Сенсорні основи і емоції людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка кафедра логопедії

Індивідуальне науково-дослідне завдання

На тему: «Сенсорні основи і емоції людини»

Студентки II курсу

926-Л групи

Інституту фізичної культури:

Склярової Марини

Перевірила:

кандидат педагогічних наук, доцент

Мороз Людмила Василівна

Суми - 2012

Зміст

Вступ

1. Органи чуття

2. Емоції

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Існування живого організму неможливе без інформації, яка поступає як із зовнішнього світу, так і з внутрішнього середовища. Обидва потоки інформації взаємодіють і здійснюються завдяки функціонуванню спеціальних систем - сенсорних. Вони перетворюють адекватні подразнення в нервові імпульси, що йдуть в ЦНС. На різних рівнях мозку ця інформація фільтрується, аналізується, впізнається та перетворюється в сенсорні відчуття, які усвідомлюються і створюється образ подразника. Таким чином, сенсорні системи - це структури, які забезпечують сприйняття інформації, її переробку шляхом аналізу та синтезу, створюють образ подразника на основі його ознак і сенсорного досвіду, формують свідоме відчуття.

У житті людини практично не можна виділити жодного стану, який би не пережився суб'єктивно. Емоції пронизують усе життя людини - від інстинктивних поривів до вищих форм соціальної діяльності. Гами відчуттів супроводжують численні потреби живих істот і різні форми їх задоволення, практично всю поведінку. Всі вчинки людини пов'язані з відчуттями самого себе і свого ставлення до навколишнього світу. Емоції дозволяють оцінювати свій стан і вплив факторів навколишнього середовища, і також передбачити ці впливи. Крайнім ступенем прояву емоцій та впливу на поведінку є збудливий афект.

1. Органи чуття

Аналізатори являються важливою умовою активної діяльності людини, формування та розвитку її як особистості. Сенсорна інформація є важливим фактором формування поведінки людини, пристосування її до умов існування. Для нормального сприйняття зовнішнього світу потрібно, щоб інформація поступала безперервно в усі типи сенсорних систем. Сенсорні системи забезпечують:

v Сприйняття сигналів зовнішнього середовища та генерацію збудження.

v Виявлення та розпізнавання сигналів.

v Кодування сигналів, їх детектування та створення образу джерела подразнення.

v Здійснення контролю поведінкових реакцій та діяльності внутрішніх органів.

v Створення певного рівня активності головного мозку.

v Формування сенсорного досвіду.

v Формування свідомого відчуття та уявлення про подразнення.

Результатом функціонування структур певного виду є формування модальності відчуття. Модальність - це вид чи характер відчуття. Існують такі модальності відчуття як зір, слух, смак, нюх, дотик, вібрація, біль, температура та інші. Якість відчуття - це вид сенсорних вражень у межах однієї модальності. Наприклад, буває смак гіркого, кислого, солоного. Інтенсивність відчуття - це кількісна характеристика відчуття, вона відповідає силі стимула. Всі ці чинники мають безпосереднє значення в утворенні картини емоцій. Властивості аналізаторів вивчали Вебер та Фехнер. Вони знайшли залежність між сенсорним відчуттям та їх порогами. Абсолютний поріг відчуття - це та найменша сила подразника, яка викликає вперше сенсорне відчуття. Диференціальний поріг - це той найменший додаток подразнення до абсолютного порогу, який викликає зміну відчуття. Експериментально встановлено, що диференціальний поріг дорівнює 1/33 частині абсолютного порогу. Часовий поріг - це найменший проміжок часу дії подразника, який потрібен для виникнення відчуття.

КЛАСИФІКАЦІЯ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ:

1. Сенсорні системи, пов'язані з органами чуття (зорова, слухова, вестибулярна, смакова, нюхова).

2. Сомато-вісцеральні сенсорні системи (чутливість шкіри, глибока чутливість, чутливість внутрішніх органів)

Кожен аналізатор структурно складається з трьох частин:

1. Периферичний або рецепторний відділ.

2. Провідниковий відділ.

3. Мозковий відділ.

Рецепторний відділ аналізатора - це «вікна» нервової системи. Вони являють собою спеціалізовані клітини або вільні нервові закінчення, що реагують в першу чергу на адекватні подразнення. За місцем розміщення рецептори бувають контактні та дистантні. Контактні збуджуються при безпосередньому контакті з джерелом подразнення (тактильні рецептори). Дистантні рецептори отримують інформацію на деякій відстані від джерела подразнення (зорові, звукові, нюхові).

