Мономіф як психологічна передумова формування української ментальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології імені Г.С. Костюка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Спеціальність 19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Мономіф як психологічна передумова формування української ментальності

Парходько Ганна Юріївна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія когнітивної психології.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Чепелєва Наталія Василівна, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України (м. Київ), заступник директора.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Васютинський Вадим Олександрович, Інститут соціальної та політичної психології АПН України (м. Київ), лабораторія психології мас та спільнот, завідувач,

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Чепа Мирослав-Любомир Андрійович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України (м. Київ), лабораторія загальної та етнічної психології, завідувач.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Зливков.

Анотація

мономіф психодіагностичний ментальність

Парходько Г.Ю. "Мономіф як психологічна передумова формування української ментальності". - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук зі спеціальності 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - Київ, 2008.

Дисертаційну роботу присвячено вивченню феномену мономіфу та дослідженню його проявів у дійсності сучасної української спільноти. У дисертації розкрито сутність феномену мономіфу та обґрунтовано його значення для процесу формування ментальності етнічних спільнот. З'ясовано, що мономіф як матриця універсальних міфологічних сюжетів обумовлює можливість конструювання історій актуальних до реальності, що є специфічними для потреб певної етнічної спільноти. Виявлено й проаналізовано систему ситуативних та базових факторів творення мономіфологічної історії, що дозволяють диференціювати прояви мономіфу в провідних сферах суспільного життя певної етнічної спільноти.

З'ясовано, що в сучасній українській політичній сфері дослідження універсальних змістів мономіфу дозволяє виявляти провідні традиційні смисли в настановах й очікуваннях виборців щодо образу політичного діяча та прогнозувати результати передвиборчих кампаній. Доведено доцільність застосування в психотерапевтичній практиці аутентичних для певної етнічної спільноти текстів у аспекті їхнього сприяння особистісному зростанню, формуванню та збагаченню культурних інтерпретаційних ресурсів людини в межах її ментальності.

Ключові слова: міф, мономіф, ментальність, етнічна спільнота, ситуативні та базові фактори творення мономіфологічної історії, універсальні сюжети, соціокультурний образ політичного діяча, інтерпретаційні ресурси аутентичних текстів.

Аннотация

Парходько А.Ю. "Мономиф как психологическая предпосылка формирования украинской ментальности". - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины. - Киев, 2008.

Диссертационное исследование посвящено изучению феномена мономифа и исследованию его проявлений в реалиях современного украинского сообщества. В диссертации раскрыта сущность феномена мономифа и обосновано его значение для процесса формирования ментальности этнических сообществ. Выяснено, что мономиф как матрица универсальных мифологических сюжетов обуславливает возможность конструирования историй актуальных действительности и проявления в них таких содержаний, которые были бы специфичными для потребностей конкретного этнического сообщества. Ментальность задает определенную парадигму восприятия, в которой объекты внешнего мира либо вписываются в контекст актуальных историй этноса, либо вообще не воспринимаются. Доказано, что стабильность и универсальность мономифологических содержаний позволяют современным представителям этноса воссоздавать ментальную модель мировосприятия, чувствовать этническую принадлежность, быть адаптированными к событиям окружающей действительности в границах этой модели.

Выявлено, что во всех современных историях объективируются содержания мономифа, однако вследствие их недорефлексированости, они сложно дифференцированы в реальности. Выявлена и проанализирована система ситуативных и базовых факторов создания мономифологической истории, которая позволяет исследовать проявления мономифа в ведущих сферах общественной жизни конкретного этнического общества. Степень репрезентации составляющих этих факторов определяет характер мономифологичности истории. В диссертационной работе обосновано, что ситуативные и базовые факторы находятся в тесной взаимосвязи и согласованы между собою. В диссертации раскрыты особенности проявлений мономифа в политической сфере сообщества путем использования авторской методики "Исследование социальнокультурного образа политика". Доказано, что в современной украинской политике, исследование универсальных содержаний мономифа позволяет выявлять ведущие традиционные смыслы в установках, ожиданиях избирателей к образу политического деятеля, определять желаемые черты личности политического лидера Украины, а также прогнозировать результаты предвыборных кампаний.

Доказана целесообразность использования в психологической практике аутентических для определенного этнического общества текстов, в аспекте их способствования личностному росту, формированию и обогащению культурных интерпретационных ресурсов субъекта, в границах его ментальности. Обоснованы психотерапевтические возможности украинских литературных произведений в исследовании глубинных смыслов психики и их роли в разворачивании жизненной истории субъекта на примере мифодрамы по тексту драмы-феерии "Лесная песня" Леси Украинки.

Ключевые слова: миф, мономиф, ментальность, этническое сообщество, ситуативные и базовые факторы создания мономифологической истории, универсальные сюжеты, социокультурный образ политического деятеля, интерпретационные ресурсы аутентических текстов.

Annotation

Parkhodko, H.Yu. "Monomyth as a psychological prerequisite for the Ukrainian mentality formation". - Manuskript.

Thesis for the Candidate degree in psychology, speciality 19.00.01 - General Psychology, History of Psychology. - G.S. Kostiuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The dissertation focuses on the phenomenon of monomyth and its manifestations in the life of modern Ukrainian society.

The concept of monomyth is elucidated in the paper. Provided is the rationale for its importance in the process of forming of ethnic community's mentality. The evidence exist that monomyth being a mold for universal mythological scenarios, enables people to create narratives related to the reality, and assign them with contents specific for needs of a certain ethnic community. The author elucidated the system of situational and essential factors affecting development of monomythological history, which facilitate differentiation of monomyth manifestations in the principal areas of the ethnic community' life.

