Гендерна соціалізація дитини починається від народження, коли дорослі, визначивши стать малюка, починають навчати його гендерній ролі хлопчика чи дівчинки. Гендерна роль - один з видів соціальних ролей, набір очікуваних зразків поведінки для чоловіків і жінок. Гендерну роль розуміють як виконання певних соціальних розпоряджень - тобто поводження у мові, одязі, манерах, жестах відповідної статі. Отже, бути чоловіком або жінкою - це не просто бути людиною з жіночою або чоловічою анатомією чи фізіологією; тільки цього недостатньо. Необхідно, щоб людина сама відчувала себе представником чоловічої або жіночої статі та, крім того, щоб це відчуття було в гармонії з певними соціокультурними експектаціями відносно прийнятих у суспільстві зразків поведінки, чоловічого й жіночого зовнішнього вигляду, яке воно приписує індивідам.

Гендерна соціалізація має низку особливостей і специфічних труднощів. Від народження дитина потрапляє в соціальне оточення, яке задає стереотипи гендерно-рольової поведінки. На природні диференціально-психологічні різниці між статями накладаються моделі жіночих і чоловічих ролей, наявні у суспільній свідомості, які часом не мають нічого спільного із справжніми психофізіологічними статевими відмінностями. Ці суспільні моделі існують не просто як система поглядів на норми гендерно-рольової поведінки - вони діють як соціальні очікування, відіграють активну роль у формуванні соціальної поведінки людини. Суспільство здійснює певний тиск на свідомість людини, використовує певні санкції, якщо реальна поведінки не збігається з нормативами. Невідповідність суспільним нормам, що висуваються до гендерних ролей створює численні суперечності між гендерними ролями людини, соціальними очікуваннями до стандартів гендерних ролей та її гендерною ідентичністю, що є усвідомленням індивідом себе як представника даної статі,, усвідомлення своєї приналежності до певної статі у соціальному контексті.

Серед агентів гендерної соціалізації виділяють наступні: сімейні чинники, освітні установи, позасімейні чинники, до яких відносять літературу, засоби масової інформації (ЗМІ), іграшки та однолітків. Ці агенти гендерної соціалізації потребують більш змістовного аналізу. На першому місці знаходиться сім'я, стиль сімейного виховання, система батьківських впливів на дитину. На гендерну самореалізацію і гендерний розвиток істотно впливають власні гендерні стереотипи та цінності батьків, їхні життєві сценарії, характер стосунків у подружжі та між батьками й дітьми.

Для гендерного розвитку також велике значення має система громадського виховання, передусім - школа. В залежності від того, які цінності прищеплюють в школі молодому поколінню, формуються ті чи інші гендерні ролі, моделі гендерної поведінки. І. Клецина вказує на те, що освіта - найважливіший інститут соціалізації взагалі та гендерної соціалізації зокрема. Освітні заклади разом з іншими агентами гендерної соціалізації визначають можливості особистісного, громадського та професійного вибору дитини. Сама організація освіти, як і пануючі тут гендерні ролі, вбудовують в нас модель "нормального життя" та диктують нам жіночі та чоловічі статусні позиції [17]. Згодом у дітей виявляються різні форми поведінки по відношенню одне до одного. М. Бреслав [17] вказує, що офіційна педагогічна установа сама по собі непослідовна: з одного боку вона декларує паритетність у взаємовідносинах, з іншого - вимагає від однієї статі визнання своєрідного пріоритету іншої. Прикладом є ситуації. коли вчителі вимагають від хлопчиків певної поведінки щодо дівчат. Все це в свою чергу, призводить до протиріччя із суб'єктивною дійсністю дітей, що включені в учбовий процес, а також формує певні гендерні установки, що зводяться до ідентичності.

