Клініка, перебіг, терапія параноїдної шизофренії, асоційованої зі стресом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Український науково-дослідний інститут

Соціальної і судової психіатрії та наркології

УДК: 616.895.8:612.176:616.89

14.01.16 - психіатрія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Клініка, перебіг, терапія параноїдної шизофренії, асоційованої зі стресом

Прімишева Олена Миколаївна

Київ - 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Кримському державному медичному університеті ім. С. І. Георгієвського МОЗ України, м. Сімферополь

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор Самохвалов Віктор Павлович, Кримський державний медичний університет ім. С. І. Георгієвського МОЗ України, кафедра психіатрії, наркології, психотерапії з курсом загальної та медичної психології, професор кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Пішель Віталій Ярославович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ медико-соціальних проблем терапії психічних розладів, завідувач відділу

доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, кафедра психіатрії та медичної психології, завідувач кафедри

Захист відбудеться «28» травня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий «24» квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук Н. О. Дзеружинська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Особливості життя людини у сучасному світі призводять до постійного впливу соціально-обумовлених психотравмуючих факторів, що нерідко породжує розвиток «емоційного стресу» (Волошин П. В., Шестопалова Л. Ф., Подкорытов В. С., 2000; Вейн А. М., Левин Я. И., 2003). Сучасний етап соціального розвитку України також характеризується надзвичайно високим рівнем психоемоційного напруження населення, що ускладнюється, крім соціальних потрясінь, антропогенними, природними катастрофами, надзвичайними ситуаціями (Табачніков С. І., Ігнатов М. Ю., Маркова М. В., 2002; Гриневич Є. Г., Лінський І. В., 2005, 2006; Тадевосян А., 2006). Велика кількість досліджень присвячена вивченню впливу різноманітних стресових ситуацій на формування нервово-психічних захворювань (Подкорытов В. С. и др., 2000; Михайлов Б. В., 2001; Okasha A., 2003; Краснов В. Н., 2005;. Румянцева Г. М., Степанов О. Л., 2006).

Шизофренія є одним з найбільш важких та поширених психічних розладів, який часто набуває хронічного інвалідизуючого характеру (Warner R., De Girolamo G., 1996) та має глибокий вплив на суспільне здоров'я (Carpenter W., Buchanam R., 1994). Ця проблема залишається однією з найбільш актуальних в психіатрії, не до кінця розкритими залишаються питання етіології, патогенезу, а також терапії шизофренії. Цілком доказової причини виникнення захворювання досі не встановлено, визначені лише окремі фактори та умови появи етіопатогенетичних компонентів хвороби, що дозволяє припускати мультифакторіальний генез шизофренії (Gelder M., 1997; Жариков Н. М., Тюльпин Ю. Г., 2001; Tolle R., 2002; Sadock B. J., Caplan G. I., 1998, 2003).

Найбільш визнаною є генетична природа шизофренії (Корнетов А. Н., 1969; Самохвалов В. П., 1978, 2003; Двирский А. Е., 1970, 1985). Але згідно з існуючою точкою зору, шизофренію в деяких випадках можна віднести до «хвороб адаптації» (Cox T., 1979; Everly G., Rosenfeld R., 1985). В етіології та патогенезі захворювання приймають участь як генетичні, так и середові, у тому числі стресорні, фактори, які також впливають на подальше загострення процесу (Serban, 1975). Психотравмуюча ситуація може грати роль «тригерного» фактору, який сприяє реалізації патологічної спадковісті (Shader R., 1994; Sadock B. J., Sadock V. A., 2003). Сучасна основна модель, яка інтегрує можливі етіологічні фактори у розвитку шизофренії, є модель схильності до впливу стресів («stress diathesis model») (Жариков Н. М., Тюльпин Ю. Г., 2001; Винник М. І., Краснопольська І. І., 2002). У зв'язку з цим в МКХ-10 у рубриці F 23 спеціально вказується на зв'язок психозу з гострим стресом.

Багатофакторному ґенезу захворювання повинна відповідати багатостороння терапія. Основною задачею лікування є профілактика рецидивів шизофренії, реабілітація хворих з метою відновлювання їх соціального статусу та якості життя (Абрамов В. А., 2000, 2002; Falloon I., 2003; Garet P., 2003; Mankus R., 2003). Сучасна терапія шизофренії передбачає комплексний підхід з виділенням основних етапів лікування: купіруюча, стабілізуюча терапія, відновлення попереднього рівня соціально-трудової адаптації, профілактична (підтримуюча) терапія (Волошин П. В. та ін., 2001; Абрамов В. А., 2006, 2007). Велике значення має лікування першого психотичного епізоду, який є «критичним періодом» для подальшого перебігу захворювання (Tomar R. et al., 2003; Марута Н.А., 2007; Бачериков А.М., 2007; Пишель В. Я., Полывяная М. Ю., Гузенко К. В., 2007; Шустерман Т. Й., 2008). Серед лікарських засобів треба віддавати перевагу атиповим антипсихотикам (Lieberman J. A. et al., 2005; Normann C. et al., 2006; Lambert T., 2007; Смулевич А., Дробижев М., 2007; Мельников В. А. и др., 2008). Важливим фактором якісного та успішного лікування є застосування психотерапевтичних заходів (Вид В. Д., 2001; Кекелидзе З. И., Портнова А. А., 2002; Rittmannsberger H., 2004; Смулевич А. Б., 2005; Левин Я. И., 2007).

Таким чином, проблема психічних розладів, розвиток яких пов'язаний з впливом стресорних факторів, є дуже актуальною в сучасному суспільстві. Це обумовлює необхідність подальшого вивчення етіологічних факторів шизофренії. Враховуючи соціальний аспект цієї проблеми, важливим уявляється дослідження макро- і мікросоціальних чинників та їх зв'язку з виникненням захворювання, а також розробка заходів найбільш ефективної медико-соціальної допомоги хворим на шизофренію.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри психіатрії, наркології, психотерапії з курсом загальної та медичної психології Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського МОЗ України за темою: «Клінічний та патогенетичний поліморфізм психічних та поведінкових розладів» (№ державної реєстрації 0107U001254).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - на основі комплексного аналізу клініко-соціальних характеристик хворих дослідити вплив психотравмуючих факторів на виникнення, особливості клініко-психопатологічних проявів і перебіг параноїдної шизофренії у жінок та удосконалити лікування та профілактику загострень захворювання у цієї категорії пацієнток. психотравмуючий параноїдний шизофренія жінка

Для реалізації мети дослідження було поставлено наступні задачі:

Визначити соціально-демографічні характеристики жінок, хворих на параноїдну шизофренію, асоційовану зі стресом.

