Будова і функції механізму творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будова і функції механізму творчості



1. Поняття механізму

Механізм - сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи, генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації або виконання роботи.

Механізм творчості - орган людини. Людини, а не її тіла. Але, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган творчості - морфологічний:- він не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом;- він не пов'язаний з роботою конкретних органів чуттів та інших систем тіла;- створюється протягом життя і є прямим продуктом діяльності людини.

Він функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому природою - ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу можливостей механізму творчості.

Чим відрізняється цей орган людини - механізм творчості - від інших анатомічних утворень у тілі?

Внутрішні, анатомічні органи мають зовсім інші функції. Ви їх добре знаєте, вони:

1) підтримують гомеостаз - сталість внутрішнього середовища тіла;

2) забезпечують життєдіяльність;

3) є опорою продуктивної роботи механізму творчості.

Різниця очевидна. Але і спільність - безперечна, бо механізм творчості і органи життєзабезпечення мають подвійну - природну і ноо-сферну - сутність.

Механізм творчості, виконуючи суто людські функції, виходить далеко за межі тіла і його найближчого місця перебування. А саме:

1) дає людині змогу жити в ноосфері і користуватися її здобутками;

2) забезпечує зв'язок з логосом;

3) є провідною умовою життя - інструментом творчості.

Здобутками ноосфери більшою або меншою мірою користуються всі. А от щоб керувати - спрямовувати свою діяльність, треба вже механізм творчості залучити до дії.

Як і будь-яка цілісність, механізм має: а) будову, яка розвивається; б) функції, які майже не мають меж для удосконалення і спрямовані на досягнення ефекту; в) продукти своєї роботи, які мають споживчі вартості, самодостатність і духовність.

Механізму творчості властива здатність користуватися і перетворювати енергію з однієї форми на іншу, що є важливим для розуміння процесів творчості людини.

Якщо механізм творчості людини в дійовому стані, то людина здатна сприймати і відтворювати відображене, перетворювати його на власні здобутки, опанувати його і користуватися як інструментом дій. Людина в цьому стані здатна не лише на фізичну або рутинну роботу, а й на творчу: людина набуває здатностей - мудреця, генія або таланта.

Ми не будемо зупинятися на питаннях: звідки з'явилися схильності до творчості, як відбувся дивовижний процес виокремлення людини із тваринного світу. Що це за набуток, завдяки якому вона оволодіває законами природи, розвиває техніку і технологію, творить і розширює сферу розуму землі - ноосферу.

Отже, існує три зони потужності механізму творчості:

1) гармонійний механізм працює творчо і людина (мудрець, геній, талант) здатна до творчої роботи;

2) дисгармонійний - механізм творчості втратив здатність, властиву від природи - і людина (дилетант і ерудит) спрямовує свої сили на збереження свого комфорту і здобутків ноосфери;

3) порушена пропорція здатностей - складових механізму творчості, що спричинює в ньому вторинні зміни, а людина стає виконавцем, здатним до механічної роботи або на руйнування оточуючого середовища - вона стає «аварійною», бо перебуває на межі норми і патології душі.

2. Продукти творчості

Творчість - процес народження нового, що об'єктивно здійснюється в природі або в людині; у природі - зародження, зростання, визрівання; у людській роботі - створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій.

Отже, зародження, зростання і визрівання нових думок, почуттів або образів цих регуляторів на відміну від конструювання, яке комбінує старе і відоме, - це новий принцип дій творчої людини.

І тому творчий процес має результатом продукт оригінальний, об 'єктивно цінний і самодостатній.

Продуктами творчості бувають; відкриття, винаходи, нові художні образи неабиякої сили, художні твори. Суть у них одна. Різняться вони лише засобами проникнення у природу.

