Етапи життєвого циклу людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМ. Т. ШЕВЧЕНКА

КАФЕДРА СУСПІЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

ЗАВДАННЯ

ЕТАПИ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ЛЮДИНИ

Студентки

11-СП групи

Василець Тетяни

Керівник:

Лизун Ірина Федорівна

Кременець

2013

План

Вступ

1. Визначення поняття «людина» та її сутності

2. Етапи життєвого циклу людини та їх характеристика

3. Криза дитинства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність моєї роботи полягає в тому, що питання, яке я підіймаю безпосередньо стосується життя людини. Зокрема і питання - хто ж така «людина»? Для чого вона живе на Землі та якою є її основна функція? І взагалі ,як влаштоване життя людини?.

Найцінніше, що є у людини, це -- її життя. Воно дасться їй тільки раз, і кожному -- своє. Довге чи коротке, воно все одно триває лише від народження до смерті людини. І його не можна прожити двічі.

Життя людини становить собою певний замкнений цикл, який починається і повторюється знов і знов з появою і смертю кожної людини. Циклічність життя -- це і його повторюваність, і схожість у різних людей. Циклічність людського життя знаходить свій вияв і в тому, шо в ньому є певні стадії або етапи, насамперед -- вікові.

Мета моєї роботи - розкрити основні питання про людину та її життя; характеризувати основні етапи життєвого циклу людини для того, щоб бути обізнаним у даному напрямі та правильно організовувати своє життя.

1. Визначення поняття «людина» та її сутності

Відомий поет Стародавньої Греції Еврипід говорив, що в світі багато дивних див, та найдивніше з них - людина. Унікальне творіння природи, суспільства і самої себе - ось що таке людина - найдивніше з дивних див - з її неповторністю, з багатоманітними біологічними рисами. З давніх давен філософи прагнуть розкрити суть людини, її світ, зміст, її життя. Ще філософ Сократ заклав основи філософії людини. Загально визнано, що людина - продукт біологічної еволюції.

Суть людини в тому, що людина - істота розумна, людина - істота, яка має самосвідомість, людина - істота моральна і вільна та ін. Поняття людини, насамперед, охоплює загальновидові риси, що відрізняють людину від інших живих істот. Поняття людини в такому визначенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського. Основними ознаками людини є якісні характеристики людини, які виділяють її з тваринного світу, є її біологічна структура, а також загальні прояви соціальної суті: свідомість, мова, здатність до праці і творчості.

В різні епохи поняття «людина» було сформульовано по-іншому:

1)Античність:

- Людина є мікрокосмосом (малим світом,) схожим на макросом всесвітом (Демокріт).

-Людина за своєю природою суспільна та політична істота (Арістотель).

2)Середньовіччя:

- Людина - єдність душі (духовності) та тіла. Тіло - гріховне, душею людину наділив Бог, а духовність є зв'язком людини з Богом, шляхом віри, надії, любові й совісті.

- Людина - це душа, яку вдихнув у неї Бог (Августин Блаженний).

3)Нові часи:

- Людина - істота, наділена розумом, який дозволяє їй пізнати саму себе (Лейбніц, Кант, Гегель).

- Людина це істота, яка виділилася з тваринного світу завдяки праці й здатності створювати знаряддя праці (Карл Маркс).

- Людина - істота, що керується «волею до життя» і невпинним прагненням до реалізації бажань (Фрідріх Ніцше, Шопенгауер)

4)Новітні часи:

- Людина - істота, яка освоює світ відповідно до феноменологічної праці свідомості(Гуссерль).

- Людина істота, яка існує у світі й намагається його зрозуміти через мову і переживання (турботи, страхи, надії на майбутнє) (Гайдеггер).

-Людина істота, межею якої і справжньою природою є мова.

- Людина - істота, яка завжди відрізняє себе від існуючих у суспільстві норм і виступає проти одноманітного.

- Людина істота, у свідомості якої підсвідоме панує над свідомим (Фрейд.)

Велику роль у визначенні поняття «людина» відіграє феномен людини.

Феномен - явище, єдине у своєму роді, взяте в його цілісності, в єдності з його сутністю й дане нам у досвіді, сприйняте органами чуття.

