Психологічні чинники життєстійкості спортсменів-парашутистів

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Поняття та структура життєстійкості

1.2 Життєстійкість як важлива якість у діяльності спортсменів - парашутистів

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ СПОРТСМЕНІВ - ПАРАШУТИСТІВ

2.1 Процедура і етапи дослідження

2.2 Інструментарій дослідження

2.3 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

ВИСНОВОКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження: Умови сучасного життя по праву називають екстремальними і такими, що спричиняють розвиток стресу. Це пов'язано з багатьма факторами і загрозами, у тому числі суспільно-політичними, інформаційними, соціально-економічними, екологічними, природними та ін. Тому сучасна психологія виявляє підвищений інтерес до такої інтегративної властивості особистості, як життєстійкість. Вивченням цього феномену займалися А.А. Богданов, У. Ешбі, К. Поппер, Н.Ф. Реймерс, І.І. Шмальгаузен та ін.. Життєстійкість людини пов'язана із можливістю подолання різних стресів, підтримкою високого рівня фізичного і психологічного здоров'я, а також з оптимізмом, самоефективністю, суб'єктивною задоволеністю власним життям, здатністю до неперервного особистісного саморозвитку. Особливо важливим вивчення окресленої проблематики є у сфері екстремальних видів діяльності, наприклад в парашутному спорті.

Діяльність спортсменів-парашутистів характеризується: обмеженістю в часі, зміною звичного середовища (діяльність під час вільного падіння), наявністю невизначеної інформації (зміна напрямку і швидкості вітру), зміною психічного та фізіологічного станів спортсмена, можлива втрата орієнтирів тощо. життєстійкість спортсмен парашутист психологічний

Для постійної діяльності в таких «прикордонних» умовах потрібне постійне вдосконалення не лише професійно важливих якостей але й особистісних ресурсів, які дозволяють ефективно діяти в складних, непередбачуваних обставинах. Саме тому вивчення даної теми є актуальним.

Мета дослідження є дослідити психологічні чинники життєстійкості спортсменів-парашутистів

Завдання:

1. На основі теоретичного аналізу літератури дослідити психологічні особливості життєстійкості особистості

2. На основі емпіричного дослідження визначити особливості життєстійкості спортсменів - парашутистів.

3. На основі математичного аналізу виявити психологічні чинники життєстійкості спортсменів-парашутистів.

Вибірка: 20 спортсменів - парашутистів центрального аероклубу імені Антонова, середній вік яких 27 років.

Методики дослідження: тест життєстійкості Методика С. Мадді, (адаптація Д.А. Леонтьєва), опитувальник «Втрати і придбання персональних ресурсів» (ОППР) Н. Водоп'янова, М. Штейн, методика діагностики схильності до ризику Шуберта, методика діагностики мотивації до уникнення невдач Т. Елерса, методика діагностики мотивації до досягнення успіху Т. Елерса, шкала оптимізму та активності (AOS) Н. Водоп'янова, М. Штейн



РОЗДІЛ І. ТЕОРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Поняття та структура життєстійкості

Життєстійкість - це досить складне та неоднозначне поняття, яке характеризує здатність людини витримувати всі складності життя та успішно протистояти життєвим проблемам та труднощам.

Поняття життєстійкості (hardiness), запропонували американські психологи Сьюзен Кобейса та Сальваторе Мадді. Багатолітній досвід дослідницької праці змусив науковців звернути увагу на той факт, що життєві труднощі по різному впливають на поведінку людей. Одні, під впливом стресу мобілізуються, знаходять резервні особистісні ресурси, досягають успіху, а інші навпаки, впадають у стан апатії, байдужості, намагаються сховатися від нових можливостей, прагнуть зберігати попередній звичний стан, бояться змінювати що-небудь. Прикладні дослідження дозволили авторам визначити особистісний конструкт «hardiness» (життєстійкість), якій характеризує міру здатності особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи внутрішню збалансованість не знижуючи успішність діяльності.

За Мадді життєстійкість особистості ґрунтується на настановах, що визначають взаємодію людини зі світом: це включеність, вплив та виклик. (С.Мадди, 2005, с.90).

Включеність - це впевненість у тому, що все, що відбувається, дає максимальний шанс знайти дещо путнє та цікаве для особистості. Людина з розвинутою включеністю отримує задоволення від власної діяльності. І навпаки, відсутність включенності породжує почуття відчуженості, відчуття себе за межами життя. «Якщо ви відчуваєте впевненість у собі та в тому, що світ великодушний до вас, вам притаманна включеність».

Невисокий рівень включеності породжує стан відчуженості, так би мовити «відмороженості», коли людина не бачить нічого цікавого у власному життя, її майже ніщо не хвилює та не бентежить. Для неї не має значення якою справою займатися, і чи займатися чимось взагалі. Прикладом не включеності у життя може бути хаотична, не послідовна зміна видів діяльності. Отже, коли людина протягомроку змінює три місця роботи, і в решті решт залишається знов безробітним. І пояснює власне рішення тим, що ніхто краще неї не знає як треба працювати.

