Особливості емоційного вигоряння у середнього медичного персоналу психіатричних установ (структура, механізми формування, психотерапевтична корекція)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

УДК 616.89-057-051-085

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ У СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ ПСИХІАТРИЧНИХ УСТАНОВ (СТРУКТУРА, МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ, ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА КОРЕКЦІЯ)

19.00.04 - медична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

КОКОТОВА ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, кафедра психіатрії, наркології та медичної психології, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Маркова Маріанна Владиславівна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології, професор кафедри;

доктор медичних наук, професор Скрипніков Андрій Миколайович, ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», кафедра психіатрії, наркології та медичної психології, завідувач кафедри.

Захист відбудеться 20.04.2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.609.03 при Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

Автореферат розіслано 16.03. 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат психологічних наук, доцент Н.К. Агішева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Синдром емоційного вигоряння (СЕВ) є станом емоційного, психічного та фізичного виснаження, що розвивається в результаті хронічного стресу середньої інтенсивності в умовах професійної діяльності. Розвиток цього синдрому характерний для комунікативних професій, або професій системи «людина - людина» (Н. J. Freundenberger, 1974; C. Maslach, 1996;

В. В. Бойко, 1999; В. Є. Орел, 2001; Т. М. Ронгінська, 2002).

Внаслідок психоемоційного напруження збільшується вірогідність розвитку депресивних, невротичних та психосоматичних розладів (В. М. Козідубова, 2006;

Н. О. Марута, 2007; В. Л. Гавенко, 2007; Б. В. Михайлов, 2007; М. В. Маркова, 2008, О. А. Крадінова, 2009). Психоемоційний дистрес є однією з причин погіршення взаємовідносин в сім'ї (А. Г. Луценко, 2007; Н. К. Агішева, 2008; В. В. Кришталь, 2008; Є. В. Кришталь, 2008; Г. С. Кочарян, 2008; Б. Л. Гульман, 2008), залежних станів та суїцидальної поведінки (О. І. Мінко, 2006; І. В. Лінський, 2007; Н. К. Агішева, 2007; В. С. Бітенський, 2007; А. М. Скрипніков, 2008; Г. М. Кожина, 2008; М. В. Маркова, 2009).

У МКХ-10 СЕВ визначено як патологічний стан, який вимагає медичного втручання та виділено в окремий діагностичний таксон - Z 73.0 в класифікаційній рубриці «Проблеми, пов'язані з труднощами подолання життєвих ускладнень».

В численних дослідженнях показано масштабність проблеми СЕВ у медичних працівників: від 40% до 70% з них мають ті чи інші його ознаки, що негативно впливає на професійну діяльність та якість життя (G. Henderson, 1984;

Т. Л. Ряполова, 2000; В. А. Абрамов, 2008; Б. С. Федак, 2009; С. Г. Пирков, 2009).

Високу вираженість СЕВ визначено у молодшого медичного персоналу та медичних сестер (D. Rees, 1992; Є. В. Круглова, 2000; Л. Г. Балмашнова, 2000;

R. Vimantaite, 2006), які потерпають від високого рівню стресу, пов'язаного з перевантаженістю роботою, спробами задовольнити численні потреби пацієнтів і конфліктами на робочому місці (H. Heim, 1991; Н. С. Малишева, 2000;

Л. Т. Баранская, 2008).

До групи фахівців з високим рівнем СЕВ належить медичний персонал психіатричних установ, робота якого пов'язана із значними психічними та емоційними навантаженнями (C. Maslach, 1995; J. А. Diez, 1996; М. А. Гавриленко, 2002; М. М. Скугаревська, 2003; Л. М. Юр'єва, 2004; І. К. Сосін, 2004). Встановлено залежність вираженості цього синдрому від стажу роботи в установі психіатричного профілю, особливостей організації терапевтичного середовища у відділенні, індивідуально-особистісних рис співробітника (В. Д. Вид, 1998; І. Я. Гурович, 2001; Н. О. Марута, 2004; Л. Ф. Шестопалова, 2008). Певна увага приділялася розробленню методів профілактики та психокорекції вигоряння (Б. В. Михайлов, 2001; Т. В. Большакова, 2004; Н. Є. Водоп'яновa, 2003; В. Ю. Омел'янович, 2009).

Проте донині у вітчизняному науковому просторі та реальній клінічній практиці відсутня чітка локалізація синдрому емоційного вигоряння в систематиці медичних і соціальних проблем. Залишаються недостатньо вивченими психологічні аспекти вигоряння, їх взаємозв'язок із соціально-демографічними, зокрема, гендерними і культуральними особливостями працівників психіатричних установ. Немає чітких даних про специфічні особливості синдрому емоційного вигоряння залежно від типу психіатричних установ, організаційних аспектів їх діяльності та безпосередніх професійних обов'язків медичного персоналу. Незважаючи на велику кількість публікацій з проблем профілактики й корекції СЕВ, немає диференційованих рекомендацій щодо їх здійснення на різних етапах його формування з урахуванням індивідуальних психологічних характеристик медичного працівника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є фрагментом планової науково-дослідницької роботи кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Донецького національного медичного університету ім. М. Горького «Розробка медико-психологічних стандартів реабілітації хворих на пограничні психічні розлади» (номер державної реєстрації 0106U010849).

Мета й завдання дослідження. Мета - на підставі комплексного підходу до вивчення структури, механізмів формування синдрому емоційного вигоряння у середнього медичного персоналу психіатричних установ, розробити та впровадити диференційовану систему його профілактики і психотерапевтичної корекції.

Для досягнення мети були поставлені завдання дослідження:

1. Провести порівняльний аналіз показників вираженості емоційного вигоряння в різних фазах його формування у середнього медичного персоналу психіатричних установ.

2. Вивчити роль механізмів психологічного захисту, стресостійкості та соціального інтелекту при формуванні емоційного вигоряння у даного контингенту.

3. Вивчити соціально-психологічні та соціально-демографічні характеристики середнього медперсоналу психіатричних установ з синдромом емоційного вигоряння.

