Психологічні особливості парасуїцидальної поведінки особистості

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г. С. КОСТЮКА

19.00.01 - Загальна психологія, історія психології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Психологічні особливості парасуїцидальної поведінки особистості

Каневський Віктор Іонович

Київ - 2011

2

Размещено на http://www.allbest.ru//

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті психології імені Г. С. Костюка НАПН України, лабораторія психології навчання імені І. О. Синиці

Науковий керівник

академік НАПН України, доктор психологічних наук, професор Максименко Сергій Дмитрович, Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, директор

Офіційні опоненти:

академік НАПН України, доктор психологічних наук, професор Бурлачук Леонід Фокович, Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка, факультет психології, декан;

кандидат психологічних наук Вашека Тетяна Володимирівна, Гуманітарний інститут Національного авіаційного університету, кафедра авіаційної психології, доцент

Захист відбудеться 12 грудня 2011 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології імені Г. С. Костюка НАПН України за адресою: 01003, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України за адресою: 01003, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2

Автореферат розісланий «___» листопада 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т. М. Третяк

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена ситуацією, пов'язаною із проблемою самогубства, а також із недостатністю психологічних даних щодо випадків незавершених суїцидів (парасуїцидів, суїцидальних спроб). За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я самогубства вийшли на одне з перших місць за показником смертності. У цьому сенсі Україна належить до десяти країн світу з найвищим рівнем самогубств (більше 20 на 100 тис. осіб).

На сьогодні бракує єдиної системи обліку і реєстрації суїцидальних спроб, а також загальноприйнятого трактування вказаних спроб. У суїцидологічній літературі діє система фіксації завершених суїцидів, однак при цьому не завжди враховується та обставина, що невдалі або незавершені суїциди можуть повторюватися і завершуватися летальним наслідком.

Дослідження в психології проблеми суїциду відбуваються у двох напрямах, які вивчають психологічні особливості та причини суїцидальної поведінки. Одними з перших є роботи З. Фрейда і психологів психоаналітичного спрямування (А. Адлер, К. Менінгер, О. Феніхель, К. Хорні, К. Г. Юнг), які досліджували мотиви суїцидальних дій та їх форми.

Зокрема, Н. Фарбероу, Е. Шнейдманом виділені загальні риси, властиві суїцидальному акту, а також типи самогубств, розроблена типологія суїцидентів. Питання співвідношення суїцидального акту та сенсу життя особистості розглядалися в галузі екзистенціальної і гуманістичної психології (Д. О. Леонтьєвим, К. Роджерсом, В. Франклом та ін.).

Російська школа суїцидології (А. Г. Амбрумова, О. М. Вроно, В. А. Тихоненко, Г. В. Старшенбаум) вивчала суїцидальну поведінку з опорою на принцип детермінованості соціальної дезадаптації особи в умовах мікросоціального конфлікту, що переживається. Фахівцями цього напряму були описані найпоширеніші суїцидальні реакції і на цій основі розроблена відповідна типологія. Широкий спектр поглядів на природу самогубства свідчить про те, що в психології нині відсутня спільна концепція, яка б забезпечувала розуміння і пояснення цього явища.

Істотним недоліком досліджень суїцидальної поведінки є їх ретроспективний аналіз, або реконструкція події методом аутопсії за умови, що суїцид завершений.

Встановлено, що у когнітивній психології (А. Бек, А. Раш, Б. Шо, Р. Емері) розглядаються головним чином питання ставлення суб'єкта до майбутнього. Зокрема, А. Бек вказував на безнадійність як найважливіший предиктор у прогнозі суїциду та включав показник песимістичного ставлення до майбутнього до складу депресивної тріади. Проте, питання життєвої перспективи, саморозвитку, цілеспрямованості особистості дослідником не порушувалися.

Констатовано, що однією з важливих проблем психології суїциду і суїцидології є трактування суїцидальної спроби, ширше - суїцидальності та парасуїцидальності, щодо яких у більшості дослідників немає спільної точки зору. З метою розв'язання цих питань у даному дослідженні визнано доцільним застосування ситуативного підходу, а також показника ставлення особи до майбутнього і готовності до саморозвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану НДР лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України «Психологічні чинники самодетермінації особистості в освітньому просторі» (номер держреєстрації 0109U000558). Тема роботи входить також до комплексної теми факультету соціології Чорноморського державного університету імені Петра Могили «Соціальні процеси та соціальне управління в умовах суспільної трансформації» (номер держреєстрації 0110U004904). Тему затверджено вченою радою Чорноморського державного університету ім. Петра Могили (протокол № 8 від 8 квітня 2010 року ) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 28 вересня 2010 року).

Об'єкт дослідження - cуїцидальна поведінка особистості.

Предмет дослідження - психологічні особливості парасуїцидальної поведінки особистості.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні зовнішніх і внутрішніх умов, які впливають на суїцидальну поведінку особистості.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз відповідних літературних джерел та встановити на цій основі основні теоретичні підходи до досліджуваної проблеми.

2. Уточнити зміст та обсяг понять «суїцид», «суїцидальна спроба» і «парасуїцид».

3. Встановити мотиви парасуїцидальних вчинків особистості.

4. Виявити психологічні особливості парасуїцидальної особистості, а також мотиви та фактори суїцидальної поведінки.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали загально-психологічні положення теорії діяльності (П. Я. Гальперін, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн), принцип особистісного підходу (Б. С. Братусь, С. Д. Максименко, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, В. А. Семиченко), ситуативного підходу (Л. Ф. Бурлачук, Я. В. Васильєв, Е. Ю. Коржова, К. Лєвін, Н. В. Чепелєва), теоретичні підходи в психології, загалом проблеми суїциду (А. Адлер, К. Менінгер, З. Фрейд, К. Хорні, Е. Шнейдман, К. Г. Юнг), в тому разі в екзистенціальній і гуманістичній психології (Д. О. Леонтьєв, А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Е. Фромм), когнітивно-поведінковий підхід (А. Бек, А. Раш) зокрема.

У процесі дослідження причин та чинників суїцидальної поведінки розглядалися філософські (М. О. Бердяєв, А. Камю, К. Ясперс), соціологічні (Е. Дюркгейм, Е. Мореселлі, П. Сорокін), медичні та суїцидологічні аспекти феномена суїциду (А. Г. Амбрумова, Д. Вассерман, В. Ф. Войцех, В. С. Єфремов, І. П. Павлов, Н. В. Конончук, А. Н. Моховиков, В. А. Розанов, Г. В. Старшенбаум, Д. І. Шустов, Л. Н. Юрьєва).

