Психолого-юридична характеристика хуліганства

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Калашнік Володимир Олегович

УДК 159.9: 343.95: 343.3

Психолого-юридична характеристика хуліганства

19.00.06 - юридична психологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник - кандидат психологічних наук, професор Казміренко Людмила Іванівна, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри юридичної психології

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, дійсний член Академії правових наук України Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

кандидат юридичних наук Запорожцев Євген Георгійович, Академія управління МВС, доцент кафедри теорії і практики управління органами внутрішніх справ

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ: 03035, м. Київ-35, Солом'янська площа, 1

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. Д. Удалова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини проголошене в Україні основним обов'язком держави, а людина - її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвищою соціальною цінністю нашого суспільства (ст. 3 Конституції України). Практичне втілення цих приписів у реальність неможливе без ефективної протидії злочинності, в тому числі й підтримання належного рівня громадського порядку. хуліганство особа психологічний юридичний

Безумовно, це завдання не є суто практичним, воно потребує відповідного науково-теоретичного обґрунтування. Але принцип наукової обґрунтованості протидії хуліганству не можна розуміти звужено: лише як необхідність концентрації зусиль на цьому напрямі правоохоронної діяльності. Важливим є встановлення та врахування закономірностей і механізмів поведінки особи в криміногенних ситуаціях - свідомого індивіда, який відображає дійсність та реалізує в своїй поведінці систему цінностей, засвоєних у процесі соціалізації.

Проблема протидії хуліганству не є новою в науковій юридичній літературі. Так, за часів СРСР їй приділяли увагу М.І. Єропкін, В.Т. Калмиков, І.Я. Козаченко, Б.Я. Петелін, І.П. Портнов, Ю.Б. Утевський, П.О. Ефруссі та ін.; з числа українських фахівців - І.М. Даньшин, А.П. Клюшніченко, Л.М. Кононенко, М.Т. Куц, В.Т. Маляренко, М.Л. Наклович, С.С. Яценко та ін. Були захищені дисертації з зазначеної проблематики: кандидатські (О.А. Мартиненко, Харків, 1997; Г.І. Піщенко, К., 1997) та докторська (С.С. Яценко, К., 1989). Під кутом зору порушення громадського порядку хуліганство аналізувалося також В.К. Колпаковим, М.В. Лошицьким, П.С. Матишевським, В.І. Олефіром та ін. У теперішній час в Україні окремі аспекти хуліганства висвітлювалися, зокрема, в статтях П. Химича та Н.В. Шепелєвої, на дисертаційному рівні проблема хуліганства досліджувалася В.В. Налуцишиним (К., 2008).

Але слід зазначити, що роботи всіх вищеперерахованих фахівців за своїм змістом є кримінально-правовими, кримінологічними та адміністративно-правовими, тому хуліганство розглядається в них як суто юридичний феномен.

На методологічному рівні необхідність взаємозв'язку та взаємозбагачення різних галузей знання докладно обґрунтована представниками юридичної (А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, Я.Ю. Кондратьєв, В.О. Коновалова, О.М. Костенко, М.В. Костицький, С.А. Тарарухін, Л.Д. Удалова та ін.) та психологічної (М.І. Бобнєва, В.П. Казміренко, С.Д. Максименко, В.С. Мерлін, В.Ф. Моргун, В.В. Рибалка, В.О. Татенко та ін.) наук. На необхідності використання психологічних знань у протидії злочинності в науковій літературі наголошувалося неодноразово, зокрема, це знайшло своє відображення у низці робіт із юридичної психології (Є.Г. Запорожцев, Л.І. Казміренко, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, В.М. Синьов, С.І. Яковенко та ін.).

З числа доступних нам наукових першоджерел лише декілька присвячені психології хуліганського діяння: Н.О. Барановського (1978), О.Р Ратінова та А.Ш. Ргеулешвілі (1987), А.П. Тузова (1976) - психологічній природі хуліганського мотиву, Р.А. Левертової (1974) - психологічному насильству в складі хуліганства. Але хуліганство в цілому з позицій юридичної психології до цього часу спеціально не аналізувалося. Зазначене зумовлює актуальність обраної теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота за темою дослідження виконувалась відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004-2009 роки (наказ МВС України від 05.07.2004 №755); п. 4.3. рішення колегії МВС України від 29.11.2003 № 8КМ/1; плану НД та ДКР Київського національного університету внутрішніх справ з реалізації Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1767), а також планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ і, зокрема, кафедри юридичної психології КНУВС. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої Ради КНУВС (протокол від 25.09.2007 №15).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка психолого-юридичних засад протидії хуліганству як суспільно-небезпечному та протиправному явищу.

У відповідності з метою були поставлені такі завдання:

- визначити суспільно-історичні та соціально-психологічні чинники хуліганства в Україні;

- надати психологічну характеристику криміногенних ознак і властивостей осіб, які вчинюють хуліганство;

- визначити можливості використання психологічних знань щодо визначення об'єкта та об'єктивної сторони хуліганства;

- надати психолого-юридичну характеристику суб'єкта та суб'єктивної сторони хуліганства;

- визначити психологічну природу системи детермінант вчинення хуліганства;

- здійснити психолого-юридичний аналіз мети та мотиву хуліганства;

- надати психолого-юридичну характеристику усвідомлених та неусвідомлених компонентів у механізмі вчинення хуліганства.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері громадського порядку, що порушуються при вчиненні хуліганства.

Предмет дослідження - психолого-юридична характеристика хуліганства.

