У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету і завдання, об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 "Правосвідомість як предмет дослідження юридичної психології" надана психолого-юридична характеристика правосвідомості.

Підрозділ 1.1 "Психолого-юридичне явище правосвідомості" присвячений аналізу психологічного впливу, який чинить правосвідомість на юридичні відносини в суспільстві та стан правопорядку загалом.

Правосвідомість визначається як правове мислення, компонент правової і загальної культури людства, що має для країни доленосний характер, допомагає визначитись у стратегії її розвитку; засіб, за допомогою якого здійснюється взаємодія людини з законом, правом, державою, а через них - економікою, політикою, культурою, побутом тощо.

Виникнення і розвиток правосвідомості пов'язані з різними факторами - соціальними, економічними, культурними, ідеологічними та іншими умовами існування людини в соціумі. Правосвідомість відображає суспільні відносини, що регулюються або повинні бути врегульовані нормами права, і містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, що характеризують ставлення людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаною з ним.

На рівень правосвідомості визначальний вплив чинять психологічні фактори: менталітет етносу, індивідуальне сприйняття права і правове виховання (зокрема, виховання відповідальності за свої та чужі вчинки), загальна гуманізація цілей суспільного розвитку і методів їх реалізації. Правосвідомість є показником психічного і ментального здоров'я нації, внутрішньої культури її окремого індивіда і доцільності існування певної соціальної групи.

За структурою правосвідомість складається з правових знань, які згруповані на трьох рівнях - буденному, науковому (теоретичному) та професійному. Науковий рівень складається з правових доктрин і концепцій, що є втіленням правових знань, опрацьованих у межах тієї чи іншої правової системи. Правосвідомість має наступні різновиди: індивідуальна, групова (колективна), суспільна. При цьому в сучасній юридичній психології існують різні погляди щодо складових правосвідомості: когнітивний (пізнавальний), емоційний (емоційно-вольовий), оціночний, мотиваційний.

Горизонтальна структура представлена буденною (почуття, настрої, наміри, установки, воля, переконання - психологія); теоретичною (ідеї, концепції, знання, доктрини, теорії - ідеологія); професійною (конкретно-цільова правова діяльність) правосвідомістю. Вертикальна структура правосвідомості визначається її суб'єктами: індивід, колектив, соціальна група, суспільство в цілому, цивілізація. Правосвідомість у правовій системі суспільства виконує певні функції: пізнавальну, регулятивну, оціночну, виховну, правотворчу тощо.

Підвищення рівня правосвідомості можливе за рахунок формування інтелектуальності, раціональності та моральності суб'єктів правовідносин у процесі правової освіти, поширення та надання необхідної правової інформації, вироблення правових механізмів захисту основних прав і свобод громадян, підвищення авторитету правоохоронних та інших державних органів та вимог при професійному відборі кадрів до них, створення позитивного іміджу юристів, правоохоронців, вчених-правників.

Цільові державні програми, спрямовані на розвиток правосвідомості, зокрема, правової психології, повинні передбачати впровадження та поширення відповідних психологічних методик, починаючи з закладів дошкільної освіти і включаючи психодіагностику кандидатів на навчання, студентів-юристів та практикуючих фахівців для виявлення "неправових” психотипів та їх психокорекції.

У підрозділі 1.2 "Особливості існування феномену правосвідомості в сучасній Україні" - обґрунтовано, що в нашій країні співіснують наступні типи правосвідомості: язичницька, християнська, монархічна та республіканська, соціалістична та постсоціалістична.

Основні показники правосвідомості та тенденції щодо їх розвитку в українському суспільстві з точки зору психологічних особливостей такі:

низький рівень соціальної і правової орієнтації прийнятих управлінських рішень;

ставлення до влади - загалом негативне або ж нейтральне, як результат - несприйняття чинного законодавства та прагнення уникнути виконання правових приписів;

певна "інфантильність” у ставленні до держави, тобто сподівання на те, що саме держава повинна і здатна вирішити якщо не всі, то принаймні вагомі для людини проблеми;

ставлення до права власності ще остаточно не визначене у більшості громадян.

