Особистісні детермінанти розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистісні детермінанти розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Умови сучасної соціально-політичної та культурно-історичної ситуації, яка склалася в Україні, вимагають від системи освіти пошуку нових методів і форм навчання, які б змогли забезпечити підготовку висококваліфікованого фахівця, спроможного ефективно і різнопланово організовувати свою професійну діяльність, а за необхідності - змінювати застарілі погляди, швидко пристосовуватись до умов праці, соціального оточення. Вирішення нових завдань, які виникли в системі підготовки кваліфікованих фахівців, залежить від послідовної демократизації та гуманізації взаємин всіх учасників педагогічного процесу. Це, в свою чергу, залежить від того, наскільки активно відбувається впровадження у педагогічну практику психологічних знань, і, зокрема, системи розвитку вмінь і навичок спілкування та соціальної взаємодії. Вдосконалення комунікативної культури майбутніх психологів багато в чому залежить від рівня їх комунікативної компетентності.

Розвиток особистості студента і формування його готовності до майбутньої професійної діяльності є ключовими в теорії і практиці педагогічної роботи сучасного вищого навчального закладу. Саме під час навчання у вузі відбувається первинне «освоєння» професії, визначається життєва та світоглядна позиція молодої людини, вивчаються способи взаємодії, форми поведінки і спілкування. Основні види роботи психолога (психологічний супровід розвитку особистості та її здібностей, психодіагностика, психологічне консультування, психокорекція, психопрофілактика, просвітницька діяльність, організація психотренінгів) здійснюються через організацію спілкування з клієнтами. Успішна професійна діяльність психолога залежить, насамперед, від його здатності організовувати свою роботу на основі професійно виваженого, науково обґрунтованого спілкування з суб'єктами сфери взаємодії.

Поняття комунікативної компетентності як узагальненої комунікативної властивості особистості, яка об'єднує розвинуті комунікативні здібності та сформовані уміння і навички міжособистісного спілкування, знання про основні його закономірності та правила досліджувалось в роботах багатьох науковців (О. Бодальов, Л. Долинська, Ю. Ємельянов, В. Кан-Калік, Є. Клімов, Є. Коблянська, В. Куніцина, Я. Коломінський, О. Киричук, Л. Петровська, В. Семиченко, Л. Орбан-Лембрик, Т. Титаренко, Ю. Швалб, Т. Яценко та інші). Більшість авторів називають комунікативну компетентність важливою складовою професійної компетентності та вказують на особливу специфіку комунікативної компетентності в професіях типу «людина-людина».

Науковим підґрунтям у вирішенні проблеми підготовки майбутніх психологів до професійного спілкування є психологічні концепції спілкування. Методологічні проблеми спілкування аналізуються у працях К. Абульханової-Славської, Г. Андреєвої, О. Бодальова, С. Максименка, О. Леонтьєва, Б. Паригіна та інших авторів. Проблема спілкування широко представлена в рамках особистісно-діяльнісного підходу (О. Леонтьєв, С. Максименко, С. Рубінштейн), становлення особистості, зумовлене характером взаємодії з оточенням, вивчали Б. Ананьєв, Г. Балл, О. Бондаренко, Л. Виготський, В. Галузяк, О. Запорожець, В. Кан-Калік, О. Ковальов, Р. Павелків, В. Семиченко, В. Татенко, В. Ямницький, Т. Яценко). Професійне спілкування розглядається з позицій професійної орієнтації та професійного самовизначення особистості (М. Захаров, Є. Клімов, В. Колінько); психолого-педагогічні умови та засоби розвитку комунікативного потенціалу особистості представлені в роботах Ю. Ємельянова, В. Каплінського, М. Коць, В. Куніциної, Л. Петровської та інших. Окремі сторони процесу професійної підготовки майбутніх психологів аналізуються в роботах сучасних вітчизняних науковців: професійна компетентність та успішність психолога (Ж. Вірна, Н. Пов'якель, Н. Чепелєва), становлення особистості психолога в навчально-виховному процесі (О. Бондаренко, Ю. Долинська, В. Панок, О. Подолянюк), розвиток професійно важливих якостей психолога (О. Власова,

В. Волошина, Н. Пророк, Т. Федотюк). Методи розвитку комунікативних здібностей вивчали Ю. Ємельянов, Л. Петровська, Т. Яценко та інші. Проте, цілий ряд аспектів проблеми професійного спілкування психолога залишаються поза наукових розробок, зокрема - чітко не визначені особистісні детермінанти розвитку комунікативної компетентності та не доведена їх роль у формуванні професійної компетентності майбутніх психологів.

Отже, соціальна значущість і недостатня розробленість теоретичних та прикладних аспектів проблеми зумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження: «Особистісні детермінанти розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри психології інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні Вченої ради НПУ імені М.П. Драгоманова (протокол №10 від 30 березня 2006 року) та узгоджена Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол №7 від 26 вересня 2006 року).

Об'єкт дослідження - комунікативна компетентність фахівців.

Предмет дослідження - особистісні детермінанти розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів.

Метою дослідження є визначення теоретичних підходів до проблеми комунікативної компетентності психолога, виявлення рівня сформованості та особистісних детермінант розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів, визначення шляхів і засобів її підвищення у процесі професійної підготовки.

