Особливості впливу взаємин з дорослими і однолітками на самооцінку старшого дошкільника

Размещено на http://allbest.ru

25

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г. С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

УДК 159.922.73 - 053.4 (043.3)

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ВЗАЄМИН З ДОРОСЛИМИ І ОДНОЛІТКАМИ НА САМООЦІНКУ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

МЕЛЬНИК Інна Сергіївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія психології дошкільника

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Ладивір Світлана Олексіївна, Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, лабораторія психології дошкільника, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Боришевський Мирослав Йосипович, Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, лабораторія психології особистості ім. П. Р. Чамати, завідувач;

кандидат психологічних наук, доцент Желанова Вікторія В'ячеславівна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра дошкільної і початкової освіти, доцент

Захист відбудеться «19» листопада 2009 р. о 13⁰⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г. С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

Автореферат розісланий «16» жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. М. Третяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Динаміка прогресивних змін в освітньому просторі України актуалізує психологічні дослідження у сфері самосвідомості дітей дошкільного віку. Зокрема, суттєвого значення набуває вивчення категорії самооцінки зростаючої особистості. Адекватна самооцінка є чинником становлення дитини як суб'єкта суспільно значущої активності, розвитку її моральних цінностей та гармонійних стосунків з оточуючими. Водночас якісні характеристики самооцінки формуються за умов впливу позитивних, побудованих на принципі партнерської взаємодії взаємин дитини з дорослими і однолітками. Зазначені взаємини зумовлюють динаміку і спрямованість розвитку зростаючої особистості, сприяють розкриттю її комунікативних та соціальних здібностей, духовного потенціалу.

Вивчення теоретичних підходів до порушеної проблеми дає змогу констатувати активний інтерес дослідників до питань природи, генезису, видів, функцій самооцінки у структурі самосвідомості особистості (Б. Г. Ананьєв, О. О. Бодальов, М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, А. В. Захарова, І. С. Кон, Г. С. Костюк, В. Л. Роменець, О. Г. Спіркін, В. В. Столін, П. Р. Чамата, а також Р. Бернс, У. Джемс, П. Жане, Л. Колберг, К. Левін, А. Маслоу, Дж. Мід, Ж. Піаже, К. Роджерс, К. Хорні та ін.). Роль самооцінки як чинника становлення особистості дошкільника була предметом уваги Л. І. Божович, О. Л. Кононко, В. К. Котирло, О. І. Кульчицької, С. О. Ладивір, М. І. Лісіної, Н. І. Непомнящої, Т. О. Піроженко, О. Г. Рузської, С. П. Тищенко, Л. І. Уманець, І. І. Чеснокової та ін. До кола питань, висвітлених дослідниками у галузі вікової та педагогічної психології увійшла і проблема вивчення особливостей взаємин дітей із соціальним середовищем, яка трактується як один з аспектів розуміння тенденції розвитку і можливого прогнозування динамічних змін у самооцінці дітей дошкільного віку. Констатовано, що самооцінка як соціальний за своєю природою феномен, розвивається у процесі взаємин з оточуючими людьми (Б. Г. Ананьєв, Г. О. Балл, Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, М. І. Лісіна, С. П. Тищенко, Л. І. Уманець, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.).

Разом з тим, аналіз результатів навчання і виховання у сучасних дошкільних закладах показав, що наразі не в повній мірі створюються умови для розвитку самооцінки дітей. Недостатня сформованість вмінь дитини адекватно оцінювати результати власної діяльності, поведінку та свою особистість в цілому вже у дошкільному віці призводить до виникнення низки проблем у становленні особистості дитини на наступному етапі розвитку. педагогічний психологічний самооцінка дошкільний

Спостереження за практикою роботи дошкільних закладів, а також результати теоретичного огляду підходів дослідників до вирішення порушеної проблеми дають змогу загострити особливу увагу на таких її аспектах: складність вивчення та розбіжність у поглядах вчених щодо проблеми чинників розвитку самооцінки особистості; недостатня теоретична база щодо визначення ролі взаємин з однолітками і дорослими як інтегративного процесу у розвитку самооцінки дітей дошкільного віку; недостатнє методичне забезпечення процесу оптимізації самооцінки на дошкільному етапі дитинства з урахуванням вікових особливостей дітей зазначеного віку, складності процесу становлення самооцінки дітей у єдності двох її форм (загальної і конкретної), а також системи оновлення дошкільної ланки освіти (особистісно-орієнтований підхід, суб'єкт-суб'єктна взаємодія у навчально-виховному процесі).

З огляду на зазначене, потреба у вивченні особливостей розвитку самооцінки дітей дошкільного віку у контексті їх взаємин з оточуючими людьми набуває особливої гостроти.

Таким чином, психолого-педагогічна значущість проблеми, необхідність подальшого розширення теоретичних і експериментальних досліджень обумовили вибір теми нашого дослідження: «Особливості впливу взаємин з дорослими і однолітками на самооцінку старшого дошкільника».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень лабораторії психології дошкільника Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України «Психолого-педагогічні умови розвитку особистісного потенціалу дитини дошкільного віку у сучасному суспільстві» (Номер державної реєстрації 0106U001133). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України (протокол № 2 від 15.01.2007 року) та узгоджено у Міжвідомчому бюро з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 3 від 20.03.2007 року).

Об'єкт дослідження - становлення самооцінки старших дошкільників.

Предмет дослідження - психологічні умови розвитку самооцінки дошкільників у процесі взаємин із дорослими і однолітками.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні психолого-педагогічних умов, що забезпечують позитивну динаміку самооцінки старших дошкільників внаслідок впливу їх взаємин з дорослими і однолітками.

Відповідно до предмету і мети дослідження була висунута основна гіпотеза - специфіка розвитку самооцінки дітей старшого дошкільного віку виявляється у процесі гармонізації конкретної і загальної самооцінки. Основною детермінантою зазначеного процесу слугує оптимізація поведінкового, когнітивного та афективного компонентів взаємин дітей з дорослими і однолітками у спеціально організованій суб'єкт-суб'єктній спільній діяльності.

