Дослідження пам'яті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Методики експериментального дослідження пам'яті

1.1 Метод утриманих членів ряду (метод Джекобса)

1.2 Метод заучування Еббінгауза

1.3 Метод постійної кількості відтворень

1.4 Метод зрівнювання в заучуванні Вудвортса

1.5 Метод антиципації Еббінгауза

1.6 Метод парних асоціацій Калкінса

1.7 Метод упізнавання

1.8 Метод реконструкції Мюнстерберга і Бігхема

1.9 Метод збереження Еббінгауза

Висновки

2. Визначення ролі різних видів асоціацій у запам'ятовуванні

Висновки

Список використаної літератури

Додаток



Вступ

Пам'ять -- процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда. Завдяки пам'яті індивід у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Людська пам'ять, таким

чином, є ланкою зв'язку між минулим, теперішнім і майбутнім. Втрачаючи пам'ять, індивід губить не лише своє минуле, а й здатність нормально жити. Пам'ять є основою життя.

Пам'ять - це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою низку складних процесів (запам'ятовування, збереження, відтворювання, забування) активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати й використовувати потрібну інформацію.[2,249]

Пам'ять - це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (внутрішнім чи зовнішнім), зберігати результати цієї взаємодії у формі досвіду та застосовувати його у поведінці.

Серед «психологічних» понять лише пам'яті вдалося пройти шлях від античності до сучасності і залишити за собою провідне місце в більшості філософських систем і психологічних теорій. Пам'ять розуміється як базальна характеристика душі , як здатність сприймати, розуміти і орієнтуватися. Як у міфології, так і на рівні сучасної буденної свідомості втрата пам'яті ототожнюється з втратою розуму.



1. Методики експериментального дослідження пам'яті

Початком застосування експериментальних методів дослідження процесів пам'яті вважають кінець ХІХ століття. Засновником експериментального дослідження пам'яті є німецький психолог Г.Еббінгауз, який розробив ряд методів кількісного обчислення процесів заучування і збереження матеріалу, який запам'ятовується.

У 1885 році Еббінгауз опублікував фундаментальну працю під назвою "Uber das Gedachtnis", в якому він описував метод заучування (або метод послідовних відтворень) і метод заощадження, так само як і основні результати, отримані при застосуванні цих методів при вивченні пам'яті. Незадовго до своєї передчасної смерті Еббінгауз збагатив методологію психології, розробивши в 1902 році також метод антиципации, або метод "підказки".

Надалі до цих класичних методів незабаром додалися нові методи в дусі експериментальної традиції, початок якій поклав Еббінгауз. Згадаємо метод відтворених елементів Болтона (1892), метод парних асоціацій Калкинса (1894), метод реконструкції Мюнстерберга і Бігхема (1894), метод зрівнювання в заучуванні Вудвортса (1914) і метод пізнання, який застосовувався з 1886 року Вольфом і модифікований Бине й Анри в 1894 році.

Методи дослідження пам'яті можна поділити на дві групи:

1) методи дослідження безпосередньої пам'яті,

2) методи дослідження опосередкованого запам'ятовування.

Указані методи відносяться до методів довільного запам'ятовування, і мають велике значення для вивчення індивідуальних особливостей і змін, які відбуваються в пам'яті у процесі її онтогенетичного розвитку.

У дослідженні безпосередньої пам'яті завдання полягає у визначенні кількості елементів, які досліджуваний може утримати в пам'яті без застосування спеціальних прийомів смислової організації матеріалу. При досліджуванні безпосереднього запам'ятовування можна встановити як відбувається запам'ятовування матеріалу залежно від різної будови діяльності; яку роль відіграє відношення матеріалу, який запам'ятовується, до основної мети діяльності; які фактори визначають запам'ятовування, якщо заучування не є спеціальним завданням.

У дослідження опосередкованого запам'ятовування мета полягає у визначенні того, наскільки об'єм і міцність запам'ятовування можуть зрости при застосуванні спеціальних засобів, які об'єднують елементи для запам'ятовування в систему логічних зв'язків. Опосередковане запам'ятовування - це перехід до логічної довготривалої пам'яті.

Особливе місце посідають методи дослідження мимовільного запам'ятовування. Їх мета - вивчення законів, які лежать в основі запам'ятовування матеріалу, яке відбувається у процесі якоїсь іншої діяльності, коли не стоїть завдання безпосереднього запам'ятовування матеріалу. Дослідження мимовільного запам'ятовування показують, що найбільш продуктивно зв'язки актуалізуються тоді, коли матеріал, який запам'ятовується, виступає як мета дії. Міцність утворених зв'язків визначається тим, якою є міра участі відповідного матеріалу в подальшій діяльності суб'єкта, якою є значимість зв'язків для досягнення мети.

Для вирішення дослідницьких завдань щодо феноменології процесів пам'яті застосовується ряд класичних експериментальних методів, серед яких.

