Аналіз природи феномену Я-концепції як наукової категорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Теоретико-методологічний аналіз природи феномену “Я-концепції” як наукової категорії засвідчує, що вона є міждисциплінарним об'єктом психолого-педагогічних, суспільних, медико-біологічних та багатьох інших наук. Складність та багатогранність Я-концепції обумовлюється її сутністю, змістом, структурою та методами вивчення. У вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі існує різноманітність концепцій щодо вивчення проблеми Я. Аналіз літературних джерел дозволяє виділити дві базові позиції у дослідженні проблеми образу “Я”:

1) Взаємозв'язок теорій особистості з самосвідомістю (Л.І. Божович, Т.В. Єрмолова, І.С. Кон, В.В. Столін, І.І. Чеснокова, В.А. Ядов та ін.).

2) Я-концепція як результат розвитку самосвідомості в онтогенезі, а саме обґрунтування складових, модальностей Я від емпіричного, феноменологічного до змістовно-логічного аналізу, яким займались наступні науковці - М. Розенберг, К. Роджерс, Р. Берне, Ч. Кулі, Дж. Мід, Е. Еріксон, В.А. Петровський, Л.Є. Орбан-Лембрик, Т.С. Яценко, З.С. Карпенко, В. Джеме, Л.Г. Терлецька, В.І. Юрченко, Т. Шибутані та інші.

Актуальність теми роботи цілком очевидна - Я-концепція виявляється і організовує активність і переживання людини, реалізує мотиваційні функції, забезпечує спонукання, стандарти, плани, правила і сценарії поведінки, крім того, визначає адекватність реакцій на соціальні зміни. Я-концепція, таким чином, виступає як динамічна пояснювальна категорія, яка опосередковує найважливіші внутрішньоособистісні процеси (включаючи переробку інформації, мотивацію і емоцію) і більшість міжособистісних (включаючи соціальну перцепцію, ситуації вибору партнера і стратегії взаємодії, а також реакцію зворотного зв'язку). Я-концепція може як полегшувати, так і ускладнювати регуляторні процеси (впливати на їх ефективність), при цьому елементи образу "Я" представляють собою особистісні константи, направляючі поведінку.

Мета даної роботи - розглянути різноманітність підходів до визначення Я-концепції як у вітчизняній психології так і у зарубіжній психологічній літературі.

Об'єктом дослідження є психологічні дослідження Я - концепції особистості.

Поставленим завданням роботи є коротко констатувати досвід вітчизняних та зарубіжних досліджень про те, що Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і водночас піддатливе до внутрішніх змін психічне утворення.

Проблематика дослідження може полягати в тому, що поняття Я-концепція увійшло в побут спеціальної літератури порівняно недавно, тому в літературі, як вітчизняної, так і зарубіжної, немає єдиного його трактування; найближче за змістом до нього знаходиться самосвідомість. Але Я-концепція - поняття менш нейтральне, що включає в себе оцінний аспект самосвідомості.

Теоретичною основою, яка слугувала для написання роботи, стали підручники та навчальні посібники із загальної, вікової та педагогічної психології, а також інші праці науковців у сфері психології.

1. ВИНИКНЕННЯ Я - КОНЦЕПЦІЇ

1.1 Першоджерела

Одна з перших теорій, що описують «Я-концепцію», була теорія В. Джеймса (11 січня 1842 - 16 серпня 1910), де виділено дві сторони «Я» (Self) - суб'єктна і об'єктна. Одна сторона особистості - є «свідоме Я» (I), а друга - це та частина, яка усвідомлюється - «Я як об'єкт» (Me). Це - дві сторони однієї цілісності, завжди існуючі одночасно. Ця відмінність ясно зафіксовано в мові, тому говорити, що людина, з одного боку, має свідомість, а з іншого - усвідомлює самого себе як один з елементів дійсності, - значить складно пояснити очевидне. Але подібне розрізнення не так просто врахувати в психологічній теорії, оскільки кожного рефлексивний акт передбачає ідентифікацію Я-як-об'єкта і в той же самий час встановлює нерозривну зв'язок пізнаваного і пізнає: одне без іншого в даному випадку немислимо. Тому особистісне Я - це завжди одночасно і Я-свідоме, і Я-як-об'єкт [2].