При підготовці дисертації використані наступні методи: 1) загальнонаукові (системний, структурно-функціональний, аналізу і синтезу, аналогії, дедукції й індукції) - для визначення принципів та критеріїв для юридико-психологічного коментування ст. 296 КК України, співвіднесення її юридичного та психологічного змісту (р. 1, 2); 2) конкретно-наукові (порівняльно-правовий, логіко-юридичний, історичний, математико-статистичний) - для встановлення особливостей психолого-юридичного генезису поняття хуліганства, огляду різних підходів до розуміння психологічного змісту винної поведінки при його вчиненні (р. 1.1, р. 2, р. 3.1); 3) методи юридико-психологічних досліджень (спостереження, бесіда, опитування практичних працівників, вивчення матеріалів кримінальних справ, аналіз статистичних даних та аналітичних матеріалів Верховного суду України і МВС України) - для узагальнення практики застосування ст. 296 КК України (р. 1.2, 2, 3.2).

Емпіричну базу дослідження складають результати: аналізу статистичних даних та аналітичних матеріалів Верховного суду України і МВС України; вивчення матеріалів 204 кримінальних справ; анкетування 194 працівників органів внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

вперше:

надана психологічна характеристика різновидів хуліганства в сучасній Україні (“традиційного”, загально-кримінального та “нетрадиційного”, вчинюваного неформальними молодіжними угрупуваннями);

доведена психологічна однорідність фізичного насильства та погрози його застосування, що в кримінальному праві розглядаються як два самостійних способи вчинення злочину;

визначені психологічні чинники негативних тенденцій у стані громадського порядку у зв'язку з декриміналізацією окремих видів хуліганських діянь та їх впливу, зокрема, на делінквентну поведінку підлітків і молоді;

аргументовано, що наявність прямого умислу при вчиненні хуліганства не обов'язково означає усвідомлення злочинцем суспільної небезпеки своєї поведінки: умисна вина - це лише свідоме рішення вчинити діяння або ж свідоме припущення про таку можливість;

обґрунтована необхідність аналізу всіх компонентів структури психічного (інтелектуального, вольового та емоційного) при визначенні форми та виду винної поведінки;

аргументовано, що визнаючи виключність хуліганства як злочину (він один із небагатьох злочинів невеликої тяжкості, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років), слід було б перенести її й на заходи покарання, зокрема, в ст. 100 КК України - “Громадські та виправні роботи”;

удосконалено:

кримінологічну та кримінально-правову характеристику хуліганства та осіб, які вчинюють хуліганські діяння;

визначення механізмів взаємозв'язку між хуліганством та способом життя, зокрема, впливом референтної групи, хуліганством та вживанням спиртних напоїв, хуліганством та психічними аномаліями;

характеристику хуліганства як злочину з формальним складом, що вчинюється лише з прямим умислом, та понять “мотив хуліганства”, “хуліганський мотив” і хуліганські спонукання”;

дістало подальшого розвитку:

характеристика хуліганства як соціально-психологічного феномену, що має давні суспільно-історичні витоки та ґрунтується на певних соціокультурних традиціях;

визначення негативних тенденцій у державній кримінальній політиці протидії хуліганству та причин зростання рівня його латентності;

уявлення про систему кримінологічних детермінант хуліганства та його мотивації;

обґрунтування необхідності проведення при розслідуванні хуліганства у складних випадках консультацій фахівця-психолога чи призначення судово-психологічної експертизи, особливо щодо осіб із межовими відхиленнями психіки та психічними аномаліями у межах осудності;

поняття “імпульсивних злочинів” та механізм їх вчинення як стереотипізованого, установочного реагування на ситуацію.

Практичне значення одержаних результатів полягає у доведенні можливості використання психологічних знань у протидії хуліганству.

Одержані результати можуть застосовуватися при вдосконаленні системи соціально-правового захисту громадського порядку в Україні; розробці заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ і громадськості із попередження хуліганств; для підвищення кваліфікації працівників міліції та при проведенні правового навчання громадян. Матеріали дисертації використовуються у практичній діяльності органів внутрішніх справ (акт про впровадження від 25.04.2008 з Департаменту громадської безпеки МВС України; акт про впровадження від 07.05.2008 з Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією) та в навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ при викладанні дисциплін “Юридична психологія”, “Професійно психологічна підготовка працівників підрозділів громадської безпеки органів внутрішніх справ”, “Психологія масової поведінки” (акт про впровадження від 14.01.2009).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались на конференціях: науково-практичній конференції “Психопрофілактична робота з персоналом: науково-методичні та організаційно-практичні питання” (м. Київ, 28.02.2007); науково-практичній конференції “Філософські, методологічні та філософські проблеми права (м. Київ, 26.01.2008); Всеукраїнській науковій конференції “Українське правосуддя: здобутки та перспективи” (м. Чернівці, 16.05.2008); Міжнародній науково-практичній конференції “Процесуальні, тактичні та психологічні проблеми, тенденції і перспективи вдосконалення досудового слідства” (м. Одеса, 30.05.2008); Міжнародній науково-практичній конференції “Управлінські, правові та психологічні аспекти запобігання масовим порушенням громадського порядку та проявам тероризму” (м. Київ, 26-28.06.2008).

Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри юридичної психології КНУВС та міжкафедральному семінарі кафедр юридичної психології, практичної психології, психологічних дисциплін, філософії права та юридичної логіки, кримінального процесу, наукової лабораторії психологічного супроводження оперативно-службової діяльності ОВС КНУВС.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані в п'яти статтях у наукових фахових виданнях та чотирьох тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, двох додатків, списку використаних джерел (228 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 220 сторінки, з них загальний обсяг тексту - 184 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, надано загальну характеристику роботи, визначено її мету і завдання, об'єкт і предмет. Розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Хуліганство як предмет дослідження юридичної психології” надана характеристика суспільно-історичних передумов зазначеного злочину, його соціально-психологічних та кримінологічних особливостей.