За локалізацією рецептори бувають: екстерорецептори - рецептори, розміщені в шкірі; пропріорецептори - рецептори, розміщені в м'язах, на суглобах і в сухожилках; інтерорецептори - рецептори, розміщені в внутрішніх органах. За адекватністю подразнення рецептори бувають: хеморецептори, механорецептори, фоторецептори, ноцірецептори. За механізмом збудження розрізняють первинновідчуваючі і вторинновідчуваючі рецептори. Первинновідчуваючі рецептори - це вільні нервові закінчення. Вони сприймають подразнення, перетворюють його в збудження, при цьому виникає рецепторний потенціал відомий як різновид локального потенціалу. Рецепторний потенціал, досягнувши критичного рівня деполяризації, перетворюється в потенціал дії. До первинновідчуваючих рецепторів відносяться рецептори шкіри, нюху, смаку. Вторинновідчуваючі рецептори функціонально та структурно інші. В їх складі є рецепторна клітина, навколо якої знаходяться чутливі нервові закінчення нервової клітини. Вони завжди мають свою фонову активність. При дії подразника подразнення сприймає рецепторна клітина, в ній виникає рецепторний потенціал, який призводить до виділення медіатору. Останній викликає деполяризацію постсинаптичної мембрани, що породжує генераторний потенціал (аналог збуджуючого постсинаптичного потенціалу), при досягненні ним критичного рівня деполяризації виникає потенціал дії. До вторинновідчуваючих рецепторів відносяться зорові, слухові, вестибулярні рецептори.

Рецептори мають таке призначення:

1. Виявлення та розпізнавання сигналів.

2. Сприйняття подразнення.

3. Перетворення сигналів в потенціал дії та кодування подразника:

а) первинне кодування - це кодування виду подразника, його частоти та інтенсивності у вигляді пачок імпульсів певної частоти, тривалості, певних інтервалів між пачками, що створює певний малюнок або патерн;

б) вторинне кодування - це кодування якості подразнення, ознак подразника, стискання інформації в часі (часове кодування) та стискання інформації в просторі (просторове кодування). Інтенсивність стимулів кодується частотою імпульсів, характер подразнення позначається групуванням імпульсів, тобто імпульси йдуть пачками з певними інтервалами - створюється часовий малюнок (патерн). Він містить певне число імпульсів в пачці, для кожного подразника воно різне, так само різні інтервали між імпульсами в пачці та між пачками. Під час первинного кодування змінюється кількість збуджених нейронів, які локалізуються як в ЦНС, так і в корі великих півкуль.

4. Первинний аналіз отриманої інформації.

5. Відбір корисної інформації.

Провідниковий відділ кожного аналізатора включає, як правило, 3 нейрони.

Перший нейрон розміщується в спінальному ганглії чи в ганглії черепно-мозкового нерву, другий нейрон розміщується в структурах ЦНС, третій нейрон знаходиться тільки в переключаючих ядрах таламуса. Провідниковий відділ здійснює виявлення та розпізнавання сигналів на основі чого відбувається виділення корисної інформації. Частина отриманої інформації повністю виключається, інша частина затримується на деякий час за рахунок гальмування, решта надходить до кори. З 10 мільйонів біт інформації, направленої до кори, приходить лише 1 млн. В фільтрації інформації приймають участь ретикулярні ядра, неспецифічні шляхи. Структурно цей процес зумовлений багаточисельними розгалуженнями, колатералями до різних відділів ЦНС та кори великих півкуль.

Мозковий відділ кожного аналізатора розміщений в корі. Він має ядерну та розсіяну частини. Ядерна частина аналізатора знаходиться у специфічному проекційному полі кори, а розсіяна - у відповідній асоціативній ділянці. Мозковий відділ відповідає за декодування, детектування, впізнання сигналів, побудову образа подразника та формування сенсорного відчуття. Детектування - це вибірковий аналіз окремих ознак подразника. Цю роботу виконують нейрони детектори різних рівней, які збуджуються тільки певними ознаками подразника. Далі відбувається впізнавання подразника чи сигналу за рахунок паралельного аналізу всіх ознак подразника. Після цього вищі детектори створюють образ подразника і одночасно формується певне відчуття. Формування відчуття відбувається на всіх відділах аналізатору і завершується в мозковому відділі. За модальністю подразника утворюються самостійні відчуття дотику, зору, слуху, нюху, смаку, холоду, тепла, болю, вібрації, положення тіла та кінцівок по відношенню до тулуба. На основі сукупності всіх відчуттів формується чуттєве сприйняття інформації, її усвідомлення, субєктивне відношення до неї у вигляді емоцій. Внаслідок всього виникає сенсорний досвід, тобто створюється пам'ять про дію подразника.