В числі позасімейних агентів гендерно-рольової соціалізації перш за все виділяють ЗМІ та дитячу літературу. Багато експериментів показують, що читання книг, в змісті яких підсліджується статева стереотипізація, призводить до збільшення частини статево-типічної поведінки в дитячих іграх [2]. Щодо телебачення, то Ш.М. Берн [18] приписує йому унікальну можливість змінювати фундаментальні уявлення про природу соціальної реальності. Дослідження показали, що ЗМІ дуже важливі в гендерній соціалізації, а аналіз інформації, що поступає до нас по телевізійним каналам продемонстрував, що телебачення створює традиційні, образи чоловіків та жінок.

Дуже важливим агентом статевої соціалізації є однолітки, як своєї, так і протилежної статі. На думку І. Кона [19], однолітки також є головними посередниками в пристосуванні дитини до прийнятої в суспільстві, але прихованої від дітей, системи сексуального символізму. Відсутність спілкування з однолітками, особливо у передпідлітковий та підлітковий період, може суттєво призупинити психосексуальний розвиток дитини, залишивши її непідготованою до складних переживань пубертату, коли проблема статевої ідентичності здіймається знову і з особливою силою, знову ж таки в результаті спільної дії біологічних і соціальних факторів.

Проблеми та суперечності гендерного розвитку й гендерної соціалізації є причиною багатьох гендерних дисгармоній. Суперечності проявляються як різноманітні гендерно-рольові конфлікти особистості. Гендерно-рольовий конфлікт найчастіше відбувається як суперечність між суспільними стереотипами гендерної ролі і реальними потребами людини. Окрім гендерно-рольового конфлікту, який так чи інакше наявний в усіх інших формах гендерно-рольових дисгармоній, є багато психологічних проблем, пов'язаних з труднощами та порушеннями гендерного розвитку людини.

Серед різних видів гендерно-рольових дисгармоній слід назвати гендерно-рольовий інфантилізм та гендерно-рольову недостатність.

Гендерно-рольовий інфантилізм - це невідповідність гендерної ролі віковій стадії гендерного розвитку, заміна або компенсація одних ролей іншими, що відповідають більш ранньому періоду життя.

Гендерно-рольова недостатність проявляється в двох формах - гендерно-рольовий дефіцит та атрофія гендерної ролі.

Гендерно-рольовий дефіцит - це затримка гендерно-рольового розвитку, блокування важливих потреб у рольовому розвитку, внаслідок чого гендерна роль не формується або формується лише частково.

Атрофія гендерної ролі - це втрата функціональних особливостей ролі, скорочення сфер застосування в результаті обмеження рольової поведінки тощо [28].

Гендерно-рольові ідентичність та поведінка особистості може виходити за межі статистичних, суспільних, а часом і клінічних норм. Можна говорити про такі порушення в сфері статевих і гендерних ролей, як статеві девіації чи статеві дисгармонії.

Статеві девіації - відхилення від загальноприйнятих норм статевої поведінки. Їх можна проілюструвати прикладами так званої інверсії статевих і гендерних ролей, тобто зміною компонентів чоловічих та жіночих ролей на протилежні, заміною одних іншими - повною (транссексуалізм) і частковою (гомосексуалізм і трансвестизм).

Значимість агентів соціалізації на всіх етапах життєвого шляху дуже велика. безпосередньо вони і утворюють середовище, з яким індивід себе ідентифікує і існування якого він підтримує.

Основні механізми соціалізації - способи свідомого та несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду. Аналіз наукової літератури виявляє, що вчені виділяють такі механізми гендерної соціалізації: процес ідентифікації (психоаналітична теорія); соціальні підкріплення (теорія соціального навчання й статевої типізації); усвідомлення гендерної ролі (теорія когнітивного розвитку); соціальні очікування (нова психологія статі); гендерні схеми (теорія гендерної схеми). Цим проблемам присвячено роботи І. Клециної, І. Кона, В. Кравця, Т. Рєпіної, Ш. Берн, С. Бем та ін.

