Дитячі страхи та шляхи їх подолання (молодший шкільний вік)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Факультет педагогіки, психології та соціальної роботи

Кафедра практичної психології

Курсова робота

Дитячі страхи та шляхи їх подолання (молодший шкільний вік)

Студенки 3-го курсу 322групи

Спеціальності 6.03010301«Практична психологія»

Педуре Олени

Керівник Гуцуляк Н.М

Чернівці-2014

Вступ

У сучасній психологічній науці проблема страху є однією з найбільш актуальних. В останні роки фахівці засвідчують досить високе зростання дитячих страхів (В. Абраменкова, І. Дубровіна, та ін.). Більш глибоке дослідження цього феномену, на наш погляд, допоможе знайти правильні підходи до його вирішення. Ми виходимо з того, що наявність страхів у дитячому віці в жодному разі не можна залишати без уваги, тому що це може зумовити порушення розвитку особистості в онтогенезі.

Дитині XXI століття доводиться боротися зі страхами, які викликають сюжети фільмів жахів, персонажі комп'ютерних ігор, серійні вбивці, бойовики зі сценами насильства і вбивствами, щоденні повідомлення про терористичні акти в засобах масової інформації [17,с.117].

На сьогодні відзначається тенденція зростання кількості дітей зі страхами, з якими тісно пов'язані хвилювання та почуття невпевненості в собі, що в свою чергу, негативно впливає на самооцінку. Тому дитина може неадекватно оцінювати свої можливості та переживати невдачі в житті. Діти, батьки, вчителі потребують кваліфікованої психологічної допомоги у розв'язанні питань подолання дитиною страху. Для ефективного подолання дитячих страхів в першу чергу необхідно чітко визначити, чого саме боїться дитина, як сильно, з чим пов'язане виникнення страхів. Проблема страхів у дітей набуває особливої актуальності як в науковому, так і в практичному плані [2,с.37].

Деякі питання проблеми страхів вивчалися вітчизняними та зарубіжними психологами та психіатрами (Виготський Л.С., Запорожець О.В., Костюк Г.С., Бехтєрєв В.М., Леві В.В., Еберлейн Г., Ізард К., Купер В., Фрейд З., Пере Б., Холл С., Хорні К.). Дослідженням вікових страхів займалися Захаров О.І., Філліпс Б., Максимова Ю.Н., Прихожан А.М., Карпенко Н.З., Панфілова М.О., Скляренко О.М. та ін..

Проблема емоційного неблагополуччя дітей, зокрема проблема дитячих страхів, незважаючи на достатню дослідженість (А. Захаров, B. Мухіна, М. Осоріна, A. Прихожан та ін..), не тільки не втрачає своєї актуальності в наші дні, але навіть загострюється у зв'язку з масштабними змінами в суспільно-політичному та економічному житті суспільства [7,с.12].

Дослідження дитячих страхів як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі (В. Вілюнас, В. Зеньковський, А. Захаров, П. Поппер, Й. Раншбург, Г. Еберлейн та ін..) зумовлене розумінням важливості того, наскільки сильно емоційні порушення в дітей впливають на формування особистості дитини, а також на нормальне протікання його психічних процесів.

Метою даного дослідження є виявлення особливості прояву страхів у дітей.

Означена нами проблема потребує розв`язання таких завдань:

- визначення сутності феномену страху як однієї з актуальних проблем психологічного здоров'я особистості та механізмів його проявів у дітей;

- теоретичний аналіз проблеми дитячих страхів у сучасних психологічних дослідженнях;

- визначення вікової категорії та організація і проведення дослідження рівня прояву загальних страхів у дітей;

- окреслення засобів подолання страхів та вироблення психолого-педагогічних рекомендацій батькам, учителям, психологам для подолання, попередження дитячих страхів.

Об'єкт дослідження - страх як емоційне відображення об'єктів, явищ, сторін навколишньої дійсності дитини.

Предмет дослідження - особливості страхів дітей в контексті соціальної ситуації їх розвитку.

Гіпотеза дослідження. Невиявлені дитячі страхи можуть серйозно заважати процесу навчання дітей; страхи можуть істотно впливати на стосунки з батьками; вони можуть негативно позначатися на соціальній активності та взаємовідносинах з однолітками і дорослими.

Методологічне підґрунтя роботи склали основні положення концепції C.Л. Рубінштейна, що дозволяють визначити страх як особливу форму відображення дійсності; фундаментальні положення культурно-історичної концепції формування вищих психічних функцій Л.C. Виготського.

Теоретичною базою дослідження стали: а) подання про страх і його тісний взаємозв'язок з іншими емоційними переживаннями, про його функції і значення в психічному розвитку дитини, розроблені А.І. Захаровим, А.М. Прихожан, Ф.Б. Березіним, К.Е. Изардом, Р. Меєм та ін; б) праці вчених, в яких розглядаються особливості розвитку та поведінки дитини в контексті різних аспектів соціальної ситуації (Є.Ю. Коржова, Л.І. Дика, A.3. Махнач, В.В. Лебединський, В.А. Вишневський, К.А. Семенова, В.С. Манова - Томова та ін.).

Розділ 1. Поняття та загальна характеристика страхів

1.1 Поняття феномену страху

В основі піраміди нашої особистості лежать дві масивні плити - інстинкт самозбереження (страх) і інстинкт продовження роду (задоволення). Їх прийнято називати основними інстинктами. «Збережи себе і свій біологічний вид» - диктують вони нам лінію поведінки, якій ми підкоряємо своє життя. Все життя нас жене страх і тягне задоволення, в результаті чого ми рухаємося, тобто живемо.

У психології страхом називається негативна емоція, яка виникла внаслідок реальної чи уявної небезпеки. Однак, з іншого боку, існує так само природний страх, який часто допомагає уникнути трагедії.

Наприклад, мама маленької дитини чує шум автомобіля, що наближається і смикає малюка за руку, відводячи його з дороги в сторону, тобто страх мами за життя дитини, зберігає йому життя.

Водій, побачивши на дорозі дитини і зазнавши почуття страху, повертає кермо і тисне на гальма. Дитина ж у свою чергу не відчує почуття страху по відношенню до машини, тому сам не може себе захистити.