Праворозуміння є складовою правосвідомості, яка, в свою чергу, становить собою елемент правової культури. Між ними існує зворотній зв'язок: підвищення рівня загальної культури, зокрема, правової, змінює праворозуміння і підвищує правосвідомість, тобто кожен елемент цієї системи правових понять нерозривно пов'язаний і зумовлений іншими елементами, знаходиться у постійному діалектичному розвитку залежно від зміни соціальних, економічних, політичних, культурних, ідеологічних засад у суспільстві і, значною мірою, - від психологічних особливостей як на рівні окремого індивіда, сім'ї, так і всієї громади.

Серед психологічних аспектів правосвідомості виділяють: ментальність, національну свідомість, стереотипи мислення; серед юридичних - відсутність механізмів забезпечення de facto рівності перед законом для всіх громадян.

Для України притаманні специфічні правові стереотипи, сутність яких полягає у недовірі до влади та прагненні "невтручання". Характерна також негативна оцінка правосвідомості правлячої еліти й, як наслідок, недовіра і вороже ставлення до неї та до правопорядку, який ця еліта пропагує.

Запорукою розвитку суспільної та індивідуальної правосвідомості в Україні може стати об'єктивний аналіз всіх суспільних процесів, ціннісна орієнтація, пов'язана зі зростанням духовних потреб, внутрішньої культури, корегуванням мотивації пересічного українця у напрямі розвитку вищих духовних цінностей.

У розділі 2 "Юридично-психологічна характеристика механізмів впливу на формування правосвідомості студентів-правників" висвітлюються методологічні засади емпіричного дослідження та наводяться результати аналізу отриманих діагностичних даних.

Зокрема, у підрозділі 2.1 "Правосвідомість правників у системі правової культури" - надаються результати вивчення особливостей взаємовпливу правосвідомості правників та правової культури в нашій країні.

Правнича професія як певний набір знань, вмінь і навичок, професійно значущих якостей у тому чи іншому виді діяльності становить собою відносно самостійний, конкретно-історичний, спеціалізований і інституціоналізований рід занять, який виник під впливом соціального поділу праці. До важливих ознак професії, як виду діяльності, можна віднести наступні:

відносно довготривале, а частіше всього - впродовж всього періоду працездатності виконання певних функцій;

наявність спеціальних знань, освіти, вмінь і навичок, здобутих в процесі роботи;

отримання плати за свою працю, доходу, що забезпечує життєдіяльність працівника та його сім'ї;

створення певного суспільного статусу, образу життя особи, її поведінки як на роботі, так і поза нею, що приводить до ототожнення,

У силу означених причин до правника-професіонала пред'являється ряд специфічних моральних вимог. Частково вони містяться в службових нормативно-правових документах, таких як Кодекс честі, Присяга, а частково складаються у процесі накопичення службового досвіду, традицій; визначаються морально-психологічним кліматом колективу. Правосвідомість правників визначає ефективність їх професійної діяльності та, зрештою, рівень професіоналізму.

Психологічним індикатором рівня правосвідомості правників слід вважати спрямованість на дотримання вимог закону та бажання вдосконалювати правову систему країни.

Високий рівень правосвідомості фахівців безпосередньо впливає на юридичну практику. Загалом він відтворює форми юридичної діяльності, змушує юриста оцінити своє призначення в суспільстві. А правосвідомість безпосередньо детермінує розвиток і формування професійної культури. Йдеться про професійне знання правових і моральних норм та принципів, про професійне ставлення до норм права (солідарність з ними, переконаність у їх справедливості, корисності й необхідності), професійні вміння, прийоми і навички, про звичку дотримуватися закону, професійний етикет і такт, а також про наукову організацію праці.

У підрозділі 2.2 "Формування правосвідомості студентів-правників як психодіагностична проблема" - здійснений аналіз діагностичних даних та проводиться порівняння результатів, одержаних у чотирьох вибірках респондентів.

