Дискреція в слідчій діяльності: юридико-психологічні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ДИСКРЕЦІЯ В СЛІДЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ЮРИДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

19.00.06 - юридична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

БОТНАРЕНКО ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Малкова Тетяна Миколаївна, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри юридичної психології.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Погорецький Микола Анатолійович, Служба безпеки України, начальник Управління;

кандидат психологічних наук Ваврик Тарас Юрійович, Академія управління МВС, старший викладач кафедри роботи з персоналом, юридичної психології, педагогіки та політології.

Захист відбудеться “26” березня 2010 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1

Автореферат розісланий “10” лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.Г. Братасюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На етапі становлення незалежності Української держави, яке продовжується вже друге десятиліття, виникають проблеми, на існування яких раніше не звертали особливої уваги. Однією з таких проблем є недостатнє законодавче регулювання певних сфер діяльності, в нашому випадку - діяльності слідчих органів внутрішніх справ (ОВС). На перший погляд - це питання законодавчого характеру, вирішення якого потребує певного часу та зусиль законодавчих органів і не належить до тих, якими має займатися психологічна наука. Але, якщо поглибитися у це питання, то стає зрозуміло, що воно, крім юридичного підтексту, має ще й психологічний. Недостатнє законодавче регулювання слідчої діяльності свідчить про те, що до цього часу існують правовідносини, які мало або взагалі не врегульовані законом, і суб'єкти вказаних правовідносин під час прийняття рішення покладаються лише на власні переконання. Особливої актуальності таке явище набуває у слідчій діяльності, коли суб'єктом правовідносин є слідчий ОВС, тобто особа, наділена владними повноваженнями, уособлення держави і закону. Майже в усіх випадках від прийнятого процесуального рішення залежить доля не лише інших учасників правовідносин, а й самого слідчого. Зрозуміло, що випадки прийняття слідчим рішення на власний розсуд, тобто випадки застосування слідчим так званих дискреційних повноважень, потребують вивчення Примітка: Дискреція (від лат. discretio) - залежний від власного розсуду (Большая Советская Энциклопедия : в 30 т. / под. ред. А. М. Прохорова. - 3-е изд - М. : “Советская энциклопедия”, 1972. -Т. 8. - 592 с.). Вивчення юридико-психологічних особливостей реалізації слідчим дискреційних повноважень під час прийняття процесуальних та організаційних рішень необхідне для оптимізації діяльності слідчих органів.

Теоретичною основою дисертаційної роботи стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених - представників філософії права, загальної теорії держави та права, історії держави та права, кримінального та адміністративного права, кримінального процесу, юридичної психології: М. М. Барнета, Ю. М. Берназа, Т. Ю. Ваврика, І. А. Вартилецької, А. С. Васильєва, Ю. В. Грачевої, Ю. М. Грошевого, Р. С. Данеляна, В. І. Дрішлюка, О. А. Калмикова, М. В. Костицького, М. О. Краснова, В. В. Лазарєва, Т. М. Малкової, О. О. Мартиненка, П. Г. Марфіцина, В. С. Медведєва, М. А. Погорецького, М. О. Рісного, С. А. Рєзанова, Г. О. Сатарова, С. М. Смокова, М. Я. Соколова, О. І. Сморчкова, В. М. Стретовича, Ю. О. Тихомирова, С. Шерпа, А. Б. Ярославського та інших.

Науковий доробок сучасних дослідників дозволив нам зорієнтуватися у визначеній проблемі, але більшість цих праць лише узагальнено чи вибірково розкривають сутність такого питання. Крім того, нами не виявлено жодної роботи, яка стосувалася б саме слідчої діяльності.

Актуальність даного дисертаційного дослідження зумовлена не лише теоретичним, а й практичним значенням дискреції в діяльності слідчих, адже дискреційні повноваження у слідчій діяльності можуть бути фактором, який сприяє корупції. Головним напрямом розв'язання проблеми доброчесності в органах виконавчої влади є вдосконалення інституту державної служби, зокрема, адміністративних процедур у цих органах. Саме в органах виконавчої влади спостерігаються тенденції до посилення корупційних ризиків, зумовлених, згідно із Концепцією подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності”, затвердженою Указом Президента України від 11 вересня 2006 року № 742/2006, непрозорістю та недосконалістю процедур прийняття управлінських рішень (мається на увазі неврегульованість проблеми застосування дискреційних повноважень, можливість створення і використання альтернативних (тіньових) адміністративних процедур, суперечність у повноваженнях державних органів, зокрема конфлікти контрольної і дозвільної функцій, контрольно-дозвільної і господарської функцій тощо). Такий стан дослідженості проблеми юридико-психологічних особливостей вияву дискреції у слідчій діяльності не відповідає вимогам сьогодення.

