Особливості когнітивного розвитку дітей раннього віку

Для формування зображувальної діяльності недостатньо відпрацювання техніки нанесення ліній і збагачення сприймання та уявлень. Необхідне формування графічних образів, що можливе за систематичного впливу дорослого. Підчас малювання, ліплення, аплікації дитина діє так, як у реальній ситуації: наклеївши силует зайчика, мишки, пташки, вона гладить їх рукою, розмовляє, починає з ними гратися.

Розвиток малювання в ранньому віці пов'язаний з психічними досягненнями дитини. Одна і та сама зовнішня форма каракуль має різне значення для дитини. За спостереженням психологів (6. Мухіна та ін.), розвиток значення каракуль долає такі стадії:

1) каракулі як результат вільного маніпулювання олівцем;

2) каракулі як результат вільного маніпулювання олівцем за візуальних асоціацій з реальними предметами. Назва словом цих асоціацій (графічна побудова) набуває значення знака;

3) каракулі як запланований знак реального предмета, який не несе в собі зображальності;

4) каракулі як специфічний для зображувальної діяльності знак - графічна побудова предмета.

Важлива роль у зародженні зображувальної діяльності дитини належить дорослому, який створює передумови її своєчасної появи, сприяє збагаченню сенсорики дитини, формуванню перших графічних образів.

Подальший розвиток малювання, ліплення, конструювання, аплікації, перетворення їх на особливий (зображувальний) вид діяльності відбувається у дошкільному віці.

4. Формування активного мовлення дитини

З мовленням пов'язані розвиток сприйняття і мислення, обумовлене спілкуванням з дорослими. Мовлення опосередковує весь технічний розвиток дитини раннього віку.Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовленняНайважливіше досягнення дитини цього віку полягає в тому, що безліч рухів і дій, які виконує дитина, тепер підпорядковані її свідомості: дитина не тільки точно їх організовує, регулює їхню силу, спрямовує їх, але й контролює та узгоджує між собою.

Дослідження підтвердили, що довільне керування рухами забезпечують не тільки фізичні показники та тренування, але й загальний розумовий розвиток дитини, і насамперед -- мовлення.

Незважаючи на опановані вміння -- підпорядкувати свої дії та рухи слову, стриматися -- у шестирічної дитини ця регуляція ще недосконала. Іноді поведінка старшого дошкільника стає такою ж імпульсивною, як і в молодшому віці: дитина раптово перестає контролювати свої рухи та вчинки -- чи бажаючи наслідувати когось, чи то через забудькуватість.

У дошкільному дитинстві здебільшого завершується тривалий і складний процес опанування мовлення. До 7 років мовлення стає засобом спілкування та мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, завершується процес фонематичного розвитку, тобто дитина чує та розмовляє більш-менш правильно. Мовлення дитини збагачується складними визначеннями (на зразок лимонно-жовтий, синьо-зелений); новими словами, що визначають часові проміжки (негайно, відразу, раніше, пізніше); дитина вже може правильно називати дні тижня. Також удосконалюється здатність дитини розповідати за картинкою, переказувати почуту історію тощо.

Переказуючи казку, діти не тільки вчаться граматично правильно будувати речення, використовувати окремі слова, але й одночасно опановують мистецтво логічно мислити.

Опанування старшим дошкільником зв'язного та виразного мовлення поряд із засвоєнням граматичних структур мови є передумовою опанування письмового мовлення. Поступово мовлення дитини перетворюється на засіб регулювання її поведінки.

Часто можна спостерігати таку картину: дитина розмовляє про те, чого робити не можна, спочатку з ляльками, а потім сама з собою словами батьків. Це і є певною передумовою формування довільної поведінки за допомогою мовлення.

Закони логіки ще недосяжні для шестирічної дитини. В її міркуваннях дивним чином переплітаються причина й наслідок; речі, які рухаються, здаються їй живими; все, що відбувається навколо, обов'язково певною мірою стосується або самої дитини, або світу людей. «Чому поблизу нашого міста розташовані дві гори?» -- запитує в сина-дошкільника відомий швейцарський психолог Ж. Піаже. «Тому що велика -- для великих, а маленька -- для маленьких»,--миттєво відповідає той. Або: «Звідки зорі на небі?» -- «Із золотих паперів. Їх туди космонавти закинули»; «Чи рухається сонце?» -- «Ні, не рухається, тому що... йому не можна ходити всюди».

Пояснюючи явища, дитина одуховлює предмети. Дитина бачить лише те, що «знаходиться на поверхні», і це її сприйняття визначає судження, в яких перемішано та скомбіновано все, що безпосередньо було сприйнято: дитина ще не відчуває протиріч.