Відкриття-процес і результат виявлення того, що існує в природі, суспільстві або людині. Відкриття бувають: для себе - не знав і узнав; для близьких - це відкрив він; і відкриття для людства. Відкриття - рідкісна удача. Про кожне з них відразу дізнається увесь світ. Але можна його зробити і не помітити. Отож, аби творці могли розпізнати, що саме є відкриття, наведемо кілька прикладів:

а) у відомій речовині, предметі, процесі, явищі тощо відкриваються невідомі властивості;

б) за відомими властивостями відкриваються невідомі предмети;

в) відкривається нова речовина з невідомими властивостями тощо.

Винахід - створення нових предметів, техніки та технології (для себе, оточуючих і для людства) із природних речовин.

Якщо відкриття є продуктом реалізації творчого начала в людині, є проривом природної необхідності, розумної доцільності її діяльності і виходом за межі відомого, то винахід - результат ії прагматичних дій.

Мета прагматичних дій - розв'язати задачу, яка поставлена життєвою ситуацією або в процесі діяльності.

Художній твір - створення образів, які допомагають пізнати душу іншої людини і таким чином вдосконалювати свою, пережити тисячі чужих життів, щоб визначити свій життєвих шлях; а цей шлях можна пройти за посередництвом засвоєння здобутків ноосфери.

Людина має самотужки здолати декілька незалежних етапів розвитку і навчитися робити відкриття, винаходи і створювати художні образи: а) для себе, відкриваючи світ; б) для найближчого оточення, дивуючи його своїми діями, а вони оцінюють «Молодець!»; в) для всього людства, і вершина цих досягнень - Нобелівська премія.

3. Властивості гармонії

Зазвичай, коли йдеться про відкриття, винаходи або художні образи великої сили, то маємо на увазі, що вони - речі гармонійні і являють собою щось правильне за формою, відповідне меті, урівноважене з довкіллям. І, що найголовніше, - гармонійні предмети найбільшою мірою відповідають своєму призначенню - меті діяльності людини.

А який, наприклад, куб? Або куля? Або піраміда? Гармонійні? Ні! Вони лише правильні фігури. (Ми спеціально почали з найпростішої цілісності - геометричної форми.)

Але що вам до цих правильних геометричних форм? Так, байдуже. Ви їх бачите, навіть торкаєтесь пальцями: куб, куля, піраміда, але енергії від них ви не отримуєте. Ви її навіть витратите, якщо тривалий час їх споглядати: адже нудьга - найзажерливіший енергетичний вампір.

Ми не випадково звернули вашу увагу на поняття «гармонія».

Не випадково гармонія і механізм творчості - провідні поняття розділу.

Гармонія - властивість створених людиною і природою речей, процесів, явищ тощо. Це властивість цілісностей, а не будь-яких матеріальних або духовних утворень. Атом, молекула, людина, машина, родина, суспільство, купа піску, ліс - усе це цілісності. Разом з тим не про кожну з них можна сказати, що вона пройнята гармонією.

Поняття «гармонія» відображає цілісність з точки зору: а) міцності скріплення її елементів; б) узгодженості їх між собою; в) рівноваги і єдності протилежностей у цілісності тощо.

Поняття гармонії передбачає і г) наявності усвідомленої або неусвідомленої мети будь-якої цілісності; д) її практичності, тобто призначення для досягнення доцільної мети природи або людини.

Протилежне гармонії - дисгармонія, колізія, неспільномірність предметів і явищ, які гальмують або руйнують процес досягнення результату, спотворюють дії та діяльність. Призводять до втрати здоров'я душі і тіла людини.

Отже, дисгармонія (колізія, неспільномірність, неузгодженість тощо) - це і стан людини, коли цієї найціннішої властивості - гармонії - у неї вже бракує, вона існує із зруйнованою душею або дезорганізацією механізму творчості, яка тільки-но почалась.

Вплив дисгармонійних речей і явищ нагадує враження, яке викликає зустріч з хаосом. Якщо хочете, навіть з мальовничим хаосом, а як відомо, предмет у такому стані не може продуктивно функціонувати.

