Особливості взаємозв'язку спрямованості особистості з екстраверсією та інтроверсією у осіб юнацького віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

спрямованість життєвий соціальний

Тема особистості людини, динаміка її розвитку, процеси їїстановлення та існування хвилювали людство з доісторичних часів. Прагнення пізнати самого себе, прагнення розібратися в глибинах своєї істоти направляло думки людей в складний і заплутаний світ людської психіки. З тієї причини, що людина внутрішньо вельми мало змінилась за останні чотири-п'ятьтисяч років, ми можемо стверджувати, що актуальність самопізнання залишається незмінно високою в системі цінностей людини.

Розглядаючи історію розвитку психіки людини, не можна обійтися без аналізу потреби в нових враженнях і спілкуванні. Вибірковість сприйняття людиною навколишнього світу ми також пов'язуємо з потребами та інтересами особистості; з'ясовується, що і наша пам'ять залежить від спрямованості особистості: що саме запам'ятовується, як і на який термін, знову-таки пов'язано з потребами та інтересами.

Без спрямування необійтися при аналізі розумової діяльності й уваги. Питання про спрямованість особистості, її потреби, мотиви, інтереси недарма ставиться на перше місце. Замислюючись над особливостями свого внутрішнього світу, ми вільно або мимоволі прагнемо усвідомити свої потреби і бажання, свої здібності і характер. Вдивляючись у іншу людину, намагаючись зрозуміти її, ми також якби запитуємо: «Чого ти хочеш?», «Що ти можеш?», «Що ти є?».

Дослідження закономірних зв'язків між різнорівневими структурами, зокрема, між спрямованістю особистості та екстраверсією-інтроверсією, є самостійною задачею, що має як теоретичне, так і практичне значення. Вивчення цієї проблеми, на наш погляд, є досить значним, тому що передбачає розгляд взаємозв'язків різних рівнів в психологічній структурі особистості. У вітчизняній психології особливо виділяється завдання, що полягає в дослідженні різних властивостей особистості, які формуються і проявляються в конкретній діяльності людини, роблячи вплив на ефективність і якість цієї діяльності.

Актуальність даної роботи дозволяє визначити найбільш важливі для людини потреби і бажання, орієнтують його на певну поведінку і діяльність, а також досягнення щодо складних поставлених життєвих цілей. Наукова значимість нашої роботи дозволить розширити свій кругозір щодо обраної теми. На сьогоднішній день в суспільстві існує така тенденція, що кожен у цьому житті за себе, а вивчення даної теми допоможе розібратися у спрямованості особистості людей, які оточують нас, дізнатися їхні цілі і ті або інші схильності. Щоб краще вивчити спрямованість особистості, ми вирішили пов'язати її з інтроверсією та екстраверсією.

Об'єкт дослідження: особистісна сфера.

Предмет дослідження: особливості взаємозв'язку спрямованості особистості з екстраверсією та інтроверсією у осіб юнацького віку.

Метою нашої роботи є дослідження особливостей взаємозв'язку спрямованості особистості з екстраверсією та інтроверсією. Для досягнення мети дослідження були визначені наступні завдання:

1. Провести аналіз літературних джерел за темою дослідження

2. Вивчити трактування та подання про спрямованість, екстраверсії і інтроверсії

3. Провести порівняльний аналіз отриманих результатів.

4. Встановити наявність або відсутність взаємозв'язку між спрямованістю і екстраверсією - інтроверсією

Гіпотеза полягає у припущенні, що між спрямованістю особистості і екстраверсією-інтроверсією існує певний взаємозв'язок.

1. Теоретичні аспекти вивчення взаємозв'язку спрямованості особистості з екстраверсією та інтроверсією

1.1 Проблема спрямованості у психологічній науці

Проблема спрямованості особистості у психолого-педагогічній науці є нагальною, актуальною і водночас досить суперечливою, неоднозначною. У психолого-педагогічних працях відсутня єдина визначеність щодо розуміння суті, змісту, форм виявлення, функцій, властивостей спрямованості особистості, а також питань її класифікації й типологізації, що зумовило неоднакове розуміння взаємозв'язку і співвідношення загальної й професійної спрямованості особистості. Невизначеність у розумінні суті спрямованості особистості відповідно спричинила появу різних наукових поглядів на її зміст і структуру.

