Історико-психологічна реконструкція картини світу людини княжої доби (на матеріалі текстів "Правда руська")

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Спеціальність 19.00.01 - Загальна психологія, історія психології

Історико-психологічна реконструкція картини світу людини княжої доби (на матеріалі текстів "Правда руська")

Мельник Оксана Андріївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія історії психології ім. В.А. Роменця

Науковий керівник: кандидат психологічних наук Куєвда Володимир Терентійович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія історії психології ім. В.А. Роменця, завідувач

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Рибалка Валентин Васильович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, відділ педагогічної психології та психології праці, провідний науковий співробітник;

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Чепа Мирослав - Любомир Андрійович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія загальної та етнічної психології, завідувач

Захист відбудеться “14” “квітня” 2010 р. об “13” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ - 33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розісланий “ 13 ” березня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.М. Третяк

1. Загальна характеристика роботи

психологічний людина провина писемність

Актуальність дослідження. Епоха Київської Русі являє собою особливий інтерес для психологічної науки як найдавніший час формування вітчизняної психологічної думки, ключові теми якої поклали перспективу її подальшого розвитку як самобутньої гілки світового культурного руху. Тексти “Правди Руської” - це перший юридичний документ Княжої доби, що дійшов до наших часів. Навіть один цей факт примушує знову і знову вдивлятися і вдумуватись у ті смисли, ціннісні орієнтири, у ту перспективу, що звернена із минулого у майбутнє, до реальності нашого теперішнього існування.

Культура Княжої доби сповнена ідеалом святості, глибокої духовності, невтомним розкриттям богоподібності людини та шляхів її самовдосконалення. Той факт, що вже перші книжні пам'ятки Княжої доби висунули низку смислотвірних питань буття, вказує на їх особливе значення для процесу становлення національної й духовної свідомості взагалі, історико-психологічного аналізу зокрема. Особливо актуальним в цьому контексті для історії вітчизняної психології є вивчення своєї духовної спадщини і пошук тих ціннісних і смислових орієнтирів життя народу, що тепер втрачені або загублені у підвалинах його суспільної свідомості. Звідси цілком правомірним видається звернення до досвіду давньоруської ментальності, тлумачення світу людини і сенсу її буття, а також визначення шляхів втілення нею у життя надсуспільних християнських ідеалів як умови досягнення бажаної гармонії і єдності її внутрішнього світу із цілим Універсумом.

Крім того, важливим видається повернення з минулого того знання, що через різні причини не входило до складу національної свідомості нашого народу. Адже протягом певного часу зміст історичної пам'яті вітчизняної культури змінювався. Вона включає в себе лише те з минулого, що виявляється співзвучним актуальним потребам сьогодення. Все ж інше витісняється в забуття і тому актуальною є потреба його осмислення з метою відродити забуті сторінки національної духовної культури. Історії психології належить важливе місце у комплексі наук, покликаних слугувати реалізації цілей відродження національної культурно-наукової спадщини українського народу, пробудження загалом національної свідомості.

Психологічна думка Княжої доби концентрує в собі найхарактерніші архетипи та підґрунтя засад її культуротворення, а відтак слугує невід'ємним джерелом осмислення витоків національної самосвідомості, орієнтиром у розробці широкого кола як антропологічних, так і світоглядних питань, пов'язаних, зокрема, із осенсуванням тогочасними мисленниками сутності і призначенням людини, перспектив досягнення нею взірця досконалості.

Уявлення про “нову людину” як носія нової “живої божественної” благодаті міцно вкорінюється в сферу національного менталітету русичів як всеохоплюючий принцип обґрунтування її екзистенції.

У літературі Княжої доби окреслені провідні інтенції тогочасної психологічної думки - поняття про людину та сенс її життя, орієнтація на морально-етичні ідеали, що виражають ментальні особливості світобачення норм і горизонтів давньоруського народу в контексті світової історії.

Поставлена в психології свого часу проблема картини світу людини привертає до себе все більше уваги сучасних психологів як конструкт, що здатний послугувати пояснювальним принципом усієї багатоманітності психічних явищ, відтак і осмислення людини як універсальної цілісності.

Досвід осягнення давньоруськими книжниками картини світу людини, зокрема на матеріалі текстів “Правда Руська” може виявитись тим джерелом, що дозволить пов'язати палітру сучасних уявлень, а також виступити таким чином основою для більш продуктивних теоретизацій.

Поміж тим, той психологічний потенціал, який міститься у текстах “Правди Руської”, залишається і до цього часу поза увагою істориків психології.

Беручи до уваги відсутність в історико-психологічній літературі відповідних свідчень, очевидна актуальність останніх і обумовили вибір теми даного дослідження “Історико-психологічна реконструкція картини світу людини княжої доби (на матеріалі текстів “Правда Руська”)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи лабораторії історії психології ім. В.А. Роменця Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: “Історико-психологічна

реконструкція психологічної думки в етнокультурному просторі України” (реєстраційний номер № 0108 U001209). Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 1 від 7 лютого 2008 року) та узгоджено у бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 3 від 25 березня 2008 року).

Об'єкт дослідження - уявлення про людину і світ у давньоруських письмових джерелах. Предмет дослідження - психологічний зміст картини світу людини в правничих актах Княжої доби.

Основна мета полягає у дослідженні психологічних уявлень Княжої доби та історико-психологічній реконструкції картини світу людини у давньоруських письмових джерелах.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

1. Визначити джерелознавче коло досліджуваного періоду і його тематичну спрямованість.

2. З'ясувати психологічний зміст уявлень про сутність й покликання людини в ментальному просторі часів Княжої доби.

3. На матеріалі текстів “Правда Руська” простежити процес трансформації згаданих уявлень в форму канонізованих правових приписів.

4. Окреслити місце тогочасного досвіду осмислення психологічної природи людини в контексті сучасних проблем психологічної антропології.

