Пам'ять та умови її продуктивності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

По предмету: Психологія

на тему: «Пам'ять та умови її продуктивності»



Зміст

Вступ

1. Пам'ять в системі психічних процесів

1.1 Теорія пам'яті

1.2. Суть процесів пам'яті

1.3. Значення продуктивного запам'ятовування та відтворення інформації

2. Дослідження особливостей продуктивної пам'яті

2.1. Методика на виявлення та оцінку короткочасною і наочно образної пам'яті

2.2. Дослідження особливостей процесу мимовільного запам'ятовування та умов його продуктивності за допомогою методики П.І. Зінченка

2.3. Виявлення факторів, що впливають на збереження матеріалів у пам'яті з використанням методики Ф.Д. Горбова

2.4. Вимірювання стійкості та концентрації уваги за допомогою коректурної проби Бурдона-Анфімова

2.5. Методики дослідження мимовільного запам'ятовування.

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Психологія пам'яті має багату історію. Ретроспективний аналіз розвитку розуміння процесів пам'яті свідчить про спроби визначити їх сутність. Вирішальний у вивченні процесів пам'яті пов'язаний з реалізацією принципу єдності діяльності та психіки.

Пам'ять не являє собою здатність людини - навпаки, в явищах пам'яті виступає вся особистість.

Удосконалення пам'яті залежить від загального розвитку і духовного росту людини.

Психологічне вивчення пам'яті в зарубіжній психології отримало висвітлення в працях Гарт (1749 р.), Джеймса (1878 р.), Джона Стюарта (1876р.), Рибо (1894, 1895 рр. .).

У вітчизняній психології слід виділити роботи Л.С. Рубінштейна, Б.М. Теплова, В.А. Крутецкий, Л.А. Венгера та ін.

Пам'яттю називається запам'ятовування, збереження та наступне відтворення індивідом його досвіду.

Будучи однією з найважливіших характеристик усіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості. Тому дуже важливо вивчити усі процеси відтворення пам'яті , можливості її розвитку .

Розгляд природи людської пам'яті, її структура і механізм її продуктивності та дослідження які використовуються для цього.

пам'ять продуктивний короткочасний мимовільний

1. Пам'ять в системі психічних процесів

Пам'ять - одна з найпопулярніших психічних особливостей людини.

Пам'ять -- це система складних психічних процесів, за допомогою яких людина нагромаджує і зберігає у свідомості інформацію та відтворює її залежно від потреби.

Такими процесами пам'яті є запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування. Ці процеси тісно пов'язані між собою, формуються і виявляються в діяльності та залежать від неї. Існує декілька теорій пов'язаних із визначенням того, як саме організм людини будує та відтворює пам'ять та всі пов'язані процеси.

Щодо розподілу пам'яті на види існує також багато показників за яким можна класифікувати здатність людини до сприймання та збереження інформації.

Пам'ять є невід'ємним механізмом життєдіяльності людини.

1.1 Теорія пам'яті

У науці поки що немає єдиної та завершеної теорії пам'яті.

Перша група теорій: асоціативний напрям (від лат. associatio -- сполучення, зв'язок).

Принцип асоціативного зв'язку зводиться ось до чого: якщо певні психічні утворення виникли в свідомості одночасно або безпосередньо один за одним, то між ними утворюється асоціативний зв'язок, і повторна поява якогось із елементів цього зв'язку обов'язково викликає в свідомості появу всіх його елементів.

Як ми згадуємо щось, використовуючи, наприклад, «вузлик на пам'ять», ми наштовхуємося на вузлик; вузлик відсилає нас до тієї ситуації, в якій він був зав'язаний; ситуація нагадує про співрозмовника; від слів співрозмовника ми йдемо до теми розмови і, нарешті, приходимо до шуканого предмета.

Гештальтизм (від нім. Gestalt -- образ) -- друга група теорій пам'яті. Гештальт (образ) означає цілісну організацію, структуру, яка не зводиться до суми її складових.

Згідно з цим, основою утворення зв'язків тут визнається організація матеріалу, яка визначає і аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою. Наприклад, портрет за штрихами.

Теорія діяльності -- третій напрям.

Експериментально встановлено і доведено, що найпродуктивніше зв'язки утворюються і актуалізуються тоді, коли відповідний матеріал виступає як мета дії.

Характеристики цих зв'язків -- тривкість і лабільність (рухомість) визначаються значимістю цих зв'язків у діяльності суб'єктів для досягнення цілей.

Принцип цієї концепції: утворення зв'язків між різними уявленнями визначається не тим, як запам'ятовувався матеріал, а, скоріше, тим, що з ним робить суб'єкт.

За І. П. Павловим, умовний рефлекс як акт утворення зв'язки між новим і раніше закріпленим змістом становить фізіологічну основу акту запам'ятовування.

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам'ять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого нервового імпульсу крізь певну групу нейронів залишає по собі фізичний слід, тобто відбуваються електричні та механічні зміни синапсів (місць стикання нервових клітин), утворюються стійкі просторово-часові нейронні структури. Тому ця теорія ще називається теорією нейронних моделей.

Існує така гіпотеза про двоступеневий характер процесу запам'ятовування згідно з біохімічною теорією: на першій стадії (безпосередньо після дії подразника) у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає поворотні фізіологічні зміни в клітинах; друга стадія -- це власне біохімічні реакція, пов'язана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів).

