Психологічна структура та особливості прояву феномену готовності до материнства

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Психологічна структура та особливості прояву феномену готовності до материнства

Виконала Проскурняк Ольга Петрівна

Київ - 2010

АНОТАЦІЯ

психологічний емоційний материнство когнітивний

Проскурняк О.П. Психологічна структура та особливості прояву феномену готовності до материнства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України. - Київ, 2010.

В роботі створено модель структури ГдМ, розроблено структурно-графічну схему її вивчення. Встановлено, що ГдМ - це складне, динамічне психічне утворення, яке включає: стійку позитивну мотивацію до материнства; актуалізацію знань, формування соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для реалізації базових функцій материнства; розвиток особистісних якостей матері, її здатності до емоційного розуміння дитини та самовладання, конструктивної поведінки з дитиною. Готовність до материнства є системою взаємопов'язаних компонентів - мотиваційно-ціннісного, когнітивного, афективно-регулятивного та поведінкового. Оцінка рівня їх розвитку дає змогу здійснити прогноз готовності жінки до виконання материнської ролі.

Виявлено, що у більшості опитаних матерів компоненти ГдМ є сформованими, у частини вагітних і, особливо, заміжніх жінок, які ще не вагітніли, вони знаходяться в процесі становлення. Загалом вибірка заміжніх жінок статистично значимо відрізняється від двох інших вибірок за багатьма параметрами, що свідчить про недостатню сформованість у них як окремих складових готовності, так і готовності молодої жінки до материнства як цілісного феномену. Оптимальний рівень ГдМ формується поступово, причому на кожному етапі розвитку особистості особливої ваги набуває той чи інший компонент готовності, досягаючи свого оптимуму, коли жінка стає матір'ю і бере на себе відповідальність за життя та розвиток дитини. Розроблено систему психолого-педагогічних засобів підвищення рівня готовності до материнства.

Ключові слова: готовність до материнства, компоненти, структура, рівень готовності до материнства.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження продиктована демографічними проблемами українського суспільства, втратою зв'язків між поколіннями, зростанням різних форм девіантної материнської поведінки та відсутністю належної наукової розробки питань психологічної підготовки жінки до материнства. У Стратегії демографічного розвитку України до 2015 року одним з основних завдань визначено підвищення рівня народжуваності та розвитку сім'ї. Його пріоритетними напрямами є формування сприятливого соціально-психологічного клімату в суспільстві для утворення сім'ї, позитивного налаштування громадян на сімейні вартості, збереження традицій багатодітності, а також підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики й активна пропаганда сімейних цінностей і материнства.

Готовність до материнства - це стан особливої налаштованості жінки на те, щоб усвідомлено прийняти рішення стати матір'ю: народити, навчити, виховати дитину, забезпечити її, ввести у соціум, допомогти соціалізуватися. Передумовами реалізації цього стану є відповідний психофізіологічний розвиток жінки і сформована структура готовності. Вона проявляється у знаннях із різних галузей життя, що пов'язані з материнством, вмотивованості бажання народити дитину, здатності до емпатійного її розуміння, емоційній оцінці дитини як непересічної і безумовної цінності. Усі ці структурні компоненти готовності втілюються у певній поведінці жінки, що спрямована на материнство. Становлення її оптимального рівня дозволить реалізувати материнство за успішним взірцем.

Готовність до материнства (ГдМ) є однією з складних і малодосліджених тем у вітчизняній психологічній науці. Її вивчали на пострадянському просторі для медико-психологічного (В.І. Брутман, В.Н. Буганова, А.Я. Варга, О.С. Васільєва, Н.В. Даниленко, О.В. Могілевська, С.Ю. Мєщєрякова, М. С. Радіонова, Л. М. Рудіна, В.М. Русалова, Г.Г. Філіппова, І.Ю. Хамітова, Ю.І. Шмурак) та психолого-педагогічного (І.В. Братусь, Т.В. Говорун, О.І. Ісєніна, О.Б. Кізь, О.М. Кікінеджі, В.П. Кравець, Р.В. Овчарова, Г.К. Радчук, О.В. Тіунова та ін.) обґрунтування засобів формування. Однак на даний час не з'ясованими залишаються особливості прояву феномену готовності до материнства, відсутні дослідження, які б виявляли взаємозв'язок між компонентами готовності до материнства та загальним його рівнем і, в цілому, комплексне вивчення структури готовності до материнства ґрунтовно не проводилося. Це і стало підставою для обрання теми кандидатської дисертації та проведення різнопланового лонгітюдного дослідження зазначеної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема, окреслена дисертаційним дослідженням, відповідає Національній програмі “Репродуктивне здоров'я 2001-2005 рр.” та “Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 р.”, є складовою науково-дослідницької теми “Психологічні засади тематичного циклу методичних розробок з проблем здорового способу життя, збереження репродуктивного здоров'я учнів” (№ 0104U002908) Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України. Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (5.07.2004 р., протокол №7), уточнена (7.07.2009 р., протокол № 4) й узгоджена з координаційною Радою АПН України (30.09.2009 р., протокол № 6).

Об'єктом дисертаційного дослідження є готовність до материнства як психологічний феномен.

Предметом дослідження є психологічна структура готовності до материнства та особливості її прояву у заміжніх жінок, вагітних і молодих матерів.

Мета дослідження: розширити поняттєвий апарат загальної психології шляхом розкриття психологічного змісту феномену готовності до материнства, моделювання її структури та розробки дефініції; поглибити психологічні уявлення про особливості прояву готовності до материнства у заміжніх жінок, вагітних і молодих матерів; визначити оптимальні психолого-педагогічні умови для підвищення рівня готовності до материнства.