Для реалізації поставлених у роботі завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: порівняння, аналіз та узагальнення психологічної, філософської та суїцидологічної літератури; емпіричні: спостереження, анкетування, інтерв'ю, тестування; статистичні: кореляційний аналіз за r-критерієм Пiрсона, t-критерій Ст'юдента для залежних вибірок, факторний аналіз. Обробка даних здійснювалась на базі комп'ютерної програми SPSS 12.0.

Організація та експериментальна база дослідження. Дослідження здійснювалося на базі лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаєва. Вибірки досліджуваних складали 85 осіб - пацієнти, які здійснили суїцидальну спробу.

Наукова новизна дослідження:

1. Одержані результати сприяють поглибленню розуміння психологічного змісту поняття «суїцидальна ситуація», а також таких, як «суїцид» і «парасуїцид».

2. На основі ситуативного підходу визначено провідні мотиви парасуїцидальних вчинків зовнішнього і внутрішнього характеру. До перших належать утилітарно-меркантильна мотивація, відсутність далеких життєвих перспектив, широкого кругозору, до других - внутрішніх - емоційна нестійкість: тривога, конфлікти, нервово-психічна напруженість і егоцентричний нарцисизм.

3. Виокремлено основні психологічні особливості парасуїцидентів, які виявляються в когнітивно-емоційному комплексі особистісних рис: знижена усвідомленість і непоміркованість вчинків, неготовність до розв'язування життєвих ситуацій, які супроводжуються ознаками емоційної незрілості, а саме: нейротизмом, шизотимією.

4. Встановлено, що цільова спрямованість особистості парасуїцидентів характеризується незначною кількістю цілей, в основному близькими, що відрізняє їх від досліджуваних контрольної групи на статистично достовірному рівні. Парасуїциденти відрізняються також від контрольної групи цілями саморозвитку: у парасуїцидентів бракує цілей самовизначення і самовдоско-налення, відсутні цілі самоактуалізації.

Теоретична значущість роботи полягає в обґрунтуванні поняття «парасуїцид» і «суїцидальна ситуація», що дозволяє науково підійти до розв'язання проблеми суїцидальної поведінки. Доведена провідна роль цільової перспективи і саморозвитку особистості, які є властивими для парасуїцидентів. Встановлено, що одним із провідних чинників парасуїциду є повторні суїцидальні випадки.

Практична значущість дослідження полягає у виявленні причин парасуїцидальної поведінки особистості, а також у можливості використання отриманих даних із метою профілактики суїцидальної поведінки.

Особистий внесок здобувача. Усі дослідницькі процедури у межах наукової розробки заявленої теми, результати, рекомендації та висновки дисертації сформульовані і отримані автором самостійно. Головні наукові ідеї, отримані у процесі дослідження, відображено у п'яти одноосібних публікаціях, і дві статті опубліковано у співавторстві, де внесок дисертанта складає 80 відсотків публікацій.

Надійність і вірогідність отриманих даних забезпечується теоретико-методологічним обґрунтовуванням основних положень, цілісною організацією дослідження, поєднанням статистичних методів обробки експериментальних даних з їх якісним психологічним аналізом, достатньою репрезентативністю вибірки.

Апробація та впровадження результатів роботи. Основні теоретичні положення та результати емпіричного дослідження доповідалися: на засіданнях кафедри психології Чорноморського державного університету імені Петра Могили, на науково-практичній конференції «Стратегія психологічної, соціально-психологічної реабілітації та альтернативної моделі розвитку суспільства» в рамках щорічних міжнародних наукових зустрічей «Якість життя в Україні - 3000: реабілітаційні та рекреаційні аспекти» (м. Миколаїв, 2005 р.), на науково-методичній конференції «Могилянські читання - 2009» «Досвід та тенденції розвитку суспільства в Україні: глобальний, національний та регіональний» (м. Миколаїв, 2009 р.), на ІІ Міжнародному науково-практичному конгресі «Проблеми розвитку сучасної психологічної допомоги: концепції і практики» (Артек, 2-4 жовтня 2009 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції «Ольвійський форум - 2010: стратегії України в геополітичному просторі» (м. Ялта, 2010 р.), на науково-методичній конференції «Могилянські читання - 2010» «Досвід та тенденції розвитку суспільства в Україні: глобальний, національний та регіональний» (м. Миколаїв, 2010 р.), на Другій міжнародній науково-практичній конференції «Арт-терапія: інноваційний простір для підтримки фізичного, психічного та духовного здоров'я людини» (м. Миколаїв, 2010 р.), на конференції «Кризові стани у дітей та підлітків - міждисциплінарний підхід до проблеми та її вирішення» (м. Одеса, 2010 р.).

Результати дослідження впроваджено в підготовку психологів пенітенціарної системи (довідка про впровадження № 57/09 від 16.09.2010 р.), в профілактичну і консультативну роботу при в/ч А-0831 (довідка про впровадження № 16 від 22.03.2011 р.), при ЛШМД м. Миколаєва (довідка про впровадження № 418 від 02.06.2011 р.).

Публікації. Основний зміст викладено у 7 публікаціях, опублікованих у наукових фахових виданнях, включених до переліку фахових видань із психології, затвердженого ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (357 найменувань, зокрема 67 іноземними мовами), містить 14 додатків (на 78 сторінках). Робота містить 1 рисунок (на 1 сторінці), 31 таблицю (на 45 сторінках). Обсяг основного тексту дисертації складає 157 сторінок. Повний обсяг дисертації - 287 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

парасуїцидальний поведінка особистість мотив

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, методологічну основу і методи, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію результатів, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі - «Теоретичні підходи до психології особистості та поведінки суїцидента» - здійснено теоретичний аналіз психологічної, філософської, медичної та суїцидологічної літератури з теми дослідження; виявлено зміст основних понять і методологічні підходи до розуміння суїцидальної поведінки та особистості, а також мотиви суїцидальної поведінки особистості.

