Факти психологічних досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Факти психологічних досліджень

2. Артефакти психологічних досліджень

2.1 Ефект плацебо

2.2 Ефект Хоторна

2.3 Ефект аудиторії, або ефект соціальної фасилітації (Ефект Роберта Зайонца)

2.4. Ефект Пігмаліона (або ефект Р. Розенталя)

2.5. Ефект Фокса

2.6 Ефект першого враження

2.7 Ефект Барнума (Ефект Форера)

3. Фактори, що зумовлюють виникнення артефактів психологічних досліджень

4. Методи запобігання виникненню артефактів психологічних досліджень

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Методи, шляхи, засоби, за допомогою яких видобуваються наукові факти, є дуже важливими для будь-якої науки, але для психології вони мають особливе значення. Практичні результати психологічних досліджень допомагають людині пізнати себе, навчитися керувати собою.

Психологія вже зараз накопичила багато фактів, які вказують на те, як нове знання про людину робить її іншою: змінює її ставлення, цілі, стани, переживання. Враховуючи масштаб всього людства, можна сказати, психологія - наука, яка не лише пізнає, а й конструює, творить людину.

Психологічні дослідження мають спиратися на основні принципи та відповідати логіці їх проведення.

Основними принципами психологічного дослідження є наступні:

- принцип детермінізму;

- принцип розвитку;

- принцип системності;

- принцип об'єктивності.

За умови дотримання вказаних принципів та правильної організації результати психологічного дослідження матимуть наукову і практичну цінність. хоторинський ефект психологічний

Для правильної організації психологічного дослідження необхідно з'ясувати фактори, що можуть впливати на результати дослідження. А також вжити заходів для запобігання спотворенню та викривленню результатів дослідження.

1. Факти психологічних досліджень

Наукове дослідження починається із фіксування, нагромадження фактів, які піддають теоретичному аналізу.

Факт психологічний (лат. factum -- здійснене, зроблене) -- психологічне явище або закономірність, істинність пізнання яких може бути доведена. Завдання психології полягає не лише у збиранні фактів, а розкритті їхньої сутності та зв'язків, включенні до системи, що складається із інших фактів. [12]

Психологічний факт - результат, одержаний у процесі наукового дослідження (спостереження, експерименту), достовірність якого встановлена і не допускає кількох різних тлумачень. Психологічне пізнання починається із констатації факту, тобто встановлення його існування,після якого здійснюється його аналіз та осмислення. Експериментально встановлені об'єктивні факти можуть стати матеріалом для побудови наукового психологічного знання за умови, що одержаний факт виявить свою цінність в контексті розвитку психологічної теорії. Непідтверджені факти не утворюють наукового знання. [14]

На думку Павелківа Р., психологічний факт є внутрішньою сутністю людських проявів, тому його можна вивчати тільки опосередковано. Наприклад, радість дитини від того, що вона намалювала малюнок, виражається у зовнішніх проявах: висловлюваннях, міміці, пантоміміці, а психічне явище переживання радості є невидимим. Найчіткіше об'єктивуються психічні процеси і стани в діях і мовленні дитини. Невербальні прояви (міміка, жести, інтонація) використовуються як додаткові психологічні факти. Вони виражають загальний емоційний стан, ставлення до того, що малюк робить, про що говорить. Від рівня об'єктивності зібраних психологічних фактів залежить рівень їх дослідження. [12]

2. Артефакти психологічних експериментів

Дослідник має бути готовий до того, що на шляху психологічного пізнання трапляються складні ситуації, коли важко сприйняти реальні факти і можна припуститись цілого ряду помилок. Для позначення помилок, що виникають у психологічних дослідженнях, вживають спеціальний термін - артефакт. [5]

Артефакт (від лат. artefactum - штучно зроблене) - це експериментальний результат, що виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефекти методик, що використовуються. Джерелом артефактів у психологічному експерименті може бути як саме оточення, так і діяльність дослідника. Причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити ті чинники, що змінюють поведінку досліджуваних осіб. [14]

2.1 Ефект плацебо

У медицині плацебо (лат. placere - подобатись) означає препарат, у якого немає лікувальних властивостей («фальшиві ліки»). Термін «ефект плацебо» введений у науковий обіг американським лікарем Генрі Бічером у 1955 р., який з'ясував, що приблизно третина пацієнтів видужує від пігулок -«пустушок», які не містять діючих речовин.