Методологічну основу дослідження склали теоретико-методологічні засади та принципи історико-психологічних досліджень, висвітлені у працях Б.Г. Ананьєва, І.Г. Бєлявського, Л.С. Виготського, В.С. Горського, О.Т. Губка, В.О. Кольцової, Г.С. Костюка, В.Т. Куєвди, В.М. Летцева, І.П Манохи, В.М. Піскуна, Б.Ф. Поршнєва, В.В. Рибалки, Ю.Т. Рождественського, В.А. Роменця, С.Л. Рубінштейна, М.В. Соколова, М.-Л.А. Чепи, Д.І. Чижевського, В.О. Шкуратова, Г.Г. Шпета, М.Г. Ярошевського, а також сучасні концептуальні уявлення щодо людини в етнокультурному просторі її буття (І.Г. Бєлявський, В.Т. Куєвда, О.М. Лозова).

Методологічною основою реконструкції картини світу (в єдності онтологічного та гносеологічного аспектів) слугують положення про образ (картину) світу як фундаментальної умови буття людини і універсального посередника взаємодії людини із світом, що висвітлені у працях філософів (Р.Ф. Абосєв, Е.В. Ільєнков, О.Ф. Лосєв, М.К. Мамардашвілі), культурологів (В.М. Діанова, Б.О. Рибаков), лінгвістів (Л.М. Босова, К.О. Кубракова, Е.Д. Сулейменова). Психологічні концепції про єдину структуру світу разом із діючим суб'єктом (С.Л. Рубінштейн); ідея О.М. Леонтьєва про ідеалізовану систему значень в образі світу; визнання картини світу за детермінанту життєдіяльності людини (С.Д. Смирнов) і обумовлення її культурною специфікою (В.В. Пєтухов) та залежність картини світу від культурних констант з одного боку і ціннісних орієнтацій з іншого (С.В. Лур'є); положення про співвіднесеність картини світу всьому світу (Ю.М. Лотман); ідея накладання у свідомості на теперішнє слідів попереднього досвіду (О.Ю. Артем'єва); розуміння картини світу як багаторівневу, ієрархічну, надзвичайно динамічну систему (О.В. Наришкін); положення Г.В. Куценко про взаємозалежність досвіду та образу світу, а також засади генетичної психології (С.Д. Максименко), концепцію психологічної герменевтики (Н.В. Чепелєва), уявлення про ментальність як феномен суспільної свідомості (А.Я. Гуревич, О.М. Лозова).

Методи дослідження: культурно-історичний та онтологічно-орієнтовний метод, а також системно-структурний, порівняльно-історичний. Робота виконувалася з застосуванням методу додатковості історичного й логічного підходів до проникнення у провідну проблематику дослідження, використано метод наукової інтерпретації, герменевтичного тлумачення

текстів, історико-психологічного аналізу соціокультурних явищ, процесів і подій.

Надійність та вірогідність отриманих результатів забезпечується застосуванням методів, відповідних меті й завданням дослідження, ґрунтовними теоретико-методологічними засадами дослідження, органічним і узгодженим поєднанням значної джерелознавчої бази, що забезпечує цілісність і системність здійсненого аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснюється психологічна реконструкція картини світу людини Княжої доби взагалі, на матеріалі текстів “Правда Руська” зокрема. Обґрунтовується доцільність використання у історико-психологічному дослідженні концепту картини світу як адекватного інструменту відтворення тогочасного способу мислення. Показано вплив східнопатристичної традиції на формування психологічних поглядів давньоруських книжників. Встановлено зміст психологічних уявлень давньоруських авторів про людину, у їхньому зв'язку з певними мотивами східної патристики, виявлено специфіку осмислення давньоруськими любомудрами антропологічних та екзистенційних проблем.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що отримані у ньому результати дають можливість концептуально поглибити розуміння сутності психологічних уявлень давньоруської доби, значення й місця, яке вони посідають у картині світу давньоруських мислителів, розширюють уявлення про зміст давньоруської психологічної думки та вплив останньої на подальший розвиток психологічних поглядів.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що результати роботи та основні положення можуть бути використані при складанні лекційних курсів та семінарських занять з історії української психології, а також при підготовці відповідних програм, підручників, посібників та тематичних монографій. Крім того, одержані результати можуть бути застосовані у розробленні державних комплексних програм у гуманітарній сфері та державотворенні, пов'язаних з поглибленим зверненням до історичної пам'яті, розвитком національної свідомості та самосвідомості.

Апробація результатів дослідження. Головні положення та результати наукового дослідження доповідались на Міжнародній науково-практичній конференції “Генеза буття особистості” (Київ, 2006), на ІІ (Київ, 2007) та ІІІ (Київ, 2008) Міжнародних конференціях “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми”, Міжнародній науково-практичній конференції “Психолого-педагогічні аспекти формування та розвитку майбутнього фахівця” (Миколаїв, 2008), Міждисциплінарній науково-практичній конференції “Технології інтелектуальної діяльності” (Київ, 2009), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Психолого-педагогічні аспекти розвитку майбутнього фахівця” (Миколаїв, 2009), Всеросійській ювілейній конференції присвяченої 120-літтю з дня народження С.Л. Рубінштейна (Москва, 2009) та на засіданнях

лабораторії історії психології ім. В.А. Роменця Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Публікації. Зміст та результати дослідження відбито у 12 публікаціях, 10 із них у фахових виданнях, включених до списку, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел, що налічує 227 найменувань (20 стр.). Основний зміст дисертації викладено на 169 сторінках друкованого тексту. Повний обсяг дисертації викладено на 189 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначається об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження, окреслюються методологічні засади та методи, визначається наукове, теоретичне та практичне значення роботи, окреслюються перспективи подальшого дослідження.

У першому розділі “Психологічна спадщина Княжої доби як предмет історико-психологічної рефлексії” аналізується процес зародження вітчизняної психологічної думки періоду Київської Русі, твори, де порушувались і осмислювалися питання психологічного змісту.