Дошкільний вік -- класичний час для найчарівніших казок. Через два-три роки дитина, звісно, ще любить казки, але вже зовсім інакше: її починає цікавити справжнє життя; захоплюють розповіді, в яких дійовими особами є діти та детективи -- замість драконів і Котигорошка. Крім цього, в дошкільному віці дитину цікавить усе таємниче, їй хочеться трішки боятися. І справді, багатьом казкам притаманний особливий виховний зміст: слід трішки злякати дитину, щоб вона чогось не робила, тому що можуть статися якісь страшні наслідки. Завдяки казкам (і згодом іграм) дитина вчиться боятися в особливий спосіб (або не боятися взагалі): вона переживає страх з абсолютною зовнішньою гарантією -- на колінах у мами або бабусі. Саме цю обставину -- зважаючи на розвиток особистості -- ми вважаємо позитивним внеском казок у розвиток дитини. У казках неживі предмети оживають, що також відповідає характеру сприйняття дошкільника.

Помітний прогрес у цьому віці відбувається і в іншій психічній функції -- в увазі. Дитина помічає не тільки цілі речі, але й їхні частини та деталі. Деякі діти до кінця дошкільного віку досягають такого рівня, що не тільки відрізняють трактор від автомобіля, але й визначають типи й назви марок машин і навіть уміють упізнавати їх за звуком мотора.

На шостому році життя діти вже розуміють гумористичний зміст ілюстрацій у книжках, підхоплюють жарти в ляльковому театрі, реагують на каламбури і навіть сміються над деякими анекдотами дорослих. Вони відрізняють те, що їм показують, наприклад, на сцені, від того, що знають із життя. Ця нова здатність відрізняти й порівнювати, бачити, що є однаковим, а що -- відмінним, відкриває перед дітьми нові горизонти для веселощів і творчості. У такий спосіб зароджується почуття гумору -- незамінний захист від неприємностей і труднощів, які рано чи пізно чекають на кожного.

Дошкільне дитинство -- вік, що найбільш сприяє розвитку пам'яті. Пам'ять стає домінуючою функцією: ані до, ані після цього періоду дитина не запам'ятовує з такою легкістю найрізноманітніший матеріал. Однак, пам'яті дошкільника притаманні деякі специфічні особливості. У молодших дошкільників пам'ять є мимовільною. Дитина не висуває перед собою мети щось запам'ятати або згадати і не володіє спеціальними способами запам'ятовування. Цікаві для неї події, дії та образи легко запам'ятовуються, мимоволі запам'ятовується також і словесний матеріал, якщо він має емоційний відгук. У старшому дошкільному віці формується довільна пам'ять. З'являються свідоме, цілеспрямоване запам'ятовування та пригадування, які є умовами для формування здатності дитини до міркування.

Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю дитини. На 2-му році життя у неї зростає інтерес до всього, що її оточує: вона хоче все побачити, пізнати, взяти в руки. Це бажання перевищує можливості дитини, і вона вимушена звертатися за допомогою до дорослого. Однак засобів спілкування, якими вона володіє (жести, міміка, окремі слова), вже недостатньо, щоб бути зрозумілою, задовольнити свою потребу в спілкуванні. Ця суперечність розв'язується завдяки виникненню нової форми спілкування - активного самостійного мовлення, яка знаменує важливий етап у психічному розвитку дитини, перехід від немовлячого до раннього віку.

Мовний зв'язок малої дитини з дорослими вибудовується на емоційній основі. Починається і розвивається він з початком розуміння дитиною навіть примітивної людської мови. Розуміння мовлення дорослих - особливо важлива передумова власного мовлення, основа семантичної сторони. З його допомогою відбувається осмислення особистого мовлення.

Уже наприкінці немовлячого віку малюк починає розуміти мову людей, які його оточують. Але це розуміння дуже своєрідне, стосується цілісної ситуації, а не конкретного предмета чи дії. Дитина може чітко виконувати за словом певні дії під час спілкування з мамою (показати на прохання матері, де в неї носик, очі, ніжки, інші частини тіла) і зовсім не реагувати на ті самі слова, вимовлені іншою людиною. Це зумовлено тим, що сигналом до дії служить не мова, а жести, міміка, інтонація матері і ситуація спілкування. Дитина правильно реагує на слова, коли їх багаторазово повторювати в поєднанні з певними жестами. При цьому вона реагує не лише на слова, а й на ситуацію загалом. Пізніше малюк починає розуміти лексеми незалежно від того, хто їх вимовляє і якими жестами вони супроводжуються. Вони поступово набувають самостійного значення.

Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особливо наприкінці його. Спочатку дитина засвоює назви речей, які її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя. До 2-х років малюк розуміє всі слова, якими дорослі позначають навколишні предмети. Цьому сприяє постійне, різноманітне спілкування дорослих з дитиною, збагачення особистого досвіду, особливо у зв'язку з умінням ходити.

