Особливості структурної організації та функціонування узалежненої особистості

психологія, історія психології

Гуртова Інга Віталіївна

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Коваленко Алла Борисівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри соціальної роботи кандидат психологічних наук, доцент Шортова Вікторія Іванівна, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, доцент кафедри глибинної психології та психотерапії.

Захист відбудеться 27 березня 2009 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.051.08 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 6, ауд. 451.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077 м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 25 лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крейдун Н.П.

Актуальність дослідження. Сьогодні у психології активно розробляється проблема, яка могла б бути позначена, як проблема формування й функціонування узалежненої особистості (В.Д. Менделевич, Н.Ю. Максимова, Ц.П. Короленко, Р. Поттер-Ефран, Б. Уайнхолд, Дж. Уайнхолд). Поняття «узалежненість» може описувати особистість, і тоді виникає узалежнена особистість (В.Д. Менделевич, І.А. Новіков), може визначатися через категорії «невротичний стиль» (Д. Шапіро), «характер» (Н. Мак-Вільямс, St. Johnson), «розлад типу узалежненої особистості» (рубрикація F60.7 МКХ-10). Залежність може відноситися й до поняття поведінки, і тоді мішенню вивчення стають розлади поведінки, які характеризуються як адиктивні, компульсивні й інші порушення поведінки (Н.Ю. Максимова, Н.П. Бурмака, А.Є. Лічко, В.С. Бітенський та ін.).

У зв'язку із вираженою медико-соціальною значущістю хімічної залежності її аналізу присвячено велику кількість робіт (І.П. Лисенко, Л.Ф. Щербина, Н.Ю. Максимова, Р. Поттер-Ефран, С. Даулінг, Н.П. Бурмака). У цьому контексті розлади особистості узалежненого типу, які далеко не завжди досягають патологічних (клінічних) форм і можуть залишатися на рівні змін особистості доклінічного рівня, вивчено значно менше (О.С. Кочарян, В.Д. Менделевич, І.А. Новіков). У ряді робіт (О.С. Кочарян, А. Янов) було висловлено ідею про те, що міжособистісна узалежненість є первинною узалежненістю, яка «переборюється» відходом у вторинні форми узалежненості (речові, хімічні, ігрові тощо). Вторинні форми узалежненості деякими авторами (О.С. Кочарян) розглядаються як засіб вирішення проблем психологічної інтимності, а саме «страху інтимності» (R.W. Firestone, J. Catlett) та синдрому «емоційного холоду» (О.С. Кочарян, Н.М. Терещенко, Т.С. Асланян) - феноменів, які були описані в останні роки.

Міжособистісна узалежненість, насамперед, виявляється в інтимно-особистісній сфері й, зокрема, у подружніх стосунках (S. Peele і A. Brodsky, Р. Меllody). Деструктивний вплив таких шлюбів на особистість є зовні непомітним, але від цього не менш патогенним. Узалежненість має тенденцію вражати всі сфери життя особистості, роблячи його напружено-драматичним. Крім того, узалежнені подружні стосунки мають тенденцію до трансгенерації, тобто до міжпоколінної трансляції (М. Боуен, А.А. Шутценбергер). У результаті формується «недиференційована сімейна Его-маса» (А.Я. Варга), яка стримує процеси диференціації «Я» у родині й фіксує її членів у регресивному стані. У результаті діти, виховані у таких родинах, надалі зіштовхуються із серйозними проблемами функціонування (сімейного, професійного, соціального, соматичного) особистості.

Разом з тим роботи, що розглядають генезис і чинники формування узалежненої особистості, украй нечисленні, а проблема функціонування узалежненої особистості й узалежнених міжособистісних стосунків не є до кінця вирішеною (А.В. Коцар, О.Ф. Бондаренко, О.С. Кочарян, Є.В. Фролова). Зокрема, наведені риси узалежненої особистості (В.Д. Менделевич, І.А. Новиков, Б. і Дж. Уайнхолд) не уявляють собою деякий єдиний патерн узалежненості, що має системоутворюючу роль в організації узалежненої особистості - всі риси здаються рівнозначними. У цьому контексті поглиблення теоретичних уявлень щодо особливостей структурної й функціональної організації узалежненої особистості має високу актуальність, тому що дозволить створити профілактичні й корекційні програми, орієнтовані на подолання первинних форм узалежненості.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема входить у коло наукових досліджень кафедри психологічного консультування і психотерапії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна у рамках НДР «Залежна особистість: особливості соціалізації, статеворольових стратегій й сексуальності, програми психотерапії» (№ держреєстрації 0107U000687).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - визначити особливості структурної організації і функціонування узалежненої особистості у співузалежненій подружній парі.

Для досягнення зазначеної мети у роботі було поставлено наступні завдання дослідження:

1) провести теоретичний аналіз проблеми формування й функціонування узалежненої особистості;

2) створити психометричний паспорт чоловічого варіанту опитувальника Б. Уайнхолда для діагностики рівня міжособистісної узалежненості;

3) визначити особливості структурної організації узалежненої особистості у подружній парі;

4) виявити особливості подружньої адаптації узалежненої особистості;

5) визначити особливості структури подружніх стосунків узалежненої особистості;

6) визначити особливості ранніх травм узалежненої особистості;

7) виявити особливості стильових захисних механізмів узалежненої особистості.

Об'єкт дослідження - узалежнена особистість.

Предмет дослідження - особливості структурної організації й функціонування особистості в узалежненому подружжі.

