Поведінка особистості у фруструючих ситуаціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Зміст
• Вступ
• Розділ 1. Компоненти та особливості прояву поведінки особистості у фруструючих ситуаціях
• 1.1 Прояви поведінки особистості з підвищеною тривожністю
• 1.2 Особливості конфліктних емоційних станів людини
• 1.3 Основні підходи у дослідженні проявів фрустрації особистості
• Розділ 2. Емпіричне дослідження фруструючих станів сучасної людини
• 2.1 Опис процедури дослідження та обраних методик
• 2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ
• Актуальність теми. Тисячоліттями пристосування людини до реальності відбувалося природно, й усе в її житті було відносно ясним. Людина знала своє місце в суспільстві та не прагнула до того, що вважала неможливим. Це вносило стабільність у її життя. З кінця 19 століття життя людини принципово змінилося. Темп життя став позамежний. Науково-технічна революція в короткі терміни різко змінила спосіб та умови життя. Відповідно змінилася і адаптація людини до реального життя. Зараз людину ранить не ікло хижака і не спис ворога, а слово, думка, емоції. Стреси накрили людину з головою, враховуючи сучасну нестабільну ситуацію в нашій країні. Кількість інформації, що надходить, неозора. Психічні перевантаження в повсякденній реальності і стрес накладається на людину, її стан, не даючи часу на відновлення.
• За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кількість хвороб через негативні дії стресів за останні 60 років зросла в 25 разів. Майже кожен із нас на собі випробував дію стресу. Але рідко хто замислювався над тим, що таке стрес. Часті стреси можуть призвести до виснаження адаптаційної захисної системи організму, що, в свою чергу, може стати причиною захворювань. В цілому, організм людини по-різному реагує на стрес. Перебуваючи у стані стресу людина або знаходить рівновагу в ситуації, що склалася, і стрес не дає ніяких наслідків, або не адаптується до неї. Як наслідок цього можуть виникати різні фрустраційні стани.
• Даною темою дослідження займалися такі вчені як, Л. Китаєв-Смик, В. Файвишевський, Л. Рейковський, О. Соколов, Л. Куліков, С. Максименко, М. Боришевський.
• Об'єктом дослідження є фрустраційні стани особистості.
• Предмет дослідження становлять особливості поведінки людини у фруструючих ситуаціях.
• Мета дослідження полягає у аналізі проявів поведінки особистості у фруструючих ситуаціях.
• Відповідно до мети та предмету дослідження нами було сформульовано припущення, що особистості з підвищеною тривожністю схильні до переживання фрустрацій.
• Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези ми поставили перед собою виконання наступних завдань:
• 1. На основі аналізу сучасних літературних джерел проаналізувати прояви поведінки особистості з підвищеною тривожністю.
• 2. Проаналізувати основні підходи у дослідженні проявів фрустрації.
• 3. Емпірично дослідити особливості поведінки особистості у фруструючих ситуаціях.
• У дослідженні нами були використані методи теоретичного аналізу наукової літератури з теми дослідження, аналіз, синтез та узагальнення теоретичних підходів, проективна методика малюнкової фрустрації Розенцвейга, опитувальник «Особистісна шкала прояву тривоги», а також методи математико-статистичної обробки емпіричних даних.
• Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів (теоретичного та практичного), висновків та списку використаних джерел, що налічує 27 джерел.
• Розділ 1. Компоненти та особливості прояву поведінки особистості у фруструючих ситуаціях
• 1.1 Прояви поведінки особистості з підвищеною тривожністю
• У психологічній літературі термін «тривожність» досить багатозначний. Ним визначають як певний стан індивіда в певний час, так і стійку властивість людини. Відтак розрізняють ситуаційну тривожність та особистісну тривожність як рису особистості, пов'язану з генетично детермінованими властивостями людини, що обумовлюють постійно підвищений рівень емоційного збудження, тривоги [3].
• Люди з тривожністю, як рисою характеру, частіше потрапляють в критичні ситуації (Л. Китаєв-Смик). На думку В. Файвишевського, тривожність характеру можна розглядати як задоволення парадоксальної потреби в негативних емоціях [11]. Високий рівень особистісної тривожності може спричиняти розвиток неврозів (З. Фрейд, Ч. Спілберг, Ю. Александровський), він є показником дезадапційних переживань особистості (Я. Рейковський, О. Соколов, Н. Максимова, К. Мілютіна) [10].
• Тривога - емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки та проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій. Основною емоцією в суб'єктивному переживанні тривоги є страх, але можуть зустрічатися ще й провина, печаль [15].
• У людини тривога пов'язана з очікуванням невдач в соціальних взаємодіях і найчастіше обумовлена тим, що людина не усвідомлює джерело безпеки. Вона може виявлятися у вигляді невпевненості у собі, безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх погрозливого характеру [6]. Але тривожність не є первісною негативною рисою. Певний рівень тривожності - це природна та обов'язкова особливість активності особистості.
• Схильність до неврозу детермінована особистісною особливістю, а саме невротичністю - це ступінь емоційної нестійкості (Г. Айзенк) [6]. На відміну від невротичності як риси особистості симптоми неврозу є типом неадекватної поведінки (В. Мейєр, Е. Чессер), що обумовлюється соціальними факторами, психічними травмами (З. Фрейд) [15], неправильним вихованням підлітків, що спричиняє специфіку психологічних особливостей та внутрішньо психологічних конфліктів при неврозах, суперечливість психічного розвитку особистості та кризові стани. К. Юнг розглядає невроз не з точки зору його причинної обумовленості конфліктами минулого, а як зупинку в розвитку в нинішній момент, нездатність рухатися шляхом особистісного зростання [7].
• У психологічній літературі невротизація - це стан емоційної нестабільності, яка може викликати розвиток неврозу. Невротизація формується на основі таких особистісних факторів-передумов: емоційного (коли особистість схильна до тривожності), мотиваційного (особистість має егоцентричну спрямованість), адаптаційного (особистість характеризується незадовільною пристосованістю до змін у професійному та особистому житті) [11].
