Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський професійно - педагогічний коледж імені Антона Макаренка

Курсова робота

з дисципліни: «Психологія»

Тема: Психологічна характеристика процесів пам'яті

Виконала:

студентка групи: 11 ПіТ

Рибалко Ю.А.

Перевірив:

Викладач Марусинець М.М.

2015



Вступ

Розвиток людини як особистості, ускладнення поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають у корі головного мозку, безслідно зникали. Вони закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до потреб людини в пам'яті.

Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.

Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сєченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі головні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.

Мета роботи - сформулювати теоретичне уявлення про пам'ять, надати загальну характеристику процесів пам'яті, визначити психологічні дослідження формування пам'яті.

пам'ять психологія забування



Розділ 1. Пам'ять - як психічний феномен у психології

Процеси пам'яті

Розрізняють такі основні процеси пам'яті: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.

1.1 Запам'ятовування та його різновиди

Запам'ятовування - один із головних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що емоційно сильно впливає на нас, запам'ятовується незалежно від нашого наміру запам'ятати.

Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості протягом тривалішого часу, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування мають місце в тих випадках, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі.

Предмети, схожі на вже відомі нам раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і у навчальній діяльності.

Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умовами успішного запам'ятовування є:

- багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

- розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

- розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі дії з ним, оскільки лише діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.

Умовами успіху довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам'ятовування тощо.

1.2 Зберігання

Архівізація - це накопичення матеріалу в пам'яті. Залежно від того, залучається чи при цьому епізодична або семантична пам'ять, архівізація відбувається по-різному. Це важливе підрозділ двох форм пам'яті ввів Тульвінг.

У епізодичній пам'яті зберігається вся інформація про різні події нашої життя. По суті своїй ця пам'ять автобіографічна. Що стосується семантичної пам'яті, то вона включає всі ті структури, які властиві даній культурі і дозволяють пізнавати світ. Крім того, в семантичній пам'яті зберігаються правила, що лежать в основі мови та різних розумових операцій. Таким чином, семантична пам'ять служить свого роду каркасом для подій поточного життя, які зберігаються в епізодичній пам'яті. Так, завдяки семантичної пам'яті ми знаємо, що таке іспит, друг, отроцтво або справедливість взагалі, як поняття, але коли ми маємо справу з конкретними проявами цих понять в нашій життя, це відображається вже в епізодичній пам'яті.

Не дивлячись на відмінність цих двох функцій пам'яті, вони доповнюють один одного і в різного ступеня обидві визначають, як буде організована інформація для зберігання в пам'яті. Для довготривалого зберігання, як в архіві, потрібно така організація, яка дозволяла б не тільки класифікувати, але й швидко отримувати інформацію. Можна виділити кілька способів "укладання" інформації в пам'яті; вони залежать від складність та інших особливостей матеріалу, що запам'ятовується.

Перш за все, існують такі форми організації пам'яті, які визначаються чисто зовнішніми причинами - самою суттю того, що слідують запам'ятати. По-перше, можлива просторова організація, що дозволяє встановити зв'язки і "опорні точки" в нашому фізичного і соціальним оточенні. Саме така організація лежить в основі побудови "когнітивних карт". Лінійна організація дозволяє знайти будь-яке слово в словнику або ім'я в телефонній книзі завдяки тому, що ми знаємо алфавіт. Цей же принцип дає нам можливість орієнтуватися в днях тижня і місяцях або, наприклад, знаходити потрібну сторінку в книзі.

Є також форми організації матеріалу, більш-менш довільно формуються "зсередини". По-перше, можна припустити існування асоціативної організації, при якій групуються разом елементи з будь-якими загальними ознаками - наприклад, з однією і тією ж першою літерою ( "Як там звали співробітника на Павлова. "Б"? Ні, не Бандура ..."), з однієї і тієї ж граматичної категорії (іменники з іменниками, дієслова з дієсловами і т.д.) або з подібними функціями (наприклад, предмети одягу, харчові продукти, музичні інструменти і т. п.).

Можна думати, однак, що оптимальну діяльність семантичної пам'яті забезпечує ієрархічна організація. За такої організації ми відносимо кожен елемент до того чи іншого рівня в залежності від того, чи відповідає він якоїсь загальної чи більше спеціальної категорії. Наприклад, горобець спочатку відноситься до категорії "птахів" (тобто не риб і не ссавців), потім враховується, що він маленький, сірий і не вміє співати (на відміну, скажімо, від канарки, яка теж належить до птахів, але жовтого кольору і співати вміє).

