Психологічні особливості смислосприйняття і цілепокладання особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СМИСЛОСПРИЙНЯТТЯ І ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ ОСОБИСТОСТІ

ВИКОНАЛА ОСИЧКА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА

Одеса - 2010



АНОТАЦІЯ

Осичка О.В. Психологічні особливості смислосприйняття і цілепокладання особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01. - загальна психологія, історія психології. Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2010.

В дисертаційному дослідженні розглядаються психологічні особливості смислосприйняття і цілепокладання в ситуації життєвої кризи.

Розглянуто теоретико-методологічні засади дослідження проблеми смислосприйняття і цілепокладання та з'ясовано основні теоретичні положення про особливості переживання особистістю життєвої кризи.

Для дослідження особливостей смислосприйняття і цілепокладання в ситуації життєвої кризи розроблено методичну базу на основі об'єктивно існуючих показників. Методична база включала укладений комплекс методик та психокоректувальну програму.

Встановлено, що для особистості в ситуації життєвої кризи характерними є зниження особистісної значущості результату та вираженості вольового зусилля в ході діяльності з досягнення мети; зниження рівня самооцінки діяльності з досягнення мети та оцінки власного потенціалу щодо можливості постановки і досягнення мети; переважання негативних прогнозів щодо постановки і досягнення мети, що виражається в зниженні рівня мобілізації зусиль в процесі цілепокладання, а також в низькому очікуваному рівні результатів діяльності з досягнення мети; сприйняття результатів діяльності з досягнення мети як таких, що не залежать від зусиль суб'єкта цієї діяльності, зумовлені обставинами, навколишніми людьми, випадковістю або долею, парадоксальність тощо.

Запропонована психокоректувальна програма, спрямована на фасилітацію виходу особистості з ситуації життєвої кризи, сприяє зміні смислосприйняття особистості, актуалізації смислів, що відображають можливість об'єднання протилежностей, життєвість, розвиток і необхідність.

Ключові слова: смислосприйняття, життєва криза, усвідомленість життя, смисложиттєві орієнтації.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема дослідження ролі психологічних криз в процесі формування і функціонування особистості для сучасної науки є актуальною. Рівень її розробленості безпосередньо визначає можливості вирішення розвиваючих, профілактичних, корекційних, терапевтичних і реабілітаційних завдань. Критична ситуація переживається особистістю по-різному. З одного боку, вона може спровокувати деструктивну дію, підвищуючи тривогу, провокуючи депресію, відчуття безпорадності та безнадії, що приводить до життєвої кризи. З іншого, - посилити сенс життя, зробити його повнішим і змістовнішим. В будь-якому випадку, зіткнення з критичною ситуацією болюче переживається особистістю і змінює її ставлення до життя, смерті, себе та цінностей. Все вищезазначене дозволяє говорити про необхідність поглибленого вивчення даної проблеми і наданні психологічної допомоги й підтримки особам, які знаходяться в критичній життєвій ситуації.

Проте, аналіз наукової літератури показує, що на сучасному етапі розвитку психології, не зважаючи на соціальну затребуваність і практичну спрямованість, теорія криз розвинена недостатньо. Зокрема, не розвинена власна система категорій, не прояснений зв'язок використовуваних понять з базовими психологічними дефініціями, недостатньо обґрунтовані шляхи та механізми подолання критичних ситуацій.

Проте, серед дослідників (Ф.Ю.Василюк, Л.С.Виготський, Н.О.Дєєва, С.Д.Максименко, Т.М.Титаренко, Е.Ериксон, Б.Якобсен та ін.) немає єдиного уявлення про те, чи відноситься життєва криза до нормативних або ненормативних, що виступає її причиною, відсутнє загальновизнане серед наукового співтовариства визначення поняття.

На основі діяльнісного підходу системно спрямованої концепції особистості О.М.Леонтьєва були введені і розроблені поняття: «смислоутворюючий мотив» (О.М.Леонтьєв); «смислове утворення» (Є.В.Субботський); «смислова цінність», «смислова сфера особистості» (Б.С.Братусь); «смислове поле» (Г.В.Біренбаум, Б.В.Зейгарник); «особистісно-смисловий аспект мотивації» (О.Є.Насиновська); «смислова установка» (О.Г.Асмолов); «конфліктний смисл» та «смисловий конструкт» (В.В.Столін). Ідея С.Л.Рубінштейна про внутрішню детермінацію психіки людини була застосована до явищ цілепокладання К.О.Абульхановою-Славською, І.П.Манохою, В.О.Роменцем, О.Б.Старовойтенко, В.О.Татенком.

