Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Причини виникнення катастроф та кризових явищ. Класифікація катастроф

Криза представляє собою ситуативну характеристику функціонування будь-якого суб'єкта як наслідок невизначеності в його зовнішній і внутрішньому середовищах. У найбільш загальному вигляді кризові явища, обумовлені впливом зовнішніх і внутрішніх факторів (невизначеності), класифікуються за такими основними причинами їх виникнення: раптово наступили непередбачені події в зовнішньому середовищі (зміна політичної ситуації в державі, зміна податкового законодавства і цін, коливання валютного курсу і т.д.); зміни відносин суб'єкта управління з його контрагентами; зміни всередині суб'єкта управління; зміни, що відбуваються завдяки науково-технічному прогресу, результатом чого є формування нових підходів, поглядів та орієнтирів. Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій залежить від факторів, які умовно поділяються на дві групи: зовнішні чинники, які залежать від суб'єкта управління (складно піддається оцінці політика держави щодо формування економічної інфраструктури, пріоритети в розподілі державних замовлень і т. п.); внутрішні фактори, що залежать від суб'єкта управління (недолік фінансових коштів на модернізацію обладнання, низький рівень кваліфікації кадрів, брак джерел достовірної інформації та ін.) Основною причиною виникнення кризових явищ фахівці вважають невизначеність майбутнього розвитку економіки та виробничих відносин, яка обумовлює складності у прогнозуванні діяльності суб'єктів господарювання. Термін «соціальна катастрофа» вимагає спеціального пояснення. Наприклад, катастрофа політична означає, що політичне життя суспільства досягла екстремальної форми. Часто це відбувається тому, що настав політичний чи економічний криза, що зазвичай супроводжується крахом існуючих владних структур. Політична катастрофа може спричинити за собою самі тяжкі наслідки не тільки для розвитку політичного життя суспільства, а й для існування всієї системи в цілому.

За аналогією з вищесказаним терміну «соціальна катастрофа» можна дати наступне визначення: це соціальне лихо, яке супроводжується збитком, що перевершує критичний рівень. У випадку, якщо хоча б один з параметрів соціальної системи досягне критичного значення, це і буде визнано збитком. Дуже близько за своїм значенням до соціальної катастрофи знаходиться поняття «надзвичайна ситуація». Це поняття найчастіше є екстремальною формою конфліктної ситуації, коли протиріччя між людиною і природою природною (біосферою), а також між людиною і природою штучної (техносферою) досягає піку, що загрожує безпеці обох сторін. Усі соціальні катастрофи можна підрозділити на кілька груп. Приміром, за часом протікання вони бувають стрибкоподібні, або лавиноподібні, еволюційні, або уповільнені. За масштабами їх поділяють на локальні, (масштаби яких обмежуються однією промисловою установкою, потокової лінією, цехом, невеликим виробництвом або якоїсь окремої системою підприємства) національні (які охоплюють кілька економічних районів, але не виходять за межі країни), регіональні (ситуації, поширюються на кілька областей, республік, великий регіон) та глобальні (наслідки яких настільки великі, що захоплюють значні території, декілька республік, країв, областей і суміжні країни)

2. Основні напрямки психологічної допомоги дорослим, які опинилися в кризовій ситуації

Екстрена психологічна допомога надається людям в гострому стресовому стані (ВСР). Цей стан є переживання емоційної та розумової дезорганізації.

Психодіагностика, психотехніки впливу і процедура надання психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях мають свою специфіку (Сухов, Деркач 1998). Зокрема, психодіагностика в екстремальних ситуаціях має свої відмінні риси. У цих умовах через брак часу неможливо використовувати стандартні діагностичні процедури. Дії, в тому числі практичного психолога, визначаються планом на випадок надзвичайних обставин. Незастосовні в багатьох екстремальних ситуаціях і звичайні методи психологічного впливу. Все залежить від цілей психологічного впливу в екстремальних ситуаціях: в одному випадку треба підтримати, допомогти; в іншому - варто припинити, наприклад, чутки, паніку, у третьому - провести переговори.

Головними принципами надання допомоги перенесли психологічну травму в результаті впливу екстремальних ситуацій є:

- Невідкладність;

- Наближеність до місця подій;

- Очікування, що нормальний стан відновиться;

-Єдність і простота психологічного впливу.