У розділі зазначається, що дослідження цього періоду складали предмет уваги багатьох дослідників, зокрема, культурологічні аспекти щодо концепту світу і людини (С.С. Аверинцев, Ю.С. Асєєв, В.Д. Баран, В.М. Гнатюк, О.С. Дьомін, М.Б. Лановик, Ф.М. Колесса, М.І. Костомаров, А. М. Макаров, М.Н. Москаленко та ін.). З історичного боку, Княжа доба - це доба насичена значними історичними подіями світового значення, що відображенні у багатьох джерелах (Ю.М. Алексєєв, О.Д. Бойко, І.О. Денисюк, Д.І. Дорошенко, Б.Д. Греков, М.С. Грушевський, А.Я. Гуревич, В.Б. Євтух, В.В. Калініченко, А.Й. Рогожин, О.О. Синявська, М.М. Страхов, П.Т. Тронько, Г.Ф. Шамов та ін.) і філологічного (В.П. Адріанова-Перетц, І.П. Єрьомін, М.Г. Жулинський, Д.С. Лихачов, М.К. Никольський, О.С. Орлов, О.О. Потебня, О.М. Сліпушко, П.П. Толочко, В.М. Топоров, В.В. Яременко та ін.), педагогічного (Л.В. Артемова, А.М. Бойко, Л.П. Вовк, Т.К. Завгородня, Є.І. Коваленко, В.Г. Кремень, Т.М. Лагутіна, В.С. Лутфуллін, В.О. Пащенко, Й.Ю. Сележан) спрямування.

Княжа доба, за розвідками істориків філософії, є періодом формування й формулювання оригінальних версій вітчизняної філософської думки у боротьбі за подолання основного протиріччя тогочасної епохи між язичницьким і християнським світоглядом (С.В. Бондар, Є.М. Верещагін, В.С. Горський, М.М. Громов, Є.В. Ільєнков, В.В. Зінківський, С.А. Крилова, В.В. Лях, В.В. Мильков, І.П. Чорний, О.В. Шинкарук, Т.В. Чумакова, В.І. Ярошовець та ін.). Зазначена епоха не залишилася поза увагою і істориків психології (В.М. Піскун, В.А. Роменець, М.В. Соколов, М.-Л.А. Чепа та ін.), які зверталися до психологічного аналізу таких відомих пам'яток давньоруської писемності як “Повість минулих літ”, “Послання Володимира Мономаха”, “Слово про Закон і Благодать”, “Послання Митрополита Никифора”, “Ізборник Святослава 1073 року”, “Послання написане Климом, Митрополитом Руським, священику Фомі і розтлумачене Афанасієм-ченцем”, “Притча про людську душу і тіло”, “Слово про Ігорів похід” та перекладної літератури (“Толкова Палея”, “Шестоднєв”, “Бджола”).

Тим часом, осмислення антропологічних уявлень під кутом цілісного уявлення про людину, її психологічну природу, чуттів та прагнень, її свобода волі і відповідальності здійснюваних нею вчинків і обов'язків у контексті панівного світосприйняття Княжої доби залишалися недостатньо експлікованими.

У розділі констатується, що психологічна думка Княжої доби зосереджується в площині пошуку відповіді у процесі взаємодії і протиборства двох основних начал, що утворюють її - першого, що спирається на народний світогляд та розгортається на базі практики суспільного життя, і другого - пов'язаного з християнським світоглядом.

Встановлено, що за всім розмаїттям позицій, властивих давньоруській думці, поступово утворюється і певна єдність, яка визначає для культури Київської Русі стиль мислення, закладаються підвалини давньоруської психологічної думки з її загостреним зацікавленням екзистенційними проблемами людського буття, сенсом життя, особливостей поведінки та внутрішнього світу людини. При цьому робиться акцент не стільки на пізнання світу, скільки на розуміння його, виділенні сенсу життя людини, осягнення законів її морального життя.

Особлива увага надається осмисленню історії як арени діяльності людини, а також до питань суспільно-політичного життя, поряд з якими ставляться і розглядаються проблеми екзистенційного характеру.

У розділі здійснено історико-психологічний аналіз творів давньоруських любомудрів, ключове місце в яких займають питання долі, сподівання, прагнення, риси характеру людини, сенс її життя. Створюється своєрідна ідеал-психологія, в якій порушується питання про те, якою мусить бути людина за своїм психолого-етичним змістом як взірець наслідування, як громадянин, сім'янин, ремісник або віруючий, що додержується християнських канонів. Показано, що твори стародавньої літератури розкривають ідеальний образ людини і мають головним чином повчальний характер.

Поведінка розглядається не як наслідування усталеного ідеалу, а як результат важкої внутрішньої боротьби між добром і злом. Загострений характер вибору між добром і злом, екстремальні, екзистенціальні ситуації дають змогу книжникам показати психологію людей свого часу.

Життєвий шлях людини подається через низку найважливіших його епізодів. Зокрема, “житіє” - це своєрідна біографія видатної людини, що є взірцем для наслідування. Героями таких творів виступають реальні особи. Вибір фактів для зображення їхнього життя не є випадковим, бо саме видатна людина уособлює в собі та виражає прагнення своєї епохи, у своїх вчинках відбиває реальну історичну ситуацію, своєю волею створює її, тому й несе за це перед суспільством історичну відповідальність.

Констатується, що на формування психологічних уявлень вирішальний вплив мала реальна практика суспільних відносин, яка була пов'язана зі звичаями, правом, виробничою діяльністю людей. Характерною особливістю ідеології періоду Київської Русі, в якій відбувалося становлення вітчизняних психологічних поглядів, було своєрідне поєднання мотивів натуральної релігії і релігії одкровення.

Показано, що авторів давньоруських творів цікавить передовсім не стільки характер діючих в історії сил, скільки спосіб дій людини, висновки, які людина мусить робити для себе, залежно від того ж таки способу. У такий спосіб розкривається ситуація колізійного характеру, в якій перебуває людина і яка вимагає від неї певних дій та вчинків.

