Психологічні особливості використання мнемотехнічних прийомів студентською молоддю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні особливості використання мнемотехнічних прийомів студентською молоддю



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПАМ'ЯТІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття памґяті та її теорії

1.2 Процеси памґяті

1.3 Різновиди памґяті

1.4 Індивідуальні особливості пам'яті

1.5 Поняття мнемотехніки та основні мнемотехнічні прийоми

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ МНЕМОТЕХНІЧНИХ ПРИЙОМІВ СТУДЕНТСЬКОЮ МОЛОДДЮ

2.1 Методика дослідження та анкетування

2.2 Методичні рекомендації щодо розвитку пам'яті

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність: Тема даної курсової роботи є дуже актуальною в психолого-педагогічній діяльності, оскільки використання мнемотехнічних прийомів є дуже важливим в пізнавальній діяльності та покращує результативність навчання. Можливості запам'ятовування за допомогою методів мнемотехніки у десятки разів перевищують можливості звичайної пам'яті. Мнемотехніка допомагає там, де звичайне заучування матеріалу стає недієвим. Чим складніша інформація з точки зору нормальної пам'яті, тим простіше вона запам'ятовується методами мнемотехніки. Тому останнім часом спеціалісти пропонують використовувати нестандартні підходи до навчання. У зв'язку з цим зростає попит на поглиблення знань про мнемотехнічні прийми. пам'ять психологічний мнемотехніка

Мета роботи - виявити психологічні особливості використання мнемотехнічних прийомів у навчанні.

Завдання:

- проаналізувати теоретичні положення дослідження пам'яті у науковій літературі;

- обґрунтувати необхідність використання мнемотехнічних прийомів у навчанні;

- розробити анкету для з'ясування використання мнемотехнічних прийомів студентами;

- дослідити вплив використання мнемотехнік на якість запам'ятовування та індивідуальні особливості пам'яті студентів;

- виявити методичні рекомендації щодо розвитку пам'яті.

Об'єкт: пам'ять як психологічний процес.

Предмет: мнемотехнічні прийоми.

Гіпотеза: використання мнемотехнічних прийомів у навчанні значно покращує якість засвоєння навчального матеріалу.

Методи дослідження:

- теоретичні: аналіз друкованої літератури та джерел, порівняння, статистичний метод;

- емпіричні методи: тестування у вигляді завдання, анкетування;

Отримані дані піддавалися кількісному аналізу з подальшою їх якісною інтерпретацією і змістовним узагальненням.

Базою емпіричного дослідження було обрано Криворізького Національного Університету Криворізького педагогічного інституту. Вибірку склали студенти географічного факультету у кількості 20 осіб віком 18-21 років.

Практичне значення результатів дослідження, представлених у даній курсовій роботі, полягає у аналізі впливу використання мнемотехнічних прийомів на пізнавальну діяльність студентів.

Результати дослідження можуть бути використані практичними психологами закладів освіти, педагогами при організації навчального процесу, а також студентами педагогічного університету при підготовці до занять з різних дисциплін.

Структура й обсяг курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів основної частини відповідно структурованих, висновків, списку використаних джерел, що містить найменувань. Основний текст роботи викладений на сторінках.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПАМ'ЯТІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття памґяті та її теорії

Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам'ять - неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.[3]

Памґять - це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.[2]

Пам'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.[14]

Пам'ять - це запам'ятовування, збереження і відтворення обставин життя та діяльності особистості.[1]

Для кращого розуміння сутності памґяті розглянемо деякі її теорії.

Асоціативний напрям психології. Перші спроби науково пояснити феномен памґяті на психологічному рівні здійснив асоціативний напрям психології. Центральним поняттям асоціативної психології є поняття звґязку, зґєднування - асоціації.

Асоціація - обовґязковий принцип усіх психічних утворень. Суть механізму асоціації - у встановленні звґязку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості.

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їхню схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними. Причинно-наслідкові асоціації є базовими щодо міркувань і логічних побудов.

Гештальттеорія. Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальтпсихології. Головним поняттям нової теорії було поняття «гештальт» - образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення звґязків ґрунтується на організації матеріалу, що й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.

Фізіологічна теорія. Згідно з ученням Павлова, матеріальною основою памґяті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові звґязки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових звґязків є фізіологічним механізмом памґяті. Запамґятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові звґязки, що утворилися у відповідь на дію подразника. Фізіологічна основа памґяті тісно повґязана із закономірностями вищої нервової діяльності. Учення про утворення тимчасових нервових звґязків - це теорія запамґятовування на фізіологічному рівні.

Фізична теорія. Згідно з фізичною теорією памґяті, проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що зумовлює механічні та електронні зміни у синапсах (місце сполучення нервових клітин). У разі зорового сприймання предмета його ніби обстежують оком за контуром, який супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які нібито моделюють сприйнятий обґєкт у вигляді просторово-часової нервової структури.

Біохімічна теорія памґяті. Біохімічну теорію памґяті виражено в гіпотезі про двощаблевий характер процесу запамґятовування. Суть його в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині. Прихильники хімічної теорії памґяті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.[3]

1.2 Процеси памґяті

Розрізняють такі головні процеси памґяті: запамґятовування, зберігання, відтворення та забування.

Запам'ятовування - це утворення й закріплення тимчасових нервових звґязків. Що складніший матеріал, то складніші й ті тимчасові звґязки, які утворюють підґрунтя запамґятовування.

Процес запамґятовування - активний процес, під час якого з початковим матеріалом відбуваються певні дії. Процес запамґятовування починається в короткотривалій памґяті і завершується в довготривалій памґяті. Розглянемо цю послідовність дій.