• На не успіх у діяльності впливає самооцінка. Через посилення ситуаційної і особистісної тривожності люди, схильні до ризику, а також «перестраховики» постійно переоцінюють свої можливості [9]. Очікування неприємної події може викликати більше нервове напруження, ніж сама подія. Прояви невротичних реакцій (тривоги, хвилювання, напруги) у таких людей через життєві труднощі можуть обумовити початкову стадію неврозу. Тому «високотривожним» індивідам необхідна психологічна підтримка інших людей [12]. З іншого боку, люди з високим рівнем стресостійкості здатні успішно протистояти переходу стресу у стадію дистресу.
• Сила постійної мотивації до досягнень у діяльності чи сила потреб є фактором, що визначає емоційну стійкість індивіда [9]. Низьку емоційну стійкість обумовлює тривога (хвилювання, напруга). Типовою причиною тривоги є внутрішній конфлікт, пов'язаний з неправильним уявленням особистості про себе та свої досягнення. Структура мотиваційної сфери осіб з високим рівнем тривожності можуть складати мотив уникнення невдач, вибіркову спрямованість на слабку професійну реалізацію своїх здібностей у діяльності, потреба в мотивації уникнення.
• 1.2 Особливості конфліктних емоційних станів людини
• Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями [16].
• Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.
• Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції: радість, любов, гордість або сум, гнів, сором.
• Емоції та почуття розрізняються в залежності від їх якості (позитивні та негативні), глибини та інтенсивності [6].
• В залежності від впливу на активність діяльності людини емоції та почуття підрозділяються на стенічні - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, зменшують її активність, демобілізують [10].
• Характерна особливість емоцій і почуттів полягає в тому, що вони цілковито захоплюють особистість. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в ціле всіх функцій організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки чому мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини, - від глибоко травмуючих страждань або високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції. Відомий фізіолог П. Анохін вважає, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю), відіграють вирішальну роль у розвитку так званих неврогенних захворювань.
• Найбільш високий рівень психічної активності під впливом емоцій або почуттів називається натхненням, найбільш низьким - апатія. Незначна дезорганізація психічної діяльності, що викликана негативним впливом, - стан засмучення [10].
• Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з'ясуванні їхньої природи й деяких природних особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.
• Настрій - це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і негативні, які пригнічують, викликають пасивність. Причини настрою найрізноманітні: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрій, посідає марновірство [12].
• Афект - це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. У стані афекту порушується саморегуляція організму, ослаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І. Павлов, аналізуючи афективний стан, зазначав, що людина у стані афекту, який перевищує гальмівну функцію кори головного мозку, говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли минає афект. Особливо різко виявляється афективний стан при сп'янінні, за якого гальмівні процеси значно ослаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини: її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто-густо «спалахують» з будь-яких причин. Афекти викликають глибокі зміни у психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони перетворилися б на пасивних, байдужих істот [23].
• Афективні стани можуть проявлятися в різних формах. Розглянемо деякі з них.
• Страх - безумовно-рефлекторна реакція на страх, котра виражається в різкій зміні життєдіяльності організму. Страх виникає як біологічний захисний механізм. Багато з вроджених страхів зберігаються у людей, хоча в умовах цивілізації вони дещо змінюються. Соціально обумовлені причини страху - загроза суспільній догані, втрата результатів довгострокової праці, приниження достоїнства [7].
• Найвища ступінь страху, котра переходить в афект, - жах. Жах супроводжується різкою дезорганізацією свідомості.
• Страх - пасивно-оборонна реакція на небезпеку, що нерідко виникає від більш сильної особи. Якщо ж загроза небезпеки поступає від більш слабої особи, то реакція може перейти в гнів. В стані гніву людина діє спонтанно, імпульсивно. Гнів супроводжується загрожуючою мімікою, позою нападу. В стані гніву людина втрачає об'єктивність судження, існують дії, що мало контролюються [12].
• Стрес дещо нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують вжити негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише «тверді» вміння та навички у стресовому стані можуть залишитися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу [11].
• Фрустрація - це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де людина не має підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особисто, її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, спричинює стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами [21].
• Отже, фрустрація - це психічний стан, який виникає в ситуації реальної чи уявної неможливості задоволення тих чи інших потреб. Чи простіше кажучи, в ситуації невідповідності бажань та наявних можливостей.
• Пристрасті - це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть - це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності: у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості. Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Пристрасть до алкоголю, курінню згубно позначається на праці та житті людини [23].
• 1.3 Основні підходи у дослідженні проявів фрустрації особистості
• Фрустрація (з латинського - «обман, невдача, марне сподівання») - стан пригніченості, тривоги, який виникає у людини в результаті неможливості виконання або досягнення мети [22].