В основу дослідження було покладено припущення про те, що існує комплекс відносно стійких особистісних характеристик (комунікабельність, емпатійність, самоконтроль, саморегуляція у спілкуванні, толерантність, адекватна самооцінка, організованість, низький рівень тривожності та агресивності, уміння слухати та урегульовувати конфлікти, розвинуті уміння і навички організації взаємодії людей), які детермінують успішність спілкування, а цілеспрямований вплив на їх розвиток методами активного соціально-психологічного навчання дозволить підвищити рівень професійної комунікативної компетентності студентів-психологів.

Для досягнення поставленої мети та перевірки висунутої гіпотези було поставлено такі завдання:

1) визначити та обґрунтувати вихідні теоретичні засади дослідження особистісних детермінант комунікативної компетентності психолога;

2) виявити критерії, показники та рівні сформованості комунікативної компетентності студентів-психологів;

3) експериментально дослідити особистісні детермінанти рівнів розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів;

4) обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити ефективність програми розвитку професійної комунікативної компетентності майбутніх психологів.

Методологічною та теоретичною основою дослідження виступили: системний та діяльнісний підходи до вивчення особистості (Б. Ананьєв, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Максименко та інші); культурно-історична концепція психічного розвитку Л. Виготського; концепція особистості як суб'єкта власної життєдіяльності (К. Абульханова-Славська, С. Рубінштейн); загальні положення теорій спілкування (О. Бодальов, А. Добрович, Ю. Ємельянов, В. Кан-Калік, В. Лабунська, Л. Петровська, А. Хараш, Т. Яценко); дослідження психологічних особливостей професійного спілкування (М. Заброцький, О. Киричук, С. Мусатов, С. Семиченко, Н. Чепелєва та інші). Дослідження також спирається на методологічні основи вивчення професійно важливих якостей психологів (Н. Бачманова, В. Бодров, Ю. Долинська, Є. Клімов, В. Панок, Н. Пов'якель, Н. Чепелєва та інші); психологічні принципи застосування психокорекційної та психопрофілактичної роботи в системі професійної підготовки (О. Бондаренко,

Н. Грішина, Н. Чепелєва, Т. Яценко та інші).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань та перевірки висунутої гіпотези була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування наступного комплексу методів: теоретичні (аналіз та узагальнення філософської та психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження), емпіричні (спостереження, анкетування, тестування (методика інтерперсональної діагностики у модифікації Л. Собчік, тест рисункових фрустрацій С. Розенцвейга, тест «Комунікативні уміння» Л. Міхельсона, шкала «Техніка спілкування» Н. Творогової; опитувальник 16 PF-187-А Р. Кеттела, методика діагностики емпатійних здібностей В. Бойка, методика діагностики самооцінки тривожності Ч. Спілбергера та Ю. Ханіна, методика виміру самооцінки СО - 25 В.Н. Куніциної), інтерв'ю, творча робота - есе на тему: «Комунікативна компетентність психолога», індивідуальні та групові бесіди, констатувальний та формувальний психолого-педагогічні експерименти), математичні методи обробки експериментальних даних (факторний та кореляційний аналіз, t-критерій Ст'юдента), що використовувались за допомогою комп'ютерної програми SPSS 12.0 для Windows.

Експериментальна база дослідження. Дослідження здійснювалось поетапно впродовж 2006-2010 років. Різними видами експериментальної роботи було охоплено 223 студенти І-V курсів психолого-педагогічного факультету, факультету початкового навчання Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка та вечірнього факультету НПУ імені М.П. Драгоманова спеціальності «Психологія».

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечена теоретико-методологічною обґрунтованістю вихідних положень на основі всебічного аналізу даної проблеми; комплексним використанням теоретичних та емпіричних методів дослідження, адекватних його меті, завданням, предмету, об'єкту; репрезентативністю вибірки досліджуваних; поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих експериментальних даних, застосуванням методів математичної статистики.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що:

- вперше теоретично визначені та емпірично досліджені особистісні детермінанти розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів (комунікабельність, емпатійність, самоконтроль, саморегуляція в спілкуванні, толерантність, адекватна самооцінка, організованість, низький рівень тривожності та агресивності, уміння слухати та урегульовувати конфлікти, розвинуті уміння і навички організації взаємодії людей), розроблена та апробована програма розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів, яка дозволяє створити необхідні умови для особистісного професійного зростання студентів-психологів і розвинути комунікативні уміння та навички, засобами впливу на особистісні детермінанти.

- розширені та поглиблені знання про закономірності та механізми розвитку комунікативної компетентності, місце та значення розвитку комунікативної компетентності в системі професійно важливих якостей психолога, уточнено зміст поняття професійної комунікативної компетентності психолога, її структурні компоненти (когнітивний, емоційний, поведінковий), критерії та рівні сформованості комунікативної компетентності (високий, середній, низький) студентів-психологів;

- набули подальшого розвитку знання про шляхи підвищення комунікативної компетентності методами активного соціально-психологічного навчання.

