Воля як психічний процес

Размещено на http://allbest.ru

ВСТУП

У контрольній роботі ми розглянемо два питання.

Перше питання - "воля як психічний процес: зміст, структура вольового акту".

Людина як активна істота не тільки сприймає оточуючий світ, не тільки певною мірою ставиться до нього, але й реагує на його впливи і сама впливає, перетворюючи світ у власних цілях.

Так, людина постійно виявляє свою активність, щоб задовольнити ряд потреб і використовує для цього діяльність.

Однак, якщо на шляху до досягнення мети виникає перешкода, то компонентів однієї діяльності для суб'єкта стає недостатньо і він використовує волю як психічну якість.

Воля людини виявляється в тому, наскільки вона здатна долати перешкоди і труднощі на шляху до мети, наскільки вона вміє керувати своєю поведінкою.

Друге питання - "болонський процес: європейський вибір української вищої освіти".

Процес європейської інтеграції охоплює усі сфери суспільного життя: крім економічної, політичної, правової включає ще й сферу освіти.

Мова йде про створення загальноєвропейського простору вищої освіти, залучення європейських держав у Болонський процес.

Започатковано Болонський процес 19 вересня 1988 р. Саме тоді в Італії в університеті Болоньї (звідси й назва) підписали Велику хартію університетів.

Через десять років, 19 червня 1999 р., міністри, які відповідали за вищу освіту, ухвалили спільну Болонську декларацію. її підписали 29 європейських країн.

А в 2001 р. географія Болонського процесу вийшла за межі Європи. До нього приєдналися Хорватія, Кіпр і Туреччина.

У 2003-му - Росія. В Єдиному європейському освітньому просторі інтернаціональна мова спілкування - англійська.

На міжнародній конференції в Бергені (Норвегія) 19 травня 2005 р. список країн, що приєдналися до Болонського процесу, поповнили Україна, Вірменія, Грузія, Азербайджан та Молдова.

Отже, нині в ньому беруть участь 45 держав.

вольовий психічний болонський освіта



1. ВОЛЯ ЯК ПСИХІЧНИЙ ПРОЦЕС: ЗМІСТ, СТРУКТУРА ВОЛЬОВОГО АКТУ

Не будь-яка дія, спрямована на подолання перешкоди, є вольовою. Наприклад, людина, яка втікає від собаки, може подолати дуже складні перешкоди і навіть залізти на високе дерево, однак ці дії не є вольовими, оскільки вони спричинені перш за все зовнішніми причинами, а не внутрішніми установками людини. Отже, важливою особливістю вольових дій, спрямованих на подолання перешкод, є усвідомлення значення визначеної мети, за яку слід боротися, усвідомлення необхідності її досягнення.

Воля - це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Воля має самоцінне значення в житті людини:

- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";

- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);

- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини, стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції [1].

За вольовою регуляцією стоїть спільне системне функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти тільки як вищу психічну функцію почуття. Вольові якості входять до складу характеру, причому як стрижневий компонент, темперамент дозволяє виявляти зусилля волі тощо.

Будь-яка психічна активність людини може носити як мимовільний, ненавмисний характер, так і цілеспрямований, довільний. Ненавмисна активність не вимагає зусиль і спланованості. Мимовільні дії мають імпульсивний характер, позбавлені чіткого усвідомлення. Це може бути, наприклад, поведінка людини в стані афекту, трансу, інших змінених станах свідомості.

У тих же ситуаціях, коли необхідно проявити активність для досягнення якої-небудь свідомо поставленої мети, підключаються вольові процеси. Таким чином, можна сказати, що воля - це здатність людини свідомо і активно керувати своєю діяльністю, долаючи перешкоди для виконання поставленої мети і створюючи додаткову мотивацію до дії, коли вже наявна мотивація не є достатньою. Величина зусиль, які докладає людина до подолання виниклої перешкоди, характеризує ступінь його розвитку вольової сфери [6].