Виявити основні типи стресорів, які передували виникненню першого психотичного епізоду у дослідженої категорії хворих.

Дослідити особливості клініко-психопатологічних проявів та перебіг параноїдної шизофренії, асоційованої зі стресом, у жінок.

Здійснити порівняльний аналіз клініко-соціальних результатів лікування хворих на параноїдну шизофренію з наявністю або відсутністю асоціації зі стресом.

Науково обґрунтувати та розробити рекомендації щодо удосконалення лікування та профілактики загострень параноїдної шизофренії, асоційованої зі стресом, у жінок.

Об'єкт дослідження - параноїдна шизофренія, асоційована зі стресом, у жінок.

Предмет дослідження - клініко-психопатологічні особливості, лікування та профілактика загострень параноїдної шизофренії, асоційованої зі стресом, у жінок.

Методи дослідження- соціально-демографічний, клініко-психопатологічний, психодіагностичний, клініко-катамнестичний, клініко-статистичний.

Соціально-демографічне дослідження включало вивчення медичної документації та аналіз анамнестичних даних (спадкова обтяженість психічними захворюваннями, характеристика раннього розвитку, виховання, освіти), преморбідних рис, соціальних показників (сімейний статус, мікросоціальні контакти, трудова діяльність). Об'єктивний анамнез збирався зі слів родичів пацієнток.

Клініко-психопатологічний метод ґрунтувався на загальноприйнятих підходах щодо психіатричного обстеження пацієнток шляхом стандартизованого інтерв'ю. Проводили оцінку скарг, аналізували соматичний та психічний стан. Діагностику наявних проявів шизофренії, визначення її провідних синдромальних форм та типів перебігу здійснювали згідно критеріїв МКХ-10. З метою об'єктивізації клінічної симптоматики та для оцінки динаміки стану хворих використовували шкалу оцінки позитивних та негативних синдромів шизофренії (PANSS).

Психодіагностичний метод використовували для виявлення порушень мислення, застосовуючи методики піктограм (Л. С. Виготський, Б. Г. Херсонський, 1982), порівняння понять (М. Л. Кононова, 1963), виключення четвертого зайвого (С. Я. Рубінштейн, 1962), класифікації (Л. С. Виготський, Б. В. Зейгарник, 1958). Для визначення кількісної оцінки тривоги, рівня особистісної та ситуативної тривожності застосовували методику Спилбергера, у модифікації Ю. Л. Ханіна (1995).

У рамках клініко-катамнестичного методу проаналізовані: особливості дебюту, основні психопатологічні синдроми, які спостерігались в ініціальному та маніфестному періодах захворювання, перебіг хворобливого процесу, динаміка клінічної картини продовж захворювання, характеристика ремісій та стану дефекту, а також особливості лікувального процесу і регулярність прийому підтримуючої терапії.

Для статистичного аналізу отриманих даних використовували методи вираховування середніх значень показника, середніх квадратичних відхилень, рівня вірогідності різниць по p-критерію коефіцієнта кореляції Спірмена. Різниці в статистичних розподілах оцінки вірогідності середніх значень між групами оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента та U-критерія Манна-Уітні. Аналіз статистичного зв'язку ознак проводили за допомогою непараметрічного методу кореляційного аналізу Спірмена та критерію Пірсона. Відносні частоти ознак представлені у вигляді відсотків. Статистичну обробку результатів дослідження проводили за використанням пакету прикладних програм «Statistica for Windows» і розробляли в електронних таблицях Microsoft Excel 2003.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на основі системного підходу до вивчення психопатологічних порушень у хворих на параноїдну шизофренію отримано нові дані щодо впливу перенесених психотравм на виникнення, клінічні особливості та перебіг захворювання у жінок.

Вперше проведено комплексний аналіз ініціального періоду, першої шпиталізації, особливостей синдромальної структури психозів продовж наступних стаціонувань, стану ремісій. Проаналізовано характер дефекту психіки, динаміку хвороби у жінок з параноїдною формою шизофренії в залежності від впливу психосоціальних стресорів.

Вперше простежено особливості сучасних проявів шизофренії, асоційованої зі стресом, у жінок, характер перебігу захворювання у цієї категорії хворих, що важливо для визначення його прогнозу.

Вперше науково обґрунтовано необхідність застосування комплексної терапії для підвищення ефективності лікування шизофренії та профілактики загострень процесу у дослідженої категорії хворих.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дисертаційного дослідження дані доводять необхідність своєчасного виявлення ініціальних проявів психозу та найбільш раннього початку антипсихотичної терапії з метою профілактики розвитку більш важкого перебігу шизофренії.

Здобуті результати дозволяють удосконалити терапевтичні заходи, підвищити ефективність фармакотерапії, психотерапії та методів медико-соціальної профілактики хворих. Одержані дані також дозволяють більш ефективно прогнозувати подальший перебіг захворювання і планувати терапевтичні програми пацієнтам як у гострому періоді захворювання, так і у стані ремісії для профілактики повторних загострень, що сприятиме зниженню числа повторних шпиталізацій.

За результатами отриманих даних розроблено практичні рекомендації для лікарів-психіатрів з метою підвищення якості лікувальної та реабілітаційної допомоги хворим дослідженої категорії. Запропонована система лікування та реабілітації жінок, хворих на параноїдну шизофренію, асоційовану зі стресом, дає можливість значно покращити їх психічний стан, сформувати більш якісні та тривалі ремісії, покращити рівень соціальної адаптації жінок та забезпечити більшу залученість хворих у трудові процеси, а також зберегти їх якість життя.