В дослідженнях життєвих криз особистості, феноменології життєвих світів, а також процесів подолання критичної ситуації (Л.І. Анциферова, І.В.Бринза, Ф.Ю.Василюк, О.О.Донченко, Т.М.Титаренко) проблема зміни індивідуальних цілей та смислів є однією з ключових. Одні автори розглядають особливості емоційної або ціннісної сфер особистості (Н.О.Дєєва, В.В.Козлов та ін.), інші акцентують увагу на паттернах особистості, що переживає професійну кризу (І.В.Бринза). В них зазначається, що в ситуації життєвої кризи змінюється сприйняття смислу, також вказується можливість «ревізії» цілей, визначаючих життєдіяльність особистості. Однак, процеси смислосприйняття і цілепокладання, залишаються практично не досліджуваними. Вивчення закономірностей смислосприйняття і цілепокладання особистості в ситуації життєвої кризи дозволить не тільки розширити теоретичні положення психології смислу, але і матиме практичну цінність при психокорекційній роботі.

Складність, багатогранність та недостатня дослідженість основних особливостей смислосприйняття та цілепокладання в ситуації життєвої кризи й зумовили актуальність теми нашого дисертаційного дослідження “Психологічні особливості смислосприйняття і цілепокладання особистості в ситуації життєвої кризи”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в структурі планової тематики наукових досліджень кафедри клінічної психології Інституту інноваційної та післядипломної освіти Одеського національного університету імені І.І.Мечникова “Розробка та впровадження технологій оцінки і психокорекції стрес-реагування у працівників екстремальних професій” (номер держреєстрації 0107U003866).

Тема дослідження затверджена вченою радою Інституту інноваційної та післядипломної освіти Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (протокол № 8 від 19.05.2009 р.) і затверджена рішенням бюро ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 7 від 27.10.09). Автором досліджувалися особливості смислової і мотиваційної сфер особистості, що формуються в результаті переживання життєвої кризи.

Мета: виявлення особливостей впливу переживання життєвої кризи на особливості смислосприйняття та цілепокладання особистості.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

1. Теоретично проаналізувати існуючі концепції життєвої кризи та їх взаємозв'язок зі смисловою та мотиваційною сферами особистості, що переживає кризову ситуацію, на основі вивчення теоретико-методологичних робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників;

2. Укласти комплекс методів і процедур дослідження, відповідних поставленій меті;

3. Емпірично дослідити характеристики смислової і мотиваційної сфер особистості, що переживає кризову ситуацію;

4. Провести порівняльне дослідження особливостей смислосприйняття та цілепокладання особистості в нормативному стані і в ситуації життєвої кризи;

5. Розробити і застосувати на практиці корекційну програму, спрямовану на фасилітацію виходу особистості з ситуації життєвої кризи.

Об'єкт дослідження: життєва криза як психологічний феномен.

Предмет дослідження: смислосприйняття і цілепокладання в ситуації життєвої кризи.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань була розроблена програма дослідження, реалізація якої допускала використання комплексу методів.

Теоретичні методи: аналіз, узагальнення і систематизація наукових даних, отриманих в дослідженнях психології життєвого шляху, психології особистості в кризових ситуаціях, психології смислу і психології мотивації.

Емпіричні методи: спостереження, бесіда, тестування - «Тест смисложиттєвої кризи» К.В.Карпінського, дослідження цілепокладання методом аналізу домагань А.М.Арестової, Л.М.Бабаніна та О.К.Тихомірова, опитувальник В.К.Гербачевського, «Тест смисложиттєвих орієнтацій» (СЖО) Д.О.Леонтьєва, методика Ціннісного спектру (ЦС) Д.О. Леонтьєва.

Статистичні методи обробки даних: методи дескриптивної статистики (розрахунок середнього, середнього квадратичного відхилення), t-критерій Стьюдента для залежних і незалежних вибірок, перетворення даних в z-оцінки. Розрахунки статистичних коефіцієнтів проводилися за допомогою спеціальної статистичної програми STATISTICA 6.0.

В дослідженні взяли участь 52 досліджуваних, які переживають життєву кризу, з них 12 чоловіків та 40 жінок у віці від 26 до 34 років. Контрольну групу склали 52 досліджуваних, у яких було діагностовано відсутність життєвої кризи.