Розділ 1.1. “Історичні передумови та соціально-психологічні чинники хуліганства як суспільно небезпечного і протиправного явища” - присвячений, насамперед, розгляду хуліганського діяння в суспільно-історичному вимірі. В Російській імперії бійки завжди були багатофункціональним культурним феноменом: символічним сприйняттям боротьби “добра” і “зла”; способом вирішення конфліктів між вуличними чи міжсільськими групами. В період після Жовтневої революції спостерігається трансформація соціокультурного сенсу “святкових” бійок. Більшість із них тепер супроводжуються масовим п'янством, а поведінка учасників значною мірою втрачає своє ритуальне значення. В такій трансформації рельєфно проявилися притаманні післяреволюційній епосі деструктивні імпульси: загальне озлоблення, чорно-біле бачення світу в межах соціально-психологічної установки “ми” та “вони”. Процес деформації традицій став могутнім каталізатором розповсюдження в країні не лише хуліганства, але й інших форм девіантної поведінки. У зіткненнях з представниками правопорядку проявлялася післяреволюційна анархізація поведінки мас, традиційне для народу прагнення до вирішення конфліктів без участі представників влади.

Вивченню хуліганів і боротьбі з хуліганством приділялася велика увага в післяреволюційній Росії (1918-1935 рр.). Однією з провідних тем, що досліджувалася в Кабінетах (пізніше - Інститутах) по вивченню особистості злочинця і злочинності, була саме проблема хуліганства. В роботах того часу (“Хуліганство і злочин”, “Досвід вивчення сучасного хуліганства” та ін.) можна знайти опис основних ознак поведінки хулігана: “З психологічної точки зору в склад поведінки хулігана входять...прояви грубої сили в формі зловживання нею відносно більш слабких істот, глумління сили над слабкістю. Хуліганський вчинок є симптомом слабкості і проявом потреби в самоствердженні..., бажання привернути увагу, показати себе...” (Ефруссі П.О.). Найбільш характерними особливостями поведінки хулігана визначено: 1) безцільність і відсутність сенсу у проявах злоби й жорстокості (дії хулігана частіше спрямовані не на визначених осіб, але на перших зустрічних); 2) недостатність приводу чи його явна неспіврозмірність із вчиненим діянням.

Існування певних соціокультурних традицій дозволяє зберігати інститут хуліганства в Україні, хоча як самостійний склад злочину воно існує лише в деяких пострадянських країнах. Воно представлене не однорідним правопорушенням (злочином), а різноманітними поведінковими проявами: з одного боку, “традиційними” порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки, нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту та майна, нанесення тілесних ушкоджень), з іншого - “нетрадиційними” формами поведінки, насамперед, футбольним хуліганством та скінхед-рухом. В дисертаційній роботі висвітлені причини такої поведінки.

У розділі 1.2. “Психологічна характеристика криміногенних ознак і властивостей осіб, які вчинюють хуліганство” представлені результати емпіричного вивчення хуліганства з позицій кримінології.

Згідно статистичних даних МВС України, хуліганство в загальній структурі злочинності протягом 1991-2008 рр. складало від 3,04% до 5,78%; серед злочинів проти громадського порядку та моральності воно становило понад 2/3 від загальної кількості. Абсолютна кількість хуліганств з 1991 р. по 2008 р. змінювалася в межах від 39.105 (1997 р.) до 12.139 (2007 р.), тобто наявна виражена тенденція до зменшення кількості цих злочинів. Динаміка хуліганства за останні три роки складає: 2006 р. - (-6,0%), 2007 р. - (-10,6%), 2008 р. - (-9,2%) і загалом може бути оцінена як сприятлива.

Але більш ретельний аналіз дозволяє побачити певні негативні тенденції у протидії хуліганству. Так, у 1995 р. в порівнянні з 1990 р. кількість зареєстрованих злочинів зросла майже вдвічі (+ 97,3%) при значному зростанні рівня злочинності загалом (+73,6%), а вже в 2002 р., тобто через 7 років - ще більш стрімко впала (-265%). При цьому загальна кількість зареєстрованих злочинів також зменшилася, але лише на 28%. Оскільки рівень злочинності відображає загальні тенденції розвитку суспільства, він не може змінюватися так радикально. Можна зробити висновок, що зафіксовані статистикою показники, окрім власне динаміки злочинності, відображають і щось інше, а саме - більшу чи меншу увагу правоохоронних органів до певних видів злочинів, реєстраційну дисципліну безпосередніх виконавців тощо.

Безумовно, що декриміналізація окремих проявів хуліганства у чинному КК України призвела до збільшення рівня латентності цього правопорушення, що не сприяє оцінці громадянами умов свого життя як безпечних. Особливо вона вплинула на делінквентну поведінку неповнолітніх, оскільки особі, яка вчинила хуліганське діяння за ч. 1 ст. 296 КК у віці від 14 до 16 років, фактично не може бути призначена міра кримінального покарання (штраф, арешт або обмеження волі). Тому суди звільняють таких неповнолітніх від покарання з випробуванням, застосуванням до них примусових заходів виховного характеру, що сприймається останніми як безкарність.

Вивчення кримінальних справ дозволяє надати наступну психолого-кримінологічну характеристику хуліганства та особистості хулігана.