• К. К. Платонов визначає поняття фрустрації, як «….психічний стан дезорганізації свідомості та діяльності особистості, який викликаний об'єктивно непереборними і неоправданими перешкодами до бажаної мети. Фрустрації, які повторюються дуже часто, призводять до формування негативних рис характеру: агресивності, підвищеної схвильованості, дратівливості тощо». Фрустрація найчастіше розглядається як явище, яке шкодить людині [8].
• Рівень фрустрації залежить від сили, інтенсивності фрустратора, функціонального стану людини, яка потрапила у фруструючу ситуацію, від стійких форм емоційного реагування людини на життєві труднощі. Поведінка людини у стані фрустрації може бути різноманітною і вона залежить від багатьох факторів: від вікових особливостей, особистісних якостей, сили фрустратора тощо [2].
• У фрустраційних ситуаціях перебувають майже 80 % людей. Якщо людина довгий час не виходить із фрустраційного стану, то формується невроз - хвороба, яка виникає внаслідок конфлікту людини з навколишнім середовищем на підставі сутичок бажань людини та дійсності, яка її не задовольняє. Найбільш розповсюдженими станами людини під час фрустраційних ситуацій вважають агресію та тривожність [9].
• Агресія - це індивідуальна або колективна поведінка, дія, спрямована на завдання фізичної або психічної шкоди, або на знищення іншої людини, або групи людей [7]. Агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, зненависті.
• Умовно можна виділити низку різновидів поведінки з точки зору агресивності:
• - антиагресивність (негативне відношення до різноманітних агресивних проявів людини);
• - інтенсивна агресія, мотивована задоволенням, яке одержує людина від виконання умовно-агресивної діяльності (ігри, змагання), яка не має на меті завдання шкоди;
• - агресивність недиференційована (помірний прояв агресії, який виражається в роздратованості, грубості, гарячковості);
• - імпульсивна агресивність (проявляється як безпосередня реакція на ситуацію конфлікту);
• - умовна агресія, пов'язана з самоствердженням, агресивність ворожа, яка характеризується цілеспрямованим наміром нанесення ушкоджень іншому;
• - психологічна агресія (агресивні дії в вигляді погроз, залякування, брехні, інформаційне обмеження, дезінформування, розповсюдження чуток та пліток, що порочать людину, маніпулювання свідомістю);
• - агресія за мотивом групової солідарності (бажання ствердити себе в очах своєї групи, показати свою силу) [10].
• Тривожність - наступний стан людини при зіткненні з фруструючими ситуаціями. Це схильність індивіда до переживання тривоги. Тривога - емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки та проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій. Основною емоцією в суб'єктивному переживанні тривоги є страх, але можуть зустрічатися ще й провина, печаль.
• Фрустрація є багатоманітною за своїми проявами. Уважний погляд на них дає змогу побачити їхню обумовленість людською особистістю. Кожна особистість по-своєму реагує на одні й ті самі подразники. Це дає право говорити про існування як об'єктивних, так і суб'єктивних передумов постання фрустрації (Д. Магнуссом). У випадку з фрустрацією перепони в діяльності викликатимуть відмінні дії, які можуть вести до подолання труднощів, або ж до відмови від діяльності. Психічний стан фрустрації має соціально-культурну, рольову заздалегідність, яка визначає фрустраційну феноменологію - детермінує й обумовлює форми виявлення. Конструктивний тип реакції на фруструючу ситуацію або на переживання фрустрації завше пов'язаний із переглядом форм діяльності, творчим осмисленням цілей і залучених засобів.
• Згідно з типологією, запропонованою М. Д. Левітовим, фрустраційний стан виражається стенічно (активно) й астенічно (пасивно).
• У роботі фрустрації типологізуються за показником ситуативність ? екзистенційність. Показано, що фрустрація є об'єктивним психічним станом, що виникає в загальному адаптаційному процесі. Цей стан може супроводжуватися деструктивними реакціями у випадку не набуття особою адекватних можливостей реалізації актуальних потреб. Водночас фрустрації у процесі діяльності сприяють набуттю нового досвіду й (у випадку їхнього успішного подолання) загальному особистісному становленню.
• Розділ 2. Емпіричне дослідження фруструючих станів сучасної людини
• 2.1 Опис процедури дослідження та обраних методик
• У другій частині нашого дослідження ми поставили за мету емпірично дослідити прояви поведінки особистості у фруструючих ситуаціях.
• Наше дослідження проводилося на базі Херсонського державного університету. Експериментальну вибірку склали студенти 4 курсу факультету психології, історії та соціології, віком від 20 до 23 років. Загальна кількість досліджуваних 20 чоловік, з яких 9 хлопців та 11 дівчат.
• Для досягнення поставленої мети були використані наступні психодіагностичні методики:
• 1. Тест малюнкової фрустрації С. Розенцвейга дозволив нам виявити типи реакцій досліджуваних на фрустраційні ситуації [3];
• 2. Опитувальник «Особистісна шкала прояву тривоги» Дж. Тейлора, за допомогою якої ми вивчали рівень тривоги досліджуваних [3].
• Для діагностики ми розробили спеціальні бланки для відповідей і надавали кожному досліджуваному.
• Методика малюнкової фрустрації Розенцвейга - проективна методика дослідження особистості, запропонована С. Розенцвейгом в 1945 році на основі розробленої їм теорії фрустрації [3].
• Стимулюючий матеріал методики складається з 24 малюнків, на котрих зображені обличчя, які знаходяться в фруструючих ситуаціях перехідного типу. Персонаж, котрий знаходиться по ліву сторону, вимовляє слова, котрі описують фрустрацію свою чи іншого індивідуума. Над персонажем, котрий зображений з правої сторони, знаходиться порожній квадрат, в котрому досліджуваний повинен вписати першу, що прийшла йому на думку відповідь. Риси та міміка персонажів на малюнках відсутня.
• Зображені на малюнках ситуації досить щоденні і можуть бути розділені на три групи:
• а) екстрапунітивні (зовнішньо звинувачувальні) - агресивне звинувачення в ситуації що склалася зовнішні перепони та інших людей, інколи ситуація вирішення потребує від іншої особистості;
• б) інтропунітивні - реакції направлені на самого себе з прийняттям вини або ж відповідальності за виправлення ситуації, котра виникла, фруструюча ситуація не підлягає осудженню;
• в) імпунітивні - фруструюча ситуація розглядається як щось незначне чи неминуче, така, що можна перебороти з часом; обвинувачення оточуючих чи самого себе відсутнє.
