Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 159.923.2-055.52-055.2 + 612.017

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Чинники та показники психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями

19.00.04 - медична психологія

Погорільська Наталія Іванівна

Київ-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник кандидат психологічних наук, доцент Кудріна Тетяна Семенівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри психодіагностики та клінічної психології.

Офіційні опоненти:

академік Української академії наук, доктор психологічних наук, професор Вісковатова Тетяна Павлівна, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, завідувач кафедри диференціальної і експериментальної психології;

кандидат психологічних наук, доцент Мушкевич Мирослава Іванівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри медичної психології та психодіагностики.

Захист відбудеться 17 червня 2010р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.26 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, МСП, м. Київ, вул. Володимирська, 60

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, МСП, м. Київ, вул. Володимирська, 58

Автореферат розісланий “14” травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Б.А. Щербатюк

Загальна характеристика роботи

Актуальність. Проблема реабілітації людей з обмеженими можливостями паралельно з розвитком громадянського суспільства, актуалізації питань соціального захисту у демократичній державі викликає все більший науковий, практичний і державний інтерес.

Аналіз останніх літературних даних (О.В. Абрамова, Т.П. Вісковатова, Г.Г. Московіна, М.І. Мушкевич, М.І. Радченко, В.В. Ткачова) свідчить про зростання інтересу до проблематики сімей з дитиною, яка має обмежені можливості. Дотепер предметом вивчення були діти та родини дітей з „важкими” психофізичними розладами: розумовою відсталістю (М.І. Радченко) та важкими формами ДЦП (Т.А. Добровольська, І.І. Мамайчук, В.Л. Мартинов, Г.В. Пятакова). Достатньо вивчені етапи та стадії переживання батьками стресової ситуації, спричиненої народженням дитини-інваліда (С.Скот, Л.Комбрік-Грехем, М.М. Семаго; Р.Ф. Майромян). Проте, на жаль, дуже мало уваги звертається спеціалістами на проблеми батьків дітей з обмеженими можливостями.

У Міжнародній класифікації хвороб (МКХ - 10) виділено спеціальний діагноз (індекс Z63.6), який охоплює проблеми, що пов'язані з групою первинної підтримки члена сім'ї, який потребує догляду Зокрема, варто зосередитись на дослідженні особистісних рис матерів („зона найближчого оточення” за К. Перкельсон) дітей юнацького віку, оскільки увага дослідників у попередніх дослідженнях була зосереджена на дітях не старших молодшого шкільного віку. Відповідно, значний інтерес викликає вивчення „психологічного портрету”, особливостей психологічної адаптованості матері дитини з відносно «неважкою» формою розладу. Ця частина матерів залишається поза увагою дослідників. Це сталось, на нашу думку, через переконання спеціалістів у тому, що міра обмеженості дитини прямо пов'язана з силою психотравмуючого впливу.

Наявність хронічно діючої психотравмуючої ситуації, спричиненої народженням та вихованням дитини навіть з обмеженнями відносно легкого та середнього ступеня тяжкості встановлює високі вимоги до особистості, її внутрішніх ресурсів, насамперед, до адаптивності як здатності людини пристосовуватися до невизначених умов середовища і здійснювати ефективне функціонування за нових обставин. Саме це визначає актуальність дослідження особливостей адаптованості як психологічного феномена, що виявляється при взаємодії особистості з соціальним середовищем, її чинників та показників. Отже, соціальна значущість проблеми, її недостатнє наукове розроблення обумовили вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою «Розробка рекомендацій щодо психолого-методичного забезпечення інформаційних технологій оцінки та моніторингу якості освіти у ВНЗ України» № 0108 U 002461.

Мета дослідження полягає у визначенні чинників та показників психологічної адаптованості матерів дітей з обмеженими можливостями легкого та середнього ступеня тяжкості захворювання на основі вивчення індивідуально-психологічних та соціально-психологічних особливостей вищезазначених матерів, а також у розробці практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення рівня їхньої адаптованості.

Зазначена мета передбачає виконання таких завдань:

1. Здійснити теоретичний аналіз поглядів вітчизняних та зарубіжних дослідників на проблему адаптації загалом та адаптованості матерів, які виховують дітей з вадами розвитку, зокрема.

2. Виявити чинники адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями легкого та середнього ступеню тяжкості. Визначити характер взаємозв'язку між психологічною адаптованістю та виділеними чинниками.

3. Виокремити вірогідні показники адаптованості матерів дітей з обмеженими можливостями. Уточнити психосоматичний статус жінок, що виховують дитину юнацького віку з обмеженими можливостями.