Наукова новизна дослідження:

вперше

- досліджено вплив життєвої кризи на процеси і результат цілепокладання та смислосприйняття особистості;

- розкриті психологічні особливості процесів смислосприйняття та цілепокладання під час переживання особистістю життєвої кризи;

- встановлені і інтерпретовані основні тенденції смислосприйняття та цілепокладання в нормативному стані і в ситуації життєвої кризи;

- розроблена психокорекційна програма, спрямована на фасилітацію виходу особистості з ситуації життєвої кризи.

Уточнено:

- смислове навантаження поняття «смислосприйняття»;

Дістало подальшого розвитку:

- розв'язання проблеми ролі кризових станів і ситуацій у формуванні стратегій цілепокладання і змістовної характеристики смислової сфери;

Практичне значення отриманих результатів полягає у:

- використанні отриманих результатів при розробці психологічних рекомендацій відносно ліквідації негативних наслідків впливу життєвої кризи на смислову та мотиваційну сферу та розвиток гармонійної особистості;

- використанні результатів дослідження в лекційних і лабораторних курсах для студентів за предметами: «Організаційна поведінка» (акт впровадження №01-17/170 від 2.02. 2010); «Менеджмент персоналу» (акт впровадження №01-17/171 від 2.02. 2010); «Тренінг: стратегія особистісного розвитку» (акт впровадження №14/ від 28.01. 2010); спецкурс «Психологія переживань» (акт впровадження №02-15/152 від 2.02. 2009); спецкурс «Ціннісна структура особистості» (акт впровадження №02-15/153 від 2.10. 2009)

Результати дослідження були використані в кризовому та індивідуальному консультуванні (довідка про впровадження № 14/1 від 28.01.2010) для усунення негативних наслідків впливу життєвої кризи на смислову і мотиваційну сферу і розвиток гармонійної особистості.

Апробація дослідження. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях: «Теоретико-методологічні засади дослідження типового та індивідуального в структурі особистості професіонала» (14-15 травня 2009, м. Одеса), «Глобализація и психологічна наука в XXI столітті: проблеми та перспективи» (29-30 жовтня 2009, м. Днепропетровськ), «Культурно-исторический и социально-психологический потенциал личности в условиях трансформационных изменений в обществе» (посвященная 120-летию со дня рождения С. Л. Рубинштейна) 25-26 вересня 2009, м. Одесса, «Психологія особистості: теорія, досвід, практика» (25-26 вересня 2009, м. Одеса); на науково-практичних конференціях: Конференция молодых ученых «Теоретические и практические проблемы развития и реализации потенциала личности» (30 квітня 2009, м. Одеса); та на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і наукових співробітників Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (2008-2009) і засіданнях кафедри клінічної психології Інституту інноваційної та післядипломної освіти Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення роботи; наведені дані про апробацію основних положень дослідження, його результатів і публікацій за темою дисертації.

У першому розділі «Смислова сфера особистості в ситуації життєвої кризи» розглядаються поняття «життєва криза» в психологічній науці, виділені особливості смислової сфери особистості під час життєвої кризи та обґрунтовано вплив переживання життєвої кризи на зміни смислової та мотиваційної сфер особистості.

Сутність поняття «криза» в контексті даного дослідження визначається як природна та природовідповідна (вікова та життєва криза) або природоневідповідна (антропогенна, техногенна, соціогенна) перешкода на життєвому шляху. Показано, що кризове явище знаходиться в залежності від особистісної оцінки та особистісного сприйняття. Небажаність кризової події визначається тим, що вона загрожує здоров'ю, матеріальному благополуччю, соціальному статусу, внутрішньоособистісній рівновазі людини. Основними ознаками кризової події є раптовість настання події; наднормативність змісту ситуації для даної людини; виникнення внутрішньоособистісного, міжособистісного або міжгрупового конфлікту, що вимагає оперативного вирішення і відсутності у людини досвіду вирішення конфлікту такого рівня; динамічні, прогресуючі зміни в ситуації, в умовах життєдіяльності, в соціальних ролях; ускладнення процесів життєдіяльності у зв'язку з появою елементів життєдіяльності, невідомих раніше та таких, що не мають аналогів в досвіді людини; перехід ситуації у фазу нестабільності, вихід до меж адаптаційних ресурсів людини.

