Психологічна структурна модель особистісної харизматичності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

УДК 159.923 (043.3)

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Психологічна структурна модель особистісної харизматичності

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Фучеджи Дмитро Васильович

Одеса 2000

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В сучасних умовах, коли починає застосовуватися принципово новий формат наукових та практичних досліджень особистості, формується підхід до неї як до самоцінності усього суспільного розвитку, особливого інтересу набуває проблема різних аспектів суб'єктності (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, В.П.Зінченко, Л.К.Велитченко, С.Д.Максименко та ін.). При цьому необхідно відмітити, що будь-які зміни у суспільстві залишаються безуспішними та позбавленими смислу, якщо не усвідомлюється унікальність людського буття, основні особистісні орієнтири та цінності.

В сучасній психології особливого значення набуває проблема особистісної харизматичності як основи, яка дозволяє створювати особистісні внески, тобто ті особливості особистості, які проявляються у зовнішніх відносно неї системах - в інших індивидуальностях або в соціальних групах (Б.О. Вяткін, Л.Я.Дорфман, B.C.Мерлін, А.В.Петровський та ін.). Харизматичність як проблема інобуття певним чином відображена в концепціях перетворених форм М.К.Мамардашвілі; особистісних внесків і відзеркаленої суб'єктності А.В.Петровського та В.А.Петровського; особистості та смислоутворюючої функції Д.О.Леонтьєва; екзистенціального аналізу В.Франкла; трансперсональної психології С.Грофа. Дослідження людського інобуття в руслі таких різних напрямів і традицій свідчить про актуальність проблеми існування людини в інших, ніж він сам, носіях. Вивчення цієї проблеми з різних позицій говорить про багатоплановість і багатовимірність інобуття як такого.

Харизматичність виступає найважливішим феноменом, який сприяє продовженню життя людини в справах, вчинках інших людей, у всьому тому, що встигає залишити людина в житті. Все це показує виняткове значення особистісної харизматичності в становлення майбутніх фахівців, зокрема працівників органів внутрішніх справ. Вирішення цієї проблеми виявляється актуальним стосовно сучасного курсанцтва, яке є представником інтелігенції, особливої соціальної групи, яка повинна володіти основами загальнолюдської моралі. Тому феномен харизматичності перестає бути елітарним утворенням, а стає стійкою особистісною характеристикою, що виступає індикатором професійної успішності суб'єкта та може бути сформована за рахунок розвитку складових компонент її моделі.

Разом з тим, психологічна суть процесу становлення особистісної харизматичності та її структурована модель у курсантів як майбутніх фахівців правоохоронної системи залишається недостатньо дослідженою як в теоретичному, так і в практичному плані.

Виходячи з важливості зазначених питань, недостатньої їх розробленості в теоріх та практиці сучасної психології й був здійснений вибір теми нашого дисертаційного дослідження «Психологічна структурна модель особистісної харизматичності».

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входити до тематичного плану досліджень кафедри диференціальної і експериментальної психології «Психологія особистості на даному етапі розвитку науки» (№ державної реєстраціїї: 0109U000279), затверджена вченою радою Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова (протокол № 2 від 15 грудня 2009 р.) та затверджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у напрямі педагогіки і психології АПН Україні (протокол №.4 від 25.05 2009 р.). Автором досліджувалися психологічна структурна модель особистісної харизматичності .

Мета і завдання дослідження: теоретичне обгрунтування та емпіричне дослідження психологічних особливостей особистісної харизматичності, встановлення основних структурних компонент цього явища й співвідношення між ними.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні дослідницькі завдання:

1. Визначити основні підходи до проблеми харизматичності, її структури та основних якісних характеристик на основі аналізу теоретико-методологічних робіт вітчизняних та зарубіжних авторів.

2. Укласти комплекс психометрично обґрунтованих методів і процедур дослідження відповідно меті дослідження.

3. Встановити основні структурні компоненти особистісної харизматичності та дослідити внутрішні зв'язки між ними.

4. Виявити особливості становлення особистісної харизматичності в специфічних умовах та на сензитивних етапах розвитку даного феномену.

Об'єкт дослідження: особливості особистості, які виступають підгрунтям харизматичності.

Предмет дослідження: психологічна структурна модель особистісної харизматичності.

Методи дослідження. З метою вирішення поставлених дослідницьких задач в роботі використана низка методів для забезпеченням об'єктивності дослідження харизматичності особистості як підгрунтя створення особистісних внесків, а саме: системно-структурний метод; метод теоретичного аналізу та узагальнення наукових першоджерел за досліджуваною проблематикою; метод наукового спостереження; метод психолого-діагностичного обстеження; метод констатуючого єксперименту; метод порівняльного аналізу отриманих результатів; метод математичної статистики.

Метод психолого-діагностичного обстеження включав в себе низку психодіагностичних методик, спрямованих на дослідження харизматичності -особистості, а саме: методика МЛО «Адаптивність» А.Г.Маклакова і С.В.Чермяніна, тест-опитувальник вольового самоконтролю (ВСК) А.Г.Зверкова і Е.В.Ейдемана, тест-опитувальник довільного самоконтролю (С) Г.С.Никіфорова, В.К.Васильєва і С.В.Фірсової, методика «Рівень суб'єктивного контролю» (РСК) Е.Ф.Бажіна, Є.А.Голинкіної і А.М.Еткінда, опитувальник А.А.Реана «Мотивація успіху і боязні невдач» (МУ і МН).

Крім даних основних методик в процедуру дослідження також увійшли допоміжні методи: спостереження, бесіда.

Для статистичної обробки даних відібрана комп'ютерна програма SSPS v11.5 for Windows з пакетами обчислювання коефіцієнтів кореляцій, нормативного показника РR (процентіль), t-критерія Стьюдента та інших.

