Профілактична робота з дітьми, схильними до суїцидальної поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суїцидальна поведінка як соціально педагогічна проблема

1.1 Сутність поняття «Суїцид»

1.2 Особливості суїцидальної поведінки дітей та підлітків

Розділ 2. Профілактична робота з дітьми, схильними до суїцидальної поведінки

2.1 Робота соціального педагога з дітьми, схильними до суїцидальної поведінки

2.2 Специфіка здійснення діагностики та попередження суїцидальної поведінки підлітків

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

«…Якщо погано, в житті немає мети, бажань, прагненнь. Просто взагалі немає нічого, тоді самогубство стає головним питанням …»

Альбер Камю

Дотепер проблема самогубства у світі залишається нерозв'язаною, а тому стає дедалі актуальнішою, особливо на тлі зростання показників цього явища, яке, зокрема в Україні, набуває епідемічного характеру. Сьогодні Україна ввійшла до групи країн із високим рівним суїцидальної активності ( більше 20 самогубств на 100 тис. населення ).

Дитячий і підлітковий суїцид є зараз великою проблемою для України. Насамперед це пов'язано з тим, що діти дуже рано дорослішають (що пов'язано з великою кількістю інформації) і відповідно до своїх не за вiком дорослих мрій хочуть самоутвердитися, отримати більше від життя, зокрема, більше, ніж батьки. Природно, що внаслідок різних причин зрозуміти й пристосуватися до дорослих проблем діти й підлітки ще не можуть. Тут дуже велику роль відіграє юнацький максималізм, і, на жаль, іноді діти не знаходять нічого кращого, як покінчити життя самогубством.

Глибоке висвітлення деструктивної людської поведінки, а саме вчинення самогубства, досить широко репрезентоване вже у творчості мислителів античного світу. Серед досліджень цієї проблеми останніх десятиліть привертають увагу праці радянських і сучасних російських учених різних галузей знання, серед яких, зокрема, Р.З. Авакян, С.В. Бородін, Є.М. Вроно, І.О. Кирилова, М.І. Ковальов, А.Г Амбрумова, Л.І. Постовалова, А.Р. Ратінов, І. Паперно та інші. Самогубство та шляхи його попередження вивчали також українські науковці: Ю.В. Александров, В.О. Глушков, В.Ф. Войцех, С.В. Жабокрицький, М.П. Мелентьєв, О.М. Моховиков, Г.Я. Пілягіна, В.В. Сулицький, А.П. Тищенко, А.П. Чупріков, В.О. Шаповалов, С.І. Яковенко, Н.М. Ярмиш та інші, у зв'язку з чим ними висловлювалися доволі різні думки не лише щодо причин існування розглядуваного явища, способів його попередження, й навіть з приводу його дефініції та розуміння.

Актуальність проблеми, зокрема підліткового і дитячого суїциду полягає в тому, що, залишаючись на індивідуальному рівні затабованим через свою інтимність, нині самогубство сприймається загалом як негативне моральне явище, адже людські втрати не можна виправдати. Це розуміють і в широкому загалі, і в державі. Проте проблема мінімізації самогубства визнається дотепер не розв'язаною.

Отже, актуальність та недостатнє вивчення даної проблеми зумовили тему нашого дослідження: «Соціально - педагогічна робота з підлітками схильними до суїцидальної поведінки».

Мета роботи: здійснити аналіз причин суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків та знайти дієві методи діагностики та профілактики цієї проблеми.

Відповідно до мети роботи, виділимо задачі, які необхідно вирішити:

- проаналізувати наукову літературу з даної теми;

- визначити основні причини, які штовхають дітей та підлітків до самогубства;

- виділити та обгрунтувати методи діагностики та попередження дитячого суїциду.

Об'єкт дослідження - причини дитячого та підліткового самогубства.

Предмет дослідження - прояв суїцидальної поведінки у дітей та підлітків.

Структура курсової роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Розділ 1. Суїцидальна поведінка як соціально педагогічна проблема

1.1 Сутність поняття «Суїцид»

Випадки самогубства відомі людству з глибокої давнини. Про них згадується у міфах та легендах світу, літературних пам'ятках більшості народів, на всіх континентах. Збереглися відомості про самогубства видатних діячів різних часів та народів. За даними А.Г. Амбрумової в СРСР за 1982-1989 рр. скоїли самогубство понад 500 тис. осіб. На сьогодні Україна ввійшла до групи країн з досить високим рівнем суїцидальної активності [1].

Але понад усе непокоять навіть не абсолютне значення кількості самогубств, а тенденція їх зростання в усьому світі.

Суїцид, як вважає А.Г. Абрумова, - це форма насилля, спрямованого на себе, це смерть, що наступає внаслідок довільного самоушкодження або самоотруєння. В правовому аспекті для реєстрації причини смерті суїцид визначають як самодеструктивну дію, що здійснюється особою, яка усвідомлює свої вчинки і їх можливі наслідки.

До суїцидальної поведінки відносять будь-які внутрішні чи зовнішні форми психічних актів, що мотивуються уявленнями про позбавлення себе життя.

Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидальні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, які поділяються на задуми та наміри. Серед антивітальних переживань є типові думки про відсутність змісту та цінності життя («Жити не варто», «Не живеш, а жеврієш» і таке інше). Тут ще немає чіткого уявлення про власну смерть, а присутнє лише заперечення життя.

Самогубство в загально-психологічному аспекті трактують як поведінку людини, спрямовану на її знищення. Проте не всі дії людини, які призводять до її смерті, можна вважати суїцидальними. Самогубством вважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок) [4].

О.С. Бек виділяє складові суїцидальної поведінки [6]:

· пасивні суїцидальні думки ­ уявлення, фантазії на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як довільної активності («Добре було б померти», «От якби зі мною щось сталось»);

· антивітальні тенденції - ідеї, що спрямовані на негативне

ставлення до життя;

· суїцидальні задуми - це вже активна форма прояву суїцидальності, тобто тенденції до самогубства, глибина якої збільшується паралельно мірі розробки засобів її реалізації.

· суїцидальні наміри передбачають поєднання задуму, рішення і вольового компоненту, що спонукає до безпосереднього переходу у зовнішню поведінку [6].

Весь період - від виникнення думок про смерть до здійснення суїцидального наміру називається пресуїцидом. Його тривалість може коливатися від декількох хвилин (гострий) до декількох місяців(хронічний).

Як засвідчують дані А.Г. Амбрумової, найбільший відсоток суїцидентів складають підлітки. Вона визначила певні групи підлітків, які можуть покінчити життя самогубством [3]:

* підлітки, які вже намагалися покінчити з собою (підлітки, які один раз спробували, повторюють спробу декілька разів).