На 3-му році життя збільшується кількість слів, які розуміє малюк, вищою стає якість їх розуміння. Він починає прислухатися до того, про що говорять між собою дорослі, йому подобається слухати казки, вірші, розповіді, у яких повідомляється багато інформації про предмети та явища, недоступні безпосередньому досвіду ("Курочка Ряба", "Ріпка", "Три ведмеді"). Отже, він розуміє не тільки мовлення-інструкцію, безпосередньо пов'язане з тим, що бачить, а й мовлення-розповідь, яке містить повідомлення про відсутні перед очима предмети і явища. Це дуже важливий момент мовного розвитку дитини, який засвідчує її здатність пізнавати дійсність через слово, а не лише з безпосереднього досвіду.

Розуміння дитиною дорослого досягає такого рівня, що малюк може слухати і розуміти маленькі сповнені новим для нього змістом оповідання. Слухає оповідання без ілюстрації, наочності.

Для 2-річної дитини слово значно раніше набуває пускового значення, ніж гальмівного: їй значно легше за словесною вказівкою почати, а не зупинити дію. Коли, наприклад, малюку пропонують відчиняти і зачиняти двері, він може багаторазово повторювати це. Та вже до початку раннього дитинства настає розуміння значення слова "не можна", однак заборона ще не діє так ефективно, як цього хотілося б дорослим. їх мовні вказівки відчутно починають регулювати поведінку дитини на 3-му році життя, вони викликають і зупиняють дії, здійснюють безпосередній і попередній впливи.

Якісно змінюється у цей період розуміння мовлення. Дитина добре розуміє окремі слова, виконує предметні дії за інструкцією дорослого.

Слухання і розуміння повідомлень, які не стосуються безпосередньої ситуації, є важливим набутком цього етапу життя. Вони створюють передумови для використання мовлення як основного засобу пізнання недоступної безпосередньому досвіду дитини дійсності. Враховуючи це, вихователь повинен цілеспрямовано керувати розвитком здатності дитини слухати і розуміти мовлення, яке не стосується конкретної ситуації.

Формування активного мовлення дитини

До 1,5 року мовлення дитини розвивається досить повільно. У цей період вона засвоює від ЗО-40 до 100 слів і вживає їх дуже рідко. Значно ініціативнішою дитина стає після того, як їй виповниться 1,5 року. Вона не лише вимагає називати предмети, а сама пробує вимовляти слова, якими ці предмети називають. Усе це помітно підвищує темп розвитку її мовлення: до кінця 2-го року життя вона використовує до 300 слів, 3-го - до 1500.

когнітивний розвиток ранній вік

5. Новоутворення пізнавальної сфери у дітей 2-6 років

До початку раннього дитинства в дитини виробляється предметне сприймання, однак його точність і осмисленість ще незначні. 2-річна дитина ще не може точно визначити властивості предметів (форма, величина, колір), впізнає їх не за поєднанням властивостей, а за окремими ознаками, які впадають в очі. її сприйманню притаманна дивна особливість - упізнавання близьких людей на фотографіях і предметів на малюнках, контурних зображеннях, які передають тільки деякі характерні деталі цих предметів. Однак вона ще не сприймає малюнки, фотографії як зображення предметів і людей. Для неї зображені предмети є цілком самостійними. Якщо дитина однаково називає предмет і його зображення, це не означає, що вона ототожнює їх, сприймає як одне і те саме. Ототожнення відбувається тому, що і в предметі, і в зображенні якась деталь привернула увагу дитини. Всі інші деталі вона не враховує.

Орієнтування дитини під час сприймання предметів на окремі їх ознаки виявляється і в байдужості до їх просторового розташування. Тому вона може спокійно розглядати картинки у книзі догори ногами, оскільки для неї важливі окремі ознаки, а не ціле.Зорові дії, за допомогою яких дитина сприймає предмети, спрямовані на їх форму і величину. Для впізнавання предметів колір ще не має ніякого значення, однак це не означає, що дитина їх не розрізняє. Просто колір ще не став для неї ознакою, яка характеризує предмет.

Для того щоб сприймання стало більш повним і всебічним, у дитини повинні сформуватися нові перцептивні дії. Це можливо у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю, особливо співвідносними та знаряддєвими діями.Коли дитина вчиться виконувати співвідносну дію, вона добирає і з'єднує предмети або їх частини відповідно до форми, величини, кольору, надає їм певного розміщення у просторі: наприклад, за величиною і кольором вона добирає кільця пірамідки, щоб правильно її скласти, тощо. Такі зовнішні орієнтувальні дії допомагають дитині досягти практичного результату. Оволодіння зовнішніми орієнтувальними діями відбувається не відразу і залежить від предметів, з якими діє дитина, та допомоги дорослого.

Зовнішні орієнтувальні дії, спрямовані на виявлення властивостей предметів, виникають у дитини при оволодінні співвідносними і знаряддєвими діями. Так, намагаючись дістати віддалений предмет, дитина може спершу взяти надто коротку палицю і, переконавшись, що вона не годиться, замінити її довшою, співвіднести віддаленість предмета з довжиною палиці.