4. Встановити психологічні портрети матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями з різним рівнем адаптованості.

5. Розробити практичні рекомендації щодо підвищення адаптивності досліджуваних осіб.

Об'єкт дослідження: психологічна адаптація матерів дітей з обмеженими можливостями.

Предмет дослідження: чинники та показники психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з порушеннями легкого та середнього ступеня тяжкості.

Методологічну і теоретичну основу дослідження склали теоретичні положення про особистість як активний суб'єкт діяльності та поведінки (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко), про сутність, механізми й умови формування самосвідомості особистості та її ставлення до себе (І.С. Кон, В.В. Столін, І.І. Чеснокова та інші), розгляд особистості як суб'єкта власної життєдіяльності (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, Т.М. Титаренко), теоретичні та експериментальні дослідження психічної, психологічної, психофізіологічної та соціально-психологічної адаптації Г. Сельє, Ю.А. Александровського, Г.О. Балла, Ф.Б. Березіна, Ц.П. Короленка, А.А. Налчаджяна, В.С. Ротенберга, В.В. Аршавського тощо.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз і систематизація наукового матеріалу в літературних джерелах; емпіричні - опитування, психодіагноcтичні, аналізу документів; статистичні методи обробки отриманих даних - середні показники, множинний регресійний, факторний, кореляційний аналізи, непараметричні критерії достовірності розбіжностей.

Для дослідження поставленої мети та розв'язання завдань дисертаційного дослідження ми використовували ряд психодіагностичних методик. З метою вимірювання показників адаптивності застосовувались проективні („Тест незакінчених речень” Сакса, Леві; малюнковий тест Вартегга, «Психологічна автобіографія» О.Коржової) та методика вивчення соціально-психологічної адаптації Р. Даймонда і К.Роджерса. Показники самооцінки, ставлення до себе, особливості психологічного захисту, співзалежності та емпатії вивчались за допомогою спеціально підібраної батареї опитувальників. Особливості материнської позиції стосовно дитини з обмеженнями визначались за допомогою методики Е. Ейдемілера. Оцінка психосоматичного статусу проводилась за допомогою контрольного переліку симптомів SLC-90-R Л.Р. Дерогатіс. Соціально-психологічні дані отримувались шляхом бесіди за допомогою спеціально розробленої анкети вивчення „соціального портрету”.

Емпірична база дослідження. Дослідження проводилось на базі Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна” та спеціальної школи-інтернату для дітей з наслідками ДЦП та поліомієліту. Воно охопило 195 осіб. У попередньому етапі дослідження брали участь 30 матерів дітей з вадами здоров'я. На основному етапі - 145 матерів: 45 - матерів відносно здорових дітей юнацького віку; 100 - матерів хворих дітей юнацького віку та 20 матерів хворих дітей віком до десяти років.

Наукова новизна одержаних результатів:

- вперше визначено чинники психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями, які поділено на три групи: соціально-психологічні, індивідуально-психологічні та чинники, пов'язані з особливостями стресової ситуації;

- установлено, що наслідком хронічного стресу, спричиненого народженням і тривалим вихованням дітей з обмеженими можливостями, є становлення особливої форми адаптованості - стійкої поверхневої;

- вперше визначено показники стійкої поверхневої адаптованості: негативне ставлення до себе, неадекватна самооцінка, ригідні та інтенсивні захисні механізми, надмірна соціальна бажаність, тенденція до залежності та бідність психологічного часу;

- уточнено специфіку психосоматичного статусу жінок, які тривалий час виховують дитину з обмеженими можливостями, зокрема встановлено, що однією з особливостей такого статусу є відсутність інтересу до власного здоров'я;

- теоретичні уявлення про особливості адаптованості особистості до тривалих стресів доповнено такими її характеристиками як стійкість та поверхневість.

Практичне значення роботи. Результати роботи можуть застосовуватись у двох напрямках: по-перше, для завдань диференційованої психодіагностики адаптованості особистості, по-друге, для психокорекційної роботи з матерями дітей юнацького віку з обмеженими можливостями.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в роботу Управління адаптації та реабілітації Відкритого Міжнародного університету розвитку людини „Україна” (довідка №01/10 від 26.01.2010) в навчальний процес Ірпінської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів художнього профілю ім. А.С. Макаренка (довідка №12 від 28.01.2010), а також в педагогічний процес кафедри авіаційної психології Національного авіаційного університету в структурі курсів «Психологія сім'ї», «Застосування тренінгових технологій у корекційній роботі» (акт про впровадження від 22.01.2010).

