Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 159.922.27

Спеціальність 19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Розвиток комунікативної толерантності як професійно важливої здатності соціального працівника

Присяжнюк Ольга Миколаївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент Хоружий Сергій Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра соціальної роботи.

Офіційні опоненти:

- доктор психологічних наук, доцент Хазратова Нігора Вікторівна, Київський славістичний університет, професор кафедри психології;

- кандидат психологічних наук, доцент Марусинець Мар'яна Михайлівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ, докторант.

Захист відбудеться "28" травня 2010 р. об 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.26 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Володимирська, 64.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий "26" квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Б.А. Щербатюк.

Анотація

Присяжнюк О.М. Розвиток комунікативної толерантності як професійно важливої здатності соціального працівника. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню проблеми комунікативної толерантності як професійно важливої здатності соціального працівника та розробці психологічних засобів її діагностики та розвитку. Розроблено структурно-функціональну модель комунікативної толерантності, що містить такі компоненти як саморозуміння, самоконтроль та рефлексія. У відповідності до запропонованої моделі підібрано комплекс психодіагностичних методик, розроблено та апробовано програму розвитку комунікативної толерантності соціального працівника. Аналіз отриманих у ході дослідження даних дозволив визначити та обґрунтувати психологічну модель розвитку комунікативної толерантності соціального працівника, яка передбачає проходження фахівцями низки етапів: актуалізація досвіду професійної взаємодії, в рамках якої існує можливість для прояву комунікативної толерантності; ідентифікація власних комунікативних стратегій та аналіз їх ефективності; усвідомлення причин, що сприяють чи перешкоджають толерантності у спілкуванні; розробка стратегії успішної комунікативної взаємодії. Отримані в ході дослідження дані дозволяють виокремити такі механізми розвитку компонентів комунікативної толерантності: рефлексія, самоідентифікація, самовираження та соціальне порівняння, самопрезентація та самопроектування.

Ключові слова: комунікативна толерантність, соціальний працівник, професійна діяльність, спілкування, прийняття, самоконтроль, рефлексія.

Аннотаия

Присяжнюк О.Н. Развитие коммуникативной толерантности как профессионально важной способности социального работника. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 - социальная психология; психология социальной работы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию проблемы коммуникативной толерантности как профессионально важной способности социальных работников, а также разработке методов диагностики, коррекции и развития коммуникативной толерантности специалистов социальной работы. В работе проанализированы имеющиеся теоретические подходы к исследованию как толерантности в целом, так и коммуникативной толерантности в частности. Установлено, что толерантность в общении или коммуникативную толерантность целесообразно рассматривать не как качество личности, а как способность, являющуюся психологической характеристикой профессиональной компетентности социального работника.

На теоретическом уровне выделено три составляющих структурно-функциональной модели коммуникативной толерантности, а именно: самопонимание, выражающееся в осознании индивидом собственной субъектности в общении, соотнесении коммуникативного контекста с индивидуально-личностными смыслами, которые определяют установки личности относительно себя и других людей, восприятие себя и других, образ "Я"; самоконтроль, основывающийся на способности к регуляции собственной эмоциональной сферы; рефлексия, способствующая осознанию собственных коммуникативных установок, принятию толерантности как ценности, овладению технологией и техниками толерантного общения.

Одним из существенных отличий социальной работы от других социономических профессий является необходимость возобновлять системность социальной жизни индивида и способствовать созданию таких условий, при которых могли бы нормально существовать не только отдельные элементы системы, но и сама система. Это обуславливает действие ряда специфических факторов, влияющих на уровень коммуникативной толерантности: личностно-коммуникативный фактор, связанный с потребностью помочь человеку, попавшему в сложную жизненную ситуацию; способностью к безусловному принятию индивидуальности клиента; способностью к эмпатии и искреннему, уважительному отношению; профессионально-содержательный фактор, связанный с умением ставить и решать профессиональные задачи, наличием соответствующих знаний; организационно-ценностный фактор, связанный со способностью действовать соответственно организационно-управленческим требованиям конкретного места работы.

Анализ данных, полученных в экспериментальном исследовании, позволяет утверждать, что развитие у социальных работников способности к коммуникативной толерантности является важным условием адекватного восприятия партнера по взаимодействию, способствует более эффективной адаптации к неопределенным условиям деятельности, эффективному решению профессиональных задач.

На основе анализа данных констатирующего исследования и формирующего эксперимента была разработана модель, согласно которой компоненты коммуникативной толерантности социальных работников развиваются в следующей последовательности:

- актуализация опыта профессионального взаимодействия, в рамках которого существуют возможности для проявления коммуникативной толерантности;

- идентификация собственных стратегий коммуникативного взаимодействия и анализ их эффективности;

- выявление причин, способствующих / препятствующих толерантности в общении;

- выработка личной стратегии коммуникативного взаимодействия.

Такая последовательность дает возможность разворачивать процесс формирования профессиональной компетентности вообще и коммуникативной в частности посредством механизмов интериоризации специально организованных социально-психологических воздействий. Чрезвычайно важным является то, что при таком подходе каждый участник программы получает возможность реализовать себя как субъект профессионального обучения и профессионального развития. Полученные в ходе исследования данные позволяют выделить, по меньшей мере, четыре механизма развития компонентов коммуникативной толерантности: рефлексия, самоидентификация, самовыражение и социальное сравнение, самопрезентация и самопроектирование.