Невідкладність означає, що допомога потерпілому повинна бути надана як можна швидше: чим більше часу пройде з моменту травми, тим вище ймовірність виникнення хронічних розладів, в тому числі і посттравматичного стресового розладу.

Сенс принципу наближеності полягає в наданні допомоги у звичній обстановці і соціальному оточенні, а також у мінімізації негативних наслідків «госпіталізму».

Єдність психологічного впливу має на увазі, що або його джерелом має виступати одна особа, або процедура надання психологічної допомоги повинна бути уніфікована. Простота психологічного впливу - необхідно відвести потерпілого від джерела травми, надати їжу, відпочинок, безпечне оточення і можливість бути вислуханим.

У цілому служба екстреної психологічної допомоги виконує наступні базові функції:

- Практичну: безпосереднє надання швидкої психологічної і (за необхідності) долікарської медичної допомоги населенню;

- Координаційну: забезпечення зв'язків і взаємодії зі спеціалізованими психологічними службами. Ситуація роботи психолога в екстремальних умовах відрізняється від звичайної терапевтичної ситуації, щонайменше, такими моментами. Робота з групами. Часто доводиться працювати з групами жертв, і ці групи не створюються психологом (психотерапевтом) штучно, виходячи з потреб психотерапевтичного процесу, вони були створені самим життям чинності драматичної ситуації катастрофи. Різнорідність психопатології у жертв. Жертви насильства часто страждають, крім травматичного стресу, неврози, психози, розладами характеру і, що особливо важливо для професіоналів, що працюють з жертвами, цілим рядом проблем, викликаних самої катастрофою або інший травмуючої ситуацією. Мається на увазі, наприклад, відсутність засобів до існування, відсутність роботи та ін Другий напрямок - психотерапія та психопрофілактика осіб з розвиненими нервово-психічними порушеннями. Технічні складності ведення рятувальних робіт у зонах катастроф, стихійних лих можуть приводити до того, що постраждалі в протягом досить тривалого часу опиняться в умовах повної ізоляції від зовнішнього світу. У цьому випадку рекомендується психотерапевтична допомога у вигляді екстреної «інформаційної терапії», метою якої є психологічне підтримання життєздатності тих, хто живий, але перебуває в повній ізоляції від навколишнього світу (землетрусу, руйнування осель в результаті аварій, вибухів і т.д.). «Інформаційна терапія» реалізується через систему звукопідсилювачів. Метою «інформаційної терапії» є також зменшення почуття страху у постраждалих, оскільки відомо, що в кризових ситуаціях від страху гине більше людей, ніж від впливу реального руйнівного чинника.

3. Історія розвитку психокорекційної роботи з усунення посттравматичного стресового стану у жертв екстремальних ситуацій

Вперше ПТСР було описано в США на основі тривалого вивчення психічного стану солдатів американської армії, які повернулися після війни у В'єтнамі. У 1980 р. поняття «посттравматичний стресовий розлад» (ПТСР) було прийнято як чітка і обгрунтована діагностична категорія. Перші дослідні роботи, в Сполучених Штатах Америки, спрямовані на вивчення особливостей переживання військового стресу сягають до часів громадянської війни в США. У Росії психологічними проблемами учасників Першої світової і громадянської воєн займалися С. Крайц, П. Ганушкіна, Ф. Зарубін, І. Бехтерєв. Після Другої Світової війни - В. Гіляровський, Е. Краснушкин. Вивченням психологічних проблем осіб пережили не військовий стрес, займалися Брусилівський Л.Я., Бруханским Н.П., Сєгалов Т.Є. У різних авторів військовий невроз називається по різному: солдатське серце, тривожний невроз, синдром Так Коста, тривожне серце. Так, наприклад, в 1889 р. Х. Опенгейма ввів термін «травматичний невроз», для діагностики психічних розладів в учасників бойових дій, причини яких він вбачав в органічних порушеннях головного мозку, викликаних як фізичними, так і психологічними факторами. Аж до Першої світової війни вважалося, що цей клінічний синдром пов'язаний з військовим обов'язком. Вважалося, що подібне розлад просто прояв поганої дисципліни і боягузтво. В1945 р. Грінкер і Шпігель перерахували сукупність симптомів, які вони позначили як «військовий невроз». До цих симптомів ставилися: агресивність, проблеми з пам'яттю, стомлюваність, низька концентрація уваги, депресія, фобії, нічні кошмари, підозрілість, алкоголізм і гіперактивація симпатичний нервової системи. Посттравматичний стресовий розлад можна визначити як стан, який розвивається у людини, що зазнав психоемоційний стрес достатньої виразності, здатний бути травматичним практично для будь-якої людини.

