Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ МВС

УДК 159.942.5 : 34

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Психологічні чинники емоційного вигорання слідчих служби безпеки України

19.00.06 юридична психологія

Леженіна Людмила Миколаївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди МОН України, кафедра практичної психології

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор Ващенко Ірина Володимирівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки, професор

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Сафін Олександр Джамільович, Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького, професор кафедри педагогіки та психології;

кандидат психологічних наук, доцент Макаренко Павло Валентинович, Харківський національний університет внутрішніх справ, кафедра прикладної психології, начальник.

Захист відбудеться 12 грудня 2009 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.731.01 в Академії управління МВС за адресою: 02660, м. Київ, вул. Колекторна, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Академії управління МВС.

Автореферат розісланий “11” листопад 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Є. Запорожцева

емоційний вигорання слідчий психологічний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. XXI століття суттєво змінило вимоги до професійної освіти та особистісних якостей фахівця, зокрема, щодо його психологічної підготовки до будь-яких емоційно насичених ситуацій. Адже постійна і тривала дія деструктивних чинників спричинює фізичне та психічне виснаження людини, і як наслідок викликає появу у неї певного комплексу негативних емоцій.

Наявність владних повноважень, необхідність здійснення всебічного, оперативного розслідування кожного злочину, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожна особа, яка скоїла злочин, була притягнута до відповідальності й жоден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального Кодексу України), дотримання процесуальної регламентованості заходів і термінів слідства, оперативності, підвищена одноосібна відповідальність за прийняті рішення тощо визначають специфіку професійної діяльності слідчих Служби безпеки України (далі - СБУ), що зумовлює чимало проблем в їх емоційній сфері. Емоційне напруження, некероване, безперервне та прогресуюче порушення рівноваги через тривалі професійні стреси, спричинюють деструктивні зміни в емоційній сфері особистості слідчого СБУ, котрі у результаті призводять до розвитку професійної деформації, однією із форм якої є емоційне вигорання (далі - ЕВ).

Необхідність вивчення зазначеної проблеми зумовлена досить швидким розповсюдженням синдрому ЕВ серед працівників різних виробничих сфер приблизно для однієї третини країн Європейського союзу та економічними втратами, яких він завдає (вартість вирішення проблем, пов'язаних із психічним здоров'ям у зв'язку із синдромом ЕВ становить у середньому 3% 4% валового національного доходу. З 2005 року у Міжнародній класифікації захворювань синдром ЕВ віднесений до розділу Z73 „Стрес, пов'язаний із труднощами щодо підтримання нормального способу життя”).

У вітчизняній та зарубіжній психології проблемі небезпеки розвитку ЕВ у фахівця присвячено чимало наукових праць (В. Бойко, І. Ващенко, Н. Водоп'янова, Дж. Грінберг, Л. Карамушка, І. Кущ, М. Лейтер, О. Лешукова, Г. Макарова, К. Маслач, П. Марко, Дж. Моллі, В. Орел, Т. Ронгінська, М. Скугаревська, М. Смульсон, Дж. Сторлі, Д. Трунов, Т. Форманюк, Г. Фреденбергер, Н. Чепелєва, Л. Юр'єва та ін.). Фактори, що зумовлюють розвиток ЕВ, розкрито в дослідженнях Р. Бурке, І. Ващенко, Н. Водоп'янової, E. Грінгалас, Л. Карамушки, В. Ковальчука, К. Кондо, М. Лейтера, К. Маслач, Дж. Моллі, Ф. Найсберга, E. Oгуса, Дж. Oктаy, M. Oндрака, В. Орла, C. Пайса, A. Річардсона, М. Скугаревської, Т. Форманюк, Г. Фреденбергера, E. Хабнера, Н. Чепелєвої, В. Шафуелі та ін. У наукових доробках В. Бойка, Дж. Грінберга, К. Maслач, Е. Махер, Б. Пульмана, Т. Ронгінської, Е. Хартмана та ін. висвітлено симптоми ЕВ. Розвиток ЕВ в аспекті особистісних ознак (емоційна спрямованість, трудова мотивація, особистісна витривалість, стратегія опору, нейротизм, стресостійкість, стратегія поведінки, комунікативні якості, особливості самооцінки, агресивність, тривожність, стилі саморегуляції тощо) відображено в роботах Р. Бурке, E. Грінгаласа, О. Доценко, Ф. Найсберга, Дж. Oктаy, В. Орла, C. Пайса, О. Полуніної, М. Скугаревської, В. Шафуелі та ін. Зв'язок між рівнем ЕВ та типом поведінки його подолання досліджено у працях Г. Макарової, А. Серебрякової, П. Торнтона та ін. Діагностичні прийоми вияву ЕВ та профілактичні заходи щодо запобігання його появі й корекції за наявності відображено вченими Н. Водоп'яновою, О. Лешуковою, О. Старченковою та ін.