Гіпотези роботи:

- готовність до материнства - є складним психічним утворенням та має багатокомпонентну структуру;

- психологічні складові готовності до материнства знаходяться в системно-функціональному взаємозв'язку;

- підвищення рівня готовності до материнства можливе шляхом створення системи цілеспрямованого психологічного впливу на процес становлення кожної структурної складової.

Для реалізації мети було поставлено наступні завдання:

- здійснити аналіз сучасних теоретико-методологічних підходів до проблеми дослідження;

- розкрити психологічний зміст поняття “готовності до материнства” та запропонувати його дефініцію;

- побудувати психологічну модель структури готовності до материнства та виявити функціональні взаємозв'язки її складових;

- дослідити психологічні особливості готовності до материнства у заміжніх жінок, вагітних і молодих матерів;

- розробити систему психолого-педагогічних засобів підвищення рівня готовності до материнства.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають базові положення психологічної науки про розвиток і соціалізацію особистості як активного суб'єкта діяльності (К.О. Абульханова-Славська, Л.Ф. Бурлачук, Т.В. Говорун, П.П. Горностай, С.Д. Максименко, М.І. Радченко, О.С. Штепа), а також розробки у галузі психології материнства (В.І. Брутман, Д.В. Віннікотт, Н.В. Даниленко, Ю.М. Мальована, Р.Ж. Мухамедрахімов, Д. Пайнз, М.Г. Панкратова, Н.В. Самоукіна, І.Ю. Хамітова, Г.Г. Філіппова). Дослідження готовності до материнства спиралися на культурно-історичний (Л.С. Виготський, І.С. Кон, М. Мід), психоаналітичний (З. Фрейд, Х. Дейч, Д. Пайнз), системний (М. Боуен) підходи. Основою роботи стали: онтологічна концепція материнства (Г.Г. Філіппова), теорія об'єктних відносин (Д.В. Віннікотт), теорія прихильності (Дж. Боулбі, М. Ейнсворт). Істотне значення для вивчення проблеми материнства мають дослідження в галузі педагогіки (Ю.В. Василькова, В.П. Кравець, Ю.І. Шмурак) і медицини (В.М. Астахов, О.Ю. Дубовик, О.І. Захаров, Д.Н. Ісаєв, Г.В. Скобло, Т.Т. Сорокіна).

Методи дослідження. На етапі емпіричного дослідження застосовувалися методи опитування і тестування (у формі анкетування, бесіди), в тому числі використані авторські опитувальники “Особливості батьківської сім'ї та мотиви народження дитини” і “Рівень знань жінки про материнство”; тест ставлень вагітної (І.В. Добрякова); тест-опитувальник задоволеності шлюбом (В.В. Столін, Т.Л. Романова, Г.П. Бутенко); методика діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера (адаптація Е.Ф. Бажина, С.А. Голинкіної, А.М. Еткінда); методика діагностики емпатійних здібностей (В.В. Бойко); методика PARI Е.С. Шеффера і Р.К. Белла (адаптована Т.В. Нещерет). Для встановлення рівня ГдМ використовувався розроблений автором алгоритм. Обробка емпіричних даних здійснювалася методами кореляційного аналізу Ч. Пірсона (r) та U-тесту Манна-Уітні для незалежних вибірок. Методи аналізу, синтезу, порівняння, систематизації, узагальнення дали можливість теоретичного осмислення наукових поглядів і емпіричних результатів.

Організація та експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось у три етапи протягом 2002 - 2009 рр. На першому етапі, пошуково-інформаційному (2002-2004 рр.), було здійснено аналіз теоретико-методологічних та інформаційних основ дослідження окресленої наукової проблеми на основі психологічної, медичної та педагогічної літератури, розроблено програму вивчення та виконано пілот-проект з метою формулювання гіпотези й уточнення структури основного дослідження. На другому - аналітико-синтезуючому (2005-2006 рр.) етапі - проводилося базове емпіричне вишукування, що спрямоване на вивчення компонентної структури ГдМ. Заради цього обґрунтовувався вибір методів і методик психодіагностичного дослідження для визначення: мотиву народження дитини; особливостей перебігу фізіологічних і нервово-психічних процесів в організмі вагітної; рівня знань про закономірності формування материнства, догляду та виховання дитини; впливу на ГдМ рівня задоволеності шлюбом; рівня суб'єктивного контролю; рівня емпатійних здібностей; ставлень майбутньої матері до різнобіччя сімейного життя та тенденцій у вихованні дитини. Отримані дані піддавалися порівняльно-психологічному, функціональному та структурно-статистичному аналізу з наступною якісною інтерпретацією та змістовим синтезуючим узагальненням і побудовою моделі структури ГдМ. На третьому етапі, оціночно-підсумковому (2007-2009 рр.), проведено: оцінку сформованості компонентів ГдМ у заміжніх жінок, вагітних та молодих матерів, порівняння результатів вибірок, аналіз отриманих даних із використанням методів математичної статистики. Етап завершився комплексною оцінкою сформованості рівнів ГдМ у вибірках та особливостей їхнього прояву в структурі готовності, а також розробкою системи психолого-педагогічних засобів підвищення рівня ГдМ.

Дослідження проводилося на базі Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, жіночих консультацій при міських клінічних пологових будинках № 1, № 2 і дитячої установи № 53 міста Чернівці. Вибірка становила 317 респондентів, із яких: 100 заміжніх жінок, які ще не вагітніли (вибірка Д), 97 вагітних (вибірка В) та 120 молодих матерів (вибірка М).

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися відповідністю обраних методів предмету та завданням дослідження; репрезентативністю вибірок; кількісним і якісним аналізом отриманих показників; застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм оброки даних.