Феномен людини полягає в її унікальності, неповторності, відмінності від усіх інших живих істот.

Зміст феномену людини:

1)особлива тілесна організація - анатомо-фізіологічні характеристики людини, генетичні явища, деякі особливості протікання розумових процесів , тип нервової системи;

2) наявність душі - сукупність психічних характеристик людини;

3)свідомість - здатність суб'єкта відображати навколишню дійсність і самого себе в ідеальних образах, створювати власний внутрішній духовний світ і мову, якою виражається його зміст;

4)суспільний характер існування - людина є соціальною істотою, яка гине без суспільства;

5)діяльність - спосіб існування людини, її здатність задовольняти свої потреби завдяки змінам навколишньої дійсності та самої себе.

Як же виникла людина? Звідки вона бере свій початок? Ці питання надзвичайно складні і суперечливі. Незважаючи на досить розгалужену систему досліджень, проблему походження людини, втім, які виникнення життя на Землі, не можна вважати розв'язаною. Власне кажучи, сьогодні не існує переконливої теорії, що була б підкріплена незаперечними фактами і що могла б пояснити передісторію становлення людства. Міркування з цього приводу можна класифікувати як гіпотези. Найчастіше виокремлюють три гіпотези: релігійну, космічну, еволюційну.

1)Релігійна (теологічна) гіпотеза походження людини базується на біблійних переказах про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, Всесвітній потоп, про те, що заповідав Бог людям, та регламентацію життєдіяльності людини, яка викладена в заповідях. Звернімо увагу на те, що в Біблії сказано: людина створена "з пороху земного", а це можна прочитати й так: вона має земну природу і не занесена на Землю з Космосу.

2)Космічна гіпотеза походження людини базується на припущенні, що життя принесено на Землю з Космосу, у тому числі в його цивілізованих проявах. Під Космосом мають на увазі Всесвіт, котрий знаходиться за межами нашого планетарного середовища. Різновидом космічної гіпотези є припущення про те, що життя на Землю могло бути занесено космічним пилом через атмосферу, який завдяки сприятливим умовам географії та біології Землі перетворився на сучасні форми живого. Ще є припущення про існування позаземних цивілізацій, розвиток яких дозволяє долати космічний простір і час. Вони були на Землі, залишили своїх представників, які згодом перетворились на землян і досягли нинішнього цивілізованого розвитку. Проте всі ці припущення залишаються гіпотезою, бо не мають експериментально-практичного підтвердження.

3)Еволюційна гіпотеза походження життя та людини з'явилась у другій половині XIX ст. Спочатку Чарльз Дарвін (1809-1882) зробив опис біологічної передісторії людини, створивши теорію природного добору. Згідно з цією теорією під дією природних факторів добору, внаслідок потреби адаптації до середовища Homo sapiens виник як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот. Потім Люїс Морган (1818-1881) дослідив процес становлення людського суспільства і людини як суспільної істоти.

2. Етапи життєвого циклу людини та їх характеристика

Потреба в пошуку закономірностей розвитку людини у процесі життя існувало з давніх часів. Сьогодні до нас дійшли Давньокітайська класифікація періодизації життєвого циклу людини, вікова класифікація життя за Піфагоро, за Гіпократом.

У сучасний час життєвий цикл (за Ж. Годфруа) поділяється на чотири великих періоди:

1)пренатальний (внутрішньоутробний);

2)дитинство;

3)підлітковий вік;

4)зрілість.

Така періодизація показує, що вона пов'язана з віком, однак сам вік не визначає періоду розвитку. В цьому є суттєва відмінність процесу розвитку людини від процесу розвитку тварини.

Зміст, темп, повнота психічного розвитку забезпечується організованим взаємовпливом чи спілкування дитини з оточуючими людьми. Тому семирічна дитина, як правило, буває більш розвинутою ніж п'ятирічна, і значно менш розвинута,ніж дитина десяти років.

У свою чергу, кожний з періодів складається з трьох стадій, які мають свої особливості.

1. Пренатальний період (266 днів). Включає стадії:

- зиготи (з моменту оплодотворення до 14 днів);

- стадію ембріону (від 14 днів до 2 місяців)

- від 3 місяців до моменту пологів (розвиток систем і функцій, необхідних для життя у зовнішньому середовищі).

