Особливості міжпівкульної регуляції психомоторних дій людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА

УДК 159.946+612.825.2

ОСОБЛИВОСТІ МІЖПІВКУЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ПСИХОМОТОРНИХ ДІЙ ЛЮДИНИ

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

ВАКАРЄВ Євген Семенович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в лабораторії вікової психофізіології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Науковий керівник

доктор психологічних наук, професор Клименко Віктор Васильович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», кафедра психології, професор

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук, професор Макаренко Микола Васильович, Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, відділ фізіології головного мозку, провідний науковий співробітник;

кандидат психологічних наук Хміляр Олег Федорович, Національна академія оборони України, кафедра військової педагогіки та психології, заступник начальника

Захист відбудеться 7 жовтня 2009 р. об 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розісланий 7 вересня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Третяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний стрімкий розвиток інформатизації інноваційного навчання та нових технологій неодмінно потребують підвищення якості і ефективності праці, що залежать від вдосконалення психологічних можливостей людини, і насамперед, її психомоторної культури. Актуальність цієї проблеми визначається тим, що психомоторні дії, високий рівень їх регуляції є підґрунтям розумового розвитку, формування творчої особистості і як наслідок, високого рівня професіоналізму в багатьох видах праці.

Як показано в результатах численних експериментальних досліджень психо-моторики людини, поряд з іншими психологічними чинниками, якісна своєрідність функціонування механізмів психомоторики визначається існуванням принципово різних способів прийому, обробки і реалізації інформації, обумовлених ступенем функціональної асиметрії мозку, що відбивається в перевазі у використанні людиною лівої чи правої кінцівки, органу почуттів чи половини тіла, а також у різних стилях мислення. На наявність взаємозв'язку міжпівкульної асиметрії та рухів людини вказує ряд експериментальних досліджень у сфері медицини, фізіології і педагогіці спорту, гігієни праці, диференціальної психофізіології. В психологічній науці визначене питання розглядається частіше відносно категорії «психомоторна дія», а не «рух», що дає можливість аналізувати психомоторику як діяльність. Сучасна психологія має величезний досвід дослідження психомоторних дій в контексті проблеми міжпівкульної асиметрії мозку (М.М. Безрукіх, В.О. Бодров, Н.М. Брагіна, Т.А. Доброхотова, П.М. Єрмаков, І.В. Єфімова, Є.П. Ільїн, В.В. Клименко, А.В. Семенович, Є.Д. Хомська, А.П. Чуприков, M. Аннет, М. Газзаніга).

Практично у всіх дослідженнях, що стосуються міжпівкульної організації психомоторики людини, розглядається питання щодо ступеня переваги правої чи лівої половини в психомоторних діях. Недостатньо розробленим залишається питання про міжпівкульну взаємодію як чинник психомоторної організації людини. Питання про наявність науково обґрунтованих уявлень щодо оптимальних умов міжпівкульного перенесення психомоторних дій було поставлене ще в експериментах з «активного відпочинку» І.М. Сєченовим, але й досі так і залишається на рівні проблеми, вирішення якої дало б можливість розробити та впровадити в практику новітні технології тренувального процесу в багатьох видах спорту, використовувати нові засоби усунення стомлення та відновлення працездатності.

Виходячи з аналізу сучасних підходів за визначеною проблемою, ми розглядаємо особливості психомоторних дій людини відповідно з концепцією міжпівкульної взаємодії (Е.О. Костандов, Г.О. Кураєв, О.Р. Лурія, В.П. Лєутін, Д. Кімура, Р. Сперрі) та ґрунтуючись на розробці в психології категорії «перенесення» (О.В. Запорожець, Є.М. Кабанова-Меллер, В.М. Лебедєв, Є.О. Мілєрян, І.М. Сєченов, Ж. Олерон).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідних тем «Психофізіологічне забезпечення становлення фахівця у професіях типу “людина-людина”» (реєстраційний номер 0101U000534) та «Визначення норм психічного і фізіологічного розвитку учнів» (реєстраційний номер 0107U012420) лабораторії вікової психофізіології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 2 від 01.03.2007 року) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 10 від 18.12.2007 року).

Об'єкт дослідження: психомоторика людини.

Предмет дослідження: психологічні особливості регуляції психомоторних дій людини залежно від типу міжпівкульної асиметрії.

Мета дослідження полягає у експериментальному виявленні особливостей регуляції психомоторних дій осіб з різним типом міжпівкульної асиметрії та оцінці на цій основі тренувальних умов міжпівкульного перенесення психомоторних дій людини.

Гіпотезою дослідження виступає припущення про те, що:

1. Регуляція рухів у осіб з лівопівкульним, правопівкульним та амбілатеральним типами міжпівкульної асиметрії достовірно відрізняється та відбивається в продуктивності психомоторних дій.

2. До міжпівкульного перенесення сенсорних корекцій рухів найбільш схильні люди з правопівкульним та амбілатеральним типом асиметрії, а найменша якість міжпівкульного перенесення сенсорних корекцій рухів в лівопівкульних.

3. Врівноваженість активності півкуль супроводжується зростанням продуктивності психомоторних дій людини.

Основні завдання дослідження:

· Здійснити оглядово-теоретичний аналіз результатів досліджень проблеми міжпівкульної регуляції психомоторики, які представлено в сучасних джерелах наукової інформації.

· Розробити програму дослідження особливостей міжпівкульної регуляції психомоторних дій людини.

· Визначити динаміку продуктивності психомоторних дій залежно від типу міжпівкульної асиметрії.

· Виявити оптимальний засіб тренування, що сприяє психомоторному перенесенню сенсорних корекцій в міжпівкульних зв'язках.