4. Виявити й систематизувати клініко-психопатологічні особливості осіб з різними фазами синдрому емоційного вигоряння.

5. Розробити, впровадити й оцінити ефективність системи профілактики і психотерапевтичної корекції за наявності синдрому емоційного вигоряння в середнього медперсоналу психіатричних установ.

Об'єкт дослідження - синдром емоційного вигоряння в середнього медичного персоналу психіатричних установ.

Предмет дослідження - структура, психологічні, соціально-психологічні та клініко-психопатологічні механізми формування синдрому емоційного вигоряння в середнього медичного персоналу психіатричних установ.

Методи дослідження - психодіагностичний, соціально-демографічний, клініко-психопатологічний, методи математичної статистики.

Наукова новизна дисертації. Вперше отримано дані про питому вагу синдрому емоційного вигоряння у середнього медичного персоналу психіатричних лікарень.

На основі психодіагностичного обстеження вперше вивчено особливості особистості середнього медичного персоналу психіатричних установ, рівні стресостійкості та соціального інтелекту у осіб з синдромом емоційного вигоряння. Виділені основні типи психологічного захисту на різних фазах вигоряння, проведено їх порівняльний аналіз. Вперше відокремлено основні психологічні механізми, що визначають формування вигоряння середнього медичного персоналу в умовах психіатричної практики.

Вперше конкретизовано й узагальнено соціально-демографічні та соціально-психологічні особливості контингенту медичних працівників, який вивчається. Новим є виділення основних професійно-стресових факторів та соціально-психологічних предикторів емоційного вигоряння, які асоціюються з професійною діяльністю медичної сестри психіатричного профілю.

Новим є виявлення і систематизація основних клініко-психопатологічних проявів цього синдрому, що дозволило виділити три варіанти субклінічних психопатологічних розладів у осіб з розвиненими стадіями емоційного вигоряння.

В результаті комплексного клініко-психопатологічного та психодіагностичного дослідження вперше отримано дані про структурно-динамічні особливості синдрому емоційного вигоряння у даного контингенту. Порівняно особливості механізмів формування емоційного вигоряння на різних ступенях його вираженості.

Базуючись на результатах отриманих даних, вперше розроблена науково обґрунтована диференційована система профілактики та психотерапевтичної корекції емоційного вигоряння у середніх медичних працівників психіатричних установ, яка включала: загальногігієнічні рекомендації щодо організації діяльності на робочому місці, режиму праці та відпочинку; специфічні профілактичні заходи, спрямовані на збільшення рівня стійкості до стресу і корекцію ініціальних проявів синдрому емоційного вигоряння; психотерапевтичну корекцію, побудовану з урахуванням особистісних характеристик і рівня вираженості емоційного вигоряння.

Практичне значення одержаних результатів. Практичну цінність має виділення соціально-психологічних чинників, особистісних характеристик, що визначають виникнення емоційного вигоряння та особливостей механізмів формування даного стану у медичного персоналу, що працює з психічно хворими пацієнтами.

Для практичної охорони здоров'я має значення клініко-психопатологічна систематика проявів синдрому емоційного вигоряння у середнього медперсоналу психіатричних установ.

Практичну значущість має розроблена, апробована і впроваджена ефективна система профілактичних заходів і психотерапевтичної корекції синдрому емоційного вигорання у медичних сестер установ психіатричного профілю. Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності психологів, психіатрів і психотерапевтів з метою запобігання професійним деформаціям особистості та емоційному виснаженню медичних сестер, що працюють в системі охорони психічного здоров'я.

Розроблену систему психотерапевтичної корекції впроваджено в роботу таких лікувально-профілактичних установ: Обласної клінічної психіатричної лікарні м. Донецьк, Донецької міської психоневрологічної лікарні № 2, Київської міської психоневрологічної лікарні № 1, Обласної психіатричної лікарні м. Жданівка, Горлівської міської психіатричної лікарні. Матеріали та основні положення дисертації використовуються в педагогічному процесі на кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології Донецького національного медичного університету ім. М. Горького, кафедрі психіатрії Одеського державного медичного університету та на кафедрі психіатрії, психотерапії, медичної психології та наркології з курсом сексології факультету післядипломної освіти Донецького національного медичного університету ім. М. Горького. Впровадження результатів вищеназваної роботи в практичну діяльність дозволило своєчасно діагностувати та коригувати стан емоційного вигоряння працівників

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи докладалися на: пленумі та конференції Науково-практичного товариства неврологів, психіатрів і наркологів України «Якість життя хворих на психоневрологічні розлади та їх родин (медична, соціальна реабілітація та реінтеграція в суспільство)» (Донецьк, 23-25 березня 2005), обласній науково-практичній конференції «Організація та методичне забезпечення медико-соціальної реабілітації пацієнтів із психічними розладами» (Донецьк, 23 лютого 2006), Міжрегіональній науково-практичній конференції «Актуальні питання реабілітації хворих на психічні розлади» (Жданівка, 01 червня 2007), III Національному Конгресі (XI з'їзд) неврологів, психіатрів та наркологів України «Профілактика та реабілітація в неврології, психіатрії та наркології» (Харків, 3-5 липня 2007), Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини, стоматології та фармації» (Донецьк, 9-11 квітня 2008), науковому симпозіумі та пленумі Науково-практичного товариства неврологів, психіатрів і наркологів України «Актуальні питання неврології, психіатрії та наркології» (Київ, 2-3 грудня 2009).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 7 друкованих роботах у фахових виданнях, згідно з «Переліком» ВАК України, 5 з яких здобувачем виконано самостійно.

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 181 сторінці друкованого тексту (з них 156 сторінок основного тексту); вона складається зі вступу, огляду літератури, 5 розділів власних досліджень, заключної частини, висновків, списку використаних літературних джерел. Роботу ілюстровано 27 таблицями й 5 рисунками. Список літератури налічує 220 джерел (98 вітчизняних, 122 - іноземних).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Характеристика дослідження та контингенту. Робота виконувалася протягом 2005-2009 рр. на базі психіатричних лікарень Донецької області: Донецького міського психоневрологічного диспансеру, Донецьких міських психіатричних лікарень № 1 і № 2, Обласної клінічної психіатричної лікарні

м. Донецька, Дзержинської міської психоневрологічної лікарні, Горлівської міської психоневрологічної лікарні.

