Диференціація типологічних особливостей вторинних его-станів захисного характеру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Диференціація типологічних особливостей вторинних его-станів захисного характеру

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Сагайдак ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

Одеса - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат медичних наук, професор

Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського (м. Сімферопіль),

доцент кафедри глибинної психології та психотерапії

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що проблеми розвитку особистості у глибинно-психологічному аспекті спираються на той факт, що особистість містить у собі декілька центрів організації та ідентичності (З.Фрейд, К.Г.Юнг, А.Адлер, Е.Нойманн). Спочатку такі центри організації ті ідентичності розглядались виключно як вторинна патологічна особистість. В роботах психіатрів ХІХ століття дія таких феноменів характеризувалось як одержимість (possession), а їх джерелом називався важкий травматичний досвід (Ж.Шарко, П.Жане, А.Льєбо, Ріше, А.Біне). По мірі розробки своєї теорії З.Фрейд дійшов до висновку, що причиною утворення „вторинної психічної групи” є не стільки сама травматична ситуація, скільки деструктивний сенс, який ця подія набуває для особистості. У свою чергу, цей сенс має фундаментальну інтерперсональну основу, а саме - універсальну несвідому фантазію, яка лежить в основі усіх невротичних розладів. В якості найбільш адекватного для цієї фантазі міфологічного сюжету З.Фрейд, обрав міф про Едипа. К.Г.Юнг погоджувався з ідеями З.Фрейда про необхідність включення проблем особистісного розвитку у фантазійно-несвідомий контекст. На відміну від З.Фрейда, К.Г.Юнг бачив у несвідомих фантазіях не тільки дисфункціональність, але й пряме відношення до несвідомого сенсу. Застосовуючи метод асоціативного експерименту, він висунув свою версію вторинних центрів організації та ідентичності. На його думку, вторинні его-стани, втілені в комплексах, утворюються під дією не тільки сексуальних психотравм, але й усіх різновидів травматичного досвіду особистості. Це призвело до появлення на світ плюралістичної моделі психотравматичних переживань особистості, суть якої полягає у здатності психіки дисоціюватися на велику кількість різних комплексів, в основі кожного з яких знаходиться певний набір архетипічних структур. При цьому психіка використовує „палеорівень” несвідомого для того, щоб надати форму переживанням, для яких у свідомості особистості немає ніяких апостеріорних засобів вираження.

Неоюнгіанці, досліджуючи психотравматичний аспект розвитку особистості, у нинішній час йдуть шляхом диференціації і типологізації вторинних его-станів. Сучасні розробки цієї проблематики виявили найтісніший зв'язок афективних психотравматичних комплексів з релігійною і міфологічною спадщиною індоєвропейської цивілізації. Зокрема, Д.Калшедом розробляється поняття доедіпових розладів, які містять архаїчні форми несвідомих фантазій, описані в роботах Е.Нойманна, Л.Стайна, М.Фордема, Дж.Хіллмана, Н.Шварц-Заланта, Ш.Салман, Дж.Хендерсона, М.Вудман, Л.Леонард, К.П.Естес, Дж.Хаула, М. Кляйн, Р. Фейрберна, Д.В. Віннікотта, Г. Гантріпа, М.Ейгена, Дж.Гротстейна, О.Керберга. Вітчизняна юнгіанська традиція перебуває ще у стадії становлення, проте оригінальні розробки в цій сфері спостерігаються у роботах російських дослідників С.О.Раєвського, Г.Б.Бедненко, В.І.Андрєєвої, Ю.Г.Жемчужнікової, С.Л.Леготіна, М.П.Лосєвої, Л.Т.Піскарьової, А.С.Щєрбакова, Н.А.Серебреннікової, А.В.Скавітіної, В.Є.Лебедько, О.В.Лопухіної. В Україні юнгіанські дослідження ми знаходимо в роботах Б.Г.Херсонського, Н.Ф.Каліної, В.А.Татенко, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєвої, П.П.Горностай, А.Ф.Бондаренко, О.А.Донченко, В.І.Колеснікової. Але недостатньо дослідженим є питання архетипічних сценаріїв, за якими ампліфікуються вторинні его-стани захисного характеру, специфіка їх впливу на дорослу особистість, діагностичні критерії самоампліфікації вторинних его-станів захисного характеру. Отже, актуальність і недостатня розробленість проблеми диференціації типологічних особливостей вторинних его-станів захисного характеру обумовили вибір теми дослідження «Диференціація типологічних особливостей вторинних его-станів захисного характеру».

Звязок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з науковими розробками, які ведуться на кафедрі клінічної психології Одеського національного університету імені І.І.Мечникова в рамках наукової теми «Розробка та впровадження технологій оцінки та психокорекції стрес-реагування у робітників екстремальних професій» (номер держреєстрації 0107U003866).

Тему затверджено вченою радою Інституту інноваційної та післядипломної освіти Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (протокол № 7 від 23.05.2008 р) та узгоджено міжвідомчою Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології (протокол № 6 від 29.09.2009 р).

Мета дослідження - визначення специфіки формування і функціонування вторинних его-станів особистості, що виконують захисні функції, виявлення їх взаємозв'язку з індивідуально-типологічними особливостями особистості і здійснення практичного дослідження цих феноменів методами аналітичної психології.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

1. Здійснити науково-теоретичний аналіз концептуальних положень К.Г.Юнга і його послідовників відносно природи вторинних его-станів особистості і їх захисних функцій.