В результаті узагальнення вивчених підходів до виділення дефініції «життєва криза» (Л.І. Анциферова, І.В.Бринза, Ф.Ю. Василюк, О.О. Донченко, В.П. Казміренко, І.П. Маноха, В.О. Роменець, Т.М. Титаренко та ін.) її було визначено як психологічний стан максимальної дезинтеграції (на внутрішньопсихічному рівні) і дезадаптації (на соціально-психологічному рівні) особистості, що виражається у втраті основних життєвих орієнтирів (цінностей, базової мотивації, поведінкових паттернів, тобто звичного self, образу Я, Я-концепції) і виникає в результаті перешкод в звичному перебігу життя суб'єкта, що може привести до поведінки, неадекватної умовам, що склалися, нервово-психічних і/або психосоматичних розладів.

Життєва криза зачіпає зовнішні і внутрішні структури існування особистості:

- зовнішні аспекти життя (робота, професійна діяльність, положення в суспільстві, сім'я, соціальні ролі, соціальні норми, комунікації як характер взаємодії з іншими і ін.);

- внутрішні аспекти життя (сприйняття і пізнання себе як унікальної особистості).

У зв'язку з тим, що життєва криза припускає внутрішні зміни, які стосуються сприйняття життєвого смислу, а, отже, і цілей в житті особистості, було зроблене припущення про зміну смислосприйняття і цілепокладання особистості в період життєвої кризи.

Відповідно до поглядів Д.О. Леонтьєва на сутність та динаміку смислової сфери, ми визначаємо смислосприйняття як психічний процес, що складається зі сприйняття суб'єктивного образу мети життя, реалізації об'єктивної спрямованості та емоційного переживання включеності та усвідомленості життя.

Психологічний контекст вибору поведінкової стратегії в умовах життєвої кризи висвітлюється в таких поняттях як «ухвалення рішення», «мета», «засіб дії». Особистість здійснює вибір щодо того або іншого вектора вирішення критичної ситуації: редукція критичного змісту ситуації, оптимальне подолання критичної ситуації або її перевершення.

У контексті проблематики життєвої кризи, цілепокладання є конкретизацією «майбутнього» в сьогоденні як висунення дійсно нової мети. У кризовий період змінюється смислосприйняття і цілепокладання особистості внаслідок того, що свідомість сучасної людини - це поле зіткнення двох різноспрямованих тенденцій: пошуку сенсу того, що відбувається в світі і, в той же час, розчарування в спробах як-небудь осмислити те, що існує.

У другому розділі «Методологія та методика дослідження особливостей смислосприйняття і цілепокладання особистості в ситуації життєвої кризи» аналізуються існуючі методологічні підходи до вивчення смислосприйняття та цілепокладання, визначаються їх діагностичні критерії та здійснюється обґрунтування добору методичного інструментарію для дисертаційного дослідження.

Основні критерії прояву цілепокладання включають особливості постановки і реалізації мети при емпіричному вивченні рівня домагань і типу мотивації, взаємозв'язаної з процесом цілеутворення. Критеріями прояву смислосприйняття є особливості ієрархії цінностей, співвіднесені з тим або іншим явищем життя особистості, а також специфіка смисложиттєвих орієнтацій особистості.

Завдяки виділенню діагностичних критеріїв для реалізації мети дисертаційного дослідження було здійснено добір найбільш адекватних та валідних методик.

Було встановлено, що методи психологічної діагностики цілепокладання в даний час включають два взаємодоповнюючих типи методик: спрямовані на вивчення рівня домагань та на встановлення типу мотивації, пов'язаної з цілеутворенням, - що дозволяє психологу в своїй діяльності отримувати дані про індивідуальні особливості цілепокладання. Подальший аналіз дозволив встановити, що найбільш адекватними і валідними на теперішній час є такі методики психологічної діагностики смислосприйняття, як «Тест смисложиттєвих орієнтацій» і методика «Ціннісний спектр».

Реалізація плану емпіричного дослідження з попереднім та підсумковим тестуванням та контрольною групою складалася з трьох блоків:

1) виявлення наявності і ступеня вираженості у особистості життєвої кризи;

2) вивчення типу і стратегії цілепокладання, ступеня його стійкості, лабільності;

3) вивчення змістовної сторони смислосприйняття, а саме, здібності до сприйняття смислу різних життєвих аспектів і життя в цілому, тобто ступінь їхньої усвідомленості, а також змістовний склад сприйняття смислу життєвих аспектів і життя в цілому, тобто ціннісні компоненти, що сприймаються особистістю як смисли якого-небудь життєвого явища.

Для кожного блоку були підібрані валідні і надійні методики. Дослідження цілепокладання методом аналізу домагань дозволило встановити наступні особливості цілепокладання: рівень домагань; адекватність цілепокладання; ступінь лабільності цілепокладання; цінність і глибину переживання суб'єктом того або іншого результату цілепокладання; парадоксальність цілепокладання; стратегії цілепокладання при виході з ситуації фрустрації; стратегії цілепокладання залежно від типу інтелектуальної продуктивності суб'єкта.