Наукова новизна одержаних результатів:

уточнено сутність поняття “готовність до материнства”, що розглядається як: стійка позитивна мотивація до народження дитини; актуалізація знань, формування соціально-психологічних умінь і навичок, що необхідні для реалізації базових функцій материнства; розвиток особистісних якостей матері, її здатності до емоційного розуміння, прийняття дитини; конструктивна поведінка у ставленні до дитини;

вперше розроблено: модель структури ГдМ, яка є цілісною системою, компоненти котрої взаємопов'язані так, що недостатній розвиток одного з них спричиняє порушення усієї системи; структурні компоненти ГдМ - мотиваційно-ціннісний, когнітивний, афективно-регулятивний, поведінковий;

удосконалено: алгоритм дослідження ГдМ у формі структурно-графічної схеми; засоби дослідження ГдМ шляхом підбору та розроблення необхідних методик, адекватних визначеним компонентам;

дістали подальший розвиток положення про: зв'язок між мотивами народження дитини та сприйняттям її жінкою вже на етапі вагітності як певної цінності, яку необхідно зберегти; важливості знань у галузі перинатальної психології, з догляду та виховання дитини для становлення ГдМ; зв'язок між рівнем задоволеності власним шлюбом, стосунками у ньому і свідомим рішенням народити дитину; схильність матерів до підвищеної відповідальності за події сімейного життя, у тому числі за виховання дітей, що відповідає вищому рівню їх ГдМ, ніж вагітних і заміжніх жінок; відмінності вибірок за особливостями ГдМ; послідовне формування ГдМ, залежно від рівня розвитку її компонентів, що досягає оптимальної вираженості у жінки з народженням та вихованням дитини; розробку системи психолого-педагогічних засобів підвищення рівня ГдМ.

Теоретичне значення дослідження полягає у розширенні наукових уявлень про поняття “готовність до материнства”, розробленні моделі структури ГдМ, з'ясуванні ролі окремих компонентів у ній, визначенні особливостей прояву феномену ГдМ, обґрунтуванні психологічних умов підвищення рівня ГдМ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці алгоритму дослідження, підборі адекватних методик визначення рівня ГдМ, що дозволяє діагностувати даний феномен і прогнозувати ймовірність прояву девіантної материнської поведінки. Отримані результати можуть бути використані у навчально-освітній і просвітницькій роботі.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “Материнство як соціально-психологічне явище” - проведено аналіз вітчизняних та зарубіжних джерел для систематизації поглядів учених на проблему материнства.

Виявлено, що психологічне дослідження материнства за кордоном ведеться в межах таких напрямів, як: культурологічний; етологічний; психоаналітичний; теорії соціального научіння; теорії материнської депривації. Представники культурологічного підходу (Ф. Арієс, Е. Бадінтер, Р. Бенедікт, М. Віновскіс, Ж. Вінсент, Г. Лестхеге, Дж. Маніс, М. Мід, Л. де Моза, А. Прост, А. Річ, К. Сорочено, Л. Хоффман) розглядають материнство як феномен культури, що має динамічну природу та здатне до розвитку. Етологічні концепції материнства, репрезентовані працями Д. Візела, Е. Неша, С. Стернгланца, Н. Тінбергена, Д. Хьюбела доводять, що, не дивлячись на існування базових біологічних передумов материнської поведінки, вирішальну роль в її формуванні відіграють соціальні чинники. Представники психоаналітичного підходу (Дж. Боулбі, Д. Віннікотт, М. Ейнсуорт, Г. Клаус, А. Кеннелл, П. Кріттенден, З. Фрейд) вивчають стосунки в діаді мати-дитина і, перш за все, роль матері в особистісному розвитку дитини. Робота Д. Пайнз цікава досвідом дослідження материнства як феномену особистісного розвитку жінки поза її відносинами з дитиною. У теоріях соціального научіння (Дж. Гервітц, Д. Кернс) розглядається взаємодія в діаді мати-дитина з точки зору взаємного научіння та досліджується значення соціального досвіду для формування материнства. Виразники теорії материнської депривації (Д. Бенджамін, Дж. Боулбі, Д. Браунер, Д. Віннікотт, Дж. Гервіртц, Е. Еріксон, Г. Каслер, Й. Лангмайєр, З. Матейчек, М. Раттер, Дж. Річордсон, Т. Тєссор, Р. Шпіц) трактують материнство як соціальний чинник, який виступає необхідною умовою повноцінного розвитку дитини. Отже, в зарубіжній психології материнство розглядається як феномен культури, як біологічно закріплена поведінка і як специфічний тип взаємодії.

У пострадянській науці психологічне дослідження материнства проводиться за такими напрямами: взаємодія матері та дитини; вивчення материнства в ситуації девіації; материнство як самостійний психологічний феномен. Прихильники досліджень дитячо-батьківських відносин (А.Я. Варга, Е.Г. Ейдеміллер, Н.М. Щеглов) пояснюють материнство як чинник розвитку дитини. Н.В. Дубровіна, В.С. Мухіна, А.М. Прихожан, Є.О. Смірнова, С.А. Стрєбєлєва, Т.Н. Счастная, Н.Н. Толстих, які досліджували материнство в ситуації девіації, виявили негативний вплив відсутності матері на розвиток дитини. Поведінку, яка характеризується нехтуванням дитини, жорстоким ставленням до неї та “прихованим інфантицидом”, вивчали В.І. Брутман, А.Я. Варга, Л.Р. Ворошніна, О.П. Ісупов, М.С. Радіонова, В.Ю. Сидорова, К.В. Солоєд, І.Ю. Хамітова. Дослідженням соматично хворих дітей та дітей-інвалідів займалися Т.А. Забродіна, Г.А. Мішина, Р.Ж. Мухамедрахімов, Л.С. Пєчнікова, В.В. Ткачов. Материнство як самостійний психологічний феномен розглядала Н.Б. Кєдрова, наголошуючи на емоційному контакті між матір'ю та дитиною як чиннику, що впливає на становлення позитивного материнства. Є.І. Ісеніна дає ґрунтовну психологічну характеристику материнства, але внутрішня динаміка психічного стану матері тут не отримала розгляду. Г.Г. Філіппова детально аналізує перинатальний, неонатальний та постнатальний етапи онтогенезу з позиції розвитку дівчинки та специфіки материнської функції на кожному етапі. В дослідженнях Н.В. Самоукіної введено поняття психологічного проекту, де обидві сторони діади мати-дитина розглядаються як активні. Л.Б. Шнейдер пропонує кваліфікувати материнство як психо-соціальний феномен, де формування материнської сфери є результатом вільного духовного вибору жінки. В.С. Мухіна трактує материнство як соціальну відповідальність, як складову частину почуттів особистості жінки, її ментальності.