За умови інформованої згоди обстежено 232 жінки з числа середнього медичного персоналу: 204 (88,0%) з обстежених були співробітниками психіатричних стаціонарів для пацієнтів з психотичними розладами, 19 (8,0%) працювали у відділеннях для пацієнтів з непсихотичними розладами і 9 (4,0%) - у психоневрологічному диспансері. 4,0% обстежених (9 осіб) були зайняті переважно адміністративною роботою (старші й головні медсестри), 69,0% (160 осіб) - лікувальною (чергові, дільничні маніпуляційні сестри) і 27,0% (63 особи) - технічною роботою (молодші медсестри). За рівнем професійної підготовки 42 (18,0%) мали ІІ категорію, 63 (27,0%) - ІІІ й 48 (21,0%) - вищу категорію.

Стаж роботи в психіатричній установі менше 1 року мали 6,0% обстежених, від 1 до 5 років - 25,0%, від 6 до 10 років - 15,0%, від 11 до 15 - 17,0%, від 16 до 20 років - 12,0%, більше 20 років - 25,0%. Таким чином, у вибірці представлено особи як з мінімальним, так і з досить тривалим стажем трудової діяльності. Більша частина обстежених (54,0%), мали стаж більше 10 років.

Робота в психіатричній установі посідала істотне місце в житті обстеженого контингенту. На користь такого твердження говорить те, що 25,0% з них (58 осіб) працювали за сумісництвом у рамках своєї професійної діяльності, у 78,0% досліджуваних (181 особа) у неробочий час відзначалися періодичні повернення в думках до стану справ на роботі, а 8,0% (19 осіб) вдома постійно думали про проблеми, пов'язані з роботою.

Основну групу складали 155 респондентів з ознаками синдрому емоційного вигоряння різного ступеню вираженості: з помірним (фаза резистенції) - 55 осіб (35,5%) і вираженим (фаза виснаження) - 48 осіб (31,0%), з легким ступенем (фаза напруження) - 52 особи (33,5%). Порівняльну групу склали 77 медсестер, в яких не виявлено ознак вигоряння.

Методи дослідження. Психодіагностичне дослідження включало вивчення структурно-дінамічних особливостей СЕВ за допомогою опитувальника «Емоційне вигоряння» В. В. Бойка (1999) і «Професійне вигоряння» К. Маслач, С. Джексона в адаптації Н. Є. Водоп'янової і Е. С. Старченкової (2001), типів психологічного захисту, характерних для зазначеного контингенту, за допомогою методики «Діагностика типологій психологічного захисту» Р. Плутчика в адаптації Л. І. Васермана, О. Ф. Єришева, О. Б. Клубової (2002). Для вимірювання толерантності (стресостійкості) до організаційного стресу використовувався опитувальник «Шкала організаційного стресу Мак-Ліна» (1983). З метою вивчення особливостей соціального інтелекту застосовувався тестовий опитувальник «Рівень соціального інтелекту» Дж. Гілфорда в адаптації О. С. Михайлової (1990).

Соціально-демографічне та соціально-психологічне дослідження здійснювалося за допомогою структурованого інтерв'ювання та спеціально розробленої анкети, які включали аналіз даних щодо віку, стажу роботи в психіатричних установах, сімейного статусу, професійної зайнятості, кваліфікації, рівня співчуття до пацієнтів, задоволеності сімейними взаємовідносинами, а також соціально-психологічних, професійних предикторів і позитивних та негативних стратегій подолання стресу.

Клініко-психопатологічне дослідження здійснювалася з використанням загальноприйнятих підходів до психіатричного обстеження за допомогою стандартизованого інтерв'ю та уточнювалось за симптоматичним опитувальником неврозів Е. Александровича (J. Aleksandrowiz, 1977), адаптованого в Ленінградському психоневрологічному науково-дослідницькому інституті ім. В. М. Бєхтерєва (1987).

Статистичне опрацювання результатів досліджень виконувалося з використанням пакету аналізу Statistica 6.0. На першому етапі було проведено обчислення вимірів центральних тенденцій (середнього арифметичного, моди, медіани), суми всіх значень за шкалою мінімального значення, за шкалою максимального значення, за шкалою стандартного відхилення, побудову графіків середніх значень. На другому етапі виконано порівняльний аналіз результатів за допомогою параметричних процедур обчислення t-критерію Стьюдента. На третьому - кореляційний аналіз результатів у досліджуваних групах за основними шкалами методик за допомогою параметричної процедури обчислення коефіцієнта лінійної кореляції Ч. Пірсона.

Результати проведених досліджень. З допомогою діагностичних критеріїв запропонованих В. В. Бойком було виділено групі з різними ступенями вираженості СЕВ: з легким (фаза напруження) - 23,7%, з помірним (фаза резистенції) - 20,7% і вираженим (фаза виснаження) - 22,4%, а також групу без ознак вигоряння - 33,2%.

Показники фази тривожного напруження достовірно не відрізнялись від нормативних.

Фаза резистенції характеризувалась істотним підвищенням (р<0,01) показників за шкалами «неадекватне вибіркове емоційне реагування» (17,79±1,2), «емоційно-моральна дезорієнтація» (14,05±1,4), «розширення сфери економії емоцій» (14,33±1,35), «редукція професійних обов'язків» (14,77±1,34), «психосоматичні та психовегетативні порушення» (8,92±0,84). Медичні сестри в цій фазі неадекватно економили емоції, обмежували емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування на виробничі ситуації, у них знижувалась потреба у спілкуванні в непрофесійних сферах. Вони часто робили спроби полегшити чи скоротити свої професійні обов'язки, що могло пояснюватися як підвищеними вимогами до їх професійної компетентності, так і загальною перевтомою, і погіршенням самопочуття самих працівників. Для них характерним було порушення функціонування вегетативної нервової системи, поява психосоматичних зрушень у вигляді поганого настрою, безсоння, відчуття страху, неприємних відчуттів у зоні серця, загострення хронічних захворювань. Вони зазнавали значного емоційного напруження, почуття спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів, пов'язаних із виконанням своїх професійних обов'язків.