Прояви ефекту плацебо пов'язані із неусвідомленим очікуванням пацієнта, його здатністю піддаватись впливу, мірою довіри до психолога. Цей ефект використовується при вивченні ролі навіювання в умовах дії медичних препаратів, коли одній групі досліджуваних дають справжній препарат, дію якого тестують, а іншій -плацебо. Якщо препарат справді має позитивний ефект, то він повинен бути більшим, ніж від використання плацебо. [5] 

2.2 Ефект Хоторна

Ефект Хоторна (англ. Hawthorne effect) полягає в тому, що новизна та інтерес до експерименту, підвищена увага до самого дослідження призводять до надто позитивних результатів, що є спотворенням та відходом від реального стану речей. Відповідно до дій цього ефекту учасники дослідження, схвильовані своєю причетністю до нього, «занадто сумлінні», тож діють інакше, ніж звичайно. Найбільшою мірою проявляється цей артефакт у соціально-психологічних дослідженнях. [5]

2.3 Ефект аудиторії, або ефект соціальної фасилітації (Ефект Роберта Зайонца)

Ефект перевірявся в дослідженнях Роберта Зайонца. Присутність будь-якого зовнішнього спостерігача, зокрема, експериментатора та асистента, змінює поведінку людини, що виконує ту чи іншу роботу. Зайонц встановив, що під час навчання присутність глядачів бентежить досліджуваних і знижує результативні показники. Коли ж діяльність засвоєна та зводиться до простого фізичного зусилля, тоді результат покращується. Після проведення додаткових досліджень було встановлено такі залежності:

- вплив здійснює не будь-який спостерігач, а лише той, що дуже компетентний для виконавця та може дати йому оцінку. Що більш авторитетним виступає спостерігач, тим більше виявляється цей ефект;

- вплив тим більший, чим складніше завдання. Нові навички й уміння, інтелектуальні здібності більш піддаються впливові (у бік зниження ефективності). Навпаки, старі, прості перцептивні та сенсомоторні навички проявляються легше, продуктивність їх реалізації у присутності авторитетного спостерігача підвищується;

- змагання та спільна діяльність, збільшення кількості спостерігачів посилює ефект (як у позитивному, так і негативному напрямі);

- тривожні досліджувані при виконанні складних та нових завдань, які вимагають інтелектуальних зусиль, переживають більші труднощі, ніж емоційно стабільні особистості;

- дія ефекту Зайонца підпорядковується законові оптимуму активації Йєркса -Додсона: присутність зовнішнього спостерігача (експериментатора) підвищує мотивацію досліджуваного; наслідком цього може стати підвищення продуктивності або надто висока мотивація, яка може спричинити зрив діяльності.

2.4 Ефект Пігмаліона (або ефект Р. Розенталя)

Експериментатор, який твердо вірить у гіпотезу або у надійність інформації, неусвідомлено діє таким чином, щоб отримати відповідні результати, які підтверджують гіпотезу. Ефект Розенталя також отримав назву «ефекту упередженості експериментатора». Він належить до групи артефактів, що зумовлені властивостями дослідника та виникають у результаті таких особливостей діяльності експериментатора:

1. Очікування експериментатора визначають характер отриманих ним даних.

2. Усвідомлення експериментатором своєї власної схильності знаходити очікувані дані може привести до протилежного ефекту: змусити шукати упереджено лише ті дані, які суперечать гіпотезі, щоб не здаватись упередженим.

3. Експериментатори, які на початку дослідження отримують дуже «хороші» дані, намагаються подальші дані ще більше покращити; ті ж експериментатори, які з самого початку отримують «погані" дані, в подальшому їх мимовільно погіршують.

4. Ефект упередженості експериментатора проявляється в тому, що він ненавмисно вибирає дані («фальсифікує» їх) чи робить підказки досліджуваним. Він просто неусвідомленим чином (вербально чи імпліцитно поведінкою) підтримує саме ті дії досліджуваних, які підтверджують гіпотезу.

5. Упередженість експериментатора відбивається в інтонації, а також візуально, якщо він та досліджуваний працюють разом і бачать один одного під час експерименту.

6. Ефект упередженості більше проявляється у тих дослідників, які прагнуть підтримки, активно жестикулюють, по-дружньому зацікавлено ставляться до досліджуваних. [5]

7. Цей ефект посилюється, коли експериментатор і досліджуваний знають один одного.

8. Експериментатори - жінки більше схильні до упередженості, аніж чоловіки.

2.5 Ефект Фокса

Якщо дослідник справляє дуже позитивні враження на учасників дослідження, це може викликати надто великий ентузіазм, довіру, некритичність. Талант лектора може маскувати низьку якість, надуманість та беззмістовність його лекції, а студенти будуть переконані, що вони дійсно чомусь навчились.