У розділі констатується, що у психологічній науці проблему суїцидальної поведінки одним із перших вивчав З. Фрейд. У роботі «Печаль і меланхолія» він розглядає механізми суїцидальної поведінки з психоаналітичної точки зору, вважаючи, що суїциденти інтерналізують образ втрати, внаслідок чого він стає частиною їх власного Его. Коли ці почуття досягають критичного рівня, вони можуть призвести до самогубства. Надалі З. Фрейд розглядає аутодеструктивні дії як прояви динамічної боротьби інстинктів Еросу і Танатосу.

Аналогічної позиції дотримуються Р. Зілбург, О. Феніхель, В. Штекель, які розвивали ідеї про бажання жити, що лежать в основі сексуального потягу і протилежного йому бажання померти, однак О. Феніхель вважав, що обидва види потреб диференціюються з одного джерела, в основі якого прагнення до релаксації.

У свою чергу, К. Г. Юнг підходив до проблеми самогубства з позиції теорії колективного несвідомого. Він указував, що самогубство може бути продиктовано неусвідомлюваним прагненням людини до духовного перерод-ження, а не тільки нестерпними умовами життя, зняттям «напруженості».

Послідовники психоаналітичного напряму уточнювали (розширювали) розуміння проблем суїцидальної поведінки. А. Адлер встановив, що коли пошук мети супроводжується значними перешкодами, то це призводить до кризової ситуації, з якої починається «втеча» до суїциду. К. Хорні відзначала, що соціокультурні чинники обумовлюють високу тривожність, яка провокує суїцидальні настрої або саморуйнівні прояви. Е. Фромм вважав, що насильство, спрямоване на інший об'єкт, часто виступає єдиним способом захисту від власної агресії, яка в іншому випадку спрямувала б свою потужність усередину і призвела б до самознищення. Г. Салліван вказував, що в особи може з'явитися потреба перевести своє «погане Я» в «не-Я» шляхом самогубства.

Близькими до психоаналітичної традиції є погляди на суїцидальну поведінку К. Меннінгера, Е. Шнейдмана, Е. Штенгеля. К. Меннінгер виділив три основні складові суїцидальної поведінки: бажання убити, бажання бути убитим, бажання померти. Суїцид є реальним, якщо ці три бажання є комплексно присутніми в індивіда. Е. Шнейдману належить психологічна концепція суїциду, що представляє суїцидальну спробу як «крик про допомогу» («заклик про допомогу»). Це певною мірою розвиває припущення З. Фрейда про те, що будь-яке самогубство є посланням від самовбивці до тих (або до того), хто залишився жити.

Е. Штенгель же вперше акцентував відмінність між «суїцидом» і «спробою суїциду», які до того часу розглядалися як однорідна категорія - «самогубство». Норман Фарбероу досліджував роль самотності в суїцидальній поведінці. Він розглядав цей чинник як найважливіший у предикації суїциду.

Багато уваги дослідженню суїцидальної поведінки приділялося в гуманістичній і екзистенціальній психології. К. Роджерс вважав: якщо структура «Я» стає ригідною і особистий досвід відчужується від особи, то людина втрачає контакт із реальністю.

В. Франкл розглядав суїцид у складі таких понять, як сенс життя, свобода людини, психологія смерті і вмирання. Він вважав, що самовбивця не боїться смерті, а боїться життя. Д. О. Леонтьєв вбачає в суїциді дистанційне відношення до свого життя при усвідомленні можливості суїциду. Останній пропонує не «зачаровуватися» цим, а усвідомлено уникати, роблячи вибір на користь життя. М. П. Гусакова акцентує увагу на смисловій стороні проблеми. Якщо в кризовому стані втрачається осмислений погляд на життя, то сенсом суїцидального акту може стати саме отримання сенсу. Спроба самогубства вже є робота по усвідомленню цієї ситуації, отже, терапевтична задача в постсуїцидальному періоді полягає в підтримці тієї роботи, яка була почата суїцидальним актом.

У руслі когнітивно-поведінкового напряму психології досліджується структура депресивного мислення, що потенціює суїцидальний стиль поведінки (А. Бек). Безвілля, відсутність бажань (порушення мотивації), безнадійність А. Бек пояснює трансформацією когнітивних процесів. У своїй крайній формі уникнення проблем і ситуацій, що уявляються не вирішуваними і нестерпними, набуває форми суїцидальних бажань. А. Бек вважав безнадійність більш репрезентативною в прогнозі суїциду, ніж депресію. У зв'язку з цим, для пошуку причин суїцидальної поведінки важливим є аналіз існуючих психологічних трактувань поняття надії (Дж. Аверилл, Е. Еріксон, К. Муздибаєв, С. Снайдер, Е. Стотланд, Е. Фромм, К. Хорні), який дозволяє зробити висновок про те, що поняття надії трактується як очікування бажаного і віра в те, що воно може бути досягнуте.

Важливими для розуміння психології суїцидальної поведінки є праці філософів, суїцидологів, соціологів. Е. Дюркгейм вивчав, у в першу чергу, вплив соціальної структури суспільства та її змін на суїцидальну поведінку індивідів. Він довів, що рейтинг самогубств безпосередньо пов'язаний із соціальною інтеграцією людини. Досліджуючи суїцидальну особистість, Е. Дюркгейм виділив чотири типи суїцидальної поведінки: «аномічна», «егоїстична», «альтруїстська» і «фаталістична». Інший відомий соціолог Пітірім Сорокін вважав, що головна причина збільшення кількості самогубств - це зростання самотності особи, її відірваність від суспільства.

У філософському аспекті питання суїцидальної поведінки розглядались М. О. Бердяєвим і А. Камю. Перший підходив до проблеми з позицій християнського персоналізму, вказуючи на крайній егоцентризм самовбивці, ним також наголошувалося на значущості переживання безнадійності і звуженості свідомості. Другий поставив питання дуже гостро, заявивши, що самогубство, право людини на припинення власного життя і можливість цього є по-справжньому основною антропологічною проблемою.

Екзистенційна проблематика суїциду складала предмет уваги К. Ясперса, який вважав, що природничі науки (зокрема, психіатрія), не можуть дати уявлення про безодню, перед якою опиняється індивідуальна душа. К. Ясперс наголошував, що до самогубств призводять страх, нестерпні обставини, недостатність субстанції Я, безглуздя і нудьга.

