Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ НАПН УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

19.00.05 - соціальна психологія, психологія соціальної роботи

Саморегуляція як чинник розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді

Лисенко-Гелемб'юк Катерина Миколаївна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор Орбан-Лембрик Лідія Ернестівна, провідний науковий співробітник Науково-методичного центру “Українська етнопедагогіка і народознавство” НАПН України і Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Васютинський Вадим Олександрович, завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України; кандидат психологічних наук, доцент Дідора Марія Іллівна, доцент кафедри Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Захист відбудеться “14” квітня 2011 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.457.01 в Інституті соціальної та політичної психології НАПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 15.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціальної та політичної психології НАПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 15.

Автореферат розісланий “11” березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник І.В. Жадан

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Пріоритетною ознакою сучасного етапу розвитку психології в Україні є гостра потреба пошуку тих сутнісних характеристик особистості, які б сприяли конструктивному розв'язанню чисельних проблем у всіх формах її активності. До них, насамперед, належать відповідальність, ініціативність, самоорганізація, самодетермінація, самостійність, саморефлексія, творчість. Фундаментальною у цьому контексті виступає саморегуляція. Вона вирізняється складністю, багатомірністю й неоднозначністю і є провідним психічним процесом життєдіяльності особистості. Цілеспрямована саморегуляція постає індикатором успішності, засобом саморозвитку, самореалізації і досягнення суб'єктом поставленої мети й цілей.

Саморегуляція особистості набуває особливого значення в юнацькому віці, у період вибору професії, соціального та особистісного самовизначення, постає передумовою вирішення проблемних ситуацій, сприяє розумінню власної поведінки та поведінки інших, налагодженню взаємодії й формуванню позитивного психологічного клімату в колективі.

Різні аспекти порушеної проблеми представлено у дослідженнях саморегуляції психічних станів особистості, що перебуває у стресових або критичних умовах й екстремальних ситуаціях. Вивчення саморегуляції спортсменів, військовослужбовців, рятівників, студентів під час іспитів репрезентовано у працях широкого кола дослідників (А. Алєксєєв, І. Вачков, Л. Гіссен, В. Казміренко, Т. Кириченко, А. Осницький, В. Стасюк та ін.). Структуру, механізми, функції, рівні, методи і засоби розвитку досліджували М. Боришевський, В. Васютинський, Л. Виготський, Л. Гримак, О. Донченко, А. Крупнов, О. Конопкін, В. Моросанова, О. Леонтьєв. Увагу вчених також зосереджено на проявах саморегуляції особистості в трудовій та навчальній діяльності (Г. Грибенюк, М. Дідора, Г. Нікіфоров, Н. Пов'якель, В. Татенко, Т. Титаренко та ін.).

Попри посилений інтерес до проблеми саморегуляції особистості, її значення та вплив на сферу спілкування та міжособистісної взаємодії залишаються недостатньо вивченими. Поза увагою науковців перебувають прояви психологічного впливу саморегуляції особистості на розв'язування міжособистісних конфліктів у різні вікові періоди, у тому числі і в студентські роки. Зокрема йдеться про психологічний вплив на перебіг конфлікту, а також основні психологічні особливості саморегуляції, що зумовлюють його специфіку.

Отож, актуальність досліджуваної проблеми, її теоретична та практична значущість для реалізації соціально - психологічних запитів сучасного соціуму зумовили вибір теми наукового пошуку - “Саморегуляція як чинник розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до загального напряму психологічних досліджень кафедри соціальної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника: “Психологічні засади соціальної мобільності особистості в умовах соціокультурного простору” (номер державної реєстрації 010U001410).

Тему дисертації затверджено вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол № 8 від 13 березня 2007 р.) і погоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол № 6 від 19 червня 2007 р.).

Мета дослідження - виявити специфіку впливу та обґрунтувати соціально-психологічні засоби розвитку саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді.

Завдання дослідження:

Розкрити психологічний зміст, сутність, функції, структуру і механізми саморегуляції, проаналізувати соціально-психологічний вплив саморегуляції на процес розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді.

Встановити залежність саморегуляції від індивідуально-психологічних характеристик особистості, виявити смислову структуру саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів у юнацькому віці.

Дослідити й верифікувати потенціал соціально-психологічного тренінгу розвитку саморегуляції як чинника оптимізації розв'язування міжособистісних конфліктів молоді у студентські роки.

Об'єкт дослідження - саморегуляція в структурі міжособистісної взаємодії студентів.

Предмет дослідження - соціально-психологічні особливості впливу саморегуляції на розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді.

Для розв'язання накреслених завдань розроблено програму дослідження. Її реалізація передбачала застосування комплексу методів.

Методи теоретичного дослідження - (аналіз, класифікація, моделювання, порівняння, синтез, систематизація) застосовано для узагальнення теоретико-методологічних засад дослідження феномена саморегуляції та його впливу на розв'язування міжособистісного конфлікту.

