Допомога іншому як психологічний засіб розвитку особистості

Публікації. Результати дисертаційного дослідження представлені у 16 публікаціях, з них шість - у фахових виданнях, включених до списку ВАК України.

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, вказується об'єкт, предмет, мета, формулюються гіпотези та завдання роботи, висвітлюється наукова новизна, теоретична та практична значимість роботи.

Перший розділ «Феномен допомоги іншому як предмет психолого-педагогічного дослідження» присвячений розкриттю теоретичних підходів до вивчення допомоги іншому як засобу особистісного розвитку допомагаючого суб'єкта, аналізу концепції допомагаючих відносин та розкриттю змісту поняття допомоги іншому, класифікації рівнів допомоги.

Допомога іншому як засіб розвитку особистості осмислювалася філософами (Г. Спенсер, П.О. Кропоткін, Е. Фромм), соціологами (З. Бауман), педагогами (Дж. Дьюї).

У рамках психологічної науки стало можливим обґрунтувати поняття допомоги як спеціального типу відносин і засобу розвитку особистості. Допомога іншому як тип відносин найбільш широко висвітлюється в рамках гуманістичної психології, передусім в контексті особистісноцентрованого підходу.

Теоретичний аналіз проблеми допомоги іншому здійснюється у філософських працях (Дж.С. Мілль, І. Бентам, Дж. Смарт, Г. Спенсер, Р.Л. Тріверс, П.О. Кропоткін, У. Джеймс, Дж. Дьюї, З.Фройд, Е. Фромм); в рамках екзистенційного напряму (А. Камю, Ж.-П. Сартр, М. Хайдеггер, К. Ясперс) та концепцій діалогу (М.М. Бахтін, М. Бубер, В.С. Біблер, Е. Левінас); соціологічна інтерпретація допомоги розкривається в роботах З. Баумана. Психологічна концепція допомагаючих відносин розроблялася К.Роджерсом, О.Б. Орловим, Е. Медоусом, Г. Ванершотом, Д. Брезієром.

Емпіричний підхід в дослідженнях допомоги іншому в психології представлений у роботах таких авторів, як Ж. Аронфілд, Л.І. Божович, Б.І.Додонов, О.В. Запорожець, Е. Кариловський, А. Маслоу, С.Ф. Нартова-Бочавер, О.О. Насиновська, Я.З. Неверович, Я. Рейковський, К. Роджерс, В.В. Субботський, Х. Хекхаузен, Ш. Шварц та ін.

Проблема допомоги в працях практичного спрямування представлена працями з психологічної допомоги, психотерапії та ін. Серед останніх розробок цього наукового напрямку слід відзначити роботи таких зарубіжних авторів, як A. Bandura, D. Clarke, A.W. Combs, D.L. Avila, W.W. Purkey, Dong Yul Lee, Chul Hee Kang, Jee Yun Lee, Sung Hee Park, J. Lindon, L. Lindon, E.E. Meadows, G. Oettingen, S. Roffey, J.A. Tindall, S.J. Salmon-White, K. Walsh-Burke. Важливим аспектом допомагаючої поведінки є діалогічність взаємодії (М.М. Бахтін, В.С. Біблер, Г.О. Балл, В.Ф. Литовський, К. Роджерс).

Здійснений у розділі аналіз дозволив сформулювати робоче визначення поняття допомоги іншому.

Допомога іншому - це взаємодія з іншим, що здійснюється з метою: 1) полегшення його страждань; 2) сприяння його розвитку, розкриттю потенціалу його здібностей.

Допомога іншому - це дієва основа активізації зони найближчого розвитку особистості. Власне допомога - це індикатор майбутнього особистісного зростання дитини. Водночас це механізм досягнення поставлених цілей. З одного боку, допомагаючий суб'єкт ставить ціль допомогти іншому. З іншого боку, допомагаючий суб'єкт сприяє полегшенню страждань та розкриттю потенціалу розвитку іншої людини.

