Особливості адаптації дітей до умов сучасної школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України

Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра теорії та методики вищої професійної освіти

Реферат

Особливості адаптації дітей до умов сучасної школи

Бойко Г.М.

Суми - 2015

Вступ

Початок систематичного навчання в школі є стресовою ситуацією в житті дитини, оскільки пов'язаний з необхідністю адаптуватися до нових мікросоціальних умов. Цей процес супроводжується різноманітними зрушеннями у функціональному стані й значною мірою зачіпає психоемоційну сферу. Сучасне емоційне напруження охопило не лише доросле населення. З ранніх років дітей переслідують тривожні очікування, конкуренція (конкурси до престижних навчальних закладів, спеціалізованих шкіл, класів, проходження тестування перед вступом у перший клас, вступні іспити до гімназій, ліцеїв). Від благополуччя адаптаційного періоду під час вступу до школи значною мірою залежить успішність подальшої соціальної діяльності дитини. Аналіз педагогічного досвіду свідчить про те, що в сучасних умовах різко збільшується кількість учнів початкових класів, які відчувають стан дезадаптації (М. Бітянова, Г. Бурменська, І. Дубровіна, О. Захаров, В. Оржеховська та ін). Цей стан науковці, вчителі й батьки пов'язують не стільки з проблемою здоров'я дитини або її успішністю у навчанні, скільки із процесом соціально-психологічного входження дитини в шкільне життя, в колектив класу, в систему “вчитель-учень”. Шкільна дезадаптація призводить до зниження учбової мотивації, деформації міжособових відносин, розвитку невротичних станів, формування девіантних форм поведінки. Несприятливий перебіг адаптації свідчить про зниження функціональних резервів організму і перенапруження регуляторних систем, що супроводжується виникненням різноманітних відхилень фізичного та психічного стану дитини, а в деяких випадках і розвитку соматичних захворювань.

Актуальність вибраної теми визначається тим, що інтенсифікація учбової діяльності, яка спостерігається останніми роками, вплив кризових явищ у соціально-економічних і морально-психологічних сферах існування суспільства, необхідність вступу до школи у шестирічному віці за вимогами державних стандартів освіти змінили умови життя дітей. Вказані причини визначають необхідність поглибленого аналізу процесів адаптації дитини під час вступу до школи та удосконалення методів соціально-психологічної практики, пов'язаної з шкільною адаптацією.

Об'єкт дослідження: шкільна адаптація дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження: методи адаптації дітей молодшого шкільного віку до шкільного середовища.

Мета даної роботи - провести теоретичний аналіз особливостей та головних проблем адаптації дітей молодшого шкільного віку до школи, дослідити методи адаптації на основі аналізу літератури та опиту використання методів адаптації на прикладі психолого-педагогічної діяльності Комунальної установи Сумської спеціалізованої школи І ступеня № 30.

Гіпотеза: психолого-педагогічна діяльність в процесі навчання першокласників, є умовою, що сприяє шкільній адаптації.

Завдання дослідження:

1. Проведення теоретичного аналізу особливостей адаптації дітей молодшого шкільного віку до школи.

2. Класифікація чинників, які впливають на адаптацію дітей до школи.

3. Проведення аналізу методів психолого-педагогічної діяльності адаптації першокласників до школи.

4. Дослідження досвіду використання методів адаптації першокласників на прикладі психолого-педагогічної діяльності Комунальної установи Сумської спеціалізованої школи І ступеня № 30.

1. Аналіз особливостей адаптації дітей молодшого шкільного віку до школи

1.1 Аналіз проблеми адаптації

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження дозволяє стверджувати, що поняття “адаптація” вивчається в руслі багатьох наук: біології, психології, педагогіки та ін. Вчені розглядають адаптацію як активне пристосування індивіда до умов соціального середовища і як результат цього процесу.

Адаптація (від лат. adapto - пристосовую) - динамічний процес пристосування людини до умов змінного довколишнього середовища [1, 4].

Враховуючи критерії ступеня адекватності між цілями і результатами діяльності особистості, А.Фурман зазначає, що є підстави чітко розмежувати три різновиди адаптаційних процесів:

а) адаптованість як справжня чи відносна гармонійність між суб'єктивними цілями і кінцевими результатами, що супроводжується позитивним ставленням, оцінкою, розумінням, прийняттям особистості до навколишнього світу і самої себе;

б) неадаптованість як більшою чи меншою мірою усвідомлена невідповідність між цілями і результатами діяльності, що породжує амбівалентні почуття й оцінки, але яка не справляє психотравмуючого впливу на особистість;

в) дезадаптованість як певна дисгармонія між цілями і результатами, що є джерелом психічної напруги (стрес, психічний зрив, паніка та ін.), внутрішнього дискомфорту і нестабільності перебігу психічних процесів (страх, депресія, фрустрація тощо) [10, 21].

В науковій статті Марченко В.Є. [11] робить висновок, що ступінь адаптованості визначається характером її емоційного самопочуття. Внаслідок цього виділяються два рівні адаптації: адаптованість і неадаптованість. Адаптованість при цьому зв'язується з відсутністю у особи тривоги, неадаптованість - з наявнісю проявів стану тривоги.

Проблема адаптації до нових умов шкільного життя - актуальна на всіх етапах процесу соціологізації дитини. В перші роки життя у дитини формується певний тип соціальної поведінки, що відповідає вимогам мікросоціального середовища, в якому вона росте й розвивається. Зміни цього середовища провокують потребу змінити поведінку, що в ранньому віці є для дитини досить складним завданням.

Адаптація дитини до школи - складний процес пристосування дитини до умов та вимог нового середовища. Її результатом є пристосованість як особиста риса, що виступає показником життєвої компетентності дитини, її здатності орієнтуватися та впливати на довкілля [1, 4].