Предмети гармонійні при сприйманні переживаються як піднесене, прекрасне, краса, а дисгармонія - як низьке, потворне, бридке тощо. Гармонія предметів і явищ викликає в людини позитивні почуття - і наповнює нас своєю енергією; дисгармонія - «випалює» енергію нашої душі і створює стан страждання.

Якщо гармонія в людині є, якщо вона ЇЇ досягла, то це гармонія не тільки тіла, його рухів, дій, а й гармонія душі - умова гармонії з навколишнім світом. Бо від гармонійних предметів людина може отримувати необмежену кількість енергії.

Невже у гармонійних предметів є спеціальний ключик-мірка, яка відкриває таємний хід до джерел їхньої інформації та енергії? Справді, ключик-мірка існує: у кожної гармонії своя, хоча, можливо, вона одна на всіх, однак люди пізнають лише її частину, та й то не всі.

Почнемо з того, що з куба і кулі людина теж ніякої енергії чи інформації недостане. Тому що втілена в них енергія мізерна. (Вони несуть інформацію: це геометрична фігура.) Отже, гармонія предмета або явища міститься не тільки в його формі і просторових абрисах, а й у змісті, в їх енергетичному наповненні.

Але навіть і з формою, і з простором предметів не так все просто, як здається, тому що правильність - це зовсім не обов'язково гармонія.

У гармонійних за будовою предметах їх форма виконує особливу роль. Вона акумулює: І) інформацію, 2) енергію, 3) утримує цілісність, визначаючи межі предмета або явища.

Визначити гармонійний предмет дуже просто: гармонія світу речей побудована за законом «золотого перерізу» - модулем 0, 618. Модуль коефіцієнт, або величина, що позначає міру відношення меншої частини цілісності до більшої.

За цією пропорцією можна побудувати паралелепіпед (довга грань 0, 618, коротка 0, 382), але не куб. Отож, і куб, і куля зовсім не гармонійні; вони Правильні і тільки. Ми назвали їх гармонійними, застосувавши дидактичний прийом: рух від стереотипу - образу палі 'яті - до думки, від неправдивого до істинного. Сподіваємось, ви вже вибачили авторам цей маленький трюк.

Правда, напрошується розгадка технології споживання енергії від гармонійних за будовою предметів або явищ?

Кожна людина має свою власну мірку (поки що ми не говоримо, яка вона: гармонійна чи деструктивна), вимірює нею, прикладаючи її до предметів і явищ довкілля. Коли мірка людини і мірка предмета збігаються, виникає потяг, ваблення і предмет людину захоплює у свою владу… І знову-таки - незалежно від того, яка ця мірка - гармонійна чи дисгармонійна.

Люди-творці (мудреці, генії, таланти) несуть у собі мірку «золотого перерізу» і прикладають її до всього навколо, і якщо вони - мірка людини і мірка предмета - не збігаються, у них виникає почуття дискомфорту, незручності, скрути. Тому вони, щоб звільнитися від негативних станів, намагаються всіма силами дисгармонію перетворити на гармонійні предмети: роблять відкриття, винаходи і створюють художні образи.

У взаєминах з предметами і явищами треба враховувати не тільки інформаційну функцію гармонії, а ще й енергетичну! Саме через енергетичну функцію людина шукає гармонію, щоб збільшити свій енергопотенціал. Тут працює закон, який не має винятків: з більшої в меншу місткість енергія перетікає, доки їхні рівні не стануть однаковими. Значить, людині потрібна не просто правильність форм, а гармонійність предметів - ті з них, енергію та інформацію яких вона може споживати і використовувати в роботі.

Зрозуміти інформаційно-енергетичну сутність гармонії легко на прикладі модулора. Його творець, великий Корбюзьє, обчислив пропорції людського тіла з дивовижною точністю. Математична досконалість, але його естетична або енергетична цінність для глядача наближається до нуля. Чому? Тому що модулор несе тільки інформацію; енергії він позбавлений.