Отже, відмінність мимовільних дій, тобто дій, які здійснюються без участі вольової сфери людини, полягає в тому, що вони є результатом виникнення неусвідомлюваних або недостатньо чітко усвідомлюваних мотивів (потягів, установок тощо), мають імпульсивний характер, позбавлені чіткого плану.

Довільні дії, навпаки, передбачають усвідомлення мети, попереднє уявлення тих операцій, які можуть забезпечити її досягнення, їх черговість.

Для довільних процесів у цілому характерні наступні риси:

1) довільна реакція завжди є відчутною або усвідомлюваною;

2) довільна реакція виникає у відповідь на появу життєво важливої потреби і є засобом її задоволення;

3) довільна реакція, як правило, не є вимушеною і може бути замінена за власним вибором людини на іншу з таким же життєвим значенням;

4) у ситуації, коли довільна реакція все-таки є вимушеною, вона може свідомо регулюватися по ходу свого здійснення.

Виділяючи вольові процеси в особливий пласт психічних явищ, психологи при цьому не протиставляють їх пізнавальним і емоційним процесам, оскільки один і той же процес може бути одночасно і пізнавальним, і до певної міри емоційним, і вольовим (наприклад, довільна увага) [1].

Вихідними спонуканнями людини до дії є потреби, отже, зачатки волі укладені вже в них. На відміну від потреби мотив є психічним побудником до здійснення діяльності, будучи вже не тільки стимулом, а особистісною переробкою стимулу (потреби). Якщо переважають однозначні мотиви, вони посилюють можливість досягнення мети. Виникнення мотивів, що суперечать досягненню наміченої мети, гальмує активність людини (у деяких ситуаціях це є проявом безвілля).

Таким чином, воля володіє двома протилежно спрямованими, але взаємопов'язаними функціями: спонукальної і гальмівної (рис.1.1).

Рисунок 1.1 - «Функції волі».

Так, воля проявляється не лише в умінні досягати мети, а й в умінні утриматися від чогось [5].

Спонукальна функція забезпечується активністю людини, яка породжує дію в силу специфіки внутрішніх станів суб'єкта, виявляється в момент самої дії.

Гальмівна функція волі не завжди перешкоджає отриманню позитивного результату діяльності. Виступаючи в єдності зі спонукальною функцією, вона характеризується стримуванням небажаних проявів активності. Наприклад, у людини одночасно виникає спонукання до двох видів діяльності, але якщо він візьметься за обидві справи одночасно, то це буде на шкоду як одному, так і іншому. Відбувається боротьба мотивів. Той мотив, який людина оцінює як більш значимий зараз, породжує спонукальну функцію волі, а менш значущий стає об'єктом гальмівної функції. Крім того, гальмівна функція виявляється і у випадках, коли спонукання людини не відповідають його уявленням про належну модель поведінки. Наприклад, якщо людина дуже голодна, у неї може виникнути спонукання вкрасти буханець хліба в пекарні. Але для більшості людей така поведінка внутрішньо неприйнятна, і вона буде загальмована вольовим зусиллям.

Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям, спрямованим на подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруги, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Конкретною одиницею волі є вольове зусилля [1].

Вперше питання існування волі як психічного компоненту з'являється на філософському етапі розвитку психології, а саме в період античності. Вже давньогрецькі філософи визначали три прояви психіки - розум, афекти та волю. Тут же виникають і філософські питання вольової регуляції, що стають предметом бурхливого обговорення. Так, актуалізується проблема походження волі і потрапляє у фокус двох філософських напрямків:

- матеріалізму, який стверджує, що воля має соціальну зумовленість, є продуктом розвитку психіки людини в суспільстві;

- деалізму, представники якого визначали теологічне (Божественне) походження вольової регуляції особистості.

Іншим аспектом стає проблема свободи волі - здатності чи нездатності людини діяти незалежно від життєвих обставин, яку обговорювали представники:

- детермінізму (воля - причиннозумовлений акт (Гоббс, Спіноза));

- індетермінізму (воля - самочинний акт, джерело людської активності (Платон, Фіхте)).