Успішність встановлення смислових звґязків залежить від низки супутніх чинників:

- від обсягу матеріалу, що міститься в короткотривалій памґяті: він не повинен значно перевищувати 7±2 одиниці збереження;

- часу перебування матеріалу в короткотривалій памґяті; цей час можна необмежено збільшувати, повторюючи матеріал;

- від наявності чинників, що заважають, - побічного матеріалу, що виникає у свідомості в межах 30 секунд до або після одержання матеріалу, призначеного для запамґятовування;

- від дії мотиваційного чинника в різноманітних його формах: емоцій, інтересу, виразності мотиву запамґятовування;

- від розмаїтості форм представлення матеріалу в короткотривалій памґяті, тобто від наявності різноманітних кодів: візуального, акустичного і понятійного;

- від ступеня «знайомості» матеріалу, його осмисленості, тобто наявності аналогічних за змістом знань, що зберігаються в довготривалій памґяті;

- від кількості смислових звґязків, які встановлюються у процесі запамґятовування, чому сприяє його повторне відтворення в різних контекстах, тобто його осмислення.[2]

Зберігання - більш менш довготривале утримання в пам'яті відомості, отриманих у досвіді.

Збереження - це динамічний процес.[1]

Збереження означає наявність інформації в довготривалій памґяті, що не завжди повґязане з її доступністю для свідомості.

Загалом, що рідше матеріал залучають до активної діяльності, то менш доступним він є. За інших однакових умов він старіє втрачаються знання, розпадаються навички, згасають почуття. Другим важливим чинником є кількість встановлених і поновлених смислових звґязків між змістом цього матеріалу та іншими матеріалами, що зберігаються в довготривалій памґяті. У цьому контексті можна сказати, що будь-яка смислова перебудова досвіду, наприклад, зміна способу життя, віри, переконань, світогляду, може супроводжуватися втратою або недоступністю колишніх елементів досвіду. Механізмом забування є інтерференція, тобто гнітючий вплив одного матеріалу на інший, як тільки він зґявиться, а також загасання, тобто згасання слідів памґяті і невідповідність ознак - коли під час відтворення наявні коди не відповідають тим, за допомогою яких інформацію вводили в памґять.

Відтворення - один з головних процесів памґяті. Воно є показником міцності запамґятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових звґязків у корі великих півкуль головного мозку.

Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій памґяті, полягає в переході його з довготривалої памґяті в короткотривалу, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запамґятовування і забування, але має також свої особливості та механізми. Відтворення може мати три форми - впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлене актуальною потребою відтворити потрібну інформацію або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запамґятовування.

Ремінісценція - наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запамґятованого матеріалу є пригадування. Це - складний процес памґяті, що являє собою пошук необхідного матеріалу в довготривалій памґяті.

Усе, що людина запамґятовує, з часом поступово забувається. Забування - процес, зворотний до запамґятовування.

Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запамґятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування - це згасання тимчасових нервових звґязків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовують і не повторюють, вони поступово забуваються. Іншою причиною забування є недостатня міцність запамґятовування. Отже, щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування - процес поступовий, базується на послабленні й порушенні раніше утворених умовних звґязків. Що менше вони закріплені, то швидше згасають і забуваються.[2]

Співвідношення рівнів розвитку запам'ятовування і збереження:

1) швидке запам'ятовування та швидке забування. Тут необхідна своєчасна організація повторень матеріалу;

2) повільне запам'ятовування та повільне забування. У цьому випадку необхідно звертати увагу на систематичне заучування невеликими порціями;

3) швидке запам'ятовування і повільне забування. Це найкраще поєднання особливостей процесів пам'яті.

4) Повільне запам'ятовування та швидке забування. Це найменш успішне поєднання процесів пам'яті. Необхідно постійно працювати над розвитком пам'яті. [1]

1.3 Різновиди памґяті

Залежно від того, що запамґятовують і відтворюють, розрізняють за змістом чотири різновиди памґяті: образну, емоційну, рухову і словесно-логічну.

Суть образної пам'яті - у запамґятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочних звґязків і відношень між ними. Залежно від того, якими аналізаторами людина сприймає обґєкти під час їхнього запамґятовування, образна памґять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.

Образна памґять - це памґять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. У ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, які колись сприймала людина. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи. У формі образів у памґяті зберігаються не лише доступні свідомості образи, одержані за допомогою органів чуття, а й неусвідомлені образи, такі як еталони або патерни, які беруть участь у процесах сприйняття, наприклад, у розпізнаванні образів.

Словесно-логічна памґять полягає в запамґятовуванні думок, понять, суджень, умовиводів, які відображають істотні звґязки і відношення предметів і явищ, їхні загальні властивості.

На відміну від образної, рухової та емоційної памґяті, яка є і у тварин, словесно-логічна памґять є специфічно людською памґяттю на думки, судження, закономірності і звґязки між предметами та явищами дійсності. Словесно-логічна памґять тісно повґязана із мовленням і мисленням. Вона формується разом з ними і досягає свого завершеного вигляду пізніше від рухової, емоційної та образної. За допомогою словесно-логічної памґяті можна зберігати й відтворювати вербальну інформацію. Можливе і дослівне запамґятовування текстів, і запамґятовування тільки їхнього змісту - тоді відтворення є реконструкцією тексту, переходом від узагальнених характеристик матеріалу до деталей.

Рухова пам'ять виявляється в запамґятовуванні й відтворенні людиною своїх рухів. Вона є основою формування різних умінь і навичок, засвоєння усного та письмового мовлення, комплексів рухів тощо.