Методологічне, організаційне і методичне планування емпіричної роботи забезпечило отримання достовірних даних щодо специфіки прояву смислосприйняття в ситуації життєвої кризи.

У третьому розділі «Особливості смислосприйняття та цілепокладання особистості в умовах життєвої кризи» представлені результати емпіричного дослідження особливостей цілепокладання під час переживання особистістю кризового стану, наведені результати емпіричного дослідження особливостей особистості в нормативному стані та при переживанні життєвої кризи, що відображено на рис. 1.

Рис. 1. Особливості особистостей, що переживають та не переживають життєву кризу

Було встановлено, що у особистості, яка переживає життєву кризу, спостерігається знижена адекватність, спотворення уявлень щодо власної можливості поставити мету і досягти її. Означена тенденція виражається в невідповідності реальних і приписуваних собі особистістю здібностях і можливостях. Дана неадекватність, пов'язана з переживанням власної нездатності поставити мету і досягти її, виражається в пасивному, стереотипному виборі простішої для реалізації мети.

Для особистості в ситуації життєвої кризи характерною є перевага негативного емоційного фону, що супроводжує її діяльність та негативно позначається як на постановці мети, так і на процесі її досягнення. Окрім того, при життєвій кризі виявляється парадоксальність, яка виражається в зниженні складності після успішного досягнення попередньої мети.

Для особистості в ситуації життєвої кризи характерними є такі тенденції, як: тенденція до зниження особистісної значущості результату; тенденція до зниження вираженості вольового зусилля в ході діяльності з досягнення мети; тенденція до зниження рівня самооцінки діяльності з досягнення мети; тенденція до зниження оцінки власного потенціалу щодо можливості постановки і досягнення мети; тенденція до переважання негативних прогнозів щодо постановки і досягнення мети, що виражається в зниженні рівня мобілізації зусиль в процесі , а також в низькому очікуваному рівні результатів діяльності з досягнення мети; тенденція до сприйняття результатів діяльності з досягнення мети як таких, що не залежать від зусиль суб'єкта цієї діяльності, зумовлених обставинами, навколишніми людьми, випадковістю або долею.

На рис.2. візуально представлені особливості смислосприйняття особистостей, які переживають та не переживаютть життєву кризу.

Наведені та якісно і кількісно інтерпретовані результати емпіричного дослідження вказаного психологічного феномену. Показано, що у ситуації життєвої кризи спостерігається «блокування» реалізації здатності особистості до сприйняття смислу різних життєвих аспектів і життя в цілому, тобто зниження ступеня їх усвідомлення.



Рис. 2. Особливості смислосприйняття особистостей, які переживають та не переживають життєву кризу

З'ясовано, що для особистостей, які знаходяться в нормативному стані, найбільш актуальні смисли «обов'язку» і «необхідності». Для них є характерною концентрація на виконанні того, що необхідно зробити, центрованість на результативності і процесуальності діяльності, а також позиція «виконавця» по відношенню до життя. На відміну від людей в нормативному стані, для особистостей, що переживають життєву кризу, характерними є актуалізація смислів, які відображають порядок, самодостатність, досконалість, справедливість і цілісність. Ці смисли виражають якісний бік життєвих явищ і пов'язані з переоцінкою прожитого відрізку життя і тієї ситуації, в якій на даний момент знаходиться особистість, бажанням змінити якість власного життя.

Після проведення з досліджуваними попереднього тестування та обрахунку отриманих результатів, всім учасникам дослідження було запропоновано пройти психокорекційну програму, що сприяє виходу з життєвої кризи.

Під час психокорекції учасники штучно були поставлені в умови, котрі викликали переживання, ідентичні переживанням людини, що знаходиться в життєвій кризі. Ідея, покладена в основу цього виду психокорекції, близька до основної ідеї танатотерапії: моделювання смерті для поліпшення якості життя. Ця психокорекційна програма спирається на наступні теоретичні положення. Криза - це феномен, що виникає на життєвому шляху особистості, незалежно від її бажання, причому цей феномен потрібно «пройти», кардинально змінюючи все життя на всіх рівнях: смислоутворюючому або когнітивному (як інтроекцію нових життєвих цінностей або нової ієрархії цінностей), афективному (здатність проходити іспит, зберігаючи цілісність особистості) та поведінковому (необхідність виробляти нові поведінкові паттерни, що досі не існували в особистості). Моделювання кризової ситуації вимагає від учасників психокорекції концентрації та використання усіх потенцій для вирішення завдань, які поставила перед людиною криза, та дозволяє досліджуваним виробити нові власні стратегії смислоутворення, емоційний та поведінкових реакцій, адекватних для життєвої ситуації, що змінилася.