Пізніші дослідження, однак, показали, що пам'ять не завжди організована настільки раціонально за принципом "від загального до конкретного" (як організовані, наприклад, науки). Так, було виявлено, що якщо випробувані швидше сприймають твердження типу "Собака-тварина", ніж "собака-ссавець", то вони навпаки довше аналізують фразу "канарейка-тварина", ніж "канарейка-птиця". З цього ясно, що форма ієрархічної організації в значній мірі залежить від більшої чи меншою звичності тих чи інших понять, а також від інформації, накопиченої в епізодичній пам'яті.

Те, що людина запам'ятала, мозок зберігає більш або менш тривалий час. Збереження як процес пам'яті має свої закономірності. Встановлено, що збереження може бути динамічним і статичним. Динамічне збереження виявляється, в оперативній пам'яті, а статичний - у довгостроковій. При динамічному збереженні матеріал змінюється мало, при статичному, навпаки, він обов'язково піддається реконструкції, переробці.

1.3 Відтворення та його різновиди

Відтворення - один із головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Засадовою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення - впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнання мас місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможна ототожнити її з конкретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Таке явище називається персеверацією. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. З'являються образні персеверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має місце сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам'ятовування.

Ремінісценція -- наслідок зняття втоми нервових клітин, яке на-і mm після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктній труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам'ятовування предмета або явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам'яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський одну з головних причин "поганої пам'яті" вбачав саме в лінощах пригадувати.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним змістом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

1.4 Забування та його причини

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування -- процес, зворотний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування - функція часу. Забування - це згасання тимчасових нервових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Другою причиною забування є недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації її умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.

Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як проактивна (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути сильним імпульс - бажання пригадати, яке індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається відразу пригадати відповіді на запитання в білеті й через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об'єкти.

Забування - процес поступовий, засадовим для нього є послаблення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони за кріплені, тим швидше згасають і забуваються.

Як показують дослідження пам'яті (П. І. Зінченко, А. А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна ролі. у змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утримується інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

Найвищі темпи забування мають місце відразу після заучування матеріалу.

Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо від самого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як вона була отримана.

Важлива умова продуктивного запам'ятовування - осмисленість, розуміння того, що є його предметом.

1.5 Види пам'яті

Пам'ять - це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.

Залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють за змістом чотири різновиди пам'яті, а саме: образну, словесно-логічну, і рухову та емоційну.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень і конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.

Фізіологічною основою образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пам'яті - це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому така пам'ять і називається словесно-логічною. Цей різновид пам'яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Словесно-логічна пам'ять - специфічно людська пам'ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин.

Рухова пам'ять виявляється в запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, в праці художника, балерини, друкарки тощо. Вона є основою створення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

Емоційна пам'ять виявляється у запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не стільки самі по собі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.

Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли ми щось запам'ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. У тих випадках, коли ми ставимо собі за мету щось запам'ятати або пригадати, говорять про довільну пам'ять.

Мимовільна і довільна пам'ять є щаблями розвитку пам'яті людини в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності і має обмежений обсяг.

Довготривала пам'ять виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називається пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. Наприклад, утримання в думці проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій. Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.



Розділ 2. Експериментальна частина

2.1 Методи дослідження видів пам'яті

У сучасній психології всі окремі досліди з пам'яттю людини зводяться, в основному, до того, що випробуваний тим чи іншим способом засвоює матеріал, а потім, через деякий кількість часу, його відтворює, дізнається засвоєне. У кожному з таких дослідів експериментатор має справу з трьома основними змінними:

1. діяльністю засвоєння або заучування;

2. інтервалом між засвоєнням і відтворенням;

3. діяльністю відтворення.

Матеріал може пред'являтися випробуваним візуально або на слух. Крім цього є й інші способи: зорово-слухо-моторний, зорово-моторний, зорово-слуховий. У своїй роботі я коротко зупинюсь більш детально на основних методиках дослідження пам'яті людини, які дозволяють найбільш повно і глибоко проаналізувати всі її сторони, види та властивості.