2. Виявити основні архетипічні моделі інтеграції психотравматичного досвіду у жінок у віковій категорії 17-30 років.

3. Дослідити специфіку формування і функціонування вторинних его-станів захисного характеру з метою розробки методів їх діагностики і корекції.

4. Виявити зв'язок між індивідуально-типологічними особливостями досліджуваних і специфікою формування і функціонування вторинних его-станів захисного характеру.

5. Діагностувати специфіку вторинних его-станів захисного характеру за допомогою методик активної уяви „Лялька” та „Двійник” у жінок у віці від 17 до 30 років.

Об'єкт дослідження - вторинні его-стани особистості, що виступають архетипічними моделями адаптації та індивідуації особистості.

Предмет дослідження - типологічні особливості формування вторинних его-станів особистості захисного характеру та їх взаємозв'язок з базовими архетипічними моделями культури.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач нами були використані наступні теоретичні методи: теоретичний аналіз психологічної літератури по проблемах дослідження, систематизація і узагальнення результатів попередніх досліджень, синтез існуючих підходів і емпіричних результатів; емпіричні методи: метод ампліфікації, анамнестичний та фокусований аналіз, методи включеного спостереження, глибинного інтерв'ю, метод відтворення часових проміжків, метод біографічного аналізу, метод психоаналітичної дешифровки; математико-статистичні методи: кількісний і якісний аналіз обробки даних, статистична обробка здійснювалась за допомогою процедури контент-аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів:

Вперше:

- здійснено синтез концептуальних положень К.Г.Юнга і його послідовників, зокрема Д.Калшеда, щодо специфіки формування вторинних его-станів захисного характеру;

- встановлено, що пріоритетними архетипічними моделями формування вторинних его-станів захисного характеру у жінок у віці від 17 до 30 років є виділені Д.Калшедом міфологічні сюжети „Рапунцель і Принц” та „Ерос і Психея”;

- розроблена і формалізована методична схема дешифровки результатів методик активної уяви для ідентифікації сформованих у досліджуваних вторинних его-станів захисного характеру з моделями „Рапунцель і Принц” та „Ерос і Психея”;

- встановлений взаємозв'язок між індивідуально-типологічними особливостями досліджуваних (інтроверсія-екстраверсія) і вторинними его-станами захисного характеру (відповідно „Рапунцель і Принц” та „Ерос і Психея”).

- уточнено діагностичні та корекційні можливості методик активної уяви стосовно до дії вторинних его-станів захисного характеру.

- вдосконалена теоретична схема формування вторинних его-станів захисного характеру в частині взаємозв'язку цього процесу з архетипічними моделями, вкоріненими в колективному несвідомому індоєвропейської культури;

- дістала подальшого розвитку методична схема корекції вторинних его-станів захисного характеру у досліджуваних даної вікової категорії з урахуванням специфіки використовуваних архетипічних моделей і корекційних можливостей методу трансцендентної функції.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що:

- на основі методу фокусного аналізу розроблена і апробована методична схема покрокової ідентифікації індивідуально-типологічних особливостей досліджуваних (інтроверсія-екстраверсія) з двома базовими архетипічними моделями формування вторинних его-станів захисного характеру;

- розроблена і апробована в експерименті схема аналізу внутрішнього змісту вторинних его-станів захисного характеру („камер трансформації”) за допомогою методик активної уяви;

- розроблена і апробована методична схема поетапного дослідження генезису вторинних его-станів захисного характеру досліджуваних даної вікової категорії;

- модифікована методика активної уяви „Лялька” для діагностики моделей інтеграції психотравматичного досвіду, що використовуються досліджуваними даної вікової категорії;

- модифікована методика „Двійник” для діагностики генезису, актуального стану і результативності вторинних его-станів захисного характеру;

- матеріали дослідження використовувались в процесі лекційних і практичних занять для студентів психологічних факультетів, а також в системі післядипломної освіти (акт впровадження Інституту інноваційної ті післядипломної освіти Одеського національного університету імені І.І.Мечникова №112 від 24.12.2009 р)

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження доповідались на Міжнародній науково-практичній конференції „Теоретико-методологічні проблеми особистості: досвід минулого - погляд у майбутнє” (Південноукраїнський державний педагогічний університет ім.. К.Д.Ушинського, м.Одеса, 2004 р); Другій Міжнародній науковій конференції „Етнопсихологічні і соціокультурні процеси у сучасному суспільстві” (Інститут психології РАН, м.Балашов, 2005 р); Міжнародній психоаналітичній конференції „Мезальянс слов'янської души і віденської канапи. Людина-вовк” (Українська Асоціація Психоаналізу, Південно-Українське Психоаналітичне товариство, м.Одеса, 2005 р); Міжнародній науково-практичній конференції „Генеза буття особистості”, присвяченої ювілею наукової і педагогічної діяльності академіка С.Д.Максименко (Академія педагогічних наук України, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, м.Київ, 2006 р); Першому Всеукраїнському конгресі психологів (м. Київ, 2005 р); 57, 58, 59 и 61-й науковій конференції професорсько-викладацького складу Одеського національного університету (м.Одеса, , 2002, 2003, 2004 и 2006 рр)

Публікації. По темі дисертаційного дослідження в наукових журналах і збірниках наукових праць опубліковано 8 статей у провідних (спеціальних) виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який містить 204 назви, у тому числі - англійською мовою, 6 додатків, 6 графіків, 14 таблиць. Загальна кількість сторінок - 247, з них основного тексту - 234 сторінок, обсяг додатків - 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено обєкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, подано стислий опис теоретичних основ і методів дослідження.