Результати дослідження впроваджені в практику «Міської психіатричної лікарні», м. Молочанськ Запорізької області (акт впровадження від 5.11.2008 р.); Кримського Республіканського закладу «Клінічна психіатрична лікарня № 5», м. Сімферополь (акт впровадження від 13.11.2008 р.); «Міської психіатричної лікарні», м. Севастополь (акт впровадження від 14.11.2008 р.); Херсонської обласної психіатричної лікарні, с. Степанівка (акт впровадження від 14.11.2008 р.); Запорізької обласної психіатричної лікарні, м. Запоріжжя (акт впровадження від 15.11.2008 р.); «Міської психіатрично-наркологічної лікарні», м. Євпаторія, АР Крим (акт впровадження від 19.11.2008 р.); психоневрологічного диспансеру, м. Керч (акт впровадження від 25.11.2008 р.); КРЗ «Клінічна психіатрична лікарня № 1», м. Сімферополь (акти впровадження від 17.12. 2008 р.). Основні положення дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес кафедри психіатрії, наркології, психотерапії з курсом загальної та медичної психології КДМУ ім. С. І. Георгієвського МОЗ України (акт впровадження від 5.11.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Автором особисто проведено аналітичний огляд літературних джерел за темою дисертаційної роботи, самостійно визначено мету і задачі дослідження. Клінічні спостереження виконано дисертантом на базі Кримського Республіканського закладу «Клінічна психіатрична лікарня № 1», м. Сімферополь. Здійснено підбір методів дослідження, які були застосовані для вивчення та аналізу клініки, динаміки розвитку шизофренії в групі з асоційованим гострим стресом та в групі, де зв'язку з психотравмуючими подіями не спостерігалось (група порівняння). Здобувачем власноруч проведено комплексне соціально-демографічне, клініко-психопатологічне, психодіагностичне та клініко-катамнестичне обстеження 160 респондентов. Автором особисто оброблено та проаналізовано поточні та архівні історії хвороб, проведено теоретичне обґрунтування одержаних результатів, сформульовано висновки дисертаційної роботи. Теоретична і практична частини дослідження, статистична обробка результатів з їх аналізом та інтерпретацією здійснені дисертантом особисто. Самостійно написано розділи дисертації, сформульовано висновки та практичні рекомендації, здійснено практичне впровадження в стаціонарну, амбулаторну та консультативну практику закладів охорони здоров'я.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати й висновки дослідження доповідалися та обговорювалися на: клінічних конференціях Кримського Республіканського закладу «Клінічна психіатрична лікарня № 1»; 74, 75, 76 науково-практичних конференціях студентів та молодих вчених КДМУ ім. С. І. Георгієвського (м. Сімферополь, 2002, 2003, 2004 рр.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної медицини» (КДМУ, м. Сімферополь, 2002 р.); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології» (м. Київ, 2008 р.); конференції науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України «Безпека та ефективність терапії неврологічних, психічних та наркологічних розладів» (Крим, пос. Партеніт, 2008 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 12 наукових праць, у тому числі 8 статей в спеціалізованих виданнях відповідно переліку ВАК України (всі - самостійні).

Структура дисертації. Дисертацію викладено на 270 сторінках машинописного тексту, з них основний текст складає 158 сторінок. Робота складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, 3 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків та практичних рекомендацій, додатків. Роботу проілюстровано 41 таблицею і 21 рисунком. Список використаної літератури містить 349 джерел, україномовні та російськомовні склали 303, іноземні - 46.

Основний зміст роботи

В основу дисертаційної роботи покладено результати дослідження, яке було проведено в період з 2001 по 2007 років на базі Кримського Республіканського закладу «Клінічна психіатрична лікарня № 1». Здійснено комплексне обстеження 160 жінок слов'янського етносу, хворих на параноїдну шизофренію, які проходили курс стаціонарного лікування. Було сформовано дві групи пацієнток - основну та групу порівняння, по 80 жінок в кожній. Критеріями відбору хворих для дослідження були жіноча стать, вік від 30 до 50 років, письмова інформована згода на участь у дослідженні. Критерієм включення в основну групу була наявність стресових подій перед розвитком першого психотичного епізоду.

Показники середнього віку, а також віку, в якому спостерігався дебют шизофренії, тривалість захворювання, освіти суттєво в групах не відрізнялись. Середній вік в основній та в групі порівняння становив відповідно 40,96±7,28 та 40,20±7,3 року. Спадкова обтяженість психічними розладами спостерігалась у 27,5 % та 30,0 % хворих основної та групи порівняння відповідно. В останній групі частіше спостерігалась спадкова обтяженість шизофренією по лінії матері (70,0 %, в основній групі - 35,0 % від числа хворих з обтяженою спадковістю, а також патологія раннього розвитку (18,8 %, в основній - 12,5 %), р<0,05).

В основній групі переважали пацієнтки, на яких в дитинстві впливали несприятливі психологічні фактори (30,0 % від числа хворих з особливостями раннього розвитку; в групі порівняння - 6,7 %, р<0,05). В групі порівняння частіше мала місце патологія у матері продовж вагітності та пологів (33,3 %; в основній - 10,0 %, р<0,05). Також в цій групі переважали пацієнтки, в яких у дитинстві спостерігались часті соматичні захворювання (40,0 %; в основній групі - 30,0 %, р<0,01).

Для жінок групи порівняння типовим був шизоїдний радикал у складі особистості (33,8 %; в основній - 17,5 %). В основній групі більше чутливих, тривожно-недовірливих пацієнток (45,0 %; в групі порівняння - 27,5 %, р<0,05).

В основній групі спостерігалось більше хворих, які були або є одруженими (77,5 %, в групі порівняння - 55,0 %), які мали дітей (77,5 %, в групі порівняння - 55,0 %) та оцінювали сімейні взаємовідносини як задовільні (58,1 %; в групі порівняння - 43,2 %. (р<0,005).

В основній групі кількість пацієнток з інвалідністю була більшою (63,8 %, проти - 58,8 %). Але інвалідність в групі порівняння була встановлена раніше, через 5,97±1,32 року від початку захворювання (в основній - через 7,36±2,07 року, р<0,05). В основній групі переважали хворі, які припинили працювати, коли захворіли, ще до встановлення їм інвалідності (49,0 %, в групі порівняння - 40,4 %) та тоді, коли їм було встановлено групу інвалідності (31,4 %, проти 27,7 %), р<0,05. Загальна кількість не працюючих переважала в основній групі (76,3 %, у групі порівняння - 60,0 %, р<0,05).

Термін між появою перших проявів хвороби та шпиталізацією менше в основній групі (9,64±1,08, в групі порівняння - 11,51±2,31 міс., р<0,01). Просліджується кореляційний зв'язок: чим більше цей термін, тим раніше з'являлись прояви дефекту психіки (r=-0,27), тим меншою була тривалість наступних ремісій (r=-0,27) та раніше з'являлась нейролепсія (r=-0,37).

Одинична психогенія перед першим психотичним епізодом траплялась в 47,5 %, поєднання дій психогенних факторів - в 52,5 %, що підсилювало стресорний вплив. Гострі психотравмуючі ситуації спостерігались в 48,8 %, хронічні стресори - у 13,7 %, змішаний характер - в 37,5 %. Середня кількість балів за шкалою стресорів становила 98,56±48,74. Термін між впливом стресорів та появою ініціальних симптомів шизофренії склав 3,76±0,33 міс., між початком захворювання та першим стаціонуванням - 9,64±1,08 міс., між впливом психотравмуючих подій та першою шпиталізацією - 13,40±1,41 міс. В табл. 1 стресори розподілені з урахуванням того, наскільки вони часто зустрічались.

