Творча уява

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

уява психічний мислення пам'ять

Вступ

1. Теоретично-методологічні основи дослідження творчої уяви

1.1 Поняття уяви та творчої уяви людини

1.2 Показники уяви людини. Конкретизація предмету

2. Емпіричне дослідження

2.1 Процедура дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

Висновки

Література



Вступ

Актуальність дослідження даної теми можна пояснити тим, що взаємодіючи з об'єктивним світом, людина не лише сприймає, запам'ятовує, осмислює цей світ, а й створює образи того, з чим вона безпосередньо не зустрічається. Ці образи можуть відображати події, факти, явища, свідком яких вона не була. Нерідко в житті їй доводиться створювати образи таких об'єктів, яких не існує в дійсності, над створюванням яких вона працює. Цей процес називають уявою або фантазією. Він значно розширює і поглиблює пізнання світу. Отже, поряд із сприйманням, пам'яттю і мисленням уява є одним з важливих пізнавальних процесів людини. Над її вивченням працювали такі відомі дослідники, як Ердман, Гензелінг, Сегал, Т. Рібо, Ю. Ліндварський, Б. Зальцман, В. Романець, А. Петровський та ін.

Уява виникла і розвинулася в процесі праці людей. В ній чітко виявляється специфічно людський характер діяльності: не уявивши результату праці, не можна розпочинати роботу. Найтісніші зв'язки існують між уявою і мисленням. Як і мислення, вона мотивується потребами особистості. Реальному задоволенню потреби часто передує живе яскраве уявлення ситуації, при якій ця потреба може бути задоволена. Отже, в конкретно-образній формі уява забезпечує особистості можливість випереджуючого відображення дійсності. Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень). Творча самореалізація в широкому смислі становить основну якість, невід'ємну характеристику психічно здорової людини. Під творчістю розуміється передусім процес створення нового, корисного продукту.

Мета: Визначити розвиток творчої уяви у студентів.

Задачі:

1. Проаналізувати психологічну літературу за обраною темою.

2. Провести методику яка допомагає дослідженню творчої уяви.

3. Провести аналіз результатів дослідження.

Об'єкт: Пізнавальна сфера.

Предмет: Творча уява у студентів.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, емпіричні: тестування (“Методика дослідження творчої уяви ”) методи: математично-теоретичної обробки: кількісні, якісні.



1. Теоретично методологічні основи дослідження уяви

1.1 Поняття уяви в психології

Уява - психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин, шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Уява на дає можливість людині виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори.[10]

Цей процес надзвичайно складний, і про це свідчить той факт, що й досі немає його задовільного визначення. Так, Ердман під уявою або фантазією розумів процес створення образів та сприйнятих предметів. Проте застосоване ним тлумачення понять "предмет" і "зображення" не дозволяє підвести до нього відношення речей та їх розуміння, що є важливим для уяви.

Досить довго - до середини XX ст. - науковці не могли наблизитись до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію - і це було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам'яті та уявлення. Якщо уявляти уяву як процес, побудований на асоціативному зв'язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів - згідно з законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді усе нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого; але залишаться незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.[17]

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява - від пам'яті. Асоціація - це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв'язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці». Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду.

Бісоціативний акт лежить в основі не тільки уяви, але й гумору, де також дуже важливим є момент раптової, неочікуваної демонстрації добре знайомої ситуації в новому світлі. Факт «старіння» реприз та анекдотів свідчить про те, що саме миттєва (бісоціативна) зустріч ідей та образів, які раніше ніколи не траплялися разом, призводить до почуття смішного. Потім, коли зв'язок цих ідей стає звичним (тобто утворюється єдина асоціативна матриця) повторення колись кумедної ситуації стає нудним. Те, що можна сказати про повторення смішного, слід поширити і на всяке дублювання оригінального взагалі. [2]

Сегал під фантазією розумів наявність будь-якої ситуації у формі уявлень. Не важко помітити, що вказане має місце і в процесі пригадування.

Творча уява -- необхідний компонент розумової діяльності на всіх етапах наукової творчості.