4. Класифікація методів психокорекційної роботи

Дві групи методів:

1. Методи посилення регулюючих функцій психіки, розвиток емоційного самоконтролю, поліпшення психічної саморегуляції;

2. Методи нормативно-ціннісної корекції, об'єктами якої виступають нормативні комплекси, що зумовлюють відмову від підпорядкування спільним принципам, цілям, завданням діяльності.

Методи психокорекції спрямовані на вироблення норм особистісної поведінки, міжособистісної взаємодії, розвиток здатності гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися в різних умовах, групах, тобто на методи соціального пристосування. Психологічна корекція - це комплекс цілеспрямованих заходів щодо впливу на психіку людини, що проводяться з метою оптимізації їх функціональних станів і підвищення ефективності професійної діяльності (працездатності). Загальним принципом і особливістю побудови психокорекції є диференційоване сполучення при її проведенні методів симптоматичної, особистісно-орієнтованої і соціоцентрірованной психокорекції. Вибір психотерапевтичних методів у першу чергу визначається їх спрямованістю та ефективністю, можливостями і професіоналізмом психолога, а також особистісними особливостями пацієнта. Заходами психологічної корекції є: психологічне консультування, методи індивідуальної та групової психотерапії, психоаналізу, психосинтез.

5. Причини виникнення соціальної напруженості

Соціальна напруженість являє собою емоційний стан в групі або суспільстві в цілому, викликане тиском з боку природного чи соціального середовища, що продовжується, як правило, протягом більш-менш тривалого часу. Напруженість може бути викликана аж ніяк не тільки прагненням досягти будь-якої мети, а й різного роду помилками або некомпетентністю лідерів. Крім того, звичайний стан людей може різко змінитися через вплив не підконтрольних людині сил природи: зміни клімату, виснаження ресурсів, землетруси і т.д. Найбільш загальні передумови напруженості - це стійка і тривалий час Неразрешающаяся ситуація неузгодженості між потребами, інтересами, соціальними очікуваннями всієї маси або значної частини населення і мірою їх фактичного задоволення, що призводить до накопичення невдоволення, посилення агресивності окремих груп і категорій людей, наростання психічної втоми і дратівливості більшості. Можна стверджувати, що соціальна напруженість виникає в суспільстві (територіальної спільності), як мінімум, двояким чином. По-перше, якщо більшість людей спочатку смутно відчуває, а потім у міру розвитку подій усвідомлює, що задоволення їх соціальних, економічних, політичних, національних, культурних чи будь-яких інших життєво важливих потреб, інтересів і прав знаходиться під загрозою або навіть стає неможливим. І по-друге, коли якась, спочатку порівняно невелика частина людей не може задовольнити свої потреби і реалізувати свої інтереси в існуючих в суспільстві умовах і тому, незалежно від того, з яких причин і чому конкретно була викликана така ситуація, вступає в боротьбу проти дійсних і уявних перешкод або надуманого обмеження своїх прав, поширюючи в суспільстві настрої незадоволеності, страху, песимізму і т.д. І в тому і в іншому варіанті соціальна напруженість виникає, якщо назрілий криз своєчасно не виявляється, а конфліктне протистояння ніяк не дозволяється, якщо спостерігається, так би мовити, «патова ситуація», тупикова гілка логічного розвитку суспільних процесів. Таким чином, соціальна напруженість - це одночасно сторона і індикатор соціальної кризи і супутніх йому всіляких конфліктів.

