситуації тільки в культурному чи соціально-економічній сфері, вони можуть досягти своїх цілей лише шляхом набуття певних владних повноважень, достатніх для здійснення подібного зміни підвладними повноваженнями, до перерозподілу яких завжди прагнуть учасники етнічних конфліктів: зазвичай розуміються здатність і можливість однієї групи людей розпоряджатися діяльністю інших груп людей.

Етнічні конфлікти можна класифікувати за різними підставами. Найбільш загальною класифікацією служить поділ етнічних конфліктів на два види за особливостями їх протистояння сторін:

1. Конфлікти між етнічною групою (групами) та державою.

2. Конфлікти між етнічними групами (між асоціаціями груп).

Ці два види конфліктів вчені часто узагальнено називають міжнаціональними, розуміючи під ними будь-які протиборства між державами і субдержавними територіальними утвореннями, причиною яких є необхідність захистити інтереси і права відповідних націй, народів чи етносів.

Крім того, можлива класифікація етнічних конфліктів по пріоритетним цілям, сформульованим організаціями однієї із сторін, а, отже, і за можливими наслідками для поліетнічного соціуму, в якому вони розвиваються. У зв'язку з цим зазвичай розрізняють:

1. Соціально-економічні конфлікти, які виникають на основі вимог вирівнювання рівня життя, соціально - професійного складу та представництва в елітних прошарках (з боку представників "відстаючих" етнічних груп) або припинення пільг, субсидій та економічної допомоги "іншим" (з боку членів "лідируючих" груп). Вони є наслідком незадоволеності тієї чи іншої нації, не має власної державності, своїм правовим статусом або має її в усіченій формі.

2. Етно-територіальні конфлікти, які, як правило, мають глибокі історичні корені.

3. Етно-демографічні конфлікти, які виникають там, де реальна небезпека розмивання, розчинення етносу в результаті швидкого механічного припливу іншомовного населення. Пріоритетним вимогою в таких випадках стає захист прав корінної нації, запровадження різного роду обмежень для "сторонніх".

За формами прояву етнічні конфлікти можуть бути:

- насильницькими (депортація, геноцид, терор, погроми та масові заворушення).

- ненасильницькими (національні рухи, стихійні ходи, мітинги, еміграція), а за часом - довготривалими і короткочасними.

Етнічні конфлікти носять унікальний характер. Вони є наслідком розпаду або дезінтеграції соціуму, дискримінації однієї нації іншою, порушенням угод, розриву соціальних відносин і зв'язків між людьми. Причинами міжетнічних конфліктів є боротьба за розподіл і перерозподіл матеріальних і культурних цінностей між етносами, етнічними групами. Етнічні конфлікти можна вважати практично неминучим наслідком самого факту існування і розвитку багатонаціональної держави. В якості ініціаторів етнічного конфлікту, що починається завжди виступають лідери етнічних спільностей (дуже часто стоять на чолі національного руху), переслідують мету змінити існуючу в даний момент ситуацію в інтересах забезпечення більш справедливого, з їх точки зору, врахування національних інтересів народу.

Психологія зазвичай розрізняє кілька стадій етнічного конфлікту:

1. Суперечності, які виникають між національними групами, що мають несумісні цілі в боротьбі за територію, владу, престиж, отримали назву конфліктної ситуації.

2. Наявні соціальні суперечності, хоча і відіграють вирішальну роль серед причин виникнення етнічних конфліктів, не завжди призводять безпосередньо до розвитку останніх. Потрібно, щоб протиборчі сторони усвідомили несумісність своїх інтересів і мали відповідну мотивацію поведінки. Так настає стадія усвідомлення конфліктної ситуації

3. Якщо об'єктивна конфліктна ситуація усвідомлена, навіть випадкові події через властиву міжетнічних відносин емоційності, а деколи й ірраціональності, можуть привести до конфліктної взаємодії як найбільш гострій стадії. В цей час етнічні конфлікти мають тенденцію до саморазрастанию або ескалації, що може призвести навіть до етнополітичних війн.

4. Етнічні конфлікти можуть швидко розгоратися і тут же завершуватися, а можуть і "тліти" дуже довго. У будь-якому разі в цей час має місце їх остання стадія, яка отримала назву врегулювання, або нейтралізація конфлікту.

Врегулювання етнічного конфлікту передбачає знаходження нового, компромісного і прийнятного для всіх основних його учасників балансу владних повноважень у тому поліетнічному суспільстві, де цей конфлікт виник і розвивався у формі політичної боротьби.

Врегулювання в повному сенсі слова практично можливо тільки в разі конфліктів з культурно-мовними причин, та й то лише за умови, що вимоги з боку, як правило, етнічної меншини визнати його права на більш широке, ніж раніше, використання своєї мови і культурних символів в громадських місцях не викликають різкого неприйняття у більшості представників місцевого.