Однак, проблемі ЕВ у працівників правоохоронних органів присвячено невелику кількість робіт (І. Ващенко, О. Крапівіна, О. Луніна, Н. Поварова, В. Медвєдєв та ін.). Враховуючи обмаль наукових праць присвячених вивченню ЕВ у правоохоронній сфері, а також відсутністю зазначених досліджень у співробітників СБУ, зокрема слідчих, тема дисертаційної роботи є актуальною.

Недостатня розробленість обстежуваного аспекту обумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Психологічні чинники емоційного вигорання слідчих Служби безпеки України” та проведення різнопланової науково-пошукової роботи впродовж останніх п'яти років.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукового напрямку досліджень кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди „Психологічні проблеми професійної підготовки спеціаліста” (протокол № 2 від 05.09.2001 р.). Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (протокол №1 від 18.11.2005 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 10 від 18.12.2007 р.).

Об'єкт дослідження - емоційна сфера особистості слідчого СБУ.

Предмет дослідження - психологічні чинники ЕВ у слідчих СБУ.

Мета дослідження полягає у виявленні чинників, які зумовлюють розвиток ЕВ у слідчих СБУ та визначенні стадійних особливостей його перебігу.

Реалізація поставленої мети передбачала виконання таких завдань:

1. Здійснити теоретичний аналіз вивчення проблеми ЕВ у психологічних дослідженнях.

2. Дослідити чинники, які зумовлюють появу ЕВ у слідчих СБУ.

3. Визначити психологічну симптоматику ЕВ у слідчих СБУ.

4. Розробити психопрофілактичну програму, спрямовану на запобігання ЕВ у слідчих СБУ.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: психологічні концепції розвитку дорослої людини (Б. Ананьєв, Л. Анциферова, П. Балтес, С. Максименко та ін.), теорія особистості як активного суб'єкта власного життя і діяльності (К. Абульханова-Славська, К. Платонов, С. Рубінштейн та ін.), концептуальні положення про спілкування як універсальну реальність, в котрій зароджуються, існують та проявляються протягом усього життя психічні процеси, стани і поведінка людини (Г. Андрєєва, О. Бодальов, О. Леонтьєв, Н. Чепелєва, Т. Чмут та ін.), наукові ідеї про сутність і розвиток саморегуляції особистості (М. Боришевський, А. Маслоу, Г. Нікіфоров та ін.), дослідження теорії стресу та подолання емоційно важких життєвих ситуацій (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Р. Лазарус, С. Міллер, С. Нартова-Бочавер, Е. Носенко, Г. Сельє, О. Тімченко та ін.), концептуальні положення про синдром емоційного вигорання (В. Бойко, Н. Водоп'янова, Л. Карамушка, К. Кондо, К. Маслач, Е. Махер, А. Пайнс, П. Торнтон, Г. Фрейденбергер та ін.), наукові підходи до змісту і форм надання особистості психологічної допомоги (О. Бондаренко, Н. Каліна, Л. Мороз, Н. Чепелєва, М. Чобітько, Т. Яценко та ін.), дослідження шляхів удосконалення кадрової та управлінської роботи (В. Барко, Л. Карамушка, М. Корнієнко, О. Сафін та ін.), а також теоретичні праці юристів про психологічну структуру слідчої діяльності (В. Андросюк, О. Баєв, Ф. Глазирін, А. Дулов, В. Коновалова, М. Костицький, О. Кришевич, А. Ратінов, К. Котонін, В. Медведєв, О. Столяренко та ін.), про правову сутність слідчої діяльності (Є. Запорожцев, І. Карпець, Л. Карнеєва, В. Кузьмічов, П. Лупинська, О. Ляш, М. Міхеєнко, В. Нор, І. Озерський, М. Строгович, В. Тертишник, В. Шибіко тощо) та концептуальні положення про особливості правоохоронної діяльності (В. Барко, В. Васильєв, І. Ващенко, Л. Казміренко, М. Костицький, О. Маноха, В. Медведєв, В. Москалець, О. Сафін, В. Синьов та ін.).