Емпіричні методи - анкетування (анкета для виявлення уявлень досліджуваних про саморегуляцію особистості), психодіагностичне тестування, спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності. В емпіричному дослідженні використовували такі методики: вивчення моделі структури особистості (Р. Кеттела 16PH, форма А, адаптація А. Шмельова, В. Похилько, А. Соловейчика), стилю саморегуляції поведінки (В. Моросанової-Є. Коноз), рівня суб'єктивного контролю (Є. Бажин-О. Голинкіної-А. Еткінд), тактики поведінки в конфліктах (К. Томас, адаптація Н. Грішиної), інтерактивної спрямованості особистості (Н. Щуркова, модифікація Н. Фетіскіна), структури ціннісних орієнтацій особистості (С. Бубнової), готовності до саморозвитку (В. Павлова, адаптація Л. Журавської), рівня соціальної емпатії (Н. Фетіскіна-В. Козлова-Г. Мануйлова), самооцінки рівня онтогенетичної рефлексії (Н. Фетіскіна-В. Козлова-Г. Мануйлова) рівня конфліктності (Н. Кірішева-Н. Рябчикова, адаптація Л. Журавської) - задля визначення загального рівня сформованості індивідуальної системи саморегуляції активності особистості, його взаємозв'язків із індивідуально-психологічними особливостями студентської молоді та їх впливу на розв'язування міжособистісного конфлікту.

Методи математичної обробки даних із використанням комп'ютерного пакета статистичних програм для ПК SPSS (версія 14.0 for Windows) та пакета програм Microsoft Office for Windows XP Professional. Методи математичної статистики (кореляційний аналіз (коефіцієнт кореляції r-Пірсона), факторний аналіз, кластерний аналіз, Т-критерій Вілкоксона, ч2 - критерій Пірсона; U_критерій Манна-Уітні) застосовано для систематизації та групування ознак вищезазначених досліджуваних об'єктів, встановлення зв'язку між змінними.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось на базі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії і Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича впродовж 2007-2009 років. У дослідженні взяли участь 304 особи віком від 18 до 22 років.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

обгрунтувано соціально-психологічну модель впливу саморегуляції на розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді. Проаналізовано її механізми (рефлексія, самооцінка, домагання особистості, ціннісні орієнтації, локус контролю) та функції (прогностична, селективна, “самосуб'єктний вплив”, коригуюча, контролююча).

встановлено залежність між саморегуляцією та індивідуально-особистісними особливостями студентської молоді, зокрема, емоційною стійкістю, відповідальністю, рівнем розвитку абстрактного мислення, здатністю до самоконтролю. Показано, що егоїстична інтерактивна орієнтація особистості впливає на вибір суперницького стилю розв'язання міжособистісних конфліктів, натомість орієнтація особистості на взаємодію з іншими людьми обумовлює вибір співпрацюючої і компромісної тактик поведінки в конфліктах, а маргінальна інтерактивна спрямованість особистості детермінує обрання уникаючого й пристосовницького стилів розв'язання конфліктних ситуацій. Виявлено смислову чотирьохфакторну структуру саморегуляції;

розроблено програму розвитку саморегуляції як засобу оптимізації конструктивних способів розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді. Результати порівняльного аналізу даних психодіагностичного дослідження респондентів експериментальної та контрольної груп, динаміка змін в експериментальній групі за період дослідження доводять ефективність і доцільність проведення тренінгу розвитку саморегуляції. Ефективність програми емпірично верифіковано та підтверджено підвищенням в учасників тренінгу рівня рефлексії, зростанням показників загального рівня саморегуляції студентів, їх готовності до саморозвитку, прагнення до самопізнання та самовдосконалення, зростанням рівня соціальної емпатії, зниженням рівня конфліктності.

Практичне значення полягає в тому, що обґрунтовані в роботі соціально-психологічні положення та отримані емпіричні результати є підґрунтям для подальшого розвитку теорії саморегуляції особистості й створення на їх основі ефективних інструментів для розв'язування міжособистісних конфліктів. Емпіричні результати можуть бути використані при викладанні спецкурсів та спецсемінарів щодо ефективного прогнозування впливу саморегуляції особистості на інтерперсональну взаємодію студентів. Розроблену та впроваджену особистісно-орієнтовану програму розвитку саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді доцільно використовувати в ситуаціях непорозумінь, конфліктній взаємодії, також у виховній роботі зі студентами; при викладанні курсів із соціальної психології, психології конфлікту у вищих навчальних закладах України різних рівнів акредитації, а також у психологічних тренінгах особистісного зростання, самовихованні й саморозвитку особистості в період юності.

Результати дослідження використовувались при викладанні курсів “Загальна психологія”, “Соціальна психологія”, “Психологія конфлікту”, “Юридична психологія”, а також шляхом проведення тренінгу “Розвиток саморегуляції як засобу оптимізації конструктивних способів розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді” в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на філософському факультеті (довідка № 01-05/06-13/201-1 від 08.04.10), Педагогічному інституті (довідка № 01-05/06-01/198-1 від 08.04.10), в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (довідка №27-14/2161 від 20.07.10 р.), у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії (довідка №378 від 23.06.10 р.).