Зазначене вище свідчить про необхідність теоретичного узагальнення та створення методів дослідження дискреції у слідчій діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження виконаний відповідно до основних положень Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367/98, положення якої надалі знайшли своє відображення в Концепції подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності”, затвердженої Указом Президента України від 11 вересня 2006 року № 742/2006; тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 років, затвердженої Наказом МВС України “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” від 05 липня 2004 року № 755; Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767; відповідає плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ і, зокрема, кафедри юридичної психології КНУВС. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Київського національного університету внутрішніх справ 26 грудня 2006 року, протокол № 17.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є встановлення юридичних та психологічних особливостей дискреції у слідчій діяльності, що уможливлює, на нашу думку, підвищення ефективності цієї діяльності.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі завдання:

1) на основі положень загальної теорії права визначити поняття “дискреції”, “дискреційної норми права”, “дискреційного рішення”;

2) визначити природу дискреції та фактори, які сприяють розширенню кола дискреційних повноважень;

3) визначити критерії класифікації видів дискреції у слідчій діяльності ОВС та запропонувати їх характеристику;

4) дослідити особливості застосування дискреційних повноважень в діяльності слідчих підрозділів ОВС;

5) розробити методику дослідження особливостей прийняття рішення слідчими в ситуаціях, що потребують застосування дискреційних повноважень;

6) встановити психологічні особливості застосування дискреційних повноважень в діяльності слідчих підрозділів ОВС;

7) визначити можливі способи закріплення дискреційних повноважень в нормативно-правових актах.

Об'єкт дослідження - правовідносини у сфері застосування дискреційних повноважень слідчими ОВС.

Предмет дослідження - юридичні та психологічні особливості застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності.

Методологія дослідження базується на фундаментальних положеннях загальної та юридичної психології про діяльність та її структуру, взаємозв'язок психології особистості та психології діяльності, спирається на методологічні принципи вітчизняної психологічної науки (детермінізму, розвитку, єдності свідомості та діяльності).

У роботі використано принцип комплексного підходу, згідно з яким можна виокремити такі методи та принципи, які застосовувались у нашому дослідженні:

філософські - діалектичний метод (під час формулювання загальних понять, аналізу дискреційних явищ у слідчій діяльності (протягом усього дослідження); герменевтичний (при тлумаченні нормативно-правових актів (підрозділи 1.2; 2.1; 3.1); аксіологічний (використовувався для аналізу філософських, правових, психологічних джерел, присвячених досліджуваній проблемі (підрозділ 1.1);

загальнонаукові - принцип системного аналізу (під час дослідження статей КК України та КУпАП для виявлення ознак наявності дискреції (підрозділи 1.2; 3.1); принцип системно-структурного підходу (при проведенні теоретичного аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел із вказаної проблематики (розділ 1; 2); метод моделювання (для побудови проектів статей КПК України (розділ 1; 3) та статистичної обробки даних (для аналізування й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження (розділ 2); метод вербального моделювання (під час розробки ситуацій застосування слідчими дискреційних повноважень (підрозділи 2.1; 2.2);

психодіагностичні методи (методика діагностики рівня суб'єктивного контролю (локуса контролю) Дж. Роттера, методика визначення рівня мотивації до уникнення невдач Т. Елерса, методика діагностики рівня емоційного вигорання за В. В. Бойко (підрозділи 2.2.2; 2.2.3; 2.2.4) та метод анкетування (підрозділи 2.1; 2.2).

Нормативну основу дослідження складають: Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство та інші нормативно-правові акти, що уможливили розкриття окремих аспектів дослідження.

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики, а також дані, одержані під час тестування та опитування 140 слідчих ОВС, які являють різні адміністративні одиниці України.

Дослідження здійснювалося протягом 2006-2009 рр. і складалося з таких етапів:

1) етапу теоретико-методологічного аналізу проблеми, формулювання завдань та визначення методів дослідження (2006 р.);

2) етапу накопичення емпіричного матеріалу, його математико-статистичної обробки та узагальнення (2007-2008 рр.);

3) етапу аналізу та інтерпретації результатів дослідження (2009 р.).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблеми дискреції в повноваженнях слідчих ОВС. До найістотніших результатів, що містять наукову новизну, належать:

уперше:

виявлено залежність між реалізацією загальнолюдських цінностей у праві та дискрецією, яка полягає у тому, що створення нормативно-правових актів неможливе без орієнтації на ці цінності;

висвітлено юридичні та психологічні особливості реалізації слідчим дискреційних повноважень на досудовому слідстві;

визначено поняття “дискреційна норма права” та “дискреційне рішення”. Дискреційна норма права - це норма права, яка надає суб'єкту влади (органу чи службовій особі) можливість реалізовувати свої повноваження на власний розсуд. Дискреційне рішення - рішення, яке приймається уповноваженим суб'єктом влади (органом чи службовою особою) в результаті застосування дискреційної норми права;

запропоновано класифікацію дискреції залежно від меж нормативного регулювання (дискрецію невизначеності, колізії та граничну);

виділено два різновиди дискреції, що мають місце в слідчій діяльності: процесуальну та криміналістичну;