Практична значущість дослідження полягає у адекватному підборі та апробації пакету психодіагностичних методик для діагностування рівня сформованості комунікативної компетентності майбутніх психологів. Обґрунтована, розроблена і апробована програма розвитку комунікативної компетентності може бути використана при підготовці психологів у вищих навчальних закладах в якості спецсемінару або окремих форм практичної роботи на заняттях з розвитку професійно важливих якостей. Виявлені дані про психологічні особливості професійного спілкування та особистісні детермінанти розвитку комунікативної компетентності можуть бути використані у лекційних курсах з вікової та педагогічної психології, психологічного консультування та психокорекції викладачами вузів педагогічного та психологічного профілю при підготовці психологів, соціальних педагогів, вчителів.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертаційної роботи доповідалися і отримали схвалення на Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми становлення фахівця-психолога у процесі вузівського навчання» (м. Ніжин, 2006 рік); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціальної роботи в Україні (соціально-правовий, педагогічний та психологічний аспекти)» (м. Чернігів, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми духовності в психології розвитку особистості» (м. Ніжин, 2008 рік); Міжнародній науковій конференції «Соціально-психологічні трансформації особистості та суспільства на сучасному етапі» (м. Чернігів, 2008 рік); Міжнародній науково-практичній конференції «Успішність особистості: потенціал та обмеження» (м. Київ, 2010 рік); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціалізації особистості в сучасних умовах» (Чернігів, 2006); Всеукраїнській науково-методичній конференції «Удосконалення професійної компетентності спеціалістів дошкільних навчальних закладів та початкової школи в інформаційному просторі післядипломної освіти» (м. Херсон, 2009); Всеукраїнській науковій конференції «Соціально-психологічні особливості сучасної молоді» (м. Чернігів, 2009); Всеукраїнській науковій конференції «Перші сіверянські соціально-психологічні читання» (м. Чернігів, 2010); на засіданнях кафедри психології Інституту філософської освіти і науки НПУ та звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів НПУ імені М.П. Драгоманова (Київ 2007, 2008, 2009, 2010).

Впровадження результатів дослідження здійснювалося у процесі дослідно-експериментальної роботи зі студентами психолого-педагогічного факультету ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка (довідка №04-11/426 від 18.04.2011 р.), факультету початкового навчання ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка (довідка №04-11/426 від 18.04.2011 р.) та вечірнього факультету НПУ імені М.П. Драгоманова (довідка №07-10/1044 від 28.04.2011 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації висвітлено у 8 одноосібних статтях, 5 з яких - у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України, матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, який нараховує 288 найменувань, з яких 6 іноземною мовою, додатків. Основний зміст роботи викладений на 196 сторінках друкованого тексту і включає

15 таблиць та 5 рисунків на 15 сторінках. Повний обсяг дисертації складає 286 сторінок.

Основний зміст дисертації

комунікативний психолог студент компетентність

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт, предмет та напрямки дослідження, сформульовано мету, завдання й методи дослідження, визначено наукову новизну та теоретичну цінність роботи, наведено дані про апробацію, впровадження та структуру роботи.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи дослідження особистісних детермінант розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів» - представлено результати теоретичного аналізу основних підходів до розуміння феномену комунікативної компетентності, його змісту, структурних компонентів, умов формування; розкрито місце і роль комунікативної компетентності в системі професійно-важливих якостей психолога, теоретично досліджені основні підходи до визначення особистісних детермінант розвитку комунікативної компетентності.

Багатозначність феномену комунікативної компетентності у психологічній науці зумовила появу ряду близьких за значенням визначень: «комунікативне ядро особистості» (О. Бодальов, В. Бойко), «комунікативні здібності» (В. Гаркуша, М. Заброцький, К. Платонов), «комунікативна діяльність особистості»

(О. Леонтьєв, М. Лісіна, С. Максименко), «компетентність у спілкуванні»

(Ю. Ємельянов, Л. Петровська) тощо. З огляду на проведений аналіз змісту робочої дефініції, ми у своєму дослідженні під терміном «комунікативна компетентність психолога» розуміємо здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми в рамках професійної діяльності психолога, яке є інтегральним, відносно стабільним, цілісним утворенням, що проявляється в індивідуально-психологічних властивостях та особливостях спілкування, включає сукупність знань, досвіду, якостей, здібностей особистості, які дозволяють ефективно виконувати професійні комунікативні функції.

Розгляд проблеми показав, що комунікативна компетентність досліджувалась як в теоретичних, так і прикладних аспектах психологічної науки, зокрема:

- комунікативна компетентність як складова комунікативної діяльності особистості, яка вимагає наявності розвинутих комунікативних навичок та умінь (В. Захарова, О. Леонтьєв, М. Лісіна, С. Максименко, Н. Хрящова);

- комунікативна компетентність як один з аспектів комунікативного ядра особистості, що проявляється при взаємодії з різними людьми і спільнотами, з якими індивід вступає в прямі чи опосередковані контакти (О. Бодальов, В. Бойко);

- комунікативна компетентність як компетентність у сфері соціального пізнання (Р. Стренберг);

- комунікативна компетентність як складова соціально-психологічної компетентності (Л. Лєпіхова, А. Мудрик, Л. Орбан-Лембрик);

- комунікативна компетентність як компетентність у спілкуванні з позицій історично та культурно обумовлених характеристик та ідейно-моральних категорій особистості, що проявляються у спілкуванні (Т. Вольфовська, Ю. Ємельянов, Г. Ковальов, Л. Петровська);

- комунікативна компетентність як комплекс знань, умінь та навичок, що набуваються впродовж життя і складають особистісний досвід (В. Гаркуша, О. Гринчук, М. Заброцький, Ю. Мель, О. Сидоренко, М. Холодна);

- комунікативна компетентність як емпатійна властивість, як знання про способи орієнтації у різних ситуаціях та вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування (А. Сухов, А. Деркач);

- комунікативна компетентність як складова комунікативного потенціалу особистості, під яким розуміють комплекс властивостей, що полегшує чи ускладнює процес взаємодії (В. Куніцина, В. Погольша, Н. Казарінова).