Стосовно процесу адаптації дітей до школи та переходу учнів з однієї вікової категорії до іншої, виділяють три адаптаційних етапи :

? адаптація дітей молодшого шкільного віку (першокласників);

? адаптація школярів молодшого підліткового віку (учнів 5-х класів);

? адаптація школярів раннього юнацтва (учнів10-х класів).

В дослідженні ми акцентуємо увагу на особливостях, проблемах та чинниках, які впливають на процес адаптації дітей молодшого шкільного віку, а саме першокласників, тому що в цьому віці відбувається дуже складний та відповідальний для дитини перехід від ігрової до навчальної діяльності. Дитина, яка у дошкільний період жила у сфері "хочу", повинна стати школярем, та перейти до сфери "треба". Відбувається не тільки зміна головного змісту діяльності, а й виникає необхідність приймати участь у навчальній діяльності. Це потребує від дитини значних фізичних та психологічних зусиль.

Серед головних умов психологічної адаптації дитини до школи виділяють:

? зміну соціальної позиції дитини, так як з дошкільника вона перетворюється на учня. У неї з'являються нові й складні обов'язки (вчасно приходити на заняття, дотримуватись режиму, виконувати завдання, бути уважною на уроці). Вперше у житті дитина стає членом суспільства зі своїми обов'язками, у якому учитель виступає представником суспільства. Він задає вимоги й норми, орієнтує дитину в тому, як їй треба поводитися, що і як робити.

? Зміну провідної діяльності. Відбувається перехід дитини від ігрової

діяльності до навчальної Цей перехід суспільно заданий для дитини і вона зобов'язана й змушена змінити свої заняття й, по суті, увесь спосіб життя.

? Виникнення соціального оточення. Учитель, однокласники, родина стають важливим фактором психологічної адаптації дитини. Від ставлення вчителя до дитини залежить успішність її подальшого навчання в школі. Велике значення мають і стосунки між членами родини. Напружені, емоційно дискомфортні умови негативно впливають на самопочуття школяра, що позначається на його успішності.

? Затвердження позиції серед однолітків. Активна й ініціативна дитина стає лідером, добре вчиться. Тихий, невпевнений у собі та нерішучий учень часто стає веденим (підкоряється волі авторитетних дітей), або аутсайдером, учиться без бажання.

В середньому звикання дитини до школи триває від 3-х місяців до 1,5 року [6].

Дитина, яка прийшла до першого класу, проходить кілька етапів адаптації, в ході яких перед першокласником виникають різні завдання.

Перший етап адаптації. В перші тижні відвідування школи у першокласника, відбувається становлення важливих відносини зі значними суб'єктами шкільного процесу: вчителями та дітьми. Паралельно першокласник освоює територію школи або частина школи, отримуючи одночасно інформацію про різноманітність сторін шкільного життя, що може стати інструментом у вирішенні адаптаційних проблем першокласника.

Другий етап адаптації полягає в зануренні в норми і правила шкільного життя. Дитина відкриває для себе, що виконання шкільних норм (поведінки і навчання) формує її статус як успішного або неуспішного школяра і на підставі цих знань намагається створити свій статус хорошого учня. На цьому етапі може особливо помітно виступати розбіжність між тим, що першокласник помічає в поведінці інших дітей і в поясненнях причин своєї незадовільної поведінки. Цей етап адаптації полягає не тільки у знайомстві з нормами, правилами шкільного життя та прийняттям їх, але і з виробленням системи оцінок поведінки та оцінок результатів навчання. Вдалий хід адаптації першокласника зазвичай призводить до того, що першокласник повинен засвоїти важливі норми поведінки та алгоритм навчання в школі приблизно через півтора місяця шкільного життя. Для проходження цього етапу дитиною важливо не тільки знання цих норм, правил, а й "проживання їх", примірювання до себе нової ролі.

Третій етап адаптації першокласника пов'язаний із зануренням у зміст навчальної діяльності. Дитина починає глибше проникати в логіку навчальних предметів. В результаті у першокласника поступово збільшується деталізація уявлень і понять, пов'язаних з даним навчальним предметом, і формується система знань. На цьому адаптаційному етапі у дитини удосконалюється вміння оцінювати різні аспекти своєї навчальної діяльності як успішні або неуспішні. Система оцінок результатів стає поступово більш деталізованою, що проявляється найчіткіше при оцінюванні робіт інших дітей, а не своїх. Домінуючим мотивом поведінки залишається бажання бути успішним. Якщо власні навчальні успіхи не збігаються з цим бажанням, виникають різні психологічні захисні реакції.

Таким чином, розглянувши умови та основні етапи адаптації з характерними для кожного етапу завданнями, ми приходимо до висновку: успішним треба вважати такий процес адаптації, при якому дитина в найкоротший час зможе пройти перший у своєму житті процес соціологізації без виникнення додаткової гостроти ходу пристосування до нових умов і вимог життєдіяльності, плавно й без шкоди для здоров'я подолає психологічний бар'єр переходу з ігрової до навчальної діяльності та побудує адекватні, емоційно позитивні відносини з однолітками та вчителями.

Перед нами постає необхідність розглянути чинники, які впливають на адаптацію дітей до школи.

1.2 Класифікація чинників, які впливають на адаптацію дитини до школи

Вступивши до школи, дитина стає школярем далеко не відразу. На думку В.В. Давидова, це становлення, входження в шкільне життя відбувається протягом усього навчання в початковій школі, при цьому поєднання рис дошкільного дитинства з особливостями школяра характеризує весь період молодшого шкільного віку [6, 161]. В умовах реформування загальної середньої освіти, у зв'язку з переходом до навчання з шестирічного віку, актуальною є проблема поглибленого вивчення особливостей дітей цього віку, наукових та практичних досліджень тих труднощів, з якими, можливо, зустрінуться діти, їхні батьки та самі педагоги.