Так навіщо до нас приходить відчуття страху? У першу чергу з метою безпеки. Страх випробовує вас, так би мовити, бере на випробувальний термін. Ну, уявіть, жили ви собі жили, а тут раз ... і вирішили змінитися. Наприклад, змінити роботу. «Навіщо тобі це потрібно? Куди ти підеш? Ти не зможеш, у тебе не вийде і т.д.», - говорить вам ваше почуття страху. Повірте, воно не хоче вам нашкодити, воно вас попереджає, що, можливо, вам і зараз живеться непогано?

Відчувати страх так само природно, як дихати. Страх обґрунтований, коли людині загрожує небезпека. Але іноді він трансформується в так звані фобії, коли людині, начебто, нічого не загрожує, але він відчуває сильний душевний дискомфорт (так само як задоволення може трансформуватися у всякого роду манії). Фобія - це рефлекторний страх перед відсутньою, хоча і можливою, небезпекою; це страх, який, звичайно ж, має причину і продиктований попереднім досвідом. «Людина, що постраждала у корабельній аварії боїться і тихої води» - ці слова Овідія гранично точно і коротко описують психологічний механізм появи фобій [11,с.27].

У більшості випадків страх виникає на підставі життєвого досвіду. Маленька дитина не боїться висоти і, сміливо перегнувшись вниз, випадає з вікна, якщо вона не випробувала падіння і т.п. до цього. Лише випробувавши біль при різних умовах, вона починає боятися того, що може заподіяти біль. Те, що називають «почуттям самозбереження», лише частково є уродженим, головним же чином воно розвивається в плині життя на підставі пережитого болю [19,с.63].

У реакціях страху очевидна участь адреналіну. Він додає силу моторним реакціям, він же, можна думати, бере участь у рефлексі іммобілізації («рефлекс мнимої смерті»). Можливо, що в одній кількості адреналін є джерелом сили, в іншому сприяє задубінню м'язів [8,с.3].

Страх - пасивно оборонна реакція. Він указує на небезпеку чогось від когось більш сильного, на небезпеку, яку потрібно уникнути, від якої треба усунутися. Якщо погроза виходить від більш слабкого, то це викликає активно-оборонну реакцію - гнів. Усе залежить від співвідношення сил. Зрозуміло, що в людей слабких, котрим важче переборювати життєві труднощі, більше приводів для реакції страху.

І в дитини, і в дорослого є страх перед невідомим, перед новим. Цей страх робить обережною особу і має захисне значення. Коли знання світу було незначним, а область невідомого величезна, страх тримав людину у своїй владі і змушував її населяти світ страшними чудовиськами і богами.

Одним з найбільш характерних симптомів страху є тремтіння всіх м'язів тіла, нерідко воно насамперед виявляється на губах. Коли страх зростає до агонії жаху, ми одержуємо нову картину емоційних реакцій. Серце б'ється зовсім безладно, зупиняється, і настає непритомність; обличчя покривається мертвотною блідістю; дихання утруднюється; погляд спрямовується на об'єкт страху і т.д. Зіниці при цьому бувають непомірно розширені. Усі м'язи клякнуть і починають конвульсивно рухатися.

Різні градації страху в людини виражаються по-різному: жахом, панікою, острахом, тривожністю, боязким чеканням, заляканістю, затурканістю, зв'язаними зі страхом почуттями покірності і відданості. У людини при сильному переляку або жаху спостерігаються: заціпеніння, панічне бажання утекти, дифузійне безладне м'язова рухливість. Заціпеніння, що настає при переляку, як правило, швидко проходить і може перемінитися руховим порушенням [15,с.27]. Наприклад, гнана страхом людина може зробити такий стрибок через перешкоду, підняти таку вагу, стати раптом здатною на таку напругу, які в звичайному стані немислимі. Страх, якщо він не досягає сили, що гальмує психіку, може цілком поставити мислення собі на службу. Думки прикуті до однієї мети: знайти вихід із застрашливого становища. І страх може відчуватися в настільки слабкому ступені, що людина виконує свою звичайну роботу, відбувається звичайний хід асоціацій, а страх криється десь на задньому плані, на задвірках свідомості.

Страхи - емоційно насичені відчуття занепокоєння у відповідь на реальну або уявну загрозу для життя і благополуччя. Згідно З. Фрейду «страх - це стан афекту - об'єднання певних відчуттів ряду задоволення - незадоволення з відповідними іннерваціями розрядки напруги і їх сприйняття, а так само ймовірно, і відображення певної значущої події». Відомий фізіолог І. П. Павлов трактує страх як «прояв природного рефлексу, пасивно-оборонної реакції з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний рефлекс та супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності [16,с.423].

Страх - це емоція, про яку багато людей думають з жахом. Можливо тому, що емоція страху сама по собі викликає жах, вона переживається нами досить рідко. І все ж страх - реальна частина нашого життя. Людина може переживати страх в різних ситуаціях, але всі ці ситуації мають одну спільну рису. Вони відчуваються, сприймаються людиною як ситуації, в яких під загрозу поставлено його спокій і безпеку. Інтенсивне переживання страху запам'ятовується надовго. Страх складається з певних і цілком специфічних фізіологічних змін, експресивної поведінки та специфічного переживання, що виникає з очікування загрози або небезпеки. У маленьких дітей, так само як і у тварин, відчуття загрози чи небезпеки пов'язано з фізичним дискомфортом, з неблагополуччям фізичного «Я». Страх, яким вони реагують на загрозу, це боязнь фізичного пошкодження. Суб'єктивне переживання страху жахливо, і що дивно - воно може змусити людину заціпеніти на місці, тим самим, приводячи його в абсолютно безпорадний стан, або, навпаки, може змусити його кинеться навтьоки, геть від небезпеки [13,с.179].

У ситуації явної небезпеки для життя, наприклад при непритомних станах, раптових втратах рівноваги, падіннях і тому подібне, страх має інстинктивний характер і є засобом захисту. У інших випадках страх соціально опосередкований, тобто визначається життєвим досвідом. Це страх перед якими-небудь подіями, перед покаранням і засудженням, боязнь тваринних і фантастичних чудовиськ. Страх належить до категорії фундаментальних емоцій людини. Мотивація страху - умовно-рефлекторна, оскільки в нім закодована емоційно перероблена інформація про можливість небезпеки. Саме ж почуття страху з'являється мимоволі, окрім волі, супроводячись вираженим відчуттям хвилювання, занепокоєння або жаху.