Вольові прояви людини великою мірою зумовлені тому, кому вони схильні приписувати відповідальність за результати власних дій. Якщо людина має схильність в своїх невдачах звинувачувати зовнішні фактори - обставини, інших людей, йому значно складніше здійснювати вольові зусилля, ніж того, хто всю відповідальність за результати своєї діяльності приймає на себе [7].

Розглянемо близький для студентів приклад - підготовку до іспиту. Не вчасно прийшли друзі, шум у сусідній кімнаті, дощова погода, від якої хилить в сон, цікавий фільм по телевізору, який ніяк не можна пропустити, - всім знайомі подібні відволікаючі фактори. Але людина з розвиненою вольовою сферою психіки і несе відповідальність за результати діяльності буде вольовими зусиллями протистояти всім факторам, які можуть надати негативний вплив на ці результати.

Є ряд особистісних якостей, які розглядаються у психології як вольові якості:

1) рішучість - це повна впевненість у виконання рішення;

2) самовладання - прояв гальмівної функції волі, що полягає в придушенні таких станів людини, які перешкоджають досягненню поставленої мети;

3) сміливість - прояв сили волі для подолання небезпечних для благополуччя і життя людини перешкод;

4) наполегливість - здатність здійснювати багаторазові вольові дії протягом тривалого часу для досягнення певної мети (не слід плутати з упертістю - неадекватною наполегливістю без достатніх об'єктивних підстав);

5) старанність - якість волі, що виявляється в точному, неухильному і систематичному виконанні прийнятих рішень;

6) терпіння і витривалість - також вольові якості, необхідні для цілеспрямованого досягнення результатів;

7) дисциплінованість - свідоцтво вольових якостей особистості, оскільки дисципліна привчає людину долати зовнішні і внутрішні труднощі.

Кожне з вольових якостей має свій антипод - якість, що свідчить про нерозвиненість вольової сфери, такі як нерішучість, безініціативність, податливість і т. п.

Сильна воля, що виявляється в самовладанні, сміливості, наполегливості, витривалості і терпінні, називається мужністю.

1.1 Поняття та структура вольової дії

Вольова дія - це внутрішня спонукальна сила, сформована не тільки типологічними та біологічними задатками, але і визначається щоденним вихованням, самоконтролем, самопереконанням. Тому психологи вважають, що воля виховна [1].

Однак слід зазначити, що формування вольових якостей особистості може привести к неправильному вихованню дитини. Існують дві крайності у вихованні, які досить несприятливі для розвитку вольової сфери:

1) дитина була розпещеною, всі його бажання і примхи беззаперечно виконувалися, тому гальмівна функція волі у нього не сформувалася;

2) дитина, навпаки, була пригнічена твердою волею та вказівками дорослих, його ініціативність придушувалася, і тому, подорослішавши, він став нездатним до прийняття самостійного рішення.

Батьки, які бажають бачити свою дитину успішною, повинні вчасно подбати про розвиток його волі. Для цього необхідно уникати вищезгаданих крайнощів і, крім того, завжди пояснювати дитині, навіть маленькому, чим викликані вимоги, рішення, заборони, які пред'являють до нього дорослі, в чому полягає їх доцільність.

Відмінними рисами вольової дії можна назвати усвідомленість і самостійність у прийнятті рішення. Вона характеризується такими ознаками. По-перше, це є дія, необхідна по зовнішнім або внутрішнім причинам, тобто для неї завжди існує об'єктивне підґрунтя. По-друге, вольова дія має вихідний або проявляється при його здійсненні дефіцит спонукання чи гальмування. По-третє, в процесі вольової дії усувається цей дефіцит, що призводить до можливості досягнення наміченої мети [6].