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним аналізом проблеми, відповідністю застосованих методів меті та задачам дослідження, поєднанням якісного та кількісного аналізу одержаного емпіричного матеріалу, використанням багатовимірних методів статистичного аналізу даних та відповідним добором груп, створенням адекватних умов обстеження, достатньою кількістю та репрезентативністю вибірки досліджуваних.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на наукових конференціях студентів та аспірантів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2005, 2006, 2007); на І Міжнародній конференції „Проблеми організації та діяльності психологічної служби: реалії, досвід і перспективи” (Переяслав-Хмельницький, 2006); на VII та IX Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами” (Київ, 2006, 2008); на науково-практичній конференції „Інноваційні технології в освіті: реалії, проблеми, пошуки” (Чернівці, 2007); на VII Міжнародній науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2007). Основні положення та результати обговорювалися на засіданнях кафедри психодіагностики та медичної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004-2007) та методологічних семінарах докторантів і аспірантів факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (жовтень 2008, 2009).

Особистий внесок здобувача у працю, опубліковану у співавторстві, полягає у постановці проблеми, її теоретичному аналізі, формулюванні висновків. Ідеї, що належать співавтору, в дисертації не використовуються.

Публікації. Зміст і результати дисертаційного дослідження відображено у 9 публікаціях, 5 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 190 робіт, 21 з яких опубліковано в іноземних виданнях, і додатків. Текст дисертації викладено на 212 сторінках, основний зміст дисертації становить 164 сторінки. Робота містить 40 таблиць, 13 рисунків.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження; вказано методологічні та теоретичні основи дослідження, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення роботи; наведено відомості про впровадження й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Теоретичний аналіз проблеми адаптованості матерів дітей з обмеженими можливостями” проаналізовано сучасний стан розробки проблем сімей, що виховують дитину з обмеженими можливостями. Висвітлено основні теоретичні напрямки дослідження проблеми адаптації особистості у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів, а також психологічної адаптованості у ситуації хронічного дистресу. На теоретичному рівні встановлено імовірні чинники психологічної адаптованості.

Ряд дослідників відзначають наступні чинники, які є важливими при адаптації матерів дітей з обмеженими можливостями: фаза реакції батьків на народження дитини та характер взаємовідносин між членами сім'ї (М. Семаго, Р. Майромян), хвороба дитини як така (І.Б. Іванова). У нашій роботі виділено (умовно) три групи чинників: соціально-психологічні, індивідуально-психологічні та чинники стресовості ситуації. До соціально-психологічних чинників ми віднесли ті показники, що описують соціальні, фізичні та матеріальні ресурси особистості: психосоматичний стан, сімейний стан, соціальний статус родини, склад сім'ї (наявність інших дітей, здоров'я інших дітей), вік матері, освітній рівень, працевлаштованість, а також порядок народження дитини з вадами розвитку. До індивідуально-психологічних чинників ввійшли ставлення до себе, самооцінка, особливості самоконтролю та механізми психологічного захисту.

До складу третьої групи чинників віднесені ті, які описують специфіку ситуації життя матерів дітей з обмеженими можливостями: час, що пройшов з дати народження дитини чи встановлення інвалідизуючого діагнозу, тобто тривалість психотравмуючої ситуації, тяжкість ураження, помітність/непомітність ураження дитини для оточення.

Праці вітчизняних та зарубіжних психологічних досліджень свідчать про відсутність чіткого розмежування понять «адаптації» та «дезадаптації», «адаптованості», «дезадаптованості». У нашому дослідженні ми розглядатимемо адаптованість та дезадаптованість як взаємовиключні результати двонаправленого процесу адаптації. Саме тому питання виокремлення імовірних показників адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями було ще одним важливим завданням.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних психологів виявив, що дезадаптація повністю або частково здійснюється за допомогою патологічних механізмів і форм поведінки (І. Калайков); ставлення до себе при дезадаптації набуває дещо спотворених рис (Р. Бернс, І.С. Кон, Н.Ю. Максимова, О. Цибур), формується, так би мовити, „несприятлива” дезадаптивна Я-концепція (І. Сабанадзе). Несприятлива Я-концепція, відповідно, має такі прояви: зниження самоповаги, зниження власної значущості, страх отримати відмову, слабка віра в себе, тощо, надмірна соціальна тривожність, тенденція до залежності, низький рівень самовідображення і певна ступінь незрілості (викривлення) особистісної структури (О.Вертоградова). Компенсація та гіперкомпенсація (у загально психологічному значенні) вважаються засобами конструктивного варіанту подолання дезадаптивних станів.