2. Метод утриманих членів ряду (метод Джекобса)

За цього метода всі елементи текстового ряду (склади, слова, числа, фігури)подаються досліджуваному послідовно. Після пред'явлення всього ряду досліджуваному пропонується відтворити ті елементи ряду, які запам'яталися. Кількість правильно відтворених елементів характеризує якість запам'ятовування. Цей метод застосовується для визначення об'єму пам'яті, залежності

3. Метод заучування Еббінгауза

Мета його полягає в тому, щоб досягти повного засвоєння випробуваним матеріалу, який потрібно завчити. Найбільш часто вживаним критерієм засвоєння є перше безпомилкове відтворення матеріалу або, при більш строгому підході, два безпомилкових послідовних відтворення. У такій формі цей метод застосовується дослідниками і в даний час, однак його слід було б називати методом послідовних відтворень, оскільки він полягає в багаторазовому відтворенні в постійному темпі певного матеріалу.

При цьому методі можна отримати два показники, що характеризують швидкість завчання: кількість проб і час, необхідний для повного заучування матеріалу. При цьому стає можливим встановити криву навчання: на осі абсцис відкладають число проб, а на осі ординат - число елементів, правильно відтворених при кожній пробі.

В області пам'яті цей метод є адекватним при дослідженні різних мнемічних процесів, що охоплюють тривалий період часу і вимагають суворих критеріїв навчання. Однак тут слід зробити два зауваження: 1) як показав Джіллетт (1936), цей метод ставить у більш сприятливі умови тих суб'єктів, що повільно навчаються, зважаючи на те, що для досягнення критерію засвоєння їм потрібна більша кількість проб порівняно з тими суб'єктами, що швидко навчаються, що дає можливість першим додатково повторити деякі елементи матеріалу; 2) застосування його в умовах колективних при наявності групи випробовуваних піднімає іноді важкорозв'язні практичні проблеми.



4. Метод постійної кількості відтворень

Фактично мова йде про різновиди попереднього методу. Замість критерію засвоєння приймають постійний для всіх випробовуваних критерій вправи. Цей критерій являє собою певну кількість матеріалу, яке заздалегідь встановлюється експериментатором. У цьому випадку немає ніякої необхідності включати між двома послідовними відтвореннями відтворення засвоєних випробуваними елементів. Відразу ж або через деякий час після закінчення відтворень визначають кількість запам'ятованих елементів матеріалу методом відтворення (усно або письмово) або методом пізнання. Число правильно відтворених кожним випробуваним елементів становить показник його запам'ятовування; число правильно ідентифікованих елементів - показник його пізнавання. Цей метод зручний при застосуванні у великих групах випробовуваних, використовується досить часто. Однак Джіллетт (1936) показав, що при цьому методі виявляються у виграші суб'єкти що швидко навчаються, які при інших рівних умовах запам'ятовують більше елементів, ніж ті навчаються повільно.

5. Метод зрівнювання в заучуванні Вудвортса

Цей метод, як зазначив Джіллетт (1936), дозволяє зменшити недоліки двох попередніх методів. Він полягає у вирівнюванні для всіх випробовуваних числа правильних відтворень, одержуваних під час завчання. З цією метою кожне пред'явлення матеріалу супроводжується відтворенням утриманих елементів. Однак, як тільки який-небудь елемент відтворюється, експериментатор виключає його з матеріалу. Таким чином, таке відтворення включає в себе лише ті елементи, які ще не були об'єктом правильного відтворення. Експеримент триває до тих пір, поки один раз (і тільки один) не будуть правильно відтворені всі елементи матеріалу. Проте в цьому випадку можна взяти і більш суворі критерії.

6. Метод антиципації Еббінгауза

Випробуваному один або кілька разів пред'являються елементи матеріалу, згрупованого в ряди а->b->с->d і т. д., після чого він повинен постаратися відтворити їх, дотримуючись встановленого порядку. У випадку помилки експериментатор поправляє випробуваного; якщо ж випробуваний не може відтворити потрібний елемент, експериментатор "підказує" йому його. Ця процедура зазвичай триває до першого безпомилкового відтворення даного ряду.

В даний час при застосуванні цього методу використовується прилад, що забезпечує постійну експозицію всіх елементів ряду і однаковий часовий інтервал між двома якими-небудь послідовними елементами; припустимо, пред'являються два наступних один за одним елементи - х та у, при появі х випробовуваний повинен назвати у, передбачаючи його появу.

Який би різновид методики не застосовувався, отримують 4 показника: 1) загальний час заучування; 2) число проб, необхідних для досягнення критерію засвоєння; 3) число відповідей, правильно антиципованих в кожній пробі; 4) кількість помилок в кожній пробі.

Цей метод відкриває великі можливості для вивчення асоціативних механізмів пам'яті.