В першому розділі „Концептуальні положення засновників глибинної психології про процеси інтеграції травматичного досвіду особистості” розглядаються концептуально-теоретичні аспекти аналітичної психології К.Г. Юнга, психоаналізу З.Фрейда, а також погляди їх послідовників стосовно природи виникнення й динаміки функціонування вторинних его-станів особистості захисного характеру.

З.Фрейд дійшов до висновку, що до розщеплення психіки призводить не сама травматична ситуація, а загрожуючий сенс, який подія набуває для індивіда. Цей сенс повинен бути знайдений в універсальній несвідомій фантазії -свого роду ядрі, що лежить в основі усіх неврозів. Цим ядром З.Фрейд вважав „Едипів комплекс”. У сполуці с ним зовнішня травматична подія не є сама по собі патогенним фактором, а тригером, який запускає механізм. Саме внутрішня уява про травму, афект, деформований сенс виступають в ролі джерела психопатології. К.Г.Юнг підтримував ідею З.Фреда про те, що в динаміці психотравми вирішальне значення мають питання деформації сенсу, виникнення несвідомих фантазій і несвідомої тривоги. Але принциповим моментом розходження їх поглядів на природу психотравми стало визначення того, як несвідомі фантазії впливають на сенс травматичної ситуації. К.Г.Юнг відстоював ідею про те, що сутність психотравми - це не просто психічна дисфункція, але дещо, що має відношення до глибинного універсального сенсу. Обидва засновники глибинної психології були згодні з тим, що сама по собі травматична подія, як правило, не є причиною „глибинного виміру” травми, тобто тих травматичних змінень, які відбуваються на несвідомому рівні і для адекватної інтерпретації стану травмованої психикі включення фантазійного контексту необхідно. Логічним наслідком таких висновків є питання про те, які саме фантазії лежать в основі травми. Позиція К.Г.Юнга полягала у тому, що втілені у комплексах вторинні его-стани можуть бути ініційовані не тільки сексуальними травмами, але й в принципі будь-якими травматичними подіями людського життя, кожне з яких є унікальним.

З.Фрейд та К.Г.Юнг намагалися знайти універсальний базовий комплекс, що лежить в основі усіх травматичних неврозів. Але результати його досліджень блокованих афектів свідчили про те, що травма носить множинний характер і в кожному конкретному випадку фантазійний контекст травми є індивідуальним. Саме К.Г.Юнгу належить ідея про те, що серед нумінозних архетипічних образів і пов'язаних с ними комплексів необхідно шукати універсальні несвідомі фантазії, що посилюють психотравму і надають їй автономного характеру. Це дало підстави вважати, що Едип - не єдина демонічна фігура, яка може травмувати его, що розвивається.

У нинішній час можна вважати встановленим, що психіка використовує архетипічний рівень несвідомого для того, щоб травматична алекситімія не носила абсолютного характеру і щоб страждання, яке не може бути вираженим свідомо, було б виражено за допомогою міфопоетичної мови.

К.Г.Юнг виявив первинні детермінанти травматизації своїх пацієнтів. Він також зрозумів, що архетипічні образи, сформовані в сюжет, нумінозні, а, отже, травматичні. При цьому, якщо архетипічні образи констелюються в антропоморфну або зооморфну фігуру, то вона, частіш за все, набуває тиранічного характеру. Ця фігура є глибшою і древнішою за фігури Едипа и Електри. Вона міститься там, де вже не проникають ілюзії, що приховують сексуальне бажання. К.Г.Юнг назвав цей рівень міфопоетичним, або імаго-рівнем і встановив, що чим більш важка травматизація, тим більш темні, архаїчні захисти приходять на допомогу особистості.

К.Г.Юнг продовжував дотримуватися обраного напряму і розробляв далі дисоціативну модель психіки. Примітно, що юнгівська модель багато в чому співзвучна сучасним розробкам в області посттравматичного стресового розладу (ПТСР), а також в роботі з пацієнтами, які страждають граничними або шизоїдними розладами, а також дисоціативними розладами особистості. Ця модель розглядає в якості основи релігійні і нумінозні рівні психіки, які дуже важливі для розуміння складних деформацій характеру і дії архаїчних захисних механізмів.

Отже, К.Г.Юнг створив модель, яка має на увазі можливість дисоціації психіки на певну кількість різних комплексів. При цьому, кожний з цих комплексів у своїй основі містить певне поєднання архетипічних образів, об'єднаних в сюжет. В свою чергу, ці образи детерміновані більш глибокими пластами несвідомого, які носять нумінозний характер. Ці пласти несвідомого в силу своєї нумінозності є одним з проявів переживання людиною трансцендентного, позамежного, божественного, їх присутність неминуче викликає в душі благоговіння і жах, і тому вони є потенційно травматичними.

В свою чергу, можливості інтеграції особистістю травматичного досвіду пов'язані, в першу чергу, з тим, чи є афект таким, що може бути суб'єктивно перенесеним. У випадках виключної важкості травми его не просто дисоціюється, а витісняється або ж асимілюється вторинним его-комплексом. Аналітична психологія постулює, що комплекси, які відносяться до особистого несвідомого, в нормі належать его і їх дисоціація є патологічною, а комплекси, які відносяться до колективного несвідомого, в нормі мають бути відділені від его через символоутворювальні функції свідомості. У противному випадку останні перетворюються на вторинні его-стани захисного характеру.