Контроль передбачає переконання в тому, що боротьба дозволяє вплинути на результат. Цей вплив помітний навіть тоді, коли він не є абсолютним і успіх зовсім не гарантовано. Протилежним до такого переконання є відчуття власної безпорадності. Людина, в якої сильно розвинутий контроль, відчуває, що самостійно обирає свою діяльність, власний шлях. Вона переконана, що завдяки ресурсам, які у неї є, або яких у неї поки що немає, але вона може їх отримати, вона може впоратися з проблемами, котрі стоять на її шляху. Якщо у людини сильно виражений контроль, вона буде намагатися впливати на події, а не проявляти бездіяльність (Д.О.Леонтьєв, Е.І. Рассказова, 2006, с.5)

Прикладом високого контролю є люди, котрі звикли приймати самостійні рішення, розв'язувати повсякденні завдання. Навпаки, низький контроль проявляється у тих, хто постійно вагається, хто потребує допомоги та підтримки при прийнятті рішень.

Прийняття ризику - це переконання людини в тому, що все, що з нею трапляється, слугує її розвиткові, якій відбувається за рахунок знань, отриманих з досвіду (неважливо - позитивного чи негативного). Людина, яка розглядає життя як спосіб отримання досвіду, готова діяти в умовах, коли відсутні стовідсоткові гарантії успіху, на свій страх і ризик. Така людина вважає, що прагнення до буденного комфорту та безпеки дуже збіднює життя. В основу прийняття ризику покладено ідею розвитку завдяки активному засвоєнні знань із досвіду танаступного їх використання. Прийняття ризику дозволяє людині вчитися на власному житті, власному досвіді, а не очікувати на легке безтурботне життя (Д.О.Леонтьєв, Е.І. Рассказова, 2006, с.5).

Люди, в яких сильно виражений компонент включеності, вважають, що найкращій спосіб знайти щось цікаве та цінне для себе - це активна участь в усьому, що відбувається навколо. Протилежний до цього стан - відчуття незалученості, відчуження - вони сприймають як марне витрачання життя.

Якщо у людини сильно виражений компонент вплив, вона вважає, що тільки завдяки боротьбі можна змінювати наслідки подій, що відбуваються навколо. Почуття власної неспроможності переживається нею як марнотратство.

Люди з сильним викликом вважають, що найбільшого задоволення можна досягти, якщо ставати мудрішим, навчаючись на власному досвіді (негативному чи позитивному). Протилежне прагнення, прагнення до комфорту та безпеки, здається їм безглуздим ( С.Мадди, 2005, с. 90).

Отже, всі настанови, які визначають життєстійку позицію, дозволяють протистояти неприємним подіям приймати та творчо переробляти їх, а не просто уникати неприємностей і проблем. Людина з вираженою життєстійкою позицією схильна переживати події, що з нею відбуваються, як «цікаві та радісні, як наслідок особистісного вибору та ініціативи і як важливий стимул для засвоєння нового» (Д.О.Леонтьєв, Е.І. Рассказова, 2006, с. 13). Така людина здатна до ефективної саморегуляції діяльності не тільки у стресових ситуаціях, а і в ситуаціях досягнення успіху у різних сферах життя. Життєстійка людина використовує «гнучку» саморегуляцію, що дає їй можливість контролювати власну працездатність, приймати рішення припинити чи продовжувати діяльність всупереч втомі. (Д.О.Леонтьєв, Е.І. Рассказова, 2006, с. 5). Тому життєстійка людина частіше відчуває задоволеність свою працею і як наслідок демонструє високу ефективність діяльності у різних сферах життя.



1.2 Життєстійкість як важлива якість у діяльності спортсменів-парашутистів

Діяльність спортсменів - парашутистів супроводжується сильним фізіологічним та емоційним навантаженням і має такі особливості:

· мінливість погодних умов;

· обмежена у часі;

· відбувається в тривимірному просторі;

· діяльність є комплексною, має різні етапи, що відрізняються за навантаженням на психіку спортсмена.

Розглянемо етапи діяльності спортсмена - парашутиста.

Наземна підготовка. На землі відбувається відпрацювання спортивних завдань, планується захід та робота під куполом.

На цьому етапі важливу роль мають рухові автоматизми, увага та впевненість у своїх силах. Потрібно зберігати рівновагу та включеність в роботу.

Наступний етап - покидання літального апарату. На цьому етапі парашутист стикається з подоланням страху висоти. Звичайно у досвідчених спортсменів виробляється толерантність до страху висоти, але він має місце. Для того, щоб страх висоти не заважав роботі потрібна саморегуляція, концентрація на завданні

Робота під час вільного падіння. Тривалість вільного падіння в середньому становить 45 секунд. За цей час парашутисту потрібно виконати певний комплекс фігур і при цьому слідкувати за показниками висоти. Тут основну роль знову відіграють увага та рухові автоматизми. Через обмеження в часі потрібно повністю включитися в роботу і точно її виконати. При цьому спортсмену потрібно взаємодіяти не лише з іншими спортсменами, але із повітряними потоками.

Робота під куполом. Досягаючи висоти розкриття, спортсмен викидає витяжний парашут - «медузу», який тягне в потік основний купол. Наповнення купола повітрям потребує декількох секунд залежно від площі.

Цей момент теж є досить напруженим, оскільки не відомо чи не виникне відмова купола. Потрібно проявити врівноваженість і бути готовим до дій в ситуації відмови. Відмови, які потребують використання запасного парашута трапляються рідко. Частіше бувають ситуації закрутки, несходження слайдера. Але будь яка несприятлива ситуація повинна сприйматися як робоча, де немає місця розгубленості і паніці.