* підлітки із залежністю (алкоголь, наркотики, токсини), що призводить до запаморочення свідомості, порушенням психіки та дипресивним станам.

* підлітки, в родині яких є самогубці.

* фізично неповноцінні підлітки, діти, які хворіють невиліковними хворобами.

* психічно хворі підлітки, які страждають афективними розладами та тяжкими дипресіями.

* підлітки, які пережили важку втрату(смерть батьків)

О.С. Слуцкий, та М.С. Занадворнов до характерологічних особливостей молодих суїцидентів відносять [20] :

1. Підвищену напруженість потреб, що виражається в необхідності неодмінного досягнення поставленої мети.

2. Підвищену потребу в емоційній близькості, залежність від близької людини, коли власне «я» розчиняється і сприймається лише в парі «я - вона» або «я- він», а все життя будується на надзначимих стосунках.

3. Низьку здатність особи до утворення будь-якого роду компенсаторних механізмів, невміння ослабити фрустрацію.

4. Застрягання на власних невдачах, гостре їх переживання, песимістичний настрій на майбутнє.

5. Егоцентризм; зануреня підлітка в себе, зосередженість на своєму внутрішньому світі. Підлітки, з порушенням сфери міжособистісних стосунків. «Одинаки», замкнуті і нетовариські підлітки. Особливо з IQ вище середнього.

6. Аутоагрессивні підлітки - негативне відношення до себе, прагнення завдавати собі шкоди і заподіювати біль.

А.Є. Лічко, працюючи з підлітками, вказував на певний зв'язок суїциїдальної поведінки з типом акцентуації характеру.

За даними Лічко, при демонстративній суїциїдальній поведінці (без дійсного наміру убити себе), 50% підлітків мали істероїдний, істероїдно-нестійкий і гипертімно-істероїдний типи особистості. Підлітки з емоційними порушеннями також в деякій мірі можуть бути схильні до суїциду (особливо імпульсивному) [20].

«Схильність до суїциду» - не вирок, не ярлик і не клеймо. Деколи для того, щоб позбавитися від цієї схильності, підліткові досить незначної уваги з боку інших людей. Але, як це неприкро, в більшості випадків запобігання суїциду - це делікатна і тривала робота з підлітком, який заплутався, знаходиться на межі відчаю.

1.2 Особливості суїцидальної поведінки дітей ти підлітків

суїцидальний поведінка самогубство діти

Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., «Полеміка людини з душею». Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже. Смерть здається єдиним виходом із полону страждань. Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Аристотель. Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він уважав це явище порушенням основної заповіді «Не вбий». Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917) у XIX ст. вирішив з'ясувати причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід ураховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма «Суїцид» стала початком нової течії в соціології - суїцидології.

Особливої актуальності набуває проблема суїцидальної поведінки в підлітковому віці. Про загострену екзистенційно важливу для соціогенезу людства актуальність цієї проблематики йдеться у фундаментальних дослідженнях багатьох учених (А. Адлер, К. Горні, Е. Дюркгейм, Е. Кюблер-Росс, К. Меннінгер, В. Роменець, Г. Салліван, Н. Фейбероу, З. Фройд, Дж. Хіллмен, К. Юнг та ін.).

У підлітків із тенденцією до суїцидальності спостерігається своєрідне «викривлення» самосвідомості, тому будь-які різкі фізичні чи психологічні зміни дезінтегрують структуру особистості, штовхаючи до самогубства. Про подібне йдеться у дослідженнях А. Амбрумової[2], Е. Бархаленко [5], Я. Гошовського [9], Ю. Калініної [11], Н. Короленко [13], В. Москальця [19] та інших, де серед основних негативних причин загальноособистісного становлення підлітків-суїцидентів називається внутрішньосімейна депривація, що призводить до хиб та девіацій у їхніх статево- і сімейно-рольових орієнтирах, до ускладеного особистісно-духовного становлення та спонукає до амбівалентності й автоагресивності.

Проблему підліткового суїциду розглядали у своїх працях такі вчені, як Е. Шнейдман, А. Личко, В. Кондрашенко та багато інших. Негативне ставлення до самогубства висловлював М. Бердяєв [7]. Видатний російський фізіолог, лікар, психолог В. Бехтерєв, ґрунтуючись на дослідженнях, стверджував, що більшість дитячих самогубств пов'язана не з психічними захворюваннями, а з недоліками морального виховання.

Проблема суїциду існує досить давно, покоління описували, розглядали та намагались запобігти добровільній смерті, але, разом з тим, на даний час, ця проблема є досить актуальна особливо для підлітків.

За даними досліджень багатьох учених, які розглядали цю проблему, відомо, що молоді люди та підлітки скоюють самогубство частіше дорослих [15], чоловіки втричі частіше за жінок (хоча жінки здійснюють в 4 рази більше спроб самогубства). З поглибленням у вивчення проблеми самогубства часто виникають певні питання. Хто ж найчастіше здійснює суїциди? Хто входить до «групи ризику»? Що може привести до дитячого суїциду? Хоча визначити, який тип людей «суїцидонебезпечний», неможливо. Відомо, що одні підлітки піддаються більшому ризику вчинити самогубство через специфічні ситуації, в яких вони опинилися і специфічні проблеми, які перед ними стоять. За декілька років роботи з дітьми, зокрема з підлітками, при проведенні психологами сімейних консультацій і бесід із самими підлітками і їхніми батьками визначився ряд тих, хто перебуває в зоні підвищеного суїцидального ризику: депресивні підлітки; підлітки, що зловживають алкоголем і наркотиками; підлітки, які або здійснювали суїцидальну спробу, або були свідками того, як учинив суїцид хтось з членів сім'ї; обдаровані підлітки; підлітки з поганою успішністю в школі; вагітні дівчатка; підлітки - жертви насильства; підлітки в кризовій ситуації.

Від 20 до 25 % самогубств відбуваються в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння [8]. Імпульсивність збільшує ймовірність реалізації суїцидальних думок, при цьому поєднання

імпульсивності, алкоголізму (або наркотичної залежності) і відчаю особливо небезпечні [8]. Така комбінація найбільш часто зустрічається у підлітків.

Самогубство (суїцид) - це крайній вид автоагресії, навмисне самопозбавлення життя. Самогубство в загальнопсихологічному аспекті трактують як поведінку людини, спрямовану на її знищення. Проте не всі дії людини, які призводять до її смерті, можна вважати суїцидальними. Самогубством уважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок) [17].