The idea was suggested and proved that, with reference to modern Ukrainian political setting, exploration of universal meanings of monomyth allows to elicit the main traditional meanings underlying attitudes and expectations of constituency relating to the image of a politician, as well as give forecast regarding election campaigns. Substantiated was the use of authentic, for this ethnic community, texts in psychotherapeutic practice from the perspective of their providing support for personal growth, development and augmenting of human cultural interpretation resources within the individual's mentality.

Key words: myth; monomyth; mentality; ethnic community; situational and essential factors affecting development of monomythological history; universal mythological scenarios; sociocultural image of a politician; interpretation resources of authentic texts.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Звернення України до власної культурної спадщини зумовлює необхідність розв'язання низки першочергових завдань, серед яких особливе місце займає проблема ментальності та психологічних витоків формування цього феномену.

Пізнання феномену ментальності було розпочате в роботах представників "Школи Анналів", які розуміли це явище як специфічний тип світогляду, зумовлений природними та соціальними компонентами (М. Блок, Ж. Ле Гофф, Ж. Ревель, Л. Февр та інші). У вітчизняній науці ці теорії були продовжені першими дослідженнями Л.М. Баткіна, О.Я. Гуревича, Л.П. Карсавіна. На сьогодні розроблено вивчення особливостей ментальності у зв'язку з аналізом унікальності психофізіологічних процесів індивіда (І.І. Кондращин); ведуться дослідження окремої ментальності, в першу чергу політичної, що вивчає взаємозв'язок між політикою та поведінкою, пояснює політичні процеси (В.М. Іванов, М.М. Назаров та інші) або безпосередньо дослідження рис української ментальності (М.С. Грушевський, О.Ю. Кульчицький, В.К. Липинський, Д.І. Чижевський та інші) тощо. Дослідники з метою пізнання окремої ментальності звертаються до порівняння особливостей різних спільнот (К.О. Абульханова) або однієї спільноти в певний період історичного часу (О.І. Купріянов); аналізують явища ментальності як процес "вторинного перекодування" картини світу за допомогою знакових систем (Н.Ф. Каліна, Є.В. Чорний, О.Д. Щоркін та інші), а також розглядають її як безпосередньо-процесуальний пласт національної культури (Ю. Мединська, В.Ф. Фурман та інші).

Попри існуючі наукові праці, присвячені проблемі вивчення феномену ментальності, в науковій літературі недостатньо досліджується питання щодо пізнання цього явища в аспекті текстового підходу до розуміння дійсності. Тому, незважаючи на численну бібліографію, пов'язану з висвітленням окремих аспектів формування ментальності, питання дослідження текстових основ її утворення на сьогодні залишається відкритим. Внаслідок чого в дисертаційній роботі досліджено явище мономіфу - апріорного джерела здатності розуміння дійсності через текст. У пізнанні цього феномену ми спираємося на наукові міждисциплінарні доробки вчених з психології (М. Еліаде, Дж. Кемпбелл, К.Ґ. Юнг), міфології (Е.М. Мелетинський, Б.А. Рибаков) та філології (Т.І. Гундорова, В.Ф. Давидюк, О.С. Забужко). Наукові праці зазначених дослідників допомагають осмислити особливості специфіки взаємозв'язку й впливу індивідуальних та загальнолюдських способів розуміння оточуючої реальності.

Сформований на основі концепцій прадавнього наративу, мономіф продовжує підтримувати універсальні змісти первинної свідомості шляхом сучасних провідних соціокультурних історій окремих етнічних спільнот. Універсальні змісти мономіфу яскраво проявляються в різних сферах життєдіяльності людства, відрізняючись лише своїми особливостями в межах різних ментальностей. Внаслідок того, що змісти мономіфу залишаються переважно неусвідомленими, дослідження цього феномену є достатньо ускладненим. Однак, у моменти емоційного піднесення етносу вкраплення мономіфологічних змістів у сюжети соціально-культурних текстів стають настільки активними, що вони більш відкрито здійснюють вплив на організацію життя етносу.

Оскільки сьогодні в Україні мономіфологічні прояви найбільш розповсюджені в сучасній політичній сфері, ми вважаємо за доцільне розглянути та дослідити особливості української ментальності через ці контексти, а також зосередитися на темі можливості свідомого ефективного залучення універсальних змістів до формування сучасних аутентичних історій українців у контексті психологічної допомоги. Означена проблема є недостатньо розробленою на сьогодні. Поза зоною досліджень науковців залишаються питання про сутність феномену мономіфу, його значення у процесі формування ментальності певної етнічної спільноти, досі не було запропоновано адекватних методів дослідження мономіфу та ресурсності його універсальних змістів у процесі патріотичного становлення та розвитку етносу. Психологічне дослідження, результати якого представлені в дисертаційній роботи є спробою розкрити центральну проблему психологічних передумов формування ментальності, етнічної приналежності, психологічної ресурсності аутентичних текстів, розробки методичного інструментарію, що враховував би розуміння ментальних особливостей досліджуваного як представника певної етнічної спільноти. Отже, соціальна та психологічна значущість означеної проблеми і недостатнє її вивчення зумовило актуальність і вибір теми дисертаційного дослідження "Мономіф як психологічна передумова формування української ментальності".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної теми лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України "Соціально-психологічні чинники розуміння та інтерпретації особистого досвіду". Номер держреєстрації 0104U000222.