Таблиця 1 - Стресорні фактори у хворих основної групи (перед першим психотичним епізодом)

Стресорний фактор	Кількість хворих n=80 (100,0 %)
	Абс.	%
Пологи	17	21,3
Розлучення	15	18,8
Постійні конфлікти з рідними, несприятливі умови в родині	15	18,8
Смерть близьких родичів	15	18,8
Алкоголізм чоловіка	7	8,8
Хвороби членів родини	6	7,5
Зґвалтування	5	6,3
Зрада чоловіка	4	5,0
Загроза життю, здоров'ю	3	3,8
Смерть близьких друзів	3	3,8
Перевтомлення на роботі	3	3,8
Звільнення з роботи	3	3,8
Конфлікт з керівництвом на роботі	3	3,8
Важке матеріальне становище	2	2,5

Переважаючим синдромом, з якого почалося захворювання у пацієнток основної групи, був депресивний (43,8 %), на другому місці - параноїдний (22,5 %). В групі порівняння переважали поведінкові розлади (30,0 %) та параноїдний синдром (28,8 %).

Клінічна картина продовж першої шпиталізації в основній групі визначалась параноїдним (38,8 %) та галюцинаторно-параноїдним (28,8 %) синдромами. В групі порівняння переважав галюцинаторно-параноїдний (48,8 %) та параноїдний (32,5 %) синдроми.

Продовж першої шпиталізації усі хворі обох груп (100,0 %) приймали психофармакотерапію. Психотерапевтичні заходи отримували 10,0 % хворих основної та 11,3 % - групи порівняння. Шокові засоби застосовувалися частіше в групі порівняння (28,8 %; в основній - 16,3 %). Спільне застосування психотерапії та фізіотерапії: в групі порівняння - 2,5 %, в основній - 3,8 %. Спільне застосування психотерапії та шокових засобів лікування в групі порівняння становило 2,5 %, в основній - 1,3 %.

В основній групі протягом лікування першого психотичного епізоду в першу чергу було ліквідовано психотичні порушення, потім відновлювалась загальна активність та усувались афективні розлади. В останню чергу упорядковувались розумові процеси та спостерігалось становлення критики. В групі порівняння раніше відновлювалась доступність продуктивному контакту, потім було купіровано афективні розлади, підживлювались мімічні реакції та відновлювалась загальна активність. В останню чергу ліквідувались психотичні порушення та спостерігалось становлення критики (табл. 2).



Таблиця 2 - Динаміка редукції психопатологічних розладів в структурі першого психотичного епізоду хворих порівнюваних груп

Показники	Дні від початку шпиталізації M±m
	Основна група	Група порівняння
Доступність продуктивному контакту	16,07±2,91	12,73±1,41
Ліквідація афективних порушень	15,51±2,15	13,12±1,82
Підживлення мімічних реакцій	18,02±1,97	13,17±2,72
Відновлення загальної активності	14,53±1,33	14,45±2,06
Ліквідація психотичних порушень	10,84±1,78	17,57±2,32
Упорядкування розумових процесів	17,13±2,53	20,76±2,6
Становлення критики	21,84±2,43	28,14±2,03

Було виявлено наступні кореляції:

чим раніше ліквідувались психотичні розлади продовж першої шпиталізації, тим меншою була середня тривалість наступних стаціонувань (r=0,55), тим пізніше розвивались прояви нейролептичної інтоксикації (r=-0,38);

чим раніше ліквідувались розлади мислення, тим рідше розвивався безперервний перебіг хвороби (r=-0,36), меншою була середня тривалість шпиталізацій (r=0,39), а тривалість ремісій була більшою (r=-0,34).

чим раніше відновлювалась доступність продуктивному контакту продовж першої шпиталізації, тим меншою була тривалість наступних стаціонувань (r=0,33), тим більш тривалими були наступні ремісії (r=-0,33);

чим раніше відновлювалась критика до стану хвороби, тим рідше (r=-0,27) розвивався безперервний перебіг хвороби, середня тривалість шпиталізацій була меншою (r=0,43), а ремісій - більшою (r=-0,29).

Тривалість першого стаціонування в основній групі була меншою (51,79±5,23, в групі порівняння - 58,88±6,58 днів, р<0,01). Спостерігався наступний взаємозв'язок: чим більшою була тривалість першої шпиталізації, тим більш тривалими були наступні стаціонування (r=0,29), тим частіше розвивався безперервний перебіг хвороби (r=-0,30).

Після першої шпиталізації в основній групі переважали ремісії А» та «В» (69,0 %; 25,0 % відповідно), в групі порівняння - типа «А» та «С» (60,0 %; 26,3 % відповідно), р<0,005. Тривалість першої ремісії в основній групі становила 34,26±4,57; в групі порівняння - 25,13±4,49 міс. р<0,005). Були виявлено наступні взаємозв'язки: чим більшою була тривалість першої ремісії, тим рідше розвивалися безперервний перебіг шизофренії (r=0,30) та прояви стану дефекту психіки (r=0,50), більш тривалими були наступні ремісії (r=0,56), менш тривалими - наступні шпиталізації (r=-0,22), пізніше з'явилися прояви нейролепсії (r=0,40).

Переважаючими синдромами продовж наступних загострювань хвороби в основній групі були галюцинаторно-параноїдний (77,5 %) та параноїдний (15,0 %). Продовж останньої шпиталізації найчастіше спостерігались галюцинаторно-параноїдні (30,0 %), а також галюцинаторні (22,5 %) розлади. Переважаючими синдромами продовж наступних загострень хвороби в групі порівняння були галюцинаторно-параноїдний (62,5 %) та параноїдний (22,5 %). Продовж останньої шпиталізації найчастіше спостерігались поведінкові порушення та зміни особистості (31,3 %), галюцинаторно-параноїдні розлади (28,8 %).

Діагноз «шизофренія» в основній групі був встановлений пізніше (через 48,57±4,93, в групі порівняння - через 33,91±4,2 міс. від початку захворювання, р<0,05). Кількість хворих з безперервним перебігом захворювання була однаковою в групах (67,5 %), проте в групі порівняння його розвиток спостерігався раніше (через 6,95±1,36, в основній - через 8,04±1,87 року від початку захворювання, р<0,01).

В групі порівняння більше хворих із розладами мислення по структурі (33,8 %; в основній - 30,0 %), які розвивались в цій групі раніше (через 7,24±2,3, в основній - через 7,92±2,32 року від початку захворювання, р<0,01).

Початкові прояви дефекту психіки з'явились раніше в групі порівняння (через 3,06±0,68, в основній - через 4,14±0,39 року від початку захворювання), значні прояви дефекту психіки - через 9,39±1,32 року (в основній - через 9,77±1,79), р<0,01.