удосконалено:

перелік вимог до проектів та чинного законодавства в частині, що стосується реалізації слідчим дискреційних повноважень для підвищення ефективності провадження досудового слідства;

дістало подальшого розвитку:

поняття дискреції як способу вирішення службовою особою або державним органом питань, які не мають однозначного, повного чи позбавлені нормативного регулювання залежно від власного бачення й оцінки;

визначення взаємозв'язку цінностей та норм права (норми права закріплюють загальнолюдські цінності у своїй структурі, а джерелом дискреції є неоднозначне розуміння цих цінностей);

вивчення поведінки слідчих у ситуаціях, що потребують застосування дискреційних повноважень.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, рекомендації та пропозиції за результатами дослідження впроваджені:

у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження КНУВС від 23 березня 2009 року), основні положення дисертації використовуються під час викладання “Юридичної психології” та спецкурсів в Київському національному університеті внутрішніх справ при підготовці фахівців слідчої спеціалізації;

у практичну діяльність Головного слідчого управління МВС України (акт впровадження ГСУ МВС України від 09 лютого 2009 року) та УМВС України в Кіровоградській області (акт впровадження УМВС України в Кіровоградській області від 16 березня 2009 року). Розроблено та апробовано метод дослідження особливостей дій слідчих у ситуаціях, що потребують застосування дискреційних повноважень.

Запропоновані автором положення й висновки можуть бути враховані під час підготовки нового КПК України та подальших наукових дослідженнях питання дискреції.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дисертації оприлюднені у доповідях і виступах дисертанта на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми науки та юридичної практики очима молодих учених” (м. Київ, 18-19 травня 2007 р.), “Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Запоріжжя, 31 жовтня 2008 р.), “Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів” (м. Сімферополь, 11-12 грудня 2008 р.), “Філософські, методологічні та психологічні проблеми права” (м. Київ, 31 січня 2009 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані у дисертації, знайшли своє відображення у 7 наукових публікаціях: 3 статті опубліковані у наукових фахових виданнях, які входять до переліку затверджених ВАК України, та 4 - у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (191 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 216 сторінок, з них основного тексту 173 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її наукової розробки, мета, теоретична та практична значущість дослідження. З'ясовується зв'язок дисертаційного дослідження з науково-дослідницькими роботами, наводяться відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ перший “Місце та роль дискреції у слідчій діяльності” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Правові цінності, правосвідомість та дискреція” зазначається, що законодавча база країни загалом є відображенням системи цінностей суспільства. Саме з орієнтацією на цінності мають створюватися нормативні акти, які задовольнили б правові потреби суспільства. Головними хибами норм права є їхня недосконалість, зумовлена неможливістю відображення всіх життєвих ситуацій та розбіжностями у розумінні, тлумаченні та застосуванні відповідної норми, що провокують вияви дискреції. Законодавчо закріплена дискреція має правовий характер та допускає неоднозначне оцінювання правових явищ. Довільне тлумачення дискреційних норм порушує основоположні принципи свободи, справедливості та рівності. Удосконалення норм права, їх конкретизація та деталізація це - засоби, з допомогою яких негативні вияви дискреції можуть бути зведені до мінімуму. Головною умовою побудови системи правових норм є дотримання ієрархії цінностей, притаманних нашому суспільству.

У праві може відображатися конфлікт цінностей. Норми права можуть протиставляти одні цінності іншим, підтримувати одні з них і відкидати інші, тим самим створюючи конкуренцію норм, а відповідно і дискрецію. Основою правотворення має стати максимальне відображення загальнолюдських цінностей у правових нормах.

Дискреція у слідчій діяльності - явище, яке не існує відокремлено від особистості слідчого. В основі дискреції у слідчій діяльності лежить можливість обрання слідчим варіанту своєї поведінки з урахуванням її наслідків, що залежить від певних індивідуально-психологічних особливостей слідчого.

Кримінально-процесуальний аспект реалізації дискреційних повноважень слідчого передбачає можливість вибору тактики проведення окремих слідчих дій, методики розслідування злочину і т.д. Можливість вибору в зазначених ситуаціях носить методичний чи тактичний характер.

У підрозділі 1.2 “Дискреція у слідчій діяльності та її особливості” представлена специфіка професійної діяльності слідчих як різновиду трудової діяльності, що передбачає застосування дискреційних повноважень (Є.О. Климов).

Відповідно до специфіки професійної діяльності слідчих, у підрозділі наводяться можливі способи закріплення дискреційних повноважень у правовій нормі.