Методи дослідження. Для розв'язання дослідницької проблеми було застосовано комплекс методів, що зумовлені об'єктом, предметом, метою та завданнями дослідження: теоретичні - аналіз, систематизація й узагальнення психологічних даних та емпіричні - інтерв'ювання, бесіда, тестування (для вивчення психологічних особливостей різних аспектів структурної організації й функціонування узалежненої особистості).

подальшого розвитку дістали теоретичні уявлення щодо особливостей Его-захисних механізмів узалежненої особистості.

Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні психометричного паспорту чоловічого варіанту методики діагностики узалежненої особистості Б. Уайнхолда, в обґрунтуванні необхідності включення у корекційну й психопрофілактичну роботу тих ланок подружньої комунікації, які пов'язані із реалізацією сексуальної функції, що доповнює принципи психотерапії подружньої узалежненості. Виявлені особливості функціонування узалежненої особистості дозволяють конструювати патогенетично обґрунтовані психотерапевтичні й психокорекційні програми звільнення від узалежненості.

Матеріали дослідження було використано у практиці психологічного консультування подружніх пар (медичний центр Надії Бурмаки, м. Черкаси), впроваджено у педагогічний процес підготовки психологів у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, у Національному аерокосмічному університеті імені М.Є. Жуковського «ХАІ» (у рамках дисциплін «Основи психотерапії», «Методи психокорекції й психотерапії», «Психологія адиктивної поведінки», «Розлади поведінки: девіантна, делінквентна, адиктивна»).

Особистий внесок здобувача. У роботах, написаних у співавторстві, здобувачеві належить набір емпіричного матеріалу і його обробка, формулювання висновків, що становить 60 % обсягу статей.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на міжнародній науковій конференції: «Психологія особистості: Теорія, досвід, практика.» (Одеса, 2007), міжнародній науково-практичній конференції «Ґендерні стереотипи індивідуального здоров'я» (Луцьк, 2007), міжнародній науково-практичній конференції «Психосоматика: теорія та практика» (Харків, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2008), науково-практичній конференції «Клієнт-центрована психотерапія: стан і перспективи розвитку в Україні» (Харків, 2008), науковому симпозіумі «Девіантна поведінка у дитячому віці» (Євпаторія, 2008), засіданнях кафедри психологічного консультування і психотерапії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2007-2009), кафедри психології Національного аерокосмічного університету імені М.Є. Жуковського «ХАІ» (2005 - 2009).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковано у 8 статтях, 6 з яких розміщено у збірниках наукових праць, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Роботу викладено на 201 сторінці друкованого тексту, основний обсяг - 160 сторінок, список використаних джерел становить 206 найменувань, серед них - 49 іноземних. Текст містить 34 таблиці, 3 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи вивчення узалежненої особистості» розглядаються підходи до концептуалізації узалежненої особистості й узалежненої поведінки, розглядається проблема єдності узалежнених розладів, механізми й чинники формування узалежненої особистості, а також функціонування узалежненої особистості у подружніх стосунках.

До узалежнених форм поведінки відносяться різного роду хімічні, харчові та поведінкові залежності. Міжособистісна узалежненість є первинною формою узалежненості. Всі інші форми узалежненостей походять від неї, і є спробою піти від болю первинної узалежненості. Міжособистісна узалежненість дорослих людей виявляється, насамперед, в інтимно-особистісній сфері й може бути описана симптомокомплексами любові, суперництва й ізоляції (А.В. Коцар).

Розуміння узалежненої особистості ґрунтується на деякій моделі, що описує специфічні дефекти особистісної організації: структурні й функціональні. Серед порушень у структурній організації особистості, що сприяють формуванню узалежненої особистості, відзначаються зміни в емоційній сфері (Ц.П. Короленко). У психодинамічному підході до розуміння причин виникнення узалежненості (С. Даулінг, Г. Крістал, Е.Дж. Ханзян) вирішальним чинником визнається уразливість особистісної організації, що пов'язано з дефектами у сфері афективної регуляції й труднощами в афективному захисті, самооцінці, тощо. Такі труднощі виявляються як нездатність людини піклуватися про себе й контролювати свої імпульси, проблеми переживання власного «Я», диференціації «Я» та зовнішніх об'єктів. Серед функціональних порушень вказуються порушення у комунікативній сфері (О.Ф. Бондаренко, А.В. Коцар, Є.В. Фролова), а саме: незрілість емоційних регуляторів міжособистісних стосунків (Б. Хеллінгер) і різноманітні порушення міжособистісного контакту, які можуть бути описані у термінології «злиття у ми» або конфлюенції (Ф.С. Перлз).

У сучасній психологічній літературі (Ц.П. Короленко, В.Д. Менделевич, О.С. Кочарян) існує унітарна схема, у рамках якої походження узалежненості пояснюється існуванням єдиних механізмів різного рівня (фізіологічного й психологічного). Психологічні механізми формування узалежненості є більш варіативними, ніж фізіологічні, і можуть бути умовно розділено на два типи: а) механізм психологічної травми й спроби упоратися з нею; б) деякі індивідні й характерологічні особливості - конституція, структурні порушення особистості, порушення розвитку особистості, тощо.