У відповідності до положень теоретичних досліджень Г. Васильєва, Л. Григоровича, Ю. Ємельянова, А. Кідрона, Л. Петровської, С. Петрушина, О. Сидоренко та інших систематизація структури комунікативної компетентності особистості психолога включає когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Когнітивний компонент виявляється у психічних процесах, пов'язаних з пізнанням оточення і самого себе; представляє систему знань про сутність, структуру, функції та особливості спілкування взагалі та професійного, зокрема, гуманістичній настанові на спілкування та особистість іншої людини. Емоційний компонент проявляється в різноманітних емоційних станах, задоволеності/незадоволеності партнером, спілкуванням, собою, емоційній чутливості до іншої людини, емпатії, готовності вступати в особистісні, діалогічні взаємини. Поведінковий компонент визначає вчинки, способи та стилі оволодіння простором, проявляється у невербальній та вербальній комунікації; включає загальні та професійно-специфічні комунікативні уміння, які дозволяють успішно встановлювати контакт із співрозмовником, адекватно пізнавати його внутрішні стани, керувати ситуацією взаємодії з ним, застосувати конструктивні стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях.

Серед специфічного комплексу професійно важливих якостей психолога науковці (О. Вербицький, Ю. Долинська, Ю. Ємельянов, М. Захаров, Є. Климов, В. Колінько, В. Панок, Н. Пов'якель, Л. Петровська, Т. Федотюк, Т. Яценко та інші) виділяють наступні: психологічна грамотність та розвинений інтелект, наявність ціннісно-змістовного компоненту та системного бачення галузі професійної діяльності, креативність, гнучкість, інтуїтивність, компетентність у спілкуванні, гуманістична спрямованість, стійка професійна мотивація, розвинена рефлексія, керованість емоційно-вольовими процесами тощо. Особливого значення серед них набуває комунікативна компетентність, яка впливає на ефективність та успішність професійної діяльності, пов'язана з комплексом властивостей особистості, знаннями, уміннями та навичками, які забезпечують можливість сприймати, розуміти і відтворювати необхідну інформацію, зберігати її у пам'яті та обробляти у ході мисленнєвих операцій.

Значна увага психологів приділяється питанням формування комунікативної компетентності в процесі фахової підготовки спеціаліста в сфері «людина-людини» та виявленню зовнішніх і внутрішніх умов, що детермінують її розвиток. Теоретичний аналіз наукових джерел доводить, що значущими детермінантами розвитку комунікативної компетентності виступають такі особистісні властивості: емпатійність, гуманність, самоконтроль, саморегуляція у спілкуванні, толерантність, уміння слухати, відсутність конфліктності, низький рівень агресивності та тривожності (В. Бойко, О. Романова, О. Родіна, П. Прудков, О. Сапогова, Н. Пов'якель, Н. Чепелєва та інші), експресивно-мовні (І. Алексейчук, Н. Ананьєва, В. Лабунська), соціально-перцептивні фактори (Л. Лєпіхова, Н. Лобова, А. Мудрік), уміння і навички організації взаємодії людей (Г. Андреєва, В. Барабанщікова, О. Бодальов, М. Обозов).

На основі теоретичного аналізу зроблено висновок про необхідність пошуку шляхів та умов розвитку особистісних властивостей, що виступають детермінантами комунікативної компетентності як професійно-важливого інтегрального утворення психолога.

У другому розділі - «Емпіричне дослідження взаємозв'язку рівня комунікативної компетентності та особистісних властивостей майбутніх психологів» обґрунтовано вибір психодіагностичного інструментарію констатувального експерименту, визначено рівні сформованості комунікативної компетентності студентів-психологів, виявлено особистісні властивості, що детермінують рівні сформованості комунікативної компетентності, розроблено модель та описана характеристика рівнів комунікативної компетентності майбутніх психологів.

Дослідження комунікативної компетентності студентів-психологів здійснювалось поетапно за допомогою спеціально підібраного комплексу психодіагностичних методик, функціональне призначення яких відповідає меті та висунутому припущенню дослідження.

На першому етапі вивчався рівень сформованості комунікативної компетентності. Критеріями для визначення рівнів виступали особистісні властивості. Поділ досліджуваних на групи з низьким, середнім та високим рівнем розвитку комунікативної компетентності відбувався відповідно до програми категоризації змінних з використанням пакету SPSS 12.0 для Windows. Результати розподілу представлено у таблиці 1.

Розподіл студентів-психологів за рівнем сформованості комунікативної компетентності

N=188

Установлено, що серед майбутніх психологів переважає середній рівень комунікативної компетентності (44,2%), тоді як високий рівень виражений значно менше (25,5%). Впродовж навчання у ВНЗ відбувається поступове зменшення низького рівня комунікативної компетентності (до 11,3% на старших курсах) зі стабільним збільшенням високого (з 11,5% на молодших курсах до 30,45% - на старших). Але, як показують результати дослідження, на четвертому-п'ятому році навчання зберігається чималий відсоток студентів з середнім рівнем розвитку комунікативної компетентності (58,25% досліджуваних), що засвідчило необхідність впровадження спеціальних цілеспрямованих заходів, спрямованих на її розвиток в процесі професійної підготовки студентів.