У психології та педагогіці існують різні класифікації страхів

З.Фрейд класифікував страхи досить просто, він ділив їх на реальні і невротичні. Реальний страх сповна зрозумілий, він реакція на появу зовнішньої небезпеки. Невротичний страх - це вже прояв хвороби (сюди ж можна включити і фобії) [20,с.162]. У психологічному словнику під редакцією Ю. Л. Неймера окрім реального та невротичного виділяється ще і страх вільний. Страх вільний - загальна невизначена боязливість, готова на час прив'язатися до будь-якої можливості, що з'явилася і виражається в стані «боязкого очікування», страх безпредметний, не пов'язаний з будь-яким об'єктом, що викликає цей страх [16,с.143].

Овчарова Р.В. виділяє такі види страхів, як вікові та невротичні. Вікові страхи відзначаються в емоційно чутливих дітей як відображення особливостей їх психічного й особистісного розвитку. Виникають вони під дією наступних факторів: наявність страхів у батьків, тривожність у відносинах з дитиною, надлишкове запобігання його від небезпек і ізоляція від спілкування з однолітками. Велика кількість заборон з боку батька тієї ж статі або повне надання свободи дитині батьками та іншої статі, а також численні реалізовуються загрози всіх дорослих в сім'ї, відсутність можливості для рольової ідентифікації з батьками тієї ж статі, переважно у хлопчиків. Конфліктні відносини між батьками, психічні травми типу переляку, психологічне зараження страхами в процесі спілкування з однолітками і дорослими [25,с.38].

Невротичні страхи характеризуються великою емоційною інтенсивністю і напруженістю, тривалим чи плином сталістю, несприятливим впливом на формування характеру та особистості, взаємозв'язком з іншими невротичними розладами і переживаннями, униканням об'єкта страху. Невротичні страхи можуть бути результатом тривалих і нерозв'язних переживань. Найчастіше бояться подібним чином чутливі, які відчувають емоційні труднощі у відносинах з батьками діти, чиє уявлення про себе спотворено емоційними переживаннями в сім'ї або конфліктними. Ці діти не можуть покладатися на дорослих, як на джерело безпеки, авторитету і любові. Діти, які не набули до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими і однолітками, не впевнені в собі, бояться не виправдати очікування дорослих, відчувають страх перед учителем [12,с.234].

Невротичні страхи можуть бути результатом тривалих і нерозв'язних переживань. Це трапляється у чутливих, що зазнають труднощі емоційні у відносинах з батьками дітей, чиє уявлення про себе спотворено емоційними переживаннями в сім'ї або конфліктами. Такі діти не можуть покладатися на дорослих як джерело безпеки, авторитету і любові. Соціальна роль школяра, що накладає на нього почуття відповідальності, обов'язку, обов'язки, може спровокувати появу страху «бути не тим». Дитина боїться не встигнути, спізнитися, зробити не те, бути засудженим і покараним. У молодшому шкільному віці страх «бути не тим» досягає максимального розвитку, оскільки діти намагаються оволодіти новими знаннями, серйозно ставляться до своїх навчальних обов'язків і переживають із приводу отриманих оцінок.

Першокласники, які з різних причин не можуть справлятися з навчальним навантаженням, згодом попадають у розряд невстигаючих, що, в свою чергу, приводить як до неврозів, так і до боязні школи [10,с.78].

Страх - один з провідних проявів при неврозах. Класичною моделлю невротичного страху є фобії. На відміну від невротичного, реальний страх виникає при конкретної зовнішньої небезпеки, будучи вираженням інстинкту самозбереження. На розвиток страхів у дітей впливає вік батьків. Середнє число страхів, особливо у дівчаток молодих батьків (до 30 років) достовірно більше, ніж у батьків від 30 і старше. Більш молоді батьки частіше вдаються до покарань і погрозами. Страх частіше зустрічається у дітей гіперопікаючою і егоцентричних батьків. Такі батьки часто не забезпечують необхідного тепла і любові у взаєминах з дітьми, вимагаючи в той же час беззаперечного підпорядкування, самовідданих проявів почуттів любові і визнання [6,с.42].

У старшому дошкільному віці формується інший різновид невротичного страху - страх бути "нічим", тобто не бути, не існувати. Джерело цього страху - страх смерті, поширений як у нормі, так і при неврозах. Дитина при неврозі страху боїться не стільки смерті як такої, скільки всього того, що може призвести до непоправного нещастю, біді, незворотних фізичним зміною. Забезпечення адекватної психологічного захисту, і тим самим зменшення кількості страху належить батькові. Мова йде не тільки про недостатню ролі батька в сім'ї, м'якості його характеру, а й про жорстоке поводження його з дітьми, постійно відчувають почуття страху перед загрозою фізичних розправ [27,с.229].

В основі страхів завжди лежать психічні потрясіння і травми у дітей, невміння дорослих впоратися з їх віковими проблемами, надмірна жорстокість у відносинах, конфлікти в сім'ї та тривожно-недовірливі риси характеру у батьків. У цих умовах як би загострюються вікові страхи, набуваючи хворобливий невротичний характер. Приборкування невротичних страхів можливе лише за умови зміни батьками своїх неадекватних установок, нормалізації стосунків у сім'ї, надання дітям більшої можливості для емоційного самовираження і прояву активності. У ряді випадків необхідна кваліфікована психотерапевтична допомога, якої батьки також повинні надавати посильну допомогу.

1.2 Класифікація страхів особистості

У сучасній психології існує безліч способів класифікації страхів певними ознаками. Згідно гіпотезі німецького психотерапевта Ф. Рімана, існує чотири основні форми страху, що визначають наше життя, які при надмірному їх розвитку дають чотири типи патологічного розвитку особи - шизоїдний, істеричний, депресивний і нав'язливий. Ці чотири види страху викликано, на його думку, базальними тенденціями, що визначають соціальне і психічне життя людини. Перша тенденція пов'язана з бажанням індивідуума відокремити себе від решти людської маси і реалізувати себе як окрему особу, що неминуче викликає страх ізоляції і самотності. Друга тенденція має на увазі самозречення і самовіддачу, злиття з навколишніми людьми. Як пише Ф. Ріман, «з цими поняттями пов'язані всі страхи, що полягають у боязні втратити власне «Я», які залежні від неминучої самовіддачі і небажання позбутися своєї одиничності та принести себе в жертву іншим, що є необхідним для пристосування до вимог більшості».