7. Метод парних асоціацій Калкінса

У відповідності з методикою, розробленою Калкінсоном (1894), елементи матеріалу розташовуються попарно, як у французько-англійському словнику. При дослідженні запам'ятовування перший елемент кожної пари відіграє роль стимулу, другий - відповіді. В інструкції піддослідним говориться, що вони повинні запам'ятати пари таким чином, щоб при пред'явленні першого члена пари вони у відповідь назвали другий член. У досвіді пред'являється спочатку одна або декілька пар, потім дослідження пам'яті проводиться в описаному вище порядку.

8. Метод упізнавання

При цьому методі елементи матеріалу, що підлягає вивченню, розташовуються у порядку, який випробуваний не може передбачити, серед нових, але однорідних елементів (заучуванні склади змішують з іншими складами, прикметники з іншими прикметниками, малюнки з іншими малюнками тощо); у цьому разі завдання випробуваного буде полягати в тому, щоб проглянути всю сукупність елементів та ідентифікувати ті, які потрібно завчити, по мірі того, як вони будуть зустрічатися.

Як правило, досвід на впізнавання практично можна організувати наступним чином: припустимо, заучується ряд з 10 стимулів, які потім змішують з 30 новими стимулами. Таким чином можна скласти однорідний ряд, що містить 40 стимулів, які пред'являються випробуваному. Можна також застосувати методику множинних виборів: матеріал випробування ділиться на 10 різних груп, кожна група включає в себе один правильний стимул і три нових стимули; серед чотирьох стимулів кожної групи випробуваний повинен вибрати той, який він вважає знайомим.

При інших рівних умовах відносна складність досвіду на впізнавання залежить в основному від двох змінних: впізнавання правильних стимулів стає важче, якщо збільшується кількість нових стимулів або зростає ступінь подібності між старими і новими стимулами (Леман, 1888-1889; Сьюард, 1928; Постман, 1950, 1951; Флорес, 19586; Ерліх, Флорес, Ле Ні, 1960).Место для формулы.

При аналізі результатів, отриманих в досвіді на впізнавання, слід враховувати, що випробуваний може випадково вибрати правильний стимул. Теоретично ймовірність того, що правильний вибір є наслідком випадковості, тим більше, чим менше число нових стимулів. Якщо 10 старих стимулів змішати з 10 іншими, то ймовірність випадково правильної відповіді буде становити 50%; проте якщо ці 10 стимулів розташувати серед 30 нових стимулів, то зазначена ймовірність дорівнює 25%.

Крім того, ймовірність того, що правильний вибір є результатом випадковості, тим більша, чим більше число помилкових ідентифікацій (тобто коли нові стимули розцінюються випробуваним як ті що відносяться до заучуваного матеріалу). Припустимо, що у випробовуваних А і В в досвіді на впізнавання 10 старих стимулів змішані з 30 новими. Випробуваний А правильно ідентифікує 3 стимулу і зовсім не виявляє помилкового дізнавання; випробуваний В також ефективно ідентифікує 3 старих стимули, однак поряд з цим "дізнається" 5 нових стимулів, які не включалися в заучуваний матеріал. Мабуть, логічно вважати, що більшу вагу мають 3 правильних відповіді випробуваного А, який не робив помилок, ніж відповіді випробуваного, який 5 разів помилявся.

Наступна формула, запропонована Постманом (1950), вносить поправку до одержувані дані з урахуванням впливу зазначених вище двох факторів:

де Rc - показник остаточного впізнавання, В - число правильних ідентифікацій, М - число помилкових ідентифікацій і n - загальна кількість пред'явлень.

9. Метод реконструкції Мюнстерберга і Бігхема

Елементи подаються в одному і тому ж порядку, який потрібно запам'ятати під час завчання. Після закінчення заучування випробуваному пред'являють ті ж елементи, але в іншому порядку. Задача випробуваного полягає в тому, щоб розташувати їх у початковому порядку. Найбільш адекватним показником є, мабуть, коефіцієнт кореляції між правильною класифікацією стимулів і класифікацією, що здійснюється випробуваним. В цьому випадку використовують "ro" Спірмена або "tau" Кендэла.

10. Метод збереження Еббінгауза

Цей метод був розроблений в цілях вивчення динаміки зміни пам'яті (і особливо забування) у часі; в рівній мірі він використовується для визначення феноменів переносу та інтерференції завдань.

Психометрична оцінка пам'яті випробуваного істотно змінюється в залежності від застосовуваних методів дослідження: наприклад, за інших рівних умов показник впізнавання майже завжди вище показника відтворення, але може трапитися, що через певний час після заучування випробуваний виявляється нездатним відтворити або навіть ідентифікувати ні один із стимулів, які він завчив. Однак у цьому випадку було б неправильно робити висновок про повне забування, не застосувавши методу повторного навчання, що дає можливість виявити збереження вправи, яке можна пояснити стійкістю прихованого мнемічного сліду.