Термін сенсорне сприйняття застосовується для позначення найпростіших одиниць, елементів сенсорного досвіду. Так, наприклад, сприймані колір "синій" або смак "солодкий" будуть сенсорними враженнями. Комбінації сенсорних вражень такого роду називають відчуттям. Як правило, чисте відчуття супроводжується деякою інтерпретацією, і результат називається сприйняттям, що супроводжується певною емоцією.

2. Емоції

Емоція - особлива форма психічного відображення, яка у формі безпосереднього переживання відображає не об'єктивні явища, а суб'єктивне до них відношення. Функції емоцій:

1. Відбражаюча функція: виражається в узагальненій оцінці подій. Емоція охоплює весь організм і виробляє майже миттєву інтеграцію, узагальнення всіх видів діяльності, що дозволяє визначити корисність і шкідливість факторів які впливають на нього.

2. Спонукаюча функція: згідно Оксфордському словнику слово "емоція" сталося від французького дієслова "mouvoir", що означає "приводити в рух". Емоція виявляє зону пошуку, де буде знайдене рішення задачі, задоволення потреби.

3. Регулююча функція: в результаті невдачі відбуваються зміни тактики поведінки.

4. Підживлююча функція: емоції беруть безпосередню участь у процесах навчання і пам'яті. Досягнення визначеної мети узгоджується із задоволенням домінуючою потреби супроводжується формуванням позитивних емоцій, отже, даний акт поведінки буде закріплений в пам'яті, і для задоволення цієї ж потреби кванти поведінки буду вилучатись з пам'яті в майбутньому.

5. Функція перемиканння емоцій: особливо яскраво виявляється при конкуренції мотивів, у результаті якої визначається домінуюча потреба.

6. Комунікативна функція емоцій: мімічні та пантомімічні рухи дозволяють людині передавати свої переживання іншим. Міміка, жести, пози, виразні зітхання, зміна інтонації - є "мовою людських почуттів".

Емоції (від фр. emotion -- хвилювання, збудження) -- складний стан організму, що припускає тілесні зміни розпоширеного характеру -- в диханні, пульсі, залозо-виділеннях тощо -- і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттям, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки.

Класи емоційних станів

1. Настрій -- найпоширеніший емоційний стан, що характеризується слабкою інтенсивністю, тривалістю, іноді невизначеністю та неясністю переживань. Виділяють чотири основні причини та обставини, що змінюють настрій:

· органічні процеси;

· зовнішнє середовище;

· взаємовідносини між людьми;

· мислені процеси.

2. Пристрасть -- виразне, визначене, сильне, глибоке, тривале, усвідомлене емоційне переживання. Воно активізує діяльність людини, підпорядковує собі всі її думки та вчинки, мобілізує на подолання перешкод, на досягнення поставленої мети. Пристрасть до улюбленої справи (наприклад, до спорту, до музики) дозволяє досягти значних успіхів, пристрасть до боротьби (у широкому значенні цього слова) породжує мужність. Однак пристрасть може не лише формувати особистість, але й зруйнувати її (наприклад, пристрасть до азартних ігор, алкоголю, наркотиків). поведінковий реакція емоційний мотиваційний

3. Афект -- емоційне переживання, що характеризується різко вираженою інтенсивністю та відносною короткочасністю. Це вже не радість, а захоплення; не горе, а відчай; не страх, а жах; не гнів, а лють.

Класифікація емоцій

За ступенем збудження чи заспокоєння розрізняють:

o Стенічні емоції -- підштовхують до вчинків, висловів, збільшують напругу сил. Людині важко мовчати, не діяти активно (радість, впевненість, тріумф).

o Астенічні емоції -- характеризуються пасивністю, бездіяльністю (страждання, неспокій, страх).

За наявністю відтінків задоволення або незадоволення розрізняють:

ь Позитивні емоції -- породжуються узгодженням обставин з нормами, що відповідають світогляду цієї особи (задоволення, радість, захват, замилування, самовдоволення, упевненість, задоволеність собою, повага, довіра, симпатія, ніжність, любов, подяка, спокійна совість, полегшення, безпека, каяття, каяття совісті, й ін.).