Проведенное исследование не исчерпывает всех аспектов рассмотренной нами проблемы. Перспективными в дальнейших исследованиях являются такие направления работы, как разработка детализированного психодиагностического инструментария модели коммуникативной толерантности, проведение сравнительных исследований коммуникативной толерантности в разных профессиях типа "человек - человек" (учителя, медики, психологи и социальные работники), а также дальнейшее совершенствование технологи развития коммуникативной толерантности.

Ключевые слова: коммуникативная толерантность, социальный работник, профессиональное взаимодействие, общение, принятие, самоконтроль, рефлексия.

Summary

Prisyazhnyuk O.M. Development of communicative tolerance as professionally important ability of social worker. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate degree in specialty of Psychological Sciences, 19.00.05 - social psychology; psychology of social work. - National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2010.

The dissertation is devoted to the research of communicative tolerance problem which we consider as professionally important ability of social worker and elaboration of psychological facilities of its diagnostics and development. The structural model of communicative tolerance which contains such components as a reflection, self-control and self-regulation is developed. Accordance to the offered model the complex of diagnostic methods were selected and technology of development of communicative tolerance were elaborated. Based on data analysis we define psychological model of development of communicative tolerance of social worker, which foresees passing by the row of stages: actualization of experience of professional interaction; of own communicative strategies and analysis of their effectiveness; awareness of reasons, that promote or hinder to tolerance in interaction; development of strategy of successful communicative interaction. Due to data analysis we define the following strategies of development of communicative tolerance' components: reflection, self-identification, self-expression and social comparison, self-presentation and self-contemplation.

Keywords: communicative tolerance, social worker, professional co-operation, interaction, acceptance, self-control, reflection.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Трансформаційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, спричинили появу чималої кількості нових галузей професійних діяльностей. Однією з них можна вважати становлення соціальної роботи, яка має на меті допомогу та сприяння людині в адаптації до складних, часто невизначених умов існування. Реалізація цього завдання багато в чому залежить від комунікативної складової професійної компетентності соціального працівника. Адже соціальний працівник повинен вміти застосовувати свої професійні знання та здатності для віднаходження форм і методів роботи, що відповідають соціальній ситуації іншої особистості (клієнта) та визначають результативність надання професійної допомоги. Відтак, становлення та збереження продуктивних взаємин із клієнтом, неупереджене ставлення до нього можливе за наявності такої здатності соціального працівника як комунікативна толерантність.

Діапазон підходів до вивчення проблеми комунікативної толерантності досить широкий. Окремі її аспекти відображені в теорії комунікативної дії (Ю. Хабермас), концепції професійного спілкування (К. Абульханова-Славська, М. Бахтін, О. Бодальов, Л. Петровська, Ю. Ємельянов та ін.), компетентнісному підході до розгляду особистості професіонала (Л. Анциферова, Г. Балл, С. Дружилов, Н. Чепелєва, Ю. Швалб та ін.).

Дослідження толерантності як форми активної взаємодії зі світом, що відображається у терпимому ставленні до чужих думок, поведінки та віри, у визнанні багатомірності суспільного буття знайшли відображення у працях І. Гасанова, В. Золотухіна, О. Ільїна, Ю. Іщенко, В. Тишкова та ін.

У наукових доробках О. Асмолова, І. Гріншпун, А. Реана та ін. толерантність розглядається як психологічний феномен. У працях Е. Носенко, М. Шаповал та ін. толерантність розкрито як умову ефективної адаптації до невизначених умов діяльності. Чимало досліджень присвячено висвітленню ролі толерантності в самоактуалізації особистості (М. Бубер, А. Маслоу, Р. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл, Е. Фром та ін.).

Комунікативна толерантність вивчається в контексті проблеми професійної взаємодії і взаємостосунків в малих групах (О. Клєпцова, Я. Коломінській, О. Нурлігаянова та ін.), як умова успішної навчальної діяльності майбутніх спеціалістів (О. Калач, Л. Ніколаєва, О. Сухіх та ін.).

Разом з тим, необхідно відмітити недостатність вивчення проблеми комунікативної толерантності в професійній діяльності соціальних працівників. Зокрема, це відноситься до питань про вплив здатності до комунікативної толерантності на ефективність діяльності.

Недостатня розробленість досліджуваного аспекту обумовила вибір теми дисертаційного дослідження "Розвиток комунікативної толерантності як професійно важливої здатності соціального працівника" та проведення різнопланової науково-пошукової роботи впродовж останніх 5 років.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана в межах наукового дослідження факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розробка рекомендацій щодо психолого-методичного забезпечення інформаційних технологій оцінки та моніторингу якості освіти у ВНЗ України" (номер державної реєстрації 0108U002461).

Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №4 від 01 грудня 2004 року) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №6 від 17 червня 2008 року).

Об'єкт дослідження - професійне спілкування соціального працівника.

Предмет дослідження - розвиток комунікативної толерантності як професійно важливої здатності соціального працівника.

Мета дослідження - визначити умови та розробити психологічну модель розвитку комунікативної толерантності соціального працівника.

Реалізація поставленої мети передбачала вирішення наступних завдань:

1. Проаналізувати теоретичні підходи до вивчення проблеми комунікативної толерантності.

2. Емпірично дослідити особливості розвитку та впливу комунікативної толерантності на ефективність професійної діяльності соціального працівника.