У руховій памґяті зберігаються схеми різних рухів та їхніх комбінацій, які утворюють рухові навички, що забезпечують автоматизованість дій у типових або повторюваних ситуаціях. Саме рухова памґять дає нам змогу думати про щось стороннє тоді, коли ми відчиняємо двері власної квартири.

Емоційна пам'ять полягає в запамґятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів.

Запамґятовують не так емоції, як предмети та явища, що їх викликають. Памґять на емоції та почуття наявна вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три-п'ять років. Спогади дитинства найчастіше повґязані з глибокими переживаннями. Загалом яскраві, емоційно насичені події можуть зберігатися в памґяті дуже довго. Потрібно зазначити, що запамґятовується насамперед емоційно забарвлена інформація.

У миттєвій пам'яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2 секунд) і фіксує відображення дійсності на рівні рецепторів. За допомогою цього виду памґяті людина на дуже короткий час фіксує картину зовнішнього світу. Обсяг її набагато перевищує обсяг короткотривалої памґяті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко руйнується. Миттєва памґять, залежно від модальності аналізатора, має різні підвиди, значну роль серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоїчна) памґять. Миттєва памґять забезпечує збереження образу, який сприймаємо під час миготіння і рухів очима та під впливом інших чинників. Інакше кажучи, миттєва памґять забезпечує злите, а не розірване сприйняття світу, а також предметність сприйняття.

Короткотривала пам'ять є сховищем, у якому відбувається «робота» не тільки з тією інформацією, що надійшла від сенсорних органів, а й з тією, яку витягують з довготривалої памґяті.

Короткотривала памґять - це памґять, що обслуговує поточну роботу з образами, поняттями і словами.

Час збереження матеріалу в короткотривалій памґяті - близько 30 секунд. У разі повторення матеріалу в межах цього часу він може зберігатися в ній набагато довше.

Обсяг короткотривалої памґяті становить 7±2 одиниці збереження. Під одиницями тут розуміють не тільки окремі букви, цифри або звуки, а й їхні групи. Отже, щоб запамґятати більшу кількість елементів, їх можна обґєднати в групи, однак усе-таки зі збільшенням кількості елементів, що входять у групу, число груп, що зберігаються в короткотривалій памґяті, зменшується. Обмеженість обсягу короткотривалої памґяті має різноманітні психологічні наслідки.

Короткотривала памґять зберігає інформацію, яка надходить до неї з миттєвої і довготривалої памґяті. Обсяг короткотривалої памґяті обмежений.

Особливим видом короткотривалої памґяті є оперативна, яка забезпечує запамґятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.

Довготривала пам'ять обмежена за обсягом і тривалістю зберігання інформації віком людського життя. Це основне сховище досвіду людини. У нього надходить матеріал з короткотривалої памґяті, але він не перебуває там у незмінному вигляді. Цей матеріал безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, обґєднується в смислові групи.

Якщо в короткотривалій памґяті ми живемо, то довготривала памґять зберігає знання, які додають зміст нашому безпосередньому існуванню (Р. Соло). У довготривалій памґяті зберігаються:

* просторова модель світу, представлена тут у вигляді певних структур, які відповідають образам нашого будинку, міста, країни і всієї планети;

* знання про закони, будову світу і властивості обґєктів;

* наші уявлення про людей, самих себе, соціальні норми і життєві цінності;

* моторні навички, наприклад, звукової і письмової мови, одягання, їзди на велосипеді, вміння розвґязувати завдання в різних галузях діяльності;

* навички розуміння мови або інтерпретації здобутків у галузі живопису, музики тощо;

* плани і програми майбутньої діяльності.

За метою діяльності, до якої залучено запамґятовування, розрізняють мимовільну та довільну памґять.

Мимовільна пам'ять є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запамґятовування цього матеріалу. Утримання та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити.

Цей вид памґяті виникає в ранньому дитинстві й обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна памґять є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії з нею.

Довільна пам'ять є продуктом особливої мнемічної діяльності, спрямованої на запамґятовування.

Ця діяльність має мнемічну мету, сукупність мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.

Імпліцитна і експліцитна памґять. Уперше ефект імпліцитного навчання зафіксував Е. Ребер у 1967 p. Він запропонував піддослідним автоматизм, який працював за складною програмою. Цю програму, названу «граматикою», піддослідні імпліцитно засвоювали, не знаючи про те, що така програма існує. Імпліцитна памґять - це памґять без усвідомлення предмета запамґятовування, або несвідома памґять. Усвідомлювана памґять називається експліцитною. Феномени імпліцитної памґяті було виявлено не лише під час моторного навчання, а й у широкому класі завдань, які використовують у парадигмі відображення.[2]

1.4 Індивідуальні особливості памґяті

У памґяті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони виявляються у відмінностях продуктивності процесів памґяті; у переважанні памґяті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у рівні розвитку різних типів памґяті.

Загальними характеристиками продуктивності процесів памґяті є обсяг матеріалу, який може запамґятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запамґятовування матеріалу, тривалість збереження матеріалу в памґяті і готовність до його відтворення. Ці параметри значно розходяться в різних людей, оскільки певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів памґяті в осіб зі слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників із сильним. Однак вони краще запамґятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів зумовлює високу швидкість запамґятовування, а сильне гальмування підвищує точність і міцність запамґятовування. У представників рухливої нервової системи краще розвинена мимовільна памґять, а в осіб із інертною нервовою системою - довільна. Але на продуктивність памґяті впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно властивості памґяті формуються в процесі мнемічної діяльності людини, у результаті тренувань.