Перша стадія триває секунди або хвилини, і її вважають фізіологічним механізмом короткочасного запам'ятовування. Друга стадія, яка приводить до незворотних хімічних змін у клітина вважається механізмом довгострокової пам'яті. Прихильники хімічних теорій пам'яті вважають, що з перебігом процесів пам'яті відбуваються різноманітні перегрупуванні білкових молекул нейронів, передусім нуклеїнових кислот.

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генетичної спадкової пам'яті; рибонуклеїнова кислота (РНК) -- основа онтогенетичної індивідуальної пам'яті

1.2 Суть процесів пам'яті.

Запам'ятовування -- це процес закріплення нового шляхом пов'язування його з раніше набутим, внаслідок чого людина збагачується новими знаннями і формами поведінки. Ефективність запам'ятовування визначається метою, мотивами і способами діяльності.

Зберігання -- більш-менш тривале утримання в пам'яті інформації, знань, досвіду.

Відтворення -- це процес актуалізації закріпленого раніше матеріалу і використання його в діяльності.

Забування -- це ослаблення зв'язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріалу в діяльності.

Забування, як і запам'ятовування та відтворення, має вибірковий характер. Значущий матеріал, пов'язаний з потребами та інтересами людини, з метою її діяльності, забувається повільніше. Отже, зберігання матеріалу в пам'яті визначається ступенем його участі в діяльності особистості.

Залежно від того, що саме людина запам'ятовує і відтворює, розрізняють чотири види пам'яті: образну, рухову, емоційну і словесно-логічну

- Зорова

- Слухова

- Смакова

- Нюхова

- Дотикова

- Образна

- Рухова

- Емоційна

- Словесно-логічна

- Короткочасна

- Довготривала

- Оперативна

- Мимовільна

- Довільна

Образна - виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.

Образна пам'ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.

Рухова - виявляється в запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів.

Емоційна - виявляється в запам'ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів.

Словесно-логічна - це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети і явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому така пам'ять і називається словесно-логічною.

Словесно-логічна пам'ять - специфічно людська пам'ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин.

Короткочасна пам'ять утримує інформацію впродовж дуже незначного часу (долі секунд), її завдання - дати можливість психіці вирішити подальшу долю інформації, що надійшла до мозку - забути непотрібне чи запам'ятати щось на деякий час.

Довготривала пам'ять зберігає інформацію впродовж значних відрізків часу, іноді всього життя людини. До неї надходить матеріал з короткочасної пам'яті, який не перебуває там у незмінному вигляді, а безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.

Оперативна - забезпечує запам'ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.

Мимовільна - пам'ять, коли ми щось запам'ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити.

Довільна - пам'ять, коли ставимо собі за мету щось запам'ятати або пригадати.

Види пам'яті людини можна встановлювати одночасно спираючись на всі вище означені класифікації.

Пам'ять відноситься до одного з най індивідуалізованих явищ психіки і залежить від безлічі чинників: особливостей мозку і всієї центральної нервової системи, середовища, характеру діяльності, типу особистості тощо. Тому важко визначити загальні закономірності запам'ятовування і ще важче навчитися ефективно ними управляти, хоч і існує безліч рекомендацій щодо цього, розробляються цілі методики вдосконалення пам'яті.

1.3 Значення продуктивного запам'ятовування та відтворення інформації

Якби людина не запам'ятовувала, то її психічний розвиток був би неможливим.

Продуктивність пам'яті пов'язана з логічним запам'ятовуванням.

Щоб розвинути логічну пам'ять, треба її частіше змушувати працювати.

Один з найважливіших прийомів логічного запам'ятовування - складання плану матеріалу.

Воно включає три моменти:

1) розбиття матеріалу на складові частини;

2) придумування заголовків для них або виділення якого-небудь опорного пункту, з яким легко асоціюється весь вміст даної частини матеріалу;

3) скріплення частин по їх заголовках або виділених опорних пунктах в єдиний ланцюг асоціацій. Об'єднання окремих думок, пропозицій в смислові частини скорочує кількість одиниць, які треба запам'ятати, не зменшуючи об'єму матеріалу, що запам'ятовується.

Запам'ятовування полегшується ще і тому, що в результаті складання плану матеріал набуває чіткої, розчленованої і впорядкованої форми. Завдяки цьому він легше схоплюється в думках в процесі самого читання.

На відміну від плану для розуміння матеріалу в плані для запам'ятовування вичленяють усе більш дробові одиниці, причому заголовки лише вказують, нагадують про те, що має бути відтворене, і тому по своїй формі вони часто бувають неповними, уривчастими.

Велике значення має порівняння як прийом логічного запам'ятовування. Особливо важливе значення має підкреслення відмінностей в об'єктах. Це забезпечує спеціалізацію зв'язків при запам'ятовуванні і направляє відтворення образів об'єктів по певній дорозі. Встановлення лише загальних, а тим більше дуже широких зв'язків між об'єктами може утрудняти їх пригадування. Цим багато в чому пояснюється скрута в пригадуванні (наприклад, прізвища Вівсів в розповіді Чехова "Кінське прізвище").

Запам'ятовування об'єктів здійснюється тим швидше і міцніше, чим різкіше виступають відмінності між ними. Тому порівняння об'єктів необхідно починати з яскраво виявлених відмінностей і лише після цього переходити до відмінностей менш помітних. В результаті дослідів І. П. Павлов прийшов до виводу, що нервовий зв'язок на певний подразник здійснюється швидшим і є міцнішою не тоді, коли подразник сам по собі багато разів підкріплюється, а тоді, коли його підкріплення перемежається, протиставляється непідкріпленому іншому подразнику, схожому з першим.