Визначено, що дискреційні повноваження: а) надають можливість органу (службовій (посадовій) особі) на власний розсуд визначати спосіб виконання певного рішення, делегувати повноваження щодо виконання прийнятого рішення підпорядкованим службовим (посадовим) особам, іншим органам, встановлювати терміни та порядок виконання; б) надають органу (службовій (посадовій) особі) право повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, терміни їх виконання та послідовність; в) дозволяють органу (службовій (посадовій) особі) обирати форму реалізації своїх повноважень (у вигляді нормативного правового акта, усного розпорядження, адміністративних дій); г) надають можливість органу (службовій (посадовій) особі) на власний розсуд обирати різновиди публічно-правового впливу стосовно громадян та організацій, визначати їх ступінь та спосіб реалізації; д) дозволяють органу (службовій (посадовій) особі) на свій розсуд оцінити юридичний факт як такий, що тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин та визначити форму реагування на нього.

Розділ другий “Юридико-психологічний аналіз дискреції у слідчій діяльності” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Апробація методики дослідження особливостей застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності” на основі опитування слідчих стосовно особливостей реалізації їх дискреційних повноважень у ситуаціях різного типу дискреції було виділено три варіанти дій слідчих: будуть діяти за вказівкою безпосереднього керівника; будуть намагатися спростити свою діяльність або спробують ухилитися від прийняття рішення; мають намір опікуватися інтересами об'єкта діяльності.

У результаті апробації з'ясовано, що:

захист прав об'єкта діяльності не сприймається слідчими як першочергове завдання;

рішення слідчого, зазвичай, спрямовані на захист власних інтересів, свого правового становища;

виявлена тенденція до ухилення від прийняття рішення у разі застосування дискреційних повноважень.

Разом із тим характер дискреційного рішення, що приймається слідчим, значною мірою залежить від меж дискреційних повноважень та ступеня контролю з боку органів, які здійснюють наглядову функцію. Було виявлено, що дискреційні повноваження одного виду часто перетинаються з повноваженнями іншого виду, що вказує на деяку умовність їх виділення.

У підрозділі 2.2 “Психологічні особливості особистості слідчого ОВС та застосування дискреційних повноважень” надаються результати вивчення особливостей застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності залежно від індивідуально-психологічних особливостей особистості слідчого та від терміну практичної служби у слідчих підрозділах ОВС.

Під час проведення дослідження застосовувались методики, що відповідають характеру діяльності слідчих, тобто визначають психологічні особливості, суттєві для її перебігу та є усталеними у психологічній науці.

Крім розробленої нами методики дослідження особливостей застосування слідчими дискреційних повноважень, були використані методики діагностики рівня суб'єктивного контролю (локуса контролю) Дж. Роттера, рівня мотивації до уникнення невдач Т. Елерса та рівня емоційного вигорання В. В. Бойко.

Результати діагностики рівня емоційного вигорання за В. В. Бойко свідчать, що майже у всіх досліджуваних домінуючою фазою вигорання є резистенція. Такий вид вигорання діагностований у 45 % слідчих зі стажем практичної роботи у слідчих підрозділах понад п'ять років та у 22 % слідчих, які мають стаж роботи до п'яти років. Тобто, із збільшенням терміну практичної роботи поступово зростають показники вигорання в фазі резистенції. Саме цей вид емоційного вигорання, на відміну від двох інших видів - напруження та виснаження, справляє найбільший негативний вплив на професійну діяльність і взаємовідносини з її суб'єктами, адже саме з ним пов'язано прагнення слідчих уникати виконання своїх професійних обов'язків.

Менш вагомий вплив на професійну діяльність та відносини з суб'єктами професійної діяльності здійснюють два інші види вигорання (фази за В. В. Бойко): виснаження та напруга. Порівнюючи з резистенцією, показники їх сформованості менші. Показники кожного із трьох видів (фаз) емоційного вигорання з часом прогресують (але неоднаково) та поступово набирають сформованості, що негативно впливає на професійну діяльність.

Домінуюче положення у фазах “вигорання” займають симптоми:

у фазі напруження - симптом переживання психотравмуючих обставин та загнаності у глухий кут;

у фазі резистенції - симптоми неадекватного (вибіркового) емоційного реагування та редукції професійних обов'язків;

у фазі виснаження - симптом емоційної відстороненості.

На особливу увагу заслуговують симптоми неадекватного вибіркового емоційного реагування та редукції професійних обов'язків. Саме вказані симптоми пов'язані з бажанням ухилення від виконання своїх повноважень та прагненням спростити свою діяльність під час застосування дискреційних повноважень. Зазначені симптоми виявлені більш ніж у половини слідчих незалежно від стажу практичної роботи.

На основі аналізу даних, отриманих при використанні методики визначення рівня мотивації до уникнення невдач Т. Елерса, встановлено, що із збільшенням терміну практичної роботи рівень мотивації на уникнення невдач підвищується. Досвід невдач під час застосування таких повноважень може сприяти збільшенню рівня мотивації на їх уникнення. Вказане дає підстави вважати, що з часом мотиви, адекватні характеру професійної діяльності, можуть заміщуватися мотивами неадекватними, наприклад, бажанням ухилитися від виконання своїх обов'язків чи перекладанням відповідальності за прийняте рішення на керівника, формальне виконання обов'язків тощо. Це підтверджується результатами застосування методики дослідження особливостей застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності й тим, що з самого початку практичної діяльності в осіб з меншим стажем домінує середній рівень мотивації до уникнення невдач, який, як показують результати дослідження, з часом підвищується.