Юнгівська модель захисних механізмів несвідомого передбачає, що в їх основі лежить принцип бінарності архетипу, а саме - можливість його розщеплення на негативний та позитивний полюси, які починають виконувати функції відповідно Переслідувача/Захисника. В концепції К.Г.Юнга архетипом, на основі якого виникають вторинні его-стани захисного характеру є Самість. Проте з його праць не можна зробити одностайний висновок чи є Самість бінарною, як всі архетипи і що в такому випадку представляє собою її негативний полюс.

Д.Калшед, являючись однією з центральних фігур неоюнгіанства в проблематиці вторинних его-станів, висуває ідею про утворення в рамках травмованої психіки „архаїчної Самості”. Інтерпретуючи цю ідею в рамках юнгівської бінарної схеми архетипу, ми можемо припустити, що „архаїчна Самість” і є афективно-інстинктивним полюсом цього архетипу на противагу діалектичній і інтегруючий Самості.

Думки інших послідовників К.Г.Юнга з цього приводу поділяються наступним чином.

Е.Нойманн, Дж.Хіллман, Н.Шварц-Залант, Д.Сандер і Дж.Бібі, Дж.Хендерсон, М.Вудман, Л.Леонард, Г.Могенсон поділяють ідею бінарності архетипу як основу формування вторинних его-станів захисного характеру, проте розходяться в тому, на грунті якого саме архетипу це відбувається.

Л.Стайн, М.Фордем, К.П.Естес, Дж.Хаул розглядають архетип як синкретичну єдність, а в якості основи формування вторинних его-станів захисного характеру називають або первинну Самість (Л.Стайн, М.Фордем), або тінь (К.П.Естес), або синтез тіні та аніми (анімуса) (Дж.Хаул).

В цілому при проведенні порівняльного аналізу спостерігається збіжність позицій Л.Стайна, М.Фордема, К.П.Естес, Дж.Хаула, які не вважають принциповим моментом юнгівську схему бінарності архетипа. Як правило, усі вони не розглядають позитивні, піклувальні функції захисних механізмів несвідомого, вважаючи їх або неіснуючими, або малозначущими. Травмовану Самість вони розглядають як первинну примітивну єдність, орієнтовану на переслідування і руйнування інтегративних внутрішньо психічних зв'язків. Це помітно розходиться з позицією К.Г.Юнга, який вважав Самість „образом Бога в людині” навіть у випадках самих архаїчних варіантів цього центрального архетипу. З усіх сучасних послідовників К.Г.Юнга найбільш близьку до його поглядів модель функціонування вторинних его-станів захисного характеру запропонував Д.Калшед.

У другому розділі «Організація і методи дослідження» був сформований авторський комплекс методів, до якого увійшли метод ампліфікації, анамнестичний та сфокусований аналіз, метод включеного спостереження, глибинного інтерв'ю, методики активної уяви з елементами психодрами, метод відтворення часових проміжків, метод біографічного аналізу, метод психоаналітичної де шифровки. Особливе значення для дослідження мали метод амліфакації, метод психоаналітичної дешифровки і модифіковані методики активної уяви.

Далі нами були вивчені і модифіковані базові моделі самоампліфікації вторинних его-станів захисного характеру у жінок, виділені Д.Калшедом. Після цього, на основі типологічних властивостей екстравертів і інтровертів, були виділені діагностичні критерії самоампліфікації вторинних его-станів у представників цих типологічних груп. Завершенням цієї частини нашого дослідження стало формування інтегральної схеми діагностики ключових елементів вторинних его-станів захисного характеру.

Важливим аспектом нашого дослідження стало формування вибірки. Спираючись на концептуальні положення про вторинні его-стани захисного характеру К.Г.Юнга і Д.Калшеда, ми, в першу чергу, звернули увагу на архетипічні моделі упорання з психотравматичним досвідом у жінок. Це зумовлено не тільки значенням цього феномену власне для жіночої психології, але й безпосереднім його впливом на психологію чоловіка у формі присутності архетипу аніми.

Для організації емпіричного дослідження був обраний віковий інтервал від 17 до 30 років. Подібний вибір додатково був зумовлений специфікою досліджуваної проблеми. За Д.Калшедом, саме в цей період деструктивні функції вторинних его-станів захисного характеру посилюються внаслідок спроб особистості встановити довірливі відносини. Відповідно, саме в цьому віковому інтервалі реалізуються архетипічні моделі упорання з психотравматичним досвідом.

Дослідження проводилось на базі кафедр клінічної психології та диференціальної і експериментальної психології Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, а також на базі громадської організації „Екологічне здоров'я людини”. Обсяг вибірки та її склад забезпечив статистичну достовірність отриманих результатів. Репрезентативність вибірки була забезпечена методом простого випадкового (рандомізованого) відбору.

На діагностичному етапі дослідження на протязі 4-х років нами було досліджено 178 осіб, у яких були наявні ранні дитячі психотравми того чи іншого рівня вираженості. Первинна діагностика психотравми здійснювалась методом глибинного інтерв'ю. Потім ми провели диференціацію вибірки досліджуваних за ознакою екстраверсія-інтроверсія. Для цього нами була використана схема експериментального дослідження ознак екстраверсії-інтроверсії за Г.Айзенком, а саме: методика відтворення часових проміжків і методика простої сенсомоторної реакції на візуальний подразник. В подальшому була здійснена диференційна діагностика основних архетипічних моделей самоампліфікації вторинних его-станів захисного характеру.