Після проходження психокорекційної програми у досліджуваних з експериментальної групи (таких, що переживали життєву кризу) було виявлено статистично значуще підвищення всіх показників смисложиттєвих орієнтацій (табл.1).

емоційний смислосприйняття психокорекція поведінковий

Таблиця 1. Відмінності у смислосприйнятті в осіб, що переживали життєву кризу, з контрольної і експериментальної групи (результати підсумкового виміру)

Шкали методик	M±у	Значення t-критерію
	Контрольна група	Експериментальна група
Загальна усвідомленість життя	69,96±5,49	85,83±4,90	-10,5651
Цілі життя	23,67±2,18	29,50±3,31	-7,2100
Процес життя	20,88±1,92	25,46±1,72	-8,7176
Результат	19,42±1,79	22,83±1,43	-7,2926
Локус контролю - життя	33,92±3,93	31,50±1,96	2,6951

Так, відбулося підвищення загального усвідомлення життя з низького до нормативного рівня, що свідчить про розширення вибору смислу життя, сприйняття власного життя як такого, що має смисл. Динаміка показника «Ціль життя» вказує на те, що досліджувані, які пройшли психокорекційну програму, реалізували можливість постановки цілі на майбутнє, яка додала б їх життю смисл, наповненість і часову перспективу. Значущі відмінності в кількісних значеннях показника «Процес життя» можна інтерпретувати як велику задоволеність реалізацією життєвих планів і зміну відношення до свого життя, сприйняття його як емоційніше насиченого, наповненого смислом, ніж до проходження психокорекційної програми. Зміни в показнику «Результат» після експериментальної дії дозволяють прийти до висновку про більшу задоволеність самореалізацією, чим це було до проходження психокорекції, а також про зміну оцінки пройденого відрізку життя, оцінці його як продуктивного і осмисленого. Значущо змінилися кількісні показники за шкалою «Локус контролю». Не дивлячись на те, що вони, переважно, отримали межові з нормативними значення, слід зазначити, що у досліджуваних після проходження психокорекції спостерігається більший ступінь прояву суб'єктного ставлення до життя, у меншій мірі виявляється тенденція до фаталізму і зняття відповідальності за результат власної життєдіяльності. Дана інтерпретація підтверджується значущим зниженням кількісних значень за показником «Локус контролю - життя».

Виявлені відмінності свідчать про зміни смислосприйняття у досліджуваних, надання йому таких оцінних характеристик, як емоційна насиченість та наповненість смислом. Проходження психокорекції сприяло більшій задоволеності самореалізацією, прояву схильності оцінювати своє життя як продуктивне, а також зниженню показників, що відповідають за сприйняття власної життєдіяльності як зумовленості, яку неможливо змінити, тобто до більш вираженої суб'єктної активності відносно власного життя та його смислу.

Результати порівняння підсумкових вимірів в контрольній і експериментальній групі, дозволяють припустити, що зміна смислосприйняття викликана контрольованою зміною незалежної змінної, якою є наявність або відсутність життєвої кризи і ступінь її вираженості.

Таким чином, проходження психокорекційної програми, спрямованої на фасилітацію виходу особистості з ситуації життєвої кризи, сприяє зміні її смислосприйняття. Найбільш значущі відмінності виявлені у досліджуваних, які пережили життєву кризу, що дозволяє зробити висновок про те, що зміна смислосприйняття обумовлена зміною ступеню вираженості життєвої кризи.

Також було встановлено, що при підвищенні інтенсивності переживання життєвої кризи спостерігається актуалізація смислів. Дана тенденція відображає можливість вирішення протиріч самодостатності і досконалості. Ці смисли також виражають якісний бік життєвих явищ, проте виступають виразом «ідеального», бажаного для особистості стану, а зміна здатності особистості до смислосприйняття та зміни змістовної його сторони обумовлена зміною ступеню вираженості життєвої кризи.



ВИСНОВКИ

1. Основні сучасні теорії кризи базуються на дослідженнях різних реакцій на життєві кризи в малій психіатрії Л. Ліндеманна, психологічних і психофізіологічних дослідженнях стресу, стадій розвитку дистресса Г.Сельє, концепції восьми життєвих циклів та відповідних їм психосоціальних криз Е. Еріксона, концепціях допомоги в кризових ситуаціях.