З безлічі різних причин і мотивів суїцидальних вчинків серед підлітків і дітей можна виділити такі:

-особисто-сімейні конфлікти (несправедливе ставлення з боку родичів і оточуючих, розлучення і конфлікти батьків, перешкода до задоволення актуальної потреби, самотність, невдале кохання, брак уваги з боку близьких та оточуючих);

-стан психічного здоров'я (реальні конфлікти у здорових осіб, патологічні мотивування, обумовлені розладами психічної діяльності);

-стан фізичного здоров'я (соматичні захворювання, фізичні страждання);

-конфлікти, пов'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента (побоювання судової відповідальності, боязнь покарання або ганьби);

-конфлікти в навчальній або професійній сфері (неспроможність, невдачі в навчанні або на роботі, падіння престижу, несправедливі вимоги);

-матеріально-побутові труднощі та ін.

Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні з вищевказаними рисами породжує відчуття безвихідності, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю і самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до небезпеки суїциду дитини або підлітка [18].

У результаті дії цих стресових ситуацій може виникнути психічний розлад [8] - депресія, при цьому в підлітків спостерігаються такі емоційні порушення: соматичні скарги; втрата апетиту або навпаки - надмірний вияв його; раптові приступи гніву, часто спричинені дрібницями; абсолютна байдужість до свого зовнішнього вигляду; постійне відчуття покинутості, самотності, непотрібності, відчуженості, некорисності, провини чи суму; вияв нудьги у звичному оточенні, погіршення якості навчання чи результатів роботи, яка раніше приносила задоволення; уникнення будь-яких контактів, зокрема з батьками, родичами, друзями.

Як показують дані деяких систематичних досліджень, рішення про здійснення самогубства може супроводжуватися періодом умиротворення. Спокій раптово охоплює раніше тривожну людину, є небезпечним знаком, хоча навколишні нерідко трактують його як ознаку одужання. Це хибне розуміння призводить до зниження пильності та, в кінцевому рахунку, полегшує вчинення суїциду. Взята окремо, сама по собі, кожна ситуація або проблема зовсім не означає, що підліток, зіткнувшись з нею, обов'язково виявиться в зоні підвищеного суїцидального ризику.

Проте, такі проблеми, безумовно, ускладнюють йому життя. У молодої людини, яка перебуває під пресом хоч би однієї з вищезазначених ситуацій або проблем, може не виявитися емоційних, розумових або фізичних сил протистояти неприємностям. І тоді суїцид може стати для неї єдиним прийнятним виходом. Накопичення негативних переживань може створити несприятливу сферу для зриву у підлітків. Дослідження психологів показали, що негативні переживання у підлітків виникають у відповідь на родинні конфлікти, часті покарання, незадоволеність батьків друзями дітей, часте моралізаторство старших і доросліших. Згідно з даними дослідження психологів, головне джерело негативних переживань - сімейні конфлікти. Інколи тривале непорозуміння з батьками та взаємовідносини у родині, що не задовольняють емоційні потреби дитини, стають головною причиною самогубства. Будинок підлітка - це модель світу. А якщо світ такий жахливий (як здається дитині), як буває інколи обстановка в сім'ї, то навіщо жити? У сім'ях із нормальними стосунками суїцид не трапляється ні на любовному ґрунті, ні на будь-якому іншому, тому що дитині є з ким поговорити, вона у будь-якій складній для себе ситуації відчуває себе почутою, зрозумілою, сприйнятою і важливою.

Незважаючи на очевидну унікальність кожного випадку, суїцид має ряд загальних характеристик. Суїцидальна поведінка, як правило, супроводжується стресогенним характером життєвої ситуації і фрустрацією провідних потреб. Для суїцидента характерні: нестерпність страждань, пошук виходу із ситуації, переживання безнадійності ситуації і власної безпорадності, аутоагресія, амбівалентне ставлення особистості до суїциду, спотворення сприймання реальності - зацикленість на проблемі, «тунельний зір». Усе це призводить до звуження вибору, до втечі в «суїцид». При цьому суїцидальну поведінку, як правило, відповідає загальному стилю життя і особистісним установкам [10].

Можна виділити три форми суїциду:

· достеменний (коли людина дійсно хоче вбити себе);

· афективний (з переважанням емоційного моменту);

· демонстративний (самогубство як спосіб привернути увагу до своєї особи).

Перший, в основному, характерний для хлопчиків, другий і третій - для дівчаток. Причому, «достеменний» суїцид, як правило, «вдається» самогубцям. У процентному відношенні на «достеменний» суїцид припадає 10% усіх підліткових суїцидів, на «демонстративний» - 90%.

Тобто суїцидальна поведінка підлітка - це крик про допомогу. Підліток, який замислюється про суїцид, усе-таки сподівається, що щось зміниться на краще, що хоч хтось побачить, як він потребує допомоги, розуміння й підтримки, як йому хочеться поділитися своїми переживаннями. Тоді він і починає поводитися так, щоб привернути увагу до себе. А завдання друзів і батьків побачити цю зміну в поведінці.

Консультаційна практика й спостереження за тими, хто робив спроби суїциду, показала наступне. Ці люди, здебільшого підлітки, раптом починають дивно, незвично поводитися. Більшість суїцидентів немов виставляють перед собою «застережливі знаки». Знаки ці - їхній крик про допомогу. Навчально-виховна діяльність не завжди сприяє гармонійному розвитку особистості підлітка. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах профільного навчання, яке інтенсифікує діяльність підлітків, що нерідко призводить до надмірного інтелектуального та фізичного напруження, появи особистісних дисгармоній у школярів. Результати наукових досліджень свідчать, зокрема, про те, що в умовах швидкої інформатизації освітнього простору особистісний розвиток дітей і підлітків супроводжується такими проявами дисгармоній, як перевтома, підвищена тривожність, внутрішньо-особистісна конфліктність, загроза суїциду.

Окрім суїцидальних спроб, значного розповсюдження серед підлітків набули внутрішні форми суїцидальної поведінки - суїцидальні ідеації, які завжди в широкій чи згорнутій формі передують самогубству. Внутрішня суїцидальна поведінка, або суїцидальні ідеації, включає суїцидальні уявлення (думки, фантазії стосовно скоєння самогубства) та суїцидальні тенденції (наміри, задуми, в яких присутній компонент рішення і продумується план самогубства).

Суїцидальні ідеації не вивчались раніше в Україні. Це є значним недоліком, тому що саме на початкових етапах розвитку суїцидальної поведінки, при її вчасному виявленні є можливість попередити скоєння самогубства.