Інтерпретація отриманих результатів здійснювалася на основі використання кількісних порівняльно-статистичних методів з наступним якісним аналізом та узагальненням результатів.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження.

Вперше:

- визначено загальнопсихологічну структуру харизматичності ;

- розширено й доповнено зміст поняття «харизматична особистість», «особистісні внески»;

- виділені та емпірично підтверджені базові конструкти харизматичності особистості;

- виявлено типи харизматичних особистостей, досліджено їхні особливості на сензитивних етапах становлення даного феномену;

Практичне значення дослідження. Отримані дані про особливості харизматичності особистості як підгрунтя створення особистісних внесків впроваджено у викладанні лекційних та практичних курсів для фахівців та магістрів за предметами: «Юридична психологія», «Диференціальна психологія» в Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова (акт впровадження № 6 від 14.04.2009р.) та в Одеському державному юридичному університеті внутрішніх справ (акт впровадження № 14 від 25.09 2009), в роботі практичних психологів системи МВС.

Основні результати теоретико-емпіричного дослідження були впроваджені на протязі 2007-2010 р.р. в процес психологічного супроводження проходження служби постійного складу УМВС України в Одеській області (довідка № 78 від 12.04.2010р.).

Надійність і достовірність результатів дослідження забезпечувалася методологічним і теоретичним обґрунтуванням початкових положень дослідження, адекватністю й валідністю психодіагностичного інструментарію меті, завданням, об'єкту і предмету дослідження; обсягом і репрезентативністю вибірки досліджуваних; використанням сучасних математичних і статистичних процедур для обробки й аналізу отриманих результатів.

Апробація роботи. Матеріали й результати дослідження висвітлювалися на: Другій Міжнародній науково-практичній конференції «Культурно-історичний та соціально-психологічний потенціал особистості в умовах трансформаційних змін у суспільстві» 24-25 вересня 2010 р., м.Одеса; на засіданнях кафедри диференціальної і експериментальної психології Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (2006-2009 р.).

Структура дисертації. Основний текст дисертації включає 164 сторінки машинописного тексту. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (що налічує 200 найменувань). Робота містить 13 таблиць, 14 рисунків.

Основний зміст роботи

У вступі теоретично обгрунтована актуальність обраної теми, визначені мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сформульовані наукова новизна й практична значущість роботи, наведені дані про впровадження результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Сучасні теоретико-методологічні підходи до вивченння харизматичності як підгрунтя створення особистісних внесків» теоретично досліджені й обгрунтовані основні положення про необхідність та актуальність вивчення структурної моделі особистісної харизматичності.

Традиційний напрямок дослідження харизматичних особистостей досить повно представлений в зарубіжній психології, а саме, в роботах Ч.Мейджера, J.M.Beyer, H.M.Trice, R.J.House та ін. і має чітко виражену соціально-психологічну спрямованість. Спроби психологізувати теорію харизматичності були зроблені R.J.House та J.Howell, які розглядали її з боку організаційного біхевіоризму; К.де Врейз використовував психоаналітичний підхід у розумінні природи харизматичності, розглядав харизматичну особистість як стабільну фігуру батька, а Х.Хекхаузен пояснював цей феномен через існування основних параметрів індивідуальної дії особистості, які неможливо пояснити ані ситуаційними, ані середовищними чинниками. R.J.House стверджував про існування гомогенної та варіативної харизматичності, а Д.Ебербах спробував поєднати проблему харизматичності та теорію відданості Дж.Боулбі.

Близьким до розуміння особистісної харизматичності в контексті даного дослідження є наукове положення Р.Ріджіо, який вважав, що кожний індивід має психологічну схильність до харизматичності, тобто багато її елементів можна і необхідно розвивати, наприклад, комунікабельність,. чутливість та загальну спостережливість.

Це перші, і майже єдині спроби прояснити проблему харизматичності саме на особистісному, загальнопсихологічному рівні, як підгрунтя загальної особистісної успішності, гармонійності з собою та оточуючими, адаптивності та усталеності щодо дії стресогенних факторів різного психічного навантаження. Не дивлячись на спроби диференціювати харизматичність на соціально-психологічну, соціологічну та особистісно спрямовану, в науці не існує єдиного теоретико-методологічного підходу щодо обгрунтування внутрішньої структурної моделі особистості, яка володіє харизмою в тій чи іншій мірі. Всі означені парадигми мали свої вади та відображали лише певний бік досліджуваного феномену, не узагальнюючи його.

Для наукового сьогодення розгляд проблеми харизматичності є доцільним через класичний, але не досить поширений в теоретико-емпіричних дослідженнях підхід, який пропонує розглядати особистість як здатність індивіда обумовлювати зміни значущих аспектів індивідуальності інших людей, бути суб'єктом перетворення поведінки і свідомості оточуючих через свою представленість в них (А.В.Петровський, В.А.Петровський). Поодинокі спроби розробки теорії харизматичної особистості представлені в роботах Т.В.Бендас, Ю.П.Платонова, але й вони базуються на соціально-психологічному аналізі зарубіжних досліджень. Вітчизняна психологія має традиції дослідження окремих проблем, які стосуються особистості успішного керівника, лідера, менеджера та можуть розглядатися як предиктори вітчизняної теорії харизматичності (С.О.Аліфанов, В.С.Банцер, О.О.Вельдбрехт, Ю.О.Власенко, О.В.Дробот, Т.І.Малиненко, О.Р.Охременко, О.С.Становихіна та ін.). Низка авторів розуміють харизматичність як сукупність індивідуальних рис характеру конкретної особистості, її вчинки, думки, зовнішні дані (А.С.Назаретян); інші фактично розглядають її як властивість образу, іміджу (Г.О.Балл, Т.О.Бусигіна, В.В.Ісаченко, О.О.Кононенко, М.О.Мазоренко та ін.).