ь Негативні емоції -- породжуються відхиленням обставин від параметрів життєдіяльності конкретної людини як особистості (горе (скорбота), невдоволення, туга, сум, нудьга, розпач, засмучення, тривога, переляк, страх, жах, жалість, жаль, розчарування, образа, гнів, презирство, обурення, гордість, ворожість, заздрість, ненависть, злість, ревнощі, сумнів, розгубленість, зніяковілість, сором, стид,відраза і т. д.).

Також окремо виділяють: нижчі емоції, що пов'язані з безумовно-рефлекторною діяльністю, ґрунтуються на інстинктах та є їх вищим виразом (емоції голоду, спраги, егоїзму тощо) і вищі, дійсно людські емоції-почуття: обов'язку, любові, товариства, сорому тощо

Десять фундаментальних емоцій (за К. Ізардом) -- це цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, відраза, страх, сором та вина. Кожна фундаментальна емоція має властиві тільки для неї адаптивні функції з унікальними мотиваційними якостями, винятково важливими для кожного індивиду та для всього виду.

Емоції називаються фундаментальними, оскільки кожна з них має:

§ специфічні внутрішньо детерміновані нервові субстрати;

§ характерні мімічні або нервово-м'язові виразні комплекси;

§ відмінне суб'єктитвне переживання або феноменологічну якість.

Фахівці проводять відмінність між поняттям «емоція» і поняттями «почуття», «афект», «настрій» і «переживання».

На відміну від почуттів, емоції не мають об'єктної прив'язки: вони виникають не щодо кого чи чого-небудь, а по відношенню до ситуації в цілому. «Мені страшно» -- це емоція, а «Я боюся цієї людини» -- це почуття. У зв'язку з цим емоції, на відміну від почуттів, не можуть бути амбівалентними: як тільки ставлення до чого-то стає одночасно і поганим і хорошим, це щось можна назвати об'єктом, а емоційні процеси по відношенню до нього -- почуттями.

На відміну від афектів, емоції можуть практично не мати зовнішніх проявів, значно триваліший за часом і слабкіше за силою. Крім того, афекти сприймаються суб'єктом як стану його «я», а емоції -- як стану, що відбуваються «в ньому». Це особливо помітно, коли емоції є реакцією на афект, наприклад коли людина відчуває страх за своє майбутнє, як реакцію на щойно випробувану спалах гніву (афект).

На відміну від настроїв, емоції можуть мінятися досить швидко і протікати досить інтенсивно.

Під переживаннями ж зазвичай розуміють виключно суб'єктивно-психічну сторону емоційних процесів, не включаючи фізіологічні складові.

Фізіологія. Емоції являють собою як зовнішню поведінку, так і як перебудову внутрішнього середовища організму, метою чого є адаптація організму до середовища проживання. Наприклад емоція страху готує організм до «поведінки уникнення»: активізується орієнтовний рефлекс, що активує система мозку, посилюється робота органів чуття, в кров виділяється адреналін, посилюється робота серцевого м'яза, дихальної системи, напружуються м'язи, сповільнюється робота органів травлення, тощо. Те, що безліч фізіологічних змін, пов'язаних з емоціями, проявляються в активації вегетативної нервової системи має важливе прикладне значення: у клінічній та науково-дослідницькій практиці широко використовуються такі її параметри, як артеріальний тиск, пульс, дихання, реакція зіниць, стан шкірних покривів (в тому числі, елевація волосся шкіри), активність залоз зовнішньої секреції, рівень глюкози в крові.

Як і інші психічні процеси, емоції мають рефлекторну природу, виникаючи у відповідь на зовнішні або внутрішні (що виходять з внутрішнього середовища організму) роздратування. Емоції являють собою центральну частину рефлексу.

Фізичний вплив на органи чуття здатний викликати емоцію, причому зумовлений нею рівень збудження, знаковість і якість емоції залежать від властивостей сенсорного подразника: його сили, тривалості, модальності, числа повторень. Сприйнятий ззовні перцептивний образ викликає несвідомий процес, при якому внутрішні сигнали організму викликають зрушення емоційності в позитивному або негативному напрямках, в ході якого відбувається неусвідомлювана людиною мобілізація інстинктивної енергії. Подразники, що володіють здатністю викликати емоційні процеси від народження, можна назвати безумовними емоційними подразниками. Відбиваючись в голові людини через систему зворотних зв'язків, вони породжують емоційне переживання відповідної модальності. Спочатку під дією зовнішніх стимулів відбуваються характерні для емоцій зміни в організмі і тільки потім-як їх наслідок - виникає сама емоція. Емоція.

