Формула дієздатності-недієздатності, її критерії та ознаки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Реферат

З курсу «Судова психіатрія»

Формула дієздатності-недієздатності, її критерії та ознаки

Виконав

студент 7 групи ІІІ курсу

Хілініченко Віктор Вікторович

Викладач: ас. Опейда С.В.

Київ-2015

План

Вступ

1. Поняття дієздатності та недієздатності. Історико-теоретичний аспект

2. Формула дієздатності-недієздатності у сучасному цивільному законодавстві. Юридичний критерій дієздатності

3. Медичний критерій дієздатності-недієздатності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дієздатність - обов'язкова ознака правового статусу особи, юридична можливість здійснювати передбачені законодавством права та виконувати покладені обов'язки.

У цивільному праві дієздатність є важливою ознакою суб'єкта правовідносин, що визначає коло юридично значущих дій, які може вчиняти такий суб'єкт.

Висновок щодо дієздатності чи недієздатності суб'єкта може ухвалити лише суд у своєму рішенні, яке базується на результатах судово-психіатричної експертизи.

Для фахівця у галузі права важливо знати підстави і порядок проведення експертизи, порядок звернення до суду для отримання відповідного рішення, юридичні наслідки визнання особи недієздатною. Наявність таких знань дозволяє юристу правильно формулювати заявлені вимоги, застосовувати належну термінологію, розумітися у висновках експертів і, як наслідок, надавати кваліфіковану правову допомогу особам, які до нього звертаються.

1. Поняття дієздатності та недієздатності. Історико-теоретичний аспект

Потреба в вирішенні питань дієздатності, недієздатності з'явилась одночасно з появою держави, громадянства, власності, прав і обов'язків громадянина.

У вітчизняній історії перша згадка щодо проблеми дієздатності з'явилася в законодавчому акті, який приписується князю Володимиру, «Закон Судний -- людям» XII сторіччя, де вказувалося, що при складанні заповіту особа повинна бути в здоровому розумі і твердій пам'яті.

Першими законодавчими актами в Російській імперії, які були спеціально присвячені питанням дієздатності психічно неповноцінних, були указ Петра I, виданий 6.04.1722 р. «О свидетельствовании дураков в Сенате» і рішення Сенату від 8.12.1723 р. про проведення такого огляду. Поява цих законодавчих документів була викликана ухиленням деяких дворянських дітей від навчання і державної служби під приводом юродства і недоумкуватості від народження, а також у зв'язку з необхідністю виявлення справжніх психічно хворих у дворянських сім'ях. Указ обговорював також необхідність спостереження за майном божевільного, у ньому також ставилося питання про заборону таким людям одружуватися.

З 1835 р. огляд обвинувачених осіб, у відношенні яких вирішувалося питання про їхню дієздатність, відбувався у присутності членів Губернського правління або карної палати. Огляд проводився лікарями, що не мали психіатричної підготовки, а також членами губернської адміністрації. В окремих випадках підекспертні піддавалися стаціонарному спостереженню в будинках божевільних. При розгляді цивільних справ було потрібно, крім того, затвердження висновків Сенатом.

Проблема осудності-неосудності знайшла відображення в перших монографіях, підручниках з судової психіатрії. В. Х. Кандинський теоретично обґрунтував формулу неосудності, запропонував її формулювання, вказував на необхідність наявності в експертному висновку «загального», як він його називав, тобто психологічного, критерію неосудності, який складається з двох ознак -- інтелектуальної і вольової, як це має місце в чинному законодавстві.

Провідні психіатри -- О. А. Чечотт, Н. Н. Баженов, С. С. Корсаков, В. П. Сербський боролися за створення законодавства, яке б забезпечувало, з одного боку, захист прав душевно хворих, з іншого боку -- захист суспільства від тих або інших соціально небезпечних дій цих хворих. Водночас протягом тривалого часу (друга половина XIX сторіччя -- початок XX сторіччя) між психіатрами, юристами і психіатрами не було досягнуто взаємного порозуміння відносно визначення дієздатності, змісту та складових частин цього поняття, експертизи дієздатності. Виникненню розбіжностей сприяло вирішення питання про дієздатність особами, не компетентними у психіатрії («особые присутствия губернских правлений, сенат»). Крім того, цивільні закони Російської імперії, статті яких визначали недієздатність, внаслідок своєї нечіткості сприяли виникненню суперечок і розбіжностей думок. дієздатність медичний законодавство юридичний

Після Жовтневої революції 1917 року у СРСР до 60-х років судово-психіатричні експертизи в цивільному процесі проводилися рідко. Наукова розробка проблеми дієздатності , окремих питань експертизи дієздатності не проводилася взагалі. У підручник судової психіатрії глава про судово-психіатричну експертизу в цивільному процесі вперше була включена тільки у 1954 році. До вступу у силу «Основ цивільного законодавства» (1962 р.) визнання недієздатності проводилося районними виконавчими комітетами Рад депутатів трудящих. З 1962 р. недієздатність стала встановлюватись судом, що привело до призначення органами суду судово-психіатричних експертиз для рішення цього питання.