У фазі виснаження спостерігалося подальше наростання тяжкості симптомів вигоряння за більшістю досліджених шкал і, зокрема, за шкалами «переживання психотравмуючих обставин» (17,85±1,9), «невдоволеність собою» (9,76±0,91), «загнаність у клітку» (14,47±1,27), «редукція професійних обов'язків» (19,29±2,05), «емоційний дефіцит» (12,21±1,14), «емоційна відстороненість» (13,12±1,42), «особистісна відстороненість, або деперсоналізація» (14,26±1,46), «психовегетативні та психосоматичні порушення» (13,18±1,29). В обстежених осіб виразно проявлялося посилення усвідомлення психотравмуючих факторів професійної діяльності, почуття невдоволення собою, обраною професією, посадою, відчуття «приглушеності», «притупленості емоцій». Характерним був розвиток тенденцій негативного, бездушного, цинічного ставлення до своїх пацієнтів, зниження рівня професійної компетентності, зменшення цінності своєї діяльності.

Аналогічну тенденцію встановлено під час аналізу показників шкал «емоційне виснаження», «деперсоналізація» та «редукція особистих досягнень» методики «Професійне вигоряння». Показники за цими шкалами також відбивали наростання симптомів вигоряння в міру формування СЕВ. Їх найбільш значне підвищення спостерігалось у фазі виснаження (р<0,001), що свідчило про максимальну вираженість на цій стадії почуття байдужості, втрати інтересу до професійної діяльності, знецінювання міжособистісних стосунків, переживань інших людей та результатів власної праці. У багатьох медпрацівників спостерігалося поява невдоволення собою, з'являвся дискомфорт на рівні фізичного та психічного самопочуття.

Основними соціально-психологічними особливостями середніх медичних працівників психіатричних установ із синдромом вигоряння були низькі рівні комунікативної компетентності (78,1%), готовності до соціальної діяльності (61,9%) та здатності до професійної самореалізації особистості (54,2%). Значно менше стресогенне навантаження несли такі фактори, як рівень самовіддачі на роботі (23,2%) та здатність дистанціюватися від різних аспектів трудової діяльності в позапрофесійних умовах (37,4%).

Серед професійно значущих дестабілізуючих факторів, що сприяли виникненню емоційного стресу та формуванню синдрому вигоряння, переважали велика емоційна насиченість професійної діяльності (91,0%), хронічно напружений її характер, (87,1%), виробничі навантаження (77,4%), невизначеніть кінцевого результату (71,6%), переважання рутинних факторів в роботі (67,7%), психологічно важкий контингент (65,2%). У той же час, проблеми, пов'язані з організацією роботи в установі, не належали до частих та істотних факторів: такі як ризик адміністративних санкцій (14,2%), неблагополучна психологічна атмосфера в установі (15,5%), недостатня адміністративна підтримка (24,5%), регламентація професійної діяльності (32,2%), дестабілізуюча організація виробничої діяльності (35,5%).

Аналіз даних основної і порівняльної групи показав що, в осіб з симптомами СЕВ, переважали (р<0,01) невдоволеність своєю професійною діяльністю (відповідно 87,0% і 48,0% випадків), недостатньо розвинена потреба в самореалізації (56,0% і 32,01%), низький рівень співчуття або прихована неприязнь до пацієнтів (72% і 32%), ставлення до роботи без інтересу, як до вимушеного виду діяльності (29,0% и 5,0%), низька самооцінка відповідальності та прагнення до успіху (74,0% і 44,0%). У той же час, ні сімейні стосунки, ні стаж професійної діяльності істотно не впливали на формування емоційного вигоряння і його вираженість.

Вивчення стратегій подолання емоційного стресу та втягненості в них медперсоналу показало, що різні позитивні стратегії використовували від 18,7% до 43,2% працівників. При цьому найчастіше вони вдавалися до дистанціювання від професійної діяльності в позаробочий час. Негативні стратегії поведінки в стресовій ситуації (реакції невдоволення, роздратування та гніву, самозвинувачення, заниження самооцінки, споживання алкоголю, паління) використовувалися значно частіше (від 23,7% до 73,5%; р<0,01).

У процесі дослідження стресостійкості було встановлено достовірні відмінності за рівнем толерантності до організаційного стресу (психічне напруження, пов'язане з високим навантаженням під час виконання професійних обов'язків) у медперсоналу з різними фазами СЕВ. Найвищу стійкість до стресогенних факторів (46,78±12,3) виявлено в осіб, що не мали ознак емоційного вигоряння. У фазі резистенції рівень толерантності до організаційного стресу значно знижувався (51,77±13,1), а у фазі виснаження встановлено найбільший ступінь схильності медпрацівників до переживання дистресу та різних стрес-синдромів (56,74±14,2).

Вивчення специфічних механізмів переробки психотравмуючих переживань показало, що у фазі резистенції вони істотно не відрізнялися від нормативних показників (в осіб без ознак вигоряння). Тоді як у фазі виснаження медичні працівники значно частіше використовували захисні механізми регресії (5,29±0,24), компенсації (3,56±0,21), проекції (9,38±0,63) і заміщення (4,24±0,22).

Механізми регресії сприяли виключенню або зведенню до мінімуму власних емоційних переживань внаслідок страждань і численних проблем пацієнтів. Для виправдання недоліків у професійному спілкуванні оточуючі наділялися негативними рисами й почуттями. Дія заміщення проявлялася у розрядці пригнічених негативних емоцій, що в більшості випадків знімало емоційне напруження, яке виникало під впливом фруструючих ситуацій, але не призводило до полегшення. Використання таких захисних механізмів свідчило про те, що в медпрацівників із СЕВ у фазі виснаження відбувалася втрата інтересу до суб'єктів професійної діяльності з прагненням до відходу від рішення суб'єктивно складних завдань і переключенням на відносно простіші й доступніші стереотипи поведінки в обставинах професійної діяльності, що, у свою чергу, сприяло зниженню напруження й тривоги.