В сучасній психології найбільш розповсюдженими є описові визначення. Найчастіше уявою називають процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає. Або: уява - це необхідний елемент творчої діяльності людини, що виражається в побудові образів продуктів праці, а також забезпечує створення програм поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Перше з визначень є чіткішим та лаконічнішим.[4]

У зарубіжній психології існує декілька точок зору на уяву та її сторони. Концепція одних /ідеалістів/ зводиться до того, що стверджується повна спонтанність уяви, незалежність від дійсності. Такий погляд є принципово не вірним. Насправді уява людини детермінована об'єктивною дійсністю і спрямована на її відображення.[3]

Представники асоціативної психології В.Вундт, Т.Рібо та інші намагалися звести фантазію до інших психічних процесів або їх комбінації. При цьому вона втрачала свою самостійність, і в одних випадках її розглядали як комбінацію розуміння і волі, а в інших як комбінацію сприймання, пам'яті та інтелекту.

Уява виникла і розвинулася в процесі праці людей. В ній чітко виявляється специфічно людський характер діяльності: не уявивши результату праці, не можна розпочинати роботу. Чи обробляла первісна людина камінь для наконечника стріли, чи виламувала палицю для лука - у неї був образ того, що отримається в процесі праці, що буде в недалекому майбутньому. Отже, створюючи психічну модель проміжних і кінцевих результатів, уява орієнтує людину в процесі діяльності. [10]

Дослідженням проблеми уяви займались такі видатні психологи, як. Р.Арнхейм, Д.В. Богоявленська, М. Вертгеймер, Л.С. Виготський, А.К. Дусавицький, З.Н. Новлянська, Т. Рібо, С.Л. Рубінштейн, З. Фрейд та інші. Аналіз робіт цих авторів свідчить, що вище згадані автори не ставили собі за мету дослідити, яке місце займає творча уява в процесі мислення людини і яка її роль в сприйманні нової інформації. В психолого-педагогічних дослідженнях не визначено, які фактори найбільш сильно впливають на розвиток уяви, в яких умовах люди використовують її найпродуктивніше.

На рівні уяви оперування образами виступає як діяльність самостійна,

розгорнута, складна за структурою та умовами реалізації. Уява використовує різнотипні образи. Створення нового максимально віддаляється від вихідної основи, в цей час здійснюється перекодування інформації. Ступінь новини при цьому виявляється ознакою якою образи сприймання пам'яті, мислення відрізняються від образу уяви.

Узагальнюючі вищенаведені теоретичні відомості вважаються:

1. Уява є важливим психологічним механізмом творчої діяльності людини і виконує свої продуктивні функції найбільш успішно у відповідно організованій ситуації.

2. Цілеспрямоване використання образотворчої діяльності в єдності з груповим навчанням є фактором, який визначає розвиток уяви, в спільності її репродуктивних та творчих функцій.

3. Формування уяви пов'язане з емоційно-особистісними характеристиками людини, такими як самостійність, емоційна стабільність, урівноваженість.

Серед існуючих у зарубіжній психології підходів до розвитку уяви можна виділити таку групу, в якій провідне місце посідає проблема детермінації уяви: в дослідженнях М.Вульфа, Ж.Піаже, З.Фрейда розвиток уяви пов'язується з визріванням інтелектуальних і особистісних структур. На думку вчених (Бен А., Рібо Т., Селлі Дж.), розвиток уяви залежить від накопичення власного досвіду.[6]

Види уяви. «Техніки» уяви

За характером продуктивності виділяють:

* відтворюючу уяву - продукти якої вже були відомі раніше;

* творчу уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

* пасивну уяву - яка виявляється у хворобливих фантазмах, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

* активну уяву - яка відбувається в рамках творчої діяльності, підкореній певній меті.

За характером образів знаходять:

* конкретну уяву - в ній уявляються певні предметні речі і т. ін.

* абстрактну уяву - вона оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виділяють:

* сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

* творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

Саме за цим поділом уяви в шахістів відрізняють «позиційну» і «комбінаційну» гру.