Від співвіднесення, порівняння властивостей предметів за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій дитина переходить до зорового співвіднесення цих властивостей предметів. У цьому процесі формується новий тип дії сприймання, коли властивість одного предмета перетворюється для дитини на зразок, мірку, якою вона визначає властивості інших предметів. Наприклад, величина одного кільця пірамідки використовується для вимірювання інших кілець, довжина палиці - для вимірювання віддалі.

Оволодіння новими діями сприймання виявляється в тому, що дитина, виконуючи предметні дії, переходить до зорового орієнтування. Вона без попереднього примірювання (на око) правильно добирає потрібні предмети і їх частини. У зв'язку з цим для дитини 2,6 - 3-х років доступний зоровий вибір за зразком, коли з двох предметів, які різняться за формою, величиною або кольором, вона може на вимогу дорослого підібрати точно такий же предмет, як взятий за зразок. Спочатку діти роблять вибір за формою, потім за величиною, пізніше - за кольором. Це означає, що нові дії сприймання формуються раніше для властивостей, від яких залежить можливість виконання практичних дій з предметами, потім вони переносяться на інші властивості. Зоровий вибір за зразком - значно складніше завдання, ніж просте впізнавання знайомого предмета. Він означає, що дитина вже знає про існування багатьох предметів, які мають однакові властивості.

Обстеження предмета під час його порівняння з іншими стає більш детальним, дитина не обмежується окремою ознакою, яка впадає в очі. Про оволодіння цим типом сприймання свідчить відсутність у дитячій практиці впізнавання предметів на картинках і фотографіях через ототожнення за окремими ознаками.

Діти раннього віку ще недостатньо керують своїм сприйманням і не спроможні правильно зробити вибір за зразком, якщо їм пропонують для вибору не два, а багато різних предметів, якщо предмети мають складну форму, створені з кількох частин, їх забарвлення складається з різних кольорів, що чергуються.

На початку раннього дитинства при порівнянні предметів будь-який із них дитина використовує як зразок, пізніше (на 3-му році життя) деякими добре знайомими їй предметами вона послуговується як зразками для порівняння властивостей інших предметів. Такими зразками можуть бути не лише реальні предмети, а й закріплені у пам'яті уявлення про них. Про предмети трикутної форми вона скаже: "як будиночок", "як дах", про круглі предмети - "як м'ячик", про все зелене - "як трава", червоне - "як вишенька".

Сприймання у ранньому дитинстві тісно пов'язане з предметними діями. Дитина може достатньо точно визначати їх форму, величину, колір, розміщення у просторі, якщо це необхідно для виконання доступної їй дії. Для збагачення дитини уявленнями про властивості предметів, необхідно, щоб вона використовувала їх у своїх діях. Не можна обмежувати малюка ознайомленням лише з двома-трьома формами і трьома-чотирма кольорами. Дитина на 3-му році життя здатна засвоїти уявлення про п'ять-шість форм (круг, овал, квадрат, прямокутник, трикутник, многокутник); вісім кольорів (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, синій, фіолетовий, білий, чорний).

Відсутність у мові малюка слів, які позначають властивості предметів, не повинна насторожувати. Більшість слів, які засвоюють діти до 3-річного віку, означають предмети і дії. Назвами кольорів і форм діти оволодівають з великими труднощами, завдяки наполегливому навчанню. Тому тривалий час вважали, що дитина до 3-х років узагалі не розрізняє кольорів. Психологічною причиною цього є те, що слово як назва предмета виражає насамперед його функцію, призначення залишається незмінним при зміні зовнішніх властивостей. Тому лопатка для малюка завжди є лопаткою (нею можна копати пісок), незалежно від її кольору, довжини ручки тощо. А щоб сприйняти слово "червоний"" потрібно навчитися об'єднувати багато предметів за ознакою, яка в більшості випадків не має жодного значення для використання у грі, побуті. Подолати цю суперечність малюку важко. Сприятливі умови для цього створюються на 4-5-му роках життя.

Інтенсивно розвивається у ранньому дитинстві і "слухове сприймання. У цьому процесі розрізнення властивостей предметів і явищ (звуків) також обумовлюється діяльністю дитини. Основною діяльністю дітей раннього віку, пов'язаною зі сприйманням звуків, є мовне спілкування. Тому в цей період особливо інтенсивно розвивається фонематичний слух. Від сприймання слів як нерозчленованих звукових комплексів, що відрізняються особливостями ритмічної будови інтонації, дитина поступово переходить до сприймання їх звукового складу.

Як правило, до кінця 2-го року життя-діти сприймають усі звуки рідної мови. Однак вдосконалення фонематичного слуху відбувається і в наступні роки. Значно повільніше розвивається сприймання співвідношення звуків за висотою. Для стимулювання його потрібно сприймання висоти звуків включати у привабливі для дитини завдання і показувати, як різні за висотою звуки пов'язані із знайомими їй предметами. Наприклад, 3-річні діти легко навчаються сприймати порівняно невелику відмінність звуків за висотою, якщо високий подається як "голос" маленької іграшкової тварини, а низький - як "голос" великої.