Проблемою дослідження структури спрямованості особистості займались М. Буланова-Топоркова, С. Гончаренко, К. Дрозденко, Ю. Забродін, Е. Зеєр, І. Ісаєв, О. Ковальов, І. Кузьменко, М. Левітов, Г. Луков, А. Маркова, В. Мерлін, О. Міщенко, Е. Моносзон, К. Платонов, А. Петровський, С. Рубін-штейн, П. Рудик, А. Сейтешев, В. Семиченко, В. Сластьонін, Б. Сосновський, Є. Шиянов та інші відомі психологи й педагоги.

Психолого-педагогічній науці відомі підходи, згідно з якими структурні компоненти спрямованості особистості класифікують певним чином (О. Новиков, К. Платонов). Так, наприклад, їх можна розподілити на дві групи, пов'язані з:

1) поглядами, підґрунтям яких є свідомість: світогляд та його компоненти (цінності, ідеали, життєві принципи, ціннісні орієнтації);

2) спонуканнями, в основу яких покладено активність: потяги, бажання, інтереси, схильності, пориви, прагнення.

Існують наукові підходи, відповідно до яких зі структури спрямованості особистості вилучається світогляд, або зазначається, що “світогляд особистості являє собою ядро її спрямованості” (М. Левітов, Н. Менчинська, А. Сейтешев).

У структурі спрямованості особистості відокремлюється змістовний (пізнавальна, моральна, професійна, естетична, політична, ідеологічна спрямованість), мотиваційно-елементний (принципи, погляди, переконання, ідеали, настанови, потреби, мотиви, інтереси, бажання) та функціонально-діяльнісний (гностична, організаційна, комунікативна, стимулювально-регуляційна, контрольно-оцінювальна) компоненти (С. Коптякова).

Науковець В. Семиченко в підході до розуміння структури спрямованості особистості розглядає особистісний та процесуальний компоненти [4]. До особистісного належать потреби, бажання, інтереси, ідеали, переконання, світогляд, самооцінка, ціннісні орієнтації людини тощо. Чинниками процесуального компонента виступають: когнітивний компонент (наявність знань у певній сфері, прагнення їх поповнити, потреба в самопізнанні і саморозвитку відповідно до вимог цієї сфери діяльності), емоційно-оцінний (позитивне ставлення до певного виду діяльності), поведінковий (активність в оволодінні відповідним видом діяльності).

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури з проблеми структури і змісту спрямованості особистості можна зробити такі висновки:

- у науковій літературі ще не склався єдиний підхід, який би дав змогу однозначно визначити компоненти спрямованості особистості. Вчені часто ототожнюють поняття “структурні компоненти”, “форми виявлення” та “показники” спрямованості особистості;

- чинниками спрямованості є все те, що спроможне привернути увагу людини, спонукати до дії, переживати за її якісні та кількісні харак-теристики, ґрунтовно підходити до справи та визначати перспективи її ро-звитку (переконання, світогляд, прагнення, мотиви, інтереси, ідеали, наміри, схильності, потреби, ціннісні орієнтації, бажання, покликання тощо);

- усі структурні компоненти логічно тісно пов'язані між собою, проте в науковій літературі немає визначеності щодо їхнього взаємозв'язку; у працях вчених структура спрямованості особистості розкривається, як правило, через перерахування її компонентів, без встановлення їхньої єдності, взаємовпливу та динамічного взаємозв'язку;

- учені часто ототожнюють поняття “потреба”, “мотив”, “інтерес” тощо; нечіткість уявлень про ці дефініції в науковій літературі зумовлює появу суперечностей і суперечливих поглядів.

Водночас узагальнюючий аналіз наукової психолого-педагогічної лі-тератури дав можливість у ієрархічній послідовності виявити й охаракте-ризувати ті структурні компоненти спрямованості особистості, які ще називають її формами і визнаються більшістю дослідників (О. Новиков, К. Платонов, А. Сейтешев):

- потяги - найпримітивніша форма, що виявляється через пережи-вання невизначеної, недиференційованої, слабко усвідомленої потреби (найчастіше - біологічної); за якісною характеристикою - невизначені;

- потреби - стан потреб організму, індивіда, особистості в будь-чому, необхідному для їхнього нормального існування; за якісною харак-теристикою - життєві, ціннісні, постійні;

- мотиви - внутрішня стійка психологічна причина поведінки та дій людини;

- бажання - вища форма детермінації, коли бажане вже усвідом-люється людиною як те, до чого вона прагне, як об'єкт бажання; це усві-домлена спонука (мотив) і задоволення конкретної потреби свідомими ді-ями, діяльністю; за якісною характеристикою - непостійні, інтуїтивні;