Мінделл Арнольд вважав, що в якості пізнавальної детермінанти емоцій виступає інтуїтивна оцінка об'єкта. Емоція як дія слідує за цією оцінкою. «Спочатку я бачу щось, потім я уявляю, що це «щось» -небезпечне, - і як тільки я уявляю це, я налякана і біжу» біжу».

Принаймні, всі переживання, пов'язані з емоційним тоном відчуттів (приємне - неприємне, біль і т. д.) викликають емоційну реакцію само по собі, без когнітивних процесів. Багато емоції не вимагають участі кори головного мозку і процесів усвідомленої переробки інформації. Дж. ЛеДокс (LeDoyx, 1989) показав, що при видаленні у щурів зорової та слухової кори реакція страху виникає при порушенні підкіркових структур таламуса і мигдалини. Таким чином, часто ми спочатку відчуваємо, переживаємо відчуття, і тільки потім дізнаємося і розуміємо те, що ми переживаємо.

Механізм сприйняття інформації

Сенсорна інформація у вигляді потенціалу дії від рецепторів поступає в спеціалізовані зони кори великих півкуль, де міститься великий набір нейронів -детекторів, що спеціалізуються в розпізнаванні різних предметів чи явищ навколишнього світу. При цьому збуджується певна кількість нейронів- детекторів і створюється в корі «малюнок». Обидві півкулі звертаються до структур памяті, де зберігається інформація про попередню дію таких подразників (сенсорний досвід). В результаті цього «малюнок» наповнюється змістом, тобто «оживає». Права півкуля на основі малюнка створює цілісне уявлення про предмет чи явище навколишнього світу. Ліва півкуля піддає тонкому аналізу і синтезу створений малюнок, включає мислення, відбувається абстрагування, сенсорна інформація усвідомлюється і з'являється сенсорне відчуття.

Фізіологічні механізми емоцій являють собою складну картину. Ці механізми представлені в наступному вигляді: нервові збудження, викликані в корі головного мозку зовнішніми і внутрішніми подразниками (а також залишкові порушення, що лежать в основі спогаду), широко захоплюють при цьому область підкіркових центрів і вегетативної нервової системи. Це призводить до відповідних змін вегетативних процесів, викликаючи судинно-рухові реакції, збліднення або почервоніння обличчя, відплив крові від внутрішніх органів, виділення продуктів внутрішньої секреції і т. д. Вегетативні зміни, зі свого боку, через аферентні провідники знову передаються в кору головного мозку , нашаровуються на наявні там збудження і створюють складну картину нервових процесів, які і складають основу того чи іншого емоційного стану.

Підкіркові і коркові механізми емоцій. Всі емоційні переживання у великій мірі обумовлені фізіологічними процесами, що протікають в підкірці, корі головного мозку і у вегетативній нервовій системі, які є нервовими механізмами складних безумовних рефлексів, званих інстинктами, рівнем найпростішіх, базових форм поведінки. До підкіркових структур в лімбічній системі відносяться: мигдалеподібне тіло (амігдала), септальні ядра і переднє таламічне ядро. Багато дослідників зараховують до лімбічної системи преоптичну область, маміллярні тіла, гіпоталамус, який грає особливо важливу роль. Пов'язані з емоціями нервові процеси в підкірці і у вегетативній нервовій системі не можуть розглядатися як самостійні, підкіркові центри не автономні, їх діяльність стримується або посилюється центральними процесами в корі у зв'язку з проекцією в неї всього, що відбувається в підкіркових центрах, відповідають за свідомість. Основними структурами, відповідальними за прояви емоційних реакцій, є елементи лімбічної системи, лобові і скроневі частки. До кіркових областях лімбічної системи відносять гіппокамп (амонію ріг, зубчаста звивина, субікулум), парагіппокампова звивина, поясна звивина і філогенетично стара структура нюхового мозку (нюхові цибулини, нюхові горбки і області кори, розташовані над амігдалой). Багато авторів відносять до лімбічної системі також орбітофронтальної, острівкові і частково скроневу частини кори. Головною фізіологічною основою емоцій у людини є процеси вищої нервової діяльності, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку. Центр розпізнавання емоцій розташовується в правій півкулі головного мозку.