2.Дитинство. Раннє дитинство (до 1 року). Розвиток дитини визначається майже виключно спілкуванням з дорослими людьми, в першу чергу з матір'ю. Він не сприймає себе як окрема істота, і його не сприймають таким оточуючі. Тут ще немає «Я», а є тільки «Ми» (немовля і мама як єдине ціле). В цей час для дитини величезне значення мають любов, прихильність. Якщо потреба в спілкуванні і любові на цьому етапі не задовольняється, він може вирости замкнутим, відстороненим від оточуючих.

Пізніше дитинство (від 1 року до 5 років). У дитини формується самостійність і впевненість у собі. Становлення цих важливих для особистості якостей знову в значній мірі залежить від характеру спілкування з дорослими. Дитина дивиться на себе як на самостійного, окремого, але ще залежного від батьків людину. Трирічний малюк - вже особистість, але ще не настільки доросла, щоб обійтися без допомоги інших, більш зрілих особистостей.

Дитина активно вивчає навколишній світ, наслідує дорослим. Він стає всюдисущим «чомучкою», маленьким дослідником з живою уявою.

Середнє дитинство (від 5 до 11 років). Формуються почуття обов'язку, поняття моральності і прагнення до досягнень. Розвиваються навички спілкування. Дитина вчиться ставити перед собою і вирішувати реальні завдання, у нього з'являється прагнення отримувати похвалу, позитивну оцінку своїх вчинків.

3.Підлітковий вік.

Пубертатний вік 12-15 років Від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання.

У підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії).

Ювенальний вік -16-17 років характеризується пристосуванням підлітків до сім'ї, до школи, до однолітків. Від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік. Цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу.

Юність - 18-20 років - перехід до зрілого віку. Цієї стадії притаманне почуття психологічної незалежності і соціальної безвідповідальності. Цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення).

4. Зрілість. Основне новоутворення цього періоду - досягнення особистої зрілості. Характеризуючи зрілу людину, психологи виділяють такі його характеристики: широкі межі «Я», здатність до теплих соціальних стосунків, наявність самосприйняття, реалістичне сприйняття досвіду, почуття гумору, наявність визначеної життєвої філософії.

Стадія ранньої зрілості від 21 до 45 років - період молодості, або першої дорослості. У цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей. Саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра за звичаєм складається із загострення проблем наслідків професійного визначення. Завдання особистого розвитку - організація і устрій життя в новій сім'ї. В цьому завданні декілька планів - фізіологічний, соціальний, психологічний. Не менш важливе завдання розвитку - опанування батьківської роллю. Для Матері важливо знайти своє «Я» не тільки у просторі сім' ї , а й у просторі суспільства. Для Батька - побудувати «модель правильного життя» для своєї родини, яка складається із раціональної оцінки можливостей і втілення їх у життя.

Стадія другої зрілості - 45-60 років. Для жінки основним стає завдання контролю і самоконтролю, щоби пристосуватися до нової ситуації. Діти підросли, в них з'явилися нові інтереси, нове оточення. Жінка повинна знайти новий смисл життя. У чоловіків завдання більш полягають в інтелектуальній сфері. Людина в цей час нагадує подорожнього, який давно йде по нескінченній дорозі і готового поділитися з кожним, хто зустрінеться на його шляху, своїм досвідом і знаннями.

Пізня зрілість (понад 60 років). Це період роздумів про минуле. Життя приймається такий, яка вона є. З'являються здатність примиритися з неминучістю смерті і розуміння того, що вона не страшна. Якщо рання зрілість - квітка, то цей етап - плід, що впав на землю і віддає їй своє насіння.

3. Криза дитинства

Багато батьків, напевно, пам'ятають, як їхні діти, досягнувши певного віку, раптом ставали невпізнаними. Була дитина як дитина, а тепер все наперекір, усе ніби на зло дорослим. Він стає нервовою, вередливою, починає вимагати чогось неможливого, і ніякі аргументи, заклики до здорового глузду не можуть змінити його лінію поведінки. Часом така ситуація болісно переживається всіма членами сім'ї. Це справжнісінька криза, неминучий в будь-якому розвитку, яке зазвичай не зводиться до накопичення повільних, непомітних змін, а ще включає в себе часи різких змін, стрибкоподібних переломів.