6. Дебрифінг як основний метод профілактики ПТСР

Термін «психологічний дебрифінг» означає кризовий втручання, призначене для того, щоб послабити та попередити викликану психічною травмою стресову реакцію у нормальних людей, які знаходяться в надзвичайній стресовій ситуації. Мета психологічного дебрифінгу - попередити розвиток стійких наслідків емоційної травми шляхом створення можливості для свідомої оцінки на когнітивному рівні та емоційної переробки травматичної події. Дебрифінг містить три основних лікувальних елемента: вентиляцію емоцій у контексті групової підтримки, нормалізацію реакцій та інформацію про психологічний реагуванні після перенесеного психотравмуючого події. Цей метод передбачає аналіз травматичних переживань, заохочення емоційного виразу і стимулювання осмислення переживань на когнітивному рівні. Зазвичай передбачається одне розширене групове заняття, яке починається з короткого викладу його цілей. Учасникам пропонується поділитися своїми враженнями про травматичний подію, спочатку описавши те місце, де вони перебували, коли вперше почули про цю подію, а потім наступні враження. Координатор заняття просить учасників розповісти про свої враження на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях. Пропонується також описати найбільш страхітливі моменти пережитих подій. Координатор, погоджуючись з тим, що переживання були дуже важкими, в той же час підкреслює, що реагування носило універсальний характер і що прояв в умовах катастрофи слабких сторін цілком можна було передбачити. Можуть даватимуться поради щодо ймовірних емоційних реакцій. Слід підкреслювати як важливу роль вербалізації своїх вражень, так і необхідність термінового поновлення повсякденній діяльності для того, щоб пом'якшити прояви фобического уникнення. Після групового заняття учасники можуть прослухати лекцію про процес відновлення після перенесеної психічної травми, при цьому дається інформація про часто зустрічаються реакціях на травматичну ситуацію і про стадії відбудовного процесу. Психологічний дебрифінг використовувався і як індивідуальне, і як групове втручання. Переважні групові заняття не тільки у зв'язку з економічними та технічними перевагами, але й тому, що така форма роботи відтворює початкову ситуацію». Група стає місцем для спілкування і відновлення порядку, довіри і почуття безпеки. Отже, дебрифінг повинен бути спрямований на те, щоб швидко викликати повторне переживання нетравматичних аспектів пережитого події; крім того, слід створювати групи підтримки для жертв, у яких зафіксувалося почуття страху.

7. Залежність соціальної напруженості від соціальної безпеки

кризовий соціальний напруженість дебрифінг

У сучасному російському соціумі, що переживає період кризового розвитку, підвищується соціальна напруженість у різних сферах суспільного життя. Соціальна напруженість в структурі людських ресурсів негативно позначається на економічному потенціалі регіонів, сприяє відчуженню людини від праці, підриває економічні інтереси товаровиробників, супроводжується збільшенням трудових суперечок і конфліктів. Нові соціальні суперечності, що з'явилися на ринку праці в останні роки, гостро ставлять проблеми удосконалення регіональної політики зайнятості, де подолання соціальної напруженості повинно враховуватися при розробці конкретних механізмів управління зайнятістю на ринку праці великих міст. У зв'язку з тим, що дана проблема належить до числа мало розроблених в економічній соціології, представляється необхідним визначити джерела і структурні елементи зони напруженості як одного з видів міської території. Поява зон напруженості в містах випливає із самої природи міського життя. Ще Е. Дюркгейм тонко підмітив вплив ущільненої міського середовища на протікання соціальних процесів у місті. Чим вище щільність міського населення, ніж внушительнее відсутність сприятливих умов життя, тим реальніше можливість появи конфліктних ситуацій, факторів напруженості. На думку Е. Дюркгейма, «головне зусилля соціолога має бути спрямоване до того, щоб знайти різні властивості середовища, здатні вплинути на розвиток соціальних явищ». Висунутий Е. Дюркгеймом соціологічний постулат про зв'язок міського середовища та розвитку соціальних явищ стає методологічно ефективним при дослідженні стратифікаційних процесів і конфліктних ситуацій у великих російських містах на рубежі XXI століття. Ще одна передумова для появи зон напруженості виявлена ??в сучасних дослідженнях з соціології організацій. Появі зон напруженості сприяють різні ресурси груп населення, необхідні для існування і самоствердження на певній міської території. Ресурси мають просторову прихильність, боротьба за володіння ресурсами перетворюється на боротьбу за міський простір. Фахівці з менеджменту відзначають, що кожному хотілося б мати в розпорядженні більше простору, включаючи тих, чия незавидна робота - розподіляти його. Деякі підстави для битви за територію є результатом добре продуманої політики. Будь-яка мікро-і макропространственная структура великого міста, яка містить певні ресурси, капіталовкладення, матеріальні цінності, потенційно містить можливість перетворитися на зону соціальної напруженості у відносинах між верствами міського населення. Владні структури міста можуть вплинути на рівень напруженості території: або загострюючи відносини між групами шляхом відкритої підтримки однієї зі сторін, або шляхом збалансованої політики, створюючи стабільність і рівновагу сил. Соціальна напруженість - психологічний стан людей (індивідів або груп), причиною якого є незадоволеність існуючим станом справ або ходом розвитку подій. Формування політики, адекватної потребам безпеки Росії, є нагальною потребою в умовах сучасного суспільного розвитку. Кардинальні зміни, що відбулися в нашій країні останнім часом, вимагають нових підходів до визначення принципових засад політичної діяльності у сфері безпеки. Особливе значення при цьому набуває соціальний аспект проблеми. Як показує минулий і новітній історичний досвід, ігнорування соціальних параметрів політики веде до серйозних провалів у багатьох сферах суспільного життя, але особливо згубно позначається на стані національної безпеки. (Див. пит. №11)