На наступному етапі нами була виділена група з 67 досліджуваних, у яких методом глибинного інтерв'ю і біографічного аналізу достовірно було встановлено наявність ранньої дитячої психотравми. Їм була запропонована модифікована методика активної уяви „Двійник”. Обробка результатів цієї методики методом ампліфікації дозволила виділити базові архетипічні сюжети упорання з психотравматичим досвідом.

Наступним кроком до усієї вибірки досліджуваних була застосована ще одна модифікація методу активної уяви - методика „Лялька”. Результати методики „Лялька” також оброблялись методом ампліфікації. Уточнення і доповнення отриманих в результаті використання методик „Двійник” та „Лялька” даних були здійснені за допомогою анамнестичного і сфокусованого аналізу, методу включеного спостереження. Також активно використовувався метод глибинного інтерв'ю і біографічного аналізу, результати якого оброблялись за допомогою методу психоаналітичної дешифровки.

На етапі обробки і інтерпретації отриманих даних, перш за все, було встановлене кількісне співвідношення екстравертованого та інтровертованого типів особистості у вибірці. Далі, оброблені методом ампліфікації результати методик „Лялька” і „Двійник”, були піддані контент-аналізу за допомогою інтегральної схеми діагностики ключових елементів вторинних-его станів захисного характеру. По результатах цього контент-аналізу ми, по-перше, змогли визначити кількісне співвідношення представленості архетипічних моделей упорання з психотравматичним досвідом; по-друге, ми змогли визначити частоту проявів тих чи інших складових вторинних его-станів захисного характеру по типологічних групах; по-третє, склали узагальнений психологічний портрет досліджуваних групи інтроверсії та екстраверсії.

Ми використовували метод трансцендентної функції як основний для експериментального дослідження вторинних его-станів захисного характеру. Спираючись на однойменну роботу К.Г.Юнга, виходили з висловленої ним думки про те, що процес активної уяви є найбільш ефективним способом виведення на поверхню змісту несвідомого, що розташовується одразу за порогом свідомості.

Технологія здійснення трансцендентної функції за допомогою аналітика виглядає так.

1. Наявність змісту несвідомого (фантазійних образів).

2. Констеляція.

3. Усвідомлення афекту.

В тому випадку, якщо трансцедентування вдалося, перед нами виникає наступна задача - обробки отриманого матеріалу. К.Г.Юнг пропонує два основних способи: творче формулювання та розуміння.

Творче формулювання передбачає поступове накопичення матеріалу до тих пір, поки не відбудеться „конденсації мотивів у більш-менш стереотипні образи”, при цьому суттю обробки є виділення художнього образу.

Розуміння передбачає вияснення сенсу отриманого несвідомого матеріалу. При цьому К.Г.Юнг звертає увагу на те, що цей сенс усвідомлюється переважно інтуїтивно, по неясних натяках, в той час як чітко сформульовані елементи цього матеріалу скоріш є маскуванням.

Резюмуючи вищевикладене, можемо сказати, що модифікована Д.Калшедом юнгівська методика активної уяви є експериментальною схемою, де незалежною змінною є стимульна ситуація, а залежною - продукти несвідомого фантазування.

У третьому розділі „Виявлення особливостей самоампліфікації вторинних его-станів захисного характеру у жінок” викладені базові моделі самоампліфікації вторинних его-станів у представників різних типологічних груп та їх діагностичні критерії, вибірка продиференційована за ознакою екстраверсія-інтроверсія, наведено інтегральну схему діагностики ключових елементів вторинних его-станів захисного характеру і представлені результати цієї діагностики.

Д.Калшед наводить два архетипічних сюжети, які виступають для жіночого несвідомого в якості схеми для самоампліфікації вторинних его-станів захисного характеру. Якщо ампліфікація як метод передбачає довільне використання міфопоетичних сюжетів аналітиком, то самоампліфікація як процес розширення вторинних его-станів з сфери несвідомого в его передбачає, по-перше, спонтанність, по-друге, спирання на фундаментальні для даної культури міфопоетичні сюжети, в яких відображена специфіка психотравмуючої ситуації.

Моделі самоампліфікації тих чи інших феноменів несвідомого неодноразово описані в юнгіанській психології. В роботі „Феноменологія духу в казках” К.Г.Юнг називає цей процес „самопрезентацією духу”. Серед сучасних послідовників К.Г.Юнга найбільш повно ця тема пророблена у міфодрамі, в дослідженнях Г.Б.Бедненко, В.І.Андрєєвої, В.Є.Лебедько. Однак усі представлені в дослідженнях Д.Калшеда, Г.Б.Бедненко, В.І.Андрєєвої та інших моделі самоампліфікації несвідомого охоплюють увесь процес індивідуації в цілому. Між тим, особливої уваги потребує саме дослідження моделей упорання з психотравматичним досвідом, особливо з досвідом дитинства, що викликає захисну активність несвідомого. Саме такі моделі описані в роботах Д.Калшеда, при цьому він виділяє дві базових моделі упорання з травматичним досвідом, які характерні для усієї європейської культури, (у тому числі і для східнослов'янської). Це казка про Рапунцель та Принца і міф про Ероса та Психею.

Для комплексного дослідження результатів методик активної уяви ми склали інтегральну схему діагностики вторинних его-станів захисного характеру, наведену в табл.1.

Таблиця1.