Допомога - це аспект міжособистісної взаємодії, який включає в себе елементи соціальних когніцій (соціального пізнання), комунікативних зв'язків та спільно-розподіленої діяльності.

В процесі здійснення допомагаючої поведінки суб'єкт переживає прогресивні зміни в плані особистісного становлення. З огляду на теоретичні положення гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу) ці зміни становлять особливу конфігурацію процесу самоактуалізації особистості.

Допомога іншому - це дія щодо конструктивної побудови відносин, яка сприяє розкриттю суб'єктності партнерів інтеракції. Будучи такою, ця дія виступає психологічним засобом розвитку особистості.

Були виділені три рівні надання допомоги: реципієнтний, предметний та суб'єктний. Наведені рівні можуть стати основою для створення класифікації допомагаючої поведінки.

Таким чином, допомога іншому як засіб розвитку особистості передбачає такі основні моменти: опосередкованість розвитку діяльністю допомоги; вплив на іншого - усвідомлення цього впливу - зміна себе; спрямованість на розвиток, самореалізацію, самоефективність і самодостатність допомагаючого суб'єкта. Розвиток особистості - духовний, інтелектуальний, естетичний та емоційно-вольовий - може бути опосередкований допомогою іншому.

Другий розділ «Процедура та методичний апарат емпіричного дослідження допомоги іншому як психологічного засобу розвитку особистості» розкриває загальну організацію дослідження, зокрема дослідження схильності допомагати іншим, її психологічних корелятів та зв'язку схильності допомагати з особливостями самоактуалізації особистості.

Емпіричне дослідження включало в себе два взаємопов'язані змістовні блоки:

І. Психологічне дослідження розуміння концепту допомоги іншому. Цілями даної частини дослідження виступили: виявлення специфіки представленості в свідомості концепту „допомоги іншому”; з'ясування психологічного змісту уявлень досліджуваних про допомогу іншому; аналіз особливостей розуміння досліджуваними явища допомоги іншому.

Перший блок був реалізований методом контент-аналізу творів на тему “Допомога іншому”.

При аналізі творів досліджуваних ми виділили 1153 лінгвістичні одиниці (одиниці змісту), які об'єднуються в 122 категорії або 6 метакатегорій.

Найбільшу частоту появи лінгвістичних одиниць мають такі категорії, як “розуміння, підтримка” (56 одиниць змісту в текстах досліджуваних), “позитивні емоції (радість, задоволення, щастя)” (55 одиниць), “потреба в допомозі” (38), “порада, допомога словом” (33), “матеріальна допомога” (33), “відсутність безкорисливості” (31), “допомога друзям, близьким” (30), “щирість” (30).

Проведене дослідження дозволило виявити 6 основних метакатегорій, які відображають поняттєву (концептуальну) представленість допомоги іншому в свідомості досліджуваних, до яких належать такі компоненти: інтерактивний; емоційний; когнітивний; особистісний; поведінковий; організаційний.

Виділені також 11 типів інтерпретації концепту допомоги іншому, таких спрямованостей, як: гуманістична, професійна, етична, теоретична, емоційна, гедоністична, процесуальна, маніпулятивна, альтруїстична, суб'єктна, нігілістична. Інтерпретація концепту допомоги визначалася за змістовою належністю тексту досліджуваного, за провідним мотивом твору, за ідеєю, яку прагнув виразити респондент.

ІІ. Дослідження особливостей допомоги іншому як психологічного засобу розвитку особистості. Мета цього блоку полягала у встановленні схильності до надання допомоги іншому; з'ясуванні особистісних властивостей, пов'язаних з наданням допомоги іншому; вивченні розвивального характеру допомоги іншому та її зв'язку з самоактуалізацією особистості. Останнє визначалося методом діагностики рівня самоактуалізації особистості, а також шляхом соціометричного дослідження.