Отже, у сучасній психологічній науці чітко простежуються дві групи напрямів у дослідженні проблеми материнства: материнство як забезпечення умов розвитку дитини та материнство як частина особистісної сфери жінки. Потреба в материнстві трактується як одна з вищих потреб жінки, що формується протягом онтогенезу під впливом конкретних культурних умов і має певну структуру.

У другому розділі - “Готовність до материнства як психологічний феномен” - здійснено аналіз психологічної літератури з проблеми готовності людини до різних видів діяльності та готовності до материнства зокрема.

Дослідження психологічної готовності тісно пов'язане з вивченням таких аспектів розвитку особистості, як настанова (Д.М. Узнадзе, О.Г. Асмолов), внутрішня позиція особистості та особистісний смисл, що породжений співвідношенням мотивів і мети (О.М. Леонтьєв), як система саморегуляторних утворень, які визначають специфіку діяльності суб'єкта (Н. Пов'якель), певна здібність особистості (Б.Г. Ананьєв, В.О. Моляко, С.Л. Рубінштейн), як внутрішня позиція особистості стосовно соціального оточення (Л.І. Божович). М.І. Дьяченко трактує готовність як активно-дійовий стан і настанову особистості на певну поведінку, яка характеризується вибірковою, прогнозуючою активністю на стадії підготовки до діяльності. Однак, як вважає вчений, для її розвитку необхідні певні знання, вміння, навички, налаштованість, відповідальність і бажання досягти успіху. На думку Т.В. Іванової, психологічна готовність має складну динамічну структуру, що виступає органічною сукупністю інтелектуальних, емоційних і вольових складових особистісного Я.

У західній науці психологічна готовність здебільшого розглядається в контексті самоактуалізації можливостей особистості, її творчого зростання та самореалізації бажань (Ж. Годфруа, Г. Олпорт, М. Сміт, Л. Терстоун, Л. Ланге, Г. Мюллер, Т. Шуман, А. Маслоу). Розуміння динамічного стану психологічної готовності людини до певної поведінки чи діяльності в західній психології близьке до тлумачення поняття соціальної настанови (attitude). Тобто, вітчизняні вчені в тлумаченні змісту психологічної готовності зосереджуються на меті та результаті її формування, а зарубіжні - на причинах і умовах становлення.

Питання готовності до материнства розглядається поодинокими науковцями пострадянського простору. С.Ю. Мещерякова психологічну готовність до материнства пояснює як специфічне особистісне утворення, провідною складовою якого є суб'єкт-об'єктна орієнтація стосовно ще ненародженої дитини. На думку дослідниці, це ставлення проектується після народження дитини у реальну материнську поведінку та визначає її ефективність. Вчена, поділяючи думку Г.Г. Філіппової, вказує, що мотиваційна основа материнської поведінки жінки формується впродовж усього життя, відчуваючи впливи як сприятливих, так і несприятливих чинників. Відповідно, рівень готовності до материнства визначається сумарним ефектом дії цих чинників. Ми розглядаємо готовність до материнства як: складне, динамічне психічне утворення, яке включає стійку позитивну мотивацію до материнства; актуалізацію знань, формування соціально-психологічних умінь і навичок, що необхідні для реалізації базових функцій материнства; розвиток особистісних якостей матері, її здатності до емоційного розуміння дитини та самовладання, конструктивної поведінки з дитиною. Іншими словами, ГдМ є системою взаємопов'язаних компонентів: мотиваційно-ціннісного, когнітивного, афективно-регулятивного та поведінкового.

Мотиваційно-ціннісний компонент передбачає наявність у жінки стійкої мотивації до материнства як важливої життєвої цінності - усвідомленого бажання мати дитину, глибокої переконаності в її значущості для здійснення мети життя, прагнення бути щасливою у подружньому житті та в материнстві, потреби в оволодінні знаннями, вміннями і навичками, які є необхідними для створення та успішного функціонування материнства. Даний компонент виражається в ціннісно-смисловій сфері Я-жінки - у настановах, ціннісних орієнтаціях, переконаннях, мотивах, моральних нормах, життєвій позиції особистості. Тому цей компонент готовності відображає складову змісту самосвідомості жінки, а саме: вибір нею життєвих цілей, перспективи особистісного зростання, мотиваційні засади діяльності особистості в прагненні до самоактуалізації. Зміст когнітивного компоненту ГдМ полягає у формуванні певного рівня компетентності у даному питанні, що передбачає існування двох складових: підсистеми уже засвоєних (цілеспрямовано або стихійно) знань про материнство, на яких ґрунтується підсистема нових знань. Нові знання повинні містити необхідну життєво важливу інформацію з проблеми вагітності й материнства та бути доступними для сприйняття і розуміння. Пізнавальний компонент - це система необхідних жінці знань, зокрема, з психології та педагогіки, з питань моралі, фізіології та сексології, з догляду та виховання дітей, а також правничих і господарсько-економічних засад функціонування сім'ї. Для того, щоб знання, цінності та норми реалізувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове сприйняття, перетворення їх на особисті погляди, переконання, ідеали, а також вироблення психологічної настанови як готовності діяти певним чином. Формування цієї настанови і здійснюється завдяки емоційно-вольовій складовій ГдМ, де афективно-регулятивний компонент передбачає здатність до рефлексії та саморегуляції поведінки й емоційних проявів, сформованості емпатії у формі співчуття та співпереживання, готовності брати на себе відповідальність за виконання материнської ролі, виховання та розвиток дитини. Оскільки передумовою успішного виконання материнської ролі є відповідна система умінь і навичок, необхідним є виокремлення поведінкового компоненту ГдМ, який включає соціально-психологічні вміння, особливості сценаріїв ґендерної та материнської поведінки, специфіку саморегуляції життєдіяльності жінки.