8. Види і застосування індивідуального психокорекції ПТСР

Застосування індивідуальної психокорекції

Індивідуальна психокорекція використовується, коли проблеми клієнта індивідуального, а не міжособистісного характеру, коли клієнт категорично відмовляється працювати в групі, або з яких-небудь причин його робота в групі неможлива; коли застосовуються досить сильні методи психологічного впливу і клієнта необхідно постійно тримати під наглядом і контролем. Індивідуальна психокорекція необхідна, коли у клієнта психолог знаходить підвищену тривожність, сильну загальмованість, невпевненість у собі, необгрунтовані страхи, проблеми, викликані недостатнім знанням самого себе, втрату сенсу і мети життя. Іноді буває так, що за характером проблеми клієнтові потрібна групова психокорекція, але він категорично відмовляється працювати в групі. Тоді в якості першого кроку на шляху його реабілітації можна використовувати індивідуальну роботу і поступово, у міру його готовності, підводити клієнта до усвідомлення необхідності включення в групову роботу. Протипоказаннями до групової психокорекційної роботи можуть стати сильно виражена збудливість і емоційна неврівноваженість клієнта, його важкий характер, хвороба, недостатній рівень інтелектуального чи морального розвитку та інші. При сильно діючих групових психокорекційних процедурах у таких людей може наступити емоційний стрес або зрив. У силу другий з названих причин клієнт може свідомо або несвідомо заважати працювати іншим учасникам групи. За такої причини у нього може різко погіршитися стан здоров'я. Нарешті, він може або не розуміти, що від нього вимагається, або вести себе в групі недостатньо культурно, шокуючи інших своєю поведінкою, виводячи їх з рівноваги. Іноді клієнт хоче - і це йому дійсно необхідно - працювати в групі, але фактично внутрішньо чинить опір цьому. Тоді психолог повинен постаратися зняти внутрішній опір клієнта, переконати його в необхідності включитися в групову роботу і допомогти йому це зробити практично. Такі клієнти, які в звичайних психокорекційних ситуаціях поводяться цілком нормально, але втрачають контроль над собою, коли відчувають сильний психологічний вплив. У цьому випадку сильно діючу психологічну процедуру необхідно спочатку випробувати на клієнті в індивідуальному порядку, а потім вже включати його в групу. Для того щоб правильно користуватися психокорекції на практиці, необхідно знати наступне. Індивідуальна психокорекція реально допомагає тільки тим, у кого є дійсні психологічні або поведінкові проблеми. Наявність таких проблем може встановити тільки професійний психолог або усвідомлювати сам клієнт. Іноді людині здається, що в нього є проблеми, хоча насправді їх немає. Іноді, навпаки, здається, що проблеми немає, хоча насправді вона існує. Для надання професійної психологічної допомоги необхідно знати причини психологічних недоліків, а також те, що відбувається у психіці та поведінці людини, особливо в процесі корекції. Цей процес необхідно контролювати і вміти передбачити його результати. Для цього потрібні різноманітні й глибокі психологічні знання, які, як правило, можна отримати тільки в спеціальних вищих навчальних закладах на факультетах психології. Якщо за роботу з надання індивідуальної психокорекційної допомоги береться некомпетентна людина, він здатний завдати клієнту досить істотну шкоду. Психокорекція мало що може дати тим людям, у яких психологічні або поведінкові відхилення викликані серйозними захворюваннями органічного характеру. Вона може, звичайно, і на них надати тимчасове позитивний вплив, що полегшує загальний фізичний і психологічний стан, але через те, що психокорекція сама по собі не в змозі усунути органічний дефект, після неї можливі психологічні та поведінкові рецидиви, тобто відновлення відповідних відхилень. У даному випадку рекомендується паралельно з психокорекції займатися серйозним лікуванням відповідної органічної хвороби під наглядом лікаря. Ще одна обставина, яку треба мати на увазі, застосовуючи індивідуальну психокорекцію, наступне. Отриманий ефект психокорекційного впливу необхідно закріплювати практично. Якщо клієнт разом з психологом впорався зі своєю проблемою, то це ще не означає, що він зможе самостійно повністю позбутися від неї без постійної допомоги психолога. Під наглядом психолога йому необхідно перебувати досить тривалий період часу навіть після того, як з'явилися позитивні результати психокорекційного впливу: їх треба закріпити, щоб попередити можливі рецидиви.