Організація дослідження. Дослідницька робота проводилася у три етапи протягом 2005-2009 років. На першому етапі здійснювався теоретичний аналіз проблеми та підбір психодіагностичних методик (2005-2006 роки). Другий етап дослідження (реалізувався у період 2006-2008 років) - адаптація методик і проведення констатувального експерименту. Третій етап (2008-2009 роки) - проведення формувального експерименту, аналіз, опис та інтерпретація отриманих результатів.

Дослідження проводилося на базі Головного слідчого управління СБУ. У дослідженні брали участь 345 осіб: слідчі СБУ, віком від 22 до 50 років, з них 51 - жінка і 294 - чоловіки. Усі досліджувані мали стаж роботи в СБУ від 1 до 30 років.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань у роботі були використані методи теоретичного та емпіричного дослідження. Теоретичні методи (аналіз, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення) дали можливість науково-теоретичного обґрунтування отриманих нами даних. Для побудови і проведення емпіричного дослідження застосовувалися наступні методики: „Діагностика рівня емоційного вигорання” (В. Бойко), „Синдром „вигорання” у професіях системи „людина-людина” (Н. Водоп'янова) для визначення компонентів ЕВ, стадій та рівнів його сформованості у слідчих СБУ. Діагностика психічних станів і особистісних властивостей особистості, типу взаємин у відділі, норм і стилів поведінки, їх ролі при виконанні службових обов'язків проводилася за допомогою багатофакторного особистісного опитувальника FPI (І. Фаренберг, Х. Зарг, Р. Гампел); методики „Діагностика стилів керівництва” (А. Журавльов), анкети з оцінки організаційної культури (К. Камерон, Р. Куінн), методики „Діагностика комунікативної установки” (В. Бойко). Статистичний аналіз здійснювався за допомогою пакету статистичних програм SPSS 10.0.

Нормативну базу дослідження склали Конституція України, Закон України „Про Службу безпеки України”, Статути Збройних Сил України, Кримінальний Кодекс України, Кримінально-процесуальний Кодекс України, інші нормативні й правові акти, що регламентують діяльність слідчих СБУ.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів проведеного дослідження полягають в тому, що:

- вперше в контексті проблеми ЕВ визначено зміст поняття „емоційне вигорання слідчих СБУ”, сутність якого полягає в тому, що це складний психофізіологічний феномен, зумовлений тривалим перебуванням у ситуаціях, що пов'язані із специфічним середовищем та виконанням у ньому професійних завдань, містить високі емоційні вимоги, спричинює зміни у мотивації, характеризується порушенням міжособистісної взаємодії у відділі та відсутністю особистісних навичок саморегуляції власного емоційного стану;

- удосконалено та доповнено класифікацію психологічних чинників, що зумовлюють розвиток ЕВ у фахівця правоохоронної сфери; експериментально виявлено та проаналізовано домінуючі психологічні чинники, що зумовлюють розвиток ЕВ у слідчих СБУ, насамперед - хронічно напружена психоемоційна діяльність, директивний стиль керівництва у відділі, незадоволення потреби в значущості свого „Я”, обмеження свободи, самовираження, емоційна відчуженість, інтенсивна інтеріоризація обставин професійної діяльності тощо; конкретизовано психологічну симптоматику ЕВ у слідчих СБУ, яка проявляється через депресивний стан, тривожність, невротичність, агресивність, збудливість, відчуття втоми, спустошеності, емоційного дефіциту, втрату здатності бачити позитивні результати своєї праці; розроблено психопрофілактичну програму „Емоційна стійкість слідчого СБУ”, основними концептуальними блоками якої є: визначення життєвої стратегії, тренінг „Емоційна зрілість”, флеш-тренінг;

- подальшого розвитку набув аналіз емоційної стійкості особистості як однієї з найважливіших складових психоструктури її професійної діяльності.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання результатів, отриманих шляхом емпіричного дослідження, практичними психологами, котрі працюють із слідчими СБУ, у системі професійної підготовки слідчих Головних управлінь СБУ з метою вирішення завдань психопрофілактичної допомоги фахівцю у формуванні навичок саморегуляції власного емоційного стану та для запобігання розвитку ЕВ.