Повторне заучування повинно задовольняти двом умовам: а) воно має здійснюватися тим же методом, за допомогою якого відбувалося первісне заучування; б) випробуваний знову повинен досягти того ж критерію засвоєння, який був встановлений при заучуванні.

Різниця між числом проб при первинному і повторному заучуванні становить величину абсолютного збереження вправи. Однак це абсолютне збереження майже не має значення, особливо коли мова йде про порівняння показників збереження кількох випробовуваних: так, якщо випробуваному А знадобилося для заучування 20 проб, а для повторного заучування 15 проб, то його абсолютне збереження дорівнює 5 проб; якщо випробуваному Б для заучування знадобилося 16, а для повторного заучування - 11 проб, то величина його абсолютного збереження буде дорівнювати також 5 проб. Однак відносна "вага" цих 5 проб буде неоднаковою, якщо співвідносити їх з кількістю проб - з 16 або 20 - первісного завчання. Отже, необхідно обчислити величину відносного збереження. З цією метою застосовується кілька формул. Найбільш адекватною нам здається формула Хилгарда (1934), оскільки вона дозволяє отримати всі показники у відсотках (від 0 до 100%):

де Ес - відносне збереження, Еа - кількість проб при заучуванні, Ег - число проб при повторному заучуванні, J - число правильних проб, відповідних критерієм засвоєння, встановленим експериментатором (J буде дорівнює 1, якщо цим критерієм є перше безпомилкове відтворення матеріалу). При обчисленні за цією формулою величини відносного збереження вводиться поправка показника, який визначається шляхом віднімання правильної проби J (або числа проб J), що відповідає критерію засвоєння, збігається при первинному і повторному заучуванні. У самому разі, випробуваний володіє чудовою пам'яттю, якщо він при першій же пробі повторного заучування правильно відтворює матеріал. Як це можна легко перевірити, якщо не враховувати зазначену поправку, то показник збереження цього випробуваного не буде дорівнює 100% (Однак збереження, обчислене за вказаною формулою, лише частково зумовлено впливом пам'яті. У процесі повторного заучування починає впливати й інший, що відрізняється від того феномену що нас цікавить, в результаті чого показник збереження може виявитися неправомірно завищеними (Банч, 1941). Йдеться про перенесення на повторне заучування деяких ефектів, зумовлених первинними вивченням: випробуваний "навчається вчитися" в специфічних умовах експерименту: він звикає до матеріалу і застосованим методам, що призводить до скорочення числа проб, необхідних для повторного заучування. Отже, при визначенні власне мнемічного збереження необхідно по можливості виключити цей ефект переносу. Для цього число проб Еа при заучуванні замінюють числом проб Еа*, необхідних для досягнення того ж критерію при заучуванні нового, але ідентичного матеріалу однакової складності.

пам'ять заучування антиципація упізнавання



Висновки

Ми розглянули методи вивчення пам'яті такі як метод утриманих членів ряду (метод Джекобса), метод заучування Еббінгауза, метод зрівнювання в заучуванні Вудвортса, метод антиципації Еббінгауза, метод парних асоціацій Калкінса, метод упізнавання, метод реконструкції Мюнстерберга і Бігхема, метод збереження Еббінгауза.

Всі викладені факти показують, що складність мнемічних процесів навряд чи можливо описати за допомогою однієї простої пояснювальної моделі, що передбачає обмежене число елементарних факторів: збереження низки слів, складів або фігур не можна пояснити лише просторово-часової суміжністю стимулів і процесами механічного повторення. Зрозуміло, важливість цих умов не слід применшувати, оскільки вони сприяють утворення асоціативних зв'язків і збільшують довготривале збереження засвоєних відповідей. Однак у дорослої людини механічне повторення є винятком, і, щоб досягти його, необхідна попередня тренованість випробовуваних, щоб вони могли б утворити і свідомо підтримувати лише установку на повторення, виключаючи всі інші інсталяції; однак і в цьому особливому випадку річ не тільки у повторенні задачі і її особливості; певну роль відіграє також минулий досвід суб'єкта, який може виступати навіть в неусвідомлюваної формі, як про це свідчать серед інших роботи, присвячені вивченню частоти, звичності й осмисленості стимулів.

Поряд з властивостями стимулів і вправою у виконанні завдання на ефективність і психологічний зміст відтворення і впізнавання детермінуючий і часто вирішальний вплив роблять мотивація індивіда, його афективні реакції, установки, звички, способи організації та сприйняття стимулів і т. д., що діють на рівні навчання і мнемічної діяльності.

Нарешті, очевидно, що значення цих методів виходить далеко за межі лабораторного експерименту. Розглянуті явища характерні також і для мнемічної діяльності, яка має місце в повсякденному житті. Зрозуміло, реконструкція минулого у формі спогадів виробляється здебільшого за допомогою інтелектуальних операцій, які дозволяють упорядкувати послідовність подій життя людини, локалізувати їх у часі і відновлювати причинні зв'язки між ними.