Третя тенденція психічного розвитку полягає в прагненні до незмінності і порядку. Ця тенденція, на думку Ф. Рімана, супроводжується страхами, що обумовлені «знанням про ірраціональність планування нашого існування, страхом перед ризиком всього нового, перед невизначеністю наших планів, перед вічною мінливістю нашого життя, яке ніколи не зупиняється і постійно змінює нас самих». Згідно четвертої тенденції, що рушить людьми, ми прагнемо до зміни існуючого порядку, до мінливості, розвитку, до відмови від пізнаного. За Ф. Ріманом, з цією мотивацією, яка дає нам можливість розвиватися і проникати в таємницю непізнанного, тісно пов'язаний страх перед необхідністю подолання порядку, правил і законів, інертності звичок, які утримують, сковують і обмежують наші можливості [24,с.311].

Відомий психіатр Б.Д. Карвасарський розрізняв вісім основних видів страху. До першого з них він відносив агорафобію, що проявляється в різних формах. До другої групи відносяться так звані соціофобії, пов'язані з суспільним життям. Вони включають эрейтофобію (страх почервоніти у присутності людей), страх публічних виступів, страх через неможливість зробити яку-небудь дію в присутності сторонніх. До третьої групи, за класифікацією Б.Д. Карвасарського, відносяться нозофобії - страхи захворіти яким-небудь захворюванням. Цей вид нав'язливого страху в тій чи іншій мірі завжди присутній в суспільстві, але особливо загострюється і приймає масовий характер під час епідемій. До четвертої групи нав'язливих страхів - страх смерті. До п'ятої -- різні сексуальні страхи, до шостої - страхи завдати шкоди собі або близьким, до сьомої -- «контрастні» фобії (наприклад, страх голосно вимовити нецензурні слова в суспільстві у вихованої людини або страх зробити щось непристойне. І, нарешті, восьма група страхів -- це фобофобії, або, іншими словами, страхи боятися чого-небудь, страхи про страхи [27,с.89].

Інші психіатри, наприклад Г. Седок і Б. Каплан, вважають за краще ділити страхи на конструктивні ? що представляють природний захисний механізм, який допомагає краще пристосуватися до екстремальної ситуації, і патологічні страхи. Останні є неадекватною за інтенсивністю або тривалістю відповіддю на певний стимул і часто приводять до ситуації психічної нездоров'я .

Професор Ю.В. Щербатих запропонував свою класифікацію страхів. Він розділяє всі страхи на три групи: біологічні, соціальні, екзистенціальні.

До першої групи відносяться страхи, безпосередньо пов'язані із загрозою життю людині, друга представляє побоювання за зміну свого соціального статусу, третя група страхів пов'язана з самою суттю людини, характерною для всіх людей. Виходячи з цього принципу, страх пожежі відноситься до першої категорії, страх публічних виступів -- до другої, а страх смерті -до третьої . Тим часом є і проміжні форми страху, що стоять на межі двох розділів. До них, наприклад, відноситься страх хвороб. З одного боку -- хвороба має біологічний характер (біль, пошкодження, страждання), але з іншої -- соціальну природу (виключення з нормальної діяльності, відрив від колективу, зниження доходів, звільнення з роботи, бідність і т. д.). Тому даний страх знаходиться на межі першої і другої групи страхів, страх глибини (при купанні) -- на межі першої і третьої групи, страх втрати близьких -- на межі другої і третьої групи і так далі. Насправді, в кожному страху в тій чи іншій мірі присутні всі три складові, але одна з них є домінуючою [25,с.158].

Людині властиво боятися небезпечних тварин, ситуацій і явищ природи. Страх, що виникає із цього приводу, носить генетичний або рефлекторний характер. У першому випадку реакція на небезпеку записана на генетичному рівні, в другому (заснована на власному негативному досвіді) -- записується на рівні нервових клітин. У обох випадках є сенс проконтролювати корисність подібних реакцій за допомогою розуму і логіки. Можливо, що дані реакції загубили своє корисне значення і лише заважають людині жити щасливо. Наприклад, має сенс з обережністю відноситися до змій, і безглуздо боятися павуків; можна цілком обґрунтовано побоюватися блискавок, але не грому, який не може заподіяти шкоди. Якщо подібні страхи заподіюють людині незручність, можна постаратися перебудувати свої рефлекси.[1,с.62]

Страхи, що виникають в ситуаціях, небезпечних для життя і здоров'я, носять охоронну функцію, і тому корисні. Страхи ж перед медичними маніпуляціями можуть завдати шкоди здоров'ю, оскільки перешкоджають людині вчасно встановити діагноз або провести лікування.

У цивілізованому суспільстві людина все рідше піддається фізичному болю і небезпеці насильницької смерті. Але і в нім є немало джерел страху. Проте, як свідчать численні соціологічні і психологічні дослідження, найбільш поширеним джерелом страхів і побоювань, є особливості соціальних відносин [5,с.62].

Соціальні страхи можуть витікати із страхів біологічних, але, завжди мають специфічний соціальний компонент, який в них виходить на перше місце, відтісняючи примітивніші чинники виживання. Конкретні форми прояву соціальних страхів залежать від особливостей історичної епохи і типу суспільства. Порівнюючи «біологічні страхи» і «соціальні страхи», слід зазначити, що специфіка останніх полягає, по-перше, в їх опосередкованому характері (коли об'єкти, що викликають страх не можуть безпосередньо самі по собі завдати шкоди людині), а, по-друге, в їх надзвичайній поширеності. Так всі люди, більшою чи меншою мірою, бояться хвороб і смерті, страшаться бідності і можливості виникнення війни.

Серед безлічі соціальних страхів можна виділити шість найголовніших різновидів, які створюють три пари страхів: страх успіхів і невдач, страх близьких соціальних контактів, страх оцінок.

Страх невдачі - соціальний страх пов'язаний з побоюванням зазнати невдачу на якомусь терені будь то кар'єра, бізнес, навчання або особисте життя. Як писав американський психотерапевт Д.Бернс, «думка про те, що додаток зусиль не приведе до результату, є достатньою для особи, щоб відмовитися навіть від спроб» [2,с.45]. Стійкий страх провалу може бути пов'язаний з різними чинниками, головними з яких являються: тенденція робити загальні висновки з одиничних фактів; оцінка по кінцевому результату, коли не враховуються індивідуальні особливості людини, а ярлик «успіху» або «поразки» наклеюється незалежно від витрачених зусиль. Різновидами соціального страху перед невдачами є: страх дістати відмову в проханні допомоги; страх бідності, із-за якого люди коплять гроші; страх не зуміти заплатити борги, який змушує людей упускають вигідні можливості.