В групі вчинюється 68,6% таких злочинів, найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка (43,6%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень (18,1%). Воно може також проявлятися в дебошах, скандалах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці, приставанні до громадян (загалом - 21,1%); в процесі бійки чи таємно (загалом - 17,2%) хулігани пошкоджують державне, муніципальне та особисте майно громадян. Місцем його вчинення були громадські місця: вулиця (27,5%), парки, сквери та площі (23,0%), заклади відпочинку (15,2%), заклади громадського харчування (13,2%). Хуліганство - “вечірній” злочин, причому його “пік” приходиться на 22-24 год. (43,6%).

Хуліганські дії вчинюються з прямим умислом, майже завжди розпочинаються без попередньої домовленості (91,7%); в 82,8% вони здійснювалися в присутності громадян. Винний бажає грубого порушення громадського порядку і свідомо його допускає, розпочинаючи хуліганські дії. Те, що він поводиться саме так, і не інакше, під впливом ситуації (наприклад, виктимної поведінки потерпілого) чи перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, а також будь-яких інших несприятливих обставин, на форму і вид умислу впливати не може. Не впливає на нього і ступінь визнання вини, яку, до речі, визнають далеко не всі обвинувачувані: “визнав частково” - 23,5%, “не визнав взагалі” - 10,4%.

Серед обставин, що обтяжують покарання при вчиненні хуліганства, в обвинувальних висновках фігурують: вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням інших одурманюючих засобів (47,4%); вчинення злочину повторно (10,0%); обставинами, що пом'якшують покарання, судами визначені: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину (20,7%), неповнолітній вік (9,2%).

Розділ 2 “Застосування психологічних знань щодо визначення елементів складу злочину у виді хуліганства в сучасному кримінальному праві” присвячений висвітленню психологічних аспектів об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони хуліганства.

В розділі 2.1. “Можливості використання психологічних знань щодо визначення об'єкта та об'єктивної сторони хуліганства” аргументується, що хуліганство посягає, насамперед, на громадський порядок як сукупність суспільних відносин, тобто на систему сталих, внутрішньо організованих у соціальному просторі й часі норм і правил соціально-психологічної взаємодії та спілкування громадян.

Противники існування хуліганства як складу злочину вказують, що громадський порядок частково порушується при вчиненні будь-якого злочину. На нашу думку, в таких міркуваннях ототожнюються поняття “правопорядок” та “громадський порядок”. Між тим, вони різні і за обсягом, і за змістом, окрім того, поняття “громадський порядок” вживається у широкому та вузькому розумінні. В широкому сенсі громадський порядок - це дійсно сукупність суспільних відносин, яку порушити складно, але можливо (наприклад, стихійне лихо, війна та ін.); у вузькому - складова правопорядку, тобто певне коло правовідносин, і далеко не всі злочини, тим більше - адміністративні делікти здатні його порушити. Надмірно розширюючи поняття громадського порядку, автори наділяють його властивістю соціального нормування будь-якої поведінки, перетворюють його в універсальний механізм соціалізації особистості та переводять із площини права в площину соціальної психології.

Об'єктивна сторона хуліганства - дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним, тобто для його кваліфікації не вимагається настання шкідливих наслідків, важливий сам факт вчинення.

За своєю сутністю хуліганство є злочином специфічним: його наслідки не можуть бути визначені як “матеріальні”, але вони завжди наявні - це нанесення моральної (психологічної) шкоди громадянам. Тобто склад хуліганства може бути визначений як сукупність, що потребує врахування особливостей і об'єктивної, і суб'єктивної сторони (умислу). При цьому одним із основних критеріїв, що характеризують об'єктивну сторону цього злочину, слід вважати дії, які втілюють бажання особи продемонструвати суспільству своє знехтування його підвалинами, нормами і правилами, настроями громадян, глумління над їх честю і гідністю. Над конкретними наслідками цих дій хуліган, як правило, не задумується.

В розділі 2.2. “Психологічна характеристика суб'єкта та суб'єктивної сторони хуліганства” аналізуються кримінально-правові та психологічні аспекти особи хулігана. Зокрема, зазначається, що в чинному КК України хуліганство - один із небагатьох злочинів невеликої тяжкості, за який кримінальна відповідальність настає з 14 років (ч. 1 ст. 296 КК). Такий підхід з позицій вікової психології є цілком вірним: суспільна небезпечність хуліганства є цілком очевидною i зрозумілою будь-якому неповнолітньому. Але законодавець не здійснив належних кроків щодо визначення адекватних заходів кримінального покарання, обмеживши їх примусовими заходами виховного характеру, що особами з антисуспільною спрямованістю не може сприйматися достатньо вагомо. Провідною для підлітків є потреба в самоствердженні, вони цілком орієнтовані на оцінку ровесників, на набуття відповідного соціального статусу в референтній групі. Тому застереження сприймається ними лише як слова, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки - як посягання на особисту свободу, а передача під нагляд батьків чи педагогічного колективу взагалі не може бути реалізована, оскільки їх авторитет завідома менший, аніж референтної групи.

На нашу думку, визнаючи виключність хуліганства як злочину, слід було б перенести цю виключність і на заходи покарання, зокрема, в ст. 100 КК України - “Громадські та виправні роботи”. Від громадських робіт особа не має права ухилитися; це може бути будь-яка робота, в тому числі і не престижна, важливо, щоб вона не принижувала честі та гідності засудженого. Оскільки громадські роботи призначаються не більше, ніж 2 год. на день, вони не можуть заважати нормальній життєдіяльності та соціалізації підлітка, навпаки, структурують та змістовно наповнюють його вільний час, перешкоджаючи вчиненню нових правопорушень. Особи, засуджені до громадських робіт, вважаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбування покарання не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89 КК України), тобто застосування цього покарання не впливатиме на подальшу долю людини.