У осіб основної групи в фазі виснаження встановлено позитивні кореляційні зв'язки між захисною стратегією заперечення та емоційно-моральною дезорієнтацією (r=0,39; р=0,03), між механізмом витіснення і такими симптомами емоційного вигоряння, як розширення сфери економії емоцій (r=0,65; р=0,01), психосоматичні та психовегетативні порушення (r=0,47; р=0,008) та емоційне виснаження (r=0,39; р=0,03), між стратегією регресії та показниками переживання психотравмуючих обставин (r=0,38; р=0,04), неадекватним вибірковим емоційним реагуванням (r=0,36; р=0,05) і деперсоналізацією (r=0,37; р=0,04), між стратегією компенсації та неадекватним вибірковим реагуванням (r=0,41; p=0,02), між захисною стратегією заміщення та переживанням психотравмуючих обставин (r=0,45; p=0,01), незадоволеністю собою (r=0,50; p=0,001), емоційним виснаженням (r=0,41; p=0,002), деперсоналізацією (r=0,49; p=0,006), інтелектуалізацією та редукцією професійних досягнень (r=0,51; p=0,004). Найбільшу кількість кореляційних зв'язків у фазах помірного й вираженого емоційного вигоряння встановлено з такою формою психологічного захисту, як заміщення, що відбиває провідне патогенетичне значення цього механізму у формуванні СЕВ.

Результати вивчення соціального інтелекту за методикою Дж. Гілфорда як показника комунікативної компетентності, успішності в професійній діяльності й самореалізації в цілому показали, що особи з СЕВ у фазі виснаження більшою мірою, ніж особи без ознак вигоряння чи у фазі резистенції, мали більш виражену чутливість до характеру й відтінків людських взаємин, що допомагало їм розуміти логіку розвитку ситуацій взаємодії, особливості поведінки людей у цих ситуаціях. Однак, внаслідок економії психологічних ресурсів, зумовленої загальною астенізацією, вони компенсаторно стримували свою професійну активність, дистанціюючись від проявів співчуття та співпереживання пацієнтам.

Інтерпретація результатів кореляційного аналізу дозволила встановити низку залежностей між показниками організаційного стресу, соціального інтелекту й вираженості симптомів СЕВ: 1) формування аутоагресивного почуття незадоволення собою й виконуваними професійними обов'язками пов'язане з меншою гостротою переживань негативного впливу стресових факторів; 2) більш розвиненій здатності розуміти початкові значення вербальної та невербальної поведінки в різних ситуаціях відповідає більш економне реагування на емоційні проблеми пацієнтів; 3) імовірність формування розвинених фаз емоційного вигоряння, повної або часткової втрати інтересу до пацієнтів підвищується в осіб із низькою толерантністю до організаційного стресу й за наявності більш розвиненої здатності до логічного узагальнення, виділення загальних істотних ознак у різних невербальних реакціях.

За даними стандартизованого клініко-психопатологічного дослідження, в осіб із низьким ступенем вигоряння (фаза тривожного напруження) симптоми невротичного регістру або були відсутні, або були виражені на рівні мінімальних показників. Ці симптоми (дратівливість, нетерплячість, зниження порогу чутливості), а також агрипнічні й істеричні прояви, відчуття неспокою, стурбованості й підвищеної настороженості не відзначалися стійкістю й стабільністю сполучення одного з одним, не супроводжувалися суб'єктивним відчуттям хвороби, а наявне нездужання не сприймалось як таке, що потребує медичного втручання. В осіб, що ввійшли до цієї групи, не було серйозних проблем у міжособистісних стосунках, їх поведінка була коректною, тактовною й поважною. Вони вважали себе професіоналами, здатними розуміти своїх пацієнтів й надавати їм допомогу в повному обсязі.

У осіб з більш розвиненими стадіями вигоряння (фази резистенції та виснаження) симптоми невротичного регістру відзначалися більшою вираженістю й поліморфізмом, хоча і у цих випадках вони не виходили за межі порушень субклінічного рівня. Так само, як і у осіб з низьким ступенем вигоряння, вони відзначалися нестійкістю, не досягали ступеня синдромальної завершеності, однак діапазон симптомів розширювався за рахунок соматоформних і тривожно-депресивних проявів. У всіх випадках фоном була астенічна симптоматика, тісно пов'язана зі ступенем перевтоми на роботі.

За наявності загального збільшення рівня невротизації найвищі показники виявлено за шкалами неврастенії, демонстративних (істеричних) симптомів, напруження й агрипнії, які були провідними і у профілі симптоматики легкого ступеня вигоряння. Вони складали стрижневу основу клінічних проявів, навколо якої організуються вищі показники за шкалами депресії, тривоги, труднощів у спілкуванні, вегетосудинних симптомів, порушень травлення. Характерними були зміни «професійної поведінки» цієї групи медпрацівників: відзначалося посилення свідомого контролю над емоційними реакціями, зниження потреби в неформальному спілкуванні з близькими та знайомими поза роботою, значні зусилля для забезпечення мінімальної конфліктності на роботі, що посилювало відчуття втомленості та знижувало настрій. При цьому невисока оцінка результативності своєї професійної діяльності як для пацієнтів, так і для свого благополуччя зазвичай сполучалася з досить високою оцінкою свого професіоналізму та відданості роботі.

З позицій клініко-психопатологічного підходу у осіб з розвиненими стадіями емоційного вигоряння було виділено три варіанти субклінічних психопатологічних розладів: 1) з переважанням змін міжособистісної взаємодії в сполученні з астенією (35,0%); 2) тривожно-депресивно-астенічний (20,3%); 3) дифузний (соматоформно-астенічний) - 44,7% (рис.).

Збільшення питомої ваги випадків з перевагою соматоформних порушень у міру формування синдрому вигоряння вказує на тенденцію до соматизації проявів, яка, проте, не досягає клінічно вираженого рівня.