Структура вольової дії виглядає як послідовне здійснення наступних етапів:

1) постановка цільового завдання і поява прагнення для її досягнення;

2) усвідомлення шляхів для досягнення мети;

3) виникнення мотивів, які стверджують або заперечують ці можливості;

4) боротьба мотивів, підсумком якої є вибір рішення;

5) прийняття однієї з можливостей у якості рішення;

6) здійснення прийнятого рішення.

Вольова дія може мати як прості, так і більш складні форми.

Вольова дія, проста за формою, є спонуканням, яке переходить безпосередньо в дію для досягненню мети. В даному випадку дії практично не передують, оскільки це складний і тривалий свідомий процес. Сама мета при цьому не виходить за межі безпосередньої ситуації, її здійснення досягається шляхом здійснення звичних для суб'єкта дій, які виробляються майже автоматично, як тільки виникає стимул.

Для складної вольової дії в його найбільш вираженій специфічній формі характерне перш за все те, що між стимулом і дією вклинюється наступна дана дія складний свідомий процес. Дії передують розрахунок його наслідків і усвідомлення його мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів його здійснити, складання плану для його здійснення.

Таким чином, вольова дія стає складним процесом, що включає цілий ланцюг різних етапів і послідовність різних стадій або фаз, тоді як у простій вольовій дії всі ці моменти і фази зовсім не обов'язково повинні бути представлені в розгорнутому вигляді [5].

Складну вольову дію можна розділити на 9 стадій, здійснюваних поетапно:

1) виникнення спонукання;

2) попередня постановка мети і виникнення прагнення досягти її;

3) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

4) поява мотивів, які стверджують або заперечують ці можливості;

5) стадія обговорення і боротьба мотивів;

6) прийняття однієї з можливостей у якості рішення;

7) прийняття рішення;

8) здійснення ухваленого рішення;

9) подолання зовнішніх перешкод при здійсненні прийнятого рішення і досягнення поставленої мети.

Треба відзначити, що складна вольова дія не у всіх випадках викликає боротьбу мотивів. Це відбувається лише тоді, коли мета суб'єктивна і виникає спонтанно. Якщо ж вона обумовлена зовнішніми факторами і її досягнення необхідно для суб'єкта, йому необхідно тільки розпізнати її, сформувавши певний образ майбутнього результату дії. Виникнення боротьби мотивів пов'язано з наявністю у суб'єкта декількох рівнозначних цілей одночасно (наприклад, домогосподарці одночасно і хочеться приготувати щось особливе на вечерю, і подивитися улюблений серіал).

В ході прийняття рішення суб'єкт розуміє, що подальший хід подій залежить від нього. Уявлення про наслідки свого вчинку породжує специфічне для свідомого вольового акту почуття відповідальності.

1.2 Порушення волі

Виділяють три види порушення волі:

1. Абулія - відсутність стимулів до діяльності, неможливість приймати рішення і виконувати їх при повному усвідомленні необхідності цього. Виникає абулія на ґрунті мозкової патології. Для людини, що страждає абулієй, характерне так звана польова поведінка. Людина вчиняє дії не цілеспрямовано, а лише випадково, потрапляючи в поле стимулу. Наприклад, безцільно переміщаючись по кімнаті, людина «натикається» поглядом на який-небудь предмет і бере його - не тому, що даний предмет йому потрібен, а просто тому, що попався під руку [1].

2. Апраксія - складне порушення цілеспрямованості дій. Воно викликається ураженням тканин в лобових частках головного мозку. Проявляється апраксія в порушенні довільної регуляції рухів і дій, які не підпорядковуються заданій програмі і роблять неможливим здійснення вольового акту.

3. Гіпербулія - це, навпаки, надмірна вольова активність хворої людини. Вона може спостерігатися при маніакальній стадії маніакально-депресивного психозу, менш виражена при гіпертимії, може іноді виникати при деяких соматичних захворюваннях [1].