У третьому розділі - “Методологічні основи дослідження структури готовності до материнства” - обґрунтовано концептуально-методологічні засади дисертаційного вишукування. З позиції гуманістичної психології, системного підходу розкрито зміст структури ГдМ, побудовано її модель, описані психодіагностичні методики, розроблено схему дослідження.

Діагностичний комплекс вивчення структурних компонентів ГдМ охоплює чотири групи методик. Перша - методики дослідження мотиваційно-ціннісного компоненту. Для встановлення мотиву народження дитини застосовано опитувальник “Мотиви народження дитини та особливості батьківської сім'ї жінки” (розроблено автором за дослідженнями Е. Берна). Комплекс ставлень жінки до материнства і дитини, показником якого є психологічний компонент гестаційної домінанти (ПКГД), визначається із застосуванням розробленого І.В. Добряковим тесту ставлень вагітної (ТСВ). Друга група - дослідження когнітивного компоненту. З метою виявлення рівня знань про закономірності материнства, догляду та виховання дитини автором розроблено опитувальник “Рівень знань жінки про материнство”. Для визначення впливу на ГдМ рівнів задоволеності шлюбом здобувачкою було запропоновано тест-опитувальник, який розробили В.В. Столін, Т.Л. Романова, Г.П. Бутенко. Третя - дослідження афективно-регулятивного компоненту. Особливої ваги у структурі даного компоненту набуває емпатія як важливий спосіб емоційного сприйняття і розуміння, переживання цінності дитини, значущості її для жінки, розуміння її через співчуття і співпереживання. Завдяки методиці В.В. Бойко визначався рівень емпатійних здібностей. Для дослідження вольової сфери респондентів було застосовано методику діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера в адаптації Є.Ф. Бажина, С.А. Голинкіної, А.М. Еткінда. Четверта група - дослідження поведінкового компоненту. Для визначення ставлень жінки до різнобіччя сімейного життя та тенденцій у вихованні дитини нами була використана методика PARI Е.С. Шеффера і Р.К. Белла, інтерпретована Т.В. Нещерет. Статистична обробка результатів здійснювалася методами математичної статистики.

У четвертому розділі - “Компонентна структура готовності до материнства” - описані результати емпіричного дослідження рівня сформованості компонентів ГдМ і з'ясовані загальні особливості їх структурних зв'язків.

Мотиваційно-ціннісний компонент ГдМ - спонукальна сила і, водночас, об'єднуюча складова, що передбачає сформованість у жінки складної мотиваційної структури з домінуванням конструктивних мотивів (90 % - вибірка Д, 86,59 % - В, 78,34 % - М) й усвідомленням материнства як важливої екзистенційної цінності та складової її особистісного самоздійснення. Серед конструктивних мотивів народження дитини у вибірках переважає потреба в дитині (37 % - Д, 45,36 % - В та 42,50 % - М), проте матері частіше бачать у ній безумовну цінність, мету життя, об'єднуючу силу в родині; вагітні, бажаючи дитину і цінуючи її, сприймають її народження як засіб задовольнити коханого чоловіка, тоді як заміжні жінки вбачають у ній дещо самостійне і самодостатнє. Більшість опитаних позитивно оцінюють успішність материнства своєї матері (97 % - Д, 90,72 % - В, 93,33 % - М) та емоційну близькість із нею, бажаючи наслідувати її репродуктивні настанови, що є передумовою формування у тих, що вивчалися, готовності до успішного материнства. Вагітність в опитаних частіше бажана, про що свідчить її обговорення з сімейним партнером (86 % - Д, 71,13 % - В, 65 % - М) і настанова респондентів на грудне вигодовування дитини (100 % - Д, 98,96 % - В, 88,33 % - М). У більшості матерів (68,33 %), половини вагітних (49,48 %) і третини заміжніх жінок (33 %) переважає оптимальний тип психологічного компоненту гестаційної домінанти (ПКГД), поєднуючись з ейфорійним; це простежується й у ставленні до себе і сприяє формуванню у них оптимальної ГдМ, що проступає у відповідальному та прихильному ставленні до бажаної дитини, тривозі за її благополуччя. Отже, у більшості опитаних мотиваційно-ціннісний компонент ГдМ є оптимально сформованим, у частини вагітних і, особливо, заміжніх жінок він знаходиться в процесі формування з тенденцією до завершення на етапі материнства, що свідчить про послідовний характер його формування.