Постулат В. Джеймса. У розвиненому суспільстві людина має можливість вибору цілей. Ми можемо самі встановлювати собі цілі, пов'язані з різними компонентами нашого Я, і оцінювати успішність наших життєвих проявів щодо цих цілей. З цього і випливає «постулат Джеймса»: наша самооцінка залежить від того, ким ми хотіли б стати, яке становище хотіли б зайняти в цьому світі; це служить точкою відліку в оцінці нами власних успіхів або невдач. Напевно, всім людям властиво прагнення максимально розвинути різноманітні межі свого Я, проте обмеженість здібностей людини, обмеженість його існування в просторі і в часі в принципі змушують кожного підходити реалістично - вибирати лише окремі аспекти особистісного розвитку і ставити по відношенню до них кінцеві цілі, з досягненням яких людина пов'язує свій життєвий успіх. Якщо такий вибір зроблено, самооцінка відраховується вже щодо домагань: вона підвищується, якщо вони реалізуються, і знижується, якщо людині не вдається їх реалізувати.

У структурі особистості цей автор виділив чотири складові і розташував їх у порядку значущості: від нижчої - до вищої, від фізичної - до духовної. Дану класифікацію наведено у Додатку А.

Остаточне формування уявлень про «Я-концепції» відбулося в 1950-і роки в руслі гуманістичної психології. Феноменалістічний підхід у психології у розумінні людини виходить з вражень суб'єкта, а не з позицій зовнішнього спостерігача, тобто, як індивід сприймає самого себе, який вплив на поведінку індивіда надають його потреби, почуття, цінності, переконання, тільки йому властиве сприйняття навколишнього оточення. Поведінка залежить від тих значень, які в сприйнятті індивіда прояснюють його власний минулий і реальний досвід. Згідно цього напрямку, індивід не може змінити самі події, але може змінити своє сприйняття цих подій і їх інтерпретацію.

Феноменалістічний напрямок у психології стимулював розробку Роджерсом особливого підходу в психотерапії, що отримав назву "терапія, центрована на клієнті". Зміни, що відбуваються з індивідом в ході психотерапевтичного процесу, Роджерс зміг пояснити мовою перцептивного підходу. Сучасний стан теоретичних розробок у вивченні Я-концепції індивіда значною мірою досягнуто завдяки роботам Роджерса і його клінічній практиці.

Особистісне Я є внутрішнім механізмом, який створюється рефлексивною думкою на основі стимульного впливу. Вже на початковій стадії його формування навколо нього групуються оцінні та афективні установки, надаючи йому якість "хорошого" або "поганого". Інтериоризація цих оціночних моментів здійснюється під впливом культури, інших людей, а також і самого Я.

Головна проблема в підході Роджерса до розуміння Я-концепції пов'язана з використанням індивідом механізмів психологічного захисту, необхідних для того, щоб подолати дисонанс між безпосереднім його досвідом і Я-концепцією. Поведінка розглядається Роджерсом як спроба досягти узгодженості Я-концепції [8]. Отже, в цілому феноменалістіческій підхід постає як частина важливих спроб ряду психологів розібратися в тому, що стосується безпосереднього досвіду людини, шляхом розгляду його реальної поведінки. У цього підході, тим не менш, є два важливих потенційних обмеження: він може виключати з розгляду істотні змінні і може призводити до ненаукових спекулятивних побудов [15].

У нижче представленому прикладі виділені основні положення «Я-концепції» К. Роджерса:

· «Я-концепція» - це подання і внутрішня сутність індивіда, яка тяжіє до цінностей, що мають культурне походження.

· «Я-концепція» володіє стабільністю і забезпечує стійкі способи поведінки людини.

· «Я-концепція» володіє індивідуальністю і унікальністю.

· Сприйняття людиною навколишнього світу переломлюється його свідомістю, центром якого є «Я-концепція».