Чому ж ми надаємо таке велике значення цьому явищу? Чи не згущуємо фарби, штучно створюючи собі додаткові проблеми? Згадайте, що ми говорили про етапи життєвого шляху людини. Кожен етап відрізняється своєрідним поєднанням психологічних якостей, які на цей момент є головними, а наступ кризи - ознака того, що прийшла пора зміни цього головного. Криза - явище необхідне. Якщо ні його проявів, значить, на попередніх етапах не освоєні якісь важливі форми діяльності, не розвинені в повній мірі потрібні психологічні якості. Не було б криз - не було б самого процесу розвитку. людина дитинство феномен гіпотеза

Кризи неминучі, однак не слід думати, що вони неодмінно повинні супроводжуватися постійним негативізмом. Слід мати на увазі, що терміни їх появи, тривалість і глибина залежать не тільки від індивідуальних особливостей дитини, але і від поведінки дорослих. Спробуйте змінити свій стиль спілкування, надайте маленької особистості більше самостійності, і все поступово нормалізується. У такому разі криза піде тільки на користь зростаючої людині, не залишаючи в його поведінці хворобливих рубців.

Психологи виділяють чотири критичні точки в дитячому розвитку:

1 рік, 3 роки, 6-7 і 13-16 років. Які ж їх основні особливості?

Криза першого року життя. Його зміст пов'язано з трьома моментами:

- початком ходьби, яка для дитини стає основною формою пересування в просторі;

- становленням мови - цей процес відбувається поступово і триває приблизно три місяці;

- з першими актами протесту і опозиції дитина починає протиставляти себе іншим, оскільки саме в цьому віці в нього відбувається виділення власного «Я» в навколишньому світі.

Криза третього року життя. Перше, з чим доводиться стикатися батькам, - це негативізм, коли дитина відмовляється робити що-небудь тільки тому, що це виходить від дорослих. Ще одна з основних рис цього віку - упертість. Малюк наполягає на чому-небудь не тому, що йому цього дуже хочеться, а тому, що він цього зажадав. І нарешті, яскраво проявляється прагнення до самостійності. Дитина хоче все робити сама. До настання кризи вона була лагідною і слухняною, дозволяла водити себе за ручку і раптом перетворилася на норовливу, деспотичну істоту, яка усім незадоволена. Весь цей критичний вік назвали «віком норовливих».

Криза шести-семи років. Дитина вже не дошкільник, але ще не школяр. Раптом зникають наївність і безпосередність. Він починає манернічати, вередувати, ходити не так, як ходив раніше. У поведінці з'являється щось навмисне, безглузде і штучне. Дитина починає розуміти, що означає «я радію», «я засмучений», «я сердитий», «я добрий». Його переживання набувають сенсу, відбувається внутрішня боротьба з протиріччями в цих переживаннях (хочу - але боюся, хочу і те й інше, треба - але не хочу ...). Триває активне осмислення навколишнього світу і визначається місце «Я» у цьому світі.

Криза підліткового віку. Приблизно з 13 років, а за останніми даними, з 9 - 11 років починаються нові зрушення в розвитку дитини. Відбуваються глибокі зміни у фізіології, інтелекті і здібностях, як відносин з дорослими та однолітками. Це перехід від дитинства до дорослості, найважчий і складний з усіх криз. Головне його зміст - самопізнання, самовираження і самоствердження. Саме в цей час "у підлітка посилюється прагнення бути дорослим, але батьки продовжують все ще бачити в ньому дитину, що дуже часто призводять до сімейних конфліктів. Підліток стверджує себе в новій ролі, агресивно реагуючи на оточуючих і опіку з їхнього боку. Загальна картина цього сплеску в розвитку така, що даний вік по праву називають «важким».

Отже, кризи необхідні і неминучі. Через них проходить кожен з нас, ось тільки терміни їх появи, тривалість і глибина у всіх різні. У тому й полягає суть процесу розвитку, що шлях від одного вікового етапу до іншого лежить через кризу. І криза - поштовх у розвитку нових якостей на кожному з етапів.

