Фактори, що впливають на розвиток особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фактори що впливають на розвиток особистості

Зміст

Вступ

1. Фактори що впливають на розвиток особистості

2. Виховання як метод формування особистості

3. Вплив виховної діяльності на особистість

4. Висновок

5. Список використаних джерел

Вступ

Становлення особистості -- складний і динамічний процес. Значне місце в ньому відведено процесу розвитку. Щоб розібратися в його сутності, насамперед відповімо на запитання: що таке розвиток? У науковій літературі немає однозначної відповіді на це запитання. Поняття "розвиток" трактується неоднозначно.

Так, німецький педагог К. Бюлер вважає, що розвиток -- це ніщо інше, як природні задатки, які виявляються в процесі життя людини і визначають можливості й особливості особистості. Він підкреслює, що, говорячи про розвиток, мають на увазі природні задатки і напрямок їхнього прояву.

Швейцарський педагог Ж. Піаже стверджує, що розвиток передбачає рух від початкової до кінцевої точки у вигляді кількісних змін особливостей первинного мислення і заданого результату, підсумку.

Об'єднує всі наведені вище визначення те, що розвиток в них розглядається як процес кількісних змін властивостей, наданих людині природою.

Вступ до школи є дуже важливим переломним моментом в житті дитини. В її фізичному, психічному та освітньому розвитку починають відбуватися зміни, вона входить до нового соціального кола і починає з ним взаємодіяти, що в свою чергу призводить до зміни її індивідуальності. Розвивається мовлення, мислення, уява, розширюється кругозір та коло інтересів.

Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах життєвих ситуацій.

Наділена від народження відповідними біологічними якостями, тобто нормальним людським організмом, включаючи мозок, здатний до подальшого розвитку, людина стає особистістю в міру засвоєння соціального досвіду у всіх його проявах: способів і засобів виробництва, духовної культури, прийомів чуттєвого пізнання і абстрактного мислення, тобто в процесі соціалізації, який триває протягом усього життя.

Процес формування особистості починається з дня народження і є тривалим, складним, суперечливим, продовжуючись протягом всього життя людини. Особистість формується у процесі взаємодії людини з іншими людьми, навчання, виховання та самовиховання. Особистість не народжується, вона формується в процесі індивідуального розвитку і може бути як «зрілою», так і «незрілою». Рівень зрілості визначається під час конкретних випробувань, тобто на основі поведінки у певних ситуаціях. Залежно від умов життя, методів виховання в людини, як правило, виникають і формуються ті або інші соціально значущі якості, що характеризують її як представника того або іншого суспільства або спільноти.

1. Фактори що впливають на розвиток особистості

Емоційно-вольова сфера. Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи та невдачі в учінні, взаємини в колективі, читання книг, перегляд фільмів, мультфільмів, участь в іграх, конкурсах).

Загалом для молодших школярів характерий бадьорий, життєрадісний настрій. А форми емоційної неврівноваженості (грубість, запальність, забіякуватість)трапляються як розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.

Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формування малих груп у класі та стихійних компаній. Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності. Для першокласників характерне переоцінювання власних моральних якостей та недооцінювання їх у своїх однолітків. З віком діти стають більш самокритичними.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов'язкових завдань, довільного реагування поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя та батьків. Відкриваються можливості розвитку дитини як суб'єкта вольової поведінки, здатного довільного регулювати власні психічні процеси та поведінку. У дітей формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість.

Характерологічні особливості. Характер в цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

Спрямованість особистості молодших школярів виражається у їхніх потребах і мотивах. Як і в дошкільнят, у них сильна потреба в:

· а) ігровій діяльності, проте змінюється зміст гри;

· б) в рухах (він не може довго сидіти на уроці непорушно, тому потрібно надати можливість дитині більше рухатись);

· с) у зовнішніх враженнях, через що першокласника приваблює зовнішній бік предметів, явищ, подій.

Поряд з тим, із вступом у школу з'являються нові потреби: точно виконувати вимоги вчителя, успішно оволодіти новими знаннями, навичками, вміннями, у школу приходити з виконаними завданнями; потреба в хорошій оцінці, у схваленні його вчинків вчителем та батьками, потреба виконувати громадське доручення.