Усі діти, що починають навчання в школі, стикаються з тими або іншими труднощами, але труднощі одних минущі, проблеми ж інших настільки серйозні, що роблять дітей важковиховуваними й такими, яких важко навчати.

Безумовно, першокласники, що відвідували дитячі заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж "домашні", які не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі, до певного сталого режиму. Легше проходить період пристосування до школи і краще вправляються з розумовими та фізичними навантаженнями здорові діти. Але на жаль, сьогодні лише 20--25 % дітей ідуть до школи здоровими. Решта ж має різноманітні порушення та відхилення в стані здоров'я. Тож зрозуміло, чому процес адаптації проходить з певними ускладненнями й затягується на більш тривалий термін.

Об'єктивними умовами психологічних труднощів при входженні в шкільне життя є:

? вступ дитини в нову "соціальну ситуацію розвитку";

? зміна її місця в системі соціальних відносин, тобто формування нової внутрішньої позиції школяра, що потребує від неї досить складної психологічної перебудови.

До суб'єктивних передумов виникнення труднощів належить:

? відсутність у дитини досвіду соціального спілкування, що передує школі, або отриманий негативний досвід відвідування дитячої дошкільної установи;

? недостатня психологічна підготовка дитини з боку батьків;

? ряд індивідуальних особливостей дитини, що утруднюють процес становлення школяра (замкнутість, боязкість, агресивність, неуважність та ін.).

Серед факторів, що збільшують труднощі входження в шкільне життя можна

назвати:

? авторитарний стиль педагогічного впливу, який використовує вчитель;

? завищені вимоги з боку батьків або безконтрольний стиль виховання, що панує в сім'ї, а як наслідок - відсутність єдності вимог батьків.

Для позначення різних варіантів неблагополуччя дітей у початковій школі широко використовується термін "дезадаптація", перенесений у психологію із

психіатрії.

Шкільна дезадаптація - утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи, що виявляються у вигляді порушень у навчанні та поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань та реакції підвищеного рівня тривожності, викривлень розвитку особистості.

На основі концепцій В. Когана, І. Крук, О. Осадько можна сформулювати основні причини шкільної дезадаптації.

І. Неправильні методи виховання у сім'ї:

? завищені очікування батьків до навчальних успіхів дитини;

? розмови про недоліки школи чи вчителя замість акцентування уваги дитини на приємних моментах;

? часті конфлікти в сім'ї з приводу успіхів дитини у навчанні;

? виховання дитини за типом "кумир сім'ї";

? байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

ІІ. Порушення у системі взаємин у школі:

? психогенний вплив процесу навчання (дидактогенія);

? некоректне ставлення вчителя до учня (дидаскалогенія);

? індивідуальна чутливість ЦНС дитини;

? порушення взаємин з однокласниками.

ІІІ. Індивідуальні причини дезадаптації:

? невисокий інтелектуальний потенціал;

? затримка психічного розвитку;

? збуджуваність або, навпаки, інертність нервових процесів;

? труднощі у вольовій регуляції поведінки;

? несформованість мотивації навчання;

? завищена самооцінка та рівень амбіцій дитини чи батьків;

? підвищена чутливість нервової системи дитини (сенситивність);

? підвищений рівень тривожності дитини;

? соматична ослабленість;

? відсутність готовності до навчання у школі.

Симптомами прояву шкільної дезадаптації дослідники вважають:

? неуспішність, як результат несформованості навичок і прийомів навчальної роботи;

? низьку мотивацію навчання або її відсутність;

? збереження дошкільної орієнтації на зовнішні атрибути школи;

? низький розвиток довільності;

? емоційне неблагополуччя (підвищену тривожність, плаксивість; конфліктні відносини з учителями й однолітками);

? психосоматичні захворювання;

? вади особистого розвитку [6].

Психологи відзначають, що діти 6-7 років переживають психологічну кризу під час адаптації до школи. Виявляється, що весь процес попереднього розвитку дитини пов'язаний не лише з формуванням мотиваційно-потребової сфери. Важливим є рівень розвитку багатьох інших психічних і психофізіологічних структур, які в своїй сукупності та поєднанні з мотивацією, утворюють те, що в психології отримало назву готовності дитини до шкільного навчання. Відмічено, що більшість дітей, навіть будучи готовими інтелектуально до навчання, мають недостатньо сформовану емоційно-вольову, мотиваційну сфери, недорозвинену дрібну моторику рук, часто відмічається недостатній загальний розвиток дитини, який залежить не тільки від суми знань, отриманих дошкільником у дитячому садку, а й від тієї інформації, яку надають своїй дитині батьки при спілкуванні з нею вдома. Саме загальна обізнаність є основою розвитку та процесу мислення, подальшого формування особистості дитини, здатності її до шкільного навчання.

1.3 Компоненти психологічної готовності

Мотиваційний - відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів.

Інтелектуальний:

? обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ, живу й неживу природу, соціальні явища;

? рівень розвитку пізнавальної сфери: довільна концентрація уваги, аналітичне

мислення (здатність розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами);

? раціональний підхід до дійсності, логічне запам'ятовування;

? вміння і навички звукового аналізу слів, підготовка руки до письма (певний розвиток моторики рук і зорово-рухової координації).

Особистісний:

? чітке усвідомлення дитиною своєї внутрішньої позиції, статевої належності;

? навички самообслуговування;

? вміння підкорятися обставинам, поступатися при потребі своїми бажаннями;

? вміння опановувати себе, зважати на думку інших дітей;

? моральна зрілість (знання норм поведінки, позитивне ставлення до цих норм, осмислена реалізація їх у контактах з оточенням);

? уміння спілкуватися з учителем, учнями;

? сформованість внутрішніх етичних норм та критичної самооцінки;

? здатність бачити позицію партнера, розуміти подвійний зміст запитань тощо.