На основі виявлених закономірностей формування і проявів емоційного вигоряння у середніх медичних працівників психіатричних установ було розроблено систему профілактики та психотерапевтичної корекції, яка базувалася на науково обґрунтованих і апробованих клінічною практикою принципах системності, диференційованості й послідовності психотерапевтичних дій.

Первинна профілактика здійснювалася відносно медичних працівників з ініціальними проявами вигоряння. Вона включала: впровадження загальногігієнічних рекомендацій щодо організації праці на робочому місці, спрямованих на оптимізацію зусиль медперсоналу з попередження надмірних виробничих стресів; вироблення навичок конструктивної поведінки, яка передбачає подолання стандартних невідповідностей між особистістю працівника та особливостями його професійної діяльності в психіатричному стаціонарі; специфічні заходи - аутогенне тренування з акцентом на навчання методам релаксації та саморегуляції вегетативних функцій з метою підвищення стресостійкості.

Психотерапевтична корекція СЕВ при вже сформованих стадіях була спрямована на запобігання переходу зі стану резистенції у фазу виснаження й на попередження хронізації психосоматичних і астено-депресивних розладів. З цією метою з урахуванням одноманітності психологічних проблем і симптоматики, наявності внутрішніх конфліктів і механізмів психологічного захисту застосовувався метод групової особистісно-орієнтованої реконструктивної психотерапії. При цьому ми виходили з того, що специфічні феномени групової динаміки найбільше сприяють розкриттю психологічної проблематики, її усвідомленої і конструктивної переробки та корекції емоційних реакцій, поведінки й когніцій. Механізми групової психотерапії безпосередньо впливали на найтиповіші психологічні проблеми та способи їх вирішення, притаманні професійній групі, що вивчалася, - незадоволеність міжособистісною взаємодією через відсутність достатньої гнучкості поведінки, бажання підвищити професійний статус і обмеження комунікативної активності внаслідок «деперсоналізації» та регресивних поведінкових тенденцій, прагнення до автономії та відчуття недостатності соціальної та психологічної підтримки. Система психотерапії включала три компоненти внутрішньогрупової взаємодії: когнітивний, емоційний і поведінковий.

У когнітивній сфері психотерапія давала можливість усвідомлювати, які ситуації міжособистісної взаємодії викликають негативні емоційні реакції, відмінності між самооцінкою своєї поведінки й оцінкою членів групи, «бар'єри», які заважають реалізації спонукань, емоційних установок, зрозуміти істинний зміст внутрішніх психологічних протиріч, типологію повторюваних конфліктних ситуацій.

В емоційній сфері психотерапія в групі осіб із ознаками синдрому вигоряння дозволяла в атмосфері взаємної довіри, емоційної підтримки з боку групи стати аутентичним, спонтанним у вираженні почуттів, досягти адекватної самооцінки, оцінки емоцій інших людей, оцінки своїх досягнень, відчути й висловити емоційний зміст своїх життєвих проблем, змінити стереотипи емоційного реагування.

У поведінковій сфері взаємодія в групі формувала навички самостійної адекватної поведінки, орієнтованої на співробітництво, взяття на себе відповідальності замість використання неадекватних поведінкових патернів; одержані навички закріплювалися для застосування в реальних професійних ситуаціях.

Ефективність профілактичних і психотерапевтичних заходів оцінювалася у двох групах медичних працівників: а) з легким ступенем вигоряння - 36 осіб; б) з ознаками вигоряння середнього й вираженого ступеня - 43 особи. Контрольну групу склали 30 медпрацівників із синдромом вигоряння, яких не було включено до психотерапевтичної групи.

Аналіз результатів проведених профілактичних і психокорекційних заходів показав, що в осіб з низьким ступенем вираженості вигоряння відзначалася значна редукція сумарного показника вираженості невротичної симптоматики (95,8±6,7 - до та 73,8±5,4 - після втручання; р<0,01). Найбільшою мірою позитивна динаміка проявилася щодо таких симптомів, як агрипнія, істеричні та неврастенічні симптоми, дереалізація, напруження. В жодного з цього контингенту не спостерігалося переходу СВ у фазу резистенції.

В осіб з ознаками вигоряння помірного (резистенція) та вираженого (виснаження) ступеня також відзначалося зниження сумарного показника вираженості невротичної симптоматики (245,9±23,3 - до та 159,2±13,3 - після психокорекції; р<0,05), причому діапазони втягненості в цей процес охоплювали весь спектр симптоматичних шкал опитувальника Е. Александровича. Найбільш істотна позитивна динаміка спостерігалася за шкалами субдепресії, напруження, неврастенічних і вегетосудинних симптомів. Не відзначено достовірних змін показників тільки за шкалами нав'язливостей, іпохондрії, психастенії та соматичних симптомів. Крім того, встановлено позитивну динаміку проявів самого синдрому вигоряння за показниками ставлення до професійних досягнень (30,5±0,4 до та 35,4±0,5 - після корекції (р<0,05) та емоційного виснаження (22,1±0,3 до та 24,9±0,2 - після втручання (р<0,05).

У медпрацівників із синдромом вигоряння, яких не було включено до психотерапевтичної групи, не спостерігалося позитивної динаміки показника сумарного рівня вираженості симптомів невротичного регістру, а також редукції різних складових емоційного вигоряння.

Таким чином, впровадження системи профілактики та психотерапевтичної корекції опинилось достатньо ефективним як з точки зору редукції невротичних симптомів, так і відносно зменшення вираженості проявів СЕВ, а також збільшення компенсаторних ресурсів особистості.

ВИСНОВКИ

1. В роботі представлено теоретичне обґрунтування та нове рішення актуальної наукової задачі сучасної медичної психології - на основі комплексного (психодіагностичного, соціально-демографічного і клініко-психопатологічного) аналізу структури та механізмів формування СЕВ у середніх медичних працівників психіатричних установ, науково обґрунтовано, розроблено та впроваджено диференційовану систему його профілактики і психотерапевтичної корекції як феномена, обумовленого сукупністю соціогенних, професійно-стресових, психологічних і психопатологічних факторів.