У чому ж відмінність динамічного, але енергетично порожнього модулора від, скажімо, статичного, але бездонного за кількістю енергії мікеланджеловського Давида, перед яким людина, милуючись, готова стояти годинами?

У Модулора автор вклав тільки інформацію, знання, а в Давида Мікеланджело вклав усю силу душі. Почуття, думки, уява, майстерність психомоторики і майже нескінченний енергопотенціал - увесь механізм творчості його творця або, як прийнято говорити, все його життя.

Смисл, який намагався передати своєю роботою Мікеланджело, вимагав від нього величезної сили думки, почуттів і енергії. І всі вони, завдяки гармонії творця, виявилися зосередженими у фігурі Давида як у вічному акумуляторі енергії і інформації.

Творець вкладає у свою роботу все те, на що він здатний.

Кожна людина може взяти з його творіння лише те, що вона спроможна взяти: енергію, думки, почуття або образи - і забрати з собою. І тепер вам зрозуміло, чому людина, обожнюючи класику, надає перевагу не «найскладнішим», надвеличним творінням (віддаючи їх фахівцям), а тим, що трохи простіші, як кажуть, «людяніші».

Досконала гармонія предметів віддає людині свою енергію і інформацію без втрат. А людина сприймає її, не витрачаючи своєї енергії.

Людина дисгармонійна, стикаючись із досконалою гармонією, вже за хвилину-другу почне захлинатися цією енергією і інформацією - переживає дискомфорт.

І чим менш досконала гармонія, тим людині простіше впоратися з її енергією і інформацією. Вона має можливість керувати цим процесом. А якщо вона ще й зафіксує недоліки творів мистецтва - отримає чудову нагоду самоствердитись!

Досі йшлося тільки про створену людиною гармонію. Не тому, що вона всюди оточує нас (на жаль, це не так); просто рукотворна гармонія найбільш зручний засіб пояснення гармонії як форми природи.

Нагадаємо відому вам класифікацію гармоній.

1. Гармонії, створені природою. (Кристали, квіти, ландшафт, біосфера тощо.)

Гармонія - це властивість предмета, інформація, що позитивно впливає на душу людини незалежно від її волі і свідомості.

2. Гармонії, створені людиною.

Гармонія - це форма предмета, в який вклали інформацію і енергію, після чого він став інструментом, зручним у роботі.

Гармонія - акумулятор енергії та інформації, спосіб її збереження без втрат.

3. Гармонія людини (гармонія механізму творчості).

Саме цій гармонії ми й приділяємо особливу увагу. Людина потенційно може перебувати в таких станах гармонії механізму творчості: а) гармонія, що зароджується; б) гармонія, що розвивається; в) гармонія досконала; г) гармонія, що порушується; д) гармонія втрачена.

Стани механізму творчості визначають типологію людей, яких ще в античності називали: геній, мудрець, талант, дилетант, ерудит іраб-виконавець (раб не за соціальним статусом).

У цих станах механізму творчості немає нічого фатального: вони можуть переходити з одного в інший, утримуватися деякий час або тривалий час, стаціонарно.

творчість гармонія здатність

4. Чутливість - зародок механізму творчості

Новонароджений малюк здатен отримувати, відбирати і нагромаджувати в собі енергію та інформацію і зберігати її в засіках пам'яті. Від чутливості людини до виконання її призначення - стати творцем - тривалий шлях внутрішніх перебудов. Чутливість людини - можливість, задаток, а творчість - процес матеріалізації можливостей психіки, свідомості і діяльності людини.

Але може статися і таке: задаток залишиться чутливістю; людина може відчувати завдання і проблеми, але не буде спроможною їх розв'язувати. Отже, перетворення чутливості на механізм творчості - предмет виховання і навчання.

У чутливості новонародженої людинки механізми творчості існують потенційно, у ній міститься і джерело її буття. Цей початок - чутливість - є сам процесом становлення, рухом.