На другому етапі констатувальної частини дослідження з метою перевірки висунутого нами припущення і у відповідності до структури комунікативної компетентності, були виявлені ті особистісні характеристики, що детермінують рівні її сформованості.

За результатами кореляційного аналізу було встановлено, що:

1) високий рівень розвитку комунікативної компетентності пов'язаний з високим показником самоконтролю у взаємодії (шкала Q₃, тест-опитувальник

2) Р. Кеттела) (r=0,471, при p<0,01), емоційним каналом в емпатії (r=0,373, при p<0,05), низьким показником ситуативної тривожності (методика Ч. Спілбергера, Ю. Ханіна) (r=-0,524, при p<0,01);

3) середній рівень розвитку комунікативної компетентності пов'язаний з імпунітивним напрямком реакції в ситуації фрустрації (методика С. Розенцвейга) (r=0,430, при p<0,01), силою супер-Его (шкала G, тест-опитувальник Р. Кеттела) (r=0,330, при p<0,05), проникаючою здібністю в емпатії (методика В.В. Бойка) (r=0,558, при p<0,01);

4) низький рівень розвитку комунікативної компетентності корелює з високим показником напруженості (шкала Q₄, тест-опитувальник Р. Кеттела) (r=0,425, при p<0,01), установками в емпатії (методика В. Бойка) (r=0,346, при p<0,05), низьким показником емоційної стабільності (шкала С, тест-опитувальник Р. Кеттела) (r=-0,355, при p<0,05).

Проведена процедура факторизації дозволила визначити оптимальну кількість факторів, необхідних для пояснення зв'язків між показниками особистісних властивостей та рівнем розвитку комунікативної компетентності. Так, високий рівень комунікативної компетентності студентів пояснюється статистичним навантаженням таких факторів, як: «Невербальні характеристики», «Комунікативні навички», «Соціальна активність», «Соціальна сміливість», «Поведінка у конфліктних ситуаціях», «Емоційна чутливість». Середній рівень розвитку комунікативної компетентності обумовлений дією таких факторів першого порядку: «Практичність у міжособистісній взаємодії», «Дипломатичність», «Домінантність», «Стабільність у взаємодії», «Схильність до емпатії», «Доброзичливість у міжособистісних контактах», «Соціальна активність». Для студентів з низьким рівнем розвитку характерними є наступні фактори: «Соціальна обережність», «Емоційна нестабільність», «Особливості невербальної поведінки», «Здатність до розпізнавання почуттів інших», «Вимогливість», «Тривожність».

Отримані результати емпіричного дослідження дозволили розробити модель сформованості комунікативної компетентності студентів-психологів, в якій представлена ієрархічна структура складових комунікативної компетентності в залежності від рівня її розвитку (рисунок 1). Так, у групі з високим рівнем розвитку комунікативної компетентності першу значущу позицію займає поведінковий компонент, другу - когнітивний, третю - емоційний; у групі студентів з середнім рівнем розвитку комунікативної компетентності на першому місці - когнітивний компонент, на другому - поведінковий, на третьому - емоційний; у групі з низьким рівнем розвитку комунікативної компетентності перше місце займає емоційний компонент, друге - поведінковий, третє - когнітивний, кожний з яких характеризується відповідним змістовним наповненням.

У відповідності до моделі, особистісними детермінантами високого рівня розвитку комунікативної компетентності виступає комплекс відносно стійких особистісних характеристик, наявність яких дозволяє психологу легко і активно вступати у взаємодію, будувати якісні стосунки. Студенти цієї групи здатні контролювати свою поведінку, добре розуміють невербальні сигнали, емоційні стани та почуття інших людей, здатні прогнозувати їх поведінку. Високий рівень емпатії допомагає їм правильно розуміти мовну експресію у контексті конкретної ситуації, вони відповідально ставляться до інших, емоційно зрілі та врівноважені, неконфліктні, адекватно оцінюють свої можливості, позитивно налаштовані. У спілкуванні виявляють компетентний стиль, добре орієнтуючись в особливостях перебігу комунікативного процесу, майже не виявляють підозрілості та невпевненості, зацікавлені процесом спілкування та особистістю співрозмовника, вміють активно залучати інших до взаємодії.

Студенти з середнім рівнем розвитку комунікативної компетентності, чітко уявляючи собі особливості професійного спілкування психолога, не завжди вдало використовують свої знання на практиці. Лише за умови розуміння мети та предмету спілкування вони здатні активно включатись у процес взаємодії і контролювати його. Представники цієї групи більш підозрілі у спілкуванні, неспроможні брати на себе відповідальність за помилки, обережні та обачливі, не здатні жертвувати собою.

У взаємодії з людьми вони недостатньо точно розуміють невербальні сигнали, досить поверхово оцінюють ситуацію і погано прогнозують поведінку партнера по спілкуванню. Вони рідко розпочинають розмову першими і пасивні у спільній діяльності, мають труднощі у висловлюванні своїх думок та відстоюванні власної позиції. У ситуації фрустрації, як правило, схильні звинувачувати оточуючих або самих себе, досить конформні, погано контролюють власні невербальні прояви, але доброзичливі й чутливі.