Перевірка гіпотези та досягнення мети дослідження передбачали розв'язання таких завдань:

1. Узагальнити наявні результати досліджень щодо особливостей розвитку самооцінки старших дошкільників та визначення його детермінант.

2. Емпірично дослідити співвідношення рівнів розвитку загальної і конкретної самооцінки старших дошкільників.

3. Встановити типові особливості зв'язку рівня розвитку конкретної самооцінки старших дошкільників зі ступенем сформованості структурних компонентів їх взаємин у спільній діяльності з однолітками, а також виявити залежність проявів самооцінки дітей від характеру їх взаємодії з дорослими.

4. Визначити психолого-педагогічні умови оптимізації самооцінки дітей у процесі їх взаємин з дорослими та однолітками; розробити і зреалізувати систему психологічних впливів розвивального характеру.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали: діяльнісний підхід у дослідженні розвитку психіки (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, С. Л. Рубінштейн); основні положення про онтогенез, структуру, функції самосвідомості та самооцінки особистості (Б. Г. Ананьєв, О. О. Бодальов, М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, І. С. Кон, Г. С. Костюк, С. Г. Спіркін, В. В. Столін, П. Р. Чамата та ін.); концепція соціальної детермінації розвитку самооцінки у дошкільному дитинстві (Л. І. Божович, О. Л. Кононко, В. К. Котирло, М. І. Лісіна, Н. І. Непомняща, Т. М. Титаренко, С. П. Тищенко, Л. І. Уманець, І. І. Чеснокова та ін.); положення про сутність та особливості спілкування, спільної діяльності, взаємодії (В. В. Абраменкова, К. А. Абульханова-Славська, Г. М. Андрєєва, Т. В. Дуткевич, О. В. Запорожець, Я. Л. Коломинський, В. К. Котирло, М. І. Лісіна, В. С. Мухіна, Ю. О. Приходько, Т. А. Рєпіна, Є. В. Субботський та ін.); психологічні уявлення про пошукову активність дітей дошкільного віку у процесі діяльності (Д. Б. Годовикова, О. В. Запорожець, Н. О. Козирєва, Л. О. Парамонова, М. М. Поддьяков та ін.); психологічний зміст інноваційних технологій, що реалізуються у дошкільних навчальних закладах (Н. М. Дятленко, О. Л. Кононко, С. Є. Кулачківська, С. О. Ладивір, Т. О. Піроженко).

Методи дослідження. Для перевірки висунутої гіпотези та розв'язання поставлених завдань у роботі були застосовані методи теоретичного (зіставлення, систематизація, класифікація, узагальнення) та емпіричного дослідження (констатувальний і формувальний експеримент). Статистичне оброблення даних здійснювалося за допомогою статистичного пакету на базі програми SPSS 10.0.

Організація й експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося упродовж 2006-2009 рр. на базі дошкільних навчальних закладів № 30, № 16 та № 36 м. Чернігова. Дослідженням було охоплено 154 особи: 76 дітей віком 5-6 років і 78 дорослих осіб (батьки та вихователі).

Дослідження складалося із трьох етапів.

На першому етапі (2006 р.) здійснено теоретичний аналіз літератури, визначено теоретико-експериментальні підходи до порушеної проблеми; конкретизовано методи та загальний план дослідження.

На другому етапі (2007 р.) здійснено констатувальний експеримент, у ході якого досліджено співвідношення рівнів розвитку загальної і конкретної самооцінки дітей зазначеного віку; виявлено зв'язок рівнів розвитку конкретної самооцінки з мірою сформованості поведінкового, когнітивного та афективного компонентів взаємин дітей з однолітками; встановлено залежність типів прояву самооцінки дітей від характеру їх взаємодії з дорослими.

На етапі формувального експерименту (2008 р.) використовувалась розроблена авторська програма оптимізації самооцінки старших дошкільників у процесі взаємин з дорослими і однолітками; узагальнено результати дослідження; здійснено порівняльний аналіз ефективності розробленої програми; окреслено шляхи її впровадження у практику виховання дошкільної освіти.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що у ньому:

– Поглиблено психологічні уявлення щодо процесу розвитку самооцінки старших дошкільників у єдності двох її форм (загальної і конкретної) та його детермінант.

– Уточнено обсяг поняття взаємин старших дошкільників у спільній діяльності з однолітками як інтегративного процесу, конкретизовано зміст основних його компонентів.

– Удосконалено та верифіковано психодіагностичний інструментарій з вивчення міри сформованості структурних компонентів взаємин дітей у спільній діяльності з однолітками у старшому дошкільному віці.

– Емпірично підтверджено наявність зв'язку між рівнями розвитку конкретної самооцінки і ступенями сформованості поведінкового, когнітивного, афективного компонентів взаємин дітей зазначеного віку у спільній діяльності з однолітками та залежність типів прояву самооцінки дітей від характеру їх взаємодії з дорослими.

– Визначено перелік психолого-педагогічних умов розвитку поведінкового, когнітивного, афективного структурних компонентів взаємин дітей у спільній діяльності з дорослими та однолітками і на цій основі розроблено та апробовано відповідну розвивальну програму.

– Висвітлено психологічний зміст процесу гармонізації конкретної і загальної самооцінки дітей старшого дошкільного віку та особливості впливу взаємин дітей у спільній діяльності з дорослими і однолітками на його динаміку.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання отриманих даних у психодіагностичній діяльності практичних психологів дошкільних навчальних закладів. Застосування розробленої та апробованої авторської програми у практичній роботі з дітьми сприятиме збагаченню підходів до розуміння проблеми оптимізації самооцінки дітей старшого дошкільного віку.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалась теоретичним і методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження; застосуванням відповідних меті дослідження способів апробації результатів констатувального і формувального експериментів; адекватністю методів дослідження його завданням; експертною оцінкою емпіричних даних; використанням адекватних прийомів математичної статистики.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дослідження обговорювались на наукових і науково-практичних конференціях: «Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні і прикладні проблеми» (м. Київ, 2007); «Діти - батьки - суспільство: взаємодія та інтеграція» (м. Чернігів, 2007); «Нащадки Лесиної пісні: особистісний вимір розвитку дитини» (м. Новоград-Волинський, 2008); «Психологічні проблеми навчання, виховання та розвитку особистості» (м. Київ, 2009); на семінарах для практичних психологів дошкільних навчальних закладів (м. Чернігів, 2007-2008 рр.). Матеріали дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях лабораторії психології дошкільника Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України.