Що забезпечує розвиток чутливості? Рухи рук, ніг, тулуба малюка. Рухи переважно імпульсивні, реактивні, познотонічні. А їхні наслідки - збільшення енергії та інформації - започатковують форму здібностей - інструментів, які надають можливість дитині робити щось нове: дитина до певного часу не тримала голову, а тепер вміє; не читала текстів, а тепер уже читає і розуміє прочитане; не володіла тілом, а тут уже виконує карколомні сальто…

Звідси випливає схема розвитку механізму творчості: чутливість - творчість.

Що ж спрямовує дитину до максимуму виявів людської сутності?

Правильно! - процес становлення. Становлення - невпинний рух чутливості - відображення. Але рух може стримуватися аж до стану нерухомості, бо в єдності «чутливість - творчість» одна із складових стає неактивною або ж розвиток набуває хибного характеру.

Відображення у формі чутливості перетворюється на збудливість живого. Збудливість стає умовою реагування тканин на зовнішні впливи, і вони реагують специфічно: тканини м'язів - скороченням або розширенням; залози - виділенням секрету; нервові клітини - виникненням і поширенням нервового імпульсу і т. п. На властивостях подразливості грунтується відчуття.

Треба пам'ятати: чутливість людини - зародок механізму творчості.

Чутливість малюка містить у собі величезні таємничі сили, які до певного часу існують у «сплячому стані», дрімають. Це - мислення, почуття, уява, психомоторика та снергопотенціал безсловесної і нерозумної дитини.

Чутливість виявляється і вдосконалюється в діях, бо дитина, діючи, вчиться діями оцінювати, диференціювати, точно і вправно оперувати предметами. Із створенням нових видів чутливості виникають і нові почуття людини.

Що, крім чутливості, включає процес становлення механізму творчості? На що слід звертати увагу, щоб не втратити дивовижної властивості людини - здатності до творчості?

Отже, ідея становлення душі і чутливості полягає в тому, що всі послідовні вікові зміни людини - це невпинне її становлення, що описується формулою: чутливість - здібність - здатність - механізм.

На цих перетвореннях ми і зупинимося.

Людина народжується безпорадною. Безвладною над собою на відміну від дитинчат усіх інших живих істот. Тварини народжуються із наперед заданими і готовими до активності механізмами рухів, споживання і самозахисту. Тваринки відразу після народження здатні власними силами підтримувати свою життєдіяльність.

Людське ж дитятко зовсім нерухоме. Його рабське становище - в абсолютній залежності від навколишнього середовища. Справді, а що воно має у своєму активі? Інстинкти, максимальний рівень базової енергії, задатки до розвитку майже нескінченної кількості здібностей і створення механізму творчості.

Єдина опора і ставка дитини на природний дар - енергопотенціал.

Уявляєте: новонароджене маля - грудочка живої матерії, яке нічого не розуміє, подає голосок лише тоді, коли зголодніє, або коли мокрі пелюшки, або щось болить; судорожно рухає ручками і ніжками і не здатне самостійно навіть на бік повернутися; а через лічені роки буде здатне стати творцем: читатиме як відкриту книжку зображення в електронному мікроскопі, стане спроможним у словах і словосполученнях концентрувати енергію людського духу і духовності, рівну здобуткам генія. А яка складова механізму творчості в цей період найпотужніша?

5. Енергопотенціал - здатність до дії

Поняття «енергія»

Запитайте в будь-кого: без чого неможливе життя людини, і вам впевнено назвуть: а) без повітря, б) без води і в) без їжі. А все інше нібито в затінку - бажане, але необов'язкове.

Очевидне ще не значить дійсне. І як не прикро порушувати тріаду (дихання, питво, їжа), але якби нам треба було відповісти на те саме запитання, то ми б зазначили: без їжі людина може обходитися десятки днів, а без рухів довго не протягне. Уявіть собі! Хоча і вважається, що їжа куди важливіша, насправді це не так.

Саме живий людський рух - головний регулятор нашої енергетики. Позбавити людину рухів - значить, провокувати виникнення в неї феномена хаотичної енергії. Простіше кажучи - приректи її на загибель.