На асоціюванні по схожості і по контрасту засновані і такі складніші прийоми довільного запам'ятовування, як класифікація, систематизація матеріалу.

Коли логічна робота над матеріалом широко спирається на образні зв'язки, це підвищує свідомість і міцність запам'ятовування. Тому там, де можливо, необхідно викликати у себе відповідні образи, асоціювати їх з вмістом матеріалу, який ми запам'ятовуємо.

Один з важливих засобів запам'ятовування - відтворення, виступаюче у формі переказу самому собі вмісту, що запам'ятовується. Проте до цього способу корисно звертатися лише після попереднього осмислення, усвідомлення матеріалу, особливо в тих випадках, коли матеріал складний, важкий для розуміння.

Відтворення - один з головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Види відтворення:

- впізнавання;

- згадування;

- пригадування.

Впізнавання - найпростіша форма відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

Відтворення, особливо своїми словами, покращує розуміння матеріалу. Матеріал, що погано зрозумів, зазвичай пов'язаний з "чужою" мовною формою, той, що добре зрозумів легко "перекладається" "своєю мовою".

Відтворення прискорює, раціоналізував запам'ятовування, особливо при заучуванні напам'ять, оскільки при переказі ми виявляємо слабкі місця, здійснюємо самоконтроль. Поважно, аби відтворення не підмінялося пізнаванням. Взнати легко, ніж пригадати. Але лише можливість відтворення, пригадування створює необхідну упевненість в знаннях.

Учбовий матеріал, що вимагає за своїм обсягом багатократних повторень, може запам'ятовуватися трьома способами: або по частинах - частковий спосіб, або весь відразу - цілісний спосіб, або весь і по частинах - комбінований спосіб. Найбільш раціональний комбінований спосіб, а найменш раціональний - частковий. При частковому способі відсутня орієнтація на загальний вміст цілого, тому окремі частини заучуються ізольовано одна від одної. Це веде до того, що швидкому забуває завченого. Продуктивніший цілісний спосіб, при якому використовується загальний вміст матеріалу, що полегшує розуміння і запам'ятовування окремих частин в їх взаємозв'язку. Але частини можуть розрізнятися по трудності, до того ж середина матеріалу завжди запам'ятовується гіршим, ніж почало і кінець, особливо при великому об'ємі. Тут може бути застосований комбінований спосіб заучування, коли спочатку осмислюється, усвідомлюється весь матеріал в цілому, в процесі чого виділяються і окремі його частини, потім заучуються окремі частини, особливо важчі, нарешті, матеріал знову повторюється в цілому.

Такий спосіб заучування в найбільшій мірі відповідає особливостям структури мнемічної дії, що включає наступні операції: орієнтування у всьому матеріалі, виділення груп його елементів, встановлення внутрішньогрупових стосунків, встановлення міжгрупових зв'язків.

Можливість відтворення необов'язково буде показником міцності запам'ятовування. Тому вчитель повинен завжди турбуватися про те, аби шляхом повторень досягти міцнішого закріплення знань такими, що вчаться. По словах До. Д. Ушинського, вчителя, який не піклується про повторення, про міцність знань, можна уподібнити п'яному візникові з погано прив'язаним багажем: він все гоне вперед, не озираючись назад і привозити порожній віз, вихваляючись лише тим, що пройдена велика дорога.

Згадування - особливість цієї форми відтворення полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування буває довільним і мимовільним.

Довільне - зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило, відповісти на запитання тощо).

Мимовільне - коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або “виринання” у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам'ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І. Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання. Через деякий час ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Пригадування - потреба виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам'ятовування об'єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам'яті як психічного процесу загалом. К. Ушинський одну з основних причин “поганої пам'яті” вбачав саме у лінощах пригадувати.

Одним із варіантів довільного відтворення є спогади.

Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Об'єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування -- процес, протилежний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування -- функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв'язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо з самого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як її було одержано. Важлива умова продуктивного запам'ятовування -- осмисленість, розуміння того, що є його предметом.



2. Дослідження особливостей продуктивної пам'яті

2.1 Методика на виявлення та оцінку короткочасною і наочно образної пам'яті

У всіх операторських професіях сучасного виробництва, а також і в інших спеціальностях, психологічна структура яких близька до операторської діяльності (водій, льотчик, диспетчер тощо), наряду з іншими професійно значимими якості-ми важливу роль відіграє рівень розвитку короткочасної наочно-образній пам'яті людини. Високий рівень розвитку цього виду пам'яті має професійне важливе значення і для багатьох інших професій, що не схожих за своїм психологічним утриманням з професіями операторської праці. Так, точність і цілісність образу в процесі зорового запам'ятовування - одне з профілюючих якостей художника, скульптора, архітектора, артиста, інженера-конструктора. Добре розвинена безпосередня наочно-образна пам'ять повинна бути також у фотографа, кінооператора, офіціанта, продавця, вчителя, слюсаря-інструментальщіка, токаря і у інших фахівців, професіональна діяльність яких в тій чи іншій мірі пов'язана з сприйняттям і обробкою наочно-образної інформації.