- наміри - результат чіткого усвідомлення потреби, умов, необхід-них для її здійснення, засобів, котрі необхідно застосувати; свідоме бажан-ня, готовність що-небудь зробити;

- інтереси - емоційно підкріплена увага або спрямованість на пре-дмет, явище, що має в основному пізнавальний характер, емоційно забарв-лений прояв пізнавальної потреби; форма спонуки (мотиву) до мотивова-ної діяльності, що відрізняється проявом пізнавальних потреб і зосере-дженням уваги на певному предметі, явищі; за якісною характеристикою - ціннісні, вибіркові;

- схильності - схильність до певної діяльності, надання їй переваги порівняно з іншими видами діяльності. Поняття “інтерес” і “схильність” тісно пов'язані: схильність - реалізація інтересу в певній діяльності; фор-ма, що охоплює інтереси, вольові зусилля, прагнення задовольнити їх у своїй діяльності; інтереси плюс спонукання до дії, діяльності;

- пориви - сильні, миттєві прояви будь-яких почуттів, що супрово-джуються спонуканням зробити що-небудь; емоційно сильно забарвлені, короткочасні, інтенсивно виявлені;

- прагнення - спонукання (мотиви), добре усвідомлені, виявляються зусиллями щодо досягнення мети; довготривалі, чітко усвідомлювані за метою з виявленими вольовими зусиллями і стійким емоційним станом; бажання й готовність діяти певним чином;

- переконання - найвища форма спрямованості особистості, до структури якої входить світогляд і прагнення до його реалізації у своїй ді-яльності; найвищий рівень розвитку особистості, котрий підпорядковує собі процесуально її пізнавальні, емоційні, вольові властивості, що змісто-вно є її ідейністю;

- світогляд - формується під соціальним впливом і виявляється в системі поглядів й уявлень індивіда про світ (навколишні явища, природу, суспільство, людство, себе, своє місце й роль у світі), в його загальному ставленні до дійсності і в життєвих цілях; має величезний життєвий сенс, впливає на норми поведінки людини, на ставлення до праці, до інших лю-дей, на характер життєвих прагнень, на її буття, смаки, інтереси тощо;

- цінності - є компонентами світогляду, котрі визначаються як явища і предмети матеріального чи духовного характеру, що мають пози-тивну значущість, здатні задовольнити будь-які потреби людини (індиві-дуальні цінності), соціальних груп, класів, суспільства (соціальні цінності), слугувати їхнім інтересам і цілям;

- ціннісні орієнтації - один із компонентів цінностей, котрий є ви-бірковим ставленням людини до матеріальних і духовних цінностей, що виявляється в її поведінці, діяльності;

- ідеали - ієрархічно вища форма спрямованості, котра є компонен-том цінностей; кінцева мета індивідуальних спрямувань; образ досконало-сті будь-чого, будь-кого; найвища мета, що визначає прагнення, поведінку, діяльність людини, групи, класу або всього суспільства;

- життєва позиція - компонент ціннісних орієнтацій, котрий вияв-ляється через ціннісні орієнтації, що визначають найстійкіші мотиви дія-льності; охоплює життєві принципи особистості - систему норм поведінки, діяльності (моральних, естетичних тощо).

Багато уваги в психолого-педагогічній літературі приділяється питанню класифікації видів спрямованості особистості. Спроби її типологізувати здійснили такі науковці, як Б. Ананьєв, Л. Божович, Б. Братусь, Б. Додонов, О. Леонтьєв, Є. Мартинова, Е. Никиреєв, К. Платонов, Н. Рейнвальд та ін. Проте досі відсутня загальноприйнята класифікація видів спрямованості. Не існує на сьогодні й універсальних критеріїв її типологізації.

Найпоширенішими є класифікації, де за основу взято ставлення особистості: ставлення людини до суспільства, ідеології, праці, інших людей, власної діяльності визначається як основне (Б. Ананьєв); основним видам ставлення відповідають три види спрямованості (особиста, суспільна, ділова), котрі визначаються особистісними, колективістськими, діловими групами мотивів (Л. Божович). Розподіл мотивів на ті, що розуміються, та реально діючі є основою виокремлення двох аспектів спрямованості: когнітивного і поведінкового (О. Леонтьєв). Поняття “емоційна спрямованість особистості” пов'язане з особливими переживаннями, цінними для особистості, і характеризує прагнення до задоволення певних потреб (Б. Додонов).