• Для відзначення екстрапунітивної, інтрапунітивної чи імпунітивної направленості в загалі, без врахування типа реакції, використовуються букви Е, І, М відповідно [3].
• Крім того, існує ділення по типу реакції, а саме:
• а) перешкоджаючі-домінуючі (Е', І', М') - перешкоди, котрі пробуджують фрустрацію, всіляко акцентуючи незалежно від того, розцінюються вони як благополучні, неблагополучні чи незначні;
• б) самозахисні (Е, І, М) - активність в формі засудження когось, заперечення чи признання своєї вини, відхилення від докору; направлена на захист свого «я»;
• в) потребнісно-наполегливі (е, і, м) - постійна потреба знайти конструктивне рішення конфліктної ситуації у формі або вимагання допомоги від інших людей, або прийняття на себе відповідальності вирішити ситуацію, або упевненість в тому, що час та хід подій приведуть до її вирішення.
• Крім кількісних та якісних оцінок напряму особистості та типу реакції в фруструючих ситуаціях на основі стандартних відповідей розраховується «Показник групової комфортності», котрий дозволяє судити про ступінь соціальної адаптації індивідуума [3].
• Доповнюючу інформацію про поведінку в ситуаціях фрустрації дають індекси Раухфмейша (1971), які дозволяють оцінити специфіку фруструючих реакцій по відношенню величин окремих факторів. До них відносяться:
• - індекс «направлення агресії» - Е ? І;
• - індекс «трансформації агресії» - Е ? е;
• - індекс «вирішення проблем» - і ? е.
• Відповідно теорії С. Розенцвейга фрустрація виникає в тих випадках, коли організм зустрічає більш менш відповідні перешкоди на шляху до задоволення якоїсь життєвої потреби. Захист організму в фруструючих ситуаціях здійснюється на трьох рівнях: клітинному (дія антитіл); автономному - захист організму в цілому від фізичних «агресій» (в психологічному плані станом страху, а в фізіологічному - змінами, котрі відбуваються в організмі при стресі); кортикальному, психологічному рівні, на котрому відбуваються виділення відповідних типів та напрямків реакції особистості. Хоча теорії С. Розенцвейга притаманна розширена трактовка фрустрації, котра вбирає в себе поняття стресу, методика призначена насамперед для діагностики особливостей поведінки в ситуаціях, пов'язаних з проявом труднощів, котрі перешкоджають досягненню цілі [3].
• Тест малюнкової фрустрації, будучи досить структурованим, направленим на відповідну область поведінки і володіючи відносно об'єктивною процедурою оцінки, більш доступний статистичному аналізу, ніж більшість проективних методик. За даними зарубіжних досліджень коефіцієнт надійності є 0,60 - 0,80, досить висока валідність [3].
• «Особистісна шкала прояву тривоги» Дж. Тейлора - особистісний опитувальник, що призначений для вимірювання проявів тривоги. Опублікований Дж. Тейлором в 1953 році [3].
• Опитувальник складається з 50 тверджень, на які досліджуваний повинен надати відповідь «так» або «ні». Твердження відбиралися з набору запитань «Міннесотського багатоаспектного особистісного опитувальника» (ММРІ). Вибір пунктів для опитувальника відбувався на основі аналізу їх здібностей розрізняти осіб з «хронічними реакціями тривоги».
• Обробка результатів дослідження відбувається аналогічно процедурі ММРІ. Індекс тривожності вимірюється в шкалі Т-балів. Опитувальник «Особистісна шкала прояву тривоги» нерідко використовується в якості однієї з доповнюючих шкал ММРІ. При цьому результат дослідження тривожності не тільки доповнює дані за основними клінічними шкалами ММРІ, але і в деяких випадках може бути включений до інтерпретації профілю в цілому. Як показують дані досліджувань (Дж. Рейх та співавторів Дж. Хенсер, В. Майсер в 1896 році), стан тривоги пов'язаний зі зміною когнітивної оцінки оточуючих та самого себе. При високих показниках рівня тривоги необхідно дотримуватися обережності в інтерпретації даних самооцінки [3].
• Норми опитувальника виявлені на виборці, котра складалася з 197 студентів університету і 103 хворих різними психічними хворобами. Показники ретестової надійності - 0,82 (при інтервалі ретесту 5 місяців) і 0,81 (інтервал ретесту 9 - 17 місяців). Валідність шкали вивчалася шляхом порівняння результатів у здорових досліджуваних та особистостей з різними неврологічними і психічними порушеннями [3].
• Методи математико-статистичної обробки даних
• Кореляційний аналіз за Пірсоном. У науковій літературі під кореляцією розуміють статистичну залежність між випадковими величинами, при якій зміна однієї з випадкових величин приводить до зміни математичного очікування інший [1].
• На відміну від детермінованих або функціональних зв'язків, коли одному значенню ознаки завжди відповідає певне значення іншої, кореляційний зв'язок є імовірнісним - кожному значенню однієї ознаки може відповідати певний розподіл значень іншої ознаки. У цьому зв'язку підкреслюється, що кореляційна залежність не є причинного, а відображає лише ступінь впливу значення однієї змінної на ймовірності появи різних значень іншої.
• З метою вивчення статистичних зв'язків між психологічними змінними застосовують кореляційний аналіз, основним завданням якого є кількісний опис форм, тісноти й спрямованості зв'язку між ознаками, виражений в коефіцієнті кореляції [18].
• поведінка особистість фруструючий ситуація
• 2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження
• Після проведення дослідження за допомогою методики малюнкової фрустрації С. Розенцвейга ми аналізували та інтерпретували отримані результати. Дані відповідей наведені в таблиці 2.1, а розподіл результатів за методикою зображений на рисунку 2.1, що дає нам змогу наглядно побачити, як розподілилися результати.
• Аналіз таблиці 2.1 свідчить що, найбільш поширений тип реакції у досліджуваних - ОD (44,24%), тобто це реакція з фіксацією на перешкоду. Такий тип реагування відображає внутрішнє напруження (переживання) досліджуваних при виникненні стресових та фруструючих ситуаціях. Вони вразливі, схильні до співчуття, емпатії, а отже схильні до фрустрації. Перешкоди, котрі визивають фрустрацію, усіляко акцентуються незалежно від того, розцінюються вони як благополучні, неблагополучні чи незначні.
• Таблиця 2.1. Показники досліджуваних за типами та напрямками реакцій за методикою «Малюнкової фрустрації» Розенцвейга