Крім індивідуальних відмінностей, памґять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів памґяті: рухової, емоційної, образної та словесно-логічної. Переважання певного типу памґяті в людини залежить від особливостей діяльностей, з якими повґязаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами памґяті є образний, словесно-логічний і проміжний.

Є люди, які мають феноменальну памґять, ознаки якої - незвичайно великий обсяг інформації, тривалість зберігання слідів і надзвичайно сильна образність. Такі люди можуть утримати в памґяті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей. Часто вони користуються спеціальними прийомами для запамґятовування. Однак наявність феноменальної памґяті не завжди свідчить про високий рівень загального інтелекту, хоча багато хто з видатних людей мав надзвичайно хорошу памґять.[2]

Індивідуальні особливості памґяті:

- швидкість запамґятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запамґятовування нового матеріалу;

- точність запамґятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запамґятовували, та кількістю допущених помилок;

- міцність запамґятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування);

- готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.[3]

1.5 Поняття мнемотехніки та основні мнемотехнічні прийоми

У психології щодо проблем памґяті є два терміни, близькі за звучанням, але різні за значенням, - «мнемічний» і « мнемонічний ».

Мнемічний - те, що має стосунок до памґяті, до мистецтва запамґятовування. Ґрунтуючись на сказаному вище, можна зробити висновок про те, що, знаючи закони, які регулюють процеси памґяті, можна цими процесами керувати.

Мнемотехніка - це сукупність спеціальних прийомів та засобів, що полегшують запам'ятовування необхідної інформації та збільшують об'єм пам'яті шляхом створення асоціацій (зв'язків).

Мнемотехніка полегшує запам'ятовування, але в окремих випадках (там, де вигадані штучні асоціації закріплюються при запам'ятовуванні легко та швидко). Однак в деяких випадках неправильне використання мнемотехніки може завдати і прямої шкоди, при заміні осмисленого (логічного) запам'ятовування механічним заучуванням. Слова з невідомим, абстрактним значенням запам'ятати більшості людей дуже складно. Якщо таке слово завчити, то воно зникне з пам'яті через декілька днів. Для міцного та одночасно легкого запам'ятовування необхідно наповнити слово змістом, пов'язаним з конкретними яркими зоровими, звуковими образами.

Мнемічне запам'ятовування складається з чотирьох етапів:

- кодування в образи;

- з'єднання двох образів;

- запам'ятовування послідовності;

- закріплення в пам'яті. [14]

Мнемотехніка призначена для запам'ятовування точної інформації. Тому чим складніша інформація з точки зору нормальної пам'яті, тим простіше вона запам'ятовується методами мнемотехніки.

Прийоми запам'ятовування - це найпростіші мисленєві операції над образами, словами та знаками.

Методи запам'ятовування складаються з певної послідовності двох та більше простих прийомів і є більш універсальними. Один і той же метод може використовуватися для запам'ятовування різної інформації.

Техніка запам'ятовування - це сукупність прийомів та методів, що є найбільш раціональними для запам'ятовування того чи іншого виду інформації.[17]

Існує велика кількість різноманітних мнемотехнічних прийомів. Основні з них:

1) прийом систематизації;

2) прийом групування матеріалу;

3) прийом рифмізації;

4) прийом утворення асоціації;

5) прийом «ланцюжок»;

6) прийом «матрьошка»;

7) прийом «вішак»;

8) прийом символізації;

9) прийом кодування по співзвучності;

10) прийом утворення слова із складів;

11) метод розміщення (Метод Цицерона).

Поширеним прийомом є використання міток або предметів як ознак для пригадування. Сприйнявши ці знаки, людина згадує зміст того, що з ними повґязане.

Іншим поширеним мнемонічним прийомом є групування матеріалу для його запамґятовування. За допомогою групувань легше запамґятовувати, зокрема, телефонні номери. Наприклад, 2987123 запамґятати складніше, ніж 2-987-123.

Прийом утворення асоціації -- зв'язка образів, що кодують елементи інформації, яка запам'ятовується. Прийом прив'язки до добре знайомої інформації найкраще застосовувати для кодування в образи географічних назв, термінів, імен та прізвищ. Приклади кодування слів в образи прийомом прив'язки до добре знайомої інформації: штат Вашингтон - долар, прізвище Блек - «Чорний квадрат», Австралія - кенгуру та ін. [17]

Одним з найвідоміших мнемонічних прийомів є метод розміщення. Його суть у тому, що матеріал, який запамґятовують, розбивають на частини, які потім розташовують у різних місцях образу якого-небудь приміщення або добре знайомої вулиці. Скеровуючи потім думку за звичним маршрутом, вулицею або приміщеннями будинку, людина просто «підбирає» те, що зберігається в різних частинах.

Ще один поширений прийом - додавання осмисленого звґязку матеріалу, між початковими елементами якого осмисленого звґязку немає. Це стосується запамґятовування не повґязаних між собою слів або букв, послідовності найменувань.[2]

Приклади прийому рифмізації: мов пенал Непал серед гір упав - для запам'ятовування географічного положення країни Непал. Милая Хокайдо! Я тебе Хонсю. За твою Сікоку я тебе Кусю - для запам'ятовування чотирьох основних островів Японії.

Прийом символізації використовується для запам'ятовування абстрактних понять, які не мають чіткого образного значення. Одне і те ж слово може бути по-різному закодовано в образи різними людьми. Але, як правило, вдається використовувати для кодування різноманітні символи, добре закріпленні у свідомості більшості людей. Усім добре відомі символи миру («Білий голуб»), повільності («Черепаха»), влади («Корона») та ін.

