Медико-психологічні аспекти аутоагресивної поведінки самотніх осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медико-психологічні аспекти аутоагресивної поведінки самотніх осіб

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку суспільства серед загальних проблем медичної психології особливу актуальність набуває проблема аутоагресивної поведінки (С.Д. Максименко, 2007, 2008; В.В. Кришталь, Б.В. Михайлов, Н.О. Марута, Л.Ф. Шестопалова, 2006; Б.В. Михайлов, 2007; А.М. Бачеріков, І. Р. Мудренко, 2007). Кризові процеси в сучасній економіці та суспільному житті людини сприяють виникненню міжособистісних і внутрішньо-особистісних конфліктів, за рахунок чого відбувається збільшення різних форм аутоагресивної поведінки, зокрема, крайнього її прояву - суїциду (Л.М. Юр'єва, 2002, 2006; Г.Я. Пилягіна, 2003, 2004; Р. Карсон, Дж. Батчер, С. Мінека, 2004; И.К. Сосин, М.В. Маркова, О.В. Друзь, 2008; Б.В. Михайлов, 2008).

Аутоагресивна поведінка може бути зумовлена реальними причинами (у здорових осіб) і бути наслідком соціально-психологічної дезадаптації особи в умовах мікроконфліктів, що нею переживаються, або ґрунтуватися на певних патологічних рисах і бути результатом психічного захворювання (А.Г. Амбрумова, 1978, 1981, 1996; Є. В. Ласий, 2000; В.С. Подкоритов, Ю.Ю. Чайка, 2003; В.А. Абрамов, І. В. Жигуліна, Т.Л. Ряполова, 2006; Н.К. Агішева, 2008)

Виняткову медико-соціальну актуальність має вивчення причин та особливостей формування аутоагресивної поведінки, при цьому важливим чинником є фактор самотності (М.В. Маркова, 2002; Л.М. Юр'єва, 2006). Останнім часом спостерігається постійне збільшення такого прояву аутоагресивної поведінки, як суїцид. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (2003) суїцид посідає четверте місце серед причин смерті після серцево-судинних та онкологічних захворювань. За показниками 2007 року Україна знаходиться в першій десятці країн світу за частотою скоєних суїцидів, що складає 29 на 100000 населення (Н.О. Марута, А.М. Бачеріков, І.О. Явдак, 2007).

Сьогодні провідними психологами та психіатрами розроблено безліч психокорекційних програм, спрямованих на медико-соціальну реабілітацію осіб з аутоагресивною поведінкою (С.Д. Максименко, Н.Ф. Шевченко, 2008; Л.Ф. Шестопалова, 2004, 2007; О.Г. Луценко, 2006; Л.М. Балабанова, 2007; М.В. Маркова, 2008). Проте зростання аутоагресії, в тому числі завершений суїцид, триває (Г.Я. Пилягіна, С.А. Чумак, 2005; 2007)

Тим часом проблемі аутоагресивної поведінки у самотніх осіб присвячено лише окремі роботи. В літературі недостатньо уваги приділяється умовам формування аутоагресивної поведінки у самотніх осіб, не конкретизуються їхні особистісні відмінності та порушення емоційної сфери. Не розроблено ефективної системи психокорекційних заходів, спрямованої на запобігання аутоагресивної поведінки у самотніх осіб. Все вищезазначене й визначило мету даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів науково-дослідницької діяльності кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Луганського державного медичного університету «Лікування, реабілітація і закономірності формування ендогенних та екзогенних розладів в умовах Донбаського регіону» (номер держреєстрації 0104U005751).

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Луганського державного медичного університету МОЗ України (протокол №6 від 05.06.2008 р.) і узгоджена з Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол №2 від 24.02.2009 р.).

Мета дослідження: розробка системи психокорекційних заходів щодо запобігання аутоагресивної поведінки самотніх осіб на основі комплексного психодіагностичного дослідження чинників та умов формування аутоагресивної поведінки у даного контингенту.

Для досягнення поставленої мети вирішувались такі завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз проблеми аутоагресивної поведінки самотніх осіб.

2. Виявити особистісні відмінності самотніх осіб з аутоагресивною поведінкою.

3. Вивчити особливості порушень емоційної сфери у самотніх осіб з аутоагресивною поведінкою.