№	OD %	ЕD %	NР %	Е %	І %	М %
1	45,8	33,3	20,8	50	20,8	29,16
2	28,7	24	47,3	29,3	19,7	51
3	60,3	20,7	10	20	48,3	30,7
4	50,2	23,8	26	34	50,1	15
5	51	19,7	29,3	10	20,7	60,3
6	28	38	34	66	23,1	10,9
7	50	29,16	20,8	33,3	45,8	20,8
8	48,3	30,7	20	20,7	60,3	10
9	50,1	34	15	23,8	50,2	26
10	63,3	22,5	14,2	25,4	38,2	36,4
11	25,6	43	31,4	26,1	15,6	58,3
12	38	28	34	28	37	35
13	28	55	17	56	23	21
14	66	23,1	10,9	25,4	61	13,6
15	29	26,5	44,5	33,3	45,8	20,8
16	58,3	15,6	26,1	25,6	43	31,4
17	35,5	25,6	38,9	45	28	27
18	25,4	38,2	36,4	23,1	66	10,9
19	55,3	26	18,7	25	45	30
20	48	28	24	39,5	45,8	14,7
Сер. знач.	44,24	29,24	25,9	31,9	39,4	27,6

• Що стосується напрямку реакцій, то як ми бачимо за результатами табличних даних, більшість досліджуваних мають інтропунітивний напрямок реакції та поведінки І (39,4%), оскільки по цьому показнику вони отримали значний відсоток при відповідях. Це свідчить про те, що у досліджуваних напрямок поведінкових реакцій спрямований на себе, вони прагнуть самостійно вирішити ситуацію, признають свою вину. Вони приймають вину або відповідальності за виправлення ситуації, яка виникла, фруструюча ситуація не підлягає осудженню. Досліджувані приймають фруструючу ситуацію як благополучну для себе.
• Рис. 2.1 Розподіл показників за методикою «Малюнкової фрустрації» Розенцвейга
• Рис. 2.1 дає змогу нам наглядно побачити як розподілилися результати досліджуваних. Так тип реагування ОD (домінантний тип реагування) мають більшість досліджуваних - 44,24 %, тобто більшість досліджуваних мають реакцію з фіксацією на перешкоді, такий тип реагування відображає внутрішнє напруження досліджуваних при виникненні стресових та фруструючих ситуаціях.
• Тип реагування ЕD (самозахисний тип реагування) мають 29,24 %, тобто ці досліджуванні при виникненні труднощів перш за все захищають себе, своє «я», такі люди слабкі та уразливі особистості. Також для них властиво в такій ситуації активно засуджувати когось, заперечувати та признавати свою вину, відхилятися від докору.
• Тип реагування NP (напористий тип реагування) мають 25,9 % досліджуваних, а це свідчить про те, що меншість досліджуваних мають адекватну реакцію при виникненні труднощів, такі особистості схильні вирішити фруструючу ситуацію. Для них властива постійна потреба знайти конструктивне рішення конфліктної ситуації або пошук допомоги зі сторони інших людей, або прийняття на себе відповідальності у вирішенні ситуації, або впевненість того, що час та хід подій приведуть до її вирішення.
• Також на графіку видно, що один із найпоширеніших типів напряму реакції особистості - І (інтропунітивний напрям) - 39,4 %, тобто значна частина досліджуваних направляють поведінкову реакцію на себе, намагаються самостійно вирішити ситуацію, взяти на себе відповідальність за вирішення ситуації, яка виникла.
• Поведінковий напрям Е (екстропунітивний) мають 31,9 % досліджуваних, тобто ці досліджувані направляють реакцію на оточуючих, агресивно звинувачують в ситуації, що склалася, зовнішні перепони або інших людей. Вони намагаються підключити до рішення ситуації інших, часто агресивних особистостей.
• Імпунітивний напрям особистості (М) мають 27,6 %, а отже ці досліджувані намагаються вирішити ситуацію без пожертвувань, без поділу вини та обвинувачення як себе, так і всіх учасників ситуації. Вони розглядаю фруструючу ситуацію, як щось незначне чи неминуче, що вирішиться з часом. Мають ліберальну тенденцію в поведінці, уникають конфліктів.
• Отже, аналізуючи отримані результати ми можемо стверджувати, що для студентів-психологів 4-го курсу більш властиво реагувати на фруструючу ситуацію виникненням внутрішньої напруги, перешкоди, котрі визивають фрустрацію, усіляко акцентуються незалежно від того, розцінюються вони як благополучні, неблагополучні чи незначні.
• Що стосується напрямку реакцій, то для них більш характерно свої поведінкові реакції спрямовувати на себе, прагнути самостійно вирішувати ситуації, що склалися, визнавати свою провину, брати на себе відповідальність за власні дії та вчинки.
• Після проведення опитувальника «Особистісна шкала прояву тривоги» Тейлора були отримані результати рівнів тривоги у досліджуваних. Результати за методикою зображені в таблиці 2.2. Дані розподілу у процентному відношенні зображені на рисунку 2.2.
• При підрахунку середнього значення по виборці виявлено, що найбільш поширений серед досліджуваних високий рівень тривоги, як видно з таблиці 2.2. Високий рівень тривоги свідчить про те, що студенти 4-го курсу часто схильні переживати почуття тривоги при можливих невдачах, неприємних ситуаціях, жалкують про минулі свої вчинки. Вони часто не задоволені собою, мають почуття вини, що створює труднощі в взаємовідношеннях з іншими людьми. Вони хворобливо переносять критику в свою адресу. Похвалу, компліменти приймають з великою недовірою. Перешкоди на шляху до досягнення мети сприймають як непоборні, фіксуються на неприємних сторонах ситуації, що перешкоджає пошук виходу з проблемних ситуацій. Також отримані результати можуть бути обумовлені соціально-політичною ситуацією в країні, так як уже досить довгий час українці зазнають значних змін в суспільному житті, ведуться бойові дії в східній частині країни, що може значно підвищувати рівень тривожності досліджуваних студентів.
• Таблиця 2.2 Рівень тривоги у досліджуваних за опитувальником «Особистісна шкала прояву тривоги» Тейлора