Тема дисертації "Мономіф як психологічна передумова формування української ментальності" затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 40 від 17.03.2005 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 24.04.2007 р.).

Об'єкт дослідження: процес формування ментальності.

Предмет дослідження: мономіф як одне з джерел формування української ментальності.

Мета дослідження: на основі аналізу особливостей формування української ментальності виявити та обґрунтувати феномен мономіфу, дослідити його роль у психічній реальності сучасної української спільноти.

Гіпотеза дослідження: сучасні історії, що творяться в межах ментальності етнічної спільноти з врахуванням ситуативних і базових мономіфологічних факторів, сприяють осмисленню представниками етносу життєвого досвіду в процесі психологічної допомоги та дозволяють виявляти особливості сприймання ними політичних подій, досліджувати їхні уподобання та очікування від політичних діячів.

Реалізація поставленої мети та доведення гіпотези дослідження передбачає вирішення таких завдань:

1. Виявити провідні психологічні передумови формування ментальності.

2. Обґрунтувати поняття мономіфу як феномену, що певним чином впливає на ментальні особливості сприйняття дійсності представниками етнічних спільнот.

3. Визначити ситуативні та базові фактори, що обумовлюють виникнення та підтримку мономіфологічної історії.

4. Розробити та апробувати психодіагностичну методику, спрямовану на виявлення проявів мономіфологічних змістів у політичних уподобаннях, настановах та очікуваннях виборців.

5. Адаптувати до української ментальності психотерапевтичний метод міфодрами, який би враховував основні фактори творення мономіфологічної історії, з метою актуалізації та усвідомлення культурного потенціалу в процесі особистісного розвитку представників певної етнічної спільноти.

Теоретико-методичні засади дослідження: психологічний та філософський підходи до проблеми розуміння; методологічні концепції ментальності; сучасні дослідження мономіфу, дослідження психологічного аспекту казок та міфів (Е. Берн, Б.Х. Закс, Т.Д. Зінкевич-Євстигнєєва, В.Я. Пропп, О. Ранк, З. Фройд, Е. Фромм, К.Ґ. Юнг та інші); теорії політичної міфології (В.О. Васютинський, О.А. Донченко, Л.А. Найдьонова, Л.Е. Орбан-Лембрик, М.М. Слюсаревський, Т.М. Титаренко та інші); психологічні положення про формування та становлення особистості в умовах побудови в Україні громадянського суспільства (Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, Н.Ю. Максимова, М.І. Пірен та інші); підходи до розуміння психотерапевтичної ресурсності культурних текстів (Г.Б. Бедненко, О.Л. Вознесенська, Б. Гулдінг, М. Гулдінг, С.Ю. Гуцол, І.В. Євтушенко, З.С. Карпенко, Я.Л. Обухов, Н. Пезешкіан, Т.С. Яценко та інші).

Для досягнення мети, розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотези було використано загальнонаукові методи теоретичного дослідження (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення) та методи емпіричного дослідження: експеримент, метод семантичного диференціалу, тестові методики, авторська методика "Дослідження соціокультурного образу політика", метод міфодрами, якісний аналіз та кількісна обробка результатів дослідження. Математико-статистична обробка даних здійснювалася за допомогою програм Stat Plus 2007 Pro build 4.3.0.0, SPSS 15 та Microsoft Excel 2003.

Експериментальна база дослідження. У дослідженні політичних уподобань виборців брали участь 645 респондентів, які проживають у центральній, східній, північній та західній географічних частинах України. Дослідження психотерапевтичних ресурсів аутентичних текстів проводилося на базі МПП "Медичного центру "Інтерамед" (м. Черкаси) із 180 клієнтами центру. Загальна кількість досліджуваних становить 825 осіб. Студіювання проблеми здійснювалось у три етапи (пошуковий, дослідний, узагальнювальний) впродовж 2004-2007 років.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягають у тому, що:

- доповнено й розширено розуміння феномену ментальності й передумов його формування (географічне середовище, мова, історія);

- уперше представлено обґрунтування поняття мономіфу як психологічного джерела формування ментальності; виявлено ситуативні (сучасні міфи, суб'єктивний досвід представників етнічної спільноти) та базові (глибино-архетипні та культурні змісти) фактори творення мономіфологічної історії; розроблено психодіагностичну методику, спрямовану на виявлення політичних уподобань, настанов, очікувань виборців; адаптовано до української ментальності психотерапевтичний метод міфодрами з врахуванням основних факторів творення мономіфологічної історії (на прикладі драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки), з метою актуалізації й усвідомлення культурного потенціалу в процесі особистісного розвитку представників української етнічної спільноти.

Практичне значення результатів роботи. Розроблена та апробована автором методика може бути використана політичними психологами, соціологами, PR-технологами в процесі розробки іміджу політичного лідера, при прогнозуванні результатів політичних виборів, вивченні політичних уподобань виборців у межах певної етнічної спільноти. Адаптований метод міфодрами на прикладі драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки може бути рекомендований практичним психологам в якості психодіагностичного та психокорекційного інструментарію надання практичної допомоги з метою поглиблення розуміння ментальних змістів суб'єкта, підвищення рівня його національної приналежності, а також формування та підтримки патріотизму, національних цінностей особистості. Теоретичні та емпіричні результати дослідження можуть доповнювати такі навчальні психолого-педагогічні дисципліни: "Етнопсихологія", "Політична психологія", "Психотерапія та психокорекція особистості суб'єкта".