Ефект Фокса свідчить, що існує ймовірність артефактів у психологічному дослідженні, коли учасники експерименту позитивно оцінюють психолога і надто довіряють йому. Психолог має поводитись у процесі дослідження спокійно й уникати зайвої експресії.

2.6 Ефект першого враження

Виявляється таким чином, що найбільший вплив на оцінку рис особистості спричиняє та інформація, яку ми отримуємо на самому початку. Якщо згодом отримана інформація суперечить уже сформованому враженню, то вона відкидається як несуттєва, випадкова, така, яку не варто враховувати.

2.7 Ефект Барнума (Ефект Форера)

Ефект Барнума полягає в особливості сприймати як цілковито достовірні описи своєї особистості оцінки загального характеру, спосіб виникнення яких презентують як науковий або ритуальний, магічний. Психологи визначають ефект Барнума як схильність (готовність) людей сприймати некритично як точний опис своєї особистості загальні, невизначені, розпливчасті, досить банальні твердження, коли навіть не дуже зрозуміло, яким чином ці твердження отримані. Цей ефект також називають ефектом Форера, оскільки саме Бертрам Форер у 1948 р. вперше провів експеримент, в якому продемонстрував його дію. [5]

3. Фактори, що зумовлюють виникнення артефактів психологічних досліджень

На хід дослідження можуть впливати певні неконтрольовані умови, які змінюють дію експериментального чинника, порушують внутрішню валідність і зумовлюють артефакти:

1. Фон, ті конкретні події, які відбуваються між першим та другим вимірюванням одночасно з експериментальним впливом.

2. Природній розвиток, тобто ті зміни, які виникають у результаті природного ходу речей, наприклад, втома, яка настає з часом, дорослішання досліджуваних.

3. Ефект тестування, вплив виконання тестових завдань на результати повторного дослідження.

4. Нестабільність інструментального вимірювання, яка виявляється в зміні «калібрування» інструменту, в станах спостерігача чи оцінкових підходах, через які виникають специфічні несподівані результати вимірювання.

5. Статистична регресія, яка настає, коли групи відбираються на основі крайніх показників та оцінок.

6. Відбір досліджуваних, нееквівалентність груп за своїм складом, що зумовлює систематичну погрішність у результатах.

7. Відсів під час дослідження, коли учасники нерівномірно вибувають із порівнюваних груп.

8. Взаємодія чинників відбору з природнім розвитком, які приймаються за ефект експериментальної змінної. [11]

Фактори, що порушують зовнішню валідність дослідження:

1. Реактивний ефект, або ефект взаємодії тестування. Можливе зменшення або збільшення чутливості учасників до експериментального впливу через попереднє тестування. Результати тих осіб, що пройшли попереднє тестування, будуть не репрезентативними стосовно тих, хто цього попереднього тестування не проходив. [5]

2. Ефекти взаємодії відбору та експериментального впливу.

3. Умови організації дослідження, які зумовлюють реакцію учасників на експеримент, що в подальшому не дає змоги поширити отримані дані на осіб, що були під впливом тих самих чинників в не експериментальній ситуації.

4. Взаємна інтерференція експериментальних впливів, яка виникає, коли досліджувані перебувають під послідовними впливами, що починають накопичуватись. [5]

4. Методи запобігання виникненню артефактів психологічних досліджень

Запобігти виникненню артефактів можна за допомогою спеціальних методичних прийомів.

1. Метод плацебо, або подвійний сліпий метод. Добираються ідентичні контрольна та експериментальні групи. Експериментальна процедура здійснюється в обох випадках. Сам дослідник не знає, яка група отримує «нульовий вплив», а яка підлягає реальному впливові. Існує також модифікація дослідження, коли його проводить запрошений асистент, який не знає справжньої гіпотези дослідження і те, яка з груп піддається реальному впливові. Такий план дає змогу подолати ефект очікувань і досліджуваного, і експериментатора .

2. Метод обману. Ґрунтується на цілеспрямованій омані досліджуваних, отже, виникають етичні проблеми, тож психологи гуманістичної орієнтації вважають неприпустимим його використання. Експериментатор вигадує і повідомляє оманливі (несправжні) мету та гіпотезу, цілком незалежні або, як визначають психологи, ортогональні. Це можуть бути прості гіпотези здорового глузду або ж складні теоретичні конструкції, які отримали назву «когнітивні плацебо». [5]

3. Метод прихованого експерименту. Використовується в польових умовах; організований таким чином, що учасники не здогадуються, що беруть участь у дослідженні. Це ніби різновид обману, однак різниця в тому, що експериментатор не повідомляє несправжні гіпотезу і мету дослідження. Проте етичних проблем виникає набагато більше, оскільки у випадку прихованого дослідження учасник повністю підконтрольний експериментатору і є об'єктом його маніпуляцій. Утім, цю модель дослідження дуже часто застосовують у соціальній психології, попри велику небезпеку зловживань із боку недобросовісних дослідників. Також у цьому експерименті свою роль відіграють різноманітні не контрольовані чинники.