Встановлено, що незалежно від стажу практичної роботи у слідчих підрозділах ОВС, 40 % опитаних слідчих мають екстернальний локус контроль та 60 % інтернальний. Відповідно до отриманих даних, можна узагальнити, що на застосування дискреційних повноважень в слідчій діяльності особливості локусу контролю не впливають (властива особам з екстернальним локусом контролю схильність вважати, що успіхи та невдачі залежать від зовнішніх чинників (доля, вдача, збіг обставин чи впливові люди) та прагнення осіб з інтернальним локусом контролю бути максимально поінформованими стосовно проблеми і впевненість в тому, що досягнення успіху залежать від власних дій чи умінь).

Розділ третій “Юридичні чинники та психологічні особливості вияву дискреції у слідчій діяльності” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 “Правові чинники існування дискреції у слідчій діяльності” до чинників, які сприяють виникненню дискреції, у першу чергу, віднесено прогалини в законодавстві. Брак норми, що регулює певне коло суспільних відносин, призводить до необмеженої дискреції - дії особи обмежують лише загальноправові принципи. Колізія (конкуренція) норм, що регулює конкретні суспільні відносини, призводить до необхідності співставлення слідчими протилежних чи рівнозначних за юридичною силою норм та вибору однієї з них на власний розсуд. Але лише закон, а не будь-які інші міркування чи сторонні впливи, вимоги й вказівки, має бути основою кримінального судочинства.

Дискреція у правовій нормі закріплюється через нечітко визначені правові поняття. Саме їх оцінний характер надає простір для дискреції у процесі правозастосування.

До найпоширеніших оціночних понять КПК України, які є підґрунтям дискреції, належать такі: “законні інтереси фізичних і юридичних осіб”, “межі компетенції”, “всі, передбачені законом заходи”, “звичайний порядок”, “зміна обстановки”, “втрата суспільної небезпечності”, “бездоганна поведінка”, “сумлінне ставлення до праці”, “порушення громадського порядку”, “не виправдання довіри колективу”, “законні підстави”, “особисте життя”, “наявність загрози насильства або інших протиправних дії”, “свобода у наданні доказів”, “об'єктивність та неупередженість”, “необхідні умови”, “сторонній вплив”, “незалежність”, “володіння мовою”, “суперечність інтересам охорони держави”, “захищена законом таємниця”, “інтимні сторони життя”, “інтереси безпеки осіб”, “може бути”, “вправі”, “може провести”, “при необхідності”, “може виїхати”, “у разі потреби”, “має право”, “може призначити”, “правильне застосування закону”, “правильне вирішення справи”, “правильно сприймати факти”, “сумнів у правильності”, “правильний (неправильний) висновок”, “правильність (неправильність) протоколу”, “правильність зауважень”, “неправильний переклад”, “правильність запису показань”, “неправильні дії”, “правильна кваліфікація”, “правильність обрання запобіжного заходу”, “неправильність досудового слідства”, “неправильне застосування кримінального закону”, “неправильне тлумачення закону”, “неправильне звільнення засудженого”, “правильність судового рішення”, “зацікавлені особи”, “достатні докази”, “необхідні заходи”, “необхідні випадки”, “виняткові випадки”, “особлива складність справи”, “всі істотні для справи обставини”, “всі істотні моменти розгляду справи”, “істотна зміна обвинувачення”, “істотні суперечності в показаннях”, “істотне значення для справи”, “істотне значення для висновків суду”, “істотне порушення кримінально-процесуального закону”, “істотні порушення прав підсудного, обвинуваченого”, “істотне порушення прав особи”, “істотні суперечності”, “істотні обставини”, “суттєві порушення вимог закону”, “особливе громадське значення”, “поважні причини”; “мають значення для справи”, “відповідними”, “негайно”. Лише з допомогою вказаних оціночних понять дискреція закріплена в 166 статтях КПК України.

Визначено, що криміналістичні дискреційні повноваження пов'язані виключно з перебігом та порядком розслідування справи (висуненням версії, необхідними слідчими діями і т.д.), саме у них виявляється творчий характер слідчої діяльності, тому їх наявність є цілком виправданою. Процесуальні - стосуються процесуальної форми, тому мають бути чіткими та не мати подвійних стандартів.