Надійність та вірогідність дослідження забезпечується обґрунтованістю методологічних та теоретичних положень; застосуванням методів, адекватних до мети й завдань дисертації; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів дослідження.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені та апробовані на І Всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005 р.), IV Всеукраїнській науковій конференції "Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави" (Київ, 2005 р.), на ІІІ щорічному науково-практичному семінарі "Творча багатоманітність простору арт-терапії" (Київ, 2006 р.), Міжнародній науковій конференції імені проф. Сергія Бураго "Мова і культура" (Київ, 2007 р.), на засіданнях лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

Основні результати дисертаційного дослідження впроваджено до роботи психологічного сектору МПП "Медичного центру "Інтерамед" м. Черкаси (довідка № 1985-/3 від 06.02.2008 р.), а також при підготовці до викладання дисциплін, лабораторних та практичних занять на психологічному факультеті Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 550/01-11 від 31.03.2008 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні заявлених у статтях феноменів, зокрема: мономіфу як психологічної передумови формування ментальності, ситуативних та базових факторів творення мономіфологічної історії; розробці нової психодіагностичної методики та адаптації методу міфодрами в межах української ментальності.

Публікації. Матеріали дослідження викладено у 12 публікаціях, у тому числі 9 одноосібних статтях та 1 статті у співавторстві в наукових фахових виданнях, що затверджені ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (316 найменувань українською та іноземними мовами).)Основний текст дисертації викладено на 179 сторінках; він містить 5 таблиць, 11 рисунків. Повний обсяг роботи - 267 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об'єкт, предмет, основну мету, завдання роботи, сформульовано гіпотезу, розкрито теоретико-методологічні основи й методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, представлено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження та публікацій за темою дисертації. У першому розділі - "Теоретичні засади дослідження проблеми формування ментальності" - розкрито сутність і специфіку феномену ментальності, здійснено історичний аналіз досліджень цього явища в зарубіжній та вітчизняній психології, проаналізовано в контексті герменевтичного підходу основні джерела формування ментальності, теоретично обґрунтовано особливості мономіфу як однієї з передумов творення ментальності.

Представлений у розділі аналіз науково-психологічних джерел засвідчив, що до класичного розуміння феномену ментальності належать уявлення про неї як про колективну свідомість етносу, змісти якої утворилися в результаті культурного досвіду його представників. Зокрема, акцентуються ідеї про специфічність змістів ментальності в певні історичні періоди (Л. Леві-Брюль) і їхнє формування на основі реконструювання узагальнених ранніх картин світу різних цивілізацій (М. Блок, Л. Февр). Сучасні теорії ментальності визначають цей феномен через свідомість, мислення, розумову діяльність, які спираються на єдність процесів раціональної рефлексії та інтуїтивного умовиводу (М.Л. Смульсон, Ю.М. Швалб). Ведуться дослідження щодо природи вбудованості ментальності в життєвий досвід представників етнічної спільноти.

Так, широкого вжитку отримали ідеї генетичної передачі ментальності (О.Ю. Кульчицький, І.К. Пантін) та соціокультурні теорії передачі ментальних змістів через провідні історії етносу (Б. Рогофф, Н.В. Чепелєва). Відзначається неоднозначна дослідницька позиція й стосовно вмісту свідомих (О. Ребер, Дж. Чаплін) та несвідомих (О.Я. Гуревич, О.Ю. Кульчицький) компонентів ментальності. У дисертації феномен ментальності розглядається як невербальна, досеміотична складова особистого досвіду, що становить специфічний для певної етнічної спільноти смисловий слід архаїчного переживання від "читання" об'єктів зовнішньої реальності, який вбудовано до складу особистого досвіду шляхом переповідання домінуючих історій представниками етносу від покоління до покоління і який задає етносу розгорнуті в часі й просторі інтерпретаційні рамки для його взаємодії з реальністю доти, доки він буде підтриманий домінуючими історіями. У сучасних історіях людство підтримує ментальні уявлення та закріплює базову структуру сприймання дійсності. В конкретні історичні періоди змінюється сюжетне наповнення історій, а глибинні змісти значимих текстів залишаються сталими. У такий спосіб сучасні представники етносу реконструюють ментальну модель світосприймання, відчувають етнічну приналежність, стають адаптованими до подій реальності в межах цієї моделі. На початку дослідження зазначеної проблеми були виділені провідні соціокультурні джерела формування ментальності: географічне середовище (І.М. Грабовська, Р.О. Додонов), мова (К. Клакхон, Г.В. Плеханов, Г. Уілер), події соціальної історії в межах певної етнічної спільноти.

Зазначені передумови ментальності розглядаються в контексті теорії постмодернізму, структуралізму й герменевтичного підходу в якості певних рівнів тексту, що набувають власної інформаційної значимості за умови наявності суб'єкта-інтерпретатора. Аналіз теоретичних джерел дозволяє констатувати, що в процесі читання повідомлень оточуючої дійсності представники певного етносу творять уявлення про свою територію, історію, традиції та формують специфічний стиль ставлення до зовнішньої реальності, який з часом визначає ментальні особливості етносу. Наприклад, сприятливі умови клімату, безпека, різноманітність та мальовничість географічного ландшафту сучасної України сприяли формуванню характерних для української етнічної спільноти рис інтровертованості, чуттєвості, кордоцентризму (М.В. Гримич).