Прийом кодування по співзвучності. Багато з іноземних слів назв, термінів, прізвищ схожі за співзвучністю з добре відомими нам словами: Еквадор - екватор, фактор - трактор, бук (англ. Книга) - бук (дерево) та ін. [17]

Ефективним прийомом є запам'ятовування опорних слів, дат, з якими пов'язується нове вивчене. Цей прийом іноді називають «вішалка». Наприклад, дати історичних подій легше запам'ятати, якщо вчити не кожен рік окремо, а запам'ятати одну дату і, відштовхуючись від неї, запам'ятовувати наступні події, як минулі через два, три, п'ять років після неї. [1]

Добрим прийомом для запамґятовування, наприклад, текстів або послідовності викладу є створення плану або розбивання тексту на частини з називанням кожної з них.[2]

Пам'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Розрізняють такі головні процеси памґяті: запамґятовування, зберігання, відтворення та забування.

Залежно від того, що запамґятовують і відтворюють, розрізняють за змістом чотири різновиди памґяті: образну, емоційну, рухову і словесно-логічну. За часом збереження інформації розрізняють короткотривалу та довготривалу пам'ять. За метою діяльності, до якої залучено запамґятовування, розрізняють мимовільну та довільну памґять.

У памґяті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони виявляються у відмінностях продуктивності процесів памґяті; у переважанні памґяті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у рівні розвитку різних типів памґяті.

Мнемотехніка - це сукупність спеціальних прийомів та засобів, що полегшують запам'ятовування необхідної інформації та збільшують об'єм пам'яті шляхом створення асоціацій (зв'язків).



РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ МНЕМОТЕХНІЧНИХ ПРИЙОМІВ СТУДЕНТСЬКОЮ МОЛОДДЮ

2.1 Методика проведення дослідження та його результат

В основу дослідження були покладені результати попереднього аналізу психолого-педагогічної літератури.

Психодіагностичний експеримент мав за мету дослідження впливу використання мнемотехнічних прийомів на якість запам'ятовування наукового матеріалу студентами.

Експериментальну вибірку склали студенти географічного факультету КНУ КПІ у кількості 20 осіб віком 18- 21 років.

Завдання емпіричного дослідження:

- проаналізувати отримані дані;

- виявити, чи знайомі студенти з мнемотехнічними прийомами, і як вони їх використовують у своїй пізнавальній діяльності;

- порівняти результати якості звичайного запам'ятовування і з використанням мнемотехнік;

- показати роль використання мнемотехнічних прийомів на якість запам'ятовування.

Емпірична група методів була представлена анкетуванням і тестуванням.

У дослідженні був використаний прийом кодування по співзвучності, що заснований на методі фонетичних (звукових) асоціацій (Додаток Б). А також була розроблена анкета для виявлення значення використання мнемотехнік у пізнавальній діяльності студентів (Додаток А).

Дослідження проводилось серед студентів географічного факультету, яким у своїй пізнавальній діяльності доводиться вивчати велику кількість географічної інформації. Досліджуваним пропонувалось запам'ятати ряд країн, їх столиці та найбільші міста. Подібне завдання студентам географічного факультету доведеться виконувати під час вивчення одного з курсів дисциплін географічного спрямування. Тому дане завдання є актуальним і корисним на даному етапі навчальної діяльності студентів.

Для виконання даного завдання корисно використовувати мнемотехнічні прийоми для кращого запам'ятовування. Доцільним у цьому випадку є використання такого прийому як кодування по співзвучності, що заснований на методі фонетичних (звукових) асоціацій.

Насправді запам'ятати столиці країн та їх найбільші міста - завдання досить не складне, порівняно із запам'ятовуванням іноземних слів. Оскільки, по-перше, у більшості випадків нам не доводиться згадувати одночасно і назву країни, і її столицю. В основному необхідно за назвою країни вказати столицю або ж вказати, столицею якої держави являється те чи інше місто. По-друге, самі назви та столиці більшості країн є у нас на слуху (на відміну від зовсім незнайомих іноземних слів), ми лише плутаємо, що до чого відноситься. Тому необов'язково вигадувати точну або повну звукову асоціацію, головне, щоб асоціація просто нагадала звучання країни чи міста.

При використанні прийому кодування по співзвучності необхідно яскраво уявляти представлений сюжет, створювати насичений мисленєвий образ. Оскільки емоційна сфера значно впливає на якість запам'ятовування. [12]

Дослідження проводилося в два етапи:

1) спочатку студентам пропонувалось двічі уважно прочинати п'ять рядів географічних назв (країна - столиця - три найбільші міста) протягом трьох хвилин і запам'ятати якомога більше з них. А потім відтворити у пам'яті і записати їх;

2) потім студентам пропонувалось запам'ятати інші п'ять рядів географічних назв за той же час, використовуючи запропоновані мнемотехніки. А потім відтворити їх у пам'яті і записати.

Кількість правильно відтворених найменувань було підраховано і переведено у відсотки. Результати дослідження виявились такі: у першому завданні, без використання мнемотехніки, студентам вдалось правильно відтворити 58,89% назв; а у другому, з використанням мнемотехнічного прийому - 78,33%. Звідси бачимо, що якість запам'ятовування географічних назв з використанням мнемотехніки більше майже на 20%. Такий результат підтверджує те, що використання мнемотехнічних прийомів студентською молоддю дійсно покращує результативність запам'ятовування і використання мнемотехнік є доцільним у пізнавальній діяльності.

Результати виконання завдання у різних студентів відрізнялися. У деяких студентів результат виконання завдання з використанням мнемотехнік був значно кращій порівняно з завданням без використання мнемотехнік (максимальна розбіжність склала 45 %); і навпаки, були студенти, результати яких при виконанні обох завдань відрізнялися несуттєво (мінімальна розбіжність - 5%). Таке співвідношення підтверджує думку, щодо впливу індивідуальних психологічних особливостей пам'яті різних людей. Але у всіх випадках показники були позитивні, тобто у всіх випадках використання мнемотехнічних прийомів підвищило якість запам'ятовування.