Короткочасна наочно-образна пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням наочно-образної інформації при короткочасному її сприйнятті, швидким відтворенням і дуже коротким збереженням сприйнятої інформації. Залежно від виробничих завдань, що стоять перед фахівцем, сприйнята ним інформація певним чином перетворюється, відбирається. Тільки після такої цілеспрямованої селекції вона потрапляє в розпорядження оперативної або довготривалої пам'яті. Співвідношення між даними видами пам'яті в робочому процесі залежить від завдань, що вирішуються фахівцем і від особливостей психологічної структури трудової діяльності в цілому. В одних випадках провідне місце належить короткочасної пам'яті, в інших - довготривалою.

Продуктивність короткочасної пам'яті людини визначається величиною обсягу інформації, що запам'ятовується і точністю її відтворення. Відомо, що у різних людей ці особливості короткочасної пам'яті мають різний рівень розвитку. За даними нашого дослідження 27,45% обстежених старшокласників були віднесені до групи з низьким рівнем прояву короткочасної наочно-образної пам'яті. Якщо високий рівень розвитку і прояву одного виду пам'яті в комплексі з іншими професійно важливими якостями є важливою умовою формування профпридатності людини у вище названих професіях, то низький рівень її прояви може негативно впливати на цей процес. Більш того, низький рівень розвитку короткочасної наочно-образної пам'яті людини є протипоказанням до оволодіння деякими з цих професій.

Методика «Кнопа-1» призначена для виявлення та оцінки рівня розвитку точності й обсягу короткочасної наочно-образної пам'яті. Справжній варіант є модифікацією тестового завдання, розробленого чеськими психологами (Я. Райскуп - Л.Репань). В абревіатурні коді представлені функціональне призначення методики - (дослідження короткочасної наочно-образної пам'яті) і номер варіанта - (1). Автор даного варіанту методики - О.Е. Ящішін

Інструкція до піддослідним: 18 карток, на яких нанесені малюнки з нескладною конфігурацією, і протокольний лист, призначений для фіксації процесу і результатів випробування, а також анкетних даних випробуваного. На кожній картці - сітка квадратів (4x4), на якій розміщені чотири точки, з'єднані між собою трьома прямими лініями. Три перші картки (Т-1, Т-2, Т-3) використовуються як тренувальні; з їх допомогою піддослідний оволодіває інструкцією, повністю засвоює її вимоги, знайомиться із змістом майбутньої роботи і формує найбільш зручні для нього способи сприйняття експериментального матеріалу і заповнення протокольного листа. Решта 15 карток використовуються для безпосереднього проведення випробування. Оптимальний розмір повної сітки квадратів кожної картки при використанні їх в роботі з одним випробуваним або з малою групою піддослідних (3-4 людини) - 12 см х 12 см.

Істотним елементом методики є протокольний бланк, призначений для фіксації анкетних даних випробуваного і результатів його роботи з експериментальним матеріалом. На бланку розміщені 18 сіток, аналогічних сіткам експонованих карток. Випробуваний графічно відтворює експоновані малюнки, використовуючи для цього відповідні сітки (поля) протокольного бланка. Перші 3 сітки призначені для відтворення інструктивно-тренувальних малюнків, сітки 3-х горизонтальних рядів - для послідовного відтворення трьох груп за парного експериментального матеріалу.

Конструктивні особливості методики дозволяють використовувати її як для індивідуального, так і для групового дослідження. Крім цього, її можна легко перетворити в апаратурну методику, скориставшись проекційним апаратом з реле часу і з автоматичною подачею чергових кадрів. Для більш повного перетворення методики потрібна відповідна координатна панель (сітка) для роботи випробуваного, акумульована з реєструючим пристроєм і з проекційним блок.

Продуктивність короткочасної наочно-образної пам'яті за методикою «Кнопа-1» характеризується точністю відтворення випробуваним експериментальної серії малюнка. Аналізуючи результати випробування, зафіксовані в листі відповідей, порівнюючи програванням денний експериментальний матеріал з еталонним, консультант встановлює кількість помилок, допущених випробуваним при виконанні завдання. Конструктивне особливості методики дають можливість оцінювати точність відтворення кожного окремого елемента малюнка. Так як будь-який малюнок завжди складається з 4-х точок і 3-х ліній, то за кожну правильно розміщену в поле квадратів точку і за кожну лінію, правильно сполучає 2 точки, дається по 1 балу. Таким чином, максимальна оцінка за правильне відтворення окремого малюнка є 7 балів. Правильне відтворення всього що експонується матеріалу, що складається з 15 малюнків, оцінюється в 105 балів (7 х 15).

Шкала оцінок відображає реальні рівні прояви короткочасної наочно-образної пам'яті піддослідних. Відповідно до цими рівнями можна виділити п'ять груп випробовуваних, які відрізняються одна від одної особливостями розвитку наочно-образної пам'яті, ступенем її ефективності при вирішенні відповідних практичних завдань.

Провела дослідження з чоловіком 46 років

Зіставила оціночний коефіцієнт з показниками стандартизованої шкали оцінок з даної методик визначимо рівень прояву короткочасної наочно-образної пам'яті І отримала 083% що відповідає (Q) = 2, нижче середнього, рівень прояву Кнопа не надто високий

Були допущені помилки найчастіше в неправильному розміщення фігури в координатах поле, звідси і неправильні лінії. В деяких правильно розмістив опорні точки фігури, але неправильно з'єднують їх лініями. І надто був самовпевнений, не дивився на фігуру 4 сек, а буквально 1-2 секунди, може і це дало такий низький результат. Все це разом говорить про те що відтворювати в точності образи даній людині не завжди легко, а загальну картину так.