Розвиток мислення у ранньому дитинстві

Наприкінці 1-го року життя малюк може виконувати елементарні мислительні дії - використовувати зв'язок між предметами для досягнення мети (наприклад, підсунути подушку, на якій лежить іграшка, щоб її дістати). Такі здогадки виникають лише у найпростіших випадках, якщо предмети пов'язані між собою (іграшка лежить на подушці), залишається тільки скористатися готовим зв'язком. Упродовж раннього дитинства малюк все ширше використовує подібні готові зв'язки: притягує за шнурочок іграшкову машинку або візочок, дістає за допомогою стрічки іграшку, до якої не може дотягнутися.

У ранньому дитинстві можливості образного мислення дуже обмежені, йому під силу тільки найпростіші завдання. При розв'язанні ускладнених завдань малюк змушений вдаватися до зовнішніх дій.У розвитку мислення дітей раннього віку важливу роль відіграє формування узагальнень - мисленого об'єднання предметів або дій, наділених спільними істотними ознаками. Основою для них є засвоєння мовлення, оскільки значення слів, розумінню і використанню яких вчать дитину дорослі, завжди містить у собі узагальнення. Наприклад, слово "годинник" стосується маленького ручного годинника, будильника, великого настінного годинника. Однак загальноприйнятим значенням слів дитина оволодіває не відразу. Вона часто називає одним і тим самим словом зовсім різні предмети на основі подібності за випадковими, несуттєвими ознаками, які можуть постійно змінюватися. Малюк називає кішку словом "кх", потім починає застосовувати його до хутряного коміра, хутряної шапки (пухнасті), до дрібних блискучих предметів (подібність з очима кішки) тощо. Подібне перенесення не підтримують дорослі, під впливом яких він засвоює зв'язок слова з предметом. При цьому назва предмета перетворюється ніби на її ім'я: малюк називає словом "мя" тільки темно-синій м'яч, м'ячі іншого кольору цієї назви не отримують. Навчити дитину узагальнювати можна на основі розширення її досвіду дій з іграшками, предметами побуту, найпростішими знаряддями. Перші справжні узагальнення предметів (за їх значенням, функціями) зароджуються у дії, потім закріплюються у слові.

До завершення раннього дитинства виникає знаково-символічна функція свідомості. Дитина починає засвоювати операцію заміщення, коли один предмет може бути використаний як замінник іншого. Передумовою виникнення знакової функції є оволодіння предметними діями і відокремлення дії від предмета. Якщо дитина їсть за допомогою палички, це не є процесом вживання їжі, а отже, її позначенням. Тобто дія, яка виконується з предметом, що їй не відповідає, або без обов'язкового предмета, втрачає своє практичне значення і перетворюється на позначення реальної дійсності. Традиційно дитина спочатку починає користуватися замінниками предметів, діяти практично і на цій основі поступово вловлює зв'язок між позначенням і тим, що воно позначає. Наприклад, у грі вона спочатку діє паличкою, як ложкою, пізніше - починає надавати цій паличці значення ложки.

Знакова функція не відкривається, а засвоюється дитиною, її передають дитині дорослі, показуючи ігрові дії, навчаючи малюванню, конструюванню, багаторазово вказують при цьому на те, що дії дитини та їх результати зображають щось. Засвоєння знакової функції відбувається на основі розвитку власної діяльності дитини. Навіть у найпростіших формах знакова функція перебудовує мислення дитини. Замість уявлень про реальні дії з реальними речами вона починає використовувати в наочно-образному мисленні образи, які позначають ці дії і речі, виокремлює в них тільки важливі для розв'язання завдання сторони. Це слугує передумовою розвитку абстрактності, узагальненості мислення, яке відбувається у дошкільному віці.

Розвиток пам'яті у ранньому дитинстві

Дитина, навчаючись ходити, розширює свою взаємодію з навколишнім світом. Для неї стають доступними все більше предметів, Що започатковує новий етап у розвитку її пам'яті. Дитина приступає до оволодіння предметними діями відповідно до призначень і функцій об'єктів, культурно-гігієнічних навичок і основних рухів. У цей період рухи дитини стають точнішими, легшими, координованішими, що забезпечує їй автономію від дорослого, розширення сфери самостійності. У неї формуються уявлення про віддаленість об'єктів і спрямованість руху, виконувані ддї тощо. Вона вже впізнає предмет поза зв'язком із ситуацією, в яку він включений, ідентифікує (ототожнює) його за важливими ознаками. Наприклад, за пропозицією дорослого малюк показує годинник незалежно від його просторового розміщення.