У цілому аналіз вітчизняної літератури вказує на дефіцит узагальнюючих, системних досліджень, що стосуються як теоретичних, так і практичних питань судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі. Існуючі у рамках цієї проблеми положення застарілі, відсутні єдині, відповідні вимогам наукової методології підходи до понять «дієздатність», «недієздатність», їх взаємовідношенню між собою та іншими поняттями у даному розділі науки.

2. Формула дієздатності-недієздатності у сучасному цивільному законодавстві. Юридичний критерій дієздатності

У зв'язку з розвитком практики сучасного цивільного судочинства судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі набуває все більшого значення. Вона в означеному сенсі має важливе гуманістичне значення і проводиться з метою захисту цивільних прав, свобод і законних інтересів осіб, які беруть участь у цивільному процесі. Зокрема, це стосується хворих із психічними розладами, коли результат розгляду справи залежить від визнання чи невизнання особи здатною до повноцінного волевиявлення та здійснення тих або інших соціальних функцій. Сучасне розуміння цивільно-правового статусу особи передбачає максимальне дотримання прав особи, в т. ч. розширення прав душевно хворих (Закон України “Про психіатричну допомогу”, статті 25, 26).

Відповідно до ст. 25 Цивільного кодексу України (ЦК), що набув чинності з 1.01.2004 р., правоздатність означає здатність громадянина мати цивільні права й обов'язки, що визнається за всіма громадянами України і виникає в момент народження, а припиняється зі смертю. Поняття правоздатності нерозривно пов'язане з поняттям дієздатності. Згідно зі ст. 30 ЦК цивільну дієздатність має фізична особа, котра усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, та визначається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, що виникає у повному обсязі з настанням повноліття, крім випадків, передбачених у ст. 35 ЦК, коли це можливо з 16-річного віку. Отже, на відміну від правоздатності, дієздатність детермінується віком. Пов'язуючи виникнення дієздатності в повному обсязі з досягненням повноліття, закон виходить з того, що з цього віку людина досягає психічної зрілості і набуває життєвого досвіду, які стають достатніми, щоб правильно розуміти і керувати своїми вчинками. Такі якості особи залежать не тільки від віку, а й від стану психічного здоров'я. При наявності психічних розладів у повнолітніх осіб може бути відсутня здатність розуміти значення своїх дій і керувати своєю поведінкою. В таких випадках виникає питання про можливість громадянина здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки.

Поняття «дієздатність» У ЦК від 16.01.2003 р. не зазнало особливих змін, а формулювання статті щодо цього поняття стало більш чітким, спрощеним та зрозумілим. Так, відповідно до ст. 30, «цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання». Таким чином, обсяг і зміст поняття «дієздатність» залишилися без змін; формула «усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними» є більш вірною у порівнянні з минулою -- «розуміє значення своїх дій та може керувати ними», тому що поняття «усвідомлює» точніше відображає психічний стан особи, її свідомість, самосвідомість, критичність тощо, а не тільки «розуміння» -- поняття, яке термінологічно має відношення переважно до інтелекту особи.

Поняття юридичного (психологічного) критерію недієздатності вперше було сформульовано не законодавцем чи представником юридичної науки, а вченими-психіатрами. Професор В.П. Сербський зазначав: «Лишь то лицо может считаться недееспособным, которое не понимает свойства и значения совершаемого или не может руко водить своими поступками, наоборот, лицо, понимающее и способное руководить поступками, остается дееспособным, хотя бы оно страдало тяжелой и неизлечимой болезнью»

Зазначений критерій свідчить про ступінь змін у психічній діяльності, які впливають на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. З його допомогою визначається глибина ураження психічної діяльності особи. Суттєве ураження інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сфери психічної діяльності, яке проявляється у неможливості особи усвідомлювати значення своїх дії та (або) керувати ними, може потягнути за собою важливі наслідки правового характеру у вигляді визнання громадянина недієздатним.

3. Медичний критерій дієздатності-недієздатності

Крім юридичного критерію для визнання особи недієздатною необхідна наявність також медичного критерію (також його називають біологічним) - розладу психіки, що позбавляє особу здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У ч. 1 ст. 39 ЦК України можна відзначити суттєві зміни у визначенні самої недієздатності. Так, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, “якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними”. Отже, в оновленій формулі недієздатності, порівняно з попереднім Цивільним кодексом, змінено підстави для визначення особи недієздатною. Визначальною ознакою медичного критерію залишилася наявність у підекспертного “хронічного психічного розладу” (в попередньому Цивільному кодексі було два узагальнюючі поняття - “душевна хвороба” і “недоумство”). Замість недоумства тепер другою ознакою введено визначення “стійкий психічний розлад”.