Для статистичного аналізу отриманих в емпіричному дослідженні даних нами використовувалися U-критерій Манна-Уїтні та коефіцієнт кореляції Пірсона, оскільки U-критерій Манна-Уїтні призначений для оцінки розбіжностей між вибірками за рівнем певної кількісно виміряної ознаки, а коефіцієнт кореляції Пірсона дозволяє оцінити силу та напрям кореляційного зв'язку між двома ознаками.

Мотиваційний компонент діагностувався за допомогою опитувальника “Мотивація допомоги” (С.К. Нартова-Бочавер), а також шкали особистісної установки “альтруїзм-егоїзм” (за: Н.П. Фетіскін, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов). Стиль міжособистісних відносин встановлювався методикою ДМВ (Л.М. Собчик).

Схильність допомагати, яку ми визначили за допомогою модифікованого соціометричного дослідження, виступає соціально-рольовою характеристикою особистості та визначається особливостями сприйняття групою індивіда як альтруїстичного чи ні. Водночас діагностована нами схильність допомагати тісно пов'язана з реальною повсякденною поведінкою досліджуваних і когнітивними та мотиваційними змінними, які її породжують.

У результаті було виокремлено три групи досліджуваних - схильних допомагати (41,6% респондентів), не схильних допомагати (22,5% респондентів) та індиферентних (35,9% респондентів).

Дані групи мають специфічні психологічні особливості, які проявляються в мотивації допомоги, настановленні альтруїзму, стилі міжособистісних відносин та образі Я. Мотивація допомоги пов'язана з особистісним настановленням альтруїзму на рівні r=0,373, р<0,01 (коефіцієнт кореляції Пірсона). Особистісне настановлення альтруїзму пов'язане зі стилем міжособистісних відносин „співпраця та конвенційність” в образі “Я-реальне” (r=0,369, р<0,01), відповідально-великодушним стилем взаємодії в образі “Я-реальне” (r=0,482, р<0,01) та стилем відносин „співпраця та конвенційність” в образі “Я-ідеальне” (r=0,302, р<0,01).

Для дослідження мотиваційного компоненту допомоги іншому використовувався опитувальник “Мотивація допомоги” (передбачає більший чи менший рівень вмотивованості допомагати), а також “Шкала альтруїзму - егоїзму”, яка вимірює установку на альтруїстичні дії.

Найвища мотивація допомоги - у групі “схильних допомагати”. Це означає, що схильність до надання допомоги в цій групі досліджуваних обумовлена морально значущими мотивами. Готовність цих досліджуваних допомагати породжується внутрішніми причинами, а саме - альтруїстичною спрямованістю афективно-мотиваційної сфери.

Цікавим є той виявлений експериментально факт, що в усіх досліджених нами групах домінує настановлення альтруїзму, навіть у групі не схильних допомагати індивідів. Це може бути пов'язаним з соціальною бажаністю альтруїстичної орієнтації та свідомим вибором досліджуваними моделі альтруїзму навіть за наявності вираженої егоїстичної спрямованості мотиваційно-афективної сфери.

В методиці ДМВ (Л.М. Собчик) нас особливо цікавив VIII октант - “Відповідально-великодушний”. Було виявлено, що стиль міжособистісних відносин, зокрема такий, що передбачає схильність до компромісів, конгруентність та відповідальність в контактах з оточуючими, є важливою характеристикою схильності допомагати іншим як комплексного утворення, яке включає мотиваційні, когнітивні та поведінкові складові.

Методика ДМВ дозволяє визначити індекси домінантності та доброзичливості (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Індекси домінантності та доброзичливості у досліджуваних різних груп

В усіх групах як в образі “Я-реальне”, так і в образі “Я-ідеальне” ми спостерігаємо переважання вектору домінантності над вектором доброзичливості. Але в групі схильних допомагати досліджуваних це переважання є досить незначним, і показники індексу доброзичливості наближаються до показників індексу домінантності. Водночас можна говорити про те, що схильні допомагати досліджувані характеризуються значною вираженістю вектору доброзичливості, який відображає уважне, відповідальне та співчутливе ставлення до оточуючих. При цьому показники індексу доброзичливості зростають в образі “Я-ідеальне” порівняно з образом “Я-реальне”, що свідчить про прагнення досліджуваних даної групи самовдосконалюватися в напрямку вектору доброзичливості.