Хуліганство належить до злочинів, що вчинюються лише умисно. Але складність змістовної сторони хуліганства призводить до того, що в юридичній літературі немає єдиної думки з питання, які види умисної вини можливі при його вчиненні. Більшість науковців стверджують, що хуліганство може бути вчинене лише з прямим умислом, тобто особа передбачає, що в результаті її діяння настануть шкідливі наслідки, але при цьому бажає поводитися саме так, а не інакше (Даньшин І.М., Яценко С.С. та ін.). Інші ж вважають, що хуліганство може бути вчинене i з непрямим умислом (Наклович М.Л., Кидиралієва С.К. та ін.), оскільки винний далеко не завжди бажає настання шкідливих наслідків, а його дії спрямовані проти тієї чи іншої особи, а не проти громадського порядку.

Помилковість останньої точки зору зумовлюється нехтуванням того, що хуліганство - злочин із формальним складом, тобто його вчинення є процесом, що не потребує настання наслідків: вони знаходяться поза межами необхідних ознак складу злочину, але ця обставина не виключає умисної вини, оскільки суб'єкт бажає (вольовий аспект) вчинити конкретне діяння і добре це розуміє (інтелектуальний аспект). Окрім того, наслідки вчинення хуліганства завжди існують, хоча вони й не матеріальні, а психологічні: це демонстрація своєї вищості над присутніми, безкарності, вседозволеності.

Разом із цим, ми вважаємо дискусійною точку зору, згідно з якою суб'єкт вчинення хуліганства завжди розуміє суспільну небезпечність вчинюваного діяння. Психологічна готовність до здійснення певного вчинку (злочину) далеко не завжди означає усвідомлення його суспільної небезпеки. Розуміння фактичних обставин можливе на рівні побутової свідомості, але їх правова та моральна оцінка - лише на рівні розвиненого абстрактного мислення, наявного далеко не у всіх правопорушників. Особа може вчиняти хуліганські діяння і цілком віддавати собі звіт у цьому, не оцінюючи їх ні з позицій загальнолюдської моралі, ні з позицій права: якщо вона визнана осудною, цього цілком достатньо для її кримінального покарання.

Важливим для характеристику умислу при вчиненні хуліганства є погроза застосування насильства, що передує діянню або супроводжує його. Не створюючи реальних матеріальних наслідків, погроза значною мірою впливає на перебіг хуліганства, оскільки здатна видозмінити психічний стан потенційної жертви, призвести до виникнення у неї астенічних емоцій (тривоги, нерішучості, страху) чи, навіть, до її повної деморалізації. Погроза - психологічне насильство, що складається з низки ознак, взятих у сукупності (залякування застосуванням фізичного насильства; реальність такого застосування та його інтенсивність).

В розділі 3 “Психологічна природа системи детермінант та механізмів вчинення злочинів у виді хуліганства” надається психологічна характеристика мети та мотивів вчинення хуліганства, аналізуються його усвідомлені та неусвідомлені компоненти.

Розділ 3.1. “Психологічний аналіз мети та мотиву хуліганства” - базується на розгляді відмінностей між юридичним та психологічним розумінням мети і мотиву поведінки особи.

Мотив явної неповаги до суспільства може проявлятися в широкому спектрі посягань - це демонстративне нехтування існуючими соціальними нормами, що не поглинається насильством проти особи чи ушкодженням майна. В юридичній літературі з проблеми мотивів хуліганства (хуліганських мотивів) вживається також поняття “хуліганські спонукання”, які можуть реалізовуватися в різних формах поведінки. Їм притаманна швидкоплинність, незначність і легковажність мотивації, наочність, коли хуліган прагне продемонструвати зневагу до особистої гідності певної людини (групи людей, оточуючих, до суспільства загалом), свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадського порядку, познущатися над беззахисним, кинути виклик громадській моральності. Такі спонукання передбачають відсутність особистих відносин ворогування, заздрощів, неприязні та ін., вони можуть бути адресовані будь-якій сторонній, незнайомій людині.

На нашу думку, хибним є твердження, нібито хуліганство може розпочинатися завдяки мотивам особистої неприязні, які потім переростають у мотив явної неповаги до суспільства (Яценко С.С.), чи що особисті мотиви присутні в процесі вчинення хуліганства, але вони носять другорядний, слабко виражений характер (Куц М.Т.). Особиста неприязнь може виникнути у будь-кого й через різноманітні причини, але існує так само багато способів її “задоволення”, в тому числі - некримінальних. Хуліганські діяння за наявності особистої неприязні вчиняють лише певні особи: адекватною сатисфакцією для себе вони вважають таку поведінку, в якій проявляються елементи явної неповаги до суспільства. Суб'єктивна сторона хуліганства загалом характеризується не міжособистісними відносинами особи, що вчиняє певні дії, а її ставленням (“підходом”) до норм громадського співжиття.

Узагальнення юридико-психологічних досліджень дозволило встановити, що вчинення хуліганства може спонукатися наступними мотивами: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні), ігрові. Цим мотивам у дисертації надана розгорнута характеристика.

Ми вважаємо дискусійною думку, що метою дій винного при хуліганстві є порушення громадського порядку, а також прояв неповаги, демонстрація зневаги до суспільства та встановленого у ньому порядку. Метою не може бути родовий і безпосередній об'єкт хуліганства, оскільки складова суб'єктивної сторони складу злочину і об'єкт складу злочину - величини неспіврозмірні. Мета не може також співпадати з мотивом, бо мотив - спонукання до дії, а мета - образ бажаного результату цієї дії. Можна стверджувати, що винний, грубо порушуючи своєю поведінкою громадський порядок і проявляючи явну неповагу до суспільства, має мету: привнести в свідомість інших осіб, поза їх волею і бажанням, уявлення про власну значимість, причому коло цих осіб може бути як визначеним (за наявності публічності), так і безадресним.