Використання прийому кодування по співзвучності застосовується на основі фонетичних (звукових) асоціацій, тобто мнемотехніка базується на попередньому досвіді людини. За змістом можуть бути задіяні декілька видів пам'яті: образна, словесно-логічна та емоційна. А за метою діяльності - довільна пам'ять.

Шляхом анкетування визначалась роль мнемотехнік і пізнавальній діяльності студентів. В результаті опитування виявилось, що більшість студентів ознайомлена з мнемотехнічними прийомами і використовує їх у своїй навчальній діяльності. Лише 20% студентів їх не використовує. Але всі опитані хотіли б дізнатись більше про мнемотехніки. Більшість студентів у своїй пізнавальній діяльності найчастіше використовує такі мнемотехнічні прийоми, як прийом утворення асоціації,систематизації і групування матеріалу (Додаток В); і найчастіше при вивченні таких дисциплін, як географія, географічна номенклатура та історія. У більшості випадків студенти відповіли, що мнемотехніки інколи допомагають їм у пізнавальній діяльності.

Таким чином, можна сказати, що мнемотехнічні прийоми покращують якість запам'ятовування у більшості опитаних студентів. Але у тих випадках, коли їх використання є доцільним. В залежності від виду інформації, раціональним є використання різних прийомів та мнемотехнік, а також гармонійно їх поєднувати. Важливим є врахування індивідуальних особливостей особистості при використанні мнемотехнічних прийомів.

2.2 Методичні рекомендації щодо розвитку пам'яті

Доведено, що розвиток памґяті залежить від того, як забезпечено управління цим процесом. Педагоги мають створювати умови, що пришвидшують навчання, дають змогу краще засвоїти і зберегти в памґяті знання. Особистість тільки тоді матиме вагомі успіхи, коли буде достатньо наполегливо докладати зусиль до запамґятовування необхідного якнайбільше, загалом і в деталях. Памґять погіршується від неповного її використання.

Розвиток памґяті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Що вагоміші мотиви супроводжують діяльність субґєкта, то успішніші результати запамґятовування. При цьому запамґятовування є результативним незалежно від того, чи було поставлено мету запамґятати.

Розвиток памґяті нерозривно повґязаний з вихованням самої особистості. Для розвитку памґяті в учнівської молоді треба виховувати передусім позитивні мотиви навчання і праці, любов до знань і трудової діяльності, зацікавленість у результатах діяльності та почуття відповідальності за виконання своїх обовґязків. Тільки повноцінна діяльність особистості сприяє розвиткові доброї памґяті. Зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запамґятовуванню.

Важливим для запамґятовування є перше враження, його якість і глибина. Воно посилюється комплексним сприйняттям обґєкта різними органами чуття. Всю інформацію органи чуття мають сприймати як щось змістовно ціле й значуще, логічно повґязане. Краще, якщо вона є предметом активної діяльності, зацікавлених роздумів, розумової переробки: виокремлення головного, істотних звґязків, структурування, аргументації тощо.

Легко й надійно запамґятовується новий матеріал, повґязаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запамґятовування значно посилюється, якщо інформація є для субґєкта необхідною, повґязана з метою його діяльності, становить певний інтерес.

Розвитку памґяті сприяють постійні тренування. Регулярна й напружена робота памґяті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної памґяті. Тренування не має бути ізольованим актом, штучним повторенням того самого. Тренуючи памґять, щоразу потрібно виявляти наполегливість, волю та впевненість, постійно домагаючись поліпшення результатів запамґятовування. [2]

Під час виконання завдання, що потребує уваги, необхідно позбавитись відволікаючих моментів. Будь-яка моба чи звуки, що її нагадують, переповнюють оперативну пам'ять. Тому телевізор має бути вимкнений. [4]

Необхідною умовою ефективного запамґятовування є дотримання певних правил. Запамґятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома. Під час запамґятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Потрібно опрацьовувати інформацію для запамґятовування, порівнюючи різні відомості, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виокремлюючи опорні сигнали («вузлики на памґять»). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими звґязками, змістом, значенням, залучаючи різні види памґяті.

Головний сенс мнемотехнічних прийомів у тому, що матеріал запамґятовування глибше аналізують, структурують і більше осмислюють. Засвоєння понять та іншої інформації в процесі багаторазового повторення створює базу для подальших асоціацій з новим матеріалом запамґятовування. Тому на початкових етапах навчання, коли нову інформацію немає з чим повґязувати, виникають значні труднощі й доводиться багато разів повторювати, щоб добре запамґятати. Оволодіння поняттєвим апаратом і знаннями певної галузі значно збільшує можливості швидкого й міцного запамґятовування нової інформації завдяки смисловій памґяті.

Способом поліпшити памґять людини є формування вміння запамґятовувати й відтворювати. Памґять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запамґятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.[2]

Природа пам'яті така, що всі створені взаємозв'язку (асоціації) самочинно руйнуються приблизно через 40-60 хвилин, якщо ви запам'ятовується вивчався без повторення. Ось чому так важливо перше уявне повторення виконати відразу після запам'ятовування.