4. Провести порівняльний аналіз аутоагресивної поведінки самотніх осіб та осіб, що мають сім'ї.

5. Виявити основні медико-психологічні фактори й умови формування аутоагресивної поведінки у самотніх осіб.

6. Розробити систему психокорекційних заходів, спрямованих на запобігання аутоагресивній поведінці у самотніх осіб, й оцінити її ефективність.

Об'єкт дослідження: аутоагресивна поведінка самотніх осіб.

Предмет дослідження: закономірності формування і динаміка розвитку аутоагресивної поведінки у самотніх осіб.

Методи дослідження. В процесі виконання дисертаційної роботи використовувався комплекс теоретичних, психодіагностичних і статистичних методів. Теоретичні методи: теоретико-методологічний аналіз проблеми, систематизація наукових літературних джерел, порівняння й узагальнення даних. Психодіагностичний метод був реалізований за допомогою бесіди, нагляду, стандартизованого інтерв'ю, а також методик: тест агресивності Басса-Даркі; стандартизований метод дослідження особистості в модифікації Л.М. Собчик (СМІЛ); методика реактивної та особистісної тривожності Спілбергера - Ханіна; колірний тест Люшера; опитувальник «Самопочуття, активність і настрій» (САН), а також шкал Гамільтона для оцінки тривоги (HARS) та Монтгомері-Асберг для оцінки депресії (MADRS).

Статистична обробка отриманих даних здійснювалася за допомогою методу виявлення достовірності відмінностей (за t-критерієм Стьюдента) і методів багатовимірної статистики (кореляційний та факторний аналіз) в електронних таблицях Microsoft Excel 2004 та з використанням програми BIOSTAT.EXE.

Організація і база дослідження. Дослідження проводилося з 2006 по 2008 роки на базі Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні та Краснолучського психоневрологічного диспансеру, де пацієнти проходили амбулаторне і стаціонарне лікування.

Надійність і достовірність результатів дослідження забезпечувалась різнобічним теоретичним аналізом проблеми; комплексним використанням психодіагностичних методик і шкал, які відповідають предмету і задачам дослідження; проведенням змістовного якісного і кількісного аналізу даних; конкретним використанням методів їх математично-статистичної обробки; репрезентативною вибіркою обстежуваних.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що

Вперше:

виділено особистісні відмінності самотніх осіб з аутоагресивною поведінкою, а саме: тривожність, інтровертованість, ригідність, егоцентризм, упертість. Жінки відзначалися високим рівнем домагань у стосунках із протилежною статтю, своєрідністю інтересів та захоплень, егоцентричністю настанов і маскулінним стилем поведінки. Чоловіки характеризувалися жіночим стилем статеворольової поведінки, були сентиментальні й витончені, мали виражену мотивацію до створення сім'ї, але не мали достатньо вольових якостей для її улаштування;

визначено, що в самотніх осіб з аутоагресивною поведінкою відзначалася підвищена ситуаційна та особистісна тривожність, схильність до депресивного типу реагування на індивідуально значущі психотравмуючі ситуації, гостре переживання невдач, що призводили до суїцидального ризику;

проведено порівняльний аналіз аутоагресивної поведінки у самотніх осіб та осіб, які мають сім'ї, в результаті чого виявлено, що у самотніх вірогідно частіше формувалася справжня суїцидальна поведінка через неадекватно інтровертований спосіб переробки психотравмуючої ситуації;

здійснено аналіз медико-психологічних чинників та умов формування аутоагресивної поведінки у самотніх осіб, серед яких найзначущими були такі: дисгармонійні особистісні відмінності, порушення в емоційній сфері (лабільність настрою, висока особистісна й реактивна тривожність, депресивний тип реагування), самотність, індивідуально значущі кризові ситуації, низький матеріальний стан, професійна незатребуваність, низький соціальний статус.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання в медико-психологічній практиці розробленої системи психокорекційних заходів щодо запобігання аутоагресивної поведінки у самотніх осіб, яка враховує індивідуальні і вікові особливості. Впроваджена система психокорекційних заходів спрямована на нормалізацію психоемоційного стану та соціальну адаптацію, а також на адекватне функціонування самотніх осіб і відновлення міжособистісних контактів. Основою психокорекційних заходів для осіб зрілого віку були техніки поведінкової психотерапії, спрямованої на оптимізацію міжособистісної взаємодії та відновлення втрачених соціальних зв'язків. Для осіб більш зрілих вікових груп основою психокорекційних заходів були техніки раціональної психотерапії та аутогенного тренування, що сприяли зняттю емоційного напруження і стабілізації психоемоційного стану.