Отже, на підставі аналізу існуючих досліджень з даної проблематики можна стверджувати, що дезадаптація - це стан стійкого порушення спроможності адекватного реагування, наявність якого призводить до формування специфічного психологічного симптомокомплексу, детермінантами якого є неадекватна самооцінка, негативна самоповага та аутосимпатія, ригідні, інтенсивні механізми психологічного захисту, неефективні стратегії подолання, надмірна соціальна тривожність, тенденція до залежності та хвороби «хронічного типу».

Аналіз літератури свідчить про майже повну відсутність досліджень, які були б присвячені психологічній адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями. Більшість з них досліджують чинники та показники фрагментарно та безсистемно. Найбільш вивченим є показник міжособистісних стосунків.

У другому розділі «Методи та процедура емпіричного дослідження чинників та показників психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями легкого та середнього ступеня тяжкості» аналізуються методологічні засади, намічаються напрями емпіричного дослідження, обгрунтовується обраний діагностичний інструментарій. адаптованість матір дитина обмежений

Дослідження проводилось у два етапи. Метою пілотажного етапу було встановлення загальної адаптованості/дезадаптованості матерів «хворих» дітей. Для вирішення цієї мети застосовувались методика СПА Р.Даймонда, К. Роджерса, проективні методики «Незакінчені речення», розроблена Дж. Саксом та М. Леві та «Психологічна автобіографія» Л.Бурлачука, О.Коржової. Також на цьому етапі було розроблено анкету «соціальний потрет» для збору загальних соціально-демографічних даних.

Було встановлено суперечливий характер психологічної адаптованості матерів «хворих» дітей: згідно з результатами одних методик для досліджуваних матерів характерним є надмірний рівень адаптованості, згідно інших - дезадаптованість. У ході аналізу результатів пілотажного дослідження було виявлено ще один показник дезадаптованості матерів «хворих» дітей - бідність психологічного часу, тобто бідність і ускладнення актуалізації образів минулого і майбутнього. Також було визначено, що на основному етапі дослідження необхідно особливу увагу приділити вивченню психосоматичного стану матерів «хворих» дітей та співзалежності.

Дослідження було проведено за допомогою ряду методик, зазначених у вступі.

Вибірка основного етапу дослідження було вирівняно за наступними характеристиками:

- юнацький вік хворої дитини;

- вада дитини є або вродженою, або набутою протягом перших трьох років життя;

- у дитини відсутні видимі дефекти для оточуючих;

- у дитини наявні перспективи щодо вступу до ВНЗ.

Загалом взяли участь 165 осіб. З них100 матерів хворих дітей юнацького віку - 26 матерів дітей, які хворіють на ДЦП, 18 матерів дітей, що мають захворювання вивідної системи; 22 матері дітей з невритом одного зі слухових нервів, туговухістю; 6 матерів дітей із захворюваннями дихальної системи і 28 матерів дітей, що мають захворювання загального характеру. Також було залучено 45 матерів відносно здорових дітей юнацького віку та 20 матерів дітей з обмеженими можливостями легкого та помірного ступеня тяжкості віком до десяти років.

Вік досліджуваних основною групи варіювався від 35 до 64 років. Середній вік - 43 роки. Найбільшою групою серед респондентів є вікова група від 40 до 49 років, що складає 67% усієї вибірки.

Третій розділ «Емпіричне вивчення чинників та показників психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями легкого та середнього ступеня тяжкості» містить докладний опис та інтерпретацію результатів проведеного дослідження. Отримані дані оброблялись в статистичному пакеті SPSS-10.

За допомогою множинного регресійного аналізу встановлено, що найбільш значимими чинниками психологічної адаптованості є механізм психологічного захисту «раціоналізація», застосування стратегії подолання самоконтролю та соціально-психологічний чинник «наявність чоловіка в родині». Відтак, можемо зробити висновок, що відсутність чоловіка у родині вимагає від жінки активації захисної системи, що породжує видимість підвищеної психологічної адаптованості.

Уточнення психосоматичного статусу досліджуваних жінок показало, що лише незначна частка опитаних відзначила наявність у них певних хворобливих проявів: головного болю, гіпертонії, хронічної втоми тощо. Більшість досліджуваних стверджувала, що хворіють вони лише на застуди, ангіни, ГоРЗ чи ГоРВІ, або взагалі повна відсутність інтересу до власного стану здоров'я.

Згідно контрольного переліку симптомів SCL - 90 - R (табл. 1) встановлено, що крім соматизації та ідей параноїдного кола, психосоматичні симптоми не є яскраво вираженим.