За якісними особливостями, обумовленими конкретними сферами застосування, Т. А. Рібо наводить такі типи уяви:

* пластична - вона застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, відповідні дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;

* розпливчата - вона застосовує емоційні образи, які не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);

* містична - вона застосовує символи; містицизм перетворює природні образи в символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;

* наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки будуються, вона виступає в якості наукової міфології; у науках, що склались, вона оживлює логічні схеми);

* уява в практичному житті й механіці - її образи за необхідності втілюються у речову форму;

* уява у сфері торгівлі - тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви присвячений здогадкам;

* уява у сфері утопії - тут образи уяви відбивають етичні та соціальні стосунки. [22]

Перетворення дійсності в уяві відбувається за допомогою засобів; які називаються «техніками» уяви. До них належать:

Комбінування, сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації. Це найбільш проста техніка уяви, саме її мали на увазі дослідники минулої доби, коли вважали механізмом уяви асоціацію.

Аглютинація, варіант комбінування, в якому сполученню підлягає не випадковий набір рис; відбувається цілеспрямований їх підбір згідно певного задуму, концепції.

Акцентування, підкреслювання певних рис явища, яке перетворює його загальний вид. Воно повинно виділяти характерне, суттєве, істотне.

Гіпербола та літота - зміни величин, кількісне зростання та зменшення - є особливими варіантами акцентування (акцентується дуже велике, або дуже мале по відношенню до дійсності). Коли в уяві одразу відбувається збільшення одних сторін і зменшення інших, йде мова про поляризацію.

Ідеалізація, побудова вільних від усього дріб'язкового ідеалізованих образів, які інколи викликають ілюзію виключності та досконалості певного явища. У прагненні до ідеалу полягає головна суть мрії.

Типізація, специфічне узагальнення. Через конкретне в образі, який виступає типом, виділяється загальнозначуще.

Алегорізація, створення алегорії - використання образу в переносному значенні. Образ виступає лише умовно обраним знаком якогось явища дійсності.

Метафоризація, побудова метафор. Метафора є більш глибоким уявним відображенням явища, ніж алегорія, оскільки між метафоричним образом та його значенням існує певна подібність, аналогія.

Символізація, використання символів, є найбільш глибокою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви. Розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сновидіння та ін.). Символ відрізняється від знаку тим, що він є не умовно обраним для позначення, а глибинно, сутнісно єдиним із тим, що він позначує. На відміну від поняття символ має необмежений об'єм значення. Вираженню через символи підлягає тільки загальнолюдське, належне до самого способу існування людини. [4]

У техніці уяви завжди створюється складна динамічна єдність свідомого і несвідомого.

Уява, як і сприймання, пам'ять, мислення - пізнавальний процес. Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов'язана з процесами пам'яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам'яті.

Уява тісно пов'язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання, вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Щоб зрозуміти момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя персонажів, їх стан і почуття.

Найтісніші зв'язки існують між уявою і мисленням. Як і мислення, вона мотивується потребами особистості. Реальному задоволенню потреби часто передує живе яскраве уявлення ситуації, при якій ця потреба може бути задоволена. Отже, в конкретно-образній формі уява забезпечує особистості можливість випереджуючого відображення дійсності. Зустрічаючись з невідомим, людина починає аналізувати, синтезувати, порівнювати те, що вона сприймає, з минулим досвідом, і на цій основі намагається проникнути в суть відповідних явищ. В цьому їй допомагає не лише мислення, а й уява, яка проявляється у відтворенні цілісного образу з доповненими недостатніми елементами.[11]

Як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації. Якщо проблемна ситуація повністю визначена і в процесі усвідомлення перетворюється в означену задачу, то хід її розв'язання підпорядкований переважно законам мислення. Якщо ж проблемна ситуація є недостатньо визначеною, то вихідні дані важко піддаються точному аналізу. В цьому випадку на допомогу приходить уява. Чим точніше описана ситуація, тим менше простору для фантазії. Таким чином, цінність уяви в тому, що вона, доповнюючи ситуацію, дозволяє прийняти рішення і знайти вихід з положення навіть при відсутності належної повноти знань для мислення. Але у цьому криється слабість такого розв'язання. Намічені шляхи є часто недостатньо чіткими та строгими. Отже, однією з причин виникнення уяви у людини є необхідність існувати і діяти в середовищі з неповною інформацією.[19]

Уява є своєрідною формою відображення, пізнання об'єктивної дійсності. Вона поглиблює пізнання людини, допомагає встановлювати нові властивості об'єктів і зв'язки між ними. Тому уява є особливо цінною в науковій та художній творчості.