Вивчення самоактуалізаційних характеристик за методикою САМОАЛ (див. рис. 1) показало, що для групи схильних допомагати досліджуваних порівняно з іншими групами притаманне значне переважання показників за такими шкалами, як орієнтація в часі, цінності, погляд на природу людини, креативність та контактність.

Рис. 1. Середні значення показників шкал методики САМОАЛ

Методика діагностики ситуативної самоактуалізації особистості (Т.Д. Дубовицької) спрямована на діагностику ступеня самоактуалізації, який переживає людина в різних життєвих контекстах (ситуаціях).

Запропоновані нами ситуації - “Який я, коли допомагаю іншим” та “Який я, коли мені допомагають” - дозволили виділити дві основні орієнтації: альтруїстичну (спрямовану на допомогу іншим) та реципієнтну (спрямовану на отримання допомоги). Співвідношення цих даних із загальною шкалою самоактуалізації (“Який я взагалі, частіше за все”) дало можливість виділити чотири варіанти самоактуалізаційної спрямованості досліджуваних:

1. різнобічна самоактуалізація, альтруїстична орієнтація;

2. домінантна самоактуалізація альтруїстичної орієнтації;

3. різнобічна самоактуалізація, реципієнтна орієнтація;

4. домінантна самоактуалізація реципієнтної орієнтації.

Ми розглядали самоактуалізацію як різнобічну за умови, що бали за шкалою “Який я взагалі (частіше за все)” вищі, ніж за двома іншими шкалами (пов'язаними з ситуацією допомоги іншому). Альтруїстична чи реципієнтна орієнтації визначалися за переважанням балів за шкалами “Який я, коли допомагаю іншим” або “Який я, коли мені допомагають”. Про домінантну самоактуалізацію можна говорити, коли бали за цими шкалами вищі, ніж показники загальної самоактуалізації (“Який я взагалі”).

Методика САМОАЛ засвідчила, що загальний рівень самоактуалізації схильних допомагати досліджуваних значно вищий, ніж в інших групах. Це підтверджує правильність нашого припущення про те, що допомога іншому є психологічним засобом розвитку особистості.

Загальна самоактуалізація (за методикою ситуативної самоактуалізації) корелює з самоактуалізацією в ситуації надання допомоги (r=0,342, р<0,01), креативністю (r=0,457, р<0,01) та прагенням до самоактуалізації за методикою САМОАЛ (r=0,561, р<0,01). Самоактуалізація в ситуації надання допомоги корелює з прагненням до самоактуалізації за методикою САМОАЛ (r=0,316, р<0,01). Самоактуалізація в ситуації отримання допомоги також корелює з прагенням до самоактуалізації (r=0,321, р<0,01). Креативність пов'язана з прагненням до самоактуалізації на рівні r=0,689, р<0,01.

Таким чином, емпіричне дослідження виявило, що група схильних допомагати досліджуваних має низку психологічних особливостей (альтруїстичні настанови, мотиваційні складові допомагаючої поведінки, креативність, контактність тощо). Досліджувані зі значним ступенем розвитку вказаних особливостей одночасно відзначаються високими показниками самоактуалізації як суттєвого аспекту саморозвитку особистості. Це дозволяє розглядати допомогу іншому як ефективний напрям і, водночас, психологічний засіб саморозвитку особистості.

Третій розділ «Психологічні умови та засоби формування в особистості здатності до допомагаючої поведінки» висвітлює загальні принципи формування схильності допомагати іншим, зміст тренінгової програми допомагаючих відносин та результати порівняльного аналізу ефективності проведення тренінгу.