Отже, правильною буде відповідь: життя людини неможливе без:

а) споживання, б) обміну енергією та інформацією, в) живого руху. Живого руху, який: 1) слугує механізмом генерації енергії; 2) породжує нашу уяву, почуття і мислення; 3) є мірою наших можливостей діяти в просторі і часі - здатності до творчості.

Без енергії нам не обійтися: і щоб думати, і щоб діяти, потрібна енергія, її більше, і ми почуваємось і розмірковуємо впевненіше; зовсім мало - думка зривається, і діємо ми неточно, бо уява заводить нас не туди, куди нам треба.

Енергопотенціал - величина нашої здатності до дії (прагматичної, пізнавальної, розумової, моральної, естетичної, тобто творчої).

Але поняття «енергія» і «енергопотенціал» поки що залишаються за межами психології і тим більше - її практики. Ще Арістотель у трактаті «Про душу» ввів його в науковий вжиток. Його точка зору не втратила значення і сьогодні.

Енергія людини вважається вихідним матеріалом для виконання роботи. Такою самою мірою енергія повинна бути присутня на початку процесу діяльності людини. Дія відбувається завдяки енергії, потенціалу, який перебуває не лише в людині, а й поза нею - у природі або ноосфері.

У такому розумінні енергія - необхідна умова розвитку, переходу від можливості дії, уявлення про неї - до дійсності, матеріалізації образів, почуттів і думок. Тому треба розрізняти в людині наявність таких видів енергії: базового, або основного, оперативного енергопотенціалу і енергії довкілля та ноосфери.

Базовий енергопотенціал - задаток для дії, яким людину обдарувала природа.

Новонароджена дитина отримує від природи такий великий енергопотенціал, що перевищити його протягом життя майже неможливо. І цей максимум можна утримувати до глибокої старості.

А «спалити» або розтринькати його можна? Так. Для цього не треба великого розуму: за лічені роки його можна виснажити, коли, як кажуть мудреці, «палити свічку з двох кінців».

Отже, ми можемо взяти енергію новонародженої дитини за максимум. Ви добре розумієте, що в кожної дитини енергопотенціал свій за величиною.

Основна енергія - заряд тіла, який ми отримуємо від народження, у генотипі.

Оперативний енергопотенціал - набута енергія, яку ми можемо витрачати, діючи розумно або практично.

Новонароджений малюк оперативного енергопотенціалу не має. А де його взяти? Він повинен навчитися його самостійно «заробляти». Як? Рухами ручок, ніжок, тулуба - і за допомогою дорослих, які відразу починають робити дитині масаж і займатися з нею фізкультурою.

Рухи дитини, спочатку імпульсивні, а згодом і довільні - включають природні механізми енергозабезпечення, які працюють за формулою: «витрачання - відновлення - нагромадження» енергії.

А процес нагромадження енергії за сприятливих умов життя і доцільного виховання - теоретично нескінченний: ми живемо в енергетичному полі, невіддільні від світової енергії - і тому можемо її заробити в необмеженій кількості.

Новонароджений малюк прагне «заробляти» енергію рухами, а природа йому за це «платить» насолодою - м'язовою насолодою від рухової, психомоторної активності. Те саме стосується не лише малюка, а й дорослих, які можуть таким чином нагромаджувати енергію для потреб нормального життя і творчості.

За словом «заробляти» стоїть наукова і життєва проблема.

У кожній людині існують три механізми обміну енергії:

1) механізм витрачання енергії, який ми можемо довільно регулювати: ми примушуємо людину працювати, підганяємо її або вона сама себе виснажує, борючись, наприклад, за високу оцінку тощо;

2) механізм відновлення енергії працює поза контролем нашої волі - довільно, - і продуктивність його роботи залежить від: а) кількості і швидкості витрачання енергії; б) наявного оперативного снср-гопотенціалу; в) психічного стану: позитивний почуттєвий тон людини - умова швидкості повернення людини до стану «свіжості»;

3) механізм нагромадження енергії так само, як і попередній механізм, може регулюватися лише опосередковано, за посередництвом впливу на інші механізми людини.