Надійність і вірогідність наукових положень, висновків і результатів роботи забезпечувалася побудовою емпіричного дослідження відповідно до теоретичних положень; використанням методик, які відповідають меті та завданням дисертації, поєднанням кількісного і якісного аналізу одержаних даних, застосуванням адекватних методів математичної статистики з використанням комп'ютерних програм обробки даних.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (Ірпінь 2005), “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні і прикладні проблеми” (Київ 2009), “Соціалізація особистості і суспільні трансформації: механізми взаємовпливу та вияви” (Чернівці 2009), “Народні звичаї, традиції та обряди: етнорегіональний вимір у полікультурному просторі освіти” (Львів 2009), “Етновиховний простір сучасних закладів освіти в умовах глобалізації: стан і перспективи” (Хмельницький 2010); Результати роботи були представлені також на міжрегіональних семінарах: “Перетин культури, освіти й виховання: соціально-психологічна інтерпретація” (Івано-Франківськ 2006), “Психологія міграції українців” (Івано-Франківськ 2008), “Психологічні засади соціальної мобільності особистості” (Івано-Франківськ 2009), Психологічний супровід соціальної мобільності особистості (Івано-Франківськ 2010), на науково-практичних конференціях, а також на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу кафедри соціальної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2006-2010 рр.).

Публікації: основні положення та результати дисертації відображено в 10 одноосібних публікаціях у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (224 джерел, у т.ч. 24 - іноземною мовою) і додатків. Повний обсяг дисертації становить 273 сторінки, основний зміст роботи викладено на 201 сторінці, робота містить 18 таблиць і 31 рисунок.

2. Основний зміст дисертацї

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, об'єкт, предмет і завдання дослідження, методологічні та методичні підходи. Розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення, представлено відомості про апробацію і впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі “Саморегуляція в міжособистісних конфліктах як психологічний феномен” відображено результати аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми, узагальнено провідні напрями і підходи до вивчення феномена саморегуляції в контексті міжособистісних конфліктів студентської молоді. На підставі аналізу різноаспектних досліджень проблеми саморегуляції особистості в просторі зарубіжної і вітчизняної психології, знаходимо наступні тлумачення означеного феномена. А саме: саморегуляція - інтегральний механізм самовиховання, саморозвитку (К. Роджерс, А. Маслоу); найвизначальніша характеристика поведінки людини (А. Бандура); механізм, спрямований на керування психофізіологічними, психічними та емоційними станами людини (Ю. Вілюнас, Л. Гримак, Є. Ільїн, І. Павлов, І. Сєченов); єдність внутрішніх і зовнішніх особливостей психіки, спрямованих на досягнення індивідом конкретної мети (С. Рубінштейн); цілісна система об'єктивних вимог до нервових навантажень, швидкості реакцій, психофізіологічних, психічних, особистісних станів, процес взаємоузгодження завдань діяльності зі станом суб'єкта (К. Абульханова-Славська, А. Брушлинський); здатність індивіда самоусвідомлювати й самовиявлятись суб'єктом власної активності, посідаючи позицію суб'єкта у взаємодії з іншими (М. Боришевський); інтегральне ядро активності, що забезпечує створення й динамічне існування у свідомості суб'єкта цілісної моделі його існування (О. Конопкін, В. Моросанова); специфічна форма взаємодії людини з навколишнім, засіб свідомої постановки завдань, мобілізації психічних та фізичних потенцій для досягнення визначених цілей (Л. Орбан-Лембрик, В. Татенко, Т. Титаренко та ін.); професійно важлива властивість, необхідна передумова професійного самоусвідомлення й самоорганізації задля успішного вирішення завдань (Г. Грибенюк, Н. Пов'якель) та ін.

На основі аналізу наукової літератури констатовано, що здатність до саморегуляції це інтегрований, цілісний, системно організований психічний процес детермінації, побудови, підтримки і регулювання зовнішнього й внутрішнього впливу (самовпливу), спрямованого на досягнення обраних суб'єктом цілей, виражається в стимулюванні одних та гальмуванні інших особистісних потреб, дій і вчинків.

Множинність спроб визначення змісту поняття саморегуляції, його сутнісних характеристик, ефективності впливу на діяльність, свідчить про багатогранність окресленої наукової реальності. Існує певна неоднозначність трактування даного феномена, що зумовлено диференціацією позицій та концептуальних підходів, а також метою досліджень авторів. Вивчення проблеми особистісної саморегуляції у різному ракурсі суттєво ускладнює однозначність визначення змісту поняття та встановлення його зв'язків з іншими, суміжними дефініціями.

Вивчення наукових джерел дозволило виявити певні розходження щодо особливостей співвідношень між різними регуляторними процесами. А саме: саморегуляція-самоорганізація, саморегуляція-самоуправління, саморегуляція-самоконтроль, саморегуляція-самодетермінація та ін. Обґрунтовано доцільність аналізу таких співвідношень задля повноцінного розуміння специфічних особливостей і трактування психологічного впливу саморегуляції на життєдіяльність особистості. Попри різноманітність проявів, саморегуляція має чітку структуру, механізми та функції, які поєднують визначення суб'єктом мети своєї довільної активності; програму виконавських дій, узгоджену з умовами діяльності; неперервний контроль за її реалізацією; оцінку досягнутих результатів; рішення про необхідність корекції та вибір корекційної діяльності.

У розділі акцентовано на специфічних особливостях юнацького віку. Значущість суперечностей у взаємодії юнаків, протидія суб'єктів, вияв негативних емоцій, необхідність особистісного самовизначення, інтенсивне “конструювання” власного внутрішнього світу, прагнення до автономії, індивідуалізація та соціальна приналежність, необхідність сепарації від батьків, становлення загальної емоційної та ціннісно-орієнтаційної спрямованості ініціюють внутрішні неузгодження у формі конфліктної поведінки, усвідомленої-неусвідомленої маніпуляції, агресії, невизначеності об'єкта конфлікту, детермінуючи міжособистісні конфлікти студентства.