Не слід плутати порушення волі, викликані важкими розладами психіки, які зустрічаються порівняно рідко, з звичайним слабовіллям - результатом описаних вище умов виховання. В останньому випадку можлива корекція слабовілля, виховання волі на тлі зміни соціальної ситуації розвитку особистості і при здатності людини до саморефлексії, критичному мисленню.



2. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2.1 Початок Болонського процесу в Україні

З травня 2005 року в системі вищої освіти України запроваджено важливі кроки з реалізації положень Болонського процесу. Набув чинності “План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року” (наказ МОН від 13.07.2007 р.). В Плані визначено основні принципи розвитку вищої освіти України в рамках Болонського процесу:

- створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки;

- адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти;

- забезпечення соціального контексту вищої освіти, який надасть можливість випускникам вищих навчальних закладів (ВНЗ) формувати свою професійну кар'єру на основі соціальної справедливості, відповідальності та загальнолюдських цінностей [2].

План дій передбачає реалізацію низки завдань у системі вищої освіти України, що сприятиме досягненню основної мети - підготовки висококваліфікованих фахівців, які будуть конкурентоспроможними на національному, європейському та світовому ринках праці, а саме:

- модернізації системи вищої освіти, системи та структури кваліфікацій;

- удосконалення змісту вищої освіти та організації навчального процесу;

- підвищення ефективності та якості вищої освіти;

- міжнародного визнання документів про вищу освіту;

- зміцнення позицій вищих навчальних закладів України на європейському та світовому ринку освітніх послуг та досягнення їх рівноправності в європейському і світовому співтоваристві.

Інституційне забезпечення Болонського процесу в Україні. У 2006 р. створено Національну групу промоутерів Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь в навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському освітньому просторі і проводять такі тренінги в Україні [2].

Структури, що супроводжують впровадження Болонського процесу в країні, є переважно офіційними урядовими структурами. При Міністерстві освіти і науки України (МОН) створено відомчу робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті України (розпорядження МОН від 24.05.2006 № 93-р) та, за розпорядженням Кабінету Міністрів України, міжвідомчу робочу групу з впровадження Болонського процесу (наказ МОН від 7.03.2006 № 164).

2.2 Оптимізація мережі ВНЗ

Сьогодні в Україні підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють 904 вищі навчальні заклади усіх рівнів акредитації та форм власності. Вони підпорядковані 28 міністерствам і відомствам, 10 з яких мають у підпорядкуванні лише один заклад. Такої практики немає жодна європейська країна.

Зміни в структурі органів державної влади, відповідальних за вищу освіту, спрямовуються на концентрацію державного управління ВНЗ в одній структурі - МОН України, з метою оптимізації мережі вищих навчальних закладів.

Підготовлено проект розпорядження Кабінету Міністрів України “Деякі питання управління навчальними закладами”, яке передбачає передачу ВНЗ у сферу управління Міністерства освіти і науки [3].

2.3 Формування національної системи кваліфікацій

Процес формування і запровадження національної системи кваліфікацій планувалася завершитися поетапно до 2010 року.

Основою цих дій є узгодження національної системи кваліфікацій з системою кваліфікацій Європейського простору вищої освіти. У 2006/2007 навчальному році студенти всіх ВНЗ III-IV рівнів акредитації залучені у двоциклову систему підготовки (бакалаври-магістри), що відповідає Болонським принципам.

Розпочато формування національної структури кваліфікацій бакалавра, яка відповідає цьому переліку і буде представлена Групі супроводу Болонського процесу (BFUG) для адаптації в загальноєвропейську систему кваліфікацій [4].

Стосовно програм другого циклу, вивчається проблема диверсифікації програм за критеріями академічності та професійності. Зараз в Україні пропонується післябакалаврська програма магістра наук і програма, що має умовну назву “спеціаліст”, яка більше зорієнтована на практичну діяльність.

Сьогодні вищі навчальні заклади і роботодавці обговорюють питання еволюції таких програм. Пропонується розробити два варіанти магістерських програм - магістра академічного і магістра професійного профілю, з орієнтацією останньої на практичну діяльність. Як приклад для технічних спеціальностей - магістр наук, магістр інженерії.