Побудова заходу та приземлення. Після розкриття парашута, спортсмен повинен зорієнтуватися в місцевості, визначити силу та напрям вітру і побудувати захід на посадку. Ці умови не можливо передбачити так як вітер постійно міняє напрям, повітряні потоки різної щільності. Тут головне реакція та швидке підлаштування.

Вже заходячи на посадку потрібна внутрішня рівновага та окомір для безпечного приземлення. Повітряні потоки над землею часто теплі, що також впливає на управління. Крім того посадка може здійснюватися на перешкоди, що потребує мобілізації психічних ресурсів.

Отже, діяльність спортсменів - парашутистів є коплексною, має елемент непередбачуваності, відбувається в незвичних для людини умовах. Вона потребує тренувань, готовності до дій в екстремальних ситуаціях, психічної мобільності та врівноваженості. Всі ці якості є складовими життєстійкості. Можна зробити висновок, що заняття парашутним спортом підвищують життєстійкість спортсменів.



РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ СПОРТСМЕНІВ - ПАРАШУТИСТІВ

2.1 Процедура і етапи дослідження

У дослідженні брали участь 30 респондентів. З них 21 респондент чоловічої статі та 9 жіночої. Середній вік респондентів - 30 років. Дослідження проводилося на базі Центрального аероклубу імені Антонова (парашутна ланка). Респондентами є парашутисти з різним спортивним досвідом. Більшість респондентів є представниками середнього економічного класу, працюють в ІТ - сфері, бізнес структурах.

Етапи дослідження :

1. На першому етапі відбулось знайомство з респондентами , де була повідомлена безпосередньо мета даного дослідження.

2. Збір даних відбувався за допомогою методів тестування та опитування. Респондентам був розданий стимульний матеріал, за допомогою якого були визначені показники життєстійкості.

3. Обробка та узагальнення - редагування й кодування інформації з метою її уніфікації, використання методів математичної статистики.

4. Повідомлення результатів - респондентам повідомляються в доступній формі результати даного дослідження.

Для емпіричного дослідження проблеми зв'язку мотивації та рівня розвитку творчих здібностей юнаків були використані наступні методики:

1. Тест життєстійкості. Методика С. Мадді, адаптація Д.А. Леонтьєва.

2. Опитувальник «Втрати і придбання персональних ресурсів» (ОППР)

Н. Водоп'янова, М. Штейн

3. Методика діагностики схильності до ризику Шуберта

4. Методика діагностики мотивації до уникнення невдач Т. Елерса

5.Методика діагностики мотивації до досягнення успіху Т. Елерса

6. Шкала оптимізму та активності Н. Водоп'янова, М. Штейн

2.2 Інструментарій дослідження

Опитувальник «Втрати і придбання персональних ресурсів» (ОППР) Н. Водоп'янова, М. Штейн. Він діагностує співвідношення і динаміку персональних ресурсів людини за певний заданий часовий проміжок. В контексті пропонованої методики ОППР ресурси розуміються як значущі матеріальні засоби (матеріальний дохід, будинок, транспорт, одяг, об'єктні фетиші) та нематеріальні конструкти (бажання, цілі, система вірування, ідеї, переконання), зовнішні (соціальна підтримка, сім'я, друзі, робота , соціальний статус) і внутрішні - самоотношение і світогляд (самоповага, професійні вміння, оптимізм, самоконтроль, життєві цінності, система вірувань та ін.), стан душевного і фізичного благополуччя, вольові, емоційні і енергетичні характеристики, які необхідні (прямо чи опосередковано) для подолання реальних або передбачуваних стресів життя.

Опитувальник втрат і придбань персональних ресурсів (ОППР) розроблений Н. Водоп'яновою і М. Штейн на основі ресурсної концепції психологічного стресу С. Хобфолл. З його допомогою виробляється оцінка тимчасового (за останній рік-два) взаємодії втрат і придбань особистісних ресурсів. Можна оцінювати будь-який часовий інтервал життя, від півроку і більше.

Підраховується індекс ресурсності (ІР) як частка від ділення суми балів «придбань» на суму балів «втрат». Чим більше ІР, тим більше збалансовані життєві розчарування і досягнення і вище адаптаційний потенціал особистості, менше стресова вразливість.

Для вивчення кореляційних зв'язків з іншими показниками життєстійкості були використані показники «втрати ресурсів» і «придбання ресурсів».

Шкала оптимізму та активності Н. Водоп'янова, М. Штейн. Методика спрямована на виявлення особистісних факторів, що сприяють стресостійкості. В структуру стресостійкості як складного особистісного конструкту входять світоглядні і настановні чинники, такі як позитивне світосприйняття, життєрадісність, впевненість і конструктивна активність у важких життєвих ситуаціях, що потребують збереження стійкості, мужності і віри в їх позитивне вирішення.

Пропонована методика є адаптованим варіантом шкали активності й оптимізму Шуллера і Комуніані (AOS). Дана версія шкали AOS дозволяє виділити п'ять типів особистості, які відрізняються ступеня вираженості оптимізму-песимізму і активності-пасивності: реалісти, ентузіасти, негативісти, жертви, лінивці.

Валідизація опитувальника здійснювалася за допомогою зіставлення результатів шкали AOS та анкетування 98 студентів технічних вузів. За допомогою анкети оцінювалися установки і умонастрій студентів щодо подолання наявних та майбутніх труднощів у шести значущих сферах їх життєдіяльності: освіта, майбутня робота, професійна кар'єра, сім'я, соціальна адаптація (контакти), задоволеність якістю життя.