2.2 Дослідження мимовільного запам'ятовування та умов його продуктивності

Мимовільне запам'ятовування являє собою процес запам'ятовування, що протікає на тлі діяльності, спрямованої на вирішення немнеміческіх завдань. Мимовільне запам'ятовування - це продукт і умова пізнавальних і практичних дій. Це не випадковий, а закономірний процес, детермінований особливостями діяльності суб'єкта.

Для вивчення особливостей мимовільного запам'ятовування використовується ряд конкретних методик. Приміром, А.А. Смирнов при дослідженні ролі активності в мимовільному запам'ятовуванні пропонував піддослідним пари фраз, на яких вони повинні були виводити певні орфографічні правила, а потім придумувати приклади на ці правила. На наступний день піддослідним пропонувалося відтворити ті фрази, якими вони оперували напередодні. Досліди показали, що власні фрази запам'ятовувалися набагато продуктивніше запропонованих експериментатором.

Методика І.П. Зінченко спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування. Для цього він запропонував методику класифікації предметів і складання числового ряду. При виконанні цих обох задач предмети числа запам'ятовувалися мимоволі. Коли предмети і числа були об'єктом діяльності випробуваних (класифікація предметів у першому досліді та складання числового ряду у другому), вони запам'ятовувалися краще, ніж, коли служили фоновими подразниками. Однак і в цьому випадку (коли об'єкти виступали в якості фонового подразника) запам'ятовування було результатом прояву з боку випробовуваних будь-якої активності по відношенню до цих об'єктів, хоча вона і виявлялася лише у формі випадкових орієнтовних реакцій.

Опишемо декілька найбільш відомих методик дослідження мимовільного запам'ятовування

Методика «Класифікація зображень предметів». Експериментальний матеріал - 15 карток, на кожній з яких зображено один предмет. 15 предметів легко класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, на кожній картці (у правому верхньому куті) написано двозначне число. Перед початком дослідження картки розташовуються на щиті у випадковому порядку і закриваються аркушем паперу. Беруть участь у дослідженні видається інструкція наступного типу, в якій йдеться про те, що буде проводиться досвід на вміння класифікувати предмети за загальними ознаками. Завдання випробуваного полягає в тому, щоб розкваліфікувати предмети по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи на початку групи її назву. Після закінчення досвіду його учасникам пропонується по пам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа. На підставі аналізу даних робляться висновки про умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.

2.3 Вимірювання об'єму короткочасної пам'яті

Короткочасна пам'ять являє собою такий її вид, який характеризується дуже коротким збереженням матеріалу після одноразового нетривалого сприйняття і лише негайним відтворенням. Для вимірювання обсягу короткочасної пам'яті можуть використовуватися різні методики.

«Метод Джекобса». Цей метод проводиться на цифровому матеріалі і являє собою наступну роботу.Випробуваному пред'являються послідовно сім рядів цифр, які містять від 4 до 10 елементів. Ряди цифр складаються випадково. Експериментатор по одному разу читає по черзі кожен ряд, починаючи з самого короткого. Після прочитання кожного ряду, через 2-3 секунди, випробовувані письмово відтворюють упротоколі елементи рядів. Досвід повторюється кілька разів на різних цифрових рядах. Після експерименту випробуваний дає звіт про те, якими прийомами він користувався для запам'ятовування рядів. Аналіз результатів та формулювання висновків про обсяг короткочасної пам'яті проходить на підставі отриманих кількісних даних, а також на основі словесного звіту піддослідних про хід процесу запам'ятовування.

Ще одна методика визначення короткочасної пам'яті розроблена Л.С. Мучником і В.М. Смирновим («Визначення індексу короткочасної пам'яті»). У першій частині запропонованого ними тесту завдання виконуються за методом Джекобса. У другій частині досвіду визначається обсяг оперативної пам'яті, для чого випробуваному пред'являють випадкові однозначні числа, які він повинен попарно складати в розумі і запам'ятовувати результати складання. Після закінчення випробовуваний повинен відтворити всі результати підрахунків. Після закінчення двох дослідів підраховується за спеціальною формулою індекс короткочасної пам'яті.

Методика «Вимірювання об'єму короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента». Піддослідні попередньо знайомляться з низкою стимулів, які використовуються в експерименті. Потім ці стимули пред'являються їм у випадковому порядку. Завдання випробуваного полягає в тому, щоб визначити, який з елементів ряду відсутній у пред'явленої послідовності. В якості стимулів для запам'ятовування можуть виступати числові ряди, слова та ін. У висновку експерименту робляться висновки про обсяг короткочасної пам'яті.