Є. М. Нікіреєв пропонує виділити три основних види спрямованості особистості: особиста, колективна і ділова. Особиста спрямованість - створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагненням до особистого першості, престижу. Така людина найчастіше буває, зайнятий самим собою, своїми почуттями і переживаннями і мало реагує на потреби оточуючих його людей: ігнорує інтереси співробітників або роботу, яку має виконувати.

У роботі бачить, перш за все, можливість задовольнити свої домагання незалежно від інтересів інших співробітників. Спрямованість на взаємні дії - має місце тоді, коли вчинки людини визначається потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанні. Така людина виявляє цікавість до спільної діяльності, хоча може і не сприяти успішному виконанню завдання, нерідко його дії навіть ускладнюють виконання групової задачі і його фактична допомога може бути мінімальною.

Ділова спрямованість - відображає переважання мотивів, породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і вміннями. Зазвичай така людина прагне до співпраці і домагається найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, яку вважає корисною для виконання поставленого завдання.

1.2 Сучасні теоретико-методологічні уявлення про екстраверсію та інтроверсію

У трактуванні В. Зеленського, екстраверсія - це відношення або позиція, характеризуються концентрацією інтересу до зовнішніх об'єктів [Зеленський, 2009, с.110]. О. М. Степанов визначав екстраверсію як "властивість особистості, яка вказує на переважну схильність людини до широких і різноманітних соціальних контактам і орієнтованість в діях і вчинках на зовнішній світ "[14, с. 119]. С. М. Мельник вважає, що екстраверсія - це зверненість думок, почуттів, інтересів і дій на оточуючих, на предмети зовнішнього світу [8, с. 81]. Б. Мещеряков і В. Зінченко вважали, що екстраверсія - це "комплексна властивість особистості, стандартно описується як схильність до широких, різноманітних соціальних контактів, орієнтація не на внутрішній, а на зовнішній світ "[Мещеряков Зінченко, 2008, с. 564]. Карвасарский Б. Д. писав, що "екстраверсія - це властивість особистості, яка характеризується прагненням до стимуляції ззовні, розгальмованістю поведінки, інтенсивним залученням до різних форми активності "[5, с. 153].

Тепер розглянемо поняття "інтроверсія" в роботах різних вчених.

Виходячи з визначення в словнику Ж.Лапланша і Ж.Понталіса, інтроверсія - "це відмова лібідо від зовнішніх об'єктів і звернення його на внутрішній світ суб'єкта" [6, с.155]. За визначенням О.М. Степанова, інтроверсія - "властивість особистості, яке характеризується схильністю до уникнення соціальних контактів і управління в діях і вчинках власними думками і внутрішніми переживаннями" [14, с.160]. Як писав В.Зеленський інтроверсія - це "спосіб психологічної орієнтації, в якому рух енергії здійснюється у напрямку до внутрішнього світу" [4, с.42]. На думку С.Н. Мельника, інтроверсія-це "спрямованість психічної енергії всередину, на самого себе" [8, с.81]. Б. Мещеряков і В. Зінченко визначали інтроверсію як "комплексна властивість особистості, стандартно описується як схильність уникати соціальних контактів, прагнення до усамітнення, орієнтація не на зовнішній, а на внутрішній світ" [Мещеряков, Зінченко, 2008, с.188]. Карвасарский Б. Д. трактував інтроверсію як "властивість особистості, що характеризується орієнтацією на внутрішні стимули, загальмованістю поведінки, низьким рівнем залученості в різні форми активності" [5, с.153].

1.3 Природа поняття Екстраверсія - Інтроверсія в трактуванні К. Г. Юнга

Поняття “інтроверсія” і “екстраверсія” запропоновані швейцарським психологом К. Г. Юнгом. В основі поділу, запропонованого ним, лежить уявлення про те, що в житті людини є дві групи явищ - явища зовнішнього життя і внутрішнього. Як в тому, так і в іншому відбуваються певні події - тобто те, що змінює життя, що є значущим для людини.

Інтроверсія і екстраверсія є двома принципово різними способами психологічної адаптації .