Страх успіху властивий людям не цілком упевненим в собі, які примирилися зі своїм положенням і бояться, що у разі успіху їм доведеться брати на себе нову відповідальність, докладати додаткові зусилля і утримувати завойовані позиції. У його основі лежить відчуття невпевненості в своїх силах. Боязнь успіху може виникати і через думки що на людину будуть покладені великі надії, які вона не зможе виправдати [2,с.34].

Ф. Ріман вважає, що кожній людини характерні дві протилежні тенденції. Перша тенденція пов'язана з бажанням індивідуума відмежувати себе від решти людської маси і реалізувати себе як окрему особу, що у результаті неминуче викликає страх ізоляції і самоти. Друга тенденція має на увазі самозречення і самовіддачу, злиття з навколишніми людьми. Як пише Ф. Ріман, з цими поняттями пов'язані всі страхи, що полягають в боязні втрати власного «Я», які виникають при необхідності самовіддачі. Соціальний страх самоти особливо гостро випробовують люди, яким психологічно важко бути одним. Сюди ж відноситься страх втрати близької людини. Страх самоти може приймати різні форми: страху критикувати іншу людину, боязні конфліктів, страху прояву своїх відчуттів, страху перед розлученням і так далі [24,с.326]. страх феномен психологічний шкільний

Протилежною формою соціального страху самоти є побоювання дуже близько «впустити» в себе іншого. Деякі люди, що знаходяться під впливом імпульсів, направлених на посилення самостійності, випробовуватимуть страх перед відвертістю і самовіддачею. Життя таких людей пов'язане з підвищеним прагненням до самостійності, що приводить до їх ізоляції від тих, що оточують. Їх страх перед близькістю посилюватиметься при необхідності наблизитися до інших або при наближенні інших. Ф. Ріман називає таких осіб «шизоїдами» і пише, що для захисту від страху перед близькістю вони прагнуть досягти максимально можливої незалежності. Вони старанно ухиляються від емоційних контактів зі своїм оточенням, що приводить до посилення егоцентризму і все більшій. і більшій ізоляції. На думку Ф. Рімана, у таких людей унаслідок ізоляції і самоти може виникнути страх з'їхати з глузду, в якому відбивається переживання шизоїдом втрати своєї індивідуальності і його незахищеність на цьому світі.

Страх оцінок може приймати дві протилежні форми: боязнь негативних оцінок, та страх перед неувагою з боку інших людей. Одним з варіантів поведінки, зв'язаної із страхом перед оцінкою іншими людьми, є соромливість. У якійсь мірі соромливість можна віднести до попередніх страхів перед соціальними контактами, але для такої людини його оцінка з боку тих, що оточують грає найважливішу роль.

Як писав в своїй монографії головний експерт в цій області Ф. Зімбардо, «бути соромливим означає боятися людей, особливо тих, від яких з якоїсь причини виходить емоційна загроза: незнайомців із-за їх невідомості і невизначеності; керівництва, наділеного владою.». Він також звертає увагу на те, що причиною соромливості може бути сильний страх, випробуваний в дитинстві, страх, що примушує людину згодом уникати ініціативи в контактах з іншими людьми» [22,с.10].

Близькою до цього страху є боязнь засудження з боку тих, що оточують, де на перший план в свідомості виходить не кінцевий результат його діяльності, а реакція найближчого соціального оточення. В цьому випадку, на думку людини, спроба зробити щось нове, що опинилася помилковою, буде зустрінута із засудженням. Як відзначає Д. Бернс, ризик засудження здається настільки реальним, що невпевнена в собі людина приймає такий низький рівень домагань , який тільки можливий, гасло «Хто не грає, той не програє» стає таким, що веде.

Страх неуваги з боку інших людей характерний для демонстративних, істеричних осіб, які турбуються, якщо на них не звертають увагу. Їм неважливо, яким буде привід - головне, щоб про них говорили, на них дивилися, ними захоплювалися, або, принаймні - їх ненавиділи. Їх головний страх полягає в тому, щоб стати сірими і непомітними, залишитися без уваги публіки.

В сучасній психології існує багато класифікацій страхів, але спільним для них виявляється розуміння страху, як емоційного стану людини, що виявляє себе в ситуаціях порушення звичного життєвого ритуалу або втрати цінного об'єкту Страх тримає людину в постійній напрузі, породжує невпевненість в собі і не дозволяє особистості реалізуватися в повну силу. В період світової кризи і нестабільної економічної ситуації страхи людини загострюються. При цьому важливо розуміти, що події, які викликають страх можуть взагалі не відбутися, а коли і відбуваються - можуть не мати таких сумних наслідків як передбачалось.

Розділ 2. Вікові та психологічні особливості страхів у молодшому шкільному віці

У молодшому шкільному віці страх і боязнь, тривожність і побоювання можуть бути представлені в однаковій мірі. Ведучий страх цього віку - страх "бути не тим", страх не відповідності загальноприйнятим нормам поведінки, вимогам найближчого оточення, будь то школа, однолітки або сім'я. Конкретними формами цього страху є страхи зробити не те, неправильно, не так як слід. Страх невідповідності проростає з несформованого у дитини вміння оцінювати свої вчинки, з точки зору моральних приписів, яке лежить в основі формування почуття відповідальності.

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку -- навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція [18,с.65].

Шостий-сьомий роки життя дитини характеризуються назріванням протиріччя між зростаючими інтелектуальними можливостями і "дитячими" видами діяльності. Це протиріччя поширюється і на особистісну сферу. Дитина прагне стверджуватись у таких видах діяльності, які підлягають суспільній оцінці. У дитини з'являється сензитивність до морально-психологічних норм і правил поведінки, готовність до оволодіння засобами систематичного навчання. За словами Л. Виготського, в цей період відбувається перехід від навчання за власною програмою до навчання за програмою, заданою дорослими. Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку -- навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності - навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи. Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством.