2. В обстеженого контингенту медичних сестер в 66,8% випадків виявлено СЕВ різного ступеню вираженості: 22,4% - легкий (фаза напруження), 23,7% - помірний (фаза резистенції) та 20,7% - виражений (фаза виснаження). У фазі напруження показники емоційного вигоряння не відрізняються від нормативних. Фаза резистенції характеризується істотним (р<0,01) підвищенням показників за рахунок розширення сфери економії емоцій. У фазі виснаження спостерігаються найбільш виражені (р<0,01) прояви вичерпаності власних емоційних ресурсів, фізичного та психічного дискомфорту, зниженням професійної компетентності, інтелектуальної, вольової та моральної самовіддачі медичних працівників.

3. Позитивні стратегії подолання емоційного вигоряння використовують від 18,7% до 43,2% медичних працівників, негативні стратегії боротьби зі стресом застосовуються ними значно частіше - від 23,7% до 73,5%. Найбільший рівень формування розвинутих стадій СЕВ спостерігається в осіб з високими показниками соціального інтелекту (чутливості до характеру і відтінків відносин людей). Для осіб, що не мають ознак емоційного вигоряння, характерною є висока стійкість до стресогенних факторів професійної діяльності (46,78±12,3). У фазі резистенції рівень толерантності до організаційного стресу значно знижується (51,77±13,1), а у фазі виснаження встановлено найбільший ступінь схильності медперсоналу до переживання дистресу й різних стрес-синдромів (56,74±14,2). Специфічні механізми переробки психотравмуючих ситуацій в осіб у фазі резистенції та без ознак вигоряння істотно не розрізняються. У фазі виснаження внаслідок міжособистісних і внутрішньоособистісних протиріч медичні працівники значно частіше застосовують захисні психологічні механізми регресії (5,29±0,24), компенсації (3,56±0,21), проекції (9,38±0,63) і заміщення (4,24±0,22), що відбиває тенденцію до усунення від вирішення складних виробничих ситуацій за рахунок економії особистісних ресурсів.

4. Не виявлено залежностей між формуванням емоційного вигоряння і сімейними взаємовідносинами, стажем роботи, професійною кваліфікацією. Серед професійно-стресових факторів, що сприяють формуванню емоційного вигоряння у середнього медичного персоналу психіатричних установ, переважають специфічні особливості роботи з пацієнтами: велика насиченість професійного спілкування, хронічно напружений характер трудової діяльності, значні виробничі навантаження й невизначеність кінцевого результату своєї праці. Найбільш характерними соціально-психологічними особливостями цієї категорії працівників є редукція прагнення до успіху й потреби до самовираження (74%), низький рівень співчуття відносно проблем пацієнтів (72%), зниження потреби в самореалізації (68%), незадоволеність роботою (52%), ставлення до неї як до вимушеного виду діяльності (29%).

5. Клініко-психопатологічна структура розвинених стадій синдрому емоційного вигоряння в середнього медичного персоналу психіатричних установ характеризується комплексом субклінічних порушень невротичного регістру. Виділено три варіанти цих розладів: тривожно-депресивно-астенічний (35,0%) з переважанням зміненої міжособистісної взаємодії (20,3%) і дифузний соматоформно-астенічний (49,7%) з тенденцією до поглиблення соматизації клінічних проявів цього синдрому.

6. Розроблена система профілактики та психотерапевтичної корекції, яка базується на науково обґрунтованих і апробованих клінічною практикою принципах комплексності, диференційованості й послідовності здійснюваних заходів, включає загальногігієнічні заходи, аутотренінг, групову особистісно-орієнтовану реконструктивну психотерапію і спрямована на підвищення стресостійкості, попередження переходу до більш вираженого ступеню СЕВ і запобіганню хронізації психосоматичних порушень. Її застосування призвело до редукції сумарного показника вираженості невротичної симптоматики (95,8±6,7 до та 73,8±5,4 після втручання; р < 0,01 у осіб з легким ступенем СЕВ й 245,9±23,3 до та 159,2±13,3 після психокорекції; р<0,05 у осіб з ознаками вигоряння помірного та вираженого ступеня) і позитивної динаміки проявів синдрому вигоряння за показниками ставлення до професійних досягнень та емоційного виснаження (р< 0,05).

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кокотова Е. А. Особенности проявлений профессионального выгорания у среднего медицинского персонала психиатрических отделений в связи с уровнем социального самоконтроля / Е. А. Кокотова // Журнал психиатрии и медицинской психологии - 2005. - № 1 (15). - С. 85-88.

2. Социальный самоконтроль и профессиональное выгорание у медсестер психиатрических отделений разного профиля / В. А. Абрамов, А. К. Бурцев, Е. А. Кокотова [та ін.] // Український медичний альманах. - 2005. - № 4, Приложение. - С. 8-9. (особистий внесок здобувача - самостійно проведено обстеження даного контингенту, статистичний аналіз отриманих результатів дослідження, підготовку роботи до друку)

3. Кокотова Е. А. Динамика развития эмоционального выгорания у медицинских сестер психиатрических стационаров / Е. А. Кокотова // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. - Одесса, 2006. - № 2. - С. 54-57.

4. Бурцев А. К. Особенности социального интеллекта и межличностных отношений работников психиатрических стационаров, не обнаруживающих признаки эмоционального выгорания / А. К. Бурцев, Е. А. Кокотова, Р. А. Грачев // Журнал психиатрии и медицинской психологии - 2006. - № 1 (16). - С. 82-89. (дисертантом самостійно проведено обстеження зазначеного контингенту, статистична обробка та інтерпретація отриманих результатів, підготовка роботи до друку)

5. Кокотова Е. А. Симптоматика синдрома выгорания на различных стадиях у среднего медицинского персонала психиатрических учреждений / Е. А. Кокотова // Журнал психиатрии и медицинской психологии - 2007. - № 1 (17). - С. 62-69.

6. Кокотова Е. А. Изучение типологии психологической защиты у медицинских сестер психиатрических стационаров с признаками синдрома психического выгорания / Е. А. Кокотова // Український вісник психоневрології. - 2007. - Т. 15, вип. 1 (50) - С. 191-192.