· Розбіжність між досвідом індивіда та його «Я-концепцією» нейтралізується за допомогою механізмів психологічного захисту.

· «Я-концепція» близьке до поняття «самосвідомість», проте швидше «Я-концепція» є результатом самосвідомості.

· «Я-концепція» виникає як результат психічного розвитку в процесі соціальної взаємодії з середовищем існування. Соціальна середовище (на відміну від генетичних факторів) грає визначальний вплив на формування «Я-концепції», проте потім «Я-концепція» починає визначати спосіб взаємодії людини з соціальним середовищем.

1.2 Розвиток Я - концепції

На початку 20 ст. Ліппс П. (1913) зазначав, що це проблема виключно психологічна. Він розглядав «Я» як об'єднуючий компонент свідомості, вважав «Я» діяльним, реальним субстратом індивідуальної свідомості.

У вченні про особистість Джемс (1923) виділяв емпіричне «Я», що пізнається і чисте «Я» як елементи свідомості. Між ними існує єдність та боротьба протилежностей.

3. Фрейд (1933) вважав внутрішнім джерелом розвитку «Я» особистості суперечність між його реальним та ідеальним компонентами (боротьба «Его» та «Супер-Его»).

Представники гуманістичної психології описують феноменологію особистості, тобто те, як людина сприймає, розуміє і пояснює себе, реальні події свого життя.

Проблеми розвитку «Я - концепції» та виховання широко висвітлена Бернсом Р. (1986). Автор чітко доводить, що властива процесам самосвідомості концептуальність знаходить вираз у систематизованій «Я - концепції». (А. Маслоу, К. Роджерс).

За своїм змістом «Я - концепція» може бути позитивною, негативною, амбівалентною.

А. Маслоу вбачає внутрішню суперечність у невідповідності реального рівня самоактуалізації індивіда, його можливому рівні. В результаті суб'єкт шукає нові способи поведінки, що дозволяють йому більш самоактуалізуватися. В своїх концепціях самоактуалізації особистості як прагнення до самовияву Маслоу дає опис вимог, яким повинен відповідати індивід. Центральним поняттям його теорії є поняття «Я», оскільки кожна людина вирішує питання: Хто я? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути? Образ «Я», складається в умовах особистісного життєвого досвіду.

Отже, «Я - концепція» - це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. Е. Фромм наголошує: «Моє власне «Я» повинно бути таким же об'єктом моєї любові, як і інша людина. Утвердження власного життя, щастя, розвитку свободи укорінено в моїй здатності любити, тобто в турботі, повазі, відповідальності і знаннях. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить тільки інших, він взагалі не може любити» [5, с. 177]. Таким чином образ «Я» виступає як регулятор взаємовідносин міжособистісних стосунків людини.

В сучасних психологічних дослідженнях підкреслюється роль образу «Я» як узагальненого механізму саморегуляції особистості, зазначається, що саме образ «Я» забезпечує самототожність (індентифікацію), особистісну відповідальність, породжує почуття соціальної причетності. Механізм саморегуляції Я-концепції виявляється у вербалізованій формі: власного бажання - «я хочу», усвідомлення своїх можливостей - «я можу», вимогливості - «мені потрібно», цілеспрямованості - «я прагну» [5].

особистість психологія саморегуляція концепція

2. Я - КОНЦЕПЦІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

В Українській психології дослідження самосвідомості особистості та її структурних утворень пов'язані з іменами таких провідних науковців як М.Й. Боришевський, Т.М. Титаренко, П.Р. Чамата, В.О. Васютинський, С.В. Васьківська, Т.В. Дмитрова, Т.М. Яблонська, І.Д. Бех, В.А. Роменець, О.В. Шевченко та інші. Зокрема, П.Р. Чамата, який започаткував українську психологічну школу з проблем самосвідомості, досліджував образ “Я” в контексті розвитку самосвідомості дитини. І.Д. Бех обґрунтовував ідею про роль середньої та вищої школи у формуванні позитивної Я-концепції молодого покоління; З.С. Карпенко досліджувала апріорне або ноуменальне Я [3]; В.А. Роменець, В.І. Юрченко обґрунтовували Я-вчинок [9 ; 14] тощо.