В обох групах переважали хворі зі змішаним апато-абулічним та психопатоподібним дефектом психіки (в основній - 36,3 %, в групі порівняння - 41,3 %). В основній групі на другому місті був апато-абулічний дефект (35,0 %; в групі порівняння - 25,0 %). В групі порівняння було більше пацієнток із психопатоподібним дефектом психіки (5,0 %; в основній - 1,3 %). Число хворих, в яких дефект був відсутнім, також було більшим в основній групі (10,0 %; в групі порівняння - 8,8 %). В підгрупі хворих, в яких виражений дефект психіки був відсутній, незначні зміни в емоційній сфері розвивались раніше в групі порівняння (через 3,39±1,03, в основній - через 4,08±1,06 року від початку захворювання).

Таким чином, в цілому, в основній групі було менше хворих з дефіцитарними розладами та соціальною дезадаптацією (12,5 % від числа пацієнток з дефектом психіки, в групі порівняння - 34,2 %). Ці порушення в групі порівняння розвивались раніше (через 9,38±2,05, в основній - через 13,61±2,01 року від початку захворювання, р<0,05).

Когнітивний дефіцит переважав у групі порівняння (41,3 %; в основній - 28,8 %) та розвивався в цій групі раніше (через 8,03±2,36, в основній - через 8,28±3,19 року від початку захворювання). Аутизація найчастіше спостерігалась в основній групі (36,3 %, в групі порівняння - 31,3 %), але в основній групі розвивалась пізніше (через 8,49±2,25, в групі порівняння - через 5,23±1,45 року від початку захворювання, р<0,05).

Середня кількість ліжко-днів в групі порівняння була більшою (83,17±20,49), ніж в основній (69,27±18,38, р<0,01). В той же час в групі порівняння переважали хворі із середньою тривалістю шпиталізацій до 50 л/д (55,0 %; в основній - 41,2 %). В основній групі переважали пацієнтки із середньою тривалістю стаціонувань від 50 до 100 л/д (43,8 %; в групі порівняння - 31,2 %). Виявлялася тенденція до збільшення тривалості стаціонувань, яка в більшій мірі спостерігалась у пацієнток основної групи (71,3 %, в групі порівняння - 41,3 %, р<0,01).

В основній групі переважали загострення шизофренії весною (35,0 %; в групі порівняння - 18,8 %, р<0,05). В групі порівняння залежність погіршення психічного стану від сезонів часто не спостерігалась (40,0 %; в основній - 7,5 %, р<0,01). В обох групах при наявності схильності до весняних загострень хвороби спостерігалась тенденція до збільшення тривалості терміну шпиталізацій протягом захворювання (в основній групі - в 85,7 % випадків, в групі порівняння - в 73,3 % серед осіб з тенденцією до збільшення тривалості стаціонувань, р<0,05). В основній групі така тенденція простежувалась і серед пацієнток з загострюванням шизофренії восени (87,5 % випадків). Серед хворих групи порівняння в підгрупах, де залежності погіршення стану від сезону не спостерігалось і де переважали зимові загострення хвороби, тенденції до збільшення тривалості терміну шпиталізацій не було.

В основній групі частіше спостерігалася чутливість до змін погоди (62,5 %, в групі порівняння - 41,3 %, р<0,05). В основній групі серед проявів підвищеної чутливості переважали афективні розлади, в групі порівняння - головний біль. Серед хворих основної групи з чутливістю до змін погоди, які відмічали погіршення настрою, переважали загострення психічного розладу весною (р<0,05).

За шкалою Спілбергера, рівень тривоги в обох групах був помірним, але в основній групі його вираженість була більшою (40,61±6,58 та 33,16±5,16 балу відповідно, р<0,01). Тривога частіше виявлялась в основній групі (73,8 %; в групі порівняння - 60,0 %).

По даним PANSS, середній бал шкали позитивних синдромів в групах не відрізнявся (в основній - 21,75±5,48, в групі порівняння - 21,89±5,79). Середній бал шкали негативних синдромів в групі порівняння був більше (21,19±5,5; в основній - 20,21±5,14), що свідчить про більшу вираженість негативних розладів. Згідно шкалі загальних психопатологічних синдромів PANSS середній бал також був більше в групі порівняння (46,48±6,8; проти - 46,19±4,98).

Загальна сума всіх 3 показників PANSS була більшою в групі порівняння (89,51±10,61 проти 88,10±10,45).

Згідно PANSS, рівень тривоги в основній групі становив 3,46±0,1, в групі порівняння - 3,21±1,33 балу ; рівень депресії в основній групі - 3,59±0,19; в групі порівняння - 3,41±0,14 балу.

За показником PANSS «зменшення контролю імпульсивності» в основній групі було більше пацієнток, схильних в умовах стресу легко роздратовуватись або засмучуватись (88,1 %, в групі порівняння - 68,7 %, р<0,01). В групі порівняння по цьому пункту було більше хворих, які виявляли помірну вираженість агресивності (14,6 %; в основній - 10,2 %, р<0,05).

Згідно PANSS, «соматична занепокоєність» в межах тривожно-депресивного синдрому переважала в основній групі, де було більше хворих, яким доцільно проводити психотерапевтичну корекцію цих станів (45,0 %, в групі порівняння - 19,2 %, р<0,05).

Продовж наступних шпиталізацій усі хворі обох груп (100,0 %) отримували психофармакотерапію типовими антипсихотиками. Атиповий антипсихотик рисперідон використовували в 7,5 % хворих з обох груп. Тільки медикаментозне лікування (включаючи психофармакотерапію, загальнозміцнюючу, симптоматичну терапію) без застосування допоміжних засобів одержували в основній групі 48,8 %, в групі порівняння - 46,3 % жінок. Серед лікувальних заходів в основній групі також застосовувались антидепресанти (86,3 %, в групі порівняння - 83,8 %). Загальнозміцнююче лікування отримували 93,8 % основної та 95,0 % хворих з групи порівняння.

Окрім медикаментозних засобів лікування застосовувались допоміжні заходи: шокове лікування, фізіотерапія, психотерапія (в основній групі їх використовували в 51,2 % віпадків; в групі порівняння - 53,7 % від загальної кількості хворих у групах). В основній групі переважало спільне проведення шокових засобів лікування, фізіотерапії та психотерапії. В групі порівняння частіше застосовували психотерапію, а також спільно використали шокові засоби лікування та психотерапію; а також шокову терапію та фізіотерапію (табл. 3). У цілому застосування психотерапевтичних заходів в основній групі мале місце в 16,2 % випадків, в групі порівняння - в 14,9 %.