Емоційний - цей компонент проявляється в тому, що дитина йде до школи охоче, радісно. Такі позитивні переживання роблять її відкритою для контактів з вчителем, новими товаришами, підтримують впевненість в собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та першими результатами.

Вольовий:

? вміння керувати своєю поведінкою;

? певний рівень пізнавальних процесів;

? довільне сприйняття, тобто вміння не тільки слухати, але й чути вчителя, товаришів;

? здатність довільно запам'ятовувати і відтворювати;

? уміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Узагальнення переживань:

? узагальнене сприйняття дійсності;

? втрата безпосередньої поведінки;

? довільність поведінки;

? здатність підкорятися певним правилам і вимогам.

Психологічна готовність є необхідною умовою успішної адаптації дитини до шкільного життя. Поряд з тим для визначення рівня готовності дитини до школи, окрім психологічної готовності, необхідно враховувати ще такі параметри:

? розвиток значимих для школи психофізіологічних функцій;

? розвиток пізнавальної діяльності;

? стан здоров'я.

За останні роки психологами проведено багато досліджень, спрямованих на виявлення особистісного потенціалу дітей шести- і семирічного віку. Результати показали, що шестирічні діти мають більші фізичні та пізнавальні здібності, відносно вищу чутливість для навчання. Проте доводиться враховувати, що вони вирізняються підвищеною збудливістю, емоційністю, нестійкістю уваги, ситуативністю поведінки.

Більшість психологів і педагогів, які працюють з дітьми шестирічного віку, констатують: шестирічний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником.

До психологічних особливостей шестирічних першокласників відноситься:

? переважно мимовільне запам'ятовування (запам'ятовується головним чином

те, що цікаво, а не те, що треба запам'ятати);

? короткочасна тривалість утримування уваги (дитина може займатися однією справою не більше 10-15 хвилин);

? нестійкість та ситуативність пізнавальних мотивів;

? характерність завищеної самооцінки;

? слабка довільність у поведінці дитини;

? переважання процесу збудження над процесом гальмування;

? швидка виснажуваність нервової системи, швидка втомлюваність;

? образний, очно-дієвий характер сприймання довколишнього світу.

Головною особливістю морфофункціонального розвитку шестирічної дитини є незавершеність структурного та функціонального розвитку кори головного мозку, тому вироблення системи умовних словесних реакцій у дітей шестирічного віку відбувається суттєво повільніше у порівнянні з дітьми семирічного віку.

Проскура О.В. [7] виділяє три рівні адаптації дітей до школи.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма

однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, в нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників.

Зрозуміло, що є досить тісний причинно-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався.

Розглянуті основні чинники, які впливають на процес адаптації дитини до школи у порівнянні їх з компонентами психологічної готовності та з урахуванням психологічних особливостей і головною особливістю морфофункціонального розвитку шестирічних першокласників дають змогу зробити висновок, що актуальним завданням сучасної школи є вдосконалення стратегії індивідуалізації навчально-виховної роботи з першокласниками, пошук діючих методів, розробка оновлених психолого-педагогічних рекомендацій щодо подолання різних форм дезадаптації у молодших школярів. Тому необхідно проаналізувати методи адаптації першокласників до школи.

2. Використання сучасних методів адаптації дітей до школи

2.1 Аналіз існуючих методів адаптації

Школа висуває великі різноманітні вимоги до організму дитини - інтелектуальні, фізичні, психологічні та соціальні. Дитина, яка прийшла до школи, потрапляє до незвичного для неї середовища. Змінюється весь уклад її життя. Замість веселих ігор - кожного дня заняття, які потребують напруженої розумової діяльності, стійкої уваги, зосередженості, утримання певної робочої пози протягом певного часу. Крім того, багато хто з батьків прагне, щоб дитина розвивалась "всебічно та гармонійно", тому додатково навантажують дитину заняттями у різноманітних гуртках, музичних та художніх школах, спортивних секціях. На сьогоднішній день існує поширене негативне явище - захоплення дітей телебаченням, відео- та комп'ютерними іграми, яке часто перетворюється в залежність, якщо батьки не регламентують час перебування дитини біля електронних приладів. Вказані фактори ведуть до перевантаження нервової системи дітей шестирічного віку й негативно впливають на стан їх здоров'я.

Починаючи з 1981-1982 навчального року в системі освіти накопичений експериментальний досвід навчання шестирічних дітей. Навчання цих дітей передбачає введення відповідного режиму: тривалість уроку не більше 35 хвилин; організація рухливих ігор на перерві та обов'язкове проведення фізкульт- хвилинок під час занять; прогулянки, денний сон; відсутність домашнього завдання. Навчальний матеріал на уроці має бути невеликим за обсягом; повинні використовуватися наочні методи навчання та здійснюватися зміна видів діяльності при проведенні уроку. Збільшується кількість загальнорозвивальних занять (фізкультура, екскурсії, гуртки естетичного та оздоровчого напрямку), ведеться медичний контроль та психологічний супровід, особливі програми та методи навчання. Безоцінювальний навчальний процес у першому класі готує й формує адекватність системи оцінювання у дитини, але не створює додаткової гостроти ходу адаптації. Адаптація до системи об'єктивного оцінювання навчальної діяльності переноситься на другий рік навчання учня. Це може стати наступною "сходинкою" адаптації, якщо в першому класі не зверталося достатньо уваги виробленню внутрішніх критеріїв оцінювання своїх результатів. Цей етап може проходити гостро у тих другокласників, для яких характерні нестійкі або негативні навчальні результати.