Зокрема у повчаннях і проповідях Феодосія Печерського вчувається голос патріота своєї Батьківщини, який вболіває за її благо і щастя, постає проти поганських вірувань і пов'язує з ними ряд негативних моральних і психологічних рис народу: марновірство, волхвування, чародійство, пияцтво. У “Повчанні архієпископа Луки до братії” містяться звернення до людей, які перебувають у стані двовір'я. Психологічна мета цих проповідей - подолати амбівалентність вірування і моральних норм.

У свою чергу, Лука Жидята, закликає, аби люди були милосердними, любили ближнього, допомагали голодним і ув'язненим, не впадали в гнів, брали участь у активному суспільному житті. Головною темою творів Іларіона “Слово про Закон і Благодать”, “Повчання про користь душевну” - турбота про моральну поведінку людини, про психологічні засоби її вдосконалення, позитивну налаштованість, активний спосіб життя, звеличується мудрість від книжного знання. За Іларіоном, людина повинна навчатись, розвиватись у духовному та моральному плані, пізнавати себе. Все це вона може зробити, на переконання зазначених авторів, лише шляхом пізнання Бога, оскільки людина є Його образом та подобою.

З психологічного боку, “Повчання” Володимира Мономаха - це заклик до необхідності формування позитивних рис характеру, до милосердя, до самодіяльності, творчості, самостійності. Наголошується, що наполегливість і працелюбство є основою успіху і досягнень.

У “Посланні” Київського митрополита Никифора Володимиру Мономаху робиться спроба функціональної специфікації душі, яка поділяється на три частини: словесну (розум), нестямну (почуття) і жадану (воля). Словесна частина первісна і панує над усіма іншими, завдяки їй людина виділяється серед усього живого, пізнає і небо, і землю, і все, що існує в світі, в тому разі і питання про власний характер і сенс буття. Никифор порушує основоположні питання про співвідношення розуму і відчуттів, про діяльність органів чуття та їхню підпорядкованість вищим психічним здібностям.

Великий світ і малий, всесвіт і людина - усе взаємопов'язане, все значуще, все нагадує людині про сенс її існування, про велич світу і значення в ньому долі людини, яка дедалі отримує психологічну деталізацію. Це вже не просто механічне віддзеркалення космосу, а великий світ людських переживань, страждань і радощів.

Натомість, питання про вплив на зміст психологічних уявлень давньоруських мислителів представників Східної та Західної патристики залишається в літературі предметом гострих дискусій (В.М. Піскун, В.А. Роменець, М.-Л.А. Чепа).

В цьому зв'язку питання особливості рецепції давньоруськими мислителями змісту уявлень представників Східної та Західної патристики (Климент Александрійський, Ориген, Тертулліан, Іоанн Дамаскін, Григорій Нисський, Іоанн Екзарх, Григорій Великий, Арнобій, Кіпріан, Ієронім Стридонський, Августин Гіппонійський, Амвросій Медіолонський) є водночас і питанням щодо змісту і національної своєрідності давньоруської психологічної думки.

У другому розділі “Давньоруська думка на перехресті Сходу і Заходу” розглядаються викладені в працях давньоруських авторів вчення про тілесність та духовність людини, а також вплив патристичних ідей щодо картини світу людини та її місця у ньому.

У розділі здійснено аналіз понять тілесності, сенсу життя і смертності людини, її ставлення до життя та смерті, до природи, а також часу та простору. Показано, що християнство як нова релігія відкривало новий духовний світ складних та важливих психологічних переживань, не бачених раніше вимог до себе і до інших, до складних пошуків шляхів розв'язання поставлених завдань.

Констатується, що проблема співвідношення тілесності й духовності людини розглядається у контексті відношень духа, душі, тіла і плоті. Тіло, на відміну від аморфної плоті, гармонійно та жорстко організовано. З свого боку, душа розглядається як емоційний початок, з неї починається формування людини. При цьому саме дух тлумачиться як орган самосвідомості людини, як особливий (оновлений) стан внутрішнього життя, особистісний початок, іпостасне цільне буття.

Зазначається, що людині притаманні дві різні, але однаково важливі розумові здібності: розум і роздум. Під розумом розуміється образне мислення, яке безпосередньо пов'язане зі сприйняттям, також розум оперує чуттєвим матеріалом, аналізує його і використовує у подальшій діяльності. Властивою рисою розуму є те, що образи, які у ньому виникають, можуть належати до різних сфер дійсності, до того ж для розуму властиве інтуїтивне збагнення істини. А роздум характеризується тим, що він шукає відповіді на визначені питання. Показана також етапність формування людської істоти, зокрема душевні здібності надаються тілу у визначеній послідовності. Спочатку організм людини зростає, потім вона починає сприймати оточуючий світ і лише згодом у неї з'являється здатність до розумних дій та розсудливості.

Відмічається особливість тематичного вибору східної патристичної думки. Оскільки ментальний простір візантійської та давньоруської культур виявились родинними за своєю структурою і більш складними, ніж простір західноєвропейської культури, вони мали потаємний субпростір, що виступав фундаментальною реальністю і вибудовував послідовність ціннісних пріоритетів. Проте візантійський напрямок світосприймання розвивався виключно у формі індивідуальної свідомості, в той час як у давньоруському розумінні світосприйняття поєднувалося із суспільною свідомістю.

У розділі констатується, що у зв'язку з посиленням інтересу до людської природи посилюється і вплив старозавітних текстів і старозавітних образів на давньоруські уявлення. Головною проблемою антропології русичів було співвідношення всезагального і окремого: Бога і людини. У зв'язку з цим особливу значущість у писемній спадщині Київської Русі займає концепція соборності, згідно з нею розглядається не індивідуальне “Я”, відкрите нескінченності всезагального - Бога , а соборне “Я”. Вказане вчення відкриває можливість зрозуміти особливості давньоруського дискурсу щодо влади, права, праці, сім'ї тощо.