В розділі 3.2. “Усвідомлені та неусвідомлені компоненти в механізмі вчинення хуліганства” - здійснена спроба висвітлити психологічні механізми злочинної поведінки хулігана.

Узагальнення одержаних емпіричних результатів дозволяє визначити найбільш характерні для хуліганів властивості особистості та говорити про якісні відмінності їх ціннісно-нормативної системи порівняно з законослухняними громадянами. Хуліганство - злочин чоловічий (93,2%) і молодіжний: 18-25 років - 69,7%, 25-29 років - 13,1%. Серед хуліганів багато непрацюючих (48,6%), тих, хто має тимчасову роботу чи працює без укладення трудового договору. В останньому випадку проблеми з визначенням соціального і професійного статусу призводять до маргінальності особистості, далі - до внутрішньоособистісного конфлікту, що потребує своєї нейтралізації.

Хуліганство, як правило, є першим злочином у злочинній біографії людини (лише 10,0% злочинців у минулому притягалися до кримінальної відповідальності). Значна кількість хуліганств вчинюється в стані алкогольного сп'яніння: за офіційними статистичними даними - 42,0%, за результатами вивчення кримінальних справ - 47,4%; працівники ОВС вважають, що таких осіб насправді більше - понад 70,0%. Поведінка людини в такому стані втрачає складноопосередкований характер, особа перестає керуватися засвоєними в процесі соціалізації нормами й правилами; вивільняються її особистісні комплекси, а нічим не стримувані негативні емоції відразу реалізуються.

За результатами вивчення кримінальних справ, підтверджена інформація про наявність у злочинців-хуліганів психічних аномалій практично відсутня (до 5,0% осіб). При опитуванні переважна більшість працівників ОВС схиляється до думки, що психічні аномалії впливають на вчинення хуліганства значною мірою, і тільки 8,0% категорично відкидають такий зв'язок. Неспівпадіння між матеріалами кримінальних справ та реальним станом речей вони пояснюють тим, що процедура розслідування хуліганства спрощена, відповідні судові експертизи проводяться рідко (за нашими даними - не призначалися взагалі).

Оскільки хуліганство є “безадресним” злочином, воно може бути спрямоване на будь-яку особу: для хулігана важливо, щоб існував об'єкт для вербальної чи фізичної агресії, поведінка якого може бути цілком соціально позитивною чи нейтральною. Тому в 46,0% випадків у поведінці потерпілого будь-які ознаки віктимності були відсутні; приблизно стільки ж потерпілих (43,8%) своїми діями фактично провокували неправомірну поведінку (перебували в стані алкогольного сп'яніння, демонстрували неадекватні ситуації грубість, агресивність, конфліктність тощо).

Загалом хуліганів відрізняє недостатня соціальна пристосованість, невдоволеність своїм положенням у суспільстві. У них знижений самоконтроль поведінки, типовими є необдумані вчинки, емоційна незрілість та інфантилізм. Такі люди звичайно або ж не розуміють, чого від них вимагає суспільство, або ж розуміють, але не бажають ці вимоги виконувати. Оскільки у них порушений або деформований нормативний контроль, вони оцінюють соціальну ситуацію не з позицій морально-правових вимог, а базуючись на особистих переживаннях, бажаннях, тобто наявні стійкі порушення соціальної адаптації. Їм властиві також порушення в сфері спілкування: невміння стати на точку зору іншого, побачити себе зі сторони. Це, в свою чергу, знижує можливість адекватної соціальної орієнтації, продукує виникнення афективно насичених ідей, пов'язаних із уявленням про ворожість оточуючих людей і суспільства в цілому. Як наслідок, формується агресивність та підозрілість, правильна оцінка ситуації ускладнюється, а поведінка детермінується афективними установками.

У конфліктних ситуаціях таким особам притаманна: нездатність стримувати перше агресивне спонукання, прогнозувати розвиток конфлікту і наслідки агресивних дій, неволодіння системою адекватних поведінкових засобів. Єдиним засобом вирішення конфліктів для них є насильство з наступним самовиправданням та перекладенням вини на потерпілого та/чи зовнішні обставини.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі надана характеристика хуліганства як проблеми психолого-юридичного дослідження, визначено теоретичні засади та можливості застосування психологічних знань щодо визначення елементів складу злочину (об'єкта та об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони) у виді хуліганства. Проведене дослідження дозволило одержати низку нових даних про психологічну природу системи детермінант та механізмів вчинення хуліганства, зокрема, про мету та мотив, а також усвідомлені та неусвідомлені його компоненти.