Саморегуляція в такому контексті набуває особливого значення, оскільки постає специфічною формою взаємодії людини із навколишнім світом. Її проявами виступають свідома постановка завдань, мобілізація психічних та фізичних потенцій для досягнення визначеної мети.

Розв'язування конфлікту, передусім міжособистісного, неможливе без здатності особистості до усвідомленого, цілеспрямованого планування, побудови й перетворення власних дій та вчинків відповідно до значущих потреб, мотивів і цілей. Водночас саморегуляція обумовлює поведінку в конфлікті, вона підвищує рівень адаптації до мінливих, нестандартних умов та зумовлює своєрідність особистісного самовизначення. Загалом розвиток саморегуляції студентської молоді (юнацький вік) є важливим чинником оптимізації вибору конструктивних стратегій розв'язування міжособистісних конфліктів та процесу становлення особистості в цілому.

У другому розділі “Емпіричне дослідження саморегуляції у процесі розв'язування міжособистісних конфліктів у студентському середовищі” подано загальну процедуру організації дослідження, обґрунтовано систему методичних прийомів і наведено результати аналізу показників, одержаних на констатувальному етапі емпіричного дослідження.

Дослідженням охоплено 304 особи (18-22 років), які навчалися на II-V курсах спеціальностей “Психологія”, “Дошкільне виховання” та “Іноземна філологія” (англійська мова). Відповідно до розуміння психологічного змісту саморегуляції, а також теоретично виокремлених її структурних компонентів обґрунтовано доцільність використання методичного інструментарію. Дослідження проводилось у два етапи:

І. Констатувальний - спрямований на визначення загального рівня сформованості індивідуальної системи саморегуляції активності особистості, його взаємозв'язків із індивідуально-психологічними особливостями студентської молоді та їх впливу на розв'язування міжособистісного конфлікту. Для цього було підібрано комплекс психодіагностичних методик. За допомогою авторської анкети виявляли уявлення студентів про саморегуляцію, її вплив на життя людини. Анкету спрямовували також на одержання відповідей про причини, які перешкоджають контролю за власною поведінкою і тих, які детермінують виникнення міжособистісних конфліктів у студентському середовищі. Особистісний опитувальник Р. Кеттела 16РF форма А (адаптація А.Шмельова, В. Похилько, А.Соловейчика) використано задля вивчення зв'язків між індивідуально-психологічними характеристиками та саморегуляцією особистості. Методику діагностики стилю саморегуляції поведінки (В.Моросанової, Є.Коноз) спрямовували на діагностику стильових особливостей саморегуляції особистості й загального рівня сформованості індивідуальної системи саморегуляції активності досліджуваних. Опитувальник рівня суб'єктивного контролю (Є. Бажин, О. Голинкіна, А. Еткінд) застосовано задля діагностики сформованого рівня суб'єктивного контролю над різними життєвими ситуаціями, а також виявлення можливих взаємозв'язків між стильовими особливостями саморегуляції, вибором стратегій розв'язування міжособистісних конфліктів та рівнем суб'єктивного контролю особистості. За допомогою методики діагностики тактики поведінки в конфліктах (К. Томаса, адаптація Н. Грішиної) визначали схильності до відповідних стилів розв'язання конфліктів (конкуренція, уникнення, пристосування, співпраця, компроміс), методику діагностики інтерактивної спрямованості особистості (Н.Щуркова, модифікація Н.Фетіскіна) використано для виявлення значущих взаємозв'язків між показниками спрямованості особистості та вибором тактики поведінки в міжособистісних конфліктах. Методику діагностики структури ціннісних орієнтацій особистості (С. Бубнової) застосовано з метою діагностики особливостей ціннісно-орієнтаційної сфери досліджуваних, як значущого параметру .

ІІ. Формувальний до і після тренінгових занять здійснили дослідження за допомогою наступних методик: методика діагностики стилю саморегуляції поведінки (В. Моросанова, Є. Коноз), методика “Чи готовий я до саморозвитку?” (В. Павлов, адаптація Л. Журавської) призначена для діагностики загальної готовності до саморозвитку, самопізнання, самозмін. Методику “Діагностика соціальної емпатії” (Н. Фетіскін, В. Козлов, Г. Мануйлов) застосовано для визначення рівня емпатійних тенденцій. Методика “Самооцінка рівня онтогенетичної рефлексії” (Н. Фетіскін, В. Козлов, Г. Мануйлов) призначена для вивчення рівня онтогенетичної рефлексії (передбачає аналіз минулих помилок, успішного і неуспішного досвіду життєдіяльності. Методику “Оцінка рівня Вашої конфліктності” (Н. Кірішева, Н. Рябчикова; адаптація Л. Журавської) використовували для визначення рівня конфліктності досліджуваних.

На підставі аналізу отриманих результатів констатуємо, що студентській молоді притаманний низький рівень саморегуляції (52,1%) досліджуваних. На низькому рівні розвитку також знаходяться основні складові особистісної саморегуляції - планування, моделювання та ін. Середній рівень розвитку нами виявлено за наступними ланками процесу саморегулювання: оцінка якості результатів поведінки і діяльності, гнучкість, як здатність перебудовувати систему саморегуляції у зв'язку зі зміною зовнішніх та внутрішніх умов. Встановлено, що серед досліджуваних переважають особи із низьким рівнем загальної інтернальності, який відповідає низькому рівню суб'єктивного контролю.