Методологічною основою дослідження виступили принципи системного підходу, розвитку, детермінізму та принцип єдності свідомості і діяльності (Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн); теоретичні положення про розвиток психомоторики людини (М.О. Бернштейн, В.П. Зінченко, Н.Д. Гордєєва, О.В. Запорожець, В.В. Клименко, О.Р. Малхазов, В.П. Озеров, І.М. Сєченов); підходи щодо функціональної асиметрії мозку (Т.А. Доброхотова, Є.П. Ільїн, А.П. Чуприков, М.М. Ніколаєнко, Е.О. Костандов, Е.Г. Сімерницька, Є.Д. Хомська); наукові підходи до дослідження перенесення (О.В. Запорожець, Є.М. Кабанова-Меллер, І.М. Сєченов, Ж. Олерон).

Методи дослідження: теоретико-методологічний аналіз проблеми, констатуючий експеримент з використанням функціональних спроб та тестів, формуючий експеримент, апаратурний метод. Статистична обробка проводилася з використанням комп'ютерного пакета статистичних програм SPSS v.16.0. міжпівкульний психомоторний сенсорний корекція

Організація та експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось в два етапи протягом 2005-2009 рр. на базі Донецького інституту психології і підприємництва, Донецького інституту післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників, Державного університету інформатики і штучного інтелекту, спортивної школи сучасного п'ятиборства та тріатлону «Локомотив» (м. Донецьк) та типографій м. Донецька. Загальна вибірка досліджуваних склала 210 респондентів (97 чоловік на першому етапі та 113 - на другому).

Надійність і вірогідність отриманих результатів забезпечувалися використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних меті, завданням, об'єкту та предмету дослідження, репрезентативністю вибірки, єдністю кількісного і якісного аналізу даних. Статистична обробка даних проводилася за допомогою описової статистики та непараметричних критеріїв.

Наукова новизна полягає: а) у виявленні особливостей регуляції психомоторних дій осіб з різним типом міжпівкульної асиметрії експериментально-психологічними методами; б) у з'ясуванні особливості динаміки міжпівкульної взаємодії під впливом однобічного та двобічного тренування; в) у обґрунтуванні використання оптимальних засобів тренування, що сприяють перенесенню сенсорних корекцій рухів в міжпівкульних зв'язках в осіб з різним типом міжпівкульної асиметрії.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає у а) поглибленні та узагальненні уявлення про особливості міжпівкульної регуляції психомоторних дій людини; б) виявленні відмінностей в регуляції психомоторних дій осіб з різним типом міжпівкульної асиметрії, що уточнює психологічний зміст категорії психомоторної дії та її зв'язок з іншими категоріями психології; в) розробці експериментальної програми дослідження процесу міжпівкульного перенесення психомоторних дій людини; г) встановленні показників прояву міжпівкульного перенесення психомоторних дій у правопівкульних, амбілатеральних та лівопівкульних осіб.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається розробкою рекомендацій щодо покращення працездатності спортсменів та операторів; отримані дані дозволяють враховувати тип міжпівкульної асиметрії людини для підвищення адаптаційних можливостей та розвитку регуляції психомоторних дій; результати дослідження міжпівкульної регуляції психомоторних дій необхідні для удосконалення існуючих програм і методик навчання у фізичному вихованні школярів та студентів, а саме для оптимізації техніки формування складних рухових навичок.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Теоретичні підходи і експериментальні результати повідомлялися та обговорювалися на засіданнях кафедри психології Донецького інституту психології і підприємництва (2002-2008 р.), на засіданнях лабораторії вікової психофізіології Інституту психології ім. Г.С. Костюка. Результати дослідження були представлені на V Міжвузівській студентській конференції «Студентство Донбасу - 10-річчу незалежної України (Донецьк, травень 2001 р.), VI Міжнародній науково-практичній конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (Харків, квітень 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної психологічної науки» (Одеса, квітень 2006 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові дослідження - теорія та експеримент» (Полтава, травень 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Методологія та технології практичної психології в системі вищої освіти» (Київ, травень 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми психологічного та психофізіологічного забезпечення діяльності» (Київ, жовтень 2007 р.).

Результати дослідження впроваджені в практику роботи обласної спортивної дитячої юнацької школи олімпійського резерву з кінного спорту, сучасного п'ятиборства та тріатлону м. Донецька (довідка про впровадження №36 від 22.10.2008 року), в підготовці спортсменок з художньої гімнастики Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №1 Донецької облпрофради (довідка про впровадження №117 від 16.09.2008 року) та в процес проведення лекційних та практичних занять за курсами «Психологія спорту», «Диференційна психологія» та «Практикум з інженерної психології».

Публікації. Основний зміст і результати дослідження відображено у 13 публікаціях, із них 5 у фахових виданнях, внесених до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладено на 172 сторінках. Повний обсяг дисертації складає 216 сторінок. Робота містить 21 ілюстрацію (21 сторінка), 30 таблиць (30 сторінок) і 10 додатків (22 сторінки). Список використаних джерел нараховує 261 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт та предмет, сформульовано мету, гіпотези, завдання, розкрито теоретико-методологічну та практичну значущість роботи, наукову новизну, наведено данні щодо апробації та впровадження результатів у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження психологічних механізмів регуляції психомоторних дій людини» представлено результати аналізу літературних джерел за темою дослідження: розглянуто структуру та регуляторні механізми психомоторики людини, описано категорію функціональної асиметрії мозку як чинника регуляції психомоторних дій, проаналізовано основні напрямки у дослідженні психологічних особливостей перенесення психомоторних дій.