Спосіб адаптації вибирається несвідомо ще в ранньому дитинстві і має біологічні передумови. Юнг з цього приводу писав наступне: "У природі існують два фундаментально різні способи адаптації, що забезпечують безперервне існування живого організму. Один полягає у високій швидкості відтворення, при відносно низькій захисній здатності і короткою тривалістю життя окремого індивіда; іншого, полягає в забезпеченні самого індивіда різноманітними засобами самозбереження при низькій відносній плодючості. Подібним чином специфічна природа екстраверта постійно спонукає його витрачати, розмножувати себе будь-яким способом і впроваджуватися у все, в той час як тенденція інтроверта - обороняти себе від будь-яких зовнішніх вимог, утриматися від усякої витрати енергії, спрямованої прямо на об'єкт, але створювати для себе самого можливо більш консолідоване і могутнє становище ".

Крім того, для визначення природи "інтроверсії-екстраверсії" Юнг використав наступні поняття:

· особистісна установка;

· напрямок руху енергії;

· провідна мотивація;

· свідома орієнтація.

Типові властивості інтроверта. Основний критерій: рух енергії здійснюється у напрямку до внутрішнього світу, суб'єкт спочатку більш важливий, ніж об'єкт.

Ключові ознаки:

1. Рефлексія, зв'язок з внутрішньою реальністю - враженнями, які викликає в нього (суб'єкта) об'єкт.

2. Оборонна позиція, схильність віддалятися від об'єктів.

Особливості поведінки :

· сором'язливість й певна недовіра до об'єктів проявляється в нерішучості і деяких труднощів у пристосуванні до зовнішнього світу;

· тримається в стороні від зовнішніх подій, не вступає в них;

· нетовариськістю, прагне до самоти, близькі відносини встановлює тільки з обмеженим числом людей, відчуває виразну неприязнь до суспільства, як тільки виявляється серед великої кількості людей: чим більш багатолюдний колектив, тим сильніше зростає його опір, не проявляє ніякого радісного ентузіазму від людської згуртованості;

· песимістичний в нормальних умовах;

· легко стає недовірливим, свавільним;

· має тенденцію знецінювати речі і інших людей, заперечувати їх значення;

· схильний глибоко продумувати речі і все уважно розрахувати перш, ніж почати діяти;

· він завжди повинен доводити, що все що їм робиться, грунтується на власних рішеннях і переконаннях, впевнений що ніхто ніколи на нього не впливає, а він не прагне комусь сподобається або примирити чиєсь обличчя чи думку;

· краща робота робиться їм за допомогою власних ресурсів, з власної ініціативи, власним шляхом;

· почувається у своєму світі як вдома;

· "система захисту": сумлінність, педантичність, помірність, ощадливість, обережність, хвороблива сумлінність, чесність і прямота, ввічливість і відкрита недовіра.

Наслідки інтроверсії, вираженої в крайньому ступені:

"Чим більше его інтроверта бореться за збереження своєї незалежності, за відсутність зобов'язань і всіляке перевага, тим сильніше воно потрапляє в рабську залежність від об'єктивних даних. Індивідуальна свобода розуму заковує в ланцюзі принизливої фінансової залежності, незалежний образ дій раз по раз боязко поступається, зламаний громадською думкою. Особистість виснажує себе оборонними заходами (для того, щоб зберегти ілюзію переваги), в той же час роблячи безплідні спроби утвердитися - нав'язати свою волю об'єкту. З остраху перед об'єктами розвивається своєрідне боягузтво, що заважає відстоювати себе або свою думку, бо така людина боїться посиленого впливу з боку об'єкта. На нього наводять жах приголомшливі афекти оточуючих осіб, і він ледь утримується від страху при думці потрапити під чужий вплив. Це забирає велику кількість енергії. Типові властивості екстраверта. Основний критерій: рух енергії здійснюється у напрямку до зовнішнього світу, об'єкт (предмети чи інші люди, зовнішня реальність) виявляється спочатку більш важливим. Свідома орієнтація звичайно визначається об'єктивною реальністю, фактами, які отримуються із зовнішнього світу.

Ключові ознаки :

1. Психічна життя розігрується зовні, безпосередньо як реакція на навколишнє середовище.

2. Інтерес до зовнішнього об'єкта, потреба приєднатися і бути "включеним".