Зокрема, була розроблена та апробована психодіагностична процедура, що дозволила порівнювати результати опитування респондентів наступних вибірок: студентів-правників, студентів неюридичних спеціальностей, працівників ОВС та суддів.

При розробці опитувальників сформульовано запитання щодо проблем, які:

виникають у професійній діяльності правників;

містять спектр ставлень психологічної площини до чинного законодавства та практики його застосування;

стосуються оцінки роботи правоохоронних органів;

виявляють власний потенціал правопорушника та злочинця;

демонструють оцінку населенням рівня злочинності в країні;

розкривають значення юридичної практики та правової науки для розвитку сучасного українського суспільства.

Ці запитання мали чотири/п'ять варіантів відповіді (індикаторів), які відображають рівень розвиненості правосвідомості респондента.

Узагальнення відповідей на запитання дозволяє встановити:

емоційне та когнітивне виявлення особливостей правосвідомості та її контекстно-мотиваційні особливості;

розуміння та прийняття можливостей сприяти підвищенню рівня правосвідомості в інших, що є важливим для свідомого громадянина й для правника, зокрема;

особливості власного позиціювання щодо прихильності до законодавства країни: підтримка та сприяння його дієвості чи, навпаки, - ігнорування його;

особливості дефіциту та проблеми володіння інформацією, пов'язаною з правовими інститутами країни та практикою їх функціонування;

ставлення до певних моделей правозахисної поведінки, які визначають установки та експектації стосовно ефективного та неефективного використання правових можливостей.

Проведене опитування показало, що вплив правничої освіти на правосвідомість є загалом позитивним: найвищі показники рівня правосвідомості мали місце у суддів, найнижчі - у студентів неюридичних спеціальностей; при порівнянні двох студентських вибірок - правників та "неправників" - студенти-юристи за шкалою високого рівня правосвідомості майже на третину випереджують студентів інших спеціальностей.

Разом із тим, показник дуже низького рівня правосвідомості у майбутніх правників вищий за аналогічний показник студентів неюридичних професій. Це заслуговує уваги тому, що перші з них піддаються систематизованому впливові правової освіти, а для інших основними каналами отримання правової інформації є засоби масової комунікації та міжособистісне спілкування. Проведені з респондентами бесіди дозволили пояснити це наступним чином: серед частини студентів-юристів присутня певна зухвалість щодо усвідомлення власного обов'язку дотримуватися загальних для всіх правових норм; інші мають антагоністичні традиційним позиції щодо уявлення про сутність правосвідомості, схильні обирати альтернативні законодавчим шляхи вирішення правових проблем чи просто байдужі до правосвідомості та пов'язаних із правовою сферою проблем.

Узагальнені середні показники рівнів правосвідомості досвідчених правників (працівників ОВС та суддів разом) мали невеликі відмінності від показників студентів-правників. Такий стан не є бажаним з огляду на цілі сучасної правової освіти, згідно з якими особистість має розвиватися все життя. Тобто, досвідчені правники мали показати суттєві позитивні відмінності відносно студентів.

Зазначене дозволяє стверджувати, що існує необхідність цілеспрямованого формування правосвідомості студентів у ВНЗ для того, щоб закласти психолого-юридичні підвалини їх подальшого професійного самовдосконалення.

У розділі 3 "Напрями, форми та методи формування правосвідомості студентів-правників" розглядаються особливості процесу формування правосвідомості студентів-правників в Україні та надаються пропозиції щодо підвищення його ефективності.

Зокрема, у підрозділі 3.1 "Становлення правосвідомості як складова навчально-виховного процесу ВНЗ правничої спрямованості" аргументується, що даний процес теоретично врегульовано у чисельних законодавчих положеннях та комплексних програмах.