На даний час у вітчизняній та зарубіжній психології всебічно вивчається проблема шкільної готовності дитини до школи. З цього питання накопичено великий досвід. Готовність до школи - складний цілісний феномен, що характеризує психофізіологічний стан майбутнього школяра.

Психологічна готовність до шкільного навчання полягає не в тому, що в дитини до моменту вступу до школи сформовані психологічні риси, притаманні школяреві. Такі риси можуть кристалізуватися тільки в самому процесі навчання під впливом властивих йому умов життя та діяльності.

Серед різних психологічних параметрів готовності до навчання найбільше значення мають:

? когнітивна готовність - сформованість найважливіших пізнавальних процесів і навиків, що дозволяють успішно здійснювати необхідну першокласникові розумову, учбову діяльність;

? мотиваційна готовність - сформованість внутрішньої позиції школяра;

? соціальна готовність - здатність зайняти соціально схвалювану й продуктивну позицію в спілкуванні з педагогами та однокласниками.

З метою виявлення рівня готовності до школи широко використовується метод тестування. Протягом останніх років у практиці шкільних психологів широко застосовується тест зрілості й рівня інтелекту Керна-Йірасека. При проведенні обстеження акцент робиться на таких критеріях: ступінь психосоціальної зрілості; мотиваційна готовність; рівень розумової працездатності; рівень розвитку сприйняття, пам'яті та мислення.

Соціально-педагогічна ситуація, в яку потрапляє дитина з початку навчання в 1-му класі, пред'являє певні вимоги до рівня розвитку і змісту названих вище характеристик. Відповідність психолого-педагогічного статусу дитини, що пред'являється йому шкільним вимогам, розглядається як показник адаптації. Недостатній розвиток найважливіших характеристик психічного стану і поведінки дитини, їх змістовна невідповідність вимогам, що пред'являються, служитиме індикатором соціально-психологічної шкільної дезадаптації дитини.

Таким чином, на змістовному рівні діагностична робота, що проводиться, направлена на виявлення рівня розвитку найважливіших показників психолого-педагогічного статусу дитини та їх співвідношення з системою шкільних вимог, що пред'являються до учня першого класу.

Основними засобами отримання інформації про психолого-педагогічний статус дитини та його відповідність шкільним вимогам є:

? експертні досліди педагогів і батьків;

? психологічне обстеження самих дітей;

? аналіз педагогічної документації і матеріалів попередніх обстежень.

З метою організації успішного ходу процесу адаптації першокласників, педагогічному колективу та психологічній службі школи необхідно:

? знати дитину;

? керуватися в організації учбово-виховного процесу знанням індивідуальних особливостей, можливостей і потреб кожної дитини;

? допомагати дитині сформувати навики й внутрішні психологічні механізми, необхідні для успішного навчання й спілкування в шкільному середовищі.

Зупинимося на розгляді ефективних методів, які використовують у педагогічній діяльності та в роботі психологічної служби школи.

В період адаптації здійснюється психологічна підтримка першокласників.

Психологічна підтримка - допомога дитині, що вчиться долати ті або інші перешкоди, труднощі, розвиваючи свої можливості та здібності, потребу в успішності самостійних дій.

Однією з умов адаптації першокласника в школі виступає відношення соціального середовища дитини до його успіхів і невдач, де ведуча роль належить вчителеві. За допомогою ігрових методів розвиваючого і психокоректувального характеру вчитель може допомогти дитині в успішній адаптації.

Гра - найважливіший засіб включення дітей в учбову діяльність, що забезпечує емоційний відгук на виховні дії і та створює нормальні (без перевантажень) умови життєдіяльності.

Рекомендується застосовувати наступні ігрові методи і вправи:

? психофізичні вправи та ігри, сприяючі зняттю м'язових затисків, емоційної напруги, концентрації уваги, підвищенню працездатності;

? рухомі ігри та ігри, що розвивають "комплекс довільності", сприяють

підвищенню активності дитини, розвивають її кмітливість, спритність,

швидкість реакції, дисциплінують, об'єднують тих, що грають;

? розвиваючі заняття, години спілкування, під час яких дитина може проявити свої інтелектуальні та природні здібності;

? ігри - драматизації, психокоректувальні вправи для роботи з дитячими страхами, негативними емоційними станами та переживаннями, що розвивають уяву, фантазію, здатність до емпатії, виразність міміки та рухів;

? ігри на орієнтацію у приміщенні та у просторі а також "графічні диктанти", які сприяють розвитку навиків концентрації уваги, зосередженості, вмінню орієнтуватись у зошиті.

Всі вказані вище ігрові методи і вправи можуть використовуватись під час уроків, на перервах, прогулянках та на спеціально організованих заняттях.

На перервах і прогулянках доцільно використовувати рухомі ігри, але не слід забувати, що дитина повинна мати й свій вільний час, який вона може організовувати та реалізовувати самостійно, без допомоги дорослих.

Метод тематичного малювання добре поєднується з мімічними й пантомімічними вправами. При чергуванні образотворчої діяльності з іграми, що тренують виразні рухи, "вмикаються" механізми саморегуляції дитини, що в свою чергу веде до поліпшення її спілкування з однолітками. Сам процес малювання здатний впливати на поведінку дітей: вони робляться спокійнішими й доступнішими.

Мета розвиваючої діяльності в загальному вигляді - створення соціально- психологічних умов для успішної адаптації першокласників у процесі шкільного

навчання. ЇЇ можна досягти при вирішенні наступних завдань:

? розвиток у дітей когнітивних умінь і здібностей, необхідних для успішного

навчання в початковій школі;

? розвиток у дітей соціальних і комунікативних умінь, необхідних для встановлення міжособових відносин з однолітками й відповідних ролевих відносин з педагогами;

? формування стійкої учбової мотивації на тлі позитивної "Я - концепції" дитини, стійкої самооцінки й низького рівня шкільної тривожності.