3. Розробити модель розвитку комунікативної толерантності соціального працівника.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: філософсько-етичні положення концепції толерантності (І. Гасанов, В. Золотухін, А. Ільїн, Ю. Іщенко, В. Тішков, Ю. Хабермас та ін.); наукові ідеї гуманістичної психології про сутність особистості та активізацію особистісного потенціалу (Р. Бернс, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.), про взаємовідносини із значущими іншими (Л. Божович, О. Кронік, Б. Ломов, М. Обозов, О. Петровський та ін.); наукові положення про сутність особистості та її психологічну структуру (Б. Ананьєв, С. Рубінштейн та ін.), про системну, міжфункціональну організацію людської психіки та свідомості (Л. Виготський), про комунікативне ядро особистості (О. Бодальов); психологічної теорії толерантності (О. Асмолов, В. Бойко, Д. Зіновьєв, А. Реан, Г. Солдатова та ін.); теорія соціальної установки (О. Леонтьєв, В. М'ясищев та ін.); дослідження процесу професійного становлення особистості (Н. Васильєва, Т. Глебович, Ю. Долінська, Ю. Ємельянов, В. Панок, Н. Пов'якель, Н. Чепелєва та ін.).

Організація дослідження. Дослідницька робота проводилася у три етапи протягом 2004-2008 років. На першому етапі здійснювався теоретичний аналіз проблеми та підбір психодіагностичних методик (2004-2005 роки). Другий етап дослідження (реалізувався у період 2005-2006 років) - адаптація методик і проведення констатуючого експерименту. Третій етап (2006-2008 роки) - проведення формуючого експерименту, аналіз, опис та інтерпретація отриманих результатів.

Дослідження проводилося на базі обласних та міських центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. У дослідженні взяли участь 165 осіб, віком від 20 до 53 років, з них 120 - жінок і 45 - чоловіків. Усі досліджувані (психологи соціальних служб та психологічних центрів, соціальні працівники та соціальні педагоги) мали стаж роботи в системі соціального обслуговування населення України від 1 до 10 років.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань у роботі були використані методи теоретичного та емпіричного дослідження. Теоретичні методи (аналіз, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення) дали можливість науково-теоретичного обґрунтування отриманих нами даних. Для побудови і проведення емпіричного дослідження застосовувалися наступні методики: "Визначення комунікативної толерантності" (В. Бойко); "Визначення сумарного показника толерантності" (Д. Зінов'єв); "Дослідження стилю міжособистісних стосунків Т. Лірі" (адаптовано Л. Собчик); "Мальований апперцептивний тест" (адаптована Л. Собчик); анкета "Оцінка комунікативної толерантності соціальних працівників клієнтами соціальних служб" (розроблена О. Присяжнюк); анкета "Оцінка ефективності тренінгу толерантності В. Магун, М. Жакомчьян, М. Магура", (адаптована О. Присяжнюк). Статистичний аналіз здійснювався за допомогою пакету статистичних програм SPSS 10.0.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому, що

- вперше в контексті проблеми толерантності досліджено комунікативну толерантність як професійну здатність соціального працівника;

- удосконалено та доповнено складові ефективності професійної діяльності соціального працівника, насамперед за рахунок комунікативної та соціокультурної толерантності; з'ясовано зміст і структуру комунікативної толерантності, що містить наступні складові: саморозуміння (усвідомлення власної суб'єктності у спілкуванні; співвіднесення контексту спілкування з індивідуально-особистісними смислами); самоконтроль (регуляція власної емоційної сфери; адекватне сприйняття напружених ситуацій); рефлексія (осмислення власних комунікативних установок; розуміння комунікативної толерантності як чинника ефективної професійної діяльності);

- виявлено та проаналізовано умови розвитку комунікативної толерантності соціальних працівників, до яких віднесено: організаційну (визначає зміну поведінки через спеціально підібрану систему вправ, в результаті чого зовнішня детермінація життєдіяльності змінюється на внутрішню); технологічну (передбачає оволодіння технологією та техніками спілкування); соціокультурну (спрямовує мотивацію на розуміння комунікативної толерантності як цінності);

- розроблено програму розвитку комунікативної толерантності соціального працівника;

- подальшого розвитку набув аналіз комунікативної толерантності як складової професійної компетентності соціального працівника.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання результатів, отриманих шляхом емпіричного дослідження, у системі професійної підготовки соціальних працівників обласних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з метою допомоги фахівцю у формуванні професійної здатності до толерантної взаємодії з клієнтами соціальних служб.

Положення, висвітлені в дисертації, можуть бути використані для поглиблення змісту навчальних програм із дисциплін: "Професійна етика у соціальній роботі", "Соціально-психологічні технології вирішення проблемних ситуацій", які включені у навчальний процес студентів ВНЗ, що здійснюють підготовку соціальних працівників.

Результати дослідження впроваджено автором у навчально-виховний процес Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького на соціально-гуманітарному факультеті в межах дисциплін "Професійна етика практичного психолога", "Соціально-психологічні технології вирішення проблемних ситуацій" (довідка про впровадження №06/323 від 22 лютого 2010 р.), Державного інституту розвитку сім'ї та молоді при розробці програм тематичних короткотермінових семінарів і тренінгових занять (довідка про впровадження №136-01 від 17 червня 2008 р.), у систему підвищення кваліфікації фахівців соціальної сфери Київського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (довідка про впровадження №01-10/1-397 від 19 червня 2008 р.).