Внаслідок застосування методу кореляційного аналізу встановлено тісну кореляцію саморегуляції з емоційною стійкістю, відповідальністю, високим рівнем розвитку абстрактного мислення, здатністю до самоконтролю, проникливістю, доброзичливістю, сміливістю як особистісними якостями.

Виявлено взаємозалежність між егоїстичною інтерактивною орієнтацією особистості та вибором особистістю суперницького стилю розв'язання міжособистісних конфліктів, її орієнтуванням на взаємодію з іншими людьми та співпрацюючою і компромісною тактиктами поведінки в конфліктах; маргінальною інтерактивною спрямованістю та вибором уникаючого й пристосовницького стилів розв'язання конфліктних ситуацій.

За допомогою застосування методу кореляційного аналізу даних нами визначено, що для юнацького віку ключовим елементом саморегуляції є програмування й оцінка результатів поведінки і діяльності. Водночас найменш розвиненою ланкою саморегулювання постає самостійність. Її зміст полягає в автономності організації активності, здатності особистості до самостійного планування поведінки і діяльності, організації роботи задля досягнення означеної мети, контролю за ходом її досягнення, аналізу та оцінки проміжних, і кінцевих результатів діяльності.

На основі факторного аналізу множини досліджуваних ознак особливостей саморегуляції, інтернальності й тактик поведінки у конфліктах виявлено смислову структуру саморегуляції - чинника розв'язування міжособистісних конфліктів у юнацькому віці. Виокремлено чотири фактори. Перший вказує на низький рівень інтернальності у сфері сімейних взаємин, як чинник вибору уникаючої тактики поведінки в конфліктах. Другий розкриває взаємозалежність між оцінкою своїх можливостей, як конфліктуючої сторони та вибором пристосовницького стилю розв'язання міжособистісних конфліктів. Третій вказує на інтернальність у міжособистісних взаєминах, як один із чинників вибору суперницької тактики поведінки особистості в конфліктах. Четвертий розкриває взаємозалежність між саморегуляцією та інтернальністю, як чинником, що зумовлює вибір компромісної тактики поведінки в міжособистісних конфліктах.

Одержані результати емпіричного дослідження, виявлені особливості кореляційних взаємозв'язків між характерологічними якостями та саморегуляцією особистості, а також зміст факторної структури досліджуваних ознак і структури ціннісно-орієнтаційної сфери студентської молоді доводять необхідність побудови верифікованої системи психологічних засобів підвищення рівня розвитку саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів у юнацькому віці.

У третьому розділі “Соціально-психологічні засоби розвитку саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді” узагальнено основні засоби розвитку саморегуляції особистості, подано загальну процедуру організації та послідовність застосування програми, а також вміщено результати інтерпретації і порівняльного аналізу даних, одержаних на формувальному етапі, основні висновки та можливі шляхи подальшого дослідження порушеної проблеми.

У розробленій авторській програмі поєднано основні компоненти соціально-психологічного тренінгу особистісного розвитку та розвитку самосвідомості. Розглядаємо його як інтегрувальний стрижень здійсненого дослідження. Циклу тренінгових занять передувало психодіагностичне обстеження учасників (експериментальна та контрольна групи), а також проведено тестування по його завершенні.

Мету тренінгу вбачали в розвитку саморегуляції як засобу оптимізації конструктивних способів розв'язування міжособистісних конфліктів у юнацькому віці і конкретизували її за допомогою визначення основних цілей тренінгу. А саме: навчити учасників глибше і різносторонніше розуміти себе, власні думки, слова, вчинки, їхнє походження, мотивацію; удосконалити та поглибити роботу механізмів соціальної перцепції кожного учасника тренінгу; розвинути самоконтроль, особисту відповідальність і саморегуляцію поведінки учасників; навчити основних прийомів, засобів та методів саморегуляції (на її різних рівнях); конструктивно розв'язувати міжособистісні конфлікти, оптимізувати спілкування з оточуючими. Метою дисертаційної роботи, зміст якої полягав у виявленні специфіки впливу та обґрунтуванні соціально-психологічних засобів розвитку саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді, обумовлено наступні завдання тренінгу:

1. Ознайомлення студентів із методами, стимулюючими прийомами, засобами розвитку саморегуляції, активізація психологічних механізмів самопізнання, самоусвідомлення, саморозуміння.

2. Розвиток індивідуальних особливостей, взаємозалежних із саморегуляцією особистості, а саме: емоційна стійкість, відповідальність, самоконтроль, емпатія, рефлексія, самооцінка.

3. Усунення особистісної конфліктності та конфліктних форм поведінки внаслідок формування гуманістичної спрямованості особистості, способів конструктивного розв'язування інтерперсональних конфліктів й оптимізації спілкування з оточуючими.

В реалізації зазначених завдань спиралися на методи розвитку саморегуляції, запропоновані сучасними ученими (А. Алексєєв, І. Вачков, Л. Гіссен, Г. Горбунов, Л. Гримак, Л. Журавська, Х. Кляйнзорге, В. Козлов, Х. Ліндеман, В. Марищук, В. Панкратов, І. Шульц).