2.1 Проблема Я - концепції у вітчизняній психологічній літературі

Розглядаючи самосвідомість особистості як складне утворення, структура якого складається з неподільно пов'язаних одиниць: самооцінки, рівня домагань, соціально-психологічних очікувань та образу “Я”, М.Й. Боришевський визначає останню складову як інтегральну форму самосвідомості людини. На думку вченого, становлення образу “Я” особи відбувається в процесі апробації нею вище вказаних одиниць впродовж певного часу та потребує набуття індивідом життєвого досвіду й відповідного рівня розвитку когнітивних та емоційних структур особистості, а в подальшому і власного образу “Я” [1]. Аналізуючи структуру особистості, автор зазначає, що образ “Я” є тим своєрідним каркасом, який сприяє становленню різноманітних якостей людини (внутрішньої супідрядності, відносно інтегрованої спрямованості тощо) та є кермом особистості для вибору нею певної лінії поведінки, виступаючи загалом глобальним механізмом її саморегуляції, що сприяє зародженню почуття ідентичності, самототожності. Саме це дозволяє людині усвідомлювати необхідні межі між “Я” і “не-Я” (сфера саморегуляції, тобто особистісна відповідальність, почуття обов'язку, соціальної причетності, розуміння власних бажань та інтересів оточуючих) [1].

Розуміння феномена “Я” О. М. Кочубейник у крос-культурних дослідженнях представлено процесом трансформації уявлень про “Я-концепцію”, який здійснюється у п'ять етапів. Перший пов'язаний із введенням проблематики екзистенційного та рефлексивного Я, де відбувається зіставлення окремих аспектів “Я”, зокрема самоповаги та самооцінки з комплексною поведінкою індивіда. На другому відбувається становлення уявлень про “Я” як про складну структуру, задіяння термінів “Я-образ”, “Я-схема”, “Я-концепція”. Аналізуються уявлення по “Я” як неконструктивне, недиференційоване утворення, стабільне у часі, стале за змістом, - до тлумачення “Я-концепції” як мультивимірної динамічної структури, що систематично залучається до всіх аспектів життєдіяльності особистості, впливає на перебіг психічних процесів (інтраперсональних та інтерперсональних), забезпечує активну адаптацію до соціального середовища. На наступних етапах актуалізуються пошуки пан-культурної моделі “Я-концепції” за допомогою конвергентної, а пізніше дивергентної стратегії [4].

Отже, вивчення феноменів, які можна віднести до сфери “Я”, має досить складну і неоднозначну історію.

Так, Ф.Г. Михайлів зазначає, що аналіз теоретичних концепцій вітчизняних і зарубіжних науковців переконує нас в тому, що образ Я - багатоканальна підсистема як єдиний багаторівневий динамічний саморегулюючий комплекс, який взаємодіючи з навколишнім середовищем забезпечує адекватне відображення і регулювання, де кожен елемент виконує специфічну функцію. Узагальнюючи проблему дослідження Я-концепції в науково-психологічній літературі можна виділити певні труднощі у її вивчені:

1) багатогранність складових Я-концепції як об'єкта формування;

2) відсутність єдиної термінології понять, які констатують розвиток Я-концепції особистості;

3) недостатньо наукових обгрунтувань, котрі б надавали достовірні результати про зворотну дію компонентів самосвідомості на поведінку тощо.

Аналізуючи останню, слід зазначити, що думки науковців не завжди співпадають, як відомо, самосвідомість є складне психічне утворення, котре налічує низку структурних одиниць. Зазвичай виокремлюють два основних компоненти - знання себе і ставлення до себе та їх поєднання.

Російський психолог Д.І. Фельдштейн у розвитку самосвідомості включає діяльнісний компонент, актуалізуючи практичну активність та співпрацю з іншими людьми розвивається самосвідомість особистості.