Види індивідуальної психокорекції

Розглянемо психологічні особливості різних видів індивідуальної психокорекції: переконання, навіювання, психоаналізу і логотерапии. Переконання в основному застосовно до людей, які мають високий рівень інтелектуального розвитку і здатним - якщо їх вдасться переконати - самостійно впоратися зі своїми психологічними проблемами. Це, як правило, люди з досить розвиненою силою волі, але до початку психокорекційного впливу не переконані в тому, що у них дійсно є проблеми, над якими варто працювати, або просто не вірять в те, що за допомогою психолога їм вдасться ці проблеми вирішити. Переконання починається зі з'ясування того, що знає клієнт про свої проблеми і як він їх розуміє. Потім психолог обговорює та узгоджує з клієнтом мети і завдання психокорекції і тільки після того, як клієнт погодиться, починає з ним працювати. Психолог детально роз'яснює, що, як і чому він робить, а також - якщо в цьому є необхідність - пояснює причини виникнення та спосіб позбавлення від недоліків. Переконання як метод психологічного впливу зазвичай застосовується по відношенню до маловнушаемим людям. Що ж стосується сільновнушаемих, то для них найкращий спосіб впливу - навіювання. Якщо клієнт, крім того, має високий рівень інтелектуального розвитку, то по відношенню до нього доцільно використовувати переконання і навіювання в комплексі. Для психолога навіювання - це більш простий, а для клієнта - менш ефективний спосіб впливу, ніж переконання, так як при вселенні не діє воля клієнта, здатна посилити психокорекційні ефект. Але, з іншого боку, користуючись навіюванням, можна швидше домогтися потрібного результату, тому що цей метод не вимагає тривалих роз'яснень та довгих дискусій психолога і клієнта. Але зате вплив, засноване на чистому навіювання, і зникає набагато швидше, ніж вплив, що базується на переконанні. Психологічний механізм навіювання заснований на прямому впливі психолога на підсвідомість клієнта, на використання не тільки розуму, але також почуттів та емоцій. Навіювання зазвичай використовують в умовах, коли увага і свідомість клієнта чимось відвернуто. Найкращі умови для навіювання-в такій ситуації, при якій клієнта вводять в стан повного розслаблення, в полугіпнотіческое або повне гіпнотичний стан. Це можуть робити лише фахівці, які мають відповідну медико-психологічну освіту та професійно володіють технікою гіпнозу. Полугіпнотіческое навіювання широко застосовується, наприклад, для психокорекції дефектів мовлення, для лікування людей від поганих звичок: куріння, пристрасті до наркотиків, алкоголю та ін.