Суїцидологічна наука зробила свій внесок у розуміння психології суїцидальної поведінки. А. Г. Амбрумова розглядає суїцидальну поведінку як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особи в умовах мікросоціального конфлікту, що переживається нею. В. А. Тихоненко позначає суїцидальною поведінкою будь-які внутрішні або зовнішні форми психічних актів, які спрямовані уявленнями про позбавлення себе життя.

Д. Вассерман і Дж. Манн здійснили комплексний і системний підхід до вивчення суїцидальної поведінки. Згідно з цим підходом існує схильність до суїцидальної поведінки, а також обставини, що зменшують уразливість (захисні чинники) і сприяють самогубству і суїцидальній спробі (актуальні стресори, чинники ризику). Питання про класифікацію суїциду і суїцидальних спроб - одне з найбільш дискусійних в інтерпретації самогубства, які відображені в роботах Дж. Вайсса, В. Ф. Войцеха, Д. Й. Дуньїча, В. С. Єфремова, Н. Конончук, Й. Пуріч-Пейаковича, Р. Телле, E. Шнейдмана, E. Штенгеля.

Дослідження суїцидальної поведінки ми пов'язуємо з необхідністю використання ситуативного підходу, оскільки в літературі наголошується постійність кризових ситуацій. З'ясовано, що першим, хто пов'язав ситуації і особливості особистості в експериментальних умовах, був К. Левін. Л. І. Божович і Л. С. Виготський аналізували соціальні ситуації розвитку, А. Валлон - ситуації в розвитку інтелекту, а Е. Фромм - людську ситуацію, Л. Ф. Бурлачук і О. Ю. Коржова розглядали ситуацію у взаємозв'язку діяльності і системи суб'єктивних і об'єктивних елементів. Н. В. Чепелева виділяє п'ять видів ситуацій, серед яких є проблемні ситуації, що не мають однозначного рішення та можуть розглядатися як суїцидальні.

Я. В. Васильєвим був встановлений просторово-часовий континуум ситуацій, що дозволило привести у відповідність співвідношення між просторовими і тимчасовими параметрами, а також цілями. Ним була розроблена методика цільової спрямованості особистості і виявлений рівневий характер ситуативної поведінки. Внутрішні умови ситуацій при такому підході він пов'язував із спрямованістю особистості.

Як відомо, поняття спрямованості особистості було запропоновано С. Л. Рубінштейном. Він відзначав, що спрямованість включає два компоненти: наочний зміст і напругу. Напруга виявляється в потребах, мотивах, установках, які характеризуються певним ступенем усвідомленості і залежать від цілей і задач діяльності. С. Д. Максименко розглядає спрямованість особистості як структуру організації внутрішнього світу, як дійсне об'єднання найважливіших цінностей, найважливіших сенсоутворюючих мотивів, які роблять життя людини структурованим, впорядкованим, цілеспрямованим, а також її орієнтованість не тільки на зовнішні об'єкти, але і на внутрішній світ, на зростання і прагнення до розвитку. В. А. Семиченко під спрямованістю особистості розуміє систему спонук, що визначають вибірковість ставлення людини до навколишнього світу, об'єкти, на які спрямована її активність. Вона пропонує структурувати спрямованість за чотирма параметрами: активності, екстра-інтровертованості, усвідомленості і змісту діяльності.

А. Маслоу розробив новий підхід до розуміння потреб людини, що має важливе значення для розуміння спрямованості особи. Він розділив потреби на дві групи: базові і метапотреби. Безпосередньо вивченню цільової спрямованості особистості надається значне місце в концепції футурреальної психології Я. В. Васильєва. Футурреальна психологія основною задачею ставить орієнтацію особистості на ситуації майбутнього часу. Вивчаючи цілі, ми вивчаємо спрямованість особистості щодо тих предметів і об'єктів, на які ці цілі спрямовані. Цілі виступають як ланка між реальними ситуаціями теперішнього часу і майбутнім, а за цілями стоять мотиви і способи дії. На значення ролі цілей і майбутнього часу в суїцидальній поведінці особистості вказувалося А. Адлером, А. Беком, М. Бердяєвим, І. П. Павловим.

У другому розділі - «Психологічні характеристики особистості в постсуїцидальному періоді» - розглядаються принципи організації емпіричного дослідження, викладається зміст застосованих методик та одержані результати. Дослідження постсуїцидальної поведінки проводилося на базі лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаєва протягом 2002-2007 років. Дослідженням було охоплено 85 осіб, які вчинили суїцидальну спробу. Спостереження здійснювалося в стаціонарі за особами, що вчинили спробу самогубства, протягом першого тижня після її здійснення. Контрольна група налічувала 108 осіб. До неї входили особи, що не мали суїцидальних спроб в анамнезі. Середній вік досліджуваних експериментальної і контрольної груп складав 24,39 і 23,58 років відповідно, за - t = 0,625 (p<0,53), що свідчить про відсутність між вказаними групами достовірних статистичних відмінностей.

Основними методами дослідження особистості парасуїцидента були: інтерв'ю, спостереження, анкетування, тестування. Використовувалися також такі методики: ММРІ, NEO PI-R, цільової спрямованості особистості, перелік методик для діагностування станів парасуїцидента, які прийняті у світовій суїцидологічній практиці.

Дослідження цільової спрямованості особистості парасуїцидентів показало: середня кількість цілей у досліджуваних контрольної групи - 18,56, а в експериментальній - 4,26. Близьких за віддаленістю цілей - 5,74 і 2,97, середніх - 8,11 і 0,62, а дальніх - 4,65 і 0,59 відповідно. Встановлена значна відмінність на статистично достовірному рівні щодо кількості висунутих цілей загалом, із домінуванням у представників контрольної групи середніх і дальніх цілей. Кількість цілей визначалася за такими компонентами процесу саморозвитку: самореалізація, самовизначення, самовдосконалення, самоактуалізація та інтегральний показник саморозвитку, що є сумою всіх вищезгаданих цілей (згідно з концепцією Я. В. Васильєва). Із таблиці 1 випливає, що контрольна група переважає групу парасуїцидентів за всіма показниками саморозвитку. Натомість слід зазначити відсутність в останніх цілей самоактуалізації.