Максимум страхів спостерігається в 5-8 років, при зменшенні інтенсивності зв'язків між страхами, але страх при цьому більш складно психологічно мотивований і несе в собі більший пізнавальний заряд. Як відомо, емоційний розвиток в основних рисах закінчується до 6 років, коли емоції вже відзначаються певною зрілістю і сталістю. Починаючи, з 5 років на перший план виходить інтелектуальний розвиток, в першу чергу мислення . Дитина більшою мірою, ніж раніше, починає розуміти, що може завдати їй шкоди, чого слід боятися, уникати. Отже, у цьому віці найбільш часто виявляються страхи, можна вже говорити не тільки про емоційну, але і про раціональну основу страхів як нової психічної структури особистості [1,с.98].

Бесіди з батьками дітей молодшого шкільного віку показали, що діти можуть боятися: вигаданих істот, лишатися самими удома,тварин, висоти, транспорту, лікарні, крові, уколів, фізичного та словесного покарання, темряви, незнайомих людей, страшних снів,школи ,вчителів, стуку у двері, заходити в річку.

Це той вік коли діти вже здатні усвідомлювати такі почуття як страх. Розуміння страху зявляється ще в старшому дошкільному віці. Дитина соціалізується, починає орієнтуватися на громадську думку і як наслідок цього - боїться осуду колективу, відчуває страх бути не прийнятою у гру, страх самотності. Новоутворенням молодшого шкільного віку є також переживання страху за іншу людину (близьких дорослих, друзів тощо).

Усвідомивши свій страх, дитина починає з ним боротися. І що гостріша ця боротьба, то сильніше почуття задоволення від перемоги над собою. Це, зрештою, зміцнює в дитини моральні основи. Отже, у соціальному розвитку людини страх є одним із засобів виховання [5,с.62].

Проте не варто перебільшувати виховну цінність цього почуття. Дехто з дорослих помилково вважає, що почуття страху сприяє формуванню в дитини слухняності, що страх - швидкоплинне переживання, яке не завдає дитині великої шкоди. Тому й сьогодні застосовуються як дисциплінарний метод фізичне й моральне покарання дитини. На це зауважимо: через часте переживання страхів у дитини може відбуватися емоційна адаптація - звикання, і як наслідок - зниження вразливості, байдужість до того, що раніше засмучувало й лякало. Тож робимо висновки - залякування згубне для психіки дитини.

Наявність у дитини будь-яких страхів - перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, що не може впоратися з власними емоціями та труднощами. Нервова система молодшого школяра ще слабка, самостійно йому важко подолати страхи. Тут має допомогти дорослий. І батьки дитини, і вчитель повинні знати, як поводитися в тій чи іншій ситуації, щоб, по-перше, не допускати виникнення страхів, по-друге, не поглибити їх та не розвинути нові [12,с.9].

На кількість страхів впливає склад сім'ї. У дівчаток і хлопчиків молодшого шкільного віку число страхів помітно вище в неповних сім'ях, що підкреслює особливу чутливість цього віку до розриву відносин між батьками. Саме, в 6-8 років діти найбільше прагнуть ідентифікувати себе з батьком тієї ж статі, тобто хлопчики хочуть бути у всьому схожими на найбільш авторитетного для них у ці роки батька, як представника чоловічої статі, а дівчатка - на свою матір, що надає їм упевненість у спілкуванні з однолітками своєї статі. Якщо у хлопчиків цього віку присутня відсутність батька, незахищеність і надмірна опіка, що заміщає ставлення матері ведуть до несамостійності, інфантильності і страхів, то у дівчаток наростання страхів залежить скоріше від позбавлення матір'ю уваги до дитини.

Молодший шкільний вік - це найбільш сприятливий (сенситивний) період для його формування. Тому, якщо воно активно формується, то ймовірність виникнення страху невідповідності в цьому віці знижується. Проте слід мати на увазі, що гіпертрофоване почуття відповідальності, коли поведінка дитини пов'язується безліччю правил, заборон, погроз і умовностей позбавляє дитину можливості діяти самостійно, ініціативно і рішуче. Аналогічні форми поведінки характерні і для дітей, у яких почуття відповідальності сформовано недостатньо, а тим більше, якщо воно відсутнє зовсім. Іншою причиною "шкільних страхів" дитини можуть бути його конфліктні відносини з вчителями, так само як і з однолітками, страх їх агресивної поведінки. Нерідко самі батьки провокують виникнення цього страху, коли у своєму прагненні мати дитину-відмінника, постійно "тиснуть йому на психіку" під час приготування їм уроків, або даючи настанови з приводу правильних відповідей в класі і т.п. [4,с.318].

Результати "школофобіі" вельми різноманітні: від психосоматичних симптомів у вигляді головного болю, кольок у шлунку, запаморочення і блювоти до негативних психологічних - поява почуття невпевненості у своїх силах, сумніви в своїх знаннях, звичка спиратися на сторонню допомогу при найменших труднощах.

Поряд зі "шкільними страхами" для цього віку типовий страх стихії: бурі, повені, урагану, землетрусу. Всі ці страхи, на думку А.І. Захарова, продукти так званого "магічного мислення" школяра, його схильності вірити в різного роду передбачення, забобони, "фатальний" збіг обставин. З одного боку, це прояв сугестивності, з іншого - йдуть з раннього дитинства страхів темряви, самотності і замкнутого простору, а з третього - егоцентричного мислення, розгорнуті логічні форми мислення. Ми вже знаємо, що егоцентризм мислення проявляється в його трансдуктивності, тобто невмінні молодшого школяра зв'язати між собою причинно-наслідковими зв'язками два випадкових і одночасних події [21,с.38].

Резюмуючи страхову симптоматику дітей у цьому віці, слід підкреслити, що вона є наслідком поєднання соціальних і інстинктивних страхів і, перш за все страхів невідповідності загальноприйнятим нормам на тлі несформованого почуття відповідальності, "магічного мислення" і вираженої в цьому віці навіюваності. Ближче до 7 і особливо до 8 років при великій кількості нерозв'язних і йдуть з більш раннього віку страхів можна вже говорити про розвиток тривожності як певному емоційному настрої з переважанням почуття неспокою і страху зробити щось не те, не так, спізнитися, не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам. Все це вказує на зростаючу соціальну детермінацію страхів, які висловлюються побоюванням бути не тим, кого люблять і поважають, тобто на їх соціально-психологічну обумовленість [22,с.10]. Тому страх бути не тим найчастіше зустрічається не тільки у емоційно чутливих дітей з розвиненим почуттям власної гідності, але саме у тих з них хто внутрішньо орієнтований на соціальні норми і прагне дотримуватися їх.