Надійність та вірогідність результатів забезпечувалися теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень; відповідністю використаного інструментарію меті та завданням дослідження; достатньою репрезентативністю вибірки; використанням комплексу емпіричних методів дослідження, кількісним та якісним аналізом отриманих результатів, їх статистичною обробкою із залученням комп'ютерних технологій.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в одноосібних працях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати наукового дослідження було висвітлено на науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Дні науки" (м. Київ, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціально-психологічні особливості професійної діяльності працівників соціальної сфери" (м. Мелітополь, 2007 р.); на VI міжнародному семінарі "Этничность и власть" (м. Ялта, 2007 р.); на І Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених України та Росії "Психологія без кордону" (м. Харків, 2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 7 наукових виданнях, з яких 4 - статті у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (212 найменувань, у тому числі 12 - іноземними мовами) та додатків. Повний обсяг роботи становить 206 сторінок. Основний зміст викладено на 169 сторінках. Робота містить 25 таблиць, 3 рисунки, 3 додатки (16 сторінок).

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність наукового пошуку з проблеми, яка досліджується, визначено його предмет, об'єкт, методологічні засади, сформульовано мету і завдання роботи. Визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Подано відомості про апробацію результатів, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі дисертації "Теоретичний аналіз проблеми комунікативної толерантності в професійній діяльності соціального працівника" розкрито зміст ключових понять дослідження, розглянуто основні теоретичні підходи щодо розвитку толерантності, проаналізовано значення комунікативної толерантності. З'ясовано суть поняття "здатність" у професійному становленні соціального працівника.

У ході наукового дослідження з'ясовано, що вивчення толерантності здійснюється за такими напрямками: диверсифікаційний визначає толерантність як складний, багатоаспектний і багатокомпонентний феномен, психологічний зміст якого не може бути зведений до окремої властивості індивіда (Р. Крістал, І. Петтай, М. Уолцер та ін.); фасилітативний, за яким толерантність не стільки формується, скільки розвивається (О. Віноградова, Н. Кудзієва, Н. Макарова, О. Скрябіна та ін.); діалогічний визначає толерантність як особливий спосіб взаємовідношення і міжособистісної взаємодії, спілкування з Іншим, як міжособистісний діалог (М. Бахтін, С. Братченко, П. Комогоров, М. Папуча та ін.).

На підставі аналізу вітчизняних та зарубіжних досліджень з'ясовано, що представники різних підходів тлумачать толерантність як: психофізіологічний стан, що послаблює реагування на будь-який несприятливий чинник в результаті зниження чутливості до його дії (О. Клєпцова, А. Реан та ін.); психологічну стійкість за наявності фрустраторів або стресорів, що забезпечує успішну адаптацію до невизначених умов діяльності (Е. Носенко, М. Шаповал та ін.); прояв свідомого, осмисленого та відповідального вибору людини, її власної позиції й активності у побудові певних відносин (Л. Рюмшина, Е. Фромм, М. Хоркхаймер та ін.); соціальну категорію, що розкривається через повагу та визнання рівності, відмову від домінування та насильства, визнання багатомірності та різноманіття людської культури, норм, вірувань, відмову від зведення цього різноманіття до одноманітності або до переважання якоїсь однієї точки зору (О. Асмолов, Г. Солдатова та ін.); необхідну умову міжособистісних відносин (О. Лазурський, В. Мясищев та ін.).

У ході науково-теоретичного дослідження доведено, що комунікативну толерантність соціального працівника доцільно розглядати у двох аспектах:

1) як індивідуально-психологічну властивість особистості, до якої відносяться особистісні якості (в тому числі й професійні) та ставлення (до себе, до інших, до виконуваної діяльності);

2) як здатність, що є психологічною характеристикою компетентності соціального працівника.

Визначено, що здатність до комунікативної толерантності, як психологічна характеристика компетентності соціального працівника, тлумачиться науковцями (О. Власова, Ю. Швалб та ін.) через поняття "готовності до діяльності" та відображає сукупність набутих у процесі навчання та діяльності особистісних можливостей.

Зазначено, що психологічна готовність соціального працівника до виконання професійної діяльності передбачає практичну підготовленість, тобто компетентність у вирішенні певного класу завдань.

Відтак, здатність соціального працівника до комунікативної толерантності, містить дві підсистеми, кожна з яких складається з трьох компонентів:

1) психологічна готовність, що включає в себе когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти та відображає внутрішній бік компетентної діяльності соціального працівника;

2) практична підготовленість, що включає в себе комунікативну, технологічну та концептуальну компетентності.

Результатом проведеного дослідження є визначення складових комунікативної толерантності:

1) саморозуміння (виявляється в співвіднесенні контексту спілкування з індивідуально-особистісними смислами, які визначають особливості уявлення про себе, образ "Я", установки відносно себе та інших, сприйняття себе та інших);

2) самоконтроль (ґрунтується на здатності до рефлексії та регуляції власної емоційної сфери);

3) рефлексія (сприяє осмисленню власних комунікативних установок та визначає прагнення до побудови конструктивних відносин із собою та з оточуючими, що базується на застосування технік толерантного спілкування).

Виявлені компоненти є внутрішніми умовами комунікативної толерантності, які співвідносяться із процесом спілкування та виконують мотиваційну, регулятивну та адаптивну функції. В свою чергу функції комунікативної толерантності визначають зовнішні умови її розвитку (соціокультурну, технологічну та організаційну), в результаті яких зовнішня детермінація професійної діяльності змінюється на внутрішню.