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1) хуліганство є розповсюдженим для вітчизняних соціокультурних умов явищем і має досить давні витоки: сакральний зміст групових бійок у Київській Русі уособлював у собі символічну боротьбу “добра” і “зла”, а ритуальні поєдинки традиційно виконували функцію інституалізованого вирішення конфліктів; надавали можливість самоствердитися, добитися визнання в своїй групі та перед іншими. З початком розвитку капіталізму святкова сільська бійка набула ознак маргіналізації, поступово криміналізувалася, а саме хуліганство стало своєрідною формою соціального протесту. В сучасній Україні прояви хуліганства досить різноманітні: воно представлене як “традиційними” порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки, нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту та майна, підпалів, нанесення тілесних ушкоджень), так і “нетрадиційними” формами поведінки (футбольним хуліганством, скінхед-рухом та ін.);

2) в структурі злочинності протягом останніх десяти років хуліганство складає 3-6%, а серед злочинів проти громадського порядку та моральності - понад 2/3 від загальної кількості. Загалом динаміка хуліганства виглядає сприятливо, але абсолютна кількість зареєстрованих протягом року злочинів коливається в надто значних межах (від +73,6% до -265,0%), що свідчить про досить значний вплив на динаміку цього виду злочинів державної кримінально-правової політики та високий рівень їх латентності. Декриміналізація окремих проявів хуліганства в чинному КК України, не забезпечена відповідними організаційно-правовими, фінансово-економічними та іншими заходами, призвела до погіршення стану громадського порядку та оцінки громадянами умов свого життя як безпечних. Оскільки це злочин є переважно ситуативним, вчинюється на ґрунті немотивованої (безадресної) агресії, то його жертвою може стати будь-яка особа;

3) хуліганство є, переважно, “вечірнім”, молодіжно-підлітковим та груповим злочином, що вчинюється в громадських місцях без попередньої підготовки та під впливом вживання алкогольних напоїв. Більшість таких груп виникає за місцем проживання чи спільного проведення вільного часу на ґрунті природного потягу неповнолітніх та молоді до спілкування. Найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка (43,6%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень (18,1%); воно може також проявлятися в дебошах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці, приставанні до громадян (21,1%);

4) родовим і безпосереднім об'єктом хуліганства є громадський порядок - система сталих, внутрішньо організованих у соціальному просторі й часі відносин взаємодії та взаємоспілкування, обумовлених способом виробництва й розвитком всіх сфер життєдіяльності громадян; врегульована юридичними нормами i правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних i громадських установ, підприємств i організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь i гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту i відпочинку;

5) об'єктивна сторона хуліганства - дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним, але воно не належить до “класичних” формальних злочинів: одним із основних критеріїв, що характеризують об'єктивну сторону цього злочину, слід вважати дії, які втілилися в бажання особи продемонструвати суспільству своє знехтування його нормами і правилами. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом та прагненням настання певних психологічних наслідків - демонстрації своєї вищості, безкарності, вседозволеності;

6) суб'єкт вчинення хуліганства - осудна особа, починаючи з 14 років. Оскільки законодавець надає цьому злочину невеликої тяжкості певного виключного статусу з позиції віку настання кримінальної відповідальності, то можна стверджувати, що хуліганство несе виключну шкоду для суспільних відносин, яку особа здатна усвідомлювати вже з 14 років. Але визнаючи виключність хуліганства як злочину, слід було перенести її й на заходи покарання, зокрема, в ст. 100 КК України - “Громадські та виправні роботи”;

7) типовими для хуліганства слід вважати мотиви: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні). Хуліганським спонуканням притаманна швидкоплинність, незначність і легковажність мотивації, прагнення продемонструвати зневагу до іншої людини, свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадського порядку. Вони передбачають відсутність негативних особистих відносин між винним і потерпілим, і детермінуються певними сталими властивостями особистості (задерикуватість, озлобленість, жорстокість, зневага тощо);

8) існує три основних типи хуліганів: а) особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю, для яких посягання на життя чи здоров'я людини є лише ланкою агресивної поведінки в різних ситуаціях; б) особи, які характеризуються в цілому негативно, але їх спрямованість на вчинення посягань проти особи явно не виражена; в) ситуаційні або випадкові злочинці, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально і застосували насильство як реакцію на ситуацію, що була сприйнята як гостроконфліктна. Відповідно, засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими.

Колом питань, що розглядалися нами в дисертаційній роботі, проблема психологічного забезпечення діяльності правоохоронних органів із протидії хуліганству не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшого опрацювання ми вважаємо: встановлення критеріїв взаємодії і розмежування компетенції юридичної та психологічної наук при визначенні обов'язкових ознак суб'єкта кримінальної відповідальності у випадку вчинення хуліганства; формулювання психологічних засад індивідуалізації відповідальності й покарання осіб, які вчинили хуліганські діяння; розробку психолого-юридичних рекомендацій щодо профілактичного впливу на осіб, схильних до антисуспільного поводження в громадських місцях.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇЇ

1. Калашнік В. О. Кримінологічна характеристика хуліганства як складова криміногенної обстановки на вулицях та в громадських місцях / В. О. Калашнік // Право і суспільство. - К. : ТОВ “Фонд Юрнауки АПС” - 2007. - № 4. - С. 34-38.

2. Калашнік В. О. Характеристика хуліганства як суспільно-історичного та соціально-психологічного феномена / В. О. Калашнік // Південноукраїнський правничий часопис. - Одеса : вид-во Одеського юридичного інституту ХНУВС. - 2007. - № 4. - С. 45-48.

3. Калашнік В. О. Елементи та ознаки хуліганства в сучасному кримінальному праві / В. О. Калашнік // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк : вид-во Донецького юридичного інституту, 2008. - № 1. - С. 165-182.

4. Калашнік В. О. Психологічний аналіз мотиву та мети хуліганства / В. О. Калашнік // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - К. : вид-во КНУВС, 2008. - №. 2. - С. 139-147.

5. Калашнік В. О. Соціально-психологічна характеристика хуліганства / В. О. Калашнік // Право і безпека. - Харків : вид-во ХНУВС, 2008. - № 7'1. - С. 43-50.