На початку 2-го року життя дитини пам'ять виокремлюються із процесу сприймання, зароджується здатність відтворювати об'єкт за його відсутності, довшим стає проміжок часу між запам'ятовуванням і впізнаванням (на 2-му році життя дитина впізнає знайоме обличчя, не бачивши його 1,5-2 місяці, на третьому - об'єкти, які сприймала рік тому). До кінця 3-го року життя малята впізнають не лише близьких, а й інших людей, різні предмети, знайомі пісні, казки, вірші. Образна пам'ять у них'розвинена краще за словесно-логічну, тому вони легше запам'ятовують емоційний матеріал, що супроводжується наочними і звуковими ілюстраціями.

Процеси пам'яті мають мимовільний характер. Процес розуміння дитиною звертань дорослого, опанування нею активним мовленням сприяють першим виявам довільності у роботі пам'яті. Для цього слід стимулювати малюка запитаннями і пропозиціями, спонукати його розповісти про побачене, почуте. Інтенсивно розвивається і словесно-логічна пам'ять: дитина реагує вже не на ритмічно-мелодійну структуру слова, а на його значення. На 3-му році життя вона розуміє кожне слово, що вимовляє дорослий. Поступово дитина переходить від пасивного мовлення до активного. Цей період обумовлений поповненням словника, засвоєнням граматики рідної мови. Завдяки розширенню словника, накопиченню досвіду діяльності і дій малюк починає розуміти деякі моральні норми і правила поведінки: що можна і чого не можна, як потрібно і як не потрібно робити.

До кінця раннього дитинства розширюється обсяг і підвищується тривалість дитячої пам'яті. Головною особливістю пам'яті у цей період є ненавмисний характер, тобто мимовільне запам'ятовування. В основному діти раннього віку запам'ятовують те, що включено в їхню гру або практичну діяльність, що їм безпосередньо потрібно, цікаво, вплинуло на них емоційно, справило глибоке враження. Малюки легко оволодівають не тільки рідною, а й чужою мовою, якщо постійно перебувають у контакті з дітьми і дорослими, які розмовляють нею. Іноді їм потрібно кілька місяців, щоб почати без акценту спілкуватися мовою країни, в яку вони прибули з батьками.

Пам'ять дітей раннього віку досить пластична, матеріал вони запам'ятовують швидко і легко. Однак часто це відбувається хаотично. Дитина може запам'ятати складний матеріал, втримувати у пам'яті випадкові події, несуттєві деталі, уривки розмов дорослих, окремі фрази і висловлювання, суть яких їй навіть не зовсім зрозуміла. Вона не володіє багатством своєї пам'яті, часто зберігає непотрібний матеріал, оскільки запам'ятовування і відтворення ще не стали самостійними процесами, а є лише способом оволодіння мовою. Повторення незрозумілих слів і словосполучень - своєрідна діяльність дитини зі звуковим складом слів. Об'єктивною основою, на якій відбувається запам'ятовування дитиною раннього віку різних слів і словосполучень, потішок, віршів, є рима і ритмічна структура цього матеріалу.Характерними особливостями ранніх дитячих уявлень є їх безсистемність, злитість, нерухливість. Ці особливості уявлень проявляються у різних видах діяльності дитини.

Особливості уваги у ранньому дитинстві

У ранньому дитинстві розвиток уваги відбувається під час засвоєння ходьби, предметної діяльності і мовлення. Важливе значення при цьому має оволодіння ходьбою, оскільки завдяки їй збільшується кількість об'єктів, які потрапляють у сферу діяльності дитини. Малюк отримує змогу сам обирати об'єкт уваги, тобто може розбирати і збирати пірамідку, перевозити її на іграшковому автомобілі тощо. Триває таке зосередження приблизно 10 хв.

Засвоєння призначення функцій предметів, удосконалення дій з ними допомагає спрямовувати увагу на більшу кількість сторін і ознак об'єктів, удосконалювати властивості самої уваги (розподіл, переключення). З розвитком мовлення, появою потреби у спілкуванні, інтересу до дій інших людей дитина починає звертати увагу на все більше явищ навколишньої дійсності. Якщо на 1-му році життя керує дорослий, то на 2-му, а особливо на 3-му, вона сама спрямовує увагу на новий предмет, мовлення дорослого. 2-річна дитина самостійно діє з будь-яким предметом, розглядає іграшку, спостерігає за мовленням і діями оточення.

У зв'язку з оволодінням мовленням малюк вчиться утримувати увагу не на предметах, словах, фразах, а починає реагувати на лаконічну інструкцію дорослого, якщо вона вказує на знайомі дії або предмети: "принеси м'яч", "візьми ложку" o Він може вислухати коротке прохання до кінця і виконати дію відповідно до нього. Під час спілкування у нього підвищується увага до слова і його значення. Він без унаочнень уважно слухає короткі вірші, казки, пісеньки, якщо вони супроводжуються виразним мовленням, мімікою дорослого.

Розвиток мовлення сприяє виникненню довільної уваги, якою дорослий також може керувати. Засобом організації уваги є слово.