Таблиця 1

Порівняльні показники процесу саморозвитку цільової спрямованості особистості

№	Показники	Група парасуїцидентів (n = 85)	Контрольна група (n = 108)	t-критерій (p<0,001)
		М	Std	M	Std
1.	Самореалізація (СР)	0,34	0,608	0,98	0,853	5,614
2.	Самовизначення (СВ)	0,13	0,375	0,69	0,614	7,126
3.	Самовдосконалення (СУ)	0,06	0,287	0,88	1,232	6,07
4.	Самоактуалізація (СА)	0	0	0,56	0,99	5,607
5.	Саморозвиток особистості (СРЛ)	0,52	0,808	3,1	1,883	11,67

За допомогою опитувальника NEO PI-R визначалася психологічна структура особистості, що включає п'ять шкал: нейротизм, екстраверсія, відкритість до досвіду, поступливість, добросовісність. Кожна з них складається відповідно із 6 субшкал. Достовірні статистичні відмінності були встановлені між парасуїцидентами і контрольною групою за шкалою нейротизму, показники якого вищі в парасуїцидентів, і добросовісності, показники якої вищі в контрольній групі.

Достовірні відмінності за показниками норми і патології за методикою СМIЛ були встановлені між парасуїцидентами та контрольною групою за сімома клінічними шкалами з десяти: іпохондрії, депресії, істерії, психопатії, психастенії, шизофренії і соціальної інтроверсії. Показники парасуїцидентів перевищували поріг норми у 70 процентілей за шкалами психопатії і шизофренії.

У дослідженні використовувалися опитувальник депресії А. Бека (BDI), модифікована шкала безнадійності А. Бека (HS), індекс психологічного благополуччя ВООЗ (WHO), опитувальник агресивності Р. Плучека (PFAV) та опитувальник емоцій гніву (TAS) з двома субшкалами - T, що визначає почуття гніву, та R, що визначає це почуття як реактивний стан. У таблиці 2 представлені показники відповідних шкал парасуїцидальної і контрольної груп.

Таблиця 2

Порівняльні показники емоційних станів представників експериментальної та контрольної груп

№	Показники	Група парасуїцидентів (n = 85)	Контрольна група (n = 108)	t-критерій
		М	Std	M	Std
1.	WHO	10,39	6,45	14,24	3,46	5,32 (р<0,001)
2.	HS	2,08	1,79	1,19	0,84	4,61 (р<0,001)
3.	BDI	19,84	11,83	7,7	5,24	9,54 (р<0,001)
4.	PFAV	5,53	3,3	4,99	2,52	1,28 (р<0,201)
5.	TAS	21,27	5,91	20,8	5,35	0,97 (р<0,332)
6.	T	8,31	3,01	7,6	2,64	1,73 (р<0,085)
7.	R	12,6	3,84	12,79	3,47	0,34 (р<0,738)

Як свідчать наведені у таблиці 2 показники, у парасуїцидентів низький індекс психологічного благополуччя, проте рівень депресії досяг критичного значення. У контрольній групі показник ВООЗ вище шкали норматива, а середній показник депресії розташовується на рівні, що вказує на відсутність депресивної симптоматики. Рівень переживання безнадійності значно нижчий, ніж у представників експериментальної групи.

Для оцінки ролі стресогенності був використаний опитувальник «Події життя» (Life Events Style). Останній включає 29 пунктів, що охоплюють травматичні події в навколишньому середовищі. Значущими чинниками відмінності між групами у парасуїцидентів є: випадки зґвалтування, проблеми з роботою і навчанням, переживання самотності.

Результати дослідження свідчать, що 85 % парасуїцидентів у виборі засобів зведення рахунків з життям віддали перевагу отруєнню, за тяжкістю самоушкоджень переважали середні показники «3» і «4» відповідно до шкали самоушкоджень.

У третьому розділі - «Психологічні особливості парасуїцидальної поведінки особистості» - представлено порівняльний аналіз отриманих результатів, здійсненого узагальнення та обговорення.

У дослідженні була реалізована спроба розглянути суїцидальну ситуацію, що мала зовнішні і внутрішні умови та ціль - здійснення суїцидального акту.

Результати клінічного інтерв'ю з парасуїцидентами показали, що подіями, які призвели до суїцидальної спроби, були у 75,4 % випадків конфлікти і сварки в основному з близькими людьми, 6 % - емоційні стани, 3,7 % - психологічні травми та ін.

Перелік чинників, які називались парасуїцидентами як мотив здійснення суїцидального акту, дозволив виокремити 4 групи. До них належали: почуття провини, нездатність дати відсіч, нестерпність ситуації та надцінне ставлення до однієї мети чи діяльності. Як показав факторний та кореляційний аналіз, на статистично достовірному рівні, кожній із груп причин суїцидальних актів відповідає певний емоційний стан. Стосовно першої групи - це тривожність, для другої - конфліктність, для третьої - нервово-психічна напруга та для четвертої - егоцентричний нарцисизм.

Порівняння особистісних рис парасуїцидентів і контрольної групи виявило значущі відмінності між ними за рядом показників, зокрема, за індексом психологічного благополуччя WHO, нейротизмом, добросовісністю і безнадійністю.

За критерієм цієї методики у групи парасуїцидентів середній показник = 10,39, а у контрольної групи він становить 14,24. Різниця має значущу відмінність.

З п'яти факторів методики NEO PI-R чотири мають достовірні відмінності між вибіркою парасуїцидентів і контрольної групи, а з урахуванням субчинників із 35 показників 20 мають достовірні відмінності. При цьому встановлено, що значущими є емоційні стосунки і організація раціональної діяльності.

Проведений аналіз результатів методики NEO PI-R показав пріоритетні проблеми парасуїцидентів. Група парасуїцидентів відрізняється високим рівнем нейротизму. Значущі розбіжності мають місце стосовно всіх субчинників шкали нейротизму, окрім імпульсивності. Імпульсивність у концепції NEO означає зниження здатності управляти прагненнями. Основний же акцент чинника переноситься на негативні переживання. На відміну від контрольної групи, нейротизм у суїцидентів пов'язаний із PFAV, r = 0,305 і HS, r = 0,386, тобто із схильністю до гніву і переживанням безнадійності.

Про особливість раціональної поведінки парасуїцидента свідчить показник добросовісності. Йдеться про контроль імпульсів і вольове регулювання поведінки. Особи, що мають високі результати за цим показником (у нашому випадку це представники контрольної групи), більш надійні, цілеспрямовані, ефективні. Статистично значущі відмінності між досліджуваними групами за показниками субшкал: компетентності, порядку, прагненням до досягнень і скрупульозності. У досліджуваних парасуїцидальної групи ці показники є нижчими, ніж у контрольній групі.