І.І. Чеснокова пропонує розглядати самосвідомість як єдність трьох компонентів: самоусвідомлення, емоційно-ціннісне ставлення до себе і саморегулювання поведінки. Зокрема, нею використовується критерій співставлення знання про себе щодо поділу самосвідомості на два рівні.

1. Сприяє трансформації якостей іншої людини у власні за допомогою самосприйняття та самоспостереження;

2. Забезпечує процес аутокомунікації, що породжує механізми самоаналізу і самоусвідомлення, які формують життєві цілі, загальнолюдські норми, моральні імперативи тощо [7].

П.Р. Чамата відмічає, що самосвідомість - це усвідомлення людиною себе у взаємовідносинах з навколишнім середовищем та іншими людьми, виділяючи такі структурні компоненти: афективний, когнітивний та дієвий.

Л.Д. Олійник вказував на шестикомпонентну структуру: самопочуття, самопізнання, самооцінку, самокритичність, самоконтроль і саморегуляцію.

В.В. Столін за основу рівневої будови самосвідомості вбачав активність особистості, пояснюючи, що людина одночасно є біологічним (організмом), соціальним індивідом та особистістю.

Структура самосвідомості за А.А. Налчаждяном описана таким чином, що центром особистості є “Я”, як організуюча, інтегруюча та регулююча інстанція психіки, основний результат онтогенетичного психічного розвитку особи. “Я” виконує свої функції на несвідомо-свідомому етапі, причому його структура зазвичай не досягає усвідомленості.

“Я” володіє самосвідомістю або “Я-концепцією” (сукупністю уявлень, знань про себе), яка утворюється з взаємопов'язаних підструктурних одиниць чи образів “Я” (“актуальне Я”, “реальне Я”, “ідеальне Я”, “динамічне Я”, “фантастичне Я”, “майбутнє Я”, “ідеалізоване Я”, “уявлюване Я”, “фальшиве Я” тощо) [6].

Аналіз досліджень з даної проблеми вказує на те, що суть самосвідомості розкривається через самоусвідомлення, яке є однією з психологічних умов розвитку позитивної Я-концепції [7; 11; 12; 13; 14], забезпечуючи внутрішню цілісність, гармонійність в різних життєвих ситуаціях. Як показують наукові дослідження - уявлення людини про себе завжди повинні бути узгодженні (не перечити один одному), інакше виникне фрагментація особистості, а відтак змішування соціальних ролей. Зокрема, Я-концепція може виконувати функцію самопідтримки (“пряника”), так і функцію самобичування (“кнута”). В першому випадку, коли поведінка людини узгоджується з її Я-образом це запорука впевненості, а коли

Я-концепція має звинувачувальні тенденції, тоді це ознака невпевненості. Таким чином, образ “Я” здебільшого розглядається дослідниками як когнітивний компонент самосвідомості. Для розуміння його сутності виділяють наступні феноменологічні характеристики:

1) рівнева будова образу “Я” (І.С. Кон) - це система установок когнітивних, емоційних та поведінкових, які є взаємопов'язані, але не зводяться один до одного і не виводяться один з одного;

2) транзитивність (перенесення знань з одного компонента на інший) і прагнення до внутрішньої узгодженості з власним Я; 3) всі люди потребують позитивного образу “Я”, оскільки негативне ставлення завжди сприймається суб'єктом болюче. Так, М. Розенберг в образі “Я” виокремив декілька автономних формальних вимірів, що дозволяють в емпіричному дослідженні запровадити порівняльну характеристику ступеня розвитку самосвідомості на особистісному рівні:

1) когнітивна складність та диференційованість, що визначається кількістю та характером власних якостей, котрі особа усвідомлює (чим вища складність, тим більш високорозвиненою вважається самосвідомість);

2) ступінь виразності, “випуклості” образу “Я”, його суб'єктивної значущості для індивіда (прояв інтернальних чи екстернальних якостей у поведінці та вчинках особистості);

3) внутрішня цілісність, послідовність образу “Я” (самосвідомості завжди притаманна певна суперечність, що спричинена досвідом різних життєвих ситуацій, відсутністю збігу між “Я-реальним” та “Я-ідеальним”);

4) стійкість образу “Я” у часі [16].