Особливості поведінки :

· постійна увага до навколишнього світу, чуйність і готовність до прийняття зовнішніх подій і ситуацій, бажання впливати на них і перебувати під їхнім впливом;

· рухливість, легкість пристосування, здатність до "припасування" у відповідності з існуючими зовнішніми умовами;

· інтерес і увага сфокусовані на об'єктивних події, на предметах та інших людей, зазвичай зосереджених в безпосередньому оточенні;

· широке коло спілкування, легкість освіти зв'язків та уподобань, прагнення мати друзів і знайомих, не дуже ретельно вибираючи їх;

· схильність до ризику, початку діє, потім думає - дія виявляється швидким і не підлеглим поганим побоюванням або коливань;

· здатність терпіти метушню і шум будь-якого роду і навіть знаходити в цьому радість;

· сильна прихильність до виділеної для себе фігури і, отже, потужна тенденція демонструвати самого себе, прекрасний оповідач;

· залежність від громадської думки (в тому числі і в етичних питаннях), свої власні погляди він незмінно ставить у залежність від умов, що виявляються в зовнішньому світі, дуже важливе питання: "Що про нього подумають інші?", висока сприйнятливість до впливів, що йде від інших;

· "живе в інших і через інших, будь - яке спілкування з собою приводить його в здригання";

· відсутність схильності піддавати особисті мотиви критичної перевірки: ховає свою особистість від самого себе по покривами несвідомого;

· відсутність секретів ( "він не зберігає їх довго, оскільки ділиться ними з друзями, якщо трапляється щось, що не може бути згадано, він віддає перевагу це забути ");

· ігнорування власного тіла - до тих пір, поки з ним не трапиться що-небудь серйозного (тіло недостатньо "об'єктивно", воно не настільки "ззовні", щоб звертати на нього увагу), дивиться крізь пальці на задоволення елементарних потреб, необхідних для нормального самопочуття.

Сама чиста форма неврозу - істерія: перебільшене ставлення до людей з навколишнього середовища; наслідувальний пристосованим до зовнішніх обставин; постійне прагнення робити себе цікавим і робити гарне враження на оточуючих.

"Чим більш повної робиться свідома установка екстраверсії, тим більше інфантильною і архаїчної буде установка несвідома. Егоїзм, що характеризує несвідому установку екстраверта, йде набагато далі дитячого егоїзму - він межує з безжальністю і жорстокістю. Кінцева драма може прийняти об'єктивну форму, коли зовнішня діяльність екстраверта стане несприятливою або спотвореної суб'єктивними міркуваннями ".

2. Емпіричне дослідження проблеми взаємозв'язку спрямованості особистості та екстраверсії - інтроверсії

2.1 Проблема дослідження спрямованості

Проблема особистості була завжди актуальною в різних науках, але у психології особливо. З тридцятих років минулого століття С.Л. Рубінштейн вводить поняття «спрямованість» у структуру особистості, що стає початком нового напрямку досліджень у радянській психології. У спрямованість особистості він включав два провідні моменти - «предметний зміст» та «напруження». Перший автор пов'язує з направленістю особистості на певний предмет, а другий - із напруженням, яке при цьому виникає.

Ці два взаємопов'язаних компоненти спрямованості відкривали чітку перспективу дослідження особистості, оскільки в них об'єднали два важливих аспекти - змістовний і динамічний. Однак, незважаючи на велику кількість наукових робіт, протягом більш ніж сімдесятирічної історії не опубліковано жодної монографії з даного питання, і взагалі відсутні узагальнюючі теоретичні праці. Виняток становлять дві видані в останні роки праці Є.М. Нікірєєва та В.А. Семиченко, які значною мірою мають пропедевтичний та практичний характер і не претендують на вищі рівні системних доробок.

Причин розбіжностей між необхідністю таких досліджень та рівнем їх фактичної розробки декілька. Перш за все, це методологічні проблеми. Дослідження спрямованості особистості спираються на особистісний принцип психології, а теоретичною базою вирішення цієї проблеми був принцип діяльності. Особистісний принцип більшою мірою передбачає вивчення ціннісно-мотиваційної сфери особистості, а принцип діяльності пов'язаний з операціональними структурними компонентами процесуального характеру.

Внаслідок цього виникають різночитання у визначеннях провідних компонентів у структурі спрямованості особистості. С.Л. Рубінштейн в основному орієнтувався на особистісний принцип. У структуру спрямованості він включав потреби, мотиви, інтереси, настановлення, ідеали. Ці компоненти спрямованості спонукають людину до діяльності й, на думку автора, у свою чергу, самі визначаються її метою і завданнями. Прибічник плюралістичного підходу Б.Ф. Ломов, спираючись на принцип діяльності, включав у структуру спрямованості також переконання, волю, здібності, характер, емоції,інтелектуальні особливості.