Когнітивний компонент у структурі ГдМ є базовим, оскільки знання жінки про різні аспекти вагітності, материнства та виховання дитини, включаючи усвідомлення нею відповідності стосунків у власній сім'ї бажаним, складають основу для формування узгодженості між потребою бути матір'ю та ситуацією, що є оптимальною для її реалізації, і, відповідно, ГдМ. Більшість респондентів виховувалися у повних сім'ях (87 % - Д, 79,38 % - В, 82,5 % - М), із переважно середніми матеріальними статками сім'ї (85 % - Д, 51,54 % - В та 56,67 % - М), з достатнім рівнем задоволеності власним шлюбом, що сприяє їхньому усвідомленому рішенню народити дитину і слугує важливим фундаментом когнітивного компоненту ГдМ. Однак, когнітивний компонент в опитаних жінок розвинутий недостатньо, про що свідчить переважання в усіх вибірках осіб із середнім (57,74 % - В, 56,97 % - М, 65 % - Д) та низьким (25 % - М, 26,80 % - В, 29 % - Д) рівнями знань про різні аспекти (фізіологічні, психолого-педагогічні, соціальні) вагітності та материнства. Отже, когнітивний компонент потребує найбільшої уваги при підготовці жінок до материнства.

Афективно-регулятивний компонент ГдМ є доволі розвинутим як у жінок, які мають дітей, так і у вагітних, однак він дещо менше виявляється у заміжніх жінок, які ще не вагітніли. В емпатії респондентів найактивнішим є емоційний канал (високі та середні показники у вибірках: М - 87,50 %, В - 79,38 %, Д - 67 %), дія якого полягає в співпереживанні та співчутті до дитини, зокрема, здатності оцінити ситуацію з позиції дитини, прогнозувати її дії та впливати на її поведінку. Окрім емоційного каналу, заміжні жінки покладаються на інтуїтивний канал в емпатії (високі й середні показники складають 46 %), вагітні - на проникаючу здатність (65,98 %) та інтуїтивний канал в емпатії (64,94 %) - саме на такому рівні у них проступає емпатійне розуміння дитини. Натомість у матерів, як доповнення, що активізує емпатійні здібності на усвідомленому рівні, розвивається установка в емпатії (65 %) - готовність до емпатійного сприйняття і розуміння дитини, проникаюча здатність (60,83 %). “Інтерналів”, які є соціально зрілішими і самостійнішими, у тому числі й у вихованні дитини, серед усіх вибірок меншість (11 % - Д, 20,62 % - В, 14,17 % - М). На позитивну оцінку заслуговує факт зростання інтернальності в сімейних стосунках у матерів - 9,17 % опитаних, проти 7,22 % у вагітних і 5 % у заміжніх жінок. Отже, жінки, які мають дітей, схильні частіше брати відповідальність за події сімейного життя, у тому числі й за виховання дітей, на себе, що відповідає зростанню рівня ГдМ саме з народженням дитини.

Поведінковий компонент у структурі ГдМ є певним підсумком, що демонструє результат сформованості в жінки решти компонентів готовності, визначаючи практичну її спрямованість на реалізацію функції материнства, відповідальну роль у сім'ї та вихованні дитини. У ставленні до сімейної ролі матері та заміжні жінки демонструють значно більше проблем і неузгодженостей, ніж вагітні, що, очевидно, пояснюється характером сімейних стосунків, обсягом функцій, що виконуються молодою дружиною та матір'ю; у матерів виявлені значимі прояви полярних ознак сімейної ролі: від надавторитету до залежності та жертовності. Більшість опитаних із вибірок В і М схильні до формування оптимального типу ставлення до дитини, що виражається емоційною близькістю до дитини та демократичними стосунками у сім'ї. З інших двох типів ставлення до виховання дитини заміжні жінки, які ще не вагітніли, виявляються схильнішими до емоційного дистанціювання від неї, у вагітних даний тип ставлення найменше проявляється, тоді як матері - до надмірної концентрації на дитині, її контролю через надавторитет і домінування, аж до втручання у внутрішній світ дитини. Отже, результати дослідження засвідчують оптимальний рівень розвитку в опитаних поведінкового компоненту ГдМ, за певної некритичності в оцінці своїх виховних здібностей та ейфорійності у баченні сімейних стосунків заміжніми жінками, які ще не вагітніли.

У п'ятому розділі - “Оцінка рівня готовності до материнства та засоби його підвищення” - викладено загальну стратегію визначення рівня ГдМ за створеним алгоритмом, проведено його оцінку, а також розроблено цілеспрямовану систему психолого-педагогічних засобів підвищення рівня ГдМ.

Оцінювання полягає в присвоєнні відповідних умовних балів кожному з структурних компонентів ГдМ. Комплекс цих балів у сумі дає синтетичне уявлення про загальний рівень сформованості ГдМ і відповідну модель її структури в кожній вибірці. У структурі ГдМ усіх вибірок найвищим рівнем розвитку відзначається мотиваційно-ціннісний компонент, де найбільше респондентів із високим рівнем (32 % - Д, 45 % - В, 60 % - М).

Проведений кореляційний аналіз структурних компонентів ГдМ показав, що у вибірці Д кореляційно пов'язані мотиваційно-ціннісний компонент із когнітивним (r = 0,40) та поведінковим (r = 0,25). Враховуючи, що поведінковий компонент готовності найменше розвинутий у даній вибірці, позитивна кореляція свідчить, що мотиваційна складова ГдМ також недостатньо розвинута, як і когнітивна, показник кореляції якого з поведінковим складає r = 0,27. Когнітивний компонент ГдМ виявляється пов'язаним з усіма іншими компонентами та рівнем готовності в цілому (r_к - r_аф.-рег = 0,43; r_к - r_п = 0,27; r_к -r_заг. = 0,78). Найтісніший зв'язок простежується між когнітивним і афективно-регулятивним компонентами (r = 0,43). Отже, знання жінки, майбутньої матері, про материнство - найважливіша передумова розвитку інших компонентів ГдМ та формування цілісної структури ГдМ. Відсутність кореляційного зв'язку афективно-регулятивного компоненту з мотиваційним і поведінковим свідчить про недостатню усвідомленість опитуваними ролі материнства. Поведінковий компонент готовності кореляційно пов'язаний з усіма іншими компонентами та рівнем ГдМ в цілому. Тобто, чим розвинутішими виявляються мотивація до материнства, усвідомлення дитини як цінності та знання жінки про материнство, тим більше вона налаштована на реалізацію материнської функції, і неістотно, наскільки вона до цього готова емоційно. Очевидно, це властиво для заміжніх жінок, які ще не вагітніли. Однак неадекватний розвиток одного з компонентів не дає повноцінного формування усієї структури ГдМ.