Серед біологічних факторів найважливішим є спадковість. Завдяки спадковості, людина зберігається як природна істота. Адже ще в зародку майбутня людина вже закодована, запрограмована у генах. Тому саме спадковість визначає на 50% реальну особистість, а решта припадає на навчання і освіту. Педагогіка постійно вивчає роль спадковості у формуванні особистості, але особливих успіхів у цьому досягли вчені Америки, Японії і Німеччини.

До спадкових властивостей належать особливості нервової системи, що обумовлюють характер.

Наприклад, Чезаре Ломброзо вважав, що існують люди зі схильністю до насильства через певні біологічні відхилення. Так, вивчаючи психологічний статус і особливості обміну речовин в організмі малолітніх злочинців, учені встановили, що в основі злочинів підлітків лежать причини не лише соціальні, а й генетично зумовлені особливостями обміну речовин. Поряд з виявленими психічними показниками ( підозріливість, злопам'ятність, схильність до демонстрації сили, не контрольованість емоцій) встановлено, що в усіх цих дітей глибоко порушений вуглеводний і ліпідний обмін, знижений вміст деяких гормонів. Зміна обміну речовин і організація відповідної психологічної корекції полегшують таким дітям перехід критичного періоду (вік від 10-13 років). Особливе значення має тактика поведінки батьків і викладачів загальноосвітніх шкіл.

Особистість - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально-неповторного. Особистість є суб'єктом пізнання і активного перетворення світу. Для сучасного розуміння особистості характерним є конкретно-діалектичний підхід, врахування визначальної ролі суспільно-трудової діяльності в її формуванні, визнання сутності людини як сукупності суспільних відносин. Особистість є oб'єктом вивчення багатьох наук.

2. Виховання як метод формування особистості

особистість виховання навчання розвиток

Вплив спадковості і середовища коригується вихованням. Виховання - головна сила, здатна дати суспільству повноцінну особистість. Ефективність виховного впливу полягає у цілеспрямованості, систематичності, кваліфікованому керівництві. Слабкість виховання в тому, що воно ґрунтується на свідомості людини і вимагає її участі, в той час як спадковість та оточення діють несвідомо і підсвідомо. Цим визначається роль, місце, можливості виховання у формуванні особи. Роль виховання оцінюється по-різному, причому діапазон цих оцінок надто широкий - від ствердження його повного безсилля і недоречності (при несприятливій спадковості та поганому впливові середовища) до визнання його єдиним засобом зміни людської природи. Істина, зазвичай, знаходиться між крайнощами. Лозунг “ виховання може все ”, з яким неодноразово виступала педагогіка, себе не виправдав. Вихованням можна досягти багато, але повністю змінити людину не можна. У долі людей виховання вносить різний вклад - від незначного до максимальних можливостей.

Виховання підпорядковує розвиток людини накресленій меті. Цілеспрямований і систематичний вплив вихователів приводить до утворення нових, заздалегідь запроектованих умовно-рефлекторних зв'язків, які ніякими іншими шляхами не можуть бути створені. Виховання - це заповнення прогалин у програмі людського розвитку. Одним із важливих завдань правильно організованого виховання є виявлення нахилів і здібностей, розвиток у відповідності до індивідуальних особливостей людини, її здібностей і можливостей.

Впливаючи на розвиток людини, виховання само залежить від розвитку, воно постійно ґрунтується на досягнутий рівень розвитку. У цьому і є складна діалектика взаємовідносин розвитку і виховання як мети і засобів. Ефективність виховання визначається рівнем готовності людини до сприйняття виховного впливу, обумовленого впливом спадковості і середовища. Люди піддаються вихованню не однаково, цей діапазон широкий - від повного неприйняття до абсолютного підкорення волі вихователя.

Сила виховного впливу залежить від умов і обставин. Педагог і психолог Л.С.Виготський (1896-1934) обґрунтував закономірність, згідно з якою мета і методи виховання повинні відповідати не лише рівню розвитку, вже досягнутому дитиною, але й “зоні його найближчого розвитку”. Він виділяє два рівні розумового розвитку:

1) рівень актуального розвитку;

2) зона найближчого розвитку.