Джерела розвитку узалежненої особистості пов'язуються із психологічним розладом, причиною якого є незавершеність певних стадій розвитку у ранньому дитинстві (Б. Уайнхолд, Дж. Уайнхолд), або наявність специфічної інфантильної травматизації (А. Янов, Л. Бурбо, М. Балінт). Найбільш значущими для розвитку узалежненої особистості є стадії розвитку, пов'язані із встановленням психологічної автономії (М. Малер). Серед інфантильних травм до формування особистості узалежненого типу призводять фіксації на доедипальних стадіях розвитку: травми покинутості, відторгнення. У дорослості подібні дефекти розвитку або травми компенсуються побудовою міжособистісних стосунків із фіксацією на Іншому і засновані на фантазійних уявленнях і незрілих регуляторах, які закріплюють патерни узалежненості у поведінці.

Незважаючи на існування численних даних про особливості узалежненої особистості, систематичне дослідження у рамках унітарної моделі проведено не було, а більшість дослідників зосереджується на якомусь одному аспекті організації або функціонування узалежненої особистості, і тому питання щодо природи узалежненості на сьогоднішній час залишається відкритим.

У другому розділі «Організація і методи дослідження» надано розгорнуту характеристику дослідницьких груп і обґрунтовано методи дослідження. Загалом у дослідженні взяло участь 394 особи, які складали 2 вибірки: психометричну і дослідницьку.

Психометричну вибірку було утворено з метою проведення обґрунтування застосування опитувальника Б. Уайнхолда для діагностики узалежненості у чоловіків. Цю вибірку склали 134 чоловіки, віком 19-21 роки, з яких за методом експертної оцінки було сформовано групи узалежнених та неузалежнених досліджуваних для подальшого порівняння сирих даних та встановлення психометричних показників опитувальника Б. Уайнхолда.

Дослідницьку вибірку склали 3 групи: 1) 50 подружніх пар, які задоволені шлюбом і перебувають у стосунках подружньої узалежненості (група 1). Ці подружні пари можуть бути віднесені до дебютного етапу формування узалежненості, коли чоловіка й жінку ще не наздогнало розчарування й існує надія на задоволення шлюбних очікувань; 2) 50 подружніх пар, незадоволених шлюбом, які перебувають у стосунках подружньої узалежненості (група 2). Це ті пари, які хоча і можуть бути віднесені до пізніх, або фінальних, етапів узалежненості, ще зберегли мотивацію збереження шлюбу. Ознаками подружньої співузалежненості служили критерії S. Peele й A. Brodsky, а також результати опитувальника для оцінки рівня міжособистісної узалежненості Б. Уайнхолда. Зв'язок двох вищенаведених мір узалежненості досягає значущого рівня як у групах жінок (ф=0,18; p<0,01), так і чоловіків (ф=0,14; p<0,05). Обчислення здійснювалося спільно для узалежнених груп 1 і 2 (100 жінок та 100 чоловіків); 3) 30 подружніх пар - контрольна група (група 3) - адаптовані пари, які не мають подружніх утруднень і задоволені шлюбом. Критерієм задоволеності шлюбом служили як суб'єктивні звіти жінок, так і результати опитувальника задоволеності шлюбом. Коефіцієнт кореляції цих параметрів становить ф=0,28; p<0,05, що свідчить про узгодженість двох методик вимірювання задоволеності шлюбом. Дослідницькі групи порівняні за віком і шлюбним стажем.

Для реалізації програми дослідження використовувався комплекс психодіагностичних методик: 1) для діагностики узалежненої особистості - опитувальник узалежненості Б. Уайнхолда, інтерв'ю, побудоване на основі критеріїв узалежнених стосунків S. Peele і A. Brodsky; 2) для вивчення особистісних та емоційно-мотиваційних особливостей особистості - опитувальник 16 PF Кеттелла (форма С), характерологічне інтерв'ю Н. Мак-Вільямс, Торонтська алекситимічна шкала, шкала диференціальних емоцій К. Ізарда, статеворольова ACL-шкала A.B. Heilbrun; 3) для вивчення особливостей узалежнених подружніх стосунків - опитувальник подружньої адаптації Р.П. Федоренко, опитувальник подружньої комунікації Bienvenu, опитувальник «Реакції подружжя на конфлікт» О.С. Кочаряна, опитувальник задоволеності шлюбом Ю.Є. Альошиної; 4) для аналізу деяких аспектів ґенезу узалежненої особистості - методика ранніх спогадів W.R. Rule.

Психометричні дані опитувальника для діагностики міжособистісної узалежненості на вітчизняній жіночій вибірці було отримано О.С. Кочаряном та Є.В. Фроловою. Разом з тим, психодіагностичні властивості цієї методики відносно чоловічої субпопуляції не було встановлено. Тому у роботі поставлено окреме завдання, пов'язане із визначенням психометричних властивостей опитувальника Б. Уайнхолда для чоловічої субпопуляції з метою подальшого використання у роботі.

Визначено рівні критеріальної та змістовної валідності, надійності, диференційної сили тверджень; проведено нормалізацію опитувальника Б. Уайнхолда; встановлено пороговий діагностичний коефіцієнт (інформаційна міра j Кульбака), що дозволяє провести диференціацію узалежнених і неузалежнених чоловіків. У таблиці 1 наведено значення основних психометричних показників опитувальника.

Таким чином, опитувальник Б. Уайнхолда для діагностики рівня міжособистісної узалежненості може бути застосований на чоловічій вітчизняній вибірці.

Таблиця 1. Психометричний паспорт опитувальника Б. Уайнхолда

Примітка: R - коефіцієнт множинної кореляції; ф - коефіцієнт кореляції Кендала, j - інформаційна міра Кульбака, Уj - кумулятивний інформаційний показник.