Надзвичайно високий рівень самогубств відмічається серед підлітків та дітей, що навчається. Зарубіжними фахівцями зазначають, що у віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років, суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму у 16-19 років.

Лише 5% суїцидальних спроб у підлітковому віці припадає на психози, 20-30% - психопатії, а все інше - так звані «підліткові кризи».

Таким чином, юнь потребує більшої уваги дорослих, адже вона тільки зовні справляє враження незалежної і самостійної, а «всередині» хлопці й дівчата дуже вразливі й болісно реагують на життєві негаразди.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, серед населення віком від 15 до 44 років самогубство є одним із трьох головних причин смертності. Щороку в світі близько мільйона людей покінчують життя самогубством, тобто одна людина кожні 40 секунд. Із роками суїцид «молодшає»: про те, щоб накласти на себе руки, думають та здійснюють спроби зовсім ще діти. У зв'язку з високою поширеністю суїцидів серед дітей та підлітків на місцевому, регіональному і державному рівнях існує нагальна необхідність у профілактичних заходах.

Розділ 2. Профілактична робота з дітьми, схильними до суїцидальної поведінки

2.1 Робота соціального педагога з дітьми схильними до суїцидальної поведінки

Дошкільникам невластиві міркування про смерть, хоча ця тема не проходить повз них (казки, життєві події). У 10--12 років смерть сприймається як тимчасове явище. З'являється розмежування понять життя і смерті, але емоційне відношення до смерті абстрагується від власної особистості.

Прагнення бути свідком реакції інших на свою смерть або сподівання на «друге народження» характеризує суїцидентів підліткового віку. Уявлення про смерть у дитини змінюється: від повної відсутності у свідомості дитини уявлення про смерть до формального знання про неї та знайомства з атрибутами відходу з життя (поняттями жалоби, похорону тощо).

Робота соціального педагога з дітьми схильними до самогубства полягає насамперед у визначинні цих дітей. Головним засобом вивчення особистості є спостереження. Ефективність його значно зростає, якщо спостереження ведеться систематично й цілеспрямовано. Саме зміни в поведінці дозволяють вчасно розпізнати катастрофу. Насамперед це помітні зміни у звичайній манері поведінки підлітка такі як:

* зневажливе ставлення до свого зовнішнього вигляду;

· схильність до швидкої зміни настрою;

* скарги на поганий сон або підвищену сонливість;

* погіршення або поліпшення апетиту;

* безпричинна нервозність;

* ознаки постійної втоми;

* відхід від контактів, ізоляція від друзів і родини, перетворення в людину-самітника;

* відмова від соціальної активності, від спільних справ;

* зайвий ризик у вчинках;

* порушення уваги зі зниженням якості виконуваної роботи;

* захоплення думками про смерть або потойбічне життя;

* незвичайні спалахи дратівливості;

* посилене почуття тривоги, безнадійності;

* прилучення до алкоголю або наркотиків чи збільшення їх уживання;

* відсутність планів на майбутнє;

* складання записки про відхід із життя.

Основними методами надання допомоги людині, яка думає про суїцид є:

1. Своєчасна діагностика й відповідне лікування суїцидента.

2. Активна емоційна підтримка людини, котра перебуває у стані депресії.

3. Заохочення її позитивних устремлінь, спрямованих на полегшення ситуації.

4. Формування соціальних навичок і вмінь подолання стресу.

Надаючи людині первинну психологічну допомогу, важливо дотримуватися таких правил:

* будьте впевнені, що ви можете допомогти;

* учіться в тих, хто вже був у такій ситуації;

* будьте терплячі;

* не намагайтеся шокувати або загрожувати людині, говорячи: «Піди й зроби це»;

* не аналізуйте її поведінку: «Ви так почуваєтеся, тому що...»;

* не сперечайтеся й не намагайтеся впливати на людину, говорячи: «Ви не можете вбити себе, тому що...»;

* робіть усе від вас залежне, але не беріть на себе персональну відповідальність за чуже життя.

Головним у подоланні кризового стану людини є індивідуальна профілактична бесіда із суїцидентом. Варто зауважити таке:

* у бесіді з будь-якою людиною, особливо з тією, котра готова до самогубства, важливо активно слухати;

* дати можливість виговоритися, не зупиняючи й не перериваючи, слухати уважно, не осуджувати;

* активний слухач розуміє почуття свого співрозмовника і допомагає йому зберігати віру в себе;

* сприяти тому, щоб співрозмовник був упевнений, що його висловлювання про бажання вмерти почули та зрозуміли.

Рекомендації до проведення бесіди:

* розмовляти у спокійному місці, щоб уникнути можливості бути перерваним під час бесіди;

* приділити всю увагу співрозмовникові, дивитися прямо на нього, сидіти зручно, без напруження, розташувавшись навпроти, але не через стіл;

* переказати те, що співрозмовник розповів вам, щоб він переконався, що ви дійсно зрозуміли суть почутого й нічого не пропустили;

* дати можливість співрозмовникові висловитися, не перебиваючи його, і говорити лише тоді, коли він перестане говорити;

Принципи організації бесіди:

1. Обираючи місце для бесіди, забезпечити, що( не було сторонніх осіб (ніхто не повинен переривати розмову, скільки б вона не тривала).

2. Бажано спланувати зустріч у вільний час.

3. Під час бесіди доцільно нічого не записувати, не дивитися на годинник і тим більше не робити щось побіжно. Потрібно всім своїм виглядом показати суїциденту, що важливішого, ніж ця бесіда, для вас зараз нічого немає.

Етапи профілактичної бесіди:

Початковий етап -- установлення емоційного контакту зі співрозмовником.

Важливо вислухати суїцидента терпляче та співчутливо, без критики, навіть якщо ви з чимось і не згодні (потрібно дати людині можливість виговоритися). Тоді вас сприймуть як людину чуйну, котра заслуговує довіри.

Другий етап -- установлення послідовності подій, які призвели до кризи; зменшення відчуття безвихідності.

Є сенс застосувати такі прийоми:

«подолання винятковості ситуації»;

* «підтримка успіхами» тощо.

Третій етап -- спільна діяльність із подолання кризової ситуації. Тут використовуються:

* «планування», тобто спонукання суїцидента до словесного оформлення планів майбутніх учинків;

* «витримування паузи» -- цілеспрямоване мовчання, щоб дати співрозмовнику можливість виявити ініціативу.

Завершальний етап -- остаточне формулювання плану діяльності, активна психологічна підтримка суїцидента. Доцільно використовувати такі прийоми:

· « «логічна аргументація»;

* «раціональне вселяння впевненості».