Очевидно, що ці завдання повинні розглядатися в сукупності, як єдиний комплекс, оскільки тільки цілісний педагогічний вплив на особу дитини може привести до стійкої позитивної зміни або формування певних психологічних феноменів. Крім того, їх реалізація можлива при ретельному продумуванні змісту і організації розвиваючої діяльності.

Можливі дві форми організації розвиваючої роботи: індивідуальна і групова.

Початок розвиваючої роботи з першокласниками на етапі адаптації доводиться на кінець жовтня - початок листопада.

У другому півріччі першого класу розгортається робота, направлена перш за все на виявлення групи дітей, що зазнають різних труднощів в навчанні, поведінці або самопочутті в шкільних ситуаціях, і надання ним необхідної допомоги. Для того, щоб скорегувати виявлені труднощі, необхідна систематична співпраця вихователів, учителів, психологів а також батьків (тому, що в цьому віці для дитини саме батьки є найбільш значимими людьми). Якщо дошкільник не отримує достатньо знань, любові, уваги з боку батьків, то його формування, певним чином, затримується. Крім того, здійснюється серйозна методична робота педагогів по вдосконаленню процесу й змісту викладання з урахуванням результатів психолого-педагогічної діагностики.

Мета діагностичної роботи на даному етапі може бути визначена як отримання необхідної інформації про психолого-педагогічний статус першокласників для попередження й подолання труднощів періоду адаптації до шкільного навчання.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішувати наступні завдання:

? визначення рівня соціально-психологічної адаптації учнів першого класу;

? виявлення групи школярів, що зазнають труднощів у адаптації та визначення

характеру й природи синдрому дезадаптації в кожному окремому випадку;

? визначення шляхів надання допомоги дітям, що зазнають труднощів у процесі адаптації;

? визначення шляхів і засобів психолого-педагогічної підтримки школярів, що успішно адаптувалися в шкільному середовищі.

Зміст діагностичної діяльності повністю визначається поставленими завданнями та метою психолого-педагогічного супроводу.

Серед труднощів, яких зазнають першокласники під час навчання у школі виділяють: неуважність; непосидючість; погане розуміння пояснення з першого разу; неохайність у зошиті; виконання завдання після декількох разів спонукання; погана орієнтація в зошиті; постійне відволікання на уроках, яке проявляється у тому, що дитина не приймає участь у процесі уроку, залазить під парту, займається діяльністю, не пов'язаною з уроком, без дозволу встає та ходить по класу, їсть під час уроку, грає; дитина боїться опитування вчителя; дитина під час уроку без дозволу виходить із класу.

З метою подолання вказаних труднощів та корекції поведінки дитини використовують наступні методи:

? діагностика (інтелекту, пізнавальної сфери);

? корекційно-розвивальні заняття та вправи на розвиток уваги на уроці;

? сюжетно-рольові ігри та вправи, націлені на формування довільної уваги;

? образотворча діяльність;

? конструювання;

? різноманітні види прикладної діяльності з метою розвитку тонкої моторики рук (аплікація, ліплення з пластиліну або глини, складання мозаїки, плетення з бісеру, в'язання тощо);

? виконання розумових операцій (придумування слів, установлення конкретних зв'язків, встановлення закономірностей, групування предметів за певною ознакою та ін.);

? заняття в гуртках естетичного та оздоровчого напрямків;

? заняття з елементами тренінгу, ігри за правилами або режисерські ігри задля розвитку уміння вирішувати прямі та непрямі завдання, здатності ставити себе на місце іншого;

? участь дитини у позаучбовій діяльності (виставах, концертах, святах, виховних годинах, різноманітних конкурсах, акціях тощо).

На підставі розглянутих у рамках дослідження методів, що сприяють позитивному ходу адаптації, можна зробити висновок, що в забезпеченні комфортності навчання велику роль грають дорослі учасники освітнього процесу - вчителі, батьки, психологи, соціальні педагоги. Тісна цілеспрямована співпраця адміністрації школи, педагогічного колективу та психологічної служби школи, націлена на вирішення проблем, пов'язаних з адаптацією першокласників до школи, може успішно вирішуватись за допомогою існуючих різноманітних методів, які сприяють формуванню психологічної готовності, до навчання, мотивації навчання, та, взагалі, успішній соціологізації першокласників.

Тому, ми вважаємо за необхідне проаналізувати, як на практиці використовуються методи адаптації першокласників до школи на прикладі досвіду роботи Сумської спеціалізованої школи І ступеня № 30.

2.2 Використання методів адаптації першокласників на прикладі системи виховної роботи Сумської спеціалізованої школи І ступеня № 30

Метою соціальної діяльності педагогічного колективу ССШ № 30 є створення педагогічних і соціально-психологічних умов, що дозволять дитині успішно функціонувати і розвиватися в шкільному середовищі. Для її досягнення педагогічний колектив школи ставить та комплексно вирішує наступні завдання:

1. Виявлення особливостей психолого-педагогічного статусу, рівня готовності та "комплексу довільності" кожного першокласника з метою своєчасної профілактики й ефективного рішення проблем, що виникають в навчанні, спілкуванні, психічному та фізичному стані дитини.

2. Створення системи психолого-педагогічної підтримки всіх першокласників

в період їх первинної шкільної адаптації, що дозволяє їм не тільки пристосуватися до шкільних вимог, але й всебічно розвиватися, реалізуватися в різних сферах спілкування й діяльності.

3. Створення спеціальних педагогічних і соціально-психологічних умов, що дозволяють здійснювати коректувальну роботу з дітьми, які зазнають різних психолого-педагогічних труднощів.

4. Проведення роз'яснювальної та консультаційної роботи з батьками

першокласників з використанням групових та індивідуальних форм роботи.