2.2 Дослідження особливостей процесу мимовільного запам'ятовування та умов його продуктивності за допомогою методики П.І. Зінченка

Мимовільне запам'ятовування - процес запам'ятовування, що протікає на тлі діяльності, спрямованої на вирішення немнеміческіх завдань. Мимовільне запам'ятовування - продукт і умова пізнавальних і практичних дій. Це не випадковий, а закономірний процес, детермінований особливостями діяльності суб'єкта. Перш за все необхідною умовою мимовільного запам'ятовування є дія з предметом.

Для вивчення особливостей мимовільного запам'ятовування використовується ряд конкретних методик. Так, наприклад, А. А. Смирнов при дослідженні ролі активності в мимовільному запам'ятовуванні пропонував випробуваному пари фраз, з яких вони повинні були виводити певні орфографічні правила, а потім придумувати приклади на ці правила. На наступний день, несподівано для досліджуваних, їм пропонувалося відтворювати всі пари фраз, якими вони оперували напередодні. Результати дослідів показали, що власні фрази запам'ятовуються в три рази продуктивніше пропонувалися експериментатором.

П. І. Зінченко для вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування запропонував методику класифікації предметів і складання числового ряду. При виконанні обох цих завдань предмети і числа запам'ятовувалися мимоволі. Коли предмети і числа були об'єктом діяльності випробуваних (класифікація предметів у першому досліді та складання числового ряду - у другому), вони запам'ятовувалися краще, ніж тоді коли служили тільки фоновими подразниками. Однак і в останньому випадку запам'ятовування було результатом прояву з боку випробовуваних будь-якої активності по відношенню до цих об'єктів, хоча вона виявлялася лише у формі випадкових орієнтовних реакцій.

Досвід 1

Класифікація зображень предметів

Методика П.І. Зінченко. Проводяться два групових досвіду: класифікація зображень предметів і складання числового ряду.

Мета досвіду: з'ясувати залежність продуктивності мимовільного запам'ятовування від характеру діяльності людини.

Процедура досвіду. Експериментальний матеріал - 15 карток, на кожній з яких зображено один предмет. 15 предметів легко класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, на кожній картці (у правому верхньому куті) написано двозначне число.

Перед початком досвіду картки розташовуються на щиті у випадковому порядку і закриваються аркушем паперу. У досвіді бере участь одна підгрупа піддослідних. Їм дається така інструкція. «З вами проведено досвід, в якому перевіряється вміння класифікувати предмети за їх загальними ознаками. Ваше завдання полягає в тому, щоб класифікувати всі картинки по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи на початку групи її назву. Ті, хто завершить роботу до закінчення досвіду, повинен доповнити виділені групи предметами, які належать до тих же класах ».

Після закінчення досвіду його учасникам пропонують по пам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.

Досвід 2

Складання числового ряду

Експериментальний матеріал той же, що і досвіді 1. Бере участь друга підгрупа піддослідних.

Процедура досвіду: Картки розташовуються на щиті так, щоб числа на них не утворювали натурального ряду. Піддослідним пропонують намалювати у себе в зошитах сітку в 15 клітин (3 ряди по 5). Їх завдання - розташувати всі числа, що є на картках, строго по порядку номерів, так щоб найменше було поміщено в ліву клітку верхнього ряду, а найбільше - в праву клітку ряду. Помилково записані числа слід закреслювати і там же писати потрібне число. Завершили роботу до закінчення досвіду повинні намалювати у себе в зошитах ще одну сітку і вписати в неї спочатку всі парні числа, а потім непарні.

Далі слід відтворити спочатку числа, а потім назви предметів.

2.3 Виявлення факторів, що впливають на збереження матеріалів у пам'яті з використанням методики Ф.Д. Горбова

Методика Ф.Д. Горбову . Її метою є виявлення минущих порушень оперативної пам'яті по ходу й у зв'язку з даною оперативною діяльністю. Випробуваному на екрані дисплея послідовно згодом експозиції 2 із пред'являють цифри, перед якими коштує знак чи додавання вирахування. Задача випробуваного складати (чи віднімати в залежності від знака, що коштує,) пред'явлене число з останнім отриманим результатом. Сума (чи різниця) у всіх випадках не перевищує 9. отриманий результат у кожній пробі випробуваний указує за допомогою миші на цифровому табло з 10 цифр - від 0 до 9. У ході експерименту, зненацька для випробуваного, перед пред'явленням чергової цифри з'являється яскравий спалах, що повинний викликати ретроградну амнезію (руйнування мнемічного сліду). У досвіді 50 представлень, з яких у випадковому порядку вибираються 10, яким передує яскравий спалах. У процесі обробки результатів виявляються можливі помилки, що носять характер ретроградної амнезії, тобто виникаючі за рахунок стирання останнього результату і заміни його передостаннім.

2.4 Вимірювання стійкості та концентрації уваги за допомогою коректурної проби Бурдона-Анфімова

Увага - одна з найважливіших психологічних передумов успішного оволодіння і ефективного здійснення професійної діяльності людини. Будь-який вид кваліфікованого професійного праці висуває ті чи інші вимоги до уваги, його особливостям, властивостям, видам. Так, наприклад, деякі види трудової діяльності пред'являють достатньо жорсткі вимоги до концентрації уваги людини, до його тривалого зосередження на невеликій кількості об'єктів або на певному предметі праці.