Якщо впродовж бесіди людина активно висловлювала суїцидальні думки, її необхідно негайно і з супроводом направити до психіатра в найближчу лікувальну установу.

Якщо такої можливості немає, суїцидента доцільно будь-що переконати в такому:

важкий емоційний стан -- явище тимчасове;

* його життя потрібне рідним, близьким, друзям, і його смерть стане для них важким ударом;

* він має право розпоряджатися своїм життям, але прийняття рішення про відхід із життя краще відкласти на якийсь час, спокійно все обміркувати тощо.

Упродовж бесіди варто звертати увагу на фактори суїцидального ризику: самотність, наявність хронічних (особливо таких, що спричиняють інвалідність) захворювань, втрата близької людини в недавньому минулому, наявність попередніх суїцидальних спроб тощо.

Нерідко в таких випадках буває доцільно прямо запитати підлітка, чи хоче він померти. Переконання, що побутувало попередні роки, про те, що пряме запитання може «наштовхнути» пацієнта на думку про самогубство, малообґрунтоване: у підлітка є безліч можливостей «натрапити» на цю думку й без нашої допомоги.

В інших ситуаціях запитати можна інакше: «Що вас (тебе) утримує в житті?». Практика показує, що особи зі сформованими антисуїцидальними уявленнями відповідають чітко й виразно (родина, близькі люди). Можуть з'ясуватися переконання про «ганебність», «гріховність» самогубства тощо. Розгубленість пацієнта, ухиляння від відповіді на поставлене запитання можуть свідчити про слабкість антисуїцидального бар'єру й підвищений ризик самогубства.

Мобілізація адаптивних навичок поведінки, спрямованої на вирішення проблеми, відбувається шляхом актуалізації антисуїцидальних чинників і минулих досягнень у значимих для підлітка сферах, підвищення його самоповаги й упевненості у своїх можливостях у вирішенні кризи. Прояви особистісної неспроможності підлітка у кризовій ситуації не інтерпретуються, щоб не знижувати самооцінку підлітка й не актуалізувати тим самим суїцидонебезпечні переживання.

Укладення терапевтичного договору передбачає локалізацію кризової проблеми, формулювання її у зрозумілих підліткові термінах, розподіл відповідальності за результат спільної роботи з визнанням за підлітком здатності самостійно контролювати свої суїцидальні тенденції та відповідати за прийняття рішень і їхнє виконання.

Одже, робота соціального педагога з дітьми схильними до суїцидальної поведінки дуже клопітка і потребує максимальної уваги до таких дітей. Головне в такій роботі вчасно визначити людину на межі самогубства та достукатися до неї.

2.2 Специфіка здійснення діагностики та попередження суїцидальної поведінки підлітків

Робота соціального педагога з дітьми схильними до суїциду має певну послідовність та етапи. У нашому дослідженні ми представимо програму корекції і профілактичної роботи.

Діагностика суїцидальної поведінки підлітків передбачає:

1. Виявлення дітей, у яких є труднощі в навчанні, проблеми поведінкового характеру й ознаки емоційних розладів (бесіди з педагогами, класними керівниками й учителями-предметниками; спостереження у класах; опитування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів; бесіди й консультування батьків, у чиїх дітей спостерігаються труднощі в навчанні, міжособистісні конфлікти, поведінкові проблеми й ознаки емоційних розладів).

2. Визначення причин труднощів школярів із «базової групи ризику»:

* індивідуальні обстеження дітей «базової групи ризику» -- анкетування, бесіди, інтерв'ю;

* функціональний аналіз проблем дитини, визначення головних причин, що викликають ці труднощі;

* визначення типу «групи ризику» і стану, в якому перебуває дитина чи підліток.

3. Виявлення «ядерної групи ризику» -- потенційно схильних до суїцидальної поведінки підлітків із такими індивідуальними особливостями: інтровертованість; певний тип акцентуації характеру (збудливий, сенситивний, астено-невротичний, демонстративний); високий рівень самотності; високий рівень депресивності; високий рівень тривожності.

4. Соціально-педагогічний патронаж дітей, які ввійшли в «ядерну групу ризику» з метою проведення подальшого спостереження за їхнім станом, поведінкою; облік стресогенних життєвих ситуацій у кожного члена «ядерної групи ризику» з метою нейтралізації стресів.

5. Створення програми надання психолого-педагогічної підтримки дітям із функціонально-неспроможних родин.

Соціально-педагогічна корекція

1. З метою профілактики психічних станів, зменшення напруження, підтримки у стресових ситуаціях, екстреної мобілізації вольових ресурсів підлітків, поліпшення працездатності, зменшення посттравматичних розладів, больових синдромів необхідно навчати підлітків методів і прийомів психічної саморегуляції.

2. Робота соціального педагога з родиною: рекомендації переглянути сімейні, батьківсько-дитячі стосунки, змінити стиль взаємин і виховання в родині; формування у батьків ставлення до своєї дитини як до особистості; пошук і об'єднання, за допомогою батьків, дітей за інтересами і захопленнями; використання можливості поєднання інтересів батьків і дітей у спільній діяльності.

3. Робота соціального педагога з педагогами: рекомендації про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з конкретною дитиною; часткове зниження вимог із виконання навчальних програм; тимчасовий перехід на індивідуальну («домашню», екстернальну) форму навчання; залучення до позакласної й позашкільної діяльності, створення «ситуації успіху» в навчальній і позакласній роботі; навчання поведінки в конфліктних ситуаціях, використання таких прийомів, як відеотренінг, невербальне спілкування, практикум із розвитку навичок самоаналізу, емоційної стійкості тощо.

4. Співпраця соціального педагога з класним керівником. Проведення спільних виховних годин з метою профілактики тривожності, невпевненості в собі, безпорадності, проблем у спілкуванні з однолітками в окремих учнів, а також у обдарованих (здібних) учнів, якщо вони почуваються незатишно, схильні до нервових зривів.

5. Індивідуальна та групова соціально-педагогічна корекція.З учнями, в яких є схильність до емоційних розладів, котрі потрапили в «ядерну групу ризику»; використання елементів соціально-психологічного тренінгу для групи учнів або окремих класів, розбір конфліктних, кризових ситуацій у класних колективах.

Соціально-педагогічна профілактика

1. З метою зниження ризику суїцидальної поведінки підлітка проведення просвітницької роботи серед учнів, педагогів і батьків із використанням матеріалів обласного науково-методичного Центру психології та соціології освіти.

2. Планування та проведення соціально-педагогічних семінарів із проблем «Шкільні неврози», «Емоційні розлади в дітей», «Що впливає на суїцидальну поведінку в підлітковому віці», «Допомога при потенційному суїциді».