Цікаву діяльність дитина може виконувати протягом 8-10 хв. Під час цієї діяльності у неї виникають серйозні труднощі з переключенням і розподілом уваги. Малюк часто настільки заглиблюється у роботу, що не чує слів дорослого. Наприклад, малюючи, не помічає, що перекинув баночку з фарбою, не реагує на вказівку дорослого підняти її. Попри те, увага дитини дуже слабо фіксується на предметі або діяльності, вона ніби ковзає по поверхні, не проникаючи вглиб. Тому дитина швидко зупиняє розпочату справу. Здебільшого вона фіксує незначні, але найяскравіші ознаки об'єктів. Однак з утратою новизни об'єктів зникає і їх емоційна привабливість, згасає увага до них.

Отже, увага дитини раннього віку характеризується нетривалістю, недостатньою зосередженістю, мимовільністю, її привертають яскраві, сильні або нові подразники. Вона недостатньо рухлива, важко переключається за бажанням дитини, має дуже вузький обсяг і найстійкішою є в активній діяльності.

Виникнення уяви у ранньому дитинстві

Передумовами уяви є уявлення, які виникають на 2-му році життя. Півторарічний малюк впізнає зображене на малюнку, переживає бурхливі позитивні емоції відповідно до змісту зображеного. Малюнок, як відомо, ніколи не буває точною копією об'єкта, зафіксованого у минулому досвіді, він відображає дійсність узагальнено, виокремлюючи в ній найсуттєвіше. Сприйняти зображене на ньому допомагає уява. У цьому пізнаванні малюк ще не створює нічого нового, його уява є пасивним процесом.

Становлення механізмів уявлення, відтворення образів, уміння слухати і відгукуватися на зміст повідомлення відбувається через розвиток розуміння мовлення дорослих, фольклору, невеликих літературних творів. Свідченням того, що дитина уявляє передані в мовленні події, є її зосередженість та адекватні емоції.

Уява зароджується наприкінці раннього віку. Про перші її прояви у 2,5-3 роки можна зробити висновки з огляду на уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Саме в цей період вона починає доповнювати, замінювати реальні предмети і дії уявними, називати їх.

Перші наслідувальні ігри, які виникають на 2-му році життя, ще не містять елементів уяви. Якщо дитина "їсть" порожньою ложкою, то ця дія обумовлюється конкретною ситуацією, в яку вона включена на той момент. Вона засвоює функцію предмета, дію з ним і повторює її.

Розвиток початкових форм уяви у ранньому віці пов'язаний з узагальненістю ігрових дій та ігрових предметів, а також появою у репертуарі ігрових дій замінювання. Малюк не зразу відгукується на замінники, які пропонує дорослий, а грається тільки з реальними іграшками. Унаслідок засвоєння мовлення в його грі з'являються перші самостійні замінювання, яким він спочатку дає реальні назви (використовує паличку замість ложки, але називає паличкою) або ігрові в поєднанні з реальними (називає її одночасно паличкою, ложкою), а потім тільки ігрові (діє з паличкою, як з ложкою, і називає її ложкою).

До закінчення раннього віку виникає новий спосіб дії з предметами-замінниками, повноцінне використання заміщень. Діти вводять у гру свої оригінальні заміщення, у їх діях зароджуються творчі елементи. На основі інтересу до нового виду активності вони швидко починають відступати від заданих дорослим зразків дій, вносять у них свої нюанси, апробують різні схеми їх виконання, а також виконують самостійні ігрові дії. Однак їх уява має репродуктивний (відтворювальний), мимовільний (виникає без свідомо поставленої мети) характер.

Отже, уява в ранньому віці ще розвинена слабо, вимагає зовнішньої опори на предмети та їх ознаки, пов'язана із зовнішніми діями, з оперуванням предметами, їх обігруванням, з мовленням (словами, які позначають дії і предмети).

Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки "Я сам", коли з'являється усвідомлення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.

Дитина вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розрізняє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляючи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчуває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються механізми саморегуляції.

Психологічна характеристика поведінки дитини раннього віку

У своєму психічному розвитку дитина не просто оволодіває різноманітними діями, не лише вчиться бачити світ, мислити, вона засвоює, що таке "добре" і "погано*, звикає підпорядковувати свої бажання необхідності, вбирає в себе правила поведінки, властиві людям. Завдяки цьому починає формуватись особистість дитини, її внутрішній світ.

Розвиток самосвідомості у ранньому дитинстві

У ранньому дитинстві виникнення самосвідомості пов'язане з відокремленням себе від своїх дій, з усвідомленням своїх бажань. Суттєво змінюється ставлення дитини до світу предметів. Ця зміна обумовлена формуванням у процесі оволодіння суспільно виробленими способами використання предметного ставлення до дійсності (Д. Ельконін). Малюк не просто маніпулює предметами, а діє з ними відповідно до їх призначення, функцій. Засвоєння функцій предметів призводить до відокремлення дії від предмета. Дитина виконує предметну дію в нових умовах і переносить ц на інші предмети: починає, наприклад, годувати ляльку не лише своєю, а й чужою ложкою, паличкою; годує не лише свою ляльку, а й інші ляльки, мишку, кішку.