№	Рівні тривоги	Абсолютне число	%
1	Дуже високий	2	10 %
2	Високий	11	55 %
3	Середній	6	30 %
4	Низький	1	5 %
5	Загальна кількість	20	100 %

• З таблиці 2.2 видно, що двоє досліджуваних мають дуже високий рівень тривоги. Такі люди потребують роботи з спеціалістами (їх допомоги), бо рівень тривоги переходить за норму. Адже дуже високий рівень тривоги прямо корелює з невротичними конфліктами, з емоційними і невротичними хворобами та визиває порушення уваги, тонкої координації. Ця тривога характеризується стійкою схильністю сприймати велике коло ситуацій як погрожуючі та реагувати на такі ситуації станом дуже високої тривоги.
• Отже, аналізуючи результати за опитувальником «Особистісна шкала прояву тривоги» Тейлора, нами було отримано наступні результати (див. рис. 2.2.): 55 % досліджуваних мають високий рівень тривоги, тобто більшість досліджуваних студентів 4-го курсу часто відчувають тривогу при можливих невдачах, неприємних ситуаціях, жалкують про минулі свої вчинки.
• 10 % мають дуже високий рівень тривоги, тобто вони схильні сприймати велике коло ситуацій як погрожуючі, реагувати на такі ситуації станом підвищеної тривоги, мають невротичні конфлікти з емоційними і невротичними хворобами, що може визивати порушення уваги та тонкої координації.
• Рис. 2.2 Розподіл результатів рівнів тривоги за опитувальником «Особистісна шкала прояву тривоги» Тейлора
• 30 % мають середній рівень тривоги, що свідчить про те, що ці досліджувані відчувають тривогу тільки в не звичних для себе ситуаціях. Тоді коли ситуація знайома і передбачувана, почуття тривоги слабішає або не виникає взагалі.
• 5 % досліджуваних мають низький рівень тривоги - це говорить про те, що меншість студентів критично сприймають оточуючу реальність, вони рідко тривожаться про майбутнє, їх не хвилюють також минулі вчинки.
• Отже, можна зробити висновок, що найбільш поширений рівень тривоги у досліджуваних студентів 4-го курсу - високий.
• Отже, в ході емпіричного дослідження нами було виявлено, що у студентів четвертого курсу найбільш поширений тип реакції у фруструючих ситуаціях є реакція з фіксацією на перешкоду. Такий тип реагування відображає внутрішнє напруження (переживання) при виникненні стресових та фруструючих ситуаціях. Перешкоди, котрі визивають фрустрацію, усіляко акцентуються незалежно від того, розцінюються вони як благополучні, неблагополучні чи незначні.
• Найпоширенішим типом напряму реакції особистості в фруструючій ситуації є інтропунітивний напрям (направляють поведінкову реакцію на себе, намагаються самостійно вирішити ситуацію, взяти на себе відповідальність за вирішення ситуації, яка виникла), на другому місці розташувався такий напрям реакції як екстропунітивний (направляють реакцію на оточуючих, агресивно звинувачують в ситуації, що склалася, зовнішні перепони або інших людей).
• Також нами було виявлено, що для більшості досліджуваних студентів властиво високий рівень тривожності, що свідчить про їх схильність відчувати тривогу при можливих невдачах, неприємних чи фруструючих ситуаціях.
• Також нами було проведено аналіз отриманих результатів за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона. Було встановлено взаємозв'язки між рівнем тривоги та типом реагування студентів 4-го курсу на фруструючі ситуації. Нами було отримано наступні результати (див. рис. 2.3.): домінантний тип реагування на фруструючу ситуацію впливає на рівень тривожності студентів: rемп. (0,861) > rкр. (0,536), n=20 > H1, при p ? 0,01. Отже, ми можемо стверджувати, що при домінантному типі реагуванні на фрустрацію підвищує рівень тривожності у студентів. Тобто, досліджувані, що мають реакцію з фіксаціє на перешкоді мають високий рівень тривожності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Рис. 2.3 Наочне зображення кореляційних зв'язків між рівнем тривоги та типами реагування на фруструючу ситуацію