В основній групі частіше виявлялась резистентність до проведеної терапії (8,8 % від числа усіх приймавших антипсихотики; в групі порівняння - 3,8 %, р<0,05).

В основній групі частіше спостерігались побічні ефекти терапії (67,5 %, в групі порівняння - 58,8 %), які продовж першої шпиталізації розвивались частіше (29,6 % проти 21,3 %) та раніше (через 17,44±2,03; в групі порівняння - через 20,13±3,06 дню від початку стаціонування), р<0,05.

Таблиця 3 - Характеристика лікувальних заходів в порівнюваних групах хворих

Лікувальні заходи	Основна група кількість хворих n=80 (100,0 %)	Група порівняння кількість хворих n=80 (100,0 %)
	Абс.	%	Абс.	%
Медикаментозні	39	48,8	37	46,3
Шокові	17	21,2	16	20,0
Шокові, фізіотерапія, психотерапія	7	8,8	3	3,7
Фізіотерапія	7	8,8	7	8,8
Шокові, фізіотерапія	4	5,0	8	10,0
Психотерапія	3	3,7	4	5,0
Шокові, психотерапія	3	3,7	5	6,2

В основній групі поява симптомів нейролепсії частіше була приводом для стаціонування (14,8 %, проти 10,6 %, р<0,01). В цій ситуації в основній групі в клінічній картині психотичних порушень не спостерігалось, переважали тривожно-депресивні, фобічні прояви. В групі порівняння поряд з депресивно-фобічним синдромом мали місце й психотичні порушення.

Більшість пацієнток обох груп приймали лікування частково регулярно (в основній групі - 57,4 %; в групі порівняння - 52,5 %). В групі порівняння було більше хворих, які приймали лікування нерегулярно (40,0 %; в основній - 38,8 %) та регулярно (7,5 % проти 3,8 %). Таким чином, кількість пацієнток, які регулярно отримували підтримуючу терапію була незначною в обох групах.

Також в обох групах найбільша кількість жінок, які були одруженими, знаходилася в підгрупі регулярного прийому підтримуючої терапії (в групі порівняння - 83,3 %; в основній - 80,8 %). Найменший відсоток розлучень також спостерігався в цій підгрупі (20,0 %, в підгрупі не регулярного прийому - 47,1 %, р<0,01). Найбільша кількість пацієнток, які мали дітей, також знаходилась в підгрупі регулярного прийому підтримуючої терапії (83,3 %, в підгрупі нерегулярного прийому - 53,0 %, р<0,01).

Найбільше жінок, в яких не спостерігалось розвитку вираженого стану дефекту психіки, було в підгрупі регулярного прийому підтримуючої терапії (16,7 %; в підгрупі нерегулярного прийому - 4,8 %, р<0,05). Когнітивний дефіцит та емоційна вихолощеність переважали в підгрупі нерегулярного прийому (43,8 % та 34,4 % відповідно) та не спостерігались в підгрупі регулярного прийому підтримуючої терапії.

В обох групах серед хворих з регулярним прийомом підтримуючої терапії простежувався взаємозв'язок між задовільним станом пацієнток в період ремісії та її стабільним характером з невираженістю психотичної симптоматики в періоді загострення або швидким її зменшенням продовж лікування (в основній групі - 78,3 %; в групі порівняння - 73,8 %).

Найбільша тривалість ремісії виявлена в підгрупі регулярного прийому (19,2; нерегулярного - 18,7 міс.). Частота ремісії «С» була мінімальною в підгрупі регулярного прийому (33,3 %; нерегулярного - 40,6 %). Число ліжко-днів було мінімальним в підгрупі регулярного прийому (39,1; в підгрупі частково регулярного - 77,5, найбільшим - в підгрупі нерегулярногої терапії - 89,6 л/д). В обох групах число хворих з тривалими (більше 100 л/д) термінами шпиталізацій було найбільшим в підгрупі нерегулярного прийому (в середньому 243,2 л/д). Хворих з епізодичним перебігом захворювання спостерігалось більше в підгрупі регулярного прийому підтримуючої терапії (66,7 %).

Тенденція до зростання терміну стаціонувань послідовно збільшувалась в залежності від режиму прийому підтримуючої терапії: регулярний, частково регулярний та нерегулярний (відповідно - 16,7 %, 38,1 %, 50,0 %, р<0,01). Таким чином, в підгрупі з регулярним прийомом терапії відзначався найбільший відсоток хворих, в яких не було протягом захворювання тенденції до зростання тривалості стаціонувань (66,7 %). Також у деяких хворих цієї групи відмічалась тенденція до зростання, а потім до зниження терміну шпиталізацій (16,7 %), що в цілому склало 83,4 % пацієнток.

У хворих обох групах переважав тип ремісії «В». Середня тривалість ремісій в основній групі становила 19,59±2,09, в групі порівняння - 18,07±1,01 міс.

В основній групі переважали продуктивний контакт з пацієнтками (50,0 %; в групі порівняння - 38,8 %) та формальний (32,5 % проти 28,8 %). Відповідно, в групі порівняння переважали хворі з малопродуктивним (25,0 %; в основній - 12,5 %) та непродуктивним (7,5 % проти 5,0 %) контактами, р<0,005. В основній групі пацієнтки частіше висловлювали реальні, адекватні плани на майбутнє (63,8 %; в групі порівняння - 47,5 %). В той же час «в групі порівняння переважало бажання робити» (51,3 %; в основній - 41,3 %) та «бажання одужати» (30,0 % проти 27,5 %).

Продовж подальшого перебігу шизофренії пацієнтки обох груп також зазнавали впливу психотравмуючих факторів (в основній групі - 43,8 %, в групі порівняння - 45,0 %). Серед пацієнток, які зазнали вплив стресорів, в основній групі переважали чутливі до змін погоди (сезонів) жінки (65,7 %; в групі порівняння - 44,4 %).

В клінічній картині наступних загострень у хворих обох груп, які зазнали вплив стресорів, переважаючим був галюцинаторно-параноїдний синдром (в основній - 77,1 %, в групі порівняння - 72,2 %). В групі порівняння в клінічній картині спостерігались поведінкові розлади та зміни особистості (5,7 %, в основній - не було). В результаті впливу стресорів в основній групі переважали афективні порушення продовж шпиталізацій, які були спровоковані психотравмуючими подіями. В основній групі до психотичної симптоматики частіше приєднувались депресивні розлади (91,4 %; в групі порівняння - 55,6 %). В основній групі частіше в клінічній картині зустрічались депресивні розлади без психотичних порушень (60,0 %, в групі порівняння - 25,0 %). Суїцідальні тенденції частіше мали місце в основній групі (14,3 %, в групі порівняння - 8,3 %).