Зазначається, що в результаті впровадження у давньоруську культуру “монастирського типу” освіти, на Русі утворюється особливий тип культури, відмінний від візантійської та західноєвропейської, майже самодостатній, звернений швидше всередину себе, ніж назовні, схильний до інтуїтивного, “сердечного”, образного розуміння. Особлива роль при цьому відводилася таким поняттям як “образ” і “слово”. Візуальний образ і книжне слово поставали тими каналами, в яких зберігалося і передавалося на рівні емпіричного буття божественне одкровення.

На основі здійсненого у розділі аналізу відповідних джерел встановлено, що основною інтенцією давньоруських авторів було прагнення відобразити всю повноту життя, об'єднати два життєвих плани: земний та небесний. У тілесній красоті вбачалась краса духовна. Невипадково, що саме у часи Київської Русі почав стверджуватися принцип “виправдання життя”, який дозволив уникнути у подальшому традиційного протиставлення духовного і тілесного.

Констатовано, що мислителі того часу долають радикальну суперечку і переносять останню в іншу площину. Зокрема наголошується, що хоча тіло нижче й менш достойне, ніж душа, проте воно не є протилежністю душі і відмінності слід шукати не між душею та тілом, а між досконалим творінням Божим та людиною, спотвореною гріхом, тобто зовнішнім і внутрішнім.

Стверджується, що життя є найвищою цінністю, якою володіє людина. З прийняттям нової для русича християнської віри людина підноситься до незаперечного власника свого життя, яким вона може розпоряджатися за власним розсудом. Психологія життя як інваріантна матриця пізнавально-практичних пошуків у давньоруських авторів відображена у їх світоглядних позиціях та провідних ідеях: ідеї гармонії, яка подається не лише як процес взаємодії з навколишнім середовищем, людьми, але й насамперед як внутрішня гармонія з самим собою.

Встановлено, що давньоруські автори, розрізняючи образ та подобу, вбачають їхні ознаки в різних особливостях та здатностях людини, вбачають образ Божий у людини в тому, що вона має розум, який керує її бажаннями, володіє свободою вибору та свободою волі. Вказується, що прямоходіння людини є відображенням її прагнення до небесної батьківщини й тим самим до божественного походження.

Наголошується, що образ є даний людині, в той час як подобу вона ще повинна набути шляхом удосконалення. Розум є віддзеркаленням, відображенням Бога в людині й у цьому сенсі є образом Бога в ній. Натомість Божа подоба набувається людиною шляхом удосконалення, уподібнення до Бога.

У роботі стверджується, що згідно з патристичним вченням гідність людини полягає в її Божому образі. При цьому наголошується, що образ Божий в людині ніколи не зникає, навіть при гріхопадінні останній повністю не втрачається. Зокрема Григорій Нисський, спираючись на принцип відповідності, обирає Бога як прототип, який дозволяє визначити сутність людини як образу Сущого.

Питання обожнення посідає вагоме місце в працях давньоруських любомудрів. Метою людського життя є спасіння, яке досягається не через безгрішність, точніше не стільки через моральне очищення, скільки шляхом безперервного заглиблення в Бога, тобто обожнення, яке унеможливлюється поза знань.

Душа є розумною і безсмертною. Завдяки цій розумності душа може споглядати Бога і вивчати себе. Людина наділена думкою та віданням Божої вічності. Це повинно спонукати людину завжди триматися уявлення про Бога, прагнути до співжиття зі святими та працювати над собою, над внутрішньою досконалістю та гармонією.

Особливої уваги надають мислителі того часу ролі розуму. Людська душа, як неодноразово підкреслюється, розумна, а найважливішим благом для людини є мудрість. Розум скеровує розмисли людини, водночас керує її пристрастями. Робиться наголос на потребі людини у самопізнанні, адже чуттєве пізнання придатне тільки для пізнання відомих речей, не сягає далі від них.

У розділі наголошується, що нова світоглядна картина зробила людину рефлективно самодостатньою, незалежною від природи та інших членів суспільства. Рефлективна самодостатність є початком процесу самоусвідомлення, який фактично є не чим іншим, як внутрішньою умовою процесу формування сенсу життя. Отже, людина постає головним осередком картини світу у Княжу добу, що дає змогу реконструювати ширше коло думок стосовно неї.

У розділі робиться висновок про те, що попри очевидний вплив патристичнх ідей давньоруська думка відокремила низку самостійних ідей щодо природи людини, свободи волі, її покликання та сутності, індивідуальних відмінностей, сенсу життя тощо, які й склали у подальшому центр і головну лінію пошуків відповідей на ці ідеї.

У підсумку наводиться аргументація про те, що кристалізацією, конкретизацією наведеного вище тематичного кола виступив правничий документ “Правда Руська”, психологічна реконструкція якого і складає предмет наступного розділу.

У третьому розділі “ Психологічна картина світу людини у змістові правничих відносин Княжої доби” розкривається зміст поняття картини світу людини в контексті правових та суспільних відносин того часу. Юридичний документ “Правда Руська” є одним із найважливіших пам'яток права у Княжу добу, що дійшов до наших часів. У розділі за змістом текстів “Правди Руської” здійснена реконструкція соціальної структури суспільства у ХІ - ХІІ столітті, організація відносин, ціннісні пріоритети тощо. Зокрема суспільство розглядається як система відносин між індивідом і колективом та між мікроколективами, що входять до його складу та підтримують своє існування на основі передавання від покоління до покоління життєво важливих приписів поведінки.

Виникнення “Правди Руської” як законодавчого акту пов'язано з володарюванням Ярослава Володимировича у 1016 році. “Правда Руська” складається з трьох частин: “Коротка Правда”, “Просторова Правда” і “Скорочена Правда”. Дослідженням вказаних версій займались правознавці, історики, філологи, культурологи, письменники, археологи (Б.В. Александров, О.Р. Бєляєв, М.Ф. Володимирський-Буданов, В.Г. Гейман, Б.Д. Греков, О.О. Зимин, М.М. Карамзин, П.М. Мрочек-Дроздовський, Б.О. Рибаков, Г.В. Романов, М.Б. Свердлов, Ю.Г.Семенов, М.М. Тихомиров, Л.В. Черепнин, С.В. Юшков). Питання ж психологічного аналізу в силу традиційного уявлення про цей документ як суто правовий не ставилось. Виключенням служить вимога В.А. Роменця про необхідність такого аналізу, яка, на жаль, не була підхоплена і до цього часу не зреалізована вітчизняними істориками психології.