Ускладнюються стосунки дорослого з дитиною. Він і далі ставиться до малюка турботливо і ніжно, але вже діє спільно з ним, оцінює його дії з предметами. У цьому процесі в малюка виникає нове ставлення до дорослого, він порівнює свій результат з його результатами. Дитина ставиться до дорослого, як до зразка для наслідування.

Своєрідною вершиною психічного розвитку 3-річних дітей є поява в них свідомого виявлення себе, свого Я. Це є найважливішим моментом їхнього життя, оскільки саме в цей період відбувається народження особистості. Від змісту, спрямованості виховання залежать її майбутні нахили і характер.

Під час спілкування з людьми, завдяки різним видам діяльності дитина починає точніше фіксувати свої фізичні та психічні стани, відокремлювати їх від усього іншого. Поступово формується уявлення про себе, виникають елементи самосвідомості.

Малюк впізнає себе в дзеркалі, на фотографії, все частіше вживає займенники "я", "мій", "мені". Одночасно він починає усвідомлювати себе відносно незалежним від дорослих, часто його бажання та інтереси контрастують з намірами оточення. Цей перелом у свідомості проявляється у яскраво вираженому прагненні до самостійності ("Я сам"), бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. 3-річна дитина вимагає поваги до себе, часто негативно реагує на надмірну опіку з боку батьків.

Основними сферами, в яких 3-річні діти прагнуть самоутвердитися, є: предметна діяльність (особливо продуктивна з конкретним наочним результатом); спілкування з дорослим як з доброзичливим помічником, який оцінює дії і вчинки; спілкування з однолітками.

Ділове спілкування з дорослим сприяє успішному розвитку Я дитини. При цьому важливо, щоб її увага акцентувалася не лише на оцінці результату діяльності, а й на тому, хто це зробив ("Хороший хлопчик Ромчик! Він так красиво намалював дощик"). Така оцінка є ефективним засобом підвищення суб'єктивної цінності дитини. Негативну оцінку можна висловлювати лише про дії малюка, а не про його особистість (" Не можна ображати дівчинку, адже їй боляче, вона плакатиме. Ти ж хороший хлопчик. Я впевнена, що ти більше не ображатимеш діток").

Розвиток самосвідомості дитини, формування в неї образу Я пов'язані з розвитком мовлення. Становлення уявлень про себе неможливе без засвоєння відповідних понять, що зумовлює збагачення словника. Однією з умов ефективності цього процесу є наочність - можливість безпосередньо спостерігати об'єкт, який називається конкретним словом. Тому для розвитку уявлень про власну особистість дитині потрібні заняття з моделями (ляльки імітують людей), пізніше - з однолітками, щоб вона одночасно бачила себе та іншу людину. Для цього може знадобитись дзеркало, фотографії, на яких діти зображені з батьками, однолітками.

Отже, у ранньому дитинстві відбувається ускладнення стосунків з людьми, змінюється ставлення до предметів, формується і розвивається уявлення про себе, усвідомлюються власні бажання тощо.

Особливості перших уявлень про себе у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина захоплена не лише близькими людьми і зовнішнім світом, а й власною персоною, постійно досліджує себе. Ще у немовлячому віці, маючи деякі уявлення про частини свого тіла, розглядає пальчики на руках і ніжках, дивиться на животик, статеві органи, може правильно показати, де у неї ніс, око, вухо тощо. Однак уявлень про свій тілесний образ у дитини ще немає, оскільки вона не може узагальнити результати дотикових і зорових вражень. Відчуття болі, коли дитина сильно і незграбно схопить частину свого тіла або вдарить з розмаху ручкою, мало навчило її.

Самопізнанню дитини сприяє споглядання себе у дзеркалі. Вона бачить відображення у ньому, впізнає знайомі предмети. їй доводиться мати справу з двома образами: образ у дзеркалі, який не можна взяти в руки, і доступний для рук образ реального предмета. Дитина б'є рукою по склі, дивиться на іграшку, яка відображається, заглядає за дзеркало. Знову дивиться в дзеркало і розглядає реальну іграшку, яка лежить на реальній підлозі. Бере свою іграшку, і на цьому дослідження закінчується. Дитина ще не усвідомлює, що в дзеркалі було її відображення, оскільки ще не відчуває власного образу.

Дитина відкриває себе у дзеркалі після 1,5, а іноді - після 2-х років. Упізнавання свого зображення у дзеркалі відбувається із запізненням, якщо дорослі спеціально не навчають дитину сприймати своє відображення.

Відкриваючи себе у дзеркалі, малюк дивиться в очі своєму відображенню. Його погляд напружений. Він спрямовує Його на різні частини обличчя, переймаючись питанням "хто це?". Усвідомлення того, що саме він відображений у дзеркалі, що він дивиться на себе, приголомшує його. Тільки потім малюк починає переживати радість з приводу свого відображення.