Враховуючи, що в порівнюваних групах спостерігалась схильність до більш пізньої шпиталізації пацієнток з першим психотичним епізодом в стаціонар, виявлений достовірний взаємозв'язок раннього стаціонування та більш сприятливого подальшого перебігу шизофренії свідчить про необхідність своєчасного виявлення ініціальних проявів психозу та якомога скорішої шпиталізації пацієнтов з симптомами першого психотичного епізоду в стаціонар з метою найбільш раннього початку антипсихотичної терапії (в групі шизофренії, асоційованої зі стресом, ще для ізоляції пацієнток від психотравмуючої ситуації у родині). А перебуваючи у стаціонарі, треба докласти зусиль для досягнення якомога скорішої ліквідації психопатологічних розладів та порушених психічних функцій в рамках першого психотичного епізоду, зменшення тривалості першої шпиталізації та збільшення терміну першої ремісії, що також корелює з більш сприятливим розвитком шизофренії.

Лікування першого психотичного епізоду та подальших загострень шизофренії треба проводити з урахуванням ведучого психопатологічного синдрому із застосуванням атипових антипсихотиків, враховуючи розвиток побічних ефектів та формування резистентності при застосуванні традиційних нейролептиків. Показано, що регулярність прийому підтримуючої терапії в стані ремісій корелює зі сприятливим перебігом шизофренії, серед засобів профілактичної терапії перевагу слід віддавати атиповим антипсихотикам.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування та нове вирішення актуальної науково-практичної задачі - удосконалення лікування та профілактики загострень параноїдної шизофренії, асоційованої зі стресом, у жінок на підставі визначення клініко-соціальних характеристик, особливостей клініко-психопатологічних проявів та впливу психотравмуючих факторів на виникнення та перебіг захворювання у жінок.

Встановлено, що для параноїдної шизофренії, асоційованої з дією стресорів в ініціальному періоді, характерна менша ендогенність хворобливого процесу, ніж при відсутності фактору стресу. Про це свідчить менша захворюваність на шизофренію серед родичів (р<0,05); менша кількість хворих, які мають шизоїдний радікал у структурі особистості (р<0,05), а також більш піздня поява при подальшому перебігу хвороби аутизації (р<0,05).

Переважаючими формами стресору перед розвитком першого психотичного епізоду були наступні: несприятливе становище у родині (37,6 %), зміни стану здоров'я, пологи (31,4 %), смерть рідних та близьких (22,6 %), хвороби (у том числі алкоголізм) близьких родичів (16,3 %). Найчастіше спостерігалось поєднання впливу різних психогенних факторів (52,5 %). Гострі психотравмуючі ситуації спостерігались в 48,8 %, хронічні стресори - у 13,8 %, змішаний характер стресорів мав місце в 37,4 % випадків.

Визначено особливості синдромальної структури асоційованої зі стресом параноїдної шизофренії у жінок: продовж першої шпиталізації переважали депресивний (43,8 %) та параноїдний (22,5 %) синдроми; в той час, як при відсутності стресового фактору - поведінкові розлади (30,0 %) та параноїдний (28,8 %) синдром. Протягом наступних шпиталізацій в обох групах хворих переважав галюцинаторно-параноідний синдром (77,5 % та 62,5 %).

Перебіг шизофренії, асоційованої зі стресом, був більш сприятливим, про що свідчать: менша тривалість першої (р<0,01) та наступних шпиталізацій (р<0,01); рання ліквідація психотичних порушень продовж першого стаціонування (р<0,005); більша тривалість першої ремісії (р<0,005) та переважання її типів «А» і «В»; пізніший розвиток проявів дефекту психіки (р<0,005); структурних розладів мислення (р<0,01); безперервного перебігу хвороби (р<0,01); в меншої кількості жінок спостерігався та пізніше розвивався когнітивний дефіцит (р<0,005); ріже спостерігались та пізніше розвивались дефіцітарні розлади та сімейна дезадаптація (р<0,005). Разом з цим в даній групі була більшою кількість хворих з інвалідністю (р<0,01), спостерігалась тенденція до більш частого та раннього припинення трудової діяльності у зв'язку з хворобою ще до встановлення та після встановлення їм інвалідності (р<0,005), а також висока питома вага пацієнток, які не працюють (на 16,3 % більше, ніж у групі порівняння).

Встановлено фактори, які визначають прогноз шизофренії, асоційованої зі стресом, у жінок (більш рання шпиталізація після появи перших ознак захворювання, r=-0,27; максимально швидка ліквідація психопатологічних розладів та порушених психічних функцій в рамках першого психотичного епізоду, r=-0,25; менша тривалість першої шпиталізації; більшій термін першої ремісії, r=-0,25), та обумовлюють меншу тривалість наступних стаціонувань, більш пізніший розвиток безперервного перебігу та стану дефекту психіки, проявів побічних ефектів терапії, більшу тривалість та якість наступних ремісій.

Враховуючи більшу метеочутливість хворих, в яких початок хвороби був пов'язаний із впливом стресорів (на 21,2 %, р<0,05), схильність до сезонних (весняних) загострень шизофренії (на 16,2 %, р<0,05) і тенденцію до збільшення тривалості шпиталізацій (особливо весною та восени, на 12,4 %, р<0,05), а також переважання афективних порушень (р<0,05), необхідно проводити профілактичний прийом антидепресантів з урахуванням сезонності загострень. Чутливість до змін погоди є фактором ризику підвищеної чутливості до впливу стресорів, що може мати прогностичне значення.

Враховуючи більш сприятливий перебіг і прогноз шизофренії, асоційованої зі стресом, більші показники не працюючих пов'язані з недостатнім упровадженням в клінічну практику засобів психотерапії та соціально-трудової реабілітації з метою покращення соціально-трудової адаптації жінок.

Засоби психотерапії (психокорекції, які розглядаються як засоби етіологічної терапії) дозволяють подолати отриману психотравму, правильно реагувати на життєві події. Важливо проводити психотерапевтичні заходи в стані ремісії, продовж яких переконувати жінок приймати підтримуючу терапію з метою попередження загострювання шизофренії, допомагати їм у раціональному працевлаштуванні та нормалізації сімейних взаємовідносин. Проводячи психотерапевтичні заходи, важливо робити натиск на бажанні пацієнток працювати і бути здоровими (за результатами анкетного дослідження).