В цілому проведене експериментальне дослідження засвідчило наявність тісного взаємозв'язку між допомагаючою поведінкою, самоактуалізацією особистості та психологічними корелятами допомоги іншому.

Ґрунтуючись на виявлених на констатувальному етапі дослідження даних та з урахуванням мети дослідження ми створили та апробували спеціальну програму формування допомагаючих відносин (з елементами тренінгових занять) у групі досліджуваних.

Теоретичним підґрунтям програми є основні положення соціально-когнітивної теорії А. Бандури, концепції допомагаючих відносин К. Роджерса та методичні підходи щодо розвитку допомагаючих відносин, запропоновані в роботах J.T. Tindall, Н.Н. Васильєва, О.І. Середи.

Мета даної розвивальної програми полягала у становленні схильності допомагати іншим та сприянні більшій ефективності допомагаючої взаємодії учасників тренінгової групи.

Завданнями розвивальної програми стали: підвищення рівня мотивації допомоги; розвиток альтруїстичних настановлень; усвідомлення досвіду конструктивних міжособистісних відносин; засвоєння ефективних поведінкових моделей допомоги іншому; підвищення прагнення до самоактуалізації.

Учасниками відповідних формувальних заходів були студенти ВНЗ спеціальності «практична психологія» в кількості 48 осіб.

На першому занятті учасники групи були ознайомлені зі специфікою майбутніх занять та особливостями тренінгу допомагаючих відносин. На наступних заняттях (всього їх було 10) відпрацьовувались такі складові допомагаючих відносин: усвідомлення специфіки допомоги іншому як різновиду міжособистісної взаємодії; усвідомлення власної ідентичності учасників та їх внутрішньогрупової єдності; розвиток комунікативної кооперації; розвиток потенціалу суб'єктності в міжособистісній взаємодії; усвідомлення та аналіз моделей поведінки, які актуалізуються в ситуації допомоги; усвідомлення характеру відносин з іншими людьми; розвиток навичок слухання; розвиток здатності до взаєморозуміння в процесі побудови допомагаючих відносин. Підсумкове заняття присвячене формуванню рефлексії набутого досвіду та оцінці результатів, що були отримані.

Аналіз ефективності проведення тренінгу допомагаючих відносин включає в себе два головні аспекти: 1) аналіз текстів, усних повідомлень та письмових робіт учасників тренінгу та 2) психодіагностичний (передбачає діагностику до та після проведення тренінгу).

Таким чином, аналіз письмових та усних текстів учасників тренінгу допомагаючих відносин завідчив, що наявні динамічні зміни в розумінні допомоги іншому протягом тренінгових занять. Ці динамічні зміни ідуть від емоційного та нігілістичного ставлення до допомоги іншому і трансформуються в напрямку більшої відповідальності, суб'єктності, особистісної зрілості учасників тренінгу.

Загальна оцінка ефективності проведення формувальної програми включала в себе кількісні (див. табл. 2) та змістовні показники досліджуваних та їх інтегральну характеристику.

Таблиця 2.

Вплив тренінгу допомагаючих відносин на зміну середніх значень психодіагностичних показників

Статистична обробка даних (за допомогою критерію U Манна - Уїтні) засвідчила наявність значимих відмінностей між показниками, виявленими „до” та „після” реалізації спеціальної програми формування допомагаючих відносин, за винятком показників за шкалами „автономності” та „самоактуалізації в ситуації отримання допомоги”.

Статистична обробка даних за допомогою Т-критерію Вілкоксона засвідчила високу ефективність проведеного нами тренінгу допомагаючих відносин та вираженість значимих позитивних змін в результаті його проведення за усіма діагностованими змінними.

Найбільша різниця між показниками до та після тренінгу була виявлена за шкалою особистісної установки “альтруїзм - егоїзм”. Це свідчить про те, що учасники тренінгу в значно більшій мірі стали схильними діяти альтруїстично, орієнтуючись на користь інших людей.