У вибірці В відсутній кореляційний зв'язок лише між мотиваційно-ціннісним і афективно-регулятивним компонентами ГдМ. Очевидно, нестійким є саме емоційне ставлення вагітних до майбутньої події і лише у матерів воно стабілізується, узгоджуючись з іншими компонентами ГдМ та рівнем цієї готовності в цілому. Усі решта компонентів готовності взаємопов'язані кореляційними зв'язками один з одним і зв'язок цей є тіснішим, ніж у вибірці Д. Найсильніше пов'язані когнітивний і поведінковий компоненти (r = 0,52). Тобто, у вагітних спостерігається більша залежність між знаннями, якими вони володіють про материнство й їх практичним застосуванням. Також взаємопов'язані афективно-регулятивний і поведінковий (r = 0,43), мотиваційний і когнітивний компоненти (r = 0,42). Посилення взаємозв'язків між компонентами демонструє зміцнення структури ГдМ і разом із цим забезпечує краще її функціонування і сформованість у вагітних, порівняно з заміжніми жінками, які ще не вагітніли.

У вибірці М виявлений кореляційний зв'язок між усіма показниками: як між окремими компонентами ГдМ (r = 0,25 - 0,41), так і з рівнем готовності, загалом. Найтісніше у даній вибірці взаємопов'язані мотиваційно-ціннісний і когнітивний компоненти (r = 0,41). Отже, можна стверджувати, що лише коли жінка стає матір'ю, вона досягає оптимального рівня ГдМ.

Те, що усі компоненти впливають на розвиток ГдМ, засвідчують кореляційні зв'язки кожного з них із загальним рівнем готовності в усіх вибірках. Зауважимо, що “внесок” кожного компоненту у рівень ГдМ можна оцінювати величиною показника коефіцієнта кореляції із загальним рівнем готовності. У вибірці Д головна роль у розвитку ГдМ належить когнітивному компоненту (r = 0,78). Для групи В таку роль виконує, крім когнітивного, поведінковий компонент (r = 0,82). У вибірці М провідна роль відводиться, крім когнітивної, мотиваційній складовій (r = 0,75).

Аналіз рівнів ГдМ у цілому, як цілісної структури показує, що найкраще готовність сформована у вибірці М, де найбільше респондентів із високим рівнем ГдМ - 11,67 % (для порівняння, таких лише 3,09 % та 2 % у вибірках В і Д, відповідно). І навпаки, опитаних із низьким рівнем ГдМ серед вибірки М найменше - 6,66 % (проти 9,27 % та 11 % в інших вибірках). Це підтверджує висунуту в роботі гіпотезу та положення, що виноситься на захист - оптимальний рівень ГдМ формується поступово, від заміжньої жінки, яка ще не вагітніла, до вагітної та жінки-матері, причому на кожному етапі особливої ваги набуває той чи інший компонент готовності, досягаючи оптимуму готовності, коли жінка стає матір'ю, і бере на себе відповідальність за життя та розвиток дитини.

Залежно від рівня сформованості ГдМ, розроблена система психолого-педагогічних засобів підвищення його рівня. Для заміжніх жінок, які ще не вагітніли, програма є переважно інформуючою, спрямованою на формування усвідомленого ставлення до духовного та фізичного здоров'я, потреби в здоровому способі життя на шляху до материнства. Особистісно-орієнтована спрямованість програми базується на принципах природоутворення, гуманізму, культурологічної орієнтації.

Основною формою занять є лекції. В якості стрижня практичної роботи з вагітними варто застосовувати екзистенційно-гуманістичний підхід у межах програми “Усвідомлене материнство”. Робота психолога ведеться з усіма компонентами ГдМ, що сприяє розвитку в жінки інтересу до дитини, до формування засобів взаємодії з нею, а також до розуміння можливої підтримки від соціальних структур, якими вона може скористатися в процесі пологів, догляду за дитиною та виховання.

ВИСНОВКИ

На основі узагальнення результатів дослідження зроблено такі висновки:

1. Виявлено, що психологічні дослідження проблеми материнства здійснюються головним чином за двома напрямами: материнство як умова розвитку дитини та материнство як складова особистісної сфери жінки. Сформована готовність до материнства включає усвідомленість жінкою потреби мати дитину, турбуватися про її розвиток, виховання й особистісну зрілість. Потреба в материнстві розуміється як одна з найвищих природних потреб жінки, що формується протягом онтогенезу під впливом конкретних соціокультурних умов.

2. Феномен готовності до материнства розглядається як складне, динамічне психічне утворення, яке охоплює: стійку позитивну мотивацію до материнства; актуалізацію знань, сформованість низки соціально-психологічних умінь і навичок необхідних для реалізації функцій материнства; розвиток особистісних якостей жінки, її здатності до емоційного розуміння дитини, конструктивної взаємодії з нею. Ступінь сформованості мотиваційно-ціннісного, когнітивного, афективно-регулятивного та поведінкового компонентів перебуває у корелятивному зв'язку із готовністю виконання жінкою материнської ролі.