Методика діагностики мотивації до досягнення успіху Т. Елерса. Особистісний опитувальник. Призначений для діагностики, виділеної Хекхаузеном, мотиваційної спрямованості особистості на досягнення успіху.

Стомлений матеріал являє собою 41 твердження, на які випробуваному необхідно дати один з 2 варіантів відповідей «так» чи «ні». Тест відноситься до моношкальних методик. Ступінь вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, співпадаючих з ключем.

Методика діагностики мотивації до уникнення невдач Т. Елерса.

Особистісний опитувальник. Призначений для діагностики, виділеної Хекхаузеном, мотиваційної спрямованості особистості на уникнення невдач.

Стомлений матеріал являє собою список слів з 30 рядків, по 3 слова в кожному рядку. В кожному рядку випробуваному необхідно вибрати тільки одне з трьох слів, яке найточніше його характеризує.

Тест відноситься до моношкальним методикам. Ступінь вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, співпадаючих з ключем.

Методика RSK Шуберта, адаптована для нашої культури декількома вітчизняними авторами (у тому числі Є. П. Ільїним - «Діагностика ступеня готовності до ризику»). Методика представляє тест з 25 питань. Піддослідним пропонується оцінити ступінь своєї готовності вчинити дії, про які їх запитують, для цього необхідно вибрати один з п'яти варіантів відповіді (так; скоріше так, ніж ні; не знаю; скоріше ні, ніж так; ні). Значення тесту - в діапазоні від -50 до +50 балів. Результат тестування оцінюється за безперервною шкалою як відхилення від середнього (нульового) значення. Позитивні відповіді свідчать про схильність до ризику.

Ризик розуміється як дія навмання в надії на щасливий результат або як можлива небезпека, як дія, що здійснюється в умовах невизначеності.

Тест життєстійкості. Методика С. Мадді, адаптація Д.А. Леонтьєва.

Тест життєстійкості є російськомовною адаптацію англомовного опитувальника Hardiness Survey, розробленого американським психологом Сальваторе Мадді (Maddi) в 1984 році. Оригінальний варіант адаптації на російську мову був виконаний Д.А. Леонтьєвим, Є.І. Рассказова, яка була скорочена і піддана повторної валидизации Е.Н. Осиним і Є.І. Рассказова, скорочений варіант опитувальника був переведений і валидизировать російською мовою М.В. Алфімової і В.Є. Голімбет.

Методика представляє собою опитувальник з 45 тверджень, яким потрібно дати оцінку від 0 до 3, де 0 зовсім не згоден, 3 - повністю згоден. Методика містить три шкали: включеність, прийняття ризику та контроль.

Для обробки даних та виявлення психологічних чинників життєстійкості спортсменів - парашутистів були застосовані наступні математичні методи:

ь Кореляційний аналіз, з використанням критеріїв Колмогорова - Смірнова та Пірсона;

ь Регресійний аналіз.

2.3 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

В опитувальнику втрат та придбань персональних ресурсів вираховується показник «індекс ресурсності» шляхом ділення кількості балів по шкалі «втрати» на бали за шкалу «придбання». Оцінка відбувається за наступними нормами:

низький індекс ресурсності - >0,8

середній індекс ресурсності - 0,8 - 1,2

високий індекс ресурсності - <1,2

Відповідно були отримані такі результати: жоден респондент не має низького індексу ресурсності, 7 (23%) респондентів мають середній індекс та 23 (77%) високий.

Для кращого розуміння представимо результати у графіку.

Рис. 2.3.1.: «Груповий індекс ресурсності»



Отже 23% відсотки респондентів мають середній індекс ресурсності, що свідчить про середню збалансованість між життєвими розчаруваннями та досягненнями, середній рівень адаптаційних можливостей та середній рівень стійкості до стресових ситуацій. Більшість же респондентів - 77% мають високий індекс ресурсності, що свідчить про високі адаптаційні можливості, високу стійкість до стресових ситуацій та перевагу життєвих досягнень над розчаруваннями. Це також означає, що більшість респондентів оптимістично налаштовані

Адаптаційні можливості - це рівень фактичного пристосування людини до життя, взаємо відповідності її соціального статусу та задоволеності або незадоволеності собою. Відповідно респонденти з добре розвинутими адаптаційними можливостями мають широкі соціальні контакти, вміють добре орієнтуватися в різних ситуаціях.

Стійкість до стресових ситуацій - це вміння долати труднощі, придушувати свої емоції, розуміти людські настрої, проявляючи витримку і такт.

Робота в команді потребує злагодженої діяльності, врахування індивідуальних особливостей, вміння діяти в різних ситуаціях: і успіху і невдач.

За шкалою оптимізму та активності визначається п'ять типів особистостей. Нижче наведена таблиця 2.3.1: «Оцінювання результатів шкали AOS»

Таб. 2.3.1

Тип особистості	Оптимізм	Активність
Реалісти	15 - 19	17 - 19
Активні оптимісти (ентузіасти)	20 - 24	25 - 36
Активні песемісти (негативісти)	6 - 14	25 - 36
Пасивні песемісти (жертви)	6 - 14	9 - 16
Пасивні оптимісти (лінивцні)	20 - 24	9 - 16

Відповідно, за даною методикою, були отримані такі результати: 23 респондента (77%) активних оптимістів (ентузіастів); 4 респондента (13%) реалісти та 3респонденти (10%) пасивні оптимісти (лінивеці).