У ході подальшого дослідження проблеми була сформульована та обґрунтована ідея мономіфу як типової моделі творення провідних історій, що задає базове текстове розуміння дійсності. Мономіф належить до провідних психологічних джерел формування ментальності й становить сукупність загальних сюжетів ранніх міфів, їхніх структурних компонентів, які використовуються свідомістю в процесі конструювання й розуміння соціальної реальності. У першому розділі розкрито природу взаємозв'язку цих двох феноменів, згідно з якою переповідання та організація провідних змістів колективного досвіду етносу відбувалися за допомогою міфів. Внаслідок антропоморфізму архаїчної свідомості сюжети міфу сприймалися людством у якості дійсних подій, реальних історій. У такому контексті прадавній міф є рівнозначним до наративу сучасної особистості та виконує аналогічні йому функції: смислоутворюючу, впорядковуючу, розвиваючу, програмуючу й таку, що конституює його автора (рід, плем'я). Вирізняючись в різних культурах власним оформленням міфів (внаслідок різної організації буття), ці змісти апріорі стосуються універсальних загальнолюдських тем, наприклад: утворення світу, устрій світу, кінець світу; пошук людиною свого місця в світі.

Переповідаючись з покоління до покоління, сюжети мономіфу, як матриця універсальних тем транслюють через неоміфи базові схеми, важливі для процесу розуміння реальності, надаючи їх свідомості для конструювання історії. За рахунок вміщення в мономіфі загальнолюдських змістів, представникам етнічних спільнот стає можливим відфільтровувати й здобувати на рівні з загальноприродними значеннями про дійсність специфічно ментальні. Результати дослідження, подані в першому розділі, доводять, що сучасні історії поряд з усвідомленими нормами й цінностями буття вміщують й архаїчні уявлення представників своєї етнічної спільноти.

У другому розділі - "Теоретичний аналіз можливостей дослідження мономіфологічних історій в сучасній дійсності українського етносу" - розглядається теоретичний матеріал щодо виявлення мономіфологічних тем та сюжетів у сучасних історіях українців, визначаються базові та ситуативні фактори творення мономіфологічної історії, висвітлюється зміст їхніх критеріїв. Проведений в дисертації аналіз наукових джерел дозволив констатувати об'єктивованість змістів мономіфу в сучасних історіях. Вихідні загальнолюдські концепти, значення, смисли отримують нову інтерпретацію, наділяються новим емоційним забарвленням. Трансформація універсальних тем мономіфу в нових текстах підтримує традиційний алгоритм сприйняття світу. Латентні змісти мономіфу наповнюють індивідуальний досвід суб'єкта загальнолюдським знанням про взаємодію із явищами та предметами об'єктивної дійсності, забезпечують відчуття відповідності актуальним способам інтерпретації. Однак, внаслідок недорефлексованості змістів мономіфу, його важко диференціювати в усіх сферах життєдіяльності, особливо в ментальності тих етнічних спільнот, що на рівні свідомості не підтримують або не конструюють змісти аутентичних уявлень. Дисертаційне дослідження дозволило виділити складові творення мономіфологічних історій: сучасну історію, культурні та глибино-архетипні змісти, змісти особистісного міфу та наративу.

Ситуативні фактори (сучасна історія, змісти особистісного міфу та наративу) пристосовують традиційні базові змісти (культурні та глибино-архетипні змісти) до актуальних подій дійсності, а базові зумовлюють продуктивність нових знань у межах ментальності етносу. Наявність зазначених складових у межах ментальності тих осіб, які творять та отримують певну історію, визначає характер її мономіфологічності. У ході дослідження об'єктивації мономіфологічних змістів у сьогоденній дійсності було виявлено критерії сучасної історії, що наближають її до мономіфологічної: сучасна історія - це нова історія, що оприлюднюється в ЗМІ, кінематографі, рекламі, на електронних носіях або у друкованих виданнях; культурні історії, що визначаються відповідністю змістів нової історії символам, традиціям, фольклору етносу; глибино-архетипні змісти, для яких характерним є збіг образу героя нової історії з архетипним першообразом, а також проходження героєм стадій мономіфологічного шляху; змісти особистісного міфу визначаються наявністю проекції ірраціональних змістів особистісної міфології на непроголошені змісти нової історії; змісти особистісного наративу характеризуються тим, що нова історія твориться в межах сімейного наративу особистості, стає "знайомою" для неї.

Проведений аналіз теоретичних та методичних джерел свідчить, що в межах української ментальності провідними сферами суспільного життя, в яких особи творять й отримують мономіфологічні історії, є політика та психологічна практика.

Провідними мономіфологічними опозиціями в політичній сфері є "початок - кінець", "цілісність - частковість", "скінченність - нескінченність" та інші. У ситуації психологічної допомоги універсальні прояви мономіфу можуть бути виявлені безпосередньо в структурі психологічної практики, а також у змісті методологічного інструментарію. Клієнт, переосмислюючи власну історію, рухається по стадіям психотерапії (В.І. Карікаш, Р. Кочюнас) подібно до героя мономіфологічного сюжету: початок психологічної допомоги (сепарація) характеризується усвідомленням наявності домінуючого наративу та його впливу на розгортання життєвої історії суб'єкта; проміжний етап психологічної допомоги (ініціація) - готовністю залучати нові смисли до травмуючої історії; останній етап (повернення) - інтеграцією нових та старих знань шляхом творення альтернативної історії. Оскільки зазначені етапи психотерапії відбуваються в межах універсальних мономіфологічних сюжетів, суб'єкт має змогу переживати почуття психологічної захищеності, що дозволяє здійснювати продуктивні зміни у власному "читанні" оточуючої дійсності. Представлений у другому розділі аналіз прояву мономіфу в психічному житті сучасного етносу дозволив виявити існуючі механізми та сюжети його творення, які стали основою для експериментального дослідження.