В основному уява людини характеризується активністю. Однак бувають випадки, коли вона використовується не лише як умова творчої діяльності особистості, спрямованої на перетворення дійсності, а й як заміна діяльності. У таких умовах фантазія створює образи, які не втілюються в життя, розробляє програми поведінки. які не можуть бути здійсненими. Це буває тоді, коли людина в силу певних умов намагається ухилитися від необхідності діяти. Типовим прикладом можуть бути мрії Манілова, описані М.В.Гоголем. Така форма уяви називається пасивною. Пасивна уява буває мимовільною та довільною.

Уява має мимовільний характер тоді, коли створення нових образів не скеровується спеціальною метою уявити певні події, предмети чи явища. Вона детермінована діяльністю, спрямованою на досягнення інших цілей. За таких умов створення образів обумовлюється змістом розповіді, тексту та ін. В основі мимовільної уяви можуть лежати слабо усвідомлювані людиною потяги, потреби, установки. Свідоме втручання людини в цей процес відсутнє. У чистому вигляді така форма уяви виникає при послабленні діяльності свідомості: у дрімотному стані, у сновидіннях, при патологічних розладах свідомості /галюцинації та ін./.

Уява стає довільною, коли діяльність людини скеровується спеціальною метою створити певний образ. Так, учитель, пояснюючи учням новий матеріал, іноді ставить перед ними завдання уявити певну подію, літературного героя, комбінацію геометричних фігур тощо. Довільне створення образів різних об'єктів широко розповсюджене в творчій діяльності людини: конструктор ставить перед собою мету уявити образ майбутньої машини, письменник - образ майбутнього героя, композитор - майбутню мелодію.[25]

Фізіологічне підґрунтя уяви.

Як і всі інші психічні процеси, уява -- це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об'єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків, структура яких була детермінована характером об'єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її продукті поєднуються риси відомих об'єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.[10]

Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного мозку, а й у підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, пошкодження якої спричинює порушення регулятивної функції психіки, пов'язаної з програмуванням поведінки людини. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану та програми дій, що має важливе значення при створенні образів нових об'єктів.

Створюючи образи об'єктів, які виявляються безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Ще у стародавні часи було помічено, що у деяких людей, переважно тих, які страждають на істерію, після роздумів про муки, що їх згідно з євангельськими текстами зазнав Христос, з'являлися знаки розп'яття на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі відбитки називаються стігмами (від грецьк. stigma -- “ клеймо ”, “ рубець ”, “ знак ” ). Відомі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, змінювали температуру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу чи розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у вразливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і у нього можуть проявитися відповідні симптоми захворювання. Хвороби такого походження називаються ятрогенією.

1.2 Показники уяви людини. Конкретизація предмету

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні образів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формування низки морально-психологічних якостей особистості -- гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Зрозуміло, що виявити чуйність може людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.[4]

Уява може характеризуватись з кількісного та якісного боку; Здатність породжувати певну кількість нових образів протягом певного проміжку часу ми назвемо продуктивністю уяви. Але сама кількість нових образів за одиницю часу не може вважатися ознакою рівня розвитку уяви. Інколи кількість зовсім не свідчить про нову якість і відкриває перед людиною «дурну безкінечність» недоладних образів; так велика кількість грошей в державі може виявляти не її багатство, а лише інфляцію. Тому від продуктивності як кількісної характеристики уяви не слід відокремлювати характеристики якісні. До них належить осмисленість - відповідність образів уяви певному призначенню, їхня сутнісна глибина, міра вираження в них якоїсь прихованої реальності. Ця характеристика виявляє ту глибину уяви, яка зовсім відсутня при пласкому комбінуванні образів - і яка є головним виміром участі уяви в пізнанні людиною дійсності. Також якісну сторону уяви презентує оригінальність - міра індивідуальності, несхожості на інші, тих образів, які є продуктами уяви. У дослідженні уяви, в якому великій кількості досліджуваних пропонується певне творче завдання, справді оригінальним буде таке вирішення завдання, яке зустрінеться лише один раз.[13]