Провідною змінною, яка визначає відмінність між парасуїцидальною і контрольною групами, є показник рівня безнадійності. Переживання безнадійності є складовою супутників самогубства.

За показниками безнадійності (HS) між досліджуваними групами встановлені достовірні статистичні відмінності на високому рівні. Зокрема, у контрольній групі показник HS є значно нижчим, ніж у парасуїцидентів, він пов'язаний позитивно тільки з інтегральним показником шкали гніву TAS: r = 0,201, тобто з негативними афективними тенденціями, а негативно - з поступливістю: r = - 0,213 і скромністю: r = - 0,229.

У групі парасуїцидентів стан безнадійності викликається іншими чинниками: емоційною нестабільністю: r = 0,335, турботою: r = 0,310, ворожістю: r = 0,218, уразливістю: r = 0,299. У свою чергу, показник безнадійності тісно пов'язаний із депресивним станом: r = 0,393 і з шкалою депресії А. Бека: r = 0,386. Він негативно корелює з екстраверсією: r = - 0,368 (тобто суб'єкт інтровертований), щирістю: r = - 0,416; особа не прагне до соціальних контактів, надаючи перевагу самотності: товариськість: r = - 0,222, активність: r = - 0,364, відчуття позитивних емоцій: r = - 0,350.

Почуття безнадійності поглиблюється в разі, коли індивід закритий для сприйняття нового: r = - 0,268, не здатний до змін: r = - 0,246. Відповідно, це позначається на процесах цільового планування і вольового управління поведінкою: r = - 0,227, індивід відчуває невпевненість при вирішенні життєвих проблем: r = - 0,333, млявість і апатію при досягненні цілей: r = - 0,327.

Можна констатувати, що наявність більш високого показника HS є об'єктивним індикатором схильності парасуїцидентів до навмисного пара-суїциду, а також, що схильність до суїцидальної ситуації залежить від орієнтації особи на майбутнє.

Це підтверджується дослідженнями цільової спрямованості опитуваних. Схильність до ближніх цілей у групі парасуїцидентів корелює позитивно з агресивною поведінкою, а середні цілі - з переживанням гніву. Цільова спрямованість парасуїцидентів відрізняється близькістю цілей і їх загальною незначною кількістю в порівнянні з контрольною групою на статистично достовірному рівні. Це вказує на те, що парасуїциденти характеризуються вузькістю інтересів і кругозору, а також меркантильною мотивацією. Фактично відсутні дальні цілі як показники перспективи особистості і високі за духовно-моральними цінностями.

Ці відмінності дозволяють ставити питання про дефіцит саморозвитку в осіб, що вчинили суїцидальну спробу. Інтегральний показник процесу саморозвитку (СРЛ) в контрольній групі складає середню кількість цілей 3,1 в той час, як в групі парасуїцидентів цей же показник дорівнює 0,521. Оскільки процес саморозвитку розглядається через постановку цілей, спрямованих на зростання особистості, то слід відзначити, що в групі парасуїцидентів таких цілей 37, у контрольній групі - 276.

Різниця фіксується і рештою показників СРЛ. Це дії в теперішній або найближчій певній ситуації, які пов'язані з безпосередніми практичними задачами.

Цілі самовдосконалення в групі парасуїцидентів складають всього 10,8 % загальної кількості. Саморозвиток в основному здійснюється через процеси самореалізації і самовизначення, що створює дефіцит саморозвитку, оскільки ці два процеси не пов'язані з постановкою перспективних цілей. Спостерігається слабка тенденція до самовдосконалення.

Через рік після суїцидальної спроби нами було проведено повторне дослідження цільової спрямованості групи парасуїцидентів. Результати свідчать про певні зміни в їх цільовій і особистісній структурах. Внаслідок проведеної консультативної роботи значно збільшилася кількість цілей, а також трансформувалася їх структура: більше стало середніх за віддаленістю цілей, що підтверджено на статистично значущому рівні, а також дальніх цілей. Отже, можна констатувати позитивні зміни порівняно з попереднім постсуїцидальним періодом.

Таблиця 3

Порівняльні показники цільової спрямованості парасуїцидентів двох періодів

№	Показники (цілі)	Постсуїцидальний період	Рік потому	t-критерій
		М	Std	M	Std
1.	Близькі	2,75	1,58	6,57	4,86	2,25 (р<0,059)
2.	Середні	0,63	0,916	4,57	3,69	2,76 (р<0,030)
3.	Дальні	0,5	0,925	2,29	2,215	1,99 (р<0,083)
4.	Сума цілей	3,38	2,445	15,67	4,546	6,003 (р<0,001)

Постановка середніх цілей корелює у досліджуваних в період ремісії з ворожістю: r = 0,774, імпульсивністю: r = 0,881, відкритістю почуттям: r = 0,793, гнівом як особистісною рисою, Т (на відміну від реактивної гнівливості, R): r = 0,962, а також депресією за А. Беком: r = 0,821. Усе це характеризує соціалізацію парасуїцидентів як емоційно забарвлену.

Результати дослідження показали, що за психопатологічними чинниками група парасуїцидентів відрізняється на рівні достовірної значущості від контрольної за такими показниками: іпохондрія, депресія, істерія, психопатія, психастенія, шизофренія, соціальна інтроверсія. На особливу увагу заслуговують два чинники, які не тільки мають достовірні відмінності, але й за абсолютними величинами долають поріг норми (більше 70 Т). Це шкали психопатії і шизофренії, що свідчить про дезадаптацію особистості парасуїцидентів.

Серед негативних подій життя, характерних для парасуїцидентів, виділяються три чинники. Ними є: почуття самотності, проблеми в навчально-професійній діяльності і насильство над особою. Почуття самотності впливає на постановку середніх цілей, які пов'язані з функціонуванням в соціумі і з самовдосконаленням. Проблеми парасуїцидентів у навчально-професійній діяльності пов'язані з відсутністю наполегливості, а також із показником добросовісності методики NEO PI-R. Переживання насильства викликає стан депресії та агресії, а також знижене почуття задоволеності життям.