У третьому розділі «Структурні й функціональні характеристики узалежненої особистості» здійснений розгляд узалежненості в особистісному контексті, що закономірно піднімає питання щодо структурної організації особистості узалежненого типу та її функціональних характеристик, які виявляються у стосунках міжособистісної узалежненості. Для виявлення особистісного симптомокомплексу узалежненості було досліджено особистісні риси узалежненої особистості за допомогою багатофакторного опитувальника 16 PF Кеттелла. Як відзначається у літературі, узалежнена особистість може реалізовувати себе у двох формах міжособистісних стосунків: власне узалежненості й контрузалежненості, тому аналіз проводився окремо для цих двох варіантів.

Власне узалежненому варіанту розвитку узалежненої особистості специфічні наступні фактори 16 PF Кеттелла: 1) фактор С: С+ («сила Я») характерний для дебютних форм узалежнених стосунків у жінок, який є відображенням «ейфорії, емоційного кайфу»; С- («слабкість Я») властивий як узалежненій особистості жінок, так і чоловіків; відзначається наростанням емоційної нестійкості при переході від дебютних форм узалежненості до фінальних, що означає нездатність контролювати емоції й імпульсивні потяги, внутрішнє відчуття безпорадності, нездатності впоратися з життєвими труднощами; 2) фактор I+ («чуттєвість») більшу виразність виявляє в жіночому варіанті узалежненої особистості, відзначається наростанням потреби в підтримці й увазі, відходу у фантазійний світ при переході від дебютних форм узалежненості до фінальних; у чоловічій вибірці подібні риси притаманні тільки дебютним формам узалежненості; 3) фактор Q₂- («узалежненість від групи»), що виявляє аналогічні тенденції. Низькі оцінки за фактором Q₂ свідчать про несамостійність, узалежненість, потребу у групі, потребу в постійній опорі, підтримці з боку оточення, у пораді й схваленні, відсутність ініціативи й сміливості у виборі власної лінії поведінки; 4) фактор E- («конформність»), що має однакову виразність як у дебютних, так і фінальних формах узалежненості. Низькі оцінки за цим фактором означають поступливість, поміркованість, прагнення орієнтуватися на думку значущого іншого («людина-локатор»).

Контрузалежненому варіанту розвитку узалежненої особистості специфічні наступні фактори: 1) фактор E+ («домінантність»), який має однакову виразність як у дебютних, так і у фінальних формах узалежненості. Високі показники за фактором E означають присутність рис владності, прагнення до самостійності, незалежності. Для контрузалежнених осіб така незалежність і домінантність може служити засобом підтримки меж особистості, перешкодою злиття з партнером; 2) фактор F- («десургенсія») відбиває присутність інтровертованості, відходу в себе, дистанціювання, що в контрузалежнених осіб проявляється в униканні теплих близьких стосунків, «страху інтимності»; 3) фактор Q₃+ («контроль бажань») - відбиває високий самоконтроль, що, насамперед, проявляється у контролі над емоційною сферою, «затисненні» емоцій та потягів.

Таким чином, основні структурні характеристики узалежненої особистості пов'язані зі змінами в емоційно-вольовій (фактори С, F, I, Q₃) і комунікативній сферах (фактори E, Q₂).

Порівняльний аналіз характеристик узалежненої особистості в жіночій і чоловічій вибірках дозволив встановити особистісні фактори, специфічні розвитку узалежненої особистості певної статі. Такими факторами в жіночому варіанті є наступні: 1) фактор А: А+ («відкритість») характерний для жінок, що перебувають у дебютних формах узалежнених стосунків, А- («замкнутість») - для фінальних форм узалежненості й контрузалежненості; 2) фактор L: L- («довірливість») характеризує жінок, що перебувають у стосунках узалежненості, L+ («підозрілість») - жінок, що перебувають у стосунках контрузалежненості. Обидва фактори відносяться до комунікативного блоку 16 PF Кеттелла, полюс узалежненості у своїх дебютних формах припускає відкритість, контактність, соціабельність, спрямованість «на людей», при наростанні рівня узалежненості у сфері комунікації спостерігається відхід від зовнішнього світу, спрямованість на себе, підсилюється відокремленість. Ця ж тенденція спостерігається й при переході від узалежненості до контрузалежненості.

Чоловічий варіант розвитку узалежненої особистості не торкається сфери комунікації, основні зміни в структурній організації особистості стосуються емоційно-вольової сфери. Факторами, специфічними розвитку чоловічого варіанта узалежненої особистості, є наступні: 1) фактор О+ («почуття провини») відбиває схильність як узалежнених, так і контрузалежнених чоловіків до переживання почуття провини. Іншими словами, провина є одним з найбільш важливих регуляторів міжособистісних стосунків узалежненої особистості. Таким чоловікам властиво «бажання служити» партнерові й почуття провини пов'язане із переживанням своєї невідповідності очікуванням партнера, тому вони є більш тривожними, депресивними й емоційно нестійкими; 2) фактор Q₄+ («фрустрованість») відбиває наявність надконтролю емоційної сфери в контрузалежнених чоловіків. Зовнішня емоційна холодність і відокремленість є результатом високого самоконтролю й блокування зовнішнього прояву емоцій.