Сила творчої уяви та її рівень, як зазначає С.Л. Рубінштейн, визначаються співвідношенням двох показників:

* того, наскільки уява дотримується обмежувальних умов, від яких залежить її насиченість смислом, об'єктивна значущість її продуктів;

* того, наскільки нові й оригінальні, відмінні від безпосередньо даного її породження.

Уява, що не задовольняє водночас обом умовам, є творчо безплідною, якою б формально продуктивною вона не видавалась. Отож, головними характеристиками уяви виступають:

* продуктивність;

* осмисленість;

* оригінальність. [4]

Аналіз творчої уяви як складного явища дозволяє дослідникам виділити фактори, які у взаємодії складають цю єдність. Французький вчений Т.А. Рібо наводив такі фактори уяви:

· Інтелектуальний фактор. У ньому уява береться в якості пізнавального процесу, в якому відбувається дисоціація (розкладення) образів та асоціація за окремими й випадковими ознаками. Головним інтелектуальним моментом уяви Рібо визнає «мислення за аналогією». Конкретними прийомами такого мислення за аналогією виступають персоніфікація (намагання усе наділити душею) та перетворення (перенесення значення з одного предмету на інший на засаді окремої схожості);

· Емоційний фактор. Усі форми творчої уяви неможливі без емоцій; усі афективні стани можуть впливати на уяву.

· Несвідомий фактор. Суттєвими рисами натхнення виступають раптовість та безособовість; воно залежить не від волі індивіда, а від несвідомої діяльності духа (проте самий стан натхнення є не причиною уяви, а її симптомом).

· Органічні умови уяви. До них Рібо зараховує анатомічні (відстеженні кореляції між розвитком певної ділянки кори головного мозку та художнім або мислительним типом творчості) та фізіологічні.

· Початок єдності. Синтетичний принцип єдності факторів творчої уяви може виявляться у трьох формах: органічній (нормальній, творчій); нестійкій (репродуктивній, нездатній до творення нового) та крайній (хворобливій, яка виявляє себе у маренні). [16]

У єдиному творчому процесі уява йде поруч з інтуїцією й випереджає мислення. Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною. Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину, уява творча, а в інженера, який за словесним описом або кресленням створює образ цієї машини, -- репродуктивна. Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти. Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її ставлення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.[13] Репродуктивна уява -- це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності -- постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важливу роль у процесі спілкування людей, яке великою мірою спричинило її розвиток. Мовний опис явищ завжди потребує від людини створення відповідних образів. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літератури, при роботі з навчальними підручниками з географії, біології, анатомії тощо. Образи об'єктів формуються також на основі їх графічного опису, наприклад, в інженерній справі, при користуванні схемами, картами. Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну. Цей зв'язок виявляється, з одного боку, у тому, що творча уява завжди базується на репродуктивній, містить її елементи. З іншого боку, складні форми репродуктивної уяви містять елементи творчої. Наприклад, у діяльності актора втілення сценічного образу є результатом діяльності творчої і водночас репродуктивної уяви. Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін.[10]

Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Так, І. Рєпін, малюючи картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану", писав, що голова обертом іде від їхнього гумору та галасу. Г. Флобер говорив, Що він гостро відчував у роті присмак миш'яку, коли описував сцену самогубства мадам Боварі. Художникові, письменникові завдяки яскравості чуттєвих образів здається, що вони безпосередньо сприймають те, що зображують у своїх творах. Для технічної уяви характерними є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше реалізуються у креслення, схеми, на основі яких потім створюються нові машини, об'єкти. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія відіграє важливу роль плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту. При побудові наукової системи уява необхідна, щоб доповнити відсутні, не знайдені ще ланки в ланцюжку фактів. Фантазія має велике значення для плідної творчої діяльності вченого. Без фантазії його праця може перетворитися на діяльність із нагромадження наукових фактів, акумулювання своїх і чужих думок, а не на реальний поступ до нових винаходів, ідей, створення принципово нового в науці.[7] Особливою формою уяви є мрія.