Інтегральна схема діагностики вторинних его-станів захисного характеру

В даній таблиці співставлені основні емпіричні індикатори, якими є прояви самоампліфікації, виражені в продуктах активної уяви досліджуваних екстравертного ті інтровертного типу. При цьому кожен з цих проявів самоампліфікації співвідноситься із складовими процесу індивідуації особистості, виділеними К.Г.Юнгом і Д.Калшедом, як істотно важливі для опрацювання психотравматичного досвіду.

Усі досліджувані були продіагностовані нами по трьох експериментальних методиках: методика абсолютної помилки відтворення часу, методика відносної помилки відтворення часу, методика простої сенсомоторної реакції на візуальний подразник. По результатах застосування цих методик нами були виділені три групи досліджуваних: інтроверти, екстраверти та амбіверти. В абсолютних величинах підгрупа інтровертів склала 112 осіб, екстравертів - 62 особи, амбівертів - 2 особи. Від усього обсягу вибірки це складає відповідно 62,9%; 34,8%, 2,3%

Для визначення того, які саме архетипічні моделі формування вторинних его-станів захисного характеру використовувались досліджуваними для упорання з психотравматичним досвідом, з усієї вибірки ми виділили групу з 67 досліджуваних, у яких наявність вторинних его-станів захисного характеру, викликаних ранньою дитячою психотравмою, була виражена особливо явно. Досліджувані цієї групи ще до проходження методики активної уяви „Лялька” пройшли інший різновид методик активної уяви - „Двійник”. Ця методика також є модифікацією методу активної уяви К.Г.Юнга і ініціює у досліджуваних потік спонтанних фантазій, які потім вербалізуються. Для упорядкування і цілеспрямованості фантазійного потоку в структуру методики був введений уявний образ двійника, на якого проектується зміст несвідомих фантазій.

Далі до всієї вибірки досліджуваних в якості діагностичної методики була використана авторська модифікація методу активної уяви „Лялька”. Досліджуваним пропонувалось написати психологічну казку. При цьому кожному досліджуваному пропонувався сюжет-зразок для написання. Кожен сюжет представляв собою стилізовану і спрощену версію основних архетипічних сюжетів, виділених Д.Калшедом. Всього таких сюжетів пропонувалось 5: 1) «Принц Ліндворм»; 2) «Птиця Фіца»; 3) «Эрос і Психея»; 4) «Принц і Рапунцель»; 5) сюжет за власним вибором.

Для посилення спонтанності досліджуваних після зачитування сюжетів казок їм пред'являлись візуальні образи ляльок, виконані корейською художницею Каі Хара. Кожному досліджуваному належало обрати той образ ляльки, який їй найбільш сподобався и описати її походження в якості казкової героїні. В середньому процес активної уяви тривав від 30 хвилин до 1 години 20 хвилин. юнг психотравматичний захисний архетипічний

Діагностика архетипічного сюжету казок здійснювалась у відповідності з принципами методики активної уяви. З усього числа досліджуваних у 131 особи (75%) проблематика звернення виявилась пов'язаною з наявністю вторинних его-станів захисного характеру „Рапунцель і Принц” та „Ерос і Психея”. З цих 131 досліджуваного афективний комплекс „Рапунцель і Принц” діагностований у 76 осіб (58% від усієї кількості досліджуваних даної підгрупи і 43,7% від усієї вибірки), афективний комплекс „Ерос і Психея” - у 55 (42% від кількості досліджуваних даної підгрупи і 31,6% від усієї вибірки). Частота вираженості проявів вторинних его-станів захисного характеру в обох типологічних підгрупах наведена у табл. 2 і 3

Таблиця 2.

Частота вираженості ампліфікаційних механізмів вторинних его-станів захисного характеру у підгрупі досліджуваних-інтровертів

З даних таблиці видно, що у досліджуваних групи інтроверсії найбільш поширені ампліфікаційні механізми, пов'язані із захисним фантазуванням, протиставленням зовнішнього і внутрішнього світу і невгамованим прагненням до довірливих відносин. Рідше за все устрічаються ампліфікаційні механізми, пов'язані з повною ізоляцією его досліджуваної у „камері трансформації”, а також з мотивами „спокути” бунту проти архетипічного Захисника.

Таблиця 3

Частота вираженості ампліфікаційних механізмів вторинних его-станів захисного характеру у підгрупі досліджуваних-естравертів

З даних таблиці видно, що у досліджуваних групи екстраверсії частіше за все зустрічаються ампліфікаційні механізми, пов'язані з відчуттям омертвілості внутрішнього світу, інфляційонваності, підтриманні самооцінки лише зовнішньою привабливістю, а також згубною цікавістю, яке виявляється сильніше за страх руйнування відносин. Найменш або взагалі не виражені ампліфікаційні механізми, пов'язані із самопожертвуванням трикстера і принесенням добровільної жертви для спокути згубної цікавості, яке призвело до руйнування відносин

У четвертому розділі „Міфодрама як спосіб для корекційно-реабілітаційного впливу на особистість з вторинними его-станами захисного характеру”, викладається корекційний потенціал психодрами при опрацюванні психотравматичного досвіду особистості і пояснюються переваги міфодрами саме для роботи з архетипічними захистами.

За думкою П.Ф.Келлермана і інших спеціалістів в цій області, психодрама є провідним методом психокорекції, проте до нинішнього часу не має чітких критеріїв, які могли б цю категорію диференціювати. Сам П.Ф.Келерман вважає, що психодрама доцільна для тих клієнтів, які потенційно готові приймати участь в такій складній психологічній дії. Характерно, що однією з бажаних властивостей, які роблять клієнта схильним для участі в психодорамі, П.Ф.Келлерман вважає психологічне мислення і здатність до адаптивної регресії в інтересах власного „Я”.