Тренінгові вправи та ігри, інформаційні повідомлення для всіх занять підбирали за принципом їхньої відповідності трьом блокам тренінгу: І блок - пізнавальний (вправи зорієнтовані на розвиток прийомів і навичок самопізнання); ІІ блок - рефлексивний (вправи на розвиток сприймання, пізнання і розуміння інших людей та себе, здатності аналізувати власні дії, вчинки, їхню мотивацію); ІІІ блок - розвивальний (вправи на розвиток саморегуляції особистості, як важливої умови конструктивного розв'язування міжособистісних конфліктів)

Одержані результати свідчать про досягнення поставленої мети тренінгу. Аналіз даних, поданих на рис. 1, доводить ефективність системи реалізованих заходів, зокрема, їх позитивний вплив на зниження рівня конфліктності майбутніх психологів.

Достовірність змін, виявлених за результатами порівняльного аналізу даних, отриманих в процесі діагностики рівня конфліктності студентів ЕГ в межах І і ІІ зрізів (тест - ретест), перевіряли із застосуванням Т критерію Вілкоксона. Встановлено, що інтенсивність зсувів у бік зниження рівня конфліктності студентів ЕГ перевищує інтенсивність зсувів у бік зростання цього рівня

Те < Тк (Те = 12,5; Тк = 17 (р < 0,05); Тк = 9 (р < 0,01)).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Розподіли індивідуальних показників рівнів конфліктності студентів ЕГ до та після тренінгу

Внаслідок засвоєння знань про засоби і методи розвитку саморегуляції, оволодіння практичними навичками саморегулювання особистості, знизився загальний рівень конфліктності учасників тренінгу. Наявні позитивні зрушення за показниками зростання загального рівня саморегуляції. Зафіксовано зростання загального рівня готовності до саморозвитку, а також бажання до самопізнання та самовдосконалення як визначальних складових процесу саморозвитку; підвищення рівня рефлексії зі знаком “плюс”, що передбачає збільшення здатності людини до збалансованого аналізу своїх досягнень і помилок у важких життєвих ситуаціях, здатності вчитися на власних невдачах і отримувати від них позитивний досвід; зростання рівня соціальної емпатії, як одного з механізмів особистісної саморегуляції, що виступає передумовою вибору конструктивних стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях; зниження рівня конфліктності. Після проходження тренінгу розвитку саморегуляції, як засобу оптимізації конструктивного розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді, переважаючою характеристикою його учасників став середній та трохи нижче середнього рівень конфліктності.

До проведення тренінгу статистично значущих відмінностей у сформованості загального рівня саморегуляції між студентами ЕГ та КГ нами не виявлено. Однак після впровадження системи тренінгових занять встановлено істотні, статистично достовірні відмінності між студентами ЕГ та КГ за цією характеристикою. Одержані дані дозволяють дійти до наступного висновку: підвищення загального рівня саморегуляції студентів обумовлено впливом розробленої та впровадженої системи тренінгових занять. Студентам, які взяли участь у тренінгу, притаманна усвідомленість взаємозв'язку регуляторних ланок в загальній структурі індивідуальної саморегуляції особистості. Вони здатні самостійно, гнучко і адекватно реагувати на зміни умов, легко оволодівати новим видами активності, почуватися впевнено у незнайомих ситуаціях. Визначення і досягнення мети відбувається переважно усвідомлено, високий рівень мотивації досягнення успіху сприяє здатності формувати стиль саморегуляції, який дозволяє компенсувати ті особистісні характеристики студентів, що перешкоджають у досягненні цілей. Порівняння результатів експериментальної групи з аналогічними результатами контрольної, свідчить на користь проведення тренінгу і підтверджує його ефективність.

Загалом, результати формувального етапу дослідження підтвердили наше припущення про доцільність підвищення рівня саморегуляції та розвитку гуманістичного спрямування особистості задля успішності й конструктивності розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді.

Висновки

У дисертації теоретично узагальнено й розширено уявлення про саморегуляцію як чинник розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді; виявлено специфіку її прояву в юнацькому віці, а також закономірності, передумови механізми та функції саморегуляції особистості; особливості впливу саморегуляції на розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді.

1. Уточнено динамічну структуру саморегуляції, яка включає: 1) визначення суб'єктом мети своєї довільної активності; 2) програму виконавських дій, узгоджену з умовами діяльності; 3) неперервний контроль за її реалізацією; 4) оцінку досягнутих результатів; 5) рішення про необхідність корекції та вибір корекційної діяльності. Показано, що саморегуляція особистості виконує такі функції: плануюча та прогностична, селективна, “самосуб'єктний вплив”, коригуюча, контролююча. Проаналізовано соціально- психологічну специфіку впливу функцій саморегуляції на розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді.

2. Розглянуто саморегуляцію в руслі оптимізації вибору стратегій поведінки у міжособистісних конфліктах. Її запропоновано тлумачити як інтегрований, системно-організований психічний процес детермінації, побудови, підтримки і регулювання зовнішнього й внутрішнього впливу, спрямованого на досягнення обраних суб'єктом цілей, що виражається в стимулюванні одних та гальмуванні інших особистісних потреб, дій і вчинків.

3. Встановлено, що сучасній студентській молоді притаманний низький рівень саморегуляції, яка пов'язана з такими особистісними якостями: емоційна стійкість, відповідальність, високий рівень розвитку абстрактного мислення, здатність до самоконтролю. Показано, що егоїстична орієнтація особистості взаємопов'язана із суперництвом як тактикою поведінки у конфліктах. Особистісна орієнтація студентів на взаємодію і співпрацю з оточуючими обумовлює тенденцію до співпраці та компромісу. Натомість, маргінальна орієнтація особистості детермінує тактики уникнення та пристосування студентів у конфліктах.