2.4 Дослідження динаміки процесів заучування

Для дослідження процесу запам'ятовування використовуються наступні класичні методики: метод утримання членів ряду, метод заучування, метод вдалих відповідей, метод антиципації. Так, наприклад, при проведенні методу заучування, випробуваному пропонують завчити ряд елементів (склади, слова, числа, фігури і т.п.) до критерію їх безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Для цього ряд об'єктів пред'являють кілька разів. Та кількість повторень пред'явлення ряду об'єктів для безпомилкового повторення випробуваним є показником запам'ятовування. Пропонуючи випробуваному повторно відтворити графік об'єктів через певні проміжки часу можна побудувати графік забування. Таким чином, метод заучування дозволяє експериментатору простежувати динаміку процесів запам'ятовування і забування матеріалу різного обсягу та змісту.

Наведемо приклад методики «Дослідження процесу заучування». В якості експериментального матеріалу тут виступають не пов'язані за змістом слова. Матеріал представляється слуховим способом. Випробуваному пропонується ряд з 12 слів з вимогою його завчити до безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Після кожного пред'явлення ряду випробуваний відтворює його. Ряд повторюється через 5 с після закінчення відтворення. Утримані елементи фіксуються в протоколі знаком «+»; якщо випробовуваний називає слово, якого раніше не було, то воно записується в примітках до протоколу. Досвід проводиться до повного заучування всього ряду. Після закінчення досвіду експериментатор фіксує в протоколі словесний звіт випробуваного про мнемічних прийомах, які він використовував з метою запам'ятовування. У висновку підраховується загальна кількість правильно відтворених слів при кожному повторенні, підраховується частота відтворення кожного слова і підбиваються висновки про процес запам'ятовування.

2.5 Дослідження факторів, що впливають на збереження матеріалу в пам'яті

Факторів, які впливають на збереження матеріалу в пам'яті, кілька. Експериментального дослідження вимагають такі фактори, як рід проміжної діяльності між завчанням і відтворенням, її тимчасова локалізація в інтервалі між завчанням і відтворенням, тривалість інтервалу, ступінь первісного заучування і т.п. Результати ряду дослідження ретроактивного гальмування (так називається погіршення відтворення в тих випадках, коли в проміжку між завчанням і відтворенням відбувається розумова діяльність суб'єкта) є особливо сильним, якщо проміжна діяльність між завчанням і відтворенням є гомогенною, тобто схожою з початковим заучування. У зв'язку з цим, дослідженню повинні, в першу чергу, піддатися ефекти ретроактивного гальмування. Зупинимося детальніше на декількох методиках дослідження ефектів ретроактивного гальмування і інтерференції мнемічних слідів.

Перша методика включає в себе три досвіду, які будуються за однаковою схемою і відрізняються один від одного тільки характером висунутого для запам'ятовування матеріалу: у першому досліді пред'являються пов'язані між собою слова, у другому - не пов'язані, в третьому - безглузді склади. Випробуваному в кожному досвіді послідовно на слух пред'являють три ряди з 4, 6 і 8 елементів з пропозицією відтворити в тому ж порядку. Випробуваний повинен відтворити елементи 4 рази: перший раз безпосередньо після пред'явлення, вдруге після паузи в 15 с., Третій раз після множення у себе двох двозначних чисел (гетерогенне відволікання), четвертий раз - після гомогенного відволікання - запам'ятовування ряду інших об'єктів (наприклад, ряду слів, складів та ін.) Відтворені елементи експериментатор фіксує в протоколі. Після кожного досвіду фіксуються дані словесного звіту випробуваного й спостереження експериментатора. Після проведення досліду, за допомогою формули, підраховується коефіцієнт ретроактивного гальмування. По кожному досвіду експериментатор аналізує вплив пауз і відволікань на продуктивність відтворення і характер його помилок. При порівнянні результатів, отриманих у всіх трьох дослідах, оцінюються відмінності у відтворенні пов'язаних і непов'язаних слів, а також безглуздих складів. Також зіставляється вплив пауз і відволікань на відтворення матеріалу різного ступеня свідомості.