Для кращого представлення результати за даною методикою зобразимо на графіку.

Рис. 2.3.2.: «Розподіл типів особистостей за шкалою AOS»

Отже, 80% респондентів - активні оптимісти. Це респонденти, які вірять в свої сили і успіх, позитивно налаштовані на майбутнє, роблять активні дії для того, щоб домогтися бажаних цілей. Вони бадьорі, життєрадісні, не схильні до смутку або поганому настрою, легко і стрімко відбивають удари долі, як би важкі вони не були. В важких ситуаціях використовують проблемно-орієнтовані стратегії подолання стресу. Ці якості дозволяють парашутистам продовжувати спортивну діяльність і прагнути до нових досягнень. Це майстри спорту, рекордсмени.

15% респондентів - реалісти. Вони адекватно оцінюють поточну ситуацію по своїм силам (можливостям) і не намагаються стрибнути «вище голови», задовольняються тим, що мають. Як правило, вони стійкі до психологічного стресу. Такі спортсмени частіше обирають для себе більш посильно дисципліну і розвиваються в конкретному напрямку.

5% респондентів - лінивці. Такі люди впевнені в тому, що «все буде добре», хоча і не вживають для цього жодних зусиль. Вони добродушні, веселі і вміють навіть в поганому знаходити щось хороше, проте їх відмітною рисою є недолік активності. Вони більше сподіваються на випадок, на удачу, ніж на власні сили. Схильні до пасивного очікування або відкладання прийняття рішень. Такі парашутисти стрибають в своє задоволення не прагнучи до спортивних вершин.

Результвти по методиці діагностики мотивації до досягнення успіху Т.Елерса оцінюють за такими нормами:

від 1 до 10 балів - низька мотивація до успіху;

від 11 до 16 балів - середній рівень мотивації;

від 17 до 20 балів - помірно високий рівень мотивації;

більше 21 бала - занадто високий рівень мотивації до успіху.

Відповідно були отримані такі результати: у жодного респондента не виявлено низького рівня до досягнення успіху; 8 респондентів (40%) мають середній рівень мотивації до досягнення успіху; 6 респондентів (30%) мають високий рівень мотивації до досягнення успіху та 6 (30%) респондентів мають занадто високий рівень мотивації до досягнення успіху.

Для наочного представлення результатів побудуємо графік.



Рис.2.3.3.: «Мотивація до досягнення успіху у групі»

Отже, 40% респондентів мають середню мотивацію до досягнення успіху, 30% - високу та 30% - надвисоку.

Спортсмени з середньою мотивацією до досягнення успіху виважені, вдоволені тими спортивними досягненнями, що вони мають. Для таких респондентів важлива не перемога а участь.

Парашутисти з високою мотивацією до успіху мають потребі в регулярному досягненні нових спортивних висот. Сенсом їх спортивної діяльності є постійне вдосконалення та розширення діяльності.

Парашутисти, що мають надвисоку мотивацію до досягнення успіху схильні поставити все на карту для досягнення своєї мети. Їх можна назвати залежними від досягнень. Такий рівень мотивації до досягнення є небезпечним, оскільки невдачі сприймаються як особистісний крах.

Результати методики діагностики мотивації до уникнення невдач оцінюються за такими нормами: чим більша сума балів -- тим вищий рівень мотивації до уникнення невдач, захисту. Від 2 до 10 балів: низька мотивація до самозахисту; від 11 до 16 балів -- середній рівень мотивації; від 17 до 20 балів -- високий рівень мотивації; понад 20 балів -- надто високий рівень мотивації до уникнення невдач, самозахисту.

Відповідно були отримані такі результати: 10 респондентів (50%) мають низьку мотивацію до уникнення невдач; 5 респондентів (25 %) мають середню мотивацію до уникнення невдач; 5 респондентів (25%) мають високу мотивацію до уникнення невдач. Ніхто з респондентів не має занадто високого рівня мотивації до уникнення невдач.

Для наочного представлення результатів побудуємо графік.

Рис.2.3.4: «Мотивація до уникнення невдач у групі»

Отже, 50% респондентів мають низьку мотивацію до уникнення невдач (до самозахисту); Ці спортсмени є більш схильними до ризику. Оскільки нехтують самозахистом, вони є менш уважними до деталей. Такі спортсмени частіше травмуються. Їхнім вчителем є власний гіркий досвід.

25% респондентів мають середню мотивацію до самозахисту. Такі спортсмени планують, виважують свої дії. Вони знають власні можливості на недоліки.

25% респондентів мають високу мотивацію до уникнення невдач. Такі спортсмени детально планують свою діяльність, багато тренуються. Дл них кожен стрибок несе позитивний досвід.

За допомогою опитувальника Шуберта визначається готовність ризикувати і наскільки ризик є необхідним і доцільним.

Загальна оцінка тесту дається по безперервній шкалою як відхилення від середнього значення. Позитивні відповіді, свідчать про схильність до ризику. Значення тесту: від -50 до +50 балів.

Менше -30 балів: занадто обережні;

від -10 до +10 балів: середні значення;

понад +20 балів: схильні до ризику.