У підрозділі 3.2: “Психологічні особливості вияву дискреції у слідчій діяльності” зазначається, що прагнення слідчих захистити себе як суб'єкта правовідносин може впливати на готовність до певних дій у ситуаціях застосування дискреційних повноважень. Дані досліджень показали, що часто, не звертаючи уваги на очевидні обставини, слідчі тлумачать будь-яку ситуацію, що передбачає застосування дискреційних повноважень, в бажаному для них напряму в тому числі намагаються перекласти тягар прийняття рішення на керівника. Конфліктний характер слідчої діяльності сприяє домінуванню “резистенції” серед фаз емоційного вигорання. Саме цей вид емоційного вигорання зумовлює небажання слідчих застосовувати дискреційні повноваження. Властива дискреційним повноваженням невизначеність справляє негативний вплив на особистість, адже з часом слідчі намагаються відсторонити себе від застосування таких повноважень (ухиляються). Фаза “резистенції” з домінуючими в ній симптомами неадекватного (вибіркового) емоційного реагування та редукції професійних обов'язків прогресує разом із намаганням слідчих ухилитися від застосування дискреційних повноважень.

Одночасно зі збільшенням кількості слідчих, які мають високий рівень мотивації до уникнення невдач, зростає і кількість тих, хто намагається ухилитися від прийняття дискреційних рішень. Це дає підстави зазначити залежність застосування дискреційних повноважень від рівня мотивації слідчих до уникнення невдач (адже реалізація цих повноважень з самого початку пов'язана з ризиком прийняття рішення, яке може мати негативні правові наслідки для самого слідчого).

ВИСНОВКИ

У висновках підсумовано і викладено результати теоретичного й емпіричного дослідження юридико-психологічних особливостей застосування дискреційних повноважень слідчими ОВС.

Теоретичне узагальнення результатів дисертаційного дослідження дозволило:

1. Розкрити зміст таких юридичних понять, як “дискреція”, “дискреційна норма права”, “дискреційне рішення”:

дискреція - це спосіб вирішення службовою особою або державним органом питань, які не мають однозначного, повного чи позбавлені нормативного регулювання залежно від власного бачення й оцінки;

дискреційна норма права - це норма права, яка надає суб'єкту влади (органу чи службовій особі) можливість реалізовувати свої повноваження на власний розсуд;

дискреційне рішення - рішення, яке приймається уповноваженим суб'єктом влади (органом чи службовою особою) в результаті застосування дискреційної норми права.

2. Встановлено, що підґрунтям дискреції є неоднозначний характер загальних цінностей суспільства, які одночасно є і правовими цінностями. Правові цінності вищого рівня (свобода, справедливість, рівність тощо) розуміються і тлумачаться по-різному, але, будучи закріпленими в нормах права, набувають правової форми. Складність закріплення цінності в межах конкретної норми і призводить до дискреції. Зі звуженням кола суспільних відносин норма права, яка їх регулює, стає більш конкретизованою, оскільки представляє правові цінності нижчого щабля, які також більш визначені. Чим нижчого рівня правова цінність, тим більш вона конкретизована та визначена. Зменшенню меж дискреції сприяє конкретизація правових цінностей.

3. На основі аналізу чинного законодавства та слідчої практики запропоновано класифікувати дискрецію залежно від меж нормативного регулювання на дискрецію невизначеності, колізії та граничну. У випадку з дискрецією невизначеності законодавцем не передбачено жодного варіанту дій чи будь-якого припису стосовно ситуації, що склалася; дискреція колізії безпосередньо пов'язана з колізією (конкуренцією) норм права; гранична передбачає можливість вибору серед запропонованих альтернатив.

4. Вивчення особливостей застосування слідчими підрозділами ОВС дискреційних повноважень виявило недостатню дослідженість цієї проблеми. Дискреційні повноваження слідчих ОВС досліджуються вперше.

Дискреційні повноваження, наявні у слідчій діяльності, поділяються на процесуальні та криміналістичні.

Процесуальні повноваження виникають у зв'язку з нечітким формулюванням повноважень, прав та обов'язків слідчого кримінально-процесуальним законодавством.

Криміналістичні ж дискреційні повноваження є цілком виправданими, адже стосуються тактики та методики розслідування кримінальної справи.

5. Розроблено метод дослідження особливостей застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності, який може застосовуватись під час дослідження особливостей застосування дискреційних повноважень працівниками інших правоохоронних органів.

6. Узагальнення результатів емпіричного дослідження дозволяє зробити такі висновки:

а) психологічна готовність до застосування дискреційних повноважень у слідчих формується разом з досвідом виконання професійних обов'язків, а саме: в осіб зі стажем практичної роботи у слідчих підрозділах ОВС до п'яти років рівень самостійності при прийняті рішень у ситуаціях застосування дискреційних повноважень загалом нижчий, ніж у тих, які пропрацювали більше такого терміну, перші більш схильні керуватися вказівками керівництва; особи зі стажем практичної роботи понад п'ять років під час застосування дискреційних повноважень більш схильні переслідувати свої власні інтереси як інтереси суб'єктів діяльності; зі зростанням професійних умінь (стажу практичної роботи) підвищується рівень спрямованості на захист власних інтересів, власного правового становища; в осіб із більш тривалим терміном служби під час застосування дискреційних повноважень виявлена тенденція зниження спрямованості до захисту прав об'єкта правоохоронної діяльності; у слідчих виявлено бажання ухилитися від прийняття рішення у разі застосування дискреційних повноважень;