Результати дослідження впроваджені у практику роботи дошкільного закладу № 30 м. Чернігова (довідка № 01-26/74 від 29 травня 2009 р.) та у навчальний процес Чернігівського державного інституту економіки і управління (довідка № 101-06/309 від 05 червня 2009 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 6 публікаціях, серед яких 5 статей у фахових виданнях, включених до списку, затвердженого ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 255 найменувань, та додатків. Основний зміст роботи викладено на 160 сторінках машинописного тексту. Повний обсяг дисертації складає 198 сторінок. У дисертації вміщено 16 таблиць (15 сторінок) та 10 рисунків (10 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію роботи і її впровадження в практику системи дошкільної освіти.

У першому розділі - «Стан проблеми і теоретичні засади дослідження» - розкрито теоретико-методологічну базу дослідження, здійснено аналіз теоретичних положень з проблеми самооцінки особистості у структурі самосвідомості, розглянуто основні підходи вітчизняних і зарубіжних вчених до визначення структури, ґенези та умов розвитку самооцінки особистості, висвітлено проблему взаємин дітей з дорослими і однолітками як чинника розвитку їх самооцінки.

У розділі констатовано, що у психологічній літературі самооцінка переважно інтерпретується як важлива складова структури самосвідомості. Самооцінка розглядається як: стрижень самосвідомості особистості, показник її розвитку (Л. І. Божович, І. С. Кон, С. Л. Рубінштейн та ін.), механізм саморозвитку особистості (М. Й. Боришевський, О. І. Киричук, О. Г. Спіркін), основний регулятор поведінки й діяльності (А. В. Захарова, І. І. Чеснокова). Найчастіше самооцінка ототожнюється з емоційно-ціннісним ставленням особистості до себе, з афективним компонентом самосвідомості (М. І. Лісіна, В. В. Столін, С. П. Тищенко, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.). Водночас деякі дослідники не згодні з таким підходом, вважаючи самооцінку спеціальною функцією самосвідомості, її автономною ключовою характеристикою (Л. В. Бороздіна), елементом самопізнання (Л. Терлецька).

Як найскладніший компонент самосвідомості самооцінка є системним утворенням: має основні структурні компоненти (раціональний та емоційний); різні види (прогностична, актуальна і ретроспективна); показники (адекватність, стійкість, висота); виконує дві основні функції: регуляційну, на основі якої відбувається розв'язання задач особистісного вибору та саморегулювання поведінки й діяльності; захисну, що забезпечує стабільність і незалежність особистості. Самооцінка може функціонувати на усвідомленому та неусвідомленому рівнях; виявляється в різних формах, які постійно переходять одна в одну: загальна (цілісне емоційне ставлення людини до себе, що є наслідком інтеграції уявлень про себе) і конкретна (оцінка своїх умінь у конкретній діяльності, що складається на основі результатів власної діяльності).

Багатоаспектність та складноструктурованість феномену самооцінки породжує неоднозначні погляди дослідників на його ґенезу. Найбільш поширеною є думка про те, що самооцінка формується у другій половині дошкільного віку, що збігається з етапом кризи трьох років (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, В. В. Столін та ін.). Однак, існує припущення, згідно з яким самооцінка зароджується значно раніше (А. І. Сілвестру, О. О. Смирнова). Розвиток самооцінки в дошкільному віці пов'язують з її переходом від нереалістично високої загальної самооцінки (у молодшому дошкільному віці) до більш адекватної конкретної самооцінки у різних видах діяльності (в старшому дошкільному віці), на основі чого відбувається подальший процес формування цілісної самооцінки особистості, яка включає в себе як адекватне ставлення до своїх вмінь, досягнень, невдач, так і до всієї особистості в цілому.

Дослідження детермінант становлення самооцінки у дошкільному віці здійснюється у руслі різних підходів. Відомо, що розвиток самооцінки пов'язується з процесом спілкування дитини з дорослими і однолітками (Л. І. Божович, Л. С. Виготський, М. І. Лісіна, С. П. Тищенко та ін.). При цьому наголошується, що інтенсивний розвиток самооцінки здійснюється у ігровій діяльності (Дж. Мід, Л. І. Уманець, П. Р. Чамата та ін.). Чинниками розвитку самооцінки дитини виступають також її індивідуальна діяльність, усвідомлення предметних дій, самостійність, самопізнання, виникнення рефлексії у старшому дошкільному віці (Б. Г. Ананьєв, М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, М. І. Лісіна, К. О. Островська, І. І. Чеснокова та ін.). Вказується, що процес становлення самооцінки дітей відбувається у звязку з усвідомленням власних умінь в різних видах діяльності: малюванні, розповіді та ін. (Н. Є. Анкудинова); з переживанням свого успіху у практичній діяльності (К. Д. Серебрякова); на основі оцінок дорослого і аналізу дітьми робіт один одного у художній діяльності (К. А. Архіпова). Виняткова роль у розвитку самооцінки дошкільників надається процесу спільної діяльності з дорослими і однолітками (В. В. Абраменкова, Т. В. Дуткевич, О. В. Запорожець, Я. Л. Коломинський, В. К. Котирло, М. І. Лісіна, В. С. Мухіна, Ю. О. Приходько, М. М. Поддьяков, Т. А. Рєпіна, Є. В. Субботський та ін.). Перелік ракурсів означення дослідниками чинників розвитку самооцінки у дошкільному віці дає змогу констатувати наявність різних варіантів вирішення порушеної проблеми, однак більшістю з них підкреслюється соціальність феномену самооцінки дитини.