Аналіз джерел літератури дозволив дійти до висновку, що психомоторна дія, залежно від домінуючого рівня організації рухів, розглядається як дія встановлення та підтримування пози (М.О. Бернштейн, І.М. Сєченов, Т. Бауер, В.С. Гурфінкель), активне пересування людини у просторі (Б.Г. Ананьєв, В.В. Клименко, В.С. Фарфель, Л.В. Чхаїдзе), інструментальна дія (В.П. Зінченко, О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов), виконавча дія (Н.Д. Гордєєва, Є.М. Сурков, Ю.О. Цагареллі), комунікативна дія (О.В. Запорожець, В.О. Лабунська, А. Піз). Психологічний аналіз функції психомоторної дії відбито у співвідношенні «рух - розумовий розвиток - творчість», відповідно до якого опанування структури психомоторної дії виступає чинником розкриття творчого потенціалу особистості.

Встановлено, що всі існуючі підходи відносно дослідження регуляції психомоторних дій умовно можна поділити на біомеханічний, психофізіологічний та психологічний. Але ми вважаємо, що доцільним буде підхід, який інтегрує в собі ці напрямки.

В організації психомоторної дії, поряд із моторним компонентом, підкреслюється домінуюча роль сенсорного синтезу (М.О. Бернштейн, О.Р. Малхазов), мотивації (П.К. Анохін, О.О. Конопкін, А.М. Шинкарюк), пам'яті (В.І. Гончаров, Дж. Адамс, Р. Шмідт), образу (В.В. Клименко, О.М. Назаров, П.А. Рудік), задатків (В.П. Озеров) тощо. Змістовний аналіз поглядів на проблему психомоторної регуляції вказує на те, що при неоднозначності опису цієї категорії, загальним для всіх точок зору є ствердження про те, що психомоторна дія - це процес розв'язування задачі шляхом саме «живого» руху.

При всьому різноманітті підходів нами було сформульовано низку основних положень відносно проблеми психомоторної дії: 1) основою психомоторної дії є потреба суб'єкта діяльності в активності; 2) психомоторна дія має свої біодинамічні характеристики; 3) психомоторні дії не існують ізольовано, а входять до інтегративної структури психомоторики; 4)психомоторна дія відбиває психологічний зміст стану людини в русі.

Було встановлено, що на думку багатьох авторів (Н.М. Брагіна, Т.А. Доброхотова, І.В. Єфімова, Є.П. Ільїн, В.В. Клименко, А.В. Семенович, Є.Д. Хомська, А.П. Чуприков, Р. Сперрі, Д. Кімура, М. Газзаніга), індивідуальні відмінності в організації та продуктивності психомоторних дій визначаються ступенем активності правої чи лівої півкулі головного мозку людини. Результати цих досліджень дозволяють визначити міжпівкульну регуляцію психомоторних дій людини, як систему регуляції рухів, яка є самоорганізованою, пов'язаною з функціональною асиметрією мозку та орієнтованою на рішення завдань, спрямованих на виконання психомоторної діяльності. Всі дослідження, які пов'язані з міжпівкульною організацією психомоторики, демонструють одну з наступних тенденцій: 1) півкулі здійснюють диференційований внесок до опанування психомоторної дії; 2) виражена функціональна міжпівкульна симетрія є одним із чинників психомоторної майстерності людини. Але ми, ґрунтуючись на підходах П.М. Єрмакова, В.В. Клименка, О.О. Поцелуєва, вважаємо, що ствердження про ступень активності міжпівкульних взаємозв'язків як чинник ефективного засвоєння психомоторної дії є найбільш доцільним з точки зору оптимізації психомоторних можливостей людини, тому що синтез когнітивних стратегій правої та лівої півкуль надає можливість ефективно адаптуватись та перетворювати нові умови діяльності.

Поряд з такими типами міжпівкульної взаємодії як компарація, сумація, домінантність, співпраця, метаконтроль тощо, перенесення дій є найбільш розробленим в психологічній науці. Перенесення (навички, прийому інформації, образу) в багатьох дослідженнях (В.В. Давидов, О.В. Запорожець, Є.М. Кабанова-Меллер, Є.О. Мілєрян, І.М. Сєченов, І.С. Якіманська, Ж. Олерон) безпосередньо чи опосередковано зводиться до механізму міжпівкульної взаємодії, тому що процес узагальнення, що знаходиться в основі перенесення, передбачає інтегративну роботу дискурсивно-логічних та чуттєво-інтуїтивних регуляторів дій, що відповідає, згідно В.В. Клименку, стратегіям лівої чи правої півкулі.

Аналіз науково-методичної літератури дає можливість стверджувати, що міжпівкульна організація психіки є невід'ємним чинником регуляції психомоторних дій людини. Розгляд особливостей продуктивності психомоторних дій осіб з різним типом міжпівкульної асиметрії дозволить спрогнозувати ефективність засобів формування психомоторних навичок, тим самим підвищити надійність психологічних чинників ефективності діяльності. Таким чином, шляхи вирішення означеної проблеми полягають у вивченні особливостей регуляції психомоторних дій, виходячи з принципів міжпівкульної взаємодії.

У другому розділі «Організація та методи дослідження особливостей міжпівкульної регуляції психомоторних дій людини» відображено обґрунтування програми та стратегія експериментального дослідження, представлено методи дослідження та характеристика вибірки досліджуваних.

Регуляція психомоторних дій є складно організованим процесом, тому для розгляду її специфіки потрібно використовувати принципи комплексного підходу. Дослідження проводилось у два етапи.

Метою першого етапу є виявлення основних відмінностей в продуктивності психомоторних дій осіб з різним типом міжпівкульної асиметрії (МА). Ґрунтуючись на уявленнях В.В. Клименка про структуру психомоторики, було визначено метою вивчення продуктивності психомоторних дій за такими показниками, як темп (вимірювався за допомогою тепінг-тесту Є.П. Ільїна), максимальна сила та точність диференційованого зусилля (динамометрія), координованість (методика «Дошки Вальтера»), чутливість за просторовими параметрами руху (субтести «лінеограми» та «зигзаги» методики міокінетичної діагностики Е. Міра-і-Лопеса) та статична витривалість рук (варіант функціональної спроби Б.М. Смірнова).