Узагальнюючи існуючі класифікації життєвих криз, можна запропонувати наступну типологію криз:

1) за критерієм особистісного розвитку: нормативні (вікові) та ненормативні кризи;

2) за критерієм тривалості: мікро кризи - декілька хвилин, короткочасні - до 4-6 тижнів, довготривалі - більше 6 тижнів;

3) за критерієм результативності: конструктивні та деструктивні;

4) за діяльнісним критерієм:

а) криза операційного аспекту життєдіяльності;

б) криза мотиваційно-цільового аспекту;

в) криза смислового аспекту;

5) за критерієм глибини переживань: поверхневі, середні та глибокі;

6) за критерієм детермінованості: кризи, що викликані однією подією, багатовимірні кризи, які зачіпають майже всі аспекти індивідуального життя.

Проведений теоретичний аналіз дозволив визначити життєву кризу як психологічний стан максимальної дезинтеграції (на внутрішньопсихічному рівні) і дезадаптації (на соціально-психологічному рівні) особистості, що виражається у втраті основних життєвих орієнтирів (цінностей, базової мотивації, поведінкових паттернів, тобто звичного self, образу Я, Я-концепції), що виникає в результаті перешкод в звичному перебігу життя суб'єкта. Було проведене уточнення поняття смислосприйняття та надано його дифініцію як психічного процесу, що складається зі сприйняття суб'єктивного образу мети життя, реалізації об'єктивної спрямованості та емоційного переживання включеності та осмислення життя. В контексті проблематики життєвої кризи, цілепокладання є конкретизацією «майбутнього» в сьогоденні як висунення дійсно нової мети.

2. Процедура дослідження процесуально включала три блоки: виявлення наявності і ступеня вираженості у особистості життєвої кризи; вивчення типу та стратегії, ступеня його стійкості, лабільності; вивчення змістовного боку смислосприйняття, а саме, здібності до сприйняття смислу різних життєвих аспектів і життя в цілому (ступінь їх усвідомленості), а також змістовний склад сприйняття сенсу життєвих аспектів і життя в цілому (ціннісні компоненти, що сприймаються особистістю як смисли будь-якого життєвого явища). Для кожного блоку були відібрані валідні та надійні методики.

Укладений методичний комплекс передбачав використання «Тесту смисложиттєвої кризи» К.В.Карпинського, дослідження методом аналізу домагань О.М.Арестової, Л.М.Бабаніна та О.К.Тихомирова, опитувальника В.К.Гербачевського, «Тесту смисложиттєвих орієнтацій» (СЖО) Д.О.Леонтьєва та методику Ціннісного спектру (ЦС) Д.О. Леонтьєва. Процедура дослідження передбачала проведення попереднього та підсумкового тестування та психокоректувальної роботи.

3. Встановлено, що у особистості, яка переживає життєву кризу, спостерігається знижена адекватність, спотворення уявлень щодо власної можливості поставити мету і досягти її, що виражається в невідповідності реальних і приписуваних собі здібностях і можливостях. Дана неадекватність, пов'язана з переживанням власної нездатності поставити мету і досягти її, виражається в пасивному, стереотипному виборі простішої для реалізації мети.

Для особистості в ситуації життєвої кризи характерний переважаючий негативний емоційний фон, який супроводжує її діяльність та негативно позначається як на постановці мети, так і на процесі її досягнення. В стані життєвої кризи виявляється парадоксальність цілепокладання, яка виражається в зниженні складності після успішного досягнення попередньої мети. Для особистості в ситуації життєвої кризи характерні такі тенденції, як: тенденція до зниження особистісної значущості результату; тенденція до зниження вираженості вольового зусилля в ході діяльності з досягнення мети; тенденція до зниження рівню самооцінки діяльності з досягнення мети; тенденція до зниження оцінки власного потенціалу щодо можливості постановки і досягнення мети; тенденція до переважання негативних прогнозів стосовно постановки і досягнення мети, що виражається в зниженні рівня мобілізації зусиль в процесі, а також в низькому очікуваному рівні результатів діяльності з досягнення мети; тенденція до сприйняття результатів діяльності з досягнення мети як не залежних від зусиль суб'єкта цієї діяльності, зумовлених обставинами, навколишніми людьми, випадком або долею. В ситуації життєвої кризи спостерігається «блокування» реалізації здатності особистості до сприйняття смислу різних життєвих аспектів і життя в цілому, тобто зниження ступеня їх усвідомлення.