Особистості, у яких травматичний досвід привів до утворення вторинних его-станів захисного характеру, цілком задовільняють цим умовам. І у екстравертованих, і у інтровертованих досліджуваних спостерігається здатність до адаптивної регресії в інтересах свого „Я”. Що стосується психологічного мислення, то досліджувані інтровертованого типу наділені їм в більшій мірі, ніж екстраверти, тому доцільно поєднання в рамках однієї психодраматичної групи представників обох типів.

Однією з ключових відмінностей міфодрами від інших видів психодраматичної дії є сюжет. Сюжетною основою міфодрами виступає міф, який є, за думкою Г.Б.Бедненко, безпосереднім досвідом у сфері надчуттєвого. Внаслідок цього саме міфодрама виявляється найбільш ефективною, якщо мова йде про „підпорогові” процеси психіки, які торкаються найбільш глибоких рівней несвідомого. Саме на принципі імперативності відгуку глибинних рівнів психіки на поклик міфу і грунтується, на нашу думку, більша ефективність міфодрами порівняно з іншими видами психодраматичної дії.

Досвід використання міфодрами показує, що найбільш результативним її ефектом є не катарсис як проживання невідредагованих емоцій, а саме когнітивний інсайт, коли людина усвідомлює себе в якості автономно діючої захисної структури. Подальша робота з протагоністом здійснюється саме на цій стадії архетипічного сценарію, яка передує „вигнанню” досліджуваної з „камери трансформації”. Нерідко саме міфодорама і є таким „вигнанням”. Це переломний момент аналітичного процесу, після якого досліджуваний, як правило, вже не може повернутися у попереднє становище ізольованості інфантильного его.

ВИСНОВКИ

1. Проведений нами аналіз концептуальних положень К.Г.Юнга і його послідовника Д.Калшеда дозволяє зробити висновки про те, що змістом ранньої дитячої психотравми є афективні переживання, викликані несприятливими умовами зовнішнього середовища, які стають суб'єктивно надто сильними для того, щоб дитяча психіка могла їх винести у нормальному режимі функціонування. Его такої дитини фрагментується: від нього відщеплюється частина, яка містить у собі ядро автентичності, „неруйнівний особистісний дух”, яка організується як афективний комплекс, або вторинний его-стан, описаний К.Г.Юнгом. Цей афективний комплекс формується за архетипічною схемою, тобто утворює собою діаду. Один полюс цієї діади представляє собою репресоване, вразливе, інфантильне его, ув'язнене до „камери трансформації”, другий полюс - нададаптоване, охоронне, рестрикціоністське і переслідуюче его. Діючи як свого роду „штучний” архетип, ця діада є дисоціативною за своїм основним призначенням - вона розщеплює усі переживання, які надходять до психіки із світу зовнішньої та внутрішньої реальності, розділяючи між собою образ, сенс, емоційний зміст і соматичне відчуття, тим самим дозволяючи слабкому ще его упоратися з афектом.

2. Проведене дослідження показує, що „неруйнівний особистісний дух”, тобто інфантильно-вразлива частина его, при дисоціації перехідного простору інкапсулюється у так званих „камерах трансформації”. Їх можна діагностувати за допомогою символіки періоду раннього дитинства. Камера трансформації виконує роль „воріт”, тобто перехідної зони, в якій відбувається символічна переробка і синтез афективних потоків зовнішнього і внутрішнього світу. В цьому її найважливіша позитивна функція, яку можна використовувати у корекційному процесі, а саме - це дозволяє поєднати страждаюче, „чуттєве” Я людини з трансперсональною реальністю. Тривале перебування відщеплених частин его в „камері трансформації” погрожує не зупинкою розвитку, а саме надмірним відхиленням цього інкапсульованого розвитку від природного. На певній стадії відщеплене его настільки відривається від реалій зовнішнього світу, що вже стає не в змозі виносити його присутність. Саме розвиток і становлення его в рамках „камери трансформації” (яке хоча й відрізняється від природного розвитку, але все ж таки відбувається), приводить до того, що его посилюється, його прагнення вийти за межі „камери трансформації” стає все більш наполегливим я, як наслідок, переслідуючий аспект захисних механізмів посилюється порівняно з піклувальним.

3. Створена в роботі формалізована схема діагностики вторинних его-станів дозволяє співвідносити прояви їх самоампліфікації із складовими процесу індивідуації особистості, виділеними К.Г.Юнгом і Д.Калшедом як суттєво важливі для опанування травматичного досвіду. Здійснена нами за даною схемою діагностика вторинних его-станів захисного характеру показує, що однією з базових моделей упорання з раннім дитячим травматичним досвідом для жінок у віці від 17 до 30 років в рамках європеоїдних культур є міфологічні сюжети „Рапунцель і Принц” та „Ерос і Психея” і що існує явний зв'язок між індивідуально-типологічними особливостями досліджуваних і архетипічними моделями упорання з травматичним досвідом: при інтровертованій спрямованості особистості це „Рапунцель і Принц”, при екстравертованій - „Ерос і Психея”.