У третьому розділі - "Емпіричне дослідження мономіфу в сучасній політичній сфері України" - пропонується загальна стратегія експериментального дослідження, обґрунтовується вибір методичної бази, подано опис розробленої методики та аналізуються отримані дані. Експериментальне дослідження проводилося у 2004-2007 р. р. Загальний обсяг вибірки становить 645 досліджуваних (грудень 2004 р. - 200 респондентів; січень 2005 р. - 150 респондентів; грудень 2005 р. - 150 респондентів; вересень 2007 р. - 145 респондентів).

Здійснений в дисертації аналіз наукових джерел дозволив констатувати, що до методів дослідження мономіфологічних сюжетів й тем в українській політиці відносять дистантні (С.О. Гарковець, В.В. Третьяченко та інші), психосемантичні (Н.В. Вавіліна та інші), порівняльно-історичні (Д.В. Позняк) та інші. Враховуючи досвід застосування зазначених методів та специфіку впливу феномену мономіфу на кожну складову досліджуваної історії, були розроблені та проведені окремі психодіагностичні методики, які дали змогу об'єктивувати універсальні сюжети й теми. Так, з метою визначення сучасної історії в українській політиці ми звернулися до аналізу кількісних показників згадування політиків в мережі Інтернет (електрона пошукова система "Yandex"). Результати дослідження складової "Сучасна історія" дозволили встановити провідні українські політичні історії протягом 2004-2007 р. р. та визначити політичних діячів для подальшого дослідження: Р.В. Богатирьова, Л.М. Кравчук, Ю.В. Луценко, О.О. Мороз, Ю.В. Тимошенко, В.А. Ющенко, В.Ф. Янукович. Експериментальне дослідження складової "Культурні та глибино-архетипні змісти" відбувалося в два етапи.

На першому етапі було виявлено психологічні особливості сприйняття виборцями образу ідеального політика шляхом об'єктивації неусвідомлених ментальних змістів у вільних асоціаціях респондентів. За рахунок механізмів символізації та метафоризації в отриманих асоціаціях були представлені одночасно зі змістами традиційних уявлень українського етносу й змісти індивідуального досвіду представників етнічної спільноти. Отримані асоціації було згруповано за трьома семантичними категоріями: "Природні явища", "Тваринний світ", "Літературні та казкові персонажі". Спираючись на традиційні уявлення українців, виявлені асоціації було проаналізовано за характерологічними особливостями. На ґрунті отриманих особливостей було визначено провідні якості особистості, бажані для ідеального політичного лідера. Наприклад, в категорії "Природні явища" відповідно до традиційних уявлень українців асоціація "вітер" символізує особистісні риси: сила, мужність, оновленість.

На другому етапі дослідження складової "Культурні та глибино-архетипні змісти" було доведено, що для представників сучасної української спільноти провідною категорією є "Природні явища" та "Тваринний світ", асоціації з яких символізують прадавні міфологічні уявлення пращурів про вищий та нижчий пантеони язичницьких богів. Звернення до окремих асоціацій політиків дозволяє прогнозувати, які з наявних політичних міфів є значимими для українських виборців. Подальший аналіз провідних асоціацій виборців засвідчив, що протягом 200-2007 рр. змісти внутрішньоособистісного досвіду отримували відображення в структурно-смисловій організації сучасних мономіфологічних історій, а також змісти особистісних міфів й історій українців були об'єктивовані переважно в свідомій сфері психіки. На рівні соціальної реальності це виявилося під час Помаранчевої революції на мітингах незгоди, участі в обговоренні програм лідерів, ідеологічних протистоянь, і навіть в сімейних конфліктах політичної тематики. Перевірка результативності методики "Дослідження соціокультурного образу політика" шляхом методу "Семантичний диференціал" (за В. Ф. Петренко) засвідчила її ефективність у дослідженні мономіфологічних тем й сюжетів. Згідно з отриманими результатами в 2005 р. кількість збігу категорій особистісних рис за двома методиками склала 75%, а в 2007 р. - 83% (таблиця 1).

Таблиця 1. Дослідження кількості збігу категорій особистісних рис за методом "Cемантичного диференціалу" (за В.Ф. Петренко) та методикою "Дослідження соціокультурного образу політика" у 2005-2007 рр.

Результати дослідження складових "Змісти особистісного міфу та особистісного наративу" доводять, що переважна більшість учасників експерименту (2005 р. - 85,3 %, 2007 р. - 79,3 %) активно продукувала вільні асоціації відповідно до політичних образів запропонованих лідерів. Зазначені дані переконують, що змісти особистого досвіду наповнені неусвідомлюваними смислами традиційного уявлення етносу, що забезпечує адаптацію універсальних тем та сюжетів мономіфу до умов актуальної повсякденності. Дослідження, результати якого представлено в третьому розділі, констатує, що однією з необхідних умов ефективної виборчої кампанії є наявність в політичній історії лідера визначених ситуативних та базових факторів. Політики, передвиборчі історії яких ґрунтувалися лише на окремих елементах мономіфологічної історії мали меншу підтримку виборців, ніж ті, політичні історії яких складалися як з динамічних, так і статичних факторів. Причому географічна приналежність українців не відігравала при цьому істотної ролі, оскільки мономіф як провідна форма давнього розуміння світу за рахунок власних функційних особливостей здатний збалансовано підтримувати рівновагу між амбівалентними універсальними змістами.