Основні результати дослідження було впроваджено в медико-психологічну практику Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні та Краснолучського психоневрологічного диспансеру; теоретичні положення знайшли відображення в навчальному процесі та лекційному курсі на кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології Луганського державного медичного університету.

Особистий внесок дисертанта. Автором здійснено теоретичний аналіз проблеми, виконано увесь об'єм психодіагностичних досліджень, статистичну обробку результатів, аналіз та інтерпретацію отриманих даних. Дисертантом запропоновано психодіагностичний підхід до вивчення аутоагресивної поведінки у самотніх осіб - комплексну оцінку індивідуально-психологічних факторів формування аутоагресивної поведінки. Проведено аналіз і зіставлення отриманих даних, їх обґрунтування і наукову інтерпретацію, а також впровадження результатів дослідження в практичну діяльність. Проведено психокорекцію самотніх осіб з аутоагресивною поведінкою, що враховує індивідуальні та вікові особливості.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались та обговорювались на наступних наукових конференціях і семінарах: четвертій міжнародній конференції студентів та молодих вчених «Новини і перспективи медичної науки» (Дніпропетровськ, травень 2006 р.), сьомій міжнародній конференції студентів та молодих вчених «Новини і перспективи медичної науки» (Дніпропетровськ, травень 2007 р.); конференціях студентів та молодих вчених Луганського державного медичного університету (Луганськ, 2006, 2007, 2008 рр.); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Діагностика та лікування тривожно-депресивних розладів в загальносоматичній практиці» (Луганськ, листопад 2008 р.), а також на засіданнях Луганського товариства психіатрів, наркологів та медичних психологів (2006, 2007, 2008 рр.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки відображені в 7 наукових публікаціях, з яких 3 опубліковано в спеціалізованих виданнях, що входять до «Переліку», затвердженому ВАК України.

Структура та об'єм дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (263 джерела). Робота викладена на 173 сторінках друкованого тексту (147 основного тексту), ілюстрована 5 таблицями та 26 рисунками.

Основний зміст дисертаційної роботи

аутоагресивний поведінка самотній психологічний

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано наукову основу дослідження: об'єкт, предмет дослідження, мету, основні задачі, методи, наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі «Сучасний стан проблеми медико-психологічних аспектів аутоагресивної поведінки у самотніх осіб» проведено теоретичний аналіз проблеми аутоагресивної поведінки (АП), розглянуто питання розвитку сучасних уявлень про АП самотніх осіб.

Аналіз проблеми досліджень, представлений у вітчизняній та зарубіжній науково-психологічній літературі показує, що феномен АП найчастіше пов'язують із уявленням про психологічну кризу, як критичний емоційний стан, що виникає за певної гострої ситуації - зіткнення особи з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб, перешкодою, яка не може бути усунена способами рішення проблеми, відомими їй з минулого особистого життєвого досвіду (Н.Л. Фарберов, 1968; А. T. Бек, 1976; Л. Каплан, 1981).

На думку деяких авторів, основні причини АП лежать в соціальній сфері, а також у соціально-психологічних складових особи та її оточення (С.Д. Максименко, 2007, 2008; Г.Я. Пилягіна, 2003, 2004; Л.Ф. Шестопалова, 2006; Л.М. Балабанова, 2007). До таких відносять втрату сталих соціальних зв'язків, депресії, сімейні конфлікти. В сучасних умовах трансформації суспільства виникли нові причини, що відображають реалії сьогодення: безробіття, бідність, втрата життєвих перспектив, самотність (А.Г. Амбрумова, 1978, 1981, 1996; Є. В. Ласий, 2000; В.С. Подкорытов, Ю.Ю. Чайка, 2003; В.А. Абрамов, І. В. Жигуліна, Т.Л. Ряполова, 2006; В.Н. Запорожан, В.С. Битенский, 2007).