В контексті даного дослідження харизматичність розглядається як диференціально-психологічна категорія, яка в тій чи іншій мірі притаманна кожній особистості, має онтогенетичні періоди, сензитивні для її розвитку, та потребує конкретної соціальної ситуації розвитку щодо її повного розкриття. При таких умовах можна стверджувати, що харизматичність є стійкою комплексною особистісною характеристикою, яка забезпечує створення внесків або позитивної представленості однієї особистості в іншій. При цьому, риси особистісної харизматичності не є імманентно властивими суб'єкту. Вони формуються, складаються та закріплюються в процесі індивідуальної життєдіяльності, яка представляє собою індивідуальну форму реалізації образу життя особистості у певних умовах. В цілому, аналіз літератури дозволяє констатувати, що існуюче різноманіття наукових підходів утруднює структуризацію досліджуваного аспекту особистості та перешкоджає формуванню чіткої моделі особистісної харизматичності.

У другому розділі «Етапи та методи дослідження особистісної харизматичності» охарактеризовано процедуру і методи, які були використані для реалізації поставлених завдань.

Підготовка та проведення теоретико-емпіричного дослідження психологічної структурної моделі особистісної харизматичності здійснювалося протягом трьох основних етапів, а саме, підготовчого, психодіагностичного та аналітичного, кожний з яких мав своє завдання та план проведення.

Основним завданням підготовчого (передекспериментального) етапу став відбір експериментальної бази для психодіагностичного дослідження, обгрунтування вибірки досліджуваних, відбір адекватних та надійних психодіагностичних методик. Психодіагностичний етап основним завданням передбачав збір емпіричних даних. Аналітичний етап включав в себе математико-статистичну та психологічну інтерпретації діагностичних результатів. На даному етапі був проведений кореляційний, кластерний та факторний аналізи, встановлено напрями і щільність кореляційних зв'язків між досліджуваними показниками структурних компонентів, що складають основну модель особистісної харизматичності. Крім того, на третьому етапі були сформульовані часні і загальні висновки емпіричного дослідження, підготовлені та надруковані статті за основними результатами дослідження.

До загальної вибірки увійшли досліджувані у віці 20-26 років в кількості 142 особи - це курсанти старших курсів, майбутні працівники органів внутрішніх справ..

У третьому розділі «Емпіричне дослідження психологічних особливостей особистісної харизматичності» представлено результати дослідження психологічної структурної моделі особистісної харизматичності.

До основних структурних компонентів особистісної харизматичності, виділених нами на підставі теоретико-емпіричного дослідження, відносяться: адаптивність (поведікова регуляція та нервово-психічна стійкість; комунікативний потенціал особистості; морально-етична нормативність; особистісний потенціал); вольовий самоконтроль (наполегливість, самовладання); мотивація успіху та боязнь невдач (рівень мотивації); рівень суб'єктивного контролю (загальна інтернальність, інтернальність в галузі досягнень, інтернальність в галузі невдач, інтернальність в галузі виробничих відносин, інтернальність в галузі міжособистісних відносин, інтернальність в сімейних відносинах); довільний самоконтроль (самоконтроль в емоційній сфері, самоконтроль в емоційній сфері, самоконтроль в діяльності, соціальний самоконтроль, соціальний самоконтроль).

Пропонований компонентний склад харизматичності є поєднанням особистісних та індивідних властивостей різного рівню складності і підпорядкованості та надає досить повне уявлення про можливості онто- і актуалгенезу даного утворення.

Емпіричне дослідження дозволило нам виділити два вектори реалізації особистісної харизматичності у вибірці досліджуваних.

Перший з них, такий, що отримав умовну назву «Операціональна харизматичність» проявляється шляхом адаптації до соціального середовища, мотиваційних і вольових зусиль. Завдяки операціональній харизматичності досліджувані активно формують особистісні внески в своєму міжособистісному оточенні, добиваючись створення позитивного образу у значущого кола осіб.

Другий вектор, що отримав умовну назву «Рефлексивна харизматичність», має на увазі сприйняття індивідом своєї харизматичності, відбитої від зовнішнього середовища. Принципово новий психологічний вимір харизматичності передбачає, що суб'єкт, який володіє харизматичними рисами, повинний усвідомлювати можливі наслідки тих впливів, які він створює на інших людей. Вважаємо, що харизматична особистість повинна не тільки усвідомлювати свій «дар», але й нести за нього своєрідну психологічну відповідальність, яка повинна забезпечуватися певними особистісними гарантами.

Факторизація феномену особистісної харизматичності дозволила нам виявити чотири основних чинники, що складають її.

психологічний модель особистісний харизматичність

Таблиця 1. Чотирифакторна косокутна структура особистісної харизматичності

Показники, що виражені у z-оцінках	Чинники
	1	2	3	4
Поведінкова регуляція і нервово-психічна стійкість	0,852	0,021	0,086	-0,085
Комунікативний потенціал	0,721	-0,079	0,040	-0,117
Морально-етична нормативність	0,685	-0,140	-0,036	0,291
Наполеглевість	0,364	0,353	0,111	-0,047
Самовладання	0,461	0,333	-0,224	0,061
Рівень мотивації	0,365	0,305	0,038	-0,036
Інтернальність в галузі досягнень	0,038	0,485	0,256	-0,003
Інтернальність в галузі невдач	0,002	-0,011	0,527	0,065
Інтернальність в галузі виробничих відносин	-0,060	0,776	-0,005	0,025
Інтернальність в галузі міжособистісних відносин	-0,007	0,718	-0,057	0,031
Інтернальність в сімейних відносинах	0,014	0,340	0,274	-0,133
Інтернальність відносно здоров'я і хвороби	0,136	-0,218	0,322	0,122
Самоконтроль в емоційній сфері	-0,022	0,140	0,117	0,960
Самоконтроль в діяльності	-0,017	0,803	0,019	0,093
Соціальний самоконтроль	-0,059	0,638	-0,244	0,107

Перший позначається як «операціональна харизматичність». Другий чинник відображав таку властивість особистості, як «довільний контроль в галузі позитивних подій і соціального контексту», третій - «інтернальність в галузі негативних подій і соматичного здоров'я». Всі вказані чинники відображали відрефлексовану харизматичність, її різні аспекти, пов'язані з оцінкою позитивних і негативних ситуацій, в яких харизматичність знаходила свій прояв. Виділення четвертого чинника, позначеного як «афектно-регуляторний», свідчило про специфічну роль самоконтролю в емоційній сфері у формуванні особистісної харизматичності.