У четвертому розділі - "Емпіричне дослідження мономіфу в сучасній українській психологічній практиці" - виявлено психотерапевтичні методи дослідження, що можуть бути застосовані при пізнанні традиційних уявлень української етнічної спільноти, розкрито сутність методу міфодрами, представлено та проаналізовано дані експериментального дослідження. Загальний обсяг вибірки складає 180 осіб (15 психотерапевтичних груп по 12 осіб в кожній протягом 2005-2007 рр.).

Теоретичний аналіз означеної проблеми надав можливість виділити провідні напрямки психотерапії в дослідженні універсальних тем і сюжетів мономіфу: читання міфів (К. Естес, Т.Д. Зінкевич-Євстигнєєва), міфодрама (Г.Б. Бедненко), арт-терапія (О.Л. Вознесенська), міф у русі (Л.М. Мова), комплекс психомалюнків (Т.С. Яценко). Однак, зазначені психотерапевти не застосовують на практиці аутентичні культурні тексти українського етносу. У дисертації представлено результати дослідження психотерапевтичного ресурсу класичних літературних творів України (на прикладі драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки). Аналіз стенограм учасників міфодрами підтверджує наявність глибинних та особистісних смислів в інтерпретаційній системі суб'єкта. Метод міфодрами дозволяє виявити провідну для особистості стадію проходження мономіфу, систему як неусвідомлених, так і частково усвідомлених сталих патернів світосприймання, що зумовлені одночасно особливостями структурно-смислової організації особистого наративу суб'єкта та ментальними змістами його культури. Надійність методу міфодрами за літературним твором Лесі Українки засвідчили тестові психодіагностичні методики "Рівень розвитку емпатії" (за В.В. Бойко), "Незавершені речення" (за С. Леві та Д. Саксом), "ЕРQ" (за А. Айзенком), що були проведені до та після курсу міфодрами. Тестові методики підтвердили наступні дані міфодрами: основними елементами в особистих наративах представників української спільноти є типові тенденції до переважання емоційного способу сприйняття реальності (кордоцентризм та інтровертованість); внаслідок традиційного шанобливого ставлення особи до батьківських настанов формуються патерни, що часто виявляються ригідними щодо особистісного досвіду суб'єкта. Так, згідно з отриманими до проведення міфодрами даними, серед учасників групи переважала інтровертованість характеру - 58,5%. Курс міфодрами обумовив лише наявність тенденції до зменшення ступеня вираження досліджуваної риси.

Дослідження традиційного шанобливого ставлення до батьків після курсу міфодрами засвідчило позитивне збільшення цього показника. Результати свідчать, що позитивне ставлення до матері (з 49,4 % до 61,4%) переважає над позитивним ставленням до батька (з 14,8% до 22,7%), що констатує провідну роль життєвих історій матерів у формуванні змістів особистих наративів представників української спільноти.

Результати дослідження доводять, що після проведення курсу міфодрами констатується тенденція до збільшення раціонального рівня емпатії (з 11, 4% до 19,3%) при збереженні переваги серед учасників групи емоційного рівня емпатії (з 22,2% до 17%).Кількісний та якісний аналіз результатів дослідження підтвердив можливість творення мономіфологічної історії в процесі психологічної допомоги. Процес символізації зумовив часткове вираження смислів особистісних міфів в наративах учасників групи; дозволив порівняти їх зі змістами культурних історій етносу; зробив можливим усвідомлення та прийняття додаткових способів сприймання оточуючої дійсності. Отже, дослідження ситуативних та базових факторів творення мономіфологічної історії сприяє організації та виявленню традиційних і психологічно ресурсних для певної етнічної спільноти базових змістів, які є неодмінною частиною духовного життя народу.

Висновки

У дисертації теоретично обґрунтовано та емпірично встановлено новий підхід до розуміння процесу формування ментальності. Доведено, що провідним психологічним джерелом утворення ментальності є мономіф. Узагальнення результатів дослідження підтвердило нашу гіпотезу та дало підстави для таких висновків:

1. Значимі конструкти життя, отримані під час первинного досвіду "читання" оточуючої дійсності, складають ментальність, що визначає провідні особливості світосприймання представників певної етнічної спільноти. Основними психологічними джерелами формування ментальності є: мономіф, культурно-історичний досвід етносу, мова та особливості географічного середовища.

2. Теоретико-емпіричний аналіз поставленої проблеми дає підстави стверджувати, що мономіф як матриця загальнолюдських тем та сюжетів є базою для творення сучасних історій. Наявність мономіфологічного каркасу в актуальних історіях етносу свідчить, що поряд з новим розумінням дійсності їх змісти відображають й ментальні уявлення. Отже, універсальність мономіфу зумовлює стабільність ментальних змістів. Мономіфологічні історії забезпечують стійку адаптацію представників етнічних спільнот до дійсності в межах їхньої ментальності шляхом трансформації традиційних уявлень етносу до смислових основ актуальних інтерпретацій.

3. Виявлено ситуативні (сучасні міфи, суб'єктивний досвід представників етнічної спільноти) та базові (глибино-архетипні та культурологічні змісти) фактори творення історій. Ступінь репрезентації складових цих факторів визначає характер мономіфологічності історії.

4. Результати дослідження засвідчують, що в межах української ментальності універсальні сюжети й теми мономіфу репрезентують сучасні політичні та психотерапевтичні історії. Відсутність сьогочасних традиційних українських історій зумовлює неможливість безпосереднього вивчення мономіфологічних історій, об'єктивованих в інших сферах повсякдення.