Мрія -- це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, зауважував Д. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна сила змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в царині мистецтва, науки та практичного життя. Мрія є елементом наукового передбачення, прогнозу та планування діяльності. Ця її функція переконливо виявляється в художній, творчій діяльності, державотворенні. Яскравою ілюстрацією стосовно цього є твори Ж. Берна, в яких він геніально передбачив витвори майбутньої технічної думки -- підводного човна, гелікоптера.[10]

Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії -- необхідна умова втілення в життя творчих задумів людини, спрямованих на реальне перетворення дійсності. Такі мрії в певному розумінні є рушійною силою дій та вчинків людини, надають їй більшої цілеспрямованості у житті, допомагають долати труднощі, протистояти несприятливим впливам. Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, "маніловськими". Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездатною протистояти негараздам реального буття. Позитивно на життя людини впливає тільки активна, творча мрія, яка збагачує життя людини, робить його яскравим і цікавим.

У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності. Уява -- один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.[26]



2. Емпіричне дослідження

2.1 Процедура дослідження

Для того, щоб дослідити рівень розвитку творчої уяви у наших випробовуваних, ми провели емпіричне дослідження. Контингентом реципієнтів було обрано студентів 2-го курсу, кількістю 20 осіб. Дослідження проводилося в денний час у світлому приміщенні з доброю вентиляцією. Для вивчення творчої уяви ми використали наступну методику:

«Методика дослідження творчої уяви»

Методика дослідження творчої уяви

Мета: Дослідити індивідуальні особливості творчої уяви.

Експериментальний матеріал: Будь-які три слова у поєднанні раніше не відомому випробуваному(наприклад розбійник, дзеркало, щеня),чистий лист паперу,ручка,секундомір.

Опис методики: випробуваного просять придумати речення таким чином,щоб вони включали в себе всі три задані йому слова. Речення записуються на листі чистого паперу. Робота триває в продовж 5 хвилин. За командою « Стоп» робота закінчується.

Обробка результатів: Написані речення оцінюються по двом параметрам: коефіцієнту творчої уяви і кількості речень.

Кожне речення оцінюється за п'ятибальною шкалою у відповідності із запропонованими критеріями . Бали оцінки кожного речення зводяться потім до коефіцієнту творчої уяви - сума балів поділяється на кількість речень.

,

де: К - коефіцієнт творчої уяви,

П - сума балів по всім реченням,

М - кількість речень.

Обробка результатів:

Кожне речення оцінюється за 5-ти бальною шкалою:

5 балів - оригінальна комбінація слів

4 бали - правильне , логічне поєднання слів

3 бали - допустиме поєднання

2 бали - два слова пов'язані, а третє ні

1 бал - беззмістовне поєднання слів

2.2 Аналіз результатів дослідження

В процесі вивчення творчої уяви нами були одержані результати, що приведені в Таблиці №1.

Таблиця 1.

Рівень розвитку творчої уяви
№ Респондента	Високий	Вище середнього	Середній	Нижче середнього	Низький
	Наявність	Бали (5)	Наявність	Бали (4,5-4,9)	Наявність	Бали (4-4,4)	Наявність	Бали (3-3,9)	Наявність	Бали (1-2,9)
1							+	3,8
2							+	3,8
3							+	3,6
4					+	4,2
5	+	5
6							+	3,5
7					+	4
8			+	4,5
9									+	1,5
10							+	3,7
11					+	4
12					+	4
13							+	3,8
14							+	3,8
15					+	4
16					+	4
17					+	4,4
18					+	4
19					+	4
20							+	3,6

Дослідивши Таблицю №1 можна зробити висновки про рівень розвитку творчої уяви студентів: на високому рівні розвитку творчої уяви знаходиться 1 респондент (№ 5) , на рівні вище середнього 1 респондент (№8 ), середній рівень -9 респондентів ( № 4 ;7; 11; 12; 15; 16; 17; 18; 19),нижче середнього - 8 респондентів(№ 1; 2; 3; 6; 10; 13; 14; 20),а на низькому рівні розвитку творчої уяви знаходиться 1 респондент (№ 9).