Формування вибірки дослідження здійснювалося на основі: 1) змістовного критерію; 2) критерію еквівалентності груп досліджуваних; 3) критерію репрезентативності вибірки за віком та статтю. Загальна кількість досліджуваних на першому етапі склала 97 чоловік - студенти Донецького інституту психології і підприємництва, Донецького інституту післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників та Державного університету інформатики і штучного інтелекту (чоловіки віком від 18 до 32 років). На основі отриманих даних за результатами п'яти вимірів функціональної асиметрії (протягом п'яти днів) з використанням активаціометра АЦ-5 (Ю.О. Цагареллі) всіх досліджуваних було поділено на три групи: 1) особи з правопівкульним типом МА - 32 чоловіки (33%); 2) особи з лівопівкульним МА - 31 чоловік (32%); 3) особи з амбілатеральним типом МА - 34 чоловіки (35%).

На другому етапі проводився формуючий експеримент, який було спрямовано на визначення оптимальних тренувальних умов для міжпівкульного перенесення сенсорних корекцій рухів осіб з різним типом МА. Було досліджено перенесення продуктивності балістичного руху рук (на прикладі використання гри «дартс»).

Як вказано у дослідженнях зарубіжних авторів (Ж. Олерон, А. Фолькман, Б. Мер-док), поява ефекту перенесення інформації про рух може спостерігатись при зіставленні результатів зрізових вимірів функції протягом однієї експериментальної серії досліду, а зіставлення кривих динаміки показника приросту чи інтерференції різних груп дозволить виявити ефективне тренування чи засіб впливу на формування функції, яка вивчається. Відповідно з цим принципом, нами було розроблено схему експериментального дослідження особливостей перенесення сенсорних корекцій рухів в різних трену-вальних умовах, яка була реалізована на п'яти групах досліджуваних (три експериментальні і дві контрольні) та є однаковою для вибірок лівопівкульних, правопівкульних та амбілатеральних.

У кожній експериментальній схемі представлено: 1 етап - попередній (виконувались серії кидків на точність лівою та правою руками); 2 етап - проміжний (4 фази тренування влучності з виконанням в кожній серій кидків. Після кожної фази було проведено діагностику точності рухів обох рук). 3 етап - ретестовий (виконувались серії кидків на точність лівою та правою руками, як і на першому етапі).

В першій експериментальній групі (ЕГ1) здійснювалось тренування ведучої руки з метою діагностики міжпівкульного перенесення сенсорних корекцій рухів на неведучу руку; у другій експериментальній групі (ЕГ2) проводилось тренування функції неведучої руки та діагностика міжпівкульного перенесення сенсорних корекцій рухів на ведучу руку; у третій експериментальній групі (ЕГ3) проводилося двобічне, поперемінне тренування психомоторної функції лівої та правої рук та діагностика міжпівкульного перенесення сенсорних корекцій рухів на обидві руки. В першій контрольній групі (КГ1) на проміжному етапі експерименту були відсутні фази тренування, але використовувались діагностичні зрізи. У другій контрольній групі (КГ2) на проміжному етапі були відсутні і тренування, і проміжні діагностичні зрізи. Критерієм оцінки перенесення сенсорних корекцій рухів виступив кількісний приріст продуктивності психомоторної дії у балах.

Після кожної серії кидків на всіх етапах експерименту було проведено вимір показника МА з використанням активаціометра, що дозволило виявити: а) динаміку МА під впливом різних умов тренування; б) відмінності в МА між групами на кожному з етапів та фаз проведення експерименту; в) ступінь еквівалентності груп експерименту за рівнем МА.

На основі результатів теоретичного аналізу досліджень В.О. Бодрова, П.М. Єрмакова, І.В. Єфімової, Є.П. Ільїна, А.Л. Сиротюк, Г.О. Кураєва, М.О. Матової, В.І. Огурьонкова та інших авторів було встановлено, що тип МА впливає на регуляцію професійної, учбової та спортивної діяльності людини. Відповідно до цього першим критерієм формування вибірки дослідження є належність досліджуваних до кожної з вказаних сфер діяльності. До першої частини вибірки ввійшли студенти психологічного факультету Донецького інституту психології і підприємництва. Групу спортсменів було представлено спортсменами-вершниками спортивної школи сучасного п'ятиборства та тріатлону «Локомотив» (м. Донецьк). Частина вибірки робітників складалась з операторів гідравлічних паперорізальних машин цехів передпечатної підготовки поліграфічних комбінатів та типографій м. Донецька (поліграфічне підприємство (ПП) «Віта», ПП «Кальміус», ПП «Перша міська типографія», Донецька картонажна фабрика). Другий критерій формування вибірки (гомогенність за статевою ознакою) дозволив відібрати досліджуваних чоловічої статі. На основі даних активаціометрії, досліджуваних було розподілено на три групи: а) лівопівкульні, б) правопівкульні, в) амбілатеральні. Отже, третім критерієм формування вибірки виступив показник виразності активності півкуль. Таким чином, на другому етапі дослідження приймали участь 113 чоловік: 37 (32%) - правопівкульні, 42 (38%) - лівопівкульні, 34 (30%) - амбілатеральні. Всіх досліджуваних вибірки було розподілено на 5 груп експерименту за допомогою стратегії рандомізації.

Математичний аналіз було здійснено з використанням параметрів описової статистики, критеріїв F-Фішера, U-Манна-Уітні і T-Вілкоксона.

У третьому розділі «Вплив типу міжпівкульної асиметрії на продуктивність регуляції психомоторних дій людини» представлено результати експериментального дослідження відмінностей в продуктивності психомоторних дій осіб з різним типом МА, а також описано результати дослідження оптимального засобу розвитку здібності до міжпівкульного перенесення осіб з різним типом МА.