Відповідно були отримані наступні результати. Серед даної вибірки є респонденти які мають бали, що наближаються до 20. Цю категорію можна оцінити як умовно схильні до ризику. Тобто це люди, які за певних обставин готові піти на ризик, якщо присутній достатній стимул. Їх можна назвати вибірково схильними до ризику, тими, що контролюють свої наміри ризикувати. Таких респондентів 7 (35%). Схильних до ризику респондентів (ті що мають більше 20 балів) 5- це 25%; респондентів, що мають середню схильність до ризику - 8 (40%).

Для наочного представлення результатів побудуємо графік.

Рис. 2.3.5.: «Схильність до ризику у групі»

Отже, 40% респондентів мають середній рівень готовності до ризику. Це більшість. Такі результати свідчать про раціональну, реалістичну оцінку ситуації. Про готовність діяти не знаючи результату наперед в ситуаціях які є відносно безпечними. Такі спортсмени прагнуть до новизни, але лише в рамках існуючого досвіду.

35% респондентів мають «проміжні» результати. Це означає, що при певних обставинах готовність до ризику зростає, але при цьому людина може діяти і як завжди.

25% респондентів мають високу готовність до ризику. Це свідчить про те,що заради досягнення поставлених цілей такі спортсмени можуть нехтувати правилами безпеки та діяти навмання.

Тест життєстійкості С. Мадді в адаптації Д.А. Леонтьєва має 3 шкали: включеність, прийняття ризику та контроль. Оцінка результату відбувається по кожній шкалі окремо та загальний бал.

Далі наведена таблиця 2.3.2: «Оцінка значення тесту життєстійкості»

Таб.2.3.2.

Норми	Життєстійкість	Включеність	Прийняття ризику	Контроль
Середне	80,72	37,64	13,91	29,17
Стандартне відхилення	8,53	8,08	4,39	8,43

Результати за цією методикою представлені нижче у графіку.

Рис.2.3.6.: «Груповий профіль життєстійкості»

Отже, як видно з графіку, були отримані такі результати. Загальний бал життєстійкості: 12 (60%) респондентів мають високу життєстійкість;

4 респондента (20%) мають середню життєстійкість та 4 респондента (20%) мають низьку життєстійкість.

Включеність в діяльність: 14 респондентів (70%) мають високий рівень; 3 респондента (15%) мають середню включеність у діяльність та 3 респондента (15%) мають низьку включеність у діяльність.

Прийняття ризику: високий рівень априйняття ризику у 8 респондентів (40%); середній рівень прийняття ризику у 12 респондентів (60%)

Контроль: високий рівень контролю у 7 респондентів (35%); середній рівень контролю у 13 респондентів (65%).

Вираженість життєстійкості в цілому та її компонентів перешкоджає виникненню внутрішньої напруги в стресових ситуаціях за рахунок стійкого оволодіння стресами і сприйняття їх як менш значимих.

Включеність визначається як «переконаність у тому, що залученість в події дає максимальний шанс знайти щось достойне і цікаве для особистості». Людина з розвиненим компонентом залученості отримує задоволення від власної діяльності. На противагу цьому, відсутність подібної переконаності породжує почуття отвергнутости, відчуття себе «поза» життя.

Контроль являє собою переконаність в тому, що боротьба дозволяє вплинути на результат того, що відбувається, нехай навіть цей вплив не абсолютно і успіх не гарантований. Протилежність цьому - відчуття власної безпорадності. Людина з сильно розвиненим компонентом контролю відчуває, що сам вибирає власну діяльність, свій шлях.

Прийняття ризику - переконаність людини в тому, що все те, що з ним трапляється, сприяє його розвитку за рахунок знань, видобутих з досвіду, - неважливо, позитивного або негативного. Людина, що розглядає життя як спосіб набуття досвіду, готовий діяти в відсутність надійних гарантій успіху, на свій страх і ризик, вважаючи прагнення до простого комфорту і безпеки збіднює життя особистості. В основі прийняття ризику лежить ідея розвитку через активне засвоєння знань з досвіду і наступне їх використання.

Отримані результати можна інтерпретувати не лише у контексті спортивної діяльності.

Наступним етапом дослідження є математична обробка даних з метою визначення психологічних чинників життєстійкості спортсменів - парашутистів.

Для цього використаємо кореляційний аналіз, що дозволить виявити зв'язки між показниками методик.

Встановлюємо тип розподілу даних за допомогою критерію Колмогорова-Смірнова (додаток А). В таблиці результатів знаходимо ймовірність того, що розподіл відповідає нормальному типу (Asymp. Sig.) (Асимп. Значимость (двусторонняя)). Як видно з додатку А значень менших від 0,05 не має - отже істотної відмінності від нормального розподілу даних не має. Відповідно для кореляційного аналізу використовуємо критерій Пірсона.

У таблиці 2.3.3. наведені значущі кореляційні зв'язки між показниками методик дослідження.

Отже, були виявлені наступні прямо пропорційні зв'язки:

1) готовність до ризику пов'язана з активністю та оптимізмом;

2) життєстійкість (загальний показник) пов'язана з активністю, оптимізмом, індексом ресурсності та готовністю до ризику;

3) включеність та контроль пов'язані з активністю, оптимізмом, індексом ресурсності та готовністю до ризику;

4) активність пов'язана з оптимізмом та прийняттям ризику;

Та обернено пропорційні зв'язки: втрати пов'язані з життєстійкістю, активністю, оптимізмом та індексом ресурсності.