Дослідження останніх років (А.Г. Амбрумова, 1978, 1981, 1996; Л.М. Юр'єва, 2002, 2006; Г.Я. Пилягіна, 2003, 2004; О.О. Дьоміна, 2004; Г.В. Старшенбаум, 2005), висунули перед сучасними дослідниками проблему суперечливого розуміння самогубства як суто ауто агресивного акту психічно хворої людини, переконливо вказавши на те, що значна частина самогубств чиниться психічно здоровими людьми внаслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту.

Незважаючи на велику кількість мультидисциплінарних досліджень із зазначеної проблеми, залишається не вивченим ряд питань. На сьогодні в медико-психологічній літературі відсутні систематизовані дослідження про чинники, закономірності та умови формування АП у самотніх осіб, які сприяють її перетворенню на поширене явище. Недостатньо даних щодо значущості особистісних відмінностей, фактора самотності, зростання ролі особистісної та реактивної тривожності у формуванні АП, не розроблено психокорекційних програм, які враховують чинник самотності.

У другому розділі «Організація та методичне забезпечення психодіагностичного дослідження особливостей аутоагресивної поведінки у самотніх осіб» описано основні соціально-демографічні особливості самотніх осіб з АП, надано характеристику обстежених, а також методичні принципи дослідження та використані методи і методики.

Для реалізації мети і задач дослідження було проведено комплексне психодіагностичне обстеження 232 осіб з АП. З них 150 осіб з АП, що не перебували у шлюбі, віком від 27 до 70 років (86 жінок і 64 чоловіки) склали основну групу. До контрольної групи увійшли 82 особи з АП того ж віку, які проживали в сім'ях (53 жінки та 29 чоловіків).

В основній групі у 81 (54%) обстежених відзначалися суїцидальні думки, у 41 (27%) - наміри, у 28 (18,6%) - спроби. Чоловіків та жінок в основній групі, що мали АП у вигляді суїцидальних спроб або суїцидальних думок чи намірів, було відповідно представлено 64 (42,7%) та 86 (57,3%). У 117 (78%) осіб спостерігалася справжня АП, а у 33 (22%) демонстративно-шантажна. Тим часом у контрольній групі переважала демонстративно-шантажна поведінка (64%). Різниця з основною групою є статистично вірогідною (p<0,001). Особи основної групи перебували на лікуванні з приводу: рекурентного депресивного розладу (F33) - 38 осіб (25,4%), легкого депресивного епізоду (F32.0) - 31 особа (20,6%); помірного депресивного епізоду (F32.1) - 23 особи (15,4%), тяжкого депресивного епізоду (F32.2) - 9 осіб (6%), змішаного тривожно-депресивного розладу (F41.2) - 21 особа (14%), розладу адаптації з пролонгованою депресивною реакцією (F43.21) - 16 осіб (10,6%), дисоціативного розладу (F44) - 12 осіб (8%). Сімейний стан осіб основної групи був таким: розлучені - 74 особи (49,3%) (45 жінок і 29 чоловіків), удови та вдівці - 54 особи (36%) (28 чоловіків і 26 жінок), ніколи не були у шлюбі - 22 (14,7%), (15 жінок та 7 чоловіків). Для психокорекційної роботи та моніторингу основну групу було поділено на дві підгрупи. У першу увійшли 82 особи, які брали участь в усіх психокорекційних заходах, індивідуальних та групових консультаціях, а до другої - 68, які із суб'єктивних причин відмовилися від участі у психокорекційній роботі.

Аналіз співвідношення чоловіків та жінок в основній та контрольній групах свідчив про переважання жінок. Аналіз рівня освіти і соціального статусу обстежуваних основної та контрольної груп статистично вірогідних відмінностей не виявив (р>0,05). При порівнянні матеріального стану обстежуваних пацієнтів виявлено вірогідні відмінності в основній та контрольній групах (р<0,001), а саме - матеріальний стан в контрольній групі був вищім.

У третьому розділі «Результати психодіагностичного дослідження самотніх осіб з аутоагресивною поведінкою» наведено результати психодіагностичного дослідження.

У процесі дослідження відмінностей особистості за допомогою методики СМІЛ було проаналізовано особистісні профілі всіх учасників основної та контрольної груп.