Студенти-психологи з низьким рівнем розвитку комунікативної компетентності обережні і завбачливі у нових соціальних зв'язках, дещо підозрілі та недовірливі, мають низькі показники емпатії, у ситуації фрустрації демонструють емоційну нестабільність, їм важко контролювати себе та керувати процесом взаємодії, а тому не активно включаються у взаємодію. Вони часто припускаються серйозних помилок при інтерпретації невербальних характеристик. Демонструють залежний або агресивний стиль спілкування, недостатньо якісно володіють комунікативними навичками та вміннями.

Отже, високий рівень розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів детермінується наявністю розвинутих особистісних властивостей, що дозволяють створити умови для якісного процесу спілкування і розуміння позиції співрозмовника, до яких, зокрема, належать: самоконтроль, саморегуляція та рефлексія, розвинута емпатія, толерантність, самопізнання, поінформованість, відсутність агресивної позиції, низький рівень конфліктності та тривожності. Рівень розвитку професійної комунікативної компетентності забезпечується достатнім рівнем знань, умінь та навичок, досвідом міжособистісної взаємодії, які дозволяють ефективно виконувати комунікативні функції, легко вступати в контакт з людьми, розуміти невербальні реакції, передбачати і прогнозувати вчинки партнерів по спілкуванню у певних ситуаціях. Комунікативна компетентність психолога повинна відповідати специфіці професійної діяльності: висока відповідальність, конфіденційність, толерантність, терплячість, делікатність, розуміння та прийняття позиції партнера по спілкуванню тощо.

Таким чином, виявлені дані підтвердили наше припущення про існування комплексу відносно стійких особистісних властивостей, які зумовлюють рівні розвитку комунікативної компетентності студентів-психологів і дозволили визначитись з вибором методів та засобів формувального експерименту щодо розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів.

У третьому розділі - «Психологічні аспекти розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів» - представлені теоретичні засади, змістовні та процесуальні аспекти формувального експерименту, спрямованого на розвиток комунікативної компетентності з урахуванням виявлених особистісних детермінант її сформованості, обговорюються результати впровадження експериментальної програми «Тренінг комунікативної компетентності».

Вихідними методологічними засадами формувального експерименту стали положення особистісного підходу, оскільки, як виявило дослідження, саме особистісні характеристики виступають детермінантами розвитку основних складових структури комунікативної компетентності і визначають рівні її сформованості.

Основною формою розвитку комунікативної компетентності студентів-психологів був обраний соціально-психологічний тренінг, ефективність використання якого у практиці підвищення професійної компетентності доводиться рядом вчених (Ю. Ємельянов, Г. Ковальов, Б. Паригін, Л. Петровська, В. Черевко, В. Ямницький та інші). Програма тренінгу була спрямована, перш за все, на розвиток особистісних властивостей студентів, які зумовлюють високий рівень комунікативної компетентності, при збереженні традиційних засобів формування професійних якостей через удосконалення навичок та умінь, які виявляються необхідними у професійній діяльності психолога.

Завданнями розвивальної роботи стали:

- розширення знань студентів про професійну комунікативну компетентність психолога та її складові;

- аналіз особистісних властивостей, що детермінують високий рівень розвитку комунікативної компетентності психолога та актуалізують її розвиток;

- розвиток рефлексивного сприймання ситуацій спілкування та партнерів по спілкуванню;

- навчання аналізу та прогнозу поведінки партнера по спілкуванню;

- розвиток комунікативних навичок та умінь (технології комунікації);

- розвиток навичок самодопомоги в ситуаціях емоційного дискомфорту і корекції емоційного стану партнера;

- навчання навичкам розуміння невербального спілкування;

- відпрацювання навичок свідомого використання різних стилів спілкування;

- розвиток умінь виявляти та долати бар'єри у спілкуванні;

- навчання навичкам конструктивної взаємодії в умовах конфлікту;

- розвиток навичок цілепокладання і планування дій.

Програма тренінгової програми була побудована у відповідності до концепції формування професійної компетентності психолога з позицій тріади «розуміння - інтерпретація - діалог» (Н. Чепелєва). Зміст тренінгу складається з

7 основних тематичних блоків і чотирьох міні-лекцій, розрахованих на 40 годин із розрахунку 4 години на тиждень. Кожне заняття включало вступну частину, теоретичну частину (у вигляді інформаційних листів), практичну частину (активні методи навчання: рольові ігри, групові дискусії, групову та індивідуальну роботу з завданнями, психогімнастичні, психодіагностичні та корекційні вправи), заключну частину (підведення підсумків та узагальнення).

Порівняльний аналіз першого (проведеного до формувального експерименту) та другого (проведеного по його завершенню) діагностичних зрізів в експериментальній та контрольній групах засвідчив позитивну динаміку складових комунікативної компетентності. Так, в таблиці 2 показані зміни у показниках когнітивного компоненту комунікативної компетентності (за методикою «Техніка спілкування» Н.Д. Творогової).

Результати засвідчують, що застосування тренінгу комунікативної компетентності призвело до підвищення (на рівні вірогідності р<0,01) таких показників, як «уміння почати розмову», «уміння підтримувати розмову», «уміння вислухати», «уміння точно висловлювати думки» та інших. Водночас, статистично значущих відмінностей у рівні розвитку когнітивної складової комунікативної компетентності у контрольній групі не зафіксовано.