Психологічна структурна модель особистісної харизматичності відображає чотири основні типи, кожен з яких є достатньо однорідною групою досліджуваних, що характеризується схожими психологічними особливостями.

Ієрархічний кластерний аналіз на підставі результатів дослідження за психологічними методиками дозволив побудувати модель, яка складається з 4 типів харизматичних особистостей, а саме: 1) ті, в яких формується харизматичність, інтернальні; 2) ті, в яких формується харизматичність, екстернальні; 3) яскраво харизматичні, напружені; 4) яскраво харизматичні, адаптивні.

Представники четвертого типу (яскраво харизматичні, адаптивні курсанти), що склали 37,5% вибірки, розглядаються як індивіди, найбільш активно створюючі особистісні внески.

Як видно з рисунку 1, особистісна харизматичність виступає, в першу чергу, як складне системне явище.

Рис. 1. Ієрархічна модель особистісної харизматичності (на прикладі курсантів, майбутніх працівників ОВС)

Принцип системності, який дозволив нам виділити та наповними психологічним змістом ієрархічну модель особистісної харизматичності, вимагає його розгляду в декількох площинах (як цілісної системи, що має свої закономірності; як частини макроструктури, закономірностям якої вона підкоряється; у плані мікросистем, які є її компонентами; у плані зовнішніх впливів та умов); крім того, кожне з психічним явищ, що складає особистісну харизматичність як систему, є багатомірним. Вони, в свою чергу, також можуть розглядатися у різноманітних системах вимірювань, кожна з яких дозволяє виявити лише одну групу якостей та відношень.

Суттєвою характеристикою виділеної моделі особистісної харизматичності як багаторівневої системи є певна автономія кожного з виділених рівнів та їхня підпорядкованість, що виступає важливою умовою саморегуляції даної системи.

Залежно від специфики взаємозв'язків, взаємозалежностей та особливостей формування цих рівнів проявляється оперативність та ефективність регуляції. Багаторівневість, в першу чергу, передбачає, що в психічному явищі існують закономірності загальні, які діють на всіх рівнях, та специфічні, які відносяться тільки до певного рівню.

Під час інтерпретації особистісної харизматичності важливо враховувати множинність відношень, в яких вона існує (системні якості, які існують тому, що індивід належить до певної системи). Крім того, окремі складові даної системи ієрархічно детерміновані (багатопланово та багаторівнево). Детермінація психічних явищ має не тільки каузальний зв'язок, але й з зв'язок типу “умова”, “фактор”, “основа”, “передумова”, “опосередкування” тощо.

Диференціально психологічний підхід до вивчення особистісної харизматичності дозволяє нам стверджувати, що вибірка курсантів, майбутніх працівників органів внутрішніх справ умовно поділяється на дві великі групи: яскраво харизматичні та ті, в яких харизматичність ще тільки формується. Оскільки ми розглядаємо харизматичність як цілісну динамічну характеристику особистості, то й припускаємо, що відповідна організація навчально-виховного процесу у профільному навчальному закладі системи МВС, спеціально організована система тренінгів та індивідуально спрямованих психологічних та психокорекційних заходів, може забезпечити позитивну динаміку переходу суб'єктів з однієї групи в іншу.

В свою чергу група тих, в кого харизматичність ще тільки формується, складає дві підгрупи, а саме:

- екстернальні, схильні приписувати відповідальність за невдачі і негативні події іншим людям, вважати їх результатом невдачі або інших зовнішніх причин. Відповідно, у даної групи слабо виражено уявлення про себе, як про індивідів, що вважають себе здатними впливати на виникнення негативних подій і контролювати їх розвиток. Подібний симптомокомплекс може суттєво знижувати формування та подальшу реалізацію їх особистісної харизматичності, яка забезпечує створення внесків, як позитивної представленості однієї особистості в іншій в умовах неординарних і екстремальних ситуацій.

- інтернальні, яким взагалі властивий високий рівень суб'єктивного контролю над будь-якими значущими ситуаціями. Вони відчувають власну відповідальність за всі події та за те, як складається їхнє життя та кар'єра. Більш того, курсанти з досліджуваної вибірки не тільки вважають, що більшість подій є результатом їх активності, але й можуть керувати власними діями.

Означені характеристики в тій чи іншій мірі представлені в групі суб'єктів, у яких харизматичність ще тільки формується, та дозволяють нам припустити, що в даному випадку ми можемо говорити про психологічну схильність до особистісної харизматичності.

Група яскраво харизматичних особистостей, в свою чергу, також поділяється на дві групи: яскраво харизматичні, напружені та яскраво харизматичні, адаптивні.

Вважаємо, що група яскраво харизматичних, напружених представляє вибірку потенційно невторичних харизматиків. В даному випадку, завдяки особистісній харизматичності, вони також суттєво впливають на оточуючих і безпосередньо, і опосередковано, але подібні впливи, які збуджують, невторизують, а інколи й фруструють оточуючих, ми не називаємо внесками (оскільки вони чутливі для реципієнта, але не завжди позитивні для нього). У самопочутті та поведінці в групі яскраво харизматичних, напружених переважають тензіонні стани (виражене відчуття натягнення, напруги, загальне відчуття порушення рівноваги і готовності змінити поведінку при зустрічі з будь-яким загрозливим чинником). Не дивлячись на могутньо представлену харизматичність, у представників даної групи суб'єктивно визнається сенсорна, інтелектуальна, емоційна напруга, напруга очікування, монотонії і політонії (що викликається необхідністю частого перемикання уваги) тощо.