Усереднений профіль особистості жінок основної групи характеризувався максимальним підвищенням показників 2-ї (депресивних тенденцій) та 7-ї (фіксації тривоги й обмежувальної поведінки) шкал, що поєднувалися з високими показниками, 1-ї (соматизації тривоги, надконтролю) та 6-ї (ригідності), за відносно низьких показників за 5-ою (мужності і жіночості). Такий профіль був характерний для осіб з вираженими тривожними рисами, що відзначалися емоційною напруженістю, тривожністю, пригніченістю настрою, іпохондричною фіксацією на патологічних відчуттях, нестійкістю емоцій, високим рівнем домагань у стосунках з протилежною статтю, егоцентричністю настанов і маскулінним стилем поведінки (рис. 2).

Чоловіки основної групи характеризувалися переважно жіночим стилем статеворольової поведінки, були сентиментальними, витонченими, чутливими, вразливими, мали художньо-естетичну орієнтацію, мріяли про створення сім'ї та приязних, гармонічних стосунків у ній за дефіциту вольових якостей, необхідних для реалізації цієї мрії.

Як показали результати дослідження, в основній групі у 39 осіб (26%) виявлено тривожний профіль (72'86-90); у 37 (24,6%) виявлено інтровертований профіль (827'0-/), у 32 (21,4%) осіб переважав депресивний тип реагування (270'-/9); у 29 осіб (19,4%) переважав епілептоїдний профіль (64'8-/0) (рис. 3).

Тим часом у контрольній групі усереднені профілі чоловіків і жінок характеризувалися вираженістю показників за 2-ою та 7-ою шкалами, загалом він був більш гармонійним, ніж в основній групі (р<0,001).

Використання в обстеженні колірного тесту Люшера дало змогу якісно оцінити психоемоційний стан пацієнтів обстежуваних груп.

Аналіз отриманих даних показав, що серед колірних виборів у пацієнтів основної групи у функціональних парах переваги й очевидної переваги домінували чорний, сірий, коричневий кольори у 64 осіб (42,7%), що свідчило про пригнічений стан, тривожність, стрес. У 34 осіб (22,6%) в колірних виборах був фіолетовий, що свідчило про емоційну дезорганізованість та емоційну незрілість, а також підкреслювало утруднену адаптацію через виражений індивідуалізм. Чорний колір в поєднанні з сірим кольором спостерігався у 11 осіб (7,3%) серед респондентів основної групи, що свідчило про негативну реакцію на оточення, напруженість, відображало песимістичну оцінку ситуації, тиск середовищних впливів, прагнення до обмеження контактів, пасивної протидії ситуації.

Переважання виборів кольору контрольної групи у функціональних парах переваги й очевидної переваги в більшості випадків були аналогічні до виборів основної групи (р>0,05), домінування чорного, сірого та коричневого кольорів на перших позиціях сполучалося з присутністю зеленого та фіолетового кольорів у 31 особи (37,8%). Вибір зеленого та коричневого кольору виявлено у 5 осіб (6,1%). Фіолетовий колір на першій позиції колірного ряду зустрічався у 11 осіб (13,4%). Фіолетовий та коричневий колір вибрали 7 осіб (8,5%). Вибір функціональної пари фіолетового в поєднанні з чорним кольором на другій позиції - у 4 осіб (4,9%).

За результатами оцінки депресії за допомогою шкали Монтгомері-Асберга (MADRS) в основній групі тяжкий ступінь депресивного розладу було виявлено у 89 осіб (59,4%, середній бал 34,9±0,8); помірний ступінь - у 49 осіб (32,6%, середній бал 27,3 ± 1,6); легкий ступінь - у 12 осіб (8%, середній бал23,6 ± 1,1).

У пацієнтів контрольної групи переважав помірний ступінь депресивного розладу у 48 осіб (58,5%, середній бал 27,3 ± 1,6). Тяжкий ступінь депресивного розладу спостерігався у 19 осіб (23,2%, середній бал 32,1±0,9), а легкий - у 15 осіб (18,3%, середній бал 17,3 ± 1,9). Відмінності в ступені вираженості депресії можна пояснити позитивним впливом родини (р<0,001).