У сучасній психології пам'ять розуміється як форма психічного відображення дійсності, дія якої полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні людиною свого досвіду. Пам'ять характеризується на основі своїх основних процесів: запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування інформації. В основі класифікації її видів лежать характер психічної активності особистості, характер цілей діяльності, а також час закріплення і збереження матеріалу. Ґрунтуючись на цих критеріях вчені виділяють такі види пам'яті, як рухова і образна, довільна і мимовільна, короткочасна, довготривала, оперативна та ін.

Усі види пам'яті піддаються науковому аналізу і дослідження. Для дослідження пам'яті застосовується ряд методик, які спрямовані на дослідження процесів запам'ятовування, чинників збереження, причин забування інформації та можливості її відтворення.

Пам'ять є одним з основних психічних пізнавальних процесів особистості людини. Вона є опорою його життя. Саме завдяки їй людина може розвиватися як особистість, вона є основою всіх пізнавальних процесів. Тема психологічного дослідження пам'яті людини є без сумніву цікавою і актуальною і може бути предметом для подальшого дослідження.



2. Визначення ролі різних видів асоціацій у запам'ятовуванні

Асоціативна сила вербальних та невербальних стимулів. Види асоціацій. Рівні вербальних навичок семантичний, фонетичний, літерний.

Метод Калкінса (1894).

Мета: вивчити домінуючі типи асоціацій на процес запам'ятовування різних за змістом зв'язків між опорними елементами і елементами об'єктами.

Об'єкт - запам'ятовування.

Предмет -

Гіпотеза: процес запам'ятовування вищий, якщо є зв'язок між опорними елементами і елементами об'єктами.

Конкуруюча гіпотеза на процес запам'ятовування не впливає зв'язок між опорними елементами і елементами об'актами.

Контр гіпотеза: процес запам'ятовування нижчий, якщо є зв'язок між опорними елементами і елементами об'єктами.

Методика: текстовий матеріал включає в себе 50 пар слів, які поєднані між собою асоціаціями типу : ціле-частина, предмет-властивість, причина-наслідок, контраст, незвична сполука.

Кожен вид асоціації представлений 10 парами слів. Дослід проводиться у два етапи.

На першому етапі дослідний зачитує послідовно 50 пар слів, які досліджуваний має запам'ятати.

Інтервали між парами слів повинні становити 5 секунд. Логічний наголос робиться на опорному елементі пари.

На другому етапі експериментатор зачитує перший елемент пари, а експериментатор записує під певним номером у протоколі другий елемент пари - слово відповідь (реакцію).

Інтервал між стимулом і відповіддю становить 10 секунд.

Після закінчення досліду досліджуваний подає суб'єктивний звіт щодо індивідуальних особливостей процесу запам'ятовування і відтворення пари слів. Дані подані у Додатку 1-

Інструкція досліджуваному: Запишіть у протоколі порядковий номер від 1 до 50. Зараз я зачитаю вам 50 пар слів лише один раз. Ви маєте їх запам'ятати. Потім я буду зачитувати лише перше слово, а ви повинні під відповідним номером записати друге слово. Увага починаємо.

Планування експерименту : Залежна змінна результативність, запам'ятовування та відтворення.

Експериментальний вплив (х-вплив) - зміст асоціативного зв'язку. Умови незалежної змінної - запам'ятовування асоціативних пар слів п'яти типів.

Фактор часу враховується шляхом реалізації стратегії по черговості відпрацювання умов незалежної змінної, тобто різні види асоціацій пред'являються в тестовому ряду почергово (10 пар на один тип асоціацій).

Обробка результатів:

Розрахувати індивідуальні коефіцієнти запам'ятовування (Кз) для кожного виду асоціацій.

Кз=*100

де m - кількість правильно відтворених пар одного виду асоціацій, n=10.

Характеристика вибірки:

Для дослідження п'яти пар асоціацій було обрано 13 чоловік, серед яких 6 жінок, 7 - чоловіків. Вік 28-33 роки. Освіта вища. Вибірку складають переважно особи технічних спеціальностей, а саме інженери. В меншій кількості участь брали гуманітарії : економісти, журналісти. Відсоткове співвідношення 70% до 30% відповідно.