Суть механізму гендерної ідентифікації полягає у орієнтації на ідеал статеворольової поведінки, яка відповідає її системі уявлень про найбільш позитивні риси конкретного представника даної статі (найчастіше батька чи матері). Механізм ідентифікації дитини з батьками пов'язаний з біологічними складовими людини і міститься в основі традиційної психоаналітичної концепції. Формування особистості дитини визначають тип, склад, структура сім'ї, порядок народження дітей, професійні ролі батьків, характер подружніх та батьківсько-дитячих взаємовідносин. Найбільш важливі агенти гендерної соціалізації у сім'ї - особистісні і гендерні характеристики батьків, їх ідентичність і рольові моделі, стать народженої дитини, уявлення батьків про те, якою повинна бути дитини даної статі.

На теорії соціального навчання в контексті вивчення гендерної соціалізації спирається теорія статевої типізації. Основу теорій соціального навчання складають такі механізми як навчання, позитивне та негативне підкріплення, моделі батьківської поведінки. Представники цих теорій доводять, що гендерна поведінка залежить від батьківських моделей, яким дитина намагається слідувати, і від підкріплень, які батьки надають своїй дитині за відповідну поведінку (позитивну - що відповідає статі, тобто: дівчатам за фемінінну поведінку, хлопчикам - за маскулінну; а негативну - за протилежну, що не відповідає статі) [12-13].

І. Кон зазначає, що теорії статевої типізації докоряють через її механічність, оскільки "дитина виступає в ній скоріше як об'єкт, ніж як суб'єкт соціалізації" [13].

Зацікавлює висновок Т. Рєпіної щодо диференціації статевих ролей [12], що вважається головним принципом навчання статеворольової поведінки. Таким чином, теорія соціального навчання розміщує "джерело статевої типізації у диференційовану за статтю сферу соціалізації", діти стають типізованими за статтю через те, що "стать є основою для диференціальної соціалізації в культурі " [1].

Шон Берн вважає основними механізмами у відтворенні "диференціальної соціалізації" диференціальне підсилення, яке він визначає як процес соціалізації, "у ході якого прийнятна для цього суспільства поведінка заохочується, неприйнятна карається соціальним несхваленням", та диференціальне моделювання, що є процесом соціалізації, "у ході якого людина обирає рольові моделі у відповідній їй з точки зору загальноприйнятих норм групі й починає наслідувати їх поведінку" [22].

Ці механізми лише акцентують різні моменти формування гендерної ідентифікації і поодинці не можуть пояснити гендерну соціалізацію [12-13].

Представники нової психології статі основним механізмом гендерної соціалізації вважають соціальні очікування суспільства, які впливають на гендерну ідентичність, та визначають головними детермінантами її формування соціальні, а не біологічні чинники. Виникненню "нової психології статі" сприяли дослідження Е. Маккобі та К. Джеклін, Дж. Мані та А. Ерхарда, С. Бем. Прихильників цієї теорії велику роль в процесі гендерної соціалізації відводять культурним чинникам, таким як: соціальні очікування та соціальні норми поведінки жінок і чоловіків у певному суспільстві. Але вони не враховують активність самого індивіда, його цілі та нахили, особистісні мотиви, тому що "прийняття індивідом соціальних цінностей - процес активний: індивід може варіювати ролі, відхиляючись від стандарту" [12].

Наступним механізмом засвоєння гендерної ролі в процесі гендерної соціалізації є гендерні схеми, що покладені в основу теорії гендерної схеми. Сутність цієї теорії полягає в тому, що "статева типізація виникає значною мірою з процесу гендерної схематизації, з узагальненої здатності частини дітей кодувати та організовувати інформацію - включаючи інформацію про себе - у відповідності з культурними визначеннями жіночого та чоловічого", наполягаючи на тому, що процес гендерної схематизації базується на соціальній практиці диференціювання за статтю [1].

1.3 Проблема формування гендерної ідентичності в підлітковому віці