Головними факторами нагромадження енергії є: а) час відпочинку, б) вихідна кількість енергії: чим вона більша, тим швидше відновлюється і нагромаджується витрачена енергія і в) якість дозвілля. Але нагромадження енергії починається лише після повного відновлення використаної.

Отже, витрачаючи енергію, ми здатні цією самою роботою ЇЇ придбати і нагромадити в собі у великих кількостях.

Новонароджений малюк, за законом обміну енергії та інформації, прагне не лише відновлювати свій енергетичний стан до попереднього обсягу, а й за законами живого руху і руху думки, почуттів та уяви - нагромаджувати енергію з прибутком.

Щоб правильно жити і діяти, треба точно виконувати закон природи: чим більше людина витрачає енергії на творчість, тим більшу її кількість вона придбає і довше її утримає.

Щоб зрозуміти творчий ресурс - енергію людини, звернемося до міфів про «Шагреневу шкіру», «Фенікса» і поняття катарсису.

Шагренева шкіра. Легенда про шагреневу шкіру прийшла до нас із пітьми віків. Сутність її в такому: щоразу, чогось бажаючи (бажання - це думка, яка породжує дію або вчинок), ми витрачаємо частину себе: отже, чим більше бажань і дій, тим швидше скорочується наше життя. Зворотна логіка: чим розмірніше і неактивно ми живемо, тим більше в нас шансів прожити довго.

Цей образ із життєвої мудрості - типовий випадок, коли видиме сприймається як дійсне. Тут за точку відліку береться юнацький вік - час найбурхливіших і найнестримніших бажань. Чим більше собі «дозволив» у юності (спалював свічку з обох кінців), тим менше залишається на решту життя. І у всіх випадках життя йде на спад, «з гірки».

Якщо цю схему розгорнути ширше - від народження до смерті - вона стає ще переконливішою. Починаючи свій шлях практично з нічого (що таке запліднена яйцеклітина? Без мікроскопа в неї важко навіть повірити), людина розвивається, набуває енергії, досягає розквіту в юності - і потім повільно «котиться» вниз, щоб у немічній старості перетворитися практично на ніщо…

Нагадаємо: базова енергія новонародженого настільки велика, що перевищити її майже неможливо, але цей рівень можна утримувати все життя. Отож, цей максимум треба приймати за орієнтир все життя.

«Перший крок дитини - це перший крок до смерті» - думка помилкова.

Щоправда, уявлення про життя як витрачання себе має суперечності. Воно суперечить другому закону термодинаміки. У такому разі незрозуміло, звідки береться неймовірна енергія росту. Дитина їсть багато, і все ж енергії їжі недостатньо, щоб задовольнити і компенсувати ріст. Цю суперечність ми бачимо сьогодні, а раніше її не помічали.

Суперечність сутності бажань. Із принципу шагреневої шкіри випливає, що треба уникати бажань, сильних почуттів, потужних дій.

Спокій - Ідеал. Чим менше контактів, чим більш врівноважений світ внутрішній - тим краще…

Адже бажання (повторимо) - це думка, що породжує дію! Та сама дія, яка і може нагромаджувати оперативну енергію, бо здатна створювати енергетичну, так би мовити, прибуткову вартість і тим самим - підтримувати енергію хоча б на попередньому рівні. Тільки діючи, витрачаючи енергію, ми можемо себе зберегти. Але за таких умов: витрати оперативної енергії повинні перевищити нижню межу того, що дозволено природою, але не можна черпати її з базової, непорушної енергії.

Отже, наше завдання: так використовувати свою енергію, так коригувати її нагромадження, щоб рівень оперативної енергії постійно зростав.