Вихідною характеристикою представників групи адаптивних яскраво харизматичних є, як видно з назви, високі адаптивні здібності, що свідчить про достатню активність їх пристосування до умов фізичного і соціального середовища, що зачіпає всі рівні функціонування організму і особистості тощо.

В контексті проведеного дослідження особлива увага приділялася оцінюванню курсантами власної харизматичності методом самооцінювання та експертних оцінок.

У регресійний аналіз як незалежні змінні були включені показники «Особистісного потенціалу адаптації», «Вольового самоконтролю», «Загальної інтернальності» та «Загального самоконтролю».

Результати множинного регресійного аналізу відносно шкали «Суб'єктивна оцінка харизматичності» представлені в таблиці 2.

Таблица 2. Суб'єктивна оцінка харизматичності

Показники	Коефіцієнти регресії	Критерій Стьюдента	Толерант-ність
	B	в	Т	р
Константа	0,969		0,830	0,408
Інтернальність в галузі міжособистісних відносин	0,705	0,288	3,010	0,003	0,741
Інтернальність в галузі виробничих відносин	0,451	0,230	2,403	0,018	0,741

Для параметра «Суб'єктивна оцінка харизматичності» регресійна формула мала вигляд: «Y = 0,969 + 0,705*(Інтернальність в галузі міжособистісних відносин) + 0,451*(Інтернальность в галузі виробничих відносин)».

Тобто, чим сильніше курсанти були переконані, що їх дії є важливим чинником організації власної діяльності, а також впливають на відносини, що складаються, в колективі, на своє просування і чим сильніше були упевнені в своїх силах контролювати свої формальні і неформальні відносини з іншими людьми, викликати до себе пошану і симпатію, тим активніше сприймали себе як харизматичну особистість.

Результати множинного регресійного аналізу відносно шкали «Об'ектівна оцінка харизматичності» представлені в таблиці 3. Модель пояснює більше 40% дисперсії залежної змінної

Таблиця 3. Об'єктивна оцінка харизматичності

Показник	Коефіцієнти регресії	Критерій Стьюдента	Толерантність
	B	в	Т	р
Константа	0,265		0,399	0,691
Наполеглевість	0,320	0,382	4,818	0,000	0,772
Морально-етична нормативність	0,361	0,259	3,419	0,001	0,848
Самовладання	0,183	0,221	2,710	0,008	0,732

Для параметра «Об'єктивна оцінка харизматичності» регресійна формула мала вигляд: «Y = 0,265 + 0,320*(Наполеглевість) + 0,361*(Морально-етична нормативність) + 0,183*(Самовладання)». Відповідно, міжособистісне оточення сприймає як харизматичніших тих курсантів, у яких розвиненіша здатність управляти власною поведінкою в різних ситуаціях, власними діями, станами і спонуками, бути обізнаними і дотримувати прийняті в мікросередовищі норми, правила і цінності.

Результати побудови множинної регресійної моделі для оцінки рівня особистісної харизматичності показали, що визначальними для її суб'єктивної оцінки є показники, пов'язані з рефлексивною харизматичністю, що має на увазі оцінку індивідом власної здібності до створення особистісних внесків. Об'єктивну оцінку харизматичності конкретним міжособистісним оточенням визначають параметри, пов'язані з операціональною харизматичністю, що виражається як здібність до формування особистісних внесків в даному міжособистісному оточенні.

Подальший розвиток досліджуваної нами проблематики передбачає вивчення онтогенетичних та гендерних аспектів особистісної харизматичності суб'єкта.

Висновки

1. Найбільш ефективним є заломлення проблеми харизматичності через феномени суб'єктності особистісних внесків, представленості в інших людях, метаіндивідуальної особистісної атрибуції, які дозволяютть стверджувати, що метаіндивідуальний аспект дозволяє розглядати особистість індивіда не тільки за межами індивідуального суб'єкта, але й поза зв'язком цього суб'єкта з іншими індивідами, за межами спільної діяльності з ними. Для становлення індивідуальних особливостей харизматичності майбутніх працівників правоохоронних органів провідною виступає теза стосовно того, що не кожна взаємодія відрізняється активними метаіндивідуальними процесами, а тільки та, в якій суб'єкт дії референтний, володіє певним статусом та повноваженнями..

Дослідження харизматичності, переважно представлені в зарубіжній психології, розвивалися у соціологічному, соціальнопсихологічному, загальнопсихологічному та психоаналітичному напрямках. Для вітчизняних досліджень проблема харизматичності не є традиційною, розкривається переважно опосередковано, через закономірності цілепокладання, професійної свідомості, інноваційного потенціалу, управлінської творчості та соціальних здібностей особистости.

2. В представленому дослідженні харизматичність розглядається як стійка особистісна особливість, що представляє собою складне системне, багатокомпонентне психічне явище, і складає основу загальної особистісної успішності, гармонійності з собою і з оточуючими, адаптивності і стійкості відносно дії стресогенних чинників різної психічної напруги, та включає в себе наступні підструктури: адаптивність (поведікова регуляція та нервово-психічна стійкість; комунікативний потенціал особистості; морально-етична нормативність; особистісний потенціал); вольовий самоконтроль (наполегливість, самовладання); мотивація успіху та боязнь невдач (рівень мотивації); рівень суб'єктивного контролю (загальна інтернальність, інтернальність в галузі досягнень, інтернальність в галузі невдач, інтернальність в галузі виробничих відносин, інтернальність в галузі міжособистісних відносин, інтернальність в сімейних відносинах); довільний самоконтроль (самоконтроль в емоційній сфері, самоконтроль в емоційній сфері, самоконтроль в діяльності, соціальний самоконтроль, соціальний самоконтроль.