У руслі системного підходу взаємини розглядаються як складний процес, що включає: спілкування і взаємодію між членами групи (поведінковий компонент); соціальну перцепцію, або взаємооцінки членів групи (когнітивний компонент); їх переживання, які носять вибірковий характер, тобто відносини, що складаються в групі (афективний компонент) (Л. В. Артемова, О. О. Бодальов, Я. Л. Коломинський, Т. А. Рєпіна та ін.). Такий підхід є провідним для нашого дослідження, оскільки дає можливість розглядати взаємини як інтегративний процес і досліджувати особливості його впливу на самооцінку зростаючої особистості.

У старшому дошкільному віці активізується процес інтенсивного включення дітей у спільну діяльність з дорослими і однолітками, яка має спільну мету, мотивацію, операціональну систему та результат. У структурі спільної діяльності виділяються компоненти: спілкування, взаємодія, взаємооцінки та емоційні переживання учасників такої діяльності. Отже, спільна діяльність, з одного боку, є складовою процесу становлення взаємин, з другого - включає в себе всі його компоненти. У такій діяльності відбувається «саморух» дитини (Г. С. Костюк), підвищується її пошукова активність (Д. Б. Годовикова, О. В. Запорожець, Н. О. Козирєва, Л. О. Парамонова, М. М. Поддьяков та ін.), що є основним механізмом розвитку дитячої особистості. Діяльність, що виконується разом з дорослими або однолітками, сприяє вдосконаленню процесів рефлексування дитиною власних умінь та вчинків, тому доцільним є з'ясування перебігу становлення й розвитку самооцінки дітей у спільній діяльності з оточуючими людьми.

У підсумку проведеного огляду теоретичних підходів до досліджуваної проблеми зазначимо, що основна тенденція розвитку самооцінки у старшому дошкільному віці зазнає суттєвих змін, які виявляються у підвищенні питомої ваги її раціонального компоненту в процесі взаємин з оточуючими людьми. Тому було припущено, що під впливом цілеспрямованого розвитку конкретної самооцінки загальна самооцінка набуває більшої адекватності, в чому і полягає процес їх гармонізації. Детермінантою здійснення цього процесу є проектування спільної діяльності дітей з дорослими і однолітками, яке передбачає активізацію поведінкового, когнітивного та афективного компонентів взаємин.

З'ясування змістовних характеристик зазначених вище компонентів взаємин старших дошкільників у спільній діяльності з однолітками, визначення характеру взаємодії батьків з дітьми та його зв'язку з типами прояву самооцінки дітей становить зміст другого (емпіричного) розділу нашого дослідження.

У другому розділі - «Емпіричне дослідження самооцінки старших дошкільників у контексті їх взаємин з дорослими і однолітками» - викладено загальну процедуру організації експериментального дослідження, обґрунтовано закладений у його зміст комплекс діагностичних методик, здійснено аналіз одержаних на констатувальному етапі дослідження даних.

Констатувальний експеримент проводився протягом 2007 року на базі дошкільних навчальних закладів № 30, № 16 та № 36 м. Чернігова. У дослідженні взяли участь 152 особи: із них 52 (26 дітей та 26 батьків) - група досліджуваних експериментальної вибірки і 100 (50 дітей та 50 батьків) - дві групи досліджуваних контрольної вибірки. Включення у експеримент двох контрольних груп дітей та батьків дозволило перевірити вірогідність висунутої на початку дослідження гіпотези та виявити специфіку прояву самооцінки старших дошкільників у процесі їх взаємин з дорослими і однолітками в умовах суспільного виховання.

Емпіричне дослідження здійснювалося в два етапи.

На першому етапі в результаті використання методики «Сходинки» (В. Г. Щур) та ігрового прийому «Склади картинку» за аналогією до гри «Склади фігурку із кубиків» (С. П. Тищенко) було встановлено співвідношення рівнів розвитку загальної та конкретної самооцінки дітей старшого дошкільного віку.

Якісний аналіз результатів дослідження показав, що у старших дошкільників спостерігалася відмінність між оцінкою своєї особистості в цілому і оцінкою своїх умінь у конкретній діяльності. Так завищений рівень розвитку загальної самооцінки був зафіксований у 62 % дітей, а завищений рівень розвитку конкретної самооцінки - у 43 %. Водночас спостерігалася певна відмінність між високим, середнім і низьким рівнями розвитку загальної і конкретної самооцінки.

Загалом констатовано, що розбіжність між рівнем розвитку загальної та конкретної самооцінки проявляється у тенденції до завищення загальної самооцінки дітьми старшого дошкільного віку та у більшій адекватності їх конкретної самооцінки. Отримані результати дали можливість зробити висновок, що процес гармонізації конкретної та загальної самооцінки дошкільників має починатися з вдосконалення їх вмінь оцінювати власну конкретну продуктивну діяльність, що більш властиво дітям цього віку, а не з розвитку їх загальної самооцінки. Тому на другому етапі констатувального експерименту доцільно було вивчати особливості впливу взаємин дітей з дорослими і однолітками на їх конкретну самооцінку.

На другому етапі було досліджено особливості прояву взаємин старших дошкільників з однолітками; виявлено зв'язок рівнів розвитку конкретної самооцінки з мірою сформованості поведінкового, когнітивного та афективного компонентів взаємин дітей зазначеного віку у спільній діяльності з однолітками; встановлено залежність типів прояву самооцінки дітей від характеру їх взаємодії з дорослими.

Дослідження ступеня прояву взаємин старших дошкільників у спільній діяльності з однолітками здійснювалось за допомогою цілеспрямованого спостереження за групою дітей під час відтворення змодельованої автором ситуації конструювання (група дітей була розбита на підгрупи по 4-5 чоловік, кожна з яких виконувала завдання - спільну побудову палацу з конструктора). Спостереження за взаєминами кожної підгрупи дошкільників у спільній діяльності з однолітками проводилось за схемою, розробленою Т. А. Рєпіною, адаптованою нами до психологічної характеристики дітей старшого дошкільного віку (табл. 1).