3. Виступи на батьківських зборах, батьківському клубі: узагальнення даних, отриманих у результаті соціально-педагогічних досліджень із зазначеної проблеми, рекомендації зі створення сприятливого емоційного мікроклімату в родині, попередження й корекції емоційних дитячих розладів, можливостей профілактики суїцидальної поведінки в домашніх умовах.

4. Індивідуальні консультації для батьків, чиї діти умовно віднесені до «ядерної групи ризику».

5. Індивідуальні бесіди й консультації з педагогами за результатами опитувань, анкетування, спостережень, рекомендації з вибору адекватних методів соціально-педагогічної підтримки щодо всього класного колективу й окремих учнів, особливо з «базової» та «ядерної групи ризику».

ДІАГНОСТИКА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

При діагностиці суїцидальної поведінки підлітків можна застосовувати комплекс методик, адаптованих М. Горською (1994), на основі опитувальника «Самооцінка психічних станів особистості» Айзенка, проективної методики «Метод незакінчених пропозицій». У пакет діагностичних методик увійшли методика «Депресія» (автор Е. Бек), тести «Ваші суїцидальні схильності», «Ваші думки про смерть» і «Карта ризику суїциду», запропоновані Л. Шнейдер у монографії «Девиантное поведение детей и подростков» ( М., 2005. -- С. 165--193)[22].

ТЕСТ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

(Модифікований тест тривожності М. Горської)

Для вивчення суїцидальної поведінки загалом і суїцидальної поведінки в підлітковому і юнацькому віці група фахівців під керівництвом М. Горської, розробила пакет діагностичних методик для виявлення індивідуальних схильностей до суїцидальної поведінки.

В основу лягла методика Айзенка «Самооцінка психічних станів особистості». Група дійшла висновку, що показники тривожності, фрустрації, агресивності й ригідності, а також усвідомленого прагнення до життя впливають на поведінку досліджуваного в несприятливих умовах.

Інструкція. Навпроти кожного твердження стоять три цифри: 2, 1,0. Якщо твердження вам підходить, то обведіть цифру 2; якщо не зовсім підходить -- цифру 1; якщо не підходить -- 0.

1	Часто я не впевнений у своїх силах	2	1	0
2	Нерідко мені здається, що ситуація безвихідна	2	1	0
3	Я часто залишаю за собою останнє слово	2	1	0
4	Мені важко змінювати свої звички	2	1	0
5	Я часто червонію через дрібниці	2	1	0
6	Неприємності мене дуже тривожать, і я занепадаю духом	2	1	0
7	Нерідко в розмові я перебиваю співрозмовника	2	1	0
8	Мені важко переключитися з однієї справи на іншу	2	1	0
9	Я часто прокидаюся вночі	2	1	0
10	У випадку неприємностей я зазвичай звинувачую лише себе	2	1	0
11	Мене легко розсердити	2	1	0
12	Я дуже обережний стосовно змін у своєму житті	2	1	0
13	Я легко засмучуюся	2	1	0
14	Нещастя й невдачі нічого мене не вчать	2	1	0
15	Мені доводиться часто робити зауваження іншим	2	1	0
16	У суперечці мене важко переконати	2	1	0
17	Мене хвилюють навіть уявні неприємності	2	1	0
18	Я часто відмовляюся від боротьби, вважаючи її марною	2	1	0
19	Я хочу бути авторитетом для навколишніх	2	1	0
20	Часто мене не покидають думки, яких варто було б позбутися	2	1	0
21	Мене лякають труднощі, з якими доведеться зустрітися в житті	2	1	0
22	Нерідко я почуваюся беззахисним	2	1	0
23	У будь-якій справі я не задовольняюся малим, а хочу домогтися максимального успіху	2	1	0
24	Я легко зближуюся з людьми	2	1	0
25	Я часто копаюся у своїх недоліках ,	2	1	0
26	Іноді в мене бувають стани розпачу	2	1	0
27	Мені важко стримувати себе, коли я гніваюся	2	1	0
28	Я дуже переживаю, якщо в моєму житті щось зненацька змінюється	2	1	0
29	Мене легко переконати	2	1	0
30	Я почуваюся розгубленим, коли в мене виникають труднощі	2	1	0
31	Волію керувати, а не підкорятися	2	1	0
32	Нерідко я проявляю впертість	2	1	0
33	Мене турбує стан мого здоров'я	2	1	0
34	У важкі хвилини я іноді поводжуся, як дитина	2	1	0
35	Я різко, грубувато жестикулюю	2	1	0
36	Я не люблю ризикувати	2	1	0
37	Мені важко очікувати	2	1	0
38	Я думаю, що ніколи не зможу виправити свої недоліки	2	1	0
39	Я мстивий	2	1	0
40	Мене хвилюють навіть незначні порушення моїх планів	2	1	0

Ключ до тесту:

1. Шкала тривожності: 1, 5, 9, 13, 17, 21, 25, 29, 33, 37.

2. Шкала фрустрації: 2, 6, 10, 14, 18, 22, 26, ЗО, 34, 38.

3. Шкала агресії: 3, 7, 11, 15, 19, 23, 27, 31, 35, 39.

4. Шкала ригідності: 4, 8, 12, 16, 20, 24, 28, 32, 36, 40.

При опрацюванні результатів підраховується кількість відповідей «1» і «2», що співпали з ключем: відповідь «2» -- 2 бали; відповідь «1» -- 1 бал. Потім відповіді за кожною шкалою підсумовуються. Середній бал за кожною шкалою -- 10. Його перевищення свідчить про перевагу досліджуваної якості у структурі особистості.

Можлива кількість балів у кожній групі від 0 до 20, де «О» визначається як не виявлений наступним збільшенням інтенсивності прояву цієї характеристики.

Шкала тривожності. Середньо нормальна (невисокий ступінь тривожності) -- 8--8,4. Вище нормальної, але припустимою вважається наявність 11,3--12 балів і більше.

Шкала фрустрації. Середньостатистичний бал 8,1--8,5. 10--11 - зона підвищеної фрустрації.

Шкала агресивності. Середньостатистична норма -- 11,5. Для суїцидів передбачається середньостатистичне зниження 0,6--1, тобто 10.

Шкала ригідності. Середньостатистичне -- 11. Для осіб із суїцидальною поведінкою -- 12,5 і більше.

Додаються бали за 4 шкалами.

Норма -- 39--40; 46--47 і більше -- необхідна корекційна робота.

Визначення характеристик, які досліджуються в тесті:

Особистісна тривожність -- схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги.