• Також нами було виявлено взаємозв'язок між напористим типом реагування на фрустрацію та рівнем тривоги (обернена залежність): rемп. (-0,487) > rкр. (0,422), n=20 > H1, при p ? 0,05. Таким чином, ми можемо стверджувати, що чим більше у досліджуваних домінує даний тип реагування, тим менше для них властиво переживання тривоги в фруструючих ситуаціях. Тобто, якщо студентам властива адекватна реакція на стресові події, властива потреба знайти конструктивне рішення, тим менше вони схильні переживати високий рівень тривожності.
• Таким чином, ми можемо стверджувати, що існує взаємозв'язок між рівнем тривоги та типами реакцій особистості на фрустрацією. Отже, рівень тривоги впливає на фрустрацію особистості, а в нашому дослідженні виявлено, що високий рівень тривоги впливає на прояв таких типів реагування при виникненні стресових та фруструючих ситуаціях, як: домінантний та напористий.
• Висновки
• Проведене практичне та теоретичне дослідження дозволило нам зробити наступні висновки:
• 1. Вивчаючи наукову літературу з питання особливості поведінки особистості у фруструючих ситуаціях, було виявлено, що тривога - емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки та проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій і найчастіше обумовлена тим, що людина не усвідомлює джерело безпеки та з очікуванням невдач в соціальних взаємодіях. Тривога може виявлятися у вигляді невпевненості у собі, безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх погрозливого характеру. Але певний рівень тривожності - це природна та обов'язкова особливість активності особистості.
• 2. Фрустрація є об'єктивним психічним станом, що виникає в загальному адаптаційному процесі. Цей стан може супроводжуватися деструктивними реакціями у випадку не набуття особою адекватних можливостей реалізації актуальних потреб. Водночас фрустрації у процесі діяльності сприяють набуттю нового досвіду й (у випадку їхнього успішного подолання) загальному особистісному становленню.
• 3. Виявлено, що найбільш поширений тип реакції у досліджуваних студентів - це фрустрація на перешкоду ОD. Такий тип реагування відображає внутрішнє напруження (переживання) особистості при виникненні стресових та фруструючих ситуаціях. Перешкоди, котрі визивають фрустрацію, усіляко акцентуються незалежно від того, розцінюються вони як благополучні, неблагополучні чи незначні.
• 4. Встановлено, що у досліджуваних переважає високий рівень тривоги, а це свідчить про те, що вони часто відчувають тривогу при можливих невдачах. Часто не задоволені собою, мають почуття вини, що створює труднощі в взаємовідношеннях з іншими людьми.
• 5. Виявлено, що досліджувані мають інтропунітивний напрямок реакції та поведінки, оскільки їх напрямок поведінкових реакцій спрямований на себе, вони прагнуть самостійно вирішити ситуацію, признають свою вину. Студенти приймають вину або відповідальності за виправлення ситуації, яка виникла, фруструюча ситуація не підлягає осудженню.
• 6. З'ясовано, що особистість, у якої домінує домінантний тип реагування на фруструючу ситуацію, більш властиво мати високий рівень тривожності. А особистість, у якої домінує напористий тип реагування на фруструючу ситуації, більш властиво наявність низького рівня тривожності.
• 7. Встановлено, що особистості з підвищеним рівнем тривоги більш схильні до переживання фруструючих ситуацій.
• Список використаних джерел
• 1. Андрієнко В. О. Математична статистика для психологів [Текст] / В. О. Андрієнко. - Одесса : Астропринт. - 2001. - 232 с.
• 2. Астапов В. М. Функциональный подход к изучению состояний тревоги / В. М. Астапов ?? Вопросы психологии. - 2000. - № 13. - С. 19-22.
• 3. Большая энциклопедия психологических тестов. - М. : Эксмо, 2007. - 416 с.
• 4. Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике. 3-е изд. / Л. Ф. Бурлачук - СПб. : Питер, 2007. - 624 с.
• 5. Вященко І. В., Антонов О. Г. Конфлікт. Постравматичні стреси : шляхи їх подолання // Навчальний посібник / І. В. Вященко, О. Г. Антонов. - К. : Знання, 1998. - 289 с.