Результати, отримані з використанням шкали Гамільтона для оцінки тривоги (HARS) підтвердили присутність тривожних побоювань обстежених, уточнили фізіологічні ознаки тривожності, а саме наявність гіпервентиляції та шлунково-кишкових порушень, розладів сексуальної сфери у вигляді зниження статевого потягу. У пацієнтів також відмічалася іпохондрична фіксація. В основній групі висока тривожність спостерігалася у 91 особи (60,6%, середній бал 38,2±0,9); помірна - у 47 осіб (31,4%, середній бал 23,1±2,4); низька - у 12 осіб (8%, середній бал 18,2±0,7). Тим часом у контрольній групі помірна тривожність переважала у 56 осіб (68,3%, середній бал 29,4±0,9); низька - у 19 осіб (23,2%, середній бал 16,3±0,7); висока - у 7 осіб (8,5%, середній бал 35,4±1,1). Таким чином, в основній групі по відношенню до контрольної групи переважала висока тривожність, а в контрольній в порівнянні з основною - помірна (р<0,001).

Результати застосування тесту САН в контрольній та основній групах свідчили, що у переважній більшості осіб мали місце низькі значення за всіма шкалами, які не перевищували 4 балів у 118 осіб (78,6%) в основній групі і у 61 особи (74,4%) - в контрольній. Ці дані вказували на загальне зниження активності, настрою та самопочуття, а також тісного зв'язку цих основних складових функціонального психоемоційного стану (р>0,05).

Унаслідок проведених досліджень за методом Спілбергера - Ханіна з'ясовано, що в обстежуваних основної групи мало місце підвищення показників реактивної тривожності у 78 осіб (52%), особистісної - у 72 (48%). В контрольній групі зазначалась очевидна перевага реактивної тривожності у 68 осіб (83%). Це свідчило про значущість реактивних факторів та чинника самотності в основній групі, і найбільшої значущості реактивних факторів - в контрольній (р<0,001).

Результати тесту на агресивність Басса-Даркі у обстежених основної групи виявили високий рівень основних видів агресії, а також індекси агресивності і ворожості. Порівняння середніх показників агресивності у самотніх осіб та осіб, що мали сім'ї, показало, що у обстежуваних основної групи відзначалися вищі показники за шкалами: 2 (вербальна агресія) (64,2±0,8), 7 (образа) (67,2±0,6), 8 (аутоагресія або почуття провини) (77±2), 6 (підозрівання) (66,7±0,3), ніж в контрольній групі (р<0,001).

Дані показники свідчили про підвищене почуття провини, що вказує про тенденцію до аутоагресії, яка проявлялась у схильності відтворювати в пам'яті психотравмуючі ситуації, у самозвинуваченні, настороженому ставленні до оточення. Виявлений високий рівень агресивності негативно впливав на соціальний статус особи, сприяв прояву конфронтації у взаєминах, перешкоджав успішній життєдіяльності.

Дані кореляційного аналізу виявили найвищу кореляцію між АП та дисгармонічними особистісними відмінностями (r ? 0,847), порушеннями в емоційній сфері (r ? 0,804), самотністю (r ? 0,804), індивідуально значущими кризовими ситуаціями (r ? 0,804), низьким матеріальним станом (r ? 0,703), професійною незатребуваністю (r ? 0,701), низьким соціальним статусом (r ? 0,700), інтровертованістю (r ? 0,698), демонстративністю (r ? 0,694), ригідністю (r ? 0,731).

Аналіз здобутих результатів дав змогу виявити основні патогенні соціально-психологічні чинники: 1) дисгармонійні особистісні відмінності: замкнутість, інтровертованість, ригідність, педантичність, впертість, іпохондрична фіксація на соматичних відчуттях, різноспрямованість настанов, схильність до створення конфліктних ситуацій, емоційна лабільність, жінки відзначалися високим рівнем домагань у стосунках із протилежною статтю, своєрідністю інтересів та захоплень, егоцентричністю настанов і чоловікоподібним стилем поведінки, чоловіки характеризувалися жіночим стилем статеворольової поведінки, були сентиментальні й витончені, мали виражену мотивацію до створення сім'ї, але не мали достатньо вольових якостей для її улаштування; 2) порушення в емоційній сфері: підвищений рівень ситуаційної та особистісної тривожності, схильність до депресивного типу реагування на індивідуально значущі психотравмуючі ситуації, гостре переживання невдач, що призводили до суїцидального ризику, емоційне напруження, відсутність оптимистичного спрямування в майбутне, лабільність настрою; 3) самотність; 4) індивідуально значущі кризові ситуації; 5) низький матеріальний стан; 6) професійну незатребуваність; 7) низький соціальний статус.