Розділ 3. Шляхи подолання та профілактика страхів

Усунення невротичних страхів вимагає терпіння і зацікавленості батьків. За страхи не можна сварити, карати, соромити, вимагати їх припинення. Участь батьків у вирішенні емоційних проблем дітей, контакт з ними, взаєморозуміння - необхідні умови подолання дитячих страхів. Страхи, що виникають в результаті психологічного зараження або навіювання, усуваються не тільки впливом на дитину, але і в результаті зміни неадекватно сформувалися відносин батьків. Особистісно обумовлені страхи можуть бути усунені і наданням допомоги безпосередньо дітям, у той час як ситуаційні страхи вимагають комбінованого підходу. У всіх випадках доцільно дивитися на страхи не стільки очима дорослих, скільки очима дітей. Розуміння почуттів і бажань дітей, їх внутрішнього світу, а також позитивний приклад батьків, самокритична визнання своїх недоліків та їх подолання, перебудова неправильних, неадекватних відносин з дитиною, гнучкість і безпосередність у вихованні, зменшення тривожності, зайвої опіки і надмірного контролю створюють необхідні передумови для успішного усунення страхів [8,с.12].

Не можна звинувачувати, а тим більше лаяти і карати дитину за те, що вона боїться, такий беззахисна і нещасна, оскільки в усьому вона залежить від батьків, які несуть персональну відповідальність за її самопочуття і здатність протистояти внутрішнім і зовнішнім загрозам [3.с.73]. Існують дві взаємовиключні точки зору щодо виникнення страхів. За однією з них, страхи - це сигнал до того, щоб ще більше оберігати нервову систему дитини, оберігати його від усіх небезпек і труднощів життя. Подібної точки зору нерідко дотримуються деякі лікарі-невропатологи і педагоги, що радять лікувально-охоронний режим разом з виключенням читання казок, перегляду мультфільмів і інших телепередач, відвідування нових місць. Такі поради батьки охоче сприймають як необхідність обмеження самостійності, посилення опіки і починають турбуватися з подвоєною енергією. Виходить, що дитина ще більше ізолюється від навколишнього світу, контактів з однолітками і виявляється в замкнутій сімейному середовищі, де продовження спілкування з тривожно-недовірливим дорослими тільки підсилює його схильність до страхів, побоювань і сумнівам. Протилежний погляд полягає в ігноруванні страхів як проявів слабкості, безвілля або неслухняності [4,с.149]. Страхи не помічають, дитині не співчувають, над ним іронізують, сміються, а то і карають за прояви боягузтва і малодушності. При такій бездушною або репресивної тактики батьків, діти бояться зізнатися не тільки у своїх побоюваннях і страхах, а й у переживаннях взагалі. Тоді зі страхами, як інтимними переживаннями, вихлюпуються і довіра, щирість, відкритість дітей у відносинах з батьками. Жорстокість і бездушність, культивовані в таких сім'ях, деформують характер дітей, "не страждають" в підлітковому, юнацькому і дорослому віці від надлишку людських почуттів і переживань.

Отже страх можна усунути і крайніми заходами. Але система тотальних запобігання і необґрунтованих покарань, штучна ізоляція дитини впадуть, як картковий будиночок, при зіткненні з життям у більш старшому віці, а закритість почуттів і подвійність в характері припаде до душі далеко не всім надалі. Найбільш адекватний варіант - ставлення до страхів без зайвого занепокоєння і фіксації, читання моралі, засудження і покарання. Якщо страх виражений слабо і проявляється часом, то краще відволікти дитину, зайняти цікавою діяльністю, пограти з нею в рухливі, емоційно насичені ігри, вийти на прогулянку, покататися з гірки, на санках, лижах, велосипеді. Тоді багато страхи розсіюються, як дим, якщо до того ж дитина відчуває підтримку, любов і визнання дорослих, їх стабільне і впевнене поведінку [16,с.286]. Таким чином, страхи дітей вимагають щоразу пильної уваги і серйозного вивчення з боку дорослих. Тоді можна вчасно вжити низку відповідних заходів і не допустити надмірного розростання страхів, переходу в підлітковому віці в більш-менш стійкі риси особистості, що підривають активність і впевненість в собі, що перешкоджають повноцінному спілкуванню і розкриття нових можливостей [10,с.94]. Предмети дитячого страху розпадаються на дві великі групи: діючі переважно на органи зовнішніх почуттів дитини, і переважно на дитячу уяву та розум. Здорові враження служать одним з найбільш значимих джерел дитячого страху. Іншім джерелом дитячого страху служать слухові враження і, насамперед, сильні шуми, начебто гуркоту грому, пострілів з гармати и рушниці, різного роду вибухів, дзенькоту у великий дзвін та інше.

Частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не грають з ними, їх рідко голублять, а натомість часто вдаються до повчання, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини. Найменша кількість страхів виявляється у дітей, які ростуть у родинах, де батьки спокійні і не оточують дитину надмірною опікою. У таких родинах панує оптимістичний, бадьорий настрій.

Наявність у дитини будь-яких страхів - перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, не може впоратися з власними емоціями та труднощами. Нервова система дошкільняти слабка, йому важко самостійно подолати страхи [17,с.328].

Є два варіанти поведінки зі страхами: перший - відступити перед ним, другий - побороти страх. Коли, відчувши страх, ми діємо за першим варіантом наш «багаж страхів» весь час поповнюється, що свого часу знижує самооцінку, яка безпосередньо впливає на впевненість у собі і заважає роботі і життю в цілому. Застосовуючи другий принцип ми відкидаємо ті страхи, які заважають досягненню нашої мети вбік і досягаємо успіху. У цьому випадку людина отримує набагато більше задоволення від виконаної роботи та гордості за себе, ніж було витрачено сил на подолання певного страху.

Головне правильно зрозуміти проблему. Вона полягає в тому, що більшість людей, коли вони стикаються зі страхом, просто тікають або намагаються уникати ситуацій, яких вони бояться. Наче страуси, вони ховають свої голови в пісок і наївно вважають, що якщо вони втечуть чи сховаються, то страх зникне сам по собі. Але це не так!