б) результати дослідження “емоційного вигорання” показали, що у третини слідчих зі стажем практичної роботи до п'яти років сформованою є хоча б одна фаза емоційного вигорання. Тоді як серед слідчих зі стажем роботи, що перевищує п'ять років, таких осіб більше половини. Частіш за все сформованою або такою, що формується, є фаза “резистенції”. Симптоми неадекватного (вибіркового) емоційного реагування та редукції професійних обов'язків є домінуючими у фазі резистенції в обох групах досліджуваних. Від формування саме зазначених симптомів залежить прагнення слідчих ухилитися від виконання своїх дискреційних повноважень чи спростити свою діяльність. У ситуаціях застосування дискреційних повноважень проблема “вигорання” загострюється через можливість вільного вибору тих або інших дій, адже в таких ситуаціях коло можливих дій значно розширюється, обмежуються вони лише загальними принципами права та моралі;

в) зі зростанням стажу практичної роботи збільшується і рівень мотивації до уникнення невдач, а пропорційно йому збільшується кількість осіб, які намагаються уникнути ситуацій застосування дискреційних повноважень;

г) особливості застосування дискреційних повноважень не залежать від рівня суб'єктивного контролю.

7. Визначені можливі способи закріплення дискреційних повноважень в нормативно-правових актах, а саме:

шляхом перерахування можливих варіантів рішень, що приймає орган (службова особа) без наведення підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

з допомогою нормативних приписів, які містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції (невизначена гіпотеза або диспозиція) правової норми і не дозволяють зробити однозначні висновки про умови застосування нормативного припису або про можливі правові наслідки їх застосування;

з допомогою наявних у законі не досить чітко визначених правових (оціночних) понять, тлумачення яких суб'єктом правовідносин залежить від конкретних обставин їх застосування, як-от: “при наявності поважних причин орган має право надати...”, “у виключних випадках службова особа може дозволити...”, “можуть бути...”, “при наявності достатніх даних...” і таке інше;

шляхом надання права органу (службовій особі) під час виявлення певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати певне управлінське рішення залежно від оцінення обставин;

з допомогою бланкетних норм, які в загальній формі містять певні вимоги, але конкретний зміст вимог наведений в іншому нормативному акті.

Рядом питань, які розглядалися у дисертаційній роботі, проблема застосування дискреційних повноважень у діяльності слідчих ОВС не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшого опрацювання ми вважаємо: дослідження особливостей застосування дискреційних повноважень прокурора, судді тощо; формулювання пропозицій щодо внесення змін до чинних нормативно-правових актів для виключення дискреції.

психологічний правосвідомість дискреція слідчий

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ботнаренко О. М. Дискреція та її види в діяльності правоохоронних органів / О. М. Ботнаренко // Підприємство, господарство і право. - 2008. - № 4. - С.103-106.

2. Ботнаренко О. М. Дискреція та деякі особливості злочинів у сфері земельних відносин / О. М. Ботнаренко // Адвокат. - 2008. - № 9. - С. 33-36.

3. Ботнаренко О. М. Дискреція та оціночні поняття в кримінальному судочинстві / О. М. Ботнаренко // Адвокат. - 2009. - № 4. - С. 18-21.

4. Ботнаренко О. М. Явище дискреції в правоохоронній діяльності / О. М. Ботнаренко // Актуальні проблеми науки та юридичної практики очима молодих учених : тези доповідей наук.-теорет. конф. (Київ, 18-19 трав. 2007 р.) / за ред. О. М. Джужі. - К. : Київський нац. ун-т внутр. справ, 2007.

5. Ботнаренко О. М. Дискреційні повноваження на досудовому слідстві / О. М. Ботнаренко // Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. : (Запоріжжя, 31 жовт. 2008 р.) : [у 2 ч.]. - Запоріжжя : Юридичний ін-т ДДУВС, 2008. - Ч. I. - С. 15-17.

6. Ботнаренко О. М. Дискреція як корупційний фактор правової норми / О. М. Ботнаренко // Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. - (Сімферополь, 11-12 груд. 2008 р.). - Сімферополь : Кримський юридичний ін-т Одеського державного університету внутрішніх справ. - С. 22-23.

7. Ботнаренко О. М. Дискреційні повноваження прокурора та їх реалізація / О. М. Ботнаренко // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права : матеріали II Всеукр. наук.-теорет. конф. (Київ, 31 січня 2009 р.) / ред. кол. : Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, М. В. Костицький [та ін.]. - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2009. - С. 177-178.

АНОТАЦІЯ

Ботнаренко О. М. Дискреція в слідчій діяльності: юридико-психологічні особливості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 19.00.06 - юридична психологія. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2010.

У дисертації розглянуто юридико-психологічні особливості дискреції у слідчій діяльності. Встановлено зв'язок між правовими цінностями та дискрецією. Надано авторські варіанти понять дискреції, дискреційної норми права та дискреційного рішення. Запропоновано класифікацію дискреції залежно від меж нормативного регулювання.