Виявлено основні відмінності в продуктивності психомоторних дій осіб з різним типом МА (див. табл. 1). Показники психомоторного темпу різні у лівопівкульних та правопівкульних: представники першої групи показали більш високий рівень швидкості правої (ведучої) руки ніж лівої, а у правопівкульних - ліва (ведуча) значно більш швидша за праву, що проявляється в значній різниці показників швидкісної продуктивності домінантної та субдомінантної рук осіб з вираженою правобічною чи лівобічною асиметрією. Темп ведучої руки у досліджуваних з вираженою асиметрією значно не відрізняється, що є свідоцтвом ідентично організованих адаптивних механізмів, які зумовлені рівним забезпеченням швидкісної продуктивності психомоторних дій домінуючою півкулею.

Серед досліджуваних з різним типом МА асиметрія рук неоднакова за темпом: найбільш симетричні за цим показником руки амбідекстрів (U_емп.=670,3; р>0,05), а найменш - праворуких (U_емп.=112,9; р<0,01). Невелика перевага правої руки за темпом у амбідекстрів, а також дещо більший показник темпу субдомінантної руки правопівкульних свідчить про штучну необхідність пристосовуватись таким людям до «праворукого середовища». При цьому необхідно відзначити, що у лівопівкульних досліджуваних показники темпу субдомінантної руки (лівої) трохи нижчі (25,3) за субдомінантну (праву) у правопівкульних (27,3). Не дивлячись на нижчі показники швидкості домінантної руки, для правопівкульних характерною є більш висока стійкість та рівномірність темпу психомоторної дії протягом часу, необхідного для вирішення психомоторної задачі. Таким чином, регуляція швидкісної властивості психомоторної дії достовірно відрізняється у осіб з різним типом МА. Однак, цей висновок є справедливим для співвідношення показників правої та лівої рук. Психомоторний темп ведучої та субдомінантної рук між групами досліджуваних з різним типом МА практично не відрізняється.

Таблиця 1

Показники властивостей психомоторної дії осіб з різним типом МА

За рахунок частішого залучення ведучої руки до предметної діяльності, перевага варіативності психомоторних дій, які здійснюються нею, обумовлює нестійкість темпу руху протягом тридцятисекундного періоду виконання тепінг-проби. В той же час субдомінантна рука, яка виконує у людей з вираженою моторною асиметрією частіше коригувально-допоміжну функцію, показує одноманітний рівень психомоторного темпу, незалежно від швидкісного показника домінантної руки, що відбито у статистично достовірних розбіжностях дисперсії у вибірках лівопівкульних (F=1,89; р<0,05) та право-півкульних (F=2,16; р<0,05). Високий рівень симетричності показників дисперсії обох рук (F=0,12; р>0,05) у амбілатеральних свідчить про однорідність показника психомоторного темпу обох рук в цій вибірці.

Лівопівкульні досліджувані значно переважають за силою правої руки осіб з правопівкульним (U_емп.=46,8; р<0,01) та амбілатеральним (U_емп.=174,5; р<0,05) типами МА. Високий коефіцієнт асиметричності сили відносно правої руки (7,1 кг) у лівопівкульних вказує на однобічний характер навантаження, що впливає на розвиток швидкісної якості домінантної руки. Рівноспроможна участь обох рук амбідекстрів та вимушене часте використання правої руки в діяльності правопівкульними визначає низький рівень асиметрії силового показника цих досліджуваних. Відсутність достовірності показника асиметрії сили рук правопівкульних (U_емп.=416,2; р>0,05) та амбідекстрів (U_емп.=654,4; р>0,05) може бути детерміновано чинниками середовища: вони часто виконують рухові операції з використанням сили правої руки. В той же час досліджувані-правші рідше використовують субдомінантну ліву руку у виконанні рухових операцій, які потребують максимального зусилля.

Амбілатеральні досліджувані демонструють найгірший рівень диференціації м'язового зусилля у порівнянні з особами з правопівкульною (U_емп.=391,1; р<0,05) та лівопівкульною (U_емп.=360,9; р<0,05) асиметрією. Найбільш ефективно виконують задачі на диференціацію зусилля лівопівкульні досліджувані, причому лівою рукою вони виконують задачу точніше за праву (U_емп.=352,4; р<0,05), не дивлячись на те, що остання є домінантною. Особи з вираженою моторною асиметрією більш точніше відрізняють зусилля субдомінантною рукою.

Помилка просторової чутливості графічного руху, який виконується лівою рукою, найменша у правопівкульних у порівнянні з амбідекстрами (U_емп.=368,8; р<0,05) та лівопівкульними (U_емп.=123,0; р<0,01) досліджуваними. Правою рукою дещо ефективніше виконують завдання на відтворення графічного руху правопівкульні на відміну від лівопівкульних (U_емп.=411,7; р>0,05). У амбілатеральних досліджуваних найбільш симетрична організація показників продуктивності рухової пам'яті з невеликим зміщенням на правобічність, а найбільш виражена асиметрія помилки просторової чутливості руху в лівопівкульних. Кращі показники правопівкульних підтверджують тенденцію до їх переваги у здібності відтворювати рух за заданим еталоном, яка обумовлена правопівкульною стратегією орієнтації в просторі, а також в більш високій стійкості регулятивної функції обох рук в змінених чи більш складних умовах.

Виявлено, що права рука демонструє високу швидкість при виконанні завдання на координацію у лівопівкульних, в той час як у ліворуких цей показник значно нижчий (U_емп.=117,2; р<0,01). Амбідекстри з цією задачею справляються не набагато гірше на відміну від лівопівкульних досліджуваних (U_емп.=449,0; р>0,01) та значно краще за ліворуких (U_емп.=412,8; р<0,05). Найбільш достовірніші розбіжності в координованості лівої руки виявлено між лівопівкульними та правопівкульними (U_емп.=143,7; р<0,01). Амбі-декстри справились із завданням на координацію гірше за правопівкульних, але краще у порівнянні з праворукими, при цьому достовірних розбіжностей не виявлено.