5. Створення комфортного життєвого простору першокласників (облаштування приміщень для занять, сну та відпочинку) з урахуванням психофізиологічних особливостей дітей шестирічного віку.

6. Організація якісного харчування та медичного контролю за станом здоров'я першокласників.

7. Створення різнопланового збагаченого середовища для реалізації та розвитку природних здібностей першокласників.

Соціально-педагогічна діяльність з адаптації першокласників до школи здійснюється роботою психолога, соціального педагога, класних керівників за підтримкою шкільної адміністрації, а також ведеться робота з сім'ями першокласників для виявлення рівня підготовки дітей. В межах цієї роботи використовуються наступні методи:

? первинна діагностика готовності до школи;

? психолого-педагогічна діагностика, направлена на виявлення особливостей психолого-педагогічного статусу школярів. Така діагностика у перший рік навчання проводиться в середині навчального процесу;

? розвиваючі заняття та психокоректувальна робота, спрямовані на надання допомоги дітям, що зазнають труднощів у процесі шкільної адаптації. Ця робота здійснюється психологом, соціологом та педагогами протягом всього року, здійснюється у формі групової та індивідуальної психокоректувальної роботи й наповнюється конкретним змістом, залежно від завдань того або іншого етапу роботи.

? Консультативна робота з педагогами та батьками, яка здійснюється психологом, зв'язана з обговоренням результатів проведеної діагностики, конкретним запитом педагога або батьків у зв'язку з проблемами навчання, спілкування або психічного самопочуття дитини.

? Методична робота, направлена на вдосконалення методики й розробку ефективних методів навчання та виховання. Вона здійснюється педагогами, спільно з адміністрацією школи за наслідками аналізу психолого-педагогічного статусу першокласників.

? Консультативна робота зі шкільною адміністрацією, направлена на вдосконалення процесу управління навчально-виховним процесом, створення соціальних, педагогічних та матеріальних шкільних умов, сприяючих успішній адаптації.

Всі позначені вище методи роботи в рамках соціально-педагогічної діяльності на етапі шкільної адаптації наповнюються конкретним змістом відповідно до того або іншого етапу роботи.

Стосовно завдань, які ставить перед собою педагогічний колектив школи, можуть бути виділені наступні основні етапи їх реалізації:

перший етап - вступ дитини до школи. Він починається з середини лютого до кінця травня місяця одночасно з відбором дітей в школу й закінчується на початку вересня місяця. В рамках цього етапу передбачається:

1. Проведення психолого-педагогічної діагностики, направленої на визначення шкільної готовності дитини. Діагностика складається з двох складових частин. Спочатку здійснюється загальна експрес-діагностика, що дозволяє судити про рівень психологічної готовності й сформованості деяких учбових навиків у дитини. Статус спеціалізованої школи дає право зарахування дітей до навчального закладу на конкурсній основі, тому за встановленим графіком прийому, проводиться первинне тестування шестирічних дітей, батьки яких зупинили свій вибір на цьому навчальному закладі. Психолог використовує метод експрес-діагностики за Е.М. Вахтаровою та Т.В. Дятко ("Експрес-діагностика готовності до школи"). Для дітей, які показали недостатній результат готовності, але потенційно можуть бути прийняті до навчального закладу, за узгодженням з адміністрацією психолог влітку проводить індивідуальні та групові корекційно-розвиваючі заняття. Потім, по відношенню до цих дітей, організовується другий діагностичний тур. Він направлений на виявлення результатів корекційно-розвивальних занять. Діагностичний зріз здійснюється на початку серпня перед остаточною комплектацією перших класів.

2. Проведення групових та індивідуальних консультацій з батьками майбутніх першокласників. Групова консультація у формі батьківських зборів - це засіб повідомити батькам деяку корисну інформацію по організації останніх місяців життя дитини перед початком шкільних занять Текст одного з виступів психолога перед батьками майбутніх першокласників та корисна інформація для них приводяться в додатку А російською мовою, так як у ССШ № 30 навчальний процес відбувається російською мовою.. Така групова робота організовується в серпні, а також адміністрація школи запрошує батьків на збори 1-го вересня, щоб надати важливу інформацію про додаткові можливості для розвитку дитини в умовах збагаченого середовища, яке може запропонувати навчальний заклад. Індивідуальні консультації, перш за все, проводяться для батьків, чиї діти показали низькі результати по деяким показникам в процесі тестування й можуть зазнавати труднощів у пристосуванні до школи.

3. Групова консультація педагогів майбутніх першокласників. З метою профілактики дезадаптації першокласників у вересні місяці на методоб'єднанні вчителів перших класів проводиться аналіз психолого-педагогічних карт першокласників за результатами тестування особливостей розвитку шестирічних дітей. Під час тестування першокласників психолог використовує методи, запропоновані Н.М. Стаденко ("Методика діагностики готовності до навчання в школі дітей шестирічного віку"). Також у вересні-жовтні місяці проводяться індивідуальні бесіди з учителями про психофізиологічні особливості шестирічних першокласників та обговорюються проблеми, які були виявлені під час дослідження готовності до школи, надаються практичні рекомендації. Окрім того на протязі вересня-жовтня місяця психолог з'ясовує, які діти мають ознаки дезадаптації та надає рекомендації вчителям з метою допомоги у подоланні шкільної дезадаптації.

4. Проведення у жовтні-листопаді психолого-педагогічного консиліуму за наслідками діагностики "Готовність та психологічна адаптація першокласників до шкільного навчання", основною метою якого є вироблення й подальша реалізація певного підходу до організації навчальної та виховної діяльності у перших класах.

Другий етап - первинна адаптація дітей в школі. Це найскладніший для дітей і найвідповідальніший етап для дорослих.