Тим часом, згаданий документ, за здійсненим аналізом, дозволяє відповісти на зазначене коло питань щодо узагальненого уявлення давньоруськими авторами про людину тієї епохи, її картину світу, її ціннісні пріоритети тощо. Встановлено, що усвідомлене чи неусвідомлене скоєння певних вчинків, мотивація певної поведінки, провина та відповідальність, відчуття захищеності і їхні складові є провідними психологічними поняттями, що стоять за формальною мовою юридичного документу. Визначено, що навмисні, свідомо здійснені злочини караються найбільш суворо: “якщо буде вбито огнищанина (дворецький, наближений до князя) навмисно, але без корисливих намірів, то з вбивці здіймається 80 гривень, а люди не повинні допомагати вбивці… ” (Ст. 19 П.П.). В документі простежується значна увага до людського тіла, це може свідчити про сприйняття останнього як гідної спеціальної уваги людини: “якщо хто відрубає будь-який палець, то платить 3 гривні штрафу.” (Ст. 7 К.П.). Втрата людиною контролю за своєю поведінкою, що може завдати шкоди, також підлягає відповідальності: “якщо хтось дістане меча, але не вдарить, платить гривну” (Ст. 9 К.П.). Отже, зазначені вище поняття у своїй більшості лише входять у предметне поле психології, а дійсний зміст поза відповідним контекстом залишається неповним і відповідно обмеженим у своїй психологічній змістовності.

За змістом текстів “Правди Руської”, людина має подвійну природу: духовну та тілесну, наділена розумом і душею, завдяки останній здатна сприймати і пізнавати оточуючий світ, завдяки розуму може аналізувати інформацію, що надходить ззовні. Усвідомлені вчинки керуються розумом, а пристрасті контролюються душею та серцем, можуть спонукати людину до необдуманих вчинків та злочинів.

Відповідно до статей тексту “лихі” помисли та “злі” вчинки “йдуть від серця людини”, і тому жорстокіше покарання за навмисно вчинений злочин мало за мету виховний характер. Людина повинна була замислитись над своїми вчинками та тими наслідками, до яких вони можуть призвести ще до скоєння таких. Знаючи про наслідки злочину, людина повинна замислитись над мірою покарання, бо саме така мета переслідувалась у “Правді Руській”.

Людині, яка керується виключно власними інтересами і орієнтована на пошуки власної вигоди і щастя, відповідають приписи, де власне правова реальність підмінюється реальністю державних настановлень. Лише образ людини моральної виявляється здатним легітимувати право як безумовну цінність, що не редукується до будь-яких інших цінностей.

Вказується, що сформовані в певній культурі форми, типи й образи поведінки в сфері побуту, праці, релігії, ідеології, політики, моралі, отримуючи нормативне значення (як зразок чи приклад), здійснюють істотний виховний і регулятивний вплив на почуття, смаки, уявлення, вчинки і взаємини людей, на весь уклад їхнього життя, утворюючи у свідомості певну картину світу людини, уявлення про образ людини, заданий даною культурою певний взірець. Визнається, що мрії про кращий устрій і щасливе життя є настільки ж природними, як і прагнення людини дихати, їсти, думати, примножувати своє потомство.

“Правда Руська” відбивала емоційно-духовну конституцію соціального суб'єкта (соціальної групи, суспільства в цілому), цілісність і своєрідність якого визначається культурними кодами, що задають фундаментальні правила об'єктивації людського змісту в предметних формах права.

Показано, що культурні коди правосвідомості, які склалися в суспільстві, знаходять своє сукупне вираження у правовій свідомості, що є силовим полем комунікації в сфері права: в ньому складаються, спрямовуючи лінії смислоутворення, мотиваційні вектори. Правовий менталітет включає в себе правосвідомість, але в особливій якості - з точки зору її орієнтованості, вибіркованості, настроєності, тенденційності, а також культурної специфіки.

У “Правді Руській” відображена сукупність стійких і загальнозначущих норм, а отже і певний комплекс світоглядних принципів. Саме завдяки панівним цінностям стає можливим нормальне існування людей та практична діяльність, здатність до досконалості та самореалізації, задоволення яких для людини є необхідним і обов'язковим задля відчуття суб'єктивного щастя. Право у своєму аксіологічному вимірі виступає як чітко визначена форма правових цінностей, як специфічна форма правового зобов'язання, в якій реалізуються цінності особистості.

У розділі наголошується на щільному співвідношенні між образом людини і образом права, як феноменів, зміст яких залежить від ціннісних переваг. Право перш за все складається з тих правил, якими люди керуються у їх спільному житті і які дають право на примус у випадку їх невиконання. Ці правила стають особливо значущими, коли виникають протиріччя інтересів, тобто суперечки. Право тоді відіграє роль третьої сторони, незацікавленої сторони, до якої апелюють для вирішення суперечок.

Зазначається, що за своїм смисловим вмістом права людини окреслюють простір, який забезпечує кожній людині умови її самореалізації, тобто простір її особистої автономії. Психологічний зміст текстів “Правди Руської” свідчить про те, що людина виявляється готовою рефлексивно ставитись до умов свого життя, певним чином їх позначаючи і осмислюючи. Рефлексивне ставлення людини до самої себе і своїх дій означає, що людина здатна на свідомий вибір серед багатьох інших можливостей.

Констатується, що у “Правді Руській” простежуються певні позитивні зрушення у напрямку інтелектуально-духовного розвитку населення. Право стає інститутом, який робить свободу можливою і, з іншого боку, перешкоджає трансформації свободи у вседозволеність. Фіксується залежність між правом і людиною: право є системою правил, що робить життя людини можливим, у той час як основні факти людської природи роблять такі правила необхідними. Право виступає як умова участі кожного у суспільних справах. Відповідно права людини слугують необхідними умовами людського існування і комунікації.