В правопівкульних досліджуваних відзначено значний рівень асиметрії рук з координованості при домінуванні правої руки (U_емп.=113,5; р<0,001). Високий рівень асиметричності з координації виявлено на виборці досліджуваних з правопівкульним типом МА (U_емп.=363,9; р<0,01), тільки в даному випадку ефективніше працює ліва рука. У амбідектрів відзначається рівнозначна ефективність обох рук (U_емп.=526,3; р>0,001), але необхідно акцентувати увагу на тому, що середній показник координації правої руки (36,0 с) трохи вище лівої (40,3 с). Переважання відмінностей в показниках координованості руху правої та лівої рук є наслідком вираженої МА в правопівкульних та лівопівкульних. Найкращі результати амбідекстрів, які отримані при роботі правою рукою, у порівнянні з ліворукими людьми є наслідком індивідуальної можливості більш частішого використання правої руки амбілатеральними в «праворукому середовищі».

Не існує достовірних розбіжностей щодо силової витривалості між особами з різним типом МА. Для лівопівкульних досліджуваних є характерним переважання силової витривалості правої руки (U_емп.=116,3; р<0,01), а для правопівкульних - лівої (U_емп.=274,1; р<0,01). Найменш витриваліші до статичного навантаження є амбідекстри, однак для них є властивим найвищий показник симетрії силової витривалості обох рук (U_емп.=480,2; р>0,05). Витривалість субдомінантної руки значно більша у правопівкульних на відміну від лівопівкульних.

Таким чином, можна стверджувати, що функціональна асиметрія мозку виступає одним з чинників, який визначає відмінності в продуктивності психомоторних дій осіб з різним типом МА. Достатньо високий рівень розвитку психомоторних якостей субдомінантної руки правопівкульних досліджуваних, ймовірно, є наслідком необхідності пристосування цих людей до «праворукого середовища», при цьому психомоторні функції ведучої руки не знижують своєї продуктивності. Найбільші відмінності в продуктивності психомоторних дій за силою, темпом та витривалістю зумовлено специфікою цих якостей як психофізичних, а координованість, просторова чутливість руху та точність диференціювання зусилля необхідно розуміти як саме психомоторні властивості, на якісне проявлення яких здійснює вплив не тільки нейрофізіологічні, а й психологічні особливості особистості.

Аналіз результатів експериментального дослідження особливостей міжпівкульного психомоторного перенесення сенсорних корекцій рухів дозволив виявити відмінності в прирості продуктивності психомоторної дії осіб з різним типом МА (див. табл. 2).

Цілеспрямоване тренування ведучої руки сприяє міжпівкульному психомоторному перенесенню та підвищує продуктивність психомоторної дії не тільки руки, яка тренувалась, але й субдомінантної руки, яка в тренувальному процесі участь не приймала. Регуляція психомоторних дій при даному типі тренування відрізняється в осіб з різним типом МА, що обумовлено специфікою стратегій психомоторної регуляції лівої чи правої півкулі, або однаковій виразності міжпівкульної активності.

Розвиток влучності руху лівої руки значно підвищує показник функції правої руки у правопівкульних (Т_емп.=3,82; р<0,05), тобто для них є характерним високий рівень міжпівкульного психомоторного перенесення інформації про програму рухової дії до субдомінантної півкулі. У людей з домінуючою лівопівкульною стратегією під час тренування правої руки здатність до міжпівкульного психомоторного перенесення сенсорних корекцій рухів слабка (Т_емп.=9,74; р>0,05), тобто передача інформації з домінантної півкулі до субдомінантної супроводжується проактивним гальмуванням. Ці відмінності, ймовірно, пов'язані з більш асиметричною організацією праворуких людей за рахунок менш частішого застосування субдомінантної руки в діяльності, порівняно з ліворукими. Для амбілатеральних досліджуваних тренування лівої руки відбивається потенційно негативним чином на функції приросту продуктивності правої (Т_емп.=10,12; р>0,05).

Таблиця 2

Показники приросту продуктивності психомоторної дії під впливом тренування осіб з різним типом МА (бали)

Під час цілеспрямованого однобічного тренування субдомінантної руки виникає також міжпівкульне перенесення сенсорних корекцій рухів. Однак, необхідно зазначити, що відмінності в продуктивності перенесення механізму регуляції психомоторних дій балістичного типу при даному типі тренування визначаються різним типом МА.

Має місце позитивний вплив тренування субдомінантної руки у ліворуких на приріст функції домінантної (Т_емп.=3,60; р<0,05). Правопівкульні досліджувані характеризуються високим рівнем здібності до перенесення інформації в міжпівкульних зв'язках. Цілеспрямований розвиток функції лівої руки у лівопівкульних досліджуваних значно підвищує продуктивність її психомоторної дії (Т_емп.=4,70; р<0,05). Високий приріст продуктивності лівої руки у цих людей свідчить про більш ефективне опанування просторових параметрів руху правою півкулею, однак при цьому виявлено тенденцію до інтерференції продуктивності психомоторної дії, яка виконується домінантною рукою (Т_емп.=19,05; р<0,05).

Амбідекстри, при цілеспрямованому розвитку правої руки, демонструють значний приріст продуктивності психомоторної дії, яка виконується цією рукою (Т_емп.=2,61; р<0,05), але перенесення інформації до правої півкулі здійснюється слабо, а інертність в засвоєнні дії лівою рукою обумовлена гальмівним впливом активності лівої півкулі на праву.