У четвертому розділі «Система психокорекційних заходів щодо запобігання аутоагресивної поведінки у самотніх осіб та оцінка її ефективності» на основі комплексного психодіагностичного дослідження чинників і умов формування АП у самотніх осіб наведено систему психокорекційних заходів щодо запобігання АП у даного контингенту (табл. 1).

Таблиця 1. Система психокорекційних заходів

Для проведення психокорекційних заходів і моніторингу основну групу було поділено на дві: підгрупу 1, де обстежувані пройшли всі рівні психокорекційної роботи (82 особи), та підгрупа 2, члени якої за суб'єктивних причин відмовилися від участі в психокорекційних заходах (68 осіб). Респонденти контрольної групи також брали участь в психокорекційній роботі.

Психокорекційна робота була розрахована на 4 місяці та включала емоційну підтримку, раціональну та поведінкову терапію, соціально-середовищну адаптацію. Вона складалася з чотирьох блоків по 7 занять кожен і проводилася два рази на тиждень упродовж 90 хвилин. Заняття відбувалися почергово з кожною групою, їх метою було колективне моделювання форм подолання наявних проблем та вироблення ефективних копінг-механізмів.

Для осіб до 45 років проводилась поведінкова терапія за такою схемою: музична розминка - 15 хв., регульована проблемна дискусія із розбором домашнього завдання, вправи на підвищення стресотолерантності до специфічних патогенних чинників, у тому числі: «Імпровізація на тему закінчити речення», «Чутливість до стану іншого», «Значуща людина», «Посмішка по колу», «Корекція залежності від оточення», «Спілкування з агресивним співрозмовником» - 30 хв., ігри-тренінги психічних функцій (вправи для стимуляції уяви, вправи на увагу, вправи на пам'ять) - 20 хв., мініатюри-пантоміми - 10 хв., характерологічні ігри (витримка, гнів, образа) - 10 хв., навички розслаблення та заспокоєння - 10 хв.

Особам після 45 років проводили аутогенне тренування за Шульцем (АТ-1, АТ-2), яке з першого заняття доповнювалося раціональною психотерапією, що проводилася з урахуванням індивідуальних особливостей і переваг для подолання кризових ситуацій. Повний курс АТ тривав 4 місяці та складався з двох етапів, які тривали по 2 місяці кожний. Тривалість сеансу не перевищувала 30 хв. На першому етапі засвоювали 6 вправ (АТ-1), на оволодіння кожною з них витрачалось 10-12 днів. На другому етапі пацієнти навчилися медитації на кольори, образи, емоційні стани; також виконувалися елементи вправ з аутогенної нейтралізації, що уключали аутогенне відреагування (АТ-2).

Після проведення психокорекції було здійснено повторне психодіагностичне дослідження.

В результаті психокорекції позитивна динаміка у психоемоційному стані спостерігалася у 59 осіб (36%), часткове поліпшення психоемоційного стану - у 68 (41,5%). У 37 осіб (22,6%) позитивних змін не було.

Серед осіб, що не брали участь у психокорекційних заходах, позитивна динаміка відзначалась у 12 осіб (17,7%), часткове поліпшення психоемоційного стану - у 19 осіб (27,9%). У 37 осіб (54,4%) позитивних змін не було.

Висновки

1. У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування і запропоновано нове рішення актуального завдання - виявлення закономірностей формування і динаміки розвитку аутоагресивної поведінки у самотніх осіб і розробка на цій основі комплексної системи психокорекційних заходів для даної групи осіб.

2. Самотні жінки з аутоагресивною поведінкою характеризувалися дисгармонійним профілем особистості у вигляді замкнутості, інтровертованості, ригідності, педантичності, а також іпохондричною фіксацією на соматичних відчуттях, егоцентризмом, різноспрямованістю настанов, схильністю до створення конфліктних ситуацій, емоційною лабільністю, завищеним рівнем вимог до протилежної статі, своєрідністю інтересів і захоплень, егоцентричністю настанов та маскулінним стилем поведінки.