Таб.2.3.3

Значущі кореляційні зв'язки між показниками методик дослідження

	Шуберт	Мадди	Вовлеченность	Контроль	Активность	Оптимизм	ОППР	Потери	ПР
Шуберт		1	,593**	,470*	,551*	,533*	,578**	0,361	-0,334	0,385
	Знч.(2-сторон)		0,006	0,037	0,012	0,015	0,008	0,118	0,149	0,094
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20
Мадди	Корреляция Пирсона	,593**	1	,914**	,869**	,929**	,851**	,525*	-,621**	,560*
	Знч.(2-сторон)	0,006		0	0	0	0	0,017	0,003	0,01
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20
Вовлеченность	Корреляция Пирсона	,470*	,914**	1	,757**	,872**	,798**	,502*	-,671**	0,305
	Знч.(2-сторон)	0,037	0		0	0	0	0,024	0,001	0,191
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20
Контроль	Корреляция Пирсона	,551*	,869**	,757**	1	,751**	,658**	,457*	-,455*	0,267
	Знч.(2-сторон)	0,012	0	0		0	0,002	0,043	0,044	0,255
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20
Активность	Корреляция Пирсона	,533*	,929**	,872**	,751**	1	,907**	0,423	-,540*	,556*
	Знч.(2-сторон)	0,015	0	0	0		0	0,063	0,014	0,011
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20
Оптимизм	Корреляция Пирсона	,578**	,851**	,798**	,658**	,907**	1	,448*	-,553*	,521*
	Знч.(2-сторон)	0,008	0	0	0,002	0		0,048	0,012	0,018
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20
ОППР	Корреляция Пирсона	0,361	,525*	,502*	,457*	0,423	,448*	1	-,857**	0,351
	Знч.(2-сторон)	0,118	0,017	0,024	0,043	0,063	0,048		0	0,13
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20
Потери	Корреляция Пирсона	-0,334	-,621**	-,671**	-,455*	-,540*	-,553*	-,857**	1	-0,371
	Знч.(2-сторон)	0,149	0,003	0,001	0,044	0,014	0,012	0		0,108
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20
ПР	Корреляция Пирсона	0,385	,560*	0,305	0,267	,556*	,521*	0,351	-0,371	1
	Знч.(2-сторон)	0,094	0,01	0,191	0,255	0,011	0,018	0,13	0,108
	N	20	20	20	20	20	20	20	20	20

**- значимість на рівні 0,01;

*-значимість на рівні 0,05.

Для глибшого дослідження значення чинників життєстійкості був застосований регресійний аналіз. Детально в додатках В, Г, Д.

Залежною змінною виступає загальна кількість балів по тесту життєстійкості (в таблиці СПСС «Мадди»). Всі інші результати по методикам виступають в якості незалежних змінних.

В результаті регресійного аналізу були відібрані такі незалежні змінні, як такі що мають найбільший вплив на залежну змінну вплив: активність, контроль, включеність, прийняття ризику.

Аналізуємо такі показники регресійного аналізу.

1. Коефіцієнт множинної кореляції. Для всіх відібраних змінних він наближається до 1

2. Коефіцієнт множинної детермінації (КМД). КМД по предикаторам: активність, контроль, включеність, прийняття ризику становить 0,929. Це означає, що 92% дисперсії залежної змінної пояснюється саме тими незалежними змінними, які були обрані для моделі, інші 8% дисперсії належать до помилки оцінювання.

3. Критерій Фішера. Значущість менша від 0,05, отже отримана регресійна модель може бути інтерпретована.

4. Нестандартизовані та стандартизовані (Бета) коефіцієнти. Чим вони більші тим більший внесок має змінна. На основі цих коефіцієнтів розробляється формула регресійної моделі. Значення коефіцієнта В змінної «активність» 3,137 від загального значення для залежної змінної 6,326 - це приблизно 50%. Отже 50% змінної «Мадди» обумовлені змінною «активність»

5. T-критерый Стьюдента. Чим він більший тим значніший внесок, тобто тим більший відсоток залежної змінної пояснює незалежна і тим краще дозволяє її передбачити. Значимість t - критерію Стьюдента близька до нуля, а отже значущість незалежної змінної «активність» близька до 99%

Останнім етапом є розробка формули регресійної моделі:



Мадди = 6, 326 + 3,137 (Активность)

Це означає, що залежна змінна життєстійкість детермінується незалежною змінною активність (прямо пропорційний зв'язок).

Таким чином, завдяки регресійному аналізу було виявлено, що активність має найбільший вплив на життєстійкість спортсменів - парашутистів.

Підсумовуюжчи, було проведене емпіричне дослідження життєстійкості спортсменів - парашутистів на прикладі вибірки у 20 респонденті, середній вік яких складає 27 років. Якісний аналіз виявив такі особливості:

· Більшість респондентів мають середній індекс ресурсності, тобто вміють вдало балансувати між життєвими втратами та досягненнями;

· Більшість респондентів є активними оптимістами - ентузіастами. Тобто вони вони впевнені, що все буде добре і підкріплюють це активними діями;

· Рівень мотивації до досягнення успіху коливається від середнього до занадто високого, при цьому не має жодного з респондентів, хто мав би низьку мотивацію до досягнення успіху;

· Більшість респондентів мають низький рівень мотивації до уникнення невдач (до самозахисту);

· Більшість респондентів мають середній рівень готовності до ризику, при цьому жоден респондент не має низького рівня готовності до ризику;

· Більшість респондентів мають високий рівень життєстійкості.