6. Изард К. Є. Психология эмоций / К. Є. Изард. - СПб. : Издательство «Питер», 2007. - 464 с.

7. Загальна психологія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За загальною редакцією акад. С. Д. Максименка. - К : Форум, 2002. - 45 с.

8. Карпатов А. В. Как избавится от тревоги, депрессии и раздражительности / А. В. Карпатов. - СПб. : Нева, 2003. - 23 с.

9. Красавина Е. Как преодолевать стресс и сохранить душевное равновесие / Е. Красавина. - М. : ЗАО, 2004. - 222 с.

10. Левитов Н. Д. О психологических состояниях человека / Н. Д. Левитов. - М. : Просвещение, 2004. - 432 с.

11. Марищук В. Л., Лазаренко С. В. Психосоциальный стресс как явление общественной жизни / В. Л. Марищук , С. В. Лазаренко ?? Наука і освіта. - 2000. - № 1 - С. 38-40.

12. Милтс А. А. Гармония и дисгармония личности: Филосо.-этический очерк. Пер. с латышского / А. А. Милтс. - 2-е изд., перераб. и дополн. - М. : Полииздат, 2000. - 154 с.

13. Осницкий А. К. Психологический анализ агрессивных проявлений / А. К. Осницкий // Вопросы психологии. - 2000. - № 6. - С. 15.

14. Прохоров А. О. Психология состояний и их функций / А. О. Прохоров. - Казань : из-во Казанского университета, 2000. - 67 с.

15. Пилипенко Н. Особливості мотиваційної сфери осіб з підвищеною тривожністю / Н. Пилипенко ?? Соціальна психологія. - 2006. - № 3. - С. 143-151.

16. Сажанко П. Д. Особливості тривожності сучасних підлітків / П. Д. Сажанко ?? Психолог. - 2004. - № 23-24. - С. 25-27, С. 14-18.

17. Семиченко В. А. Психологічні стани / В. А. Семиченко. - М. : Магістр - 2001. - 208 с.

18. Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологи [Текст] / Е. В. Сидоренко. - СПб. : Речь, 2006. - 350 с.

19. Симопов П. В. Потребностно-мотивационная теория эмоций / П. В. Симопов ?? Вопросы психологии. - 2000. - № 6. - С. 19.

20. Скасовська С. В. Подолання тривожності в шкільному середовищі / С. В. Скасовська ?? Психолог. - 2005. - № 2. - С. 29-33.

21. Тревога и тревожность ?? Сост. и общая редакция В. М. Астапова. - СПб.: Питер, 2001. - 232 с.

22. Роттенберг В. С., Аршавский В. В. Поисковая активность и адаптация / В. С. Роттенберг, В. В. Аршавский. - М. : Наука, 2002. - 208 с.

23. Румянцева Т. Г. Агрессия и контроль / Т. Г. Румянцева // Вопросы психологии. - 2001. - № 5-6. - С. 12-15, С. 20-24.

24. Холодова О. О. Загальні й особливі прояви фрустрацій. / О. Холодова // Психологічний збірник наукових праць. - К. : НПУ М.П Драгаманова, Випуск 20, 2003. - С. 88-94.

25. Холодова О. О. Інтеріфізаційні й екстеріоризаційні механізми постання фрустрацій ?? Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць. Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України. - К., 2003. - С. 332-336.

26. Шадриков В. Д. Введение в психологию. Мотивация поведения / В. Д. Шадриков. - М. : Логос, 2001. - 136 с.

27. Якобсон П. М. Психология чувств / П. М. Якобсон. - М. : Изд-во МГУ, 2004. - 134 с.

Размещено на Allbest.ru

...