Таблиця 1. Порівняльний аналіз середніх шкальних показників методики SCL - 90 - R досліджуваної вибірки та нормативних показників

Припущення, що такий результат пов'язаний з низьким рівнем усвідомлення «Я», із прагненням приховати від себе та інших неприємну інформацію, зумовило необхідність виявлення зв'язку психосоматичних симптомів та соціальної бажаності. Результати кореляційного аналізу підтверджують нашу гіпотезу: соціальна бажаність має лише зворотні зв'язки (на рівні р?0,00) з соматизацією (-0,695), обсесією (-0,68), внутрішньою чутливістю (-0,493), депресією (-0,534), жорстокістю (-0,759), страхами (-0,634), ідеями параноїдного кола (-0,604) та психотизмом (-0,591). Оскільки для досліджуваних нашої вибірки характерним є високий рівень соціальної бажаності, наше припущення про прагнення приховати від себе та інших інформацію про власний стан здоров'я підтверджується.

Встановлено статистично значимі зв'язки соматизації зі складом сім'ї: з наявністю чоловіка у родині (+0,408) та іншої дитини (-0,416). Отже, наявність чоловіка у родині дозволяє матері частково розділяти відповідальність за догляд за дитиною, що позитивно впливає на увагу жінки до власного здоров'я. Відповідно, присутність інших дітей, крім дитини з вадами здоров'я, відволікає увагу матері від власного психосоматичного стану.

В результаті вивчення особливостей показників психологічної адаптованості було встановлено, що у всіх матерів «хворої» дитини переважає інтенсивне, ригідне застосування механізмів психологічного захисту раціоналізації, реактивного утворення та проекції. Практично відсутній механізм регресії, який міг би стати своєрідним ресурсом адаптації до хронічного тривалого стресу. Пристосування досліджуваних здійснюється за допомогою неефективних стратегій самоконтролю, уникання, прийняття відповідальності і рідше - пошуку соціальної підтримки та побудови плану дії, що також за певних умов сприяли б адаптованості особистості. Визначальним фактором у структурі ставленні до себе матері «хворої» дитини є тенденція до вибору соціально позитивних відповідей. Основне смислове навантаження даної тенденції - не допустити саморозкриття, невідповідності бажаним стандартам. За кількістю значущих зв'язків виявлено найважливіші складові структури ставлення до себе, які характеризують досліджуваних матерів: внутрішня конфліктність, звинувачення себе та відкритість. Встановлено, що ставлення до себе матерів хворих дітей виконує першочергово регуляторну (5,61) та оціночну функції (5,56).

Особливості психологічної адаптованості матерів «хворих» дітей до хронічного дістресу відображаються у специфіці материнсько-дитячих відносин. У дослідженні було виокремлено два типи матерів залежно від особливостей міжособистісних стосунків: „потураючі” та „домінуючі”. Розбіжності між цими двома типами виявлено за показниками самоцінності, внутрішньої конфліктності, самозвинувачення, співзалежності, загальної адаптованості. Найбільше дві групи різнились за показником співзалежності.

Жінки з вищим показником рівня співзалежності характеризуються значно вищим рівнем соціальної бажаності, значно зниженою самооцінкою, самоцінністю, можливістю прийняття інших, відкритості до оточуючих; переважанням емоційного дискомфорту та самозвинувачення. Співзалежність негативно впливає на адаптованість матері, збільшує показник надмірної турботи про дитину, переживання страху за дитину.

З метою встановлення основних факторів, що визначають психологічний портрет матерів, що мають більш високий показник адаптованості, було проведено факторний аналіз. У групі жінок із вищим рівнем адаптованості виділено три фактори. У групі з нижчим рівнем адаптованості (дезадаптованих) визначено чотири фактори. Загалом, основні фактори пояснюють 63% та 67% дисперсії відповідно (табл. 2).

Таблиця 2. Факторне відображення структури психологічної адаптованості та дезадаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями

Отже, психологічний портрет дезадаптованої матері «хворої» дитини включає самоприниження, внутрішній конфлікт, надмірний самоконтроль, потурання, як модель виховання, та невпевненість у собі. Матерям з вищим показником адаптованості притаманні такі особливості як самоцінність, самозвинувачення та емоційна холодність. Відтак, незалежно від тривалості психотравми центральною і невід'ємною рисою психологічного портрету матері «хворої» дитини є звинувачення себе у народжені дитини з обмеженнями (чи недогляді у випадку набутої в ранньому віці хвороби).