Для уточнення отриманих даних й визначення факторної структури узалежненої особистості було проведено факторизацію (ротація за методом Varimax) простору ознак, що включає фактори 16 PF Кеттелла, статеворольову Я-концепцію особистості (О.С. Кочарян), емоційні риси особистості (К. Ізард) й таку характеристику емоційної сфери, як алекситимічний симптомокомплекс, отриманих на групі узалежнених досліджуваних (група 2).

Структура узалежненої особистості жінок включає три фактори, які були нами позначені як фактор узалежненості-ранимості, фактор узалежненості-черствості і фактор протиузалежненості (склад факторів наведений у таблиці 2).

Таблиця 2. Факторна структура узалежненої особистості жінок

Примітка: Мс - маскулінність соціогенного рівня;

Фс - фемінінність соціогенного рівня.

Перший фактор узалежненості-ранимості характеризує дебютні форми узалежненості, коли стосунки узалежненості витримуються винятково в рамках міжособистісних стосунків. Другий фактор узалежненості-черствості включає зміни емоційної сфери, коли людина не орієнтована у власних емоціях (алекситимічний симптомокомплекс). Цей фактор узалежненості відбиває більш пізні стадії узалежнених стосунків, коли існує небезпека трансформації міжособистісної узалежненості у речову або хімічну. Варто сказати, що дана структура узалежненої особистості дозволяє припустити те, що міжособистісна й речова (субстантна) форми узалежненості опираються на різні структурні характеристики особистості жінки. Тому важко говорити про потенційну еквівалентність всіх форм узалежненості й легкості перетікання однієї форми узалежненості в іншу у жінок.

Подібну процедуру було проведено й з даними чоловічої вибірки. Структура узалежненої особистості чоловіків включає два фактори: фактор узалежненості і фактор протиузалежненості (таблиця 3).

Таблиця 3. Факторна структура узалежненої особистості чоловіків

Примітка: Мс -маскулінність соціогенного рівня;

Фс - фемінінність соціогенного рівня.

Така структура є більше простою порівняно із жінками. Єдиний фактор узалежненості дозволяє припустити, що для чоловіків всі форми узалежненості є еквівалентними, тому що опираються на одну структуру. Алекситимічний симптомокомплекс більше характерний для чоловіків, ніж для жінок й є стрижневим - зустрічається у двох виділених факторах. Небезпека трансформації міжособистісної узалежненості в речову або хімічну в більшій мірі характерна для чоловіків.

Типологічні структури особистості можуть бути розглянуто і у контексті теорії характерологічної структури, яка розроблялась у школі С. Джонсона. Нами було визначено характерологічні структури, що потенціюють і гальмують формування узалежненої особистості, а також найбільш стійкі сполучення характерологічних структур співузалежненого подружжя. Порівняння чоловіків й жінок, які перебувають у дебюті узалежнених стосунків (група 1), з тими, стосунки узалежненості яких набули зрілих форм (група 2) дозволяє зробити висновок, що формуванню узалежненої особистості сприяють оральна, симбіотична й мазохістична характерологічні структури. Навпаки, розвиток узалежненості у шлюбі гальмують шизоїдна й обсесивно-компульсивна характерологічні структури. Причому, наведені закономірності відносяться до чоловічих типів характеру. Жіноча узалежненість практично не пов'язана з певним характерологічним типом, що, очевидно, визначається наявністю ґендерної асиметрії у патріархатній культурі, де феномен узалежненості виправданий і навіть соціально бажаний для жінок та не спирається на суто структурні особливості особистості.

Одним із серйозних питань співузалежненості є питання сполучуваності характерологічних структур чоловіка й жінки. Найбільш стійкими сполученнями характерологічних структур співузалежненого подружжя є: нарцисичний чоловік - оральна дружина (20% спостережень); оральний чоловік - нарцисична дружина (16%); шизоїдний чоловік - істероїдна дружина (22%); обсесивно-компульсивний чоловік - симбіотична дружина (16%); нарцисичний чоловік - мазохістична дружина (12%). 14% спостережень становили зовсім випадкові сполучення характерологічних структур чоловіка й жінки, у яких важко було виявити деяку закономірність. У нашому дослідженні шлюбів із двосторонньою узалежненістю, тобто тих пар, у яких обидва партнери слабкі й залежні, було менше 6%. Вірогідно, справа у тому, що шлюбний стаж дослідницьких подружніх пар становить 4-8 років, а некомплементарні шлюби не є стійкими й досить швидко розпадаються. Співузалежнені шлюби частіше є комплементарними, побудованими за принципом: «холодний, протизалежний партнер - теплий, залежний партнер». Б. Уайнхолд і Дж. Уайнхолд відзначають, що подібна тяга до протилежностей є спробою розв'язати невирішені у ранньому дитинстві проблеми фузії й сепарації. Разом з тим, така комплементарність є конфліктною, тому що в її основі лежать інфантильні фантазії, які практично ніколи не реалізуються.

У роботі показано, що в узалежнених жінок є стильові особливості захисних процесів, пов'язані з актуалізацією ролі примітивних (протективних) захисних процесів, що орієнтує психотерапевтичний процес не тільки й не стільки на аналіз інфантильної травми, скільки на зміну якості захисту, на зміну протективних захистів дефензивними, що є важливим шляхом посилення Егo-утворення.