Наступна методика належить Ф.Д. Горбова. Її метою є виявлення минущих порушень оперативної пам'яті по ходу і в зв'язку з даною оперативною діяльністю. Випробуваному на екрані дисплея послідовно з часом експозиції 2 з пред'являють цифри, перед якими стоїть знак додавання і віднімання. Завдання випробуваного складати (або віднімати в залежності від стоїть знака) пред'явлене число з останнім отриманим результатом. Сума (або різницю) у всіх випадках не перевищує 9, отриманий результат в кожній пробі випробуваний вказує за допомогою миші на цифровому табло з 10 цифр - від 0 до 9. У ході експерименту, несподівано для випробуваного, перед пред'явленням черговий цифри з'являється яскравий спалах, яка повинна викликати ретроградну амнезію (руйнування мнемічної сліду). У досвіді 50 вистав, з яких у випадковому порядку вибираються 10, яким передує яскравий спалах. У процесі обробки результатів виявляються можливі помилки, що носять характер ретроградної амнезії, тобто виникають за рахунок стирання останнього результату і заміни його передостаннім.



2.6 Властивості пам'яті

Властивості пам'яті в психології.

Об'єм. Наша пам'ять може зберігати дуже великий об'єм інформації. Було доведено, що середньостатистична людина задіює всього 5% пам'яті, в той час, як можливо використовувати її на 100%.

Точність. Пам'ять здатна запам'ятовувати навіть найдрібніші деталі фактів або подій, наприклад, історичні дати, паролі, номери телефонів або інші детальні подробиці.

Відтворення. Люди можуть дуже швидко згадувати інформацію та озвучувати її. Ця можливість дозволяє нам ефективно використовувати отриманий раніше досвід.

Швидкість запам'ятовування. Ця властивість пам'яті людини проявляється по-різному. Хтось запам'ятовує інформацію набагато швидше за інших. Правда, швидкість запам'ятовування можна розвинути. Разом з нею у з'явиться проникливість, а інтуїція буде працювати краще.

Тривалість. Пережитий досвід зберігається в пам'яті дуже довго, але не у всіх. Одна людина через 20 років може пам'ятати імена колишніх знайомих, інший забуде їх через два роки. Цю характеристику також можна розвинути і зміцнити.

Перешкодостійкість. Дана властивість людської пам'яті здатне протистояти звукового фону і концентруватися на головній інформації, яку необхідно запам'ятати і відтворити згодом.

2.7 Індивідуальні особливості пам'яті

Кожна особистість має індивідуальні відмінності пам'яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.

У процесах пам'яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до від творення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Міцність запам'ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування).

Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування.

При сильному, але недосить рухливому гальмуванні диференціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам'ятовування. Якщо в людини сформовані раціональні способи мнемонічної діяльності, вироблені відповідні звички - акуратність, точність, відповідальність, - то негативні прояви, зумовлені типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися.

Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам'ятовується - образний, словесний чи в однаковій мірі продуктивно той і той.

У зв'язку з цим у психології розрізняють наочно-образний, словесно абстрактний, змішаний, або проміжний, типи пам'яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чином - умовами життя та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образний тип пам'яті частіше зустрічається у художників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний - у вчених, філософів. Змішаний тип пам'яті має місце в людей, у діяльності яких не постерігаються помітні переваги наочно-образного або словесно-абстрактного типу.

Враховувати індивідуальні відмінності пам'яті важливо у навчальній роботі, щоб максимально продуктивно використовувати потенційні можливості кожної дитини та всебічно розвивати його пам'ять.

Висновки

Пам'ять -- це запам'ятовування, збереження інформації з подальшим відтворенням людиною власного досвіду. Складовими пам'яті є процеси запам'ятовування, збереження, відтворення й забування. Залежно від мети діяльності пам'ять поділяють на мимовільну та довільну. Мимовільна пам'ять -- це запам'ятовування й відтворення, під час яких відсутня спеціальна мета щось запам'ятати чи пригадати. Запам'ятовування та відтворення здійснюються без зусиль під час діяльності й не залежать від волі та свідомості.

Запам'ятовування - один із головних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Відтворення - один із головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Забування - функція часу. Забування - це згасання тимчасових нервових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Другою причиною забування є недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Довільна пам'ять -- це мнемічна діяльність, спрямована на запам'ятовування визначеного матеріалу. Вона передбачає самостійно поставлену мету запам'ятати й згадати цей матеріал і пов'язана з використанням особливих способів і технік запам'ятовування.