“Правда Руська” була призначена ввести в життя людей початок єдиної упорядкованості, загальної визначеності, а з іншого боку мала ціннісний характер, бо вводячи в життя нормативні початки, тим самим узагальнювала наявну картину світу людини, давала оцінки життєвим явищам і процесам, унормовувала вчинки людей як таких, що відповідали або не відповідали праву.

У досліджуваному правовому акті презентовані уявлення про провину та відповідальність, совість та мотивацію людини, які залежали на той час від міри моральності в людині, яка на той час мала прямий стосунок до релігійності людини і залежала від неї.

Таким чином, висловлюється теза про те, що досліджуваний документ виявляється тим психологічним джерелом, де поруч із іншими формами світобачення виникла тенденція до цілісного погляду на людину й світ із “м'якою” формою раціональності, вивільнення від диктату якої прагне сучасна психологія. Звідси наведений документ може бути поцінований як перша модель утілення давньоруською ментальністю системи узагальнених поглядів на людину і світ з огляду необхідності чуттєво-раціонального осмислення останніх, а отже як невід'ємної умови унікальності і неповторності їх спільної екзистенції.

Висновки

Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дає можливість сформулювати такі висновки:

1. Здійснений історико-психологічний аналіз уявлень давньоруських любомудрів про психологічну сутність людини показав, що остання видавалася як цінність, має власний унікальний внутрішній світ і подвійну природу: тілесну й духовну.

2. Встановлено, що у творах досліджуваного періоду головна інтенція спрямовується на тлумачення сутності та місця людини в світі, в контексті “Людина - Бог”, “Людина - Людина”, а також “Людина - Природа”, де перша - начало активне, друга - втілення спонукань і жадань духу.

3. Доведено, що проблемним полем тогочасної психологічної думки постають такі питання, як душа - тіло, зовнішнє - внутрішнє, спадкове - набуте, усвідомлюване - неусвідомлюване.

4. Показано, що людина розглядається як така, що має певну ієрархію: душа є вищою від тіла й постає посередником людини в духовному житті. Виняткова роль душі, проте, не означає, що тіло гідне зневаги, як нижче, гріховне начало. Навпаки, якраз тому, що душа керує тілом, у скоєнні гріха саме від неї й походить ініціатива.

5. Констатовано, що у переважній більшості тогочасних праць заперечується містико-аскетичне протиставляння розуму і почуттів. Розум розглядається як природній досвід душі у чуттєвому пізнанні світу і вищий за почуття.

6. Встановлено, що на формування психологічних уявлень у Княжу добу вирішальний вплив мала реальна практика суспільних відносин, що пов'язана із звичаями, правом, виробничою діяльністю людей.

7. З'ясовано, що пізнання психологічних особливостей людини у давньоруську добу відбувається через аналіз її діяльності, так як саме в ній формується людина, виявляючи вікові, індивідуальні та інші риси.

8. Показано, що поява у ХІ столітті юридичного кодексу “Правди Руської” є виявом не лише певного рівня розвитку правової свідомості давньоруського суспільства, але й результатом певних психологічних узагальнень.

9. Стверджується, що лише образ людини моральної виявляється здатним легітимувати право як безумовну цінність, що не зводиться ні до яких інших цінностей. Тексти “Правди Руської” сприяють становленню індивідуальності, зі своїми принципами, самоусвідомленням, розумінням, наявністю та визначенням зовнішніх і внутрішніх детермінант, які відповідають за самоусвідомлення, ідентифікацію та призводять до виникнення у людини інтересу бути правильною, правдивою.

10. З'ясовано, що сформовані в певній культурі форми, типи й образи поведінки в сфері побуту, праці, релігії, ідеології, політики, моралі, отримуючи нормативне значення (як зразок чи приклад), виконували істотний виховний і регулятивний вплив на почуття, смаки, уявлення, вчинки і взаємини людей, на весь уклад їхнього життя, а також відбивали уявлення про певний образ людини, властивий для даної культури.

Перспективи подальшого дослідження автор вбачає у психологічному вивченні трансформації картини світу людини, що обумовлюється новим етапом соціокультурного розвитку.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях, включених до списку ВАК України:

1. Мельник О.А. Ментальність як соціально-психологічне явище / О.А. Мельник // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка

АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К. : Міленіум, 2006. - Вип. 28. - С. 15-25.

2. Мельник О.А. Особливості формування фенотипу / О.А. Мельник // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К. : ГНОЗИС, 2007. - Т. ІХ, ч. 3. - С. 259-265.

3. Мельник О.А. Картина світу людини періоду княжої доби / О.А. Мельник // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць / Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка - Миколаїв : ТОВ Фірма “Іліон”, 2008. - Т. 7, вип. 17. - С. 119-122.

4. Мельник О.А. Ментальні репрезентації українського фенотипу сучасним поколінням / О.А. Мельник // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К. : ГНОЗИС, 2008. - Т. Х., ч. 2. - С. 339-347.

5. Мельник О.А. “Правда Руська” як об'єкт історико-психологічного аналізу / О.А. Мельник // Зб. наук. праць Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка, Л.А. Онуфрієвої. - Кам'янець-Подільський: “Аксіома”, 2008. - Вип. 2. - С. 181-189.

6. Мельник О.А. Антропологічна проблематика у писемній спадщині Київської Русі / О.А. Мельник // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К. : ГНОЗИС, 2008. - Т. Х, ч. 5. - С. 376-384.

7. Мельник О.А. Поняття провини та відповідальності у давньоруську добу / О.А. Мельник // Соціальна психологія / за ред. Юрія Шайгородського. - Полтава: “Інтер Графіка”, 2009. - № 5 (37). - С. 172-178.

8. Мельник О.А. Психологічна реконструкція образу людини в ментальному просторі княжої доби / О.А. Мельник // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць / за ред. С.Д. Максименка, М.Л. Смульсон. - К. : Вид-во НПУ імені Драгоманова, 2009. - Т. 8, вип. 6. - С. 177-186.