У зв'язку з цим важливим представляється організація консультативних психопрофілактичних медичних кабінетів у поліклініках за місцем проживання з метою психотерапевтичної та психокорекційної допомоги даній категорії хворих. Актуальним є впровадження системи сімейної реабілітації та психокорекції в сім'ях, що включає в себе розробку індивідуальних рекомендацій, бесіди з родичами, можливість періодичного огляду психічного стану хворих та контролю за прийомом профілактичної терапії, а також організація більш раннього стаціонування з метою надання пацієнтам спеціалізованої допомоги при необхідності. Важливу роль треба приділяти покращенню психологічного мікроклімату в родині і сприянню доброзичливих стосунків між її членами.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Примышева Е. Н. Авария на Чернобыльской АЭС. Психиатрические аспекты. Роль влияния психогенных факторов / Е. Н. Примышева // Тавр. мед.-биол. вестник. - 2003. - Т. 6, № 2. - С. 245-250.

2. Примышева Е. Н. К вопросу о влиянии войны, как психотравмирующего фактора, на возникновение ПТСР и шизофрении / Е. Н. Примышева // Тавр. журн. психиатрии. - 2002. - № 4. - С. 37-40.

3. Примышева Е. Н. К вопросу о психофармакологии шизофрении, дебютировавшей после воздействия психогенных факторов, у женщин / Е. Н. Примышева // Проблемы, достижения и перспективы развития мед.-биол. наук и практ. здравоохранения : тр. КГМУ им. С.И. Георгиевского. - Симферополь, 2002. - Т. 138, ч. 2. - С. 44-47.

4. Примышева Е. Н. Комплексный поход к лечению параноидной шизофрении, ассоциированной со стрессом, у женщин / Е. Н. Примышева // Укр. вісн. психоневрології. - 2008. - Т. 16, вип. 2. - С. 58-62.

5. Примышева Е. Н. Особенности клинической картины параноидной шизофрении, не ассоциированной со стрессом, у женщин / Е. Н. Примышева // Тавр. журн. психиатрии. - 2007. - Т. 11, № 3. - С. 86-91.

6. Примышева Е. Н. Особенности лечебных мероприятий параноидной шизофрении у женщин с учётом влияния стрессорных факторов / Е. Н. Примышева // Тавр. мед.-биол. вестник. - 2008. - Т. 11, № 4. - С. 227-231.

7. Примышева Е. Н. Роль влияния стрессорных факторов в возникновении и течении параноидной шизофрении у женщин / Е. Н. Примышева // Вісн. психіатрії та психофармакотерапії. - 2008. - № 1. - С. 107-109.

8. Примышева Е. Н. Сравнительный анализ типологии стрессоров в возникновении и течении параноидной шизофрении у женщин / Е. Н. Примышева // Тавр. журн. психиатрии. - 2008. - Т. 12, № 1. - С. 29-34.

9. Примышева Е. Н. Актуальность влияния стрессовых факторов в современных условиях в развитии психических расстройств / Е. Н. Примышева // Материалы 74 науч.-практ. конф. студентов и молодых учёных. - КГМУ, 14 апр. 2002 г. - Симферополь, 2002. - С. 86-87.

10. Примышева Е. Н. Влияние стресс-факторов военного времени на психическую заболеваемость у женщин / Е. Н. Примышева // Материалы 75 науч.-практ. конф. студентов и молодых учёных. - КГМУ, 22 апр. 2003 г. - Симферополь, 2003. - С. 102-103.

11. Примышева Е. Н. Особенности клинической картины, течения, лечебных мероприятий параноидной шизофрении, развившейся после воздействия психогенных факторов, у женщин / Е. Н. Примышева // Материалы 76 науч.-практ. конф. студентов и молодых учёных. - КГМУ, 18 апр. 2004 г. - Симферополь, 2004. - С. 103-104.

12. Прімишева О.М. Особливості соціальних показників у жінок, хворих на параноїдну шизофренію / О.М. Прімишева // Архів психіатрії - 2008. - Т. 14, № 4 (55). - С. 64.



АНОТАЦІЯ

Прімишева О. М. Клініка, перебіг, терапія параноїдної шизофренії, асоційованої зі стресом. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.16 - психіатрія. - Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2009.

Дисертація присвячена вивченню особливостей клінічної картини першого психотичного епізоду, динаміки хвороби у жінок з параноїдною формою шизофренії, які зазнали вплив негативних психосоціальних факторів, у порівнянні з параноїдною формою шизофренії, де впливу стресорів перед першим психотичним епізодом не спостерігалось. Проведене дослідження дозволило простежити особливості сучасних проявів шизофренії, характер перебігу захворювання, що важливо для визначення його прогнозу.

Представлено наукове обґрунтування комплексної терапії з метою ефективного лікування шизофренії та профілактики загострень процесу. Результати дослідження дозволяють удосконалити терапевтичні заходи, підвищити ефективність фармакотерапії, психотерапії і методів медико-соціальної профілактики хворих на шизофренію. Розглядаються фактори та умови, які впливають на подальшій перебіг шизофренії та визначають прогноз захворювання.

Ключові слова: шизофренія, параноїдна форма, психосоціальні стресори, клініко-психопатологічні особливості, перебіг захворювання, терапія.



АННОТАЦИЯ

Примышева Е. Н. Клиника, течение, терапия параноидной шизофрении, ассоциированной со стрессом. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. - Украинский научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологии МОЗ Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена изучению особенностей клинической картины первого психотического эпизода и последующих приступов шизофрении у женщин, у которых начало заболевания было связано с воздействием негативных психосоциальных событий (основная группа) в сравнении с параноидной шизофренией, где влияния стрессоров перед первым психотическим єпизодом не наблюдалось. Выявлена большая эндогенность заболевания в группе сравнения. Преобладание социально-семейных факторов, предполагающих благоприятное течение заболевания, наблюдалось в основной группе (наличие семьи, детей, благоприятного климата в семье благотворно влияет на режим приема поддерживающей терапии). Приводятся доказательства в пользу более благоприятного течения шизофрении в основной группе. В то же время анализ социально-трудовых характеристик пациенток данной группы свидетельствует об их большей социальной дезадаптации. Проанализированы применяемые в ходе первой госпитализации лечебные мероприятия, оценено использование шоковых методов лечения, психотерапии оценено как недостаточное. Доказано, что целью лечения первого психотического эпизода должна стать максимально быстрая ликвидация психопатологических расстройств и уменьшение продолжительности первой госпитализации. Установлено, что регулярный приём поддерживающей терапии в группах способствует более благоприятному течению процесса, развитию качественной и длительной ремиссии, позитивно влияет на возможность инвалидов работать и определяет уровень социальной адаптации больных. Учитывая явления резистентности к психофармакотерапии (чаще наблюдавшиеся в основной группе), более раннее и частое появление побочных эффектов нейролептиков, для оптимизации терапевтических мероприятий рекомендовано применение атипичных антипсихотиков, удельный вес которых в антипсихотической терапии был крайне мал (7,5 %).

...