Найбільш ефективним засобом розвитку функції точності балістичного руху, який здійснюється правою рукою лівопівкульними, є поперемінне тренування обох рук (Т_емп.=0,33; р<0,01). Варто також відзначити, що найбільший ефект міжпівкульного психомоторного перенесення спостерігається відносно трансферу інформації до субдомінантної півкулі (Т_емп.=2,07; р<0,05). Тобто, можна стверджувати, що у лівопівкульних досліджуваних права (субдомінантна) півкуля характеризується високо організованою системою регуляції механізмів психомоторної дії, а ліва рука швидше виробляє моторну програму дії та запозичує інформацію про основні параметри точного руху від правої руки.

Більш ефективний приріст функції правої руки у амбідекстрів відзначено при її цілеспрямованому тренуванні порівняно з двобічним тренуванням. Однак виявлено, що двобічне тренування здійснює найбільш сприятливий вплив на розвиток функції лівої руки (Т_емп.=0,88; р<0,05), а приріст функції правої руки при всіх типах тренувань в цілому нижчий за приріст показника лівої. Систематична участь лівої руки у амбілатеральних під час двобічного тренування гальмує розвиток точності правої, але для лівої руки періодична активація лівої півкулі є найкращою умовою (яке, можливо виконує коригувально-стимулюючу функцію) розвитку її координованості.

Таким чином, найбільший приріст показника точності правої руки є характерним для осіб з вираженою МА мозку, причому як в групі лівопівкульних, так і в групі правопівкульних під час поперемінного тренування обох рук. Особи з правопівкульним типом МА демонструють більш високе зростання точності правої руки, у порівнянні з праворукими, але середній показник точності правої руки на ретестовому етапі вищий у лівопівкульних.

Відзначено, що в КГ1, де не проводилось тренування, приросту продуктивності психомоторної дії не було; така відсутність динаміки спостерігалась у досліджуваних з лівопівкульним, правопівкульним та амбілатеральним типами МА. В КГ2, де не проводилось ані тренування, ані зрізові тестування, відзначився навіть спад функції на ретестовому етапі, принаймні відносно обох рук в лівопівкульних та амбілатеральних.

Аналіз відмінностей в динаміці міжпівкульного перенесення сенсорних корекцій рухів дозволив розкрити особливості ефективності психомоторного тренування, які притаманні для осіб з різним типом МА (див. табл. 3).

Таблиця 3

Ефективність тренування рук особами з різним типом МА

Отримані нами результати підтверджують дані досліджень П.М. Єрмакова, Є.П. Ільїна, В.В. Клименко, К.Д. Черміта, в яких вказується на те, що професійна, спортивна або учбова діяльність може здійснювати вплив на згладжування асиметрії електрофізіологічної активності півкуль або на збільшення коефіцієнту МА. Поряд з цим, нами було встановлено, що динаміка зовнішньої результативності показника точності рухів під впливом різного типу тренувальних процесів та зміна в активності півкуль відрізняються в групах досліджуваних з різним типом МА.

При однобічному тренуванні ведучої руки у правопівкульних на останніх фазах тренувального процесу відзначається підвищення активності лівої півкулі, причому середні показники активності знаходяться в межах рівня амбілатеральності та значно одне від одного не відрізняються. При тренуванні субдомінантної руки відбувається постійне зростання активності домінуючої півкулі, а на ретестовому етапі відзначається виражене домінування лівопівкульної активності. Зміну типу активності півкуль викликано цілеспрямованим тренуванням неведучої руки, що виступило стимулюючим чинником для виникнення більшої збудженості в лівій півкулі. При цьому, не дивлячись на активність лівої півкулі, було зафіксовано значний приріст продуктивності психомоторної дії лівої руки за показником влучності.

Найбільш симетрична активність півкуль у ліворуких досліджуваних є характерною при двобічному тренуванні (рис. 1). Так, починаючи з четвертої фази, відбувається невелике зниження активності лівої півкулі, а на ретестовому етапі відзначено яскраво виражену симетрію активності півкуль. Така врівноваженість активності гемісфер пояснюється однаковою участю лівої та правої рук в тренувальному процесі, тобто гармонічне співвідношення показників міжпівкульної асиметрії є характерним при двобічному психомоторному перенесенні.

В динаміці МА у лівопівкульних досліджуваних при однобічному тренуванні домінантної руки відзначається відносна стабільність показника активності півкуль, який було зафіксовано активаціометром. В середині тренувального етапу характерним є невелике зниження рівня активності домінантної гемісфери, а показник, який зафіксовано на ретестовій фазі, не відрізняється від початкового рівня активності.

Високий приріст продуктивності психомоторної дії правої руки у лівопівкульних та незначна зміна показника продуктивності дії лівої відповідають низькій активності правої півкулі та яскравій виразності функціональної активності домінантної, що підтверджує припущення про слабку здібність праворуких до перенесення інформації в міжпівкульних зв'язках до правої півкулі. Низька психомоторна активність лівої руки у лівопівкульних у повсякденному житті впливає на гальмування в активації рухових центрів правої півкулі при цілеспрямованому стимулюванні функції лівої.

При однобічному тренуванні субдомінантної руки в лівопівкульних відзначено сполучення стабільної продуктивності правої руки та стрімкого приросту функції лівої руки з переходом міжпівкульної активності до правої півкулі. Тобто, цілеспрямоване тренування субдомінантної руки в лівопівкульних досліджуваних підвищує точність її руху та здійснює вплив на виникнення осередку збудження в субдомінантній півкулі, що пов'язано з формуванням образів саме цих рухів.

Результати виміру міжпівкульної асиметрії в лівопівкульних при двобічному тренуванні демонструють, що вже з перших фаз експерименту відбувається стрімке зниження активності лівої півкулі, а на ретестовому етапі реєструється майже однакова активність обох півкуль з невеликою перевагою активності правої, що пояснюється поступовим збільшенням результативності і правої, і лівої руки, причому приріст психомоторної продуктивності обох рук відбувається майже паралельно, що є наслідком впливу поперемінного тренування правої та лівої руки.