Таблиця 1

Структурні компоненти взаємин старших дошкільників у спільній діяльності з однолітками та їх основні показники

Структурні компоненти взаємин	Зміст показників структурних компонентів взаємин
1. Поведінковий компонент: дає змогу з'ясувати рівень розвитку комунікативних вмінь та навичок партнерської взаємодії дітей з однолітками.	усвідомлення спільної мети діяльності
	комунікативні вміння (передача і отримання інформації)
	способи виконання спільних дій у процесі діяльності
2. Когнітивний компонент: виражає рівень сформованості навичок взаємооцінювання.	оцінне ставлення до дій однолітка
	сприймання оцінок своїх дій
	оцінне ставлення до результату спільної діяльності з однолітками
3. Афективний компонент: відображає стан емоційного ставлення до однолітків.	налагодження емоційного зв'язку з однолітками
	емоційно-вибіркове ставлення до однолітків
	емоційні переживання у процесі спільної діяльності

Зазначимо, що міра прояву сукупності показників кожного компоненту взаємин відображала певний ступінь побудови взаємин дітей у спільній діяльності з однолітками (достатній, середній або низький). Критерієм оцінки ступеня прояву взаємин була сума балів, які виставлялися респондентам за сукупністю всіх показників за трьома компонентами взаємин і присвоювалися на основі прийомів математичної статистики (формула для визначення величини інтервалу В. Г. Осіпова).

Для встановлення зв'язку між рівнями розвитку конкретної самооцінки та ступенем прояву взаємин дітей старшого дошкільного віку з однолітками були використані критерії кореляції (за Пірсоном). У результаті кореляційного аналізу було встановлено статистично значимий зв'язок між рівнями розвитку конкретної самооцінки і ступенями прояву взаємин дітей у спільній діяльності з однолітками (r = 0,762), що дало можливість виділити чотири підгрупи досліджуваних за основними показниками активності дітей як учасників спільної діяльності.

До першої підгрупи увійшли старші дошкільники з соціально-активним типом прояву самооцінки, яким притаманна позитивна висока самооцінка і достатній або середній ступінь побудови взаємин у спільній діяльності з однолітками. До другої підгрупи увійшли досліджувані з соціально-адаптивним типом прояву самооцінки, яким властивий середній рівень розвитку самооцінки і достатній або середній ступінь побудови взаємин з однолітками. Третю підгрупу склали діти з соціально-деструктивним типом прояву самооцінки, який виявлявся у поєднанні негативних форм самооцінки (завищеної або заниженої) з недостатнім або середнім ступенем побудови взаємин з однолітками. Індивідуальні варіанти поєднань кореляційних даних дали можливість виділити четверту підгрупу досліджуваних - діти із суперечливим типом прояву самооцінки, яким характерна наявність значних розбіжностей між рівнем розвитку самооцінки і ступенем побудови взаємин з однолітками.

Характер взаємодії дорослих з представниками виділених підгруп дітей був досліджений за допомогою методу спостереження за спілкуванням дітей і батьків під час виконання дитиною в присутності дорослого практичного завдання (В. К. Котирло, С. О. Ладивір), який був адаптований до мети нашого дослідження. Спостереження здійснювалося за такими основними характеристиками: емоційне ставлення батьків до особистості дитини та до процесу взаємодії з нею; уміння батьків організувати процес спілкування і взаємодії з дитиною. Показниками емоційного ставлення батьків до дитини та до процесу взаємодії з нею визначено: загальне емоційне ставлення до особистості дитини; інтерес батьків до взаємодії з дитиною; емоційна задоволеність процесом і результатом взаємодії. Уміння батьків організувати процес спілкування та взаємодії з дитиною вивчалося за показниками: оцінне ставлення до дій дитини; наявність навичок ефективного спілкування з дитиною; способи виконання спільних дій.

Аналіз результатів дослідження характеру взаємодії батьків з дітьми дав можливість визначити відповідність її рівнів розвитку типам прояву самооцінки у виділених підгрупах дітей (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл рівнів розвитку взаємодії батьків з дітьми відповідно до підгруп старших дошкільників з різними типами прояву самооцінки

Типи прояву самооцінки	Рівні розвитку взаємодії батьків з дітьми	Всього
	Достатній	Середній	Недостатній
І. Соціально-активний	9	2	0	11
ІІ. Соціально-адаптивний	9	10	0	19
ІІІ. Соціально-деструктивний	2	16	23	41
ІV. Суперечливий	1	2	2	5
Всього	21	30	25	76

Серед підгрупи досліджуваних з соціально-активним типом прояву самооцінки виявлено 82 % дітей, батьки яких демонстрували достатній рівень розвитку взаємодії з ними. У підгрупі дітей з соціально-адаптивним типом прояву самооцінки 53 % батьків показали середній рівень взаємодії з дітьми, тоді як 47 % - достатній. Батьки досліджуваних з соціально-деструктивним типом прояву самооцінки переважно мали недостатній рівень взаємодії з власними дітьми (56 %). Крім того, у батьків дітей з суперечливим типом прояву самооцінки зафіксовано достатній, середній і недостатній рівні взаємодії з ними (відповідно 20 %, 40 % та 40 %).

Отже, виявлено достовірний зв'язок між соціально-активним типом прояву самооцінки старших дошкільників та достатнім рівнем взаємодії батьків з ними; між соціально-деструктивним типом прояву самооцінки та недостатнім рівнем взаємодії батьків з дітьми.

На основі виділення чотирьох підгруп старших дошкільників за типами прояву самооцінки та характеристики їх зв'язку з рівнем розвитку взаємодії батьків з дітьми було розроблено розвивальну програму, яка впроваджувалась на етапі формувального експерименту.

У третьому розділі - «Психолого-педагогічні умови та засоби оптимізації самооцінки дошкільників у процесі взаємин з дорослими і однолітками» - викладено загальну стратегію організації формувального експерименту, обґрунтовано програму оптимізації самооцінки дітей у процесі їх взаємин з дорослими і однолітками.

Формувальним експериментом було охоплено 26 дітей старшої групи ДНЗ № 30 м. Чернігова, які склали експериментальну групу, та 28 дорослих осіб (батьки та вихователі).