Отже, комунікативна толерантність як професійна здатність соціального працівника виявляється в установці на безумовне прийняття особистості іншої людини (клієнта), здатності до самоконтролю та саморегуляції власної поведінки, а також здатності до рефлексії особистої та професійної позиції.

За результатами теоретичного аналізу визначено вихідні позиції для створення методичної бази діагностування рівнів сформованості комунікативної толерантності соціальних працівників та окреслено психологічні умови, що сприяють її розвиткові.

У другому розділі дисертації "Емпіричне дослідження комунікативної толерантності як професійної здатності соціального працівника" представлено загальну стратегію експериментального дослідження, обґрунтовано діагностичні методики, використані для збору емпіричних даних, охарактеризовано групу досліджуваних осіб. Представлено кількісний та якісний аналіз результатів експерименту з використанням методів математичної статистики.

У дослідженні взяли участь фахівці сфери соціального обслуговування населення України (соціальні працівники, психологи та соціальні педагоги) із різним стажем роботи, штатні та залучені спеціалісти. Даний підхід до визначення вибірки дозволив виявити загальні закономірності комунікативної толерантності незалежно від специфіки виконуваної роботи.

Згідно результатів проведеного дослідження з'ясовано, що більшість соціальних працівників мають середній рівень комунікативної толерантності, що становить 40% на кривій нормального розподілу. Для даної вибірки характерними є невміння пристосовуватись до партнера по комунікативній взаємодії, прагнення змінити ("переробити") перш за все партнера, а не себе. Соціальні працівники регламентують прояв індивідуальності іншої людини, адаптація до самого себе для них функціонально важливіша і досягається легше, аніж адаптація до партнера.

У роботі встановлено наявність кореляційних взаємозв'язків між комунікативною та соціокультурною толерантністю. Визначено що чим більший показник по фактору "доброта", тим менше соціальний працівник схильний до неприйняття індивідуальності партнера по взаємодії (р?0,05); проявляє мотивацію до адаптації та пристосування до характерів, звичок, установок або домагань іншої людини і тим менше прагнення переробити, перевиховати партнера по взаємодії, підігнати під себе, зробити його зручним (р?0,05). Чим нижчий рівень емпатії, тим більше виявляється категоричність або консервативність в оцінках людей, схильність використовувати себе в якості еталону при оцінюванні інших (р?0,05).

З'ясовано, що на рівень розвитку комунікативної толерантності впливають такі фактори, як форма співпраці та наявність вищої освіти. За формою співпраці значущою виявилась різниця між факторами: невміння приховувати або невілювати неприємні відчуття при зіткненні з некомунікабельними якостями (р?0,01); прагнення переробити, перевиховати партнера (р?0,01); невміння пробачати іншому помилки, незручність, ненавмисно заподіяні неприємності (р?0,01) (табл. 1).

комунікативний толерантність соціальний працівник

Таблиця 1

Показники відмінностей між групами соціальних працівників за формою співпраці

Шкали комунікативної інтолерантності	Форма співпраці соціальних працівників	Середній показник
Не приховую	Штатні спеціалісти	6,3
	Залучені спеціалісти	4,6
Перевиховання	Штатні спеціалісти	6,5
	Залучені спеціалісти	4,5
Непрощення	Штатні спеціалісти	5,7
	Залучені спеціалісти	3,8
Загальний показник	Штатні спеціалісти	49,4
	Залучені спеціалісти	36,9

Інтерпретація отриманих результатів дає можливість констатувати, що залучені спеціалісти виявились більш комунікативно толерантними, ніж штатні соціальні працівники.

Проведений аналіз залежності рівня комунікативної толерантності від наявності професійної освіти показав, що соціальні працівники з фаховою освітою більш комунікативно толерантні, ніж ті соціальні працівники, що не мають спеціальної освіти (табл. 2).

Значущою виявилась різниця за наступними факторами: неприйняття або нерозуміння індивідуальності партнера (р<0,01); прагнення переробити, перевиховати партнера (р<0,01); невміння пробачати іншому помилки, ненавмисно заподіяні іншим неприємності (р<0,01); невміння пристосовуватись до партнера (р<0,01).

Для отримання зворотного зв'язку ми розробили анкету-опитувальник для клієнтів соціальних служб. Отримані результати фіксують відмінності в оцінюванні наступних факторів: неприйняття або нерозуміння індивідуальності партнера (р?0,004); консерватизм або категоричність при оцінюванні інших (р?0,024); прагнення переробити або перевиховати партнерів (р?0,007); прагнення "підігнати" партнера під себе, зробити його зручним для себе (р?0,013); невміння пристосовуватись до партнерів по взаємодії (р?0,007).

Таблиця 2

Показники відмінностей між групами соціальних працівників за наявності фахової освіти

Шкали комунікативної інтолерантності	Наявність фахової освіти або іншої спеціальності	Середній показник
Неприйняття	Соціальні працівники - психологи	3,5
	Інша спеціальність	4,8
Перевиховання	Соціальні працівники - психологи	4,4
	Інша спеціальність	6,6
Непрощення	Соціальні працівники - психологи	3,3
	Інша спеціальність	5,9
Пристосовування	Соціальні працівники - психологи	3,2
	Інша спеціальність	5,2
Загальний показник	Соціальні працівники - психологи	36,5
	Інша спеціальність	50,4