Відсутність теоретичних обґрунтувань під час виявлення структурних компонентів спрямованості особистості призвела до того, що у якості таких компонентів вводилися ті наукові проблеми, над якими працювали вчені. Так, О.М. Леонтьєв включав у структуру спрямованості змістоутворювальні мотиви, В.М. Мясищев - домінуючі стосунки, Е.П. Ільїн - стійкі мотиви.

Крім відсутності чіткої методологічної та теоретичної бази під час вивчення спрямованості особистості, слабо розвинута і база дослідження. У роботах С.Д. Максименка, Є.М. Нікірєєва, В.А. Семиченко відзначається, що під час дослідження спрямованості особистості використовуються методи із загальної психології, психодіагностики та інших галузей психологічної науки. Експериментальних методів вивчення спрямованості особистості немає, крім загальних анкет у галузі професійної та навчальної діяльності.

Низький рівень розробленості експериментальної бази досліджень спрямованості особистості не дозволяє провести об'єктивний науковий аналіз закономірностей і психологічних механізмів даного явища. На негативний стан проблеми, що досліджується, впливає також складність застосування математичного апарату під час її вивчення. Це пов'язано з відсутністю об'єктивних критеріїв для оцінки параметрів, що дозволили б описувати різні компоненти спрямованості особистості.

У зв'язку із вищевказаними недоліками у вивченні спрямованості особистості, проблема експериментальних досліджень залишається актуальною. [ Васильєв Я.В., с.1-2]

2.2 Організація та методи дослідження

Для дослідження взаємозв'язку спрямованості особистості та екстраверсії-інтроверсії були використані наступні методики: «Визначення спрямованості особистості за методикою Б. Басса» та «Особистісний опитувальник Айзенка (Eysenck Personality Inventory, або ЕРI)».

Методика № 1: Визначення спрямованості особистості за методикою Б. Басса.

Проанкетовано 20 студентів.

Обладнання: текст опитувальника, бланк для відповідей.

Методика проведення. Дослідник пропонує піддослідним двадцять сім суджень, на кожне з яких дається три відповіді (А,Б,В). Потрібно вибрати одну відповідь яка найбільше відповідає дійсності та виражає їхню думку і записати її на бланку для відповідей у стовпчику “ Найбільш привабливо”. Потім обрати одну відповідь яка найменше відповідає реальності і записати її на бланку для відповідей у стовпчику “Найменш привабливо”.

Обробка результатів. Кожній відповіді у стовпчику найбільш привабливо зараховуються 2 бали, відповіді у стовпчику “Найменш привабливо” - 0 балів, відповідям, що не потрапили в жодний стовпчик -1 бал. Бали, набрані за всіма 27 судженнями, додаються для кожного виду спрямованості окремо за ключем.

Інтерпретація результатів. За допомогою методики визначаються такі види спрямованості особистості:

Спрямованість на себе (Я) - орієнтація на пряме винагородження та задоволення, агресивність у досягненні статусу, схильність до суперництва, тривога, інтровертованість, роздратованість, прагнення до влади.

Спрямованість на спілкування (С) - прагнення підтримувати стосунки з людьми, орієнтація на спільну діяльність (не обов'язково для виконання справи, а заради самого спілкування), орієнтація на спільне схвалення, залежність від групи, потреба в емоційних стосунках із людьми.

Спрямованість на справу, діло (Д) - зацікавленість у вирішенні ділових проблем, виконання роботи як найкраще, орієнтацію на ділову співпрацю, здатність відтворювати в інтересах справи власну думку, користь для досягнення загальної мети.

Ключ

№	Я	С	Д	№	Я	С	Д
1	А	В	Б	15	Б	В	А
2	Б	В	А	16	А	В	Б
3	А	В	Б	17	А	В	Б
4	В	Б	А	18	А	Б	В
5	Б	А	В	19	А	Б	В
6	В	А	Б	20	В	Б	А
7	В	Б	А	21	Б	А	В
8	А	Б	В	22	Б	А	В
9	В	А	Б	23	В	А	Б
10	А	В	Б	24	Б	В	А
11	Б	В	А	25	А	В	Б
12	Б	А	В	26	В	А	Б
13	В	А	Б	27	Б	А	В
14	А	В	Б

Методика № 2: Особистісний опитувальник Айзенка (Eysenck Personality Inventory, або ЕРI) опублікований в 1963 р. і містить 57 питань, 24 з яких спрямовані на виявлення екстраверсії-інтроверсії, 24 інших - на оцінку емоційної стабільності-нестабільності (нейротизму), інші 9 складають контрольну групу запитань, призначену для оцінки щирості випробуваного, його відносини до обстеження та достовірності результатів.