Фрустрація -- психічний стан, який виникає внаслідок реальної або уявлюваної перешкоди, що перешкоджає досягненню мети.

Агресія -- підвищена психологічна активність, прагнення до лідерства шляхом застосування сили стосовно інших людей.

Ригідність -- утрудненість у зміні наміченої суб'єктом діяльності в умовах, що об'єктивно вимагають її перебудови.

ПРОЕКТИВНА МЕТОДИКА «НЕЗАКІНЧЕНІ РЕЧЕННЯ»

На другому етапі роботи пропонується застосовувати метод «Незакінчені речення», який дозволяє спрямовано з'ясувати ставлення досліджуваного до інших і певні особистісні установки.

Досліджуваний повинен продовжити такі речення:

о Завтра я...

* Коли я закінчу школу...

* Настане день, коли...

* Я хочу жити, тому що...

Опрацьовуючи результати, варто зауважити особливості сприйняття підлітками оточення, а також наявність або відсутність усвідомленого прагнення до збереження життя.

МЕТОДИКА «ДЕПРЕСІЯ»

(Автор Е. Бек)

Депресія може бути ситуативною, тобто реакцією на актуальний стрес, а може випливати зі способу нашого життя. У цьому випадку йдеться про стан, коли людина у всьому знаходить привід для сліз, навіть якщо з нею нічого поганого не відбувається, просто вона здригається від страху, очікуючи, коли «все це почнеться».

Інструкція. Прочитайте твердження, розташовані навпроти порядкових чисел, і виберіть таке, що найточніше визначає ваше самопочуття в цей момент. У рамках пронумерованих позицій можна вибрати кілька тверджень.

Отже, спочатку прочитайте всі пункти розділу, а потім оберіть те, що дійсно вас стосується.

1. а) я почуваюся добре;

б) мені погано;

в) мені весь час сумно, і я нічого не можу із собою вдіяти;

г) мені так нудно й сумно, що я не можу більше цього витримувати.

2. а) майбутнє мене не лякає;

б) я боюся майбутнього;

в) мене ніщо не радує;

г) моє майбутнє безпросвітне.

3. а) у житті мені здебільшого щастило;

б) невдач і провалів у мене більше, ніж у когось іншого;

в) я нічого не досягнув у житті;

г) я отримав повне фіаско -- як партнер, дитина, на професійному рівні -- словом, усюди.

4. а) не можу сказати, що я незадоволений;

б) як правило, я нудьгую;

в) що б я не робив, ніщо мене не радує, я -- як заведена машина;

г) мене не задовольняє абсолютно все.

5. а) У мене немає відчуття, що я когось скривдив;

б) може я й скривдив когось, сам того не бажаючи, але я про це нічого не знаю;

в) у мене таке відчуття, начебто я всім приношу лише нещастя;

г) я погана людина, надто часто кривдив інших людей.

6. а) я задоволений собою;

б) іноді я почуваюся нестерпно;

в) часом я переживаю комплекс неповноцінності;

г) я зовсім нікчемна людина.

7. а) у мене немає враження, що я заслуговую на покарання;

б) я відчуваю, що мене покарано або буде покарано за якусь провину;

в) я знаю, що заслуговую на покарання;

г) я хочу, щоб життя мене покарало.

8. а) я ніколи не розчаровувався в собі;

б) я багато разів розчаровувався в самому собі;

в) я себе не люблю;

г) я себе ненавиджу.

9. а) я нічим не гірший, ніж інші;

б) інколи я можу помилитися;

в) просто жахливо, як мені не щастить;

г) я сію навколо одні нещастя.

10. а) я люблю й не кривджу себе;

б) іноді я хочу зробити рішучий крок, але не наважуюся;

в) краще було б зовсім не жити;

г) я думаю про те, щоб покінчити життя самогубством.

11. а) у мене немає причин плакати;

б) буває, що я й поплачу;

в) тепер я плачу постійно і не можу виплакатися;

г) раніше я плакав, а тепер якось не виходить, навіть коли дуже хо їсться;

12. а) я спокійний;

б) я легко дратуюся;

в) я відчуваю постійне напруження;

г) мені тепер усе байдуже: речі, які раніше дратували, зараз мене ніби не стосуються.

13. а) прийняти рішення мені не важко;

б) іноді я відкладаю рішення на потім;

в) приймати рішення для мене проблематично;

г) я взагалі ніколи нічого не вирішую.

14. а) я не думаю, що в мене поганий вигляд чи гірший, ніж раніше;

б) мене хвилює мій поганий вигляд;

в) у мене поганий вигляд, і що далі, то гірше;

г) я потворний, у мене просто відразлива зовнішність.

15. а) щось зробити для мене не проблема;

б) мені доводиться на кожному кроці змушувати себе щось робити;

в) щоб зважитися на що-небудь, я повинен дуже багато докласти зусиль;

г) я взагалі нездатний що-небудь реалізувати.

16. а) я сплю спокійно й добре висипаюся;

б) вранці я прокидаюся стомленішим, ніж був до того, як заснув;

в) я прокидаюся рано й відчуваю, що не виспався;

г) іноді я страждаю від безсоння, інколи прокидаюся кілька разів за ніч, загалом я сплю не більше п'яти годин на добу.

17. а) у мене збереглася колишня працездатність;

б) я швидко втомлююся;

в) я почуваюся втомленим, навіть якщо майже нічого не роблю;

г) я так утомився, що нічого не можу робити.

18. а) апетит у мене такий, як і був завжди;

б) у мене зник апетит;

в) апетит у мене набагато гірший, ніж колись;

г) у мене взагалі немає апетиту.

19. а) бувати на людях мені так само приємно, як і раніше;

б) мені доводиться змушувати себе зустрічатися з людьми;

в) у мене немає ніякого бажання бувати в товаристві;

г) я ніде не буваю, люди не цікавлять мене, мене взагалі не хвилює ніщо стороннє.

20. а) мої еротично-сексуальні інтереси залишилися на колишньому рівні;

б) секс уже не цікавить мене так, як колись;

в) зараз я міг би спокійно обходитися без сексу;

г) секс узагалі мене не цікавить, я втратив до нього бажання.

21. а) я почуваюся здоровим і піклуюся про своє здоров'я так само, як і раніше;

б) у мене постійно щось болить, я живу на одній воді, у мене то понос, то запор-це створює багато проблем;

в) з моїм здоров'ям серйозні проблеми, я весь час про це думаю;

г) моє фізичне самопочуття жахливе, болі просто мучать мене.

Оцінка: а- 0 балів; б-1 бал; в-3 бали; г-4 бали.