Виявлено, що рівень подружньої адаптації в узалежненому шлюбі значно нижче, ніж у контрольній групі, де в чоловіка й жінки досить зрілі стосунки. Причому, це відноситься й до тих подружніх пар, стосунки узалежненості яких стали обтяжувати й перетворилися в «трагедію цілого життя» (Н.Г. Гаранян, А.Б. Холмогорова), і до тих пар, в яких узалежненість сполучена з ідеалізацією партнера, з відчуттям, що нарешті інфантильні очікування виправдалися. Разом з тим, показники подружньої адаптації достовірно вище в тих подружніх парах, де узалежненість ще тільки дебютувала, і чоловік та жінка задоволені шлюбом, тому що розчарування їх ще не наздогнало - їм ще вдається не бачити ознаки того, що партнер не виправдує інфантильні очікування. Навіть у дебютних формах узалежнених подружніх стосунків, коли чоловік уявляється як такий, що повністю виправдовує очікування, коли «ніхто інший не потрібний», є ознаки порушення адаптивності, які надалі (у процесі кристалізації узалежнених стосунків) зростають (група 2). На дебютних етапах формування узалежненості (етап «медового місяця») стосунки інфантильної узалежненості сприймаються як зрілі взаємини (відповідальність партерів і гіпертрофована турбота один про одного), а інфантильна відданість партнерові («я не можу без нього, я не уявляю життя без нього») - як духовна близькість.

У найбільшій мірі при фінальних формах узалежненості (група 2) знижуються такі показники подружньої адаптації (за D.N. Sprenkle і B.L. Fisher), як: психологічна безпека шлюбу, надійність партнера, сімейна ідентичність, гнучкість (когнітивна, рольова й нормативна), демократичність сімейного лідерства, асертивність поведінки, конструктивність у подоланні кризових ситуацій.

Було виявлено особливості рольового функціонування жінок у співузалежненому шлюбі. На рисунку 1 показаний розкид характеристик здійснення чотирьох таких ґендерно-специфічних ролей, як «мати», «дружина», «жінка», «працівник» у трьох групах жінок.

Рис.1. Розкид показників виразності ознаки за окремими гендерними ролями у різних групах жінок

Розкид показників у групах 1 й 2 значно вище, ніж у групі 3 (група контролю). Більш того, у групі жінок з фінальними формами узалежненості (група 2) даний розкид вище, ніж у групі жінок з дебютними формами (група 1). Це дозволяє думати про наявність деякого акценту на одній ґендерній ролі у жінок з фінальними формами узалежненості. Ті ж ролі, які є менш значущими у контексті реалізації узалежненості, втрачають актуальність, стають менш значущими. Цей феномен можна позначити як рольове сплощення, або рольове збідніння.

Виявлено феномен наростаючого сплощення факторної структури подружньої комунікації при зростанні рівня узалежненості. Якщо при нормальних стосунках (група 3) структура подружньої комунікації містить п'ять складових (емоційна, когнітивна, мотиваційна, асертивна й травматична), то вже при дебютних формах узалежнених стосунків (група 1) виявлено тільки три - емоційна, когнітивна й травматична. Мотиваційна складова «злипається» з емоційною й когнітивною. Це означає, що змістовні характеристики контакту (спільність інтересів, поглядів, життєвих цілей, тощо), що є показниками партнерства, замінюються чисто емоційними, сполученими із ідеєю злиття в «ми» (фузії). Така конфлюенція являє собою захисний механізм, пов'язаний зі спробою звільнення від переживання екзистенціальної самітності. Причому, емоційна складова контакту в узалежнених подружніх стосунках розростається, робить їх самодостатніми: навантаженість подружніх стосунків емоційним вектором у контрольній групі становить 57,8% (обчислено як відношення значущих навантажень за фактором до загальної кількості пунктів опитувальника Bienvenu), а в групі із дебютними формами узалежненості (група 1) - 68,4%. Разом з тим, як самостійний, зберігається когнітивний вектор контакту, що, очевидно, є операційним аналогом функції eгo. Інтерес представляє той факт, що навантаженість подружньої комунікації травматичним вектором у групі контролю становить 47,4%, а в групі дебютних форм адикції (група 1) - 68,4%. Однак, у групі дебютної подружньої адикції травматичний вектор є ортогональним, незалежним від іншої частини особистості, залишаючи ще здоровими, «неінфікованими» травмою деякі її «частини». Поглиблення узалежненості (група 2) істотно деформує структуру стосунків, які описуються однофакторною структурою, позначеною нами як «фактор емоційної узалежненості». Відсутність самостійного когнітивного фактора свідчить про слабкість eгo-структури узалежненої особистості, про зниження рівня соціальної адаптації, про особистісний регрес, що сприяє актуалізації дитячих поведінкових патернів - системи очікувань, поглядів, бажань і реагування.

У літературі є дані (А.В. Коцар), що в структурі узалежнених стосунків надзвичайно зростає роль сексуального вектору. Ми припустили, що таке зростання обумовлено ранніми травмами, пов'язаними із фрустрацією потреби в узалежненості (насамперед, це травма позбавлення). Для виявлення незрілих фіксованих життєвих сценаріїв нами використався метод ранніх спогадів. При аналізі специфічних фабул ранніх спогадів у відповідності до стадії психосексуального розвитку (M. Mayman, M.P. Chaplin, J.L. Orlofsky) було виявлено, що в ранніх спогадах співузалежненого подружжя переважають доедипальні теми - фабули фузії й сепарації (на рис. 2 наведено частоту доедипальних і едипальних фабул). Таким чином, зростання значущості сексуальності у структурі міжособистісних стосунків узалежненої особистості пояснюється тим, що така сексуальність не має власно сексуального наповнення, а виступає або засобом привертання до себе уваги та утримання партнера, що робить її, за словами Е. Берна, рекетною (маніпулятивною).