3. Укладений методичний комплекс повністю відповідає основним вимогам сучасної психодіагностики та психометрики щодо організації, проведення дослідження та підбору надійних та валідних методик.

Підібрані методики спрямовані на діагностику основних структурних складових особистісної харизматичності як підгрунтя створення особистісних внесків, а саме, адаптивності, вольового самоконтролю, мотивації успіху та боязні невдач, рівню суб'єктивного контролю та довільного самоконтролю.

4. До основних структурних компонентів особистісної харизматичності, виділених на підставі теоретико-емпіричного дослідження, відносяться: адаптивність (поведінкова регуляція та нервово-психічна стійкість; комунікативний потенціал особистості; морально-етична нормативність; особистісний потенціал); вольовий самоконтроль (наполегливість, самовладання); мотивація успіху та боязнь невдач (рівень мотивації); рівень суб'єктивного контролю (загальна інтернальність, інтернальність в галузі досягнень, інтернальність в галузі невдач, інтернальність в галузі виробничих відносин, інтернальність в галузі міжособистісних відносин, інтернальність в сімейних відносинах); довільний самоконтроль (самоконтроль в емоційній сфері, самоконтроль в емоційній сфері, самоконтроль в діяльності, соціальний самоконтроль).

Пропонована структура харизматичності є складним поєднанням особистісних та індивідних властивостей різного рівню складності і підпорядкованості та надає досить повне уявлення про можливості онто- і актуалгенезу даного утворення і можливостей створення особистісних внесків в процесі спілкування або виконання професійного обов'язку працівниками органів внутрішніх спрів.

Емпіричне дослідження дозволило нам виділити два вектори реалізації особистісної харизматичності в поведінці досліджуваних.

Перший з них, такий, що отримав умовну назву «Операціональна харизматичність» маніфестує шляхом адаптації до соціального середовища, мотиваційних і вольових зусиль. Завдяки операціональній харизматичності курсанти активно формують особистісні внески в своєму міжособистісному оточенні, добиваючись створення позитивного образу у значущого кола осіб.

Саме операціональна харизматичність втілює в себе механізми дії відображеної суб'єктності, яка характеризує особистісні аспекти буття людини у світі як форми активної ідеальної присутності людини в житті інших людей, «продовженості людини в людині».

Вектор операціональної харизматичності акцентує увагу на тому постійно діючому особистісному, смисловому впливі, який здійснюється будь-якою людиною на світ, що її оточує. Саме завдяки механізмам вектору операціональної харизматичностіт особистість виступає як ідеальна представленість індивіда в інших людях, його інобуття в них.

Вольові та мотиваційні зусилля, що складають операціональну харизматичність, укладають її внутрішній механізм активності привласнення та активності віддачі, які й забезпечують здійснення особистісних внесків як відображеної суб'єктності.

Другий вектор, що отримав умовну назву «Рефлексивна харизматичність», має на увазі сприйняття індивідом своєї харизматичності, відбитої від зовнішнього середовища. Принципово новий психологічний вимір харизматичності передбачає, що суб'єкт, який володіє харизматичними рисами, повинний усвідомлювати можливі наслідки тих впливів, які він створює на інших людей. Конструкт рефлексивної харизматичності емпірично підтверджує тезу А.В.Петровського стосовно того, що не всі впливи, які створюються на іншу особистість, є внесками, а тільки ті, що призводять до позитивних змін у самосвідомості суб'єкта, готують його до переходу на інший, більш високий рівень актуалгенезу. Більш того, харизматична особистість повинна не тільки усвідомлювати свій «дар», але й нести за нього своєрідну психологічну відповідальність, яка повинна забезпечуватися певними особистісними гарантами.

Такі риси як інтернальність та здібність до довільного самоконтролю формують у особистості суб'єктивну відповідальність за створювані особистісні внески. За допомогою рефлексивної харизматичності курсанти, зіставляючи свої дії з їх ходом і результатом розвитку ситуації, вибудовують власну Я-концепцію, в якій важливе місце займає розуміння себе як ефективного (або неефективного) продуцента особистісних внесків. Потреба бути особистістю, потреба в персоналізації забезпечують внутрішню активність індивіда в процесі здійснення особистісних внесків. Прагнення включити своє «Я» у свідомість, волю та почуття інших завдяки спільній діяльності, залученням до своїх інтересів та бажань забезпечує суб'єктові рефлексивну інформацію про успішність цих процесів та задовольняє потребу персоналізації.

5.Факторизація феномену особистісної харизматичності дозволила нам виявити чотири основних чиннки, що складають її, а саме перший чинник є розглянутим раніше структурною компонентою, що позначається як «операціональна харизматичність». Другий чинник відображав таку властивість особистості, як «довільний контроль в галузі позитивних подій і соціального контексту», третій - «інтернальність в галузі негативних подій і соматичного здоров'я». Обидва вказані чинники відображали відрефлексовану харизматичність, її різні аспекти, пов'язані з оцінкою позитивних і негативних ситуацій, в яких харизматичність знаходила свій прояв. Виділення четвертого чинника, позначеного як «афектно-регуляторний», свідчило про специфічну роль самоконтролю в емоційній сфері у формуванні особистісної харизматичності

6. Модель особистісної харизматичності відображає чотири основні типи, кожен з яких є достатньо однорідною групою суб'єктів, що характеризуються схожими психологічними особливостями. Таким чином, побудована модель складається з 4 типів харизматичних особистостей, а саме: 1) ті, в яких формується харизматичність, інтернальні; 2) ті, в яких формується харизматичність, екстернальні; 3) яскраво харизматичні, напружені; 4) яскраво харизматичні, адаптивні. Представники третього типу (яскраво харизматичні, адаптивні), що склали 37,5% вибірки, розглядаються як індивіди, найбільш активно створюючі особистісні внески.