3. Емпіричним шляхом встановлено, що мотиваційно-ціннісний компонент ГдМ у більшості опитаних є оптимально сформованим. Він репрезентує складну мотиваційну структуру з домінуванням конструктивних мотивів й усвідомленням материнства як екзистенційної цінності. Когнітивний компонент у структурі ГдМ розвинений недостатньо, про що свідчить переважання в усіх вибірках осіб із середнім та низьким рівнями знань про різні аспекти материнства. Афективно-регулятивний компонент ГдМ є досить розвиненим у матерів і у вагітних, дещо слабше - у жінок, які ще не вагітніли. В усіх жінок найактивнішим є емоційний канал емпатії і, водночас, ледь присутня інтернальність. Поведінковий компонент у структурі ГдМ демонструє практичну налаштованість матерів і вагітних на реалізацію функції материнства. Для молодих жінок характерний низький рівень його розвитку, ейфорійність у ставленні до сімейних відносин і некритичність в оцінці своїх виховних здібностей. Кореляційний аналіз підтверджує взаємозв'язок усіх компонентів у структурі ГдМ. Особливо важлива, системотвірна, роль належить когнітивному компоненту, яким зумовлюється рівень розвитку як окремих компонентів, так і загальна готовність до материнства.

4. З'ясовано, що у більшості (93,34 %) досліджуваних матерів усі компоненти ГдМ є сформованими, у частини вагітних і, особливо, жінок, які ще не вагітніли, вказані компоненти перебувають на стадії становлення. Зокрема, в останніх найнижчий рівень знань про особливості материнства, найменше розвинуті емпатійні здібності, вони схильніші до прояву ейфорійного типу ПКГД, до конфліктів у сімейних стосунках. Вагітні більше прагнуть до встановлення стосунків рівноправності у сім'ї, до вербалізації проблем, що виникають. Проте їм властивий тривожний тип ПКГД. Натомість, у матерів констатується виразніша емпатія до дитини, залежність від сім'ї, а також схильність до домінування над дитиною та незадоволеність роллю домогосподарки. Загалом, вибірка Д статистично відрізняється від двох інших за багатьма параметрами, що свідчить про недостатню сформованість у молодих жінок як окремих складових готовності, так і ГдМ як цілісного феномену.

5. Доведено, що комплекс психологічних особливостей жінок з високим рівнем ГдМ включає: потребу в народженні дитини, як безумовної цінності; сформованість позитивної перспективи оптимального типу ПКГД; достатній рівень знань про особливості материнства, задоволеність шлюбними взаєминами та власною сімейною роллю; емпатійні стосунки з дитиною, відповідальність за її розвиток. Показано, що готовність до материнства формується поетапно, на кожному із яких домінує той чи інший компонент. Зокрема, мотиваційно-ціннісний і когнітивний - починають розвиватися ще до стану вагітності, афективно-регулятивний і поведінковий - активно виробляються під час вагітності. Запропонована в дослідженні програма психолого-педагогічних впливів сприяє підвищенню рівня сформованості готовності до материнства у всіх вибірках, що брали участь в експерименті.

Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у розробленні психологічних питань організації догляду на етапі новонародженості, а також комплексу засобів корекційного й розвивального характеру.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Проскурняк О. П. Екзистенційно-гуманістичний підхід у формуванні психологічної готовності вагітних жінок до материнства / О. П. Проскурняк // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - т. 6, вип. 4. - К. : ГНОЗІС, 2004. - С. 256-264.

2. Проскурняк О. П. Методи вивчення материнства в психології / О.П. Проскурняк // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - т. 6, вип. 6. - К. : ГНОЗІС, 2004. - С. 261-266.

3. Проскурняк О. П. Огляд психологічних концепцій материнства в зарубіжній літературі / О. П. Проскурняк // Психологія. Збірник наукових праць НПУ ім. М. П. Драгоманова, Вип. 24, 2004. - С. 24-35.

4. Проскурняк О. П. Условия формирования психологической готовности к материнству / О. П. Проскурняк // Вісник Харківського ун-ту. Серія Психологія. - Харків, 2004. - № 617. - С. 193-196.

5. Проскурняк О. П. Аксіологічна суть вагітності та материнства / О. П. Проскурняк // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. - К. : КНПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. - № 12 (37). - С. 176-179.

6. Проскурняк О. П. Концепції материнства у вітчизняній психології / О. П. Проскурняк // Наукові записки. Серія “Психологія і педагогіка”. - Острог : Вид-во НаУ “Острозька академія”, 2006. - Вип. 7. - С. 309-323.

7. Проскурняк О. П. Структура психологічної готовності до материнства / О. П. Проскурняк // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - т. 8, ч. 9. - К. : ГНОЗІС, 2006. - С. 286-293.

8. Проскурняк О. П. Дослідження типів психологічного компоненту гестаційної домінанти у вагітних та матерів / О. П. Проскурняк // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Серія психологія. - Харків, 2007. - № 759, Вип. 37. - С. 204-208.

9. Проскурняк О. П. Чинники та етапи становлення материнства / О. П. Проскурняк // Практична психологія та соціальна робота. - К. , 2007. - № 3. - С. 13-16.

10. Проскурняк О. П. Афективно-регулятивний компонент психологічної готовності до материнства / О. П. Проскурняк // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - Т. 10, част. 2. - К. : ГНОЗІС, 2008. - С. 388-397.

11. Проскурняк О. П. Когнітивний компонент як основа формування психологічної готовності жінки до материнства / О. П. Проскурняк // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - К. : ДП “Інформаційно-аналітичне агентство”, 2008. - Т. 10, вип. 9. - С. 322-332.

12. Проскурняк О. П. Методичні основи дослідження компонентів психологічної готовності жінки до материнства / О. П. Проскурняк // Наукові записки. Серія “Психологія і педагогіка”. - Острог : Вид-во нац. ун-ту “Острозька академія”, 2008. - Вип. 11. - С. 210-220.

Размещено на Allbest.ru