В рамках даного етапу - з вересня по січень - передбачається:

1. Проведення консультативної та просвітницької роботи з батьками першокласників, направленої на ознайомлення дорослих з основними завданнями й труднощами періоду первинної адаптації, тактикою спілкування та допомоги дітям.

2. Проведення групових і індивідуальних консультацій педагогів по виробленню єдиного підходу до окремих дітей і єдиної системи вимог до класу з боку різних педагогів, що працюють з класом.

3. Організація методичної роботи педагогів, направленої на побудову учбового

процесу відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей школярів,

виявлених в ході діагностики і спостереження за дітьми в перші тижні навчання.

4. Організація психологічної підтримки школярів. Така робота проводиться психологом, соціологом, вихователями, керівниками гуртків в позаурочний час. Основними формами її проведення є різноманітні вправи, ігри, що проводяться в певній логіці та застосовуються під час проведення занять. Також у листопаді відбувається традиційне свято для учнів перших класів "Путешествие в мудрое царство, весёлое государство". У підготовчий період до цього свята вихователі та вчителі проводять психологічну роботу з першокласниками з метою усвідомлення дітьми свого статусу школяра та підвищення мотиваційного рівня до навчання. На святі, яке відбувається в ігровій формі у вигляді захоплюючої подорожі до Країни Знань, першокласники виконують різноманітні завдання, запропоновані казковими персонажами, розповідають головні правила учнів, слухають поради Чарівних Пелюстків щодо правил навчання та поведінки, отримують подарунки та вітання, тому що тепер вони з першокласників перетворюються у справжніх школярів. Цей виховний захід стає у житті першокласників яскравою подією та позитивно впливає на формування мотивації до навчання.

У зв'язку з необхідністю профілактики страхів, зумовлених особливостями віку, уникнення "явища загострення" психологом і педагогом-організатором були розроблені розвиваючі заняття "Де живуть страхи?" та "Як приручити нічні страхи?". Мета цих занять - допомога дітям перших-других класів в усвідомленні власної боязні, страхів та в їх подоланні.

5. Організація групової розвиваючої роботи з дітьми, яка направлена на підвищення рівня їх шкільної готовності, соціально-психологічну адаптацію в новій системі взаємин. Така групова робота будується як продумана система занять з фіксованою міні-групою школярів (не більше 10-ти чоловік). Також психолог проводить роботу з обдарованими дітьми у напрямку сприяння розвитку їх інтелектуальної сфери. Під час занять використовуються методи, запропоновані для підвищення особистісного розумового потенціалу дитини у методичних посібниках видавництва "Перо".

6. Аналітична робота, направлена на осмислення підсумків діяльності педагогів, психологів і батьків в період первинної адаптації першокласників.

Третій етап - психолого-педагогічна робота з школярами, що зазнають труднощів в процесі шкільної адаптації. Робота в цьому напрямку здійснюється протягом другого півріччя першого класу і передбачає наступне:

1. Проведення психолого-педагогічної діагностики, направленої на виявлення групи школярів, що зазнають труднощів в шкільному навчанні, спілкуванні з педагогами і однолітками, самопочутті.

2. Індивідуальне і групове консультування й освіта батьків за результатами діагностики.

3. Освіта й консультування педагогів з питань навчання та спілкування з окремими учнями й дітьми даного віку в цілому.

4. Організація педагогічної допомоги дітям, що зазнають різних труднощів у навчанні та мають відхилення в поведінці з урахуванням даних психодіагностики, де використовуються форми індивідуальної та групової психокоректувальної роботи. Методи корекційного впливу пов'язані співвідношенням взаємо доповнювання, тому у практичній діяльності використовуються різноманітні методи з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей кожної дитини. З метою корекції емоційно-особистісної сфери й поведінки застосовуються наступні методи:

? роз'яснювальна (когнітивна) терапія;

? сугестивна терапія;

? елементи гештальттерапії;

? ігрова терапія;

? психодрама;

? систематична десенсібілізація;

? оперантне обумовлення;

? пісочна терапія [3, 216].

Здійснюється психологічний супровід дітей, які мають ознаки дезадаптації: розвиваюча робота з учнями 1-х класів, які мають труднощі з адаптацією до навчання; індивідуальна корекція пізнавальних процесів (розвиток пам'яті, уваги, мислення); індивідуальна корекція труднощів при читанні (за запитом).

В школі діють гуртки естетичного напрямку: вокальний ансамбль "Велика перерва", театральний гурток "Фантазія", хореографічний ансамбль "Росточок", гурток образотворчого мистецтва "Веселковий світ". Під час занять вокального ансамблю керівник гуртка використовує музичні уривки або невеликі твори з метою корекції поведінки та розвитку емоційно-особистісної сфери вихованців. Керівник театрального гуртка використовує метод психодрами при застосуванні такого діючого методу впливу і розвитку вихованців, як етюди.

ССШ № 30 є навчальним закладом з режимом повного дня, тому у другій половині дня вихователі за підтримкою педагога-організатора організовують багатоцільову довгострокову гру "Разом будуємо дім", під час реалізації якої комплексно вирішується багато питань, пов'язаних з подоланням труднощів, які виникають у першокласників в період адаптації до школи. Ця гра допомагає дітям швидше налагодити дружні стосунки один з одним, настроїтися на систему вимог, що пред'являється школою, зняти надмірну психічну напругу, отримати певні комунікативні навички та ін.

Вихователі організовують з дітьми різноманітні види прикладної діяльності з метою розвитку тонкої моторики рук (аплікація, ліплення з пластиліну або глини, складання мозаїки, плетення з бісеру, в'язання тощо).

На базі перших класів формуються оздоровчі групи, в яких під час занять інструктори в ігровій формі навчають дітей вправам з корекції постави, використовують індивідуальний підхід до дітей з відхиленнями у поведінці, використовують ігрові методи з формування навиків цивілізованого спілкування.

...