Порівняння результатів психологічної діагностики механізмів психологічного захисту досліджуваної вибірки із результатами вибірки жінок, діти яких ще не досягли десятирічного віку (критерій Манна-Уітні), не виявили суттєвої різниці. Помітне лише незначне зростання рівня прояву механізмів психологічного захисту. Відтак є підстава стверджувати про ригідність захисної системи досліджуваних матерів.

Порівняння результатів матерів, діти яких досягли юнацького віку, з результатами матерів дітей до десятирічного віку, дають змогу стверджувати про суттєві зміни самоконтролю (479,0 (р?0,00) та відчуття емоційного комфорту (412,0 (р?0,05), що свідчить про поверхневість даної адаптації. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що адаптація матерів дітей з обмеженими можливостями є стійкою поверхневою адаптацію. «Стійкість» пов'язується з тривалістю адаптації, «поверхневість» - з відсутністю «вдалого» та ефективного подолання.

Проведений аналіз результатів, отриманих у досліджені, дає підстави стверджувати, що дана категорія осіб потребує особливої уваги спеціалістів. Відсутність уваги до власного стану здоров'я, а відповідно, і надмірний самоконтроль, підвищують ризик раптового «випуску пари» (за З.Фрейдом) у вигляді важких патологій при зміні соціальних умов життя досліджуваного. На основі отриманих в емпіричному дослідженні даних було виокремлено так звані «мішені» для розробки програми корекційної роботи.

Четвертий розділ «Практичні рекомендації по підвищенню рівня адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями» присвячений розробці програми заходів, спрямованих на підвищення рівня адаптованості.

Підвищення рівня адаптованості здійснювалося за двома етапами: 1)індивідуальне консультування з метою ідентифікацією проблеми, усвідомлення потреби звернення за допомоги та звернення за допомогою та 2)навчання навичкам ефективної взаємодії через оцінку своїх можливостей та внутрішніх ресурсів, навичкам ефективного спілкування та формування навичок асертивної поведінки.

Другий етап забезпечується завдяки тренінговим технологіям. Основним напрямком психотерапевтичної програми у роботі з жінками, що виховують дитину з обмеженими можливостями, є позбавлення почуття неповноцінності, підвищення рівня самооцінки, усвідомлення невпевненості власної поведінки, оволодіння вміннями асертивної поведінки та побудови власних, незалежних, емоційно функціональних відносин.

В результаті в учасників тренінгу значимо (значимість критерію Уілкоксона становить р>0,05) збільшився показник центрації на собі, збільшилась здатність до усвідомлення своїх індивідуально-психологічних рис, зменшилась кількість соціально бажаних відповідей. Учасники стали більше усвідомлювати свої емоції та настрої, збільшився рівень прийняття себе.

Висновки

У роботі представлено теоретичне узагальнення та нове рішення проблеми психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями. На підставі отриманих результатів дисертаційного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Визначено три групи чинників психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями: соціально-психологічні, психологічні та чинники стресовості ситуації. До соціально-психологічних чинників віднесено сімейний стан, соціальний статус родини, склад сім'ї (наявність інших дітей, здоров'я інших дітей), вік матері, освітній рівень, працевлаштованість, а також порядок народження дитини з обмеженими можливостями. До індивідуально-психологічних чинників ввійшли ставлення до себе, самооцінку, самоконтроль та механізми психологічного захисту. До третьої групи чинників включено наступні чинники: вік дитини або час, що пройшов з дати встановлення інвалідизуючого діагнозу, тобто тривалість психотравмуючої ситуації, тяжкість ураження, помітність/непомітність ураження дитини для оточення. На основі множинного регресійного аналізу встановлено найбільш значимі чинники: соціально-психологічний - відсутність чоловіка в родині; індивідуально-психологічні: застосування механізму психологічного захисту «раціоналізація» та стратегія подолання самоконтролю.

2. Виділено ряд показників психологічної адаптації матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями легкого та помірного ступеня важкості. Установлено, що наслідком хронічно діючого стресу, спричиненого народженням та тривалим вихованням дітей з обмеженими можливостями, є становлення особливої форми адаптованості - стійкої поверхневої. Показниками стійкої поверхневої адаптованості є негативне ставлення до себе, неадекватна самооцінка, ригідні та інтенсивні захисні механізми, надмірна соціальна тривожність, тенденція до залежності та бідність психологічного часу. «Стійкість» пов'язується з тривалістю адаптації, «поверхневість» - з відсутністю «вдалого» та ефективного подолання.