9. Вплив соціальних конфліктів на соціальну безпеку

Поняття «соціальний конфлікт» у науковій літературі вживається як у вузькому, так і широкому сенсі слова. Соціальний конфлікт - у вузькому сенсі слова - конфлікт у соціальній сфері життя суспільства. Однак частіше поняття «соціальний конфлікт» вживається в широкому сенсі слова. У даному випадку під соціальним конфліктом розуміють будь-який вид боротьби між елементами соціальної структури суспільства і, перш за все, між великими соціальними групами людей, якщо вони переслідують якісь суспільно важливі цілі. При цьому зовсім не обов'язково, щоб учасників було незмірно багато. Головне не в їх кількості, а в тому, чи ведуть вони себе як типові представники великої соціальної групи, виражають її цінності, інтереси та цілі. Дозвіл соціальних конфліктів являє собою соціальний процес, який можна визначити як вид поступального перетворення системи конфліктних відносин соціальних суб'єктів, у результаті якого здійснюється її незворотний перехід в якісно новий неконфликтное стан, що характеризується добровільним усвідомленим визнанням суб'єктами і основними учасниками конфліктного протиборства повного і остаточного його припинення та створенням умов, що запобігають його поновлення на тій же основі і з тим же самим складом суб'єктів і учасників. У багатьох випадках вирішення соціальних конфліктів важливо розглядати не тільки як процес, але і як результат, що характеризує певний якісний стан відносин соціальних суб'єктів, залучених в конфліктне взаємодія. Як стан, вирішення соціальних конфліктів, являє собою результат цілеспрямованого впливу соціальних суб'єктів, об'єктивно і суб'єктивно зацікавлених у припиненні конфліктних протиборств, на систему конфліктних відносин з метою якісного її перетворення в стійку систему неконфліктних відносин, характеризуються повною відсутністю конфліктної взаємодії сторін і переважанням відносин співробітництва, а також задоволеністю учасників конфлікту його результатом. сукупність природних умов надає певний вплив на багато явищ соціальний життя, в тому числі і на процеси вирішення соціальних конфліктів. У повсякденній свідомості конфлікти, як правило, видаються чимось патологічним, ненормальним. І дійсно, багато громадських протиборства несуть в собі досить великий деструктивний потенціал, тим більше, якщо в ході конфліктної взаємодії використовується зброя. Разом з тим, далеко не кожен конфлікт несе в собі загрозу безпеці суспільства: деякі з них навпаки, виконують стабілізуючі, інтегративні функції. Так, наприклад, війна, розв'язана з сусідньою державою, найчастіше призводить до внутрішньої консолідації, подолання смути в суспільстві. Не менш показовою є позитивна роль боротьби правоохоронних органів зі злочинними співтовариствами. Разом з тим заперечувати існування небезпечних, руйнівних конфліктів не можна. Саме соціальні протиборства, що виникли в період перебудови на території колишнього СРСР, зіграли не останню роль у розпаді наддержави. Гострота будь-якого соціального протиборства і ступінь його небезпеки залежать переважно від параметрів конфлікту, тобто його змінюються в часі характеристик. До числа таких найчастіше відносять: масштабність конфлікту; інтенсивність конфліктної взаємодії; ступінь емоційної залучення індивідуумів в протиборство; вартість (ціна) конфлікту і багато інших. З урахуванням того, що параметри конфліктів можуть змінюватися під впливом зовнішніх і внутрішніх умов, у тому числі і в результаті свідомо-вольової діяльності учасників протиборств і третьої сторони, в соціальній практиці склалася досить обширна методика управління соціальними протиборства. До системи такої діяльності можна також віднести і способи захисту від небезпечних колізій. Наша країна в цей час фактично не має ніякого механізму захисту від руйнівних соціальних конфліктів. Що змушує зробити настільки сумний висновок? По-перше, вогнища зростання соціального невдоволення у нас тепер не відстежуються (не знаю, шкодувати про це чи радіти). Так, наприклад, виникнення нинішніх чеченських подій навряд чи стало можливо, якби свого часу відкривали і припинялися: протестна енергія чеченських сепаратистів, незаконний оборот зброї, підготовка бойовиків і т.д. По-друге, механізм інституціоналізації соціальних конфліктів в нашій країні теж не діє. Формально (в законодавчому порядку) в Російській Федерації дозволені мітинги, демонстрації, страйки та інші форми соціального протесту. Однак, ці по суті своїй інституційні конфлікти, на жаль, не є для структур соціального управління «індикаторами неблагополуччя суспільних відносин». Вони, ймовірно, взагалі мало їх цікавлять. Наприклад, Воркутинські шахтарі, які свого часу кілька місяців пікетували Будинок Уряду, так і не отримали необхідної логічного розв'язання всіх своїх проблем.

Размещено на Allbest.ru