Запам'ятовування тексту можна проводити за схемою:

Другий раз інформація повторюється через 15-20 хвилин після першого.В цей же день інформація повторюється втретє через 6-8 годин. Четверте повторення досліджуваного матеріалу слід проводити через 24 години, тобто на наступний день.[16]

Часто пропонують такі вправи для кращого запамґятовування:

Уважно подивіться на знайомий предмет, потім, заплющивши очі, образно уявіть його собі в дрібницях. Розплющивши очі, ще раз погляньте на нього і зазначте, які деталі ви випустили.

Вивчений предмет спробуйте намалювати з памґяті. Потім виявіть те, що забули намалювати.

Опишіть з памґяті риси добре знайомої людини. Спостерігаючи за цією людиною під час зустрічі, уточніть непомічені риси її обличчя.

Подивіться на 7-15 дрібних предметів, опісля з памґяті опишіть їхній вигляд.

Спробуйте добре роздивитися предмет, який падає. Потім опишіть його якомога точніше.

Огляньте кімнату, запамґятайте, що в ній розміщено. Потім заплющіть очі й уявіть образ побаченого до дрібниць.

Згадайте голос та інтонацію фрази знайомої вам людини і спробуйте із заплющеними очима уявно знову почути її. Потім повторіть фразу вголос, а під час зустрічі з цією людиною порівняйте «оригінал» з імітацією.[7,8]

Ці вправи розвивають памґять: образи обґєкта спостереження швидко запамґятовуються і тривалий час зберігаються в памґяті, водночас удосконалюється здатність уявляти, аналізувати обґєкт з памґяті без особливих зусиль волі.

Не менш важливим у розвитку памґяті є формування вміння запамґятовувати й відтворювати, засвоєння раціональних прийомів запамґятовування, контролю та розуміння. Основні прийоми довільного запамґятовування такі:

1. Треба чітко визначити мету, завдання запамґятовування. Мнемічне завдання полягає в чіткому формулюванні того, що і як треба запамґятати та міцно закріпити. Якщо таке завдання спеціально не ставлять, то матеріал запамґятовується значно гірше.

2. У довільному запамґятовуванні потрібно сформувати стійкі мотиви до запамґятовування, набування знань, почуття відповідальності. Якщо людина належно не вболіває за справу, невідповідально ставиться до запамґятовування, то вона швидко забуває те, що треба памґятати.

3. Необхідною умовою запамґятовування є розуміння матеріалу, утворення смислових звґязків, якщо вони недостатні, та використання ефективних прийомів запамґятовування. Незрозумілий матеріал, як правило, не зацікавлює й запамґятовується гірше, ніж систематизований, зрозумілий. Застосування того чи іншого способу запамґятовування є довільним асоціюванням, повґязуванням певних одиниць матеріалу, який треба запамґятати. Допомагають запамґятовувати й прийоми аналізу матеріалу: складання плану, порівняння, класифікація, групування, систематизація. Кожна людина виробляє власні прийоми аналізу й асоціювання матеріалу для запамґятовування.

4. Важливою умовою ефективного запамґятовування є сприятливий психічний стан для засвоєння нового матеріалу. Погано сприймає матеріал людина втомлена, роздратована, пригнічена. Відомі випадки осяяння памґяті перед сном і після пробудження вранці. Позитивного ефекту досягають аутогенною стимуляцією памґяті, що повґязано з приведенням організму в актуальний стан і сприятливою дією механізму релаксації.

5. Для кращого запамґятовування і тривалого збереження потрібне повторення матеріалу в процесі заучування. Правильна організація повторень вимагає дотримування низки умов, зокрема розподілу повторень у часі. Перші повторення мають бути інтенсивнішими, оскільки забування матеріалу на початку відбувається швидше, а пізніше темп повторення може бути уповільнений. Однак не варто повторювати надто часто, багато разів поспіль, оскільки це зумовлює гальмування й утруднення під час утворення нервових звґязків. Для успіху в повторенні матеріалу треба урізноманітнити інформацію, активізувати пізнавальну діяльність особистості.

6. Важливе значення має врахування індивідуальних особливостей особистості. При цьому потрібно більше спиратися на переваги мнемічних властивостей особистості.[2]

Мнемотехніка - це сукупність спеціальних прийомів та засобів, що полегшують запам'ятовування необхідної інформації та збільшують об'єм пам'яті шляхом створення асоціацій (зв'язків).

Головний сенс мнемотехнічних прийомів у тому, що матеріал запамґятовування глибше аналізують, структурують і більше осмислюють. Мнемотехніка призначена для запам'ятовування точної інформації. Тому чим складніша інформація з точки зору нормальної пам'яті, тим простіше вона запам'ятовується методами мнемотехніки.

Результати дослідження виявились такі: у першому завданні, без використання мнемотехніки, студентам вдалось правильно відтворити 58,89% назв; а у другому, з використанням мнемотехнічного прийому - 78,33%. Звідси бачимо, що якість запам'ятовування географічних назв з використанням мнемотехніки більше майже на 20%. Такий результат підтверджує те, що використання мнемотехнічних прийомів студентською молоддю дійсно покращує результативність запам'ятовування і використання мнемотехнік є доцільним у пізнавальній діяльності.

Результати виконання завдання у різних студентів відрізнялися. У деяких студентів результат виконання завдання з використанням мнемотехнік був значно кращій порівняно з завданням без використання мнемотехнік (максимальна розбіжність склала 45 %); і навпаки, були студенти, результати яких при виконанні обох завдань відрізнялися несуттєво (мінімальна розбіжність - 5%). Таке співвідношення підтверджує думку, щодо впливу індивідуальних психологічних особливостей пам'яті різних людей. Але у всіх випадках показники були позитивні, тобто у всіх випадках використання мнемотехнічних прийомів підвищило якість запам'ятовування.