Таблиця 1. Зведена таблиця емпіричних результатів

N	Шифр	Ціле-частина (Кз1)	Предмет-властивість (Кз2)	Незвична сполука (Кз3)	Контраст (Кз4)	Причина-наслідок (Кз5)
1	Б	40	20	20	20	10
2	Д	50	50	20	0	40
3	В	60	60	0	10	30
4	П	30	70	0	50	20
5	Д1	30	50	0	40	50
6	М	80	60	0	40	20
7	Т1	70	30	10	50	60
8	С	60	100	10	20	50
9	Н	50	80	0	70	40
10	В1	30	80	10	80	50
11	О	70	100	20	60	30
12	Т	90	90	30	50	50
13	Ф	60	90	60	40	70
		Х= 55.4	Х= 67.7	Х=13.8	Х=40.8	Х=40
		Мо1=(30;60);	Мо2=(50;60;80;90;100);	Мо3=(0);	Мо4=(40;50);	Мо5=(50);
		Ме1= 60.	Ме2= 70.	Ме3= 10.	Ме4= 40.	Ме5= 40.
				16.43	22.35	16.64
		х= 5.17	х=6.69	х=4.55	х=6.19	х=4.61

Розрахунок Х проводимо за формулою:

.

Для розрахунку моди (Мо) та медіани (Ме) упорядковуємо значення.

Моду визначаємо як значення яке зустрічається у сукупності найчастіше.

Медіану Кількість значень N =13 (не парне число), тому N=2*n-1. Маємо, 13=2*7-1



Розрахунок моди та медіани для асоціації ціле-частина.
Кількість відповідей	3	1	2	3	2	1	1
Коефіцієнт запам'ятовування	30	40	50	60	70	80	90

Мо1=(30;60); Ме1= 60.

	Розрахунок моди та медіани для асоціації предмет-властивість.
Кількість відповідей	1	1	2	2	1	2	2	2
Коефіцієнт запам'ятовування	20	30	50	60	70	80	90	100

Мо2=(50;60;80;90;100); Ме2= 70.

Розрахунок моди та медіани для асоціації незвична сполука.
Кількість відповідей	5	3	3	1	1
Коефіцієнт запам'ятовування	0	10	20	30	60

Мо3=(0); Ме3= 10.

	Розрахунок моди та медіани для асоціації контраст.
Кількість відповідей	1	1	2	3	3	1	1	1
Коефіцієнт запам'ятовування	0	10	20	40	50	60	70	80

Мо4=(40;50); Ме4= 40.

Розрахунок моди та медіани для вірних відповідей
Кількість відповідей	1	2	2	2	4	1	1
Коефіцієнт запам'ятовування	10	20	30	40	50	60	70

Мо5=(50); Ме5= 40.

			Розрахунок моди та медіани для асоціації ціле-частина.
Кількість учасників	1	2	2	1	1	2	1	1	1	1
Кількість вірних відповідей	11	16	17	20	22	24	25	28	31	32



Мо=(16;17;24); Ме= 22.

Якщо Медіану розглядати як рівень вираженості того чи іншого психічного явища, то з аналізу даних отриманих під час дослідження ми спостерігаємо найбільші показники Ме=60, Ме=70, коли йдеться про такі види асоціацій, як ціле-частина та предмет-властивість, відповідно. Це говорить про вираженість цих асоціацій поміж інших.

Для визначення особливостей відхилень окремих значень від середнього значення використовують міри розсіювання.

До мір розсіювання відносять :

Стандартне відхилення

За допомогою сігми ми визначаємо інтервал довіри та інтервал значимості.

Для цого необхідно знати стандартну похибку.

За допомогою Додатку 4 та формул що наведені вище обрахуємо стандартне відхилення та стандартну похибку по кожному виду асоціацій. Результати запишемо в Таблицю 1 зведених емпіричних результатів.

Графічно дані таблиці емпіричних даних зображено у Додатках 2 і 3.

Інтервал довіри х+-1.

Інтервал значимості х+-3.

Отримані дані по інтервалу довіри та інтервалу значимості подані у Таблиці 2.

Таблиця 2

Асоціації	Ціле-частина (Кз1)	%	Предмет-властивість	%	Незвична сполука	%	Контраст	%	Причина-наслідок	%
Х	55,4		67,7		13,8		40,8		40
1	5,17	65,40%	6,69	65,40%	4,55	65,40%	6,19	65,40%	4,61	65,40%
2	10,34	95,40%	13,38	95,40%	9,10	95,40%	12,38	95,40%	9,22	95,40%
3	15,51	99,70%	20,07	99,70%	13,65	99,70%	18,57	99,70%	13,83	99,70%

Рівень значимості:

t-Критерій Стьютдента використовується для:

1) встановлення подібності-відмінності середніх арифметичних значень у двох вибірках (M1-M 2 ) або в більш загальному вигляді, для встановлення подібності-розходження двох емпіричних розподілів;

2) встановлення відмінності від нуля деяких заходів зв'язку: коефіцієнта лінійної кореляції Пірсона, рангової кореляції Спірмена, точково-бисериальной і рангово-бисериальной кореляції (rxy, rs, rpb -"0" ) і коефіцієнта лінійної регресії (Rху - "Про"):

3) встановлення подібності-розходження двох дисперсій в двох залежних вибірках.