Висновок

Життя людини становить собою певний замкнений цикл, який починається і повторюється знов і знов з появою і смертю кожної людини. Циклічність життя -- це і його повторюваність, і схожість у різних людей. Циклічність людського життя знаходить свій вияв і в тому, шо в ньому є певні стадії або етапи, насамперед -- вікові. Повний цикл жиггя включає в себе такі з них, як дитинство, отроцтво, юність, зрілість і старість. Кожен із цих етапів має свої особливості.

«Усі ми родом із дитинства»,-- писав Екзюпері. Дитинство-- початок життя, приблизно перші його десять років, де все відбувається і робиться вперше: перша усмішка, перший крок, перші іграшки, перші книжки, перші радощі та прикрощі. Перші і, можливо, саме тому найяскравіші та пам'ятні. Багато дитячих вражень зберігаються у пам'яті на все життя.

Підлітковий вік - час, коли дитинство скінчилось, але людина ще не стала цілком дорослою. Тому вона прагне до активного самоствердження і головну увагу, як правило, зосереджує на самій собі. Підвищена зацікавленість собою -ознака активного самопізнання. Часто саме у цьому віці перед людиною особливо гостро постає питання: ким бути або якою бути.

Пору юності порівнюють також із часом цвітіння. Це той час життя, коли бридкі каченята перетворюються на прекрасних лебедів. Коли кохання, як дотик чарівної палички, пробуджує серця, сповнює думки людини прекрасними мріями, робить її добрішою, чистішою, спонукає до здійснення подвигів і відкриттів.

Зрілість. Самовизначившись у соціальному, професійному, політичному і моральному планах, доросла людина тим самим ніби замикає перед собою інші можливі шляхи своєї самореалізації. Тому, з точки зору можливостей, які відкриваються перед людиною, зрілість може видатися біднішою від юності чи дитинства. Але перевага зрілості у тому, що в ній можливості людини стають дійсністю: людина вже, як правило, має улюблену скраду, сім'ю, певне становище у колективі та суспільстві, багато чого навколо неї створене її власною працею, вона може сама приймати будь-які рішення тощо.

Отже, на кожному життєвому етапі людина реалізує себе по-іншому. Починаючи з дитинства і закінчуючи зрілістю людина пізнає все багатство свого життя, відкриває для себе світ кожного нового дня. У кожному життєвому циклі людина має свої цінності, які з роками змінюються. Пройти повністю свій «життєвий цикл», здійснити все задумане в юності, передати естафету життя іншим, втомитися від постійного «повторення пройденого» і спокійно залишити гучний бенкет життя, знаючи при цьому, що ти прожив його недаремно,-- мабуть, у цьому теж є чималий сенс. І, можливо, не так уже й важливо, скільки триватиме твоє життя, головне питання все-таки у тому, яким чином прожити його як слід.

Список використаної літератури

1. Алексеев В.П. Становление человечества.-М., 1984.-Ч.2.

2. Асєєв В. Г. Мотивація поведінки й формування особистості. М., "Думка", 1976. - 158 з.

3. Галкін С.А. Виховання. Особистість. Суспільство. - Дубно: Фенікс, 2006. - 112 з.

4. Єрмакова,проф.В.А.Лабунской. - М.,Эксмо, 2007.

5. Козлова І.Н. Особистість як система конструктів // Системні дослідження: Щорічник. - М., 1976. -С.128-146.

6. Ливехуд Б. Кризи життя - шанси життя: розвиток особистості між дитинством і старістю. - Калуга, 1994. - 245 з.

7. Петровський А.В. Проблеми розвитку особистості з позицій соціальної психології // Питання психології. - 1984. - №4. - 15-30 з.

8. РайгородскийД.Я. Психологія особистості.Т.1. Хрестоматія. - Самара, Вид. будинок “>БАХРАХ-М”, 2006.

9. Франкл У. Людина перетворюється на пошуках сенсу: [Збірник]: Пер. з анг. і ньому. /общ. ред. Л.Гозмана,Д.А. Леонтьєва. - М.: Прогрес, 1990. - 366 з.

Размещено на Allbest.ru