За оцінками клієнтів проведено ранжування значущості чинників нетолерантної поведінки соціального працівника. Найбільш значущими виявились такі: особистісні особливості, невміння управляти процесом спілкування та контролювати свій емоційний стан, нетактовність з боку клієнта, неприйнятність його поведінки, висока емоційна напруга самої роботи, підвищена відповідальність за перебіг ситуації, специфіка контингенту, наявність вищої освіти, низька заробітна платня. Як, бачимо, клієнти серед найбільш значущих чинників визначають такі, що пов'язані з особистісними комунікативними особливостями фахівця та низкою професійно-змістовних чинників. Крім того, у дослідженні майже половина (49,5%) опитаних відмітили, що толерантний соціальний працівник здатен краще (ефективніше) допомогти людині, яка потрапила у скрутне становище, 27,5% вважають, що соціальний працівник повинен бути толерантним, оскільки усвідомлює, що доброта та чуйність - найважливіші передумови його професійної діяльності. Найменша кількість опитаних (8,7%) відмітила, що соціальний працівник отримує зарплатню, і тому повинен терпимо ставитись до будь-яких негараздів інших людей (клієнтів). За результатами опитування клієнтів всі чинники комунікативної толерантності було розподілено на три основні види: особистісно-комунікативні; професійно-змістовні; організаційно-ціннісні.

У роботі встановлено взаємозв'язок між комунікативною толерантністю та стилем міжособистісних стосунків. Так, виявлені кореляційні зв'язки свідчать про те, що за умови превалювання залежно-слухняного (VI октанта) та недовірливо-скептичного (IV октанта) стилів поведінки, соціальним працівникам притаманні такі прояви комунікативної толерантності відповідно: нетерпимість до фізичного або психічного дискомфорту партнера по взаємодії, консерватизм та категоричність висловлювань. Разом з тим, ті досліджувані соціальні працівники, які в образі "Ідеального Я" хотіли б бути незалежними та домінуючими (І октанта), менше проявляють нетерпимість до фізичного та психічного дискомфорту партнера по взаємодії.

У дисертаційному дослідженні експериментально визначено та проаналізовано складові психологічної готовності до толерантної взаємодії, а саме: потреба в наданні допомоги людині, що потрапила в скрутне становище; прояв емпатії, яка розуміється як афективний зв'язок із іншою людиною, як здатність залучатися до її емоційного життя, поділяти її переживання; здатність до розуміння та безумовного прийняття особистості іншої людини, сформованість яких визначає рівень готовності соціальних працівників до толерантної взаємодії: високий, середній та низький.

Експериментально встановлено, що найвищою виявилась кількість соціальних працівників із середнім рівнем готовності до толерантної взаємодії (56,3%), для яких характерним є ситуативна детермінованість стилю міжособистісної взаємодії, відсутність навичок прогнозування та проектування власної життєдіяльності, вибірковий характер емпатії, співпереживання, співробітництва. Дещо менша кількість (38,1%) досліджуваних із високим рівнем готовності до толерантної взаємодії. Для цієї групи опитуваних соціальних працівників характерними є глибоке, емпатичне проникнення у внутрішній світ особистості іншої людини, прагнення зрозуміти та прийняти її позицію, зорієнтованість на співпрацю та взаємовиручку. Найменша кількість (5,6%) - соціальні працівники з низьким рівнем готовності до комунікативної толерантності, яким притаманна еготолерантна позиція, прагнення до співчуття та співпереживання носить поверхневий характер, емпатійні прояви психологічно еквівалентні співпереживанню як егоїстичній стороні емпатії.

Отже, результати дослідження на цьому етапі засвідчили, що прояв комунікативної толерантності соціальних працівників зумовлений рівнем психологічної готовності до толерантної взаємодії, що визначає спрямованість міжособистісних відносин у професійній діяльності, її ефективність. Аналіз проблеми засвідчив, що професійно-комунікативні ускладнення виникають, як правило, під впливом соціокультурних умов та можуть бути усунені в результаті формуючих впливів.

У третьому розділі "Технології розвитку комунікативної толерантності соціального працівника" наведено програму формуючого експерименту, представлено його результати. Мета формуючого експерименту полягала у розвитку професійної здатності соціальних працівників до толерантної взаємодії з клієнтами соціальних служб.

Формуючим експериментом було охоплено 17 працівників Баришівської районної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді (соціальних працівників, соціальних педагогів та психологів), які були відібрані з числа тих, хто на попередньому етапі дослідження отримав середні та низькі показники комунікативної толерантності.

Отримані на констатуючому етапі дані свідчать, що рівень комунікативної толерантності залежить від сформованості когнітивного (саморозуміння), емоційного (самоконтроль та саморегуляція) та миследіяльнісного (рефлексія) компонентів, які сприяють осмисленню власних комунікативних установок, засвоєнню ідей толерантності як цінності та визначають прагнення до побудови конструктивних відносин із собою та з оточуючими, що базується на застосуванні технік толерантного спілкування. Для вирішення цих завдань нами була розроблена програма "Розвитку комунікативної толерантності соціального працівника", що була спрямована на створення умов, які б забезпечували рух від визнання толерантності як чинника та передумови ефективного вирішення ситуацій професійної взаємодії, до оволодіння технологією та техніками толерантного спілкування у малій групі, від них - до становлення толерантності, що виходить за межі тренінгової групи, розуміння толерантності як цінності професійної діяльності.

Програма розвитку комунікативної толерантності складається з п'яти смислових блоків. Перший блок "Роль комунікативної толерантності в професійній діяльності соціального працівника" був спрямований на усвідомлення значення комунікативної толерантності для ефективного вирішення професійних задач.