Аналіз результатів повторного тестування засвідчив доцільність реалізації розробленої програми та, в цілому, обґрунтованість вихідного припущення про те, що допомога іншому може розглядатися як психологічний засіб розвитку особистості. Про це, зокрема, свідчать повторні дані за методикою САМОАЛ.

У цілому, слід зазначити, що застосування спеціальної розвивальної програми формування допомагаючих відносин виступило чинником розвитку у досліджуваних комплексу психологічних якостей, необхідних у процесі становлення особистості як суб'єкта саморозвитку.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і сучасний аналіз проблеми допомоги іншому як психологічного засобу розвитку особистості, результати різнобічного емпіричного вивчення допомоги та її взаємозв'язку з самоактуалізацією особистості та запропонована комплексна формувальна програма для розвитку схильності допомагати іншим. Результати емпіричного дослідження повністю підтвердили гіпотези, що були висунуті на початку роботи.

1. Допомагаюча дія, спрямована на активізацію становлення суб'єктності іншої людини, водночас, виступає засобом особистісного саморозвитку суб'єкта надання допомоги. Інтеріоризація такого виду дій призводить до появи специфічних психологічних засобів, які у внутрішньому плані опосередковують розвиток особистості, зокрема, процеси її самоактуалізації.

2. У ході дослідження було виявлено 6 основних метакатегорій, які відображають поняттєву (концептуальну) представленість допомоги іншому в свідомості досліджуваних, до яких належать зокрема інтерактивний, емоційний, когнітивний, особистісний, поведінковий, організаційний компоненти. Виділені також 11 типів інтерпретації концепту допомоги іншому, а саме: гуманістична, професійна, етична, теоретична, емоційна, гедоністична, процесуальна, маніпулятивна, альтруїстична, суб'єктна, нігілістична спрямованості.

3. В процесі роботи за критерієм сформованості схильності до допомагаючих дій виділено три групи досліджуваних - схильних допомагати, індиферентних та не схильних допомагати. Досліджувані даних груп мають специфічні психологічні особливості, які знаходять свій прояв у рівні мотивації допомоги, настановленні альтруїзму, стилі міжособистісних відносин та образі „Я”. Схильність надавати допомогу включає в себе мотиваційні, когнітивні та поведінкові складові. Схильним допомагати притаманне значне переважання показників за такими шкалами, як: орієнтація в часі, цінності (добра, істини, краси, справедливості), позитивний погляд на природу людини, креативність та контактність.

4. Створена та апробована спеціальна програма формування допомагаючих відносин, яка являє собою систему тренінгових занять. Програма засвідчила свою ефективність у ході емпіричної перевірки результатів формувального дослідження. Доведено, що розвиток схильності допомагати іншим можливий при використанні засобів комплексної формувальної програми та призводить до особистісного розвитку суб'єктів взаємодії.

Перспективи подальшого дослідження пов'язані з вивченням допомоги іншому в просторі реальної взаємодії, вияві нових психологічних закономірностей альтруїстично спрямованої активності особистості та вивченні можливостей використання формувальної програми розвитку схильності допомагати іншим у різних вікових та професійних групах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНИЙ В ПУБЛІКАЦІЯХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО ПЕРЕЛІКУ, ЗАТВЕРДЖЕНОМУ ВАК УКРАЇНИ

1. Наконечна М. М. Допомога іншому: аналіз проблеми / М. М. Наконечна; за ред. академіка С.Д. Максименка // Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України. - К. : Главник, 2005. - Вип. 26, т. 3. - С. 203-207.

2. Наконечна М. М. Психологічне дослідження розуміння концепту допомоги іншому / М. М. Наконечна; за ред. Н. В. Чепелєвої // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика - К. : Міленіум, 2006. - Т. 2, вип. 8. - С.129-133.

3. Наконечна М. М. Психологічні засоби подолання деструктивних переживань, спричинених Чорнобильською катастрофою / Марія Наконечна, Тетяна Здоровець, Наталія Хмель // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. - К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. - Серія № 12. Психологічні науки, №12 (37). - С. 54-58. (Здобувачем особисто проведено теоретичний аналіз психологічних засобів подолання деструктивних переживань).