Обмеження:

1) це параметричний критерій, тому необхідно, щоб розподіл ознаки, принаймні, не відрізнявся від нормального розподілу;

2) для незалежних і залежних вибірок різні формули розрахунку;

Гіпотези

1) незалежні вибірки:

Н0: середні значення ознаки в обох вибірках не розрізняються,

Н1: середні значення ознаки в обох вибірках статистично значимо різняться.

2) залежні вибірки:

Н0: різниці оцінок випробовуваних в двох станах не відрізняються від нуля,

Н1: різниці оцінок випробовуваних в двох станах статистично значимо відрізняються від нуля.

При залежних вибірках виникає кореляція результатів, оскільки вимірювання

проводяться на одних і тих же випробовуваних в різних умовах (х і у)', щоб врахувати вплив кореляції, застосовується.

Кількість ступенів свободи df=n-1. Перевіряється статистична гіпотеза про відповідність розподілу різниць t-розподілу Стьюдента з нульовим середнім значенням.

Кількість ступенів свободи ( для залежної вибірки) df=n-1; df=13-1=12

t k1k2=1,59 3,05(0.01) ?2,18 (0,05) ?tемп=1,59 (ціле-частина, предмет-властивість)

t k2k3=7,29 2,18 (0,05) ?3,05(0.01) ?tемп=7,29 (предмет-властивість, незвична сполука)

t k2k4=3,52 2,18 (0,05) ?3,05(0.01) ?tемп=3,52 ( предмет-властивість, контраст)

t k1k3=6,82 2,18 (0,05) ?3,05(0.01) ?tемп=6,82 (ціле-частина, незвична сполука)

t k4k5=1,06 3,05(0.01) ?2,18 (0,05) ?tемп=1,06 (контраст, причина-наслідок)

t k3k4=3,26 2,18 (0,05) ?3,05(0.01) ?tемп=3,26 (незвична-сполука, контраст)

За розрахованими даними бачимо, що запам'ятовування в залежності від видів асоціацій не є статистично значимими, так як емпіричне значення значно більше, або значно менше обох критичних значень.



Висновки

Вибірка - репрезентативна, адекватно відображає генеральну сукупність в якісному та кількісному відношеннях. Вибірка повинна адекватно відображати генеральну сукупність, інакше результати не збігаються з цілями дослідження.

Репрезентативність залежить від обсягу, чим більше обсяг, тим вибірка репрезентативніша.

За способом відбору: випадкова - якщо елементи відбираються випадковим чином. Так як більшість методів математичної статистики ґрунтується на понятті випадкової вибірки, то природно вибірка повинна бути випадковою.

Вибірка мала, коли n ? 30.

Розрізняють наукові і статистичні гіпотези. Наукові гіпотези формулюються як передбачуване рішення проблеми. Статистична гіпотеза - твердження у відношенні невідомого параметра, сформульоване мовою математичної статистики. Будь-яка наукова гіпотеза вимагає перекладу на мову статистики. Після проведення конкретного експерименту перевіряються численні статистичні гіпотези, оскільки в кожному психологічному дослідженні реєструється не один, а безліч поведінкових параметрів. Кожен параметр характеризується кількома статистичними заходами: центральної тенденції, мінливості,розподілу. Можна обчислити заходи зв'язку параметрів і оцінити значимість цих зв'язків. Експериментальна гіпотеза служить для організації експерименту, а статистична - для організації процедури порівняння реєстрованих параметрів.

Статистична гіпотеза необхідна на етапі математичної інтерпретації даних емпіричних досліджень. Велика кількість статистичних гіпотез необхідна для підтвердження або спростування основний - експериментальної гіпотези. Експериментальна гіпотеза - первинна, статистична - вторинна. Процес висування і спростування гіпотез можна вважати основним і найбільш творчим етапом діяльності дослідника. Встановлено, що кількість і якість гіпотез визначається загальною креативністю (загальною творчою здатністю) дослідника - «генератора ідей».

Отже, незважаючи на те, що результати не є статистично значимі, ми можемо говорити про певну залежність між запам'ятовуванням та тими видами асоціацій, які ми використовували в дослідженні. Запам'ятовування значно вище якщо ми використовуємо такі асоціації як, “предмет-властивість”, та “ціле-частина”. Найменші показники запам'ятовування по асоціації “незвична сполука”. По середині розташувались по спаданню такі асоціації як “контраст” та ”причина-наслідок”.

Отримані результати не закономірність, а певна тенденція. Певна тенденція, що види асоціації, які пов'язані між собою, запам'ятовуються краще.

Застосування методу, асоціативних пар слів, можна використовувати в навчанні, для кращого запам'ятовування, при розробці методик для засвоєння матеріалу дітьми дошкільного, молодшого шкільного віку та старших школярів.

Пам'ять людини, звичайно ж, глибоко індивідуалізоване явище. Відтак, найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний. Образний тип пам'яті виявляють ті, хто краще оперує матеріалом, даним у наочній формі, та створює асоціації переважно зорової чи слухової модальності. Словесно-логічний тип спостерігається у тих, хто добре запам'ятовує і відтворює закономірності побудови складно організованого матеріалу. Проміжним типом пам'яті володіють особи, в яких немає переважних способів оперування матеріалом.