Провідні вітчизняні психологи вважають, що визначальними факторами розвитку самосвідомості є власна практична діяльність людини та її взаємодія з іншими людьми, за допомогою чого вона засвоює накопичений людством досвідом. У цьому контексті безпосередній вплив на розвиток самосвідомості має професійна соціалізація та діяльність особистості (зокрема навчальна) визначні науковці цих підходів К.О. Абульханова-Славська, О.М. Іванова, Є.О. Климов, С.Д. Максименко, Н.М. Трунова, В.В. Москаленко, В.В. Рибалка, Т.М. Титаренко та інші.

Так, Н.М. Трунова вважає, що у структурі та способах організації учбової діяльності є та низка умов, які мають безпосередній вплив на формування механізмів самосвідомості. В результаті засвоєння дії контролю і оцінки відбувається усвідомлення себе як суб'єкта діяльності та задіюються механізми рефлексії. Ці положення підтримали переконливі експериментальні підтвердження в дослідженнях А. В. Захарової, Т. Ю. Андрущенко щодо залежності розвитку дивергентного мислення з більш диференційованою, адекватною й обґрунтованою самосвідомістю у процесі виконання конкретних видів діяльності.

ВИСНОВКИ

Можна констатувати досвід багатьох досліджень про те, що Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і водночас піддатливе до внутрішніх змін психічне утворення. Отож Я-концепція є активатором трьох функціонально-рольових аспектів:

1. Я-концепція як умова, що забезпечує внутрішню гармонію.

Суперечливі уявлення, почуття чи ідеї людини призводять до дегармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту, котрий породжує суттєві фактори становлення внутрішнього балансу, а саме спонукають особистість до думок про себе.

2. Я-концепція як інтерпретація досвіду. Ця функція в поведінці індивіда визначає характер індивідуального аналізу власної активності та самобутності.

3. Я-концепція як сукупність очікувань в близькому та далекому майбутньому. Багато дослідників вважають цю функцію провідною, визначаючи Я-концепцію як систему установок, а також оцінок різноманітних сфер поведінки.

Зміст “Я-концепції” наділений програмою та механізмами самоздійснення особистості з компонентами самооцінки й вибору нею цілей, завдань, загальної спрямованості своїх самореалізаційних дій. На відміну від ситуативних образів “Я”, “Я-концепція” створює в людини відчуття власної постійної визначеності, самототожності; на її основі індивід будує свою взаємодію з іншими людьми. Тому образи “Я” виступають як окремі види суб'єктивного знання про себе, або елементи цілісної Я. Самосвідомість особистості являє собою єдність усталеного (Я-концепція) і змінного (динамічні образи “Я”) (В.Ф. Сафін, В.В. Столін, 1.1. Чеснокова), причому образ “Я” постійно змінюється впродовж онтогенезу особистості (М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, В.В. Столін, П.Р. Чамата та ін.). Я-концепція - найвище утворення самосвідомості, яка втілює інтегровані смислові конструкти, що тісно пов'язують між собою стратегію життя (пасивну чи активну), саморозвиток, самоадаптацію; як система уявлень про самого себе та особистісне ядро, Я-концепція максимально індивідуалізована, забезпечуючи стрижневу характеристику в структурі особистості; як складна структурно-динамічна система, котра містить наступні взаємопов'язані компоненти: когнітивний - образ “Я” (характеризує зміст уявлень про себе); емоційно-ціннісний (відображає ставлення до себе, діяльності, інших людей і проявляється в системі самооцінок); поведінковий (актуалізує прояв цих двох складових у поведінці особистості). Причини формування багатозначності у визначенні змісту Я-концепції та її компонентів слід виділити такі: вікові характеристики Я-концепції; прийняття людиною різноманітних соціально-психологічних ролей; багатогранність потреб і діяльностей індивіда; соціально-психологічні особливості сприймання людиною себе і найближчого довкілля; широкомасштабний спектр методологічних основ при конструюванні даного терміну.

Размещено на Allbest.ru