Для самотніх чоловіків був характерний жіночий стиль статеворольової поведінки: сентиментальність, витонченість, чутливість, вразливість. Вони мали художньо-естетичну орієнтацію, мріяли про створення сім'ї та приязних, гармонійних стосунках у ній, за дефіциту вольових якостей, необхідних для реалізації цієї мрії. У чоловіків і жінок, які не мали сім'ї, відзначалися: тривожність, інтровертованість, ригідність, егоцентризм, впертість.

3. У самотніх осіб з аутоагресивною поведінкою виявлені порушення в емоційній сфері у вигляді підвищеного рівню тривожності зі схильністю до соматизації тривоги, емоційного напруження, реагування депресивного типу із розчаруванням, що легко виникає після перенесених невдач, відсутності оптимістичного спрямування в майбутнє та підвищення суїцидального ризику.

4. У результаті проведеного порівняльного аналізу аутоагресивної поведінки у самотніх осіб та в осіб, що мали сім'ї, виявлено вірогідно вищий рівень аутоагресії у самотніх осіб, у яких однією із суттєвих ланок суїцидогенезу є неадекватно інтровертований спосіб переробки психотравмуючих ситуацій в умовах дефіциту мікросоціальної підтримки.

5. Формуванню аутоагресивної поведінки у самотніх осіб сприяє низка патогенних соціально-психологічних чинників, а саме: дисгармонійні особистісні відмінності, порушення в емоційній сфері (лабільність настрою, висока особистісна та реактивна тривожність, депресивний тип реагування, самотність, індивідуально-значущі кризові ситуації, низький матеріальний стан, професійна незатребуваність, низький соціальний статус).

6. Розроблено систему психокорекційних заходів, спрямовану на корекцію і профілактику реалізації суїцидальних думок та намірів у самотніх осіб. Система включає проведення методів психокорекції з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей. Особам до 45 років проводили раціональну та поведінкову психотерапію, спрямовану на оптимізацію міжособистісних взаємодій та відновлення втрачених соціальних зв'язків. Особам після 45 років проводили раціональну психотерапію та аутогенне тренування для зняття емоційного напруження і стабілізації психоемоційного стану.

7. В результаті впровадження системи психокорекційних заходів в основній групі відзначалася виражена позитивна динаміка у психоемоційному стані у 59 осіб (36%), часткове поліпшення психоемоційного стану - у 68 (41,5%). У 37 осіб (22,6%) позитивних змін не було. Найменша позитивна динаміка спостерігалася в осіб, що не брали участі в психокорекційній роботі: позитивна динаміка у психоемоційному стані у 12 осіб (17,7%), часткове поліпшення психоемоційного стану у 19 осіб (27,9%). У 37 осіб (54,4%) позитивних змін не було.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Ільяшенко О.О. Психосоціальна реабілітація психічно хворих з суїцидальною поведінкою / О.О. Ільяшенко // Теоретичні і прикладні проблеми психології. - 2006. - №3 (14) - С. 106-111.

2. Ільяшенко О.О. Соціально-психологічна реабілітація психічно хворих / О.О. Ільяшенко // Теоретичні і прикладні проблеми психології. - 2006. - №5 (16) - С. 70-74.

3. Ильяшенко О.А. Особенности суицидогенеза у лиц, не состоящих в браке / О.А. Ильяшенко // Медицинская психология. - 2008. - Том 3, №3 - С. 62-65.

4. Ільяшенко О.О. Особливості соціально-психологічної реабілітації осіб із суїцідальною поведінкою / О.О. Ільяшенко // Український вісник психоневрології - 2007. - Том 15. вип. 2 (51). - С. 64-67.

5. Ильяшенко О.А. Социально-психологические аспекты суицидального поведения у лиц зрелого возраста / О.А. Ильяшенко // Український медичний альманах - 2007. - Том 10, №4. - С59-62.

6. Ильяшенко О.А. Психокоррекционная программа для лиц с суицидальным поведением не состоящих в браке / О.А. Ильяшенко // Український медичний альманах - 2009. - Том 12, №1. - С. 86-89.

7. Ильяшенко О.А. Социально-психологические аспекты профилактики суицидального поведения у лиц зрелого возраста / О.А. Ильяшенко // Активізація креативного потенціалу особистості - 2007. - С. 89-92.

Размещено на Allbest.ru