При тренуванні лівої руки у амбілатеральних відзначається незначне зміщення активності в бік лівої півкулі, а, починаючи з четвертої фази відбувається зниження її активності та на ретестовому етапі реєструється відносна врівноваженість міжпівкульної активності з невеликою перевагою правої півкулі, що пов'язано з незначним зниженням результативності правої руки та стрімким зростанням показника точності правої.

Однобічне тренування правої руки у амбідекстрів супроводжується перевагою активності лівої півкулі на перших фазах, що пов'язано з інтенсивним приростом продуктивності психомоторної дії правої руки, а стан «плато», який є характерним для показника цієї ж руки, та стрімкий приріст продуктивності лівої у другій половині експерименту відповідають переходу активності з лівої півкулі до правої.

Незначна дисперсія показників міжпівкульної активності амбідекстрів при двобічному тренуванні пов'язана з постійним приростом продуктивності обох рук протягом всього експерименту, при цьому невелика перевага активності правої півкулі на останніх фазах пов'язана із зростанням результативності роботи лівої руки.

Таким чином, прояв симетрії-асиметрії показника продуктивності психомоторної дії, яка виконується лівою та правою руками, є наслідком виникнення домінантного осередку збудження в зоні лівої чи правої півкулі, а приріст ефективності психомоторної функції супроводжується зміною активності півкуль, динаміка якої залежить від засобу тренувального впливу та типу міжпівкульної асиметрії людини.

У висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у з'ясуванні особливостей регуляції психомоторних дій осіб з різним типом міжпівкульної асиметрії. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки.

1. Аналіз сучасних джерел наукової інформації дозволив виявити, що основні форми регуляції психомоторики людини функціонують на психічному, енергетичному та біодинамічному рівнях. Психомоторна дія являє собою рівневу організацію властивостей, механізмів та функцій психіки людини та повинна розглядатись як структурна одиниця діяльності.

2. Міжпівкульна асиметрія мозку виступає одним з чинників, що визначає якісні відмінності в продуктивності регуляції психомоторних дій. Під міжпівкульною регу-ляцією психомоторних дій розуміється цілісна система управління рухами, яка є самоорганізованою, пов'язана з функціональною асиметрією мозку та орієнтована на вирішення задач, спрямованих на виконання психомоторної діяльності. До основних чинників міжпівкульної регуляції психомоторних дій людини відносяться тип міжпівкульної асиметрії та ступінь міжпівкульної взаємодії. В управлінні руховими діями приймають участь обидві півкулі, однак якісна специфіка виконання психомоторної дії обумовлена можливостями міжпівкульного перенесення сенсорних корекцій рухів.

3. На основі експериментальних даних доведено, що регуляція рухів осіб з ліво-півкульним, правопівкульним та амбілатеральним типами міжпівкульної асиметрії достовірно відрізняється та впливає на продуктивність психомоторних дій. Темп руху рук у лівопівкульних та правопівкульних осіб не відрізняється, але більш висока різниця за темпом руху рук є вираженою у праворуких та амбідекстрів. У правопівкульних людей темп руху субдомінантної руки вищий, ніж у лівопівкульних. Правопівкульні та амбілатеральні значно поступаються за максимальною силою особам з лівопівкульним типом асиметрії. Найбільш чітко диференціюють зусилля люди з яскраво вираженою функціональною асиметрією півкуль. Зберігання в пам'яті еталону рухів, які виконуються в горизонтальній, вертикальній та сагітальній площинах, краще у правопівкульних, що обумовлено специфікою просторової організації правої (домінантної) півкулі. Найменша різниця в продуктивності чутливості за просторовим параметром руху правої та лівої рук притаманна амбілатеральним особам. Не існує відмінностей в координованості рухів осіб з вираженою асиметрією півкуль, але для них характерним є більша різниця цього показника для обох рук, на відміну від амбілатеральних. Витривалість домінантної руки осіб з вираженою асиметрією однакова, але субдомінантна рука є більш витривалою у правопівкульних. Більш високі показники симетрично розвинених психомоторних якостей рук правопівкульних у порівнянні з особами з лівопівкульним та амбілатеральним типом свідчать про інтеграцію біологічної схильності до ліворукості та штучної необхідності пристосування таким людям до «праворукого середовища».

4. Під міжпівкульним перенесенням психомоторних дій необхідно розуміти процес передачі сенсорних корекцій рухів шляхом активації міжпівкульних взаємозв'язків. Тип функціональної асиметрії мозку є чинником, який визначає відмінності в здібності до перенесення психомоторної інформації в міжпівкульних зв'язках.

5. Емпіричним шляхом підтверджено, що найкращий ефект розвитку психомоторної функції рук досягається при двобічному тренуванні (поперемінному тренуванні лівої та правої руки). Але виключення становлять амбідекстри, для яких ефективність розвитку продуктивності психомоторної функції правої руки підвищується при її цілеспрямованому розвитку. При тренуванні домінантної руки у людей з лівопівкульною асиметрією знижується продуктивність психомоторної дії, яка виконується субдомінантною рукою. Визначено, що ефект проактивного гальмування збільшується по відношенню до субдомінантної руки при цілеспрямованому розвитку функції домінантної. Найкращий ефект міжпівкульного перенесення механізму регуляції психомоторних дій є характерним для людей з правопівкульним типом міжпівкульної асиметрії, а найменш схильними до перенесення в міжпівкульних зв'язках є особи з амбілатеральною та лівопівкульною організацією психомоторики. Таким чином, необхідно використовувати диференційований підхід до вдосконалення системи регуляції рухів залежно від типу міжпівкульної асиметрії людини.