Висновки

Після проведення аналізу науково-психологічної літератури я зробила наступні висновки:

1. Уява - психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин, шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Уява на дає можливість людині виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори.

2. Існують такі техніки уяви: Аглютинація, Акцентування, Ідеалізація, Типізація, Алегорізація, Метафоризація, Символізація.

Головними характеристиками уяви виступають: продуктивність, осмисленість, оригінальність.

На підставі проведеного діагностичного дослідження я зробила такі висновки:

3. Встановлено, враховуючи аналіз результатів за методикою “Дослідження творчої уяви ” маємо зазначити, що високий рівень розвитку творчої уяви становить 1 респондент (5%), рівень вище середнього становить також 1 респондент (5%), середній рівень у 9 респондентів (45%),рівень нижче середнього у 8 респондентів (40%),а низький рівень у 1-го респондента(5%).

Таким чином ми можемо спостерігати, що у студентів переважаючим рівнем розвитку творчої уяви є середній .



Список літератури

1. Боровик О.В. Развитие воображения. Методические рекомендации. - М.: ООО "ЦГЛ "Рон"" 2000. - 112с.

2. Веккер Л.М. Психические процессы. - Т.1 - л., 1974. /Воображение ипсихологическое время: 262 - 271. Представление / воображение/: 278- 295.

3. Игнатьев Е.И. О некоторых особенностях изучения представлений и воображения. Вып.76.М., 1956.

4. Рубинштейн С.А. Основы общей психологии. В 2 т. - Т.1 - М., 1989. /Воображение 344- 360/.

5. Никифорова О.Н. Познавательные процессы и способности в обучении. - М. 1990. /Представление и воображение: 80 - 100/.

6. Коршунова Л.С., Пружинин Б.И. Воображение и рациональность. Опыт методологического анализапознавательной функции воображения. - М. 1989.

7. Немов Р.С. Психология: В 2 кн. - Москва, 2001. - 205с.

8. Геркинблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. Москва, 1968.

9. Выготский Л.С. Воображение и его развитие в детском возрасте //

Собр. соч.: В 6 т. Москва, 1984. Т. 3. - 198с.

10. Загальна психологія / Під ред. Максименка С.Д. - К., 2000. - 258с.

11. Дудецкий А.Я. Теоретические вопросы воображения и творчества. - См.,1994.--156 с.

12. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин.- Минск: Харвест, М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 800 с.

13. Пономорев Я.А. Психология творчества. - М. , 1976. - 360с.

14. Психология / Под ред. проф. К.Н. Корнилова, проф. А.А. Смирнова, проф. Б.М.

15. Теплова. - Изд. 3-е, перераб. и доп. - М.: Учпедгиз, 1948. -540с.

16. Немов Р.С. Психология. Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. В 2кн. Кн. 1. Общие основы психологии. - М.: Просвещение: Владос, 1994. - 530с

17. Маклаков А.Г. Общая психология. - М. Издательство «Питер» 2007 . - 592с.

18. Дружинин В.М. Психология общих способностей. - СПб.: Питер Ком, 1999.- 573с.

19. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии.,- М.: Педагогическое общество России.2001.- 276с.

20. Гоноболин Ф.Н. Психология.- М.; «Просвещение» 1973.-240с.

21. Психологія. Підручник / За ред. Головко С.В. - К., 2000.

22. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: информационно-методические материалы к курсу "Общая психология".-М.: Просвещение, 1986.- 272 с.

23. Брушлинский А.В. субъективное мышление, учение, воображение.- Воронеж.: Изд-во института практической психологии, 1996.-374 с.

24. Дьячено О.М. Об основных направлениях развития воображения

25. Ильенков И.В. Об эстетической природе фантазии.//Вопросы эстетики, вып.6.-М., 1964.

26. Коршунова Л.С. Воображение и его роль в познании.-М.,1979.

27. Полуянов Ю.А. Воображение и способности. -М.: Знание, 1982.- 96с.

Размещено на Allbest.ru

...