Страх завжди знаходиться всередині нас. Якщо ти зможеш глянути страху прямо у вічі, то це означає, що ти маєш ресурси та сили, щоб керувати будь-якою ситуацією. Ти збагачуєшся знаннями, починаючи краще розуміти себе [15,с.28].

Подивися страху у вічі, і ти зрозумієш, що причина страху - невігластво і не віра у самого себе та власні сили. Ти можеш почати долати свій страх знищуючи ці недоліки. Так як ти будуєш нову базу, починаєш пізнавати та розуміти причину своїх страхів, вони почнуть зникати, оскільки не зможуть більше паралізувати твою свідомість.

Одна зі складових частин страху - це невідомість. Уявіть собі, що станеться, якщо ви зробите дію всупереч почуття страху. Ви повинні бути достатньо поінформовані про те, якими можуть бути наслідки ваших дій. Якщо і в цьому випадку страх не залишає вас, подумайте ще раз, чи варто продовжувати. Можливо, у цьому випадку ваш страх працює на вас, здійснюючи захисну функцію і оберігаючи.

Пам'ятайте, що страх підживлюється вашим бездіяльністю і негативними думками, тому не давайте йому шансу. Усвідомте мета, до якої вам необхідно прийти, і прийміть рішення діяти в її напрямку. Подумайте про те, які кроки вам необхідно зробити для досягнення своєї мети. Уявіть і відчуйте себе вже отримали бажане і наповніть цей образ позитивними думками та емоціями. Це додасть вам впевненості та рішучості в діях, і страх поступово відступить.

Якщо ви знаєте, чого боїтеся, значить, ви можете підготуватися до того, щоб подолати це відчуття. Для початку вам необхідно ретельно проаналізувати свій страх. Для цього дайте собі відповідь на питання: "Чому і чого я боюся? Чи варто мені цього боятися? Що буде у випадку, якщо я виконаю це дію і якщо ні?". Задайте собі й інші питання, які вважаєте потрібними.

Після того, як ви ретельно проаналізували свій страх, знайдіть час і місце, щоб, влаштувавшись зручніше, в спокійній обстановці ви могли уявити, як виконуєте те, що викликає у вас почуття страху. Зробивши це дію один або кілька разів, ви налаштували себе на рівні підсвідомості на виконання цієї дії в реальності, це значно прискорить вашу перемогу над страхом, тому що ви вже заклали програму своїх дій.

Ще одна можливість впоратися зі страхом - це тренування власної сміливості. Часто ми боїмося, що нам відмовлять у проханні або не стануть слухати. У цьому випадку проблемою явно стає наш страх, а не те, що нас лякає. Адже, виявивши сміливість і рішучість, ви отримаєте відповідь, вам багато чого стане ясно, і ви зможете рухатися далі, виходячи з отриманих знань [11,с.27].

Люди часом так сильно бояться, що результат буде не таким, як їм би хотілося, і перестають діяти, щоб таких ситуацій не виникало зовсім. Але в цьому випадку можливе тільки одне - життя завмирає на місці, і з неї йде радість. Тому тренуйте вашу сміливість, долаючи спочатку невеликі страхи. Ідіть назустріч тому, чого ви боїтеся.

Якщо у вас виникають складнощі у виступах перед публікою, тренуйтеся, виступаючи перед людьми, яких ви добре знаєте. Потім підніміть аудиторію ще на кілька чоловік. Тренуйтеся до тих пір, поки не відчуєте впевненість у своїх діях і чіткість. Так ви навчитеся виступати перед будь-якою аудиторією.

Якщо в силу свого характеру вам складно спілкуватися з людьми, попрактикуйтесь розмовляти з ними. Для початку тренуйтеся вдома, перед дзеркалом. Це допоможе вам оцінити себе зі сторони, виробити найбільш приємну для вас манеру говорити. Виробляйте звичку висловлювати свою думку у великих компаніях. Заводьте нейтральний розмову з людьми, наприклад, стоячи в черзі або зі своїми сусідами. Таким чином, ви крок за кроком подолаєте свій самий сильний страх, починаючи з малого.[26,с.157]

На додаток до різних способів подолання страху також важлива ваша душевний стан. Необхідно навчитися довіряти себе, людей і подій, які з вами відбуваються, навчитися відкриватися і йти їм назустріч. Чи не потягнути за думки-страхи, відпускайте їх. Пам'ятайте про те, що негативні думки зміцнюють ваш страх, а позитивні дарують впевненість у своїх силах. Вчіться звертати увагу на позитивні сторони. Ставтеся до подій у вашому житті, як до уроків на шляху до мети. Візьміть на себе відповідальність за ваше життя, і тоді ви впораєтеся з будь-яким страхом.

Висновок

Відповідно до проаналізованої наукової літератури з проблеми дослідження та поставлених у роботі завдань ми прийшли до наступних висновків.

Згідно першого завдання, ми визначили, що страх є найбільш небезпечною емоцією. Проблема страхів у дітей молодшого шкільного віку дуже актуальна в наш час і становить великий інтерес для психологічної науки, а її експериментальна розробка набуває все більшого значення у сучасній практичній діяльності фахівців.

У сучасних тлумаченнях феномена, страх визначають як негативну емоцію, нестійкий стан, почуття, афективно - загострений стан, негативне емоційне переживання. Інтенсивне переживання страху запам'ятовується на довго. Страх складається з певних та специфічних фізіологічних змін, експресивної поведінки та специфічного хвилювання, виникаючого через очікування загрози або небезпеки. У дітей молодшого шкільного віку, відчуття загрози чи небезпеки пов'язано з фізичним дискомфортом, з неблагополуччям фізичного «Я».

Аналіз літератури дослідження проблеми страхів, зокрема шкільних страхів у молодших школярів, зумовив необхідність визначення поняття «шкільні страхи». Шкільні страхи, як негативні емоційні стани дитини, що виникають у школі або у зв'язку із згадуванням про школу, які пов'язані із відображенням у свідомості конкретної загрози емоційному благополуччю, а, крім того, мають прояв у очікуванні й передбаченні дитиною невдачі при здійсненні конкретної дії, що має бути виконана на уроці або у позаурочній ситуації. Загалом, теоретичний аналіз проблеми дозволяє визначити, що страхи у випадку нормального розвитку є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і, у цілому, мають як негативну, так і позитивну адаптивну функцію і зміст. Що ж до самого поняття страху, то над ним працювали і його розробляли багато вчених і воно має різні визначення [8,с.27].