Важливою формою досягнення згоди або завершення конфлікту між етнічними громадами, їх представниками виступає висновок міжетнічного компромісу. Він передбачає досягнення взаєморозуміння або часткового завершення міжетнічного конфлікту шляхом взаємних поступок і узгодження інтересів (шляхом їх часткового задоволення). Модель завершення міжетнічного конфлікту таким способом використовується в умовах, коли його учасники мають рівні можливості при відсутності достатніх ресурсів для повного задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін.



Висновки

Розвиток етнонаціональної психології видається необхідним в інтересах, як практики, так і теорії. Етнопсихологічні дослідження можуть сприяти виявленню нових чинників, які впливають на свідомість і поведінку людей в ході їх спільної діяльності, в соціально-історичному контексті. Знання цих чинників, з одного боку, збагачує суміжні науки (етнографію, антропологію, культурологію, історію, соціологію, фольклористику), з іншого боку - допомагає удосконаленню прогнозування і управління етносоціальними процесами сучасності.

Отже, своєрідність національної психології народу виражається не в неповторних психологічних рисах, а в їх неповторному поєднанні, вияві у певних звичаях, історичних традиціях тощо. Тому важливо знати, які історичні умови спричинили появу в національному характері народу рис, звичок, почуттів, які представники іншого етносу можуть інтерпретувати як негативні. Не менш важливо визнати вади у психічному складі власного народу, не абсолютизувати позитивні риси, не замовчувати ті, які гальмують його розвиток.

У будь-якому суспільстві соціально-економічний розвиток і культурна трансформація протікають нерівномірно в територіальному і соціальному плані, що закономірно породжує, з одного боку, протиріччя в інтересах різних регіональних або соціально-класових (у тому числі і національних) груп, а з іншого - необхідність постійного пошуку нового балансу владних повноважень між їх представниками.

Поступово накопичуються і реальні соціальні зрушення в ньому, наприклад, зміна соціально-класової структури народів, поява досить численної і впливової національної інтелігенції і тому подібні результати соціокультурної модернізації. Таким чином, етнічні конфлікти можна вважати практично неминучим наслідком самого факту існування і розвитку багатонаціональної держави.

Список використаної літератури

1. Бондырева С.К. Колесов Д.В. Традиции: стабильность и преемственность в жизни общества. М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО "МОДЭК", - 2004. - 280 с.

2. Бороноев А.О. Этническая психология / О. А. Бороноев, В.Н. Павленко. - СПб., 1994. - 222 с.

3. Бромлей Ю.В. Этнос и этнография / Ю.В. Бромлей. - М.: Наука, 1973. - 283 с.

4. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период / Л.Н. Гумилев. - Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1990. - 280 с.

5. Королев, С.И. Вопросы этнопсихологии в работах зарубежных авторов: на материалах стран Азии / С.И. Королев // Соционика, психология и межличностные отношения:человек,коллектив,общество. М.: Наука - 01/2009 . - N138 . - С. 46-53.

6. Крысько В.Г. Этнопсихология и межнациональные отношения. Курс лекций - М.: Издательство "Экзамен", 2002. - 191с.

7. Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія. - Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. - 264 с.

8. Леонтьев А.А. Национальная психология и этнопсихология // Советская этнография. М.: Наука - 1983. - № 2. - С. 80-82.

9. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.: Наука, 1984. - 226 с.

10. Льовочкіна А.М. Етнопсихологія. Навчальний посібник. К.: МАУП, 2002. - 144 с.

11. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. - К.: НПЦ Перспектива, 1998. - 217 с.

12. Махній М.М. Homo ethnikos: психологія і культура. - Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2012. - 400 с.

13. Ольшанский Д.В. 056 Основы политической психологии. - Екатеринбург:

Деловая книга, 2001. - 496 с.

14. Платонов Ю.П. Этнический фактор: Геополитика и психология / Ю.П. Платонов. - СПб.: Речь, 2002. - 519 с.

15. Решетов A.M. Этнопсихология и смежные науки / А.М. Решетов // Советская этнография. - 1983. - № 4. - С. 68-75.

16. Солдатова Г.У. О методических проблемах этнопсихологического исследования. - Психологический журнал. - 1992. - № 3. - С. 33-44.

17. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология / Т.Г. Стефаненко. - М.: Аспект Пресс, 2008. - 368 с.

18. Тарас А.Е. Современная этнопсихология: хрестоматия / А.Е. Тарас. - Минск: Харвест, 2003. - 368 с.

19. Шихирев П.Н. Перспективы теоретического развития этнической психологии // Этническая психология и общество. - М.: ИЭА РАН, 1997. - С. 11-17.

Размещено на Allbest.ru

...