Спираючись на результати констатувального етапу дослідження, було розроблено розвивальну програму, організація та зміст якої передбачали оптимізацію:

1) поведінкового компоненту взаємин (розвиток комунікативних вмінь та навичок партнерської взаємодії дітей з дорослими і однолітками);

2) когнітивного компоненту взаємин (розвиток навичок взаємооцінювання);

3) афективного компоненту взаємин (розвиток емоційної сфери дітей, емоційно-позитивного ставлення до однолітків і дорослих).

Процес розвитку змістових компонентів взаємин забезпечувався на основі принципів психолого-педагогічного проектування взаємодії дорослого з дитиною (Т. О. Піроженко), до складу яких входили техніки особистісно-орієнтованого спілкування і суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Розвивальна робота проводилася за допомогою таких засобів: проведення спеціальних занять з дітьми за методом психолого-педагогічного проектування; залучення батьків і вихователів до спільної діяльності з дітьми; проведення тренінгової роботи з батьками і консультативної роботи із вихователями.

Впровадження зазначеної програми здійснювалося на основі виокремлених психолого-педагогічних умов оптимізації взаємин старших дошкільників з дорослими і однолітками, за рахунок яких відбувався розвиток їх самооцінки.

Такими умовами визначено: включення дитини у систему особистісно орієнтованої суб'єкт-суб'єктної взаємодії з дорослим; створення ситуації успіху, у процесі якої визнавалися особистісні досягнення кожної дитини, що зміцнювало зв'язки дитини (суб'єкта) з оточуючими її людьми; насичення соціального простору сенсорними стимулами, що потребують активізації пошукової активності та процесів спілкування і взаємодії дітей з дорослими і однолітками; оволодіння кожною дитиною принципами партнерських стосунків у процесі спільної діяльності з оточуючими людьми, навичками конструктивного взаємооцінювання; забезпечення емоційного комфорту дитини під час налагодження взаємин з дорослими і однолітками, що досягалося розвитком вмінь дітей рефлексувати власні переживання, спрямовувати їх у позитивне русло; використання технік підтримки (підкріплювання, схвалення дій дитини, техніка «бути поруч з дитиною»); збагачення освітнього середовища через обов'язкове включення в процес реалізації проектів спільної творчої діяльності, яка разом з елементами гри якнайкраще оптимізує побудову взаємин дітей з учасниками такої діяльності; забезпечення позитивних змін у характері взаємодії батьків та вихователів з дітьми через залучення їх до процесу спільної діяльності з дітьми та проведення тренінгової та консультативної роботи з ними.

Розвивальна робота з дітьми, батьками і вихователями за наведеною вище програмою здійснювалась протягом року в експериментальній групі дітей і була розрахована на 30 годин. На проведення занять з дітьми за методом психолого-педагогічного проектування припадало 18 годин, по 3 години на кожен проект. Один проект проводився протягом 1,5 місяця (6 етапів проекту - це 6 занять по 30 хвилин раз на тиждень). На реалізацію всіх проектів відводилося вісім місяців. Тренінгова робота з батьками тривала 8 годин, по 1 годині на кожне заняття тренінгу. Заняття з батьками організовувалися 1 раз на два тижні протягом трьох місяців. На консультативну роботу з вихователями припадало 4 години, по 1 годині на кожну лекцію, які проводилися під час педагогічних нарад.

Реалізація проектів здійснювалася з усією групою дітей, тренінги та консультації - з усіма батьками і вихователями. Разом з тим, у процесі проведення колективної роботи були передбачені індивідуальні завдання залежно від виділених на констатувальному етапі експерименту чотирьох підгруп дітей з різними типами прояву самооцінки.

На завершальному етапі дослідження був здійснений контрольний зріз (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка типів прояву самооцінки досліджуваних експериментальної (ЕГ) та контрольних (К1, К2) груп на констатувальному та завершальному етапах

Підгрупи дітей за типами прояву самооцінки	ЕГ на початку експерименту (%)	ЕГ наприкінці експерименту (%)	К1 на початку експерименту (%)	К1 наприкінці експерименту (%)	К2 на початку експерименту (%)	К2 наприкінці експерименту (%)
І	15	42	12,5	21	15	19
ІІ	27	39	25	25	23	27
ІІІ	54	19	58,5	50	50	46
ІV	4	0	4	4	12	8

За даними аналізу динаміки типів прояву самооцінки дітей експериментальної групи констатовано наявність значних позитивних змін. Найбільш суттєві зміни були зафіксовані у дошкільників І підгрупи (із соціально-активним типом прояву самооцінки): 15 % на етапі констатації проти 42 % наприкінці дослідження. Показники кількості дітей ІІ підгрупи (з соціально-адаптивним типом прояву самооцінки) також покращилися: з 27 % на початку експерименту до 39 % - наприкінці. Соціально-деструктивний тип прояву самооцінки (ІІІ підгрупа) на констатувальному етапі дослідження спостерігався у 54 % випадків, тоді як у кінці формувального експерименту цей відсоток склав лише 19 %. Кількість дітей з суперечливим типом прояву самооцінки (ІV підгрупа) зменшилася до 0 %.

Дані таблиці свідчать про те, що після завершення дослідження в умовах суспільного виховання відбулась позитивна динаміка типів прояву самооцінки дітей контрольних груп, але ці показники були значно нижчими, ніж у досліджуваних експериментальної групи.

Рис. 1. Динаміка типів прояву самооцінки старших дошкільників

Отже, отримані дані вказують на наявність позитивної динаміки типів прояву самооцінки дітей експериментальної групи в результаті впровадження розробленої програми, що дало можливість підтвердити тезу щодо розвитку конкретної самооцінки старших дошкільників у процесі оптимізації структурних компонентів їх взаємин з дорослими і однолітками.