Для довготривалого запам'ятовування необхідно притримуватись необхідних умов. А також є доцільним використання методичних рекомендацій та вправ щодо розвитку пам'яті.



ВИСНОВКИ

1. Пам'ять - це запам'ятовування, збереження і відтворення обставин життя та діяльності особистості.

Процеси памґяті: запамґятовування, зберігання, відтворення та забування.

Види пам'яті: за змістом чотири різновиди памґяті: образну, емоційну, рухову і словесно-логічну; за часом збереження інформації розрізняють короткотривалу та довготривалу пам'ять; за метою діяльності, до якої залучено запамґятовування - мимовільну та довільну памґять.

Мнемічний - те, що має стосунок до памґяті, до мистецтва запамґятовування. Знаючи закони, які регулюють процеси памґяті, можна цими процесами керувати.

Мнемотехніка - це сукупність спеціальних прийомів та засобів, що полегшують запам'ятовування необхідної інформації та збільшують об'єм пам'яті шляхом створення асоціацій (зв'язків).

2. Можливості запам'ятовування за допомогою методів мнемотехніки у десятки разів перевищують можливості звичайної пам'яті. Мнемотехніка допомагає там, де звичайне заучування матеріалу стає недієвим. Чим складніша інформація з точки зору нормальної пам'яті, тим простіше вона запам'ятовується методами мнемотехніки.

Мнемотехніка полегшує запам'ятовування, але в окремих випадках (там, де вигадані штучні асоціації закріплюються при запам'ятовуванні легко та швидко). Однак в деяких випадках неправильне використання мнемотехніки може завдати і прямої шкоди, при заміні осмисленого (логічного) запам'ятовування механічним заучуванням. Слова з невідомим, абстрактним значенням запам'ятати більшості людей дуже складно. Якщо таке слово завчити, то воно зникне з пам'яті через декілька днів.

3. Шляхом анкетування визначалась роль мнемотехнік і пізнавальній діяльності студентів. В результаті опитування виявилось, що більшість студентів ознайомлена з мнемотехнічними прийомами і використовує їх у своїй навчальній діяльності. Лише 20% студентів їх не використовує. Але всі опитані хотіли б дізнатись більше про мнемотехніки. Більшість студентів у своїй пізнавальній діяльності найчастіше використовує такі мнемотехнічні прийоми, як прийом утворення асоціації,систематизації і групування матеріалу; і найчастіше при вивченні таких дисциплін, як географія, географічна номенклатура та історія. У більшості випадків студенти відповіли, що мнемотехніки інколи допомагають їм у пізнавальній діяльності.

4. В ході дослідження виявилось, що якість запам'ятовування географічних назв з використанням мнемотехніки більше майже на 20%. Такий результат підтверджує те, що використання мнемотехнічних прийомів студентською молоддю дійсно покращує результативність запам'ятовування і використання мнемотехнік є доцільним у пізнавальній діяльності.

Результати виконання завдання у різних студентів відрізнялися. У деяких студентів результат виконання завдання з використанням мнемотехнік був значно кращій порівняно з завданням без використання мнемотехнік; і навпаки, були студенти, результати яких при виконанні обох завдань відрізнялися. Таке співвідношення підтверджує думку, щодо впливу індивідуальних психологічних особливостей пам'яті різних людей. Але у всіх випадках показники були позитивні, тобто у всіх випадках використання мнемотехнічних прийомів підвищило якість запам'ятовування.

Таким чином, можна сказати, що мнемотехнічні прийоми покращують якість запам'ятовування у більшості опитаних студентів. Але у тих випадках, коли їх використання є доцільним. В залежності від виду інформації, раціональним є використання різних прийомів та мнемотехнік, а також гармонійно їх поєднувати. Важливим є врахування індивідуальних особливостей особистості при використанні мнемотехнічних прийомів.

5. Основні прийоми довільного запамґятовування такі:

Треба чітко визначити мету, завдання запамґятовування. Мнемічне завдання полягає в чіткому формулюванні того, що і як треба запамґятати та міцно закріпити.

У довільному запамґятовуванні потрібно сформувати стійкі мотиви до запамґятовування, набування знань, почуття відповідальності. Необхідною умовою запамґятовування є розуміння матеріалу, утворення смислових звґязків, якщо вони недостатні, та використання ефективних прийомів запамґятовування. Незрозумілий матеріал, як правило, не зацікавлює й запамґятовується гірше, ніж систематизований, зрозумілий. Важливою умовою ефективного запамґятовування є сприятливий психічний стан для засвоєння нового матеріалу.

Для кращого запамґятовування і тривалого збереження потрібне повторення матеріалу в процесі заучування. Правильна організація повторень вимагає дотримування низки умов, зокрема розподілу повторень у часі.

Важливе значення має врахування індивідуальних особливостей особистості. При цьому потрібно більше спиратися на переваги мнемічних властивостей особистості.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Богословский В. В. Общая психология: [Учеб. пособие для ВУЗ] / В. В. Богословский, А. А. Степанов, А. Д. Виноградова - М.: «Просвещение», 1981. - 383с.

2. Варій М. Й. Загальна психологія: [Навч. посібник] / М. Й. - К.: «Центр учбової літератури», 2007.- 968 c.

3. Максименко С. Д. «Загальна психологія»: [Навч. посібник] / С. Д Максименко, В. О. Соловієнко - Київ, 2000. - 256с.

4. Гамон Д. «Как разить умственній способности, пам'ять и внимание»: [Підручник] / Девид Гамон, Аллен Д. Брегдон - Харьков: «Клуб семейного досуга», 2010. - 317с.

5. Петровский А. В. Хрестоматия по психологи: [Навч. посібник] - М.: «Просвещение», 1977.

...