4. Метод незалежного вимірювання залежних параметрів. Проводиться дуже рідко, оскільки його досить важко реалізувати. Експеримент здійснюється за звичайним планом, однак ефект визначається поза його межами на основі контролю навчальної чи трудової діяльності колишнього досліджуваного.

5. Контроль сприйняття досліджуваними ситуації. Використовується схема постекспериментального інтерв'ю, запропонованого Орне. За такого методу вживають заходів, щоб проконтролювати ставлення досліджуваного до експерименту, розуміння ним інструкції і цілей дослідження. Дані, отримані при постекспериментальному опитуванні, дають змогу відбракувати невдалі наукові проби або врахувати їх при інтерпретації результатів, однак щось змінити на цьому етапі вже неможливо. [11]

До чинників спілкування учасників дослідження, які можуть спотворювати результати, належать такі:

1. Помилки «ставлення до того, що відбувається». Це особливе розуміння експериментальної ситуації та критеріїв прийняття рішень, які можуть визначати вибір учасником своєї поведінки.

2. Помилки мотивації. Учасник може діяти відповідно до свого розуміння цілей та смислу експерименту (надто зацікавлений, сповнений гордості, честолюбства, бажання перемогти або проявити свою унікальність).

3. Помилки особистісного впливу, зумовлені сприйняттям та розумінням особистості експериментатора.

Мотивація участі в експерименті може бути різноплановою. Психологи вважають, що учасники прагнуть соціального схвалення, хочуть бути «гарною людиною» і допомагають експериментаторові підтвердити гіпотезу. Однак деякі, звісно, можуть прагнути розгадати задум дослідника і дати лише ті відповіді, які він високо оцінює. Поведінка під час експерименту відповідає тим психологічним закономірностям, які завжди визначають поведінку людини. [5]

Висновки

- психологічний факт - результат, одержаний у процесі наукового дослідження (спостереження, експерименту), достовірність якого встановлена і не допускає кількох різних тлумачень;

- артефакт - це експериментальний результат, що виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефекти методик, що використовуються;

- джерелом артефактів у психологічному експерименті може бути як саме оточення, так і діяльність дослідника;

- причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити ті чинники, що змінюють поведінку досліджуваних осіб;

- існують такі артефакти психологічних досліджень: ефект плацебо, ефект Хоторна, ефект аудиторії або ефект соціальної фасилітації (ефект Роберта Зайонца), ефект Пігмаліона (або ефект Р. Розенталя), ефект Фокса, ефект першого враження, ефект Барнума (ефект Форера).

Список використаної літератури

1. Горбунова В. В. Експериментальна психологія в схемах та таблицях. - К.: ВД "Професіонал", 2007. - 154 с.

2. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. - М.: Академия, 2005. - 367 с.

3. Гудвин Дж. Исследование в психологии: методы и планирование. -- СПб.: Питер, 2004. - 115 с.

4. Дружинин В. М. Экспериментальная психология: Ученик для вузов: 2-е изд. - СПб.: Питер, 2007. - (Серия "Учебник нового века"). - 385 с.

5. Копець Л. Класичні експерименти в психології. - К.: Києво-Могилянська академія, 2010. - 283 с.

6. Корнилова Т. В. Экспериментальная психология: теория и методы. -- М.: Аспект Пресс, 2002. - 310 с.

7. Крайг Г. Психология развития. - СПб.: Питер, 2001. - 940 с.

8. Куликов Л. В. Психологическое исследование. - СПб.: Наука, 1994. - 123 с.

9. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. - СПб: Социально-психологический центр, 1996. - 108 с.

10. Лихи Т. История современной психологии. - СПб.: Питер, 2003. - 448 с.

11. Максименко С. Д., Носенко С. Л. Експериментальна психологія. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 128 с.

12. Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія. Навч. Посіб. - К.: Академвидав, 2008. - 432 с.

13. Мартин Д. Психологические эксперименты. Секреты механизмов психики. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. - (Проект "Психология-Best)). - 480 с.

14. Психологічна енциклопедія/Автор - упорядник О.М. Степанов. - К.: «Академвидав», 2006. - 424 с.

Размещено на Allbest.ru