На першому рівні дитина виконує завдання самостійно. На другому рівні вона не може з ними впоратись, а тому вирішує проблему з допомогою дорослих. Лише те виховання визнається хорошим, яке іде попереду розвитку. Завдання вихователя в тому, щоб створити “зону найближчого розвитку”, яка б потім перейшла б у “зону актуального розвитку”. Формує особистість виховання, яке веде за собою розвиток, що зорієнтований на процеси, які ще не визріли, але знаходяться в стадії встановлення.

3. Вплив виховної діяльності на особистість

Вплив на розвиток спадковості, оточення і виховання доповнюється ще одним надзвичайно важливим чинником - діяльністю особистості. Під цим розуміється багатоманітність занять людини, все те, що вона робить. З глибини віків дійшли до нас мудрі спостереження: скажіть мені, що і як робить ваша дитина, і я скажу вам, якою вона виросте; жоден ледар ще нічого не досяг; скільки поту - стільки успіху; людина є ковалем свого щастя; хто рано підводиться, за тим діло водиться; хто рано встає, тому Бог дає. Отже, існує прямий зв'язок між результатами розвитку та інтенсивністю діяльності. Це ще одна закономірність розвитку, яку можна сформулювати так: чим більше працює людина у певній галузі, тим вищий тут рівень її розвитку. Проте межі дії цієї закономірності не безмежні, а визначаються “стримуючими факторами” - здібностями, віком, інтен6сивністю та організацією самої діяльності.

У процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості, формується його ставлення до навколишнього світу. Щоб діяльність привела до формування запроектованого образу особистості, її потрібно організувати і розумно спрямувати. У цьому найбільша складність практичного виховання. На жаль, у багатьох випадках воно не може задовольнити можливості для розвитку; вихованці часто позбавлені найнеобхіднішого - активної участі в громадській, трудовій, пізнавальній діяльності, приречені на її пасивне споглядання і затвердження готових істин.

Основні види діяльності дітей і підлітків - гра, навчання, праця. За спрямованістю виділяється пізнавальна, громадська, спортивна, художня, технічна, реміснича, гедонічна (спрямована на одержання задоволення) діяльність. Особливий вид діяльності - спілкування.

Діяльність може бути активною і пасивною. Навіть мала дитина проявляє себе як активна істота. Вона вимагає від дорослих, однолітків, висловлює своє ставлення до людей, предметів. Під впливом середовища та виховання активність може як підвищуватись, так і понижуватись. Можна навести багато прикладів, коли людина зайнята, багато працює, але без бажання, без настрою. Тому така діяльність не дає хороших результатів. Лише активна, емоційно забарвлена діяльність, в яку людина вкладає душу, повністю реалізовує свої можливості, виражає себе особистістю забезпечує достатній розвиток. Така діяльність приносить задоволення, стає джерелом енергії, натхнення. Ось чому дуже важлива не так діяльність сама по собі, скільки активність особистості, що проявляється в ній.

Висновок

Рушійна сила розвитку - боротьба протиріч, які уподібнюються до того "вічного двигуна", який дає невичерпну енергію до постійних перетворень та оновлень, вона проявляється в біологічних та соціальних закономірностях розвитку.

Але не слід механічно поєднувати соціальні впливи на генетичну своєрідність людини. Це діалектичний процес, який відбувається з урахуванням досвіду всього людства, що, в свою чергу, робить кожну людину мікрокосмосом. Саме в процесі активної взаємодії з середовищем розкриваються і потенційні можливості індивіда. Безумовно, формування особистості значною мірою залежить від самої людини, її копіткої праці над собою, тобто самовиховання і самовдосконалення, яке триває практично все свідоме життя.

Список використаних джерел

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О. В. Скрипченко., Л. В. Волинська, З. В. Огороднійчук та ін. К.: Просвіта, 2001.

2. http://readbookz.com/books/172.html.

3. http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/magistr/classes_stud.

4. http://osvita.ua/vnz/reports/psychology/28964/.

Размещено на Allbest.ru