Із метою визначення способу угрупування одержаних множин показників був проведений факторний аналіз. У результаті факторизації було отримано 5 факторів. Перший фактор (12,8 % дисперсії) - дезорганізація особистості. Показники обумовлюють основні причини парасуїцидальної особистості - дезорганізацію особистості, що виявляється у взаємному впливі інтелек-туального розладу й емоційної нестабільності. Найвищі факторні навантаження мають такі показники: чинник добросовісності (- 0,814), нейротизм (0,797), низька компетентність (- 0,793), відсутність обдумування вчинків (- 0,763), уразливість (0,744), імпульсивність (0,714), тривожність (0,707). Другий фактор (9,8 % дисперсії) - парасуїцидальний досвід, який свідчить про значний вплив попередніх суїцидальних ситуацій. Найвищі факторні навантаження мають такі показники: наявність попередніх суїцидальних спроб (0,856), вік, коли була здійсненна перша суїцидальна спроба (0,818), фактор екстраверсії (- 0,806), кількість суїцидальних спроб (0,798), невпевненість (- 0,761). Третій фактор (6,8 % дисперсії) - чутливість - указує на підвищену чутливість парасуїцидентів. Найвищі факторні навантаження мають такі показники: чинник відкритості до досвіду (0,678) та незадоволеність своєю зовнішністю (0,594). Наявність близьких цілей (0,458) свідчить про шляхи адаптації до актуальних ситуацій. Четвертий фактор (6,7 % дисперсії) - негативний вплив зовнішнього середовища - відбиває негативні впливи зовнішнього середовища, яких зазнали парасуїциденти. Найвищі факторні навантаження мають такі показники: інтегральний показник негативних подій життя (0,823), випадки зґвалтування у житті (0,783), випадки сексуальних домагань (0,691), важкі економічні проблеми (0,663). П'ятий фактор (6,4 % дисперсії) - причини останньої суїцидальної ситуації. Найвищі факторні навантаження мають: показники ставлення до смертельного результату (0,610), вірогідності смертельного результату (0,577) та планування суїцидальної спроби (0,567).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розкритті психологічних особливостей парасуїцидальної поведінки особистості. Результати здійсненого дослідження дали підстави зробити такі висновки:

1. Здійснений у дослідженні теоретичний аналіз поставленої проблеми показав, що в психологічній літературі немає чіткого визначення поняття «парасуїцид», а також «суїцид» і «суїцидальна спроба». Недостатньо висвітлена і проблема психологічної організації.

2. На засадах ситуативного підходу у дослідженні вводиться поняття «суїцидальна ситуація», яка включає зовнішні та внутрішні умови ситуації, ціль і суїцидальний акт. Доводиться, що суїцидальний акт є вагомим критерієм суїцидальної ситуації, оскільки є усвідомленим, спрямованим на досягнення мети. Виявлено, що зовнішні умови впливають на дві складові - мотиваційну й операційну. Перша пов'язана із зовнішніми обставинами суїцидальної ситуації, а друга - із урахуванням об'єктивних та істотних обставин суїцидального акту.

Внутрішні умови суїцидальної ситуації характеризуються суб'єктивним ставленням особистості до зовнішніх умов ситуації і виявляються у формі відповідних станів переживань. Під поняттям «суїцид» у дослідженні розуміється суїцидальна ситуація, яка завершується летальним наслідком. Парасуїцидом позначається суїцидальна ситуація, яка не отримала летального завершення.

3. Здійснений у роботі контент-аналіз дозволив виявити чотири групи мотивів суїцидальних дій. До них належать такі: гіпертрофоване почуття провини, неможливість дати відсіч у ситуації конфлікту, нестерпність ситуації і надцінність однієї мети або діяльності. Такий підхід до розуміння провідної ролі цільової спрямованості дій, що становлять суїцидальний акт, дозволив на основі аналізу зовнішніх умов ситуацій виявити істотні параметри цих умов і за рахунок цього скоротити кількість мотивацій парасуїцидів порівняно із загальноприйнятими. Психологічний аналіз внутрішніх умов ситуацій даних груп показав, що для кожної з них характерний різний емоційний стан. Для групи гіпертрофованого почуття провини характерна тривога, для групи парасуїцидентів, які відрізняються нездатністю дати відсіч - конфліктність, нестерпність ситуації пов'язана з нервово-психічною напругою, а група парасуїцидентів, що фіксовані на одній діяльності, характеризується егоцентричним нарцисизмом.

4. Дослідження особистості парасуїцидентів дозволили виявити низку психологічних особливостей. У досліджуваних цієї групи з п'яти факторів NEO чотири виявляють відмінності порівняно з контрольною групою (з 35 показників - 20 мають достовірні відмінності). Показово, що найбільш значущі показники емоційних відносин - нейротизм і організація раціональної діяльності - добросовісність, такі достовірні відмінності мають 6 і 5 з 7 відповідно. У парасуїцидентів більш високий рівень нейротизму, ніж у представників контрольної групи. Основна характеристика парасуїцидентів зводиться до негативних емоцій, схильності до гніву і переживання безнадійності. Другими за значущістю є засоби раціональної поведінки парасуїцидента, низький контроль імпульсів і вольового регулювання поведінки та її організації, низька ініціативність і знижений рівень та обсяг цільової спрямованості особистості. Парасуїцидентам також властиві низькі показники уяви; вони песимістичні і невпевнені в собі, орієнтуються більше на потреби, думку та оцінку інших.

5. Доведено, що показник безнадійності постає значущим індикатором схильності суб'єкта до суїциду. Особливістю даного переживання є його зв'язок із ситуаціями майбутнього часу. Безнадійність указує на песимістичне ставлення суб'єкта до перспектив власного зростання і розвитку, до досягнення успіхів у майбутньому. Порівняльний аналіз результатів експериментальної групи (парасуїциденти) з контрольною (у яких воно було відсутнє) показав статистично достовірну відмінність за такими важливими рисами особистості, як нейротизм, інтроверсія, відкритість до досвіду, добросовісність, невпевненість, альтруїзм, прагнення до досягнень. Для групи безнадійних є характерними: критичний рівень депресії - 28,3, більш сильне бажання смерті, більш чітке планування суїцидального акту й уявлення про смерть як про кінцевий результат і мету дії. Ці результати дослідження свідчать про відсутність у парасуїцидентів життєвої перспективи, бачення сенсу життя у майбутньому, що стає основною причиною суїцидальних ситуацій.