Рис.2. Частота доедипальних і едипальних фабул у ранніх спогадах узалежненої особистості

Отже, сексуальний компонент взаємин любові узалежнених чоловіка й жінки пов'язаний із інфантильними травмами, які відносяться до стадії фузії, коли вирішується проблема близькості.

При оцінці значущості розходжень за іншими компонентами ранніх спогадів між групами досліджуваного подружжя було показано, що обтяження подружніх зв'язків стосунками узалежненості пов'язане із зростанням показників роз'єднаності, пасивності, ворожості й узалежненості в ранніх спогадах. Близьке соціальне оточення в значній мірі в спогадах носить характер погрози й відкидання, а дитина згадує себе більш пригнобленою, невпевненою у собі, з якою погано поводяться близькі люди. У подружніх пар, які перебувають у фінальних формах узалежнених стосунків, значущо більше ранніх спогадів з фабулами: 1) «відокремлення» (роз'єднання, сепарації); 2) пасивності; 3) ворожості; 4) узалежненості. Такі особи у своїх ранніх спогадах почувають себе відчуженими, пасивними, узалежненими, а навколишнє середовище інтерпретують як загрозливе, як таке, що викликає почуття невпевненості в собі, пригніченість. Подружні пари цієї дослідницької вибірки оцінюють себе як об'єкт поганого ставлення у дитинстві.

Ми здійснили класифікацію типових фабул ранніх спогадів подружжя, використовуючи класифікаційні рубрикації, запропоновані А.В. Коцар. Виявлено, що для жінок, які перебувають у стосунках подружньої узалежненості (у тому числі у дебютних формах) специфічні наступні негативні фабули ранніх спогадів: «Я відкинута й нікому не потрібна», «Зі мною ніхто не вважається», «Світ страшний і небезпечний», «Мою волю обмежують».

З розвитком узалежненості до цих кореневих, або стрижневих фабул приєднуються додаткові негативні фабули, яких при дебютних формах узалежненості не було: «Я слабка й безпомічна», «Я зневажувана». Наявність цих фабул є стигмами сформованої узалежненості. Як вказують В.Д. Менделевич і І.А. Новіков, прогностична некомпетентність є однією з «базових особистісно-характерологічних особливостей узалежненої особистості».

Серед позитивних фабул специфічними узалежненим жінкам визначено зниження частоти наступних: «Я цінна», «Я гарна». При збільшенні узалежненості, тобто коли узалежнені стосунки у шлюбі стають сформованими, значимо знижується частота наступних фабул: «Мене люблять», «Мене приймають», «Світ безпечний», «Я можу досягти всього сама».

Таким чином, у міру формування узалежненості травматичність згущається: зростає змістовна палітра ранніх травм; підсилюються деструктивні тенденції.

Отримані дані дозволяють припустити, що розглянуті нами дві групи узалежнених: дебютна узалежненість (група 1) і фінальна узалежненість (група 2) є не окремими стадіями узалежненості, а різними її формами. Інакше кажучи, далеко не всі обстежені із групи 1 через певний час перейдуть із дебютної узалежненості в сформовану, тому що у групі 1 діють механізми, стримуючі розвиток узалежненості.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове рішення проблеми формування узалежненої особистості та її функціонування у подружніх стосунках. Проблему вирішено з погляду загальнопсихологічного, а не медико-психологічного підходу, що дозволило розкрити деякі закономірності структурної організації й функціонування узалежненої особистості. Отримані дані свідчать про необхідність розробки психокорекційних тренінгових програм для співузалежненого подружжя, а також превентивних тренінгів для осіб, схильних до формування узалежненості у міжособистісній комунікації.

У результаті проведеного дослідження ми дійшли до наступних висновків:

1. Розвиток узалежненої особистості може здійснюватися за двома основними варіантами: власне узалежненості й контрузалежненості. Власне узалежненості притаманні наступні фактори: слабкість «Я», чуттєвість, узалежненість від групи, конформність. Контрузалежненості специфічні домінантність, дистанціювання, страх інтимності, надконтроль. Жіночий варіант узалежненої особистості характеризується порушенням факторів комунікативного блоку: полюс узалежненості у дебютних формах припускає відкритість, контактність, соціабельність, спрямованість «до людей», при наростанні узалежненості й контрузалежненості у сфері комунікації спостерігається відхід від зовнішнього світу, спрямованість на себе, підсилюється відокремленість. Чоловічий варіант розвитку узалежненої особистості не торкається сфери комунікації, основні зміни стосуються емоційно-вольової сфери, а саме: підвищення емоційного контролю, блокування емоційної експресії, наявність виразного почуття провини як основного регулятора поведінки і міжособистісних стосунків.

2. Структура узалежненої особистості жінок включає три фактори: узалежненість-ранимість, узалежненість-черствість і протиузалежненість, які описують стадії розвитку узалежненої особистості та узалежнених стосунків. Дебютні форми узалежненості характеризуються порушенням винятково у рамках міжособистісних стосунків. Більш пізні (фінальні) стадії узалежнених стосунків пов'язані зі змінами емоційної сфери, зокрема, з наявністю алекситимічного симптомокомплексу. На цих стадіях існує небезпека трансформації міжособистісної узалежненості в субстантну або поведінкову. Особливістю структури узалежненої особистості жінок є те, що міжособистісна й речова (субстантна) форми узалежненості спираються на різні структурні характеристики особистості жінки, що не дозволяє робити висновок про потенційну еквівалентність всіх форм узалежненості для жінок і легкості перетікання однієї форми узалежненості в іншу.