5. Розроблені та апробовані методики сприяють об'єктивації ментальних уявлень в особистій історії життя та усвідомленню їхнього впливу на життєву позицію людини. Перехід ментальних уявлень з імпліцитного рівня на експліцитний є важливою умовою конструювання нових альтернативних історій, що базуватимуться на ефективних для особистості змістах сімейного наративу, ментальних особливостях її культури та смислів автонартиву.

6. Результати дослідження свідчать, що об'єктивація базового фактору творення мономіфологічної історії в політичній сфері сприяє активізації смислів культурного досвіду етносу щодо образу ідеального лідера, робить їх провідними в процесі інтерпретації й розуміння політичної історії. Наявність ситуативного фактору породжує звернення суб'єкта до особистісного контексту інтерпретації історії за рахунок проекції внутрішніх почуттів та переживань на фігури політичних діячів. Сучасні політичні історії, що характеризуються наявністю ситуативних та базових факторів творення мономіфологічної історії, породжують у виборця емоційне переживання, стають суттєвими для його життєвої історії.

7. Експериментально доведено, що програвання сюжету аутентичного тексту за методом міфодрами дозволяє суб'єкту: репрезентувати індивідуальні аспекти досвіду; конструювати інше розуміння значимих подій на основі апробації нових форм поведінки, актуалізації інтерпретаційних ресурсів культурних текстів та наративів інших людей; частково осмислити провідні змісти української ментальності, включаючи провідні цінності, норми, психологічні проблеми; адаптувати мономіфологічні сюжети до сучасних культурних моделей дійсності та індивідуальних історій; підтримувати та формувати провідні інтерпретаційні схеми розуміння дійсності в межах ментальності; переживати почуття етнічної приналежності та формувати патріотичні цінності. Програвання представниками інших етнічних спільнот мономіфологічних сюжетів у методі міфодрами сприяє осмисленню кроскультурного досвіду та формуванню почуття толерантності до ментальних тем інших культур.

Отримані результати експериментального дослідження відкривають можливості для подальшого вивчення, використання мономіфологічних історій в аспекті проблем політичної сфери, психотерапевтичної допомоги особистості та інших контекстах людської життєдіяльності. А багата фольклорна спадщина України підводить до актуальної та психологічно ресурсної теми створення нових сучасних мономіфологічних історій для українців на різних етапах онтогенезу.

Список праць за темою дисертації

1. Парходько Г.Ю. Глибиннопсихологічне дослідження форм прояву міфу в сучасному політичному просторі: вступ до проблеми / Г.Ю. Парходько // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: зб. наук. ст / за ред. М.М. Слюсаревського; упоряд.: Л.А. Найдьонова, Л.П. Черниш. - К.: Міленіум, 2005. - Вип. 4. - С. 80-86.

2. Парходько Г.Ю. Дослідження впливу первинних міфологічних уявлень на формування ідеального образу сучасного українського політика / Г.Ю. Парходько // Практична психологія та соціальна робота. - 2005. - № 5. - С. 33-38.

3. Парходько Г.Ю. Дослідження ментальності з позиції теорії сучасного постструктуралізму / Г.Ю. Парходько // Зб. наук. праць. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К.: Інформаційно-аналітичне агенство, 2008. - Т. Х. - Вип. 7. - С. 371-380.

4. Парходько Г.Ю. Дослідження психотерапевтичних ресурсів українських літературних творів на прикладі драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки / Г.Ю. Парходько // Наука і освіта: спецвипуск. - 2007. - №8 - 9. - С. 129-132.

5. Парходько Г.Ю. Концептуальні підходи до дослідження функціональних особливостей міфу / Г.Ю. Парходько // Зб. наук. праць. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К., 2006. - Т. VII. - Вип. 3. - С. 245-251.

6. Парходько Г.Ю. Міфологія як предмет сучасного дослідження у вітчизняній науці / Г.Ю. Парходько // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К., 2005. - Т. VII. - Вип. 5. - С. 260-266.

7. Парходько Г.Ю. Мономіф як психологічна передумова текстового розуміння реальності / Г.Ю. Парходько // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць / за ред. Н.В. Чепелєвої. - К.: Інформаційно-аналітичне агенство, 2007. - Том 2. - Вип. 5. - С. 157-165.

8. Парходько Г.Ю. Мономіфологічні сюжети в політичних міфах сучасних етнічних спільнот / Г.Ю. Парходько, М.В. Яворський // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки: зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - 19 (43). - С. 236-241.

9. Парходько Г.Ю. Проблема взаємозв'язку географічного середовища та ментальності етносу з позиції теорії сучасного постмодернізму / Г.Ю. Парходько // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К.: Логос, 2007. - Т. 7. - Вип. 10. - С. 298-304.

10. Парходько Г.Ю. Терапевтичні можливості використання міфу в процесі осмислення клієнтом особистого досвіду / Г.Ю. Парходько // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць / за ред. Н.В. Чепелєвої. - К.: Міленіум, 2006. - Т. 2. - Вип. 4. - С. 80-88.

11. Парходько Г.Ю. Поєднання методу міфодрами та технік арт-терапії у психотерапевтичній практиці / Г.Ю. Парходько // Простір арт-терапії: зб. наук. статей / за ред. В.А. Семіченко, А.П. Чуприкова та ін.; ЦІППЩ АПН України; ГО "Арт - терапевтична асоціація". - К.: Міленіум, 2007. - С. 141.

Размещено на Allbest.ru