Поняття “хронічний психічний розлад” одразу відкидає різні за клінічною виразністю, перебігом і глибиною варіанти порушень та аномалій вищої нервової діяльності, які є недовготривалими або взагалі не справляють суттєвого впливу на здатність особи усвідомлювати і здійснювати свої основні цивільні права та обов'язки, а детермінує обов'язковість визнання правового значення тільки таких розладів, які підпадають під ознаку “хронічних”. Отже, такі психічні розлади зумовлюють тривале, глибоке порушення соціальної адаптації та неможливість свідомого ведення своїх справ, а в правовому сенсі обґрунтовують потребу призначення опіки (ст. 41 ЦК України), захисту прав хворих з одного боку, а також захисту суспільства від можливих суспільно небезпечних діянь таких хворих, з іншого.

Відсутність у новій редакції закону поняття медичного критерію у формулі недієздатності “недоумство” не означає, що діагнози “олігофренія” “деменція” тепер не входять до юридично значимих ознак, тому що ці психічні розлади автоматично підпадають під ознаки хронічних і стійких. Наявність варіантів у здатності керувати своїми діями - “та” (“або”) - між інтелектуальною та вольовою складовими юридичного критерію формули вказує на те, що при деяких розладах вольова складова може бути переважаючою над інтелектуальною. Це може бути причиною неможливості особи втриматися від порушення певних правових табу за наявності соціальної дезадаптації внаслідок клінічних особливостей психічних розладів, переважно в емоційно-вольовій сфері. В практиці таке зустрічається, наприклад, у випадках деяких розладів особистості і поведінки, при непоборності потягів, окремих розладах інстинктів і нахилів, статевих збоченнях, інфантилізмі, біполярних порушеннях, неглибоких формах розумової відсталості з емоційно-вольовою лабільністю тощо.

На відміну від неосудності, в медичному критерії недієздатності відсутня ознака тимчасового розладу психіки як підстави для визнання особи недієздатною. Це пояснюється тим, що при визнанні особи неосудною визначальним є саме момент вчинення суспільно небезпечного діяння - злочину. На основі висновку експертизи суд вирішує, чи підлягає особа кримінальній відповідальності та покаранню, чи доцільно застосувати примусові заходи медичного характеру. Рішення суду про визнання особи недієздатною ухвалюється на невизначений строк, з моменту ухвалення рішення особа не може вчиняти правочини без згоди опікуна. Тому тимчасовий розлад психіки не може бути підставою для визнання особи недієздатною, оскільки особа після видужання буде в повній мірі здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. При цьому суд може також скасувати правочин, вчинений дієздатною особою, яка на момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України). Таке рішення ніяким чином не впливає на обсяг дієздатності особи.

Висновки

Отже, дієздатність-недієздатність є основною ознакою правового статусу фізичної особи - учасника цивільних правовідносин. Дієздатною є особа, яка досягла повноліття, усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Дієздатність та недієздатність є юридичними категоріями, проте для їх визначення недостатньо знань лише в галузі права. При вирішенні питання про дієздатність чи недієздатність окремої особи суд має звернутися до висновку судово-психіатричної експертизи.

У сучасному законодавстві України визначено підстави та порядок визнання особи недієздатною. Відбулися певні зміни в регламентації юридичного та медичного критеріїв недієздатності, що дозволяють більш точно відобразити їх сутність на законодавчому рівні.

Фахівцю в галузі права слід розмежовувати поняття недієздатності та неосудності, оскільки особа, визнана неосудною, не втрачає своєї дієздатності, якщо судом не буде ухвалено відповідне рішення.

Список використаних джерел

1. Левенець І. В. Судова психіатрія: Навчальний посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2005. - с. 328.

2. Бойченко Г. М. Правові та процесуальні аспекти визнання особи недієздатною / Г. М. Бойченко, С. С. Шум // Форум права. - 2011. - № 1. - С .94-99 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11bgmvon.pdf

3. Ілейко В. Р. Історичний аспект розвитку поглядів на проблему дієздатності // Галицький лікарський вісник. -- 2003. -- Т. 10, № 1. -- С. 118-120.

4. Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Теоретичний аналіз понять «дієздатність», «недієздатність», «обмежена дієздатність» в Цивільному кодексі України у редакції від 16.01.2003 року // Архів психіатрії. -- 2007. -- Т. 13, № 1-2. -- С. 38-42.

Размещено на Allbest.ru