Структура узалежненої особистості чоловіка більш просто організована, і включає два фактори: узалежненість і протиузалежненість. Всі форми узалежненості для чоловіків є еквівалентними, тому що опираються на одну особистісну структуру. Алекситимічний симптомокомплекс більш характерний для чоловіків порівняно із жінками. Небезпека трансформації міжособистісної узалежненості в речову або хімічну в більшій мірі характерна для чоловіків.

3. Формуванню узалежненої особистості чоловіків сприяють наступні характерологічні структури: оральна, симбіотична, мазохістична, та гальмують: шизоїдна і обсесивно-компульсивна. Жіноча узалежненість практично не пов'язана з певним характерологічним типом, це збігається з існуючими у літературі даними, що залежність взагалі притаманна жіночому ґендеру. Для узалежненої особистості специфічна структурна слабкість Его-утворень особистості, що виявляється у переважному використанні примітивних (протективних, на відміну від дефензивних) захисних механізмів.

Найбільш стійкими сполученнями характерологічних структур співузалежненого подружжя є комплементарні пари: нарцисичний чоловік - оральна дружина; оральний чоловік - нарцисична дружина; шизоїдний чоловік - істероїдна дружина; обсесивно-компульсивний чоловік - симбіотична дружина; нарцисичний чоловік - мазохістична дружина.

4. Подружня співузалежненість у дебютних й фінальних формах призводить до зниження рівня подружньої адаптації, що виявляється у зниженні психологічної безпеки шлюбу, надійності партнера, сімейної ідентичності, гнучкості (когнітивної, рольової й нормативної), демократичності сімейного лідерства, асертивності поведінки, конструктивності у подоланні кризових ситуацій. Разом з тим, за рахунок механізмів ідеалізації й заперечення на дебютних етапах формування узалежненості (етап «медового місяця») стосунки інфантильної узалежненості сприймаються як «зрілі» (відповідальність партнерів і гіпертрофована турбота), а інфантильна відданість партнерові як духовна близькість. Рольове функціонування подружжя в узалежнених сім'ях характеризується збіднінням рольового репертуару, редукуванням ґендерного функціонування за рахунок емоційної навантаженості актуальної ролі. узалежненість шлюб подружній характерологічний

5. Розвиток узалежнених стосунків пов'язаний з викривленням структури подружніх стосунків. У структурі узалежнених подружніх стосунків порівняно з нормою специфічними є наступні особливості: 1) редукування когнітивного фактору, що свідчить про ослаблення Его-контролю; 2) редукування травматичного фактору, який не утримується як самостійний і незалежний, «забруднюючий» («інфікуючий») тільки певну частину психіки. Травматичність стає тотальною, захоплює всю психіку, у якій не залишається зон, вільних від конфлікту; 3) у кількісному плані відбувається сплощення структури подружньої комунікації - вона стає монофакторною; 4) структура подружньої комунікації стає амбівалентною, а тому резистентною до змін, ригідною.

6. У ранніх спогадах узалежненої особистості переважають доедипальні теми, тобто інфантильні травми відносяться до стадії фузії, коли вирішується проблема близькості. Отже, сексуальність узалежненої особистості є не власно сексуальністю, а еквівалентом емоційної близькості, потреби, цінності для партнера. Відкидання є деякою стрижневою характеристикою дитяче-батьківських стосунків, що визначає базовий розлад комунікації у дитячому віці, який сприяє формуванню надалі узалежнених стосунків. Для чоловіків важливою характеристикою дитяче-батьківського контакту, що сприяє надалі формуванню узалежненості, є ворожість оточення. Для жінок, які перебувають у стосунках подружньої узалежненості, стигмами сформованої узалежненості є відкинутість, власна непотрібність, ворожість оточення, безпорадність.

7. Створено психометричний паспорт чоловічого варіанта опитувальника Б. Уайнхолда, визначено основні психометричні показники (критеріальна й змістовна валідність, надійність, диференційна сила тверджень), які знаходяться на високому рівні значущості, що свідчить про обґрунтованість і коректність застосування опитувальника Б. Уайнхолда. Уточнено нормативні показники рівня міжособистісної узалежненості для чоловіків, надано змістовну характеристику кожного рівня. Діапазон сирих балів 20-34 розглядається як діагностичний рівень контрузалежненості, що характеризується уникаючою поведінкою, дистанціюванням у стосунках, прагненням до суперництва. Діапазон сирих балів 35-42 є діагностичним рівнем неузалежненості і являє собою деяку умовну «норму». Діапазон балів від 43 і вище є діагностичним рівнем узалежненості, і характеризується пасивністю, порушенням особистісних меж у вигляді злиття або «злипання» з партнером, прагненням до надблизькості, надінтимності, відсутністю внутрішнього світу або його поділом з партнером.

Перспектива подальших досліджень полягає в поглибленні вивчення чинників, що сприяють трансформації первинних форм узалежненості у вторинні та уточненні механізмів соціалізації узалежненої особистості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гуртовая И.В. Личностные факторы формирования отношений супружеской зависимости / И.В. Гуртовая // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. - 2008. - № 793. - С.110-116.

2. Гуртовая И.В. Супружеская адаптация зависимой личности / И.В. Гуртовая // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Серія 12 «Психологічні науки» - 2008. - С.43-48.