А оскільки енергія то витрачається, то нагромаджується, ця лінія повинна нагадувати синусоїду. Синусоїду, яка коливається в межах дозволеного: верхня межа - рівень енергії, який досягається в стані натхнення, нижня межа - верхній рівень базової енергії, тобто «дно» оперативного енергопотенціалу. «Дно» синусоїди - на щастя - це не обов'язково смертельний трюк, отже, «дно» її - не нижня межа припустимого.

Якщо синусоїда хвилі енергії сягає товщі базової енергії, тоді стає нічим утримувати цілісність клітини; вона розповзається, припиняє своє існування; опускаючись все нижче й нижче, синусоїда ледь-ледь пульсує, доки лавиноподібний розпад клітин не обірве цю ниточку, яка, розчиняючись у небутті гіперболою, згасає.

Такий графік життєзабезпечення не може не викликати недовіри.

Як! У новонародженого, і в юнака в розквіті сил, і у старого - один і той самий рівень базової енергії? Уявіть собі - так. Простоенергія в різному віці по-різному втілюється. Новонародженому вона забезпечує ріст тіла, юнакові - здатність до дій і вчинків, що мають перетворювати довкілля і його самого, старому - мудрість. Розумове зусилля таке ж енергоємне, як і почуття молодої людини. Висота, на яку злітає юнак у пориві натхнення, доступна і старому, який, не поспішаючи, піднімається на вершину енергетичної хвилі сходинками розуму. Зрозуміло, наш старий повинен бути практично здоровим.

Фенікс. На противагу «шагреневій шкірі» стародавні греки створили міф про «фенікса».

Фатальна роль бажань, думок, що спричинюють дії, а людина витрачає себе, як шагренева шкіра, скорочує життя, містить суперечність. Суперечність долає символ «фенікса»: Фенікс кожен раз згоряв і відроджувався із попелу, щоб знову згоріти і знову стати молодим. Який смисл у цьому вічному двигуні, зрозуміти неважко. Енергія задачі і натхнення під час її розв'язування відновлює витрачену енергію. Навіть більше - ці дії створюють прибуток енергії, готовність до продуктивніших дій.

Адже натхнення - спалах енергії в ту мить, коли хвиля енергії здіймається до максимуму. Відбувається ніби ядерний вибух. Він і осяює те, що було за межею відомого.



Література

1. Айзенк Г. Проверьте ваши способности. - М.: Мир, 1972.

2. Асеев В.Г. Возрастная психология: Учеб. пособие. - Иркутск, 1989.

3. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. - К.: Вища школа, 1978.

4. Загальна психологія / За ред. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

5. Казанкова В.Г. Метод незаконченных предложений при изучении отношений личности // Вопр. психологии. - 1989. - №3.

6. Клименко ВВ. Психологические тесты таланта. - Харьков: Фолио, 1996.

7. Максименко С.Д. Методологічні аспекти психологи навчання // Психологія. -1988. Вил. 31.

8. Максименко С.Д. Методологічні проблеми вікової та педагогічної психології // Психологіля. - 1982. Вип. 21.

9. Максименко С.Д. Проблема метода в возрастной и педагогической психологии // Вопр. психологин. - 1989. - №4. Максименко С.Д. Проблема метода в науке. - К.: Знание, 1982.

10. Максименко С.Д. Психолого-педагогичеекие аспекты учебного процесса в школе. - К..* Рад. школа, 1983.

11. Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. - К.: Укрвузтшграф, 1996.

12. Максименко С Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002.

13. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.] Т. 2. Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002.

14. Методы социальной психологии / Под ред. Б.С. Кузьмина, В.Б. Семенова. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990.

15. Немов Р.С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.

16. Общая психология / Под ред. С.Д. Максименко. - М.: Рефл-бук; К. Ваклер 1999.

17. Общая психология / Под ред. Д.В. Петровского. - М.: Просвещение, - 1977.

18. Основи загальної психології / За. ред. С.Д. Максименка. - К.: НПЦ. «Перспектива», 1998.

19. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

Размещено на Allbest.ru

...