7. Кокотова Е. А. Профилактика и психокоррекция синдрома выгорания у среднего медицинского персонала психиатрических учреждений / Е. А. Кокотова // Архів психіатрії. - 2008. - Т. 14, вип. 3 (54). - С. 75-78.

АНОТАЦІЯ

вигоряння емоційний установа психіатричний

Кокотова О.О. Особливості емоційного вигоряння у середнього медичного персоналу психіатричних установ (структура, механізми формування, психотерапевтична корекція). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 19.00.04 - медична психологія. Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України. - Харків, 2010.

У результаті комплексного дослідження отримано дані про структурно-динамічні особливості синдрому емоційного вигоряння в середнього медичного персоналу психіатричних установ. Систематизовано основні клініко-психопатологічні прояви цього синдрому. Конкретизовано й узагальнено соціально-демографічні та соціально-психологічні особливості контингенту медичних працівників, що вивчалися. На основі психодіагностичного обстеження вивчено особливості стресостійкості та соціального інтелекту медичних сестер із синдромом емоційного вигоряння, а також основні механізми його формування в умовах психіатричної практики. Доведено ефективність системи профілактики та психотерапевтичної корекції емоційного вигоряння у середніх медпрацівників психіатричних установ. Результатом дослідження стало зменшення проявів синдрому вигоряння, відсутність переходу до більш вираженого ступеня, поліпшення самопочуття та якості роботи працівників.

Ключові слова: синдром емоційного вигоряння, середній медичний персонал психіатричних установ, психотерапевтична корекція.

АННОТАЦИЯ

Кокотова Е. А. Особенности эмоционального выгорания у среднего медицинского персонала психиатрических учреждений (структура, механизмы формирования, психотерапевтическая коррекция). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. Харьковская медицинская академия последипломного образования МЗ Украины. - Харьков, 2010.

Диссертационная работа посвящена разработке системы профилактики и психотерапевтической коррекции синдрома эмоционального выгорания у среднего медицинского персонала психиатрических учреждений на основе комплексного подхода к изучению клинико-психопатологических, психологических и социально-психологических особенностей указанного контингента.

Представлено теоретическое обоснование и новое решение задачи - профилактики и психотерапевтической коррекции эмоционального выгорания на разных стадиях его формирования у средних медицинских работников психиатрических учреждений как феномена, обусловленного совокупностью социогенных, профессионально-стрессовых, психологических и психопатологических факторов.

Выделены основные социально-психологические особенности данного контингента, такие как низкие уровни коммуникативной компетентности, готовности к социальной деятельности и способности к профессиональной самореализации личности. Определены ведущие профессионально-стрессовые факторы, способствующие формированию синдрома эмоционального выгорания у среднего медицинского персонала психиатрических учреждений: большая насыщенность профессионального общения, хронически напряженный характер трудовой деятельности, большие производственные нагрузки и неопределенность конечного результата своего труда.

Показано, что позитивные стратегии преодоления стресса используют от 18,7% до 43,2% работников. Значительно чаще применяются негативные - реакции недовольства, гнева, самообвинения, интернальность самооценки, употребление алкоголя, курение (23,7%-73,5%). Определены ведущие защитные психологические механизмы, используемые лицами с выраженной степенью синдрома эмоционального выгорания: регрессия, компенсации, проекция и замещение, что отражает тенденцию к устранению от решения сложных производственных ситуаций за счет экономии личностных ресурсов.

Показана взаимосвязь уровня стрессоустойчивости и механизмов формирования эмоционального выгорания. Для лиц, не имеющих признаков эмоционального выгорания, характерна высокая устойчивость к стрессогенным факторам профессиональной деятельности (46,78±12,3). В фазе резистенции уровень толерантности к организационному стрессу значительно снижается (51,77±13,1), а в фазе истощения установлена наибольшая степень предрасположенности медперсонала к переживанию дистресса и различным стресс-синдромам (56,74±14,2). Установлена зависимость между уровнем социального интеллекта и степенью выраженности синдрома эмоционального выгорания. Вероятность формирования эмоционального выгорания повышается у лиц с развитой способностью понимать и прогнозировать поведение людей в различных социальных ситуациях по проявлениям невербальной и вербальной экспрессии.

У среднего медицинского персонала психиатрических учреждений с выраженной степенью выгорания выделено три варианта нарушений невротического регистра: 1) с преобладанием изменений межличностного взаимодействия в сочетании с астенией; 2) тревожно-депрессивно-астенический; 3) диффузный (соматоформно-астенический).

Предложена система профилактических мероприятий и психотерапевтической коррекции, включающих приемы аутогенной тренировки и метод групповой личностно-ориентированной реконструктивной психотерапии, способствующая обогащению компенсаторных ресурсов, повышающая стрессоустойчивость у среднего медицинского персонала психиатрических учреждений.

Ключевые слова: синдром эмоционального выгорания, средний медицинский персонал психиатрических учреждений, психотерапевтическая коррекция.

ANNOTATION

Kokotova O. O. Features of the burnout in the paramedical personnel of psychiatric establishments (structure, forming mechanisms, psychotherapy correction). - Manuscript.

Dissertation for the candidate of medical science degree in specialty 19.00.04 - medical psychology. Kharkov medical academy of postgraduate education of the Health Ministry of Ukraine. - Kharkov, 2010.

Data of the structure-dynamic features of syndrome of the burnout in paramedical personnel of psychiatric establishments are given as a result of complex research. Basic clinical psychopathological manifestations of the syndrome are systematized. Social-demographic and social-psychological features of medical workers contingent are defined and generalized. On the basis of psychodiagnostic approach the features of stress stability and social intellect of nurses with burnout syndrome as well as the basic mechanisms of its forming in psychiatric practice are studied. The paramedical staffs of psychiatric establishments have been proved. The efficiency of the system of prophylaxis and psychotherapy correction of burnout syndrome in a research result are a decrease of manifestations of burnout syndrome, improvement the health state and the quality of work of paramedical personnel.

Keywords: burnout syndrome, paramedical personnel of psychiatric establishments, psychotherapy correction.

Размещено на Allbest.ru