Підрахуйте загальну кількість балів (якщо в окремих позиціях ви вибрали не одне, а кілька тверджень, урахуйте їх теж).

Результати

Кількість балів	Міра депресії
0-4	Відсутня
5-7	Легка
8-15	Середня
16 і більше	Висока

Висновки

Людина, поведінка якої не регулюється інстинктами, як у тварин, і традиціями, як у людей старших поколінь, втрачає чітке уявлення про те, що їй потрібно і що вона повинна робити. Проблема самогубства переслідує людство споконвіку, червоною ниткою пронизуючи всю історію його розвитку. З упевненістю можна казати, що вже досить тривалий час філософи й мислителі, діячі науки й мистецтва намагаються розв'язати цю проблему. Всі здійснені дослідження незалежно від їхнього напряму свідчать: самогубство не треба вважати явищем, яке можна остаточно викорінити. Водночас із хворобами, злочинністю, проституцією, алкоголізмом самогубство супроводжує людство на всіх етапах його існування.

Дитячий і підлітковий суїцид є зараз великою проблемою для України. Насамперед це пов'язано з тим, що діти дуже рано дорослішають (що пов'язано з великою кількістю інформації) і відповідно до своїх не за вiком дорослих мрій хочуть самоутвердитися, отримати більше від життя, зокрема, більше, ніж батьки. Природно, що внаслідок різних причин зрозуміти й пристосуватися до дорослих проблем діти й підлітки ще не можуть. Тут дуже велику роль відіграє юнацький максималізм, і, на жаль, іноді діти не знаходять нічого кращого, як покінчити життя самогубством.

Особливо сильно на прийняття такого рішення впливає неблагополучна атмосфера в сім'ї. Тобто відсутність уваги з боку батьків та їхня нездатність в тій або іншій мірі зрозуміти дітей. Таким чином, у самогубствах підлітки знаходять уявний вихід з психологічних проблем, що нагромадилися.

Особливість роботи соціального педагога полягає у тому, щоб підліток сам розповів про свої проблеми і відчував, що його сприймають, розуміють, надають підтримку. Поради, рекомендації чи контроль - неефективні способи. Суїцидента слід підштовхнути на одкровення, намагаючись не впустити бодай найменшої інформації. Як правило, в суїцидента в такому стані втрачена надія. Розмова має бути побудована таким чином, щоб показати клієнту альтернативу, відродивши надію. Для того, щоб визначити істину проблему людини, слід наштовхнути на визначення сутності проблеми. Спрацьовує і фраза соціального педагога “Я не хочу, щоб ви це робили”. Це проста, банальна фраза часто відіграє вирішальну роль не тільки у встановленні контакту, а стає ключовою у поверненні людини до життя. Людина звертається за допомогою для того, щоб хтось зупинив її, підтримав, розкрив сутність її проблеми, вислухав і т.д. Ці люди, як правило, не знають, як жити далі.

Список використаних джерел

1.Алимаханов Ж. А. Статистический анализ форм психических расстройств у населения, проживающего в районе Семипалатинского ядерного полигона. - В кн.: Актуальные и прогнозируемые нарушения здоровья населения, после ядерной катастрофы в Чернобыле.- К., 1995.­ С. 88.

2.Амбрумова А. Г. Когда психологический кризис ведет к самоубийству / А. Г. Амбрумова // Между здоровьем и болезнью. - М. : Знание, 1989. - 216 с.

3.Амбрумова А.Г. Анализ состояний психологического кризиса и их динамика. / Психологический журнал, Том 6 №6 1985. - С. 107-1

4.Амбрумова А.Г. Диагностика суицидального поведения // Методические рекомендации.- М., 1998.- С. 10.

5.Бархаленко Е. В. Деякі чинники, що формують суїцидальну поведінку / Е. В. Бархаленко // Психологія суїцидальної поведінки: Діагностика корекція, профілактика : зб. наук. пр. ; [за заг. ред. С. І. Яковенка]. - К. : РВВ КІВС., 2002. - 270 с.

6.Бек А.С. Методы роботы с суицидальним пациентом // Журнал практической психологии и психоанализа.-2003, №1.- C. 22-29.

7.Бердяєв Н. Самотність, туга, свобода // Н. Бердяєв Самопізнання. - Л.: Лениздат, 1991.

8.Вашека Т. В. Рання діагностика та профілактика суїцидальної поведінки в підлітковому віці / Т. В. Вашека // Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - №6. - С. 64-66.

9.Гошовський Я. Ресоціалізація депривованої особистості : монографія / Я. Гошовський. - Дрогобич : Коло, 2008. - 525 с.

10.Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения) : учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Е. В. Змановская. - М. : Издательский центр «Академия», 2003. - С. 151.

11.Калініна Ю. Запобігання суїцидальній поведінці серед підлітків / Ю. Калініна // Психолог. - 2005. - № 35. - С. 14-17.

12.Кондрашенко В. Т. Психология и педагогіка : учеб. пособ. / В. Т. Кондрашенко, Д. И. Донской, С. А. Игумнов, С. А. Русский. - Букинистическое издание : Издательство Института психотерапии: - 2001 г. - 464 с.

13.Короленко Ц. П. Семь путей к катастрофе: Деструктивное поведение в современном мире / Ц. П. Короленко, Т. А. Донских. - Новосибирск, 1990. - 310 с.

14.Кримінально-процесуальний кодекс України : за станом на 28.січня 1993р / Верховна Рада України.-Офіц.вид. №2947-12 від 28.01.93 (Від. № 4 ст.120)

15.Левченко І. Ю. Патопсихологія: теорія і практика / І. Ю. Левченко. - М.,2000 р.

16.Личко А. Є. Психопатии и акцентуации характера у подростков /[Під ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова]. - СПб. : Речь, 2009. - 256 с

17.Пилягіна Г. Я. Проблема саморуйнуючої поведінки серед населення України / Г. Я. Пилягіна, М. І. Винник // Новости медицины и фармации. - 2007. - № 215. - С. 10-11.

18.Попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків // Все для вчителя. - 2003. - № 30. - С. 53-64.

19.Психологія суїциду / [за ред. В. П. Москальця]. - К., 2004. - 286 с.

20.Слуцкий А.С. Занадворнов М. С. Некоторые психологические и клинические аспекты поведения суицидентов // Психологический журнал. 1993. № 1. С. 77-85.

21.Холм Д. Анормальна психологія / Д. Холмс - СПб., 2003. - C. 287.

22.Шнейдер Л. Девиантное поведение детей и подростков : монография /Л. Шнейдер.- М., 2005. -- С. 165--193.

Размещено на Allbest.ru

...