Динаміка показників когнітивного компоненту комунікативної компетентності в ході проведення тренінгу у студентів експериментальної та контрольної груп

* - достовірність різниці за t - критерієм Ст`юдента рівні р<0,01;

** - достовірність різниці за t - критерієм Ст`юдента на рівні р<0,05.

Зміни, що відбулись у показниках поведінкового компоненту (тест «Комунікативні уміння» Л. Міхельсона), представлені у таблиці.

Динаміка показників поведінкового компоненту комунікативної компетентності студентів контрольної та експериментальної груп

* - достовірність різниці за t-критерієм Ст`юдента на рівні р<0,01.

В експериментальній групі помітно збільшились показники компетентної поведінки у ситуації міжособистісної взаємодії (на 2,27 балів), з одночасним зниженням залежної (на 1,35 балів) та агресивної (на 0,8 балів). Таким чином, можна констатувати, що у студентів учасників тренінгу збільшився діапазон застосування компетентних стилів поведінки. Зменшення показнику залежної поведінки вказує на оволодіння певним рівнем знань, важливих для збереження незалежної позиції у спілкуванні, а в деяких випадках і необхідністю застосування певних прийомів впливу на співрозмовника. Значущих відмінностей у показниках поведінкового компоненту комунікативної компетентності у студентів контрольної групи не виявлено.

Результати контрольного зрізу засвідчують значущі зміни в емоційному компоненті комунікативної компетентності (тест-опитувальник Р. Кеттела), що підтверджують дані таблиці.

Динаміка показників емоційної складової комунікативної компетентності студентів контрольної та експериментальної груп

* - достовірність різниці за t - критерієм Ст`юдента на рівні р<0,05;

** - достовірність різниці за t - критерієм Ст`юдента рівні р<0,01.

Виявлено позитивну динаміку таких показників особистісних рис студентів експериментальної групи, як розуміння і чутливість до власних станів та станів оточуючих, емоційна врівноваженість та самоконтроль, впевненість, що може проявлятись у активності та рішучості, відповідальності за свої дії.

Отже, проведене дослідження підтвердило робочу гіпотезу дослідження, довело ефективність обраної стратегії розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів та практичну доцільність розробленої та апробованої програми розвитку комунікативної компетентності. Очевидним є те, що розвиток комунікативної компетентності майбутніх психологів може відбуватись як шляхом безпосереднього формування професійних комунікативних умінь та навичок, так і опосередковано, через вплив на ті особистісні властивості, які виступають внутрішніми детермінантами високого рівня комунікативної компетентності.

Висновки

У дисертації теоретично обґрунтовано та емпірично вивірено новий підхід у дослідженні і розвитку професійної компетентності майбутніх психологів, що включає в себе усвідомлення і розвиток особистісних властивостей, які детермінують рівень комунікативної компетентності. Узагальнення результатів дослідження підтвердило нашу гіпотезу і дало підстави для ряду висновків.

1. Проблема вдосконалення процесу підготовки майбутніх психологів на сьогоднішній день є однією з найактуальніших в системі професійної психологічної освіти. Комунікативна компетентність психолога це - здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми в межах професійної діяльності. Комунікативну компетентність можна розглядати як інтегральне, відносно стабільне, цілісне утворення, що проявляється в індивідуально-психологічних особливостях поведінки і спілкування та включає сукупність знань, досвіду, якостей, здібностей особистості, які дозволяють ефективно виконувати комунікативні функції.

2. Комунікативна компетентність завжди проявляється на соціально-психологічному рівні в процесах діяльності, спілкування, пізнання. Особливості прояву комунікативної компетентності зумовлюють індивідуально-психологічні і психофізіологічні особливості індивіда. В структурі комунікативної компетентності психолога можна виділити такі компоненти: когнітивний (система знань про сутність, структуру, функції та особливості спілкування взагалі та професійного зокрема, розвинуті перцептивно-рефлексивні уміння та знання), що виражається в психічних процесах, пов'язаних з пізнанням оточення і самого себе, емоційний (особливості особистісної саморегуляції, емпатія, зацікавленість), що проявляється в різноманітних, адекватних вимогам професійної діяльності, емоційних станах, позитивних і негативних емоціях, задоволеності партнером, спілкуванням, собою, поведінковий, що виявляється у вчинках, вербальній і невербальній комунікації, це загальні та специфічні комунікативні уміння, які забезпечують ефективний перебіг комунікативного процесу.

3. Детермінантами розвитку комунікативної компетентності психолога виступають такі особистісні властивості як: високий самоконтроль та саморегуляція у спілкуванні, прагнення до постійного самопізнання та професійного вдосконалення, гуманістична спрямованість особистості, розвинута рефлексія та емпатія, емоційна чутливість, толерантність, відкритість, доброзичливість, товариськість, відсутність конфліктності, низький рівень агресивності та тривожності, експресивно-мовні, соціально-перцептивні фактори, уміння і навички організації взаємодії людей. Рівень комунікативної компетентності також обумовлений професійною поінформованістю, необхідним рівнем розвитку комунікативних навичок і умінь.