4. Наконечна М. М. Допомога іншому в особистісноцентрованому підході / М. М. Наконечна; за ред. академіка С. Д. Максименка // Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України. - К. : ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2007. - Вип. 35. - С. 132-140.

5. Наконечна М. М. Допомога іншому та професійне становлення психолога / М. М. Наконечна; за ред. С. Д. Максименка, М. В. Папучі // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія.- Київ - Ніжин : Видавництво НДУ, ДС «Міланік», 2007. - Том 10, вип. 1. - С. 48-51.

6. Наконечна М. М. Допомога іншому в умовах післядії екотехногенної катастрофи / М. М. Наконечна; за ред. акад. С. Д. Максименка // Актуальні проблеми психології : зб. наук. праць. - К. : „Логос”, 2006. - Т. 7, вип. 8. - С. 129-133.

Зміст дисертації також відображений в матеріалах конференцій та семінарів:

7. Наконечна М. М. Проблема допомоги іншому в особистісноцентрованому консультуванні / М. М. Наконечна; под ред. Е. В. Бугачевской // Современные проблемы психологического консультирования. - Одеса : ХГЭУ, 2007. - С. 19-22.

8. Наконечная М. Н. Диалогичность позиции психолога и проблемы психологического образования / М. Н. Наконечная, Н. В. Папуча; под ред. Л. М. Дубового, В. В. Константинова // Психолог образования: опыт работы и проблемы подготовки. - Пенза : ПГПУ им. В.Г. Белинского, 2007. - Т. 2. - С.24-29. (Здобувачем особисто проаналізована проблема діалогічності).

9. Наконечна М. М. Психологічна допомога як різновид допомоги іншому / М. М. Наконечна // Психіатрія, психологія, психотерапія - шляхи взаємодії : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. - Дніпропетровськ, 2005. - С. 77-81.

10. Наконечна М. М. Допомога іншому: освітній простір у міжнародних вимірах / М. М. Наконечна // Український вимір : міжнар. зб. інформ., освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. - Ніжин : Вид-во НДУ ім. Миколи Гоголя, 2005. - Ч. 4, т. 2. - С. 175-180.

11. Наконечна М. М. Допомога іншому в контексті психології відносин країна - діаспора / М. М. Наконечна // Український вимір : міжнар. зб. інформ., освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. - Ніжин: Вид-во НДУ ім. Миколи Гоголя, 2006. - Ч. 5. - С. 56-57.

12. Наконечна М. М. Психологічні особливості самореалізації особистості в юнацькому віці / М. М. Наконечна // Сучасні виміри практичної психології. - Ніжин : Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2006. - С. 44-48.

13. Наконечна М. М. Діалогічні аспекти допомоги іншому / М. М. Наконечна; за заг. ред. Г. О. Балла, М. В. Папучі // Діалогічність як форма існування і розвитку особистості. - Ніжин : Міланік, 2007. - С. 337-342.

14. Наконечна М. М. Теорії особистості / М. М. Наконечна, С. Д. Максименко; за ред. академіка С. Д. Максименка // Психологія особистості : підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К. : Видавництво ТОВ „КММ”, 2007. - С.37-56. (Здобувачем особисто описані існуючі персонологічні теорії).

15. Наконечная М. Н. Творческое наследие А. Ф. Лазурского: классификация личности и психическое совершенствование человека / М. Н. Наконечная // Научные труды Института послевузовского профессионального образования СГА. - М., 2003. - Вып. 5. - С. 30-36.

16. Наконечная М. Н. Конструктивный альтернативизм Джорджа А. Келли: теория и практика / М. Н. Наконечная // Сборник работ аспирантов и соискателей СГУ. - М., 2003. - Вып. 2. - С. 150-156.

Размещено на Allbest.ru