Положення, висвітлені у дисертації, можуть бути використані для поглиблення змісту навчальних програм із дисциплін: „Організація роботи слідчого”, „Особливості розслідування злочинів, віднесених до підслідності Служби безпеки України”, „Основи правового забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України”, які включені у навчальний процес курсантів ВНЗ України, що здійснюють підготовку юридичних кадрів для СБУ.

Результати дослідження впроваджено автором у систему професійної підготовки слідчих Головних управлінь СБУ в АР Крим, м. Києва та Київської області, управлінь СБУ в Волинській, Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Закарпатській, Луганській, Івано-Франківській, Львівській, Миколаївській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській областях і у м. Севастополі з 2008 року (довідка про впровадження № 6/3124 від 20 червня 2009 р. підписана начальником Головного слідчого управління СБУ В.В. Вовком) і навчально-виховний процес Інституту підготовки юридичних кадрів для СБУ Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (довідка про впровадження № 27/168 від 18.02.2008 р.).

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень, використанням надійних і валідних діагностичних методик, поєднанням якісного і кількісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм обробки даних.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати наукового дослідження висвітлювалися, обговорювалися та були схвалені на засіданнях кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на науково-практичному семінарі: „Нормативно-правові та методологічні аспекти юридичної та оперативної психології” (Харків, 2008), на міжнародних науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми досудового слідства в умовах реформування Служби безпеки України” (Харків, 2006), „Безпека держави - безпека народу” (Харків, 2007), „Досудове слідство: проблемні питання та шляхи їх вирішення” (Харків, 2007), „Психологічні основи ефективної діяльності освітніх організацій в умовах соціально-економічних змін” (Запоріжжя, 2008), „Актуальні проблеми роботи з персоналом правоохоронних органів” (Харків, 2008), „Університет як центр організації освітньо-виховного середовища у регіоні” (Миколаїв, 2009), „Становлення особистості професіонала: перспективи й розвиток” (Одеса, 2009).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 9 наукових виданнях (1 з них у співавторстві), з яких 6 - статті у фахових виданнях, що затверджені ВАК України як фахові.

Особистий внесок здобувача. У статті, написаній у співавторстві, доробок здобувача становить - 50 %, котрий пов'язаний з аналізом основних наукових підходів, у межах яких відбувається дослідження ЕВ. Розробки та ідеї, які належать співавтору статті, в дисертаційній роботі здобувачем не використовувалися.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (їх налічується 341 найменування, у тому числі 97 іноземними мовами) та додатків. Повний обсяг роботи становить 231 сторінок. Основний зміст викладено на 186 сторінках. Робота містить 13 таблиць, 19 рисунків та 4 додатків (14 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність наукового пошуку з проблеми, яка досліджується, визначено його предмет, об'єкт, методологічні засади, 0ідзначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Подано відомості про апробацію результатів, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі - „Теоретичний аналіз проблеми емоційного вигорання в професійній діяльності” проаналізовано дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців з проблеми ЕВ, акцентовано увагу на тих, які розкривають чинники та психологічну симптоматику ЕВ, висвітлено зміст основних понять дослідження.

На підставі аналізу наукової літератури констатовано, що на сучасному етапі розвитку психологічної теорії та практики існують різноманітні підходи до тлумачення поняття „ЕВ”: як стан фізичного, психічного й емоційного виснаження, зумовленого довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування, тобто „вигорання” як синдром „хронічної втоми” (Е. Аронсон, А. Пайнс та ін.); як двовимірна модель, що складається з емоційного виснаження і деперсоналізації (Д. Дірендонк, М. Лейтер, В. Шафуелі та ін.); як трикомпонентна система, яка складається з емоційного виснаження, деперсоналізації і редукції власних особистісних досягнень (В. Бойко, С. Джексон, К. Маслач, Т. Форманюк та ін.); як чотиривимірна конструкція, елементами якої є емоційне виснаження, деперсоналізація (деперсоналізація пов'язана з роботою і деперсоналізація пов'язана з реципієнтами тощо), редукція особистісних досягнень (Дж. Mімс, Р. Шваб та ін.); як динамічний процес, що розвивається у часі та має певні фази або стадії (М. Буріш, Дж. Грінберг, Б. Перлман, Е. Хартман та ін.). Виявлено, що визначення ЕВ та його симптоматики закордонні дослідники здійснюють у межах результативного (П. Брілл, Д. Грін, С. Джексон, К. Maслач, A. Пайнс та ін.) або процесуального (M. Буріш, C. Черніс та ін.) підходів.