3. Встановлено, що психосоматичний статус матерів дітей з обмеженими можливостями визначається соматизацією та наявністю ідей параноїдного кола. Серед хвороб, які найчастіше турбують досліджуваних, зустрічаються гіпертонія, простудні захворювання та головні болі. Показано, що однією з особливостей психосоматичного статусу матерів дітей з обмеженими можливостями є відсутність інтересу до власного здоров'я.

4. Визначено, що структуру психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями з різним рівнем адаптованості визначають характерні показники. У матерів з вищим показником дезадаптивності - це самоприниження, внутрішній конфлікт, надмірний самоконтроль, потурання як модель виховання та невпевненість у собі. Для цієї групи досліджуваних властивим є і співзалежність як захисний стиль поведінки. Для матерів з вищим показником адаптованості - самоцінність, самозвинувачення та емоційна холодність. Також встановлено, що для групи з вищими показниками адаптованості характерними є інтенсивне, порівняно з представниками групи дезадаптованих, застосування неефективних стратегій подолання; зростання психологічних порушень, що формують виховну позицію матері за типом «домінуючої».

5. За результатами дослідження розроблено рекомендації матерям, що виховують дитину з обмеженими можливостями, з метою психологічної допомоги у підвищенні рівня адаптованості через зниження рівня співзалежності. Також матері дітей із порушеннями розвитку потребують навчання адекватним способам поведінки; покращення емоційного стану; зниження соціальної ізоляції та заохочення до змін.

Перспективи дослідження полягають у подальшому вивченні психологічних чинників адаптованості/дезадаптованості у різних категорій осіб. Логічним і актуальним видається створення програм психологічної допомоги для різного контингенту осіб.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кудріна Т.С. Співзалежність як адаптивний стиль у жінок, які виховують дітей інвалідів / Т.С. Кудріна, Н. Погорільська. // Наука і освіта. - Дніпропетровськ, 2005. - № 7-8. - С. 102 - 104.

2. Погорільська Н. Особливості психологічної адаптації у жінок, які виховують дитину-інваліда / Наталія Погорільська. // Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки. Збірник наукових праць. - К., 2006 - Вип. 7. -. С. 112-117.

3. Погорільська Н.І. Переживання кризових ситуацій жінками, що виховують дитину-інваліда / Наталія Іванівна Погорільська. // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди»: Науково-теоретичний збірник. - Переяслав-Хмельницький, 2006. - Вип. 10. - С. 183 - 186.

4. Погорільська Н.І. Психологічний супровід матерів дітей-інвалідів / Наталія Іванівна Погорільська. // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип.. 335. серія: Психологія та педагогіка. К., 2007. - С. 155 - 161.

5. Погорільська Н.І. Виховна позиція матері дитини-інваліда як психологічний чинник її адаптивної поведінки / Наталія Іванівна Погорільська. // Наукові студії із соціальної та політичної психології. - К, 2007. - Вип. 17 (20). - С. 171 - 178.

6. Погорільська Н.І. Емпіричне вивчення феномену співзалежності у матерів дітей з порушеннями психофізичного розвитку / Н.І. Погорільська // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами. Зб. наукових праць. - К, 2007. - №4 (6). - С. 212 - 219.

7. Погорільська Н.І. Індикатори психологічної адаптації до тривалої психотравми матерів дітей з обмеженими можливостями / Н.І. Погорільська // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т.ХІ, част. 4. - К., 2009. - С. 342 - 348.

8. Погорільська Н.І. Проективна методика «Малюнковий тест Вартегга» з досвіду використання у роботі з матерями дітей-інвалідів // Проблеми особистості в сучасній науці: результаті та перспективи досліджень: Матеріали VII Міжнародної конференції молодих науковців. 27 - 28 квітня 2006 р. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. - С. 51 - 53.

9. Погорільська Н. «Психологічна автобіографія» матерів дітей-інвалідів. / Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції. 22-23 березня 2007 р.: В 2 т. - К.: НАУ, 2007. - Т. 1. - С. 186 - 187.

Анотація

Погорільська Н.І. Чинники та показники психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.04 - медична психологія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

Дисертація присвячена проблемі чинників та показників психологічної адаптованості матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями. Виділено та досліджено три групи чинників (соціально-психологічні, психологічні та чинники, пов'язані з особливістю стресової ситуації) та ряд показників. Встановлено, що чинники, вплив яких є вирішальним, є механізм психологічного захисту «раціоналізація», соціально-психологічний чинник «відсутність чоловіка в родині» та застосування стратегії подолання самоконтролю. Також виявлено, що у матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями формується стійка поверхнева адаптованість, яка має наступні показники: негативне ставлення до себе, неадекватна самооцінка, ригідні та інтенсивні захисні механізми, надмірна соціальна тривожність, тенденція до залежності та бідність психологічного часу.