Другий блок "Ситуації інтолерантного спілкування та їх причини" передбачав усвідомлення причин інтолерантного спілкування, що пов'язані з вольовими якостями соціального працівника та дозволяють стримувати неприязнь по відношенню до партнера по взаємодії, орієнтують до пошуку оптимальних шляхів розвитку сумісної діяльності.

Третій блок "Суб'єкт-суб'єктне та суб'єкт-об'єктне спілкування" мав на меті ознайомити учасників із сутністю суб'єкт-суб'єктного толерантного та суб'єкт-об'єктного інтолерантного спілкування у професійній діяльності соціальних працівників.

Четвертий блок "Особливості мовної поведінки як чинника толерантного спілкування" охоплював аналіз використовуваних соціальними працівниками способів мовного спілкування та оцінку їх ефективності щодо вирішення професійних задач.

П'ятий блок "Комунікативна толерантність як умова ефективної професійної діяльності" був спрямований на закріплення мотивації до розуміння толерантності як цінності життєдіяльності шляхом отримання зворотного зв'язку та створенням образу позитивного професійного майбутнього.

Перевірка ефективності програми розвитку комунікативної толерантності здійснювалась за допомогою методики "Діагностика комунікативної толерантності" (В. Бойко) та анкети "Оцінка ефективності тренінгу толерантності В. Магун, М. Жакомчьян, М. Магура", (адаптовано О. Присяжнюк), що застосовувались в контрольній та в експериментальній групах до та після завершення формуючого експерименту.

Результати порівняльного аналізу 1-го та 2-го діагностичних зрізів свідчать про зниження загального показнику комунікативної інтолерантності соціальних працівників, що увійшли до експериментальної групи, з 54,2 балів до 47,2 балів відповідно (p<0,005). Виміри, проведені за методикою В. Бойко, виявили зміни в більшій кількості шкал. Так, спостерігається зміна за шкалою "категоричність або консерватизм при оцінюванні інших", яка за своїм значенням характеризує процес стереотипізації, як перешкоду на шляху до плідного спілкування. Так само відбулися зміни за шкалами "неприйняття або нерозуміння індивідуальності партнера", "невміння приховувати або нівелювати неприємні відчуття при зіткненні з некомунікабельними якостями партнера", "використання себе в якості еталону при оцінюванні інших". Втім в контрольній групі статистично значущого покращення результатів до та після формуючого експерименту не зафіксовано (табл. 3).

Анкету "Оцінка ефективності тренінгу толерантності В. Магун, М. Жакомчьян, М. Магура", (адаптовано О. Присяжнюк) було використано з метою фіксації динаміки сприйняття широкого кола соціокультурних явищ, по відношенню до яких можливим є толерантне / інтолерантне ставлення. Шляхом співставлення середніх оцінок було виявлено 18 статистично значущих відмінностей між середніми оцінками відповідей на одні й ті ж самі запитання. Отримані показники - результат перегляду фахівцями ситуацій, що вимагають від них корекції власних особистісних установок та професійних ставлень, які характеризують готовність до прояву толерантності, розуміння її змістовного наповнення та значення для ефективної професійної діяльності, володіння технологією толерантного спілкування.

Таблиця 3

Середні показники за методикою "Діагностика комунікативної толерантності" (В. Бойко)

Загальні показники шкал комунікативної інтолерантності	Контрольна група	Статистичне відхилення
	До експерименту	Після експерименту
Неприйняття	5,2	5,14	0,06
Я еталон	5,07	5,01	0,06
Консерватизм	4,54	4,67	-0,13
Не приховую	5,82	6,12	-0,3
Перевиховання	5,42	5,47	-0,05
Підігнати	5,97	5,89	0,08
Непрощення	4,53	4,14	0,39
Дискомфорт	3,25	3,27	-0,02
Пристосування	4,06	4,16	-0,1
Загальний показник	43,86	43,87	0,01

Аналіз отриманих у ході дослідження даних дозволив визначити та обґрунтувати психологічну модель розвитку комунікативної толерантності соціального працівника, яка передбачає проходження фахівцями низки етапів: актуалізація досвіду професійної взаємодії, в рамках якої існує можливість для прояву комунікативної толерантності; ідентифікація власних комунікативних стратегій та аналіз їх ефективності; усвідомлення причин, що сприяють чи перешкоджають толерантності у спілкуванні; розробка стратегії успішної комунікативної взаємодії. Отримані в ході дослідження дані дозволяють виокремити наступні механізми розвитку компонентів комунікативної толерантності: рефлексія, самоідентифікація, самовираження та соціальне порівняння, самопрезентація та самопроектування.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні комунікативної толерантності як професійної здатності, яка характеризує психологічний зміст професійної компетентності соціального працівника. Отримані в процесі дослідження теоретичні та емпіричні результати свідчать про досягнення мети дослідження, вирішення дослідницьких завдань і дають змогу сформулювати наступні висновки:

1. Здійснений теоретичний аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок, що комунікативна толерантність розглядається в двох аспектах: 1) як індивідуально-психологічна властивість особистості, до якої відносяться особистісні якості (в тому числі й професійні) та ставлення (до себе, до інших, до виконуваної діяльності); 2) як здатність, що є психологічною характеристикою компетентності соціального працівника.