Проведений якісно-кількісний аналіз рівнів розвитку взаємодії батьків з дітьми до і після завершення дослідження виявив аналогічну картину. На контрольному етапі в експериментальній групі було відмічено позитивні зміни у виховних позиціях батьків: достатній рівень прояву взаємодії з власними дітьми спостерігався у 31 % батьків на етапі констатації, тоді як наприкінці формувального експерименту цей відсоток досяг 50 %. Кількість батьків з недостатнім рівнем взаємодії з дітьми скоротилася на 15 %: з 27 % на початку до 12 % у кінці дослідження. Відсоток батьків з середнім рівнем взаємодії з дітьми зменшився з 42 % до 38 % (за рахунок переходу батьків на достатній рівень взаємодії з дітьми). Таким чином, значна кількість батьків дітей експериментальної групи внаслідок проведення формувальної роботи зрозуміли важливість розвитку дитячої самооцінки і переорієнтувалися на побудову процесів спілкування і взаємодії з власними дітьми за допомогою оптимальних способів, що доводить ефективність запропонованої розвивальної програми.

Констатовано відсутність суттєвих змін у виховних позиціях батьків дітей контрольних груп.

Крім того, на контрольному етапі в результаті проведення порівняльного аналізу рівнів розвитку загальної і конкретної самооцінки старших дошкільників експериментальної і контрольних груп було встановлено позитивну динаміку у напрямку гармонізації зазначених форм самооцінки. Основним критерієм здійснення цього процесу виступав істотний показник зменшення / збільшення кількості досліджуваних з завищеним, низьким / високим рівнем розвитку загальної самооцінки внаслідок зменшення / збільшення кількості дітей з аналогічними рівнями розвитку конкретної самооцінки.

У підсумку зафіксовано, що в експериментальній групі після проведення формувальної роботи завищений рівень загальної самооцінки спостерігався у 42 %, а конкретної - у 19 % дітей, тоді як на констатувальному етапі цей показник відповідно дорівнював 61 % і 43 %. Отже, кількість дітей з завищеним рівнем конкретної самооцінки істотно зменшилась і внаслідок цього кількість старших дошкільників із завищеним рівнем загальної самооцінки скоротилася. Аналогічна картина спостерігалась у змінах відсотку дітей з високим рівнем розвитку зазначених видів самооцінки: 15 % дітей з високим рівнем конкретної самооцінки і 12 % - загальної на етапі констатації проти відповідно 42 % і 31 % після завершення дослідження. Таким чином констатовано, що в результаті впровадження системи формувальних впливів у багатьох дітей конкретна самооцінка досягла високого адекватного рівня, що сприяло збільшенню міри адекватності загальної самооцінки. Низький рівень розвитку загальної і конкретної самооцінки на контрольному етапі дослідження не спостерігався у жодного з дітей старшого дошкільного віку.

Стосовно дітей контрольних груп зазначимо, що у них також відбулись певні позитивні зміни, які були зафіксовані на завершальному етапі дослідження (зменшення кількості дітей з низьким рівнем конкретної і загальної самооцінки). Проте ці зміни були не такі значні, як у досліджуваних експериментальної групи.

Таким чином, у дослідженні експериментальним шляхом було підтверджено обґрунтованість гіпотези щодо впливу спеціально організованої побудови взаємин дітей з дорослими і однолітками на процес гармонізації їх конкретної і загальної самооцінки.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у з'ясуванні психолого-педагогічних умов, які забезпечують гармонізацію загальної і конкретної самооцінки старших дошкільників у процесі взаємин з дорослими і однолітками. Результати здійсненого дослідження підтвердили висунуту гіпотезу і дали підстави зробити такі висновки:

1. Аналіз наявних досліджень засвідчив актуальність проблеми поглиблення психологічних уявлень щодо організації процесу розвитку самооцінки старших дошкільників у єдності двох її форм (загальної і конкретної) та його основних детермінант. Визначено, що оптимізація самооцінки дітей зазначеного віку передбачає вивчення їх взаємин з дорослими і однолітками як інтегративного процесу.

2. Існує розбіжність між рівнями розвитку загальної і конкретної самооцінки дітей старшого дошкільного віку. Характер співвідношення зазначених форм самооцінки проявляється у тенденції до завищення загальної самооцінки дошкільників та збільшення міри адекватності їх конкретної самооцінки.

3. Рівень розвитку конкретної самооцінки дошкільників і ступінь прояву їх взаємин у спільній діяльності з однолітками принципово пов'язані. Такий зв'язок визначив типові особливості самооцінки дітей відповідно до ступеня прояву їх взаємин з однолітками, на основі чого було виділено чотири підгрупи досліджуваних за якісними показниками їх активності як учасників спільної діяльності (типи прояву самооцінки: соціально-активний, соціально-адаптивний, соціально-деструктивний та суперечливий).

4. Характер взаємодії батьків з дітьми чинить суттєвий вплив на розвиток їх самооцінки: достатній рівень взаємодії батьків з дітьми достовірно пов'язаний з соціально-активним типом прояву самооцінки дошкільників, а недостатній - з соціально-деструктивним.

5. Оптимізація самооцінки старших дошкільників у процесі взаємин з оточуючими людьми передбачає впровадження в практику роботи дошкільних закладів системи розвивальних занять та тренінгів на основі програми, змістом якої є створення умов для збалансування поведінкового, когнітивного та афективного структурних компонентів взаємин дітей з дорослими і однолітками у спеціально організованій суб'єкт-суб'єктній взаємодії. Індивідуалізація психолого-педагогічної роботи у межах дії зазначеної програми здійснювалась залежно від виділених на констатувальному етапі чотирьох підгруп дітей з різними типами прояву самооцінки.

6. За результатами апробації розробленої програми розвитку самооцінки дітей старшого дошкільного віку внаслідок впливу їх взаємин з дорослими і однолітками доведено її ефективність як психологічного засобу гармонізації загальної і конкретної самооцінки дошкільників: дитина активно діє, засвоює нові форми спілкування, спрямовані на взаємодію з однолітками (розвиток вмінь пропонувати, пояснювати, вислуховувати, узгоджувати, переконувати), вчиться адекватно оцінювати свої успіхи і невдачі у конкретній діяльності, що в свою чергу, впливає на розвиток у дитини більш адекватного ставлення до своєї особистості в цілому (загальна самооцінка).