Інструкція: “Вам пропонується відповісти на 57 запитань. Запитання спрямовані на виявлення Вашого звичного способу поведінки. Постарайтесь уявити типові ситуації і дайте першу відповідь, що прийде в голову. Відповідайте швидко і точно. Пам'ятайте, що не існує “хороших” або “поганих” відповідей. Якщо Ви погоджуєтесь з твердженням, поставте поруч знак “ + “ (так), а якщо ні -- знак “-“ (ні).»

Ключ:

Відвертість (правдивість) відповідей на тест:

“так” - 6, 24, 36

“ні” - 12, 18, З0, 42, 48, 54

Екстраверсія- Інтроверсія:

“так” - 1,3, 8, 10, 13, 17, 22, 25, 27, 30, 44, 46, 49, 53, 56

“ні” - 5, 15, 20, 29, 32, 34, 37,41, 51

Нейротизм:

“так” - 2, 4, 7, 9, 11, 14, 16, 19, 22, 23, 26, 28, 31, 33, 35, 58, 40, 43, 45,

47, 50, 52, 55, 57

Інтерпретація

Шкала “ВІДВЕРТІСТЬ”

Числовий показник	Інтерпретація
0-3	відверті
4-6	ситуативні
7-9	неправдиві

Шкала “ЕКСТРАВЕРСІЯ”

Числовий показник	Інтерпретація
0-2	надінтроверт
3-6	інтроверт
7-10	потенційний інтроверт
11-14	амбіверт
15-18	потенційний екстраверт
19-22	екстраверт
23-24	надекстраверт

Шкала “НЕЙРОТИЗМ”

Числовий показник	Тип темпераменту	Інтерпретація
0-2	Емоційно стійкий	надконкордант
3-6		конкордант
7-10		потенційний конкордант
11-14		нормостенік
15-18	Емоційно нестійкий	потенційний дискордант
19-22		дискордант
23-24		наддискордант

2.2 Аналіз результатів дослідження

2.3.1 Аналіз спрямованості особистості

Кількісні показники спрямованості студентів занесені у графік 1

На вертикальній осі зазначені показники по трьом видам спрямованості від найнижчого до найвищого, а по горизонтальній осі - ділянки видів спрямованості.

Виходячи з отриманих результатів, які відображені на графіку1, спрямованість на себе визначено 4 особи з 20, що складає 20% з опитаних. Спрямованість на спілкування визначено 8 осіб, що складає 40% опитаних. Спрямованість на справу визначено також 8 осіб, що складає 40% опитаних.

Лініями позначені найвищі показники спрямованості, вид якої є домінуючим у даного респондента.

Середні показники: на себе - 24, на спілкування - 28, на справу - 30.

Спираючись на відсоткові дані, можна стверджувати, що при рівності показників спрямованості на спілкування та справу, середній показник спрямованості на справу має незначну перевагу.

2.3.2 Аналіз екстраверсії - інтроверсії

Кількісні показники екстраверсії - інтроверсії занесені у графік 2

По вертикальній осі зазначені показники інтроверсії - екстраверсії, а по горизонтальній - кількість опитуваних.

Виходячи з даних, які відображені на графіку 2, кількість інтровертів становить 10 осіб, що складає 50% опитуваних, кількість екстравертів становить також 10 осіб, що складає 50% опитуваних.

Спираючись на відсоткові дані можна стверджувати, що дана вибірка студентів має рівний склад інтровертів та екстравертів.

2.3.3 Порівняння та визначення взаємозв'язку спрямованості та екстраверсії - інтроверсії

Оскільки інтроверсія - це спрямованість людини на свій внутрішній світ, а екстраверсія - спрямованість на навколишній світ, то логічним буде провести паралелі з видами спрямованості особистості (я, спілкування, справа). Згідно з теоретичною частиною, спрямованість на власне «я» більш належить до інтровертів, а спрямованість на спілкування - екстраверти. Ділова спрямованість може бути домінуючою, як у інтровертів, так і у екстравертів. Наступні дані це підтверджують.

Кількісні показники взаємозв'язку спрямованості особистості та екстраверсії - інтроверсії

Мал.1

Размещено на Allbest.ru

...