Розрізняють також пам'ять образну та словесно-логічну. Образна пам'ять забезпечує запам'ятовування наочних образів, кольору предметів, звуків, запахів, смаку, облич і т.п. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою та смаковою.

Словесно-логічна пам'ять -- це пам'ять на окремі слова, поняття, думки.

Залежно від того, на який час запам'ятовують і протягом якого часу зберігається матеріал, пам'ять поділяють також на короткочасну та довготривалу. Окрім того, виділяють оперативну пам'ять, що обслуговує безпосередню діяльність людини в конкретний момент. Оперативна пам'ять послуговується інформацією як з короткочасної, так і з довготривалої пам'яті та має важливе значення для здійснення будь-яких дій, пов'язаних з утриманням в думці проміжних результатів діяльності (наприклад, під час читання, усного рахунку і т.д.).

Пам'ять шестирічної дитини є особливо багатою на образи конкретних предметів. Дошкільний період -- найсприятливіший час для розвитку пам'яті. Саме в цей віковий проміжок малюк із легкістю запам'ятовує найрізноманітнішу інформацію. Протягом усього дошкільного віку пам'ять удосконалюється і змінюється. Вона розвивається дуже інтенсивно, тому що дітям властиво ставити безліч питань та сприймати величезну кількість інформації. Поки в дитини ще переважає наочно-образна пам'ять. Але вже виникає та розвивається словесно-логічна, під час спогадів починають виокремлюватися істотні ознаки предметів. І хоча в шість років запам'ятовування здебільшого ще має мимовільний характер, починають розвиватися довільна увага і пам'ять, дитина вже може самостійно поставити собі завдання щось згадати або запам'ятати. Це бажання потрібно заохочувати, навчати малюка запам'ятовування за допомогою ігор та вправ, контролювати правильність засвоєння інформації. Адже незабаром малюк піде до школи, і всі навички, які були закладені в дошкільному віці, стануть базою для його шкільних досягнень.

Список використаної літератури

1. Блонський П. П. Пам'ять і мислення. / / Вибрані психологічні твори. - М., 1964.

2. Грановська Р. М. Сприйняття і моделі пам'яті. - Л., 1974.

3. Джеймс У. Психологія. - М., 1991.

4. Зінченко П. І. Мимовільне запам'ятовування. - М., 1981.

5. Ільїна М.К. Психологія пам'яті. - Новосибірськ, 2000.

6. Клацки Р. Пам'ять людини: структура і процеси. - М., 1978.

7. Лурія А.Р. Маленька книжка про велику пам'яті. - М.: Видавництво московського університету, 1968. - 88 с.

8. Ляудіс В.Я. Пам'ять у процесі розвитку. - М.: Видавництво московського університету, 1976. - 253 с.

9. Загальна психологія. Навч. посібник для пед. ін-тів. Під ред. проф. А.В. Петровського - М.: «Просвещение», 1970 .- 432с.

10. Практикум з загальної, експериментальне і прикладної психології / За ред. А.А. Крилова, С.А. Манічева. - СПб.: Пітер, 2000. - 560 с.

11. Психологія пам'яті / Под ред. Ю.Б. Гіппенрейтер і В.Я. Романова. - М.: "ЧеРо", 2002. - 816 с.

12. Психологія. / За редакцією А.А. Крилова. - М.: «Проспект», 2000. - 584с.

13. Рєпкін В.В., Ячина А. С. Довільне запам'ятовування, як необхідна умова самостійного засвоєння навчального матеріалу. - Харків, 1985.

14. Хрестоматія з психології / За ред. А.В. Петровського. - М.: Просвещение, 1987. - 447 с.

15. Асмолов А. Г. Принципы организации памяти человека: Учеб. Пособие. Москва, 1985

16. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения / Пер. с англ. Москва, 1980

17. Ашмарин И. П. Загадки и откровения биохимии памяти. Ленинград, 1975

18. Барташніков І.А., Барташніков О.О. Розвиток сенсорних здібностей і пам'яті у дітей 5-6 років: Навчальний посібник / 2-ге вид., переробл. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007. - 56 с.

19. Громова Е. А. Эмоциональная память и ее механизмы. Москва, 1980

20. Загальна психологія / За ред.. академіка С.Д. Максименка. Підручник. - 3-тє вид., переробл. і доп. - Вінниця: Нова Книга, 2006. - 688 с.

21. Журнал WomanAdvice - поради на всі випадки життя

Размещено на Allbest.ru

...