Особистісна харизматичність виступає, в першу чергу, як складне системне явище. Принцип системності, який дозволив виділити та наповними психологічним змістом ієрархічну модель особистісної харизматичності, вимагає її розгляд в декількох площинах (як цілісної системи, що має свої закономірності; як частини макроструктури, закономірностям якої вона підкоряється; у плані мікросистем, які є її компонентами; у плані зовнішніх впливів та умов); крім того, кожне з психічним явищ, що складає особистісну харизматичність як систему, є багатомірним. Вони, в свою чергу, також можуть розглядатися у різноманітних системах вимірювань, кожна з яких дозволяє виявити лише одну групу якостей та відношень.

Суттєвою характеристикою виділеної моделі особистісної харизматичності як багаторівневої системи є певна автономія кожного з виділених рівнів та їхня підпорядкованість, що виступає важливою умовою саморегуляції даної системи.

Залежно від специфики взаємозв'язків, взаємозалежностей та особливостей формування цих рівнів проявляється оперативність та ефективність регуляції. Багаторівневість в першу чергу передбачає, що в психічному явищі існують закономірності загальні, які діють на всіх рівнях, та специфічні, які відносяться тільки до певного рівня.

Під час інтерпретації особистісної харизматичності важливо враховувати множинність відношень, в яких вона існує (системні якості, які існують тому, що індивід належить до певної системи). Крім того, окремі складові даної системи ієрархічно детерміновані (багатопланово та багаторівнево).

7.Диференціальнопсихологічний підхід до вивчення особистісної харизматичності дозволяє нам стверджувати, що вибірка курсантів, майбутніх працівників органів внутрішніх справ, умовно поділяється на дві великі групи: яскраво харизматичні та ті, в яких харизматичність ще тільки формується. Оскільки харизматичність розглядається як цілісна динамічна характеристика особистості, то й припускається, що відповідна організація навчально-виховного процесу у профільному навчальному закладі системи МВС, спеціально організована система тренінгів та індивідуально спрямованих психологічних та психокорекційних заходів, може забезпечити позитивну динаміку переходу суб'єктів з однієї групи в іншу.

В свою чергу група тих, в кого харизматичність ще тільки формується, складає дві підгрупи, а саме:

- екстернальні, схильні приписувати відповідальність за невдачі і негативні події іншим людям, вважати їх результатом невдачі або інших зовнішніх причин. Відповідно, у даної групи слабо виражено уявлення про себе, як про індивідів, що рахують себе здатними впливати на виникнення негативних подій і контролювати їх розвиток. Подібний симптомокомплекс може суттєво знижувати формування та подальшу реалізацію їх особистісної харизматичності, яка забезпечує створення внесків, як позитивної представленості однієї особистості в іншій в умовах неординарних і екстремальних ситуацій.

- інтернальні, яким взагалі властивий високий рівень суб'єктивного контролю над будь-якими значущими ситуаціями. Вони відчувають власну відповідальність за всі події та за те, як складається їхнє життя та кар'єра. Більш того, курсанти з досліджуваної вибірки не тільки вважають, що більшість подій є результатом їх активності, але й можуть керувати власними діями.

Означені характеристики в тій чи іншій мірі представлені в групі суб'єктів, у яких харизматичність ще тільки формується, та дозволяють нам припустити. Що в даному випадку ми можемо говорити про психологічну схильність до особистісної харизматичності.

Група яскраво харизматичних особистостей, в свою чергу, також поділяєтьтся на дві групи:

-яскраво харизматичні, напружені;

- яскраво харизматичні, адаптивні.

Вважаємо, що група яскраво харизматичних, напружених представляє вибірку потенційно невторичних харизматиків. В даному випадку, завдяки особистісній харизматичності, вони також суттєво впливають на оточуючих і безпосередньо, і опосередковано, але подібні впливи, які збуджують, невторизують, а інколи й фруструють оточуючих, ми не називаємо впливами (оскільки вони чутливі для реципієнта, але не завжди позитивні для нього). У самопочутті та поведінці в групі яскраво харизматичних напружених переважають тензіонні стани (виражене відчуття натягнення, напруги, загальне відчуття порушення рівноваги і готовності змінити поведінку при зустрічі з будь-яким загрозливим чинником). Не дивлячись на могутньо представлену харизматичність, у представників даної групи суб'єктивно визнається сенсорна, інтелектуальна, емоційна напруга, напруга очікування, монотонії і політонії (що викликається необхідністю частого перемикання уваги) тощо.

Вихідною характеристикою представників групи адаптивних яскраво харизматичних є, як видно з назви, високі адаптивні здібності, що свідчить про достатню активність їх пристосування до умов фізичного і соціального середовища, що зачіпає всі рівні функціонування організму і особистості тощо.

Подальший розвиток досліджуваної нами проблематики передбачає вивчення онтогенетичних та гендерних аспектів особистісної харизматичності суб'єкта.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Фучеджи Д.В. Проблема особистісної харизматичності в сучасній психологічній науці/ Д.В.Фучеджи //Вісник ОНУ, №5, 2010. - С.32-41.

2. Фучеджи Д.В .Дослідження харизматичності в сучасній психологічній науці/ Д.В.Фучеджи //Матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції "Культурно-історичний та соціально-психологічний потенціал особистості в умовах трансформаційних змін у суспільстві ”. ОНУ імені І.І.Мечникова, 24-25 вересня 2010р. Одеса. - С.56-67.

3. Фучеджи Д.В. Структурна модель особистісної харизматичності/ Д.В.Фучеджи // Науковий вісник ПУДПУ ім. К.Д.Ушинського - №5-6, 2010.-С.45-56.