В результаті кореляційного аналізу були визначені такі психологічні чинники життєстійкості спортсменів - парашутистів:

активність,

оптимізм,

готовність до ризику,

збалансованість життєвих втрат та досягнень,

втрати.

Для того щоб дослідити, які чинники впливають на життєстійкість найбільше та як саме був здійснений регресійний аналіз.

Він показав, що найсильніше впливає на життєстійкість активність.



ВИСНОВОКИ

На сонові теоретичного аналізу літератури вдалося дослідити психологічні особливості життєстійкості особистості. Життєстійкість є дуже широким поняттям і загалом являє собою сукупність властивостей особистості, що дозволяють їй протистояти життєвим невдачам, забезпечують досягнення поставленої мети.

Першим, хто досліджував життєстійкість, був С.Мадді, який виділив 3 основні складові життєстійкості. Включеність у діяльність передбачає задоволеність власною діяльністю, вміння застосовувати навики. Прийняття ризику, передбачає цінування власного досвіду та висновки на майбутнє.

Контроль передбачає відчуття відповідальності за власне життя.

Були проаналізовані етапи діяльності спортсменів - парашутистів:

ь наземна підготовка;

ь покидання ЛА;

ь робота у вільному падінні;

ь робота під куполом;

ь приземлення.

Були вивчені особливості діяльності парашутистів на кожному з етапів. Це допомогло усвідомити важливість життєстійкості у діяльності спортсменів - парашутистів.

Було проведене емпіричне дослідження психологічних чинників життєстійкості спортсменів - парашутистів за допомогою кореляційного аналізу та регресійного аналізу. Кореляційний аналіз показав, що чинниками, які впливають на життєстійкість спортсменів - парашутистів на прикладі даної вибірки є: активність; оптимізм; готовність піти на ризик; збалансованість у відношенні втрат і придбань (прямі зв'язки); втрати (обернений зв'язок). Для виявлення більш значущих чинників був застосований регресійний аналіз. Він показав, що найбільший вплив на життєстійкість спортсменів - парашутистів має їх активність. Таким чином мета даного дослідження була успішно досягнута.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Сотниченко Д.М. Жизнестойкость как психологический феномен. Его значение в современных условиях службы в армии // Вестник ТГПУ. -- 2009. -- № 8 (86). -- С. 169.

2. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М.: Изд-во МГУ, 1986.-208 с.

3. Александрова Л.А. К концепции жизнестойкости в психологии // Сибирская психология сегодня: Сб. научн. трудов. Вып. 2 / под ред. М.М.Горбатовой, А.В.Серого, М.С.Яницкого. Кемерово: Кузбассвузиздат, 2004. С. 82 - 90.

4. Головаха Е.И. Формирование и развитие жизненной перпективы личности в юности и зрелом возрасте // Жизненный путь личности. Киев: Наук, думка, 1987.-С. 225-236.

5. Смыслообразование в процессе принятия решений / Сальваторе Р. Мадди // Психологический журнал / Ред. А.Л. Журавлев. - 2005. - том 26 №6 2005 ноябрь-декабрь. - с.87-102.

6. Долженко Я. А. Некоторые аспекты изучения проблемы жизнестойкости [Текст] / Я. А. Долженко // Актуальные вопросы современной педагогики: материалы междунар. заоч. науч. конф. - Уфа: Лето, 2011. - С. 15 - 18.

7. Маклаков А.Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях [Текст] / А.Г. Маклаков // Психологический журнал. - 2001. - Т. 22. - № 1. - С. 16 - 24.

8. Вайсман Р.С. К проблеме развития мотивов и потребностей человека в онтогенезе // Вопросы психологии. - 1973. - № 5.

9. Иванников В.А. Формирование побуждения к действию // Вопросы психологии. - 1985. - № 3.

10. http://psylab.info/

11. Парашютная подготовка парашютистов-студентов по программе "Ускоренное обучение свободному падению - АFF" ООО АК "Авиа-Союз". - Днепропетровск, 2001. - 25 с.

12. Методическое пособие студента AFF ЦАК им. В.П. Чкалова. - М.,2008. - 49с.

13. Буркова A.M. Воздействие стресс-факторов прыжка с парашютом на организм занимающихся / A.M. Буркова // мат-лы II международ, заочной науч.-практ. конф. «Инновации гуманитарных и естественных наук». - Екатеринбург: ИП Бируля Н.И., 2010. С. 20-22.

14. Буркова A.M. Самореализация молодежи посредством экстремальных видов спорта / A.M. Буркова, Л.Н. Фитина /А мат-лы III международ, науч.-практ. конф. «Развитие физической культуры в контексте самореализации человека в современных социально-экономических условиях». - Липецк: ГУ ИАЦР ФКиС ЛО, 2008. С. 111-112 (авторских 1 стр.).

15.тhttp://www.psylife.com.ua/zhiznestoikost-lichnosti-sotsialnaya-neobkhodimost-i-bezopasnost

16. Леонтьев Д. А., Рассказова Е. И. Тест жизнестойкости. - М .: Смысл, 2006 - 63с.

17. Богомаз С.А. Жизнестойкость человека как личностный ресурс совладания со стрессами и достижения высокого уровня здоровья // Материалы научно-практических мероприятий V Всероссийского форума «Здоровье нации -- основа процветания России». Т. 4. М., 2009. С. 18-20.

Размещено на Allbest.ru

...