Розроблено методику дослідження особливостей застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності.

Для ефективного провадження кримінального судочинства визначені способи закріплення дискреційних повноважень в нормативно-правових актах.

Визначено психологічні особливості обрання слідчими певного варіанту дій у випадках, що передбачають застосування дискреційних повноважень.

Ключові слова: дискреція, дискреційні повноваження, дискреційна норма права, дискреційна влада, слідча діяльність, правові цінності, прогалини в законі (праві), оціночні поняття, колізія (конкуренція) норм права.

АННОТАЦИЯ

Ботнаренко А. Н. Дискреция в следственной деятельности: юридико-психологические особенности. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 19.00.06 - юридическая психология. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2010.

Диссертация является комплексным научным исследованием, в котором рассмотрены юридико-психологические особенности дискреции в следственной деятельности. Дано определение дискреции как способа решения должностным лицом или государственным органом вопросов, которые не имеют однозначного, полного нормативного определения или вообще лишены такого в зависимости от собственного видения и оценки.

В работе установлена связь между правовыми ценностями и дискрецией. Проанализированы такие недостатки нормы права как их неполнота и разногласия, которые провоцируют проявления дискреции в негативном смысле этого слова, предложены пути уменьшения негативных проявлений дискреции. Поданы авторские варианты понятий дискреционной нормы права и дискреционного решения. Дискреционная норма права - это норма права, которая дает субъекту власти (органу или должностному лицу) возможность реализовывать свои полномочия на собственное усмотрение. Дискреционное решение - решение, которое принимается уполномоченным лицом (органом или должностным лицом) в результате применения дискреционной нормы права.

Предложена классификация дискреции в зависимости от пределов нормативного регулирования. Выделены такие виды дискреции: дискреция неопределенности, дискреция коллизии и дискреция границ.

Обосновывается положение, что дискреционные полномочия, которые имеют место в следственной деятельности, разделяются на процессуальные и криминалистические. Процессуальные дискреционные полномочия возникают в связи с нечетким формулированием полномочий, прав и обязанностей следователя в криминально-процессуальном законодательстве, то есть наличие таких полномочий не соответствует общеправовым принципам. Криминалистические дискреционные полномочия полностью оправданы, так как касаются тактики и методики расследования уголовного дела. Определяются возможные способы закрепления дискреционных полномочий в нормативно-правовых актах.

Разработан метод исследования особенностей применения дискреционных полномочий в следственной деятельности, который может использоваться при изучении особенностей применения дискреционных полномочий сотрудниками других правоохранительных органов.

В ходе эмпирического исследования установлено, что психологическая готовность к применению дискреционных полномочий формируется в процессе выполнения профессиональных обязанностей. У сотрудников со стажем, практической деятельности в следственных подразделениях ОВД до пяти лет, уровень самостоятельности в ситуациях применения дискреционных полномочий ниже, чем у тех, которые проработали больше указанного срока. В ситуациях применения дискреционных полномочий профессиональный опыт способствует возрастанию уровня мотивации к избеганию неудач и эмоциональному выгоранию, доминирующей фазой которого является резистенция. Ее формируют симптомы неадекватного “избирательного” эмоционального реагирования и редукции профессиональных обязанностей.

Исследование показало наличие оценочных понятий в большинстве статей КПК Украины, которые допускают возможность неограниченного усмотрения в процессе правоприменения. Сделан вывод, что дискреция, которая возникает в следствие этого, в значительной степени присутствует в криминально-процесуальной деятельности.

Обозначены психологические особенности выбора следователем определенного варианта действий в случаях, которые предусматривают применение дискреционных полномочий. Показана зависимость применения дискреционных полномочий, которые предусматривают риск принятия следователем неудачного, с точки зрения правовых последствий для него самого, решения от уровня мотивации к избеганию неудач.

Ключевые слова: дискреция, дискреционные полномочия, дискреционная норма права, дискреционная власть, следственная деятельность, правовые ценности, пробелы в законе (праве), оценочные понятия, коллизия (конкуренция) норм права.

SUMMARY

Botnarenko O. Discretion by investigation activity: juridicial and psychological peculiarities. - Manuscript.

Dissertation on achieving of scientific degree of candidate of Law sciences in speciality 19.00.06 - Law Psychology. - Kyiv national university of internal affairs. - Kyiv, 2010.

The dissertation touches upon the peculiarities of discretion by investigation activity; the phenomenon of correlation of law values and discretion. The author gives his views of discretion, discretion law values and discretion decisions. Also the classification of discretion phenomenon is proposed according to the norms of law regulations as well as the new methodology of discretion peculiarities in investigation activity, the psychological peculiarities of choosing by investigation officers certain way of making a decision under circumstances of discretion.

Key words: discretion, discretion plenary powers, discretion law norm, discretion authorities, investigation activity, law values, the gaps in the law, collision of law norms.

Размещено на Allbest.ur

...