6. Виявлено достовірні відмінності експериментальної групи від контрольної за такими показниками: іпохондрія, депресія, істерія, психопатія, психастенія, шизофренія, соціальна інтроверсія.

7. У роботі встановлені достовірні відмінності між групою парасуїцидентів і контрольною. Зокрема, парасуїциденти відрізняються на статистично достовірному рівні незначною кількістю цілей по відношенню до контрольної групи у декілька разів, середній показник: 4,56 до 18,56. Це вказує на те, що парасуїциденти характеризуються вузькістю інтересів і кругозору, а також меркантильною мотивацією, про що свідчить переважання близьких цілей. У парасуїцидентів вони складали - 68,5 %, а в контрольної групи - 30,9 %. Кореляційний аналіз показав, що близькі цілі в групі парасуїцидентів позитивно співвідносяться із агресивною поведінкою. Середні цілі характеризуються таким співвідношенням: у контрольної групи - 43,7 %, а у парасуїцидентів - 18,9 %, і вони корелюють із переживанням гніву. Дальні цілі, які пов'язані із життєвою перспективою та високими духовно-моральними цінностями, складають у парасуїцидентів 12,5 %, а у контрольної групи - 25,4 %. Як показали результати дослідження цільової спрямованості особистості, сумарна кількість цілей у контрольній групі перевищує кількість цілей парасуїцидентів майже у вісім разів. При цьому, у відсотковому співвідношенні близьких цілей у парасуїцидентів було більше, ніж у два рази, а середніх і дальніх, навпаки, у два рази менше.

8. З'ясовано, що інтегральний показник саморозвитку в контрольній групі в середньому складає 3,1, у той час, як в групі парасуїцидентів цей же показник дорівнює 0,521.

9. Здійснений факторний аналіз показників групи парасуїцидентів виявив 5 факторів. Перший фактор характеризує рівень дезорганізації особистості, яка проявляється у взаємному впливі інтелектуального розладу й емоційної нестабільності. Другий фактор у групі парасуїцидентів ми кваліфікуємо як парасуїцидальний досвід, який свідчить про значний вплив попередніх суїцидальних ситуацій. Третій фактор указує на підвищену чутливість. Четвертий фактор - негативні впливи зовнішнього середовища, яким піддалися парасуїциденти. П'ятий фактор - причини останньої суїцидальної ситуації, які мають позитивний кореляційний зв'язок із плануванням суїцидального акту, відчуттями відносно смерті та вірогідністю смертельного результату. Отже, можна констатувати, що особистість парасуїцидентів характеризується психологічною дезорганізацією, яка визначається низькими ціннісними орієнтаціями, відсутністю широкого кругозору, невмінням бачити перспективу життя далі, ніж близька емоційно травмуюча ситуація, і відсутністю прагнення до саморозвитку і постановки далеких цілей.

Перспективи дослідження полягають у розробці психокорекційної програми з метою запобігання парасуїцидальної поведінки шляхом формування у таких осіб дальньої життєвої перспективи, а також ефективних засобів самопізнання й саморозвитку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Каневський В. І. Цільова спрямованість суїцидентів / В. І. Каневський // Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / За ред. академіка С. Д. Максименка. - Київ, 2005. - Т. 2, вип. 26. - С. 202-204.

Каневський В. І. Дефіцит саморозвитку у осіб, що вчинили суїцидальну спробу / В. І. Каневський // Проблеми загальної та педагогічної психології // Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / За ред. академіка С. Д. Максименка. - Київ, 2008. - Т. Х., ч. 3. - С. 204-209.

Каневский В. И. Переживание безнадежности в период ближайшего постсуицида / В. И. Каневский // Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / За ред. академіка С. Д. Максименка. - Т. 7: Екологічна психологія. - Вип. 18: Психологія освітнього простору. - Миколаїв: ТОВ «Фірма «Іліон», 2008. - С. 166-169.

Каневский В. И. Динамика целевой направленности личности суицидента в анамнезе / В. И. Каневский // Журнал практикующего психолога. - 2009. - Специальный выпуск 16: Материалы ІІ Международного научно-практического конгресса «Проблемы развития современной психологической помощи: концепции и практики» (3-4 октября 2009), МДЦ «Артек». - С. 166-174.

Каневский В. И. Типология целевой направленности личности и личность суицидента / Каневский В. И. // Науковий вісник МДУ імені В. О. Сухомлинського // Збірник наукових праць (Серія «Психологічні науки») / За ред. академіка С. Д. Максименка, Н. О. Євдокимової. - Миколаїв, 2010. - Т. 2, вип. 4. - С. 100-104.

Каневский В. И. Намеренность суицидального акта и целевая направленность личности у парасуицидентов в связи с переживанием безнадежности / Каневский В. И., Розанов В. А. // Журнал практикующего психолога. - 2010. - Вып. 17. - С. 95-106.

Каневський В. І. Проблема парасуїцидальної особистості в контексті суїцидальної ситуації / Каневський В. І., Васильєв Я. В. // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України / За ред. академіка С. Д. Максименка. - К.: ДП «Інформаційно-аналітичине агентство», 2010. - Том. Х, вип. 17. - С. 201-211.

АНОТАЦІЇ

Каневський В. І. Психологічні особливості парасуїцидальної поведінки особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. - Київ. - 2011.

Дисертаційне дослідження присвячене особливостям парасуїцидальної поведінки і особистості парасуїцидента. Уточнено зміст і обсяг понять «суїцид», «суїцидальна спроба», «парасуїцид». Встановлено психологічні особливості поведінки парасуїцидента, які проявляються у нейротизмі, дезорганізації раціональної діяльності, переживанні безнадійності. Виявлені чотири групи мотивів суїцидальних дій: гіпертрофоване відчуття провини, неможливість дати відсіч в ситуації конфлікту, нестерпність ситуації і надцінність однієї мети або діяльності. Встановлено, що суїцидентам притаманні низька продуктивність цілей, перевага близьких цілей в порівнянні з дальніми, перспективними цілями та відсутність цілей, пов'язаних з процесом самоактуалізації. Показано, що у парасуїцидальних особистостей немає прагнення до саморозвитку, оскільки це не виступає для них як сенс, і вони живуть поверхневою емоційною ситуацією.

...