4. Виявлено смислову структуру саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів у юнацькому віці, яку побудовано за результатами факторного аналізу. Перший - вказує на залежність між низьким рівнем інтернальності у сфері сімейних взаємин та вибором уникаючої тактики поведінки в конфліктах; другий - розкриває взаємозалежність між оцінкою своїх можливостей як конфліктуючої сторони та вибором пристосовницького стилю розв'язання міжособистісних конфліктів; третій - вказує на інтернальність у міжособистісних взаєминах і вибором суперницької тактики поведінки особистості в конфліктах; четвертий - розкриває взаємозалежність між саморегуляцією з інтернальністю як чинником вибору співпрацюючої або компромісної тактики поведінки в міжособистісних конфліктах. На підставі результатів математичного й порівняльного аналізу даних обґрунтувано доцільність розвитку особистісної саморегуляції у середовищі сучасної студентської молоді.

5. Розроблено тренінг розвитку саморегуляції особистості як засобу оптимізації конструктивного розв'язування міжособистісних конфліктів у юнацькому віці й підтверджено такі його результати: зростання показників загального рівня саморегуляції у тренінговій групі (порівняно з контрольною); зростання загального рівня готовності до саморозвитку, бажання до самопізнання та самовдосконалення як визначальних складових саморозвитку; підвищення рівня рефлексії зі знаком “плюс”, що передбачає особистісне вдосконалення здатності до збалансованого аналізу досягнень і помилок у важких життєвих ситуаціях, здатності вчитися на власних невдачах і набувати позитивного досвіду; зростання рівня соціальної емпатії як механізму саморегуляції особистості, що є передумовою вибору конструктивних стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях. Унаслідок тренінгового навчання домінуючою характеристикою його учасників став середній та нижчий середнього рівні конфліктності.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми. Перспективу для подальших наукових розвідок вбачаємо у вивченні гендерних, професійних та етнопсихологічних особливостей саморегуляції в інтерактивній взаємодії.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Вплив особливостей індивідуальних стилів діяльності на організацію самостійного навчання студентів // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2006. - Вип. 11. - Ч. 2. - С. 142-147.

Самоорганізація студентів у навчальній діяльності як необхідна передумова її ефективності // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К., 2006. - Т. VIII. - Вип. 5. - С. 167-172.

Психологічні функції саморегуляції в професійній підготовці майбутніх психологів як необхідна передумова її продуктивності // Науково-педагогічний журнал “Обрії”. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2007. - Вип. 1 (24). - С. 22-24.

“Саморегуляція”, “самоуправління”, “самоорганізація”: співвідношення та психологічний зміст понять // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. - Вип. 13. - Ч. 1. - С. 204-209.

Психологічний вплив саморегуляції на розв'язання міжособистісного конфлікту // Збірник наукових праць: філософія. соціологія, психологія. - Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. - Вип. 13. - Ч. 2. - С. 182-189.

Саморегуляція як чинник соціалізації особистості: історія і сучасний погляд на проблему // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К., 2009. - Т. XI. - Ч. 1. - С. 254-263.

Специфіка міжособистісного конфлікту в юнацькому віці // Збірник наукових праць: філософія. соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Видавництво “Плай” ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2009. - Вип. 14. - Ч. 1. - С. 298-308.

Вплив механізмів саморегуляції на процеси соціалізації та самоактуалізації особистості в період юності // Збірник наукових праць. Вип. 449-450. Педагогіка та психологія. - Чернівці : ЧНУ, 2009. - С. 15-20.

Психологічний вплив саморегуляції на розв'язування міжособистісних конфліктів в умовах професійної діяльності // Вісник Прикарпатського національного університету. Педагогіка. - 2010. - Вип. XXXII. - С. 168-175.

Психологічні особливості особистісної саморегуляції сучасної студентської молоді // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ : Вид-во Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. - Вип. 15. - Ч. 1. - С. 216-227.

Анотація

Лисенко - Гелемб'юк К. М. Саморегуляція як чинник розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05. - соціальна психологія; психологія соціальної роботи. - Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, Київ, 2011.

Наукове дослідження присвячене вивченню специфіки впливу та обґрунтуванню соціально-психологічних засобів розвитку саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді. Уточнено психологічний зміст феномена саморегуляції з позиції соціальної психології, розкрито функції, структуру і механізми саморегуляції. Проаналізовано соціально-психологічний вплив саморегуляції на процес розв'язання міжособистісних конфліктів студентської молоді. Виявлено залежність саморегуляції від індивідуальних особливостей студентів в умовах їх інтерперсональної взаємодії, а саме: емоційної стійкості, відповідальності, високого рівня розвитку абстрактного мислення, здатності до самоконтролю як особистісних якостей. Виявлено смислову структуру саморегуляції як чинника розв'язування міжособистісних конфліктів у юнацькому віці. Досліджено й верифіковано потенціал соціально-психологічного тренінгу розвитку саморегуляції як чинника оптимізації розв'язування міжособистісних конфліктів студентської молоді.

Ключові слова: саморегуляція, механізми саморегуляції, міжособистісний конфлікт, конфліктна взаємодія, конфліктна ситуація, соціально-психологічний тренінг, особистісне зростання.