В основу пропонованої методики покладено відомий метод коректурної проби Бурдона-Анфімова. Бланкової частиною методики є «Коректурна таблиця».

Коректурна таблиця являє собою стандартний бланк, на обох сторонах якого розміщено по 40 строчок безладного построчного набору з 8 букв російського алфавіту: А, В, Е, І, К, Н, С, X. В кожному рядку - 40 знаків. У верхній частині бланка у відповідних графах проставляються основні відомості про досліджуваного і дата проведення випробування. Бланк коректурної таблиці використовують як робітника, на якому випробовуваний виконує своє завдання. Відповідно до вимог інструкції випробовуваний в інтенсивному темпі переглядає послідовно одну за одною строчки коректурної таблиці, знаходить в них і закреслює задані інструкцією букви.

Аперіодичне розташування заданих знаків, насиченість кожної окремої рядки «зайвими» знаками, одноманітність знакового матеріалу, відсутність додаткових смислових орієнтирів і велике кількість строчок, одноманітно розміщених по всьому полю коректурної таблиці, - все це вимагає від випробуваного на особливу увагу. Конструктивні особливості робочого бланка такі, що при найменшому відволіканні уваги провокуються пропуски в викресленні заданих букв, підміна букв, навіть пропуски цілих рядків. Прагнення випробуваного забезпечити при цьому висока якість роботи (її змістовну частину) призводить до додаткових витрат часу на диференціювання (розрізнення і порівняння) знакового матеріалу. У будь-якому випадку - при допуску помилок або при додаткових витратах часу на диференціювання знаків - загальний результат виконання роботи дасть достатні підстави для того, щоб оцінити проявлений в цьому випробуванні рівень концентрації уваги випробуваного.

Конструктивні особливості методики дозволяють використовувати її для вивчення особливостей концентрації уваги як в індивідуальній роботі з учнями, так і в роботі з класом.

Для проведення випробування консультант повинен мати потрібну кількість бланків коректурної таблиці - по одному бланку на кожного випробуваного, - секундомір або годинник із секундною стрілкою і пишучі приналежності.

Піддослідні займають місця за столами або партами. Вони повинні добре бачити і чути консультанта і не заважати один одному. Отримавши по одному бланку коректурної таблиці, випробовувані заповнюють його анкетну частина, проставляють дату проведення випробування, після чого отримують інструктивні вказівки по тренувальній частини випробування:

Консультант називає і показує на заготовленому для цього плакатному (великомасштабному) прикладі букви, що підлягають викреслювання: К, С, А. На цьому ж прикладі демонструється техніка закреслення букви.

«На всю роботу відводиться 10 хв. Протягом цього часу вам потрібно проглянути якомога більше рядків, не допускаючи пропусків в викресленнях заданих букв і не викреслюючи сторонні букви. Кожну хвилину буде даватися команда: «Чорта!». За цією командою потрібно поставити вертикальну риску в рядку в тому місці, де вас застала ця команда, і відразу ж продовжувати роботу. За командою «Закінчили!» Ставите таку ж риску і припиняєте роботу. Якщо в процесі роботи вичерпуються всі строчки на лицьовій стороні бланка, переверніть бланк і продовжуйте роботу на звороті

За допомогою спеціального шаблону консультант переглядає виконану роботу. Шаблон являє собою прозорий лист, на якому квадратики нанесені так, щоб при накладенні на коректурними таблицю вони накладалися на букви («К», «С», «А»), підлягаючи викресленню при виконанні завдання. Наклавши шаблон на таблицю, консультант виразно бачить допущені помилки: пропуск букви, яка підлягає викресленню, викреслювання букви, не зазначеної в інструкції, пропуск цілого рядка.

Виявлені помилки фіксуються на поле коректурної таблиці поруч з тим рядком, в якій вони були допущені. Таким чином підраховується кількість помилок, допущених випробуваним за кожну хвилину. Консультант підраховує також кількість переглянутих випробуваним рядків таблиці за 10 хв. роботи.

В результаті такого підрахунку здійснюється комплексний підхід до оцінки виконання випробуваним свого завдання: з одного боку, встановлюється показник продуктивності роботи (за кількістю переглянутих випробуваним рядків), а з іншого - показник правильності виконання роботи (за кількістю допущених помилок). Найчастіше випробовувані пропускають букву, що підлягає викресленню. Дуже рідко при виконанні коректурної проби зустрічаються помилково викреслені літери, т. Е. Букви, які не підлягають викреслювання. Так само рідко зустрічається третій вид помилок - пропуск рядка. Дана помилка враховується так: знаходиться середнє арифметичне число помилок, припадає на один рядок коректури, переглянутої випробуваним, та додається до загальної кількості допущених помилок.

Показник стійкості концентрації уваги випробуваного при перегляді коректури встановлюється за такою формулою 1:

де К - показник стійкості концентрації уваги на даному виді діяльності;

S - кількість переглянутих рядків;

М - загальна кількість помилок (пропуск букв, пропуск рядка, невірно закреслена літера).

Отримані у випробуванні показники (первинні оцінки - K) виконання роботи по коректурної пробі зіставляються з 4-бальною шкалою оцінок. В результаті цього визначається стандартизована оцінка рівня прояву концентрації уваги учня в процесі діагностичного випробування.