Кожний із типів пам'яті ґрунтується на певних задатках здібностей, але вони формуються також у процесі мнемічної діяльності. Серед задатків особливе значення мають властивості нервової системи . Такими, насамперед, є: рухливість, сила, врівноваженість. Встановлено,що високу продуктивність процесів пам'яті показують особи із сильною нервовою системою, хоча логічну структуру матеріалу краще запам'ятовують представники слабкої. Мимовільна пам'ять розвиненіша в осіб зрухливою нервовою системою, а довільна -- з інертною. Тексти краще запам'ятовують школярі з неврівноваженою (в бік збудження) нервовою системою. Одні властивості нервової системи позначаються тільки на формальних,а інші -- на змістовних характеристиках пам'яті. Проте переважання в матеріалі пам'яті образів, думок або почуттів, те чи те їх поєднання залежить від характеру і особливостей діяльностей одиниць людського життя. Зрештою саме вони визначають можливості індивідуальної пам'яті і напрямок її подальшого розвитку.



Список використаної літератури

1. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента: Учеб. пособие. Пер. с англ. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. -- 464 с.

2. Волошина В.В.,Долинська Л.В., Ставицька С.О., Темрук О.В., Загальна психологія: практикум: Навч. Посібник.4-те вид.-К.:Каравела,2011.-280с.

3. Зінченко П. I., Рєпкіна Г. В. Пам'ять і її розвиток. -- К.: T-во ?Знання? УРСР, 1965.-- 48 с.

4. Кохонен Т. Ассоциативная память. -- М.: Прогресс, 1980. -- 238 с.

5. Куприянович Л. И. Резервы улучшения памяти. Кибернетические аспекты. -- М.:Наука, 1970. -- 142 с

6. Леонтьев А. И. Развитие памяти. -- М.: Учпедгиз, 1931. -- 279 с

7. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека: Пер. с англ. -- М.:Прогресс, 1974. -- 670 с

8. Лурия А. Р. Нейропсихология памяти. -- М.: Педагогика, 1974. -- 312 с.

9. Рубинштейн Л.С. Основы общей психологии: В 2 т. -- М.: Педагогика, 1989. --Т. 1. -- С. 3 0 0 -3 4 4 ,

10. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер,В. Я. Романова. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. -- 272 с.

11. Экспериментальная психология: Пер. с англ. / Под ред. С. Стивенса -- М.: Изд-воиностр. лит., 1963. -- Т. 2 -- С.124--223.

12. Экспериментальная психология: Пер. с фр. / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. М.: Прогресс, 1973. -- Вып. 4. -- 342 с.

13.Г.К Юрчинська Практиум з загальної психології. Психічні процеси увага і пам'ять. Навчальний посібник. КНЕУ ім. Т.Шевченко.

14. А. Б. Телейко, Р. К. Чорней Математико-статистичні методи

в соціології та психології// Навчальний посібник.МАУП -2007.

15. Л.С. Титкова “Математические методы в психологии”. Издательство Дальневосточного университета, 2002, Владивосток, 2002.

16. Ивченко Г.И., Медведев Ю.И. Математическая статистика: Учебное пособие для ВТУЗов. - М.: Высшая школа, 1992.



Додаток

N/п	Пара слів	N/п	Пара слів
1	Палець-ніготь	26	Голова-волосся
2	Мак-червоний	27	Вугілля-чорне
3	Степ-дзвін	28	Сірник-голод
4	Похвала-погроза	29	Солодкий-гіркий
5	Вітер-буря	30	Дощ-грязюка
6	Годинник-стрілка	31	Місто-вулиця
7	Цукор-солодкий	32	Колесо-кругле
8	Вікно-літера	33	Камін-натовп
9	Гучний-тихий	34	Любов-ненависть
10	Порох-вибух	35	Сонце-світло
11	Око-зіниця	36	Потяг-вагони
12	Трава-зелена	37	Конвалія-біла
13	Ягода-свічка	38	Дим-правило
14	Нагорода-покарання	39	Високий-низький
15	Мороз-холодно	40	Робота-втома
16	Книжка-сторінка	41	Університет-аудиторія
17	Бритва-гостра	42	Пух-легкий
18	Зошит-вітрило	43	Цигарка-абажур
19	Світлий-темний	44	Хоробрість-боягузтво
20	Літо-тепло	45	Учіння-знання
21	Дім-дах	46	Рука-долоня
22	Сніг-білий	47	Шлях-довгий
23	Паркан-лампа	48	Електровоз-стовп
24	Спокій-рух	49	Холодний-гарячий
25	Отрута-смерть	50	Рана-біль

Размещено на Allbest.ru

...