Запровадження докторського навчання як третього Болонського циклу знаходиться на початковій стадії. Проблемою впровадження в Україні третього циклу навчання в рамках Болонського процесу є збережена з радянських часів система присудження двох наукових ступенів: кандидата та доктора наук, приведення яких у відповідність до європейських зразків ускладнюється відсутністю єдиного докторського стандарту в країнах-учасницях Болонського процесу.

2.4 Забезпечення якості освіти

Проводяться заходи щодо адаптації національної системи із забезпечення якості до стандартів і рекомендацій для забезпечення якості в ЄПВО. 4 березня 2008 року в Брюсселі (Бельгія) Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR). З метою співробітництва, вивчення досвіду Європейської мережі забезпечення якості (ENQA) в управлінні ліцензування, акредитації та нострифікації МОН створено спеціальний відділ. В Україні функціонує також незалежна державна інспекція.

Національна система забезпечення якості реалізується через системи ліцензування і акредитації. Зовнішня система забезпечення якості охоплює всі ВНЗ України і поширюється на діючі в Україні філії іноземних навчальних закладів. Розроблено план з покращення та адаптації національної системи забезпечення якості вищої освіти, відповідно до стандартів та норм ENQA щодо:

- внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах;

- зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

- забезпечення якості у діяльності агенцій/установ із зовнішнього забезпечення якості.

Реалізація цього плану відбувається дуже повільно. В Україні ще не сформована система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ за міжнародними показниками, водночас існуюча національна система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ з метою прийняття управлінських рішень не є достатньо прозорою. Відповідна система інформування суспільства про результати акредитації ще не запрацювала належним чином, незважаючи на те, що в усіх регіонах при обласних управліннях створено громадські акредитаційні комісії, робляться спроби залучення студентів до участі в оцінці якості вищої освіти [4].

2.5 Запровадження Європейської кредитно-трансферної системи

У 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III-IV рівнів акредитації запроваджено кредитно-трансферну систему ECTS. Підготовлено відповідний Пакет інноваційних нормативних документів ECTS. Розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи із запровадження Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement) який має отримати кожен студент-випускник у 2008/2009 навчальному році.

Проте запровадження системи ECTS призвело до збільшення навантаження методистів та викладацького складу кафедр ВНЗ. Введення європейської системи ECTS не супроводжується в Україні приведенням до Болонських стандартів навантаження викладачів, яке на сьогодні в Україні в середньому складає 900 годин на навчальний рік для доцента ВНЗ і є найбільшим в Європі [3].

Визнання ступенів і періодів навчання. Визнання кваліфікацій вищої освіти входить до компетенції управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН і регулюється Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, постановами Кабінету Міністрів України № 1260 “Про документи про освіту та вчені звання” та № 1380 “Про ліцензування освітніх послуг”, наказом МОН України № 563 “Про затвердження Положення про визнання іноземних документів про освіту”, в яких встановлюється централізована процедура, визначаються правові та організаційні основи визнання іноземних освітніх документів.

Чинне законодавство з визнання іноземних кваліфікацій приведене у відповідність положенням і принципам Лісабонської конвенції, яку Україна ратифікувала у 1999 році. Україна уклала 22 міжурядові міжнародні угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання. Ще 32 проекти таких угод проходять процедуру узгодження.

Проте ВНЗ, які запровадили спільні програми та присвоюють національно визнані ступені спільно з вищими навчальними закладами інших країн, становлять лише 3 % від загальної кількості українських ВНЗ.

Мобільність студентів є важливим аспектом впровадження в Україні Болонського процесу. Спостерігається тенденція до підвищення рівня внутрішньої мобільності студентів і викладачів. Спрощено переведення студентів з одного ВНЗ до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Підвищенню внутрішньої мобільності кадрів сприяє обмін викладачами між різними вищими навчальними закладами; можливість суміщення посад викладачами різних вищих навчальних закладів; відміна права ректорів на заборону суміщення посад [4].