У шкалі оцінок концентрації уваги старшокласників кожної окремої оцінці Q відповідає певний діапазон числових значень показника К (первинної оцінки), який обчислювався зазначеним вище способом. З метою більш детальної диференціювання оцінок вироблено статистичне розщеплення кожного діапазону первинних оціночних показників на 3 групи в межах окремого бала. В результаті цього 4-бальну шкалу оцінок можна перевести в 12-бальну.

Методика коректурної проби досить чітко диференціює випробовуваних відповідно до рівня розвитку у них стійкості концентрації уваги на одному виді діяльності. Швидкість проведення випробування і об'єктивність оцінки виконання завдання дають підстави для включення даної методики в комплекс діагностичних методів, призначених для профконсультаційних досліджень учнів.

За рівнями прояви концентрації уваги піддослідних можна розподілити на 4, а при необхідності і на 12 груп.

Провела методику з дівчиною 14 і вийшов К = 47,72%, що говорить про низький рівень концентрації уваги, говорить про те що дана підопічна потребує вправах які допомогли б є зосереджуватися на одній справі, що не розпорошуючись на інші. А також на розвитку уважності.

Також провела методику с підлітком 16 років, результат 97% що говорить про високій рівень концентрації уваги, здібність до запам'ятовування та збереження інформації, зосередження на вправі.

2.5 Методики дослідження мимовільного запам'ятовування.

Методика "Класифікація зображень предметів".

Експериментальний матеріал - 15 карток, на кожній з який зображений один предмет. 15 предметів легко класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, на кожній картці (у правому верхньому куті) написане двозначне число.

Перед початком дослідження картки розташовуються на щиті у випадковому порядку і закриваються листом папера. Учасникам у дослідженні видається інструкція наступного типу, у якій говориться про те, що буде проводиться досвід на уміння класифікувати предмети по загальних ознаках. Задача випробуваного полягає в тому, щоб класифікувати предмети по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи на початку групи її назва. Після закінчення досвіду його учасникам пропонується по пам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.

На підставі аналізу даних робляться висновки про умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.

Короткочасна пам'ять являє собою такий її вид, що характеризується дуже коротким збереженням матеріалу після однократного нетривалого сприйняття і тільки негайним відтворенням.

Для виміру обсягу короткочасної пам'яті можуть використовуватися різні методики.

"Метод Джекобса". Цей метод проводиться на цифровому матеріалі і являє собою наступну роботу. Випробуваному пред'являються послідовно сім рядів цифр, що містять від 4 до 10 елементів. Ряди цифр складаються випадково. Експериментатор по одному разі читає по черзі кожен ряд, починаючи із самого короткого. Після прочитання кожного ряду, через 2-3 секунди, випробувані письмово відтворюють у протоколі елементи рядів. Досвід повторюється кілька разів на різних цифрових рядах. Після експерименту випробуваний дає звіт про те, якими прийомами він користався для запам'ятовування рядів. Аналіз результатів і формулювання висновків про обсяг короткочасної пам'яті проходить на підставі отриманих кількісних даних, а також на основі словесного звіту випробуваних про хід процесу запам'ятовування.

Ще одна методика визначення короткочасної пам'яті розроблена Л.С. Мучником і В.М. Смирнов ("Визначення індексу короткочасної пам'яті"). У першій частині запропонованого ними тесту завдання виконуються по методу Джекобса. В другій частині досвіду визначається обсяг оперативної пам'яті, для чого випробуваному пред'являють випадкові однозначні числа, що він повинний попарно складати в розумі і запам'ятовувати результати додавання. Після закінчення випробуваний повинний відтворити всі результати підрахунків. По закінченні двох досвідів підраховується по спеціальній формулі індекс короткочасної пам'яті.

Методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента". Випробувані попередньо знайомляться з поруч стимулів, що використовуються в експерименті. Потім ці стимули пред'являються їм у випадковому порядку. Задача випробуваного полягає в тому, щоб визначити, який з елементів ряду відсутній у пред'явленій послідовності. Як стимули для запам'ятовування можуть виступати числові ряди, слова й ін. У висновку експерименту робляться висновки про обсяг короткочасної пам'яті.

Для дослідження процесу запам'ятовування використовуються наступні класичні методики: метод утримання членів ряду, метод завчання, метод удалих відповідей, метод антиципації.

Так, приміром, при проведенні методу завчання, випробуваному пропонують завчити ряд елементів (склади, слова, числа, фігури і т.п.) до критерію їхнього безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Для цей ряд об'єктів пред'являють кілька разів. Та кількість повторень пред'явлення ряду об'єктів для безпомилкового повторення випробуваним є показником запам'ятовування. Пропонуючи випробуваному повторно відтворити графік об'єктів через визначені проміжки часу можна побудувати графік забування. Таким чином, метод завчання дозволяє експериментатору просліджувати динаміку процесів запам'ятовування і забування матеріалу різного обсягу і змісту.

Приклад методики "Дослідження процесу завчання". Як експериментальний матеріал тут виступають не зв'язані за змістом слова. Матеріал представляється слуховим способом. Випробуваному пропонується ряд з 12 слів з вимогою його завчити до безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Після кожного пред'явлення ряду випробуваний відтворює його. Ряд повторюється через 5 секунд після закінчення відтворення. Утримані елементи фіксуються в протоколі знаком "+"; якщо випробуваний називає слово, якого раніше не було, те воно записується в примітках до протоколу. Досвід проводиться до повного завчання всього ряду.