Для осіб, що знаходяться в нормативному стані, найбільш актуальні смисли необхідності. Для них є характерною концентрація на виконанні того, що необхідно зробити, центрованість на результативності і процесуальності діяльності, а також позиція «виконавця» відносно життя.

Для осіб, що переживають життєву кризу є характерною актуалізація смислів, що відображають порядок, самодостатність, досконалість, справедливість і цілісність. Ці смисли виражають якісний бік життєвих явищ і пов'язані з переоцінкою прожитого відрізку життя і тієї ситуації, в якій на даний момент знаходиться особистість, бажанням змінити якість власного життя.

При підвищенні інтенсивності переживання життєвої кризи спостерігається актуалізація смислів, що відображають можливість вирішення протиріч, самодостатності і досконалості. Ці смисли також виражають якісний бік життєвих явищ, проте виступають виразом «ідеального», бажаного для особистості стану. Зміна здатності особистості до смислосприйняття, а також зміни змістовного його боку обумовлено зміною ступеню вираженості життєвої кризи.

4. Доведено, що в ситуації життєвої кризи спостерігається «блокування» реалізації здатності особистості до сприйняття смислу різних життєвих аспектів і життя в цілому, тобто зниження ступеня їх усвідомлення; було встановлено, що при підвищенні інтенсивності переживання життєвої кризи спостерігається актуалізація смислів, що відображають можливість вирішення протиріч, самодостатності і досконалості. Ці смисли виражають якісний бік життєвих явищ і виступають виразом «ідеального», бажаного для особистості стану, а зміна здатності особистості до смислосприйняття та зміни змістовного його боку обумовлена зміною ступеню вираженості життєвої кризи.

5. Запропонована психокорекційна програма, спрямована на фасилітацію виходу особистості з ситуації життєвої кризи, сприяє зміні смислосприйняття особистості, актуалізації смислів, що відображають можливість об'єднання протилежностей, життєвість, розвиток і необхідність. Ці смисли відображають якісний бік життєвого шляху, проте більшою мірою відносяться до реалізації активної суб'єктної позиції відносно себе та власного життя, і пов'язані з актуалізацією і проявом потенційних можливостей і ресурсів особистості, які сприяють підвищенню якості життя. При психокорекційній дії, спрямованій на фасилітацію виходу особистості з життєвої кризи, спостерігається нормалізація процесу цілепокладання і смислосприйняття.

Подальший розвиток розробленої теми передбачає декілька напрямків, а саме: дослідження смислосприйняття та цілепокладання в осіб, які перебувають в періоді становлення особистості, тобто в юнацькому віці, задля профілактики життєвих криз; висвітлення гендерних аспектів смислосприйняття і цілепокладання та ін.



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Осичка А.В. Осознание собственных ценностей как путь к самореализации / А.В.Осичка // Матеріали Всеукраїнської конференції молодих науковців «Розквітання» [«Теоретичні та практичні проблеми розвитку та реалізації потенціала особистості»], (26 квітня 2008 р., м. Одеса). - С. 113-114.

2. Осичка А.В. Природа личностных смыслов / А.В.Осичка // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих науковців «Розквітання-2» [«Теоретичні та практичні проблеми розвитку та реалізації потенціала особистості»], (30 квітня 2009 р., м. Одеса). - С. 31-33.

3. Осичка А.В. Закономерности и механизмы целеполагания личности во во взрослом возрасте / А.В.Осичка // Наука і освіта. Спец. випуск - Одеса. - 2009. - №5. - С. 113-117.

4. Осичка А.В. Подходы к изучению смысловосприятия личности в нормативных условиях и в ситуации жизненного кризиса / А.В.Осичка // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Глобалізація і психологічна наука у XX столітті: проблеми та перспективи» [«Актуальні проблеми сучасної психології»], (29-30 жовтня 2009 р., м. Дніпропетровськ). - С. 201-210.

5. Осичка А.В. Особенности целеполагания личности в условиях жизненного кризиса / А.В.Осичка // Вісник ОНУ ім. І.І. Мечникова - Одеса. - 2009. - Т. 14. Вип. 17 - С. 372-379.

6. Осичка А.В. Смысловосприятие личности во время жизненного кризиса / А.В.Осичка //Наука і освіта. Спец. випуск - Одеса. - 2009. - №8. - С. 86-90.

Размещено на Allbest.ru

...