2. Аналіз науково-теоретичних підходів щодо вивчення здатності як психологічної характеристики компетентності показав, що поняття здатності розкривається через поняття "готовності до діяльності", яка характеризується типом мотивації, відповідним емоційним ставленням та вольовим налаштуванням на виконання діяльності. Психологічна готовність соціального працівника до виконання професійної діяльності зумовлює практичну підготовленість, тобто компетентність у вирішенні певного класу завдань. Відтак, психологічна сутність здатності соціального працівника містить дві підсистеми, кожна з яких складається з трьох компонентів: 1) психологічна готовність - стан, що включає в себе мотиваційно-ціннісний, емоційно-вольовий та поведінковий компоненти та відображає внутрішній бік компетентної діяльності соціального працівника; 2) практична підготовленість, що включає в себе комунікативну, технологічну та концептуальну компетентності.

3. Комунікативна толерантність зумовлюється психологічною готовністю соціальних працівників до професійного спілкування та містить такі компоненти, як саморозуміння, самоконтроль та рефлексія особистістю професіонала власної комунікативної діяльності. Виявлені компоненти є внутрішніми умовами розвитку комунікативної толерантності, що співвідносяться із процесом спілкування та виконують мотиваційну, регулятивну та адаптивну функції.

4. У ході дослідження визначено умови розвитку здатності до комунікативної толерантності, які передбачають створення особливої ситуації навчально-професійної взаємодії, що сприяє інтеріоризації спеціально організованих соціально-психологічних впливів (організаційна умова), передбачає оволодіння технологією та техніками толерантного спілкування (технологічна умова), визначає мотивацію на розуміння комунікативної толерантності як цінності професійної та особистісної життєдіяльності (соціокультурна умова).

5. Експериментально виявлено, що рівень комунікативної толерантності зумовлюється низкою чинників, які відповідають таким рівням професійної діяльності соціального працівника, як особистісно-комунікативний, професійно-змістовний та організаційно-ціннісний. Особистісно-комунікативний рівень діяльності характеризується станом психологічної готовності до надання допомоги людині, що потрапила в складну життєву ситуацію; здатністю до безумовного прийняття та емпатичного розуміння індивідуальності іншої людини (клієнта). Професійно-змістовний рівень пов'язаний з умінням ставити та вирішувати професійні задачі, наявністю відповідних знань. Організаційно-ціннісний рівень пов'язаний із здатністю діяти відповідно до вимог, що ставляться перед професіоналом.

6. Аналіз отриманих у ході дослідження даних дозволив визначити та обґрунтувати психологічну модель розвитку комунікативної толерантності соціального працівника, яка передбачає проходження фахівцями низки етапів: актуалізація досвіду професійної взаємодії, в рамках якої існує можливість для прояву комунікативної толерантності; ідентифікація власних комунікативних стратегій та аналіз їх ефективності; усвідомлення причин, що сприяють чи перешкоджають толерантності у спілкуванні; розробка стратегії успішної комунікативної взаємодії. Отримані в ході дослідження дані дозволяють виокремити наступні механізми розвитку компонентів комунікативної толерантності: рефлексія, самоідентифікація, самовираження та соціальне порівняння, самопрезентація та само проектування.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої нами проблеми. Перспективними у подальшому дослідженні є такі напрями роботи, як більш деталізована розробка психодіагностичного оснащення моделі комунікативної толерантності; проведення порівняльних досліджень комунікативної толерантності у різних соціономічних професіях (вчителі, медики, психологи та соціальні працівники); вдосконалення технології розвитку комунікативної толерантності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Романчук О.М. Розвиток комунікативної толерантності як умови екологічності професійної діяльності соціального працівника / О.М. Романчук // Актуальні проблеми психології: Зб-к наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К.: "Логос", 2007. - Т.7. - Вип.11. - С. 277-287.

2. Романчук О.М. Толерантні та особистісно-смислові детермінанти професійної підготовки соціальних працівників / О.М. Романчук // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. Статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; Редкол.: С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін. - К.: Міленіум, 2008. - Вип. 20 (23). - С. 159-169.

3. Романчук О.М. Дослідження комунікативної толерантності в діяльності соціальних працівників / О.М. Романчук // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія: Зб-к наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка - К.: ДП „Інформаційно-аналітичне агентство", 2007. - Т. Х. - Вип. 2. - С. 454-467.

4. Романчук О.М. Соціальна толерантність як фактор суспільної свідомості (Проблеми формування в сучасному ринковому середовищі) / О.М. Романчук // Вища школа. - К., 2004. - №1. - С. 87-91.

5. Романчук О.М. Толерантність як прояв соціально-узгоджених інтересів / О.М. Романчук // Психологія без кордону: матеріали Міжнародної наукової студентської конференції ["Психологія особистості та суспільства у сучасному вимірі"], (Харів, 14-16 травня 2007 р.). - Харків, 2007. - С. 198-202.

6. Романчук О.М. Виховний процес як простір взаємодії толерантних та особистісно-смислових відносин / О.М. Романчук // Соціально-психологічні особливості професійної діяльності працівників соціальної сфери: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Мелітополь, 17-18 травня 2007 р.). - Мелітополь, 2007. - С. 128-136.

7. Романчук О.М. Комунікативна толерантність соціальних працівників в умовах етнічно-неоднорідного середовища / О.М. Романчук // Этничность и власть: матеріали VI міжнар. сем. (Ялта, 14-16 травня 2008 р.). - Сімферополь: Таврія, 2008. - С. 128-129.

Размещено на Allbest.ru

...