4. Фучеджи Д.В. Структуризація особистісної харизматичності як емпірична проблеми/ Фучеджи Д.В. //Вісник ОНУ, №6, 2010. - здано до друку.

Анотація

Фучеджи Д.В. Психологічна структурна модель особистіснеої харизматичності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, 2010.

Дисертаційне дослідження розглядає психологічні особливості структурної моделі особистісної харизматичності.

У дисертації представлений теоретичний та емпіричний аналіз проблеми харизматичності у зарубіжній та вітчизняній психології, на основі якого автором визначені головні підходи до проблеми харизматичності та її якісних характеристик, розробений комплекс психометрично обґрунтованих методів і процедур дослідження особистісної харизматичності відповідно поставленій меті.

Теоретико-емпіричним шляхом, на підставі урахування основних показників, виявлена загальнопсихологічна чотирикомпонентна структурна модель особистісної харизматичності.

Модель відображає чотири основні типи, кожен з яких є достатньо однорідною групою, а саме: ті, в яких формується харизматичність, інтернальні; ті, в яких формується харизматичність, екстернальні; яскраво харизматичні, напружені та яскраво харизматичні, адаптивні.

Виявлені особливості становлення особистісної харизматичності на сензитивних етапах онтогенетичного розвитку (20-26 років).

Ключові слова: особистість, харизматичність, операціональна харизматичність, рефлексивна харизматичність.

Аннотация

Фучеджи Д.В. Психологическая структурная модель личностной харизматичности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Одесский национальный университет имени И.И.Мечникова, 2010.

Диссертационное исследование рассматривает психологические особенности структурной модели личностной харизматичности.

В диссертации представлен теоретический и эмпирический анализ проблемы харизматичности в зарубежной и отечественной психологии, на основе которого автором определены основные подходы к проблеме харизматичности и ее качественных характеристик, разработан комплекс психометрически обоснованных методов и процедур исследования личностной харизматичности соответственно поставленной цели.

Харизматичность рассматривается как устойчивая личностная особенность, сложное системное, многокомпонентное психическое явление, составляющее основу общей личностной упешности, гармонии с собой и с окружающими, адаптивности и устойчивости относительно действия стрессогенных факторов разного психического напряжения, и включает в себя следующие подструктуры: адаптивность (поведенческая регуляция и нервно-психическая стойкость; коммуникативный потенциал личности; морально-этическая нормативность; личностный потенциал); волевой самоконтроль (настойчивость, самообладание); мотивация успеха и боязнь неудач (уровень мотивации); уровень субъективного контроля (общая интернальность, интернальность в области достижений, интернальность в области неудач, интернальность в области производственных отношений, интернальность в области межличностных отношений, интернальность в семейных отношениях); произвольный самоконтроль (самоконтроль в эмоциональной сфере, самоконтроль в деятельности, социальный самоконтроль.

Теоретико-эмпирическим путем на основании учета основных показателей выявлена общепсихологическая четырехкомпонентная структурная модель личностной харизматичности.

Модель отображает четыре основных типа, каждый из которых является достаточно однородной группой, а именно: лица с формирующейся харизматичностью, интернальные; с формирующейся харизматичностью, экстернальные; ярко харизматичные, напряженные; и ярко харизматичные, адаптивные.

Группа ярко харизматичных личностей подразделяется на две группы: ярко харизматичные, напряженные и ярко харизматичные, адаптивные.

Группа ярко харизматичных, напряженных представляет выборку потенциально невторичних харизматиков. Благодаря личностной харизматичности, они существенно влияют на окружающих и непосредственно, и опосредствовано, но подобные воздействия, возбуждающие, невторизующие, а иногда и фруструющие окружающих, непосредственно влияниями не являются (поскольку они чувствительны для реципиента, но не всегда позитивные для него). В самочувствии и поведении в группе ярко харизматичных напряженных преобладают тензионные состояния (выражено ощущение напряжения, общее ощущение нарушения равновесия и готовности изменить поведение при встрече с любым угрожающим фактором и др.). Несмотря на мощно представленную харизматичность, у представителей данной группы субъективно признается сенсорное, интеллектуальное, эмоциональное напряжение, напряжение ожидания, монотонии и политонии (что вызывается необходимостью частого переключения внимания) и т.п..

Исходной характеристикой представителей группы ярко харизматичных адаптивных являются, как видно из названия, высокие адаптивные способности, что свидетельствует о достаточной активности их приспособления к условиям физической и социальной среды, которая затрагивает все уровни функционирования организма и личности и т.п.

Обнаружены особенности становления личностной харизматичности на сензитивних этапах онтогенетического развития (20-26 лет).

Ключевые слова: личность, харизматичність, операцинальная харизматичность, рефлексивная харизматичность.

Summary

Fuchedzhi D.V. The Psychological structural model of особистіснеої charisma. it is Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Psychological sciences in speciality 19.00.01. - general psychology, history of psychology. - І.І.Mechnikov Odessa National University, Odessa, 2010.

Dissertation research examines the psychological features of structural model of personality charisma.

In dissertation the theoretical and empiric analysis of problem of charisma is presented in foreign and domestic psychology, on the basis of which main approaches are certain an author to the problem of charisma and it high-quality descriptions, complex of the grounded methods and procedures of research of personality charisma according to the put purpose.

On the basis of account of basic indexes, found out a teoretic-empirik way the quarternary structural model of personality charisma.

A model represents four basic types, each of which is a homogeneous enough group, namely: those charisma is formed in which; those charisma is formed in which, external; brightly charisma, tense and brightly charisma, adaptive.

Found out the features of becoming of personality charisma on the sensitiv stages of ontogenetic development (20-26 years).

Keywords: personality, charisma, operational charisma, reflex charisma.

Размещено на Allbest.ru

...