9. Мельник О.А. Людина в аксіологічному вимірі соціокультурного буття давньоруської доби крізь призму правничих відносин / О.А. Мельник // Зб. наук. праць Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка, Л.А. Онуфрієвої. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2009. - Вип. 5. - С. 288-299.

10. Мельник О.А. Уявлення про людську природу у Княжу добу (на матеріалі текстів “Правда Руська”) / О.А. Мельник // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К. : Міленіум, 2009. - Вип. 37. - С. 382-394.

Статті в інших виданнях та тези доповідей на наукових конференціях:

11. Мельник О.А. Поняття провини та відповідальності у давньоруську добу на матеріалі текстів “Правда Руська” / О.А. Мельник // Програма та тези ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Психолого-педагогічні аспекти розвитку майбутнього фахівця” (19-20 червня 2009 р.) / за заг. ред. Н.О. Євдокимової. - Миколаїв : Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського, 2009. - С. 21.

12. Мельник О.А. Экзистенциальные проблемы в ХХІ веке / О.А. Мельник // Психология человека в современном мире. Том 3. Психология развития и акмеология. Экзистенциальные проблемы в трудах С.Л. Рубинштейна и в современной психологии. Рубинштейновские традиции исследования и экспериментатики (Материалы Всероссийской юбилейной научной конференции, посвященной 120-летию со дня рождения С.Л. Рубинштейна, 15-16 октября 2009 года). - М. : Изд-во “Институт психологии РАН”, 2009. - С. 322-329.

Анотація

Мельник О.А. Історико-психологічна реконструкція картини світу людини княжої доби (на матеріалі текстів “Правда Руська”). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - Київ. - 2010.

Дисертація присвячена історико-психологічній реконструкції картини світу людини Княжої доби на матеріалі текстів “Правда Руська”, визначенню ключових психологічних настанов даного періоду, дослідженню уявлень щодо образу людини в книжній писемності цієї епохи. Вперше здійснена історико-психологічна реконструкція картини світу людини, образу людини в ментальному просторі Княжої доби, зокрема в текстах “Правди Руської”.

Проаналізовано основне коло праць досліджуваного періоду та їх тематичну спрямованість. Розкрито психологічний зміст уявлень про сутність й покликання людини часів Княжої доби.

Простежено процес трансформації поняття провини та відповідальності в формі канонізованих правових приписів. Проаналізовані уявлення про образ людини у аксіологічному вимірі соціо-культурного буття давньоруської формації через призму правничих відносин. Визначена основна лінія антропологічної проблематики у писемній спадщині давньоруської доби в контексті культури Київської Русі. У дослідженні розкрито тогочасні уявлення про природу і покликання людини та прагнення її до гармонії як інваріантної матриці пізнавально-практичних пошуків давньоруських авторів.

На основі отриманих результатів аналізу психологічних поглядів давньоруських книжників осмислюється місце останніх в системі сучасних течій психологічної думки.

Ключові слова: образ людини, картина світу, ціннісна ієрархія, ментальний простір, провина, відповідальність, совість, сенс життя, дух, душа.

Аннотация

Мельник О.А. Историко-психологическая реконструкция картины мира человека княжеского периода (на материале текстов “Правда Русская”). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины. - Киев. - 2010.

Диссертация посвящена историко-психологической реконструкции картины мира человека Княжеского периода на материале текстов “Правда Русская”, определению основных линий антропологических поисков мыслителей данного периода в осмыслении представлений относительно образа человека в письменности этого периода.

Впервые проведена историко-психологическая реконструкция представлений об образе человека в ментальном пространстве Киевской Руси, в частности в текстах “Правды Русской”. Проанализирован основной круг психологических взглядов исследуемого периода и их тематическая направленность. Раскрыто психологическое содержание представлений о сущности и призвании человека в ментальном пространстве данной общественной формации.

Прослежен процесс трансформации представлений вины и ответственности в содержании правовых приписаний “Правды Русской”. Проанализирован образ человека в аксиологическом измерении социо-культурного бытия древнерусского общества через призму правовых отношений. Раскрыта связь представлений о соотношении телесных и душевных явлений. Показано, что образ права в данном историческом периоде отвечает доминирующим представлениям о психологическом статусе человека.

Установлено, что феномен доверия был значительным и выполнял важную функцию в общественной жизни людей периода Киевской Руси. Вера в сказаное в княжеский период представляла собой архетип доверия слову.

Определена антропологическая проблематика в письменном наследии Киевской Руси и психологическая мысль того времени в контексте национальной культуры. В исследовании раскрыта сущность человека и его природа, стремление человека к гармонии, а также смысл жизни как инвариантная матрица познавательно-практических поисков у мыслителей Киевской Руси.

В диссертации представлено содержание психологической картины мира человека в Княжеский период. Показана двойственность природы человека, но с отсутствием тенденций к противопоставляемости ее составляющих.

Показано, что человек обладает собственным уникальным внутренним миром, в то же время имеет двойственную природу и подчиняется законам естества. Одним из множества заданий для человека является гармонизация духовно-телесных отношений. Человек создан для того, чтобы стать личностью, но для этого он должен работать над собой, совершенствоваться через знания, нести ответственность за свои поступки не только перед обществом, но и перед самим собой.

На основе полученных результатов анализа психологических взглядов древнерусских книжников осмысливается место последних в системе современных течений психологической мысли.

Ключевые слова: образ человека, картина мира, ценностная иерархия, ментальное пространство, вина, ответственность, совесть, смысл жизни, дух, душа.

Annotation

Melnik O.A. Historical, psychological reconstruction of world picture of the man of a princely period (on a material of texts “Pravda Russkaya”).

- Manuscript.

Thesis for candidate degree of psychological sciences by speciality 19.00.01 - general psychology, a history of psychology - Institute of psychology named after G.S.Kostyuk APS of Ukraine, Kiev. - 2010.

...