Міжнародної академічної мобільності Україна ще не відчула. У 2005/2006 навчальному році в Україні здобувало вищу освіту 35 тис. іноземців і близько 20 тис. українців проходило навчання та стажування за кордоном. Проте майже всі поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків, спонсорів, закордонних благодійних фундацій тощо. Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10 % від зазначеної кількості “мобільних” українських студентів. Більшість таких візитів є наслідком двосторонніх договорів обміну студентами між університетами України та Європи.

Чинним українським законодавством не передбачено грантів та позик студентам для навчальних поїздок за кордон. Проект Указу Президента про надання стипендій Президента України талановитим студентам і молодим науковцям для навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідних центрах, яким передбачається виділення п'ятдесяти студентських стипендій щорічно, не вирішує проблеми в масштабах держави.

Ситуація з міжнародною академічної мобільністю кадрів ще гірша: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах ніяк не координується і не фінансується українськими ВНЗ або державою; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами не набуло поширення; укладення міжуніверситетських двосторонніх договорів про обмін кадрами відбувається епізодично; виконання спільних наукових програм із провідними університетами ЕПВО має одиничний характер.

Навчання протягом життя. В Україні розпочалася робота зі створення умов для навчання впродовж усього життя:

- Розроблено національні рекомендації щодо оцінювання та визнання попереднього (в тому числі, неформального та неофіційного) навчання як основи для доступу до вищої освіти.

- Навчальне навантаження студентів виражається в кредитах ECTS.

- Розроблено національні рекомендації для призначення кредитів ECTS і на всіх програмах першого та другого циклів підготовки фахівців розподілено кредити ECTS.

Загалом формування системи навчання протягом життя перебуває поки що на початковій стадії.

Забезпечення участі студентів. Створена при МОН України, Всеукраїнська студентська рада стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (ESIB).У всіх ВНЗ України створено органи студентського самоврядування, студенти представлені у складі вчених рад ВНЗ. Студентські профспілки та органи самоврядування опікуються головним чином організацією побуту, дозвілля та працевлаштування, питанням стипендіального забезпечення, підтримки студентів із малозабезпечених сімей.

Повноваження органів студентського самоврядування на рівні участі у прийнятті рішень щодо організації навчання у більшості ВНЗ України майже не реалізуються; участь студентів у вирішенні питань контролю якості освітніх послуг залишається недостатньою.

Участь бізнес- та соціальних партнерів. Для розвитку співробітництва бізнес- та соціальних партнерів у рамках Болонського процесу підготовлено проект Закону України “Про залучення роботодавців до підготовки та перепідготовки кадрів, освітніх і наукових процесів” та проект постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”.

Поки що присутність та роль профспілок, бізнес- та соціальних партнерів в структурах впровадження Болонського процесу є мінімальною і здебільшого формальною. Конкретні дії в цьому напрямку мають несистемний характер в масштабах локальних угод. Гострою проблемою є працевлаштування випускників з бакалаврськими кваліфікаціями. Випускники першого циклу, які знайшли роботу після випуску у 2005/2006, становлять лише 13,9 %, в той час як продовжили навчання на наступному циклі 81,8 %.

2.6 Вища освіта і дослідження

До викладання у вищих навчальних закладах залучаються вчені інших науково-дослідних інституцій. Вищі навчальні заклади спільно із науково-дослідними інституціями створюють філії кафедр, де магістри проходять наукове стажування. В Україні щорічно проводяться регіональні та міжнародні студентські наукові конференції. У вищих навчальних закладах працює 68998 осіб, які мають науковий ступінь доктора наук, що становить 95 % від їх загальної кількості в Україні.

Водночас у ВНЗ здійснюється вкрай малий відсоток дослідницької роботи; про синергію між ВО та іншими секторами дослідницької роботи йдеться лише на папері. Заважає відсутність належної матеріальної бази у ВНЗ, брак фінансування наукових досліджень, відсутність інтеграції зі структурами Національної Академії Наук та виробництвом [4].