4. В звичайних умовах професійного навчання переважна кількість студентів-психологів має середній рівень розвитку комунікативної компетентності. У порівнянні зі студентами перших курсів, рівень розвитку комунікативної компетентності старшокурсників вищий. Однак, відсоток студентів-випускників з високим рівнем професійної комунікативної компетентності психолога залишається досить низьким, що в майбутньому може призвести до проблем професійної адаптації молодих спеціалістів та зниженню рівня їх професіоналізму.

5. Індивідуально-психологічні характеристики студентів з різним рівнем розвитку комунікативної компетентності мають значні відмінності. Так, студенти-психологи з високим рівнем комунікативної компетентності характеризуються низьким рівнем агресивності та тривожності, доброзичливістю, відвертістю, високою емоційною витривалістю та самоконтролем, вони емоційно чутливі до інших, позитивно налаштовані; для студентів-психологів з низьким рівнем комунікативної компетентності характерні: мрійливість, скептичність, конформність, схильність до ідеалізації, критицизм, підвищення показників тривожності та агресивності, особливо в критичних ситуаціях; студенти-психологи з середнім рівнем розвитку комунікативної компетентності схильні до емпатійних проявів, емоційно врівноважені, готові до співпраці та взаємодопомоги. Крім того, для студентів з високим рівнем комунікативної компетентності характерні: чутливість до невербальних реакцій, ефективність прогнозування розвитку ситуації взаємодії, вдале керування процесом комунікації; студенти з низьким рівнем комунікативної компетентності характеризуються вибором залежного чи агресивного стилю спілкування, в ситуації фрустрації зосереджуються на задоволені потреби конструктивного вирішення конфлікту за допомогою інших, мають труднощі в інтерпретації невербальної поведінки та прогнозуванні дій; студенти з середнім рівнем розвитку комунікативної компетентності в комунікації займають очікувальну позицію, особливо на початковому етапі спілкування, іноді допускають неточності в інтерпретації невербальних сигналів співрозмовників і можуть помилитися при прогнозуванні подій.

6. Зростання рівня розвитку компонентів комунікативної компетентності (когнітивного, емоційного, поведінкового) майбутніх психологів та його інтегрального показника можливе засобами активного соціально-психологічного навчання, яке в нашому дослідженні було реалізоване під час впровадження у навчальний процес програми тренінгу комунікативної компетентності. Цілеспрямована робота зі студентами-психологами експериментальної групи зумовила підвищення показників як загального рівня комунікативної компетентності, так і окремих його показників: точність розуміння невербальних сигналів, розуміння і контроль власних емоційних станів і партнерів по взаємодії, здатність до адекватного прогнозування подій, уміння розв'язувати конфліктні ситуації та долати бар'єри у спілкуванні, професійні комунікативні навички та уміння.

Подальші перспективи дослідження вказаної теми ми вбачаємо в необхідності дослідження нових комплексних підходів до діагностики та розвитку особистісних властивостей і комунікативних якостей фахівців сфери «людина-людина», вивчення гендерного та вікового аспекту розвитку комунікативної компетентності особистості, визначення особливостей динаміки у процесі професіоналізації.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Низовець О.А. Теоретико-методологічний аналіз феномену комунікативної компетентності / О.А. Низовець // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / За редакцією С.Д. Максименка, М.В. Папучі. - Київ-Ніжин: Видавництво НДУ; ДС «Міланік», 2007. - Том 10, вип. 1. - с. 51-53.

2. Низовець О.А. Розвиток комунікативної компетентності в процесі професійної підготовки майбутніх психологів / О.А. Низовець // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Зб. Наукових праць. - №3 (5). - К.: Університет «Україна», 2007. - с. 355-362.

3. Низовець О.А. Індивідуально-психологічні особливості студентів-психологів з різним рівнем розвитку комунікативної компетентності / О.А. Низовець // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / За редакцією С.Д. Максименка, М.В. Папучі. - Київ-Ніжин, 2008. - Том 10. - Вип. 6. - Частина 2. - с. 88-92.

4. Низовець О.А. Розвиток комунікативної компетентності студентів-психологів в умовах тренінгової роботи / О.А. Низовець // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки: Зб. наук. праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009 р. - №28 (52). - с. 130-137.

5. Низовець О.А. Комунікативна компетентність студентів-психологів як умова успішності професійної діяльності / О.А. Низовець // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки: Зб. наук. праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010 р. - №30 (54). - с. 129-134.

6. Низовець О.А. Сучасні теоретико-методологічні підходи до вивчення феномену комунікативної компетентності / О.А. Низовець // Актуальні проблеми практичної психології. Збірник наукових праць. - Херсон, ХДУ, 2006 р. - с. 166-170.

7. Низовець О.А. Тренінг комунікативної компетентності як засіб професійного та особистісного розвитку студентів-психологів / О.А. Низовець // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Випуск 59. Серія: психологічні науки: Збірник наукових праць. - Чернігів: ЧДПУ, 2008. - Вип. 59. - Том 2. - с. 66-73.

8. Низовець О.А. Застосування інтерактивних методів у розвитку навичок ведення консультативної бесіди / О.А. Низовець // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Випуск 74. Серія: психологічні науки: Збірник наукових праць: у 2 т. - Чернігів: ЧДПУ, 2009. - Вип. 74. - Том 2. - с. 53-58.

Размещено на Allbest.ru