У ході наукового пошукування доведено, що розвиток ЕВ зумовлюють як особливості професійної діяльності, так і особистісні якості фахівця. Визначено, що однією з таких особливостей роботи слідчих СБУ є наявність частих професійних стресів середньої інтенсивності. Розкрито поняття, якими користуються вчені (К. Абульханова-Славська, В. Бодров, Л. Бороздіна, Л. Китаєв-Смик, Р. Лазарус, Н. Наєнко, Ю. Олександровський, Г. Сельє, Ч. Спілбергер, М. Франкенхойзер та ін.) для позначення психічних станів людини у важких умовах (психічна напруга, емоційні переживання, емоційне збудження, нервово-психічна напруга, стрес, емоційна напруга, тривога та ін.). Зазначено, що найбільш розповсюдженим поняттям є стрес (К. Альбуханова-Славська, Т. Березіна, У. Берінг, Л. Бороздіна, О. Грегор, Г. Гельб, П. Зігель, Е. Залученова, Л. Китаєв-Смик, Р. Лазарус, Н. Наєнко, Ю. Олександровський, Г. Сельє, Ч. Спілбергер, Н. Хренов, М. Франкенхойзер, Дж. Еверлі та ін.). Ступінь виразності й прояви стресу у конкретної людини залежить від особливостей емоційно-особистісної сфери, індивідуального досвіду, контексту групової та організаційної взаємодії, в межах якої здійснюється професійна діяльність (В. Бодров, К. Купер, Т. Кох, А. Леонова, К. МакКей, Дж. Маршал, Г. Салвенді, Р. Холт та ін.). Це стало підставою для вивчення організаційних форм та умов здійснення діяльності слідчими СБУ, а також аналізу характерних особливостей прояву стресу залежно від змістової специфіки професії.

У роботі виокремлено та проаналізовано низку різноманітних підходів, у межах яких здійснюються дослідження стресу в психології: як реакція організму у відповідь на шкідливі подразники (Г. Сельє, А. Каган, Л. Леві та ін.); як характеристика зовнішнього середовища з точки зору стимулів, що турбують або руйнують - стрес-факторів (Дж. Вайтц, Г. Франкенхайзер, Р. Лазарус та ін.); як модель взаємодії людини й середовища (Т. Кокс, Дж. Макей та ін.). Кожен напрямок проаналізовано з точки зору теоретичних і практичних здобутків і обмежень. Відтак, виходячи з позицій теорії стресу, одні науковці (В. Бойко та ін.) проводили дослідження ЕВ як механізму подолання стресу, а інші вчені (А. Леонова, А. Качіна та ін.) - як один із компонентів у його структурі.

Результатом проведеного дослідження є визначення поняття „емоційне вигорання у слідчих СБУ”, що розглядається як складний психофізіологічний феномен, зумовлений тривалим перебуванням у ситуаціях, що пов'язані із специфічним середовищем та виконанням у ньому професійних завдань, містить високі емоційні вимоги (часті професійні стреси середньої інтенсивності), спричинює зміни у мотивації (тривала відсутність можливості кар'єрного росту, невідповідність очікуванням у своїй професійній діяльності), характеризується порушенням міжособистісної взаємодії у відділі (відсутність підтримки колег та наявність директивного стилю керування) і відсутністю особистісних навичок саморегуляції власного емоційного стану.

За результатами теоретичного аналізу визначено вихідні позиції для створення методичної бази діагностування рівнів сформованості ЕВ у слідчих СБУ та окреслено психологічні чинники, що сприяють його розвиткові.

У другому розділі „Емпіричне дослідження емоційного вигорання у слідчих Служби безпеки України” окреслено загальну стратегію експериментального дослідження, описано методики, які використані для дослідження рівнів сформованості ЕВ та визначення його складових, охарактеризовано групи досліджуваних осіб. Представлено кількісний і якісний аналіз результатів експерименту з використанням методів математичної статистики.