Уточнено психосоматичний статус матерів дітей юнацького віку з обмеженими можливостями, характерною особливістю якого є відсутність інтересу до власного здоров'я.

Ключові слова: психологічна адаптованість, чинники та показники адаптованості, матері дітей юнацького віку з обмеженими можливостями.

Аннотация

Погорильска Н.И. Факторы и показатели психологической адаптированости матерей детей юношеского возраста с ограниченными возможностями. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

Диссертация является одной из первых попыток исследования факторов и показателей психологической адаптированости матерей детей юношеского возраста с ограниченными возможностями.

В диссертационном исследовании представлен анализ теоретико-методологических подходов к изучению особенностей психологической адаптированости матерей детей с ограниченными возможностями в отечественной и зарубежной психологии. На основе анализа литературы выделены три группы факторов психологической адаптированости этих матерей: социально-психологические, психологические и факторы, описывающие особенности стрессовой ситуации. К социально-психологическим факторам были отнесены семейное положение матери, социальный статус семьи, наличие других детей, состояние здоровья других детей, возраст матери, ее образование и занятость в профессиональной деятельности, а также порядок рождения ребенка с ограниченными возможностями. Психологические факторы включают представление личности о себе, отношение к себе, самоконтроль и защитные механизмы личности. В третью группу были включены факторы, которые описывают особенности социальной ситуации жизни матерей детей с ограниченными возможностями: время, что прошло с момента рождения ребенка с ограничениями (или момента установления диагноза), тяжесть заболевания ребенка, видимость/невидимость заболевания ребенка окружающим. В результате множественного регрессионного анализа выявлены психологические механизмы адаптированости матерей детей с ограниченными возможностями: так более высокая адаптированость формируется у одинокой женщины (фактор отсутствия мужчины в семье) с помощью механизма психологической защиты рационализации и стратегии преодоления самоконтроля.

На основе анализа литературы выделено ряд показателей психологической адаптированности матерей детей юношеского возраста с ограниченными возможностями легкой и средней степени тяжести. В ходе эмпирического исследования установлено, что результатом приспособления к ситуации длительной стрессовой ситуации, порожденной рождением и воспитанием ребенка с ограничениями, формируется особый вид адаптированности - устойчивой поверхностной. Так, при высоких показателях адаптированности наблюдается негативное отношение к себе, неадекватная самооценка, ригидные и интенсивные проявления защитных механизмов, высокий уровень социальной тревожности, склонность к зависимому поведению и ограниченность психологического времени.

Проведенное исследование позволило уточнить психосоматический статус исследуемой выборки: для матерей детей юношеского возраста с ограниченными возможностями характерно отсутствие интереса к своему здоровью.

В работе определено структуру психологической адаптированости матерей детей юношеского возраста с ограниченными возможностями. Ее составляющими есть самоценность, обвинение себя и эмоциональное охлаждение, использование неефективных стратегий преодоления и доминирующая воспитательная позиция. Психологический портрет дезадаптированной матери включает самоуничижение, внутренний конфликт, неуверенность в себе, самоконтроль и выбор потворствующуей воспитательная позиция.

Опираясь на полученные результаты, разработаны рекомендации относительно психологической помощи в повышении уровня адаптированости матерей в виде психологического тренинга.

Ключевые слова: психологическая адаптированость, факторы и показатели адаптированности, матери детей юношеского возраста с ограниченными возможностями.

Summary

Pogorіlska N. I. Factors and indexes of psychological adaptation of mothers of youthful handicapped children. - Manuscript.

Dissertation for a candidate's degree in psychological science in specialty 19.00.04 - medical psychology. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2010.

The thesis is one of the first attempts to investigate actual psychological problem of factors and indexs of psychological adaptation of mothers of youthful handicapped children. Influence of psychological, social-psychological and situation factors on forming of adaptation was revealed there. Result show that the main factors of psychological adaptation of mothers of youthful handicapped children are absent husband, defend mechanism rationalization and coping self-control.

Negative self-attitude, self-evaluation, intensive defend mechanism, excessive social anxiety, depend behavior and poor psychological time are the indexs psychological adaptation of mothers of youthful handicapped children.

The principles of psychological correction work with mothers of youthful handicapped children are offered.

Key words: psychological adaptation, factors and indexs of adaptation, youthful handicapped children's mothers.

Размещено на Allbest.ru