Особливу роль в емоційних реакціях організму відіграє проміжній мозок і розташовані поруч із ним у проміжному мозку corpus striatum (тіло смугасте) і центри вегетативної нервової системи. У проміжній мозок приходять аферентні збудження від всіх зовнішніх і внутрішніх рецепторів і від гіпоталамуса сигнали йдуть в середній мозок і нижчерозташовані відділи для ініціації вегетативних і психомоторних реакцій. Одночасно сигнали посилаються в гіпокамп і повертаються в гіпоталамус., І через доцентрові нейрони передаються до проекційних полів кори великих півкуль головного мозку. У скроневій корі розташовуються нейрони детектори, налаштовані на виділення емоційних виразів осіб, від них інформація надходить до мигдалини, зорового бугра, смугастого тіла і вегетативних центрів. Від них відходять відцентрові нервові шляхи до залоз внутрішньої секреції, гладких м'язів внутрішніх органів і поперечно-смугастих м'язах скелетної мускулатури. При інстинктивно-емоційних реакціях, пов'язаних з нижчими емоціями - біль, пасивний (страх) і наступальний (гнів) захисні рефлекси, замикання рефлекторних дуг відбувається в підкіркових центрах, викликаючи зазначені вище характерні для емоційних станів реакції внутрішніх органів і мімічні рухи.

Структури лімбічної системи

Велику роль у виникненні та перебігу емоцій відіграють тимчасові зв'язки другої сигнальної системи, завдяки яким ті чи інші емоційні стани можуть бути викликані не впливом безпосередніх подразників, а словами.

У людини механізми другої сигнальної системи набувають головного значення в емоційних процесах. Завдяки їм різко змінюється характер і складність емоційних переживань.

Тобто, психофізіологічних проявом взаємодії людини з зовнішнім середовищем є емоції, біологічним субстратом яких є лімбічна система і індуковані нейрогуморальні та біохімічні реакції в організмі. Первинна інформація про стан зовнішнього середовища сприймається і обробляється сенсорними системами. Результатом обробки отриманої інформації є відчуття і сприйняття, і, як наслідок, емоція.

Висновок

Кожна людина суб'єктивно переживає кожен подразник. Емоції пронизують усе життя людини. Гами відчуттів супроводжують численні потреби людини і різні форми їх задоволення, практично всю поведінку. Емоції дозволяють оцінювати свій стан і вплив факторів навколишнього середовища, і також передбачити ці впливи. Крайнім ступенем прояву емоцій та впливу на поведінку є збудливий афект. Існування живого організму неможливе без інформації, яка поступає як із зовнішнього світу, так і з внутрішнього середовища. Обидва потоки інформації взаємодіють і здійснюються завдяки функціонуванню спеціальних систем - сенсорних. Вони перетворюють адекватні подразнення в нервові імпульси, що йдуть в ЦНС. На різних рівнях мозку ця інформація фільтрується, аналізується, впізнається та перетворюється в сенсорні відчуття, які усвідомлюються і створюється образ подразника, що своїми параметрами викликає емоційний стан, за що відмовідає лімбічна система. Емоції можуть бути обумовлені сприйманням і лише підкіркових структур.

Список використаної літератури

1. Смирнов В.М., Будылина С.М. Физиология сенсорных систем и высшая нервная деятельность: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2003. - 304 с.

2. Данилова Н.Н. Физиология высшей нервной деятельности - М., 1997. - 432 с.

3. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. - СПб: Питер, 2001. - 752 с: ил. - (Серия «Мастера психологии»).

4. Покровский В.М., Коротько Г.Ф., Авдеев С.Н. и др. Физиология человека: Учебник для медицинских вузов. М.: Медицина, 2003 - 656 с.

5. Серопегин И.М., Волков В.М, Синайский М.М. Физиология человека. М.: Физкультура и спорт, 1979 - 287 с., ил.

6. Симонов П.В. Лекции о работе головного мозга. Потребностно-информационная теория высшей нервной деятельности. М.: Институт психологии РАН, 1998. - 98 с.

7. Судаков К.В. Нормальная физиология: Курс физиологии функциональных систем. М.: Медицинское информационное агентство, 1999 - 718 с.

8. Основы сенсорной физиологии. Пер. с англ. Под ред. Р. Шмидта. - М.: Мир, 1984 - 287 с., ил.

Размещено на Allbest.ru