Аннотация

Лысенко-Гелембюк Е.Н. Саморегуляция как фактор разрешения межличностных конфликтов студенческой молодежи. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 - социальная психология; психология социальной работы. - Институт социальной и политической психологии НАПН Украины, Киев, 2011.

Научное исследование посвящено выявлению специфики влияния и обоснованию социально-психологических средств развития саморегуляции как фактора решения межличностных конфликтов студенческой молодежи. Уточнено психологическое содержание феномена саморегуляции с точки зрения социальной психологии, раскрыты функции, структура и механизмы саморегуляции. Проанализировано социально-психологическое влияние саморегуляции на процесс решения межличностных конфликтов студенческой молодежи.

В работе рассматривается динамическая структура саморегуляции, которая включает: 1) определение субъектом цели своей активности, 2) программу исполнительных действий, согласованную с условиями деятельности; 3) непрерывный контроль за процессом ее реализации; 4) оценку достигнутых результатов; 5) решение о необходимости коррекции и характер коррекционной деятельности. Показано, что саморегуляция личности исполняет комплекс функций: планирующая и прогностическая, селективная, “самосубъектное влияние”, коррекционная, обеспечение процесса самоусовершенствования, контролирующая. Проанализирована социально-психологическая специфика влияния функций саморегуляции на разрешение межличностных конфликтов студенческой молодежью.

На основе теоретического анализа проблемы саморегуляцию предложено рассматривать её в качестве интегрированного, системно-организованного психического процесса детерминации, построения, поддержки и регулирования внешнего и внутреннего влияний, направленных на достижение избранных субъектом целей, которые выражаются в стимулировании одних и торможении других личностных нужд, действий и поступков.

Определено, что студенческой молодежи присущ крайне низкий уровень саморегуляции и ее основных составных частей - планирования, моделирования, программирования и др. Обнаружено, что саморегуляция связана с такими личностными качествами как: эмоциональная стойкость, ответственность, высокий уровень развития абстрактного мышления, способность к самоконтролю, доброжелательность, смелость. Выявлено существование взаимозависимости эгоистической интерактивной ориентации личности и выбора соперничества как формы поведения в конфлтктных ситуациях. Ориентация личности на взаимодействие с окружающими свидетельствует о выраженности у студенческой молодежи тенденции к проявлению в конфликтах сотрудничества и компромисса. Маргинальная интерактивная направленность детерминирует выбор избегающей и приспособленческой тактик поведения в конфликтных ситуациях.

Исследован и верифицирован потенциал социально-психологического тренинга развития саморегуляции как фактора оптимизации разрешения межличностных конфликтов молодежи в студенческие годы.

Результаты сравнительного анализа данных психодиагностического исследования респондентов экспериментальной и контрольной групп, динамика изменений в экспериментальной группе за период активного социально-психологического обучения подтверждают эффективность предложенного тренинга. Вследствие проведения тренинга, усвоения знаний о методах и способах развития саморегуляции у студентов зафиксировано повышение показателей общего уровня саморегуляции, готовности к саморазвитию, а также стремления к самопознанию и самоусовершенствованию как главнейших составляющих процесса саморазвития; повышение уровня рефлексии со знаком “плюс”, т.е. увеличение способностей человека к сбалансированному анализу своих достижений и ошибок, способности учиться на своих ошибках; возрастание уровня социальной эмпатии, как одного из механизмов личностной саморегуляции, снижения уровня конфликтности. После прохождения тренинга развития саморегуляции, как средства конструктивного решения межличностных конфликтов студенческой молодежи, доминирующей характеристикой его участников стал средний и несколько ниже среднего уровни конфликтности.

Результаты формирующего этапа исследования подтверждают наше предположение о целесообразности повышения уровня саморегуляции и развития гуманистической направленности личности с целью успешного и конструктивного развязывания межличностных конфликтов студенческой молодежи.

Ключевые слова: саморегуляция, механизмы саморегуляции, межличностный конфликт, конфликтное взаимодействие, конфликтная ситуация, социально-психологический тренинг, личностный рост.

Summary

Lysenko-Gelembyuk Kateryna. Selfregulation as factor of solving interpersonal conflicts between students. - Manuscript.

The dissertation for the Candidate degree of Psychological Sciences in speciality 19.00.05 - social psychology; psychology of social work. - Institute of Social and Political Psychology of the National Academy of Pedagogical Science of Ukraine, Kyiv, 2011.

The dissertation is aimed to evaluate the specific impact and socio-psychological ground of the enlargement of self-regulation as a factor in solving interpersonal conflicts between students. It was specified psychological meaning of the phenomenon of self-regulation from the standpoint of social psychology, revealed the function, structure and mechanisms of self-regulation. It was analyzed the socio-psychological impact of self-regulation on process of resolving interpersonal conflicts students. It was established the dependence of self-regulation from the individual characteristics of students in their interpersonal interactions, namely: emotional stability, responsibility, high level of abstract thinking, ability to self as personal qualities. A semantic structure was created and described as a factor of self-regulation in solving interpersonal conflicts in adolescence. It was investigated and verified the potential of social-psychological training of self-regulation as a factor of optimization of solving interpersonal conflicts between students.

Key words: self-control, self-regulation mechanisms, interpersonal conflict, conflict interaction, conflict situation, social and psychological training, personal growth.

Размещено на Allbest.ru