Після закінчення досвіду експериментатор фіксує в протоколі словесний звіт випробуваного про мнемічні прийоми, що він використовував з метою запам'ятовування. У висновку підраховується загальна кількість правильна відтворених слів при кожнім повторенні, підраховується частота відтворення кожного слова і підводяться висновки про процес запам'ятовування.

При мимовільному відтворенні людина не має наміру згадати раніше сприйняті події, вони спливають самі собою. При цьому одна з випадково оживлених асоціацій як би тягне за собою мережа сполучених з нею інших зв'язків.

У когнітивній психології більше всього літератури присвячено вивченню парадигми С. Стернберга (1969), що стосується швидкості пошуку зведень у пам'яті. Він придумав методику для визначення такої швидкості.

П. Кавана (1972) узагальнив дані безлічі дослідників і знайшов константу (близько 1/4 секунди), що характеризує час сканування усього вмісту короткочасної пам'яті незалежно від змісту матеріалу.



Висновки

Пам'ять розглядалася й аналізувалася в рамках різних напрямків і в рамках різних наукових теорій. Серед основних можна відзначити асоціативний підхід, підхід соціальний, генетичний і безліч інших. Без сумніву в рамках кожної теорії була безліч практичних і без сумніву коштовних наробітків. Багато хто з відомих психологів розглядали проблеми пам'яті. Родоначальником експериментальних досліджень пам'яті вважається німецький психолог Герман Еббингауз. Можна також відзначити імена А. Бергсона, П. Жані, Ф. Баттлета, радянських учених П.П. Блонського, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева, що внесли значний вклад у розвиток теорії і практичних досліджень пам'яті. Варто згадати й імена П.І. Зінченко, А.А. Смирнова, А.Р. Лурія й ін. Цікавий матеріал у проблему механізмів забування вніс найвідоміший психолог З. Фрейд.

У сучасній психології пам'ять розуміється як форма психічного відображення дійсності, дія якої полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні людиною свого досвіду.

Пам'ять включає в себе такі психічні процеси як запам'ятовування, збереження та відтворювання.

Класифікувати процес запам'ятовування можна за провідним аналізатором, матеріалом запам'ятовування, тривалістю перебігу процесу та формою психічної активності. Звісно, кожен з цих параметрів може утворювати свої різновиди та мати специфіку. Так само не можна сказати що пам'ять кожної людини однакова, бо кожна людина специфічна у своїй фізіології та психології.

Пам'ять є універсальним інструментом кожної розумної живої істоти, що дозволяє їй функціонувати у межах своїх потреб та середовища, або навіть перевищувати їх, бо такий інструмент як пам'ять здатен до вдосконалення

У принципі пам'ять кожної людини відрізняється вибірковістю, особливо помітною при мимовільному запам'ятовуванні. Успіх довільного запам'ятовування залежить багато в чому від адекватності (відповідності) характеру нашого сприйняття, що запам'ятовується установками. Наприклад, треба пригадати про вечір в гостях у родичів або знайомих. Одні легко розкажуть про те, хто і як був одягнений , інші детально розкажуть про те, що пили і чим закушували, треті, до речі, мало хто, упевнено пригадають зміст загальних розмов гостей.

Відомо, що краще запам'ятовується емоційно забарвлена інформація. Тому для більш ефективного засвоєння інформації доцільно рекомендувати пацієнту спробувати знайти в ній якісь яскраві смислові силуети або ситуативні асоціації. Слід також мати на увазі, що інформація, представлена візуально, краще запам'ятовується.

При порушенні пам'яті , якщо встановлений діагноз та патогенез захворювання, можливо лікування з подальшим відновленням працездатності. Використовуючи адекватне лікування більшості хворих з порушенням пам'яті можна допомогти, або поліпшити стан здоров'я.

Усі види пам'яті піддаються науковому аналізу і дослідженню. Для дослідження пам'яті застосовується ряд методик, що спрямовані на дослідження процесів запам'ятовування, факторів збереження, причин забування інформації і можливості її відтворення. Сучасні методи дослідження пам'яті людини аналізують і вивчають пам'ять особистості на кожнім з основних процесів - на етапі засвоєння, збереження і відтворення інформації. Для дослідження різних типів пам'яті і різних її процесів використовуються різні методики. Ці методики дозволяють більш детально розглянути можливості індивіда та методи використання його індивідуальних рис та можливості його пам'яті, уваги, та інших критеріїв, що допомагають у роботі, навчання, житті.



Список використаної літератури

1. Загальна психологія: Навч. посібник/ Авт. кол.: О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін.. - К.: А.П.Н., 2002. - 461 с.

2. Цимбалюк І. М. Загальна психологія: Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів: Навчальний посібник/ І. М. Цимбалюк, О. Ю. Яницька; М-во освіти і науки України, Міжнар. ун-т "РЕГІ" ім. акад. Степана Дем'янчука. - К.: ВД "Професіонал", 2004. - 303 с.

3. Загальна психологія - Сергєєнкова О.П. Вид_во 2012 р.

4. Загальна психологія: Практикум/ В. В. Волошина, Л. В. Долинська, С. О. Ставицька, О. В. Темрук. - К.: Каравела, 2005. - 279 с.

5. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. - К., 1999.

6. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. - М., 1981.

7. Загальна психологія Д.С. Максименко

Размещено на Allbest.ru

...