6. Калашнік В. О. Окремі психологічні аспекти суб'єктивної сторони хуліганства / В. О. Калашнік // Матеріали науково-практичної конференції “Психопрофілактична робота з персоналом : науково-методичні та організаційно-практичні питання”, (м. Київ, 28.02.2007) / ред. кол. Є. М. Моісеєв, В. Я. Горбачевський, О. М. Джужа та ін. - К.: вид-во КНУВС, 2007. - С. 268-270.

7. Калашнік В. О. Мотив та мотивація хуліганства / В. О. Калашнік // Матеріали науково-практичної конференції “Філософські, методологічні та психологічні проблеми права”, (м. Київ, 26.01.2008). - К. : вид-во КНУВС, 2008. - С. 71-73.

8. Калашнік В. О. Усвідомлені та неусвідомлені компоненти вчинення хуліганства / В. О. Калашнік // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Українське правосуддя : здобутки і перспективи”, (м. Чернівці, 16.05.2008). - Чернівці : Апеляційний суд Чернівецької області, Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, 2008. - С. 415-423.

9. Калашнік В. О. Використання психологічних знань у протидії хуліганству / В. О. Калашнік // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Процесуальні, тактичні та психологічні проблеми, тенденції і перспективи вдосконалення досудового слідства”, (м. Одеса, 30.05.2008) - Одеса, вид-во Одеського державного університету внутрішніх справ, 2008. - С. 271-274.

АНОТАЦІЯ

Калашнік В.О. Психолого-юридична характеристика хуліганства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 19.00.06 - юридична психологія. Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2009.

У дисертації здійснено психолого-юридичний аналіз хуліганства як злочину проти громадського порядку, визначено теоретичні засади та можливості практичного використання психолого-юридичних знань у протидії хуліганським діянням. Проведене дослідження дозволило одержати низку нових даних про психологічну детермінацію та механізми формування злочинної поведінки при вчиненні хуліганства.

Надана психологічна характеристика хуліганства в сучасній Україні та окремих його різновидів. Визначені психологічні чинники негативних тенденцій у стані громадського порядку у зв'язку з декриміналізацією хуліганських діянь та їх впливу, зокрема, на делінквентну поведінку молоді і підлітків. Аргументовано, що наявність прямого умислу при вчиненні хуліганства не обов'язково означає усвідомлення злочинцем суспільної небезпеки своєї поведінки; обґрунтована необхідність аналізу всіх компонентів структури психічного (інтелектуального, вольового та емоційного) при визначенні форми та виду винної поведінки, а також необхідність проведення при розслідуванні хуліганства у складних випадках консультацій фахівця-психолога чи призначення судово-психологічної експертизи, особливо щодо осіб із межовими відхиленнями психіки та психічними аномаліями у межах осудності.

Ключові слова: психолого-юридичні знання, психолого-юридичний аналіз, психологічна детермінація, психологічні механізми формування злочинної поведінки, мотив, мета.

АННОТАЦИЯ

Калашник В.О. Психолого-юридическая характеристика хулиганства. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 19.00.06 - юридическая психология. Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2009.

В диссертации осуществлен психолого-юридический анализ хулиганства как преступления против общественного порядка, определены теоретические предпосылки и возможности практического использования психолого-юридических знаний при противодействии хулиганским деяниям. Проведенное исследование позволило получить ряд новых данных о психологической детерминации и механизмах формирования преступного поведения при совершении хулиганства.

Автором представлена психологическая характеристика хулиганства в современной Украине и отдельных его разновидностей; доказана психологическая однородность физического насилия и угрозы его осуществления при совершении хулиганских деяний; определены психологические факторы негативных тенденций в состоянии общественного порядка в связи с декриминализацией хулиганских деяний в УК Украины и их влияние, в частности, на делинквентное поведение молодежи и подростков; аргументировано, что наличие прямого умысла при совершении хулиганства не обязательно свидетельствует об осознании преступником общественной опасности своего поведения; обоснована необходимость анализа всех компонентов структуры психического (интеллектуального, волевого и эмоционального) при определении формы и вида виновного поведения.

В диссертации усовершенствована криминологическая и криминально-правовая характеристика хулиганства и лиц, совершающих хулиганские деяния; определены механизмы взаимосвязи между хулиганством и образом жизни, в частности, влиянием референтной группы, хулиганством и употреблением спиртных напитков, хулиганством и психическими аномалиями. Проведена дифференциация понятий “мотив хулиганства”, “хулиганский мотив”, “хулиганские побуждения”.

Представлено авторское видение негативных тенденций в государственной уголовно-правовой политике противодействия хулиганству и причин возрастания его латентности; понятия “импульсивные преступления” и механизмов их совершения как стереотипизированного, установочного реагирования на ситуацию.

Практическая значимость полученных результатов, прежде всего, состоит в: 1) аргументировании положения, что, признавая исключительность хулиганства как преступления (оно единственное среди преступлений небольшой тяжести, за которые уголовная ответственность наступает с 14 лет), следовало бы перенести эту исключительность и на меры наказания, в частности, в ст. 100 УК Украины - “Общественные и исправительные работы. Этот случай вполне соответствует формулировке “как исключение” в действующем трудовом законодательстве, а привлечение осужденных по ч. 1 ст. 296 УК Украины к общественным работам с 14 лет могло бы стать, с учетом особенностей подросткового возраста, действенным средством воздействия как в индивидуально-профилактическим, так и в общепрофилактическим смысле; 2) обосновании необходимости проведения при расследовании хулиганства в сложных случаях консультации специалиста-психолога или назначения судебно-психологической экспертизы.

Ключевые слова: психолого-юридические знания, психолого-юридический анализ, психологическая детерминация, психологические механизмы формирования преступного поведения, мотив, цель.

...