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспектива подальших досліджень полягає у розробці ефективних діагностичних методів визначення ступеня прояву взаємин у дошкільників різних вікових груп. Потребує подальшого вивчення й осмислення також процес становлення передумов гармонізації загальної і конкретної самооцінки дітей у молодшому дошкільному віці.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Кременна І. С. Проблема розвитку самооцінки дітей дошкільного віку / І. С. Кременна // Актуальні проблеми психології. Психологія розвитку дошкільника : зб. наук. статей / за заг. ред. : С. Д. Максименка, С. О. Ладивір. - К., 2007. - Т. IV, вип. IV. - С. 59-67.

2. Кременна І. С. Сучасна сім'я як інститут соціалізації дошкільника / І. С. Кременна // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К., 2007. - Т. IX, ч. 3. - С. 164-168.

3. Кременна І. С. Напрямки дослідження взаємин дитини з дорослими та однолітками / І. С. Кременна // Актуальні проблеми психології. Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К. : ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2007. - Т. X, вип. 2. - С. 301-309.

4. Мельник І. С. Дослідження впливу взаємин з дорослими та однолітками на формування адекватної самооцінки дітей старшого дошкільного віку / І. С. Мельник // Актуальні проблеми психології. Психологія розвитку дошкільника : зб. наук. статей / за заг. ред. : С. Д. Максименка, С. О. Ладивір. - К., 2008. - Т. IV, вип. V. - С. 80-88.

5. Мельник І. С. Можливості розвитку адекватної самооцінки дошкільників у взаємодії з дорослими і однолітками / І. С. Мельник // Актуальні проблеми психології. Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К. : Главник, 2009. - Т. Х, ч. 11. - С. 332-341.

Тези доповідей на науково-практичних конференціях:

6. Кременна І. С. Роль взаємодії дорослих у розвитку адекватної самооцінки старших дошкільників / І. С. Кременна // зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. «Діти - батьки - суспільство : взаємодія та інтеграція» (Чернігів, 16-17 берез. 2007 р.). - Чернігів : Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2007. - С. 49-50.

АНОТАЦІЯ

Мельник І. С. Особливості впливу взаємин з дорослими і однолітками на самооцінку старшого дошкільника. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України. - Київ. - 2009.

Дисертаційне дослідження присвячене теоретико-експериментальному вивченню проблеми особливостей впливу взаємин з дорослими і однолітками на самооцінку старшого дошкільника.

Здійснено теоретичний аналіз дослідження даної проблеми вітчизняними та зарубіжними психологами.

У ході експериментального дослідження показано наявність розбіжності між рівнями розвитку загальної і конкретної самооцінки, яка проявляється у тенденції до завищення загальної самооцінки дітьми старшого дошкільного віку та у більшій адекватності їх конкретної самооцінки.

Встановлено достовірний зв'язок рівнів розвитку конкретної самооцінки з мірою сформованості поведінкового, когнітивного та афективного структурних компонентів взаємин дітей зазначеного віку у спільній діяльності з однолітками.

Виявлено залежність типів прояву самооцінки дітей від характеру їх взаємодії з дорослими.

Висвітлено психологічний зміст процесу гармонізації конкретної і загальної самооцінки дітей старшого дошкільного віку та особливості впливу взаємин дітей у спільній діяльності з дорослими і однолітками на його динаміку.

Розроблено та апробовано авторську розвивальну програму оптимізації самооцінки старших дошкільників у процесі взаємин з дорослими і однолітками.

Матеріали дослідження можуть бути використані у практичній діяльності психологічних служб дошкільних закладів.

Ключові слова: самооцінка дітей старшого дошкільного віку, конкретна самооцінка, загальна самооцінка, взаємини, спільна діяльність, структура взаємин, психолого-педагогічне проектування взаємодії дорослого з дитиною.

АННОТАЦИЯ

Мельник И. С. Особенности влияния взаимоотношений со взрослыми и сверстниками на самооценку старшего дошкольника. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 - педагогическая и возрастная психология. - Институт психологии им. Г. С. Костюка АПН Украины. - Киев. - 2009.

Диссертационное исследование посвящено теоретико-экспериментальному изучению проблемы особенностей влияния взаимоотношений со взрослыми и сверстниками на самооценку старшего дошкольника. В работе рассмотрены психологические представления относительно процесса развития самооценки старших дошкольников в единстве двух ее форм (общей и частной) и его детерминант. Уточнено объем понятия взаимоотношений старших дошкольников в общей деятельности со сверстниками как комплексного процесса и конкретизировано содержание его основных компонентов.

В ходе экспериментального исследования подтверждено существование связи между уровнем развития конкретной самооценки и мерой сформированности поведенческого, когнитивного, аффективного структурных компонентов взаимоотношений в общей деятельности детей старшего дошкольного возраста со сверстниками. Такие данные позволили определить подгруппы исследуемых по основным показателям активности детей как участников совместной деятельности: дошкольники с социально-активным, социально-адаптивным, социально-деструктивным и противоречивым типом проявления самооценки. Установлена также зависимость типов проявления самооценки детей от характера их взаимодействия со взрослыми.

В работе определены психолого-педагогические условия развития взаимоотношений детей в общей деятельности со взрослыми и сверстниками и на этой основе разработано и апробировано соответствующую развивающую программу. Индивидуализация психолого-педагогической работы в пределах действия указанной программы осуществлялась в зависимости от выделенных подгрупп детей с разными типами проявления самооценки. Полученные результаты подтвердили эффективность разработанной программы оптимизации поведенческого, когнитивного и аффективного структурных компонентов взаимоотношений детей со сверстниками и взрослыми в специально организованном субъект-субъектном взаимодействии. В таких условиях особенности влияния взаимоотношений детей со взрослыми и ровесниками определяются в осуществлении процесса гармонизации общей и конкретной самооценки детей старшего дошкольного возраста: ребенок активно действует, усваивает новые формы общения, направленные на взаимодействие со сверстниками, учится адекватно оценивать свои успехи и неудачи в конкретной деятельности, которая в свою очередь, влияет на развитие у ребенка более адекватного отношения к своей личности вообще (общая самооценка).

...