Соціальний вимір. Передбачені державою заходи для усунення перешкод у доступі до вищої освіти для студентів із соціально знедолених верств населення реалізуються не в повному обсязі:

- підвищення стипендії на випускних курсах та покращення умов проживання в гуртожитках є мінімальним;

- В Україні діє єдиний ВНЗ де навчаються студенти з обмеженими фізичними можливостями - університет “Україна”, хоча курс на створення таких закладів задекларовано;

- дистанційне навчання фактично не організовано і не є доступним пересічній людині;

- створення в регіонах департаментів університетів, в яких надаються консультації і проводяться заняття за місцем проживання не набуло масового характеру.



ВИСНОВОК

З першого питання ми дізнались, що воля - загальне, що спонукає до будь-якої дії, тобто усвідомлюване бажання. (Необхідно відзначити, що воля не зовсім є бажання. Р. Мей писав: «Це тільки половина істини сказати, що воля є продукт бажання; ... бажання ніколи не проявиться в повну силу, окрім як спільно з волею»).

Волю можна розглядати як щось, що дозволяє людині, навпаки, керувати своїми бажаннями, втілювати їх у дійсність. Воля - це те, для чого немає точного визначення. «Воля - свідома регуляція суб'єктом своєї діяльності та поведінки, що забезпечує подолання труднощів при досягненні мети ...». Воля необхідна для підтримки активності суб'єкта, або для її придушення.

Розгляд волі в такому ракурсі близько до поняття свободи в екзистенціальної психології в тому плані, що людина, яка «застосовує» волю повинна як би відірватися від миттєвої ситуації і звернутися к відношенню до себе, своїм цінностям, або звернутися до уяви, логіки та змоделювати наслідки передбачуваної дії.

У більш загальному розумінні воля представлена у С. Л. Рубінштейна. Рубінштейн пише: «дії, регульовані усвідомленою метою і ставленням до неї як до мотиву, - це і є вольові дії».

Дане визначення дозволяє чітко відокремити поняття волі від поняття бажання, поняття мотивації . Ф. Н. Ільясов волю визначає як «здатність суб'єкта створювати ієрархізовану систему цінностей і прикладати зусилля для досягнення цінностей більш високого порядку, нехтуючи цінностями низького порядку».

У другому ми питанні ми говорили про Болонський процес в Україні. Привабливість ЄПВО повною мірою усвідомлюється українською університетською спільнотою і студентством.

Проте не завжди є розуміння стратегічної мети Болонського процесу, його пріоритетів, а головне - не має чіткого усвідомлення власного місця в ньому, а також програми конкретних дій з імплементації принципів Болоньї у вітчизняній освітній простір, з інтеграції України в ЄПВО.

Необхідне також чітке розуміння того, що Болонський процес не передбачає уніфікації змісту освіти і нівелювання національних особливостей освітніх систем країн-учасниць.

Кожна країна повинна зберегти національну самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців, гармонійно поєднуючи їх з інноваційними прогресивними підходами до організації вищої освіти, властивими ЄПВО.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Божович Л.І. Що таке воля? // Сім'я та школа. - 1981.- №1. - 150 с.

2. Болонський процес: Нормативно-правові документи /Уклад. З.І. Тимошенко; Європейський ун-т . -- К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2004.

3. Вища освіта України і Болонський процес: Навч.посіб. / Ред.В.Г. Кремень . -- Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2004.

4. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти«/ В. С. Журавський, М. З. Згуровський. -- Київ: Політехніка, 2003.

5. Нікандров В.В. Систематизація вольових властивостей людини.-Вістник Спб. - 1995. - №3

6. Нікіфоров Г. С. Самоконтроль людини. - М., 1989. - 78 с.

7. Рубінштейн С. Л. Основи загальної психології. - СП., 1999. - 430 с.

...