Провідну роль у становленні правосвідомості правників відіграє правова освіта (навчання). Вона здійснюється в школах, училищах, технікумах, ВНЗ, коледжах, народних університетах правових знань, на курсах підвищення кваліфікації працівників різних категорій та є найбільш ефективною й результативною формою виховання правосвідомості, оскільки дає певну систему правових знань.

Відповідно, у теперішній час безпосередніми етапами формування правосвідомості студентів-правників виступають: навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, де викладаються найбільш загальні позиції права; в подальшому - спеціалізоване навчання в юридичних ВНЗ. Разом із тим, на кожному із вказаних етапів навчально-виховного процесу майбутніх юристів цілеспрямованому формуванню їх правосвідомості уваги не приділяється, контроль за її динамікою відсутній. Апріорі вважається, що високий рівень правосвідомості забезпечується самим навчанням у ВНЗ та є його сукупним наслідком.

Однією з потужних ланок тут може стати практика застосування отриманих знань у юридичних клініках - формуваннях у вигляді навчально-практичного центру, який функціонує на базі вищого навчального закладу. На кінець 2006 р. в 4 регіонах України діяло 18 юридичних клінік; в 2007 р. - 37 клінік в 21 регіоні. У 2010 р. юридичні клініки створені в усіх регіонах України, й кількість таких центрів зростає. На сьогодні юридичні клініки суттєво утвердилися в структурі низки ВНЗ; діють із метою надання безкоштовної юридичної допомоги, користуються попитом серед населення; дозволяють студентам творчо реалізуватися, розкрити свій інтелектуальний потенціал; пов'язують традиційний навчальний процес і майбутню практичну діяльність.

Обґрунтовано, що необхідною умовою формування високого рівня правосвідомості студентів-юристів є перерозподіл навчальних годин на користь соціально-гуманітарних та психологічних дисциплін. Запропоноване впровадження відповідних психотренінгових програм, які враховують наступні аспекти: дефіцит якої інформації наявний у студентів; який особистий морально-емоційний досвід вони вже мають; які вміння повинні отримати або які установки та експектації проаналізувати.

У підрозділі 3.2 - "Психолого-юридичні особливості впливу на розвиток правосвідомості студентів-правників" - висвітлюються результати апробації запропонованої психотренінгової програми. Аргументується, що цілеспрямована навчально-виховна увага до формування високого рівня правосвідомості студентів-правників позитивно впливає на становлення їх професіоналізму та профілактику професійних деформацій.

У формуючому експерименті взяли участь 114 студентів-правників Чернівецького кооперативного економіко-правового коледжу. Робота за тренінговою програмою проводилася в 10 групах по 10-11 осіб у кожній, раз на тиждень упродовж 2008-2009 навчального року та включала два етапи: перший - первинне опрацювання програми, другий - повторне проведення опитування й зіставлення його результатів із попередніми. Така схема забезпечувала як закріплення отриманих знань, так і надавала можливість фіксувати позитивні чи негативні тенденції розвитку правосвідомості.

Однією з якісних відмінностей запропонованої психотренінгової програми від інших було те, що всі вправи повторювалися в групах по декілька разів для закріплення одержаних знань, вмінь та навичок. Механізм контролю успішності її засвоєння складався з наступних заходів: відслідковування активності учасників на тренінгових заняттях; їх звітів про свої враження від занять із пропозиціями щодо змісту; обміну враженнями з викладачами дисциплін гуманітарного циклу, які проводили заняття з цими ж особами; співставлення даних, отриманих внаслідок першого та другого циклу занять. Контрольне опитування виявило ефективність програми: показники дуже низького рівня правосвідомості не були зафіксовані, а високого - підвищилися на 19%. Загалом за результатами проведеної роботи можна стверджувати: більшість учасників дійшли висновків, що високий рівень правосвідомості правника є необхідною складовою ефективності його професійної діяльності. Також, респонденти виявили чітке бажання самовдосконалюватися у площині підвищення рівня власної правосвідомості, свого професіоналізму та чинити позитивний вплив на підвищення рівня правопорядку в країні.

Висновки