Використані методики можна поділити на два блоки. Перший блок: методики, спрямовані на визначення компонентів ЕВ, стадій та рівнів його сформованості у слідчих СБУ: 1) „Діагностика рівня емоційного вигорання” (В. Бойко), 2) „Синдром „вигорання” у професіях системи „людина-людина” (Н. Водоп'янова). Другий блок: методики, метою яких є діагностика психічних станів і особистісних властивостей особистості, типу взаємин у відділі, норм і стилів поведінки, їх ролі при виконанні службових обов'язків: 1) багатофакторний особистісний опитувальник FPI (І. Фаренберг, Х. Зарг, Р. Гампел); 2) „Діагностика стилів керівництва” (А. Журавльов), 3) „Діагностика комунікативної установки” (В. Бойко), 4) анкета з оцінки організаційної культури (К. Камерон, Р. Куінн).

Згідно результатів проведеного дослідження з'ясовано, що в 2, 5 та 6 вікових групах найвищі показники рівнів сформованості ЕВ у слідчих СБУ. Однак цього не можна відстежити у фахівців 1, 3 та 4 вікових груп. З'ясовано, що низькі показники рівнів сформованості ЕВ у 1 віковій групі пов'язані із активним засвоєнням обраної професії досліджуваними та їхніми особистісними змінами інформаційного спрямування, а в 3 і 4 вікових групах відповідно - із самостійно, безпомилково і успішно виконуваними професійними функціями, майстерністю їх реалізації, широкою орієнтацією у професійній галузі (рис. 1).

За результатами дослідження виявлено позитивний зв'язок між ринковою культурою у відділі та симптомами ЕВ (переживання психотравмуючих обставин, тривога і депресія, редукція професійних обов'язків, деперсоналізація, психосоматичні та психовегетативні порушення) при р ? 0,001. Відтак, розвитку ЕВ більше піддаються слідчі СБУ, у відділах яких кожен несе відповідальність сам за себе, що відповідає ринковій культурі колективу (коеф. кор. 0,346 при р ? 0,001). Відсутність підтримки та розуміння колективу досить сильно відчувають на собі представники 2, 5 і 6 вікових груп. У 2-й віковій групі неуважне або несвоєчасне виконання вимог керівника через відсутність підтримки у колективі, спричиняє у фахівця появу професійного стресу. Внаслідок цього відбувається психічне виснаження організму, розвивається негативне ставлення до колег, неадекватне самосприйняття, а відтак - втрата відчуття професійної майстерності. У 5-й і 6-й вікових групах невиконання вимог керівника зумовлюють відсутність об'єктивної оцінки праці підлеглого та підтримки у колективі, нівелювання професійної майстерності тощо. В результаті виникає професійний стрес, наслідком якого є психічне виснаження, деперсоналізація, емоційне відчуження, що позначається на швидкості розвитку ЕВ слідчого СБУ.

У роботі визначено, що при директивному стилі керування колективом існує позитивний зв'язок із переживанням психотравмуючих обставин (коеф. кор. 0,244 при р ? 0,001), тривогою і депресією (коеф. кор. 0,148 при р ? 0,001), емоційним дефіцитом (коеф. кор. 0,158 при р ? 0,001), емоційною відчуженістю (коеф. кор. 0,249 при р ? 0,001), деперсоналізацією (коеф. кор. 0,208 при р ? 0,001). В цілому наявність великої кількості статистично значущих, але слабких кореляційних зв'язків між стилем керування колективом і симптомами ЕВ свідчить про їх тісний зв'язок. Було встановлено залежність між директивним стилем керівництва і віком (домінує у 5 групі) та стажем (домінує у 2 та 6 групах) досліджуваних. Невідповідність у прагненнях слідчого СБУ щодо самостійності у діяльності за директивним стилем керівництва у відділі, викликає у нього відчуття даремності праці, зниження рівня емоційної залученості до роботи у колективі, емоційної апатії, появу фізіологічних і психологічних реакцій на складну професійну ситуацію у формі стрес-реакцій, які поглинають чимало енергетичних ресурсів, в результаті чого швидко розвивається ЕВ.

У дисертаційному дослідженні констатовано, що ЕВ може бути зумовлено наявністю таких особистісних якостей, як: виснаженість (коеф. кор. 0,389 при р ? 0,001), агресивність (коеф. кор. 0,125 при р ? 0,05), збудливість (коеф. кор. 0,303 при р ? 0,001), сором'язливість (коеф. кор. 0,597 при р ? 0,001), емоційна лабільність (коеф. кор. 0,342 при р ? 0,001) (табл. 1).

Таблиця 1. Залежність особистісних якостей та стадійних особливостей перебігу ЕВ слідчих СБУ