4. Виявлення зв'язку між індивідуально-типологічними особливостями досліджуваних і специфікою формування і функціонування вторинних его-станів захисного характеру дозволило нам встановити, що у досліджуваних групи інтроверсії найбільш часто зустрічаються ампліфікаційні механізми, пов'язані із захисним фантазуванням, протиставленням зовнішнього і внутрішнього світу і невгамованим прагненням до довірливих відносин. Рідше за все зустрічаються ампліфікаційні механізми, пов'язані з повною ізоляцією его досліджуваного у „камері трансформації”, а також з мотивами „спокути” бунту проти архетипічного Захисника.

5. У досліджуваних групи екстраверсії частіше за все зустрічаються ампліфікаційні механізми, пов'язані з відчуттям омертвілості внутрішнього світу, інфляційованості, підтриманні самооцінки лише зовнішньою привабливістю, а також згубною цікавістю, яке виявляється сильніше за страх руйнування відносин. Найменш або взагалі не виражені ампліфікаційні механізми, пов'язані із самопожертвуванням трикстера і принесенням добровільної жертви для спокути згубної цікавості, яке призвело до руйнування відносин. Істотною відмінністю двох архетипічних сюжетів упорання з травмою є самотність героїні в „камері трансформації”. Залишаючись сама в Печері, Психея страждає від нестерпної самотності і це момент принципової важливості, що відрізняє цей архетипічний сюжет упорання з травмою від сюжету „Рапунцель і Принц”. Рапунцель не страждає від самотності і від відірваності від світу. Їй потрібні лише довірливі відносини з Принцем. Екстраверт-Психея не може без світу, їй потрібен не тільки Ерос.

6. Результати наших досліджень показують, що у досліджуваних обох типів вторинні его-стани захисного характеру виконують компенсаторні функції. Вони зміцюють особистість, що наражається на загрозу дезінтеграції в результаті „атак” несвідомих фантазій, пробуджених ексквізитними і травмуючими подіями реальності. Проте це досягається за рахунок порушення зв'язку між его і „чуттєвим, слабким Я” - позитивними архетипічними фігурами несвідомого (Самість, Аніма, Анімус, Персона). При цьому самі вторинні его-стани ампліфікуються у вигляді „камер трансформації” - особливих архетипічних образів, в рамках яких травмоване его „зачаровується”, тобто набуває ілюзорно-фантазійного характеру.

7. Дані наших досліджень показують, що психодрама є одним з результативних методів корекції негативного впливу вторинних егог-станів захисного характеру. Особливий ефект надає такий різновид псих одрами як міфодрама. Результати нашого дослідження показують доцільність використання потенціалу аналітичної психології для діагностики вторинних его-станів захисного характеру і корекції їх негативних проявів.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сагайдак О.М. Архетипи української національної свідомості в аспекті часових характеристик / О.М. Сагайдак // Наша школа. - 2002. - №4. - с. 60-69.

2. Сагайдак О.М. Диференціація мікрочасових зон свідомості індивіда / О.М. Сагайдак // Вісник ОНУ. - 2003. Т.8, вип. 10. - с.147-153.

3. Сагайдак О.М. Динаміка часової мікроструктури свідомості індивіда / О.М. Сагайдак // Вісник Харківського університету, серія “Психологія”. - 2003. - №599. - с.291-294.

4. Сагайдак О.М. Взаємозв'язок часової структури свідомості та емоційного профілю особистості / О.М. Сагайдак // Наука і освіта. Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. - 2004. - №6-7. - с. 245-248.

5. Сагайдак О.М. Диференціація індивідів за часовою мікроструктурою свідомості / О.М.Сагайдак // Психологія і суспільство. Український теоретико-методологічний гуманітарний часопис. - 2004. - №3(17). - с. 99-105.

6. Сагайдак А.Н. Центроверсія як організуючий принцип роботи свідомості / О.М. Сагайдак // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - 2005. - Вип. 26, Т.4. - с.18-22.

7. Сагайдак А.Н. Дослідження свідомості методом репертуарних граток Келлі / О.М. Сагайдак // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки: зб. наукових праць. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2005. - №6, Ч.1. - с. 388-396.

8. Сагайдак А.Н. Диагностика вторичных эго-состояний защитного характера при помощи методик активного воображения / О.М. Сагайдак // Наука і освіта. Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. - 2009. - №6. - с. 224-227.

Анотація

Сагайдак О.М. Диференціація типологічних особливостей вторинних его-станів захисного характеру. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2010.

У поданому дисертаційному дослідженні розглядається специфіка формування і функціонування вторинних его-станів особистості, що виконують захисні функції, їх взаємозв'язок з індивідуально-типологічними особливостями особистості і здійснюється практичне дослідження цих феноменів методами аналітичної психології.

На основі методу фокусного аналізу розроблена і апробована методична схема покрокової ідентифікації індивідуально-типологічних особливостей досліджуваних (інтроверсія-екстраверсія) з двома базовими архетипічними моделями формування вторинних его-станів захисного характеру.

Розроблена і апробована методична схема поетапного дослідження генезису вторинних его-станів захисного характеру досліджуваних даної вікової категорії.

Модифіковані методики активної уяви для діагностики моделей інтеграції психотравматичного досвіду, що використовуються досліджуваними даної вікової категорії; для діагностики генезису, актуального стану і результативності вторинних его-станів захисного характеру;

Ключові слова: вторинні его-стани особистості, архетип, психотравма, інтроверсія-екстраверсія, активна уява, міфодрама.

Сагайдак А.Н. Дифференциация типологических особенностей вторичных эго-состояний защитного характера. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Одесский национальный университет им И.И.Мечникова, Одесса, 2010.